Педагог-фасилітатор - творча особистість, креативність якої постійно зростає. Як правило, творчі особистості відрізняються різнобічним світоглядом, досвідом творчості у суміжних з професійною діяльністю галузях, здатністю захоплювати, що допомагає досягнути взаєморозуміння, співтворчості з вихованцями.

Які ж ті психологічні характеристики педагога-фасилітатора, що визначають його професійну культуру та дозволяють розвивати культуру вихованців?

· Емпатія як здатність співчуття, розуміння стану вихованців.

· Прийняття (за визначенням К. Роджерса) дитини такою, як вона є. Конгруентність - відповідність позиції вихованців, щирість та відкритість їм.

· Креативність - це не тільки здатність до творчості, але і швидкість реакції в нестандартних ситуаціях, своєрідний артистизм, здатність захоплювати, реагувати з гумором.

· Сугестивність - здатність впливати на емоційну сферу вихованців, створювати сприятливу атмосферу, доброзичливий мікроклімат.

· Терпимість, толерантність, визнання права дитини на невідповідність думки з позицією педагога, права на помилку.

· Здатність до рефлексії - як самоаналіз своєї поведінки, самоконтроль у процесі спілкування, так і допомога вихованцям в осмисленні того, що відбувається з ними.

Можна ще говорити про фасилітаторську здібність педагога як про поєднання п'яти мистецтв: мистецтва поваги, розуміння, допомоги та підтримки, мистецтва договору, мистецтва бути самим собою. [19]

Коли йдеться про виховний простір, гуманізацію виховної діяльності, фасилітаторську діяльність педагога-вихователя, чи не складається враження, що перераховані пріоритетні характеристики професійної культури педагога стосуються лише виконання ним функцій вихователя? Таку небезпеку ми передбачаємо й тому поспішаємо убезпечити неправильне розуміння, на жаль, досить поширене, того, що вирішення проблем виховання - це прерогатива фахівців, методистів, які відповідають за виховання, заступників директорів з навчально-виховної роботи та класних керівників.

Однак цільова установка на розвиток особистості передбачає відповідальність усіх суб'єктів освітнього процесу за вирішення виховних завдань і тоді, коли вони виступають у ролі вчителя-предметника, і тоді, коли виконують функції вихователя. Шкода, але на практиці ці функції іноді розводяться.

Очевидно, гуманізація освіти сприймається як реальність, якщо навчання, виховання та розвиток сприймаються як єдиний процес. У цьому випадку всі характеристики виховного простору можна віднести і до освітнього простору в цілому, а характеристики педагога-гуманіста рівномірно виявляються як в організації навчальної діяльності своїх вихованців, так і в позаурочному спілкуванні.

Ідентичність позиції педагога як учителя-предметника і як вихователя допомагає усвідомити новий напрям педагогічної науки - педагогіки взаємодії, у межах якої ведеться пошук перспективних форм і методів навчання, що відповідають актуальним запитам особистісного й суспільного розвитку, заснованих на суб'єкт-суб'єктному характері взаємодії між учасниками освітнього процесу. [15]

Розвиток педагогічних взаємодій, орієнтованих на гуманістичний характер, яскраво виявився в діяльності В. Сухомлинського. Він брав до уваги те, що «дитинство - найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя».

Сутність його педагогічної системи полягала в усебічній актуалізації можливостей педагогічного процесу на основі непорушної єдності навчального й виховного начал, розвитку взаємодії педагогічного й учнівського колективів, створення сприятливого тла взаємодії, що допомагало гармонійному розвиткові всього колективу і кожного учня.

Спадщина В. Сухомлинського сприяла осмисленню можливості і необхідності гуманізації освітнього процесу, тим більше, що саме життя диктувало необхідність зміни позиції дітей в освітньому просторі. У матеріалах доповіді Академії педагогічних наук урядові Росії 1991 року наводились результати соціологічних досліджень. 37 % учителів і 33 % учнів визначали характер стосунків між педагогами й вихованцями як конфліктний. 30 % учнів і 15 % батьків жалілися на грубість до дітей з боку вчителів. 73 % педагогів визначало кризовий стан шкільної освіти і необхідність кардинальних змін.

Особливу роль у розвитку ідей педагогіки взаємодії відіграла педагогіка співробітництва, яка здобула широке визнання. Але в масовій практиці вона нерідко сприймалася дещо обмежено, як установлення доброзичливих стосунків, взаєморозуміння й емпатії. З позиції педагогіки взаємодії співробітництво вимагає спільної, усвідомленої та сприйнятої всіма учасниками мети; розподілу діяльності на етапи й операції; установлення міжособистісних зв'язків між учасниками діяльності; отримання єдиного кінцевого результату діяльності.

У книзі О. Коротаєвої читач може ознайомитись з особливостями взаємодії на різноманітних рівнях - від взаємодії між державою та системою освіти на рівні мегасфери (це відображається в освітній політиці держави та відповідних документах) до взаємодії суб'єктів освітнього процесу в мікросередовищі. Саме такі взаємодії дозволяють розкрити зміну позиції педагога як організатора навчальної діяльності з суб'єкт-об'єктних на суб'єкт-суб'єктні стосунки.

У ході звичайного уроку педагог, заздалегідь побудувавши образ своєї та учнівської діяльності, вільно орієнтується в умовах педагогічної взаємодії. Учень, який має найзагальніше уявлення про план заняття, не готовий повноцінно включитися у спільну з педагогом навчальну діяльність. За такої традиційної побудови уроку вчитель повідомляє учневі лише найближчі навчальні дії. У результаті в учня не формується цілісний образ навчальної діяльності, а тому дії, які він виконує, мають скоріше відсторонений, ніж усвідомлений характер. Учень у цьому випадку виступає об'єктом педагогічного впливу. [11]

За дійсної суб'єкт-суб'єктної взаємодії педагогові, як справедливо відзначає О. Коротаєва, належить провідна роль: учитель не тільки вчить, але й допомагає вихованцеві здолати протиріччя. Однак у процесі дорослішання вихованця ступінь педагогічного впливу має зменшуватись, змінюючись на здобутий досвід і навички самостійного розв'язання проблем.

Автор наводить поетапний аналіз ситуації педагогічної взаємодії, у якій з розвитком співробітництва вчителя й учнів змінюються рольові позиції вихованців. Перший етап - знайомство із загальним процесом діяльності. Учень виступає в ролі глядача. Другий етап - включення в діяльність, первинне освоєння її разом з усіма. Роль учня - співучасник. Третій етап - індивідуальне присвоєння спільного ходу діяльності. Відбувається інтеріоризація, учень уже діяч, але діє за зразком. Четвертий етап - індивідуальна переробка, занурення. Відбувається осмислення, пошук можливостей свого шляху. Роль діяча поєднується з роллю мислителя. П'ятий етап - індивідуальний результат (для себе), учень у ролі само-діяча. Шостий етап - індивідуальна «віддача» в колективній діяльності. Початок співробітництва. На цьому етапі учень у ролі спів-діяча, співучасника. Нарешті, сьомий етап - створення супутнім суб'єктом спільного значущого результату. Учень тепер у ролі співтворця.

Новий якісний рівень педагогічної взаємодії забезпечується при такій послідовності зміною мотиваційної установки. Якщо на перших двох етапах спільна діяльність забезпечується зовнішньою мотивацією («повинен», «треба»), то на шостому, сьомому етапах вона підкріплюється злиттям зовнішньої та внутрішньої мотивації («не лише повинен, але й бажаю»).

Звертаючись до технологій побудови педагогічних взаємодій, О. Коротаєва звертає увагу на продуктивність інтерактивних методів навчання. Інтерактивне навчання являє собою основний зміст і кінцеву мету освітнього процесу, але видозмінює форми з транслюючих (монологових) на діалогові, полілогові, тобто засновані на взаємній зацікавленості та взаємодії. [11,13]

Але замислимось, якими якостями, якими психологічними характеристиками треба володіти педагогові для того, щоб реалізувати можливості інтерактивного навчання? Він має розвинути в собі ті ж самі характеристики, які відрізняють педагога-фасилітатора: емпатію, толерантність, конгруентність та інші, що дозволяють розуміти, сприймати і підтримувати учня на шляху розвитку.

Звертаючи увагу на значущість комунікативної культури педагога, В. Кан-Калік виділяє у структурі процесу навчання дві підсистеми: дидактичну (змістовну) і комунікативну (формоутворювальну). Перша підсистема відповідає на питання: що транслювати у процесі педагогічного спілкування, чому навчати? Друга дає відповідь на питання: як цього досягнути? У цьому й полягає особливість педагогічної діяльності, що ці підсистеми взаємопов'язані. Дидактична реалізується через комунікативну, хоча педагог цього іноді не усвідомлює. А оскільки ця підсистема сприймається як цілком зрозуміла, увага зазвичай зосереджується на дидактичній підсистемі, яка за традиційним уявленням уже відповідає на питання: як, якими методами, прийомами, на яких принципах будувати процес навчання? Так, можливо, процес навчання, трансляції знань, але не процес навчальної діяльності, суб'єктом якої є учень. І якщо не враховується комунікативний аспект, успіху в навчальній діяльності досягти важко. У процесі організації навчальної діяльності комунікативна підсистема виступає як професійно значущий компонент. Отже, кожний дидактичний компонент має буди забезпечений адекватним комунікативним.

Таким чином, ми доходимо висновку, що і навчання, і виховання, і розвиток учнів вимагають перебудови особистісної позиції педагога однаковою мірою, і завдання гуманізації освітнього простору можуть реалізуватися як у навчальній, так і в позанавчальній взаємодії педагогів та учнів. [9]

В умовах оновлення суспільства й освіти пріоритетним стає самовизначення педагога не лише і не стільки за соціальною константою, скільки за особистісно-міжособистісною. Сьогодні педагог усвідомлює: успішною його професійна діяльність може бути, лише якщо є особистісні контакти з вихованцями. Цінним є вплив на дітей індивідуальності педагога. У сучасних умовах вербальний вплив практично незначущий, якщо він не підкріплений високими духовними якостями педагога, його моральною зрілістю. Звичайно, було б утопією вважати кожного педагога готовим до подвигу духовного самовирощування, але не можна не визнати, що саме на цьому шляху педагог отримує впливовість неформального лідера, на цьому шляху протікає становлення його професійної культури.

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИКНОЇ КУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ

2.1 Формування комунікативної культури вчителя

Готуючись до уроку, вчитель має визначити для себе, для кого і з якою метою він будете говорити, які роздуми, почуття він хотів би викликати у своїх слухачів, яку атмосферу створити, яким повинен бути інтонаційний малюнок, ритм, темп вашого мовлення.

Конструюючи свою розповідь, використати різні описи, деталі, уривки з художньої літератури, власні оцінки та враження. При цьому не забувати про вимогу виправданого використання зображальних засобів.

Самоконтроль розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні. Якщо умовою продуктивної комунікативної поведінки вчителя є його індивідуальний стиль спілкування, то в процесі професійного самовиховання важливо не тільки розібратися в питаннях техніки комунікації, а й з'ясувати свою соціальну позицію у спілкуванні. Для цього потрібно відповісти щиро на питання, чи думаєте він про партнера у процесі спілкування, чи намагається побачити ситуацію його очима, чи допомагає йому спілкуватися, чи цікавий йому сам процес спілкування з людиною чи його результат, чи завжди розуміють його люди, з якими він спілкується, чи намагається він зрозуміти їх. [8]

Продуктивна мовленнєва комунікація вчителя передбачає також розвиток у нього низки спеціальних здібностей:

· соціально-перцептивних (розуміти внутрішній стан партнера через сприйняття його зовнішньої поведінки, вигляду);

· здібності до ідентифікації (здатність поставити себе на місце іншої людини й передбачити її можливу реакцію);

3) саморегуляції, вольового впливу, навіювання, керування своїм психічним станом у спілкуванні.

Звичайно це лише програма самоосвіти майбутнього вчителя з удосконалення навичок і вмінь професійно-педагогічного мовлення, яку можна завжди доповнювати.

Наведемо погляд І.А. Зязюна, який зробив значний доробок в напрямку педагогічної майстерності, як можна навчитися керувати собою, яка внутрішня і зовнішня техніка допомагає вчительеві в цьому ?

За його визначенням, педагогічна техніка -- це вміння використовувати власний психофізичний апарат як інструмент виховного впливу.

Тобто це -- володіння комплексом прийомів, який допомагає вчительеві глибше, яскравіше, талановитіше виявити себе і досягти успіхів у виховній роботі. У поняття "педагогічна техніка" містить дві групи складових.

Перта група пов'язана з умінням вчителя керувати своєю поведінкою: техніка володіння своїм організмом (мімікою, пантомімікою); керування емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, збудження творчого самопочуття; опанування уміння соціальної перцепції (техніка керування увагою, уявою); техніка мовлення (керування диханням, дикцією, темпом мовлення).

Друга група пов'язана з умінням вплинути на особистість і колектив: техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням, організація колективних творчих справ тощо.

Складові першої і другої груп педагогічної техніки спрямовані або на організацію внутрішнього самопочуття вчителя, або на вміння це почуття адекватно виявити зовні. Тому ми слідом за театральною педагогікою будемо умовно поділяти педагогічну техніку на зовнішню і внутрішню відповідно до мети її використання.

Внутрішня техніка в створення внутрішнього переживання особистості, психологічне настроювання вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю і почуття.

Зовнішня техніка у втілення внутрішнього переживання особистості вчителя в його тілесній природі міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці. [9]

2.2 Внутрішня техніка й зовнішня техніка вчителя

Внутрішня техніка вчителя.

Психоемоційний стан вчителя не є особистою справою, бо його настрій відбивається і на студентах, і на колегах, впливає на стосунки в аудиторії, створює певну атмосферу у навчанні. Досягти оптимального внутрішнього стану у педагогічній діяльності важко, бо сама вона емоційно напружена, "це робота серця і нервів, це буквально щоденна і щогодинна витрата величезних душевних сил".

Вчитель повинен вміти зберігати працездатність, володіти ситуаціями для забезпечення успіху в діяльності і збереження свого здоров?я. Для цього важливо працювати над таким синтезом якостей і властивостей особистості, які дадуть змогу впевнено, без зайвого емоційного напруження здійснювати свою професійну діяльність:

-- педагогічний оптимізм;

- впевненість у собі, відсутність страху перед аудиторією;

вміння володіти собою, відсутність емоційного напруження;

наявність вольових якостей (цілеспрямованість, самовладання, рішучість).

Усі ці якості характеризують психологічну стійкість у професійній діяльності. В основі її -- позитивне емоційне ставлення до себе, учнів, праці. Саме позитивні емоції активізують, надихають вчителя, надають йому впевненості, зумовлюють почуття радості, позитивно впливають на стосунки з студентами, колегами. Негативні емоції гальмують активність, дезорганізують поведінку і діяльність, викликають тривожність, страх, підозру. [19]

Зовнішня техніка вчителя.

Для успішного творчого процесу варто знати про поєднання внутрішнього змісту діяльності і зовнішнього його вияву. Тому педагог повинен навчитися адекватно й емоційно виразно відбити свій внутрішній стан, свої думки, почуття.

Складовими зовнішньої техніки вчителя є вербальні (мовні) й невербальні засоби. Саме через них педагог виявляє свої наміри, саме їх "читають" і розуміють студенти. Розгляньмо докладно невербальні засоби.

Маємо на увазі зовнішні особливості і способи вираження свого "Я" (успадковані -- зріст, комплекція, форма носа, розріз очей тощо; сформовані -- зачіска, хода, постава, міміка, дикція, одяг тощо). Зовнішній вигляд педагога має бути естетично виразним.

Пантоміміка -- виражальні рухи всього тіла або окремої його частини, пластика тіла. Вона допомагає виділити у зовнішності головне, малює образ. Вчитель має виробити манеру правильно стояти (ноги на ширині 12--15 см, одна нога трохи висунута вперед). Усі рухи і пози повинні відзначатися витонченістю і простотою. Жест педагога мусить бути органічним і стриманим, без різких широких вимахів і гострих кутів. Перевага віддається округлій і скупій жестикуляції.

Основні вимоги до жестів: невимушеність, стриманість і доцільність. Варто враховувати, що жести, як і інші рухи корпуса, найчастіше попереджають хід висловлюваної думки, а не йдуть за нею.

Для того щоб спілкування було активним, слід мати відкриту позу: не схрещувати руки, стояти обличчям до аудиторії, зменшити дистанцію, що створює ефект довір?я. Рекомендуються рухи вперед і назад по класу, а не в сторони. Крок уперед підсилює значущість повідомлення, допомагає зосередити увагу аудиторії.

Міміка-- виражальні рухи м?язів обличчя. Ми зазначали, що нерідко вираз обличчя і погляд впливають на студентів сильніше, ніж слова. Жести і міміка, підвищуючи емоційну значущість інформації, сприяють кращому її засвоєнню.

Студенти "читають" з обличчя вчителя, згадуючи його ставлення, настрій, тому обличчя повинно не лише виражати, а й приховувати деякі почуття: не слід "нести" до аудиторії тягар домашніх турбот, негараздів. Слід показувати на обличчі і в жестах те, що стосується справи, сприяє здійсненню навчально-виховних завдань.

Досягнення виразності педагогічної техніки -- лише одна із сходинок до педагогічної майстерності. [19]

2.3 Ораторська майстерність педагога

Для формування професійної майстерності вчителя він повинен володіти прийомами ораторського мистецтва. П'ятдесят років тому відомий спеціаліст з ораторської майстерності Є. Адамов сформулював шість вимог до оратора, які він образно назвав "шість Б", а саме: ерудиція, енергія, емоційність, експресивність, етика, естетика.

1.Ерудиція

Це найважливіша якість оратора. У наш динамічний час нам трапляється мати справу з найрізноманітнішими питаннями, тому актуальним є старе правило: треба знати небагато про багато чого і багато про небагато.

Що означає "багато про небагато"? Це знання оратора про предмет його мовлення. А "небагато про багато чого"? Це загальнокультурний рівень. Існує три вимірювачі ерудиції:

глибина -- проникнення до витоків знань зі спеціальності;

широта -- охоплення суміжних галузей знання;

достовірність -- відповідність знань останнім даним науки.

Підкреслимо, що жодна ораторська школа, тренінги, практикуми не допоможуть тому, хто має вузький кругозір та поверхові знання.

2.Енергія Мовлення має бути енергійним, пружним. Млявий, неенергійний оратор виключається з аудиторії.

3. Емоційність

Це здатність не тільки інформувати, переконувати, а й запалювати слухачів, змушувати їх переживати те, про що говориться. Люди не тільки слухають промову, а й бачать та відчувають її. Слова, що не викликають образів, стомлюють. Емоції мовця впливають на публіку і, навпаки, емотивне сприйняття мовлення слухачами стимулює діяльність оратора.

Емоційній виразності мовлення сприяють дієслова. Наприклад, надають промові динамічності та передають емоційний стан людини такі дієслова:

- захоплення: насолоджуватись, милуватися, пишатись, надихатись і та ін.;

-- дивування: вразитись, дивуватись;

- любові та ненависті: обожнювати, боготворити, цінувати, ненавидіти, зневажати та ін.;

-- невдоволення: нарікати, гарчати, ремствувати, дутися, злитись, обурюватися та ін.;

- хвилювання: боятися, переживати, тремтіти, хвилюватись, тріпотіти та ін.;

-- турботи, хвилювання та скорботи: уболівати, тужити, сумувати, турбуватися, журитись та ін.

Для передачі різноманітних емоційних значень жінки широко використовують різноманітні інтонаційні засоби. У чоловіків палітра інтонаційних фарб бідніша та більш бліда. їх емоційна зброя, у переважній більшості, вміщується у лексиці та граматиці.

4. Експресивність

Суть цієї вимоги полягає у виразності мовлення, його образності, вмілому використанні стилістичних та риторичних засобів (приказок, прислів'їв, афоризмів, цитат, віршованих рядків, думки відомої людини та ін.).

5. Етика

Простота та відповідальність, природність та доброзичливе ставлення до слухачів, комунікабельність -- усі ці якості проявляються по-різному; залежно від індивідуальності оратора, вони повинні стати заслоном від зарозумілості та неповажного ставлення до слухачів. У чому ж може проявитися неповага? У запізненні, порушенні регламенту, недоброзичливому ставленні до реплік та питань, в ігноруванні інтересів та запитів слухачів.

6. Естетика

Це майже найскладніше питання ораторського мистецтва -- виступати не тільки змістовно, цікаво, а ще й красиво, естетично привабливо. Чи потрібен артистизм ораторові? Можливо, в тому вигляді, в якому він необхідний для актора, ораторові не потрібен. Однак елементи артистизму можуть бути корисними. Які саме? Те, що К.С. Станіславський називав "внутрішнім баченням" того матеріалу, який оратор збирається викладати. Важливо працювати над голосом та дикцією. Говорять, що хороша дикція -- це ввічливість актора. Але й оратора також.

Враховуючи, що кожен ритор, тим більше оратор, має своє неповторне психологічне обличчя, можна сказати, що існує декілька типів ораторів. Як справедливо підкреслив В.Г. Бєлінський: "Один оратор панує над натовпом силою свого бурхливого натхнення; другий -- обережною грацією викладення; третій -- переважно іронією, глузуванням, дотепністю; четвертий -- послідовністю та ясністю викладення та ін.". [19]

ВИСНОВКИ

комунікативний вчитель ораторський майстерність

Аналіз змісту та цільових установок освітнього процесу дозволяє визначити нові вимоги до професійної культури педагога. Поруч із компетентністю в предметній галузі, педагогічною культурою і досконалістю в опануванні методикою організації навчального процесу пріоритетними стають широкий світогляд, духовне багатство, моральне обличчя, що виявляється у прийнятті простору дитинства й особистості дитини як цінності, психологічні особливості особистості, що характеризують педагога-гуманіста.

Вчителеві треба вміти грати, причому не тільки зовні. Доброзичливий вираз обличчя потрібний не лише для того, щоб настроїтися на мажор. Він збуджує центри позитивних емоцій і створює хороший настрій. При такій грі прийоми поведінки закріплюються і характер змінюється. Тому не можна ходити з похмурим, нудьгуючим обличчям навіть тоді, коли настрій у вас поганий.

Виходячи з вище сказаного доречно нагадати парадоксальну істину: педагогічного мистецтва можна якоюсь мірою навчитись, однак це не означає, що з мистецтвом народжується і педагог. Той, хто на все життя обирає педагогічну професію, має володіти бодай трьома особливостями: вмінням шанувати і любити людей більше за себе; вмінням усе життя поповнювати знання; збагачувати свій досвід, теоретичний, практичний естетичний, умінням передавати цей досвід студентам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирование личности. -- М., 1976.

2. Винославська О.В., Бреусенко-Кузнєцов О.А., Зливков В.Л., Апішева А.Ш., Васильєва О.С. Психологія. Навчальний посібник / К.: Фірма "ІНКОС", 2005.- 351 c.

3. Возрастная и педагогическая психология./Под ред. Петровского, А. В. 2 - е изд., испр. И доп. М., 1979.

4. Выготский, Л. С. Педагогическая психология.// Психология: классические труды. М., 1996.

5. Гинецинский, В. И. Основы теоретической педагогики. Спб., 1992.

6. Головин Б. М. Основы культуры речи / Б. М. Головин. - М., 1980. - 186 с.

7. Коджаспирова Г.М., Коджаспиров А.Ю. Словарь по педагогике. - М.: ИКЦ „март”, 2005. - 448 с.

8. Леонтьев А.А. Психология общения / А.А. Леонтьев. - 2-е изд., испр. И доп. - М.: Смысл, 1997. - 365с.

9. Педагогічна майстерність : [підручник] /І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін. ; за ред. І.А.Зязюна. - [2-ге вид., доп. Іпереробл.]. -К. : Вища шк., 2004. -422с.

10. Рубинштейн С.Л. «Основы общей психологии.» спб., 1999г.

11. Русанівський В. М. Культура української мови/ В. М. Русанівський. - К.:Либідь, 1990. - 306 с.

12. Чмут Т. К. Шляхи розвитку культури спілкування студентів вищих навчальних закладів: навчальний посібник/ Т. К. Чмут. - К.: Основа, 2002. - 380 с.

13. Деякі особливості комунікативної культури вчителя музики [Электронный ресурс]. -- http://conferences.neasmo.org.ua/node/1530

14. Зростання та розвиток професійно-комунікативної культури вчителя [Электронный ресурс]. -- http://dok.znaimo.com.ua/docs/index-32914.html

15. Комунікативна культура як компонент педагогічної культури [Электронный ресурс]. -- http://osvita.ua/vnz/reports/pedagog/1139/

16. Комунікативна культура як основа професійної підготовки майбутнього вчителя [Электронный ресурс]. --http://otherreferats.allbest.ru/pedagogics/00009765.html

17. Комунікативна культура як складова професійної компетентності майбутніх педагогів. [Электронный ресурс]. -- http://www.rusnauka.com/29_DWS_2011/Pedagogica/2_94844.doc.htm

18. Особливості комунікативної культури педагога [Электронный ресурс]. -- http://readbookz.com/book/172/5428.html

19. Формування комунікативної культури викладача [Электронный ресурс]. -- http://psyhologiya.org.ua/formuvannya_komunikatyvnoi.html

Размещено на Allbest.ru