Педагогічні та етносоціологічні засади розвитку польського шкільництва на Волині-Житомирщині у 1905-1938 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

УДК 371/2 (301)(09)

Педагогічні та етносоціологічні засади розвитку польського шкільництва на Волині-Житомирщині у 1905-1938 рр.

13.00.01. - теорія та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Сейко Наталія Андріївна

Київ 1999

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Актуальність дослідження. Якісно нова освітня та виховна ситуація, яка складається в українській державі, викликає зростаючий науковий інтерес до історії розвитку етнонаціональних меншин, загалом, та польської етнонаціональної меншини зокрема, - як складової частини українського громадянства та чинник формування його полікультурної моделі. На актуальність теми дослідження вказують наступні чинники:

1. Історія розвитку польського шкільництва на Волині-Житомирщині є невід'ємною частиною історії педагогіки України, з одного боку, та історії освіти етнонаціональних меншин в поліетнічному організмі - з іншого.

2. Польська етнонаціональна меншина на Волині-Житомирщині суттєво відрізняється від інших в регіоні: за походженням, близькістю з історією українського шкільництва у певні періоди його розвитку, специфікою етнічно-релігійної тотожності.

3. На основі історико-педагогічного аналізу та при залученні категорійно-понятійної бази етносоціології та соціології освіти у дослідженні з'являється можливість побудови моделей соціокультурної політики щодо освіти етнонаціональних меншин у поліетнічних організмах.

Обрана тема вже виступала предметом дослідження різних авторів. Їх дослідження можна поділити на кілька груп. Перша охоплює період ХІХ-поч.ХХ століття і є досить історично тенденційною: розвиток польського шкільництва на Волині розглядається з точки зору його ролі у окатоличенні краю (Братчиков А., Каретников С., Малишевський І., Петров М., Теодорович М.). У польськомовних дослідженнях, навпаки, абсолютизується роль польських навчальних закладів у розвитку освіти в регіоні (Залеський Й., Ролле М., Стецький Й.).

Другий період можна обмежити 1920-1989рр.; він також характеризується полярними оцінками місця і ролі польського шкільництва в системі освіти Волині. Радянські історичні дослідження цього часу розглядають в основному просвітительську діяльність учасників польських повстань 1831 та 1863 років (Королюк В., Лещенко М., Марахов Г.). Польськомовні дослідження досить детально описують розвиток польського шкільництва на Волині, дають багатий краєзнавчий матеріал (Лісецький Л., Корнецький Я.).

У післявоєнний період ряд досліджень у соціалістичній Польщі можна визначити як констатуючі (Бушко Й., Моленда Я., Топольський І., Хользер Е., Кавецька К., Сєроцька К.). Найбільш історично достовірними дослідженнями цього часу можна вважати монографію Д.Бевуа "Поляки на Україні. Польська шляхта на Волині, Поділлі і Київщині" (Париж, 1988) та спогади В.Вельхорського "Українські землі Речі Посполитої. Історичний нарис." (Лондон, 1959).

Третій етап досліджень розпочався в період становлення незалежної української держави (з 1990р.); ці джерела стосуються в першу чергу заповнення "білих плям" в історії поляків на Україні та польсько-українських культурних відносин (Єременко Т., Іванов М., Кондрацький А., Стронський Г.).

Всі вказані дослідження , однак, носять загальноісторичний (за структурою) характер, не розглядають історію польського шкільництва в регіональному та загальноукраїнському контексті, з аналізом на мікрорівні та залученням теоретико-методологічної бази інших наук.

Таким чином, враховуючи нерозробленість проблеми, а також її актуальність, нами була визначена тема дослідження: "Педагогічні та етносоціологічні засади розвитку польського шкільництва на Волині-Житомирщині у 1905-1938рр."

Звязок з науковими планами, програмами, темами.

Обрана тема входить до плану науково-дослідної роботи Інституту педагогіки АПН України.

Об'єкт дослідження - етнічні та культурні засади життєдіяльності польської етнонаціональної меншини на Волині-Житомирщині.

Предмет дослідження - система польського шкільництва на Волині-Житомирщині у 1905-1938рр.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1905-1938рр., що зумовлено рядом причин:

1) в цей період польське шкільництво на Волині-Житомирщині розвивалося на інституалізованому (в більшій чи меншій мірі) рівні, на відміну від ХІХ століття - часу передісторії;

2) на початку ХХ століття відбулося розмежування соціальних інститутів освіти і релігії, що вирішально вплинуло на деформацію тотожності "католик=поляк";

3) 1938 рік став граничною межею існування польських навчальних закладів на території регіону, - аж до відновлення діяльності польських освітніх інституцій у незалежній українській державі.

Географічні межі дослідження охоплюють Волинь-Житомирщину, тобто ту частину історичної Волині, яка тепер належить до Житомирської області.

Мета дослідження - історико-педагогічний та соціологоосвітній аналіз особливостей розвитку польського шкільництва на Волині-Житомирщині у 1905-1938рр.

Методи дослідження :

теоретичний аналіз історико-педагогічної та соціологоосвітньої літератури, наукових праць вітчизняних та зарубіжних авторів;

системно-структурний аналіз розвитку польської освіти у різних соціокультурних умовах;

метод моделювання системи освіти етнонаціональної меншини у поліетнічному організмі;

метод класифікації категорій і понять дослідження;

метод узагальнення використаних джерел.

Меті дослідження відповідають його основні завдання, які полягають в наступному:

проаналізувати тенденції розвитку польського шкільництва в умовах різної соціокультурної політики на території Волині-Житомирщини у ХІХ-середині ХХ століття;

охарактеризувати рівень інтенсивності соціалізуючої функції польської освіти у регіоні в досліджуваний період;

розглянути особливості навчально-виховного процесу у польських навчальних закладах залежно від умов соціуму;

розкрити закономірності, внутрішні та зовнішні суперечності розвитку польського шкільництва на Волині;

розробити періодизацію розвитку польської освіти в регіоні у досліджуваний період;

побудувати варіанти типових моделей соціокультурної політики у поліетнічному організмі та моделі інтенсивності соціалізуючої функції освіти для етнонаціональних меншин.

Теоретико-методологічні засади дослідження

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання з її вимогами об'єктивності та історизму; теорія синергетики використана для пізнання загальних закономірностей, що лежать в основі процесів самоорганізації соціальних систем; структурний функціоналізм як основа для розгляду взаємозв'язків і взаєморозвитку соціальних інститутів у повністю інституалізованих системах; теорія конфліктів як інструмент розуміння внутрішніх механізмів розвитку соціальних систем.

Категорійно-понятійний апарат дослідження обумовлений його метою і завданнями. Дане дослідження знаходиться на стику кількох наукових дисциплін, а саме : історії та соціології освіти, етнодержавознавства, краєзнавства.

Проведене дослідження є наміром налагодження нелінійних зв'язків між вказаними теоріями. При цьому вивчення польського шкільництва на Волині як мікрорівень історико-педагогічного знання розглядається на базі власної системи історико-педагогічних аксіом, що реалізовують згадувані нелінійні зв'язки. При цьому польське шкільництво як складова локальної цивілізації виявляється одиницею загального процесу розвитку освіти у особливих регіональних умовах.

Використання категорій і понять у дослідженні відбувається за методом нашарування, коли загальнофілософська канва стає основою для педагогічних, соціологічних, етнологічних висновків в результаті аналізу історичних подій. Крім цього, деякі соціологоосвітні, математичні та статистичні категорії відіграють ілюстративно-інструментальну функцію.

Головні джерела дисертації

1. Фундаментальні праці вітчизняних істориків: М.Грушевського ("Історія України-Руси"- К, 1991), М.Драгоманова ("Евреи и поляки в Юго-Западном крае" - К, 1992), О.Єфименко ("Історія України та її народу"- К,1992); на особливу увагу заслуговують історичні монографії М.Петрова та І.Малишевського "Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края." (СПб, 1888), С.Каретникова "Волынская губерния. Географический, исторический очерк губернии" (Почаев,1912).

2. Дослідження зарубіжних авторів, в першу чергу Д.Бевуа "Поляки на Україні. Польська шляхта на Волині, Поділлі і Київщині"(Париж,1988), М.Іванова "Перший покараний народ. Поляки в СРСР у 1921-1939рр."(Варшава-Вроцлав, 1991), Я.Корнецького "Польська освіта на Русі під час світової війни" (Варшава, 1937).

3. Мемуарна та епістолярна література, зокрема, спогади та листування Ю.Крашевського, А.Іваньського; спогади "З життя гімназійної молоді у Житомирі у останньому десятилітті минулого століття" Л.Лісецького (Варшава, 1939);

4. Вітчизняна історико-педагогічна література, присвячена розвитку освіти в Україні у досліджуваний період. На першочергову увагу заслуговують дослідження Дзюби О. "Просвещение на Украине и его роль в укреплении связей украинского народа с русским и белорусским"(К,1987); збірник "Нариси історії українського шкільництва" (за ред. Сухомлинської О. -К,1996); "Розвиток народної освіти й педагогічної думки на Україні (Х-поч.ХХст.)" Ярмаченка М., Гончаренка С., Калиниченко Н. та ін.(К,1991).

5. Дослідження в галузі етносоціології , етнології, етнографії, соціології освіти. В першу чергу, це "Соціальна педагогіка" П.Наторпа (СПб.1911), "Соціологія освіти " В.Нечаєва (М,1980); "Етнос і етнографія" Ю.Бромлея (М,1973); "Етнічні меншини Східної та Центральної Європи: компаративний аналіз становища та перспектив розвитку" (за ред. В.Євтуха - К,1994), "Етносоціальна культура як саморегульована система" В.Скуратівського (К,1993). На особливу увагу заслуговує монографія польського дослідника П.Еберхардта "Національні зміни в Україні у ХХ столітті" (Варшава, 1994).

6. Література з теорії та методології історико-педагогічних досліджень, зокрема "Концептуальні засади розвитку історико-педагогічної науки" Сухомлинської О.(К,1998) та "Структура сучасного історико-педагогічного знання" Богуславського М.(К,1998).

7. Матеріали Центрального державного історичного архіву у м.Києві, Державного архіву Житомирської області.

8. Українська, польська та російська періодична преса; довідниково-бібліографічна література, збірники документів; автореферати дисертацій та дисертаційні дослідження.

Етапи дослідження:

1. Початковий етап (1991-1992рр.) - вивчення розробленості обраної проблеми в історико-педагогічній науці.

2. Пошуково-аналітичний етап (1992-1995рр.) - історіографічний аналіз проблеми; вивчення літератури, архівних джерел.

3. Науково-теоретичний етап (1996-1997рр.) - розробка теоретико-методологічних засад дослідження, його цілісної концепції; коригування ідей і положень; відбір, аналіз і синтез джерельної бази; розробка спецкурсу "Польське шкільництво на Волині у ХVІІІ-поч.ХХст."

4. Етап моделювання (1997-1998рр.) - узагальнення і осмислення теоретичного та фактичного матеріалу; побудова варіантів соціологоосвітніх моделей; апробація дослідження.

Наукова новизна дослідження.

1. Отримано нове історико-педагогічне знання про розвиток освіти на Волині-Житомирщині у ХІХ-першій пол.ХХ століття; вперше розглянуто систему освіти польської етнонаціональної меншини з урахуванням соціокультурної специфіки регіону.

2. Проаналізовані шляхи становлення, розвитку та занепаду освіти польської етнонаціональної меншини в регіоні, викладено хронологізацію цього процесу.

3. На основі історико-педагогічного аналізу польського шкільництва на Волині-Житомиршині створено типові моделі розвитку освіти для етнонаціональної меншини у поліетнічному організмі.

Сформульовано і введено в науковий обіг терміни "освітня деформація" та "квазіінституційна система освіти", що характеризують розвиток польського шкільництва в регіоні у певних умовах.

Теоретичне значення дослідження полягає в: системно-структурному аналізі розвитку польського шкільництва, починаючи з 1608р.; залученні наукового потенціалу соціології освіти та етносоціології до вивчення історико-педагогічних проблем; конструюванні та введенні в науковий обіг нових категорій; моделюванні зразків системи освіти етнонаціональних меншин в поліетнічному організмі.

Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані в результаті дослідження положення і висновки, проаналізовані документи і матеріали сприятимуть збагаченню нашого історико-педагогічного та етносоціологічного знання. Зібрані і узагальнені в дисертації наукові дані дозволяють збагатити зміст курсу історії педагогіки та соціології освіти для педагогічних вузів та університетів; положення і висновки дослідження можуть бути використані у роботі студентських наукових гуртків і факультативів; матеріалами дослідження можуть також скористатися вчителі історії та краєзнавці.

Обгрунтованість та вірогідність результатів дослідження забезпечується використанням методів, адекватних меті і завданням дослідження; науковим аналізом історико-педагогічного фактологічного матеріалу у порівняльно-історичному, соціологоосвітньому, етносоціологічному аспектах проблеми.

У ході дослідження були досягнуті результати, які можна сформулювати у вигляді положень, що виносяться на захист:

Узагальнююча характеристика розвитку польського шкільництва на Волині-Житомирщині разом із запропонованою її класифікацією.

Хронологізація та етносоціологічна характеристика кожного з етапів розвитку польської освіти в регіоні.

Моделі розвитку польського шкільництва на Волині-Житомирщині разом із запропонованою їх класифікацією.

Терміни "освітня деформація" та "квазіінституційна система освіти", що характеризують певні етапи розвитку польської освіти в краї.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення та результати проведеного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри педагогіки Житомирського державного педагогічного інституту ім.І.Франка, на засіданнях лабораторії теорії та історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України. Результати доповідались на науково-практичних конференціях різного рівня (1993-1998рр.) і отримали схвалення. На V курсі Житомирського педінституту було прочитано спецкурс "Розвиток польського шкільництва на Волині у XVIII - поч. ХХ століття" за методичними вказівками, розробленими в ході дослідження.

Підсумки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у наукових публікаціях автора, з них 3 статті у наукових фахових журналах, 2 статті у зарубіжних наукових журналах.

Структура роботи. Дисертація обсягом 144 сторінки складається з вступу, трьох розділів, коротких висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (244 найменування, з них 63 іноземною мовою), 18 таблиць та 14 рисунків, а також 10 додатків на 23 сторінках.

польський шкільництво навчальний

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ.

У вступі обгрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, ступінь її розробки, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження; проаналізовано теоретико-метологічну базу та категорійно-понятійний апарат дослідження; розглянуто його територіальні та хронологічні межі; визначено теоретичну і практичну значущість роботи; сформульовано основні положення, що виносяться на захист; розкрито джерелознавчу базу.

У першому розділі - "Становлення польського шкільництва на Волині у 1608-1905рр." - розглядається еволюція польських освітніх інституцій на території регіону протягом трьох століть. Першою формою організації польських навчальних закладів на Волині стали єзуїтські школи та колегіуми. У дисертації подано структуру цих навчальних закладів у регіоні, проаналізовано особливості змісту навчання і виховання, визначено роль і місце католицьких навчальних закладів у системі освіти Волині.

Після заборони діяльності ордену єзуїтів (1773р.) їх освітні інституції були передані іншим католицьким (францисканці, піяжі) та уніатським (василіанці) орденам. Загальне керівництво діяльністю польських навчальних закладів перейшло до Комісії Народної Освіти (1773-1793рр.), яка розробила чотириступеневу структуру шкільництва: головний навчальний заклад округу, відділові, підвідділові та парафіяльні школи. Таким чином, було зроблено спробу поєднання суто релігійної початкової освіти зі світською середньою та вищою. Напівсвітський характер та поглиблення централізаційних процесів в освіті початку ХІХ століття призвели до розгортання широкої мережі польських навчальних закладів, виведення кількох освітніх горизонталей, - аж до підготовки власних науково-педагогічних кадрів у Кременецькому (Волинському) ліцеї.

Січневе польське повстання (1831р.) спричинило скасування мережі польських навчальних закладів; у міжповстаннєвий (1831-1863рр.) час було зроблено спробу поновлення їх діяльності. Однак повстання 1863р. стало поштовхом не лише скасування системи польського шкільництва, але й заборони використання польської мови як мови викладання і спілкування в російських навчальних закладах Волині.

Розвиток польських освітніх інституцій середини ХІХ століття пов'язаний з просвітницькою діяльністю відомих польських освітніх діячів, фундаторів, меценатів, організаторів освіти. У дослідженні наводяться дані про участь в розвитку польських освітніх інституцій на Волині генерала подільських земель Адама Казимєжа Чарториського; візитатора Комісії Народної Освіти Адама Єжи Чарториського; засновника Кременецького ліцею Тадея Чацького; сенатора, власника романівської єзуітської школи Юзефа Ілінського; відомого польського письменника, куратора житомирської гімназії Юзефа Крашевського; вихованця Кременецького ліцею, співкерівника Товариства розповсюдження польських книг Кароля Качковського.

На основі вивчення матеріалів в першому розділі сформульовано положення про відносну автономність системи польського шкільництва на Волині, з одного боку, та залежність від соціальних інститутів Російської імперії - з іншого; про поступовий перехід системи польського шкільництва від релігійної до напівсвітської моделі.

У другому розділі - "Розвиток освіти польської етнонаціональної меншини на Волині-Житомирщині у 1905-1938рр." - проаналізовано діяльність польських навчальних закладів у регіоні після першої російської революції (1905-1917рр.); розкрито суперечності та регіональні особливості розвитку польських освітніх інституцій у період становлення незалежної української держави (1917-1920рр.); визначено специфіку діяльності польських радянських шкіл на Волині-Житомирщині у 1920-1938рр.

Після російської революції 1905р. на території Волині розгорнула свою діяльність громадська просвітницька організація поляків Волині - Мацєж Польська. Під її керівництвом відбулося поновлення діяльності скасованих після листопадового (1863р.) повстання польських шкіл, а також відкриття нових. Характерними рисами діяльності Мацєжи Польської стала її регіональна автономність, тяжіння до професіоналізації змісту освіти, демократизація управління освітою та розвиток учнівського самоврядування. Крім цього, під егідою Мацєжи Польської була розгорнута широка науково-видавнича діяльність для потреб польських навчальних закладів України. Для характеристики Мацєжи Польської як специфічного освітнього утворення у дослідженні введено термін квазіінституційності. Квазіінституційна система освіти - це система освіти певної соціальної групи, що характеризується внутрішньою завершеністю, має кілька освітніх паралелей, наділена основними соціальними функціями (інтегративною, ціледосяжною, адаптивною, функцією регулювання прихованих напружень системи), але при цьому знаходиться поза дією основних соціальних інститутів етносоціального організму.

У 1917-1920рр. діяльністю польських навчальних закладів Волині-Житомирщини опікувалися Польський Виконавчий Комітет та секція культурної допомоги Польського Товариства допомоги жертвам війни. Особливістю навчальних закладів для поляків у цей період стало те, що значну частину вчительства та учнів склали біженці з Польського Королівства. У дисертації наведені дані про кількісні та якісні показники діяльності змішаних польських шкіл у мм. Житомирі, Овручі, Ємільчиному, Мирополі, Любарі, Романові; проаналізовано діяльність Товариства допомоги жертвам війни в сфері організації освіти на інституційному, позаінституційному та оказіональному рівнях.

По закінченні першої світової війни та укладенні Ризького миру (1921р.) на території Волині-Житомирщини склалася принципово нова освітня ситуація під контролем Наркомосу. Система польського шкільництва утворила основу "польського радянського експерименту" - системи заходів радянської влади по реалізації культурної революції в середовищі цієї національної меншини. У структурі державних адміністративно-політичних органів було створено спеціальні підрозділи для роботи серед польської етнонаціональної меншини. Було легалізовано парафіяльні школи і перетворено їх у початкові без викладання предметів релігійного циклу; заснована мережа середніх навчальних закладів; відкрито технікуми у с.Новий Завод та м.Мархлевську; створено нові підручники для польських навчальних закладів. У дослідженні проаналізовано динаміку розвитку системи польського шкільництва, особливості програм навчання, структуру освітніх інституцій; визначено також причини скасування польських навчальних закладів у 1933-1938рр.

Особливу увагу у дослідженні звернено на розвиток освіти у польському Мархлевському районі на Житомирщині (1925-1935рр.) як цілісному адміністративно-територіальному утворенні, де була створена система культурно-освітніх установ для виховання радянських поляків. Частка польського населення на території району становила 69,83%. За десять років його фактичного існування кількість польських шкіл зросла вдвічі, діяли 5 шкіл-семирічок та 2 технікуми - сільськогосподарський та педагогічний. Педагогічні кадри для навчальних закладів району готувалися у педагогічних технікумах мм.Мархлевська та Києва, а також у Київському польському інституті соціального виховання та на педагогічних курсах ім.Ф.Кона у м.Києві.

Польське шкільництво Мархлевського району стало максимізованим втіленням "польського радянського експерименту". Скасування району у 1935р. розглядається як закономірний результат репресій, що відбулися у середовищі інтелігенції України.

У період 1921-1938рр. система польського шкільництва зазнала на собі дії освітньої деформації. Цей термін введений у дослідженні для характеристики неузгодженої дії кількох соціальних інститутів, при чому зміни в домінуючому (як правило, держави, ідеології) соціальному інституті призводять до того, що функція регулювання прихованих напружень системи не врегульовує відповідних доцентрових та відцентрових тенденцій етнонаціональної меншини, що, в свою чергу, означає виникнення суперечності між внутрішньо-психічною та зовнішньо-символічною сферами дії освіти як соціального явища.

У третьому розділі - "Моделювання системи освіти етнонаціональних меншин в поліетнічному організмі" - на основі проведеного історико-педагогічного аналізу розвитку системи польського шкільнитцва на Волині-Житомирщині зроблена спроба побудови типових моделей соціокультурної політики щодо освіти етнонаціональних меншин в поліетнічному організмі української держави. Вказані моделі побудовано із залученням категорійно-понятійного апарату соціології освіти. При цьому основними типами соціокультурної політики визначено культурно-освітній лібералізм, консерватизм та індивідуалізм. За принципом співвідношення інтенсивностей соціалізуючої функції системи освіти національних меншин (Ін) до загальнодержавної (Із), - запропоновано чотири варіанти моделей розвитку шкільництва етнонаціональних меншин.

1. Ін=Із (ідеальна модель). До цього співвідношення наближалася система польського шкільництва на Волині у середині та на початку ХІХ століття, але завжди займала по відношенню до цієї моделі максимізовану чи мінімізовану позицію. Спроба побудови ідеальної моделі відбулася також у 20-30-і роки ХХ століття (в першу чергу у Мархлевському районі). Однак модель не була реалізована внаслідок дисонансу між тестуючою, селекціонуючою та розподільчою функціями інститутів освіти та ідеології. Таким чином, систему польського шкільництва Мархлевського району можна визначити як проголошену ідеальну модель.

2. Ін>Із (парадоксальна модель): шкільництво однієї з етнонаціональних меншин інтенсивніше виконує свої соціалізуючі функції, аніж загальнодержавна система освіти. На початку ХІХ століття на Волині склалася саме така модель, оскільки статус польськомовної освіти в регіоні був вищим у порівнянні з російськомовним шкільництвом.

3. Ін<Із (реальна модель). При цьому шкільництво певної етнонаціональної меншини виконує обмежені соціалізаційні функції на нижчих щаблях вертикальної мобільності. Така ситуація була характерна для польського шкільництва періоду занепаду після січневого (1831р.) та листопадового (1863р.) польських повстань. Реальна модель відповідає перехідному стану від культурно-освітнього консерватизму до лібералізму.

4. Ін0 (гіперболічна модель). Складається у двох випадках:

а) коли відсоток шкіл для етнонаціональних меншин, класів у змішаних чи звичайних школах, факультативів настільки невеликий, що вони у масштабах держави не несуть на собі практично ніякого соціалізаційного навантаження;.

б) коли тестуючу, селекціонуючу та розподільчу функції освіти покладено на інші соціальні інститути. Така ситуація склалася у польському шкільництві на Волині-Житомирщині у період "польського радянського експерименту" (1920-1938рр.), так як тоді вказані функції в основному реалізовувалися інститутом ідеології. На сучасному етапі розвитку польського шкільництва на Волині-Житомирщині соцілізаційні функції в першу чергу виконують соціальні інститути сім'ї та релігії. У зв'язку з цим є сенс говорити про певне відродження квазіінституційної системи польськомовної освіти, яка базується на розгортанні мережі недільних шкіл при католицьких костьолах.

У дослідженні, крім варіантів типових моделей, запропоновано також періодизацію розвитку польського шкільництва на Волині-Житомирщині протягом кількох століть, а саме:

1. 1608-1795рр. - період передісторії (поділяється на єзуїтський етап розвитку та час діяльності Комісії Народної Освіти);

2. 1795-1905рр. - період розвитку системи польського шкільництва у межах Російської імперії (підрозділяється на етап розвитку освіти до першого польського повстання, міжповстаннєвий етап 1831-1863рр. та час занепаду системи польської освіти у краї 1863-1905рр.).

3. 1905-1920рр. - період короткої реанімації польських освітніх інституцій під впливом становлення незалежної української держави (умовно розділений на етап діяльності на Волині Мацєжи Польської та революційно-воєнний етап).

4. 1920-1938рр. - радянський період розвитку польської освіти у краї, поділений на етап розгортання мережі польських навчальних закладів у 1920-1933рр. та час занепаду польського шкільництва під впливом репресій, в тому числі у середовищі польської етнонаціональної меншини (1933-1938рр.).

Проведене дослідження дозволило зробити висновки:

1. Польське шкільництво на Волині-Житомирщині у розвитку своїх внутрішніх та зовнішніх параметрів самоорганізувалось як впорядкована просторово-часова структура, що сама по собі знаходилась завжди у складних нелінійних соціальних системах.

2. Проходячи через періоди соціальної нестабільності на території Волині-Житомирщини (1831-1833рр., 1863-1905рр.), система польського шкільництва змінювала свої зовнішні та внутрішні соціокультурні параметри (кількісні та якісні показники діяльності, ступінь залежності від соціальних інститутів держави, насиченість точковими та лінійними соціокультурними утвореннями); зміни в діяльності польських освітніх інституцій призводили до руйнування їх системи (після січневого (1831р.) та листопадового (1863р.) польських повстань, під час переходу системи польського шкільництва до відання Наркомосу ) з наступним переведенням її у якісно новий стан.

3. Нова якість польського шкільництва як соціальної системи завжди мала свої специфічні (щодо загальнодержавної системи освіти) параметри, що пояснювалося накладанням етнопсихологічних, релігійних чи інших чинників. Це свідчить про вплив на процес розвитку польської освіти фактору темпоральності; останнє дозволяє розглядати хронологічну сутність шкільництва для польської етнонаціональної меншини як наслідок динаміки його власного руху, не дивлячись на ті часові характеристики, що визначаються відношенням руху даної соціальної системи до суто історичних координат.

4. Дослідження історії розвитку польської освіти на Волині дозволяє зробити висновок про те, що у взаємозв'язку "загальнодержавне-національне" польське шкільництво найчастіше співпадало в процесі самоорганізації з системою українського шкільництва, тобто, на противагу темпоральності обох систем, вони підлягали паралельним освітнім деформаціям. Суперечність між темпоральністю системи польського шкільництва та освітньою деформацією призвела у середині ХІХ століття та у 1905-1917рр. до створення квазіінституційних осередків польської освіти на Волині-Житомирщині.

5. Зовнішньо-інституційний вплив та внутрішні суперечності, закладені в основу системи польського шкільництва у радянський період, стали причиною його скасування у 1933-1938рр.

6. Як показало дослідження, переважання інституалізованої частки етнонаціональної системи освіти веде до посилення доцентрових тенденцій у розвитку меншини. Проте таке посилення не призводить до втрати іноетнічності, оскільки збільшується коефіцієнт конституційної наповненості у сфері освіти для представників національної меншини. Переважання ж позаінституційної та оказіональної часток і відповідне посилення відцентрових тенденцій веде до внутрішньої замкнутості культури етносу, порушення соціалізаційних процесів.

7. В процесі дослідження розвиток освіти для етнонаціональних меншин розглядався з точки зору дії основних філософських законів та діалектичних закономірностей. Результатом дослідження стали розроблені і запропоновані освітні моделі, що ілюструють і прогнозують розвиток освіти для етнонаціональної меншини у поліетнічних організмах.

Заключні висновки можуть бути доповнені наступними рекомендаціями в організації конкретних наукових пошуків вчених, педагогів, організаторів освіти.

В сфері історико-педагогічної науки.

1. Звернути особливу вагу на значущість розробки філософсько-освітніх доктрин для розв'язання актуальних і прогностичних проблем політики і стратегії розвитку полікультурної моделі освіти в Україні.

2. Теоретичного методологічного осмислення потребують проблеми етнічного аспекту мети освіти, середовищні фактори, що впливають на формування людини - носія певного етносу; можливості впливу освіти на формування менталітету громадянина української держави.

3. Виділити серед важливих напрямків сучасних історико-педагогічних досліджень розгляд певних педагогічних горизонталей і вертикалей, як-от: проблеми підготовки вчительства для шкіл етнонаціональних меншин, розвитку рідномовної початкової освіти у регіонах, компактно населених представниками етнонаціональних меншин.

4. Важливим і необхідним є дослідження освіти і культури етнонаціональних меншин на мікрорівнях (у етносім'ї, середовищі однолітків, навчальному закладі) та дослідження діяльності окремих педагогів у національних освітніх інституціях.

В сфері соціології освіти та етносоціології.

1. Звернути особливу увагу на дослідження процесів соціалізації представників етнонаціональних меншин у середовище етносоціального організму української держави.

2. Визначити пріорітетним напрямком соціологоосвітніх досліджень вивчення загальнодержавного та національного компонентів у системі освіти для етнонаціональних меншин на рівні регіонів: у історичному та прогностичному контексті.

В сфері організації освіти.

1. Визначити шляхи для організації в сучасних умовах експериментальних навчальних закладів для представників етнонаціональних меншин.

2. Проводити з'їзди та наради педагогічних працівників і науковців у сфері етнонаціональної освіти з метою теоретичного обгрунтування та практичного втілення полікультурної моделі освіти в Україні.

3. Практикувати створення тимчасових науково-дослідних та експертних груп для вивчення конкретних проблем в організації шкільництва для національних меншин.

ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ЗНАЙШЛИ СВОЄ ВІДОБРАЖЕННЯ У ТАКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Трагічні метаморфози. З історії польського шкільництва на Волині. //Відродження. - №10. - 1993. - С.8-11.

2. Освіта як провідник мобільності у поліетнічному організмі. //Шлях освіти. - №1. - 1997 . - С. 13-17.

3. Польські культурно-освітні товариства на Волині у 1916-1919рр. // Шлях освіти. - №4, 1998. - С.52-53.

4. Розвиток польського шкільництва на Волині у XVIII - поч. ХХ століття. Методичні розробки до спецкурсу (у співавт.). - Житомир, 1996. - 59 с.

5. Polacy na sowieckim Woіyniu w okresie miкdzywojennym. // Fraza. - N 5-6, 1994. - Rzeszуw. - S.84-88.

6. Szkolnictwo polskie na Woіyniu-Zytomierszczyznie w XIX wieku. //Kwartalnik Edukacyjny. - N2, 1998. - Rzeszуw. - S.61-66.

7. Польське шкільництво на Волині в період першої світової війни. У зб.: Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Волинь-Житомирщина. - №1. - Житомир,1997. - С.81-85.

8. Польська громада Волині на сторінках "Tygodnika Kresowego". - Там же. - С. 117-122.

9. Система польського шкільництва на Волині у поліетнічному організмі України (ХІХ - поч.ХХст.).: Підготовка педагогічних кадрів і діяльність навчальних закладів нового типу у системі підготовки національної освіти: досвід і перспективи розвитку. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Чернівці, 1998. - С.85-90.

10. Польське шкільництво на Волині-Житомирщині у 20-30-і роки ХХ ст. : Іван Огієнко й утвердження гуманітарної науки та освіти в Україні. Матеріали доповідей та повідомлень на Всеукраїнській науково-практичній конференції 4-5 березня 1997 року. - Житомир, 1997.-С. 44-45.

11. Освітні процеси у Мархлевському районі на Житомирщині .: Волинь і волинське зарубіжжя. Тези міжнародної наукової конференції. - Луцьк, 1994 . - С.126-129.

12. Ю.І.Крашевський у Житомирі.: Житомир в історії Волині та України. Тези Всеукраїнської наукової краєзнавчої конференції. - Житомир, 1994. - С.161-163.

13. Польське шкільництво на Волині у історичних дослідженнях ХІХ-ХХ століття.: Шоста Всеукраїнська наукова конференція з історичного краєзнавства. Тези доповідей. - Луцьк, 1993. - С.400-401.

14. Історико-педагогічне краєзнавство в системі підготовки вчителя.: Психолого-педагогічні основи підготовки вчителя-вихователя та сучасні технології навчання. Тези науково-практичної конференції. - Житомир, 1993. - С.95-96.

Размещено на Allbest.ru

...