Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми: дана тема контрольної роботи дуже актуальна, оскільки спритність є базовою основою для розвитку інших фізичних якостей. Процес розвитку фізичних якостей є невід'ємною частиною фізичного виховання. Він сприяє вирішенню соціально обумовлених завдань: всебічному і гармонійному розвитку особистості, досягненню високої стійкості організму до соціально-економічних умов, підвищенню адаптивних властивостей організму За своїм змістом спритність - це складна якість, яка в різних видах діяльності проявляється по різному.

Мета дослідження: вивчення закономірностей розвитку та формування координації рухів у дітей різного шкільного віку.

Об'єкт: учбові заняття ФК.

Суб'єкт: школярі.

Предмет: вікова динаміка розвитку спритності у дітей шкільного віку.

Проблемі розвитку спритності присвячені наукові роботи провідних науковців, зокрема Л.В. Волкова, М.М. Линця, Б.М. Шияна, В.М. Заціорського та інших авторів, які характеризують спритність за такими показниками:

а) координаційна складність рухів;

б) точність виконання рухів, тобто точність просторових, часових і силових характеристик рухів;

в) час, затрачений на освоєння або доцільне перетворення рухів в умовах, що змінюються.

Завдання дослідження: 1. Узагальнити та проаналізувати літературні джерела з цієї проблеми. 2. Визначити показники спритності в учнів 1-х, 6-х, 11-х класів.

Для вирішення поставлених завдань у дослідженнях ми застосовували такі методи: теоретичний аналіз та узагальнення літературних джерел, педагогічний експеримент, метод тестування, метод математичної статистики.

1. Загальна характеристика спритності

Успішне вирішення рухових завдань залежить від уміння узгоджувати окремі рухи рухової дії, які виконуються одночасно або послідовно. Зрозуміло і те, що успішне виконання вправ залежить від точності рухів. При цьому треба враховувати, що вони можуть виконуватись за чітко обумовленою схемою (наприклад, у гімнастиці, фігурному катанні тощо) або нестандартно залежно від реальної ситуації, що складається у процесі діяльності (наприклад, в іграх та єдиноборствах).

Відомо також, що різні учні потребують для засвоєння фізичних вправ більше або менше часу.

Якщо учень здатний добре координувати рухи, точно їх виконувати відповідно до вимог техніки, успішно перебудовувати свою діяльність залежно від умов, що складаються у процесі рухової діяльності, і швидко засвоювати фізичні вправи, то можна говорити, що він спритний.

Отже, спритність--це складна комплексна рухова якість людини, яка може бути визначена, як її здатність швидко оволодівати складно координаційними руховими діями, точно виконувати їх відповідно до вимог техніки і перебудовувати свою діяльність залежно від ситуації, що склалась.

Спритність як рухова якість людини лежить в основі спортивної майстерності.

2. Фактори, що визначають спритність

Серед факторів, що обумовлюють спритність, необхідно відзначити:

* здатність людини свідомо сприймати, контролювати рухові завдання; формувати план і спосіб виконання рухів;

* рухову пам'ять. Будь-який новий рух чи рухова дія завжди виконується на основі вже існуючих попередніх рухів. Набутий руховий досвід завжди виступає координаційною основою, на якій будується засвоєння нових рухових дій. Чим більший запас рухових комбінацій має учень, чим більшим обсягом рухових навичок він володіє, тим вищий у нього рівень розвитку спритності і тим легше йому засвоювати нові рухові дії. В цьому контексті треба відзначити, що спритність тісно пов'язана з прудкістю, силою, гнучкістю і навіть витривалістю;

* ефективну внутрішньо- і між м'язову координацію, яка дозволить успішно управляти силовими, часовими і просторовими параметрами рухів;

* адаптаційні можливості різних аналізаторів відповідно до специфічних особливостей конкретного виду рухової діяльності. Під впливом тренування функції багатьох аналізаторів поліпшуються. Наприклад, заняття спортивними іграми сприяють удосконаленню функцій зорового апарату.

Викладене свідчить, що головною складовою спритності є координаційні можливості людини, вдосконаленню яких слід приділити основну увагу, розвиваючи спритність.

Координаційні здібності

Спираючись на результати спеціальних досліджень, В.М. Платонов і М.М. Булатова виділяють такі відносно самостійні види координаційних здібностей:

* здатність оцінювати і регулювати динамічні і просторово-часові параметри рухів;

* здатність зберігати стійку рівновагу;

* здатність відчувати і засвоювати ритм;

* здатність довільно розслабляти м'язи;

* здатність узгоджувати рухи в руховій дії.

У цілісній руховій діяльності ці здібності проявляються у взаємодії. При цьому у певних ситуаціях окремі здібності відіграють провідну роль, інші -- допоміжну.

Кожен вид рухової діяльності обумовлює провідну координаційну здібність. Наприклад, у веслуванні, плаванні провідне значення має здатність до оцінки і регулювання просторово-часових і динамічних параметрів рухів та відчуття ритму, а в боротьбі -- здатність зберігати рівновагу, перебудовувати рухи, орієнтуватись у просторі.

Розглянемо основні фактори та методичні положення, що детермінують розвиток різних координаційних здібностей.

Здатність до оцінки і регулювання динамічних і просторово-часових параметрів рухів.

Здатність до збереження рівноваги.

Для вдосконалення рівноваги слід ставити учнів в такі умови, при яких є ризик її втрати. Найдоступнішими у фізичному вихованні серед таких умов є зменшення площі опори та збільшення її висоти. Для цього А.А. Терованесян, І.А. Терованесян рекомендують виконувати такі завдання:

* рівновага на одній нозі з різноманітними положеннями і рухами руками, тулубом, вільною ногою;

* стійка на руках і голові з різноманітними положеннями і рухами ногами;

* різні повороти, нахили і обертання голови, стоячи на одній і двох ногах, з різноманітними положеннями і рухами руками, тулубом, вільною ногою;

* різноманітні обертання тулуба, стоячи на одній та двох ногах;

* різноманітні рухи, стоячи на обмеженій нерухомій і рухомій опорі (колода, трос тощо);

* виконання завдань на різке припинення рухової дії при збереженні пози за сигналом;

* різка зміна напрямку або характеру рухової дії за сигналом;

* виконання різноманітних рухових дій із заплющеними очима;

* варіювання зовнішніх умов виконання вправ на рівновагу (зміна приладів, місце проведення, умови проведення тощо);

* застосування обтяжень у вправах на рівновагу;

* виконання вправ на рівновагу у стані втоми.

Здатність відчувати ритм.

Здатність до довільного розслаблення м'язів.

* біомеханічними, в результаті виникнення реактивних сил при виконанні складно координаційних вправ з великою амплітудою і швидкістю;

* фізіологічними, внаслідок іррадіації збудження в ЦНС;

* психолого-педагогічними, що викликаються скутістю рухів унаслідок складності завдання, емоційного збудження;

* умовами середовища, в якому виконуються рухові дії;

* втомою.

Для удосконалення здатності довільно розслабляти м'язи використовують вправи:

* які вимагають поступового або швидкого переходу від напруження до розслаблення м'язів;

* в яких напруження одних м'язів супроводжується розслабленням інших (права рука напружена, ліва розслаблена);

* при виконанні яких необхідно підтримувати рухи за інерцією розслабленої частини тіла за рахунок руху інших частин (колові рухи розслабленими руками);

* що полягають у чергуванні короткочасних ізометричних напружень з наступним повним розслабленням;

* у процесі виконання яких активно розслаблюються м'язи, що не беруть участі в роботі (розслаблення рук при бігу);

* циклічного характеру, які виконують за інерцією після досягнення граничної швидкості (біг, плавання, веслування тощо);

* ациклічного характеру, які вимагають великих зусиль. Після їх закінчення максимально і швидко розслабляють м'язи (кидок набивного м'яча).

Ефективність зазначених вправ значно підвищується, якщо при їх виконанні керуватись певними методичними прийомами, серед яких відзначимо:

* формування в учнів установки на необхідність розслабитись;

* виконання вправ з різною інтенсивністю і тривалістю;

* виконання вправ при різних функціональних станах учнів;

* постійний контроль розслабленості;

* забезпечення належного емоційного стану учнів;

* використання самостійної роботи учнів із власним зоровим контролем (дзеркало, відеозапис);

* широке використання ідеомоторного тренування. При цьому відтворення рухів подумки повинно здійснюватись у строгій відповідності з характеристиками техніки дій. Необхідно також концентрувати увагу на виконанні окремих параметрів дії (основні положення і траєкторії, темп рухів тощо).

Здатність до узгодженості рухів.

Особливе значення для результативної діяльності, особливо у спортивних іграх, єдиноборствах та складно координаційних вправах, має здатність до перебудови рухових дій у конкретних умовах.

Для удосконалення координованості рухів слід:

* широко використовувати загально підготовчі, допоміжні, спеціально підготовчі та основні вправи;

* навчати учнів великої кількості фізичних вправ на основі удосконалення інших фізичних якостей;

* поєднувати удосконалення цієї здатності з розвитком інших координаційних здібностей, оскільки вони тісно взаємозв'язані між собою;

* удосконалювати здатність до узгоджених рухів за умови відсутності втоми, коли учні можуть контролювати і регулювати свою рухову діяльність.

3. Загальні основи методики удосконалення спритності

У повсякденній руховій діяльності різні координаційні здібності проявляються у тісній взаємодії між собою та з іншими фізичними якостями. Тому, якщо для розвитку фізичних якостей та удосконалення техніки використовуються складно координаційні вправи, то одночасно удосконалюється і спритність. У свою чергу, вибіркове удосконалення будь-якої координаційної здібності сприяє удосконаленню фізичних якостей та інших здібностей.

Комплексно удосконалюючи спритність школярів, використовують різні методичні прийоми, серед яких відзначимо:

* виконання вправи з різних незвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими положеннями;

* виконання вправи в обидва боки, обома руками і ногами в різних умовах;

* зміну темпу, швидкості і амплітуди рухових дій;

* варіювання просторових меж виконання вправи;

* виконання додаткових рухів;

* щойно засвоєну вправу виконують у різних комбінаціях з раніше вивченими.

Названі прийоми допоможуть забезпечити основну умову удосконалення спритності -- новизну вправ.

При цьому застосовують такі параметри навантаження:

* складність рухових дій учнів коливається в межах від 40 % до 70 % від максимального рівня (тобто того, перевищення якого не дозволяє виконувати завдання: зберегти рівновагу, оцінити просторові чи часові параметри тощо). Така складність ставить перед функціональними системами організму учнів вимоги, які стимулюють адаптаційні реакції, але не викликають втоми аналізаторів, забезпечуючи можливість виконати достатній для тренування обсяг роботи;

* інтенсивність роботи у початківців відносно невисока і може бути забезпечена виконанням різноманітних нескладних естафет з м'ячами і без м'ячів, киданням на точність, із включеннями нескладних акробатичних вправ, стрибків тощо;

* тривалість окремої вправи (підходу, завдання) становить від 10 до 120 с, або до появи втоми;

* кількість повторень окремої вправи (підходу, завдання) при нетривалій роботі (до 5 с) може бути від 6 до 10-12, при триваліших завданнях -- 2-3;

* тривалість активного або пасивного відпочинку між вправами -- 1-2хв. Під час активного відпочинку паузи заповнюють вправами на розслаблення і розтягування, ідеомоторні дії, самомасаж.

4. Вікова динаміка розвитку та контроль спритності

Спритність як комплексна якість розвивається у дошкільному, молодшому шкільному та підлітковому віці. Якщо згаяти цей час, то учні можуть втратити здатність до удосконалення цієї якості. У ці періоди легко формуються рухові вміння і навички, прогресує сама здатність набувати щораз нові і нові вміння та перебудовувати їх.

Оскільки спритність -- це комплексна якість, то немає І єдиного критерію її контролю й оцінки. При цьому спритність проявляється в комплексі з іншими якостями і здібностями учнів, тому контроль та оцінка її розвитку здійснюється, як правило, за допомогою виконання дозованого комплексу різноманітних вправ, складених у певній послідовності -- своєрідної смуги перешкод, подолання якої вимагає від учнів прояву швидкості, відчуття ритму, вміння орієнтуватись у складних ситуаціях, здатності керувати динамічними і кінематичними характеристиками рухів, підтримувати рівновагу тощо. За часом виконання такого завдання дається оцінка спритності учнів.

У спортивній діяльності контролюють і оцінюють розвиток окремих видів координаційних здібностей, про що докладно можна довідатись із книги В.М. Платонова та М.М. Булатової "Фізична підготовка спортсмена" (1995).

Висновок

Спритність це якість або здібність, яка визначає відношення нашої нервової системи до навичок. Від ступеня рухової спритності залежить наскільки швидко та успішно зможе побудуватися та чи інша рухова навичка та наскільки високого удосконалення її власник зможе досягнути. Здібність точно визначати та своєчасно змінювати положення тіла, здійснювати рухи у потрібному напрямку людина проявляє у відповідних умовах конкретної професійної, спортивної або іншої діяльності. Такі якості проявляються на спортивному майданчику, на футбольному чи гандбольному полі на килимі для боротьби, гімнастичних приладах та ін. Спортсмен проявляє такі здібності по відношенню до об'єкту, який рухається.

Спритність проявляється в здатності опановувати нові рухи і швидко перебудовувати їх відповідно до зміни обстановки. Показником спритності є координаційна складність рухів. Тут враховується час, необхідний для оволодіння складними рухами, і міра готовності, яка досягається в цьому русі після занять фізичними вправами і іграми.

Спритність розвивається досить повільно. Найбільші зрушення в координації рухів спостерігаються у дітей у віці від 7 до 12 - 13 років. У цей період створюється основа для оволодіння складними навичками в подальші роки. Структура мозку 2 - 8 літньої дитини вже майже ідентична структурі мозку дорослої людини. З 7 до 12 років відбувається швидкий розвиток рухового аналізатора, покращується дифференцировочна здатність зорового аналізатора. У 8 - 12 років лабільність нервово - м'язової системи досягає рівня, близького до рівня дорослого організму. Таким чином, діти повинні виконувати якомога більше вправ для виховання координації рухів. При цьому важливо удосконалювати м'язове почуття (уміння розрізняти темп і амплітуду рухів, міру напруги і розслаблення м'язів), а також почуття часу і простору.

Вправи для розвитку спритності потрібні як в дитячому, так і в підлітковому віці. Спритність удосконалюють у вправах зі швидкою зміною ситуацій, де потрібно точність, швидкість і координованість рухів. Для розвитку спритності корисні вправи з гімнастики (без предметів, з предметами, на снарядах), акробатики (стрибки з трампліну, на батуті), вправи з великими м'ячами - передачі, перекидання, лов та ін.

Звідси можна дійти висновку: Координація рухів є основною для розвитку інших фізичних якостей у дітей різного шкільного віку. Вона залежить від вікових, індивідуальних та статевих ознак дитини. Координація рухів не має вікових обмежень та її слід розвивати за принципом: “Чим раніше, тим краще”. Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні такого прояву спритності, як орієнтація в просторі, перебудова рухів та виконання завдань у заданому ритмі.

руховий координаційний спритність

Література

1. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спотрсменов.-- М.: ФиС, 1988.-- 331с.

2. Лях В.И. Координационные способности школьника.- Минск: Полымя, 1989.- 128с.

3. Лях В.И. Тесты в физическом воспитании школьников: Пособие для учителя.- М.: АСТ, 1998.- 272с.

4. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.-- Львів: Штабар, 1997.-- 207с.

5. Романенко В.А. Двигательные способности человека.- Донецк: УКЦентр, 1999.- 336с.

6. Мейксон Г.Б., Шаулин Е.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической культуре.-- М., 1986.

Размещено на Allbest.ru