Актуальність теми. В умовах формування української держави особливої актуальності набувають проблеми виховання та самовиховання творчої особистості на засадах гуманістичних цінностей. Державною національною програмою "Освіта: Україна ХХІ століття” визначено основні шляхи реформування освіти, з-поміж них: "створення у суспільстві атмосфери загальнодержавного, всенародного сприяння розвиткові освіти.; подолання девальвації загальнолюдських гуманістичних цінностей та національного нігілізму, відірваності освіти від національних джерел.; відхід від засад авторитарної педагогіки” Державна нацiональна програма "Освiта: Укра? на XXI столiття”. - К., 1994. - С. 7-8.; підготовка нового покоління педагогічних кадрів на засадах єдності гуманності й демократизму, загальнолюдських цінностей та національної ідеї.

Створення в Україні гуманістично зорієнтованої національної системи виховання й освіти неможливе без урахування світової прогресивної педагогічної теорії і практики, вітчизняного історико-педагогічного досвіду.

У розробці питань розвитку школи й педагогічної думки в Україні виявлено певні прогалини, що стосуються дослідження регіональних проблем, використання місцевих джерел, архівних матеріалів та преси. Вивчення специфіки становлення освітньої системи в окремому регіоні країни є складовою змістової бази, необхідної для обєктивного відображення тенденцій розвитку історії педагогічної думки України. Звернення до діяльності М.І. Пирогова в Одеському й Київському навчальних округах у переломну добу, що утворилася наприкінці 50-х - початку 60-х років ХІХ ст., дозволяє показати, яким був історико-педагогічний процес у регіоні як складова частина загального історичного процесу розвитку освіти в Україні.

Аналіз стану вивчення питання про гуманістичну спрямованість педагогічних поглядів М.І. Пирогова засвідчив, що його педагогічний спадок у дореволюційній історіографії був обєктом прискіпливої уваги дослідників (А.Г. Афонський, Н.І. Бакст, Е.Ф. Будде, Н.К. Грунський, Е.Х. Дампель, О.О. Мусін-Пушкін та ін.). Автори головну увагу приділяли релігійним поглядам ученого. Гуманістичні педагогічні погляди М.І. Пирогова означеними авторами розглядалися фрагментарно, без певної системи. У працях видатних педагогів ХІХ ст.п.Ф. Каптерєва, О.Н. Острогорського, К.Д. Ушинського, В.Я. Стоюніна також характеризувалися окремі риси гуманістично-педагогічних поглядів М.І. Пирогова.

Більш системним підходом до дослідження педагогічних поглядів М.І. Пирогова відзначалися дисертації та монографії радянського періоду. Досліджувачі (М.О. Григорєв, Е.Д. Днепров, Г.Е. Жураковський, С.Г. Іванов і Б.М. Хромов, П.І. Калью, А.А. Красновський, Б.С. Пазинич, В.З. Смирнов, С.Н. Старченко, А.Н. Хазанов, Ш.К. Сихарулідзе та ін.) визнавали М.І. Пирогова засновником суспільно-педагогічного руху 60-х років ХІХ ст.; вони вбачали гуманізм педагогічної концепції вченого насамперед у його ідеї "загальнолюдської освіти”, у вимозі М.І. Пирогова єдиної, народної, загальнодоступної школи, в ідеї виховання діяльного громадянина, який бере активну участь у суспільних справах.

Однак обмеженість, спричинена ідеологічними міркуваннями дослідників М.І. Пирогова радянського періоду, не дозволила достатньою мірою висвітлити гуманістичну спрямованість його педагогічних поглядів, зокрема рис християнського гуманізму.

З середини 80-х рр. ХХ ст. у наукових працях М.Б. Євтуха, Н.Б. Ромаєвої, В.П. Чорного, Л. Шевченко та ін. акцент був перенесений на аналіз загальнолюдських цінностей М.І. Пирогова (суспільні цінності почали відступати на друге місце), і принципів його педагогічної концепції: повага до особистості дитини, індивідуалізація процесів навчання і виховання. Але цілісного аналізу проблема гуманістичного змісту педагогічних поглядів М.І. Пирогова в умовах пріоритету загальнолюдських цінностей в педагогічній науці, коли особистість учня поставлено в центр наукового осмислення, в сучасних педагогічних дослідженнях не знайшла.

Отже, потреба педагогічної науки в розробці теоретико-методологічних засад національної системи освіти та виховання, необхідність аналітичного вивчення позитивного вітчизняного педагогічного досвіду, а також недостатність та однобічність розробки проблеми гуманістичного змісту педагогічних поглядів М.І. Пирогова в науково-педагогічному просторі обумовили вибір теми дослідження - "Гуманістична спрямованість педагогічних поглядів М.І. Пирогова”.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до теми "Розвиток та формування особистості в навчально-виховній діяльності”, передбаченої планом науково-дослідної роботи Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського (рішення вченої ради, протокол № 5 від 26.12.96р.).

Обєкт дослідження - педагогічна спадщина М.І. Пирогова.

Предмет дослідження - специфіка гуманістичного підходу до освіти й виховання в педагогічних поглядах М.І. Пирогова.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на історичному тлі розвитку вітчизняної педагогіки середини ХІХ ст. розкрити сутність гуманістичної спрямованості поглядів М.І. Пирогова на освіту й виховання і визначити напрями реалізації їх у сучасній національній системі освіти й виховання в Україні.

Завдання дослідження:

1. Виявити соціально-історичні умови, в яких відбувалося формування М.І. Пирогова як педагога, створювалася й розвивалася його гуманістична педагогічна концепція.

2. Розкрити динаміку становлення та розвитку гуманістичної педагогічної концепції М.І. Пирогова.

3. Встановити специфічні риси гуманістичної спрямованості педагогічних поглядів М.І. Пирогова.

4. Визначити напрямки актуалізації гуманістичних педагогічних поглядів М.І. Пирогова у практиці сучасної освіти.

Методологічні засади дослідження становлять теорія наукового пізнання з ії вимогами обєктивності, науковості, доказовості; положення філософії щодо діалектичного взаємозвязку і взаємозумовленості явищ у суспільстві та необхідності їх вивчення в конкретно-історичних умовах, звязку історії із сучасністю, єдності загальнолюдського і національного; принципи історизму, діалектизму, детермінізму, обєктивності, доказовості, системності, науковості; а також ідеї формування всебічно розвиненої гуманної особистості, її духовності, доцільності творчого використання спадщини минулого в сучасній практиці освіти й виховання.

Джерельну базу дослідження становили фонди Державного архіву Одеської області (м. Одеса), Російського державного військово-історичного архіву (м. Москва), Російської державної бібліотеки (м. Москва), Центральної наукової бібліотеки ім.В. Вернадського (м. Київ), Одеської державної наукової бібліотеки ім.О. Горького, бібліотеки Одеського державного університету ім.І. Мечникова, Одеського державного літературного музею та Одеського краєзнавчого музею; часопис "Одеський вісник” періоду попечительства М.І. Пирогова, інші періодичні педагогічні видання, циркуляри, статті та виступи М.І. Пирогова; мемуарні джерела; законодавчі акти України з сучасних проблем освіти; монографії, статті, автореферати, дисертації.

Методи дослідження: хронологічний, що дозволило розглянути процес становлення і розвитку гуманістичної концепції М.І. Пирогова в русі, змінах і послідовності; діахронний, за допомогою якого досліджувалися етапи розвитку педагогічних поглядів та якісні зміни в педагогічній концепції; історико-зіставний та критичний аналіз педагогічних поглядів М.І. Пирогова і сучасних учених України; ретроспективний метод, анкетування.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягяє в тому, що вперше цілісно представлено систему гуманістичних поглядів ученого, охарактеризовано погляди М.І. Пирогова на релігійне виховання, а християнський гуманізм ученого виокремлено як складову загальної гуманістичної концепції, визначено шляхи актуалізації гуманістичних педагогічних ідей М.І. Пирогова в сучасних умовах.

В дослідженні критично переосмислено педагогічну концепцію вченого з урахуванням вимог сучасної науки, набуло подальшого розвитку його ідея громадянського виховання.

Введено до наукового обігу низку документів Державного архіву Одеської області, Російського державного військово-історичного архіву, а також запропоновано наукову інтерпретацію опублікованих раніше першоджерел.

Результати дослідження дозволяють розширити й поглибити відомості з історії педагогіки України, дають підставу для теоретичної розробки проблеми гуманізації сучасної системи освіти й виховання з урахуванням вітчизняного історичного педагогічного досвіду.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що висновки, фактичний матеріал, пропозиції, які стосуються актуалізації гуманістичних педагогічних ідей М.І. Пирогова в сучасних умовах, можуть бути використані у процесі викладання таких навчальних курсів середньої та вищої школи, як історія України, історія педагогіки України, краєзнавство тощо, а також при підготовці відповідних навчальних посібників та методичних рекомендацій з означених курсів.

Результати цієї роботи застосовуються в системі післядипломної освіти, курсової перепідготовки педагогічних кадрів. Автором розроблений і читається спецкурс "Гуманістична педагогічна спадщина М.І. Пирогова” для слухачів Одеського інституту вдосконалення вчителів, студентів Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на аспірантських семінарах, засіданнях кафедр педагогіки, теорії та методики дошкільної освіти Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського протягом 1995-2000 рр., на науково-практичних конференціях "Філософія. Менталітет. Освіта" (Одеса, 1995), "Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми" (Чернівці, 1996), а також викладені в 11 публікаціях автора, з них - 6 у фахових виданнях.

Матеріали дослідження впроваджено у педагогічну практику в Одеському інституті вдосконалення вчителів (Довідка № 1/299 від 09.08.99р.).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (197 найменувань) та додатків. Основну частину роботи викладено на 210 сторінках, додатки займають 32 сторінки, список використаних джерел - 15 сторінок.

Основний зміст дисертаційного дослідження

У вступі обгрунтовано актуальність обраної для аналізу проблеми, визначено обєкт, предмет, мету й основні завдання, визначено методи, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів дослідження, розкрито його джерельну базу.

У першому розділі - "Соціально-історичні умови формування педагогічних поглядів М.І. Пирогова” - виявлено чинники, що впливали на формування гуманістичних педагогічних поглядів М.І. Пирогова, розкрито етапи становлення і розвитку гуманістичної педагогічної концепції вченого.

Педагогічні погляди вченого формувалися за досить суперечливих історичних обставин.

Аналіз історико-педагогічної літератури дозволив дійти висновку, що характер, світогляд та педагогічні погляди М.І. Пирогова формувалися здебільшого під впливом тієї соціально-політичної ситуації, в якій жив учений. Патріотичне піднесення під час Вітчизняної війни 1812р., урок громадянської мужності, поданий 14 грудня 1825р., започаткували магістральну лінію світогляду вченого - ідею самовідданого, безкорисливого служіння Батьківщині, глибоке усвідомлення честі й людської гідності як невідємних атрибутів людської особистості. Події Кримської війни, оборона Севастополя стали цілою епохою духовного життя вченого. Вбачаючи у війні "масову епідемію”, засвідчуючи, поряд із героїчним подвигом простих солдатів, злочинні недбальство, зрадництво та блюзнірські зловживання в середовищі вищих чинів держави, М.І. Пирогов вдається до пошуку коріння соціального, приковує свою увагу до "питань життя”. Наслідком стають його роздуми щодо ролі виховання та освіти, відображені у статті "Питання життя”.

Реалізувати свій соціальний та духовний потенціал М.І. Пирогов спромігся в добу буржуазних реформ 60-70-х рр. ХІХст., він брав активну участь у обговоренні реформ у галузі освіти і фактично став лідером суспільно-педагогічного руху.

Отже, з одного боку, самодержавство проявляло себе в найгіршій формі авторитаризму і це негативно впливало на розвиток культурного життя країни, особливо освіти. Для офіційної авторитарно-імперативної школи Росії середини ХІХст. були притаманні такі риси, як політизація освіти, утвердження утилітарного ставлення до неї; низький рівень методичного забезпечення освіти, антигуманний жорстокий режим, широке вживання тілесних покарань у школах; тенденція до більш жорстокого гоніння на національну культуру, мову та освіту; політизація та ідеологізація релігійного і цивільного виховання та ін. В офіційній педагогічній думці знайшли значне поширення ідеї гербаріанства.

З іншого боку, в країні відбувалося нечуване залучення широких верств населення до політичного життя країни, їх демократизація. На противагу авторитарним тенденціям у вітчизняній педагогіці від середини ХІХст. спостерігається посилення громадської ініціативи у справах народної освіти: значне поширення суспільно-педагогічного руху, залучення земств до створення масової народної школи, привернення уваги преси до проблем освіти.

Водночас гуманістичні тенденції вже існували як у зарубіжній, так і вітчизняній педагогічній думці. Педагогічні концепції Я.А. Коменського, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, А. Дистервега передбачали глибоку любов до дітей, визнання за дитиною особистості, індивідуальності, а головною метою виховання стверджували розкриття природних обдарувань і здібностей дитини задля того, щоб вона змогла реалізувати себе в житті, виконати своє природне покликання на Землі. Прийнявши від Г. Сковороди естафету гуманізму й просвітництва, в Україні розвивали свою діяльність такі відомі просвітителі-гуманісти, як І.Ф. Тимковський, В. Каразін, І. Котляревський, П. Білецький-Носенко, І.С. Орлай, Х.Д. Алчевська, М.О. Корф, К.Д. Ушинський та ін.

Все це сформувало у світогляді вченого непримиренність до деспотизму, до найменших утисків свободи особистості, до приниження людської гідності, посилювало його віру в духовну творчу силу народу, в необхідність реформування всієї системи освіти на гуманних засадах. Багато ідей гуманої педагогіки були піддані вченим подальшому творчому розвиткові.

У становленні та розвитку гуманістичної педагогічної концепції М.І. Пирогова досить чітко прослідковується декілька періодів, адекватних етапам його педагогічної діяльності:

1. 1810-1828 рр. - період становлення характеру і гуманного світогляду М.І. Пирогова: він оволодіває методами наукового дослідження, усвідомлює необхідність практичного, унаочненого вивчення науки, готує себе до професійної діяльності вченого. Цей період діяльності М.І. Пирогова можна охарактеризувати як підготовчо-освітній.

педагогічна концепція пирогов гуманістичний

2. 1828-1841 рр. - період науково-медичної та професорсько-викладацької практики в Дерптському університеті: педагогічну діяльність М.І. Пирогова характеризують глибока наукова обгрунтованість, практична спрямованість навчання; широке залучення студентів до самостійної наукової роботи; наочність; утвердження експериментального методу у викладанні медицини; щире, відверте визнання своїх лікарських помилок, що викликало повагу й довіру до нього з боку студентів. У цей період М.І. Пирогов осягає практичні засади професорсько-викладацької діяльності, набуває власних стилю й методів викладання.

3. 1841-1856 рр. - період формування цілісної гуманістичної педагогічної концепції вченого: М.І. Пирогов далі розвиває свою педагогічну майстерність, висунуті ним раніше методи навчання студентів-медиків, прагне до розширення практики студентів, залучення міських лікарень до викладання медицини в університетах, створює перший у світі анатомічний інститут; він виявляє себе як талановитий лектор. Підсумком попередньої педагогічної діяльності та філософських роздумів про сенс людського життя виступає стаття "Питання життя”, в якій він проголошує свої головні гуманістичні принципи педагогіки: самоцінність освіти, її загальнолюдська спрямованість, виховання в дітей громадянської відповідальності, почуття власної гідності тощо.

4. 1856-1861 рр. - період практичної реалізації гуманістичної педагогічної концепції: М.І. Пирогов показує на практиці в Одеському та Київському навчальних округах шляхи здійснення гуманного підходу до освіти в чинних умовах авторитарної школи; видає основні педагогічні статті і Циркуляри попечителя, проводить огляди та вивчає стан навчальних закладів округу, активізує роботу й докладає зусиль до підняття престижу педагогічних рад гімназій, намагається гуманізувати відносини безпосередньо в учнівських колективах, а також між учнями та вчителями (введення совісних судів, розробка Правил про провини та покарання учнів), утверджує новий гуманний підхід до особистості вчителя.

5. 1861-1881 рр. - період визнання гуманістичної педагогічної концепції М.І. Пирогова у вітчизняній педагогіці: гуманістичні педагогічні ідеї М.І. Пирогова набувають значного поширення у вітчизняній педагогічній теорії та практиці.

Отже, гуманістична спрямованість педагогічних поглядів М.І. Пирогова характеризується динамічністю становлення та розвитку і обумовлена низкою соціально-історичних чинників (посилення авторитаризму самодержавства в галузі культури та особливо освіти і водночас демократизація суспільних відносин у країні протягом ХІХ ст.), а також активізацією вітчизняного і зарубіжного педагогічного досвіду.

У другому розділі дослідження - "Сутність гуманістичного підходу до виховання й освіти в педагогічній концепції М.І. Пирогова” - на основі аналізу педагогічної спадщини М.І. Пирогова, архівних матеріалів і науково-педагогічної літератури розкрито зміст і виявлено специфіку гуманістичної спрямованості педагогічних поглядів ученого.

У дослідженні доведено, що основу гуманістичної педагогічної концепції М.І. Пирогова складали принципи, які стверджує гуманістична педагогіка: принцип поваги до особистості дитини і вчителя як головних дійових осіб педагогічного процесу; врахування вроджених якостей і здібностей учня; індивідуалізація процесу навчання; врахування вікових особливостей розвитку організму і психіки дитини; повага до права людини самій здійснювати свій життєвий і професійний вибір.

Притаманна М.І. Пирогову гуманістична ціннісна орієнтація педагогічних поглядів дозволила вченому відкинути будь-які корисні, меркантильні цілі освіти і стверджувати, що головною метою виховання й освіти є формування людини як особистості, гармонійний розвиток всіх здібностей і талантів дітей, створення умов для різнобічного розвитку й саморозвитку особистості учня; виховання в нього почуття власної гідності та утвердження самоповаги; формування моральних переконань, волі, почуття громадської відповідальності й усвідомлення необхідності самовиховання.

Шлях до реалізації своїх гуманних ідей в педагогіці М.І. Пирогов вбачав у "загальнолюдській освіті”. Сама ідея "загальнолюдської освіти” не була новою в педагогіці. М.І. Пирогов мав таких попередників, як Арістотель, Я.А. Коменський, І.І. Бецькой, Г.С. Сковорода, М.І. Новіков, В.Г. Белінський. Однак у педагогічній концепції М.І. Пирогова ця ідея набуває більш конкретних, практично спрямованих рис.

"Загальнолюдська освіта” витлумачується ним як у широкому, так і у вузькому розумінні. "Загальнолюдська освіта” в широкому розумінні - це філософський підхід, ідея освіти й виховання Людини в усіх її проявах, що передбачає розвиток людини в її природній, раціональній, соціальній та духовній сутності через цілеспрямований педагогічний вплив, котрий включає фізичне виховання, турботу про фізичне здоровя учня, "розумну" освіченість, моральне, громадянське та релігійне виховання.

"Загальнолюдська освіта” у вузькому розумінні - це така освіта людини, що спрямована на розвиток фізичних, розумових та духовно-моральних здібностей, дозволяє людині усвідомлено й вмотивовано робити свій життєвий, професійний та громадянський вибір, спираючись на знання, певний життєвий досвід та сформовані переконання, а також на основі самовиховання. У такому розумінні концепція "загальнолюдської освіти” наближається до сучасного поняття "гуманітаризація освіти і виховання”.

На основі ідеї "загальнолюдської освіти” вченим була розроблена оригінальна система освіти, що складалася з 4-х ступенів (елементарне училище, реальні та класичні прогімназії й гімназії, університет). До її засад покладено принцип наступності різних ступенів освіти, з одного боку, та певної завершеності на кожному етапі освіти, - з іншого.

Метою навчання для учня, на думку М.І. Пирогова, має бути не отримання позитивної оцінки й перехід до вищого класу, а свідоме засвоєння знань. Мета ж учителя - максимально індивідуалізувати процес навчання, враховуваючи властивості самого предмета, особливості розвитку учнів у класі, конкретне дидактичне завдання на кожному етапі навчання. Головним у змісті й методах навчання, як і відомі педагоги-гуманісти минулого (М. Монтень, К. Гельвецій, Д. Дідро, Я. Коменський, Ж. Кондорсе, Дж. Локк, І. Песталоцці, Ж. Руссо та ін.), М.І. Пирогов уважав систематичну роботу з розвитку природних здібностей конкретної дитини, відповідність методів навчання віку й особливостям на різних етапах її розвитку.

М.І. Пирогов рекомендував учителю у процесі навчання прагнути пізнати дитячу душу, зрозуміти логіку поведінки конкретного учня, його вчинків, докласти зусиль до спілкування з дитиною її ж мовою та її поняттями.

М.І. Пирогов вирізняє гуманний підхід до проблем не тільки навчання, але й виховання підростаючого покоління. Головною метою виховання він уважав створення умов для різнобічного розвитку й саморозвитку особистості учня; вироблення в нього почуття власної гідності та утвердження самоповаги; формування моральних переконань, волі, почуття громадської відповідальності й усвідомлення необхідності самовиховання.

Особливістю поглядів М.І. Пирогова була різка критика використання жорстоких заходів "палочного" виховання учнів, котре існувало на той час у школах. Він рішуче протиставив авторитарній дисципліні заходи морального, гуманного впливу на учнів. Вибираючи педагогічні заходи дисциплінарного впливу на учнів, учений стверджував, що треба індивідуально підходити до кожної дитини, ні в якому разі не можна принижувати її, необхідно бачити в кожній дитині особистість з її власними індивідуальними проявами характеру, а також фізичними і психічними віковими особливостями. Важливо, щоб не інспектори й директор займалися вихованням учнів, а вчителі, що ведуть уроки у класі, оскільки вони ближче до дитини, спілкуються з нею на уроках, а отже, й краще знають характер, здібності та нахили учнів.

Характерним для гуманістичних педагогічних поглядів М.І. Пирогова було те, що він розглядав особистість учителя як найважливішу фігуру процесу гуманного виховання, якій мають бути створені максимальні можливості для прояву індивідуальності, майстерності, самореалізації, підвищення професійних якостей, вільної творчості для кожного вчителя (утвердження морального авторитету особистості вчителя в суспільстві і школі, повага до вчителя і вчительського колективу з боку учнів, достатня міра оцінки праці вчителя тощо).

З гуманістичних позицій М.І. Пирогов підходив і до проблеми стосунків у самому колективі вчителів. Він обгрунтував важливі положення педагогічної етики, які не втратили актуальності в сучасній школі:

вчителі повинні цінувати свою гідність та турбуватися про її збереження у своїх колег та учнів;

педагоги та керівництво школи мають турбуватися про збереження гідності (наукової та моральної) наставника в очах учнів, оскільки принижений та скривджений вчитель не може бути прикладом для виховання честі й людської гідності у своїх учнів;

учителям доцільно підтримувати чесність, відвертість у стосунках з учнями;

вчителям слід прагнути до відносин довіри, поваги, співробітництва у своєму колективі, тільки таким чином вони зможуть досягти поставленої педагогічної мети, адже особистість учня у школі ще тільки розвивається, вона багато в чому є продуктом спільної діяльності.

У стосунках "учитель-учень" М.І. Пирогов відводив учителю роль мудрого наставника, який веде учня шляхом пізнання самого себе, людського суспільства та навколишнього світу, підтримує й спрямовує учня у процесі пізнання, вимогливо ставиться до себе та учня, який вміє сформувати в учня моральну стійкість, міцні моральні переконання, волю до самоосвіти, самовиховання та самопізнання, здатність до боротьби зі своїми внутрішніми та й громадськими вадами.

Заслуга М.І. Пирогова полягає в обгрунтуванні особливої ролі шкільних педагогічних рад у навчально-виховному процесі, зокрема в гуманізації шкільного життя. В основу їх діяльності він покладав принципи колегіальності, шанобливого ставлення до думок кожного вчителя, гласності, обовязкового підкорення меншості рішенням більшості, принцип рівних можливостей для всіх учителів вільно висловлювати свої погляди й доводити свою правоту. Педагогічні ради, на справедливу думку вченого, повинні стати своєрідними методичними творчими лабораторіями, в яких підлягають обговоренню всі найважливіші питання шкільного життя, від методів викладання, обговорення шкільних програм та їх використання, до обговорення виховних заходів, визначення заохочень чи покарань учнів тощо.

Гуманістична спрямованість педагогічних поглядів ученого яскраво виявилася і у вирішенні ним проблем громадянського виховання. Воно є, у розумінні М.І. Пирогова, невідємною частиною "загальнолюдської освіти”, що покликана сприяти становленню людини як істоти суспільної, реалізації особистості в соціальному оточенні.

Прогресивним на той час було прагнення вченого ввести у шкільне життя почуття законності, під яким він розумів формування в учнів поваги до гуманних норм міжособистісного спілкування (моральних і правових), свідоме прагнення до їх виконання, а також усвідомлення обов'язкової відповідальності за порушення прийнятих правил.

Шляхом утвердження почуття законності в навчальних закладах М.І. Пирогов уважав за можливе не просто поліпшити дисципліну, але й відновити довіру та повагу між учителями й учнями, встановити партнерські стосунки між ними, що створює сприятливий клімат у шкільному колективі та необхідні умови для вільного всебічного розвитку дітей. Аналіз протоколів Ради Ришельєвського ліцею переконливо доводить ефективність роботи совісного суду в Ришельєвському ліцеї в Одесі під керівництвом попечителя М.І. Пирогова на засадах законності, шкільного самоврядування, гуманних відносін між людьми, довіри і поважного ставлення до молоді.

Отже, завдяки громадянського виховання, за переконанням М.І. Пирогова, молоді люди повинні навчитися високо цінувати людську гідність незалежно від суспільного статусу, матеріального стану, національної чи релігійної належності людини.

У дисертації показано, що специфіка гуманістичних педагогічних поглядів М.І. Пирогова проявилася в його ставленні і до регігії та релігійного виховання, яке впродовж століть було домінуючим у вітчизняній педагогічній традиції.

М.І. Пирогов категорично заперечував догматизм і доктринерство в релігійному вихованні. Мету релігійного виховання М.І. Пирогов бачив у виробленні стійких моральних переконань, вихованні духовності в дітях, привчанні їх до самопізнання.

Чіткий розподіл віри і релігії; свідоме засвоювання, а не догматичне заучування релігійних постулатів; святе право кожної людини на власну внутрішню віру в Бога, релігійні переконання; цінність особистості віруючого, - відображає гуманістичні педагогічні погляди вченого.

В дослідженні підкреслено першість М.І. Пирогова у формулюванні педагогічних вимог до викладання Закону Божого в навчальних закладах різного типу: залучення до релігійної освіти й виховання вчителів, які знають і розуміють дитячу психологію, намагаються викладати Закон Божий відповідно особливостей віку та розвитку дітей; необхідність викладання Закону Божого доступною для дітей мовою, щоб вони чітко розуміли предмет; чітке роз'яснення морального змісту Біблії не тільки у класі, але й у позакласний час. Це, на нашу думку, також яскраво підтверджує гуманістичну спрямованість педагогічних поглядів ученого.

Актуальним з позицій сучасності є погляд М.І. Пирогова на релігійне виховання як складову "загальнолюдської освіти", що покликане сприяти розповсюдженню християнської моралі в суспільному житті.

Водночас дослідженням доведено, що не всі традиційні ідеї релігійного православного виховання підтримував М.І. Пирогов. Так, якщо для християнського вчення важливим була не особистість віруючого, а "божествений прояв" у ній, то для М.І. Пирогова велике значення мав внутрішній світ, особливий душевний настрій кожної особистості, її власний шлях до Бога. М.І. Пирогов виступав проти передчасного включення дітей до суспільного життя, копіювання ними дій дорослих, проти притиснення дитячої натури, виховання сліпої покірливості, яка протистоїть, на його думку, поняттю волі. Навпаки, вважав учений, вчитель повинен розвивати в дітях не покірливість, але допитливість, зацікавленість, самостійність у навчанні, активізувати всі природні задатки учня.

Крім того, вчений не заперечував значення "зовнішнього" розумового, наукового пізнання світу, тоді, як у православному християнському вихованні мудрість пізнання світу уявляється незначною порівняно з мудрістю покори та любові до Бога.

Отже, специфіка гуманістичної спрямованості педагогічних поглядів М.І. Пирогова полягала в розробці концепції "загальнолюдської освіти", в обгрунтуванні та утворенні гуманного ставлення до особистості вчителя, гуманістичному підході до розуміння сутності діяльності шкільних педагогічних рад, у прагненні вченого ввести у шкільне життя почуття законності, довіри і поважне ставлення до молоді, а також у його підходах до релігійного виховання.

У третьому розділі дисертації - "Реалізація гуманістичних ідей М.І. Пирогова в сучасній педагогіці” - висвітлюється питання актуалізації та реалізації спадщини педагога в сучасних умовах реформування національної школи України.

В дисертації показано, що гуманістично-педагогічні погляди М.І. Пирогова знайшли відображення і творчий розвиток у працях педагогів-гуманістів С.Ф. Русової, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського, сучасних педагогів-новаторів, педагогів-дослідників.

Розробка проблем гуманізації національної системи освіти і виховання стала сьогодні ключовим напрямком розвитку сучасної науки: філософії (В.П. Андрющенко, І.А. Зязюн, В.І. Шинкарук та ін.), психології (І.Д. Бех, З.С. Карпенко, Л.М. Михайлюк, І.О. Мартинюк та ін.), педагогіки (С.У. Гончаренко, С.А. Литвиненко, Ю.І. Мальований, О.Я. Савченко, О.В. Сухомлинська та ін.).

В Україні на засадах творчого розвитку ідей гуманної педагогіки минулого створюються її нові концептуальні напрямки: педагогіка життєтворчості (В.М. Доній, Г.М. Несен, Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаков та ін.), особистісно-орієнтована модель навчання (І.Д. Бех, О.Я. Савченко та ін.), школа діалогу культур (Г.В. Згурський, С.Ю. Курганов, В.Ф. Литовський, Р.М. Шамелашвілі та ін.).

Гуманістично-педагогічні ідеї М.І. Пирогова втілюються сьогодні на Одещині в наукових розробках академіків А.М. Богуш, О.Я. Чебикіна, член-кор. АПН України Р.Ю. Мартинової, у творчості педагогів-новаторів М.П. Гузика, М.М. Палтишева.

Докладне вивчення наукових джерел і узагальнення теоретичного аналізу дали можливість підтвердити відповідність ідей вченого основним принципам Державної національної програми "Освіта: Україна ХХІ століття", Концепції гуманізації і гуманітаризації освіти, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності (проект), а також новим концептуальним напрямам у педагогіці (проголошення людської особистості головною соціальною цінністю, визнання прав і основних свобод людини такими, що дані їй від народження і є невідємними; забезпечення рівності всіх людей перед законом; націленість на поширення гуманістичної, заснованої на загальнолюдських цінностях та ідеалах освіти; доступність освіти; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей і талантів).

В сучасних умовах одержують подальший розвиток гуманістичні ідеї М.І. Пирогова щодо неперервності освіти, індивідуалізації навчання, гуманістичного розуміння громадянського і релігійного виховання. Водночас феномен "загальнолюдська освіта” збагачується новим змістом, зумовленим історичною ситуацією кінця ХХ - початку ХХІ ст. З-поміж напрямів, які забезпечують новий зміст "загальнолюдської освіти", слід виділити такі: національне виховання, екологічна освіта, нові аспекти ноосферної і синергетичної освіти, що розглядають людину як космічну істоту; при цьому, вчені обгрунтовують гуманістичну мету педагогіки - виховання людини, яка усвідомлює своє місце у Всесвіті, розуміє взаємозвязок свого розвитку з процесами, що відбуваються в довкіллі.

Вивчення проблеми гуманізації освіти в сучасній педагогіці України у процесі підготовки та перепідготовки педагогів у внзах неможливе без використання спадщини минулого, яке дозволить конкретизувати історичний зміст цілої низки понять: "гуманізація освіти”, "гуманна педагогіка”, "гуманне виховання”.

У звязку з означеним, нами був розроблений спецкурс "Гуманістична педагогічна спадщина М.І. Пирогова” для слухачів Одеського інституту вдосконалення вчителів і студентів Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. Мета спецкурсу - формування гуманістично-педагогічного світогляду вчителів шляхом розкриття гуманістичного змісту педагогічної спадщини М.І. Пирогова.

Аналіз результатів опитування вчителів після завершення спецкурсу засвідчив певною мірою позитивний вплив його змісту на формування педагогічного мислення педагогів. Зокрема респонденти зазначили, що вивчення гуманістичної педагогічної спадщини М.І. Пирогова не тільки збагатило їхні знання, а й багато в чому сприяло розумінню сьогоденних проблем гуманізації педагогічної науки і практики; а також поглибленню знань з історії регіону, збагаченню змісту викладання низки дисциплін гуманітарно-педагогічного циклу.

Проведене дослідження дозволило дійти таких висновків:

1. Відсутність цілісних досліджень проблеми гуманістичної спрямованості педагогічних поглядів М.І. Пирогова в історико-педагогічній літературі обумовило критичне переосмислення його педагогічної спадщини в сучасних умовах і використання адекватних методів дослідження: хронологічного, що дозволило розглянути процес становлення і розвитку гуманістичної концепції М.І. Пирогова в русі, змінах і послідовності; діахронного, за допомогою якого досліджувалися етапи розвитку педагогічних поглядів та якісні зміни в педагогічній концепції; історико-зіставного та критичного аналізу педагогічних поглядів М.І. Пирогова і сучасних учених України; ретроспективного методу, анкетування.

2. Виявлено, що гуманістична спрямованість педагогічних поглядів М.І. Пирогова була зумовлена низкою соціально-історичних чинників, які полягали, з одного боку, в посиленні авторитаризму самодержавства, у прояві авторитарних тенденцій в галузі педагогіки (політизація освіти, утвердження утилітарного ставлення до неї, низький рівень методичного забезпечення освіти, антигуманний жорстокий режим, широке застосування тілесних покарань у школах; тенденція до більш жорстокого гоніння на національну культуру, мову та освіту; політизація та ідеологізація релігійного і цивільного виховання та ін.), а з іншого, - в демократизації політичного життя країни, залученні широких верств населення до суспільного руху, посиленні громадської ініціативи у справах народної освіти, активізації суспільно-педагогічного руху, залученні земств до створення масової народної школи, привернення уваги преси до проблем освіти, поширенні ідеї гуманної педагогіки у вітчизняній і зарубіжній педагогіці.

3. Розкрито динаміку становлення та розвитку гуманістичної спрямованості педагогічних поглядів М.І. Пирогова:

1810-1828 рр. - підготовчо-освітній період;

1828-1841 рр. - період науково-медичної та професорсько-викладацької практики;

1841-1856 рр. - період формування цілісної гуманістичної педагогічної концепції вченого;

1856-1861 рр. - період практичної реалізації гуманістичної педагогічної концепції М.І. Пирогова;

1861-1881 рр. - період визнання гуманістичної педагогічної концепції М.І. Пирогова у вітчизняній педагогіці.

4. Виявлено сутність і специфіку гуманістичної спрямованості педагогічних поглядів ученого. З одного боку, гуманістичні педагогічні погляди М.І. Пирогова включають традиційні для гуманної педагогіки принципи (глибока любов до дітей, визнання за дитиною особистості, індивідуальності, визнання розкриття природних обдарувань і здібностей дитини головною метою виховання). З іншого боку, гуманістичні педагогічні погляди вченого відбивають оригінальні концептуальні рішення М.І. Пирогова (концепція "загальнолюдської освіти”, обгрунтування та утворення гуманного ставлення до особистості вчителя, гуманістичне розуміння ролі педагогічних рад, гуманістична концепція громадянського, а також релігійного виховання). Конкретизовано історичний зміст поняття "гуманізація освіти, навчання, виховання”.

5. Визначено основні напрями актуалізації гуманістичної педагогічної спадщини М.І. Пирогова в сучасних умовах: ознайомлення широкої педагогічної громадськості з працями М.І. Пирогова, малодосліджуваними в радянський період ("Щоденник старого лікаря”, друга редакція статті "Питання життя" та ін. неопубліковані документи) шляхом їх повного видання; пропаганда гуманістичної педагогічної спадщини М.І. Пирогова на сторінках періодичних видань; публикація нових документів про життя та діяльність М.І. Пирогова, що розкривають його внесок у розвиток освіти і педагогічної думки в Україні; вивчення студентами педагогічних навчальних закладів і вчителями педагогічної спадщини М.І. Пирогова з урахуванням досягнень сучасних світоглядних концепцій.

Перспективи подальшої розробки порушеної проблеми дослідження полягяють у повному й систематичному висвітленні гуманістичної спрямованості педагогічних поглядів інших видатних українських педагогів минулого і сучасності.

Література