Система роботи з розвитку мовлення першокласників

Робота над збагаченням, уточненням і активізацією словника.

“Бідність словника школяра породжує одноманітність мовлення і робить його не зрозумілими для слухачів, бо він, школяр, не може замінити, одне слово іншим, не може переставити двох слів, його мова знаходиться в ланцюгах тих рядків, які він завчив”.

(К. Ушинський)

1. Збагачення словника -- це процес засвоєння нових, незнайомих учням слів, у результаті якого цілеспрямовано розширюється словниковий запас учнів і розвивається виразність їхнього мовлення.

Наприклад, під час вивчення звука [е], букви е можна запропонувати учням найпростіший кросворд.

-- Запишіть слова -- назви малюнків у рядочки відповідно до номерів. У виділеному стовпчику прочитайте слово. Що спільною помітили у цих словах?

2. Уточнення значення слів. Це завдання словникової роботи спрямоване на розкриття і пояснення учням широкого значення слова, на вироблення в учнів умінь вживати у мовленні найбільш точні і влучні за змістом слова.

Наприклад, під час вивчення звуків [х], [х'] і букви х доречним буде наступне завдання.

-- Прочитайте слова, в кожному стовпчику знайдіть близькі за значенням і визначте зайве слово.

3. Активізація словника -- це використання нових слів, висловів у власному мовленні дітей. Активізація словника може здійснюватися шляхом пояснення значення слова учнями, введення слова у словосполучення і речення в усному і писемному мовленні.

Наприклад, вивчаючи звуки [с], [с'] і букву с в межах цього завдання ДОЦІ(™) провести таку вправу

-- Доберіть слова-ознаки до поданих слів:

Сонце - ясне (пляма, привітне, лагідне).

Стежка -- бузька (довга, звивиста, польова).

Струмок -- дзвінкий (веселий, холодний, чистий) [9; 21].

Розуміти походження слова і вміти його пояснювати - основа розвитку пізнавального інтересу до рідної мови, так і зв'язного мовлення.

1.4 Удосконалення граматичного ладу мовлення

Вживання слів у граматично правильній формі -- це правильне поєднання слів у словосполученнях і реченнях, дотримання чергування звуків в основах, утворення порівняльного ступеня прикметників, ознайомлення зі способами сполучення іменників і дієслів.

Наприклад, під час вивчення звуків [к], [к'] і букви к можна запропонувати наступне завдання:

Уважно послухайте вірш. Коли я читатиму вдруге, ви самостійно закінчуватимете рядок останнім словом.

Котигорошка

Був собі хлопчик Котигорошка,

І був у нього тато (Котигорох),

І була у нього мама (Котигорогошиха),

І був у нього братик (Котигорошишапик),

І була у нього сестричка (Котигорошичка),

І був у нього дідусик (Котигорошусик),

І була у нього бабуся (Котигорошуся),

І був у нього котик (Котигорошотик),

І був у нього песик (Котигорошесик),

І жив він у місті (Котигорошисті),

І ходив він у садочок (Котигоросточок),

І мав він друзів (Котигорошузів).

2. Правильне вживання у мовленні службових частин мови і займенника. Оскільки першокласників не ознайомлюють із поняттям «частини мови», вчитель організовує практичне вправляння учнів у вживанні прийменників, сполучників та займенників.

Наприклад, вивчаючи звуки [т], [т'] і букву т, можна запропонувати учням наступне завдання.

-- Розгляньте малюнки. Скажіть, де знаходиться торт на кожному з них. Прочитайте підписи до малюнків, вставте пропущені слова (усно).

Торт (на) столі Торт (коло) столу. Торт (під) столом.

мовлення першокласник навчальний звуковий

3. Правильна побудова, поширення речень сприяють розвитку зв'язного мовлення, виховують у дітей чуйність до слова та його оформлення, розвивають спостережливість, увагу, кмітливість, вміння самостійно розв'язувати розумові завдання.

Наприклад, під час вивчення звуків [в], [в'] і букви в дуже доречним буде складання речень за малюнками та першими словами.

Він (копає землю).

Вона (поливає квіти).

Воно (росте) дерево. [13; 25].

Певна річ, що планомірне освоєння програмового матеріалу з фонетики й орфографії потребує нових видів вправ, які б відповідали завданням курсу, а саме -- вивченню передбачених програмою відомостей з фонетики, орфоепії й правопису української мови.

За першим критерієм добору вправ, тобто вправ з урахуванням вікових особливостей -- методика викладання української мови в початкових класах пропонує деякі їх види вводити в навчальний процес на ігровій основі.

Однак такий набір різноманітних вправ немає потреби застосовувати до вивчення всіх звуків української мови. Здебільшого треба звертатися до вимови слів, відгадування загадок, проговорювання скоромовок, до повторення з голосу вчителя віршів або їх частин. Окреме місце посідають вправи на запам'ятовування, наголосу в словах.

До вправ на вимову слів доцільно вводити загальновживані слова. Наприклад, для вироблення навички вимови твердого [ч] можна пропонувати слова типу: час, чайник, читанка, чистий, хочу, чужий, чесний, чемний. Для набуття правильної вимови сполучення звуків, що на письмі передаються буквою щ, припустимо використовувати слова на зразок: щавель, щука, щедрий, щит, щипці, щирий. Виробленню правильної вимови твердих губних сприятимуть вправи на проговорювання таких слів, як вишня, великий, веселий, питання, письмо, берег, береза, мило тощо.

У роботі над вимовою окремих слів можуть знадобитися загадки. Цінність їх використання, по-перше, в тому, що вони активізують увагу учнів до тексту, до слова, по-друге, в тому, що відгадками найчастіше є слова, які входять до активного словника молодших школярів. Так, опрацьовуючи вимову дзвінких у кінці слів, можна пропонувати учням загадки:

Старий дід мости помостив,

Прийшла весна -- мости рознесла.

(Мороз і весна).

В теплий дощик він родився,

Парасолькою накрився,

Може б з лісу пострибав,

Якби другу ногу мав.

(Гриб).

Відгадки мороз і гриб стануть предметом практичного освоєння вимови дзвінкого в кінцевій позиції слова. Важливо не задовольнятись відповіддю на загадку, а простежити, чи всі учні вміють вимовляти ті звуки, яким присвячені вправи.

У набутті навичок вимови [] знадобляться загадки такого типу, як:

Влітку сіренький, а взимку біленький.

(Заєць).

Довгі вуха має, швидко в ліс стрибає.

(Заєць).

На небі біліє, світить, а не гріє.

(Місяць).

Я ловлю комах, жучків,

Їм біленьких черв'ячків,

В теплий край я не літаю:

Під стріхою хату маю.

Цвірінь -- сів я на хлівець,

А Звуть Мене...

(Горобець).

Можливі й інші. Так, з таких описів, як:

Він вухатий,

білобокий,

косоокий

і вусатий.

Як же звіра

того звати?

Я вухатий ваш дружок,

В мене сірий кожушок,

Куций хвостик, довгі вуса,

Я усіх-усіх боюся -- діти легко впізнають зайця.

Завдання ж учителя -- зосередити їхню увагу на вимові кінцевого [ц']. Для багаторазового повторення слова заєць доцільно запропонувати дітям скласти звукову модель, для цього розібрати слово фонетичне, потім скласти з цим словом речення.

Як вправи, загадки мають практичну цінність і в тому, що на їх тексті можна й навчати вимови звуків. У загадці: загородив дід хлівець для п 'яти овець (рукавичка) -- вжито два слова з кінцевим м'яким пригопосним [ц'], над артикуляцією якого учням доведеться уважно попрацювати, адже в російській мові такого звука немає.

У роботі над вимовою ненаголошеного [о] правомірно використати загадки:

На дереві сидить. -- Кар-кар, -- кричить.

(Ворона).

Гавкає, кусає, а в дім не пускає.

(Собака).

Без рук, без фарби вікна розмальовує.

(Мороз).

Опрацьовуючи вимову кінцевого твердого [р], не завадить застосувати такий текст загадки:

Маю я короткий вік,

Бо живу всього лиш рік.

Худну я із кожним днем

І зовусь... (Календарем).

Вимова окремих слів -- важливий і необхідний методичний прийом, здатний забезпечити успіх у набутті навичок в артикулюванні звуків, яких російськомовні першокласники не знають, у набутті уміння вимовляти слово з узвичаєним в українській мові наголосом.

Однак не менше значення має і прийом освоєння артикуляційних навичок у процесі промовляння цілих речень, а в окремих випадках -- їх запам'ятання та повторення. Для цього найкраще дібрати скоромовки, які можна застосовувати з різною метою.

Наприклад скоромовку:

Вгору жук по дубу ліз,

ІЦоб побачити весь ліс --

доцільно використати для розвитку уваги до кінцевих дзвінкого і глухого (ліз -- ліс).

Інше завдання постане перед учнями, коли їм буде запропонована скоромовка:

У моєї кізки

Тоненькі кіски.

Кізочка мекоче,

Кісками тріпоче.

Учням доведеться запам'ятати вимову слів кізка і кіска, які розрізняються проговорюванням звукосполучень [зк] і [ск].

Для освоєння вимови звука [г] доречними можуть бути скоромовки:

На горі ґелґочуть гуси,

Під горою кущ горить.

Ґава ґаву запитала:

- Ти на Танок прилітала?

- Не літала я на Ґанок,

То й проґавила сніданок.

Набуттю навички вимовляти звук [ч] сприятимуть скоромовки і вірші:

Перчив, перчив, поки не переперчив.

Чубата чапля чваньковита

Через болото йде одна,

Чомусь з журавликом дружити

Не хоче чапелька чудна.

(Н. Забіла).

Щедрий дощик площу полоще.

(Г. Бойко).

Борщик у горщику, щавель у борщику,

А до борщу -- ще й по лящу.

(Г. Бойко).

Щиглі в кущах пищали,

Щоранку сповіщали:

«В кущах вітрище свище,

Щипає морозище».

(Г. Бойко).

Практичну цінність в освоєнні вимовних норм української мови мають вправи на повторення з толосу вчителя (а в окремих випадках і заучування напам'ять) невеличких текстів, у словах яких є опрацьовуваний на уроці звук.

Нижче подаються зразки текстів, які рекомендується застосовувати під час вивчення окремих звуків -- звука [ґ]:

В школі Петрик ловить Гаву,

Ловить Ґаву, бо роззява, --

Каже Ніночка мала

І сміється із Петра;

звука [р] у кінці слова:

Кольоровий наш Буквар --

Усім книгам господар;

Пекар Петро пік пироги;

Як закінчуєш слова,

р завжди твердий вживай;

Вчить читати нас буквар,

На воротах -- воротар,

Все запише секретар,

Назве дати календар,

Лікар хворого лікує,

Пекар тістечко готує,

Слюсар зробить інвентар,

Вийде в поле плугатар.

(А. Свашенко)

звука [р] у кінці складу:

Сквери, вулиці і парки --

Все це наш любимий Харків;

звуків [ч] і [ч']:

Я печу, печу, печу

Діткам всім по калачу.

Зверху маком потрушу,

В піч гарячу посаджу.

Випікайтесь, калачі,

У натопленій печі!

Буду Васю, Олю, Нату

Калачами частувати.

(Г. Демченко);

Україна -- це ліс та долини,

Це широкі квітучі поля,

Це маленька щаслива дитина

І найкраща матуся моя.

(Леся Мостицька, учениця);

Дощику, дощику,

Зварю тобі борщику

В зеленому горщику.

Горщик повернеться --

Дощик полинеться.

(Примовка);

звука [ц']:

Сьогодні малята копають грядки.

Уперше в житті вони садять квітки.

Від цього і радість у них на лиці,

І сонце вітає малих: -- Молодці!

(М. Познанська);

Танці в альтанці.

Зацінькала синиця --

Цікава витівниця:

-- Це горобці

В альтанці танцюють:

Вранці танці. Ой, гуць -- гуці!

Штанці куці.

Куці штанці

У горобців.

(Г. Бойко);

ненаголошеного звука [о]:

-- Де ти, киценько, була ?

-- На току, аж край села.

-- Що ти, кицю, там робила?

-- Хвостом жито молотила.

-- А, може, то був овес?

-- Ні, овес молотив пес.

(Д. Павличко);

-- Де ти, білочко, живеш ?

Що ти, білочко, гризеш?

-- Я живу в ліску,

У дуплі, у соснячку.

Я гризу горішки,

І гриби, і шишки.

(Г. Демченко);

вимову дзвінких у кінці слів:

Випав сніг на поріг,

Кіт зліпив собі пиріг,

Поки смажив, поки пік,

Той пиріг водою стік!

(П. Воронько);

Босоніж стежка біжить

Левадою, в городи...

Як любо тут, як славно жить

Серед цієї вроди.

(Б. Коломієць);

Гарбуз -- верхолаз.

Розкрутивши зелен-вус,

На паркан заліз гарбуз.

Репетує у саду:

-- Ой, рятуйте, упаду!

(М. Дубов);

сполук звуків [ги], [ки], [хи]:

Рию, рию хвилями береги

І петляю змійкою крізь луги.

Кригою закутуюсь взимку я,

А на весну пливе знов течія.

(М. Дубов);

Два півники, два півники

Горох молотили,

Дві курочки-чубарочки

До млина носили.

(Народна пісня);

подовжених приголосних:

Качечка лопата

Замітала хату,

Качур жовтоносий

Сміттячко виносить.

(А. М'ястківський);

У темному лісі,

Якраз на узліссі,

Зібралися хлопці пограти в квача.

Тут хлопчика Митю

Івась догнав миттю

Й торкнувся легенько

Йому до плеча.

(А. Свашенко);

Вусате колосся

Росинок напилося.

(Г. Бойко).

На основі вироблення навичок вимовляти звуки можна і слід проводити орфографічні вправи, завдання яких -- сприяти вивченню і закріпленню знань про орфограми.

Упродовж усього часу освоєння курсу української мови доцільно використовувати списування як один з видів письмових вправ. Як і на уроках грамоти, при вивченні фонетики й орфографії потрібно звертати увагу на осмислене, а не бездумне копіювання тексту. Тому перед тим, як учні починають списувати, вони мають поетапно ознайомитися із словами, які доведеться списувати, розглянути й пояснити «секрети» орфограм.

Дотримання вимог алгоритму під час списування сприяє закріпленню орфографічної пильності в учнів тепер уже на принципово новій основі: на основі вимови. Це означає, що текст читається за правилами орфоепії, а потім ведеться розмова про його відтворення за правилами орфографії. Звичайно, аналізові піддаються не всі слова тексту, а лише ті, над орфограмами яких вестиметься робота чи які становлять предмет повторення або закріплення.

В освоєнні орфографії корисними виявляються і такі завдання на списування, як:

1) з пропонованого списку слів виписати (можна за алфавітом) слова з виучуваними орфограмами;

2) з поданого тексту виписати слова з орфограмами, що вивчаються;

3) списати; замість крапок поставити пропущені букви (відповідні орфограми).

4) зі списку слів виписати окремо слова з наголосом на першому, другому і третьому складі;

5) списуючи речення, доповнити їх пропущеними словами, поданими в довідці (з виучуваними орфограмами);

6) з пропонованого переліку слів вибрати пари слів з першим (дзвінким чи глухим)приголосним звуком.

Паралельно із списуванням, яке обов'язково має супроводжуватись орфоепічним промовлянням тексту, виправдано застосовувати й інші письмові завдання, мета яких - фіксувати в пам'яті учнів орфографічний образ слова, усвідомити правильне написання слова. Серед завдань, прийнятих для роботи з першокласниками, найбільш поширеними слід визнати такі:

1) назвіть зображених на малюнках домашніх тварин (звірів, птахів); запишіть їхні назви, поясніть значення;

2) за малюнком складіть речення; одне з них запишіть і поясніть орфограми;

3) з поданих слів (з відповідними орфограмами) складіть речення і запишіть їх;

4) складіть і запишіть речення із словами казка - каска;

5) складіть і запишіть речення (малюнок зайця):... швидко бігає;

6) поділіть слова на склади; виділіть наголошений склад;

7) який поділ на склади: О-л-я, О-ля, Ол-я - правильний, доведіть своє твердження;

8) записуючи пропоновані слова, поділіть їх для переносу;

9) прочитайте загадки, відгадайте, напишіть відгадки, поясніть орфограми;

10) прослухайте вірш, запам'ятайте його, запишіть з пам'яті.

Вивчаючи орфографію, необхідно поступово вводити різні види диктантів. У роботі з першокласниками правомірно застосовувати такі види диктантів, як попереджувальний, пояснювальний, вибірковий, словниковий [8; 15].

1.5 Розвиток діалогічного та монологічного мовлення

Світлана Дубовик, доцент кафедри КМІУВ ім. Бориса Грінченка

У період реформування початкової школи й оновлення її змісту освіти відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту" відбувається переорієнтація процесу навчання української мови на розвиток мовленнєвої особистості молодшого школяра, формування його комунікативної компетентності.

Говоріння як вид мовленнєвої діяльності функціонує у двох формах -- діалогічній і монологічній. Для правильної організації навчального процесу необхідно враховувати їх фактичну взаємозалежність.

Відомо, що обидві форми мовлення мають неоднакове поширення. Питома вага діалогічного мовлення значно переважає, адже на рівні побутового і громадського повсякденного спілкування (в сім'ї, на роботі, в магазині, на вулиці тощо) люди користуються діалогом. Отже, діалог є основною, домінуючою формою мовлення, і тому вже у практиці навчання української мови в початкових класах він повинен посідати належне місце. На нашу думку, виходячи з природного примату діалогічного мовлення, процес навчання говоріння в 1--4 класах слід будувати в напрямі від нього до монологу, а не навпаки.

Діалогічне мовлення для тих, хто навчається, є важчим, ніж монологічне. Воно формується у процесі розмови двох партнерів, його не планують заздалегідь, бо невідомо, у якому напрямі йтиме розмова.

На уроці української мови в початкових класах найпоширенішою структурною схемою діалогу є сполучення двох реплік: запитання і відповіді. Проте ця діалогічна єдність не тільки не вичерпує різноманітності будови діалогу, а й не є головною з його форм. Структура природного повсякденного мовлення різноманітна і включає широку палітру логічних зв'язків між двома репліками. Наведемо приклади найпоширеніших їх варіантів:

повідомлення -- доповнення (уточнення);

повідомлення -- підтвердження (заперечення);

повідомлення -- застереження;

повідомлення -- прохання;

запит інформації -- задоволення запиту;

запит інформації -- контрзапитання;

прохання -- згода (незгода);

наказ -- уточнення (згода, незгода) тощо.

Навчання мови в 1--4 класах не ставить за мету засвоєння всіх логічних зв'язків, можливих у діалогічному мовленні. У центрі уваги вчителя мають бути хоча б найхарактерніші з них.

Особливістю діалогічного мовлення є також те, що воно тісніше, ніж монологічне, пов'язане з ситуацією. Саме це й зумовлює специфіку лінгвістичної будови діалогу. Тут часто зустрічаються згорнуті (редуковані) форми, скорочені речення тощо. Поза мовленнєвою ситуацією вони не завжди зрозумілі.

Діалогічне мовлення є більш реактивним, ніж монологічне, і грунтуються на двох системах зв'язків -- на зв'язку з ситуацією і на логічному зв'язку з попереднього фразою. Воно також вирізняється порівняно високою модальністю. Таке спілкування містить у собі не лише зміст висловлювання, а й певні оцінюючі характеристики того, про що йдеться. Кожний із партнерів діалогу висловлює своє ставлення до предмета розмови, до позиції другого партнера. Тому діалогічне мовлення є завжди більше насиченим позамовними засобами спілкування (міміка, інтонація, сила голосу, жести тощо), за допомогою яких мовець висловлює свої бажання, сумніви, припущення, обурення, жаль тощо. Немає промовистішого органа, ніж обличчя людини -- стан мускулів, вираз очей, брів, губ тощо. На нашу думку, навчання комунікації на початковому етапі має обов'язково передбачати оволодіння позамовними засобами спілкування у єдності з мовою.

Важливою рисою діалогічного мовлення є те, що воно комусь адресується, на когось розраховане. Мовець А будує свою наступну фразу залежно від того, як зреагував на попередню фразу той, до кого звертаються. У цьому випадку засобом зворотного зв'язку є мовна реакція мовця Б. [12; 19].

Діалог - це форма спілкування, яка переважає в повсякденному житті, професійній діяльності людини. Державний стандарт початкової загальноосвітньої школи, серед вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів початкової школи, визначає розвиток умінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Слід пам'ятати, що становлення здіалогічної форми спілкування проходить ще у дошкільному віці шляхом скоординованих мовленнєвих дій, спрямованих на підтримання соціального контакту (фактична бесіда), практичної взаємодії, оволодіння теоретичним і змістовим діалогом, особистісно забарвленим спілкуванням [2; 138].

Необхідно розуміти, що оволодіння діалогом - більше, ніж оволодіння просто композиційною формою мовлення. Це, насамперед, формування діалогічної позиціїї, уміння слухати і розуміти співрозминика, привертати його увагу до себе і своєї діяльності, цікавитися співрозмовником і бути цікавим йому.

Зразки ведення діалогу діти одержують у спілкуванні з дорослими. А спілкування з ровесниками - це сфера розвитку істинної мовленнєвої самодіяльності комунікативних здібностей:

- оволодіння мовою (лексикою, граматичним ладом, синтаксичними одиницями, культурою мовлення);

- набуття умінь застосовувати мову з метою спілкування в різних комунікативних ситуаціях, що передбачає побудову розгорнутого тексту і встановлення інтерактивної взаємодії.

Інтерактивна взаємодія - це уміння почати розмову, привернути увагу співрозмовника, підтримувати розмову, в разі необхідності змінити тему, виявити розуміння, запитати, відповісти, порадити, побажати, погодитись чи не погодитись, завершити розмову.

Діалогічне мовлення вирізняється специфічними рисами.

- 3 лінгвістичної точки зору, діалог -- це зв'язний текст, який складається з автономних пар реплік -- діалогічних єдностей. Тому важливо з методичної точки зору помітити, що єдність сусідніх реплік у діалозі -- миттєва, зумовлена конкретною ситуацією, а не постійна. Ця риса зобов'язує до того, щоб лінгвістичною основою навчання діалогічного мовлення були не окремі фрази, а діалогічні єдності.

- Діалогічне мовлення - це не тільки запитання і відповіді. Оскільки репліки в діалогічних єдностях можуть пов'язуватись не тільки на основі "запит інформації - подача її", слід у навчанні використовувати всі можливі зв'язки.

- До діалогу співрозмовників спонукають, на думку І.О. Луценко, різноманітні мотиви і комунікативні задачі:

- повідомити щось співрозмовнику;

- привернути увагу до певного об'єкта чи подій;

- поділитися своїми враженнями;

- констатувати факти, які стосуються співрозмовників;

- узгодити різні підходи до розв'язання конкретної справи;

- обмінятися із співрозмовником думками, переживаннями;

- виразити свої емоції [6; 15].

Специфічною особливістю усного діалогу (прості за структурою, непоширені речення) є еліптичність. Звідси робимо висновок, що необхідно навчати коротких, "неповних" відповідей і навіть запитань.

- У діалозі досить часто використовуються кліше, усталені розмовні формули. Розрізняють такі їх групи:

- мовленнєвого контакту (знайомство, представлення);

- формули мовленнєвого етикету;

- вираження найяскравіших емоцій (подив, співчуття, несхвалення тощо);

- комунікативний супровід (початок, продовження, завершення розмови). Кліше поряд з вигуками і модальними словами надають мовленню виразності, емоційності. Тож слід якомога частіше вносити у зміст вправ кліше різних видів.

Зв'язність діалогу забезпечується використанням інтонації і мовних засобів зв'язку:

- повторення слів і окремих реплік;

- використання займенників, синонімічних слів;

- вживання дієслівних форм 2 особи;

- звертання (у кличному відмінку) до співрозмовника.

Працюючи над діалогічним мовленням, слід брати до уваги результати досліджень психологів та психолінгвістів. Л.С. Виготський зазначав, що мовленнєва діяльність має три сторони: мотиваційну, цільову, виконавську і народжується з потреби [3; 56-58]. Тож акт мовленнєвої діяльності є єдністю трьох сторін. Він починається мотивом і планом, а завершується результатом, досягненням наміченої цілі.

Психологічно діалог вирізняється ще й тим, що репліка кожного співрозмовника залежить від поведінки іншого.

Виходячи з наведених уявлень про діалог, розвиток діалогічного спілкування молодших школярів, необхідно зосередити увагу на розв'язанні кількох завдань:

- опанування мови як засобу спілкування;

- встановлення дітьми соціальних контактів мовними і невербальними засобами;

- оволодіння засобами і способами побудови розгорнутого тексту в умовах продуктивного творчого мовлення;

- формування навичок встановлювати інтерактивну взаємодію.

У навчанні діалогічного мовлення можна виділити кілька етапів:

1. Словесне змалювання обставин реальної дійсності учителем.

Педагог подає опис ситуації: "Буває так, що ви іноді забуваєте вдома ручку чи інші шкільні приладдя. Тоді вам необхідно звернутися до однолітка із запитанням, чи не має зайвої ручки. Якщо є, то ви просите дати вам для користування".

2. Мовленнєве завдання.

Необхідно правильно звернутися.

-- Як це треба зробити? (Галинко, Олеже, Таню, Наталю тощо).

-- Які ввічливі слова необхідно вжити у цій ситуації? (Будь ласка, будь добрий, якщо твоя ласка тощо).

3. Призначення учнів на ролі.

4. Діалог.

5. Аналіз результатів мовленнєвої діяльності.

-- Чи досягнуто мети у спілкуванні?

-- Чи доброзичливий тон розмови?

-- Чи вдало вибрано силу голосу?

-- Чи правильно вжито слова ввічливості?

-- Чи правильно співрозмовники будували розповідні і питальні речення?

Навчання діалогічного мовлення здійснюється такими способами:

- з використанням діалогу-зразка;

- на основі поступового створення діалогу;

- через створення ситуації спілкування.

Робота з діалогом-зразком орієнтована на оволодіння школярів зразковими висловлюваннями, на тренування комунікативної взаємодії тих хто спілкується, на свідоме оперування мовним матеріалом у діалогічному мовленні, на здійснення різних змін у тексті діалогу, на формування умінь і навичок створювати діалог за зразком. Робота з діалогом-зразком може здійснюватися за допомогою таких вправлянь:

- слухання діалогу з попередніми настановами (завданнями);

- читання і аналіз змісту та особливостей форми діалогу;

- відтворення прочитаного діалогу в особах;

- відновлення деформованого тексту діалогу;

- доповнення пропущених реплік діалогу;

Створення діалогу за аналогією до зразка, але в іншій ситуації (із зміною співбесідника, із зміною мети (спілкування).

Наведемо приклади розвитку діалогічного мовлення.

Слухання діалогу з попередніми настановами.

Завдання. 1 клас. Прослухайте вірш.

-- Між ким відбувається розмова?

Лелека ластівку питає:

-- Хто вище всіх птахів літає?

-- Літають люди вище всіх

На літаках своїх легких. (Н. Забіла)

-- Хто в кого запитує?

-- Про що запитує лелека?

-- Що відповідає ластівка? [28; 8]

Вважаємо, що для розвитку діалогічного мовлення молодших школярів на уроках української мови необхідно застосовувати підготовчі вправи. Маємо на увазі завдання на складання мікровисловлювань. Це короткі (на дві -- три фрази) висловлювання, що містять завершену думку і реалізують якусь задану ззовні мету мовця.

Мікровисловлювання рекомендуємо використовувати як підготовчі вправи до складання більших за обсягом висловлювань. У їх основі -- навчально-мовленнєва ситуація, виходячи з якої учень А ставить проблему (висловлює стимул), а учень Б,- спираючись на ту ж ситуацію, реагує на неї кількома фразами. Зазначимо, що обсяг висловлювання визначається комунікативним завданням. Наприклад, учень А звертається до партнера: "Скажи, яка професія цієї людини і де вона працює" (демонструється фотокартка або малюнок). І якщо учень А пропонує серію з кількох фотокарток або малюнків, то учень Б має стільки ж разів повторити своє висловлювання в різних варіантах. Очевидно, що мета такого типу завдань полягає у формуванні мовленнєвих навичок молодших школярів. Зазначимо, що у процесі виконання підготовчих вправ на складання мікровисловлювань учні можуть користуватися зразком, поданим учителем (якщо в цьому є потреба).

Наведемо ще кілька прикладів таких завдань:

"Скажи, де знаходиться найближча до тебе бібліотека, скільки часу туди треба йти (їхати), чи часто ти в ній буваєш (далі: книжковий магазин, спортивний клуб, театр тощо)".

"Скажи, чи любиш ти читати книжки, які з них тобі до вподоби, хто їх -автори, про що ці книжки (далі: брат, сестра, мати, батько, бабуся, дідусь тощо)".

"Скажи, що ти робиш після сніданку в неділю (далі: після обіду, після вечері тощо)".

"Розкажи про себе: коли і де ти народився, скільки тобі років, де ти навчаєшся, чим цікавим зараз займаєшся".

Поширеною формою навчання мікровисловлювань є вправи, у яких учневі пропонується підтвердити або заперечити висловлювання партнера й аргументувати свою точку зору. Такі завдання будуються за схемою: теза (правильне або помилкове судження про факт, подію, предмет, вчинок) -- оцінка (позитивна або негативна) -- аргументація. Наприклад:

Завдання для учня А. "Вислови твердження про те, що перелічені учні твого класу успішно навчаються і на уроках української мови, і математики, і природознавства. Запитай свого друга-однокласника, чи це відповідає дійсності (далі дається список учнів)".

Завдання для учня Б: "Скажи, чи відповідає дійсності твердження учня А й аргументуй свою точку зору".

Завдання такого типу, як видно з прикладів, забезпечують багаторазовість повторення однієї синтаксичної конструкції, що сприяє розвитку й удосконаленню мовленнєвих умінь учнів будувати й оформлювати власні усні висловлювання.

Наступним етапом, що наближає школярів до самостійного мовлення, є вправи з різнотипною спрямованістю. Такі завдання передбачають більш творчий рівень висловлювань. Наприклад, учень А пропонує учневі Б послідовно такі завдання:

"Розкажи, де знаходиться театр юного глядача, як можна доїхати до театру, якими видами транспорту ти будеш користуватися".

"Ти збираєшся до театру. Що ти одягнеш? Що ти з собою візьмеш? З ким ти поїдеш? Як будеш поводитися в театрі?"

"Яку виставу дивитимешся, про що вона, які актори беруть участь у виставі?"

Рекомендуємо вчителеві важчу роль у парі доручати сильнішому учневі. Повторне виконання цієї вправи буде легшим, тому потім цю роль уже зможе взяти на себе слабший учень.

Наведемо ще один зручний прийом підготовки школярів до самостійного висловлювання. Учитель вивішує на дошці картину, яка відповідає предмету розмови. Всі учні уважно розглядають її, після чого картину знімають, а учням першого варіанта пропонується запитати в учнів другого варіанта про предмети на цій картині: "Скільки...", "Де знаходиться...", "Якого кольору..." тощо. Після виконання завдання учням знову показують картину і вправу виконують повторно. [18; 20].

Вправи для навчання діалогічного мовлення (робота в парах). Побудова таких завдань розпочинається з формування навчально-мовленнєвої ситуації. Тут можливі такі завдання:

1. Визначити предмет майбутньої розмови, враховуючи зміст розмовної теми і потреби засвоєння мовного матеріалу. Предмет розмови завжди має бути оцінений і під кутом зору його розвивальних і виховних можливостей. Для прикладу візьмемо купівлю-продаж у продуктовому магазині.

2. Визначити соціальні ролі для учнів А (перший варіант кожного ряду) і для учнів Б (другий варіант кожного ряду) і відповідно сформулювати для них два комунікативні завдання. Учні А виконують роль покупців, а учні Б -- роль продавців.

3. Враховуючи предмет і мету розмови та фактичні можливості учнів, скласти текст передбачуваного діалогу. Його обсяг визначається вимогами програми з української мови для початкових класів.

4. З ясувати, чи всі учні спроможні побудувати логічні висловлювання на основі предмета і комунікативного завдання. Якщо це не під силу якійсь частині учнів, до вчитель відповідно до прогнозованого тексту пропонує допомогу - ситуативну підтримку.

5. Продумати послідовність виконання завдань двома учнями, виявити місця можливих помилок на інтерференцію і сформулювати для учнів відповідні застереження.

7. Визначити найдоцільніший спосіб пред'явлення підтримки висловлювання.

Розв'язавши послідовно всі перелічені завдання, вчитель отримує задачу, придатну для застосування у вигляді синхронної роботи пар. Зауважимо, що поступово вчитель навчиться реалізовувати ці завдання практично одночасно. Проте на початковому етапі рекомендуємо дотримуватися саме такої послідовності підготовчих завдань. [18; 21].

Навчання діалогічного мовлення на основі поетапного його складання

Поетапне навчання складати діалог передбачає оволодіння школярами тактикою побудови його відповідно до намірів та з урахуванням взаємодії і взаємозв'язку реплік спонукання та реплік реагування (відповіді). Поетапне навчання орієнтоване також на формування навичок і умінь конструювання діалогу в різних ситуаціях з урахуванням характеру комунікативних партнерів.

Поетапне складання діалогу може бути таким:

- виділення у діалозі єдності: спонукання -- відповідь;

- називання за описаною ситуацією відповідних цій ситуації реплік;

- побудова за описаною ситуацією і готовою реплікою спонукання реплік реагування (згоди, незгоди, здивування, схвалення);

- складання до цієї ж ситуації і спонукання репліки іншого реагування (наприклад, відмови);

- розширення реплік реагування, зазначивши причини згоди (відмови, схвалення, заперечення тощо);

- складання діалогу із запропонованих реплік до зазначених ситуацій;

- трансформація діалогу шляхом зміни однієї з реплік [26; 10].

Учні вільно ведуть діалог тільки тоді, коли знають про що і як говорити, тобто, коли засвоїли тему, мету висловлювання, зразки реплік і діалогічних єдностей.

У початкових класах школярі особливо старанні й дотримуються порад вчителя. Завдяки цьому їм легше добиватися невимушеності дитячих діалогів, використання інтонацій, міміки і жестів.

Розвиток монологічного мовлення молодших школярів включає складання учнями описів, сюжетів, сюжетних розповідей, за уявою та на основі власних спостережень.

Наприклад під час вивчення звуків [д], [] та букви д доцільно скласти розповідь за малюнком та першими словами речень.

Подібні вправи мають бути включені в систему уроку навчання грамоти, змінюючись відповідно до конкретного навчального матеріалу. Покажемо це на прикладі фрагментів декількох уроків, де комплексно представлені всі напрямки роботи з розвитку мовлення, зазначені вище і передбачені навчальною програмою. Так, зокрема, розглядаючи урок за темою “Звук [o], позначення його буквою о”, слід врахувати його мету і завдання, які спрямовані за допомогою комплексу вправ [13; 27].

У 1-2 класах робота над розвитком монологічного мовлення має пропедевтичний характер. Основне її завдання полягає у збагаченні лексичного запасу школярів, формуванні вмінь будувати словосполучення, речення, невеликі усні розповіді за малюнком, серією малюнків, про побачене за вікном, у класі, про події повсякденного життя, записувати складені з 2-3 речень зв'язні висловлювання.

У результаті експериментально-дослідної роботи розроблено й апробовано методичну систему монологічного мовлення учнів 1-2 класів. Її суть полягає в тому, що першокласникам на уроках розвитку зв'язного мовлення пропонується ознайомлення з тематичними групами слів, складання з даними словами словосполучень, речень, створення усних зв'язних висловлювань за малюнками на задану тему з метою активізації вивчення слів.

Розкриємо зміст розробленої методики розвитку зв'язного мовлення учнів у 1 класі. На уроках розвитку мовлення учням пропонується для опрацювання 17 тематичних груп слів: шкільне приладдя, іграшки, одяг, посуд, меблі, побутова техніка, овочі і фрукти, ягоди, квіти, рослини, птахи, звірі, пори року, явище природи, професії, транспорт, ввічливі слова.

Робота над кожним словом тематичної групи здійснюється в декілька етапів. Спочатку учні наповнюють власний словник словами певної тематичної групи. З цією метою використовуються предмети, предметні малюнки, віршові чи прозові тексти, загадки.

У процесі аудіювання школярі знаходять у віршах чи уривках з прози слова, що належать до нової теми, називають запропоновані предмети і предметні малюнки, доповнюють тематичні групи словами з власного лексичного запасу. Під час озвучування першокласниками нових слів педагог звертає увагу на правильність їх наголошування і вимовляння. Потім учитель підводить учнів до тлумачення значення узагальнюючого слова тієї чи іншої групи.

Методика ознайомлення першокласників із словами практичної групи на прикладі вивчення теми “Одяг”.

Учитель показує учням предметні малюнки із зображенням одягу (пальто, сорочка, сукня тощо) і запитує

-- Що ви бачите на малюнках? (Діти озвучують назви одягу).

-- Що роблять із цими предметами? (Одягають).

-- Чи можна назвати ці предмети одним словом?

Як? (Одяг).

-- Подумайте, як утворилося це слово? (Від слова одягатися).

-- Що ж таке одяг? (Це речі, які одягає людина).

-- Ці предмети можна ще назвати виробами, бо їх виготовляють (виробляють) із тканини, шкіри, хутра.

Тому одяг -- це вироби з тканини, хутра, шкіри, які люди одягають на своє тіло.

Потім учитель читає вірш Т.Лисенко "Домовик".

Я зібрався погуляти --

одяг мушу свій шукати.

Це, напевне, домовик

заховав десь черевик.

Зникли светр та піджак,

не знайду їх теж ніяк.

Я з-під ліжка, із куточка,

витягнув свою сорочку.

Хто її туди запхав

й медом замастив рукав?

Ну, звичайно, домовик

заховав її та втік.

В кухні біля табуретки

я узяв одну шкарпетку.

Другу домовик забрав,

бо нема. Я скрізь шукав...

-- Який одяг шукав хлопчик?

-- Чому ви не назвали черевик і рукав?

-- Який ще одяг, крім названого у вірші, ви знаєте?

На другому етапі нові слова вводяться в словосполучення і речення. З цією метою школярам пропонується сказати, якими можуть бути названі предмети, що вони можуть робити або що можна робити з цими предметами. Щоб відповісти на поставлені запитання, першокласники повинні будувати словосполучення і речення. У процесі цієї роботи формуються вміння правильно поєднувати слова у словосполучення, розташовувати слова в реченнях, а також поширювати речення другорядними членами (без уживання термінів).

Наведемо зразок такої роботи на прикладі фрагмента уроку на тему "Квіти".

Спочатку вчитель пропонує учням послухати текст і знайти в ньому назви квітів та слова, які їх описують.

Перед хатою був великий квітник. У його центрі височіли горді мальви, їх оточували барвисті айстри. Поряд усміхалися яскраві гвоздики. А біля їхніх ніг стелився синій барвінок.

-- Якими словами автор описав квіти? (Горді мальви, барвисті айстри, яскраві гвоздики, синій барвінок).

-- Виберіть квіти, які вам найбільше подобаються, і опишіть їх. Використовуйте для цього не одне, а кілька слів. Наприклад: ромашка біла, з жовтою серединкою, запашна, корисна, лікарська квітка.

Під час заслуховування відповіді кожного учня доцільно, щоб клас доповнював її.

Потім педагог пропонує першокласникам скласти речення про квітку з використанням дібраних слів. (Запашна ромашка -- красива і корисна квітка).

-- Побудуйте схему свого речення.

Завершальним етапом роботи над словами тематичної групи є використання їх у зв'язних висловлюваннях. З цією метою учням пропонується скласти розповідь чи висловити міркування на теми, пов'язані з їхнім життям. Наприклад: Хто складає тобі в портфель шкільне приладдя?, Де зберігаються твої іграшки?, Чи є там порядок?, Розкажи, що за чим ти одягаєш, коли збираєшся до школи., Вибери мовчки одну з пташок і розкажи про неї так, щоб однокласники відгадали її назву., Яка професія тобі подобається? Ким ти мрієш стати, коли виростеш? і подібні.

У ході цієї роботи в першокласників формується уміння пов'язувати речення між собою, уникати невиправданих повторів, послідовно висловлювати думку, не відступати від теми висловлювання. Однак, методикою передбачено, що під час заслуховування дитячих висловлювань учитель не перебиває першокласників. Педагог вказує на допущені мовленнєві помилки і виправляє їх дуже доброзичливо і толерантно після завершення учнями своїх висловлювань.

Розділ 2. Експериментальна перевірка способів керівництва навчально-виховним процесом. Методичні рекомендації

Розвиток мовлення розглядається як основоположний розділ Програми з навчання грамоти, як провідний принцип опанування грамоти, що пронизує і об'єднує всю мовленнєву діяльність учнів. У Програмі окреслено основні напрямки роботи з розвитку мовлення, у руслі яких має працювати вчитель.

1. Удосконалювати звуковимови і культуру мовлення.

2. Робота над збагаченням, уточненням і активізацією словника.

3. Удосконалення граматичного ряду.

4. Розвиток зв'язного мовлення.

Обґрунтованість цих завдань та важливість їх розв'язання є безперечною. Підпорядковуючись одній меті - розвитку мовлення, але впливаючи на цей процес з різних боків, захоплюючи різні рівні мови - фонетичний, лексичний, граматичний та зв'язне мовлення, - ці завдання служать оптимальному розвитку мовлення першокласників. Але як показала практика роботи в школі та аналіз педагогічного досвіду, більшість вчителів розв'язує ці завдання ізольовано один від одного, безсистемно. Як наслідок, у дітей не закладається уявлення про мову як про єдину сукупність мовних знаків, систему категорій, граматичних форм і норм, про мовлення як процес вираження своїх думок у фонетично, лексично і граматично правильній формі.

Тому виникає потреба створити комплекси вправ з розвитку мовлення в період навчання грамоти, який би гармонічно поєднував усі напрямки розвитку мовлення та ґрунтувався на конкретному навчальному матеріалі Букваря.

Всі наведені нижче вправи ґрунтуються на матеріалі Букваря і побудовані відповідно до Програми з розвитку мовлення в період навчання грамоти, ми змінюємо їх відповідно до конкретного начального матеріалу.

Покажемо це на прикладі фрагментів декількох уроків, де комплексно представлені всі напрямки роботи з розвитку мовлення, передбачені навчальною програмою.

Так, зокрема, розглядаючи урок за темою “Звук [o]”, слід врахувати його мету і завдання, які спрямовані на розвиток мовлення і реалізуються за допомогою комплексу вправ.

Тема уроку: “Звук [o]”, позначення його буквою “о”.

Мета: Ознайомити учнів з буквою О, розвивати звуко-буквені зіставлення, виховувати любов до усної народної творчості.

Завдання:

1) розвиток фонематичного звуку, удосконалення вимови звуку [o];

2) збагачення словника словами зі звуком [o], активізація вже наявних слів;

3) удосконалення граматичного ладу;

4) розвиток зв'язного мовлення.

1. Опис правильної артикуляції

Під час вимови звука [o]: губи округлені і висунуті трошки вперед; зуби закриті губами; задня частина язика піднята до піднебіння; потік повітря йде через рот.

2. Розгляньте малюнки птахів, назвіть їх. Який птах зайвий? Чому? (Тут і далі добираються малюнки). Соловей, горобець, ворона, папуга, сорока, сова.

3. Вивчіть скоромовку

Хитру сороку спіймала морока,

А на сорок сорок - сорок морок.

Послухайте загадки. Коли відгадаєте, вкажіть малюнок-відгадку.

Довгий, зелений,

Смачний солений,

Смачний і сирий,

-- Хто він такий?

(Огірок).

Тоненьке, кругленьке,

Серце чорненьке.

Хто на його слід погляне --

Думку його взнає.

(Олівець).

Я кругленьке і маленьке,

Каре, сизе, голубеньке,

Не ракета, я, проте --

Знайте, дітоньки, про те --

Я всьому наперекір

Шлях долаю вмить до зір.

(Око).

Серед предметів, зображених на малюнках, знайдіть такі, до яких підходять такі слова:

Зелений -- (огірок).

Синє -- (око).

Дерев'яний-- (олівець).

Впертий-- (осел.).

Назвіть предмети одним словом.

Огірок, помідор, морква, квасоля -- це... (овочі).

Пальто, сорочка, костюм, кофта -- це... (одяг).

Змініть слова за зразком.

Полуниця -- (полуниці).

Листок -- (листки).

Яблуко -- (яблука).

Жолудь -- (жолуді).

Закінчіть речення запитаннями.

Сосна росте (де?) (в лісі), а морква (де?) (на городі).

Соловей літає (де?) (у небі), а олень бігає (де ? ) (у лісі).

За малюнками та запитаннями складіть речення.

У яку гру іде грати Олег? (Олег іде грати у шахи).

У яку гру іде грати Олесь? (Олесь іде грати у футбол).

Пригадайте казку «Колобок», розгляньте малюнки.

Передайте розмову між Колобком та Лисичкою.

Опишіть Колобка за запитаннями:

-- Якої форми Колобок?

-- Які в нього очі?

-- Який рот?

-- А який характер у Колобка?

Тема уроку. Звуки [п], [п'] позначення їх буквою п.

Мета. Ознайомити учнів з буквою п, розкрити її звукове значення, вчити читати склади і слова з новою буквою.

Завдання:

1) удосконалення звуковимови звуків [п], [п'];

2) збагачення словника словами із звуками [п], [п'];

3) удосконалення граматичного ладу;

4) розвиток зв'язного мовлення.

Опис правильної артикуляції.

Під час вимови звука [п]:

-- спочатку губи зімкнуті, а потім відкриваються раптовим видихом повітря; зуби розкриті; потік повітря іде через рот; голосові зв'язки не напружені, голос не утворюється.

Послухайте слова і скажіть, що в них спільного: Павло, Петро, Панас, Пилип, Параска, Павлина.

Вивчіть скоромовку.

Полов Павло поле,

Піймав перепела в полі.

Послухайте загадку, відгадайте і запишіть слово-відгадку.

Ось дивись, цей хитрунець

Сплів химерний ятірець.

Ятірець легкий, як пух,

Не для рибок, а для мух.

(Павук).

Має зуби залізні,

Гризе дерева різні,

Гризе, ріже з усіх сил,

Аж з-під неї сипле пил.

(Пилка).

Що за птах стоїть в лозі

На оранжевій нозі?

В голубім безхмарнім небі

Майорить червоний гребінь.

Відчайдух і забіяка,

Як же звуть такого птаха?

(Півник).

Назвіть явище природи, яке описують такі слова.

Іде, мрячить, ллє, накрапає -- (дощ).

Дме, свище, завиває -- (вітер).

Пливуть, вкривають небо, закривають сонце -- (хмари).

У цій таблиці записані слова, ліворуч -- початок слова, а праворуч -- кінець. Але вони переплутались. Знайдіть до початку слова його кінець і з'єднайте лініями. Увага! З кожного першого складу можна утворити два слова.

лок

сик

пеле

пил

по лікан

лин

Закінчіть речення.

По хліб кожного дня я ходжу.

Вчора... (ходив).

Завтра, також... (піду).

Кожного дня я граюсь на подвір'ї.

Вчора з Петриком... (грався).

І завтра також... (гратимусь).

Прочитайте речення. З довідки доберіть і запишіть у клітинки потрібні слова.

Алла (і) Пилип поливали клен, А Іван (та) Поліна плавали. (І, та).

Переставте слова місцями так, щоб вийшли речення. Запишіть.

Слова, Панас, писав (Панас писав слова).

Пісні, співала, Оксана (Оксана співала пісні).

Розгляньте малюнки. За малюнками та запитаннями складіть розповідь.

... Коли відбуваються події?

Що робить Петрик?

Що робить півник?

Чи вдалось півнику розбудити Петрика?

Що вирішив зробити півник?

Що зробила корова?

Тема уроку. Буква щ та її звукове значення.

Мета. Ознайомити дітей з буквою щ, дати уявлення про її звукове значення, вчити правильно читати слова з буквою щ.

Завдання:

1) ознайомлення з правильною артикуляцією звука [шч], розвиток фонематичного сприймання та правильної звуковимови;

2) збагачення словника словами з буквою щ;

3) удосконалення граматичного ладу;

4) розвиток зв'язного мовлення.

1.1. Опис правильної артикуляції

Під час вимови звука [шч], який позначається на письмі буквою щ:

- губи висунуто вперед, зуби видно;

- зуби зближені;

- широкий кінчик язика піднятий вверх;

- потік повітря йде через рот посередині язика;

- голосові зв'язки не напружені, голос не утворюється.

Уважно послухайте слова. Знайдіть зайве слово.

Щиро, щедро, гордо.

Щасливі, блищить, блимає.

Щедрувати, щебетати, співати.

Вивчіть скоромовку.

Дощ хлющить на зелен плющ,

Під плющем сховався хрущ.

Запишіть слова -- назви малюнків у рядочки відповідно до номерів. У виділеному стовпчику прочитайте слово.

Прочитайте слова, до слів з лівого стовпчика доберіть слова з правого і з'єднайте їх лініями.

Смачнийящірка

Зеленийборщ

Сильнийкущ

Прудкадощ

Змініть слова за зразком:

Читання - читати,

спів -- (співати),

праця -- (працювати),

щедрівка -- (щедрувати),

блиск -- (блищати).

Прочитайте вірш, вставте і запишіть пропущені закінчення слів:

Зубат(а) щука і щупах

Щербат(ий) чистили п'ятак

Щіткою щербат(ою)

У щупака за хат(ою).

Прочитайте речення. Вставте і запишіть пропущені слова

Діти пішли (до) лісу. (У) небі щебетав соловейко. (На) камінцях побачили ящірку. (Під) кущем сидів зайчик.

За малюнками тварин та схемами складіть і запишіть речення.

Щиглик літає у небі.

Щука плаває у воді.

Розгляньте малюнок. Передайте розмову між хлопчиками, які в зимовому саду побачили щиглика.

Послухайте вірш про шиглика і перекажіть його своїми словами.

Щиглик

Підборами поскрипує

мороз-вусач,

а щиглику під липою

хоч сядь та плач,

бо мав зерняток з осені

не жменьку -- міх,

а випав сніг, то й досі їх

знайти не зміг.

І де в таку погоду є

смачні стручки?

Аж гульк -- вітрець погойдує

годівнички,

не знати ким розвішані

між віт вгорі

на дубі, на горішині,

на яворі.

Засніжено, занесено

зимовий гай,

а щиглику так весело,

що хоч співай.

В. Скомаровський [13; 27].

Висновок

Підсумовуючи все вищесказане, слід наголосити на необхідності включення комплексу мовленнєвих вправ у структуру кожного уроку навчання грамоти.

Завдання вчителя -- добирати до вправ мовний матеріал, який би відповідав конкретній темі, меті і завданням уроку навчання грамоти. Такий підхід допомагає вчителеві систематизувати весь комплекс завдань, спрямованих на розвиток мовлення, оскільки мова вивчається не задля мови, а задля мовлення. Потрібно усвідомити, що робота з удосконалення звуковимови граматичного ладу та словникова робота є основою, на якій будуються зв'язні висловлювання учнів. Тому так важливо саме в період навчання грамоти, коли закладаються основи мовленнєвих навичок, привчити і навчити дітей висловлюватись фонетично, лексично і граматично правильно.

Цими фрагментами прагнули показати можливості даних рекомендацій і загалом реалізації положення про розвиток мовлення як провідного принципу навчання грамоти. Пропонований комплекс вправ сприятиме гармонійному розвиткові всіх видів мовленнєвої діяльності першокласників.

“Учитель покликаний використовувати всі можливості, щоб саме в роки дитинства донести до свідомості і серця найтонші відтінки барв, пахощі слова, щоб рідне слово стало духовним багатством дитини” - зазначав В.О. Сухомлинський.

Роботі над словом, оволодінню рідної мови В. Сухомлинський надавав великого значення і в своїй практичній роботі, найважливішим способом впливу на дитину, облагороджування її почуттів, душі, думок, переживань є краса і велич, сила і виразність рідного слова. Під час спілкування з природою слово ставало в руках учителя знаряддям, за допомогою якого він відкривав дітям очі на духовне багатство навколишнього світу.

Тому подорож в країну Слова вчителеві слід розпочинати дуже обережно. Спочатку необхідно виявити рівень мовленнєвої підготовки учнів і на цій основі планувати на кожному уроці роботу над словом і словосполученням, образним висловом, точністю і доречністю їх вживання. Розвивати в учнів уміння свідомо підходити до правильного оформлення власної думки, виховувати інтерес та увагу до слова в процесі оволодіння граматичним матеріалом.

Список використаної літератури

1) № 11, 1990, с. 14-19 “Звукова робота в період навчання грамоти шестиліток”.

2) № 2, 1991, с. 22-38 “Активізація мовленнєвої діяльності учнів”.

3) № 10, 1991, с. 32-35 “Навчання діалогічного мовлення на ситуаційній основі”.

4) №4, 1994, с. 11-16 “Навчання грамоти - одне з головних завдань початкової школи”.

5) № 3, 1996, с. 28-30 “Культура мови”.

6) № 4, 1996, с. 15-18 “Вивчення мови на фонетико-фонологічному рівні”.

7) № 5, 1996, с. 31-36 “Культура мови”.

8) №1, 1997, с. 15-20, “Вправи з української орфоепії й орфографії”.

9) № 4, 1997, с. 21-24 “Системність роботи зі словниковими словами”.

11) № 9, 1997, с. 14-18 “Етимологічний аналіз слів - активізуючий засіб розвитку зв'язного мовлення”.

12) № 10, 1997, с. 5-8 “Етимологічний аналіз слів - активізуючий засіб розвитку зв'язного мовлення”.

13) № 12, 1997, с. 25-30 “Комплексні вправи для розвитку мовлення в період навчання грамоти”.

14) № 11, 1999, с. 12-14 “Робота над розвитком мовлення першокласників”.

15) № 11, 1999, с.39-41 “Проблема спілкування учнів початкових класів”.

16) № 12, 2000, с. 10-13 “Теоретичні основи і шляхи вдосконалення методики мовленнєвої підготовки дітей до школи”.

17) № 2, 2002, с. 11-14 “Психолого-педагогічні аспекти навчання шестиліток читання та письма”.

18) № 7, 2002, с. 19-22 “Розвиток діалогічного мовлення школярів на уроках української мови”.

19) № 10, 2002, с. 9-12 “Ситуативна навчально-мовленнєва діяльність школярів на уроках української мови”.

20) № 11, 2002, с. 24-27 “Взаємозв'язане навчання мови і мовлення”.

21) № 3, 2003, с. 44-47 “Невиразне мовлення молодих школярів”.

...