Системний та комплексний підходи в науковому дослідженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з дисципліни «Методологія наукових досліджень»

на тему: Системний та комплексний підходи в науковому дослідженні

Київ 2012

Зміст

• Вступ

1. Системний підхід в науковому дослідженні

2. Комплексний підхід в науковому дослідженні

3. Як системний підхід співвідноситься з комплексним?

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Потреба у використанні системного підходу в управлінні загострилася у зв'язку з необхідністю управління об'єктами, що мають великі розміри в просторі і в часі в умовах динамічних змін зовнішнього середовища.

Прагнення виділити приховані взаємозв'язки між різними науковими дисциплінами стало причиною розробки загальної теорії систем. Тим більше що локальні рішення без урахування недостатнього числа факторів, локальна оптимізація на рівні окремих елементів, як правило, ведуть до зниження ефективності діяльності організації, а іноді і до небезпечного за наслідками результату.

Інтерес до системного підходу пояснюється тим, що з його допомогою можна вирішити завдання, які складно вирішити традиційними методами. Тут важлива формулювання завдання, оскільки вона відкриває можливість використання існуючих або знову створюваних методів дослідження.

Існування і використання комплексного підходу окремо від системного неможливо, а спроби розглянути його як самостійний метод чреваті втратою в ньому наукового сенсу, наукової основи. У таких випадках він зберігає лише буденне зміст у вигляді прагнення охопити якомога більше сторін, властивостей, компонентів явищ і в цій претензії на всеосяжність, не організованою науковими принципами, по суті, збігається з еклектикою.

Таким чином поєднання, відокремлення, спільні та відмінні риси системного та комплексного підходів у наукових дослідженнях є надзвичайно актуальною темою дослідження.

1. Системний підхід в науковому дослідженні

Ознаки і принципи визначення системи

Система -- це ціле, що складається зі з'єднаних частин, множини елементів, які знаходяться у співвідношеннях і зв'язках один з одним і утворюють визначену цілісність, тобто єдність певної структури. У цьому визначенні виділяється одна найбільш загальна та суттєва складова -- цілісність системи, тобто єдність будь-яких об'єктів.

Уявлення яро систему потерпали складну і тривалу еволюцію в історії пізнання. Тому існує ціла низка загальних визначень системи, але жодне з них, узяте окремо, не характеризує повною мірою її сутність. Підкреслимо, що визначення системи виділяє певні категорії явищ і є вихідною категорією для конкретного наукового пізнання, а також його властивостей.

Поняття "система" широко застосовується в різноманітних областях науки і практики. Кожний об'єкт можна назвати системою. Сутність поняття "система" відбиває сукупність загальних (формальних) і конкретних (змістовних) визначень. Таким чином характеризуються найбільш істотні властивості системи й основні системні принципи.

Сформулюємо основні системні принципи наступним чином:

1. багатокомпонентність об'єкта, що називається системою;

2. цілісність системи, тобто принципова незвідність властивостей системи до механічної суми властивостей усіх її елементів, а також не визначення з властивостей складових системи властивостей цілого;

3. взаємна залежність кожного елементу від іншого, а також залежність властивостей цих елементів в системі від їх розташування у системі в цілому, функцій та інших параметрів усередині цілого;

4. залежність поведінки системи від поведінки її окремих елементів, їх властивостей та структури;

5. залежність системи від чинників середовища, під впливом яких система виявляє і може змінювати властивості. Тут, власне, сама система є головною, активною стороною взаємодії;

6. ієрархія системи, тобто кожна ланка системи, з одного боку, являє собою більш обмежену структурну систему, а з іншого -- є частиною (компонентом) більш широкої системи;

7. множинність підходів до вивчення кожної системи через принципову складність їх структури і властивостей.

«Досвід сучасного пізнання, - пише російський філософ В.М. Сагатовський,- показує, що найбільш ємне і економічне опис об'єкта виходить в тому випадку, коли він представляється як система ».Інформація, отримана на основі системного підходу, володіє двома принципово важливими властивостями: по-перше, досліднику надходить лише інформація необхідна, по-друге, - інформація, достатня для вирішення поставленого завдання. Дана особливість системного підходу обумовлена тим, що розгляд об'єкта як системи означає розгляд його тільки в певному відношенні, в тому відношенні, в якому об'єкт виступає як система. Системні знання - це результат пізнання об'єкта не в цілому, а певного «зрізу» з нього, виробленого у відповідності із системними характеристиками об'єкта. «Системоутворюючий принцип завжди щось «обрубує», «огрубляє», «висікає» з нескінченного розмаїття кінцеве, але упорядкований безліч елементів і відносин між ними» (В. Н. Сагатовський).

Системний підхід - один із головних напрямків методології спеціального наукового пізнання і соціальної практики, мета і завдання якого полягають у дослідженнях певних об'єктів як складних систем. Системний підхід сприяє формуванню відповідного адекватного формулювання суті досліджуваних проблем у конкретних науках і вибору ефективних шляхів їх вирішення.

Методологічна специфіка системного підходу полягає в тому, що мета дослідження полягає у вивченні механізмів утворення складного об'єкту з певних складових. При цьому слід особливу увагу звернути на різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв'язків системи, на процес (процедуру) об'єднання основних понять у єдину теоретичну картину, що дозволяє викрити сутність власне цілісності системи.

Підкреслимо, що доволі часто наукове пізнання характеризується певною «роздвоєністю». А саме, з одного боку - це прагнення до цілісного розгляду об'єктів, з іншого - до систематизації знання про об'єкт з використанням певних конкретних, часткових уявлень про нього.

Такий підхід має під собою історичне підґрунтя. Так, до середини ХІХ ст. пізнавальні уявлення про цілісність системи розвивалися на рівні конкретних предметів, де взаємозв'язок та єдність частин були очевидними за зовнішніми ознаками і властивостями. Спроби пояснення сутності якогось явища (в більш широкому плані) носили механістичний, натурфілософський, метафізичний характер. Водночас розвивалися ідеалістичні погляди на природу цілісності системи, починаючи від простих об'єктів і закінчуючи, власне, її складними.

У науці ідея цілісності більш послідовно і глибоко розвивалася лише стосовно тих знань, де виявлялися і розбудовувалися принципи логічної організації саме системи знання. Низький рівень і роз'єднаність поглядів на проблеми цілісності і системності знання випливали з суто пізнавальних установок класичної науки в напрямку поглиблення популяризації (тривіальності, елементаризму і механізицму). Відносна обмеженість знань і реальних можливостей вирішення наукових проблем широкого плану обумовили необхідність пошуку елементарної основи будь-якого об'єкта і зведення складного до простого, а також механістичного розуміння явищ з позиції одночасного детермінізму.

Проблеми системності і цілісності складних соціальних і біологічних об'єктів були вперше розглянуті в діалектичній єдності на базі детермінізму. Еволюційна теорія Ч.Дарвіна затвердила в біології ідею розвитку та уявлення про реальність існування певних рівнів організації живих систем. Тим самим були створенні передумови системного підходу в біології, біофізиці, біохімії та ін. [8].

Феномен системного підходу відображає перш за все певну закономірність у розвитку самої науки. Однією з передумов, що визначили сучасну роль системного підходу в науці, є бурхливе зростання кількості інформації - «інформаційний вибух». «Подолання протиріччя між зростанням кількості інформації і обмеженими можливостями її засвоєння може бути досягнуто за допомогою системної реорганізації знання» (А. І. Уйомов).

На початку ХХ ст. наука здійнялася га якісно новий щабель свого розвитку. Головним надбанням стала проблема структурної організації та функціонування складних системних об'єктів.

Значну роль у формуванні основних принципів загальної теорії систем і системного підходу зіграв праця нашого співвітчизника Олександра Олександровича Богданова «Загальна організаційна наука. Тектологія »(Л. - М., 1925-1929), перша частина якого була написана в 1912 р. Багато теоретичні положення, понятійні характеристики, сформульовані автором у цій роботі, звучать дуже сучасно. Чи не тому, що вони практично без змін були сприйняті в подальших дослідженнях систем? Віль Дорофєєв пише з цього приводу: «У сорокові роки відомий біолог Людвіг фон Берталанфі (якого на Заході вважають «Основоположником» системного підходу) опублікував «Загальну теорію систем». Її ключові положення схожі з «Тектології». Австрійський вчений не міг не знати про роботу Богданова, що видавалася на німецькій мові. Але ні посилань, ні навіть згадки попередника у фон Берталанфі немає. Лише в 1978 р. у книзі «Інструментальне мислення і системна методологія» американський вчений Річард Маттесіч першим підкреслив «дивовижну схожість ідей Тектології і загальної теорії систем». Та ще висловив ввічливе здивування, що австрійський біолог ніде не посилається на Богданова».

У сучасній науці формуються та широко використовуються категорії системності. У результаті такого прогресу центральне місце займає саме системний підхід.

Необхідність розробки наукових і практичних задач нового типу сполучена з розвитком загальнонаукових і конкретно-наукових (спеціальних) теорій та гіпотез. В процесі їх побудови знайшли відбиток принципи та положення системного підходу. Так, В.І. Вернадський (1934-1940) розвив концепцію про біосферу, в основу якої був покладений новий тип найскладніших системних об'єктів глобального масштабу - біогеоценоз.

Ідеї системного підходу застосовуються в екології, фізіології, в багатьох напрямах сучасної біології, фізики, хімії, а також у психології, суспільних науках.

Зокрема, у теперішній час, одним з основних об'єктів екологічного дослідження є екосистеми.

У фізіології людини і тварин розроблено теорію функціональних систем, що має фундаментальне значення про вирішенні багатьох з актуальних проблем системної діяльності головного мозку та його відділів, центральної нервової системи. У біології, починаючи з другої половини ХХ ст., відзначається взаємне проникнення інших наук - фізики, хімії і т.д.

У психології розвиваються ідеї про структурну організацію системних операцій, які виявляється властивості інтелектуального навантаження людини, складних форм діяльності і поведінки людини.

Кібернетика розробляє методи і засоби будови і функціонування особливого класу систем - інформаційних та тих, що керують формальними операціями на виробництві.

На основі взаємозв'язку принципів кібернетики, біології і системного підходу виникли такі науки, як нейробіоніка, нейрокібернетика. Нейробіоніка - це галузь науки, яка виникла на стику кібернетики та фізіології. У нейробіоніці вирішуються питання застосування принципів функціонування нервової системи і, особливо, її найвищих відділів та використання цих результатів щодо вирішення інженерних задач.

У зв'язку з розвитком апаратної складової ЕОМ, кібернетичної техніки, автоматичного керування біоелектричними потенціалами, що генеруються у центральній нервовій системі та інших органах, широко застосовуються біосигнали для керування технічними системами.

Друга половина ХХ ст. характеризувалася постановкою та вирішенням системних задач у суспільній практиці у зв'язку з впровадженням складних технічних систем. При цьому різноманітні технічні питання і проблеми, методи і засоби їх вирішення концентрувалися навколо єдиних цільових програм. Типовим прикладом можуть бути космічні, енергетичні, технологічні проекти. У цих комплексних програмах значне місце займала все - ж - таки проблема типу «людина - машина».

Таким чином, науково-технічна революція характеризується взаємним проникненням (інтеграцією) різноманітних напрямків теорії і практики. Причому, масштаби об'єктів трудової діяльності і наукового знання мають складну системну природу. Дослідження складних системних об'єктів потребує гармонійного сполучення аналітичних і синтетичних методів вивчення структури і функцій системи.

Системний підхід не існує у вигляді строгої методики з логічною концепцією. Він являє собою систему, утворену з сукупності логічних прийомів, методичних правил та принципів теоретичного дослідження, виконуючи таким чином евристичну функцію в загальній системі наукового пізнання.

Сукупність пізнавальних принципів системного підходу не має жорстких граней і за своєю суттю орієнтує і спрямовує певну систему двояким чином за конкретними етапами проходження. З одного боку, його змістовні принципи сприяють виявленню обмеженості традиційних об'єктів дослідження, визначенню і виконанню нового типу задач при новому стилі мислення. З іншого, за допомогою понять і принципів системного підходу, відзначаються перспективи побудов нових предметів дослідження шляхом планування і визначення їх структурних і типологічних параметрів та властивостей. Проектування структурних і типологічних характеристик нових об'єктів сприяє розробці конструктивних комплексних програм дослідження і розвитку науки.

Особливі функції системного підходу в науковому пізнанні і соціальній практиці визначаються критичною природою його принципів. Всебічний критичний аналіз особливостей розвитку сучасного виробництва на базі системного підходу дозволив здійснити і намітити комплекс адекватних заходів для захисту навколишнього середовища в регіональних і глобальних масштабах.

Критична функція принципів системного підходу виражається не лише в забороні тих або інших важливих положень науки і практики, але й водночас у розробці нових конструктивних пропозицій та рішень.

Критичний аналіз стану і перспектив дослідження з актуальних проблем на ґрунті системного підходу виявляє неповноту предмету пізнання, зосередженню основної уваги в даній області дослідження, недостатністю цього предмета, принципів і методів вирішення наукових і практичних задач, включаючи і засоби побудови знання. Варто підкреслити, що одним із принципів системного підходу є передача знань у розвитку систем знання. Цим підкреслюється активна роль цього чинника і пізнанні та виключається невиправдане нехтування існуючими уявленнями.

Предмети (об'єкти) дослідження і принципи системного підходу мають більш широкі масштаби, зміст та значення у порівнянні з традиційним рівнем наукового пізнання та практики.

Системний підхід містить у собі принципово нову головну установку, спрямовану у своїй основі на виявлення конкретних механізмів цілісності об'єкту і, можливо, повної типології його зв'язків. Значні труднощі, що стоять на шляху вирішення цієї головної задачі, полягають у тому, що виявлення у багатокомпонентних об'єктах різнотипних зв'язків є лише однією з основних сторін дослідження системного об'єкту. З іншого боку, важливо впроваджувати порівняння динаміки всього різноманіття зв'язків у сумірному вигляді за логічно однорідним критерієм, загальним для цілісності системи. Наприклад, в екології уявлення про ланцюги продуктів системи дозволяють встановити вимірні зв'язки між її складовими компонентами.

Системний підхід визначає принцип розчленовування досліджуваних багатокомпонентних об'єктів, виходячи з принципу найбільшої важливості зв'язків для системи в цілому при різноманітті типів у кожній конкретній системі.

Основні принципи системного підходу

ь Цілісність, яка дозволяє розглядати систему одночасно і як єдине ціле, і як підсистему вищих рівнів.

ь Ієрархічність побудови, тобто наявність множини (принаймні двох) елементів, які розташовані на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня. Реалізація цього принципу добре видна на прикладі будь-якої конкретної організації, яка являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої. Одна підпорядковується іншій.

ь Структуризація, яка дозволяє аналізувати елементи системи і їх взаємозв'язки в рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури.

ь Множинність, яка дозволяє використовувати множину кібернетичних, економічних і математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому.

ь Системність -- властивість об'єкта володіти всіма ознаками системи.

2. Комплексний підхід

Комплекс (рос. комплекс, англ. complex) - сукупність предметів чи явищ, що становлять єдине ціле. Термін має широке застосування.

Буквально слово "комплекс" (лат.) означає "зв'язок", "сполучення". Є дещо інше тлумачення слова "комплекс" - це "сукупність предметів, явищ або властивостей, що створюють єдине ціле". Вважаємо за доцільне дати тлумачення поняття "комплекс" в науці, яка має пряме відношення до нашої проблеми, в психології. "Комплекс - певне об'єднання окремих психічних процесів в єдине ціле" або "... група різнорідних психічних елементів, пов'язаних єдиним афектом". Таким чином, під комплексом розуміється сукупність складових частин якогось-то явища або процесу, які взаємно доповнюють, збагачують і забезпечують його цілісне якісне існування або функціонування.

Комплексний, (рос. комплексний, англ. complex, нім. komplex) - з'єднаний з будь-чим, складний; той, що являє собою комплекс будь-чого; комплексний розвиток економічних районів планомірний, пропорційний розвиток господарства районів на основі оптимального поєднання галузей виробничої спеціалізації з галузями, що обслуговують виробництво й населення; комплексні сполуки речовини, які одержують сполученням двох або більше простих молекул.

Комплексність -- це єдність цілей, завдань, змісту, методів і форм впливу і взаємодії.

В основу поняття комплексного підходу до покладено наукове положення про єдність одиничного і загального, частини і цілого, висловлено всезагальний зв'язок явищ та їх цілісність. Положення про цілісний підхід до явища, що вивчається, про всебічність його вивчення через встановлення взаємозалежностей і взаємозв'язків окремих складових його частин, сторін, про те, що в кожному окремому іманентно присутня особливість, сутність загального і, навпаки, кожне окреме, органічно вплітаючись в загальне, водночас набуває сутності і властивостей загального, збагачує його якісно своїми характеристиками, - це діалектичне положення і складає методологічну основу цілісного, тобто комплексного підходу.

Комплексний підхід до питань продуктивності.

Подібно до всіх інших важливих організаційних проблем, перспективне збільшення продуктивності потребує комплексного підходу. Комплексний підхід до питань продуктивності охоплює:

1. Системний погляд на продуктивність. Продуктивність, або ефективність, потрібно розглядати не тільки як переробку ресурсів, які надходять у систему, кінцевий продукт, а й як процес, що перебуває під впливом багатьох зовнішніх чинників. Згідно з формулою продуктивність -- відношення вартості вхідних ресурсів до вартості вихідної продукції. Все, що впливає на вхідні або вихідні величини, зумовлює зміни у продуктивності. Це означає, що на одному рівні з процесом переробки необхідно розглядати вхідні величини, вихідні величини, а також будь-які фактори зовнішнього середовища, що впливають на них.

2. Якість та продуктивність. Найчастіше помилка керівників під час оцінювання продуктивності організації полягає в тому, що вони визначають лише показники обсягу виробництва, ігноруючи питання якості.

3. Цінність, якість та продуктивність. Цінність -- це функція відповідних експлуатаційних характеристик та ціни; саме вона визначає якість. Незважаючи на якість, можна легко збільшити обсяг продукції, що випускається, та лише іноді це спричинює збільшення цінності продукції.

4. Позитивні та негативні результати на виході. На виході процесу виробництва або переробки завжди є як позитивні, так і негативні результати. До позитивних належать: якість товарів або послуг, прибуток, зайнятість населення. Серед можливих негативних результатів розрізняють дефекти, втрати, безробіття, що можуть мати позитивне значення для організації, але негативне для суспільства. Майже всі управлінські рішення, навіть ті, які загалом мають позитивний характер, мають певні негативні наслідки.

5. Продуктивність і взаємозалежність організацій. Оскільки організації взаємозалежні, низька продуктивність під час випуску якого-небудь основного економічного продукту зумовлює одразу зниження продуктивності в багатьох галузях.

6. Продуктивність та зовнішнє середовище. Представляючи організацію як відкриту систему, відомо, що середовище в тій чи іншій мірі впливає на вхід, вихід і процес переробки в системі.

7. Продуктивність і внутрішнє середовище. Зовнішнє середовище визначає тільки основні правила, пов'язані з управлінням продуктивності. Внутрішнє середовище, створене численними рішеннями та нерішучістю керівництва, визначає, хто виграє.

3. Як системний підхід співвідноситься з комплексним?

Дуже часто комплексний підхід ототожнюється з системним. У результаті проблема розмежування принципів системності та комплексності зводиться до термінологічної надмірності. Насправді ж системний і комплексний підходи хоча і взаємопов'язані, але не тотожні. Тому їх не слід змішувати. Комплексність і системність як методологічні принципи соціального дослідження не збігаються за кількома параметрами. Перш за все вони відрізняються тим, що системний підхід індиферентний щодо ідеології та соціальної практики і тому без будь-яких якісних змін може використовуватися як соціалістичної, так і буржуазної наукою. Комплексний же підхід - це соціально-філософський метод соціального пізнання. Він покликаний забезпечити осмислення соціальної дійсності не з формальної, технічної, процедурної сторони, а з боку змістовною, якісною, ідеологічної. Якщо максимально спростити проблему, то можна сказати так: завдяки комплексному підходу ми дізнаємося, що, де і навіщо треба шукати, а завдяки системному - як це робити. Звичайно, в умовах взаємопроникнення і взаємозбагачення соціально-філософських і філософсько-гносеологічних методологічних принципів комплексність і системність не слід відривати один від одного або, тим більше, протиставляти. Основні ідеї системного підходу дисциплінують наукове мислення, забезпечують раціональний технологічний режим при конструюванні та втіленні в конкретному дослідженні ідеї комплексності.

Підкреслюючи важливість методологічного аналізу комплексного підходу, BC Швирьов і Е.Г. Юдін пишуть: «В даний час доводиться дуже часто стикатися з виразом« комплексний підхід », яке вживається, коли мова йде про проблеми не тільки науки, а й практики. При цьому мається на увазі така орієнтація і така організація дослідницької чи практичної діяльності, коли істотною умовою для вирішення проблеми стає органічне поєднання дій представників різних наукових дисциплін і різних сфер практики. У методологічному плані, однак, комплексний підхід поки що вивчений порівняно слабо, що помітно позначається на ефективності його застосування. Тому методологічний аналіз проблематики комплексного підходу є однією з актуальних завдань методологічних досліджень.

Вважають, що існування і використання комплексного підходу окремо від системного неможливо, а спроби розглянути його як самостійний метод чреваті втратою в ньому наукового сенсу, наукової основи. У таких випадках він зберігає лише буденне зміст у вигляді прагнення охопити якомога більше сторін, властивостей, компонентів явищ і в цій претензії на всеосяжність, не організованою науковими принципами, по суті, збігається з еклектикою.

Комплексний підхід має сенс виділяти як особливий різновид системного методу. Системний підхід набуває форми комплексного тоді, коли мова йде про дослідження систем, до складу яких входять елементи, одночасно функціонують в інших системах, причому інших за своєю природою, з якими комплексні системи на цій підставі пов'язані складними функціональними та іншими залежностями. Звідси можна зробити висновок, що комплексний підхід породжений необхідністю дослідження комплексів як особливих систем. Однак це не означає, що всяке дослідження комплексу є комплексне дослідження. Так само, як не всяке дослідження системи можна назвати системним: системи можуть вивчатися і несистемним шляхом. Для того, щоб дослідження було комплексним, недостатньо комплексу-об'єкту: комплексом має бути саме дослідження, тобто воно повинно бути побудовано, організовано на певних принципах, а саме - на принципах системності. Адже комплекс, як зазначалося, є особлива система. Звідси випливає другий і більш важливий висновок: комплексний підхід є таким тільки в тому випадку, коли він є системним.

Інтерес до системного підходу пояснюється тим, що з його допомогою можна вирішити завдання, які складно вирішити традиційними методами. Тут важлива формулювання завдання, оскільки вона відкриває можливість використання існуючих або знову створюваних методів дослідження.

Системний підхід являє собою універсальний метод дослідження, заснований на сприйнятті досліджуваного об'єкта як щось цілого, що складається з взаємопов'язаних частин і що є одночасно частиною системи більш високого порядку. Він дозволяє будувати багатофакторні моделі, характерні для соціально-економічних систем, до яких відносяться організації. Призначення системного підходу полягає в тому, що він формує системне мислення, необхідне керівникам організацій, і підвищує ефективність прийнятих рішень.

Під системним підходом звичайно розуміють частину діалектики (науки про розвиток), що досліджує об'єкти як системи, тобто як щось ціле. Тому в загальному вигляді його можна представити як спосіб мислення щодо організації та управління.

При розгляді системного підходу як методу дослідження організацій слід враховувати ту обставину, що об'єкт дослідження завжди багатогранний і вимагає всебічного, комплексного підходу, тому до дослідження слід залучати фахівців різного профілю. Всебічність в комплексному підході висловлює приватне вимога, а в системному - вона являє собою один з методологічних принципів.

Таким чином, комплексний підхід виробляє стратегію і тактику, а системний - методологію і методи. У цьому випадку відбувається взаємне збагачення комплексного і системного підходів. Для системного підходу характерна формальна строгість, якої немає у комплексного підходу. Системний підхід розглядає досліджувані організації як системи, що складаються з структурованих і функціонально організованих підсистем (або елементів).Комплексний підхід використовується не стільки для розгляду об'єктів з позицій цілісності, скільки для різнобічного розгляду досліджуваного об'єкта. Ознаки і властивості цих підходів докладно розглянуті В. В. Ісаєвим і А. М. Немчінов та приведені в табл. 2.3.

В основі системного підходу лежать принципи, серед яких більшою мірою виділяють такі, як: вимога розглядати систему як частину (підсистему) якоїсь більш загальної системи,розташовану у зовнішньому середовищі; розподіл даної системи на частини, підсистеми; володіння системи особливими властивостями, яких може і не бути в окремих елементів; прояв функції цінності системи, що полягає в прагненні до максимізації ефективності самої системи; вимога розглядати сукупність елементів системи як одне ціле, в чому власне проявляється принцип єдності (розгляд систем і як щось ціле, і як сукупність частин).

Таблиця 1 - Зіставлення комплексного і системного підходів

Професор Пригожин А. І. так визначає обмеженість системного підходу:

«1. Системність означає визначеність. Але світ невизначений. Невизначеність сутнісно є у реальності людських стосунків, цілей, інформації, в ситуаціях. Вона не може бути подолана до кінця, а іноді принципово домінує над визначеністю. Ринкове середовище дуже рухлива, нестійка і лише в якійсь мірі модельованих, пізнавана і піддається контролю. Те ж характерно і для поведінки організацій, працівників.

2. Системність означає несуперечність, але, скажімо, ціннісні орієнтації в організації та навіть в одного її учасника іноді суперечливі до несумісності і ніякої системи не утворюють. Звичайно, різні мотивації вносять деяку системність у службове поведінку, але завжди тільки частково. Подібне ми нерідко виявляємо і в сукупності управлінських рішень, і навіть в управлінських групах, командах.

3. Системність означає цілісність, але, скажімо, клієнтська база оптових, роздрібних фірм, банків і т. п. ніякої цілісності не утворює, оскільки вона не завжди може бути інтегрована і кожен клієнт має декілька постачальників і може нескінченно їх міняти. Немає цілісності та у інформаційних потоків в організації. А не так йде справа і з ресурсами організації? » наукове дослідження комплексний системний

Проте системний підхід дозволяє впорядкувати мислення в процесі життєдіяльності організації на всіх етапах її розвитку - і це головне.

Висновки

Минуло понад півстоліття системного руху, ініційованого Л. фон Берталанфі. За цей час ідеї системності, поняття системи і навіть теорії отримали загальне визнання і широке поширення. Створено численні системні концепції. І в той же час спроби створити усіма визнану єдину системну концепцію виявилися невдалими. Вкрай важко пов'язати воєдино напрями Л. фон Берталанфі, Р. Акофа, А. Раппопорта. В. Н. Садовського, А. І. Уемова, Ю. А. Урманцева, Б. С. Флейшмана, У. Р. Ешбі, Л. Заде, М. Месаровича, Дж. Кліру і багатьох інших.

Таким чином, комплексний підхід виробляє стратегію і тактику, а системний - методологію і методи. У цьому випадку відбувається взаємне збагачення комплексного і системного підходів. Для системного підходу характерна формальна строгість, якої немає у комплексного підходу. Системний підхід розглядає досліджувані організації як системи, що складаються з структурованих і функціонально організованих підсистем (або елементів). Комплексний підхід використовується не стільки для розгляду об'єктів з позицій цілісності, скільки для різнобічного розгляду досліджуваного об'єкта.

Список використаних джерел

1. Агошкова Е.Б., Ахлібінінскій Б.В. «Еволюція поняття системи», Питання філософії. - 1998. - N7. С.170-179

2. Блауберг И.В.,Юдин Э.Г. Системный подход // БСЭ. - 3-е изд. - 1976 - Т.23. - С.1414-1418.

3. Дутка С.М. Адаптація методології системного аналізу при розв'язання і дослідженні складних еколого-економічних систем // Актуальні проблеми економіки - №6(96),2009. - С. 200-206.

4. Згуровський М.З., Панкратова Н.Д. Основи системного аналізу. - К.: Видавнича група ВРУ, 2007. - 544 с.

5. Жилінська О.І. Науково-технічна діяльність у контексті самоорганізації: Монографія. - К.: Парламентське видавництво, 2010р.- 552с. - С.40-73.

6. Ковальчук В.В., Моїсєєв Л.М. Основи наукових досліджень: Навч. посіб. - К.: ВД «Професіонал», 2004. - 216с. - С.46-61.

7. Костирко Р.О. Системно-цільовий підхід до організації внутрішнього контролю для прийняття управлінських рішень // Актуальні проблеми економіки - №3(93), 2009. - С.197-206.

8. Макагон Ю.В., Пилипенко В.В. Основи наукових досліджень в економіці: Навч. посіб. - Донецьк: Альфа-прес, 2007. - 144с. - С. 11-16.

9. Панкратова Н.Д. Становление и развитие системного анализа как прикладной научной дисциплины // Системні дослідження та інформаційні технології. - 2002.- №1. - С. 65-94.

10. Ракитов А.І. Філософські проблеми науки: Системний підхід // М.: Думка, 1977р., 270с.

Размещено на Allbest.ru