Організація роботи з естетичного виховання дітей старшого дошкільного віку засобами природи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади естетичного виховання дошкільників засобами природи

1.1 Сутність естетичного виховання дітей

1.2 Завдання естетичного виховання дітей дошкільного віку

1.3 Природа як засіб естетичного виховання дітей дошкільного віку

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Організація роботи з естетичного виховання дітей старшого дошкільного віку засобами природи

2.1 Вивчення стану естетичного розвитку дітей старшого дошкільного віку засобами природи

2.2 Елементи системи з естетичного виховання дітей старшого дошкільного віку засобами природи

Висновки до другого розділу

Висновки



Вступ

Сприйняття і розуміння прекрасного починається у дитинстві. «Все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його» - стверджував В. Сухомлинський.

Естетичне виховання, як цілеспрямована система заходів, покликана пробудити у душі кожної людини потяг до краси, захоплення перед прекрасним у всіх його проявах, яке дозволить йому творити світ. Науковці вважають, що починати прилучати дитину до творів мистетства треба якомога раніше - з раннього дошкільного віку, причому виховувати її не як споглядальника і слухача, а як активного творця краси.

Нині проблема естетичного виховання, розвитку особистості, формування її естетичної культури є одним з важливих завдань, що стоять перед системою освіти. Зазначена проблема розроблена досить повно в працях вітчизняних і зарубіжних педагогів та психологів (Є.Фльоріна, С.Русова, Б.Ліхачев, Б.Ананьєв, В.Бажанова, В.Баленок, А.Макаренко, В.Сухомлинський, К.Ушинський, Є.Тихеєва, В.Шацька, Л.Виготський, Д.Кобалевський, В.Мясищева та інші.) Виходячи із значущості природи як засобу розвитку особистості, цілком закономірним стає той факт, що методичні проблеми аспекту цієї роботи висвітлювалися у дослідженнях багатьох науковців: А.Бєлєнька, Н.Веретєннікова, Н.Глухова, Н.Горопаха, Н.Кот, Н.Лисенко, З.Плохій, П.Саморукова, Н.Яришева. Зокрема проблеми формування естетичних вражень у процесі ознайомлення з природою висвітлені у працях Н.Зубарєвої, О.Половіної, Л.Компанцевої, Е.Нікітіної. вирішення завдань естетичного виховання старших дошкільників засобами живопису відображено у дослідженнях Е.Бєлкіної, Г.Підкурганної, Г.Сухорукової, Р.Чумічової. Проблему формування у дітей старшого дошкільного віку ціннісного та емоційно - ціннісного ставлення до природи досліджували В.Маршицька, М.Роганова.

Об'єкт дослідження: процес естетичного виховання дошкільників засобами природи.

Предмет дослідження - зміст, форми і методи естетичного виховання дітей дошкільного віку засобами природи.

Мета дослідження: проаналізувати природу як засіб естетичного виховання, розробити елементи педагогічної системи з естетичного виховання дітей старшого дошкільного віку засобами природи.

Завдання дослідження:

Вивчити психолого-педагогічні засади естетичного виховання старших дошкільників;

Розкрити значення природи в естетичному вихованні дошкільників;

Виявити стан естетичного виховання дітей дошкільного віку в сучасних ДНЗ;

Розробити елементи педагогічної системи з естетичного виховання дітей дошкільного віку засобами природи.

Для досягнення мети та розв'язання поставлених завдань було використано такі методи: теоретичні: аналіз, синтез, систематизація вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної й методичної літератури; термінологічний аналіз досліджуваних понять з метою з'ясування сутності естетичного виховання дітей дошкільного віку; емпіричні: педагогічне спостереження, бесіди, педагогічний експеримент із аналізом отриманих даних.

Структура роботи: дана курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Робота проілюстрована таблицями та рисунками. Загальний обсяг роботи - сторінок. Список використаних джерел містить - 23 позиції.



Розділ 1. Теоретичні засади естетичного виховання дошкільників засобами природи

1.1 Сутність естетичного виховання дітей

Дорослі і діти постійно стикаються з естетичними явищами. У сфері духовного життя, повсякденної праці, спілкування з мистецтвом і природою, в побуті, в міжособистісному спілкуванні - скрізь прекрасне і потворне, трагічні і комічні виконують істотну роль. Краса доставляє насолоду і задоволення, стимулює трудову активність, робить приємними зустрічі з людьми. Потворне відштовхує. Трагічне учить співчуттю. Комічне допомагає боротися з недоліками.

Ідеї естетичного виховання зародилися в глибокій старовині. Уявлення про сутність естетичного виховання, його завданнях, цілі змінювалися починаючи з часів Платона і Арістотеля аж до наших днів. Ці зміни в поглядах були обумовлені розвитком естетики як науки і розумінням сутності її предмету. Термін «естета» походить від грецького «aisteticos» (сприйнятий відчуттям). Філософи-матеріалісти (Д.Дідро і Н.Г. Чернишевский) вважали, що об'єктом естетики як науки є прекрасне. Ця категорія і лягла в основу системи естетичного виховання.

У наш час проблема естетичного виховання, розвитку особистості, формування її естетичної культури одна з найважливіших завдань, що стоять перед дитячим садочком. Вказана проблема розроблена достатньо повно в працях вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів. Серед них О.В. Проскура, Л.П.Кочина, М.В.Курик, Н.В.Лисенко,Д.Ф.Ніколенко,З.П.Плохій, Т.І.Поніманська, Н.Ф.Яришева, Н.А. Ястребова та інші.

У використаній літературі є безліч різних підходів до визначень понять, вибору шляхів і засобів естетичного виховання молодших школярів. Розглянемо деякі з них.

У короткому словнику по естетиці естетичне виховання визначається як «система заходів, направлених на вироблення і вдосконалення в людині здатності сприймати, правильно розуміти, цінувати і створювати прекрасне і піднесене в житті і мистецтві». В обох визначеннях йдеться про те, що естетичне виховання повинне виробляти і удосконалювати в людині здатність сприймати прекрасне в мистецтві і в житті, правильно розуміти і оцінювати його. В першому визначенні, на жаль, упущена діяльна або творча сторона естетичного виховання, а в другому визначенні підкреслюється, що естетичне виховання не повинне обмежуватися тільки споглядальною метою, воно повинне також формувати здатність створювати прекрасне в мистецтві і житті.

Фльоріна О.А. в своїй книзі «Естетичне виховання дошкільника» [17;333] спирається на визначення дане К. Марксом: «Естетичне виховання - цілеспрямований процес формування творчо активної особи дитини, здатної сприймати і оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті і мистецтві, жити і творити «по законах краси» [2; 51]. Автор підкреслює провідну роль цілеспрямованої педагогічної дії в естетичному становленні дитини. Наприклад, розвиток у дитини естетичного відношення до дійсності і мистецтва, як і розвиток його інтелекту, можливий як некерований, стихійний і спонтанний процес. Спілкуючись з естетичними явищами життя і мистецтва, дитина, так чи інакше, естетично розвивається. Але при цьому дитиною не усвідомлюється естетичне сутність предметів, а розвиток часто обумовлений прагненням до розваг, до того ж без втручання ззовні у дитини можуть скластися невірні уявлення про життя, цінності, ідеали. Фльоріна О.А., також як і багато інших педагогів і психологів, вважає, що тільки цілеспрямована педагогічна естетично-виховна дія, залучення дітей в різноманітну художню творчу діяльність здатні розвинути їх сенсорну сферу, забезпечити глибоке збагнення естетичних явищ, підняти до розуміння справжнього мистецтва, краси дійсності і прекрасного в людській особі [2;42].

Існує безліч визначень поняття «естетичне виховання», але, розглянувши лише деякі з них, вже можна виділити основні положення, кажучи про його сутність.

По-перше, це процес цілеспрямованої дії. По-друге, це формування здатності сприймати і бачити красу в мистецтві і житті, оцінювати її. По-третє, завдання естетичного виховання формування естетичних смаків і ідеалів особи. І, нарешті, по-четверте, - розвиток здібності до самостійної творчості і створення прекрасного.

Своєрідне розуміння сутності естетичного виховання обумовлює і різні підходи до його цілей. В цьому проблема цілей і завдань естетичного виховання вимагає особливої уваги.

У процесі дослідження я звернула увагу, що часто серед педагогів існує помилкова думка про тотожність естетичного і художнього виховання. Проте ці поняття необхідно чітко розмежовувати. Так, наприклад, Н.В. Лисенко ставить перед естетичним вихованням наступну мету: «Естетичне виховання служить формуванню… здібності активного естетичного відношення учнів до витворів мистецтва, а також стимулює посильну участь в створенні прекрасного в мистецтві, праці, в творчості та законах краси» [8; 14]. З визначення видно, що автор важливе місце в естетичному вихованні відводить мистецтву. Мистецтво - це частина естетичної культури, як художнє виховання частина естетичного, частина важлива, вагома, але вона охоплює тільки одну сферу людської діяльності. «Художнє виховання є процес цілеспрямованої дії засобами мистецтва на особистість, завдяки якому у вихованців формуються художні відчуття і смак, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися ним і здатність по можливості творити мистецтво» [2; 61]. Естетичне ж виховання набагато ширше, воно зачіпає як художню творчість, так і естетику побуту, поведінки, праці, відносин. Естетичне виховання формує людину всіма естетично значущими предметами і явищами, у тому числі і мистецтвом як його наймогутнішим засобом. Естетичне виховання, використовуючи для своїх цілей художнє виховання, розвиває людину в основному не для мистецтва, а для його активної естетичної життєдіяльності.

В «активізації здатності творчо трудитися, досягати високого ступеня досконалості своїх результатів праці, як духовної, так і фізичної» бачить мету естетичного виховання Маршицька В.[9;16].

Ястребова Н.А. дотримується тієї ж точки зору. «Успіх діяльності особистості в тій або іншій області визначається широтою і глибиною розвитку здібностей. От чому всебічний розвиток всіх дарувань і здібностей особистості є кінцева мета і одна з основних завдань естетичного виховання» [23; 296]. Головне - виховати, розвинути такі якості, такі здібності, які дозволять особі не тільки досягти успіху в певній діяльності, але і бути творцем естетичних цінностей, насолоджуватися ними і красою навколишньої дійсності.

Крім формування естетичного відношення дітей до дійсності і мистецтва, естетичне виховання паралельно робить внесок і в їх всебічний розвиток. Естетичне виховання сприяє формуванню моральності людини, розширює його пізнання про світ, суспільство і природу. Різноманітні творчі заняття дітей сприяють розвитку їх мислення і уяви, волі, наполегливості, організованості, дисциплінованості. Таким чином, найбільш вдало, на наш погляд, відобразив мету естетичного виховання Яришева Н.Ф., яка вважає: «Кінцева мета естетичного виховання - гармонійна особистість, всесторонньо розвинена людина… утворена, прогресивна, високоморальна, володіюча умінням трудитися, бажанням творити, розуміюча красу життя і красу мистецтва» [22; 335]. Ця мета також відображає і особливість естетичного виховання, як частину всього педагогічного процесу.

Будь-яка мета не може розглядатися без завдань. Більшість педагогів (О.В. Проскура, Л.П.Кочина, В.У.Кузьменко і інші) виділяють три провідні завдання, які мають свої варіанти і у інших учених, але при цьому не втрачають головної суті.

Отже, по-перше, це «створення певного запасу елементарних естетичних знань і вражень, без яких не можуть виникнути схильність, тяга, інтерес до естетично значущих предметів і явищ».

Суть цієї мети полягає в накопиченні різноманітного запасу звукових, колірних і пластичних вражень. Педагог повинен вміло підібрати по вказаних параметрах такі предмети і явища, які відповідатимуть нашим уявленням про красу. Необхідні також конкретні знання про природу, самому собі, про світ художніх цінностей. «Різносторонність і багатство знань - основа формування широких інтересів, потреб і здібностей, які виявляються в тому, що їх володар у всіх способах життєдіяльності поводиться як особа» [13; 456], що естетично творить - наголошує Поніманська Т.І.

Друге завдання естетичного виховання полягає в «формуванні на основі одержаних знань і розвитку здібностей художнього і естетичного сприйняття таких соціально-психологічних якостей людини, які забезпечують їй можливість емоційно переживати і оцінювати естетично значущі предмети і явища, насолоджуватися ними».

Ця мета говорить про те, що трапляється коли діти цікавляться, наприклад живописом, лише на загальноосвітньому рівні. Вони квапливо дивляться картину, прагнуть запам'ятати назву, художника, потім звертаються до нового полотна. Ніщо не викликає в них подиву, не примушує зупинитися і насолодитися досконалістю твору.

Яришева Н.Ф. відзначає, що «…таке збігле знайомство з шедеврами мистецтва виключає один з головних елементів естетичного відношення - милування»х[21;168].

З естетичним сприйняттям тісно пов'язана загальна здібність до глибокого переживання. «Виникнення гамми піднесених відчуттів і глибокої духовної насолоди від спілкування з прекрасним; відчуття огиди при зустрічі з потворним; відчуття гумору, сарказму у момент споглядання комічного; емоційного потрясіння, гніву, страху, співчуття, ведучих до емоційного і духовного очищення, що виникає в результаті переживання трагічного, - все це ознаки справжньої естетичної вихованості», - відзначає той же автор [21; 169].

Глибоке переживання естетичного відчуття нерозривно пов'язано із здатністю естетичної думки, тобто з естетичною оцінкою явищ мистецтва і життя. Ястребова Н.А. визначає естетичну оцінку, як оцінку, «засновану на певних естетичних принципах, на глибокому розумінні сутності естетичного, яке припускає аналіз, можливість доказу, аргументування» [23; 120]. Порівнянний з визначенням Грицан М. «Естетична думка - доказова, обґрунтована оцінка явищ суспільного життя, мистецтва, природи» [3; 20]. На наш погляд, ці визначення аналогічні. Таким чином, одна з складових цього завдання - сформувати такі якості дитини, які дозволили б їй дати самостійну, з урахуванням вікових можливостей, критичну оцінку будь-якому твору, виказати думку з приводу свого власного психічного стану.

Третє завдання естетичного виховання пов'язане з формуванням у кожного виховуваного естетичної творчої здатності. Головне полягає в тому, щоб «виховати, розвинути такі якості, потреби і здібності особистості, які перетворюють індивіда на активного творця, творця естетичних цінностей, дозволяють йому не тільки насолоджуватися красою світу, але і перетворювати його «по законах краси».

Суть цього завдання полягає в тому, що дитина повинна не тільки знати прекрасне, уміти їм милуватися і оцінювати, а повинен і сама брати активну участь в створенні прекрасного в мистецтві, житті, праці, поведінці, відносинах. Курик М. підкреслював, що людина навчається всесторонньо розуміти красу лише тоді, коли сама бере участь в її творчому створенні в мистецтві, праці, суспільному житті [6;30] .

1.2 Завдання естетичного виховання дітей дошкільного віку

Дитина прилучається до прекрасного з першим своїм поглядом на світ, що постає у враженнях від предметів, які вона відкриває для себе, у колисковій пісні, кожному відблиску материнських очей. З часом вона починає виокремлювати серед них ті, що їй найбільше подобаються і що не подобаються зовсім, а невдовзі починає усвідомлювати, що є предмети, явища красиві, які ваблять до себе дивною енергією, і такі, що не хвилюють її. Усе це відбувається у дошкільному віці і є свідченням того, що психіка, розум дитини з ранньої пори можуть сприймати педагогічні впливи щодо виховання здатності відрізняти прекрасне від потворного і відповідно ставитися до них. Тому одним із головних завдань дошкільної педагогіки є стимулювання, спрямування, коригування естетичного розвитку дитини, пробудження у неї прагнення до прекрасного, до його творення.

Естетичне виховання є масштабною, складною справою, яка передбачає залучення дитини в контекст прекрасного як універсуму, в систему загальноцивілізаційних естетичних художніх цінностей, оскільки прекрасне є цілісним, єдиним у своїй всезагальності, втілює в собі естетичний, художній геній, який є однаково цінним для кожного народу.

Маючи загальнолюдську цінність, прекрасне втілює в собі особливості бачення його представниками конкретного етносу і народу. Спрямування дитини на пізнання й усвідомлення цих особливостей є надзвичайно важливим завданням естетичного виховання. Саме у складному вимірі цілісності, єдності прекрасного, у багатоманітності його національних вимірів особистість знаходить місце для реалізації свого художнього потенціалу. І до цього теж необхідно поступово готувати дітей, починаючи з дошкільної пори.

Уся ця проблематика конкретизується у завданнях естетичного виховання дошкільників.

1. Формування естетичного ставлення до дійсності, естетичних уявлень і суджень. Естетичне сприймання дійсності спирається на чуттєвий аспект речей -- їх колір, звук, форму, що зумовлює необхідність розвитку сенсорної культури дітей. Естетичне сприймання виникає лише за емоційного ставлення до того, що дитина сприймає. За правильного педагогічного керівництва усі види мистецтва, природа, побут сприяють формуванню естетичного ставлення до дійсності.

Компонентами естетичного ставлення дитини до мистецтва є:

-- здатність до емоційного переживання;

-- здатність до активного засвоєння художнього досвіду, самостійного навчання, пошукових дій;

-- спеціальні художні й творчі здібності. Виховуючи у дітей уміння сприймати красу і емоційно відгукуватися на неї, педагог поступово підводить їх до розуміння, оцінювання, формування естетичних уявлень і суджень. Формування елементарної естетичної свідомості у дошкільнят відбувається у процесі ознайомлення з еталонами правильного визначення прекрасного і потворного в житті і мистецтві. Дітям допомагають опанувати й усвідомити сенсорні еталони, необхідні для формування емоційних оцінок (радості, смутку, горя, подиву), знання про види і жанри мистецтва, особливості їх виражальних засобів, про діячів мистецтва (художників, музикантів), а також зґясувати сутність естетичних оцінок (гарне, негарне, потворне, смішне).

2. Освоєння дітьми естетичної діяльності. Це завдання передбачає розвиток естетичного і художнього сприймання, формування початкових умінь і навичок виконавської художньої діяльності, втілення елементів прекрасного в побут, стосунки з людьми, ставлення до себе. Вже в молодшому дошкільному віці естетичне сприймання дітей постає як емоційний інтерес до естетичних властивостей певних обґєктів. З метою розвитку емоційного сприйняття, долучення до нього пізнавального компонента, естетичного судження педагог активізує пізнавальну сферу, передусім сенсорику дитини, вправляє її у доборі різних критеріїв оцінювання естетичності конкретного обґєкта.

3. Розвиток загальних і спеціальних художньо-творчих здібностей дітей. Від того, наскільки правильно будуть помічені художньо-творчі здібності дитини, наскільки вміло буде спрямований їх розвиток, часто залежать її мистецькі успіхи в майбутньому, підтвердженням чого є безліч фактів з історії мистецтв і сучасної дійсності. Ці здібності формуються в процесі засвоєння способів діяльності -- сприймання, виконання і творчості. У дошкільному віці дітям доступні майже всі види художньої творчості -- складання розповідей, віршів, малювання, ліплення, співи, гра на музичних інструментах, навіть компонування музичних творів. Характер цих дій відповідає особливостям розвитку і віку дітей: як правило, такі дії є безпосередніми, наслідувальними, сповненими щирістю почуттів, вірою у себе і наставника. Творчість дитини виявляється у розвитку здатності до створення задуму і його реалізації, в умінні поєднувати свої знання, уявлення, у щирому передаванні думок, почуттів, переживань. Навчання дітей способам образного вираження своїх задумів у слові, малюнку, пісні стимулює розвиток їх художньо-творчого потенціалу.

Однак виявлення на ранніх етапах життя художньо-творчих здібностей ще не є запорукою досягнення особистістю мистецьких висот у майбутньому. Багато що залежатиме від того, наскільки наполегливо і в яких наставників вона опановуватиме таємниці творчості, від потенціалу її таланту, здоровґя, характеру, волі, здатності жертвувати в імґя головної мети різноманітними привабами життя і навіть від особливостей фізіологічного розвитку у підлітковому віці. Тому естетичне виховання тісно повґязане з розумовим, моральним, трудовим і фізичним. З розумовим вихованням воно має спільний обґєкт освоєння -- навколишню дійсність, яку дитина пізнає розумово і естетично, і спільну основу -- сенсорний досвід. Процес естетичного пізнання і художньо-творча діяльність удосконалюють психічні процеси (мислення, памґять, уяву). Особливо важлива ця діяльність для розвитку зорової, слухової, моторної памґяті, музичного слуху. Мистецтво відкриває дитині життя у всьому багатстві предметів і явищ, їх взаємозвґязків і взаємозалежностей, збагачує новими уявленнями, вчить робити нескладні+висновки.

Багато чинників єднають естетичне виховання з моральним, адже обидва ці виховні напрями засновані на почуттях, позитивних і негативних переживаннях. Не випадково, характеризуючи вчинки людини, використовують категорії естетики (“гарний вчинок”). У процесі художньої діяльності дитина вчиться ставити цілі і досягати їх, передбачати шляхи здійснення задуму, виявляти витримку, цілеспрямованість, зосередженість. Мистецтво є засобом спілкування і взаєморозуміння, єднання дітей у спільних переживаннях і діях.

З фізичним вихованням естетичне поєднує відчуття злагодженості, краси, ритмічності дій, що координує рухи дитини, вчить відчувати своє тіло, породжує бажання бути гарним, спритним. В оцінках стану фізичного розвитку і здоровґя також використовують естетичні критерії (щоб бути гарним, потрібно бути здоровим, охайним тощо).

Багатоаспектні завдання естетичного виховання можуть бути вирішені на основі розвитку таких важливих особистісних якостей, як ініціативність, креативність, здатність своєрідно сприймати світ.

1.3 Природа як засіб естетичного виховання дітей дошкільного віку

Природа - одне із важливих чинників естетичного розвитку особистості. Складний світ природних явищ істотно впливає на формування естетичної свідомості дітей. Виростаючи серед природи, дитина вчиться бачити гармонійність, красу, багатство барв кожної пори року, кожного дня відкриваючи для себе неповторність природи у житті, відтворювати свої враження в усній розповіді, малюнках та інших видах своєї творчості . Усе це супроводжується розповідями педагога про те, що природа є наймогутнішим і найдосконалішим творцем прекрасного, у ній черпають натхнення живописці, композитори, письменники, використанням їхніх творів.

Дослідженням естетичної цінності природи займається З.Плохій, яка наголошує, що в ієрархії цінностей одне з першорядних місць має посісти естетична цінність природи .[12;20] Аналіз досліджень З.Плохій дав змогу відзначити, що природа має певні естетичні властивості, які узагальнено відображені такою схемою (Рис. 1.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3 Естетичні властивості природи

Важко переоцінити ефективність екскурсії в природу, адже пережиті дитиною у дошкільному віці враження залишають слід на все життя. В. Сухомлинський радив використовувати природу для виховання у дітей поваги до всього живого, з якої починається повага до людини, інтерес до її життя, гуманізм. Для педагога важливо підібрати такі слова для супроводу спостереження, які відповідали б завданням естетичного виховання.

Усе в світі - і велике, і мале, мертве, і живе, і зірки, і небо -- «все захоплює дитя, тягне його до себе, все наповнює його радісним хвилюванням, усе подобається йому без будь-якої думки про можливе його використання». Тому можна стверджувати, що ставлення дитини до світу має на перевазі естетичний характер: естетична установка домінує у дитячої душі. Пояснюється це тим, що дитинство, переважно заповнене іграми, тобто, діяльністю з усвідомленою метою. Психологія гри, можна сказати, ідентична психології естетичного життя. Естетичне життя дитини чудове своїм універсалізмом -- усе прекрасне, у якій не було формі, приваблює і захоплює дитину. У вищих ступенях характерна риса дитячого естетичного життя в творчому її характері: малюк ніколи неспроможний обмежитися естетичним сприйняттям.

До трьох років чітко виявляються естетичні почуття. Малюк переживає характер музики: веселої і сумної, плавної і бадьорої, маршової та ліричної. Він радіє прикрасам, красивим одязі, квітучим рослинам. Захоплення викликає все яскраве і блискуче, але дитина навчається відрізняти гарне від некрасивого, гармонійне від дисгармонічного.

Спочатку дитина виділяє гарне, наслідуючи дорослому, який звертає увагу до естетичного об'єкта. Але швидко сам починає помічати красу в навколишньому і приковує дорослого до своїх переживань. Чим інтенсивніше йде розвиток дитини, то яскравішим виступає у ньому естетичне життя дитини.

Розвиток естетичних почуттів пов'язаний із становленням власної художньо-творчої діяльності дітей і мистецького сприймання.

У середньому дошкільному віці відбувається істотний розвиток дитячого сприйняття, його точності. Проте естетичне сприймання продовжує характеризуватися фрагменністю: воно будується із особистим досвідом дитини, її інтересами. Діти здатні до елементарної естетичної оцінці художнього образу, усвідомлення деяких естетичних засобів, поступового проникнення у сутність зображуваного, наприклад, у побудову витвору мистецтва. Дошкільнята помічають зв'язок між змістом твору, його виражальними і образними засобами.

Наприкінці старшого дошкільного віку дитина може більш зосереджено слухати музичні і літературні твори, розглядати твори образотворчого мистецтва, і навіть, більш глибоко їх сприймати, співпереживати, співчувати позитивному, доброму і засуджувати зло. Розвивається музичний і поетичний слух. Діти виявляють стійкі переваги до визначених жанрів музичних, літературних і образотворчих творів. Активно розвиваються художньо-творчі здібності, діти самостійно придумують загадки, казки, пісні, складають вірші, створюють аплікацію, малюють. Художній образ виникає тільки тоді, коли сприйняте пропущене через творчу фантазію, завдяки чому у дошкільників народжуються нові художні образи, асоціації, які є умовою повноцінного естетичного сприймання (Рис. 1.4).

Рис. 1.4 Механізм емоційно-чуттєвого розвитку дитини

естетичний виховання педагогічний

Розваги, будучи формою активного відпочинку, стають радісною подією для дитини, сприяють прояву в неї позитивних емоцій, піднімають настрій й водночас, вони об'єднують всі види мистецтва, дають можливість творчо використовувати їх. Дітей цікавить емоційний відгук при сприйнятті поетичного слова, мелодії, образотворчих і художніх образів.

Багатющий емоційний досвід дає дітям природа. Відчути красу природи, побачити у ній поетичне початок допомагають ліричні вірші, де художнім образом створюється з допомогою таких мальовничо - виражених засобів, як темп, рима вірша.

Природа - це великий вчитель і великий вихователь. Природа - це джерело творчого натхнення, джерело підйому всіх духовних сил людини, як дорослого, так і дитини. Важко уявити естетичне виховання без залучення природи - справжнього джерела краси. Природа допомагає зафарблювати емоційні тони сприйняття навколишньої дійсності. Ось це емоційне ставлення до довкілля, як до невичерпного джерела краси, і має виховувати система освітніх закладів у дітей.

З багатьох проявів краси природи люди сприймають те, що відповідає їхньому світорозумінню і настрою. Образ природи, коли його не змінює людина, залишається практично постійним. Проте змінюється суспільно-історична практика людей, тому в об'єктивну красу природи вносять свій суспільно-історичний зміст.

У системі естетичного виховання дошкільнят велике місце має бути відведено природі. Вона найкраще збагачує психіку дитини, вдосконалює її органи чуття та естетичний смак. Виховання любові до природи, вміння відчувати її красу та захоплюватися нею має важливе значення як для естетичного розвитку дітей, так і для морального виховання, зокрема, для пробудження у дошкільнят патріотичних почуттів, чутливості до оточення, потреби до праці,а також сприяє фізичній загартовуваності, розширенню розумового кругозору.

Уміння бачити природу -- перша умова виховання світовідчуття, єдності із нею. Воно досягається лише за постійного спілкування із самобутньою природою. Щоб відчувати себе частиною цілого, людина має не епізодично, а постійно бути у відносинах з цим цілим. Саме тому гармонія педагогічних впливів вимагає постійного спілкування з природою.

Якщо сім'я живе у селі чи невеличкому містечку, то спілкування з природою, здається технічно не складає труднощів. Та якщо дитина живе у великому індустріальному місті, на якомусь чотирнадцятому поверсі? Що й казати, тут є небо і сонце, і зірки. Потрібно навчити дитину бачити їх постійно. Адже дивитися - ще не означає бачити. Сприймається далеко не усе те, що «друкується» на сітківці очей, а лише те, на чому зосереджується увагу. Дітей потрібно вчити бачити. Це означає не тільки показати, а й описати словами,пояснити. Описати фарби і відтінки вечірнього неба та зорі, описати форму хмар та її забарвлення, описати зоряне небо чи місяць, показуючи усе це. Природа надзвичайно різноманітна і завжди чудова. Споглядання її щодня, протягом усього життя не може набриднути, як і не може набриднути дихати чи їсти. Навпаки, щодня споглядання дивовижної краси природи, хоч протягом кількох хвилин, освіжає душу та викликає емоції.

У своїй домівці завжди повинні бути живі квіти, що їх дитина доглядає, спостерігає за ними, милується і радіє появі нових пуп'янків.

У мегаполісі потрібно учити дітей помічати й бачити в обійстях, парках, скверах, дерева, квіти, чагарники: помічати особливості і відтінки пелюсток, листя, спостерігати як набухають і розпускаються бруньки чи починають жовтіти листочки, як зацвітають квіти і дозріває насіння. Потрібно, щоб дитина вибрала у найближчому оточенні дерево, що їй видається привабливим, і спостерігала над його цвітінням, прив'яданням і зимовим сном.

Покажіть дитині особливості поведінки горобців, синичок, голубів, навчіть описувати їх пір'ячко, очі, форму тіла і лапок, розкажіть дитині про їхнє життя, турботах, про суворих правилах зграї тощо. Влаштуйте годівницю на вікні, і нехай дитина підгодовує птахів взимку.

Головне завдання в естетичному розвитку засобами природи - це пробудження в дітей емоційного ставлення до неї. Емоційне ставлення до природи допомагає зробити людину вищою у духовному та інтелектуальному плані, багатшою, уважнішою, люблячою. Саме в процесі спілкування з природою створюються сприятливі можливості для здійснення ряду завдань естетичного виховання, а саме: формування естетичних вражень у дітей, навчання розумінню творів мистецтва( пейзажу і натюрморту), перших спроб творити красу у навколишньому.

Любов до рідної природи виховується з раннього віку. Недарма К.Ушинський казав: «Саме у цей час необхідно прищеплювати дітям любов до краси, гармонії, доцільності, єдності, які панують в ній» . На своєрідність формування у дітей естетичних вражень вказував, вважаючи, що краса природи передусім сприймається дорослим і вже через них - дітьми. Естетична оцінка у дітей формується через посередника, тобто вихователя. В процесі сприйняття потрібно розширювати і поглиблювати асоціативні зв'язки дітей, процеси аналізу та синтезу, активізуючи розумовий процес і емоційне ставлення до сприйняття. Велику роль у цьому має емоційна чутливість педагога, його вміння не лише побачити красу природи, але і доступно донести її до дітей з тим, щоб сформувати естетичні цінності, важливі не лише для естетичного розвитку особистості, але й для доброзичливого, природоохоронного, гуманного ставлення до природи. Естетичні почуття тісно пов'язані з моральними. Любов до батьківщини - це складне моральне почуття, яке органічно з'єднане з естетичними почуттями, викликане спілкуванням з природою.

Основний шлях формування естетичних вражень - це спостереження природи, підковані розповіддю вихователя про естетичні властивості об'єктів природи, красу навколишнього світу. Користуючись іншими засобами естетичного виховання - поетичним словом, ілюстративним матеріалом, технічними засобами навчання, вихователь може закріпити, поповнити естетичні враження, набуті у процесі спілкування з природою.

Велика роль у естетичному вихованні дошкільнят засобами природи належить педагогічному колективу дитсадка. Вони мають чітко усвідомлювати завдання - послідовно, систематично, цілеспрямовано розвивати й удосконалювати естетичні смаки дітей. Найефективніша послідовність роботи:

- безпосереднє сприйняття природи;

- організоване спостереження у природі під час прогулянок і екскурсій;

- поєднання методу спостереження з методом повної свободи дій під час роботи на дослідній ділянці.

У програмі «Я у Світі» висвітлено наступні вікові можливості, завдання розвитку та організація життєдіяльності стосовно художньо-естетичного розвитку, а саме в образотворчій діяльності.[1,189] (див. додаток А).

Далі у програмі «Я у Світі» можемо знайти загальні показники компетентності у художньо-естетичному розвитку за сферами життєдіяльності. ( за програмою « Я у Світі» ).[1,196] (див. додаток Б).

Спостереження навколишньої дійсності має глибокий вплив на забезпечення всебічного розвитку дитини. У процесі спостереження в дитини задіяні всі аналізатори: зоровий - дитина бачить розміри, пропорції, колір досліджуваного об'єкта; слуховий - дитина чує шум вітру, плескіт води в річці, стукіт крапель дощу, шелест листя, спів пташечки - усе це мило для слуху дитини. Смак дозволяє тонко розрізнити - солодкий смак меду і солоний смак морської води, смак джерельною води та кислий смак лимону. Дотик - це другі очі дитині. Відчуваючи предмети природи, дитина відчуває всі шорсткості дерев, крупинки піску,гладеньке листя. А аромати! Море запахів, які хвилюють уяву дитини - запах тополиних бруньок після дощу, запах бузку, запах цвітіння липи, запах травички, нагрітої від сонця. Тут пригадується К.Ушинський : «…дитина мислить формами, фарбами, звуками». Розвивати спостережливість у дітей - ось завдання, яке постає перед вихователями та батьками.

У дітей старшого дошкільного віку спостерігається велике прагнення до самостійності, незалежності. Усі вони хочуть побачити, все відкрити самостійно. Цей інтерес спонукає дітей до активної діяльності. Але її напрям по відношенню до природи не завжди однаковий та правильний: один може жбурляти камінці у птахів, висмикувати квіти на клумбі, інші - виготовлювати годівнички, допомагати батькам саджати дерева та кущі. Отже, організовуючи діяльність дитини, потрібно опиратися на відповідні потреби дитини, спонукати до потрібної мотивації й привести до певної виховної мети. Потреби, мотиви і цілі - основа наших взаємин.

Завдання педагога у тому, щоб направити інтерес, що з'явився у дитини в правильне русло, переконати, що, винищуючи природні багатства, вони завдають шкоди як красі рідного краю, тай й собі (моральна, естетична шкода). «Полювати» можна з фотоапаратом, і з відеокамерою. Такий вид «полювання» збагатить естетичний, емоційний світ дитини, розвине спостережливість, допитливість, любов до прекрасного.

У діяльності з естетичного виховання важливо знати й уміти враховувати не лише спрямованість інтересів, а й особливості цього сприйняття (естетичного): сприймаючи явище навколишньої дійсності, людина керується як пізнавальними і моральними критеріями, так й естетичними принципами.

Зміст і багатство почуттів, викликаних безпосереднім спілкуванням з природою, перебувають у прямій залежність від характеру сприйняття. У відповідність до віку дитини, естетичне сприймання має свої особливості, зумовлені запасом уявлень, обсягом життєвого досвіду дітей. Величезне значення в естетичному вихованні має формування уміння відтворювати красу навколишньої природи. Це витоки розуміння того, що навколишня природа є джерелом збагачення життя прекрасним. Навчаючи дітей відображувати природу - квіти, метеликів, листячко, сонечко - вихователь формує естетичний смак, бажання створювати красу навколо себе. Здатність помітити, виділити гарне розвивається поступово. В.О.Сухомлинський писав: «Добрий не звалюється з неба. Його треба виховати» .

Необхідно навчати дітей доброті через співпереживання всьому живому. Бути добрими - отже, вміти співпереживати, вміти розуміти іншого, сердечно співчувати йому та прагнути допомогти. Для навчання співпереживання необхідні спеціальні види діяльності, які спонукають до співчуття і допомоги живих істот. Ось , наприклад, трудова діяльність в контексті естетичного виховання - спрямована на поліпшення навколишнього природного середовища. Вирішуючи це завдання, вихователі обов'язково повинні прагнути до того, щоб кожна дитина вирощувала квіти, наголошуючи, як прекрасно виглядають квітучі рослини, яким гарним стає те місце, де попрацювали діти.

Домашні тварини - велика допомога у вихованні особистих позитивних якостей дитини, але тільки за умови відповідального і дбайливого ставлення до цих тварин. Тільки тоді сформуються доброта, відповідальність, почуття обов'язку тощо. Згадаємо знамениті слова А.Екзюпері : «Ми відповідальні за тих, кого приручили». Дійсно, ми відповідальні за усе живе, що нас оточує - ми відповідальні перед природою, перед суспільством, перед власною совістю.

Отже, при вивченні особливостей впливу природи на розвиток естетичних смаків дітей дошкільного віку, доходимо висновку - природа є могутнім засобом естетичного виховання. Але використання природи, як засобу цього виховання, має базуватись на принципах послідовності і систематичності, оскільки фрагментарне спостереження за об'єктами і явищами природи, не принесе бажаного результату.

Висновки до першого розділу

Аналіз теоретичної і методичної літератури з проблем естетичного виховання дошкільників засобами природи дозволяє зробити наступні висновки.

Естетичне виховання це формування у людини естетичне ставлення до дійсності і активізація її творчої діяльності за законами краси. Природа одна із засобів, які впливають на вироблення, формування та розвиток естетичних почуттів. Вона є невичерпним джерелом естетичних вражень і емоційного переживання людини. В житті кожної людини природа займає вагоме місце, сприяє формуванню та розвитку естетичних почуттів та смаків. Естетична установка домінує в дитячій душі. Дитинство насичене іграми, психологія яких близька психології естетичного життя. В основі методики естетичного виховання має лежати спільна діяльність педагога і дитини з розвитку в неї творчих здібностей до сприйняття краси навколишнього світу.

Щоб любити природу, треба її знати, а аби знати, необхідно вивчати. У процесі пізнання природи формуються та розвиваються естетичні відчуття та смаки.

Успішність естетичного розвитку залежить від того, наскільки вихователі усвідомлюють сутність прекрасного, його роль у житті людини і формуванні особистості, наскільки правильно та вміло підібрані методи та прийоми роботи з дітьми. Важливе значення у вихованні й навчанні дітей для збагачення їх естетичних вражень, формування виразної, влучної, повноцінної мови, мають художня література, усна народна творчість, мистецтво та художня діяльність дітей.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з питань формування естетичного ставлення дітей до природи зумовив зробити висновок про складність і багатоаспектність природи як засобу естетичного виховання дітей дошкільного віку; трактування психологічного змісту категорії «ставлення» містить в собі не стільки всі багатогранні зв'язки особистості з навколишнім світом, скільки її суб'єктивну позицію відносно всього, що її оточує;

Психологічними особливостями формування естетичного ставлення дітей до природи є безпосередній характер та висока емоційність естетичного сприймання; залежність сили й тривалості естетичних почуттів від рівня інтелектуального розвитку дитини; асоціативні механізми, що лежать в основі утворення естетичних уявлень дитини під час сприймання об'єктів та явищ природи; психологічні механізми естетичного сприймання, що завершується почуттям, думкою, ідеєю, мисленням тісно пов'язані із пізнавальною стороною естетичного ставлення особистості до дійсності та існують у формі естетичних суджень.

Педагогічні шляхи формування естетичного розвитку засобами природи у старших дошкільників виступають: розвиток почуттів, здатність педагога до компетентного подолання перешкод, які стоять на шляху до пізнання краси природи, створення емоційної ситуації або «чудесний дотик до глибини душі», сприймання природи через почуття любові, яке ґрунтується на емоційній чутливості дитини до засобів педагогічного впливу, апелювання до генетичного досвіду світосприймання, врахування взаємозв'язку та залежності естетичного розвитку дитини від морального та інтелектуального, безпосередній процес спілкування та взаємодії з реальними об'єктами та явищами природи.



Розділ 2. Організація роботи з естетичного виховання дітей старшого дошкільного віку засобами природи

2.1 Вивчення стану естетичного розвитку дітей старшого дошкільного віку засобами природи

Дослідження проводилося протягом чотирьох тижнів, а саме в період з 13.02.2012 по 09.03.2012 року у старшій групі дошкільного навчального закладу № 311, санаторного типу в м.Києві.

Дослідження складалось з трьох етапів:

перший етап - ознайомлення з умовами ДНЗ та планами вихователів щодо естетичного виховання дітей;

другий етап - експериментальна робота з дітьми старшого дошкільного віку;

третій етап - проведення дослідження з проблеми усвідомлення батьками значущості естетичного розвитку дітей і використання в цьому процесі природи.

На першому етапі ми вивчали умови дошкільного навчального закладу для роботи з естетичного виховання, а саме оформлення групових кімнат, забезпеченість методичного кабінету, наявність творів як художніх, так і музичних, а також провели аналіз планів вихователів та методиста. Велику увагу приділяли наявності та змістовності роботи з батьками з даної теми.

На другому етапі ми визначали особливості сприймання дітьми старшого дошкільного віку краси довкілля і зокрема навколишньої природи, а саме: чи вміють діти помічати красиве; у чому вони бачать красу; як довго діти милуються природою (метод хронометрії); чи є об'єкти і явища природи джерелом краси в уяві дітей, а також визначали рівень розвитку умінь дітей сприймати красу природи, відтворену у картинах пейзажного жанру.

На третьому етапі відбулося анкетування батьків,що дало змогу зробити висновки про усвідомлення батьками значущості естетичного розвитку та природи зокрема у житті дитини.

В результаті проведення констатувального експерименту в ДНЗ встановлено, що тут створено належні умови для роботи з естетичного виховання. Про це свідчить художнє оформлення групових кімнат: так, у групах «Метелик», «Віночок», «Сонечко» ЦРД «Казкова країна - весела дитина», милують око казкові персонажі, якими розмальовані стіни, естетично оформлені ігрові куточки, куточки природи, роздягальня, художнє оформлення інтер'єру вазами, картинами, кімнатними рослинами тощо. У методичних кабінетах упорядковано літературу, наочний матеріал (зразки творів образотворчої діяльності: кераміка, вишивка, малі скульптурні форми); зібрано конспекти занять з ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з творами живопису; репродукції картин невеликі за розміром, в основному вирізані із журналів.

Є записи музичних творів, народних казок, дитячих пісень, портрети композиторів, письменників; упорядковані зразки для декоративного малювання, аплікації, ілюстрації до літературних творів. Поквартально у ДНЗ проводяться виставки дитячих робіт, виставки-конкурси на кращий наочний матеріал для театралізованої діяльності. Підвищенню естетичної освіти педагогів сприяють проведення відкритих занять, бесід з вихователями, організація семінарів-практикумів, консультації за напрямами вирішення та реалізації завдань естетичного виховання про прийоми керування дитячою художньою творчістю. Питання естетичного виховання обов'язково входять до тематики бесід і консультацій з батьками.

З метою залучення батьків до вирішення завдань естетичного виховання у ДНЗ проводяться батьківські збори, готується інформація для батьків (статті, поради, ширми, папки-пересувки). У ЦРД «Казкова країна - весела дитина» у групі «Метелик» підготовлено стенд «Долоньки наші чарівні», на якому розміщено зразки нетрадиційної техніки малювання долоньками, а також поради батькам для проведення занять з цього виду діяльності в домашніх умовах. На стенді представлені розробки конспектів занять. Батьків залучають до збирання потрібного матеріалу для ручної праці (обрізки тканин, яєчна шкаралупа, тирса тощо).

На основі аналізу тематичних, календарних планів, конспектів занять та під час спостереження занять, прогулянок відзначили, що під час вирішення завдань естетичного виховання педагогічні працівники розглядають природу як засіб формування естетичного смаку, проте формування естетичного ставлення до природи часто замінюється формуванням правил еколого-доцільної поведінки у природі.

Для практичного вивчення особливостей естетичного сприймання природи дітьми старшого дошкільного віку розроблено методику, що складалася з певних дослідницьких процедур. Її призначенням є визначення особливостей емоційного та пізнавального компонентів естетичного сприймання дошкільниками природи для подальшого добору відповідних засобів формування та розвитку цих компонентів. Методика включала у себе два напрями роботи: робота з дітьми та батьками.

Основним методом діагностування естетичного ставлення дітей до об'єктів та явищ природи було спостереження за їхньою діяльністю, поведінкою під час занять, спілкування, на прогулянці. Доцільність використання цього методу зумовлена тим, що у таких формах організації діяльності, як заняття, прогулянка тощо, дитина практично взаємодіє з об'єктами та явищами навколишньої дійсності і взаємодія ця, як правило, носить неупереджений характер та віддзеркалює справжнє ставлення дитини до навколишнього оточення.

У констатувальному експерименті взяли участь 12 дітей старшого дошкільного віку.

Методика спостереження передбачала аналіз поведінки дітей в процесі виконання ними серії завдань:

1 - скільки естетично цінних об'єктів здатна дитина самостійно помітити за завданням вихователя у визначений проміжок часу;

2 - з метою з'ясування наявності у дитини здатності самостійно виділяти естетично цінне в кожному об'єкті навколишнього середовища запропонували знаходити щось красиве у природі на ігровому майданчику;

3 - де і як діти шукають красиві об'єкти.

Аналіз спостережень за поведінкою дітей показав, що: 33,3% дітей виділяли від 1 до 2 об'єктів; 50% (п'ятеро) опитаних помічали від 3 до 5 об'єктів; 16,7% (двоє) дітей виділили понад 6 об'єктів. Шукаючи естетичні (красиві з їхньої точки зору) об'єкти 58,3% (шестеро) шукали об'єкти під ногами 24,9 % (троє) дошкільників озиралися довкола; 16,8% (двоє) дітей, за якими проводилось спостереження, крім озирання довкола, дивилися вгору.(Рис. 2.1.)

Рисунок 2.1 Аналіз спостережень дітей у природі та виділення цінних об'єктів у ній

Ці дані дали змогу зробити висновок, що більшість дітей орієнтовані на усвідомлення, що естетично цінними, тобто красивими, об'єктами можуть бути ті, що знаходяться близько до них, буквально на відстані простягнутої руки. Слід зазначити, що естетичне поле зору дитини, як правило, обмежене найближчим оточенням - предметами, з якими вона може безпосередньо взаємодіяти.

Наступне завдання було спрямоване на вивчення умінь дітей естетично обстежувати об'єкт. Особлива увага зверталася на спектр використаних дитиною під час обстеження аналізаторів. В групу ми принесли підсніжники. Отримані дані довели, що шестеро дітей здійснюють обстеження лише візуально; троє дітей разом з візуальними застосовують тактильні аналізатори; двоє дітей здійснюють обстеження візуально та висловлюють певні судження щодо властивостей об'єкта; одна дитина здійснює обстеження естетичного об'єкта візуально та включає у цей процес інші аналізатори (смак, нюх), тактильні аналізатори. Крім того, з усіх дітей, за якими проводилось спостереження, лише одна взаємодія з естетичним об'єктом спонукала до самостійного, з власної ініціативи, складання емоційно - забарвленої розповіді. Завдяки цим даним вдалося вивести закономірність: від кількості задіяних під час спостереження аналізаторів залежить якість обстеження естетичного об'єкта, а проявом у дитини зацікавленого емоційного сприймання є вербальне вираження естетичних почуттів.

Для визначення своєрідності естетичного сприймання природи дітьми використовувалося цілеспрямоване щоденне спостереження за ними, під час якого зафіксовано особливості сприймання дітьми об'єктів і явищ природи. Встановлено, що лише 2 дитини старшого дошкільного віку здатні самостійно, з власної ініціативи відшукувати естетично цінні об'єкти у довкіллі. Наприклад, увагу Богдана К. привернула «пташка, яка залишає на снігу сліди, як людина». Результати спостережень яскраво засвідчили: 10 дітей, за якими проводилось спостереження, без допомоги педагога не змогли визначити естетично цінний об'єкт природи та зафіксувати на ньому увагу.

Використаний метод хронометрії, проведений на зразок досліджень О. Половіної, допоміг визначити, що у 58,3% (шестеро) дітей процес спостереження за естетичним об'єктом не перевищує 1 хвилини, тобто є короткотривалим. 24,9% (троє) дітей концентрують свою увагу на естетично цінному об'єкті природи впродовж 1 - 2 хвилин, що визначалось як середньо тривалий процес. 16,8% (двоє) дітей здатні до спостереження за об'єктом 2 - 3 хвилини та більше, що визначалося як довготривалий процес (Рис.2.2)

Рисунок 2.2 Аналіз тривалості спостережень дітей за естетичним об'єктом

Дані хронометрії дали змогу припустити, що дітей не приваблює самостійне довготривале спостереження за об'єктами та явищами природи. Особливо це стосується неживих об'єктів, які програють у динамічності іншим подіям та явищам, до яких діти проявляють більше інтересу.

Одним із завдань спостережень за дітьми старшого дошкільного віку було встановлення факту виникнення у них естетичних емоцій під час сприймання естетичного об'єкта. Це зумовлено встановленням в результаті теоретичного дослідження того факту, що в основі формування естетичного ставлення дітей до природи лежать естетичні емоції. Результати спостережень засвідчили, що в процесі сприймання естетичного об'єкта троє дітей емоційно відгукуються на нього: виявляють радість, емоційно вигукують, посміхаються, дивуються. Як правило, емоції діти виявляли за допомогою жестів (Яна К. використовувала емоційну жестикуляцію під час опису хмарки), міміки, рухів (Богдана К, спостерігаючи за пташкою, широко розкривав очі, посміхався, намагався копіювати дії пташки; зі слів мами, вдома хлопчик вів себе «як пташечка». Лише у одної дитини спостерігалося прагнення привернути увагу іншої людини до об'єкта, що справив на неї враження (наприклад, під час прогулянки Настя П., побачивши бурульку, взяла вихователя за руку, підвела до об'єкта, попросила доторкнутися до нього, при цьому коментуючи свої власні враження: «А правда, вона красива, холодна, прозора як льодяник?»). Саме ці діти згадували про об'єкт через деякий час і це пригадування носило емоційно забарвлений характер. Ці діти відгукувалися з радістю і задоволенням на пропозицію дорослого детальніше розглянути обраний об'єкт, виявляли бажання вдруге сприйняти його.

...