Розвиток художньої освіти у Закарпатті у ХХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

РОЗВИТОК ХУДОЖНЬОЇ ОСВІТИ У ЗАКАРПАТТІ У ХХ СТОЛІТТІ

Спеціальність: Загальна педагогіка та історія педагогіки

НЕБЕСНИК ІВАН ІВАНОВИЧ

Івано-Франківськ, 2000 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах відродження національної культури виникає гостра потреба визначення теоретичних засад сучасної мистецької освіти. Адже сьогодні все більше усвідомлюється роль мистецтва у розвитку особистості, його можливості, як компонента соціальної регуляції в організації духовної діяльності суб'єкта навчально-виховного розвитку.

Становленню цілісної особистості учня сприяє багатий естетичний досвід учителя, який є основою його естетичної культури. Високі вимоги сучасної школи до вчителя образотворчого мистецтва, зумовлюють необхідність покращання його підготовки у вищому навчальному закладі. Процес фахової підготовки майбутнього учителя має забезпечити належний рівень його компетентності й готовності до художньо-педагогічної діяльності, а саме: належний рівень естетичної культури учителя, його художньо-педагогічного досвіду, педагогічної майстерності.

Відродження національних традицій професійного мистецтва розвивається в складних умовах заповнення культурологічного простору України низькопробною продукцією масової культури країн Заходу.

Досягнення успіху в опануванні молоддю кращих надбань вітчизняного та світового мистецтва, вміння орієнтуватися в сучасних напрямках художньої культури, може бути забезпечене вивченням традицій художніх шкіл України, історії української культури.

Конструктивний підхід до вирішення проблем підготовки мистецьких кадрів вимагає також вивчення та осмислення історичного досвіду розвитку художньої освіти в Україні.

На початку ХХ століття в Україні помітних результатів у підготовці фахівців образотворчого мистецтва досягли художні школи Києва, Львова, Харкова, Одеси. Поряд з цими відомими культурними центрами України значним є успіх закарпатської художньої школи, яка пройшла становлення в першій половині ХХ століття в умовах етнічності та перманентної боротьби за національно-культурне відродження закарпатських українців. Сьогодні в одному ряду класиків українського образотворчого мистецтва ХХ століття поряд з іменами Ф. Кричевського, В. Кричевського, О. Мурашка, М. Бойчука, О. Новаківського, Р. Сельського, І. Труша гідне місце належить художникам Закарпаття: А. Ерделі, Й. Бокшаю, Ф. Манайлу, А. Коцці, Е. Контратовичу, З. Шолтесу, А. Кашшаю та іншим.

Цілеспрямоване проникнення в логіку і структуру процесу становлення художньої освіти у Закарпатті не тільки поглиблює наше розуміння еволюції цього процесу у ХХ столітті, але й допомагає усвідомити його місце, закономірності, тенденції розвитку художньої освіти в Україні. Проблеми розвитку художньої освіти у Закарпатті привертали увагу таких дослідників, як Є. Недзельський (О. Ізворин), Г. Островський, В. Цельтнер (В. Павлов), В. Курильцева, В. Мартиненко.

У своїх дослідженнях вони робили спробу дати аналіз розвитку художніх шкіл Закарпаття в досліджуваний період.

Деякі аспекти діяльності українських вищих навчальних мистецьких закладів за рубежем були предметом дослідження В. Кеміня, М. Мушинки, О. Рудницької. Загальнонаукове та теоретичне значення для нашого дослідження мають праці з проблем історії вітчизняної педагогіки (В. Гомоннай, М. Євтух, В. Кравець, Б. Ступарик, О. Сухомлинська), естетичного виховання молоді (Є. Антонович, В. Бутенко, Г. Шевченко), сучасної художньої освіти (Е. Мисько, А. Бокотей, А. Чебикін).

Вибір теми наукового дослідження "Розвиток художньої освіти у Закарпатті у ХХ столітті" зумовлений:

- значенням творчої спадщини видатних українських діячів мистецтва й освіти у формуванні національної культури;

- недостатньою увагою до педагогічного досвіду вітчизняних митців у підготовці фахівців образотворчого мистецтва;

- об'єктивними умовами необхідності сучасного реформування художньої освіти.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Запропонована дисертація є одним із напрямків комплексного наукового дослідження "Українська національно-демократична педагогіка ХХ сторіччя в контексті завдань сучасного виховання", що здійснюється кафедрою педагогіки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Об'єктом дослідження є процес становлення та розвитку художньої освіти у Закарпатті у ХХ столітті.

Предмет дослідження - організація, зміст та форми діяльності закарпатських навчальних закладів мистецького спрямування у системі художньої освіти України та педагогічна діяльність митців Закарпаття у ХХ столітті.

Мета дослідження - здійснити цілісний аналіз розвитку художньої освіти у Закарпатті в хронологічних рамках досліджуваного періоду і визначити перспективні можливості використання історичного досвіду в сучасних умовах.

Реалізація поставленої мети вимагає виконання таких завдань дослідження:

- виявити соціально-педагогічні передумови, особливості розвитку художньої освіти у Закарпатті у ХХ столітті і науково обґрунтувати періодизацію цього процесу;

- оцінити внесок провідних митців Закарпаття у розвиток художньої освіти України;

- розкрити специфіку навчально-виховного процесу в навчальних закладах мистецького спрямування у Закарпатті в міжвоєнну добу;

- проаналізувати провідні тенденції та зміни у змісті художньої освіти Закарпаття протягом ХХ століття.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють ХХ століття. Нижня його межа пов'язана з початком становлення художньої освіти у Закарпатті, верхня межа - з процесами реформування художньої освіти в умовах незалежної Української держави. Методологічну основу дослідження становлять теоретичні положення про зв'язок із сьогоденням і доцільність творчого використання спадщини видатних вітчизняних педагогів у сучасній освітній практиці, положення про діалектичну єдність національного і загальнолюдського, методологічні положення сучасних державних документів у галузі освіти.

Джерельна база дослідження. Основними джерелами для написання роботи послужили науково-літературні праці, архівні справи. Зокрема, документи і матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади (ЦДАВО, фонди: 3879, 3972), Державного архіву Закарпатської області (ДАЗО, фонди: 3, 28), Центрального державного архіву Чехії у Празі (фонди: 73-97, 366). Детально досліджено матеріали, що зберігаються в меморіальних музеях-квартирах Ф. Манайла та А. Коцки, а також у Закарпатському краєзнавчому музеї.

Автором проаналізовано фонди: Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Національної бібліотеки Чехії Klementium, Слов'янської бібліотеки у Празі, бібліотеки Музею української культури у Свиднику (Словаччина), бібліотеки Ужгородського національного університету.

Для реалізації поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження:

- історично-структурний, що дав змогу виявити основні фактори виникнення і розвитку закарпатської художньої школи;

- порівняльно-зіставний, який використовувався для аналізу умов розвитку художньої освіти Закарпаття в період його входження до складу Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини, Радянського Союзу та України;

- хронологічний, який дозволив розглянути розвиток художньої освіти у Закарпатті в динаміці, змінах і часовій послідовності;

- персоналі стичний біографічний для виявлення ролі педагогів-митців А. Ерделі, Й. Бокшая у процесі розвитку художньої освіти у Закарпатті;

- метод узагальнення і систематизації виявлених документів і матеріалів, фактів і даних, отриманих при вивченні окремих джерел.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає у виявленні передумов і особливостей, етапів і тенденцій становлення та розвитку художньої освіти у Закарпатті, в оцінці внеску в цей процес українських художників краю, розкритті змісту навчання і структури художніх навчальних закладів, які функціонували у Закарпатті у досліджуваний період.

Особистий внесок автора полягає у введенні в науковий обіг значної кількості нових наукових фактів, архівних матеріалів, що стосуються розвитку художньої освіти у Закарпатті у ХХ столітті, а також участь у розробці та впровадженні в практику першого у державі науково-навчального художнього комплексу на базі Львівської академії мистецтв (наказ Міністерства освіти України №425 від 29 листопада 1993 року).

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати сприятимуть вдосконаленню становлення майбутніх митців, учителів образотворчого мистецтва, поглиблюючи можливості їх теоретико-педагогічної підготовки. Зміст роботи може бути використаний для розробки курсів та спецкурсів з історії педагогіки, історії художньої освіти, українознавства, а також для формування змісту художньої освіти в Україні.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження були викладені в доповідях на міжнародних наукових конференціях "Українські Карпати: етнос, історія, культура" (Ужгород, 1991), "Професійна підготовка бакалаврів у вищих закладах освіти ІІ-го рівня акредитації" (Харків, 2000), міжнародному симпозіумі "Мистецька школа напередодні ІІІ-го тисячоліття" (Львів, 1999), всеукраїнських науково-практичних конференціях "Художня освіта в Україні і розвиток української академії мистецтва" (Київ, 1993), "Трансформація гуманітарної освіти в Україні" (Ужгород, 1998), "Художня освіта в Україні" (Київ, 1998), науковому семінарі до 80-річчя утворення Чехословаччини "Закарпаття в складі Чехословаччини: проблеми відродження і національного розвитку" (Ужгород, 1998). Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження підготовлено й опубліковано монографію "Розвиток художньої освіти на Закарпатті у ХХ столітті: історико-педагогічний аспект", 14 одноосібних наукових праць, у тому числі 5 статей у наукових фахових журналах і збірниках з педагогіки і психології, 5 - у наукових фахових журналах і збірниках з питань мистецтвознавства.

Структура дисертації. Дисертація обсягом 180 ст. складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (209 найменувань) та додатків (7).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІІ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь вивчення обраної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, сформульовано завдання, розкрито методологічні основи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів роботи.

У першому розділі "Історично-педагогічні аспекти розвитку художньої освіти у Закарпатті в першій половині ХХ століття" розкрито соціально-економічні, культурно-мистецькі, освітні передумови й особливості становлення художньої школи у Закарпатті, проаналізовано педагогічну діяльність її засновників в умовах Австро-Угорської імперії, Чехословацької республіки та Угорщини.

Встановлено, що в результаті дискримінаційної освітньої політики уряду Австро-Угорщини стосовно українців Закарпаття на початку ХХ століття, в краї діяли тільки угорсько-мовні навчальні заклади, серед яких три гімназії і три учительські семінарії, що давали повну середню освіту та дев'ять шкіл, випускники яких отримували незавершену середню світу без права продовження навчання у вищих навчальних закладах. У 1911-1912 навчальному році у всіх середніх школах Угорщини включаючи і Закарпаття, навчалося всього 63 українці. Зважаючи на те, що в 1900 р. за різними джерелами у Закарпатті налічувалося від 410283 до 422070 русько-українського і близько 154000 угорського населення можна зробити висновок про надзвичайно обмежені можливості отримання будь-якої освіти для українців цього краю. Організованої художньої освіти тут взагалі не існувало. Підготовка митців здійснювалася шляхом індивідуального учнівства. Поодинокі вихідці із Закарпаття (Мігай Мункачі, Шімон Голлоші, Гнат Рошкович, Ігорь Грабарь), яким вдалося на зламі сторіччя здобути художню освіту у мистецьких центрах Європи, як правило, віддавали свій талант на службу культур інших народів.

Детально висвітлено, що першими закарпатцями, які після завершення навчання в Будапештській академії мистецтв повернулися додому з метою організації і утвердження "своєї художньої школи" стали Адальберт Ерделі та Йосип Бокшай. Свою педагогічну діяльність вони розпочали в загальноосвітніх закладах Ужгорода і Мукачева.

Із входженням Закарпаття в 1919 р. до складу новоутвореної Чехословацької республіки, освітня політика якої відзначалася ліберальним ставленням до національних меншин, тут склалися сприятливі умови для переведення гімназій, учительських семінарій, шкіл з угорської мови викладання на українську. З 1920 р. масово відкривалися ремісничі школи, кількість яких у1936 р. становила 25.

Найбільш відомою серед них була державна професійна школа по обробці деревини в С. Ясіня, відкрита в 1921 р. Чисельність української молоді, що навчалася в гімназіях, семінаріях Закарпаття досягла у 1931-1932 навчальному році 1598 чоловік, більше 10% з яких продовжували здобувати освіту у вищих навчальних закладах Праги, Брно і Братислави. Більшість названої молоді вивчала дисципліни, пов'язані з образотворчим мистецтвом у загальноосвітніх навчальних закладах Закарпаття під керівництвом професійних художників (Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Карел Ізаї, Йожеф Кайгл), що, очевидно, мало вплив на майбутню профорієнтацію випускників. Підтвердженням певної лояльності чехословацького уряду до української культури є діяльність єдиного навчального закладу мистецького спрямування за межами України - Української студії пластичного мистецтва у Празі, де навчалися В. Касіян, М. Кричевський, П. Холодний, К. Антонович, Н. Білецька та інші відомі митці.

Дослідженням встановлено, що в 1920-1930 рр. увага громадськості Закарпаття зосереджувалася на народному мистецтві, фольклорі, національно-культурних цінностях.

Особливу роль у формуванні української художньої інтелігенції у цей період відіграли навчальні заклади під керівництвом відомих педагогів краю А. Волошина (Ужгородська півчо-учительська семінарія) та А. Алиськевича (Ужгородська реальна гімназія). Саме тут розгорнули свою педагогічну діяльність засновники художньої школи Закарпаття - А. Ерделі та Й. Бокшай. Викладання ними рисунку та нарисної геометрії в цих навчальних закладах здійснювалося на рівні, що відповідав мистецьким закладам, хоча перед їх вихованцями не ставилася мета підготовки до професії художника. Додаткову підготовку із загально-фахових дисциплін (рисунок, живопис, композиція) талановита молодь гімназій і семінарії проходила у створеній в 1927 році А. Ерделі та Й. Бокшаєм приватній Публічній школі рисунку в м. Ужгороді. Саме тут в 30-х роках було виховано майбутніх класиків українського образотворчого мистецтва Андрія Коцку, Ернеста Контратовича, Золтана Шолтеса, Андрія Добоша, Адальберта Борецького, Антона Кашшая та інших. До цих митців в кінці 30-х років ХХ століття приєдналися випускники Вищої художньо-промислової школи у Празі Ф. Манайло та І. Гарапко. Більшість з названих митців склали "руське ядро" заснованого в 1931 р. "Товариства діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі", яке незмінно очолював А. Ерделі. Важливою формою діяльності Товариства була організація творчих виставок. Найбільший резонанс серед громадськості мали в цей період виставки творів А. Коцки (Ужгород, 1935), (Прага, 1936), (Братислава, 1937), Е. Контратовича (Ужгород,1932), Ф. Манайла (Прага, 1932), Й. Бокшая (Прага, 1937), А. Ерделі в Парижі, Римі, Флоренції, Брюсселі, Відні, Мюнхені, Варшаві протягом 1930-х років. Основною ж роботою для названих митців залишалася педагогічна праця в навчальних закладах Закарпаття.

Після окупації Закарпаття в 1939 році Угорщиною в навчальних закладах краю було створено умови, які унеможливили розвиток національної культури, в тому числі й виховання нового покоління представників українського образотворчого мистецтва. Частина викладачів семінарій і гімназій була репресована угорською владою, частину змусили піти на пенсію або емігрувати. Таким чином, розвиток художньої освіти у краї перебував у прямій залежності від освітньої політики держав, до складу яких входило Закарпаття.

У другому розділі "Художня освіта Закарпаття в контексті розвитку художньої освіти в Україні в післявоєнний період (1945-2000 рр.)" висвітлено процес організації художніх навчальних закладів та розвиток художньої освіти у Закарпатті в повоєнні роки. Після невдалої спроби А. Ерделі в 1945 році відкрити художню академію в березні 1946 року в Ужгороді розпочало свою діяльність художньо-промислове училище з відділеннями живопису та скульптури (пізніше художньої обробки дерева). Його очолив А. Ерделі. Першими викладачами в ньому були Й. Бокшай, Ф. Манайло, А. Коцка, Е. Контратович, І. Гарапко, А. Борецький, В. Берец, Ш. Петкі, майстром-інструктором - В. Свида.

У розділі з'ясовано, що педагогічна практика та принципи засновників художньої освіти у Закарпатті суперечили ідеології, що панувала в радянській освіті. У 1947 році А. Ерделі було усунено від керівництва художньо-промисловим училищем, а потім і від головування в обласному відділенні Спілки художників УРСР через звинувачення у космополітизмі, буржуазності та формалізмі. Здійснювався ідеологічний тиск на викладачів училища. Однак на тлі піднесення, пов'язаного з возз'єднанням Закарпаття з Україною, завдяки творчій атмосфері, започаткованій з моменту відкриття художнього навчального закладу, першому складу його викладачів вдалося підготувати висококваліфікованих фахівців, які є і нині гордістю українського образотворчого мистецтва. Серед них найбільш відомими є народний художник України, член-кореспондент Академії мистецтв Володимир Микита, народні художники України Михайло Романишин та Василь Габда, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, заслужений художник України Юрій Герц, заслужені художники України Іван Шутєв, Іван Ілько, Едіта Медвецька (Лутак), Микола Медвецький, В'ячеслав Приходько та багато інших.

У дисертації показано, що протягом першої половини 50-х років Ужгородське художньо-промислове училище покинули всі найвідоміші його викладачі - засновники, а сам заклад з відділеннями "художня обробка дерева", "художня кераміка", "художня обробка металу" був спочатку переданий у відання Львівського раднаргоспу, а в 1965 році до Міністерства місцевої промисловості, що означало все більшу переорієнтацію навчального закладу з творчого профілю на промисловий. Аналогічні процеси в інших освітніх мистецьких центрах України дають підстави стверджувати, що мова йшла про спланований наступ на художню освіту та українське образотворче мистецтво. За словами Президента Національної академії мистецтв України Андрія Чебикіна, під егідою Всеросійської академії мистецтв (з 1947 року - Академія мистецтв СРСР) була проведена жорстка централізація у мистецькій освіті. До цього додавався ідеологічний тиск. У Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва, де навчалося багато випускників Ужгородського училища декоративно-прикладного мистецтва, після тривалих процесів пошуку "ворогів" в 1960 році було припинено набір студентів на живописне і скульптурне відділення.

За 30 післявоєнних років близько 600 випускників училища було направлено на роботу художниками і майстрами-технологами на підприємства місцевої промисловості Ужгорода, Мукачева, Хуста, Виноградова, Берегова та за межі області, частина влаштувалася на роботу в майстернях Художфонду УРСР, значна частина займалася педагогічною діяльністю в загальноосвітніх школах, художніх студіях.

З'ясовано, що біля 8 тисяч студентської та учнівської молоді протягом 40-80-х рр. пройшло навчання в студії образотворчого мистецтва під керівництвом заслуженого учителя України Золтана Баконія. Важливе місце у розвитку естетичного виховання молоді зайняли Мукачівська дитяча художня школа, заснована в 1979 році самодіяльним художником Василем Цібере, а також школи мистецтв області, що відкривалися протягом 80-90-х років в Ужгороді, Хусті, Іршаві та інших містечках.

За словами самого Золтана Баконія, він не ставив перед собою завдання підготовки професійних художників, а в першу чергу прагнув вирішувати питання естетичного виховання молоді. Аналогічні завдання ставили перед собою й інші школи та студії.

Зміни, що настали в українському суспільстві в 1991 році після здобуття Україною незалежності, спонукали педагогічний колектив Ужгородського училища прикладного мистецтва імені А. Ерделі до оновлення навчально-виховного процесу.

Нагальною була потреба збільшення кількості годин і підвищення якості викладання загально-фахових дисциплін (рисунок, живопис, композиція), введення в навчальний план таких предметів, як історія України, історія образотворчого мистецтва України, філософія, українська мова та література, українська та світова культура, активізація роботи з патріотичного виховання молоді.

У 1993 р. згідно з наказом Міністерства освіти було створено навчально-науковий комплекс, до якого ввійшли провідні художні навчальні заклади Західної України, у тому числі й Ужгородський коледж мистецтв імені А. Ерделі. Цей навчальний заклад тісно співпрацює з 24 школами мистецтв області, а також з Мукачівською дитячою художньою школою імені М. Мункачі, образотворчою студією імені З. Баконія, загальноосвітніми школами Закарпаття.

В третьому розділі "Навчально-виховні основи формування творчої особистості в системі художньої освіти у Закарпатті" висвітлено суть засадничих принципів, якими керувалися засновники художньої школи у Закарпатті і які підтверджуються та доводяться їх педагогічною практикою, їхніми виступами в друкованих виданнях, інтерв'ю, розмовами з учнями та їх особистою творчою діяльністю.

У роботі доведено, що А. Ерделі, Й. Бокшай, Ф. Манайло та А. Коцка вважали, що однією з важливих передумов розвитку образотворчого мистецтва у Закарпатті є високий рівень розвитку народного декоративно-прикладного мистецтва, високопрофесійними знавцями якого вони були. Разом із необхідністю вивчення народного мистецтва засновники художньої школи у Закарпатті, а слідом за ними й художні критики, застерігали від побутовизму й ілюстративного геоетнографізму в образотворчому мистецтві несумісному із справжньою творчістю.

У процесі підготовки майбутнього митця А. Ерделі та Й. Бокшай надавали великого значення "штудіям" - постановкам, які виконуються в академічних навчальних закладах. Вивчення рисунку, живопису, композиції було на високому рівні в Будапештській академії мистецтв, де навчалися А. Ерделі та Й. Бокшай, у Празькій вищій художньо-промисловій школі, де навчався Ф. Манайло та І. Гарапко, в академіях Риму, де завершував освіту А. Коцка. Саме тому, викладанню цих дисциплін надавалася велика увага в Ужгородському художньо-промисловому училищі на початку його діяльності. Ігнорування цих дисциплін привело до значних якісних втрат в підготовці нових поколінь професійних художників.

У розділі з'ясовано, що процес формування першого покоління українських художників Закарпаття, а потім вдосконалення майстерності їхніх учнів, проходив під впливом кращих представників художніх шкіл Європи. Вчителями А. Ерделі були відомі угорські митці К. Ференці, А.Івані-Грюнвальд, Ф. Ольдяї, у Й. Бокшая - І. Ревес, у Г. Глюка - І. Реті, І. Сені, а також румунські митці Н. Григореску, Й. Андреєску. Перебуваючи у Мюнхені в 20-х роках, А. Ерделі знайомився з творчістю німецьких експресіоністів, в 1929-1931 рр. в Парижі він детально вивчив творчість П. Сезана та інших французьких художників. Й. Бокшай вдосконалював свою майстерність працюючи над розписами церков, відвідував Італію та інші країни Європи з метою вивчення творчості Д. Т'єполо та Ф. Уде. Навчання А. Коцки в Римі у Ф. Феррацці і Ф. Манайла у Празі у вчителів В. Бруннера та З. Кратохвіла також збагатили закарпатське образотворче мистецтво здобутками європейської культури.

Дослідження підтвердило, що впровадження у практику сучасної художньої освіти таких засадничих принципів, як опора на народне мистецтво, ґрунтовна підготовка із загально-фахових академічних дисциплін, відкритість до новітніх надбань світової культури, боротьба з низькопробним дилетантським мистецтвом, можливе за умови реформування системи освіти в Україні в цілому.

Практика реформування художньої освіти у Закарпатті засвідчила, що умовою покращання якості навчання у мистецьких закладах є перехід до ступеневої освіти, створення навчальних комплексів школа-коледж-академія. Створений в 1993 р. перший у художній освіті України навчально-науковий комплекс у складі Львівського державного інституту прикладного мистецтва та училищ прикладного мистецтва у Львові, Ужгороді, Косові і Вижниці дозволив останнім підвищити свій статус до навчальних закладів другого рівня акредитації з правом підготовки бакалаврів, а Львівському інституту - до четвертого рівня акредитації під назвою Львівська академія мистецтв. Ужгородський коледж мистецтв імені А. Ерделі у складі цього комплексу має всі можливості для впровадження в щоденну практику важливих навчально-виховних основ формування творчої особистості, введених засновниками художньої освіти Закарпаття, поширюючи їх дію в художніх школах, образотворчих студіях області.

ВИСНОВКИ

1. Становлення художньої освіти у Закарпатті на початку ХХ століття відбувалося в надзвичайно складних політичних та економічних умовах і є яскравим проявом національного і культурного відродження закарпатських українців. Занепад освіти і культури в умовах Австро-Угорщини, шовіністична політика угорського уряду по відношенню до українського населення Закарпаття призвели до того, що вивчення народного мистецтва чи академічна підготовка з фахових художніх дисциплін для корінного населення були важкодоступними. Незважаючи на складні соціально-економічні та політичні обставини тут визріли передумови для зародження художньої освіти, найголовнішими з яких були:

- високий рівень розвитку народних художніх промислів, зумовлений натуральним способом ведення господарства;

- значні здобутки сакрального мистецтва;

- здобуття окремими вихідцями із Закарпаття вищої художньої освіти у навчальних закладах Європи.

Після входження Закарпаття до складу Чехословацької республіки внаслідок більш лояльної політики її уряду в галузі освіти і культури можливості для реалізації важливих принципів розвитку художньої освіти краю значно покращилися. Особливо сприятливі умови склалися у навчальних закладах, які очолювали засновники української національної школи у Закарпатті А. Волошин - директор Ужгородської півчо-учительської семінарії та А. Алиськевич - директор Ужгородської реальної гімназії. Однією з найхарактерніших, специфічних ознак навчально-виховної роботи цих закладів був високий рівень естетичного та патріотичного виховання учнів. В поєднанні з високим рівнем викладання загально-фахових художніх дисциплін під керівництвом А. Ерделі та Й. Бокшая тут створювалися найоптимальніші умови для національно - культурного відродження. Багаторічна педагогічна й організаційна робота А. Ерделі та Й. Бокшая в міжвоєнний період по створенню "своєї художньої школи" створила передумови для заснування державного художнього навчального закладу у Закарпатті після його возз'єднання з Україною. Відкриття в Ужгороді в 1946 році художньо-промислового училища замість планованої Академії мистецтв не було повноцінною реалізацією планів А. Ерделі та Й. Бокшая про вищий художній навчальний заклад, але започаткувало міцну базу для подальшого розвитку художньої освіти у Закарпатті. У радянський період (1946-1991 рр.) цей розвиток проходив в умовах блокування засадничих принципів організації художньої освіти, якими керувалися А. Ерделі, Й. Бокшай, Ф. Манайло, А. Коцка, Е. Контратович та інші провідні митці краю. Переорієнтація навчально-виховної роботи в бік підготовки спеціалістів з виготовлення технологічно зручних сувенірів не сприяла розвитку художньої освіти Закарпаття, негативно впливала на ріст майстерності митців, створювала ґрунт для поширення дилетантства й міщанських смаків в професійному мистецтві. Разом з тим, позитивною стороною радянського періоду було те, що й у несприятливих умовах ідеологічного тиску інституції, засновані А. Ерделі та Й. Бокшаєм (навчальний заклад, обласна організація спілки художників), продовжували свою діяльність, чим забезпечували наступність поколінь митців і полегшували шлях талановитій молоді в образотворче мистецтво.

З 1991 року із здобуттям незалежності України в Закарпатті зростає кількість молоді, яка здобуває художню освіту у студіях образотворчого мистецтва, дитячих художніх школах, авторських школах і численних школах мистецтв з відділеннями образотворчого мистецтва. Серед найважливіших здобутків художньої освіти Закарпаття в 90-х рр. - здійснення ступеневої вищої художньої освіти в Ужгородському коледжі мистецтв ім. А. Ерделі на рівні молодшого спеціаліста та бакалавра, а також на рівні спеціаліста та магістра в рамках навчально-наукового комплексу "Львівська академія мистецтв - Ужгородський коледж мистецтв імені Адальберта Ерделі".

2. У зв'язку із залежністю розвитку художньої освіти від культурно-освітньої політики держав, до складу яких входило Закарпаття, можна виділити такі етапи цього процесу:

- до 1918 року - застій в галузі освіти і мистецтва у Закарпатті в умовах Австро-Угорщини, професійна і середня загальна освіта в області здійснюються виключно угорською мовою, здобуття професійної художньої освіти, за винятком ремісничої, можливе тільки за межами Закарпаття;

- 1919-1945 рр. - перехід навчальних закладів на рідну мову навчання, залучення до викладання рисунку в гімназіях, учительських семінаріях, школах Закарпаття відомих професійних художників, відкриття приватної Публічної школи рисунку в м. Ужгород, антиукраїнська політика в галузі освіти угорського уряду;

- 1945-1991 рр. - створення системи художньої освіти на Закарпатті, заснування державного художнього навчального закладу в Ужгороді (1946 р.), художніх шкіл, образотворчих студій, шкіл мистецтва;

- 1991-2000 рр. - реформування художньої освіти в Україні, створення навчально-наукового комплексу в структурі художньої освіти, організація ступеневої художньої освіти у Закарпатті.

3. Засновниками художньої освіти у Закарпатті у ХХ столітті були Адальберт Ерделі та Йосип Бокшай, що випливає з наступної їх організаційної і педагогічної діяльності:

а) участь у організаційному об'єднанні художників Закарпаття в рамках Клубу художників в 1921 році;

б) багаторічна педагогічна діяльність А. Ерделі в Ужгородській півчо-учительській семінарії та Й. Бокшая в Ужгородській реальній гімназії;

в) заснування А. Ерделі та Й. Бокшаєм в 1927 році Публічної рисункової школи в м. Ужгороді;

г) виховання А. Ерделі та Й. Бокшаєм таких відомих українських художників, як А. Коцка, Е. Контратович, А. Борецький, А. Добош, З. Шолтес, А. Кашшай, В. Габда, В. Микита, Ю. Герц та ін.;

д) заснування в 1931 році "Товариства діячів образотворчих мистецтв на Підкарпатській Русі";

е) відкриття в березні 1946 року Ужгородського художньо-промислового училища і викладання в ньому загально-фахових дисциплін;

є) заснування А. Ерделі та Й. Бокшаєм в 1946 році закарпатського обласного відділення Спілки художників СРСР;

ж) педагогічна діяльність Й. Бокшая в 1951-1957 роках у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва.

4. У розвитку художньої освіти досліджуваної доби найбільш яскраво простежуються наступні тенденції:

- перехід від художньо-орієнтованої загальної освіти до професійної художньої освіти (перша половина ХХ століття);

- рівневі зростання підготовки професійних художників у Закарпатті;

- перехід від індивідуального учнівства до приватних навчальних закладів, а від них до спеціальних, організованих на державній основі навчальних інституцій (1920-1940 рр.);

- збільшення чисельності фахівців від кількох десятків (початок ХХ століття) до двох тисяч (кінець ХХ століття);

- переорієнтування підготовки учнів з індивідуально-творчої діяльності на забезпечення виробничо-технологічних потреб (1940-1980 рр.).

5. Протягом досліджуваного періоду відбувалися кардинальні зміни у змісті художньої освіти Закарпаття. На початку ХХ століття його основу становило індивідуальне вивчення фахових дисциплін (рисунку, живопису, композиції). У навчальному процесі гімназій і семінарій художня освіта стає елементом загальноосвітньої підготовки учнів під керівництвом професійних художників-педагогів і доповнюється для обдарованої молоді поглибленим вивченням художніх фахових дисциплін приватним способом (1920-1930 рр.). У перше післявоєнне десятиріччя зміст художньої освіти уніфікується відповідно до змісту освіти в СРСР у спеціальних навчальних закладах. У ньому виокремлюються загальноосвітні, суспільно-політичні, загально-фахові та спеціальні навчальні предмети. З утворенням незалежної української держави з'явилися можливості для внесення змін у зміст освіти в рамках навчально-наукових комплексів шляхом здійснення ступеневої освіти.

6. Узагальнення матеріалів дослідження показало, що провідні художники Закарпаття вважали засадничими наступні принципи організації художньої освіти:

а) опора на народне мистецтво;

б) ґрунтовна академічна підготовка з рисунку, живопису, композиції та інших фахових дисциплін;

в) відкритість до сучасних надбань світового образотворчого мистецтва;

г) боротьба із проявами дилетантства і міщанських смаків в образотворчому мистецтві.

Реформування освіти в Україні в 90-х роках ХХ ст. зняло ідеологічні, нормативні, методологічні перепони в застосуванні педагогічного досвіду корифеїв українського образотворчого мистецтва у Закарпатті, який органічно стикується із стратегічними завданнями Державної національної програми "Освіта", концептуальними засадами гуманітарної освіти в Україні (вища школа), концепцією виховання дітей та молоді у національній системі освіти. Дотримання принципів, якими керувалися засновники закарпатської художньої школи, в реаліях сучасної освіти в Україні дозволяють забезпечити високий рівень підготовки фахівців українського образотворчого мистецтва. освіта навчальний педагог

Результати даного дослідження дають також підстави визначити основні проблеми, що потребують подальшого вивчення.

Це, зокрема наступні положення: проблеми естетичного виховання молоді засобами декоративно-прикладного мистецтва, дослідження феномену діяльності "Української студії пластичного мистецтва" у Празі, діяльність дитячих художніх шкіл краю, образотворчих студій Закарпаття, вивчення методики викладання фахових образотворчих дисциплін провідними художниками області.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Небесник І.І. Художня освіта на Закарпатті у ХХ столітті: історико-педагогічний аспект. Монографія. - Ужгород: Закарпаття, 2000. - 165 С.

2. Небесник І.І. Педагогічна діяльність А. Ерделі та Й. Бокшая // Шлях освіти. - №2. - Київ, 2000. - С. 40-43.

3. Небесник І.І. Художня освіта у Закарпатті в умовах Чехословацької республіки (1919-1939 роки) // Діалог культур: Україна в світовому контексті. Філософія освіти. Зб. наук. пр. Випуск 4. - Львів: Світ, 1999. - С. 171-181.

4. Небесник І.І. Особливості підготовки бакалаврів образотворчого мистецтва // Зб. наук. пр., затверджений постановою Президії ВАК України від 10 листопада 1999 року №3-05/11. "Професійна підготовка бакалаврів у закладах другого рівня акредитації: гуманізація і гуманітаризація навчального процесу". - Харків, 2000. - С. 159-164.

5. Небесник І.І. Педагогічні аспекти у житті і творчій діяльності художника Йосипа Бокшая // Теоретичні питання освіти та виховання: Зб. наук. пр. Випуск 8. - Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2000. - С. 128-131.

6. Небесник І.І. Роль народного мистецтва в педагогічній і творчій практиці провідних закарпатських художників // Теоретичні питання освіти та виховання: Зб. наук. пр. Випуск 9. - Київ: КДЛУ, 2000. - С. 3-6.

7. Небесник І.І. Художня освіта в Закарпатті: передумови та розвій // Вісник Львівської академії мистецтв. Випуск 8. - Львів, 1997. - С. 44-49.

8. Небесник І.І. Патріотичне виховання - важливий чинник підготовки національних кадрів (з досвіду Ужгородського коледжу мистецтв) // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. Випуск 6. - К., 1999. - С. 20-26.

9. Небесник І.І. Адальберт Ерделі та Йосип Бокшай - засновники закарпатської художньої школи // Вісник Львівської академії мистецтв. Спецвипуск. - Львів, 1999. - С. 128-132.

10. Небесник І.І. Закарпатська художня школа в боротьбі з дилетантством і міщанськими смаками у мистецтві // Вісник Львівської академії мистецтв. Випуск 10. - Львів, 1999. - С. 67-74.

11. Небесник І.І. Про вибір напрямів розвитку навчального закладу // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. Випуск 1. - К., 1994. - С. 50-51.

12. Небесник І.І. Роль гімназій у піднесенні культурного і освітнього рівня українців Закарпаття // Українська Карпати. Матеріали міжнародної наукової конференції "Українські Карпати: етнос, історія, культура" (Ужгород, 26 серпня - 1 вересня 1991 р.) - Ужгород: Карпати, 1993. - С. 334-338.

13. Небесник І.І. Українська мова в гімназіях, учительських семінаріях і торговельній академії Закарпаття в 1919-1938 роках // Українська мова у Закарпатті у минулому і сьогодні. Матеріали науково-практичної конференції (Ужгород, 5-6 травня 1992 р.) - Ужгород, 1993. - С. 237-244.

14. Небесник І.І. Ужгородський коледж мистецтв ім. А. Ерделі в контексті трансформації змісту мистецької освіти // Гуманітарна освіта: досвід і проблеми. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції "Трансформація гуманітарної освіти" (Ужгород, 25-27 травня, 1998 р.) - Ужгород: Ґражда, 1999. - С. 438-445.

15. Небесник І.І. Розвиток декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва у Закарпатті в умовах Чехословацької республіки (1919-1939 роки) // Закарпаття в складі Чехословаччини. Проблеми відродження і національного розвитку. Доповіді наукового семінару присвяченого 80-й річниці утворення Чехословаччини (Ужгород, 28 жовтня 1998 р.). - Ужгород, 1999. - С. 242-249.

Размещено на Allbest.ru