Збагачення мовлення учнів 5–7 класів етнокультурознавчою лексикою

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АфПН УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Збагачення мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою

13.00.02 - теорія і методика навчання української мови

ЛЕВЧЕНКО Тетяна Миколаївна

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник СКУРАТІВСЬКИЙ Леонід Віталійович, завідувач лабораторією навчання української мови Інституту педагогіки АПН України.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор ПАЛАМАР Лариса Максимівна, завідувач кафедри української мови для неспеціальних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

кандидат педагогічних наук, доцент ОСТАПЕНКО Наталія Миколаївна, завідувач кафедри методики викладання і культури української мови Черкаського державного університету імені Б.Хмельницького.

Провідна установа - Херсонський державний педагогічний університет, кафедра лінгводидактики, Міністерство освіти і науки України, м.Херсон.

Захист відбудеться 20 червня 2001р. о 16 год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.452.02 в Інституті педагогіки АПН України ( 04053, м.Київ, вул. Артема, 52-д).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій частині Інституту педагогіки АПН України.

Автореферат розіслано 16 травня 2001р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В.БОНДАРЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Розбудова міцної незалежної держави, підняття науки, освіти і культури в Україні на європейський рівень неможливі без національного самоусвідомлення народу, без засвоєння українцями культурної спадщини попередніх поколінь.

Етнокультурознавча лексика - один із базових компонентів цієї культури, умова й засіб функціонування національної свідомості, збереження історичної пам'яті українців.

За радянських часів цензура забороняла вживати лексику, яка нагадувала б народові про його минуле (козак, плахта, писанка, вишиванка), символічні значення культурознавчих слів. Нині важливо не просто зберігати, але і всебічно вивчати національно-культурну спадщину, щоб глибоко розуміти та свідомо використовувати усе найкраще з того, що створено попередніми поколіннями.

Державна національна програма “Освіта“ ставить вимогу етнізувати процес навчання мови, що повинно передбачати :

показ української мови як вічно невичерпного нагромаджувача глибоких знань народу про навколишній світ, суспільство, загальнолюдські цінності; її милозвучність, багатство, силу й красу;

усвідомлення учнями явищ і факторів, які переконують, що в лексичній системі мови відбито національну специфіку світосприйняття українців, їх величну і трагічну історію, багату матеріальну і духовну культуру;

дослідження учнями під керівництвом учителя мови українського фольклору, її символічності, образності;

збір учнями мовних скарбів, запис із уст простих людей стародавніх назв предметів домашнього вжитку, реманенту, а також пісень, легенд, повір'їв.

У “Концепції навчання державної мови в школах України“ етнокультуро-знавчий компонент розглядається як одна із складових змісту навчання рідної мови, який “повинен бути інтегрованим за своїм змістом і містити найважливіші відомості з народознавства, пов'язані з історією, культурою, звичаями і побутом українського народу“, тому концептуальні засади мають знайти втілення не лише на рівні теоретичних узагальнень, а й на рівні нових програм, підручників, методичних посібників, навчальних технологій.

Повернення широкого загалу українського суспільства до національної мови і культури потребують істотних змін у науковій розробці методики навчання української мови. І в першу чергу необхідно виділити шар етнокультурознавчої лексики, яким має володіти кожна культурна людина, а також визначити науково обґрунтовані засади, методи і прийоми її засвоєння.

Національно-культурний компонент у семантиці слова стає об'єктом вивчення в українському мовознавстві на початку 80-х років ХХ століття. Етнокультурознавча лексика розглядається лінгвістами В.М.Русанівським, О.Л.Паламарчуком, М.М.Пили-нським, Г.П.Сиротіною, Н.С.Ніколаєвою, В.І.Говердовським, які зазначають, що слова, національно-культурний компонент яких знаходиться за межами лексичного поняття, але потенційно наявний у свідомості й пам'яті носія мови, складають шар етнокультуро-знавчої лексики. За допомогою саме таких слів людина засвоює інформацію, пов'язану з історією, побутом, культурними традиціями, у тому числі український мовленнєвий етикет, загальнолюдські цінності та ідеали. Однак процес цей складний і потребує контролю, здійснювати який повинна в першу чергу школа, необхідна також відповідна методична технологія, яка залишається майже не розробленою.

Збагачення мовлення учнів етнокультурознавчою лексикою значною мірою зумовлюється загальними психологічними, дидактичними закономірностями, принци-пами, методами і прийомами мовленнєвого розвитку, що визначені в працях вчених, які досліджували цю проблему.

Ефективні шляхи збагачення мовлення учнів пропонували у свій час вчені-психологи Л.С.Виготський, І.О.Синиця, Г.С.Костюк, М.І.Жинкін, О.О.Леонтьєв, Л.І.Айдарова та ін.

Дидактичні та методичні основи роботи над збагаченням і розвитком словникового запасу учнів розроблялися ще Я.А.Коменським, а пізніше К.Д.Ушинським, Ф.І.Буслаєвим, І.І.Срезневським, С.Х.Чавдаровим, В.О.Сухомлинським, М.Г.Стельмаховичем та ін.

У методиці української і російської мов аналізувалось усне і писемне мовлення учнів (праці І.О.Синиці, М.Г.Стельмаховича), робилися спроби визначити критерії досконалого мовлення, застосовувати структурно-семантичний підхід до навчання мови, пропонувалися системи лексико-граматичних вправ (праці А.П.Коваль, В.Я.Мельни-чайка, Г.М.Іваницької, М.Т.Баранова, Т.О.Ладиженської, В.І.Капінос). Водночас такий важливий аспект, як збагачення мовлення власне етнокультурознавчою лексикою має свою специфіку, проте залишався досі поза увагою дослідників.

Актуальність дослідження зумовлена, по-перше, соціальним запитом, адже етнокультурознавча лексика несе важливе змістове, емоційне й естетичне навантаження, забезпечує передачу і збереження загальнолюдських і національних цінностей. Засвоєння етнокультурознавчої лексики розширює культурний горизонт особистості, прищеплює прагнення зберігати і примножувати духовні і матеріальні скарби, накопичені попередніми поколіннями.

По-друге, незважаючи на важливість розв'язання проблеми опанування учнями етнокультурознавчої лексики, спеціальних досліджень в галузі методики викладання рідної мови з цього питання в середній школі немає. Як свідчать спостереження над особливостями усного і писемного мовлення школярів, бесіди, анкетування учителів та результати проведеного констатуючого зрізу, розуміння і вживання етнокультурознавчої лексики у власному мовленні учнів досить обмежене.

Таким чином, необхідність розробки ефективної методики вдосконалення мовлення учнів за рахунок поповнення їхнього лексичного запасу етнокультурознавчою лексикою з урахуванням психологічних, педагогічних, лінгводидактичних факторів зумовило вибір теми дисертаційного дослідження - “Збагачення мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою“.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження входить до плану роботи лабораторії навчання української мови Інституту педагогіки АПН України над темою “Лінгводидактичні основи розвиваючого навчання української мови в загальноосвітніх школах“ № 0198 U 008025.

Об'єктом дослідження є процес збагачення мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою на уроках рідної мови.

Предмет дослідження - зміст, методи, прийоми, засоби та форми збагачення мовлення учнів етнокультурознавчою лексикою.

Мета дослідження полягає в розробці теоретично обґрунтованої та експериментально апробованої системи роботи над етнокультурознавчою лексикою у процесі навчання учнів рідної мови у 5-7 класах.

У ході дослідження ми виходили з припущення, що процес збагачення мовлення учнів етнокультурознавчою лексикою буде найбільш результативним за умови:

а) забезпечення відповідної мотивації навчання мови й систематичного збагачення словникового запасу учнів, що випливає з провідних положень лінгвістики та етнокультурознавства;

б) урахування психологічних, лінгводидактичних факторів, що впливають на процес засвоєння учнями нових лексичних одиниць;

в) укладання і використання на уроках мови навчального словника-мінімуму етнокультурознавчої лексики;

г) розробки системи завдань і вправ, спрямованої на збагачення мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою;

д) раціонального поєднання методів, прийомів і засобів навчання, що забезпечить систематичне її засвоєння.

Для реалізації поставленої мети та перевірки гіпотези дослідження необхідно було розв'язати такі завдання:

а) здійснити теоретичний аналіз досліджуваної проблеми, відображеної в лінгвістичній, психологічній і методичній літературі;

б) проаналізувати стан роботи над етнокультурознавчою лексикою на уроках рідної мови в 5-7 класах;

в) укласти словник-мінімум етнокультурознавчої лексики для учнів 5-7 класів;

г) розробити систему завдань і вправ, спрямовану на збагачення мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою;

д) експериментально перевірити ефективність пропонованої системи роботи над етнокультурознавчою лексикою.

Для розв'язання поставлених завдань і перевірки висунутої гіпотези використовувалися такі теоретичні й емпіричні методи дослідження:

- теоретичний аналіз лінгвістичної, методичної літератури з проблеми збагачення учнівського мовлення етнокультурознавчою лексикою і синтез в процесі визначення лінгводидактичних засад розв'язання обраної проблеми;

- вивчення масового та передового педагогічного досвіду вчителів;

- бесіди, анкетування;

- структурування навчального матеріалу у вигляді багатомірної системи вправ;

- педагогічний експеримент (констатуючий та формуючий етапи );

- кількісний і якісний аналіз експериментальних даних.

Методологічною основою дослідження є вчення про мову як засіб спілкування, збереження й передачі інформації; положення лінгвістів про слово як основну мовну одиницю; висновки психолінгвістів та методистів з проблеми лексичного збагачення мовлення учнів; ідеї національного і духовного відродження українського народу.

Експериментальною базою дослідження стали Переяслав-Хмельницька ЗОШ № 4, № 7 Київської області, Херсонська ЗОШ № 2, № 8 , Кременецька ЗОШ № 3, № 4 Тернопільської області.

Дослідження здійснювалось упродовж трьох етапів.

На першому етапі (1997р.) теоретично осмислювалася тема, аналізувалася лінгвістична, психологічна, педагогічна література, навчальні програми, підручники; визначалися вихідні позиції дослідження, об'єкт, предмет, гіпотеза; проводилися констатуючі зрізи та аналізувалися їх результати; узагальнювався досвід роботи над етнокультурознавчою лексикою у масовому та передовому педагогічному досвіді вчителів-словесників; визначалися принципи і критерії добору словника-мінімуму.

На другому етапі (1997-2000 рр.) підготовлено експериментальні матеріали для навчального етапу дослідження; проводилося експериментальне навчання за пропонованою системою роботи над збагаченням учнівського мовлення етнокультуро-знавчою лексикою; здійснювалася апробація словника-мінімуму етнокультурознавчої лексики в школах України.

На третьому етапі (2000р.) проведено кількісно-якісний аналіз одержаних результатів, на основі якого з'ясовано динаміку розвитку в учнів 5-7 класів інтересу до вивчення мови, культури, історії свого народу у процесі засвоєння етнокультурознавчої лексики.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що уточнено поняття “етнокультурознавча лексика“; сформульовано теоретичні засади вивчення етнокультурознавчої лексики; створено ефективну систему роботи над збагаченням мовлення учнів 5-7 класів національно маркованою лексикою, до якої входять: комплекс завдань і вправ, а також форми, методи і прийоми засвоєння етнокультурознавчої лексики, укладений словник-мінімум зазначеної лексики, у тому числі етокультурознавчих символів, що забезпечує повноцінне сприймання і засвоєння пропонованої групи слів.

Теоретичне значення роботи полягає у розробці лінгвістичних, психолого-педагогічних і методичних основ роботи над збагаченням мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою.

Дослідження визначається спрямованістю на підвищення ефективності навчального процесу і вдосконалення мовної освіти в школах України.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що науково осмислена і обґрунтована методика збагачення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою може бути використана безпосередньо у навчально-виховному процесі, для вдосконалення шкільних програм, підручників з рідної мови.

Вірогідність результатів дослідження та основних висновків забезпечувалася методологічною та лінгводидактичною обґрунтованістю вихідних положень, кількісним і якісним аналізом результатів, отриманих внаслідок застосування методів теоретичного й експериментального пошуку, які взаємно доповнюють один одного.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом виступів із доповідями і повідомленнями на Всеукраїнській науковій конференції “Українська мова в освіті“ (м.Івано-Франківськ, 1999); науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи початкової освіти“ (м.Глухів, 1999); Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції “Шляхи підвищення ефективності викладання української мови та літератури” (м.Київ,2000); Міжнародній конференції “Українсько-польські літературні зв'язки” (м.Тернопіль, 1998); у доповідях на засіданнях міських і районних методичних об'єднань учителів української мови і літератури та науково-практичних семінарах з української мови (м.Переяслав-Хмельницький, 1997-2000 рр.); на засіданнях лабораторії навчання української мови Інституту педагогіки АПН України ( м.Київ, 1997-2000 рр.).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 9 праць, із них - 6 статей у науково-методичних журналах, 3 - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

СТРУКТУРА І ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Основний зміст викладено на 175 сторінках, додатки займають 49 сторінок. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку основних використаних джерел та додатків. Список основних використаних джерел становить 249 найменувань. Роботу в цілому викладено на 243 сторінках.

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету і завдання, сформульовано робочу гіпотезу, визначено методи та етапи роботи, розкрито наукову новизну, практичну значущість одержаних результатів та подано відомості про апробацію дослідження.

У першому розділі - “Теоретичні засади збагачення мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою” - розглядаються положення лінгвістики про єдність мови і культури, мови і мовлення, висновки сучасних лінгвістів про те, що пропонована група лексики об'єднує безеквівалентну лексику, фонову лексику, слова-реалії і слова-символи, культурознавчий компонент у яких можна знайти за умови знання особливостей соціальної значущості предмета, позначуваного цим словом.

На спільнослов'янському мовному ґрунті дослідження етнокультурознавчої проблематики було започатковано працями Ф.І.Буслаєва, А.Ю.Кримського, О.О.Потебні, І.Огієнка, Б.Д.Грінченка, М.П.Драгоманова, які вивчали проблеми зв'язку мови і культури, мови і ментальності; досліджували мову фольклору; формували наукові засади української лексикології, правопису, етнокультурознавства.

Вагомий доробок з українського етнокультурознавства в значній своїй частині був майже на 50 років вилучений із радянської науки. За навчальними програмами вивчення усної народної творчості, української мови, а отже ознайомлення із культурою українського народу здійснювалося спрощено, схематизовано.

Для дисертаційного дослідження важливим був висновок лінгвістів про те, що безеквівалентна лексика, фонова лексика, слова-символи мають спільну ознаку, що єднає їх в окрему групу лексем, які мають різною мірою виражену специфічну етнокультурознавчу семантику. І не так уже важливо, чи охоплює ця семантика усе лексичне значення слова, як у безеквівалентних словах, чи виходить за межі фіксованих у словниках значень, як у фоновій лексиці. Головним є наявність цієї семантики, що відіграє дуже важливу роль у формуванні таких особистісних рис, як історична пам'ять, патріотизм, духовність. Саме непересічне значення зазначеної семантики лексем у формуванні національного світогляду, духовного світу людини зумовлює необхідність об'єднання їх в окрему лексичну групу. На основі вказаних вище ознак пропонуємо таке визначення: етнокультурознавчі слова - це гетерогенна за походженням лексика, що є носієм семантики, яка відображає специфічні риси культури певного народу від матеріальних реалій до багатозначних символів і може займати різне місце в семантичному полі слова - від центрального до периферійного.

Етнокультурознавча лексика відображає національні особливості рідної мови. Саме цю лексику впродовж століть намагалися знівечити, замовчати, вивести із активного словника, чіпляючи до слів ярлик застарілості. Відродження рідної мови шляхом широкого використання у навчанні мови такої лексики - важливе методичне завдання сучасності.

Для уточнення засад експериментальної методики, правильної організації роботи над засвоєнням учнями етнокультурознавчої лексики у першому розділі конкретизовано загальнодидактичні принципи навчання (науковості, наступності і перспективності, зв'язку роботи над збагаченням мовлення із вивченням фонетики, лексики, морфології, синтаксису, доступності, свідомості, реалізації міжпредметних зв'язків у викладанні мови та літератури) і спеціальні принципи навчання мови (позамовний, лексико-граматичний, семантичний).

З арсеналу методів і прийомів, розроблених і апробованих у багатьох дослідженнях з питань збагачення мовлення учнів, визначено такі: розповідь, пояснення вчителя, евристична бесіда, спостереження над мовою і мовленням, робота з підручником, виконання різноманітних завдань і вправ.

Визначено і диференційований підхід до системи практичних завдань і вправ, який давав змогу запобігати прогалинам у знаннях, усувати їх, “вирівнювати“ підготовку учнів, викликати інтерес до навчання, поглиблювати й розширювати знання, вміння і навички, задовольняти різноманітні пізнавальні запити.

Важливим для дослідження був аналіз психолінгвістичної та психолого-педагогічної літератури. За даними психолінгвістів Д.Б.Ельконіна, Л.П.Федоренко, засвоєння нових слів, впливаючи на свідомість, формує конкретно-чуттєве уявлення про дійсність, спонукає до зміни поведінки, думок, поглядів, настроїв. М.І.Жинкін, Л.І.Айдарова, І.О.Синиця вказували на те, що формальне засвоєння лексичних одиниць гальмує процес збагачення мовлення, а оволодіння значенням нового слова буде ефективним, якщо ґрунтуватиметься на таких психічних процесах як відчуття, сприймання і осмислення. етнокультурознавство збагачення словниковий запас

У дослідженні використано погляди психолінгвістів на механізм засвоєння слів-символів, адже вони є невід'ємною складовою етнокультурознавчої лексики. Вченими-психологами Л.В. Виготським, Н.Г.Салміною, В.П.Зінченком, О.О.Леонтьєвим встановлено, що саме символічна діяльність допомагає дітям керувати своєю поведінкою, виробити власну позицію щодо навколишнього світу. В.А.Пищальникова, А.Т.Закаріадзе, Л.Т.Коротаєва зазначали, що для розуміння символічних значень слів, поряд із формуванням мислення необхідно розвивати почуття прекрасного. За даними Л.П.Федоренко, для забезпечення навичок сприймання естетичних цінностей мовлення необхідно використовувати міжпредметні зв'язки у навчанні на уроках мови та літератури.

Крім того, на процес розвитку мовлення впливає багато факторів: соціолінгвістичні передумови, розвиток логічного мислення, уміння зосередити увагу учнів, розвиток уяви, словесної пам'яті, пізнавальний інтерес до етнокультурознавчої лексики.

У другому розділі - “Стан збагачення мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою в загальноосвітній школі“ - подано огляд наукових досліджень та методичних посібників, проаналізовано шкільні програми й підручники з української мови в аспекті досліджуваної проблеми, описано результати констатуючих зрізів рівня сформованості умінь і навичок роботи з етнокультурознавчою лексикою.

Проблема збагачення мовлення учнів знайшла своє відображення у працях Ф.І.Буслаєва, І.І.Срезневського, К.Д.Ушинського, В.А.Добромислова, Т.О.Ладиженської, О.М.Біляєва, М.І.Пентилюк, Л.М. Симоненкової, Т.П.Усатенко, Л.О.Кутенко та ін.

Реалізації культурознавчої змістової лінії сприяють видані в останні роки посібники О.Б.Олійник, Т.Г.Ужченко, В.Д.Ужченка, О.І.Неживого, Н.Б.Голуб, Н.М.Остапенко та ін.

Аналіз шкільних програм з української мови засвідчив відсутність роботи над національною виразністю мови, відомостей про її лексику. Вже у програмах 1995, 1998 років чітко вказано на необхідність збагачувати мовлення учнів лексикою, пов'язаною з народними традиціями, звичаями, побутом, ремеслами. Її засвоєння неможливе без вивчення слів-символів, адже вони пронизують мову фольклору, твори українських поетів і прозаїків, проте їх вивчення на уроках рідної мови не ведеться, наче їх не існує. Шкільні підручники з української мови не включають ніяких теоретичних відомостей і спеціальних практичних завдань і вправ для роботи над етнокультурознавчою лексикою.

З метою з'ясування стану роботи над засвоєнням етнокультурознавчої лексики в школі було проведено опитування серед учителів-словесників Київської, Херсонської та Тернопільської областей. Анкетування показало, що до роботи над збагаченням мовлення учнів учителі найчастіше вдаються на уроках закріплення матеріалу, узагальнення, вивчення нового матеріалу, аналізу контрольних робіт. За результатами анкетування виявлено, що деякі вчителі-словесники звертаються на уроках до етнокультурознавчих слів, але зовсім не працюють над етнокультурознавчими символами, що свідчить про обмеженість і недостатню цілеспрямованість роботи над збагаченням мовлення учнів зазначеною лексикою.

Вивчення масового педагогічного досвіду засвідчило, що роботу над збагаченням мовлення учнів не можна вважати задовільною, адже бракує належної системи у проведенні роботи з етнокультурознавчою лексикою у 5-7 класах, не простежується органічний зв'язок роботи з цією лексикою та мовленнєвою практикою учнів, етнокультурознавча лексика недостатньо використовується на уроках рідної мови і розвитку зв'язного мовлення учнів.

Відсутність системи у методиці роботи над збагаченням мовлення етнокультурознавчою лексикою, досліджень у галузі розуміння учнями пропонованої групи слів ускладнює роботу вчителя, робить її епізодичною і тому малоефективною.

Для отримання вихідних даних, що характеризують рівень володіння учнями 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою, здатність поповнювати мовлення новими словами, у школах Київської, Херсонської та Тернопільської областей було проведено констатуючий зріз, яким охоплено понад 600 учнів 5-7 класів. Його результати засвідчують обмеженість у вжитку етнокультурознавчих слів і символів, що негативно позначається на інтелектуальному, емоційному та загальному розвиткові учнівського мовлення. Аналіз результатів констатуючого зрізу підтвердив, що збагачення мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою потребує цілеспрямованого її відбору для обов'язкового засвоєння, а також певної системи роботи. Як свідчать результати виконання контрольних робіт констатуючого зрізу, знання й уміння з етнокультурознавчої лексики в учнів 5-7 контрольних класів зростають мінімально, а в деяких випадках прогресу в знаннях немає зовсім.

Щодо регіонального аналізу результатів учнівських письмових робіт із констатуючого зрізу, то слід зазначити, що відсоткове співвідношення їх істотно відрізнялося. Учні Київської області показали порівняно кращі результати під час виконання переважної більшості завдань. У роботах учнів Херсонської області виразно простежується вплив російської мови на розуміння учнями семантики пропонованих лексем. Учні 5-7 контрольних класів шкіл Тернопільської області виявили глибше розуміння змісту окремих етнокультурознавчих символів, кращі уміння використовувати їх у мовленні, хоча кількісний показник проаналізованих слів набагато нижчий, ніж у школярів Київщини.

Більш детально порівняльний аналіз результатів контрольних робіт учнів 5-7 класів шкіл Київської, Херсонської, Тернопільської областей показано у таблиці 1, де зроблено вибірковий аналіз правильно виконаних найтиповіших завдань, що пропонувались у ході констатуючого зрізу.

У третьому розділі - “ Система роботи над збагаченням мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою та дослідна її перевірка “ - розкривається зміст і методика дослідного навчання, хід експерименту, аналізуються його результати.

Перевірка припущення про результативність роботи над етнокультурознавчою лексикою проводилась у ході експериментально-дослідного навчання за розробленою методикою. У зв'язку з цим ставились завдання:

1. Укласти словник-мінімум етнокультурознавчої лексики для учнів 5-7 класів.

2. Розробити систему завдань і вправ, спрямовану на опанування мінімуму етнокультурознавчих слів, які необхідні для розуміння текстів культурологічного характеру (художні, наукові, публіцистичні), а також формування умінь і навичок використовувати їх у власному мовленні.

3. Розробити ефективні методи і прийоми ознайомлення учнів 5-7 класів із етнонокультурознавчою лексикою та перевірити її ефективність.

Метою засвоєння словника-мінімуму етнокультурознавчої лексики є підвищення культури мовлення учнів, розвиток комунікативної і лінгвістичної компетенції, пізнавального інтересу до мови, історії, звичаїв, побуту українського народу та формування національної свідомості, історичної пам'яті, особистісне становлення.

Система роботи над збагаченням мовлення учнів 5-7 класів етнокультуро-знавчою лексикою потребувала обґрунтованого відбору лексичного матеріалу. На основі констатуючого зрізу необхідно було визначити принципи і критерії відбору етнокультурознавчих слів.

У процесі відбору слів до словника-мінімуму етнокультурознавчої лексики визначальним був тематичний і комунікативний принцип. Відбір словникового матеріалу здійснювався із художніх творів, що вивчаються на уроках та рекомендованих для позакласного читання. Згідно з тематичним принципом це слова, які стосуються культури українського народу (твори мистецтва, традиції, релігійні свята, обряди, символи). Слова, необхідні для написання творчих робіт, які плануються у цих класах, а також ті, що обслуговують зв'язні висловлювання учнів, відповідали комунікативному принципові.

У словнику-мінімумі враховувалась необхідність як кількісного, так і якісного збільшення словникового запасу учнів, оскільки кількісне удосконалення полягає у поступовому поповненні новими словами, а якісне передбачає, по-перше, уточнення лексичного значення і сфери вжитку відомих слів, по-друге, заміну нелітературних слів чи виразів літературними, по-третє, ознайомлення з невідомими учням лексичними значеннями уже відомих багатозначних слів.

Результати експериментально-дослідного навчання засвідчили, що пропоновані у словнику лексеми відповідають програмним вимогам з української мови, доступні учням 5-7 класів, вживаються у їхньому мовленні і становлять культурознавчу комунікативну цінність.

Під час визначення системи завдань і вправ для роботи з етнокультурознавчою лексикою у 5-7 класах враховувалися здобутки сучасних методистів щодо класифікації вправ (М.Б.Успенський, В.О.Онищук, З.П.Шубін, Ю.І.Пасов, М.Я.Дем'яненко, К.О.Ла-заренко, В.Л.Скалкін та ін.).

Пропоновану систему завдань і вправ розроблено на основі типології, в основу якої покладено такі мовленнєво-мислительні процеси і принципи :

1) сприймання і репродуктивне відтворення мовних засобів;

2) варіативно-трансформаційна діяльність;

3) принцип ситуативності;

4) творча діяльність;

5) принцип диференціації.

За допомогою вправ першої типології школярі засвоювали необхідні теоретичні відомості з лексикології, набували різноманітних умінь і навичок; вчилися знаходити етнокультурознавчу лексику в текстах; виявляли характерні її риси, виробляли уміння визначати за словником значення слова та сферу його вживання. А це, в свою чергу, виховувало увагу учнів 5-7 класів до етнокультурознавчої лексики, забезпечувало свідомий підхід до відбору слів у власному мовленні, підвищувало інтерес до вивчення мови і сприяло збагаченню мовлення учнів.

Вправи на основі варіативно-трансформаційної діяльності передбачали самостійну побудову учнями висловлювань з опорою на запропонований їм мовний матеріал.

Вивчення етнокультурознавчої лексики на основі створення і розв'язання проблемних ситуацій здійснювалося під час пояснення нового матеріалу або його закріплення. Ситуативні вправи були добрим стимулом для мислення учнів, підвищували їхню активність у здобутті знань, виробленні практичних умінь і навичок, викликали інтерес до виучуваної лексики.

Вправи на основи творчої діяльності учнів передбачали формування умінь переносити набуті навички в змінені умови, застосовувати їх у нестандартних обставинах, уявних і природних ситуаціях.

Принцип поступового підвищення складності в процесі вивчення нового матеріалу давав змогу диференціювати завдання залежно від рівня підготовленості різних груп учнів.

Отже, пропонована система завдань і вправ, використаних у ході дослідного навчання, характеризується такими основними якостями :

а) різнобічністю, яка дає змогу враховувати різноманітні фактори її використання у навчальному процесі, цілеспрямовано формувати компоненти комунікативної діяльності;

б) методичною визначеністю, що відображає особливості вивчення пропонованого навчального матеріалу;

в) цілісністю, зорієнтованою на розвиток всіх аспектів збагачення мовлення учнів етнокультурознавчою лексикою;

г) органічністю, вираженою в тому, що пропонована система завдань і вправ є складовою частиною більш широкої системи роботи з розвитку зв'язного мовлення учнів.

Методи, прийоми, організаційні форми роботи, керівництво навчальною діяльністю учнів у дослідженні органічно співвідносяться із запропонованою системою завдань і вправ.

Складність і обсяг теоретичного матеріалу, пов'язаного з етнокультурознавчою лексикою, вимагали поетапного його вивчення у ході експериментально-дослідного навчання за розробленою методикою.

На першому (підготовчому) етапі учні знайомилися з поняттями “етнокультурознавчі слова“, “символ“, “лексичне і символічне значення“; вчилися знаходити етнокультурознавчу лексику у пропонованих текстах; знайомилися із лексичними і символічними значеннями етнокультурознавчих слів.

На другому (репродуктивному) етапі учні знайомилися із сферою вживання етнокультурознавчої лексики; визначали емоційну спрямованість і значення етнокультурознавчої лексики; вчилися зіставляти, групувати за темами, диференціювати етнокультурознавчу лексику.

На третьому (продуктивному) етапі учні поглиблювали знання про етнокультурознавчу лексику; вчилися діяти у різноманітних ситуаціях; аналізувати твори усної народної творчості, живопису; творчо застосовувати набуті уміння і навички під час написання власних переказів і творів.

Експериментально-дослідне навчання проводилось упродовж 1997/2000 н.р. Експериментальні й контрольні класи добиралися приблизно з однаковим складом і рівнем підготовки учнів.

Експериментальне навчання проводилось з використанням укладеного словника-мінімуму етнокультурознавчої лексики для учнів 5-7 класів.

Зрізові контрольні роботи дали змогу визначити рівень сформованості в учнів умінь і навичок роботи із етнокультурознавчою лексикою, проаналізувати вживання у мовленні учнів етнокультурознавчої лексики, зіставити результати роботи в експериментальних і контрольних класах.

Рівень набутих умінь і навичок вживання етнокультурознавчої лексики спеціально перевірявся у ході експерименту (на уроках узагальнення і систематизації вивченого). Досягнуті результати впродовж навчального року в експериментальних класах зіставлялися з результатами роботи в контрольних класах, де навчання проводилося за традиційною методикою. Отримані результати представлено в таблиці 2, де у відсотках показано рівень знань і умінь роботи над етнокультурознавчою лексикою учнів експериментальних і контрольних класів.

Для дисертаційного дослідження важливою була реалізація культурологічного принципу, адже “… навчання мови і мовлення єднає через спільний об'єкт вивчення - світ культури, в якому живе людина, обидва навчальні предмети - рідну мову і літературу…“. У зв'язку з цим вивчення етнокультурознавчих слів і символів буде ефективним, якщо розпочати роботу над пропонованою групою слів у 5 класі і, враховуючи міжпредметні зв'язки, які існують між мовою і літературою, використати можливості практичного ознайомлення із етнокультурознавчою лексикою на уроках української літератури, а також теоретичного її осмислення на уроках української мови та продовжити цю роботу на уроках зв'язного мовлення.

Отже, ефективність навчання в експериментальних класах виявилася вищою, бо учнів експериментальних класів ми вели до мети шляхом ускладнення вправ, підвищення рівня самостійної і творчої діяльності. Важливу роль відіграло й те, що в системі передбачено вправи різного характеру, необхідні для повного, всебічного циклу роботи над формуванням навичок і вмінь.

Результати експериментальної перевірки ефективності роботи над збагаченням мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою підтвердили припущення про те, що чітко спланована система є необхідною умовою більш глибокого і міцного засвоєння знань учнями.

У процесі засвоєння етнокультурознавчих слів і символів, спостережень над текстами етнокультурознавчої тематики в учнів 5-7 експериментальних класів поглибилося розуміння значення і змісту культури українського народу, його духовних скарбів, зросли рівні репродуктивної творчої уяви, естетичної сприйнятливості розуміння фольклорних і класичних творів, текстів історичної тематики, інтерес до минулого, а отже, етнокультурознавча лексика почала частіше вживатися у власному мовленні школярів. Кожен запропонований текст став предметом глибокого осмислення, актуалізації відповідного життєвого досвіду учнів, обговорення і продукування ними власних усних чи письмових висловлювань.

Основні результати дослідження подано у висновках.

Теоретичне осмислення дидактичних, психологічних та лінгвістичних основ методики роботи над збагаченням мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою, узагальнення масового та передового педагогічного досвіду учителів-словесників, педагогічний експеримент та його результати підтвердили актуальність порушеної проблеми.

Робота над пропонованою групою лексики сприяє збереженню історичної пам'яті, особистісному становленню і разом з тим збагачує мовлення, формує лінгвістичну компетенцію учнів, розвиває інтелектуальні й емоційні здібності.

У ході дослідження отримано фактичні дані про рівень знань, умінь учнів, пов'язаних з етнокультурознавчою лексикою.

Констатуючий зріз, проведений у школах різних регіонів України, засвідчив обмеженість у вжитку етнокультурознавчих слів і символів, незнання їх національно-культурної специфіки.

Відвідання уроків, анкетування вчителів, вивчення передового і масового педагогічного досвіду засвідчило нагальну потребу у розробці науково-обґрунтованої системи роботи над етнокультурознавчою лексикою в школі. Розроблена система завдань і вправ різносторонньо методично визначена, цілісна. Реалізація пропонованої системи роботи сприяла формуванню в учнів чіткого уявлення про етнокультурознавчу лексику, вихованню уваги до незнайомих і малознайомих слів, доречного використання етнокультурознавчої лексики у власному мовленні.

Використаний у процесі експериментально-дослідного навчання етнокультурознавчий матеріал, який систематизовано у словнику-мінімуму, цілком доступний і необхідний для учнів 5-7 класів.

Експериментально-дослідне навчання підтвердило, що розроблена система завдань і вправ із використанням словника-мінімуму етнокультурознавчої лексики інтенсифікує процес збагачення мовлення учнів. Пропонований у дисертації словник-мінімум етнокультурознавчої лексики є першою спробою створення такого словника. Використання його на уроках сприяє збагаченню мовленнєвого запасу, засвоєнню теоретичних відомостей про етнокультурознавчу лексику, віддзеркалення у ній культурного досвіду українського народу; її екзотизму, символізму, специфіки; вмінню добирати потрібні слова і вирази у процесі продукування тексту.

Система завдань і вправ з етнокультурознавчої лексики у 5-7 класах забезпечувала свідоме поглиблене засвоєння етнокультурознавчих слів і символів, сприяла вихованню учнів у патріотичному дусі, на національних традиціях, із позиції народного світосприйняття.

Ефективність роботи над збагаченням мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою значною мірою підвищується у результаті здійснення міжпредметних зв'язків на уроках української мови та літератури.

Результати підсумкових контрольних робіт засвідчили, що порівняно з контрольними класами кількість етнокультурознавчих слів у мовленні учнів експериментальних класів збільшилася на 18-25%. Етнокультурознавчий матеріал формував кращі риси національного характеру, почуття відповідальності перед історією, народною пам'яттю.

У ході дослідження також виявлено необхідність вдосконалення змісту підручників з рідної мови для 5-7 класів, зокрема передбачити більше завдань, вправ і текстів, які сприяли б збагаченню мовлення учнів етнокультурознавчою лексикою.

Дослідження сприяло визначенню нових аспектів проблеми, які потребують спеціального вивчення, зокрема слід продовжити роботу над визначенням мінімуму етнокультурознавчої лексики для 8-11 класів, пошуки нових ефективних методів, прийомів і форм роботи з етнокультурознавчими словами та символами відповідно до віку та мовленнєвого розвитку учнів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Вивчення слів-символів на уроках словесності в 5 класі // Українська мова і література в школі. -1999.- №4. - С.73-75.

2.Система завдань і вправ щодо збагачення мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою // Українська мова і література в школі. -2000. -№1.- С.20-23.

3.Словник етнокультурознавчої лексики // Українська мова і література в школі. -2000. -№6. - С.13-18.

Словник етнокультурознавчої лексики (продовження) // Українська мова і література в школі. -2001. -№ 1. - С.15-21.

4.Екстралінгвістичні та лінгвістичні особливості слів-символів // Славістичні записки. -1999. -№1. - С. 38-40.

5.Збагачення словникового запасу учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою// Славістичні записки. -1998. -№1-2.-С.52-54.

6.Етнокультурознавчий аспект міжмовних польсько-українських лексем// Славістичні записки. -1997. -№1-2 .- С.53-55.

7. Збагачення мовлення учнів словами-символами на уроках рідної мови і літера-тури // Матеріали Всеукраїнської міжвузівської науково-практичної конференції “Шляхи підвищення ефективності викладання української мови та літератури”. - Київ. -1999. -С.26-28.

8. Вивчення етнокультурознавчої лексики у шкільному курсі рідної мови // Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції “Українська мова в освіті”. -Івано-Франківськ. -1999. -С.26-28.

9.Система роботи над збагаченням словникового запасу учнів початкових класів у спадщині В.О.Сухомлинського // Матеріали науково-практичної конференції “Проблеми і перспективи початкової освіти” -Глухів. -1999. -С.3-5.

АНОТАЦІЇ

ЛевченкоТ.М. Збагачення мовлення учнів 5-7 класів етнокультурознавчою лексикою. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 - теорія і методика навчання української мови. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено актуальній проблемі збагачення мовлення учнів етнокультурознавчою лексикою. У роботі відображено погляди сучасних лінгвістів на етнокультурознавчу лексику, обґрунтовано науково-методичні основи проблеми збагачення мовлення учнів, визначено принципи, форми, методи системи роботи з етнокультурознавчою лексикою, розглянуто принципи і критерії відбору етнокультуро-знавчої лексики для шкільного словника-мінімуму, проаналізовано вплив цієї лексики на формування естетичних та моральних почуттів учнів 5-7 класів. Також у роботі запропоновано систему завдань і вправ роботи над збагаченням мовлення учнів етнокультурознавчою лексикою, ефективність якої обґрунтована теоретично і підтверджена практикою.

Ключові слова: етнокультурознавчі слова і символи, словник-мінімум етнокультурознавчої лексики, система завдань і вправ з етнокультурознавчою лексикою, збагачення мовлення учнів.

Левченко Т.Н. Обогащение речи учащихся 5-7 классов этнокультуроведческой лексикой. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02. - теория и методика обучения украинскому языку. - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена актуальной проблеме обогащеня речи учащихся этнокультуроведческой лексикой.

Важность диссертационного исследования подтверждается теоретическим и практическим значением предложенной эффективной системой работы по обогащению речи учащихся этнокультуроведческой лексикой, отбором и научным обоснованием лексического минимума для 5-7 классов.

В работе отображены взгляды современных лингвистов на этнокультуро-ведческую лексику, раскрывается само понятие “этнокультуроведческая лексика”.

В диссертационном исследовании проанализированы результаты констатирующего среза знаний, умений и навыков, выявлены типичные недостатки в работе по обогащению словарного запаса школьников, что помогло выделить основные задачи экспериментального исследования. На первом этапе эксперимента учащиеся знакомились с текстами этнокультуроведческой тематики, определяли лексические и символические значения предлагаемых слов. На втором этапе проводилась углубленная работа с этнокультуроведческой лексикой. На третьем этапе эксперимента учащиеся творчески использовали умения и навыки работы с предлагаемой лексикой, а эмоциональное восприятие нового материала, содержащего сведения об украинской культуре, обеспечивало осознанное запоминание материала, формирование познавательных интересов школьников.

В работе определены принципы, формы, методы системы работы с этно-культуроведческой лексикой, рассмотренны принципы и критерии отбора этнокультуро-ведческой лексики для школьного словаря-минимума, анализируется влияние предлагаемой лексики на формирование эстетических и моральных чувств у школьников 5-7 классов. Эфективность теоретически обоснованной системы работы по обогащению речи учащихся этнокультроведческой лексикой подтверджена школьной практикой.

Материалы диссертации дают теоретико-методические основания для совершенствования программ, учебников и пособий. Основные результаты исследования целесообразно использовать в учебно-воспитательном процессе.

Ключевые слова: этнокультуроведческие слова и символы, словарь-минимум этнокультуроведческой лексики, система упражнений, обогащение речи.

Levchenko T.N. Enrichment of speech of the 5th - 7th forms pupils with ethno-cultural vocabulary. Manuscript.

Dissertation for competition of Candidate of Pedagogical Science for specialty 13.00.02 - Theory & Methodology of Ukrainian Language Teaching.

The dissertation is devoted to the vital problem of pupil's speech enrichment with ethno-cultural vocabulary. This work reflects views of modern linguists to the problem of ethno-cultural vocabulary, science-methodological views at the problem of pupil's speech; define principles, forms and methods of the system of the work with ethno-cultural vocabulary; considers principles & criterias of ethno-cultural vocabulary for school vocabulary-minimum; analyzes of influence on this vocabulary to the formation of aesthetically beautiful and moral principles, patriotic feelings of the pupils of the 5th - 7th forms. The work suggests the system of tasks and exercises for work at pupil's speech enrichment with ethno-cultural vocabulary of the pupils of the 5th - 7th forms. Effect of this work is grounded theoretically and is proved by school practice.

Key words: ethno-cultural words and symbols, vocabulary minimum of ethno-cultural vocabulary, system of tasks and exercises with ethno-cultural vocabulary, enrichment of pupil's speech.

Размещено на Allbest.ru

...