Античні ідеї освіти та виховання у творчій спадщині Г.С. Сковороди

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.Г.С.СКОВОРОДИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

- теорія та історія педагогіки

АНТИЧНІ ІДЕЇ ОСВІТИ ТА ВИХОВАННЯ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ Г.С.СКОВОРОДИ

ТУЛЯКОВ ОЛЕГ ОЛЕГОВИЧ

Харків - 1999

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасний розвиток оновлюваної України потребує розробки концепції національного виховання, впровадження якої надасть можливість учням оволодівати змістом освіти в узгодженості з власними природними нахилами. Наукове вирішення такого завдання неможливе без урахування досвіду вітчизняних педагогів минулого, зокрема - просвітницької спадщини Григорія Савича Сковороди.

У Державній національній програмі “Освіта” (“Україна XXI століття”) вказується, що одним із стратегічних напрямів реформування освіти в Україні є відродження кращих традицій вітчизняного шкільництва, вітчизняної педагогічної думки та національної духовності. Ідеї дослідження можуть сприяти практичному втіленню окремих положень Концепції національного виховання, схваленої Всеукраїнською педагогічною радою працівників освіти 30 червня 1994 року, зокрема - дотриманню принципів природовідповідності, диференціації та індивідуалізації виховного процесу, виконанню завдань формування духовності особистості на основі світогляду як узагальненої системи поглядів на світ і на своє місце в ньому.

Зіставлення греко-римської та сковородинівської спадщин доцільно з огляду на тісний зв'язок античної та української культур. Ми виходимо з ідеї Л.В.Ушкалова про те, що еллінізм позначився на всьому українському світогляді. (Григорій Сковорода і антична культура. - Харків, 1997).

Стан наукової розробки проблеми. Проблема творчого опрацювання Г.С.Сковородою греко-римських ідей освіти і виховання ставилась в історико-педагогічній науці. Але дослідження, безпосередньо присвячені цьому питанню, обмежуються лише статтею М.Закалюжного “Педагогічна думка античного світу та Г.С.Сковорода”, де доводиться вплив на вчення українського педагога платонівської теорії ідеальної держави, думок Демокріта про природовідповідність виховання, ідей Плутарха та Квінтіліана.

Завдання зіставлення античних та сковородинівських педагогічних поглядів вирішується в ряді творів філософського змісту. В роботах О.Лосєва, В.Ерна, Ф.Зеленогорського, Д.Багалія доведено, що для педагогів Давньої Греції і Риму та для Г.С.Сковороди спільним є принцип: виховна робота має спиратися на духовні закони розвитку людини та світу.

М.Продум пов'язує сковородинівську ідею “сродності” виховання з думками Платона про кастократичний устрій суспільства, І.Іваньо зіставляє “сродність” із вченням стоїків, Г.Костюк доводить: педагогічна спадщина Г.С.Сковороди вміщує елементи античної діалектики. Однак у комплексі проблема історико-педагогічного зіставлення еллінських та сковородинівських педагогічних ідей до цього часу не досліджувалась. Вивчені тільки окремі питання зв`язку античних ідей виховання та освіти із спадщиною Г.С.Сковороди.

З огляду на наведене так формулюємо тему дослідження : “Античні ідеї освіти та виховання у творчій спадщині Г.С.Сковороди”.

Об'єкт дослідження: творча спадщина видатного українського педагога Г.С.Сковороди.

Предмет дослідження: творче опрацювання Г.С.Сковородою античних ідей освіти та виховання.

Мета дослідження: охарактеризувати творчий розвиток античних ідей освіти та виховання у педагогічній спадщині Г.С.Сковороди.

Завдання дослідження:

1. Визначити ідеї освіти та виховання в Стародавній Греції та Римі, які мали розвиток у творчій діяльності Г.С.Сковороди.

2. Охарактеризувати вплив античних просвітницьких ідей на педагогічну спадщину Г.С.Сковороди.

3. На основі отриманих результатів зіставлення еллінських та сковородинівських педагогічних ідей обгрунтувати можливість розробки елліно-сковородинівської концепції освіти, розробити частину її понятійного апарату, визначити елементи змісту понять, джерела вивчення.

Методологічну основу дослідження становлять теорія наукового пізнання, положення про зв`язок історії із сьогоденням, про діалектичну єдність національного та загальнолюдського, про формування особистості в процесі активної творчої діяльності.

У ході дослідження використовуються принципи історизму, детермінізму, системності, всебічності (вимога враховувати у процесі пізнання всі сторони досліджуваного об'єкта).

Основні методи дослідження: історичний, проблемний, діалектико-теологічний (М.Бубер), порівняльного аналізу історико-педагогічного та філософського матеріалу, анкетування.

Джерелознавчою базою дослідження стали твори педагогічного характеру мислителів Стародавньої Греції та Риму, Г.С.Сковороди. Цінність для дисертації мали праці філософів ХІХ-ХХ століть.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у тому, що робиться подальший грунтовний аналіз освітнього аспекту впливу античної спадщини на Сковороду-педагога.

Зокрема, досліджуються зв'язки сковородинівської ідеї “сродності” із загальною етичною концепцією стоїків, робиться зіставлення античного та сковородинівського педагогічних ідеалів, елементів античної калокагатії та античної діалектики з педагогічною діяльністю “українського Сократа”.

У дисертації вперше зіставляються античні та сковородинівські ідеї щодо євгеніки - науки про умови народження дітей, про “біологічний аристократизм” як головний принцип визначення природних здібностей дитини та професійного добору. Робиться спроба довести універсальність сковородинівської ідеї "сродності" засобом проведення соціологічного дослідження.

У дисертації продовжена робота по зіставленню сократівського та сковородинівського діалогів як методу вирішення педагогічних питань. При цьому вперше визначені та досліджені унікальні “режисерські” прийоми, які використовував Г.С.Сковорода при написанні повчальних діалогів. Новаторський підхід - у характеристиці виховних методів Г.С.Сковороди та його еллінських попередників з огляду на їх “психагогічність”, тобто орієнтацію виключно на душу (за Сковородою - на “внутрішню природу”) вихованця.

Продовжується дослідження використання Г.С.Сковородою античних психагогічних засобів “паранези”, “діатриби” та “солоквіуму”.

Практичне значення одержаних результатів.

На ідеях дослідження розроблені “Заходи по відродженню спадщини Г.С.Сковороди на Сумщині”, затверджені Сумською обласною радою. Здебільшого вони будуються на основі висунутої у дослідженні елліно-сковородинівської концепції виховання. Заходами, зокрема, передбачається створення гуртків місцевих філософів, робота яких буде спрямована на духовне відродження, на навчання талановитої молоді, на використання в сучасних умовах ідей Олександра Паліцина- одного із послідовників Г.С.Сковороди на Сумщині.

Результати дослідження можуть бути використані при викладанні вузівського курсу історії педагогіки, в роботі сучасних середніх навчальних закладів. На основі матеріалів дослідження був розроблений спецсемінар “Гуманістичні основи вітчизняної педагогіки”. Ідеї дисертації використовувались у навчально-виховній роботі зі студентами під час педагогічної практики.

Особистим внеском здобувача є виявлення античних ідей освіти та виховання, що мали творчий розвиток у спадщині Г.С.Сковороди, характеристика їх опрацювання українським педагогом, доведення спорідненості світоглядних основ античної педагогіки та виховної теорії Г.С.Сковороди.

Достовірність результатів дослідження та основних його висновків забезпечується комплексним розглядом проблеми з педагогічних, філософських, історико-культурних позицій, широким використанням першоджерел, системи наукових методів дослідження, що відповідають його об`єкту, предмету та завданням, впровадженням результатів дослідження у роботу органів місцевого самоврядування та навчальний процес.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукова робота відповідає загальному напряму досліджень, що проводяться кафедрою педагогіки Сумського педагогічного інституту ім. А.С.Макаренка (тема колективного дослідження кафедри - “Програмно-методичне забезпечення викладання педагогічних дисциплін”).

Апробація і застосування результатів дослідження. Матеріали дослідження доповідались та обговорювались на Міжнародній науковій конференції “Проблеми вивчення, висвітлення та використання наукової і художньої спадщини Григорія Сковороди” (Харків, 1997), на Всеукраїнській конференції “Психолого-педагогічні фактори підвищення професійної майстерності вчителя-вихователя” (Житомир, 1995), на Міжрегіональній науковій конференції “Культура педагогічного спілкування як фактор гуманітаризації сучасної освіти” (Суми, 1996), на інших наукових форумах.

Матеріали дослідження опубліковані в 3-х збірниках наукових праць, в 4-х збірниках матеріалів та тез конференцій.

На захист виносяться такі положення:

1. Г.С. Сковорода творчо опрацьовує світоглядні основи античних ідей освіти і виховання, оскільки:

- структуроутворюючою ознакою античного і сковородинівського педагогічних ідеалів є зумовленість процесу розвитку особи духовними впливами;

- у просвітницькій діяльності Г.С.Сковороди розвинуті елементи "калокагатії" - класичного ідеалу людини в греко-римській культурі;

- в античних ідеях про кастократичний устрій суспільства, стоїчній етиці, євгениці, вченні Епікура, просвітницькій діяльності Сократа Г.С.Сковорода знаходить основи для формування власної теорії “сродного” виховання.

2. В освітньо-виховній діяльності Г.С.Сковороди використані деякі методичні засоби з арсеналу античних освітніх систем, оскільки:

- Г.С.Сковорода опрацьовує елементи сократівського діалогу;

- в епістолярному методі навчання Г.С.Сковороди простежується впровадження таких засобів античної педагогіки, як діатриба, паранеза, солоквіум;

- у педагогічних творах Г.С.Сковороди елементи античної драматургії використовуються для розробки власних “режисерських” прийомів.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків загальним обсягом 178 стор. Дисертація містить таблицю обсягом 4 сторінки, список використаних джерел з 211 найменувань обсягом 10 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

педагогічний сковорода античний виховання

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, розкрито джерелознавчу базу, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, особистий внесок дослідника, достовірність та форми апробації і застосування одержаних результатів, основні положення, що виносяться на захист.

У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ - “Дослідження проблеми впливу античних педагогічних ідей на творчу спадщину Г.С.Сковороди” на основі аналізу літературних джерел встановлюється наявність великої кількості робіт, де досліджуються філософські, літературні аспекти проблеми “Г.С.Сковорода та антична спадщина”, що є надійним підґрунтям для подальших розробок.

Установлено, що питання визначення зв'язку педагогічної спадщини Г.С.Сковороди з античними ідеями освіти та виховання неодноразово ставилося, але історико-педагогічна наука має обмаль досліджень з указаної проблеми, що зумовлює широке використання першоджерел у дисертації, творів філософського та історичного змісту.

На основі їх аналізу встановлена наявність глибокого зв'язку ідей еллінів та педагогіки Г.С.Сковороди. Робота по їх зіставленню - шлях до адекватного розуміння вчення українського просвітителя, що є гарантом його ефективного використання.

Проведений аналіз літературних джерел засвідчив, що зв`язок античних та сковородинівських ідей освіти та виховання встановлюється тільки у разі розуміння просвітницької діяльності українського Сократа як такої, що спирається на духовні основи розвитку людини та світу. Велике коло літературних джерел не відповідає цим вимогам. Так, у характерній роботі М.Закалюжного “Педагогічна думка античного світу та Г.С.Сковорода” антична педагогічна спадщина пов'язується з двома тенденціями світогляду, які визначаються як “матеріалістична” та “ідеалістична”, а творчість Г.С.Сковороди розуміється як “матеріалістична” з деякими “архаїчними” ідеалістичними елементами. У цьому разі зв'язок античних ідей освіти та виховання з творчою спадщиною українського педагога встановити неможливо, що пояснює майже повну відсутність робіт з такої проблематики у радянський період.

Підтримуючи ідеї В.Ерна, Ф.Зеленогорського, М.Продума, Ф.Лосєва та інших дослідників, ми стверджуємо, що духовне світосприйняття Г.С.Сковороди, яке визначається радянськими філософами як “ідеалістична тенденція”, безпосередньо зумовлює зміст педагогічної теорії українського педагога. Також, на нашу думку, не має підстав пов'язувати освітні процеси античності та педагогічну спадщину Сковороди з боротьбою класів у суспільстві, що неодноразово зустрічаємо в радянській історико-педагогічній літературі.

На основі аналізу стану поставленої наукової проблеми висувається гіпотеза дослідження, визначаються та обґрунтовуються його методи.

ДРУГИЙ РОЗДІЛ - “Світоглядні основи античної педагогіки у спадщині Г.С.Сковороди”.

Джерела свідчать, що бажання духовного пізнання стало мотивом звернення українського просвітителя до античної спадщини. Сковорода не тільки активно застосовує, а і немов “реабілітує” античність, яка вважалася поганською, незмістовною у духовному відношенні, знаходячи саме на терені греко-римської культури основу для формування педагогічних ідей. Об'єднує еллінський та сковородинівський педагогічні ідеали поняття “Логос”, яке було запозичено з античної спадщини східнослов'янською православною культурою і означає знання про духовне.

Просвітницьку діяльність з метою морального пробудження людей Г.С.Сковорода здійснює з урахуванням досвіду Сократа, який мав подібні наміри в умовах ідейної боротьби Давньої Греції V століття до р.Х.. Діяльність, спрямовану на впровадження такого типу освіти, який передбачає пізнання духовних законів Всесвіту, подібно Ф.Зеленогорському, визначаємо як “сократичну діяльність”.

Аналіз педагогічної спадщини Г.С.Сковороди доводить наявність в ній освітнього аспекту “калокагатії”, що в античній культурі означає ідеал людини. У теорії виховання українського філософа творчо використовуються експлікаційна та синтезуюча функції “калокагатії”.

Зокрема, опрацьовуючи “калокагатію”, Г.С.Сковорода ставить проблему зв'язку теорії та практики. У педагогічному аспекті це означає безпосередній, органічний зв'язок науки, що вивчається учнем, з конкретикою його життя. На Україні 18 століття та в космополітичний період грецького виховання (після македонських війн) спостерігається порушення цього правила. Наука, яка викладалася в освітніх установах цих часів, перетворилася у відірвану від процесів розвитку природних здібностей учнів догматику. Г.С.Сковорода не тільки теоретично, а і власним життєвим прикладом веде боротьбу з догматичними явищами на терені вітчизняного освітнього руху.

Оскільки “калокагатія” є певним зовнішнім виглядом доброчинності, тому вчинки людини, що відповідає цьому ідеалу, мають бути зоровими, демонстративними, зрозумілими. Це надає можливість, впливаючи на учнів власним прикладом, ефективно проводити освітню діяльність.

Вказаний аспект “калокагатії” також глибоко розвинутий Г.С.Сковородою. Так, джерела свідчать, що український просвітитель силою своєї геніальної натури, яка була практичним втіленням теоретично розроблених ідей, спромігся адаптувати вельми складне та глибоке вчення до свідомості майже всіх верств населення сучасного йому суспільства.

Також встановлено, що крім античної спадщини, на формування сковородинівської “калокагатії” вплинули ідеї християнства. Досліджується використання Г.С.Сковородою й інших елементів “калокагатії”, серед яких - “розмірність”, “симетрія”

Визначення витоків сковородинівської ідеї "сродності" виховання в античній спадщині передбачає звернення до матеріалу етичного та політичного змісту, зокрема - до теорії кастократичного устрою нації, яка розроблялася і за часів Стародавніх Греції і Риму. Правильне розуміння термінів “каста” та “кастократичний устрій” дозволяє уявити механізм добору “сродної праці” відповідно до наявних природних здібностей учня.

Погляди Платона щодо касти філософів Сковорода використовує для визначення окремої верстви “богословів” (або “студентів”), які покликані відповідати за духовне у суспільстві. Витоки сковородинівської ідеї сродності простежуються при характеристиці давньогрецької релігії, для якої, як і для українського філософа, притаманне ототожнення понять Бог та Природа.

Доведено, що для Г.С.Сковороди характерне стоїчне трактування поняття “природа людини” - яка є як данністю, так і внутрішнім цілеспрямованим устроєм.

Г.С.Сковорода та його античні попередники надавали суттєву увагу проблемі створення належних умов для народження дітей, що є предметом вивчення “євгеніки”. В теорії "сродності" Сковорода також застосовує теоретично розроблений Платоном принцип “біологічного аристократизму”, який полягає в узгодженості “природи людини” та соціальної функції, яку вона виконує. На наш погляд, ідея “біологічного аристократизму” є еллінсько-сковородинівським аналогом системи кастового добору, який існував у давніх культурах.

Г.С. Сковорода плідно розвинув платонівську ідею “біологічного аристократизму”, яка має для сучасності цінність не тільки педагогічним, але і своїм політичним аспектом. На нашу думку, успіх будь-яких перебудовчих процесів залежить перш за все від визначення такої системи добору кадрів, яка б враховувала природні нахили людей, по-сковородинівські - “природу людини”.

Встановлено, що Сковорода, подібно Платону, вів “боротьбу за сродність”, спрямовану на те, аби зміст та методи навчання, а також майбутнє місце в суспільстві відповідали природнім здібностям учнів.

У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ “Античні методичні засоби в творчій діяльності Г.С.Сковороди” визначається методичний аспект впливу античних ідей освіти та виховання на творчу спадщину українського педагога.

Установлено, що найбільшу увагу Сковороди привертає провідний метод просвітницької діяльності Сократа та учнів - діалог. Виховний досвід Сковороди містить оригінальний творчий розвиток сократівського діалогу засобом моделювання образів співрозмовників.

Живе слово діалога забезпечує дію ефекта присутності, на який розраховували як Сократ, так і Г.С.Сковорода. Також спільним для двох просвітителів є трактування діалогу як процесу рівноправного пошуку істини. Сократівський та сковородинівський діалоги передбачають взаємодію осіб, для яких істина та знання є проблемою, а не тільки предметом вивчення. Істина та знання не передаються, а розкриваються у свідомості учасників діалогу. Таким чином, сократівсько-сковородинівський діалогічний метод є своєрідним “випробуванням” співрозмовника, або його “викриттям”. “Викриття” має соціальний аспект, оскільки спрямовується не тільки на особу учня, а на всю спільноту, яка знаходиться у стані занедбання духовного. З огляду на те, що душа учня є головним об'єктом впливу в таких діалогах, застосовуємо термін “психагогія”.

Наслідуючи Сократа, Г.С.Сковорода робить визначення етичних понять основною метою свого діалогу. Та якщо Сократ обмежується лише вдалим випробуванням співрозмовника, то персонажі сковородинівських діалогів ще і навчають, застосовуючи повчальний, навіть менторський тон. Тож якщо сократівські діалоги тільки наводять читача на певні роздуми, то сковородинівські діалоги вже містять визначення етичних понять.

Всі діалектичні засоби виховання, які пропонує антична педагогіка і які, в свою чергу, розвиває та впроваджує в практику Сковорода, пов'язані зі словом. Але якщо сократівське слово вже об'єднане з істиною, то Г.С.Сковорода має справу з таким станом речей, коли слово відокремлено від істини ( наслідок пануючого на терені тодішньої освіти догматизму). Тому український філософ шукає єдності слова та думки.

Відкриття й свідоме застосування Сократом та Платоном діалектичного методу відокремлює і підносить цих філософів над софістами, а Сковороду, в свою чергу, - над проявами догматизму, наявного в справі освіти на Україні XVIII століття.

Установлено, що як метод поступового сходження від окремих прикладів до загальних визначень в діалогах сократівських та сковородинівських використовуються аналогії, зіставлення, попередні гіпотетичні визначення, іронія.

Листи Г.С.Сковороди до М.Ковалинського та до інших осіб можна характеризувати як письмову діатрибу, розроблену свого часу античними просвітителями. Близькість думок Сковороди та його друзів, до яких філософ надсилав листи, надає змогу просвітителю самостійно “моделювати” запитання та відповідати на них. Тому багато повчальних листів Сковороди має вигляд сократівського діалогу.

У своїх листах Сковорода застосовує ідеї видатних культурних діячів. При цьому перевага надається видатним постатям минулого, які ніби залучаються до бесіди за участю декількох осіб. Серед них - Сковорода та учень, до якого адресовано лист. Педагогічна мета, що переслідується при використанні такого методу, полягає в ефекті “присутності” учня на бесіді за участю видатних постатей. Думки учня органічно входять у контекст діалогу. Це сприяє розумінню складних істин.

Сковорода творчо використовує головну особливість античної паранези - ефект “розімкненості в життя”, який полягає в поєднанні повчального матеріалу з життєвою конкретикою.

Аналіз повчальних листів Сковороди надає змогу визначити декілька застосованих педагогом типів прийому “розімкненості”. Серед них:

1. Побудова повчання на основі зрозумілого життєвого правила, спостереження.

2. Поєднання напучення з посиланнями на обставини життя.

3. Поєднання напучення з святковими вітаннями.

Прийом "розімкненості" сприяє досягненню інтимності у спілкуванні, що є визначальною ознакою сковородинівської письмової діатриби.

В античній спадщині використовується як повчальний засіб внутрішній монолог - солоквіум, який у еллінів входить як до складу паранези, так і діатриби. Причетність до духовного зумовлює монологічний характер античних та сковородинівських епістолярій. Солоквіум Сковороди характеризується “відкритістю” світу ідей, наполегливими пошуками “сродних” душ як у житті, так і в культурному просторі. Сковородинівський солоквіум також визначається тим, що звернення до адресата передбачає звернення до аудиторії, а також характеризується “розімкненістю”, оскільки часто він починається з посилання на життєві обставини.

Упродовж дослідження вивчається творча обробка Сковородою в його листах до Ковалинського еллінських педагогічних засобів контрасту та зміни тону, використання коротких виразних настанов.

Одна з характерних ознак, що простежується в повчальних листах Сковороди, полягає у вимогах до змісту проблем, які виносяться на обговорення в листах до друзів. Можна стверджувати, що всі листи філософа присвячені єдиному- визначенню сенсової зумовленості життя, досягненню його онтологічної мотивації. Згадану ознаку ми визначили як “верховність” (термін В.Ерна). “Верховність” у світогляді Сковороди зумовлена античними впливами. Як листи Сенеки до Луцілія, листи Сковороди до Ковалинського містять цілісне вчення, яке, на нашу думку, є підстави характеризувати як актуалізований курс філософії, що відображає світогляд просвітителя.

У третьому розділі досліджено процес використання античних драматургічних засобів у педагогічній творчості Г.С.Сковороди.

Зокрема, доводиться, що платонівські та сковородинівські діалоги підпорядковані певній драматургії, оскільки простежуємо гостру боротьбу думок, які спочатку суперечать одна одній, але потім всі вони постають перед читачем як єдине співзвуччя.

Аналіз притчі “Вдячний Єродій” свідчить про наявність у ній драматичної зав'язки дійства, розвитку дії, що відбувається між символом істини та людиною, яка має її збагнути. Розвиток дії є початком психагогічного процесу в душі учня, який читатиме цей діалог. Роль учня подібна до ролі Дятлова (особи, якій Сковорода надсилає цей твір) - обом пропонується простежити за тим, як духовне дістається зрозумілих, конкретно-практичних форм життєвої поведінки, поглядів тощо.

На суто драматургічних принципах будується подальший діалог між Єродієм та мавпою Пішек. При цьому відверта “негативність” образу Пішек та “позитивність” Єродія здаються такими лише на перший погляд. Мета Сковороди- не просто демонстрація різних точок зору на виховання. У такому випадку ми б мали простий обмін думками. Сковорода намагається здійснити психагогічний процес античними драматургічними засобами.

Загальну дію можна підрозділити на окремі “піддії”, які в цьому діалозі мають спільну структуру. Мета такої “піддії” - розкриття окремої частки істини. Істина цілком постає в кінці діалогу. Це доводиться аналізом окремих “піддій” “Вдячного Єродія”.

“Піддії” здійснюють загальний розвиток дії діалогу. З кожною наступною піддією напруженість зростає. Наближається кульмінація (ще один драматичний елемент діалогу). В кульмінації об'єднуються два начала, які впродовж діалогу вступали у зіткнення. Духовне стало наявним у життєвій конкретиці. Закінчення притчі (лірична зворушлива пісня) теж характеризує Сковороду як режисера, оскільки воно покликано сприяти “душевному спокою” (термін Г.С.Сковороди), який, згідно з планом автора, має прийти в душу учня.

Заслуговує на увагу та обставина, що ролі Алауди, Григорія у сковородинівських діалогах подібні ролі Сократа у платонівських. Вказані персонажі покликані підбивати підсумки обговорених ідей, представляти істину максимально повно та глибоко.

Установлено, що важливим джерелом, яке зумовило “театральні мотиви” у педагогіці Сковороди, є народна творчість, під впливом якої сформувався театральний елемент і в античній освітній системі.

Як і Платон, Сковорода “виписує” образи діалогу на основі спостережень за особами з реального життя.

У висновках на основі отриманих у дослідженні результатів доводиться можливість розробки елліно-сковородинівської концепції виховання. Нами визначається частина її понятійного апарату, джерела вивчення, елементи змісту понять.

ВИСНОВКИ

1. Отримані у дослідженні результати дають підстави стверджувати необхідність роботи над проблемою з огляду на її значення в процесі розбудови національної системи освіти.

2. Шлях до розуміння Сковороди-педагога полягає у погляді на просвітителя як на духоборця, тобто пошукувача духовної істини. Така життєва орієнтація, що зумовлює всю освітню систему українського філософа, була сформована на основі творчого використання ідей Сократа та його учнів. Античні та сковородинівські педагогічні ідеї мають споріднену світоглядну основу.

3. Теорія та практика просвітницької діяльності Г.С.Сковороди будується на опрацюванні деяких положень "калокагатії" - класичного ідеалу людини в греко-римській культурі.

4. Ідея “сродного” виховання Г.С.Сковороди має фундаментальні витоки в античній культурі, а саме - в теорії кастократичного устрою суспільства, стоїчній етиці, євгеніці, вченні Епікура, просвітницькій діяльності Сократа та ін.

5. Сковородинівські педагогічні методи будуються на принципах сократівського діалогу, а в повчальних листах Г.С.Сковороди простежується творче використання діатриби, паранези та солоквіуму, які є засобами античної педагогіки. Опрацьовуючи елементи античної драматургії, Г.С.Сковорода розробляє власні “режисерські” прийоми, які використовує в освітньо-виховній роботі.

6. Результати дисертації дають змогу стверджувати можливість розробки єдиної елліно-сковородинівської концепції виховання.

ЛІТЕРАТУРА

Зміст дисертації відображено в таких наукових роботах:

1. Туляков О.О. Засоби паранези і солоквіуму в епістолярному методі навчання Г.С.Сковороди // Педагогічні науки: Зб. наук. пр. - Суми: СДПІ ім.А.С.Макаренка, 1998. - С.196-202.

2. Туляков О.О. Елементи сократівського діалогу в педагогічній творчості Г.С.Сковороди // Педагогічні науки: Зб наук. пр. - Суми: СДПІ ім.А.С.Макаренка, 1998. - С.20-27.

3. Туляков О.О. Антична євгеніка та творча спадщина Г.С.Сковороди // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Зб.наук. пр. - К.: НПУ ім.М.П.Драгоманова, 1999. - С.140-142.

4. Туляков О.О. Синтезуюча функція античної калокагатії у педагогічній творчості Г.С.Сковороди // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Зб.наук. пр. - К.: НПУ ім.М.П.Драгоманова, 1999. - с.142-144.

5. Туляков О.О., Тулякова М.М. Деякі аспекти професійної самовизначеності творчої особистості // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Зб.наук. пр. - К.: НПУ ім.М.П.Драгоманова, 1999. - С.85-88.

6. Туляков О.О. Антична драматургія в педагогічній спадщині Г.С.Сковороди // Людина: становлення та розвиток / Філософські пошуки, вип. 4. - Львів-Одеса: Cogito - Центр Європи, 1997. - С.285-292.

7. Туляков О.О. “Загальний розум” стоїків в ідеях Г.С.Сковороди про сродність виховання // Людина: становлення та розвиток/ Філософські пошуки, вип. 1(5). - Львів-Суми: Cogito-Центр Європи, 1998. - С.274-280.

8. Туляков О.О. Антична калокагатія у педагогічній спадщині Г.С.Сковороди // Матеріали наукової конференції, присвяченої 275-річчю від дня народження українського філософа та поета. - Харків: Вид. ХДПУ ім.Г.С.Сковороди, 1998 - С.147-153.

9. Туляков О.О. Вплив античної спадщини на теорію виховання Г.С.Сковороди // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Психолого-педагогічні фактори підвищення професійної майстерності вчителя-вихователя”.- Житомир: Житомирський держ.пед.інст. ім. І.Франка. - 1995.- С.107.

10. Туляков О.О. Теоретичне обґрунтування та практичне втілення Г.С.Сковородою принципу природовідповідності виховання на терені освітнього руху Слобідської України // Матеріали вузівської студентсько-аспірантської конференції “Розвиток освіти та педагогічної думки на Сумщині у XVIII-XX століттях”. - Суми: СДПІ ім. А.С.Макаренка. - 1996. - С.11-18.

Размещено на Allbest.ru