Методика розвитку витривалості на уроках фізичної культури з легкої атлетики у дітей середнього шкільного віку
Характеристика та фактори витривалості. Методика розвитку загальної витривалості. Динаміка природного розвитку витривалості та контроль за її розвитком. Біг на середні дистанції. Методика застосування бігу на витривалість на уроках фізичної культури.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.01.2014 |
| Размер файла | 773,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Правилами змагань допускається перехід через бар'єр з опорою на нього і без опори. У зв'язку з цим спортсмени переборюють перешкоду настаючи на нього або звичайний бар'єрний крок. Кращі бігуни застосовують другий спосіб (мал. 3.8).
Рис. 3.8 Подолання перешкод бар'єрним кроком
Місце початку "атаки" перешкоди має велике значення для раціонального його подолання. При близькому підбіганні до перешкоди бігун не може здійснювати активне просування таза за рахунок маху ногою вперед, тому ОЦМТ переміщається над перешкодою по більш високій траєкторії. Вибір потрібного місця для постановки ноги перед перешкодою утрудняється декількома факторами: відстань між перешкодами велико, що не дозволяє пробігати його при настанні утоми з постійною кількістю кроків, це відстань може змінюватися від 76 до 83 м, у залежності від того, де розташована яма з водою (усередині бігової доріжки або зовні); спринтери ведуть боротьбу по загальній доріжці, і спортсмени, що біжать усередині групи, практично не бачать перешкоди. Ритм кроків і окомірний розрахунок, що удосконалюються в процесі тренувальних занять і змагань, є необхідною умовою для правильного визначення постановки поштовхової ноги на потрібній відстані від бар'єра. Велике значення при цьому має уміння долати бар'єр, відштовхуючись як однієї, так і іншою ногою. Особлива увага приділяється постановці ноги в останньому кроці.
Довжина останнього кроку перед відштовхуванням трохи менше, ніж довжина попередніх. Нога ставиться з зовнішнього зводу стопи на відстані 140-180 см від бар'єра. Скорочення останнього кроку перед відштовхуванням досягається активним зведенням стегон у польотній фазі, що зменшує гальмуючу дію реакції опори при постановці ноги на доріжку. Подовження останнього кроку перед відштовхуванням є однієї із серйозних помилок. У цьому випадку траєкторія руху ОЦМТ перед бар'єром знижується, що приводить до істотного зменшення швидкості.
При відштовхуванні тулуб бігуна подається трохи вперед, а махова нога швидко виноситься коліном нагору.
З одночасним активним просуванням уперед таза починається розгинання поштовхової ноги. У заключний момент відштовхування тулуб і поштовхова нога складають майже пряму лінію. Потім бігун розгинає махову ногу в колінному суглобі. Розгинання махової ноги починається не раніш, ніж її коліно досягне рівня перешкоди. Для збереження рівноваги рука, різнойменна маховій нозі, посилається вперед або вниз.
У безопорному положенні махова нога випрямляється, тулуб ще більше подається вперед, а поштовхова нога згинається і, підтягуючись до тулуба, проноситься трохи стороною через бар'єр. Рука, різнойменна маховій нозі, у цей час рухається вниз і назад, ледве стороною назустріч поштовховій нозі.
При сході з бар'єра нахил тулуба поступово зменшується, і бігун приземляється на передню частину стопи махової ноги, що повністю випрямляється. Після сходу з бар'єра бігун приймає положення, подібне з моментом "атаки", що є одним з показників гарної техніки. У цей момент зігнута поштовхова нога знаходиться перед тулуба і підготовляється до виконання 1-го кроку за бар'єром. Тулуб не повинний відхилятися назад.
Відстань від бар'єра до місця приземлення коливається в межах 100-150 см.
Рис. 3.9 Подолання ями з водою
Найбільш важка перешкода - яма з водою. При підході до неї за 20-30 м скорость бігу варто збільшити. На бар'єр, як правило, ставиться найсильніша (толчковая) нога, що дозволяє переборювати яму стрибком. Щоб краще відштовхуватися від бар'єра, бігун згинає опорну ногу, а тулуб нахиляє вперед (мал. 3.9). Махова нога при приземленні ставиться з передньої частини стопи. У цей момент лінія ОЦМТ повинна бути можливо ближче до місця приземлення, щоб менше гальмувати рух уперед.
До моменту торкання ґрунту маховою ногою зігнута толчковая нога підтягується до тулуба, щоб, не утрачаючи швидкості, швидше зробити перший крок.
Приземлення в яму на обох ніг звичайно приводить до повної зупинки. У цьому випадку бігунові приходиться починати біг з місця. До того ж утрудняють біг і мокрі туфлі.
3.7 Багаторічна підготовка
Багаторічна підготовка спортсмена-легкоатлета поєднує в собі фізичний, тактичний, теоретичний, моральний і вольовий аспекти. Вона безперервно удосконалюється, шляхом відкриття і застосування нових положень, закономірностей, вимог. Усе все це сприяє подальшому прогресу безперервного росту спортивних результатів у різних видах легкої атлетики.
Необхідно пам'ятати, що всі вказані аспекти взаємопов'язані і взаємозумовлені єдністю організму людини. Жодна вправа не може впливати лише на якийсь один орган або систему, бо певною мірою, позначається на організмі в цілому. Ось чому виконання однієї вправи дає змогу забезпечувати різні напрямки підготовки.
Фізична підготовка легкоатлета передбачає виховання його основних фізичних якостей, тобто соціально зумовлених сукупностей біологічних і психічних властивостей, які виражають фізичну готовність людини здійснити активну рухову діяльність. Фізичними якостями вважають: силу, спритність, витривалість, прудкість, гнучкість. Фізична підготовка спрямована на рівномірний і гармонійний розвиток усіх м'язових груп, органів і систем людини, підвищення їх функціональних можливостей. Рівномірність підготовки обов'язкова, бо наявність однієї слабкої ланки може звести нанівець увесь процес підготовки. Значною мірою рівномірність підготовки залежить від фізичних здібностей особистості. Причому ефективність виконання рухових дій залежить від взаємодії як відносно стійких, вроджених, так і набутих функціональних особливостей органів і структур організму. Розрізняють загальну (ЗФП) і спеціальну (СФП) фізичну підготовку.
Загальна фізична підготовка (ЗФП) не залежить від виду легкої атлетики і спрямована на досягнення високої загальної працездатності, всебічного розвитку і поліпшення здоров'я. ЗФП забезпечує удосконалення його основних фізичних якостей. Для того, щоб успішно виконувати це та інші завдання, під час ЗФП на принципах багатоборства застосовується широке коло різноманітних фізичних вправ. Йдеться не тільки про власне легкоатлетичні вправи, але й гімнастику, рухливі та спортивні ігри, ходьбу на лижах, плавання та інші види спорту. На відміну від поглядів, поширених у минулому, сьогодні ЗФП пов'язується вже не із всебічною фізичною досконалістю взагалі, а з рівнем розвитку якостей і здібностей, які опосередковано впливають на спортивні досягнення і ефективність тренувального процесу в конкретному виді спорту. Тому дуже важливим є добирання засобів ЗФП і методики їх застосування з метою використання позитивного перенесення розвинутих рухових здібностей на основні вправи - біг, ходьбу, стрибки і метання. Це не свідчить про повне зближення засобів загальної і спеціальної фізичної підготовки. ЗФП є базою для подальшого удосконалення фізичних якостей і функціональних можливостей засобами СФП.
3.8 Обсяг інтенсивності навчально-тренувальних навантажень у видах витривалості в залежності від етапів
Багаторічне тренування - це безперервний процес, де чітко взаємозалежні всі сторони підготовки бігуна. Циклічність, систематично і хвилеподібно підвищуються тренувальні навантаження, їхня інтенсивність - найважливіші риси учбово-тренувального процесу.
Етап попередньої підготовки хлопчиків (10-12) років проходить по загальній програмі для усіх видів легкої атлетики, а етап початкової спеціалізації - по програмі для бігунів на середні дистанції і бар`єристів.
Етап заглибленої спеціалізації.
Вік, що займаються на цьому етапі 16-18. У цьому віці закінчується розвиток вегетативних функцій і юний організм за своїми показниками наближається до дорослого. Поряд з удосконалюванням аеробних можливостей потрібно розвивати аеробно-анаеробні і використовувати в невеликому обсязі засоби, що поліпшують анаеробні можливості організму.
Основні задачі: розвиток загальної і спеціальної витривалості. Планується досягнення результатів І розряду, в бігу на обраній дистанції.
Система підготовки юних бігунів, що враховує вікові зміни, повинна передбачати раціональне застосування засобів і методів тренування на різних етапах підготовки, забезпечуючи їх всебічний і гармонійний фізичний розвиток. У процесі багаторічного тренування юних бігунів на цьому етапі обсяг загальної і спеціальної фізичної підготовки поступово росте. Відповідно ростуть і тренувальні навантаження внаслідок підвищення обсягу й інтенсивності спеціальних засобів тренування бігунів.
Особлива увага в цьому віці варто приділяти удосконалюванню техніки економічного подолання перешкоди (ями з водою), для чого необхідно виконувати великий обсяг спеціальних вправ бар`єриста. Ці вправи повинні стати постійним компонентом тренувального процесу.
На цьому і наступному етапі багаторічної підготовки особливу цінність здобуває комплексний контроль за станом спортсмена. Варто постійно проводити поточний і етапний контроль для оцінки рівня основних сторін підготовленості бігуна.
Важливо, щоб облік проводився по таких компонентах:
1. Бігові навантаження в загальному обсязі і по зонах енергетичного забезпечення (аеробні, аеробно-анаеробні, анаеробні).
2. Час, витрачений на бігові й інші вправи.
3. Точна кількість використаних засобів спеціальної силової і технічної підготовки (час, витрачена на проведення цих вправ, кілометраж, кількість перешкод - бар'єрів).
4. Додаткові засоби тренування.
Тільки зіставлення тренувальних навантажень з модельними характеристиками підготовленості дозволить тренерові цілеспрямовано й ефективно проводити тренувальний процес.
Етап спортивного удосконалювання.
На цьому етапі вік що займаються 19 років і більше. На етапі здійснюється індивідуальна підготовка з урахуванням обраної дистанції. Плануються особисті рекорди. Тому тренування стає більш цілеспрямованої і специфічною.
Тренування в бігу на 3000 м з перешкодами плануються так само, як і в бігу на середні і довгі дистанції, виходячи з 200-220 основних тренувальних занять і 200-250 додаткових.
Крім тієї великої роботи, що виконують бігуни на довгі дистанції, бігуни на 3000 м з перешкодами приділяють багато часу поліпшенню техніки подолання перешкод.
Одна з головних задач технічної підготовки бігуна на цьому максимально скоротити тимчасові втрати, що виникають у зв'язку з подоланням перешкоди. Робота над удосконалюванням техніки подолання перешкод і ями з водою повинна вестися безупинно протягом усього року. Чисто технічні тренувальні заняття з більшою інтенсивністю й обсягом повинні проводитися в підготовчому періоді. Вправи на техніку проводяться в комплексі з іншими засобами. При цьому особлива увага варто приділяти рішенню проблеми збереження високого рівня технічної майстерності в стані стомлення, домагаючись збереження високої швидкості бігу при подоланні перешкоди.
Цілорічне тренування. 52-тижневий річний цикл включає 28-30 тижнів на тренування, 18-20 тижнів на участь у змаганнях і 4 тижні на перехідний період.
Річний цикл будується на підставі окремих мікроциклів, сполучення і послідовність яких залежать від періоду тренування і цільових задач учбово-тренувального процесу.
По характері і спрямованості роботи тижневі мікроцикли можна розділити на наступні:
«Втягиючий» - використовується на початку підготовчого періоду або після травми або хвороби. Характерною рисою цього мікроциклу є використання тривалого бігу в безперервному режимі при аеробному енергозабезпеченні роботи. ЧСС до 150 уд/хв.
«Розвиваючий» - використовується в основному в підготовчому періоді з метою домогтися глибоких пристосувальних перебудов в організмі спортсмена. Навантаження в цьому мікроциклі виконуються також у безперервному режимі, однак зростає частка бігу в змішаному режимі, тобто з ЧСС рівної 160-170 уд/хв.
«Швидкісно-силова підготовка» - застосовується, як правило, на весняному етапі підготовки для зміцнення опорно-м'язового апарата. Акцент у цьому мікроциклі робиться на стрибках і бігу в гору в різному сполученні з бігцем під гору і вправами на розслаблення. Необхідно пам'ятати, що в юному віці опорно-м'язовий апарат ще не готовий для твердої роботи, тому стрибки і біг варто виконувати на м'якому ґрунті.
«Стабілізуючий» (або "інтенсивний") - найбільше часто застосовується в змагальному періоді.
«Передзмагальний» ("зимовий" і "літній") - останній тиждень перед змаганням. Ціль його - плавне підведення спортсмена до змагань. Обсяг і інтенсивність у мікроциклі трохи знижуються. За 5-6 днів до старту може бути проведене одне інтенсивне тренування.
«Змагальний» («зимовий» і «літній») - використовується, як правило, між двома змаганнями з інтервалом між ними не менш 2 тижнів.
«Розвантажувальний» - застосовується в підготовчому періоді після напружених тренувань, у змальному - після відповідальних стартів. У цьому мікроциклі планується навантаження тільки в аеробному режимі (ЧСС не вище 150 уд/хв).
«Мікроцикл перехідного періоду» - його можна розглядати як активний відпочинок.
Найбільш розповсюджене сполучення мікроциклів у місяці на початку підготовчого періоду: 3 «втягиваючих» і "розвантажувальний". У наступні місяці: 2-3 "розвиваючих" чергуються з 1 "розвантажувальним". Обсяг бігу в перших 2-3 мікроциклах підвищується, а в "розвантажувальних" знижується до 60-70 % від максимуму. Важко віддати перевагу одному з двох пропонованих варіантів побудови околомесячного циклу: 2 "розвиваючих" і 1 "розвантажувальний" або 3 "розвиваючих" і 1 "розвантажувальний".
При підготовці до змагань послідовність мікроциклів зазнає значих зміни. Так, при підготовці до зимових змагань послідовність мікроциклів може бути такий: 1 "розвиваючий" цикл + 1 "стабілізуючий"+ + 1 (у всіх випадках!) "передзмагальний".
Чотиритижнева структура включає ще один мікроцикл в інтенсивному режимі, тобто "стабілізуючий".
У змагальному періоді легкоатлетам планується участь у 3-5 відповідальних змаганнях. Отже, кількість «перед змагальних» мікроциклів повинне бути також 3-5. У залежності від термінів між змаганнями побудова «перед змагальних» етапів міняється і може складатися з 1-5 мікроциклів.
Відомо, що при інтервалі між відповідальними змаганнями в одному тижні треба розглядати цей мікроцикл як повторення «перед змагального» мікроциклу.
При підготовці до особливо важливих стартів доцільно планувати за 2 4 тижні саму об'ємну роботу в мікроциклі таким чином, щоб вона збіглася з днем змагання.
4. Методика застосування бігу на витривалість на уроках фізичної культури
4.1 Методи і засоби виховання витривалості у дітей шкільного віку
Витривалість розвивається за допомогою різноманітних вправ -- перш за все циклічного характеру, які виконуються тривалий час. Після серії дослідів було встановлено, що тривала, достатньо об'ємна м'язова робота, але адекватна за потужністю функціональним можливостям організму і віку дітей, є основним методом, який стимулює розвиток транспортної функції кровообігу і аеробної продуктивності організму, відповідальних за стійку працездатність.
Основними методами виховання витривалості є безперервний (рівномірний, перемінний, контрольний) і інтервальний (повторний). Режим роботи за ЧСС від 120 до 180 уд/хв. Інтенсивність вправ на витривалість повинна підвищуватись поступово: від невисоких значень ЧСС (110-130 уд/хв.) до оптимальних (135--160 уд/хв.) і до максимальних (170-- 180 уд/хв.). Така поступовість необхідна для адаптації систем організму, які лімітують витривалість: серцево-судинної, дихальної, м'язової, ендокринної та інших. Форсування розвитку витривалості призводить до порушень діяльності тієї чи тієї систем. Частіше всього при цьому страждає серцево-судинна та нервова системи. Особливо важливо враховувати це при роботі з дітьми [6].
Безперервний (рівномірний) метод виховання витривалості сприяє удосконаленню практично всіх основних систем організму, які забезпечують надходження, транспорт і утилізацію кисню. Безперервна робота проводиться при ЧСС 140-175 уд/хв.
Вважається, що безперервний (рівномірний) метод тренувань витривалості приводить до більш стійкого підвищення аеробних можливостей, ніж інтервальний, а крім цього, він сприяє створенню фундаменту для інших методів тренувань, менш пов'язаних з ризиком перевантаження.
Цей метод суттєвого підвищення загальної витривалості, особливо з дітьми молодшого шкільного віку, науково досліджений Б. С. Толкачевим. Тривалість безперервної роботи при оптимальній (ЧСС 135-- 160 уд/хв) інтенсивності -- 10-- 60 хв. Поряд з рівномірним методом виховання витривалості широко використовується безперервний перемінний метод. Цей метод виконання вправ передбачає збільшення і зниження інтенсивності через визначені проміжки часу. ЧСС під кінець інтенсивного періоду збільшується до 170--175 уд/хв., а до кінця малоінтенсивного -- скорочується до 140--145 уд/хв. Перемінний метод тренувань частіше застосовується в легкій атлетиці, лижах та плаванні.
Інтервальний метод розвитку витривалості ґрунтується на тому, що ударний об'єм серця під час відпочинку після напруженої роботи збільшується. Це дозволило вченим обгрунтувати інтервальне тренування, при якому протягом більшої частини роботи і під час відпочинку зберігаються максимальні величини ударного об'єму серця.
Тривалість окремих вправ в інтервальному тренуванні не повинна перевищувати 2 хв., інтервал відпочинку 45--90 с, інтенсивність на ЧСС в кінці робочого інтервалу -- до 170-- 180 уд/хв., а в кінці паузи -- 120-130 уд/хв.
Інтервальний метод тренувань направлений в основному на підвищення функціональних можливостей серця і здатності організму до інтенсивної утилізації кисню, тобто на підвищення рівня аеробної і анаеробної продуктивності.
При повторному методі тренувань витривалості відрізки долаються з високою інтенсивністю і ЧСС, близької до змагальної (180 і більше уд/хв.). Паузи (частіше всього пасивні) між відтинками -- від 3 до 8 хв. Час роботи від 4 до 6 хв., інколи більше.
4.2 Фартлек - один з основних засобів розвитку витривалості у школярів
В противагу монотонним видам бігу, рівномірного і повторного, одним із засобів розвитку витривалості, можна рекомендувати один з видів перемінного бігу -- фартлек («гра швидкостей»). Він менше діє на психіку дітей і вже доступний для школярів молодшого віку і особливо для середнього. Його можна застосувати на стадіоні, на площадці, в парку, в спортивному залі.
Приведені нижче варіанти фартлеку ні в якій мірі не оригінальні, не унікальні. Це просто модифікація основної ідеї фартлеку -- чергування довжини відтинків, які долаються в різному темпі і різною швидкістю. Застосування кожного варіанту залежить від віку, індивідуальних можливостей і підготовленості школярів. Варіанти можна також розрізняти за ступенем придатності до місцевості, завдань уроку і т. п.
Фартлек за свистком.
Учні можуть бігти всі разом або поділені на групи від 3 до 7 чоловік.
Темп бігу змінюється.
1. Учні спочатку біжать підтюпцем, а після першого свистка переходять до швидкого темпу бігу. По другому свистку вони знову біжать підтюпцем. І так далі.
2. Як і в першому варіанті, учні починають з бігу підтюпцем, а після першого свистка переходять до швидкого темпу, а по другому свистку -- до спринтерського бігу. По третьому -- вони знову повертаються до бігу підтюпцем.
3. Може бути також будь-яка інша комбінація ходьби, бігу підтюпцем, бігу з змагальною швидкістю, спринтерською і т. д. в залежності від завдань уроку.
Фартлек один за одним.
Бігуни розташовуються один за одним на відстані 3--5 м. Весь ланцюжок учнів починає біг одночасно підтюпцем. Останній в ланцюжку робить прискорення і біжить аж доки не пережене всіх і не займе місце попереду колони. Коли він це зробить, останній в ланцюжку починає прискорення і т. д. При цьому весь ланцюжок рухається довільно вибраною трасою. Тут можливі деякі варіанти, ускладнюючі завдання. Учні під час прискорення можуть бігти «змійкою», оббігаючи друзів; або два учні, які знаходяться в кінці, починають біг одночасно: один праворуч, а другий зліва.
Фартлек на місцевості.
Учні можуть бути об'єднані в групи по підготовленості. Рельєф місцевості визначає темп бігу і довжину відтинків і т. д. Наприклад: 1) підйом на гірку ходьбою, біг підтюпцем з гірки, біг швидко рівною місцевістю; 2) біг при підйомі на гірку, вниз ходьбою, біг підтюпцем рівною місцевістю і т. д.
Фартлек «Собаки і лисиці».
Вибирається «лисиця» або декілька лисиць, які стартують на 5--10 с раніше за інших. Ті, які залишились -- «собаки» -- повинні переслідувати «лисицю» до тих пір, доки її не наздоженуть і не доторкнуться до неї. Як тільки «лисиця» спіймана, біг закінчується і вибирається нова «лисиця». Неодмінно існує дуже багато інших різновидів швидкісної гри. Учитель, який захоче внести різноманітність в цю вправу, може придумати свої варіанти, які більше підходять до конкретних умов.
Висновки
У спортивній практиці розрізняють загальну і спеціальну витривалість. Загальна витривалість характеризується здатністю виконувати тривалу фізичну роботу в основному помірній інтенсивності. Спеціальна витривалість виявляється в обраних видах спорту і формується на базі загальної витривалості. Загальна витривалість служить базою для виховання спеціальної витривалості. Головний принцип виховання загальної витривалості полягає у використанні найбільш широкого кола рухових дій з поступовим збільшенням тривалості їхнього виконання. Це сприяє залученню в роботу найбільшої кількості м'язових груп спортсмена.
Засобами виховання загальної витривалості служать ходьба на лижах, крос, біг і плавання в спокійному темпі. Рівномірний метод - основної у вихованні витривалості. Розмаїтість обстановки при заняттях на відкритій місцевості (мінливий пейзаж, різна твердість ґрунту, рослинність, чисте повітря й ін.) сприяють розвиткові загальної витривалості спортсмена. Вихованням і підтримкою загальної витривалості спортсмен займається протягом усього періоду своєї тренувальної діяльності.
Біг на середні дистанції, як правило, характеризується максимальною інтенсивністю пробігу всієї дистанції в анаеробному режимі. На дистанціях до 800 м бігуни прагнуть за мінімальний час набрати максимальну швидкість бігу і підтримувати її до фінішу. Біг на середні дистанції умовно підрозділяється на чотири фази: початок бігу (старт), стартовий розбіг, біг по дистанції, фінішування.
При навчанні бігу на середні дистанції потрібно з перших же занять приділяти більшу увагу навчанню правильності бігових рухів, використовувати різні вправи для цього, використовувати вправи для розвитку правильної постановки стопи на опору під час бігу. Треба постійно стежити за технікою високого старту.
Список використаної літератури
1. Алабін В.Г. Дослідження засобів і методів початкової спортивної підготовки дітей і підлітків. М.: ФіС, 1966.
2. Алиханов И.И. Техника и тактика вольной борьбы. М.: Физкультура и спорт, 1986. 304 с.
3. Богданов Г.П., Балашов А.В. Біг на уроках в початкових класах // Фізична культура в школі. 1989. № 8.
4. Бойко В.Ф. Методика оценки и развития специальной выносливости у квалифицированных борцов вольного стиля: Метод. разработки. К., 1981. 44 с.
5. Бойко В.Ф., Данько Г.В. Управление и контроль в тренировочном процессе борцов: Метод, рекомендации. К., 2007. 50 с.
6. Валік Б.В. Тренерам юних легкоатлетів. М: ФіС, 1974.
7. Вальсевич В. К. Коли навчати бігу // Легка атлетика. 1977. № 4.
8. Волков Л.В. Методика виховання фізичних здібностей учнів. К.: Радянська школа, 1980.
9. Геселевич В.А, Олзоев К.С. Разработка модельных характеристик борцов в зависимости от стиля ведения схватки // Тез. всесоюзн. научн. конф. "Моделирование соревновательной деятельности спортсменов". М., 1983. С. 90.
10. Завацький В.І. Курс лекцій з фізіології: В 2-х частинах: Навчальний посібник. Рівне: ППФ “Волинські обереги”, 2009.
11. Данько Г.В. Проблемы индивидуализации тренировочного процесса в борьбе: Метод. рекомендации. К., 2008. 40 с.
12. Каплинський В.С. Витривалість -- важливий показник здоров'я людини // Фізична культура в школі. 1989. № 3.
13. Келлер B.C. Система спортивных соревнований и соревновательная деятельность спортсменов // Теория спорта. К.: Вища школа, 1987. С. 66 -- 100.
14. Келлер B.C., Платонов В.Н. Теоретико-методические основы подготовки спортсменов. Львов, 1993. 270 с.
15. Коробченко В.В. Легка атлетика. К.: Вища школа, 1977. 224 с.
16. Кривоносов М.П., Сидоренко М.М. Легка атлетика в комплексі ГПО. Мінськ, «Білорусь», 1976.
17. Легкая атлетика. Учебник для институтов физической культуры. Под ред. Н.Г. Озолина и Д.П. Маркова. Изд. 2. М, «Физкультура и спорт», 1972.
18. Легкая атлетика. Учебник для техникумов физической культуры. Под ред. Е.М. Лутковского и А.А. Филиппова. М., «Физкультура и спорт», 1970.
19. Максюта С.П., Бутєв П.Н. Розвиток витривалості на уроках в V--VIII класах // Фізична культура в школі. 1988. № 5.
20. Моногаров В.Д. Генез утомления при напряженной мышечной деятельности // Наука в олимпийском спорте. 1994. № 1. С. 47 -- 58.
21. Моногаров В.Д. Утомление в спорте. К.: Здоров'я, 1986. 120 с.
22. Навчання окремих видів легкої атлетики. За ред. М.І. Виставкіна і З.П. Синицького. К., «Радянська школа», 1964.
23. Орлов В.В. Тривалий біг на уроках в І--III класах // Фізична культура в школі. 1988. № 4.
24. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. К.: Олимпийская литература, 2010. 584 с.
25. Платонов В.Н., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсмена. К.: Олімпійська література, 1995. 320 с.
26. Приймаков А.А., Евгеньева Л.Я. Физиологическая характеристика борьбы. К., 1988. 18 с.
27. Толкачев Б.С. Дослідження засобів і методів виховання загальної витривалості у дітей молодшого шкільного віку. Дис. на здобуття наукового ступеня канд. наук. М., 1976.
28. Шиян Б. М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). Львів: Світ, 2009. 184 с.
29. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.1. Тернопіль: Навчальна книга. Богдан, 2011. 248 с.
30. Як навчати легкоатлетичних вправ. Методичний посібник для спортсменів і тренерів. За ред. В.В. Петровського. К., «Здоров'я», 1972.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Анатомо-фізіологічні та психологічні зміни, які відбуваються в підлітковому віці. Застосування методів педагогічного спостереження, тестування та математичної статистики з метою визначення рівня розвитку м'язової сили, швидкості та витривалості школярів.
курсовая работа [40,0 K], добавлен 02.04.2012Анатомо-фізіологічні особливості і психологічні якості дітей молодшого шкільного віку. Характеристика витривалості як рухової якості людини та основні методики її розвитку. Принципи виховання силової витривалості у дітей з використанням рухливих ігор.
курсовая работа [56,1 K], добавлен 08.12.2013Основні фактори, які впливають на розвиток фізичних якостей у дітей дошкільного віку. Загальні відомості про методику розвитку фізичних якостей. Методика розвитку гнучкості, швидкості рухів, спритності, сили, витривалості у дітей дошкільного віку.
курсовая работа [41,5 K], добавлен 26.09.2010Здатність організму протистояти втомі. Загальні поняття, фізіологічні та біоенергетичні основи, вікові, статеві та індивідуальні особливості розвитку рухової витривалості. Розвиток витривалості в молодшому, середньому та старшому шкільному віці.
реферат [29,5 K], добавлен 02.01.2011Анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку. Характеристика вікових груп шкільного періоду дитинства. Вироблення у школярів життєво важливих фізичних якостей. Способи оцінки спритності, сили, швидкості, витривалості.
реферат [27,1 K], добавлен 13.06.2011Дослідження сучасної класифікації уроків фізичної культури та характеристика їх особливостей. Аналіз нетрадиційних форм проведення та застосування сучасних технологій на уроках фізичної культури, використання яких сприяє розвитку інтересу учнів до занять.
курсовая работа [342,7 K], добавлен 25.09.2010Сутність індивідуального підходу в вихованні та навчанні дітей шкільного віку, його значення та роль в педагогічному процесі на уроках фізичної культури. Погляди сучасних педагогів на виховання школярів, визначення психологічних особливостей дітей.
курсовая работа [36,0 K], добавлен 18.05.2009Теоретичне дослідження і способи практичного вживання методик розвитку мускульної сили у дітей шкільного віку різних вікових груп. Методичні засоби вдосконалення сили і контроль силових можливостей у дітей молодшого, середнього і старшого шкільного віку.
курсовая работа [229,8 K], добавлен 06.01.2011Особливості інноваційних процесів у фізичній культурі. Характеристика варіантів впровадження інноваційних технологій на уроках фізичної культури. Процеси виникнення оздоровчих інновацій і розвитку фізичної культури та фізкультурної освіти молоді.
статья [19,6 K], добавлен 15.01.2018Мета, завдання та критерії обліку успішності учнів початкових класів з фізичної культури. Підготовка до уроку основ здоров'я та фізичної культури. Оздоровче, освітнє і виховне значення рухливих ігор. Засоби на уроках фізичної культури в 1-4 класах.
курсовая работа [58,1 K], добавлен 27.05.2009Значення фізичної культури в шкільному віці. Етапи, сприятливі для швидкого і повноцінного освоєння нових рухових дій. Визначення рівня фізичної підготовки і стану здоров'я дітей середнього шкільного віку, які займаються та не займаються спортом.
контрольная работа [709,6 K], добавлен 12.05.2011Педагогічне керування та виховання активізації пізнавального процесу, ефективні засоби його активізації та використання прийомів ігрового методу на заняттях фізичної культури. Народні ігри, їх роль у розвитку пізнавальної активності до фізичної культури.
курсовая работа [113,0 K], добавлен 26.09.2010Суть колового методу тренування, вимоги та доцільність його використання. Досвід застосування вчителями досліджуваного методу. Загальна характеристика практики застосування колового методу тренування на уроках фізичної культури в загальноосвітній школі.
курсовая работа [1,6 M], добавлен 05.01.2014Психологічні особливості підліткового періоду. Статеве дозрівання як особливість фізичного розвитку підлітків. Акселерація у період середнього шкільного віку. Психологічний аспект підліткового періоду. Методи визначення фізичного розвитку школярів.
курсовая работа [35,8 K], добавлен 16.06.2011Загальна характеристика особистості дітей молодшого шкільного віку, стан засвоєння ними частин мови у процесі навчання. Удосконалення мовленнєвого розвитку учнів початкової школи; методика використання частин мови як засобу формування культури мовлення.
курсовая работа [76,5 K], добавлен 27.11.2012Підлітковий вік - період розвитку критичного мислення дитини. Ігровий компонент на уроках історії. Гра як засіб всебічного розвитку особистості дитини. Інтелектуальна діяльності учнів середнього шкільного віку. Використання нетрадиційних уроків.
курсовая работа [40,9 K], добавлен 21.02.2015Робота з нестандартним обладнанням на уроках фізичної культури. Необхідність вибіркового цілеспрямованого тренування за допомогою нестандартного обладнання. Класифікація тренажерів, іншого обладнання. Робота з гантелями та гирями. Вправи на велотренажері.
курсовая работа [212,9 K], добавлен 26.10.2012Виховання організованості учнів. Умови виховання організованості на уроках фізичної культури у початковій школі. Психолого-педагогічна суть організованості як особистої якості. Самостійність, наполегливість та уважність як елемент організованості.
дипломная работа [713,1 K], добавлен 23.10.2009Втома, локалізація та механізми виникнення втоми після розумової і фізичної працездатності. Фізіологічна характеристика дітей середнього шкільного віку. Оцінка ефективності застосування фізичних вправ для покращення розумової працездатності учнів.
дипломная работа [163,6 K], добавлен 23.01.2011Проблеми здоров'я дітей молодшого шкільного віку. Вікові особливості фізичного і психічного розвитку школярів. Методика дослідження рівня фізичного розвитку дітей віком 6-7 років та продуктивності їх розумової діяльності. Методи математичної статистики.
дипломная работа [198,7 K], добавлен 12.11.2009
