Вища освіта Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

MIHICTEPCTВO ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Приватний вищий навчальний заклад

«ІНСТИТУТ ДІЛОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ»

Кафедра теоретичної та прикладної економіки

Контрольна робота

заочної форми навчання

з дисципліни: «Університетська освіта»

варіант № 8

Виконала:

Студентка гр. ЗОА-13

Панаріна Світлана Василівна

Перевірила викладач:

Луценко К.О.

м. Кривий Ріг

2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Система вищої освіти Німеччини

РОЗДІЛ ІІ. Інститути вищої освіти

РОЗДІЛ ІІІ. Навчальний процес

РОЗДІЛ IV. Доступність вищої освіти

РОЗДІЛ V. Система управління вищою освітою

РОЗДІЛ VІ. Фінансування системи вищої освіти

РОЗДІЛ VІІ. Зв'язок освіти з наукою та практикою

РОЗДІЛ VІII. Підготовка вчителів

РОЗДІЛ ІХ. Вища освіта Німеччини та Болонський процес

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Німеччина вважається серцем Європи і не тільки через географічне розташування, але й тому, що це справжній осередок наукових розробок та батьківщина видатних людей, яких вона подарувала світові. Кант, Ейнштейн, Бетховен, Бах, Гете - це далеко не весь перелік тих, хто прославив країну далеко за її межами. На світовій арені Німеччина займає провідне місце поміж найстабільніших країн, крім того вона є одним з найактивніших членів Європейського Союзу.

Політика держави дозволяє якомога щільніше поєднати процес навчання та наукових досліджень, адже в країні важливими осередками новітніх розробок є вузи.

Потужна науково-технічна база завжди була основним козирем німецьких вузів. Тому Німеччину по праву називають країною вузів та вчених і мислителів. Витоки такого твердження беруть початок з глибокої давнини. Ще в період Середньовіччя сюди стікалося студентство до університетів Гейдельберга, Кельна чи Грайфсвальда зі всієї Європи. До речі, Гейдельберзький університет, заснований у 1386 році на кшталт паризької Сорбонни, функціонує й понині та є найпрестижнішою школою юриспруденції у Європі.

Вже на початку XX століття третина Нобелівських лауреатів була вихованцями німецьких вузів. Їх революційні відкриття змінили світ. Саме німецькі науковці відкрили туберкульозну паличку та рентгенівське випромінювання і подарували світові теорію відносності.

Сучасна Німеччина підтримує репутацію країни з потужним науково-дослідницьким потенціалом. До того ж неабиякою перевагою держави є те, що її гнучка політика всіляко заохочує науковців та талановитих студентів зі всього світу вступати до лав одного зі своїх вузів, причому у більшості випадків безкоштовно.

РОЗДІЛ І. Система вищої освіти Німеччини

Сучасний етап реформи вищої освіти в Німеччині почався одночасно з об'єднанням країни в 1991 р. і був зумовлений, з одного боку, необхідністю модернізації та інтернаціоналізації освіти, а з іншого боку, - необхідністю реформування системи освіти колишньої НДР з метою створення загальнонаціональних стандартів якості освіти.

В останнє десятиліття Німеччина досить успішно справлялася з рішенням цих двох задач і сьогодні німецька система освіти користується визнанням у всьому світі, будучи для багатьох країн прикладом та орієнтиром для розробки освітньої політики.

Німецька система освіти являє собою приклад збалансованого розмежування управлінських повноважень між центром, суб'єктами федерації (землями) і самими освітніми установами. Система вищої освіти Німеччини характеризується гармонійним поєднанням старих університетських традицій та інноваційних методів управління освітою, фундаментальнї теоретичнї освіти та науково-дослідної діяльності, доступності і високої якості освіти.

РОЗДІЛ ІІ. Інститути вищої освіти

Система вищої освіти Німеччини об'єднує 345 навчальних закладів, переважна більшість (близько 98%) яких є державними (недержавні вузи зобов'язані мати державну ліцензію на викладання). У вузах Німеччині навчаються близько 1 млн. 800 тис. студентів (на 2001 р. загальна кількість студентів склало 1773466 чоловік). Основу системи вищої освіти складають 92 класичних, технічних і загальних університету і 22 вузи, статус яких прирівняно до університетського: педагогічні інститути, медичні коледжі, філософсько-теологічні і церковні коледжі, і коледж спорту.

До вузів не університетського типу належать 183 професійні вищі школи (університети прикладних наук), що дають професійну освіту в сферах бізнесу, економіки, сервісу, сільського господарства і прикладного мистецтва і 46 музичних та мистецьких коледжів.

Крім перерахованих, до системи вищої освіти Німеччини входять декілька державних і приватних коледжів з підвищення професійної підготовки, які поєднують теоретичну підготовку з практикою на виробництві.

Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є, заснований ще в 1386 р. за зразком паризької Сорбонни, Гейдельберзький університет. З XIX ст. Гейдельберг користується репутацією кращої в Європі школи юриспруденції. Серед викладачів цього університету були філософи Гегель і Ясперс, хімік Гельмгольц, вісім лауреатів Нобелівської премії. У рамках Гейдельберзького університету існує 15 факультетів - біології, хімії і біохімії, медицини, права, філософії, східних мов, сучасних мов, політичних наук, спорту і здоров'я та ін. При університеті відкрито ряд спеціалізованих дослідницьких центрів - зокрема, Інститут Південної Азії і Гейдельберзький інститут ядерної фізики ім. Макса Планка. Іноземні студенти становлять близько 12% (25 тис. осіб) від загального числа студентів Гейдельбергського університету.

Друге місце в рейтингу німецьких університетів займає, розташований в Мюнхені і заснований в XV ст., університет Людвіга Максімілліана. Цей вуз відомий найбільшим в Європі медичним факультетом. Крім нього, університет об'єднує 19 факультетів. Загальна чисельність студентів мюнхенського університету - 44 тис. чоловік.

Починаючи з XIX ст., зразком для всієї Європи став Берлінський університет, заснований в 1810 р. Вільгельмом фон Гумбольдтом. До Другої світової війни студентам цього університету викладали Альберт Ейнштейн, Макс Планк і Макс Вебер.

До числа найстаріших класичних університетів також відносять університети Фрайбурга, Тюбінгена, Марбурга і ряд інших міст.

Найбільш відомими технічними університетами є Технічний університет Гірнича академія Фрайбурга, Дрезденський технічний університет Мюнхенський технічний універсітет, а також прирівняні до них за статусом вищі технічні школи в Ахені і Дармштадті . При цьому межа між технічними університетами і просто університетами часто умовна: так, університет в Ростоку має технічний факультет, а, наприклад, у технічному університеті КаролоВільгельміна у Брауншвайзі є відділення гуманітарних і суспільних наук .

До числа найбільш відомих нових університетів, які виникли в останні 30-40 років на вершині стрімкого розвитку системи вищої освіти в Німеччині, можна віднести Рурський університет у Бохумі, університети в Констанці, Регенсбурзі, Білефельді. Нові університети і приватні ВНЗ в більшості своїй (мабуть, за винятком університету в Бохумі) не можуть конкурувати з класичними університетами за різноманітністю напрямів підготовки, зате в них ведуться експерименти з впровадження сучасних методів навчання, вони часто мають кампуси, що в цілому не характерно для німецьких вузів.

Професійні вищі школи (університети прикладних наук) - наймолодший, але користується все більшою популярністю тип навчальних закладів, де заняття ведуться з великим практичним ухилом - тут готують фахівців у галузі інженерної справи, економіки, сільського господарства, дизайну, а також у соціальній сфері. Ці вузи відрізняються укороченим циклом навчання (включаючи трирічну теоретичну підготовку і рік практичної роботи), великим професійним досвідом викладачів, а також наявністю тісних контактів з промисловими фірмами, що приваблює в них все більшу кількість абітурієнтів. На даний момент у фахових вищих школах навчається приблизно чверть всіх німецьких студентів. Серед найбільш престижних і популярних професійних шкіл можна відзначити економічну школу в Ройтлінгене, професійні вищі школи в Кельні і Мюнхені.

З 1970-х рр.. у двох німецьких землях - у Гессені та Північному Рейні-Вестфалії - існують вищі навчальні заклади широкого профілю (об'єднані вищі школи), що об'єднують під одним дахом різні типи вузів, що дозволяє вибрати профіль, терміни навчання і вид диплома. Новинкою для Німеччини став створений в 1976 р. Заочний університет у Хаген.

Випускникам німецьких вузів, що мають статус університету, присвоюються такі академічні ступені: спочатку дипломованого фахівця (DiplomIngeneur, Diplom-Mathematiker для тих, хто закінчив базовий курс технічного, економічного і природно-математичного профілю) або магістра (Magister Artium, що вивчали гуманітарні науки), потім , після закінчення додаткового циклу навчання - доктора (Doktor). Випускникам вузів не університетського типу видається диплом із зазначенням типу вузу (Diplom FH). Довчившись на старших курсах університету, вони також можуть отримати університетський диплом. В останні роки німецькі ВНЗ активно почали підготовку і за програмами бакалавра (Bachelor) і магістра (Master).

Навчальний процес у німецьких вузах триває довше, ніж в інших країнах. Незважаючи на те, що регламентовані терміни навчання складають чотири-п'ять років, на практиці навчання триває в середньому більше шести років. Середній вік абітурієнтів - 21, 5 року, випускників - 27,5 років, тобто помітно вище, ніж в інших країнах (у Великобританії перший випускний іспит в університеті здається приблизно в 23 роки, у США - у 24 роки, у Франції - у 26 років), що пояснюється 13літній навчанням у школі, проходженням служби в армії (або альтернативної служби), а також прагненням до початку навчання у вузі одержати яку-небудь професію.

РОЗДІЛ ІІІ. Навчальний процес

Навчальний рік у німецьких вузах розділений на 2 семестри; зимовий і літній. Оскільки розпочати навчання в німецькому вузі можна з будь-якого семестру (зимового -- з вересня-жовтня, літнього -- з березня-квітня), є два терміни прийому документів; на зимовий семестр треба зареєструватися до 15 липня, на літній -- до 15 січня.

Навчання в будь-якому німецькому вузі поділяється на базовий курс (Grundstudium) І наступний професійний курс (Hauptstudium), кожен тривалістю мінімум 4 семестри. Перший затверджується здачею проміжних іспитів (Zwischenprьfung) або переддипломного іспиту (Diplom-Vorpruefung). У цей період навчальний план має включати 20 і більше годин занять у тиждень з обов'язкових предметів і семінари (кількість обов'язкових годин може змінюватися в залежності від факультету). У завершальний період навчання з'являється більше предметів на вибір.

У навчальному процесі застосовують різні види занять: лекції, семінари, контрольні роботи, практичні заняття та екскурсії. Під час семінарів, контрольних і практик вимагаються усні чи письмові роботи, за які студент отримує курсовий сертифікат, необхідний як під час заключного іспиту, так і під час переходу на наступний рівень навчання. Він є головним засобом контролю якості навчання упродовж навчального року. Розширюється залучення старших студентів до різного виду тьюторської роботи з молодшими студентами (оплачуваної).

Дані про успішність заносяться в аналог нашої залікової книжки (Scheine). Тривалість навчання у вузі -- від 8 до 12 семестрів. По закінченні навчання в залежності від спеціальності і типу вузу здається або дипломний іспит (Diplom), або іспит на ступінь магістра (МА), або державний іспит (Staatexmen). Знання студентів оцінюється за 6-бальною системою: дуже добре (1); добре (2); задовільно (3); достатньо (4); недостатньо (5); незадовільно (6).

Існує чотири категорії викладачів: професор, асистент, науковий працівник і викладач спеціальних дисциплін (іноземних мов, спорту тощо). Функції перших двох виконують доктори, але професор повинен мати чималий досвід і обирається за національним конкурсом. Науковий працівник мусить мати вищу освіту, виконувати наукові дослідження і проводити практичні заняття зі студентами. Увесь викладацький склад має статус державних службовців. Викладачі університетів витрачають на наукову роботу приблизно 1/3 робочого часу, їхні колеги з вищих фахових шкіл мають удвічі вище тижневе лекційне навантаження, тому на дослідження у них залишається менше можливостей.

Як і в Україні, у Німеччині прийнято видавати диплом про вищу освіту. Його одержують випускники більшості математичних, природничих, економічних і соціально-наукових факультетів. Найбільш розповсюджений ступінь, присуджуваний після закінчення навчання на гуманітарних факультетах -- магістр.

Випускники університетів мають право продовжити наукову діяльність в аспірантурі (докторантурі) і по закінченні захистити дисертацію. Після закінчення аспірантури можна отримати ступінь Ph (Доктор).

РОЗДІЛ IV. Доступність вищої освіти

Навчання в державних вузах Німеччини (у тому числі отримання другої вищої освіти) для німецьких і зарубіжних студентів безкоштовне й ґрунтується на принципах доступності та відкритості. Цим багато в чому пояснюється привабливість освіти в Німеччині для іноземних учнів, за кількістю яких Німеччина посідає третє місце після США і Франції (зараз у ФРН майже 200 тис. іноземців становлять близько 10% від загального числа студентів і аспірантів). 22,9% дорослого населення у віці від 25 до 64 років мають вищу освіту, трохи перевищуючи середній показник по країнах ОЕСР (21,5%).

У Німеччині встановлені загальні стандартні правила вступу до вищих навчальних закладів. Допуском до навчання в університеті є диплом Abitur, який видається за результатами навчання в гімназії або в загальній школі за програмою гімназії на основі складання чотирьох іспитів з основних предметів і фіксує відповідність рівня знань школяра освітнього стандарту.

У зв'язку з цим важливо відзначити властиву німецькій системі освіти варіативність шкільної освіти і наступність між шкільною освітою та вищою освітою, що дозволяють людині вже на рівні школи визначити перспективи свого подальшого освіти, а державі - оптимізувати систему прийому до вузів і підвищити якість вищої освіти на всіх рівнях . Середні школи у ФРН діляться на п'ять основних типів: гімназія, реальна школа, головна (повна народна) школа, професійна школа і загальна школа. Найбільш престижним типом середньої школи є гімназія (Gymnasium), що видає диплом Abitur. Як правило, гімназії спеціалізуються на гуманітарній освіті. Реальна школа (Realschule) також володіє достатньо високим статусом і дає професійну освіту в сферах обслуговування, торгівлі і державної служби. Високий бал, отриманий за результатами навчання в реальній школі, дозволяє поступити в старший клас гімназії, а потім - в університет. Головна школа (Hauptschule) призначена, в основному, для учнів, які не припускають продовження своєї освіти в університеті. Професійна школа (Professionalschule) також орієнтована переважно на учнях, прагнучих опанувати тією або іншою робочою професією і не плануючих здобувати вищу освіту. Загальна школа поєднує різні особливості гімназій і реальних шкіл, дозволяючи здобувати одночасно гуманітарну і технічну освіту. Учні загальних шкіл, що склали іспити за програмою гімназії, також отримують можливість вступити до університету.

Важливо відзначити, що багатоваріативна німецька система шкільної освіти не створює тупикових ситуацій для учнів, дозволяючи випускникам реальних, головних, професійних шкіл при відвідуванні додаткових занять і здачі додаткових екзаменів також вступити до вузу. У 2003 р. 38% випускників німецьких шкіл вступили до вузів.

В останні роки у ФРН намітилася тенденція до збільшення частки учнів гімназій і реальних шкіл за рахунок зменшення частки середніх навчальних закладів інших типів. У зв'язку з цим найближчим часом прогнозується зростання кількості вузів, що практикують систему конкурсного відбору серед абітурієнтів. Сьогодні найбільш престижні університети вже здійснюють конкурсний набір на ряд факультетів. Крім квот прийому, встановлюваних самими вузами стосовно деяких курсів (наприклад, з медицини, ветеринарії, стоматології, психології, управління бізнесом), існують загальнонаціональні квоти прийому, що визначаються Центральною службою розподілу навчальних місць (Zentralstelle fьr die Vergabe von Studienplatzen) на основі загальних правил прийому, враховують середній бал Abitur, період очікування і соціальний критерій (соціальний статус сімей учнів).

РОЗДІЛ V. Система управління вищою освітою

У Німеччині діє трирівнева система управління освітою, що реалізується на рівні федерального центру, земель і самих навчальних закладів.

На федеральному рівні основним законом, що визначає загальні принципи функціонування системи вищої освіти в Німеччині, є Федеральний Рамковий закон про вищу освіту (Hochschulrahmengesetz, HRG), прийнятий в 1998 р. на підставі Рамкової закону про вищу освіту від 1976 р.

Федеральний центр здійснює загальне керівництво освітою: Міністерство освіти ФРН розробляє концепцію освітньої політики, визначає загальнонаціональні юридичні рамки функціонування системи освіти, виділяє кошти на розширення вузів і створення сучасної інфраструктури для ефективної діяльності ВНЗ.

Поточне управління освітою за Конституцією знаходиться в компетенції урядів земель і регулюється відповідними законами земель про вищу освіту, складеними на основі Федерального Рамкової закону.

На рівні земель керівництво освітнім процесом здійснюється земельними профільними міністерствами і стосується, перш за все, фінансових і адміністративних (кадрових) питань.

Політика федеральних земель у галузі вищої освіти координується і узгоджується (у тому числі в питаннях тривалості навчання, канікул, змісту навчальних програм, взаємного визнання дипломів, форм і рамок автономії та самоврядування вузів) основними керівними органами системи освіти:

- Постійною конференцією міністрів освіти і культури земель ФРН (KMK);

- Конференцією ректорів навчальних закладів Німеччини (HRK);

- Федеральної земельною комісією з планування освіти та розвитку досліджень (BLK);

- Радою з науки, яка є головним консультативним органом, що поєднує представників федерального уряду та урядів земель, науковців та представників громадськості.

Організація і планування наукового та навчального процесів традиційно входять у сферу компетенції самих вузів. В даний час сфера компетенції навчальних закладів суттєво розширюється, що обумовлено прагненням до максимально можливої децентралізації управління, що є одним із завдань модернізації освіти в Німеччині. Земельні влади передають вузам рішення багатьох фінансових і адміністративних питань, залишаючи за собою загальну стратегічну відповідальність за сферу вищої освіти.

Традиційно ВНЗ в Німеччині управляються на постійній основі керівником - президентом або ректором, або президентських комітетом, що складається з президента, віце-президента і канцлера (головного адміністратора). Останнім часом все більша увага приділяється концепції корпоративного управління вузами, у зв'язку з чим зростає роль колегіальних органів управління (сенату та асамблеї на рівні керівництва вузу, рад департаментів на рівні підрозділів вузів), що володіють правом участі у вирішенні питань організації науково-освітнього процесу.

В умовах, коли все більше наукових досліджень носить міждисциплінарний характер, велике поширення набувають міжфункціональні структури вузів і спеціальні дослідницькі зони.

Укорінений в німецьких університетах принцип «академічної свободи» передбачає вільний вибір студентами відвідуваних лекцій і семінарів. Однак при цьому найважливіші умови і обсяги навчальної програми визначені в Академічному розпорядку, встановленому загальнонаціональним законодавством і законами земель.

РОЗДІЛ VІ. Фінансування системи вищої освіти

У 2000 р. витрати на освіту Німеччини склали 5,55% від ВВП, або 48 млрд. марок (у середньому близько 13 тис.марок або 5,5 тис. євро на одного студента). Більшу частину фінансових витрат по забезпеченню життєдіяльності вузів беруть на себе землі. Річні бюджети вузів є частиною бюджетів земель, які приймаються відповідними парламентами земель.

У той же час Рада з науки визначає ряд завдань, виконання яких вимагає спільного фінансування з боку федерального центру і земель. До їх числа відносять, насамперед, створення і розширення вузів, вдосконалення їх інфраструктури, підтримку університетських клінік та дослідницьких робіт. До числа спільних завдань на основі Федерального закону про будівництво в сфері вищої освіти від 1969 р. відносяться також капіталовкладення в будівництво та реконструкцію вузів.

Фінансова підтримка студентів, що здійснюється в рамках Федерального закону про стимулювання освіти (Bundesausbildingsfцrderungsgesetz, BafцG), прийнятого в 2001 р., також забезпечується спільно федеральним центром (65%) і землями (35%), і складає щомісячно близько 300 євро (у вигляді грошових дотацій та кредиту, що надаються в рівних долях) за умови надання документа, що засвідчує низький рівень доходів сім'ї учня. Однак багато студентів, причому як німецькі, так і іноземні, мають можливість підробити під час навчання. Існують спеціальні студентські біржі праці, які допомагають у пошуку роботи (Arbeitsvermittlung fьr Studenten). За статистикою 62% німецьких студентів підробляють, щоб самостійно фінансувати своє подальше навчання.

В умовах зростаючої тенденції до децентралізації управління освітою та зростаючого державного недофінансування сфери вищої освіти, німецькі вузи отримують все більшу автономію у вирішенні фінансових питань і управління власними ресурсами (ще в 1994 р. Постійна конференція міністрів освіти і культури ФРН прийняла «Одинадцять тез фінансової автономії вищих навчальних закладів»). Ця тенденція поступово поширюється і на основні фонди вузів, які поки залишаються переважно власністю земель.

У поєднанні з новими моделями фінансування (виконання бюджетів у вигляді загальної суми, формульне фінансування) у Німеччині сьогодні вводяться нові методи моніторингу та забезпечення фінансової прозорості діяльності ВНЗ.

У деяких землях (Баден-Вюртемберг, Нижньої Саксонії, Гессен, Північної Рейн-Вестфалії) і містах-суб'єктах федерації (Берліні, Бремені, Гамбурзі) існує практика укладання між вузами і регіональними урядами пактів про вищу освіту (рамкових контрактів), які фіксують бюджетні заставні суми на строк 5-10 років, що забезпечують вузам на кілька років можливості безризикового планування своєї діяльності. Контракти (пакти) часто доповнюються цільовими угодами з окремими навчальними закладами, що володіють істотними ресурсами, в яких фіксуються основні умови подальшого розвитку вузів.

З урахуванням зростаючих витрат на освіту і введенням нових форм фінансування ВНЗ, в даний час в Німеччині ведуться суспільні дебати, щодо введення платного навчання у державних вузах (вартість навчання в малочисленних недержавних вузах складає близько 6 тис. DM в семестр (близько 3 тис. євро) ). Однак, поки що не створена система ефективної компенсаційної підтримки учнів, можна припустити, що німецьке освіта найближчим часом залишиться одним з найбільш доступних у Європі та світі.

РОЗДІЛ VІІ. Зв'язок освіти з наукою та практикою

вища освіта німеччина

У відповідності з принципом, який вперше висунув відомий реформатор прусських вузів XIX ст. Вільгельм фон Гумбольдт, навчання і наукова робота в університетах взаємопов'язані.

Політика федерального уряду націлена на посилення співробітництва вузів з дослідницькими центрами і промисловими фірмами. Це співробітництво здійснюється у формі спільних досліджень, стажувань працівників фірм у вузах, а студентів та молодих вчених - на фірмах (особливо це характерно для професійних вищих шкіл, технічних університетів), створення при вузах демонстраційних і консультаційних центрів. Ряд німецьких фондів і суспільств (наприклад, Фонд Олександра фон Гумбольдта, Фонд ім. Конрада Аденауера, Фонд ім. Фрідріха Еберта, Товариство Макса Планка, Німецьке науково-дослідне суспільство) надають вітчизняним і зарубіжним студентам і вченим спеціальні стипендії для проведення наукових досліджень і підвищення академічної кваліфікації. Велика увага в Німеччині приділяється міжнародним академічним обмінам студентами та вченими. У завдання Німецької служби академічних обмінів входять залучення іноземної молодої наукової еліти для навчання й науково-дослідної діяльності в Німеччині, підвищення кваліфікації молодих німецьких учених у дусі відкритості і взаєморозуміння, допомога країнам, що розвиваються і країнам-реформаторам у Центральній і Східній Європі в побудові працездатних структур в області вищої освіти, а також підтримка германістики, німецької мови, літератури та країнознавства в іноземних вищих навчальних закладах.

Тісна співпраця вузівської та невузовской науки дозволяє виключити дублювання досліджень, полегшити обмін новітніми технологіями і розробками, прискорити процес практичного впровадження винаходів, і, в кінцевому рахунку - збільшувати науковий потенціал країни. У 2000 р. витрати на наукові дослідження та розвиток у Німеччині склали 2,48% від ВВП (що вище, ніж у середньому по країнах ОЕСР - 2,24%). Промислові кола інвестують в науку та розвиток в два рази більше, ніж держава (на 2000 р. ці інвестиції склали 66,11% проти 31,44% відповідно). За даними на 1999 р., більше половини (56,25%) загальних витрат на наукові дослідження і розвиток припадало саме на університетську науку. Багато університетів і вищі професійні школи (університети прикладних наук) розробляють свої навчальні та дослідницькі програми відповідно до потреб регіональної економіки. Поєднання науки і практики в ході навчання, тісний зв'язок економічної і освітньої політики перетворюють ВНЗ в «кузні кадрів» для німецьких фірм і промислових підприємств, сприяють регіональній економічній профілізації.

РОЗДІЛ VІII. Підготовка вчителів

У Німеччині підготовка майбутніх вчителів у всіх землях проходить 2 фази: перша (6 - 8 семестрів) включає вивчення загальноосвітніх предметів, теоретичних курсів за фахом і педагогічних дисциплін; другий - стажування - для вчителів обов'язкової школи - від 18 місяців до 3 років, гімназії - 2 роки і завершується іспитом, після якого студент призначається на посаду штатного викладача.

Дисципліни поділяються на загальноосвітні і спеціальні. Студенти проходять психологію і педагогіку.

Навчальна практика будується з поступовим посиленням: від спостереження за учнями, складання характеристик, анкетування, відвідування сімей, присутності на уроках вчителів, закінчуючи тим, що студенти дають уроки, як звичайні вчителі.

Специфіка виховної та навчальної роботи вимагає від учителя безперервного вдосконалення своєї кваліфікації, постійного поповнення знань, тому в Німеччині добре розвинена система підвищення кваліфікації та перепідготовки вчителів.

РОЗДІЛ ІХ. Вища освіта Німеччини та Болонський процес

Будучи одним з ініціаторів і активних учасників процесу європейської інтеграції в галузі освіти, починаючи з 1999 р., Німеччина досить обережно реформує свою систему вищої освіти, прагнучи зберегти свої освітні традиції.

Ряд поправок до Закону про вищу освіту 1998р. закріпили мінімум необхідних вимог для реалізації Болонської декларації, надавши їм статус доповнюючих національну освітню систему. Тим самим вузам Німеччини було надано право вибору підготовки студентів, як за класичним, так і за новим європейським варіантом підготовки бакалаврів та магістрів. Для другого варіанту законодавством передбачено нові механізми акредитації програм і курсів, а також нова система оцінки якості освіти.

Сьогодні в Німеччині вже розробляються і впроваджуються навчальні програми, орієнтовані на отримання ступенів бакалавра та магістра. У літньому семестрі 2002 р. у вузах Німеччини завершилося 5444 бакалаврських та 367 магістерських курсів. Робоча група Європейської комісії, Ради Європи, ЮНЕСКО, Конференція німецьких ректорів (HRK) створили «Німецьке додаток до диплома». Поряд з ним дійсною є європейська версія Додатку до диплома.

Для оцінки якості і забезпечення стандартів нових навчальних курсів і присуджуються ступенів бакалавра та магістра в Німеччині створюється міжінституційна система забезпечення якості, яка доповнює вузівські системи управління якістю освіти.

В рамках цієї системи Конференція міністрів освіти і культури та Конференція ректорів університетів затвердили акредитаційну систему, що об'єднує Центральну акредитаційнумежземельну раду і різні агентства для незалежної оцінки змісту та якості нових навчальних курсів. Німеччина також включена в процес взаємодії з мережею європейських агентств оцінки якості освіти.

Законодавчьо закріплені ініціативи знайшли підтримку з боку федерального уряду та урядів земель, виражену у розробці та реалізації пілотних програм і проектів, спрямованих на структурну підтримку реформ.

Для підтримки запровадження двоступеневої системи було проведено кілька спеціальних програм: пілотна програма «Орієнтація навчальних програм на міжнародні стандарти», «Майстер +» - програма, що дозволяє легко увійти в систему вищої освіти Німеччини іноземним студентам, Програма двосторонньої інтеграції двоступеневих досліджуваних програм.

У вересні 2000 р. Конференція міністрів освіти і культури прийняла основні критерії для введення кредитної системи та модульного принципу навчання, а з 1 жовтня 2001 р. федеральний уряд і уряди земель підтримали новий пілотний проект «Розвиток системи кредитів у закладах вищої освіти», в який включилися тринадцять земель з 33 проектами. Проект спрямований на забезпечення порівнянних стандартів для розподілу кредитів за модулями основній (обов'язковій) програми навчання, введення адаптованої системи для екзаменаторів та впровадження кредитної системи в навчальний та екзаменаційний процес. Розвитку кредитної системи сприяла підтримка Групи розвитку, що складається з представників федерального уряду, урядів земель, зовнішніх експертів від Конференції ректорів, Німецької служби академічних обмінів (DAAD), Центрального агентства розвитку та акредитації в Ганновері (ZEVA). Протягом 2000-2001 рр.. 185 вузів Німеччини адаптували європейську систему перезарахування одиниць (ECTS) по 1340 дисциплін (в бакалаврських, магістерських і традиційно вивчаються курсах).

Для сприяння мобільності студентів і викладачів незалежна комісія у вересні 2001 р. підготувала для Федерального міністерства закордонних справ спеціальну доповідь з питань міграції до Німеччини, основні положення якого були включені до Федерального урядовий імміграційний білль.

Для поліпшення становища іноземних студентів, викладачів і дослідників в Німеччині робиться ряд заходів, покликаних адаптувати іноземців до німецьких умов освіти: вводяться спеціальні служби для реєстрації іноземців, комплексні служби по соціальному забезпеченню в німецьких університетах, організовуються безкоштовні курси німецької мови і т.д. У 2000 р. Конференція ректорів схвалила тест «TestDaF» (німецька як іноземна), що дозволяє іноземцям оцінити свій рівень знання німецької мови.

Німеччина бере активну участь у комплексних програмах та проектах міжвузівського міжнародного співробітництва, таких, наприклад, як: Міжнародний проект Юнітек, організуючий стажування студентів інженерних спеціальностей у Швейцарії, Іспанії, Голландії, Італії, Великобританії, установа Центральної наукової «Міжнародної школи передових технологій» (ISAT) при Кайзерівсько університеті, створення консорціуму співпраці з вищої освіти Веймарського університету з вузами США, Голландії та Італії, а також низці інших проектів.

ВИСНОВКИ

Таким чином, сьогодні Німеччина є прикладом успішної та ефективної модернізації та інтернаціоналізації вищої освіти, які підвищують конкурентні переваги класичної традиційної німецької системи освіти і сприяють загальному соціально-економічному благополуччю цієї європейської країни.

Таким чином, наш матеріал показує, що вища освіта в Німеччині на сучасному етапі є не лише відображенням всіх переваг і недоліків сучасного німецького суспільства, а й несе в собі славетні традиції класичної німецької освіти епохи Просвітництва. За тривалий період становлення німецької нації вища освіта Німеччини переживали часи злетів і падінь. На її стан впливали і гуманістичні ідеї видатних німецьких мислителів, і прагматизм науково-технічного прогресу, і згубна ідеологія нацизму. Представник німецької нації ввібрав в себе практично всі переваги й недоліки класичного жителя Західної Європи.Німецька нація дала світові цілу плеяду видатних вчених, філософів, мислителів, державних діячів. Це не є випадковим: Отто фон Бісмарк свого часу говорив, що Німеччина своєю могутністю і славою зобов'язана в першу чергу своїй освіті.Національною особливістю освіти в Німеччині завжди було виховання високоморальної особистості. Пріоритети надавались не навчанню, а моральному становленню і вдосконаленню особистості в процесі виховання в традиціях гуманістичної етики. Ідеалом німецької системи освіти була особистість, наділена такими рисами: самовизначенням, доброзичливістю, справедливістю, вольовими зусиллями, внутрішньою свободою вибору, самостійністю, вмінням розрізняти добро і зло, поважати порядок, правила, закони, дисципліну, підкорятися нормам, які існують в суспільстві, усвідомленням обов'язку перед іншими, державою, суспільством.Криза, яку переживає сьогодні вища освіта Німеччини, пов'язана як із зовнішніми (економічними, соціально-політичними), так і з внутрішніми (психологічними) чинниками. Фіхте вважав, що шлях до морального відродження Німеччини пролягає через сферу морального виховання, головне в якому не накопичення знань, а розвиток розуму, ініціативності, самостійності і формування характеру високоморальної особистості.Звернення до здобутків німецької класичної філософії, відродження гуманістичних принципів, втілення в життя теоретичних положень видатних німецьких психологів, є, на наш погляд, тим шляхом виходу з кризи вищої освіти не лише в Німеччині, а й по всій Європі, який намагаються знайти сьогодні провідні освітяни, педагоги, психологи, державні діячі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Афанасьев А.Н. Болонский процесс в Германии // Высшее образование сегодня. 2003. № 5.

Гречникова И.Ю. Обзор образовательной системы Германии // http://liber.rsuh.ru/Conf/Region2002/grechnikova.htm

Кремень В.Г. Болонский процесс: сближение, а не унификация//Зеркало недели. - № 48(473). -13-19 декабря 2003.

Приложение «Обзор систем высшего образования стран ОЭСР». Центр ОЭСР -- ВШЭ, 2004

Statistisches Bundesamt: Buildung im Zahlenspiegel, Stuttgart 2001

Tauch Christian. Accreditation: a Change of Paradigm in German Higher Education // EAIE Forum. -2000. -Vol. 2. -No. 1. -P.12-14 {Акредитація: зміна парадигми у німецькій вищій освіті}.

Размещено на Allbest.ru