Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут педагогіки

Академії Педагогічних Наук України

УДК 371.02 (092), (477)

Проблеми виховання і освіти

у творчій спадщині В.І. Вернадського

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Лещенко Анатолій Васильович

Київ - 2001



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, дійсний член АПН України Зязюн Іван Андрійович, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, директор, м. Київ.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, доцент Дубасенюк Олександра Антонівна, Житомирський державний педагогічний університет імені І.Я. Франка, завідувач кафедри педагогіки, м. Житомир;

кандидат педагогічних наук, доцент Антонець Михайло Якович, Інститут педагогіки АПН України, докторант, м. Київ.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград.

Захист відбудеться “22” лютого 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д, 4-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

Автореферат розісланий “18 ” січня 2001 року.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради Бібік Н.М.



Лещенко А.В. Проблеми виховання і освіти у творчій спадщині В.І. Вернадського. - Рукопис. вернадський просвітницький школа

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2000.

Дисертаційне дослідження присвячено цілісному аналізу поглядів В. І. Вернадського на освіту і виховання. Охарактеризовано культурницько-освітню діяльність ученого, його концепцію про зміст і шляхи просвітницької роботи серед народу, принципи шкільної освіти, загальнолюдський аспект функціонування національних шкіл, демократичні засади організації вищої школи, її науковий і педагогічний потенціал.

У дисертації висвітлено погляди В. Вернадського на принципи сімейного виховання, їх практичну реалізацію, обґрунтована концепція про доцільність вивчення автобіографічних і публіцистичних матеріалів ученого з метою виявлення умов формування обдарованої особистості і специфіки її взаємодії з соціумом. Показано вплив на тогочасні освітні процеси педагогічних поглядів В. Вернадського та їх прогностичний характер для сучасного етапу розвитку педагогічної науки і практики.

Ключові слова: становлення особистості, сімейне виховання, родове самовизначення, науковий підхід, закон апперцепції, культурницько-освітня діяльність, шкільна освіта, вища школа, навчальна і наукова робота, особистість педагога, народ, який учиться.



Лещенко А.В. Проблемы воспитания и образования в творческом наследии В.И. Вернадского. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена целостному анализу взглядов Владимира Ивановича Вернадского на воспитание и образование. Охарактеризовано культурно-просветительскую деятельность учёного, его концепцию о содержании и путях просветительской работы среди народа, принципы школьного образования, общечеловеческий аспект функционирования национальных школ, демократические основы организации высшей школы, её научный и педагогический потенциал.

В диссертации анализируются взгляды В. Вернадского на принципы семейного воспитания, их практическую реализацию, обосновано концепцию о целесообразности изучения автобиографических и публицистических материалов учёного с целью выявления условий формирования одарённой личности и специфики её взаимодействия с социумом. Показано влияние на образовательные процессы того времени педагогических взглядов В. Вернадского и их прогностический характер для современного этапа развития педагогической науки и практики.

В соответствии с концепцией В. Вернадского определение для личности ее родословной имеет принципиальное значение, поскольку осознается своеобразный генетический код, определяется роль положительных и отрицательных традиций, вносятся определенные коррективы в систему семейного воспитания. Отдавая должное непосредственному жизненному опыту, В. Вернадский одновременно отбрасывал субъективизм, аматорство, схематизм при решении воспитательных задач. В этом контексте ученый особенное значение придавал самообразованию родителей, разработал методику изучения педагогической литературы.

Глубокое уважение к личности ребенка, бережное отношение к его индивидуальным наклонностям, создание благоприятной для всестороннего развития домашней атмосферы - принципы, которые были положены в основу воспитательной концепции семьи Вернадских и последовательно реализовывались при воспитании детей.

Одной из важнейших проблем воспитания В.Вернадский считал осознание потребности творчества для человеческой жизни. Реализация этого задания наиболее успешно осуществляется в области художественной культуры. Анализ творческого наследия В.Вернадского дает основания утверждать, что эстетическому воспитанию ученый придавал исключительное значение, считая различные виды искусств незаменимыми факторами в формировании личности.

Заслуживает внимания концепция культурно-просветительской работы в трактовке В.Вернадского, в которой он обосновал потребность просветительской деятельности среди народа, определил тенденции ее развития и брал непосредственное участие в ее реализации.

Человек демократических убеждений, сторонник украинского национально-культурного движения В.Вернадский в запрещении обучения детей на родном языке видел грубое нарушение деспотичными правительствами человеческих прав. Он резко критиковал так называемую "прогрессивную русскую общественность" за ее враждебное отношение к украинству и фактическую поддержку русификации украинского населения.

В спектре научно-педагогических интересов В.Вернадского одно из центральных мест принадлежит различным аспектам деятельности высшей школы. Аксиоматичным для В. Вернадского было то, что высшая школа, выполняя свои учебно-воспитательные задачи, должна осуществлять их на базе серьезной научно-исследовательской работы. Ее предназначением является также научно-методическое руководство системой среднего образования, способствование овладению знаниями широких масс населения, непосредственная реализация идеи "учащегося народа".

Ключевые слова: становление личности, семейное воспитание, родовое самоопределение, научный подход, закон апперцепции, культурно-просветительная деятельность, школьное образование, высшая школа, обучение и научная работа, личность педагога, учащийся народ.



Leshchenko A.V. Training & Educational problems in the creative heritage of V. Vernadsky. - Manuscript.

The thesis is for a candidate degree (pedagogics) on speciality 13.00.01. - general pedagogics & history of pedagogics. - Institute for Pedagogics of Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000.

The dissertation is devoted to entire analysis of Vernadskys' views on education & up-bringing. The cultural & educational activity of the scientist, his conception about content & ways of up-bringing work among the people, principles of school education, common aspect of national schools functioning, democratic base of higher school organisation, its scientific & pedagogical potential are characterized.

Dissertation represents views of V.Vernadsky on principles of family education, their practical realisation. The theoretical base for a conception about the nessesaty studying of autobiographic & publicistic materials of scientist with target to support formation of gifted personality & specific of cooperation with society is completed. It shows influence of Vernadskys' pedagogical views on educational processes of that time, their prognostic character for nowdays development of pedagogical science & practice.

Key words: the personality formation, family breeding, origin determination, scientific underground, low of apperception, cultural and educational activity, school education, higher level school, educational and scientific creation, teacher's personality, studying people.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Згідно з законом України “Про загальну середню освіту” (13.05.1999) у сучасних умовах розвитку української державності першорядного значення набуває осмислення основних принципів і шляхів реалізації особистісно орієнтованої освіти. Гуманістична парадигма формування особистості охоплює ідеї цілісного виховання людини в найрізноманітніших аспектах психічного і соціального життя: сім'ї, школи і позашкільних установ. Здійсненню окреслених завдань значною мірою сприяє дослідження здобутків науково-педагогічної думки з проблем навчання і виховання. У цьому аспекті надзвичайно перспективним є дослідження поглядів на виховання і освіту всесвітньо відомого вченого, мислителя, природознавця, політичного діяча, педагога Володимира Івановича Вернадського.

Багатогранна наукова спадщина В. Вернадського, його життєвий шлях, суспільно-політична діяльність досить глибоко і різнобічно висвітлені дослідниками (Г.П. Аксьонов, О.М. Апанович, Р.К. Баландін, Л.І. Гумилевський, Б.Л. Личков, І.І. Мочалов, О.Є. Ферсман та ін.). Проте важлива складова частина науково-творчого доробку вченого - його культурно-просвітницька педагогічна діяльність - ще не стали предметом ґрунтовного дослідження. Певним внеском у постановку цієї проблеми є праці Г.П. Аксьонова (“І все велике - не сон”, “Особистість є найдорогоцінніша, найвеличніша цінність”), у яких звернуто увагу на зацікавлення В. Вернадського питаннями організації просвітницької роботи і шкільництва, а також стаття С.В. Машкіної “Науково педагогічна спадщина В.І. Вернадського: у пошуках нової парадигми освіти”. Частково педагогічна діяльність В. Вернадського розглядається у монографіях загального плану (Р.К. Баландіна “Вернадський: життя, думка, безсмертя”, І.І. Мочалова “Володимир Іванович Вернадський (1863-1945)”, Л.І. Гумилевського “Вернадський”, К.М. Ситника, О.М. Апанович, С.М. Стойко “В.І. Вернадський: життя і діяльність на Україні”).

Однак до цього часу відсутнє спеціальне наукове дослідження, де б цілісно розглядалися педагогічні погляди В. Вернадського. А між тим за останні роки опубліковані раніше не відомі архівні матеріали (щоденникові записи, листування, спогади, публіцистичні статті) вченого, які мають велику наукову значущість і окреслюють позицію В.Вернадського щодо розв`язання на сучасному етапі важливих навчально-виховних проблем: науково-мистецький підхід до реалізації виховних завдань; вплив сімейної атмосфери на результативність виховання; родове самопізнання в процесі становлення особистості; зміст і шляхи просвітницької роботи серед народу; освіта в історичному розвитку людства; принципи шкільної освіти; загальнолюдський аспект функціонування національних шкіл; демократичні засади організації вищої школи, її науковий і педагогічний потенціал.

Актуальність цієї проблематики, її недостатнє висвітлення в науковій літературі обумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Проблеми виховання і освіти у творчій спадщині В.І. Вернадського”.

Зв'язок теми дисертації з планами науково-дослідної роботи. Дисертація виконана відповідно до плану НДР Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України при розробці теми “Концептуальні засади психолого-педагогічної підготовки вчителів у сучасних умовах (питання теорії і технології)” РК №0197И 006397.

Об'єкт дослідження - творча спадщина В.І. Вернадського.

Предмет дослідження - погляди В.І. Вернадського на проблеми освіти і виховання.

Мета дослідження - на основі систематизації і узагальнення автобіографічних і науково-публіцистичних матеріалів В.І. Вернадського розкрити погляди вченого на роль культурно-просвітницької і виховної роботи у процесі формування особистості.

Концепція дослідження. Специфіка даного дослідження полягає в опрацюванні автобіографічних матеріалів (листів, щоденникових записів, спогадів, публіцистичних виступів В. Вернадського), що становлять поданий у розвитку автопортрет ученого, самохарактеристику надзвичайно цільної людської особистості з високими злетами інтелектуальної думки, твердими моральними принципами, психологічно-філософськими роздумами про навколишній світ і людину в ньому.

Епістолярно-мемуарна спадщина В. Вернадського позначена печаттю його особистості, почуттєво-емоційним підходом до добору і інтерпретації описуваних фактів і подій. Проте це не тільки не зменшує вагомості висловлених таким способом думок, узагальнень, висновків, а й надає їм своєрідної рельєфності, переконливості, емоційної образності, без чого, на погляд ученого, взагалі неможливі науковий пошук і відкриття.

В. Вернадський послідовно відстоював думку, що зафіксовані в автобіографічних матеріалах факти, погляди, ідеї так чи інакше набувають широкого громадського резонансу. Рукописний характер таких матеріалів, на погляд ученого, не міняє суті справи, бо навіть, здавалося б, назавжди втрачені мемуари і рукописи попадають до рук тих чи інших людей і справляють реально відчутний вплив.

Даючи загальну оцінку автобіографічним матеріалам В. Вернадського, відзначимо, що вони, охоплюючи велике коло питань і значний проміжок часу, відображають розвиток наукових ідей ученого, його розуміння суспільних процесів, роздуми про виховання і освіту, всебічний розвиток особистості, культурне будівництво у найширшому значенні цього слова. Таким же тематичним багатством позначені публіцистичні виступи В. Вернадського, у яких глибина аналізу явищ життя суспільства не втратила актуальності до сьогоднішнього дня, а громадянський пафос настільки високий, що ці статті не можна не віднести до розряду класичної соціальної публіцистики.

В. Вернадський розглядав життя у функціональній єдності особистих і суспільних аспектів, тому в його автобіографічних матеріалах знайшли відображення події історичного, громадсько-політичного характеру, соціальні потрясіння тогочасної доби, проблеми культури, виховання і освіти у їхній багатогранності.

Через розкриття власної сутності у дитинстві, юності, зрілому віці В. Вернадський яскраво висвітлив вузлові питання педагогічної антропології: природу особистості, що розвивається; джерела і процеси її формування; взаємодію вихователів і вихованців. Обрання об'єктом дослідження неповторного, унікального, характерного конкретній особі зумовлює предметність, переконливість результатів науково-дослідницької роботи щодо єдності загального і окремого в людині, тобто прояву спільних закономірностей у конкретних варіаціях життя індивідуума.

Автобіографічні матеріали В. Вернадського - це не тільки своєрідна інтерпретація характеру і обставин формування особистості, а й наукове дослідження багатогранності світосприймання, вірогідні інформаційні джерела щодо дієвості освіти і виховання для усунення деструктивних деформуючих і руйнівних впливів соціуму на особистість та створення умов для її гармонійного розвитку і самореалізації.

Відповідно до об'єкта, предмета, мети і концепції визначено основні завдання дослідження:

Визначити та проаналізувати роль сімейного виховання у процесі формування особистості через призму світобачення В. Вернадського.

Охарактеризувати культурно-просвітницьку діяльність В.Вернадського.

З'ясувати проблеми шкільної освіти в осмисленні В. Вернадського.

Розкрити сутність ідей В. Вернадського про українську національну школу.

Визначити погляди В. Вернадського на функціональну структуру вищої школи, форми і методи її роботи.

Методологічною основою дослідження є концепція єдності, цілісності, нерозривності загального і особливого, окремого в людині, її історії та історії пізнання. Принцип єдності людини, людства і його історії постулює закономірність індивідуальних і часових відмінностей. Одночасно будь-яка своєрідність особистості або епохи може розглядатися як конкретний випадок загальної закономірності. Тому все значуще для однієї людини або даного часу має певне відношення і до будь-якої іншої людини і до іншого історичного періоду. Пошук закономірностей у кожному окремому випадку, дослідження окремого, визначення питомої ваги загального в особливому - необхідна передумова і метод отримання пошукових фактів. Для педагогічних досліджень рівнозначно важливі як фіксація особливого і окремого, так і визначення умов співставлення, перевірки і узагальнення емпіричних даних.

Теоретичну основу дослідження складають положення та висновки, що стосуються:

завдань, змісту, форм і методів педагогічної антропології (Б. Бім-Бад, П. Каптєрєв, О. Кошелєва, К. Ушинський, Я. Чепіга);

ролі сім'ї у процесі формування особистості (І. Бех, Я. Корчак, А. Макаренко, Б. Спок, В. Сухомлинський);

впливу змісту, форми і методів шкільної освіти на розвиток творчої особистості (С. Гончаренко, В. Кремень, О. Савченко, О. Сухомлинська, В. Сухомлинський, С. Сисоєва, Т. Шацький, М. Ярмаченко);

функціональної структури, форм і методів вищої школи (І. Зязюн, О. Рудницька, Г. Сагач, Т. Стефановська).

Основні джерела дослідження:

праці В. Вернадського: біографії, мемуари, монографії, журнальні статті, виступи, доповіді, тексти лекцій;

документи і матеріали щодо встановлення і розвитку педагогічної думки і шкільної практики в Україні і в Росії з кінця ХІХ - до середини ХХ століття;

матеріали державного архіву Полтавської області;

матеріали Педагогічного музею АПН України;

твори видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів: В. Сухомлинського, К. Ушинського, С. Русової, А. Макаренка, Дж. Дьюї, Ж.-Ж. Руссо, О. Декролі, присвячені основоположним проблемам теорії та практики виховання;

праці провідних дослідників про суспільно політичну діяльність і науково-публіцистичну спадщину В. Вернадського - Г. Аксьонова, О. Апанович, Р. Баландіна, Л. Гумилевського, Б. Личкова, І. Мочалова, К. Ситника, С. Стойко, О. Ферсмана;

праці сучасних учених у галузі теорії та історії педагогіки - А. Алексюка, С. Гончаренка М. Євтуха, І. Зязюна, Н. Ничкало, В. Паламарчука, О. Савченко, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка;

періодична педагогічна преса початку ХХ століття;

сучасна педагогічна періодична преса;

довідково-бібліографічна література;

автореферати дисертацій та дисертаційні дослідження;

зарубіжна література з питань історії освіти і виховання.

Методи дослідження. На різних етапах дослідження було використано педагогіко-антропологічний метод вивчення автобіографічних матеріалів і ряд взаємодоповнюючих методів, зокрема: історико-логічний, системно-структурний та порівняльний аналіз, систематизація та узагальнення педагогічних аспектів мемуарно-епістолярної і публіцистичної спадщини, виховно-освітніх ідей і досвіду В. Вернадського.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше здійснений цілісний аналіз поглядів В. Вернадського на проблеми виховання й освіти, виділено основні напрями його педагогічної спадщини;

обґрунтована концепція про доцільність вивчення автобіографічних і публіцистичних матеріалів В. Вернадського з метою виявлення умов формування особистості і специфіки її взаємодії з соціумом;

уведено до наукового обігу новий фактологічний матеріал на основі дослідження багаточисленних джерел мемуарного і епістолярного характеру, що значно розширили і конкретизували наукові уявлення про педагогічні погляди В. Вернадського, їх вплив на тогочасні освітні процеси та їх прогностичний характер для сучасного етапу розвитку педагогічної науки та практики.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його теоретичні положення і висновки, фактичний історико-педагогічний матеріал можуть бути використані при вирішенні завдань реформування системи вищої і середньої освіти, підвищенні якості підготовки педагогічних та управлінських кадрів шляхом доповнення змісту курсів педагогіки, історії педагогіки, аналізом культурно-просвітницької діяльності В.Вернадського, характеристикою системи його поглядів на освіту і виховання; проведення спецкурсів та спецсемінарів з питань виховання творчої особистості, обдарованих школярів, принципів сімейного виховання, шляхів організації системи середньої і вищої освіти, активних форм і методів навчання. Результати дослідження можуть бути використані при написанні підручників, посібників, методичних рекомендацій з педагогічної проблематики для широкого кола вчителів, науковців, студентів, у діяльності теоретико-методологічних та методичних семінарів кафедр педагогічних вузів з питань педагогічної антропології, культурно-просвітницької роботи серед населення, при організації методичних об'єднань вчителів середніх шкіл, у роботі учнівських та студентських наукових гуртків.

Особистий внесок здобувача полягає у виявленні сутності освітньо-виховної концепції В. Вернадського, в науковій характеристиці культурно-просвітницької діяльності вченого, у визначенні суспільно-педагогічної значущості поглядів В. Вернадського на освіту і виховання.

Організація дослідження. Дослідження проводилося упродовж 1995-2000 рр. і охоплювало кілька етапів науково-педагогічного пошуку.

На першому етапі (1995-1997) - здійснювався вибір об'єкта та предмета дослідження, визначалися мета і завдання дисертації, опрацьовувалася мемуарна, епістолярна і публіцистична спадщина В. Вернадського, вивчалася філософська, педагогічна, психологічна і соціально-політична література, дотична до теми дослідження.

На другому етапі (1997-1999) - здійснено науково-пошукову роботу стосовно з'ясування концепції В. Вернадського про сімейне виховання. Були визначені зміст і методи культурно-просвітницької діяльності В. Вернадського, його погляди на шляхи розвитку системи шкільної освіти, вищої школи.

На узагальнюючому етапі (1999-2000) - проведено опрацювання і систематизацію даних, узагальнено результати дослідження, сформульовано концептуальні положення, висновки, узагальнення, рекомендації.

Вірогідність одержаних результатів дослідження забезпечується методологічною і теоретичною обґрунтованістю його основних положень; застосуванням комплексу взаємопов'язаних методів відповідно до мети, гіпотези і завдань дослідження, науковим аналізом фактологічного матеріалу в історико-генетичному, порівняльно-історичному, логічному і проблемному аспектах.

На захист виносяться:

Виявлена концепція В.Вернадського про те, що сім'я є важливим фактором формування особистості за умов наукового підходу до організації сімейного виховання, збереження історії і передачі сімейних традицій, реалізації особистісно-орієнтованих гуманістичних виховних принципів.

Науково обґрунтована характеристика культурно-просвітницької діяльності В. Вернадського, що складається з таких компонентів: 1) визначення змісту і шляхів просвітницької роботи; 2) організація освітньої справи як передумови піднесення культурного рівня народу; 3) відстоювання ідеї української національної школи як прояву утвердження в житті загальнолюдських цінностей, показ зумовленості розвитку українського шкільництва від загальнокультурних та соціально-історичних факторі

Систематизація поглядів В. Вернадського на демократичний устрій вищої школи, наукові принципи організації її навчально-виховної роботи.

Апробація та впровадження результатів дослідження здійснювалися у доповідях та виступах на Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика сучасного естетичного виховання у контексті педагогічної спадщини Василя Сухомлинського” (м. Полтава, 1998) "Типологічна спорідненість поглядів В.І.Вернадського і В.О.Сухомлинського на роль спостереження у навчально-виховному процесі", Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів” (м. Полтава, 2000), “Вивчення довкілля в загальноосвітній школі та ідеї В.О. Сухомлинського” (м. Полтава, 2000), регіональних науково-практичних конференціях, семінарах (Київ, 1997-1999 рр.), семінарах педагогічних працівників в загальноосвітніх закладах Києва, Львова, Полтави. Наукові положення, навчальні матеріали, методичні рекомендації впроваджено у навчально-виховний процес Львівського національного університету імені Івана Франка, Полтавського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників імені М.В. Остроградського, Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, загальноосвітніх шкіл №7, №16, “Чарівний світ” міста Полтави.

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 11публікаціях, 10 написано без співавторів, у тому числі: 4 статті у провідних наукових фахових виданнях, 2 статті у збірниках наукових праць, 3 статті в інших виданнях, 2 статті у збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків (обсяг основного тексту - 180 сторінок), списку використаних джерел (209 найменувань); робота містить також 5 додатків. Загальний обсяг роботи складає 209 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми та ступінь дослідженості обраної проблеми, сформульовано концепцію, гіпотезу, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи дослідження, сформульовано наукову новизну, розкрито теоретичне і практичне значення дослідження, висвітлені основні положення, що виносяться на захист, відображено апробацію і впровадження результатів дослідження, викладено особистий внесок здобувача.

У першому розділі - “В. Вернадський про сім'ю як першоджерело становлення особистості” - висвітлено погляди В. Вернадського на принципи сімейного виховання і їх практичну реалізацію. Дослідження мемуарно-епістолярних і публіцистичних матеріалів ученого засвідчило: проблеми сімейного виховання постійно перебували в полі зору В. Вернадського. У своїх автобіографічних матеріалах учений об'єктивно підтверджував закон апперцепції, тобто залежність подальшого життя особистості, її складних і глибоких сприймань навколишнього світу від змісту і структури попереднього досвіду.

За переконанням ученого, принципового значення для кожної людини набуває встановлення свого родовідного дерева, оскільки цим шляхом осягається своєрідний генетичний код, усвідомлюється вага позитивних і негативних сімейних традицій. В. Вернадський вказував, що дуже важливо, щоб ніколи із родин не зникала її історія, що у родинах, де довго живе така історія, завжди є можливість вироблення сильних характерів для досягнення традиційних завдань. Ближче тоді зв'язок з землею, з історією батьківщини.

В. Вернадський уважно і зацікавлено ставився до легенд своєї родини. Йому імпонував зв'язок його роду з українським козацтвом - людьми могутньої плоті і великої сили духу. Висотою помислів, гідними поставами предки для В.Вернадського уособлювали духонаповнення своєї доби. Тому такий вагомий акцент робився на їхній ідейно-духовній близькості до Тараса Шевченка, Джорджа Вашингтона і Авраама Лінкольна. Трактування В.Вернадським семантики родинних легенд дає підґрунтя визначити його позицію у своєму часі, емоційно-чуттєве і критично-інтелектуальне усвідомлення свого ”Я”.

Уважно вивчаючи власний родовід, В. Вернадський прийшов до висновку, що образи предків акумулюють в собі великий інтелектуально-емоційний виховний потенціал, оскільки будучи неповторними людськими особистостями, вони проявили такі риси, що завжди мали і матимуть універсальне, загальнолюдське значення.

У сім'ї Вернадських був досить сильний авторитет батьків, зумовлений морально-етичними традиціями і безпосереднім життєвим досвідом дітей. В. Вернадський неодноразово відзначав різнобічний вплив на себе батька. Особливо це проявлялося у послідовному прищеплюванні хлопцеві інтересу до суспільно-політичних проблем, до української історії, мови, літератури, музики. Ідеї правди, справедливості, людської і національної гідності, винесені В. Вернадським з батьківської хати, стали визначальними принципами його життєвих переконань. У дисертації підкреслено, що, розповідаючи про своє дитинство, В. Вернадський не тільки яскраво відтворював дитячі враження і спогади, а й розставляв, при цьому, акценти інтелектуально-духовно зрілої людини, для якої виховання дітей стало об'єктом наукового і особистісного зацікавлення.

Виходячи з принципу, що “сім'я повинна виробляти добрих робітників на користь людську”, В. Вернадський критично розглядав практику виховання у сім'ях привілейованих верств Росії, де створювалися тепличні умови для морально-інтелектуального розвитку дітей при повному ігноруванні їх фізичного стану і готовності до трудової діяльності. Прямим наслідком такої постановки виховної роботи стало зникнення родин, у яких би спадкова талановитість передавалася з покоління в покоління, а, натомість, інтенсифікувався процес духовного, розумового і фізичного виродження, деградації. Ставлячи проблеми виховання на наукову основу, вчений постійно керувався гуманістичними засадами, що знайшли втілення у афористичному вислові: “Всяка робота над дитиною, всяке нововведення можна застосовувати до неї тільки тоді, коли повністю переконаний про їх користь і необхідність”.

Благородним покликанням педагогічної діяльності, В.Вернадський вважав формування громадянської мужності, виховання інших, і себе, “щоб не загрузнути і не заглухнути в болоті, зуміти передати іншим поколінням хоч трішечки святого вогню, який ми отримали від предків” В. Вернадський поділяв думки видатного педагога К. Ушинського про те, що у вихованні все повинно базуватися на особистості вихователя, оскільки виховна сила випливає лише з живого джерела людської особистості і тільки характером можна створити характер.

У науковій, художній, мемуарній літературі В. Вернадський шукав і знаходив відповідь на проблеми виховання. Аналіз його спадщини дає також підставу стверджувати, що естетичному вихованню вчений надавав виключного значення, вважаючи різні види мистецтва педагогічними чинниками у формуванні людських особистостей. Надзвичайно корисним, з цього погляду, він вважав досвід зарубіжних педагогів (Ч. Леланд, П. Моро, Б. Пере), які високо підносили роль малювання, пластики, творчих ігор для правильного розвитку дітей, їхньої пам'яті і кмітливості.

У дисертації на багатьох прикладах показано, як у сім'ї Вернадських здійснювалася програма різнобічного естетичного виховання і як це позначилось на поглядах і уподобаннях їх дітей.

Важливою функцією виховання В. Вернадський визнавав утвердження гігієни тіла, гігієни думки і гігієни почуття. Весь цей комплекс, на його думку, успішно формується засобами мистецтва, яке своєю сутністю невіддільне від психотерапевтичного впливу на людину.

В. Вернадський відчував моральне задоволення від того, що ці гуманістичні принципи, які він сповідував упродовж усього життя, знайшли втілення у світогляді його дітей. Це, по-перше, особиста порядність, чесність, сумлінність, щирість, працьовитість відкритість, безбоязність при висловлюванні і захисті переконань, послідовність при їх втіленні у життя. По-друге, це - “освіченість розуму”, що включає знайомство з філософією і досконале володіння професійною спеціальністю, а також знання, розуміння і відчуття краси мистецтва. Думаючи про своїх дітей, В. Вернадський мав усі підстави констатувати: “Я виконав свій обов'язок - передав наступному за мною поколінню віковий суспільний обов'язок, що покладений був на мене”.

В. Вернадський виразно окреслив ту сімейну атмосферу, в якій проходить процес формування особистості. Вона включає різні аспекти впливу на дітей - родові, історичні, культурні, політичні, особистісні. Тільки комплекс цих факторів здатний при бережливому культивуванні особистої свободи і людської гідності зробити ефективним і повноцінним сімейний виховний процес.

У другому розділі - “Культурницько-освітня діяльність В. Вернадського” - розглянуто різноманітні аспекти прикладання творчих зусиль ученого до розв'язання освітніх завдань, проголошуваних і здійснюваних ним педагогічних ідей.

На широкому фактичному матеріалі в дисертації показано, що в основі культурницько-освітньої діяльності В. Вернадського (орієнтація на написання і видання тематичних циклів популярних книг, організація бібліотек, читалень, освітніх товариств, шкіл грамотності, недільних шкіл, влаштовування публічних читань і лекцій) була покладена ідея піднесення культурного рівня, суспільно-історичної і наукової свідомості народу. Вчений був переконаний, що поширення “знання і мистецтва” може стати могутнім фактором розвитку і розкриття творчих сил народу, усунення суспільно-політичних і міжнаціональних конфліктів та світових суспільних катаклізмів.

Беручи активну участь у роботі різних суспільно-освітніх товариств і комітетів (Братство, Петербурзький і Московський комітети грамотності, Комісія для організації домашнього читання, Педагогічне товариство, Полтавське товариство любителів природи), В. Вернадський керувався твердим переконанням, що “існує єдина можливість зробити культуру тривкою - це піднести маси, зробити для них культуру необхідністю”.

В. Вернадський намагався поставити просвітницьку діяльність на наукову основу, творчо використовував досвід у цій справі Франції, Німеччини, Польщі і України. Особливо значимими були для нього освітні заходи українських братств, а також організація “Просвітою” в Галичині народних читалень, масових видань популярних книжок, внаслідок чого "в Галичині українська народність дуже піднялася".

Досить ґрунтовно в дисертації розглянуто просвітницьку діяльність В. Вернадського 1918 року у Полтаві, де за його ініціативою засновано Полтавське товариство любителів природи і учнівське об'єднання “Травневий союз”, програма і статути яких були пронизані такими потрібними у дні громадянської війни гуманістичними і волелюбними ідеалами.

У дисертації наголошено, що просвітницька діяльність В. Вернадського завжди була зорієнтована на поліпшення народного життя. В. Вернадський глибоко усвідомлював, що будь-які прояви суспільної діяльності, формування громадської думки, духовна зрілість самого суспільства при розв'язанні соціальних, національних, державотворчих проблем на демократичній основі можливі тільки за умови високого культурного розвитку кожної людської особистості. Тому так послідовно він відстоював необхідність просвітницької діяльності серед народу, визначав тенденції її розвитку.

Єдністю громадських і освітніх завдань позначена багатогранна діяльність В. Вернадського на ниві шкільництва. Беручи активну участь в організації земських шкіл, він вважав, що саме вони повинні стати ядром народної освіти, а не церковнопарафіяльні школи, які все більше деградували. Як послідовний прихильник демократичного стилю шкільного життя В. Вернадський рішуче відкидав фізичне покарання дітей, оскільки вбачав у цьому нівеляцію особистості, що формується, гальмо на шляху “вироблення добрих робітників для людства”. Постійно дотримуючись думки, що “майбутнє народу у вихованні і освіті його дітей”, він послідовно виступав за невідкладне втілення у життя принципу обов'язковості навчання.

З метою поліпшення стану народної освіти В. Вернадський відстоював потребу проведення шкільної реформи, яка б охоплювала такі вузлові питання: 1. Обмеження в галузі народної освіти функцій шкільної державної влади і надання місцевим органам можливостей для різноманітних конкретних рішень у цій справі. 2. Державне забезпечення обов'язковості, загальнодоступності, безплатності дошкільної, шкільної і позашкільної освіти. 3. Навчання в школі повинно вестися рідною для дітей мовою. 4. Суттєві зміни слід внести у структуру і зміст середньої освіти, оскільки лише при такій умові можливе успішне функціонування загальноосвітньої школи.

Різко негативну оцінку дав В. Вернадський гімназичній освіті за її мертвотний дух викладання, догматизм, відрив від потреб життя, сковування ініціативи і творчих інтересів та можливостей учнів. Одним з найсуттєвіших недоліків гімназичної освіти В. Вернадський вважав притуплення у процесі навчання вродженої здатності учнів до спостереження, нехтування єдністю і взаємопроникненням раціональних і емоційно-естетичних факторів.

На підставі творчого осмислення зарубіжного педагогічного досвіду, особливо американської школи, В. Вернадський відстоював таку систему навчання, яка була б позначена широкою індивідуалізацією викладання, надавала б можливості самореалізації для учнів, прищеплювала б систематичні звички до експериментів, збуджувала б інтерес до пошуку, знахідки, відкриття.

Розв'язувати складні проблеми навчання і виховання здатні, за В. Вернадським, талановиті педагоги, наділені “добрим бажанням і сильною волею”. Саме таку яскраву індивідуальність учений побачив в особі А. Макаренка після прочитання “чудової, цікавої книги” “Педагогічна поема”, у якій високохудожньо зображено складний процес залучення безпритульних до активного творчого життя, тобто було дано відповідь на питання, що впродовж довгого часу цікавило В. Вернадського.

Важливим принципом організації народної освіти В. Вернадський вважав розвиток і діяльність національних шкіл, зокрема українських. У дисертації детально досліджено ставлення В. Вернадського до цієї проблеми, починаючи з 80-х років ХІХ ст. Особливо велику увагу звернуто у цьому контексті на статтю В.Вернадського “Українське питання і російська громадськість” (1916), у якій подано історико-філософське осмислення національно-культурної катастрофи України після її входження у 1654 році до Російської держави. І хоч В.Вернадський, захищаючи права українського населення, не виходив за межі національно-культурної автономії, він у багатьох аспектах солідаризувався з позиціями таких українських політичних діячів і педагогів, як М. Грушевський, С. Єфремов, Я. Чепіга. Вживання стосовно українців виразів “етнографічна індивідуальність з національною свідомістю”, “політична самостійність краю”, “утрачені права і національні вольності”, “відновлення національно-політичної самостійності України у складі Росії”, “великоросійський імперіалізм”, “українська національна ідея”, “потреби українського населення в галузі народної школи”, “плідність національного начала у народній освіті” та інші - певною мірою показують, який спектр проблем В.Вернадський пов`язував з "українським питанням".

З метою створення для українського національно-культурного руху сприятливих умов і подолання стосовно нього ворожнечі чи байдужості російської громадськості В.Вернадський розробив ряд заходів (“Програму практичних починань”), за реалізацію яких повинні були взятися прогресивна публіцистика, учені і суспільні діячі. У цій програмі чільне місце займали питання освіти.

Будучи пов'язаним з українським національно-культурним рухом, учений наполегливо домагався, щоб українські школи дістали офіційне державне визнання і були зрівняні у правах зі школами російськими. І хоч в умовах російської імперії реалізувати цей задум йому не вдалося, він все ж крізь різноманітні політичні перипетії і прірви проніс відчуття національної свідомості, віру “у правильність і необхідність українського відродження”, впевненість, що “ніякі сили - реально діючі - його не зупинять”.

Третій розділ дисертації - “В. Вернадський і вища школа” - присвячено розгляду позиції вченого щодо структури, змісту, форм і методів навчальної і наукової роботи у вищій школі. Дисертант підкреслив, що проблеми вищої школи займають важливе місце в науково-публіцистичній, епістолярній і мемуарній спадщині В. Вернадського. Вважаючи постановку університетської освіти в російській державі ”ненормальною”, вчений-педагог послідовно відстоював принципи автономії вищої школи і демократизації її внутрішнього розпорядку. Втручання бюрократичної царської адміністрації у внутрішнє життя вищих навчальних закладів, на думку В. Вернадського, призвело до деформації навчального процесу, нівелювання професорсько-викладацького складу, приниження і переслідування студентів, грубого нав'язування офіційної ідеології.

В. Вернадський послідовно виступав за виведення університету “з лещат бюрократичної рутини” брав діяльну участь у підготовці і проведенні першого з'їзду Академічного союзу (1905), який висунув вимогу докорінних демократичних перетворень усієї системи вищої освіти. Свідченням громадянської мужності і принциповості вченого став його протест проти сваволі міністра освіти Л. Кассо і вихід у відставку разом з прогресивно настроєними професорами і викладачами Московського університету (1911). “Розгромом” назвав В. Вернадський цю небувалу подію і детально розкрив її причини у ряді публіцистично гострих статей (“Розгром”, “1911 рік в історії російської розумової культури”).

Питання реорганізації вищої школи набули для В. Вернадського практичного аспекту після призначення його у березні 1917 року головою Комісії учених установ і членом Комісії з реформи вищих навчальних закладів, а також товаришем міністра народної освіти у Тимчасовому уряді. У складних умовах громадянської війни йому довелося активно впливати на розвиток вищої школи в Україні і в Криму. Він розглядав університети як важливі наукові центри і одночасно як навчальні установи для підготовки педагогів, здатних висококваліфіковано здійснювати навчання і виховання. Гармонійне поєднання концепцій науковості і педагогізації змісту університетської освіти було для В. Вернадського закономірністю. Вища школа, як підкреслював він, є вищою школою тільки до тих пір, поки вона є вогнищем самостійної наукової роботи, а студент стає студентом і доходить до вищої освіти тільки тоді, коли він реально підійде до наукового дослідження. Отже, вся робота вищої школи повинна бути тісно пов'язана з науковою творчістю і природно випливати з неї при визначенні педагогічних завдань. Осмислення В. Вернадським загальнолюдських принципів вищої школи привело його до висунення новаторської педагогічної ідеї народу, “який учиться”, ідеї, що була спрямована у майбутнє.

Надзвичайно вагомими є сформовані на ґрунті особистого досвіду думки В. Вернадського про різні аспекти методики викладання у вищій школі. Він категорично твердив, що коли для читання університетських курсів не буде залучено визначних особистостей, людей високих моральних засад, прекрасних ораторів, то університети не стануть центрами, де б оберігалося шукання правди, потяг до науки, людяності, прогресу. В. Вернадському завжди імпонували такі викладачі вищої школи, які вирізнялися силою свого інтелекту, широтою думки, енергією волі, здатністю до наукового пошуку, умінням впливати на студентів силою живого слова.

Своєрідною візиткою особистості викладача, свідченням його наукової спроможності, методичної вправності, психологічної врівноваженості вважав В. Вернадський лекційну роботу, що базується на принципах педагогіки співробітництва із студентами. Дефініціями “наукове викладання”, “науковий університетський курс”, він окреслив зміст і характер лекційної роботи у вищій школі.

Як прихильник емпіричних методів дослідження, вчений старанно продумував дозування програмного матеріалу між різними формами навчання, керуючись критеріями доцільності. Стоячи на рівні кращих досягнень світової педагогічної думки, він задіяв для проведення практичних занять, екскурсій систему методичних прийомів, що були націлені на активізацію навчального процесу. Розроблений ним комплекс екзаменаційних завдань був спрямований на формування професійно-значущих знань і умінь майбутніх спеціалістів.



ВИСНОВКИ

1. Процес оновлення духовного, національного і державного життя України передбачає вдумливе використання культурних надбань минулого, активне залучення їх до розв'язання актуальних творчих проблем. У контексті цього завдання великої ваги набуває осмислення педагогічних ідей і практичної діяльності на освітній ниві визначного вченого-мислителя В. Вернадського.

2. Учений через розкриття своєї сутності у різні періоди життя всебічно проаналізував вузлові питання педагогічної антропології, переконливо висвітлив дію закону апперцепції.

Визначальним у його поглядах на виховання було переконання, що сімейне і суспільне середовище повинно забезпечувати спроможність самореалізації людської особистості, повнокровне виявлення її неповторних обдарувань, здібностей, можливостей, тобто виконання нею глибоко індивідуальної життєвої місії.

3. Віддаючи належне безпосередньому життєвому досвідові, В. Вернадський одночасно відкидав суб'єктивізм, аматорство, поверховість при розв'язанні виховних завдань. Надійною теоретичною базою сімейного виховання він вважав досягнення педагогічної науки, філософське осмислення людського буття, сформовані засобами преси морально-суспільні ціннісні орієнтири.

4. Заслуговує на увагу концепція культурницько-освітньої роботи у трактуванні В. Вернадського. Вчений виходив з того, що будь-які прояви суспільної діяльності, формування громадської думки, духовна зрілість самого суспільства при розв'язанні соціальних, національних, державотворчих та інших життєвих проблем на демократичній основі можливі тільки за умов високого культурно-освітнього розвитку кожної людської особистості. З цією метою він теоретично обґрунтував потребу культурницько-освітньої діяльності серед народу, визначив тенденції її розвитку і брав практичну участь у її реалізації.

Звідси випливає, що конститутивною сутністю педагогічних поглядів В. Вернадського стала його орієнтація на всеосяжне охоплення різними формами навчання всього народу, прищеплення йому наукового світогляду. Цей процес учений висловив у надзвичайно динамічному образі-символі “народу, який учиться”.

5. Багатогранною була діяльність В. Вернадського на ниві шкільництва. Він всіляко сприяв розвитку земських шкіл, утвердженню у них демократичного стилю роботи. Керуючись переконанням, що майбутнє народу у вихованні і освіті дітей, учений послідовно виступав за державне забезпечення обов`язковості, загальнодоступності дошкільної, шкільної і позашкільної освіти, за навчання дітей рідною мовою.

6. Прямим наслідком неспроможності царської адміністрації провести шкільну реформу і, тим самим, дати імпульс для планомірного і всенародного розвитку освіти В. Вернадський вважав небувалий розгул руїнницьких сил у період революції і громадянської війни, знищення багатовікових набутків людської культури, встановлення кривавої диктатури, що не залишила людині “ні однієї вільної грані життя.

7. У спектрі науково-педагогічних зацікавлень В. Вернадського одне з центральних місць належить різним аспектам діяльності вищої школи. Послідовно дотримуючись демократичних переконань, беручи до уваги стан розвитку вищої школи в Західній Європі і США, В. Вернадський - учений-педагог, професор Московського університету - постійно захищав принципи автономії вищої школи, демократичність її структур і розпорядку. Розв'язання проблем вищої школи, утвердження академічної свободи вчений ставив у пряму залежність від забезпечення у державі гарантій елементарних прав людської особистості.

8. Аксіоматичним для В. Вернадського було те, що вища школа, виконуючи свої навчально-виховні завдання, повинна здійснювати їх на базі серйозної науково-дослідницької роботи. Її призначенням є також науково-методичне керівництво системою середньої освіти, сприяння піднесенню знань і прищепленню наукового світогляду широким колам населення, тобто безпосередній реалізації ідеї “народу, який учиться”.

8. Широкомасштабна за своєю проблематикою і оригінальна за її висвітленням спадщина В. Вернадського повинна зайняти належне їй місце в історії розвитку вітчизняної педагогічної думки.

Проведене дослідження дало змогу сформулювати пропозиції щодо удосконалення навчально-виховного процесу у загальноосвітніх середніх і вищих навчальних закладах:

- доповнити зміст педагогічних дисциплін у вищих навчальних закладах освіти (“Педагогіка”, “Історія педагогіки”, “Соціальна педагогіка”) поглядами В. Вернадського на освіту, виховання, просвітницьку діяльність;

- включити у зміст підготовки педагогічних працівників на базі післядипломних закладів освіти концепцію виховання і освіти В. Вернадського;

- здійснювати розбудову особистісно орієнтованої системи освіти, враховуючи рекомендації В. Вернадського.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНИЙ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Лещенко А.В., Лещенко М.П. Володимир Вернадський і Антон Семенович Макаренко // Педагогіка і психологія: Науково-теоретичний та інформаційний журнал Академії педагогічних наук України. - К.: Пед. думка. - 1998. - №1(18). - С. 58-63. - 0,2 авт. др. арк..

2. Лещенко А.В. Сім'я як першоджерело становлення особистості // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка. Випуск 3(7) серія “Педагогічні науки”. - Полтава. - 1999. - С. 80-85. - 0,4 авт. др. арк..

3. Лещенко А.В. Художня культура і формування людської особистості (За ідеями В.І. Вернадського) // Шлях освіти. - 2000. - №1. - С. 46-48. - 0,4 авт. др. арк..

4. Лещенко А.В. В.І. Вернадський про проблеми середньої школи // Пост Методика. - 2000. - №2. - С. 7-14. - 0,7 авт. др. арк.

5. Лещенко А.В.Людська особистість у наукових концепціях Володимира Вернадського // Наукові записки психолого-педагогічного факультету: Збірник наукових праць. - Полтава: ПДПІ. - 1998. - С. 97-102. - 0,4 авт. др. арк.

6. Лещенко А.В. Типологічна спорідненість поглядів В.І. Вернадського і В.О. Сухомлинського на роль спостереження в навчально-виховному процесі // Теорія і практика сучасного естетичного виховання у контексті педагогічної спадщини Василя Сухомлинського: Збірник наукових праць. - Полтава: ПДПІ. - 1998. - С. 58-62. - 0,4 авт. др. арк.

7. Лещенко А.В. Знати минуле в ім'я майбутнього // Виховання молоді на історико-культурних традиціях рідного краю: Матеріали міської науково-практичної конференції. - Полтава: Відділ освіти виконкому Полтавської міської ради. - 1999. - С. 143-146. - 0,2 авт. др. арк.

...