Розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів засобами службових частин мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

УДК 808:372.3

РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНО-МОВЛЕННЄВИХ УМІНЬ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ СЛУЖБОВИХ ЧАСТИН МОВИ

13.00.02 - теорія і методика навчання

української мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ДЕМИДЧИК Галина Степанівна

Київ 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті педагогіки АПН України

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України ВАШУЛЕНКО Микола Самійлович, головний учений секретар АПН України

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор, дійсний член АПН України МАЦЬКО Любов Іванівна, завідувач кафедри стилістики української мови, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

кандидат педагогічних наук, доцент ЛАЗАРЕНКО Наталія Іванівна, доцент кафедри педагогіки та методики початкового навчання, Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського

Провідна установа - Херсонський державний педагогічний університет, кафедра українського мовознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Херсон

Захист відбудеться 28.03.2001 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.452.02 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053 м. Київ, вул. Артема, 52-д.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогіки АПН України (м. Київ, вул. М. Берлінського, 9).

Автореферат розіслано 27.02.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. БОНДАРЕНКО

Загальна характеристика роботи

мова навчання уміння школяр

Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. Відродження національної школи і реформування освіти в Україні є вимогою часу. Цей процес зумовлений змінами у суспільно-політичному житті і засвідчений Законом про освіту, Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття), концепцією мовної освіти.

Із зміною соціально-політичних функцій української мови на сучасному етапі, наданням їй на конституційному рівні статусу державної спостерігається переорієнтація мети навчання мови в освітніх закладах України. У проекті Державного освітнього стандарту з української мови (початкова ланка) визначено мету її навчання, яка полягає насамперед у формуванні в учнів уміння будувати висловлювання в межах доступних для них тем і типів текстів. Зміст і процес навчання при цьому мають будуватися на основі комунікативно-діяльнісного підходу.

Формування комунікативно-мовленнєвих умінь - одна з основних проблем сучасної методики навчання мови, оскільки відсутність належної кореляції між теоретичними знаннями і практичними мовленнєвими вміннями позначається на кількісних і якісних характеристиках мовлення, породжує різного типу мовленнєві помилки й недоліки. З метою запобігання їм, окрім опанування теорії мови, школярів необхідно вчити орієнтуватися в конкретній мовленнєвій ситуації, відповідно до цього добирати зміст та мовні засоби для вираження думки, володіти правилами мовленнєвої поведінки в різних умовах спілкування.

На взаємозв'язку шкільної мовної освіти з реальними потребами життя наголошували педагоги і лінгвісти ХІХ століття М.Ф. Бунаков, Ф.І. Буслаєв, І.І. Срезневський, К.Д. Ушинський, П.Ф. Фортунатов, В.П. Шереметьєвський та ін. За перебудову шкільного курсу мови з урахуванням комунікативно-діяльнісного підходу до її вивчення виступають сучасні вітчизняні й зарубіжні вчені-методисти О.М. Біляєв, Д.М. Богоявленський, М.С. Вашуленко, В.І. Капінос, О.Ю. Купалова, Т.О. Ладиженська, А.К. Маркова, В.Я. Мельничайко, Л.М. Симоненкова, Л.В. Скуратівський, А.Є. Супрун, О.В. Текучов, Л.П. Федоренко та ін.

На комунікативну спрямованість уроків рідної мови й мовлення вказують А.Й. Багмут, Л.О. Варзацька, Н.А. Гац, В.Т. Горбачук, Д.М. Кравчук, Т.Ф. Потоцька, Т.Г. Рамзаєва, М.В. Сокирко, Г.О. Фомічова, О.Н. Хорошковська, Г.Т. Шелехова та ін.

Проте в центрі досліджень (А.П. Каніщенко, Н.І. Лазаренко, Т.М. Сокольницька, Л.Б. Попова, І.Л. Холковська, І.О. Шаповалова та ін.) знаходилися переважно повнозначні частини мови, тоді як у мовленні школярів активно вживаються службові слова: прийменники, сполучники, частки, виражаючи різноманітні відношення між предметами, надаючи висловлюванням відповідних виражально-експресивних відтінків.

Помітний внесок у дослідження семантичних і граматичних функцій та семантико-стилістичних властивостей службових частин мови зробили І.Ф. Буслаєв, В.В. Виноградов, О.Х. Востоков, М.І. Греч, М.В. Ломоносов, О.П. Павловський, О.М. Пєшковський, В.К. Тредіаковський, П.Ф. Фортунатов, Л.В. Щерба, О.К. Безпояско, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, І.К. Кучеренко, І.І. Мєщанінов, В.М. Русанівський, О.П. Суник, О.О. Шахматов та ін. Вчені вказували на надзвичайну різноманітність службових частин мови за семантикою і граматичними функціями та властивостями, їх активну участь у формуванні різноаспектних висловлювань.

Переважна більшість мовознавців відзначає семантичну, морфологічну та синтаксичну специфіку службових слів. Головною визнається їх синтаксична своєрідність і синтаксична та комунікативна функції.

Службові частини мови, зокрема прийменники і сполучники, є засобами вираження синтаксичних відношень між повнозначними словами і конкретизують своє значення у відповідних синтаксичних конструкціях. Сполучники поєднують синтаксичні елементи (однорідні члени речення або частини складного речення) і виражають відповідні відношення; їх лексичне значення конкретизується лише за відповідних умов уживання, тобто в контексті. Частки виконують формотворчу і словотворчу функції, відіграють важливу роль як засоби модального оформлення речень.

Як відомо, знання з граматики збагачують мовлення в морфологічному й синтаксичному аспектах, особливо велике значення мають для упорядкування мовлення, усунення мовленнєвих недоліків, які порушують граматичні норми літературної мови. За твердженнями психологів, дидактів і методистів, уміння формуються на основі знань, зокрема комунікативно-мовленнєві вміння потребують відповідних знань теорії мови. Водночас аналіз шкільної програми, навчально-методичної літератури для 1 - 3 (1 - 4) класів, недоліки існуючої практики переконують, що методика ознайомлення учнів початкових класів зі службовими частинами мови як важливим засобом удосконалення їхніх комунікативно-мовленнєвих умінь розроблена недостатньо.

Таким чином, важлива роль службових частин мови у здійсненні акту спілкування, потреба удосконалення змісту і методів навчання рідної мови у початковій школі, недостатня науково-методична розробленість проблеми розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів визначили актуальність теми та її вибір.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Обраний напрямок дисертаційної роботи пов'язаний з проблематикою наукових досліджень лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки АПН України і є частиною комплексної теми “Розробка базового компонента змісту початкової освіти та його методичне забезпечення” (№ 0196 U 008100).

Об'єктом дослідження є процес формування мовленнєвих умінь молодших школярів у курсі початкового вивчення рідної мови, а предметом дослідження - методика використання у початковому навчанні мови службових слів як засобу розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь.

Мета дослідження полягає у створенні науково обґрунтованої методики удосконалення комунікативно-мовленнєвих умінь засобами службових частин мови, спрямованої на забезпечення якісних характеристик мовлення, та її експериментальній перевірці.

Гіпотеза дослідження: комунікативні ознаки мовлення молодших школярів, його граматична правильність, структура, синтаксичний лад як окремих речень, так і зв'язних висловлювань поліпшаться в результаті цілеспрямованої роботи зі службовими частинами мови за умов:

а) педагогічно організованого і відповідно мотивованого засвоєння учнями елементарних теоретичних відомостей про мову і мовлення, зокрема про граматичний лад мовлення і роль у ньому службових частин мови;

б) цілеспрямованого застосування спеціально розробленої системи роботи з розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь засобами службових частин мови, яка ґрунтується на лінгвістичних, дидактичних та психологічних засадах.

Мета й гіпотеза дослідження потребували розв'язання таких завдань:

з'ясувати ступінь розробки досліджуваної проблеми в лінгвометодичній та психолого-педагогічній літературі;

дослідити стан засвоєння молодшими школярами службових частин мови у практиці шкільного навчання;

обґрунтувати психолого-педагогічні та методичні передумови формування у молодших школярів умінь використовувати службові частини мови у мовленні;

розробити зміст експериментальної методики розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь засобами службових частин мови, визначивши її місце в загальній системі навчання мови й мовлення;

довести педагогічну доцільність та ефективність системи роботи зі службовими частинами мови в процесі розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь, екпериментально перевіривши її в практиці початкового навчання.

Методи дослідження. У роботі використовувались теоретичні і практичні методи наукового дослідження. Теоретичні: вивчення й аналіз психолого-педагогічної, лінгвістичної та лінгводидактичної літератури в розрізі досліджуваної проблеми; аналіз навчальних програм, шкільних підручників з рідної мови та методичних посібників; розробка змісту й методики розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів засобами службових частин мови; синтезування результатів експерименту. Емпіричні: спостереження за навчально-виховним процесом, бесіди з учителями й учнями з метою діагностування рівня сформованості комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів, анкетування вчителів, вивчення результатів мовленнєвої діяльності учнів.

Провідним методом дослідження був психолого-педагогічний експеримент, який охоплював констатуючий, формуючий, контрольний та порівняльний етапи з якісною і статистичною обробкою результатів.

Експериментальної базою дослідження стали Слоутська, Березівська загальноосвітні школи Глухівського району, загальноосвітні школи № 1 і № 2 м. Кролевця та № 1 і № 6 м. Глухова Сумської області, загальноосвітня школа № 27 м. Сімферополя.

Дослідження проводилося поетапно упродовж 1994 - 2000 рр.

Мета першого етапу (1994 - 1996 рр.) полягала в опрацюванні й аналізі наукової літератури з досліджуваної проблеми, узагальненні досвіду роботи вчителів початкових класів. На цьому етапі було виявлено стан комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів, частоту і правильність уживання в їхньому мовленні службових частин мови, дидактичні можливості навчально-методичної літератури у формуванні зазначених мовленнєвих умінь. Усе це дало змогу визначити вихідні теоретичні засади, уточнити лінгвістичні та психологічні поняття, які використовуються в дисертації, об'єкт, предмет, мету та методи наукового дослідження, сформулювати робочу гіпотезу.

На другому етапі (1996 - 1999 рр.) на основі даних констатуючих зрізів було розроблено експериментальні матеріали для організації та проведення дослідного навчання, здійснено їх апробацію і корекцію. На цьому етапі було проведено формуючий, контрольний та порівняльний експерименти зі сталою групою школярів.

Третій етап (1999 - 2000 рр.) було присвячено якісному й кількісному аналізу, обробці й узагальненню здобутих у ході експериментально-дослідного навчання результатів, визначенню ефективності експериментальної методики за допомогою методів математичної статистики.

Методологічну основу дослідження становлять:

філософські погляди на взаємозв'язок мови і мовлення, мовлення і мислення, на роль мови як засобу спілкування (Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв та ін.);

положення про формування національно свідомої мовної особистості - носія культури народу (О.М. Біляєв, М.С. Вашуленко, Л.І. Мацько, Л.В. Скуратівський та ін.);

концепції розвивального навчання, системного та комунікативно-діяльнісного підходів до вивчення мовних явищ, представлені в Законі України про освіту та Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття).

Наукова новизна дослідження визначається тим, що в ньому теоретично обґрунтовано дидактичну доцільність і експериментально доведено можливість опрацювання в початковому курсі української мови службових частин мови з комунікативною метою; уточнено і конкретизовано зміст комунікативно-мовленнєвих умінь; відібрано оптимальні методи і прийоми ознайомлення зі службовими частинами мови у функціональному аспекті; розроблено методику розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів засобами службових частин мови з опорою на теорію мовленнєвої діяльності.

Теоретичне значення дослідження полягає у виявленні психолого-педагогічних та методичних умов реалізації системного підходу до вивчення службових частин мови в курсі початкової мовної освіти як засобу удосконалення комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів.

Практичне значення дослідження полягає у виявленні ефективних методів і прийомів, які сприяють формуванню вмінь правильно й доречно вживати прийменники, сполучники та частки в процесі спілкування, створенні системи роботи, спрямованої на вироблення цих умінь, у розробці конкретних рекомендацій для вчителів початкових класів. Одержані результати можуть бути використані в практиці викладання мови в школі, при створенні нових навчально-методичних комплексів з рідної мови для початкових класів, у вузівському курсі “Методика викладання української мови”.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретичним обґрунтуванням вихідних позицій, застосуванням системи методів наукового дослідження, адекватних його об'єкту, предмету і завданням, дослідно-експериментальною роботою, перевіркою одержаних результатів шляхом використання апарату математичної статистики.

Особистий внесок автора: подано характеристику семантичних і граматичних функцій та семантико-стилістичних властивостей службових частин мови; обґрунтовано психолого-педагогічні та методичні передумови розвитку у молодших школярів умінь використовувати в мовленні службові частини мови; описано систему роботи з прийменниками, сполучниками, частками в процесі розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь; розроблено й експериментально перевірено методику навчання правильно вживати службові частини мови в усних і писемних висловлюваннях.

Апробація основних положень і висновків дослідження. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови та методики її викладання Глухівського державного педагогічного інституту ім. С.М. Сергєєва-Ценського, лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки АПН України упродовж 1998 - 2000 рр. Основні положення дисертації викладалися автором на республіканській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми початкової школи та підготовки вчителів” (Київ, 1998р.), звітних науково-практичних конференціях викладачів (м.Глухів, 1998, 1999, 2000 рр.), науково-методичних семінарах.

За результатами дослідження опубліковано 5 робіт, у т.ч. 4 статті у фахових виданнях.

Структура та основний зміст роботи

Дисертація виконана в об'ємі 211 сторінок машинописного тексту і складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури. Основний зміст роботи викладено на 154 сторінках, куди входить 15 таблиць, 2 рисунки. Список використаних джерел складає 281 найменування. Додатки містять 2 анкети, завдання для констатуючих зрізів, методику експериментального навчання.

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету дослідження, сформульовано гіпотезу і завдання, розкрито теоретико-методологічні основи, методи дослідження, його етапи, наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, вірогідність її результатів і форми апробації.

У першому розділі дисертації - “Теоретичні засади проблеми розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь засобами службових частин мови” - визначено лінгвістичні, психолого-педагогічні та методичні основи розвитку мовлення і мислення молодших школярів; розкрито погляди відомих вітчизняних і зарубіжних лінгвістів на семантичні й граматичні функції та семантико-стилістичні властивості службових частин мови; подано характеристику комунікативно-мовленнєвих умінь; визначено лінгво-дидактичні орієнтири в опрацюванні службових частин мови в сучасній шкільній мовній освіті; за результатами констатуючих зрізів подано характеристику учнівських знань про службові частини мови та умінь їх виявляти і використовувати в мовленні.

Як свідчать дослідження, мовознавці не дійшли єдиної думки щодо визначення статусу і значення службових слів. Частина вчених (О.М. Пєшковський, О.О. Потебня, О.О. Шахматов, Л.В. Щерба та ін.) зазначає, що службові слова мають лише граматичне значення, і відносить їх до компетенції граматики, інші (О.С. Ахманова, В.В. Виноградов, І.К. Кучеренко, О.І. Смирницький та ін.) вважають, що службові слова мають не лише граматичне, а й лексичне значення і мають бути предметом вивчення як семантики, так і синтаксису. Традиційною граматикою прийнята морфологічна класифікація і система частин мови, яка ґрунтується на структурно-семантичних принципах. Згідно з нею прийменники, сполучники і частки становлять лексико-граматичні класи неповнозначних (службових) частин мови.

Відмінні від традиційних погляди висловлюють окремі сучасні українські й російські мовознавці, зокрема І.Р. Вихованець, Є. Курилович, І.К. Кучеренко, М.В. Панов, О.П. Суник та ін. Вони не виділяють прийменники, сполучники, частки в окремий клас, не вважають їх частинами мови. Проте більшість науковців, стверджуючи семантичну, синтаксичну і морфологічну специфіку службових частин мови, головною визнає їх синтаксичну своєрідність та синтаксичну і комунікативну функції.

Службові слова надзвичайно різноманітні за своєю семантикою і граматичними функціями та властивостями, а тому беруть активну участь у формуванні різноаспектних висловлювань. Одні з них, а саме прийменники і сполучники, служать для зв'язку слів, предикативних частин і речень, інші - частки - для зв'язку, виділення і співвідношення речень з реальною дійсністю. На думку Г.Ю. Крейдліна, службові слова виражають анафоричні зв'язки між окремими одиницями тексту і референційні відношення між мовними виразами і позамовною дійсністю. Безсумнівною є роль службових слів у комунікативній структурі висловлювання.

Функціонально-семантичне значення прийменники, сполучники і частки розкривають відповідно до лексичної та фразової ситуації. Це є важливим лінгвістичним підгрунтям для створення експериментальної методики ознайомлення молодших школярів зі службовими частинами мови.

Аналіз мовознавчої літератури та лінгвістичних наукових розвідок дозволив визначити семантичні і граматичні функції та семантико-стилістичні властивості службових частин мови, їх роль як засобу розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь. Це є важливим теоретичним підґрунтям для ознайомлення молодших школярів з прийменниками, сполучниками, частками на теоретично-практичному рівні, на що націлює комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення шкільного курсу рідної мови.

Питання комунікативно-діяльнісного підходу до змісту й процесу навчання мови, можливість засвоєння молодшими школярами різних аспектів мови як засобу спілкування, усвідомлення суспільної ролі мови та її функцій, що реалізуються в мовленні кожної людини, порушуються останнім часом на всіх рівнях - лінгвістичному, психологічному, педагогічному.

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що проблема розвитку мовлення молодших школярів, формування й удосконалення мовленнєвих умінь є однією з провідних у працях українських і російських психологів (Г.О. Балл, Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, Д.Б. Ельконін, М.І. Жинкін, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, О.О. Леонтьєв та ін.), дослідників мовлення дітей дошкільного (А.М. Богуш, О.М. Гвоздєв, К.Л. Крутій, Г.О. Люблінська, Л.П. Федоренко та ін.) та молодшого шкільного віку (В.І.Бадер, Л.О. Варзацька, М.С. Вашуленко, І.П. Гудзик, Т.О. Ладиженська, М.Р. Львов, Н.Ф. Скрипченко, В.О. Собко, М.Г. Стельмахович, О.Н. Хорошковска та ін.).

Ряд дослідників (Н.Н. Алгазіна, В.В. Голубков, Т.О. Ладиженська, М.С. Рождественський, І.О. Синиця та ін.) відзначає недосконалість усного і писемного мовлення школярів. Широке коло методичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення комунікативних якостей мовлення учнів 1 - 3 (1 - 4) класів, подано в працях М.Т. Баранова, М.С. Вашуленка, І.П. Гудзик, А.С. Зимульдінової, В.І. Капінос, О.Н. Хорошковської та ін. Низку наукових досліджень присвячено пошукові дидактичних шляхів розвитку мовленнєвих, комунікативних умінь школярів різного віку в процесі навчання мови і мовлення (Н.А. Гац, Л.В. Давидюк, А.П. Каніщенко, Н.А. Пашківська, І.Л. Холковська, І.А. Шаповалова, Г.Т. Шелехова та ін.).

Розкриваючи зміст поняття “уміння”, психологи і дидакти (Б.К. Бабанський, Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, М.А. Данилов, О.М. Леонтьєв, Г.О. Люблінська, І.Я. Лернер, С.Л. Рубінштейн, О.Я. Савченко, Г.І. Щукіна та ін.) вбачають у ньому здатність учнів свідомо здійснювати певну діяльність шляхом творчого використання знань у звичних чи нових умовах. Основою формування умінь є знання.

Розуміння поняття “мовленнєві уміння” спирається на чотирифазову структуру мовленнєвої діяльності (за О.О. Леонтьєвим). Їх суть і теоретичні основи формування відображено в працях М.Т. Баранова, Л.О. Варзацької, М.С. Вашуленка, І.П. Гудзик, А.Є. Дмитрієва, А.С. Зимульдінової, Я.П. Кодлюк, Т.О. Ладиженської, О.Н. Хорошковської та ін. До мовленнєвих вчені відносять уміння слухати, говорити, читати, писати.

Водночас існують поняття “комунікативні вміння” - уміння створювати текст (М.Т. Баранов, Т.О. Ладиженська, М.Б. Успенський та ін.) і “мовленнєві навички” - вимовні навички, навички слововживання, узгодження та керування слів (Т.О. Ладиженська), а за М.Р. Львовим, мовленнєві навички - це навички аудіювання, говоріння, письма, читання.

Як показує аналіз досліджуваної проблеми, комунікативно-мовленнєві вміння як об'єкт вивчення являють собою складні психофізіологічні та інформаційно-діяльнісні явища. Зіставлення різних визначень комунікативних і мовленнєвих умінь дозволило зробити узагальнення: комунікативно-мовленнєві вміння - це здатність мовця забезпечити правильне застосування словесних і невербальних засобів з метою ефективної взаємодії з учасниками акту спілкування. Згідно із завданням експерименту визначено перелік комунікативно-мовленнєвих умінь, якими повинні оволодіти молодші школярі:

уміння ставити запитання, висловлюючи подив, сумнів, уточнення, здогадку, передбачення;

уміння констатувати, виражаючи погодження, підтвердження, судження, наслідок, посилання, обіцянку;

уміння заперечувати, висловлюючи відмову, заперечення, непогодження;

уміння спонукати до дії, висловлюючи прохання, запрошення, наказ, пропозицію, побажання.

До цього слід додати основні комунікативні ознаки мовлення: правильність, чистота, точність, логічність, виразність, образність, доступність, дієвість, доцільність (Б.М. Головін). Зазначені характеристики мовлення можна розглядати як лінгвістичну інтерпретацію типології комунікативно-мовленнєвих умінь, яка ґрунтується на змістовому, композиційному та функціональному аспектах мовлення.

З метою виявлення умінь доцільно використовувати прийменники, сполучники, частки в усних і писемних висловлюваннях молодших школярів було задіяно різні методи дослідження.

Аналіз програми й підручників з мови для початкової школи, анкетування учителів дозволило зробити висновок про недостатність відведеного часу на вивчення прийменника, сполучника та частки в початковому курсі мови. Результати спостережень, проведених на уроках з різних предметів початкового циклу, свідчать про недостатню увагу педагогів до проблеми формування в учнів комунікативно-мовленнєвих умінь, зокрема правильного й доцільного використання службових частин мови.

Для визначення рівнів знань про службові частини мови та вмінь використовувати їх у мовленні нами було розроблено модифіковану методику мовленнєвого розвитку молодших школярів з урахуванням описаних у літературі (В.В. Васенко, М.І. Жинкін, М.М. Китаєв, М.С. Рождественський) критеріїв оцінки мовлення. Контрольні завдання дали змогу визначити реальний стан означених умінь. Зрізові завдання виконували 405 третьокласників загальноосвітніх шкіл Глухівського району, міст Глухова і Кролевця Сумської області, Чернігівського та Борзнянського районів Чернігівської області.

Констатуючі зрізи, проведені наприкінці навчального року в 3-х класах трирічної початкової школи, показали, що знання службових частин мови і вміння їх визначати, вживати у висловлюваннях не відповідають програмним вимогам. Аналіз результатів констатуючих зрізів за критеріями і показниками виявлення знань про службові частини мови та відповідних умінь дозволив виділити рівні розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів в аспекті досліджуваної проблеми.

Як видно з наведених даних, у цілому засвоєння сполучника є кращим, ніж прийменника. Це почасти можна пояснити різницею в часі, відведеному на вивчення цих частин мови (прийменник вивчається в 1-му класі, сполучник - у 3-му).

Чинна програма не передбачає ознайомлення з терміном “частка”, і, зрозуміло, діти не мали знань про цю частину мови, хоча в мовленні активно користувалися стверджувальними, заперечними, вказівними та іншими частками.

Отже, на сучасному етапі початкової мовної освіти ознайомлення зі службовими частинами мови, навчання правильно використовувати їх у висловлюваннях, створених з різною комунікативною метою, характеризується рядом недоліків, що зумовило потребу розробити ефективну експериментальну методику розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь засобами службових частин мови.

У другому розділі - “Експериментальна методика розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів засобами службових частин мови” - розкрито мету, завдання і вихідні положення експериментально-дослідного навчання; охарактеризовано систему роботи зі службовими частинами мови в процесі розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь; описано експериментальну методику розвитку в учнів умінь правильно вживати службові частини мови в усних і писемних висловлюваннях; представлено аналіз результатів навчання за пропонованою методикою та порівняння їх з контрольними класами, доведено ефективність експериментальної роботи.

Відповідно до мети і завдань дисертаційного дослідження було визначено зміст експериментальної методики, який ґрунтувався на дотриманні таких умов:

системне і послідовне збагачення мовлення школярів комунікативно значущими конструкціями з прийменниками, сполучниками, частками на уроках з різних предметів;

формування комунікативно-мовленнєвих умінь шляхом включення мінімуму знань про прийменники, сполучники, частки, їх семантичні й граматичні функції та семантико-стилістичні властивості у початковий курс мови;

формування й удосконалення вміння точного, комунікативно доцільного і граматично правильного вживання мовних засобів, насамперед прийменників, сполучників, часток, у процесі продукування словосполучень, речень та зв'язних висловлювань в усній і писемній формах;

активізація правильного, комунікативно мотивованого і стилістично виправданого вживання службових частин мови у мовленні молодших школярів з метою надання йому відповідних комунікативних рис.

Процес розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь засобами службових частин мови проходив у чотири етапи:

І - спостереження за наявністю службових частин мови у мовному матеріалі, у ході якого водночас із граматичними вирішуються мовленнєві завдання на поширення й побудову словосполучень, речень. Учні аналізують зразковий мовний матеріал, виявляють службові частини мови, визначають їх роль, засвоюють відповідні синтаксичні конструкції;

ІІ - вибір найбільш виразного у змістовому відношенні варіанта службової частини мови, самостійне введення його в структуру різноманітних комунікативних одиниць;

ІІІ - редагування, або виправлення наявних у текстах помилок, пов'язаних із порушенням норм граматичної сполучуваності слів, що дозволяє сформувати в учнів уявлення про мовну норму й мовленнєву помилку і закласти основу формування мовленнєвих умінь;

ІV - виконання творчих завдань, за допомогою яких службові частини мови активно залучаються до процесу мовленнєвої діяльності з певною комунікативною метою.

Усе це дозволило побудувати орієнтовну модель експериментально-дослідного навчання.

Модель експериментального навчання

Ознайомлення зі службовими частинами мови

Методи і прийоми навчання

Засвоєння граматичного ладу мови

Навчально-тренувальні вправи

Розвиток крмунікативно-мовленнєвих умінь: правильне, комунікативно доцільне використання службових частин мови в процесі мовленнєвої діяльності

Розробляючи експериментальну методику розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь засобами службових частин мови, ми брали до уваги такі структурно-комунікативні одиниці мовлення, як слово, словосполучення, речення, текст. Оскільки програма з української мови побудована за спіралевидним принципом, ми теж не відходили від нього у розробці експериментальної методики. Це означає, що перше ознайомлення зі службовими частинами мови на практично-мовленнєвому рівні проходило в період навчання грамоти. У другокласників коло знань про них розширювалося, в результаті використання ефективних методів та прийомів навчання формувалися елементарні мовленнєві і комунікативні вміння. Знання третьокласників про семантичні і граматичні функції службових частин мови та їх семантико-стилістичні властивості ставали ґрунтовніші (відповідно до програми експериментального навчання), і це відобразилося на комунікативно-мовленнєвих уміннях школярів, розвиток яких відбувався переважно на творчому рівні.

Цілеспрямоване і планомірне використання у процесі експериментального навчання репродуктивних, оперативних і комунікативних методів і прийомів, а в межах цих методів спостереження, евристичної бесіди, розповіді, лінгвістичного аналізу, синонімічної заміни, конструювання, продукування комунікативно значущих конструкцій з прийменниками, сполучниками, частками, редагування, навчально-тренувальних вправ тощо - дало змогу знайти оптимальні шляхи розв'язання проблеми розвитку в учнів початкових класів умінь правильно вживати службові частини мови в усному і писемному мовленні. Водночас широкого застосування набули розгляд і аналіз готових зразків, переказ, видозміна, доповнення, заміна частин тексту, складання діалогів і власне висловлювань.

Важливим елементом експериментальної методики навчання стали вправи. В основу експериментальної методики навчання нами було покладено рецептивні, репродуктивні, продуктивні, творчі вправи вправи, а з урахуванням психологічних вікових особливостей молодших школярів активно використовувалися лінгвістичні казки, ситуативні та ігрові мовні і мовленнєві вправи й завдання. У розробці і доборі вправ враховувалися вимоги нової дидактичної моделі мовної освіти школярів: формування у них мовної і комунікативної компетенції та виховання як національномовної особистості.

З метою визначення ефективності експериментальної методики розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь наприкінці 1999-2000 н.р. було проведено порівняльний експеримент, у якому брало участь 342 учні експериментальних і 288 учнів контрольних класів. Джерелами для аналізу результатів експериментального навчання стали:

- письмові самостійні роботи учнів 1, 2, 3 класів, виконані на картках з друкованою основою;

- творчі письмові роботи (перекази, твори), що проводилися в кінці навчального року;

- бесіди з учнями, записані на магнітофонну стрічку.

Школярам пропонувалися завдання теоретико-практичного характеру, подібні до тих, що виконувалися в ході констатуючих зрізів. Вони мали на меті з'ясувати рівень комунікативно-мовленнєвих умінь школярів, виявити їхнє розуміння семантичних і граматичних функцій прийменників, сполучників, часток, уміння вживати в процесі спілкування службові частини мови та допоміжні засоби увиразнення, зокрема інтонацію, жести. Учні експериментальних і контрольних класів виконували аналогічні завдання. Це дозволило порівняти результати експериментального і традиційного навчання.

Перевірка ефективності експериментальної методики показала, що в учнів експериментальних класів значно вищий рівень комунікативно-мовленнєвих умінь. Їхнє мовлення характеризується змістовністю, логічністю, аргументованістю, свідомим, доречним і граматично правильним використанням слів із розряду службових частин мови, запас яких значно більший, ніж в учнів контрольних класів. Результативність пропонованої методики навчання ілюструє порівняльна таблиця 2, складена на основі аналізу усних відповідей, письмових вправ і творчих завдань.

Результати проведеної експериментальної роботи з розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь з опорою на відповідні лінгвістичні знання переконують, що засвоєння елементарних відомостей про прийменники, сполучники, частки, з одного боку, є посильним для учнів, доступним їхньому розумінню, з другого, - сприяє вдосконаленню якості письмових робіт, підвищує інтерес до службових частин мови, поглиблює їх розуміння, а отже, забезпечує краще засвоєння нового програмового курсу, зорієнтованого на удосконалення комунікативних характеристик мовлення.

Доцільність і ефективність пропонованої експериментальної системи роботи зі службовими частинами мови в процесі розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів підтверджують виконані математичні обчислення за методом кількісного аналізу результатів дослідження, які виконувалися за формулою визначення t-критерію (Стьюдента). Проведені обчислення довели, що між експериментальними і контрольними класами існує достовірна різниця на рівні залишку ймовірності 1%.

Позитивні результати, здобуті від експериментального навчання і підтверджені математичними розрахунками, свідчать про ефективність пропонованої методики та необхідність упровадження основних її положень у практику початкового навчання.

Таким чином, визначення теоретичних засад формування й розвитку у молодших школярів комунікативно-мовленнєвих умінь засобами службових частин мови та проведене експериментальне дослідження дали змогу сформулювати такі висновки:

1. Аналіз науково-методичної літератури, шкільної практики, сучасних підходів до навчання рідної мови виявив суспільну потребу до формування мовленнєвої компетенції школярів та недостатню розробленість цієї проблеми у вітчизняній лінгводидактиці.

2. Включення більшого за обсягом, ніж пропонує чинна програма з мови для 1-3 (1-4) класів, навчального матеріалу про службові частини мови зумовлюється широкою їх семантикою та граматичними функціями, активною роллю у побудові різностильових і різножанрових висловлювань. Разом з інтонацією та жестами як допоміжними засобами увиразнення вони впливають на зміст і хід спілкування, є важливими в комунікативному аспекті. Ці твердження складають лінгвістичне підгрунтя процесу розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь засобами службових частин мови.

Психологічною основою розвитку зазначених умінь є теорія мовленнєвої діяльності, у відповідності з якою розвиток мовлення проходить з орієнтацією на структуру мовленнєвих дій, що передбачає поетапну роботу над створенням висловлювання і сприяє формуванню комунікативних умінь.

Дидактичною основою послужили окремі положення концепцій оптимізації навчального процесу, розвивального навчання, системного та функціонального підходів до вивчення мовних явищ.

3. Розроблені діагностичні завдання дозволили одержати попередні результати виявлення рівнів розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь учнів у процесі мовленнєвої діяльності на основі визначених критеріїв та показників, що дало змогу об'єктивно оцінити стан означених умінь і розробити методику експериментального вивчення службових частин мови з метою правильного й доцільного використання їх у ході спілкування.

4. Експериментальна робота засвідчила, що засвоєння елементарних теоретичних відомостей про прийменники, сполучники, частки, по-перше, є посильним для учнів початкової школи, доступним їхньому розумінню (за умови правильно дібраних методів і прийомів навчання, дидактичного й мовного матеріалу), по-друге, збагачення лексичного запасу школярів словами з розряду службових частин мови та синтаксичними конструкціями з ними сприяє підвищенню якості усних висловлювань і письмових робіт, поглиблює розуміння виучуваних граматичних категорій і таким чином забезпечує якісне засвоєння курсу мови, зорієтованого на удосконалення комунікативного аспекту мовлення.

5. Ознайомлення молодших школярів зі службовими частинами мови створює умови для ефективного засвоєння ними граматичного ладу української мови, розширює межі навчальної діяльності, а саме:

передбачає вдумливий аналіз і свідомий вибір мовних засобів;

створює проблемні ситуації, розв'язання яких спонукає молодших школярів до виконання мислительних операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, висновки.

6. Поєднання різноманітних форм і методів роботи у процесі експериментального навчання є важливим засобом стимулювання активної пізнавальної діяльності молодших школярів, формування і закріплення у них інтелектуальних умінь, підвищення їхньої комунікативної компетенції.

7. Теоретичні положення дослідження та ефективність методичних рекомендацій перевірено експериментально. Результати формуючого експерименту підтверджують, що розроблена методика розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь засобами службових частин мови сприяє розвитку мовлення молодших школярів, покращуючи його якісні характеристики: точність, аргументованість, доцільність, послідовність, доказовість, дієвість тощо, а отже є достатньо результативною й доцільною. Як видно з аналізу результатів проведеного формуючого експерименту, учні експериментальних класів за час, відведений програмою, оволоділи більшим об'ємом знань про службові частини мови і вміннями правильно й доцільно їх уживати, ніж учні контрольних класів.

8. Запропонована в дисертаційному дослідженні методика розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь засобами службових частин мови сприяє розумовому й інтелектуальному розвитку молодших школярів. Введення апробованих експериментальних матеріалів до програмового навчального матеріалу з мови забезпечить реалізацію принципу перспективності й наступності між початковою і середньою ланками школи в загальній системі мовної освіти.

Проблема розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь не вичерпується результатами проведеного дослідження. Подальшого вивчення потребують питання здійснення міжпредметних зв'язків у розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь, удосконалення лінгвометодичної та дидактичної бази мовної й мовленнєвої підготовки молодших школярів.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях

1. Демидчик Г.С. До питання про визначення статусу службових частин мови // Придніпровський науковий вісник. 1998. №127 (194): Філологія та педагогіка. С.38 - 45.

2. Демидчик Г.С. Службові частини мови у мовленні молодших школярів: Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Зб. наук. праць / Ред. кол. Н.В. Гузій (відп. ред.) та ін. К.: НПУ, 1999. Вип. 2. С. 315 - 318.

3. Демидчик Г. Зміст і форми вивчення прийменників з комунікативною метою // Початкова школа. 1999. № 6. С. 14 - 17.

4. Демидчик Г. Вживання сполучників і часток як засіб увиразнення мовлення учнів // Початкова школа. 1999. № 10. С. 13 - 16.

5. Демидчик Г.С., Собко В.О. Плани-завдання для самостійної роботи студентів з курсу “Методика викладання української мови”: Навчально-методичне видання. Глухів, 2000. 40 с.

Анотація

Демидчик Г.С. Розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів засобами службових частин мови. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 - теорія і методика навчання української мови. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2001.

У дисертації на основі аналізу наукової та навчально-методичної літератури визначено статус службових частин мови, їх семантичні і граматичні функції та семантико-стилістичні властивості; обґрунтовано психолого-педагогічні та методичні передумови розвитку у молодших школярів умінь використовувати прийменники, сполучники, частки в процесі спілкування (комунікації); представлено теоретично обґрунтовану й експериментально перевірену методику розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь засобами службових частин мови.

Розроблена методика забезпечує системне опрацювання на практично-мовленнєвому рівні зазначених лексико-граматичних класів слів з урахуванням їх функціонування в комунікативних одиницях (словосполученні, реченні, тексті) шляхом використання відповідних методів і прийомів навчання.

Пропонована методика сприяє поглибленню знань з функціональної граматики, виробленню стійких комунікативно-мовленнєвих умінь, надає мовленню якісних комунікативних характеристик, забезпечує реалізацію принципу перспективності й наступності між початковою і середньою ланками школи в загальній системі мовної освіти.

Ключові слова: службові частини мови, мовленнєва діяльність, мовленнєва дія, мовленнєвий розвиток, комунікативно-мовленнєві вміння.

Аннотация

Демидчик Г.С. Развитие коммуникативно-речевых умений младших школьников средствами служебных частей речи. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02 - теория и методика обучения украинскому языку. - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2001.

В диссертации в результате анализа научной и учебно-методической литературы определена роль служебных частей речи как средсва развития коммуникативно-речевых умений; обоснованы психолого-педагогические и методические предпосылки формирования у младших школьников умений употреблять служебные части речи в процессе коммуникации; представлена теоретически обоснованная и экспериментально проверенная методика развития умений правильно употреблять предлоги, союзы, частицы в устных и письменных высказываниях.

Большинство лингвистов, подтверждая семантическую, синтаксическую и морфологическую специфику служебных частей речи, главенствующими определяют их синтаксическое своеобразие, синтаксическую и коммуникативную функции. Предлоги, союзы и частицы составляют структуру языка, его внутреннюю и внешнюю национальную специфику.

Анализ учебно-методической литературы, результаты анкетирования учителей начальных классов показали, что в действующих программах и учебниках по украинскому языку служебные части речи представлены в недостаточном объеме, и это негативно сказывается на коммуникативных характеристиках детской речи.

В работе представлена экспериментальная методика развития коммуникативно-речевых умений средствами служебных частей речи, суть которой состоит в системном и планомерном ознакомлении младших школьников с семантическими и грамматическими функциями и семантико-стилистическими свойствами служебных частей речи и поэтапном включении их в речевую деятельность: наблюдение за их ролью в языковом материале упражнений; выбор наиболее выразительного варианта служебной части речи и включение его в различные коммуникативные единицы; редактирование, или исправление ошибок, связанных с нарушением норм грамматической сочетаемости слов; выполнение творческих заданий по активизации служебных частей речи в речевой деятельности, протекающей с определенной коммуникативной целью.

В ходе экспериментального исследования установлено, что обогащение лексического запаса детей младшего школьного возраста служебными частями речи, усвоение их роли и свойств и формирование на этой основе коммуникативно-речевых умений возможно и целесообразно, начиная с периода обучения грамоте и в дальнейшем обучении родному языку.

Эффективными в этом процессе являются методы наблюдения, конструирования и продуцирования учащимися различных коммуникативно значимых конструкций с предлогами, союзами, частицами, а также методические приемы: эвристическая беседа, рассказ, лингвистический анализ, синонимическая замена, редактирование, выполнение упражнений, ведущими среди которых являются рецептивные, репродуктивные и продуктивные.

В ходе обучения методы и приемы постоянно чередуются, способствуя глубокому усвоению необходимого минимума знаний о служебных частях речи и формированию устойчивых коммуникативных умений.

Разработанная методика исходит из принципов и содержания развивающего обучения, соблюдения коммуникативно-деятельностного подхода к обучению языку.

Использованные автором методы эмпирических исследований, преобладающими среди которых были различные виды эксперимента и срезов, обеспечивают высокий уровень достоверности полученных результатов и позволяют заключить, что предлагаемая методика способствует углублению знаний учащихся младших классов о служебных частях речи, составляющих основу для формирования и развития коммуникативно-речевых умений, поскольку речевая деятельность более эффективна в том случае, когда опирается на определенные лингвистические знания.

Ключевые слова:служебные части речи, речевая деятельность, речевое дейсвие, речевое развитие, коммуникативно-речевые умения.

Annotation

Demydchyk H.S. The development of the communicative and speech abilities of the junior pupils by means of structural parts of speech. - Manuscript.

The dissertation for the candidate degree of the pedagogical scienses on the speciality 13.00.02 - Theory and methods of teaching of the Ukrainian Language. - The Institute of Pedagogics of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2001.

The thesis gives the analysis of the scientific and methodical literature and determines the status of the structural parts of speech, their semantical and grammatical functions, their semantic and stylistic properties; the psychological, pedagogical and methodical preconditions of the development of junior pupils' abilities, presents using prepositions, conjunctions, particles in the process of communication, introduces methods the development of the communicative speech by means of structural parts of speech.

The worked out method provides the systematic mastering of lexical and grammatical classes of words and their functions in the communicative units (word-combinations, sentences, texts) in accordance with the use of methods and ways of teaching.

The method proposed improves functional grammar knowledge, forms the steady communicative and speech abilities; gives communicative characteristics of the speech, provides the realization of the principle of the perspectiveness and succession of the junior and secondary stages of the system of teaching the language at school.

Key words: structural parts of speech, speech activity, speech action, speech development, communicative and speech ability.

Размещено на Allbest.ru

...