Концепція реформування вищої освіти в України

Насамперед, це пов`язано з кількісним складом академічних груп. Середній контингент групи складає 25 студентів. Практика європейських ВНЗ доводить, що найбільш оптимальною в сенсі управління навчальним процесом, ефективності засвоєння матеріалу, об'єктивного оцінювання є академічна група у кількості 12-15 студентів. У таких невеликих групах студент має можливість на кожному занятті одержати бали за різні види навчальної роботи, а викладач не тільки продіагностувати знання, але і максимально індивідуалізувати роботу зі студентом.

На сьогоднішній день викладач змушений відходити від принципу індивідуалізації навчання, проводити невиправдано багато різноманітних контрольних заходів (тестування, письмові опитування, економічні диктанти тощо) майже на кожному семінарському або практичному занятті. В цих умовах значно збільшуються затрати робочого часу викладача на перевірку тестових завдань, завдань з модульного контролю, ІНДЗ, самостійної роботи студентів. Але вирішення питання про створення малих академічних груп можна віднести на невизначену перспективу.

Однією з вимог Болонської декларації є постійний зв'язок з роботодавцями. З метою вивчення ринку освітніх послуг та сприяння працевлаштуванню випускників у 2006 році в складі навчально-методичного відділу була створена маркетингова служба, яка у 2008 році реорганізована у групу виробничого навчання та маркетингу. Першочерговим завданням цієї служби є забезпечення практичного навчання (у тому числі розробка методичного забезпечення), укладання угод з базами практики (як з органами фінансової системи, так і з установами, організаціями, підприємствами різних форм господарювання в розрізі регіону), налагодження зв'язків із потенційними роботодавцями з метою практичного супроводу навчального процесу та пошуку вакансій для студентів і випускників. Сформований банк даних кандидатів на вакантні місця та банк даних про наявні вакансії для молоді на підприємствах, установах, організаціях різних форм власності та видів діяльності. Серед студентів 3-5 курсів всіх спеціальностей проводиться попередній відбір можливих кандидатів за резюме та рекомендаціями, організовуються інтерв'ю та підтримується зворотний зв'язок з кандидатами та працедавцями.

Отже, без негайного вирішення цих питань входження до Болонського процесу гальмується; втрачається ефективність від нововведень в системі вищої освіти, реформи стають менш привабливими для учасників навчального процесу. [2]

6. Болонський процес та реформування вищої освіти в Україні

Інтеграційний процес у науці й освіті має дві складові: формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, названого Великою хартією університетів (Magna Charta Universitatum), та об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами.

Головна мета цього процесу - консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі (наприклад, протягом останніх 15-20 років вона значно поступається американській системі), а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях.

Болонський процес мав свою передісторію, що полягає в розробленні та підписанні представниками країн Європи Лісабонської конвенції (1997р.) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбонської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р.) щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі. Сам же Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали «Болонська декларація».

Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг.

Власне, цим документом було задекларовано прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів, зокрема через затвердження додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3 + 2, при цьому перший, бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський - не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці якраз як освітні і кваліфікаційні рівні; створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, включно з постійним навчанням; сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробка порівняльних критеріїв і методів оцінки якості; усунення перешкод на шляху мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору. [12]

Наступний етап Болонського процесу відбувся у Празі 19 травня 2001 року, де представники 33 країн Європи підписали Празьке комюніке. Головні рішення цього саміту такі: країни знову підтвердили свою позицію щодо цілей, визначених Болонською декларацією; учасники високо оцінили активну участь у процесі Європейської асоціації університетів (EUA) та національних студентських спілок Європи (ESIB); вони відзначили конструктивну допомогу з боку Європейської комісії та висловили свої зауваження щодо подальшого процесу, беручи до уваги різні цілі Болонської декларації. [12]

На саміті було виділено важливі елементи Європейського простору вищої освіти, а саме: постійне навчання протягом усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу (зокрема, аспекти транснаціональної освіти).

Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського саміту - поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені.

Установлено, що в країнах - учасницях Болонського процесу - має бути один докторський ступінь - «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та а .). Була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою не менше трьох років відводиться для отримання рівня “бакалавр”, не менше 5 років - для отримання рівня “магістр” і не менше 8 років для отримання вченого ступеня “доктор філософії”.

Важливо, що освітньо-кваліфікаційні рівні і вчений ступінь розглядаються як складові цілісної системи освіти людини. Акцентовано увагу на потребі сприяти європейському простору вищої освіти. Було приділено особливу увагу важливості контролю і дотримання європейських стандартів якості освіти на усьому просторі. Ці стандарти в Європі розробляє і підтримує відома міжнародна організація, що має назву “Європейська мережа з гарантування якості (European Network Quality Assurance - ENQA)”.

Розроблено додаткові модулі, курси та навчальні плани з європейським змістом, відповідною орієнтацією й організацією. Наголошено на важливій ролі, яку мають відігравати вищі навчальні заклади, щоб зробити реальністю навчання протягом усього життя.

Зазначено, що європейський простір вищої освіти та європейський простір дослідницької діяльності - дві взаємопов'язані частини спільноти знань. Важливо, що з урахуванням цих нових рішень до Болонської співдружності разом з іншими шістьма країнами було прийнято і Росію (отже, до Болонського процесу сьогодні входять 40 країн Європи). Зрозуміло, що з огляду на глибокі традиції російської освіти і науки Російській Федерації буде непросто відмовитися від багатьох переваг своєї системи, наприклад від двох вчених ступенів, в перспективі - від Вищої атестаційної комісії як державного органу контролю за стандартом наукових ступенів та а . [12]

Четвертий саміт Болонського процесу відбувся 19-20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія). Це надзвичайно важливий для України етап Болонського процесу. На цей раз комюніке підпасали 45 країн і серед них - Україна. [13]

Важливо також відмітити, що ще однією складовою Болонського процесу є так звана «Велика хартія університетів», про яку згадувалось на початку розділу.

Велика хартія університетів - результат пропозиції про створення співдружності університетів, з якою ще в 1986 році Болонський університет звернувся до провідних університетам Європи. На зустрічі в Болонії в липні 1987 році делегати з 80 європейських університетів вибрали Раду з керівників низки університетів і представників Ради Європи для розробки проекта Хартії - певної Конституції європейських університетів. 18 вересня 1988 року підчас святкування, що було присвячене 900-літтю Болонського університету, ректори 430 університетів підписали Хартію. В Хартії проголошується приналежність європейських університетів до академічної співдружності, що долає політичні і соціальні бар'єри і формулює принципи інтеграції Європи в єдине суспільство.

Припускається, що це суспільство надає всім громадянам необхідні права і свободи, а також різноманітні адекватні послуги у сфері культури , науки і освіти. Хартія підтвердила обов'язки університету в якості ключового інституту суспільства і висунула вимоги автономії і академічної свободи для університету. До речі, серед 430 засновників співдружності університетів були Харківський і Дніпропетровський державний університети, а в 2003 році до Хартії приєднався Одеський національний університет Мечникова і Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут». [13]

Болонський процес включає в себе наступні ключові моменти:

1. Чітка уніфікація студентських документів, що підтверджують рівень та якість засвоєних знань, для співставлення вищої освіти в різних країнах. Такі міри повинні забезпечити зайнятість європейських громадян з вищою освітою і міжнародну конкурентоспроможність європейської вищої освіти. [15]

2. Двухрівнева система вищої освіти. Проблемою у багатьох державах стало надмірний перелік спеціальностей та спеціалізацій, як у Європі, так і в Україні. Існує також значна різниця між навчальними ступенями, що отримують в університетах та академіях. Для стандартизації ступенів і спеціалізацій планується перейти на двухрівневу систему навчально-кваліфікаційних рівнів:бакалавр і магістр. Бакалавр - це спеціаліст, який може працювати по спеціальності або продовжити навчання, якщо перейде на другу сходинку - до магістратури. Ступінь магістра передбачає наявність більш глибоких фундаментальних знань студента і орієнтацію його на навчальну кар'єру. Навчання в першому циклі повинно становити 3-4, на другому - 1-2 роки. Післядипломна освіта здійснюється в докторантурі, що дає можливість отримати наукову степінь доктора наук після 7-8-річного навчання. В країнах-учасницях Болонського процесу повинна бути лише одна докторська степінь , наприклад доктор філософії в відповідних сферах знань - природознавчих наук, соціально-гуманітарних, економічних.

3. Заклади кредитної системи за Європейською кредитно-трансферною системою (ECTS). Кредитами називають умовні одиниці, в яких визначається об'єм освіти. За кожною одиницею стоїть певна кількість освоєних термінів, зв'язків між термінами, напрацьованими навичками, тобто загальна сукупність отриманих знань і навиків, включаючи самостійну роботу студентів і здачу ними проміжних та підсумкових іспитів, інші види навчальних робіт.

Щоб отримати європейського диплом бакалавра необхідно накопичити 180-240 годин кредитів, а ступінь магістра - додатково 60-120 годин. Саме систему кредитів розглядають як спосіб підвищення мобільності студентів підчас переходу з однієї навчальної програми в іншу, включаючи програми післядипломної освіти. ECTS стане багатоцільовим інструментом визнання і мобільності студента, способом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищих навчальних закладів інших країн.

Акумулюючи кредитна система дає можливість врахувати всі можливості студентів, не тільки навчальне навантаження, а і його участь в наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах та а . в певних державах як умова заліку кредитів висувають наступні умови: навчальне навантаження повинне включати 50% і більше самостійної роботи студента. Завдяки накопичувальній системі кредитів студент може вступити до університету однієї країни, а закінчити в іншій; змінити в процесі навчання університет або вибрану спеціальність; закінчити навчання на любому етапі, отримавши ступінь бакалавра або магістра, продовжити освіту в зручний для себе період життя. [13]

4. Посилення мобільності студентів, викладачів, адміністрації ВНЗ. Для розуміння і ствердження конкурентоспроможності своїх знань та навичок кожен студент повинен мати можливість хоча б короткий термін навчатися та стажуватись за кордоном, завдяки цьому в головному ВНЗ він може скоротити кількість годин, які присвячені вивченню іноземних мов. Мобільності студентів сприяє направлена підготовка до здачі тестів типу TOEFL, тестів для вступу до магістратури на економіку GRE, менеджменту GMAT.

5. Створення порівняльних критерій і загальної методології для ВНЗ всіх європейських держав. В даний момент країни Європи інтенсивно займаються створенням сітки агентств з контролю якості і акредитації. Пропонується запровадити агентства, що будуть незалежними від національних правлінь і міжнародних організацій. Оцінка студентів буде основуватись не на тривалості або змістовності навчання, а на знаннях, вміннях та навичках, які надбали випускники. Одночасно з цим будуть встановлені стандарти транснаціонального освіти.

6. Приведення вищої освіти в різних державах до єдиного стандарту. Це стосується розробки подібних учбових планів, тренінгів, досліджень.

7. Впровадження в життя концепції (пожиттевого) навчання, яке дозволяє людині отримати на протязі життя декілька дипломів і учених степенів, а університету - значно покращити фінансово-матеріальне забезпечення за рахунок надання інформаційно-матеріальної бази для тих, хто бажає продовжити навчання. В основі цієї концепції лежить ідея LLL (Life Long Learning) - освіта на протязі всього життя. [13]

8. Партнерство студентських організацій і офіційних освітніх інститутів.

9. Підвищення привабливості і конкурентоспроможності європейської вищої освіти.

Працевлаштування випускників. Одним із найважливіших положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання випускників повинні бути застосовані і використані на користь як народу своєї країни, так інших країн Європи. Академічні рівні та інші кваліфікації повинні бути потрібні на європейському ринку праці, професійне визнання кваліфікацій слід спростити і полегшити. Для визнання кваліфікацій, яке присвоєне певним вузом, планується повсюди використовувати додаток до диплома, яке рекомендоване ЮНЕСКО. [15]

Висновки

Наприкінці XX ст. вчені всіх країн визнали, що масштаби недоліків у підготовці спеціалістів із вищою освітою дуже значні, тому можна говорити про кризу в системі освіти. Це сталося через постіндустріальну революцію, яка характеризується вибухом нової наукової інформації, новими досконалішими технологіями виробництва.

Основна ідея реформування системи освіти в Україні - це поетапне трансформування національної системи освіти до європейського геокультурного простору, підняття престижу вітчизняних дипломів про вищу освіту. Ці ідеї конкретизуються в таких реформаторських завданнях:

· готувати фахівців із вищою освітою до подальшої самостійної безперервної самоосвіти, озброїти їх методами теоретичного мислення і наукового пізнання;

· навчити орієнтуватися в потоці інформації, яка нарощує темпи розвитку;

· виховувати потребу в подальшій самоосвіті та професійному самовдосконаленні.

Науково-технічний прогрес не має прямого зв'язку з духовним прогресом. Забезпечення останнього предбачає також реформування виховної роботи: конкретизація виховних завдань із підвищення рівня правової, політичної, моральної культури фахівця; розробка нових методів виховання у вищій школі. У результаті здобуття вищої освіти фахівець повинен чітко уявляти не лише що?, як? і чому? треба щось робити, а й навіщо?, задля чого? Напрями реформування вищої освіти визначені Законом України «Про вищу освіту»: «Зміст вищої освіти - це система наукових знань, умінь і навичок, а також професійних, світоглядних і громадянських якостей, що мають бути сформовані в процесі навчання і виховання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, техніки, культури та мистецтва».

По-перше, мова йде про систему наукових (теоретичних) знань, а не про окремі предметні знання. Лише узагальнення і поєднання предметних знань у систему професійних знань забезпечують вищу професійну кваліфікацію. По-друге, Закон України висуває вимоги до особистості фахівця з вищою освітою: володіння не лише необхідними професійними, а й відповідними світоглядними й громадянськими якостями.

Завдання реформування вищої освіти конкретизовано в проекті «Програми розвитку освіти в Україні на 2005-2010 рр.»:

· розвиток системи неперервної освіти впродовж життя;

· підвищення якості навчання, виховання, кваліфікації, компетентності та відповідальності фахівців усіх напрямів, їх підготовки і перепідготовки;

· інтеграція освіти і науки, розробка і запровадження нових педагогічних технологій, інформатизація освіти;

· створення умов для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного фахівця;

· сприяння розвитку здібностей і мотивації студентів у процесі навчання.

Розуміння мети і завдань, що стоять перед вищою школою, дає можливість конкретизувати їх на рівні педагогічної діяльності, тобто в процесі навчальної і виховної роботи викладачів вищої школи.

Передумовами досягнення цієї мети є:

а) засвоєння теоретичних положень (принципів) психології вищої школи, на основі яких можна реалізувати конкретні завдання з кожної наукової дисципліни;

б) оволодіння, розвиток навичок педагогічної взаємодії викладача та студента;

в) конкретизація змісту самовиховання майбутнього викладача вищої школи та ін.

Список використаних джерел

1. Психологія вищої школи: Навчальний посібник для магістрантів і аспірантів/ Подоляк Л.Г.,Юрченко В.І. - К.: ТОВ “Філ-студія”, 2006. - 320с.

2. В. Легка, О Пастушенко/ Науково-методичне забезпечення викладання економічних дисциплін за умов Болонського процесу (практика запровадження). - Львів, 2009. - 49с.

3. О.О. Котлярова. Етапи реформування системи вищої освіти України кінця ХХ - початку ХХІ сторіччя / Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка.

4. Андрущенко В.П. Теоретико-методологічні засади модернізації вищої освіти в Україні на рубежі століть (за матеріалами доповіді, виголошеної на засіданні загальних зборів АПН України 23 листопада 2000 р.) //Вища освіта України. - 2001. - №2. - C. 5 - 13.

5. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: Матеріали до першої лекції/ Уклад. М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, К.М. Левківський, Ю.В. Сухарніков; відп. ред. М.Ф. Степко. - К.: Вид. центр МОН України, т2004. - 24 с.

6. Сікорський П. Якість вищої освіти - основна вимога Болонського процесу// Освіта. - 2004. - №19. - С. 3.

7. Бородовская Н.В., Реан А.А. Педагогика: Учебник для вузов. - СПб.: Изд-во «Питер», 2000. - 304 с.

8. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003-2004 рр.) / За ред. В.Кременя; Авт. кол.: М. Степко та ін. - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004. - 147 с.

9. Міністерство освіти і науки України (2005) Наказ Міністерства освіти і науки України №774 від 30.12.2005 р. «Про впровадження кредитно- модульної системи організації навчального процесу».

10. Міністерство освіти і науки України (2005). Наказ Міністерства освіти і науки України №693 від 06.12.2005 “Про проведення педагогічного експерименту щодо навчання майбутніх вчителів та вчителів інформаційно - комунікаційним технологіям» http://www.mon.gov.ua/education/higher.

11. Указ Президента України «Про Основні напрями реформування вищої освіти в Україні».

12. Янковий В.В. Болонський процес: шляхом європейської інтеграції // Дзеркало тижня. - 2003. - N 40. - 18-24 жовт. - (Інтерв'ю М.З. Згуровського).

13. Болонский процесс в Украине: pro et contra

http://www.gotostudy.com.ua/articles/53.html

14. Астахова К.В. Кадровий потенціал вищої школи в умовах переходу до неперервної вищої освіти. Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Збірник наукових праць / За ред. І.Я. Зязюна та Н.Г. Ничкало. - Ч.1. - К., 2001. - 392 с.

15. Байденко В.І. Болонський процес: структурна реформа вищої освіти Європи. - М.: Дослід. центр проблем якості підготовки спеціалістів, Рос. новий ун-т, 2002. - 128 с.

16. Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти: Навч. посібник для слухачів закладів підвищення кваліфікації системи вищої освіти.-- К.: ВВП «КОМПАС», 1997.-- 64с.

Размещено на Allbest.ru