Психологічні особливості дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах інноваційних форм навчання проблема адаптації дітей до дошкільного навчального закладу стає все актуальнішою. Вона набуває новітнього змісту у зв'язку із впровадженням обов'язкової дошкільної освіти у п'ятирічному віці та виникненням особливого контингенту дошкільнят - дітей, які починають відвідувати дошкільні навчальні заклади в старшому дошкільному віці, що зумовлює пошук шляхів їх ефективної адаптації та засобів подолання дезадаптаційних проявів.

У сучасній психологічній науці сутність та природа проблеми психологічної адаптації розглядається досить широко в різних галузях: загальна психологія.

У віковому та педагогічному контексті традиційно вивчається адаптація дітей раннього дошкільного віку у дошкільному закладі (А. Атанасова-Вукова, Л.М. Галігузова, Л.Г. Голубєва, Р.Р. Калініна, В.С. Манова-Томова, Т.О. Піроженко, Л.В. Стреж, Р.В. Тонкова-Ямпольська та ін.), шкільна адаптація (М.Р. Бітянова, Г.М. Бреслав, Г.В. Бурменська, Л.В. Дзюбко, І.А. Коробейников, Г.Ф. Кумаріна, Н.Г. Лусканова, Р.В. Овчарова, О.Ю. Пономарьова, М.І. Тихонова, Г.М. Чуткіна та ін.), питання адаптації підлітків (І.І. Бойко, Т.В. Драгунова, Л.Я. Жезлова, Л.В. Закутська, В.Е. Каган, І.С. Кон, М. Кле, О.Є. Лічко, А.М. Прихожан, М. Раттер, І.О. Сабанадзе та ін.), проблеми адаптації студентів-першокурсників вищого навчального закладу до нових умов навчання (Д.А. Андреєва, В.В. Васильєв, О.Б. Плотникова, П.О. Просецький, Г.І. Царегородцев та ін.). В цих та інших дослідженнях особлива увага приділяється аналізу дезадаптації, яка пов'язана з переходом від одних умов життєдіяльності дитини до інших.

Проте проблема труднощів адаптації дітей старшого дошкільного віку до теперішнього часу не стала предметом глибокого вивчення та системного розгляду, незважаючи на відчутну потребу у впровадженні науково обґрунтованих технологій запобігання дезадаптації дітей, що існує в практиці роботи психологічної служби дошкільних навчальних закладів.

Відтак, актуальність проблеми дослідження та недостатня її розробленість, необхідність системного підходу до її рішення, зумовили вибір теми дослідження «Психологічні особливості дезадаптації старших дошкільників та шляхи її подолання».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження було виконано в межах науково-дослідницької теми Республіканського вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта) «Теоретико-методологічні засади психокорекції особистості» (державний номер реєстрації № 0110U06396). Тему дослідження затверджено вченою радою РВНЗ «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта) (протокол № 9 від 23.04.2008 р.) та узгоджено за рішенням Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 6 від 17.06.2008 р.). Автором досліджувались психологічні особливості дезадаптації дітей старшого дошкільного віку та шляхи її подолання.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити психологічні особливості дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати літературні джерела з проблеми адаптації-дезадаптації, розглянути підходи до її вивчення та систематизувати дані про структуру, чинники та особливості прояву у дітей старшого дошкільного віку.

2. Розробити програму емпіричного дослідження психологічних особливостей дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку.

3. Емпірично вивчити прояви дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку в умовах дошкільного навчального закладу.

4. Розробити та апробувати психокорекційну програму з подолання дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку.

Об'єкт дослідження - психологічні особливості дітей старшого дошкільного віку з різними рівнями адаптованості.

Предмет дослідження - психологічна дезадаптація дітей старшого дошкільного віку, її структурні компоненти, ознаки, чинники та шляхи подолання.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз літератури з обраної наукової проблеми, узагальнення, систематизація наукових даних); емпіричні (анкетування та опитування педагогів, тестування, бесіда, спостереження за дітьми, контент-аналіз медичної документації, метод експертних оцінок); математико-статистичні методи (t-критерій Стьюдента, ч2 Пірсона). Обробка результатів дослідження проводилась за допомогою комп'ютерної програми SPSS 13.0 for Windows.

Створено комплекс психодіагностичних методик, спрямований на системне вивчення стану адаптації - дезадаптації дітей старшого дошкільного віку: «Методика непрямої експрес - діагностики рівня психічного розвитку дошкільників» П.А. М'ясоїд; анкета для батьків «Сформованість культурно - гігієнічних навичок у дітей» Л.В. Стреж; «Опитувальник на виявлення труднощів у поведінці та проблем адаптації» Р. Гудмена; «Схема спостережень за ігровою діяльністю» Л.В. Артемової, І.О. Школьної; методика «Експертна оцінка адаптованості дитини» О.Л. Соколова О.В. Сорокіна, В.І. Чирков; соціометрична методика «Два будиночки» (К. Фопель); проективна методика Дж. Бука «Дім - Дерево - Людина», методика Є.В. Кучерової «Емоційне благополуччя дитини в ДНЗ», проективна методика «Шкала самооцінки» В.Г. Щур.

Дослідження проводилось впродовж 2007-2011 рр. на базі дошкільних навчальних закладів №82, №53, №67 м. Краматорськ, дошкільного навчального закладу № 35 м. Дружківка та ясла-садка № 38 м. Ялта. Вибірку дослідження склали 175 дітей віком 5-6 років, 180 батьків та 18 педагогів.

Наукова новизна та теоретична значущість дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше адаптація дітей старшого дошкільного віку розглядається як системне явище, що містить такі підсистеми: психосоматична, предметно-середовищна, діяльнісна, соціальна та емоційно-особистісна; представлено характеристику вказаних підсистем у контексті основних напрямків взаємодії з новим середовищем та формовиявів процесів адаптування дітей цього віку; теоретично розроблено та емпірично досліджено системно-структурну модель дезадаптації старших дошкільників в умовах дошкільного навчального закладу, що розкриває критеріальні ознаки та чинники дезадаптації у кожній з підсистем; визначено, що найбільш вразливими щодо виникнення дезадаптації дитини у новому середовищі є емоційно-особистісна та психосоматична підсистеми; описано психологічні особливості дітей з різними рівнями адаптованості; доведено, що провідну роль у подоланні дезадаптації дітей відіграє регуляція емоційного стану, формування позитивного ставлення дитини до себе та інших, моделювання адекватних форм поведінки в різних ситуаціях;

- розширено та поглиблено знання про психологічні особливості дезадаптації дітей в старшому дошкільному віці, доповнено уявлення про психологічний портрет дезадаптованої дитини;

- набули подальшого розвитку уявлення про шляхи подолання дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку.

Практичне значення дисертаційного дослідження. Розроблено, теоретично обґрунтовано та апробовано психодіагностичний комплекс методик, спрямований на дослідження показників адаптації-дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку. Складено та апробовано адаптаційно-розвивальну програму психологічного супроводу, що спрямована на подолання проявів дезадаптації у дітей.

Основні результати дослідження були впроваджені в навчальний процес у Краматорському економіко-гуманітарному інституті (довідка про впровадження від 18 листопада 2011 р.), у Республіканському вищому навчальному закладі «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта) (довідка про впровадження від 12 січня 2012 р.), а також у роботу психологічної служби м. Дружківки (акт про впровадження № 206 від 17 травня 2012 р.) та дошкільного навчального закладу м. Краматорська № 82 (довідка про впровадження № 6 від 06 лютого 2012 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідались на Міжнародній науково-практичній конференції «Тенденції розвитку вищої освіти в Україні: Європейський вектор» (м. Ялта, 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Психологічне здоров'я та благополуччя нації: проблеми, реалії та перспективи» (м. Донецьк, 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Rozwoj nauk humanistycznych» (м. Познань, 2012 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Стратегія та перспектива розвитку дошкільної освіти в сучасних умовах» (м. Мелітополь, 2011 р.), на щорічній науково-практичній конференції Асоціації психологів Донбасу «Актуальні проблеми психологічної теорії та практики» (м. Макіївка, 2009 р.), на засіданні кафедри психології Республіканського вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта, 2012 рр.) та наукового семінару Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського (2012 р.).

Публікації. Результати дослідження представлено у 10 публікаціях, з них 5 статей, які опубліковано в наукових фахових виданнях України.

1. Теоретико-методологічні основи дослідження адаптації-дезадаптації дітей старшого дошкільного віку в умовах дошкільного навчального закладу

Здійснено аналіз різних підходів до розгляду проблеми психологічної адаптації-дезадаптації, визначено особливості цього процесу у дітей старшого дошкільного віку та описано систему чинників їх дезадаптації в умовах дошкільного навчального закладу.

В сучасній науковій літературі проблема психологічної адаптації представлена досить широко, як в теоретико-методологічному, так і в практично-прикладному аспектах. Можна виділити різні концептуальні підходи, що розкривають сутність цього явища: положення про єдність організму і середовища (Ч. Дарвін, І.П. Павлов, С.Л. Рубінштейн, І.М. Сеченов, О.О. Ухтомський та ін.); концепції гомеостазу (Р. Ешбі, У. Кеннон, Ж. Піаже), функціональних систем (Ю.А. Александровський, П.К. Анохін), “загального адаптаційного синдрому” (Г. Сел'є), психосоматичні концепції (Ф.В. Басін, Д.І. Дубровський, К.К. Платонов). З різних позицій автори розглядають адаптацію і як сам процес пристосування, і як результат цього пристосування (адаптованість), і як взаємодію особистості та середовища (А.М. Алексюк, І.В. Жданов, П.С. Кузнєцов, О.Г. Мороз, О.Б. Плотнікова, В.А. Семиченко, Т.М. Титаренко, Г.М. Чуткіна, Т.C Яценко та ін.).

Проте загальним для всіх визначень є те, що адаптація виступає як динамічне, постійно змінюване явище, що має свої стадії та рівні, серед яких закономірне місце займає дезадаптація (порушення, спотворення адаптації). Звідси - трактування дезадаптації як процесу, що протікає поза патологією і пов'язане з відвиканням від одних звичних умов життя і відповідно, звиканням до інших (Л.Н. Бережнова, О.В. Хухлаєва). Стан дезадаптованості особистості в нових умовах життєдіяльності зазвичай супроводжується тимчасовими порушеннями психологічної рівноваги людини та виникненням специфічних емоційних станів, таких як страх, стрес, тривога, фрустрація, почуття дискомфорту тощо (В.І. Лєбєдєв, А.В. Фурман). Тривалий стан несприятливої адаптаційної взаємодії особистості та середовища призводить до виникнення стійких дезадаптаційних порушень: невротичних відхилень, акцентуацій характеру та подальшого дисгармонійного розвитку особистості (К. Леонгард, А.Є. Лічко, С.І. Подмазін).

В сучасній науковій літературі існує декілька підходів до вивчення проблеми дезадаптації. Прибічники медичного підходу (В.В. Ковальов, В.М. М'ясищев, С.Б. Семічев) характеризують стан дезадаптації як підвищену готовність організму до виникнення того або іншого захворювання, що формується під впливом різних несприятливих факторів, як екзогенного, так і ендогенного характеру. Представники соціально - психологічного підходу (Б.М. Алмазов, С.А. Бєлічева, Т.Г. Дичев, С. Раттер) розглядають дезадаптацію як процес порушення гомеостатичної рівноваги особистості та середовища, який виникає внаслідок невідповідності установок, ціннісних орієнтацій особистості вимогам та нормам суспільства, де вона живе. З позиції онтогенетичного підходу (Л.С. Виготський, Л.І. Божович) у дослідженні механізмів виникнення дезадаптації особливого значення набувають кризові, переломні моменти в житті людини та відзначається залежність процесів адаптації від стадії онтогенезу. На ранніх етапах психічні особливості та якості виникають шляхом пристосування дитини до вимог навколишнього середовища. Але, виникаючи таким чином, вони набувають самостійного значення і в порядку зворотного впливу визначають розвиток особистості.

Особливого значення процес адаптації набуває в старшому дошкільному віці, коли дитина, у досить стислий період часу, повинна оволодіти вмінням вступати в ігрову взаємодію з незнайомими однолітками; встановлювати соціальні зв'язки з дітьми та дорослим; прилаштовуватися до життя у групі; дотримуватися певних правил, що потребують вміння унормовано поводитися, відстоювати власні думки, позицію тощо (Н.Д. Ватутіна, О.Л. Кононко, С.М. Курінна, Т.О. Піроженко, В.М. Поліщук). При цьому, за даними досліджень Г.В. Бурменської, наявність дезадаптаційного стану у дітей старшого дошкільного віку позначається на рівні їх готовності до шкільного навчання, а в більшості випадків виявляється у «шкільній незрілості». Тому питання пошуку дієвих та ефективних шляхів подолання дезадаптації у дітей на ступені дошкільної освіти є найбільш перспективним шляхом попередження подальшої шкільної дезадаптації (М.Р. Бітянова, Л.В. Дзюбко та ін.).

Соціальна ситуація розвитку старших дошкільників у момент входження до нового соціуму ускладнюється руйнуванням динамічного стереотипу, сформованого на попередньому етапі життя. У непідготовленої дитини дотримання нового режиму і ритму життя, виконання нових вимог, обов'язків та функцій провокують виникнення таких явищ, як ,,адаптаційний синдром”, ,,адаптаційна хвороба”, ,,стан дезадаптації” (Т.В. Богуцька, О.Р. Боделан, Т.І. Науменко, С.П. Нечай, Т.І. Поніманська). В такому випадку пристосування відбувається або за рахунок погіршення стану здоров'я (субадаптація), або з виникненням порушень поведінкової та емоційної сфери (дезадаптація) (О.Л. Кононко). Особливістю дезадаптації є її негативний вплив, який відображається на всіх рівнях функціонування (психофізіологічному, психологічному, соціальному) організму.

Роботи багатьох авторів присвячені вивченню чинників, які впливають на виникнення дезадаптації (Г.В. Бурменська, О.О. Карабанова, О.Г. Лідерс та ін.). При цьому одні автори вирішальними вважають чинники соціалізуючого характеру (А.І. Захаров, В.С. Манова-Томова, А.А. Налчаджян, Р.В. Тонкова-Ямпольска), інші наголошують на залежності перебігу адаптації від стану фізичного здоров'я, механізмів змін у поведінці, своєрідності адаптивних реакцій дітей (Н.М. Аксаріна, Н.Д. Ватутіна, Л.Г. Голубєва, Ж.М. Юзвак). Розглядаючи фактори дезадаптації, І.А. Георгієва поділяє їх на зовнішні, куди відносить характеристики як малої групи, так і широкого соціального середовища (параметри діяльності, побутові умови, сімейний уклад, організацію навчання та ін.) та внутрішні, що вбирають в себе індивідуальні характеристики особистості всіх рівнів (від індивідуально-типологічних особливостей нервової системи до особливостей попереднього досвіду адаптації). Згідно комплексного підходу, обґрунтованого Ф.Б. Березіним, психологічні прояви дезадаптації та психологічної дезадаптованості потребують розгляду інтегративної дії психофізіологічних, психологічних та соціальних чинників на свідомість та поведінку дитини як суб'єкта діяльності, спілкування та пізнання.

Аналіз літератури дозволяє розглядати дезадаптацію особистості як явище, що має складну, багаторівневу, багатосторонню структуру та функціонує в складній системі взаємозв'язку внутрішніх психічних, зовнішніх, природних та соціальних факторів. Така природа дезадаптації дозволяє використати системний підхід для дослідження її особливостей, зокрема використовуючи системно-структурну модель, запропоновану В.А. Семиченко. В результаті її уточнення відповідно до завдань даного дослідження, пов'язаного з вивченням контингенту дітей старшого дошкільного віку, надано змістовну характеристику підсистем, що відображають основні напрямки взаємодії дитини з новим середовищем та формовияви процесів адаптування, які у разі впливу негативних чинників визначають спектр можливих дезадаптаційних проявів.

Отже, у якості основних вимірів, що характеризують повноцінну адаптацію дітей старшого дошкільного віку в умовах дошкільного навчального закладу, виокремлюється:

- психосоматична підсистема, що відображає ресурсні, психофізіологічні можливості організму для здійснення процесу адаптації (стан здоров'я);

- предметно-середовищна підсистема, що вказує на орієнтацію дитини у зовнішньо-предметних умовах перебування в групі дитячого садка (предметне, ігрове середовище);

- діяльнісна підсистема, яка відображає здатність дитини виконувати дії, що складають зміст провідної діяльності (в старшому дошкільному віці це сюжетно-рольова гра);

- соціальна підсистема, що демонструє контакти дитини з новим соціальним середовищем (прийняття норм та правил поведінки, спілкування з однолітками та дорослими);

- емоційно-особистісна підсистема, яка відображає психологічний комфорт у новій ситуації життя, її емоційне прийняття - загальний результат адаптації, що відкриває подальші перспективи розвитку.

Системний аналіз адаптації за представленою моделлю дозволяє не тільки встановити її рівень, а й здійснити аналіз напрямків, умов і чинників, що зумовлюють виникнення та розвиток дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку в навчальному закладі та обрати відповідні шляхи до її подолання.

2. Емпіричне дослідження проявів дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку

Розкрито форми організації та зміст емпіричного дослідження, обґрунтовано та описано психодіагностичний комплекс методик, який призначений для дослідження проявів дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку відповідно до кожної з представлених вище підсистем; здійснено психологічну інтерпретацію отриманих результатів, що розкривають особливості перебігу адаптації в цьому віці.

Для успішного подолання дезадаптації, необхідно урахування впливу різних чинників, що зумовлюють її виникнення, встановлення чітких критеріїв для розпізнавання негативних ознак та здійснення своєчасної діагностики. Саме ці аспекти визначили основні орієнтири в проведенні емпіричного дослідження проявів дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку, що відображено у системі характеристик, створеній на основі теоретико-методологічного аналізу проблеми, які представлено у табл. 1.

У відповідності до представленої моделі на підготовчому етапі було визначено логіку емпіричного дослідження та умови його проведення, а також обрано основну вибірку дослідження. Підібрано комплекс методик для діагностики проявів дезадаптації з урахуванням вікових особливостей старших дошкільників, а саме: високого рівня емоційності, низького рівня довільної регуляції поведінки, обмеженості об'єму уваги.

Аналіз літератури засвідчив, що незважаючи на широку представленість методик дослідження адаптації - дезадаптації, немає спеціально розробленого психодіагностичного інструментарію для визначення рівнів адаптації дітей окремо за кожною з підсистем.

Таблиця 1. Системно-структурна модель дезадаптації дітей старшого дошкільного віку в дошкільному навчальному закладі

Тому методика констатувального експерименту передбачала тестування, проведення бесід, проективних методик та спостереження за дітьми; анкетне опитування педагогів дошкільних навчальних закладів та батьків, а також контент-аналіз медичної документації, що у сукупності дозволило отримати багатий емпіричний матеріал, щодо проявів дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку.

На діагностичному етапі емпіричного дослідження було проведено комплекс вимірювальних процедур для визначення первинних показників за кожним критерієм, а також процедуру перекладу кількісних значень за окремими критеріями в інтегральне значення рівня сформованості кожної підсистеми. Діагностичне обстеження дітей старшого дошкільного віку проводилось після перших трьох місяців від моменту вступу дитини до дошкільного навчального закладу. Наступний етап дослідження - аналітико-інтерпретаційний - був присвячений математичній обробці даних. На цьому ж етапі здійснено психологічний аналіз та інтерпретацію емпіричних даних.

Програма констатувального експерименту включала: а) дослідження особливостей дезадаптації дітей за кожною з підсистем; б) окреслення найбільш вразливих підсистем адаптаційного процесу; в) визначення загального стану адаптації за структурно-системною моделлю.

Результати діагностичного дослідження дозволили встановити, що найбільш яскраво ознаки дезадаптації виражені за психосоматичною підсистемою: частота захворювань (46,3%) та група здоров'я (43,4%); емоційно-особистісною підсистемою: негативний емоційний стан (36%), порушення поведінки (29,7%), самооцінка (24,6%); соціальною підсистемою: складності спілкування з однолітками (22,9 %). Ці дані вказують на вразливі «ланки» щодо виникнення дезадаптації в загальній системі взаємодії дитини з новим середовищем.

За ранжуванням найбільш виражених показників дезадаптації перше місце займає емоційно-особистісна підсистема, що вказує на її провідне значення як найважливішого виміру, що регулює процеси адаптації. З'ясовано, що найвагомішими показниками, що свідчать про виникнення дезадаптації дитини в цій підсистемі, є емоційний стан та самооцінка. Низький рівень цих якостей слугує підгрунттям для формування порушень поведінки, на фоні яких й емоційний стан дитини, й її самооцінка, що виявляється у невпевненості в собі, зазнають ще більших негативних змін. Зміни в емоційно-особистісній підсистемі закономірно спричиняють порушення у діяльнісній та соціальній підсистемах. Стосовно предметно-середовищної підсистеми, то прояви ї характеристик носять фоновий характер. Проте психосоматична підсистема має найсуттєвіше, базове значення для процесу адаптації дитячого організму до нових умов життєдіяльності. Виникнення дезадаптації за даною підсистемою може бути зумовлено особливостями індивідуального розвитку дитини у ранні періоди життя, тому до моменту вступу до дошкільного навчального закладу дитина вже має передумови для виникнення так званої «дизонтогенетичної дезадаптації». Психосоматична підсистема реагує на чинники дезадаптації повільно, але з більш тяжкими та довгостроковими наслідками.

Визначення загального рівня адаптації відбувалося за всіма параметрами з урахуванням рівня провідної підсистеми - емоційно-особистісної. Оцінка здійснювалась наступним чином:

- повна адаптація (системна) - високий рівень адаптації за емоційно-особистісною підсистемою та середні значення за іншими підсистемами;

- часткова адаптація - середній рівень адаптації за емоційно-особистісною підсистемою та наявність низьких та середніх рівнів адаптації за будь - якою з підсистем;

- дезадаптація - наявність низького рівня адаптації за емоційно-особистісною підсистемою, а також наявність низьких та середніх показників за іншими підсистемами.

Групу дітей з системною адаптацією складали 10,3% із загальної вибірки. Ці діти впевнені в собі, вважають себе привабливими для інших, вони активні, життєрадісні, емоційно стійкі, доброзичливі, задоволені новим соціальним оточенням, своїм місцем та роллю в ньому. Діти, ініціативні в іграх та спілкуванні, охоче відгукуються на пропозиції інших дітей грати, беруть на себе різні ігрові ролі, будують позитивні ігрові стосунки та переносять їх у повсякденне спілкування; цікавляться іншими видами дитячої діяльності, самостійні, мають розвинені навички самообслуговування. У конфліктних ситуаціях поводяться врівноважено, вільно спілкуються з дорослими, із задоволенням та інтересом відвідують дошкільний навчальний заклад, хворіють рідко. За даними опитування батьків, діти цієї групи мали сприятливий перебіг антенатального та пренатального розвитку, психофізичний розвиток в перші три роки життя відповідав віковим нормам, відмічалась низька частота у ранньому дитинстві. Це діти переважно із повних сімей, батьки вказують на відсутність конфліктних відносин в родині. Діти мали достатній досвід спілкування з однолітками та дорослими на попередньому етапі розвитку.

В зоні дезадаптації знаходяться 19,4% дітей. Діти цієї групи відрізняються емоційною нестійкістю, демонструють неконструктивні форми поведінки, низьку самооцінку, що виявляється у невпевненості дитини в своїх силах. Для них характерний низький рівень ігрових умінь та ігрових дій, вони безініціативні, не схильні розгортати ігровий сюжет, брати на себе різні ролі; в ігрових взаєминах конфліктні або відсторонені; відсутній потяг до взаємодії, легко ображаються, потребують уваги, піклування, співчуття та захисту. Діти демонструють відсутність мотивації або негативне ставлення до відвідування дошкільного навчального закладу; мають місце порушення спілкування з однолітками та дорослими. Переважно ці діти часто хворіють. Батьки дітей даної групи відмічали патологічний перебіг вагітності, випадки асфіксії дітей при народженні. Батьки відзначали присутність енурезу та енкопрезу в дітей, наявність частих респіраторних захворювань. Вихователі відзначали низький рівень готовності дітей до відвідування дошкільної установи (залежність дитини від близьких дорослих, негативний досвід розлуки з батьками).

Проте більша частина (70,3%) дітей знаходиться в зоні часткової адаптації, яка при відсутності спрямованої профілактичної роботи може перейти в стан дезадаптації. Для дітей даної групи характерна мінливість емоційного стану, нестійка (ситуативна) самооцінка, недостатня активність та ініціативність у різних видах діяльності (навчальній, ігровій, самостійній), залежність від дорослого, орієнтація на його уподобання та настрої, мінливість в поведінці, складності у встановленні контактів з дітьми та дорослими, пасивна поведінка у грі, вони ніби виявляють бажання гратися, але в ігрові контакти вступають з ініціативи дорослих, знають правила, норми поведінки, але не можуть органічно вписатися в дитячий колектив. Батьки дітей даної групи відмічали деякі порушення перебігу вагітності, наявність частих захворювань в перші три роки життя, вказували на існування протиріч у вихованні дитини, більшість дітей перебувала на вихованні бабусь чи інших родичів, переважна кількість дітей виховувалась в неповних сім'ях, нерідко дитина була першою та єдиною в сім'ї.

Виявлення психологічних особливостей дітей з порушеннями адаптації, дозволяє обрати адекватні шляхи до їх подолання.

У третьому розділі «Шляхи подолання дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку» розглядаються основні напрямки щодо профілактики труднощів адаптації та корекції її порушень у дітей. Обґрунтовано вибір гри як засобу подолання дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку та описано адаптаційно-розвивальну програму.

Системний розгляд проблеми дезадаптації дітей в умовах дошкільного навчального закладу вимагає застосування комплексу заходів щодо її подолання, яка містить консультативну, просвітницьку роботу з батьками та вихователями, а також проведення корекційної, адаптаційно-розвивальної роботи з дітьми.

В сучасній психології існують різні підходи до вирішення проблеми порушень адаптації у дітей. Так, Т.О. Смолєва, М.І. Чистякова пропонують симптомокорекцію, яка спрямована на подолання в поведінці дитини різних негативних проявів. О.І. Захаров, А.А. Рояк, О.В. Хухлаєва вважають ефективною корекцію, спрямовану на усунення тих або інших чинників, переважно, зовнішніх, що сприяють прояву реакцій дезадаптації, зокрема певних ситуацій, форм спілкування з іншими людьми, умов середовища тощо. Вчені І.В. Дубровіна, В.В. Лебединський, А.В. Співаковська та інші вважають, що причини порушень адаптації містяться саме в психічному розвитку дитини та приділяють велику увагу створенню оптимальних можливостей та умов для особистісного та інтелектуального розвитку дитини. Але одним з найбільш ефективних засобів подолання дезадаптації у дітей дошкільного віку є гра. Психологічна обумовленність цього вибору визначається дослідженнями Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, які підкреслюють, що при плануванні корекційних заходів пріоритетне місце повинно приділятися ведучій в даному віці діяльності, якою є гра.

Розроблена адаптаційно-розвивальна програма з використанням можливостей ігрової діяльності, що спрямована на подолання дезадаптивних проявів поведінки та сприяння емоційно-особистісному розвитку дитини, враховуючи провідну роль саме цієї підсистеми в адаптації дитини до нових умов виховання.

Основною метою програми було пом'якшення емоційного дискомфорту, формування позитивного ставлення до себе та інших, моделювання адекватних форм поведінки в різних ситуаціях.

Програма складалася з 38 занять загальною тривалістю 19 годин, які проводились у груповій формі з використанням різних видів ігор, психогімнастичних та рухливих вправ. Вона містить три наступних блоки: установчий, корекційної-розвивальний та закріплюючий. Метою першого етапу було налагодження контакту з дітьми, підтримка почуття безпеки та формування згуртованості групи; другий етап передбачав власне проведення роботи з корекції поведінки та емоційного розвитку дитини. Метою останнього етапу роботи було закріплення набутих навичок і форм поведінки дитини в повсякденному житті. Важливим у плані проведення дослідження є співставлення отриманих результатів з первинними значеннями, що дозволяє встановити ефективність розробленої адаптаційно-розвивальної програми. Заміри в контрольній та експериментальній групах проводились одночасно, наприкінці перших шести місяців перебування дітей в старшій групі дошкільного навчального закладу.

Для унаочнення змін, які відбулися після проведення адаптаційно-розвивальної програми у порівнюваних групах, було розраховано узагальнені значення коефіцієнту адаптації за кожною з підсистем. Результати наведені в табл. 2.

Таблиця 2. Узагальнені коефіцієнти адаптації дітей контрольної та експериментальної груп до та після проведення адаптаційно-розвивальної програми

Примітка: ЕГ - експериментальна група; КГ - контрольна група;

* - статистична значущість розбіжностей на рівні р< 0.05;

** - статистична значущість розбіжностей на рівні р< 0.01.

Отримані дані свідчать про те, що найбільш суттєві зміни у бік покращення адаптації в експериментальній групі відбуваються у таких характеристиках, як емоційний стан дитини, поведінка, самооцінка, активність дитини в ігровій діяльності та виконання ролей гри, що представляють емоційно-особистісну та діяльнісну підсистеми. Менш виразними є зміни у соціальній (спілкування з дорослими, статус дитини у колі однолітків) підсистемі. Повільніше реагують на корекційний вплив характеристики предметно-середовищної підсистеми, але найменш лабільною є психосоматична підсистема, зміни в якій можуть проявлятися через більш тривалий відрізок часу, тому не були значними на момент проведення контрольного зрізу. В цілому, відмічається зменшення низьких рівнів адаптації за всіма підсистемами, в той час як в контрольній групі кількість дітей з низькими показниками адаптації за деякими підсистемами мала тенденцію до збільшення.

Цю тенденцію підтверджують результати обчислення загального рівню адаптації. Результати повторної діагностики адаптованості дітей після проведеної психокорекційної роботи представлені у табл. 3.

Таблиця 3. Відсотковий розподіл дітей старшого дошкільного віку за рівнями адаптованості до та після експерименту

Порівняння результатів в контрольній та експериментальній групах доводить ефективність впливу психокорекційної програми на різні аспекти адаптації дітей та на її загальний рівень.

Отже, запропонована програма корекції дезадаптаційних проявів у дітей старшого дошкільного віку в цілому успішно впливає на формування позитивного емоційного стану, адекватних форм поведінки й реагування у складних ситуаціях та активізує процес психологічної адаптації дітей старшого дошкільного віку до нових умов виховання в дошкільному навчальному закладі.

Висновки

Дана дисертаційна робота присвячена системному розгляду проблеми психологічної дезадаптації дітей старшого дошкільного віку в умовах дошкільного навчального закладу, теоретичне узагальнення і нове вирішення якої дозволило розкрити психологічний зміст досліджуваного явища, визначити критерії дезадаптації та способи діагностики, описати психологічні особливості дітей з різними рівнями адаптованості, а також обґрунтувати та апробувати адаптаційно-розвивальну програму психологічного супроводу дітей. Відповідно до сформульованих завдань та з урахуванням отриманих емпіричних даних можна зробити такі висновки:

1. Дезадаптація є психологічним феноменом, що виникає в процесі взаємодії особистості з новим середовищем і виявляється у тимчасових порушеннях поведінки, самосприйнятті та емоційному стані, які при відсутності своєчасної спрямованої роботи можуть переходити у стійкі форми, що обумовлюють подальший дисгармонійний розвиток особистості. Дезадаптація - багатокомпонентне, системне утворення, яке зароджується, формується та проявляється на психофізіологічному, психологічному та соціальному рівнях в залежності від характеру та рівня взаємодії внутрішніх (фізіологічних, психофізіологічних, психічних) та зовнішніх (матеріальних та соціальних) чинників.

2. Узагальнення даних, представлених у психолого-педагогічній літературі дозволило застосувати системно-структурну модель для вивчення рівнів адаптації у дітей старшого дошкільного віку, яка містить наступні підсистеми: психосоматичну, яка відображає психофізіологічні процеси змін організму для здійснення адаптації; предметно-середовищну, що вказує на орієнтацію дитини у зовнішньо-предметних умовах перебування в групі дитячого садка; діяльнісну, яка відображає процеси оволодіння дитиною діями, що складають зміст провідної діяльності (в старшому дошкільному віці це сюжетно-рольова гра); соціальну, що демонструє контакти дитини з новим соціальним середовищем (прийняття норм та правил поведінки, спілкування з однолітками та дорослими); емоційно-особистісну, яка відображає психологічний комфорт у новій ситуації життя, її емоційне прийняття - загальний результат адаптації, що відкриває подальші перспективи розвитку.

3. Встановлено, що порушення адаптації дітей старшого дошкільного віку у дитячому садку виникають внаслідок дії групи чинників внутрішнього та зовнішнього характеру, які є специфічними до кожної з підсистем. Закономірні негативні наслідки їх впливу, що виявляються в конкретних ситуаціях, пов'язаних з перебуванням дитини у дошкільному закладі, доцільно розглядати як критеріальні ознаки дезадаптації.

Аналіз психодіагностичної літератури дозволив скласти комплекс психодіагностичних методик, що відповідають обґрунтованим критеріям дезадаптації, дозволяють достовірно виявляти це явище та системно описувати.

4. За результатами емпіричного дослідження встановлено, що найбільш вразливими підсистемами щодо виникнення дезадаптації є емоційно-особистісна та психосоматична. Це виявляється у загальній тенденції до зниження функціональних можливостей організму дитини, погіршення її фізичного здоров'я, а також загострення негативних емоційно-поведінкових реакцій, зростання психоемоційного напруження та зниження самооцінки на етапі адаптації. Взагалі, не можна штучно розділяти підсистеми, адже вони взаємопов'язані і в разі виникнення стану дезадаптації, цей взаємозв'язок перетворюється на «хибне коло», в якому будь-який з показників у будь-якій підсистемі може бути пусковим механізмом для виникнення реакцій дезадаптації.

5. Виділено три групи дітей з різними рівнями адаптованості та встановлено їх психологічні особливості:

- діти із системною адаптацією впевнені в собі, вважають себе привабливими для інших, життєрадісні, активні, емоційно стійкі, самостійні, мають розвинені навички самообслуговування, сформовані навички ігрової діяльності, не виявляють тривожності, агресивності конфліктності у спілкуванні з однолітками, вільно спілкуються з дорослими із задоволенням та інтересом відвідують дошкільний навчальний заклад, хворіють рідко;

- діти з частковою адаптацією характеризуються мінливістю емоційного стану, нестійкою (ситуативною) самооцінкою, недостатньою активністю та ініціативністю у різних видах діяльності, залежністю від дорослого, орієнтацією на його уподобання та настрої, мінливістю в поведінці, виявляють складності у встановленні контактів з дітьми та дорослими;

- дезадаптовані діти відрізняються емоційною нестійкістю, тривожністю, агресивністю або усамітненістю, низькою самооцінкою, що виявляється у невпевненості дитини в своїх силах, порушеннями ігрової та комунікативної діяльності, відсутністю мотивації або негативним ставленням до відвідування дошкільного навчального закладу.

6. Теоретично обґрунтовано застосування гри як ефективного та дієвого засобу корекції дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку, яка є провідним видом діяльності в старшому дошкільному віці. Розроблено та апробовано адаптаційно-розвивальну програму, що спрямована на подолання дезадаптивних проявів поведінки та емоційно-особистісний розвиток дитини у процесі її адаптації до нових умов виховання.

Результати формувального експерименту показали, що запропонована адаптаційно-розвивальна програма є ефективною та дієвою, проте не вирішує всього кола проблем, які виникають внаслідок дезадаптації. Певна кількість дітей і після реалізації програми ще залишилась в “зоні ризику”, особливо за такими показниками, як мотивація відвідування дошкільного навчального закладу, включеність дитини в режимні моменти, сформованість культурно-гігієнічних навичок та дотримання правил гри, хоча їх частка помітно зменшилась у порівнянні з контрольною групою. Це свідчить про необхідність продовження відповідної роботи з дітьми, яка сприятиме подоланню дезадаптації та успішному інтегруванню дитини в умовах дитячого закладу.

Коло питань, що розглядались в дисертаційній роботі, не претендує на вичерпну повноту аналізу проблеми психологічної дезадаптації дітей старшого дошкільного віку в нових умовах виховання. Шляхи подальшого дослідження даної проблеми ми вбачаємо у вивченні динаміки процесів адаптування, механізмів адаптації дітей саме цього віку, психологічних наслідків дезадаптації дітей у дитячому садку, зокрема її зв'язку з особливостями шкільної адаптації. Окремої уваги потребує дослідження індивідуальних особливостей прояву симптомокомплексів дезадаптації у дітей.

дошкільний дезадаптація ігровий

Література

1. Малєєва О.В. Психологічні особливості дезадаптації та її корекція у старших дошкільників засобами ігрової терапії / О.В. Малєєва // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Серія: Педагогіка і психологія. - 2008. - Вип. 19. - Ч. І. - С. 142-144.

2. Малєєва О.В. Теоретико-методологічні основи вивчення проявів дезадаптації у старших дошкільників / О.В. Малєєва // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Серія: Педагогіка і психологія. - 2008. - Вип. 20. - Ч. ІІ. - С. 126-130.

3. Малєєва О.В. Психодіагностика проявів психологічної дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку / О.В. Малєєва // Актуальні проблеми психології : Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України, у 12 томах : за ред. В.О. Моляко. - 2010. - Т. 12. - Вип. 10. - Ч. ІІ. - С. 211-219.

4. Малєєва О.В. Метод ігрової терапії як засіб психокорекції проявів дезадаптації в старшому дошкільному віці / О.В. Малєєва // Актуальні проблеми психології : Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України, у 12 томах : за ред. В.О. Моляко. - 2010. - Т. 12. - Вип. 11. - С. 164-171.

5. Малєєва О.В. Емпіричне дослідження дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку / О.В. Малєєва // Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського: Збірник наукових праць : за ред. С.Д. Максименко, Н.О. Євдокимової. - 2011. - Вип. 7. - С. 211-216.

Размещено на Allbest.ru