Формування в учнів умінь використовувати частини мови як засіб зв’язності тексту (5-7 класи шкіл з російською мовою навчання)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

Курач Лариса Іванівна

УДК 4Р (077)

Формування в учнів умінь використовувати частини мови як засіб зв'язності тексту (5-7 класи шкіл з російською мовою навчання)

13.00.02 - теорія і методика навчання російської мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2000

Дисертація є рукописом

Робота виконана в Херсонському державному педагогічному університеті.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, член-кореспондент Академії педагогічних наук України, професор Голобородько Євдокія Петрівна.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Пашківська Наталія Арсенівна, головний науковий співробітник лабораторії методики російської мови та мов етнічних меншин Інституту педагогіки АПН України; кандидат педагогічних наук, в.о. доцента Давидюк Людмила Володимирівна, викладач кафедри методики викладання російської мови та світової літератури Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова.

Провідна установа - Запорізький державний університет, кафедра методики викладання філологічних дисциплін, м. Запоріжжя.

Захист відбудеться «16» «лютого» 2000 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26. 452.02 в Інституті педагогіки АПН України (252053, М.Київ, вул. Січових Стрільців, 52-а).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогіки АПН України.

Автореферат розіслано «15» «січня» 2000 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Бондаренко

текст зв'язність частини мови

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Відповідно до концепції державної національної програми “Освіта” Україна ХХІ століття провідним завданням освіти є створення умов для “всебічного розвитку людини як цілісної особистості, її здібностей і обдарувань, збагачення на цій основі творчого та інтелектуального потенціалу народу, формування громадянина України, здатного до свідомого суспільного вибору”. В умовах докорінних змін у сучасному суспільстві проблема цілеспрямованого формування особистості є однією з першорядних.

Глобальні соціальні перетворення спонукають до переорієнтації цінностей і якісних характеристик сучасної людини.

Нині суспільству потрібні такі якості особистості, як активність, рішучість та оригінальність мислення, конструктивність, нестандартність і творчий підхід до розв'язання різних життєвих ситуацій.

Цю проблему неможливо вирішити без виховання мовної культури учнів, розвитку їхнього мовлення. У концепції мовної освіти в школах України зазначається, що вивчення мови має ґрунтуватися на “діяльнісно-проблемному підході до організації навчального процесу”, метою якого є “головним чином підвищення культури мовлення та грамотності школярів”.

Мета вивчення російської мови в школах полягає не тільки “в здобутті школярами елементарної лінгвістичної освіти, а й формуванні вмінь та навичок вільно володіти мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо), правильно користуватися її стилями, формами, жанрами”.

Щоб допомогти учням оволодіти зв'язним мовленням, необхідно орієнтувати їх на текст, оскільки саме йому належить особлива роль у мовній комунікації.

Типологічна і структурна спорідненість української та російської мов найбільш позитивно впливає на рецептивний (розуміння) і частково репродуктивний (відтворення) рівні. Але на продуктивному рівні (продукування тексту) виникають труднощі.

Розвиток лінгвістики тексту дав змогу вченим (Л.І. Величко, Н.Я. Грипас, В.І. Капінос, Т.О. Ладиженська, Л.М. Лосєва, В.Я. Мельничайко, Г.Р. Передрій, Н.А. Гац та ін.) використати в практиці навчання мови основні лінгвістичні поняття (текст, абзац, засоби зв'язку, стиль, тип мовлення) і розробити на їх основі понятійно орієнтовану систему навчання зв'язних висловлювань.

Внесення до сучасного курсу російської мови елементів лінгвістики тексту дало змогу принципово по-новому підійти до розвитку зв'язного мовлення учнів. Водночас аналіз типових недоліків учнівських висловлювань показав, що розв'язання проблеми навчання школярів будувати систему структурно-семантичних зв'язків між компонентами тексту є далеким від завершення.

Таким чином, вибір і актуальність теми дослідження зумовлені, з одного боку, соціальною значущістю володіння мовою як засобом спілкування і пізнання, а з іншого - невисоким рівнем комунікативно-мовленнєвих умінь учнів середньої школи, недостатнім дослідженням проблеми в теоретичному і практичному аспектах.

Об'єкт дослідження - процес розвитку мовленнєвих умінь учнів 5-7-х класів у ході вивчення елементів лінгвістики тексту.

Предмет дослідження - методика розвитку в учнів 5-7-х класів умінь використовувати частини мови як засоби міжфразового зв'язку в тексті.

Мета дослідження полягає в розробці науково обґрунтованої та експериментально перевіреної методики формування в учнів 5-7-х класів умінь використовувати лексико-граматичні розряди в побудові зв'язних висловлювань.

Гіпотеза дослідження. Ефективність формування умінь будувати зв'язні висловлювання в учнів 5-7-х класів в процесі вивчення морфологічного матеріалу на уроках російської мови підвищиться, якщо:

· ураховувати психологічні фактори, що впливають на процес побудови зв'язних висловлювань;

· ознайомлювати з властивістю частин мови виступати в тексті засобом міжфразового зв'язку в процесі вивчення морфології;

· відпрацьовувати відповідні текстотворчі вміння на основі вправ, підпорядкованих лінгвістичним та дидактичним вимогам.

Досягнення мети дослідження й перевірка висунутої гіпотези передбачають розв'язання таких взаємопов'язаних теоретичних і практичних завдань:

з'ясувати рівень розробки проблеми в сучасній лінгводидактиці;

визначити лінгводидактичні основи використання частин мови як засобів міжфразового зв'язку;

обґрунтувати психолого-педагогічні передумови формування в школярів умінь використовувати засоби зв'язності тексту;

проаналізувати систему вивчення частин мови в підручниках для 5-7-х класів в аспекті досліджуваної проблеми;

вивчити стан розвитку в школярів умінь виявляти мовні засоби зв'язності тексту і самостійно встановлювати міжфразові зв'язки; проаналізувати типові помилки в учнівських роботах і з'ясувати причини їх появи;

розробити і апробувати експериментальну методику, що сприяла б формуванню у школярів умінь використовувати частини мови як засіб зв'язності тексту.

Методологічною основою дослідження є положення про взаємозв'язок мовних рівнів, розгляд мовних одиниць у єдності їх значення, форми та функції; філософські праці про зв'язок взаємообумовленості явищ, мислення та мови.

Для розв'язання поставлених завдань було використано такі методи дослідження:

теоретичні: вивчення та аналіз лінгвістичної, психолінгвістичної, дидактичної і методичної літератури з досліджуваної теми;

емпіричні: аналіз навчального процесу, індивідуальні бесіди з учителями й учнями; вивчення та узагальнення досвіду вчителів; спостереження за процесом мовленнєвого розвитку школярів в умовах українсько-російської двомовності; аналіз усних і письмових висловлювань учнів;

педагогічний експеримент (формуючий, контрольний);

статистична обробка результатів педагогічного експерименту (якісний і кількісний аналіз експериментальних даних).

Дослідження проводилось у три етапи.

На першому етапі (1996) вибрано тему й обґрунтовано її актуальність; визначено вихідні положення, які є теоретичною основою методики формування в школярів 5-7-х класів умінь використовувати засоби зв'язності тексту.

Другий етап (1997) присвячено вивченню лінгвістичної, психологічної і навчально-методичної літератури з проблеми дослідження; проведенню констатуючих зрізів, аналізу їх результатів і пошуку методичних шляхів розв'язання поставлених завдань; розробці програми експериментального навчання.

На третьому етапі (1997-1999) здійснено експериментальне навчання та перевірку ефективності запропонованого комплексу вправ для формування в учнів 5-7-х класів умінь використовувати засоби зв'язності тексту на матеріалі вивчення частин мови.

Наукова новизна дослідження визначається теоретичною та експериментальною розробкою методики ознайомлення учнів 5-7-х класів з функцією частин мови як засобу вираження зв'язності тексту, а також формування практичних умінь використовувати ці засоби у процесі самостійного висловлювання.

Теоретичне значення дослідження полягає в науковому обґрунтуванні методики роботи над засобами міжфразового зв'язку в тексті, спрямованої на підвищення мовленнєвої культури учнів середньої школи.

Практичне значення дисертаційної роботи визначається тим, що створено методичне забезпечення запропонованої системи навчання, яке виявляється в розширенні уявлень учнів про функціональні можливості виучуваних частин мови, в розробці вправ, спрямованих на формування вмінь використовувати ці засоби в побудові власних висловлювань. Розроблені автором методичні рекомендації та комплекс дидактичних засобів можуть бути використані вчителями російської мови в їхній практичній роботі.

Особистий внесок автора полягає у виявленні й обґрунтуванні системи вправ, що сприяє формуванню вмінь використовувати частини мови як засоби зв'язності тексту й таким чином сприяє мовленнєвому розвиткові учнів.

Вірогідність результатів дослідження та основних висновків підтверджується аналізом методичної літератури, результатами дослідного навчання.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися в процесі дослідного навчання в середніх загальноосвітніх школах м. Києва (№218, 216), Херсона (№50, 17), Чернігова (№5) й Павловській середній школі Ріпкинського р-ну Чернігівської області. Основні положення та результати дослідження викладено в методичних рекомендаціях автора (1997, 1998), у методичних статтях (1999), виступах на науково-практичних конференціях (Херсон, 1997, 1998, Харків, 1999).

текст зв'язність частини мови

СТРУКТУРА ТА ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

Основний зміст викладено на 185 сторінках. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу та методи дослідження, його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, викладено положення, що виносяться на захист, а також подано відомості про апробацію дослідження.

У першому розділі - «Теоретичні і методичні засади роботи над засобами міжфразового зв'язку в тексті» - викладено психологічні, лінгвістичні та методичні основи складання тексту; висвітлено мовну характеристику засобів зв'язності тексту; проаналізовано стан досліджуваної проблеми в програмах та шкільних підручниках; визначено ступінь сформованості в учнів умінь виявляти в російському тексті міжфразові зв'язки.

З метою розробки теоретичних засад експериментальної методики проаналізовано праці В.Б. Анохіна, В.В. Виноградова, Л.А. Булаховського, І.Р. Гальперіна, В.Я. Мельничайка, А.С. Мельничука, О.О. Нечаєвої, Л.М. Лосєвої, Г.Я. Солганика та багатьох інших науковців.

Оскільки мовна система в процесі комунікації реалізується не в ізольованому реченні, а в текстах різних типів, в сучасній лінгвістиці текст трактується як організований на основі мовних зв'язків і відношень відрізок мовлення, що поєднує за змістом синтаксичні одиниці в певне ціле. При всьому розмаїтті досліджень у визначенні головних ознак тексту основна роль відводиться зв'язності. У тексті усвідомлюється семантична зв'язність, що, як правило, набуває експліцитного мовного прояву (формальна зв'язність). Експліцитний зв'язок у тексті встановлюється двома основними способами:

· вербальний, коли вживаються спеціальні засоби зв'язку;

· категоріальний, коли в ролі засобів зв'язності виступають граматичні значення частин мови.

У дослідженні ми розглядаємо експліцитно виражені, формалізовані засоби зв'язку, використовуючи традиційну класифікацію - поділ засобів на лексичні (лексико-граматичні), морфологічні, синтаксичні (функціонально-синтаксичні). Згадана класифікація засобів за ознакою їх належності до того чи іншого мовного рівня співвідноситься з цілями нашого дослідження, оскільки дає змогу охарактеризувати частини мови (іменник, прикметник, дієслово. прислівник, числівник, займенник, сполучник) як засоби зв'язності тексту. Серед праць, присвячених аналізові засобів зв'язку, слід передусім назвати дослідження В.В. Виноградова, Л.М. Лосєвої, Є.А. Реферовської, Г.Я. Солганика та ін.

Ідея практичної спрямованості викладання російської мови постійно перебувала в полі зору методистів. Важливість цієї проблеми здавна і неодноразово підкреслювали Ф.І. Буслаєв, О.О. Потебня, І.І. Срезневський, К.Д. Ушинський, П.З. Фортунатов.

Досягнення лінгвістики, пов'язані з розробкою таких понять, як "текст", "стиль", "тип мовлення", "засоби зв'язку речень у тексті", дали змогу принципово по-новому підійти до роботи з розвитку зв'язного мовлення. Введення лінгвістичних відомостей у практику навчання мови й формування на цій основі комунікативно-мовленнєвих умінь школярів дозволило проводити цю роботу на лінгвістичних засадах. У педагогічній психології не раз підкреслювалося, що вміння формується значно успішніше на основі теоретичних узагальнень шляхом наслідування, суто практично. Тому проблема формування в учнів 5-7-х класів уміння встановлювати структурно-семантичні зв'язки між компонентами тексту ще потребує доопрацювання.

Чинні програми й підручники з російської мови передбачають ознайомлення учнів із деякими засобами зв'язності. Але мовний матеріал, передбачений для засвоєння на практиці, не використовується повною мірою для реалізації основних завдань програми з розвитку зв'язного мовлення. Поза увагою залишаються питання взаємозв'язаного вивчення лексико-граматичного матеріалу з розвитком мовлення учнів, ознайомлення школярів з властивістю частин мови слугувати засобами зв'язності тексту.

Проаналізовано дослідження психологів (Л.С. Виготський, М.І. Жинкін, О.О. Леонтьєв, І.О. Синиця та ін.) і з'ясовано їх психологічну основу. Нею є теорія мовленнєвої діяльності, зокрема положення про процесуальний характер породження висловлювання, яке має динамічну чотирифазну структуру: орієнтування, планування, реалізацію та контроль. Процес творення тексту розглядається як складна аналітико-синтетична діяльність, куди входять операції розчленування предмета висловлювання на ряд складових елементів, їх відокремлення, а також операції утримування всього предмета висловлювання в пам'яті і розташування елементів у тексті.

Навчання продукувати тексти не може бути ефективним без знання мовленнєвих механізмів творення тексту, які включають випереджаючий синтез, відбір лексичних засобів для творення тексту, вибір засобів вираження зв'язності, критичний аналіз тексту та його вдосконалення. Саме ці компоненти писемного мовлення, за твердженнями психологів, які досліджували учнівські зв'язні висловлювання /Б.Ф. Баєв, Н.О. Головань, Д.Б. Ельконін, М.І. Жинкін. Б.А. Ільюк, А.К. Маркова, І.О. Синиця та ін./, мають серйозні недоліки. Щоб досягти ефективності навчання зв'язного мовлення, вчені радять формувати в учнів спеціальні мовленнєві вміння.

У розгляді поняття вміння ми додержуємося точки зору щодо трактування його як такої розумової дії, в основі якої лежать аналіз умов і шляхів розв'язання певного завдання, відбір із наявних у досвіді людини знань, способів дій і навичок, їх застосування в необхідній для розв'язання завдання комбінації і послідовності. Щоб сформувати в учнів те чи інше вміння (у нашому випадку використовувати мовні засоби зв'язності тексту), треба відпрацьовувати передусім часткові вміння, що лежать в основі цієї мовленнєвої дії. До таких часткових умінь ми віднесли: вміння розпізнавати мовні засоби вираження зв'язності, з'ясовувати їх роль у тексті, використовувати відомі засоби зв'язку в навчальних завданнях конструктивного характеру, вживати засвоєні засоби зв'язності у власних висловлюваннях, добирати відповідні засоби для вдосконалення тексту.

У першому розділі описано хід проведення констатуючих зрізів: визначено мету, завдання, форми їх організації; проаналізовано в таблицях та діаграмах одержані в ході зрізів результати. Зрізи проводили в 5-7-х класах ЗОШ №218, 216 м. Києва, ЗОШ №50,17 м. Херсона, СШ №5 м. Чернігова та Павловській СШ Ріпкинського району Чернігівської області. Вони складалися з письмових робіт, що відрізнялися змістом і структурою залежно від дослідних завдань. Для здобуття відповідних даних було також проаналізовано твори, написані учнями протягом 1997/1998 навчального року.

Завдання у констатуючих зрізах ставились такі:

· виявити рівень сформованості аналітичних умінь встановлювати смислові зв'язки між реченнями, групами тематично пов'язаних речень та визначати формальні їх показники, що ґрунтуються як на основі свідомого засвоєння програмних знань, і таких, що розвиваються на основі мовного чуття учнів;

· проаналізувати можливості школярів використовувати мовні засоби зв'язності під час виконання завдань конструктивного типу.

Учням пропонувалися завдання аналітичного та конструктивного характеру, пов'язані з функціонуванням іменника, прикметника, дієслова, сполучника, займенника, прислівника, числівника як засобу зв'язку.

Результати констатуючих зрізів показали, що значна кількість учнів найчастіше до засобів міжфразового зв'язку відносить абсолютний лексичний повтор (іменник - 63%, займенник - 61%). Це пояснюється тим, що згадані засоби найкраще засвоєні в їхньому мовленнєвому практичному досвіді ще до спеціального ознайомлення на уроках, а також тим, що школярі недостатньо володіють іншими засобами зв'язку. Так, слова, що є власними та загальними назвами, родо-видові назви й синоніми певна частина учнів усвідомлює як засоби зв'язності. Але ці показники невисокі.

Найважчими для учнів виявилися завдання визначити в тексті як засоби зв'язку прислівники (17%), видо-часові форми дієслова (27%), числівники (19%), споріднені слова, що означають предмет і його частини (19%), слова - антоніми (11%). Робота над цими засобами зв'язку в школі ведеться недостатньо. Тому навіть невисокий рівень володіння учнями зазначеними вміннями дає змогу зробити висновок про доцільність ознайомлення їх згаданими засобами зв'язку.

Уміння конструктивного характеру сформовані в учнів дещо гірші, ніж аналітичні. Скажімо, вони визначають іменники-синоніми як засоби міжфразового зв'язку у 29% випадків, а використовують лише у 17% випадків.

У результаті аналізу зв'язних писемних висловлювань школярів здобуто кількісні дані про сформованість умінь використовувати мовні засоби зв'язності тексту, а також з'ясовано характер і причини труднощів, мовленнєвих помилок і недоліків, що трапляються в творчих роботах. У класифікації помилок і недоліків використання учнями засобів міжфразового зв'язку ми враховували особливості мови учнівських творів і керувалися теоретичними дослідженнями з цієї проблеми /Л.І. Величко, В.І. Капінос, Д.М. Кравчук, М.Р. Львов, В.Я. Мельничайко, М.І. Пентилюк та ін./. Виділено такі найістотніші типи недоліків:

невиправданий повтор слів;

невдале використання засобів зв'язку, що призводить до двозначності;

неправильний вибір засобів зв'язності, що є причиною порушення смислового зв'язку між реченнями;

відсутність у тексті необхідних засобів зв'язку; надмірне використання засобів зв'язності;

порушення видо-часової і узгодженості дієслів.

Серед причин, що призводять до появи зазначених помилок і недоліків, найголовнішою є необізнаність школярів із відповідними теоретичними відомостями. Тому вони вибирають засоби зв'язності тексту інтуїтивно, не усвідомлено. Отже, ознайомлення школярів під час вивчення частин мови з їх властивістю виступати в тексті засобами міжфразового зав'язку сприятиме підвищенню ефективності формування в учнів відповідних умінь.

У другому розділі - «Експериментальна методика навчання учнів використовувати частини мови як засіб зв'язності тексту» - охарактеризовано систему формування в учнів 5-7-х класів шкіл з російською мовою навчання зазначених умінь, показано методичні шляхи та способи підвищення рівня мовленнєвих умінь школярів у процесі вивчення ними морфологічного матеріалу, подано аналіз результатів дослідного навчання.

Експеримент мав на меті перевірити ефективність методики вивчення частин мови як засобів міжфразового зв'язку для вдосконалення мовленнєвого розвитку учнів і довести правомірність висунутої гіпотези.

Ставилися такі завдання:

· формувати в школярів уміння розуміти внутрішню граматику тексту й усвідомлювати зв'язок між його реченнями;

· ознайомити учнів з роллю та особливостями частин мови як засобів міжфразового зв'язку;

· формувати в школярів уміння виявляти засоби міжфразового зв'язку в тексті, диференціювати їх, визначати функції і значення, використовувати для створення текстів.

Навчальний експеримент проводився з 1996 по 1999 рік у 5-7-х класах ЗОШ м. Києва (№216, 218), м. Херсона (№50, 17), м. Чернігова (№5) та Павловської середньої школи Ріпкинського району Чернігівської області. Експериментом було охоплено 345 учнів, з них 170 учнів експериментальної та 175 учнів контрольної груп.

Експериментальні і контрольні класи добиралися приблизно з однаковим складом і рівнем мовної підготовки учнів.

Дослідне навчання відбувалося у двох варіантах: у контрольних класах - за чинною програмою та підручниками і в експериментальних класах - за дослідною програмою з додатковим використанням спеціально складених дидактичних матеріалів, спрямованих на усвідомлення учнями функціонування частин мови як засобу зв'язності тексту.

У зв'язку з умовами проведення дослідження експериментальне навчання не передбачало суттєвих відхилень від діючої навчальної програми. Змін не зазнавала загальна структура шкільного курсу російської мови, а лише уточнювався зміст передбачених програмою тем, головну ж увагу було звернено на методику роботи, на вирішення завдань формування мовленнєвих умінь.

У плануванні роботи, спрямованої на засвоєння учнями мовних засобів зв'язності, ми враховували визначені програмою завдання і мету навчання російської мови на сучасному етапі, доцільність і доступність для сприймання учнями пропонованого матеріалу, встановлені в констатуючих зрізах вихідні рівні знань учнів з досліджуваної теми.

В основу експериментальної методики покладено дидактичні принципи навчання та педагогічні положення й вимоги до педагогічної діяльності, що випливають із них, а також окремі лінгводидактичні принципи. Провідними для методики формування навичок писемного мовлення учнів є такі:

· активізація розвиваючого впливу думки на мову й мови на думку в процесі вивчення російської мови;

· взаємозв'язок усного і письмового мовлення;

· комунікативна спрямованість оволодіння мовними одиницями як засобами спілкування;

· взаємозв'язок окремих мовних рівнів у процесі їх опрацювання в школі, зокрема принцип вивчення морфології на синтаксичній основі;

· функціональний підхід до ознайомлення з мовними поняттями;

· комунікативна доцільність мовлення;

· комплексний підхід до вивчення тексту.

Для досягнення цілей дослідного навчання вибиралися оптимальні для кожного окремого випадку методи і прийоми. Щодо співвідношення між поняттями методу і прийому навчання ми додержуємо відомої в дидактиці точки зору, що відмінність між методом і прийомом можна встановити лише орієнтовно: метод визначає напрям і характер спрямованої вчителем навчальної діяльності учня, а прийом - окремі дії вчителя та учня.

Враховуючи специфіку такого предмета, як мова (цілі, завдання і зміст навчання), в рамках загальнодидактичої концепції І.Я. Лернера і М.М. Скаткіна, методисти розробляють частково-методичні підсистеми методів. Прийнятому в нашому дослідженні підходу до методів навчання відповідає запропонована М.Б. Успенським класифікація. Автор ділить методи навчання мови на методи здобуття мовних знань і методи набуття мовленнєвих умінь та навичок. До першої групи методів належать пояснювальний і проблемний (пошуковий), до другої - ім.ітаційний, оперативний і комунікативний.

У процесі реалізації експериментальної програми застосовувались варіанти пошукового методу - метод спостереження й аналізу мовних фактів та метод евристичної бесіди. Метод спостережень супроводжувався рядом універсальних прийомів, зокрема виділенням головного з низки другорядних явищ, порівнянням (зіставлення і протиставлення), аналізом, синтезом, узагальненням. Основними прийомами в ході використання методу бесіди були такі: постановка запитань, зокрема навідних, корекція помилкових відповідей, підведення учнів до формулювання висновків і. узагальнень, створення проблемної ситуації тощо.

Значне місце в експериментальному навчанні займали тренувальні методи, а саме: оперативний і комунікативний (метод продукування мовлення).

Оперативний метод передбачав формування частково-мовленнєвих умінь. Реалізувався він в аналітичних і конструктивних вправах. Основним призначенням аналітичних вправ було формування в учнів умінь виявляти, диференціювати та з'ясовувати в тексті роль мовних засобів зв'язності. Конструктивні вправи пов'язані з різного роду перетвореннями вихідного тексту. У дослідному навчанні активно використовувалися такі види конструктивних вправ, як лінгвістичний експеримент, редагування, синонімічна заміна, трансформація. Ці види вправ у методиці набули також статусу прийомів.

Функція комунікативного методу - формувати і вдосконалювати загальномовленнєві вміння й навички. Метод продукування мовлення використовується під час побудови учнями зв'язних висловлювань. У реалізації навчального продукування мовлення помітну роль відіграє стимулювання окремо змісту висловлювання і його форми або змісту й форми одночасно. Найпоширенішими засобами стимулювання змісту, що практикувалися в дослідному навчанні, були тема творчої роботи, її план, текст для переказу, опис ситуації, заданий початок чи кінцівка для майбутнього тексту, мовленнєві заготовки, текст для створення аналогічного. Вправи (види роботи), в основі яких лежать ці засоби стимулювання. змісту, належать до групи творчих висловлювань за робочими матеріалами і є своєрідною підготовкою до власне творчих, самостійних робіт.

З метою успішного опанування школярами вмінь використовувати засоби зв'язності тексту було застосовано відповідно розроблену систему спеціальних вправ. Системність дібраних вправ виявлялась у тому, що вони одночасно задовольняють лінгвістичні, психологічні й дидактичні вимоги.

З лінгвістичної точки зору системний характер вправ у навчанні мови забезпечується розглядом мовних одиниць у єдності їх значення, форми і функції. У сучасній шкільній практиці приділяється увага здебільшого семантиці й формі мовних одиниць і лише частково - їх функції, переважно на рівні речення. Запропонована в дослідженні система вправ передбачає ознайомлення школярів із функціональною роллю частин мови як засобів міжфразового зв'язку. Такий підхід сприяє підвищенню ефективності роботи над розвитком зв'язного мовлення учнів і, отже, служить реалізації практичної спрямованості вивчення рідної мови у середній школі.

З психологічної точки зору системність вправ у роботі над розвитком зв'язного мовлення учнів виявляється в їх підпорядкованості теорії мовленнєвої діяльності. Це означає, що оволодіння учнями процесом творення зв'язного висловлювання буде успішним за умови спеціального відпрацювання кожної з чотирьох фаз мовленнєвого акту, з якими й мають співвідноситися відповідні групи навчальних вправ.

З дидактичної точки зору системний підхід до організації роботи над розвитком зв'язного мовлення учнів досягається додержанням загальнодидактичних і частково-методичних принципів, застосуванням відповідних методів і прийомів навчання. Крім того, комплексний характер вправ є також важливим показником і фактором системного підходу до розвитку мовлення учнів.

Розробка вправ спиралася на їх типологію за характером мовленнєвої діяльності учнів. На цій основі ми виділили вправи аналітичні, що передбачали аналіз пропонованого тексту, конструктивні, пов'язані з переробкою вихідного дидактичного матеріалу, і творчі, результатом яких є власні зв'язні висловлювання школярів. Дібрані вправи за своєю типологією співвідносилися з темами дослідної програми й були обов'язковою складовою частиною кожного уроку.

Щоб виявити знання учнів про текст і мовні засоби вираження його зв'язності, визначити рівень оволодіння відповідними вміннями аналітичного, конструктивного і творчого характеру після експериментального навчання, було проведено контрольний зріз. Він складався з письмових робіт, що виконувались на послідовних етапах дослідного навчання. Учням 5-7-х класів пропонувалися аналогічні завдання теоретико-практичного плану, як і в ході констатуючих зрізів. Крім того, після вивчення кожної частини мови вони писали твори на теми, які об'єктивно спонукали вибирати ті чи інші засоби зв'язності.

Здобуті результати зрізів після статистичної обробки наведено в тексті дисертації у таблицях №4-9 та у діаграмах №11-16. Результати контрольного зрізу свідчать, що учні експериментальних класів порівняно з учнями контрольних класів за однаковий відведений навчальною програмою час оволоділи значно більшим обсягом знань і вмінь, пов'язаних з мовними засобами зв'язності. Скажімо, аналіз рівня засвоєння учнями прислівника як засобу зв'язності тексту показав, що логічні помилки в заданих висловлюваннях, спричинені невдалим використанням прислівника, знайшли 72% учнів дослідних класів, тоді як у контрольних класах з цим завданням впоралися тільки 22% учнів.

Як свідчать результати порівняльного аналізу, творчі роботи учнів, що навчалися за експериментальною методикою, характеризуються багатством змісту, логікою викладу, усвідомленим використанням частин мови як засобу зв'язності тексту. Якщо в дослідних класах темі твору відповідають 95% робіт, то в контрольних класах - 73%. Послідовність викладу думки витримано в 97,5% робіт учнів експериментальних класів порівняно з 69% у контрольних класах. Кількість учнів дослідних класів, які доцільно використовують частини мови як засоби міжфразового зв'язку, удвічі, а то й утричі більша порівняно з учнями контрольних класів. Результати порівняльного аналізу ілюструє наведена нижче діаграма.

текст зв'язність частини мови

Як засвідчили результати формуючого експерименту, розроблена методика формування в учнів 5-7-х класів умінь використовувати частини мови як засоби зв'язності тексту є досить ефективною і доцільною. Вона підтверджує достовірність сформульованої в дисертації гіпотези.

Теоретичне та експериментальне вивчення проблеми дослідження дало підстави для таких висновків:

Лінгводидактичним фундаментом методики роботи, націленої на розвиток зв'язного мовлення учнів при навчанні морфології російської мови, слугують теорія тексту, вчення про функціональні властивості частин мови виконувати роль засобів зв'язності тексту.

Завдання оволодіння учнями мовою як засобом спілкування і пізнання неможливо розв'язати без постійної уваги вчителя до структури тексту, до засобів зв'язку між його елементами. Вивчення та засвоєння частин мови в якості засобів міжфразового зв'язку дозволяє учням усвідомити можливості російської мови, демонструє органічний зв'язок і взаємодію всіх її рівнів.

Вивчення методичної літератури з досліджуваної проблеми, програм та шкільних підручників з російської мови, результати аналізу учнівських творів, виконаних під час констатуючого зрізу спеціальних завдань, дають підстави для висновку про необхідність, доцільність і доступність такої роботи на уроках рідної мови в 5-7-х класах шкіл з російською мовою навчання.

Підвищенню ефективності формування в школярів умінь використовувати засоби зв'язності тексту сприяють оптимальне поєднання різних методів і прийомів навчання, системний характер тренувальних вправ (аналітичні, конструктивні та творчі). В експериментальній методиці використано текстовий матеріал, що відображає загальнолюдські духовні цінності - любов до людей, доброту, милосердя, чесність, дбайливе ставлення до природи. Добиралися також тексти з елементами народознавства, пов'язані з історією, культурою, традиціями та побутом російського та українського народів.

Запропонована в дисертації методика формування мовленнєвих умінь сприяє загальному інтелектуальному розвиткові школярів. Результати експериментальної перевірки підтверджують загальну закономірність процесу розвиваючого навчання: усвідомлене застосування граматичних знань в мовленні позитивно впливає на розвиток мислення учнів.

Вивчення мовних одиниць на функціональній основі учням дає змогу краще усвідомити комунікативні можливості російської мови, розкриває органічний взаємозв'язок і взаємодію мовних одиниць усіх рівнів.

Тісний взаємозв'язок пропонованої експериментальної системи з чинними навчальними програмами з російської мови, опора на знання учнів підвищують її доступність та ефективність, створюють резерви розвитку зв'язного мовлення школярів без додаткових затрат навчального часу.

Теоретичні основи дослідження та ефективність методичних рекомендацій перевірено експериментально. Результати експерименту підтверджують, що розроблена методика формування в учнів 5-7-х класів умінь використовувати засоби зв'язності тексту є досить результативною і доцільною.

Дослідження сприяло виявленню нових перспективних проблем сучасної лінгводидактики, що заслуговують спеціального вивчення. До них належать:

а) порівняльна характеристика засобів зв'язності в усних і писемних висловлюваннях школярів;

б) дослідження особливостей використання засобів міжфразових зв'язків у текстах різних типів і стилів.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Психолого-педагогічні передумови формування у школярів умінь використовувати засоби міжфразового зв'язку у тексті. // Актуальні проблеми розбудови національної освіти: Зб. науково-методичних праць. - Херсон, 1997. - С.101-104.

2. Виховання мовної особистості як результат духовного відродження України: “Педагогічні науки”: Зб. наукових праць. - Херсон, 1998. - С.30-33.

3. Коммуникативный подход к изучению текста на уроках русского языка // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал: Материалы 1Х Международной конференции по актуальным проблемам семантических исследований. Язык и языковая личность. - 1999. - №1-2. С.126.

4. Чтобы речевая деятельность была продуктивной. Использование наречия как средства связи предложений в тексте // Русская словесность в школах Украины. - Киев, 1999. - №3. - С.12-15.

5. Формирование умений и навыков учащихся по использованию видовременной формы // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - Київ, 2000. - №1. - С.62-63.

Курач Л.І.

Формування в учнів умінь використовувати частини мови як засоби зв'язності тексту (5-7 класи шкіл з російською мовою навчання). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 - теорія і методика викладання російської мови. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2000.

Дисертаційне дослідження висвітлює проблему формування в учнів 5-7-х класів умінь використовувати частини мови як засоби зв'язності тексту. В роботі теоретично та експериментально обґрунтовано методику ознайомлення школярів із функцією частин мови слугувати засобом вираження зв'язності тексту, формування практичних умінь використовувати цей засіб в процесі самостійних висловлювань.

Ключові слова: текст, зв'язність, фази структури мовленнєвого акту, засоби міжфразового зв'язку; частини мови.

Kurach L.І.

Teaching the pupils the skills of using the parts of speech as a means of connectedness of a text in the 5-7 forms at schools with Russian as a teaching language. - Manuscript.

Candidate dissertation in theory and methodology of teaching the Russian language (13.00.02). Institute of Pedagogical of the Academy of Pedagogical sciences of Ukraine, Kiev, 2000.

The dissertation deals with the problem of using the parts of speech as a means of connectedness the text. Methods of introducing the function of the parts of speech are grounded theoretically and practically: the use of then to express the pupils' independent utterances is presented in a system.

Key words: text, connectedness, phase of speech activity, means of interphrase relation, part of speech.

Курач Л.И.

Формирование у школьников умений использовать части речи как средства связности текста (5-7 классы школ с русским языком обучения). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02 -теория и методика преподавания русского языка. - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 1999.

В диссертационном исследовании представлена теоретически обоснованная и экспериментально проверенная методика формирования у школьников умений использовать части речи в качестве средств связности текста.

На основании анализа научно-теоретической и учебно-методической литературы в диссертации установлено состояние разработанности проблемы в современной лингводидактике, а также определены психолого-педагогические и лингводидактические основы формирования у учащихся 5-7-х классов умений использовать части речи в качестве средств связности текста. В исследовании изучена степень развития у школьников умений выявлять языковые средства связности и использовать их для составления текста; проанализированы типичные ошибки в ученических работах и выяснены причины их появления. В диссертационном исследовании предложена экспериментальная система работы, способствующая формированию у учащихся умений использовать части речи в качестве средств связности текста, и представлены результаты проверки ее эффективности.

Полученные в ходе экспериментального обучения результаты подтвердили, что эффективность формирования умений у учащихся 5-7-х классов строить связные высказывания повышается при условии ознакомления учащихся на уроках русского языка с функцией частей речи как средства межфразовой связи в тексте и отработке соответствующих текстообразовательных умений на основе специально разработанных упражнений, подчиненных основным лингвистическим и дидактическим требованиям.

Повышению эффективности формирования у учащихся умений использовать средства связности текста способствовало оптимальное соединение различных методов и приемов обучения, системный характер тренировочных упражнений (аналитические, конструктивные и творческие). В экспериментальной методике использован текстовый материал, отражающий общечеловеческие духовные ценности - доброту, милосердие, честность, бережное отношение к природе, а также тексты с элементами народоведения, связанные с историей русского и украинского народов.

Тесная взаимосвязь предложенной экспериментальной системы с действующими учебными программами по русскому языку, опора на знания учащихся повышают ее доступность и эффективность, создают резервы развития связной речи школьников без дополнительных затрат учебного времени.

Апробация результатов исследования осуществлялась в процессе учебной работы в 5-7-х классах общеобразовательных школ городов Киева, Херсона, Чернигова и Черниговской области. Основные положения диссертации изложены в методических рекомендациях, методических статьях и выступлениях на научно-практических конференциях.

Ключевые слова: текст, связность, фазы речевой деятельности, средства межфразовой связи, части речи.

Размещено на http://www.allbest.ru/

...