Діяльність братських шкіл в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• І. Виникнення братських шкіл в Україні в період українського Відродження

1.1 Львівська братська школа

1.2 Київська братська школа

1.3 Луцька греко - латино - слов'янська школа

• ІІ. Особливості викладання та навчального процесу в братських школах

2.1 Особливості навчально - виховного процесу

2.2 Статути Львівської та Луцької греко - латино - слов'янської шкіл

2.3 Освітні діячі братств

• Висновки
• Список використаної літератури


Вступ

Актуальність теми: Становлення та розвиток національної системи освіти має вирішальне значення при творенні самосвідомості народу в процесах його самопізнання та утвердження, а передусім у розвитку власної культури, бо всі культурні навички ґрунтуються на освіті. Сучасна освіта ж, в свою чергу, базується на багатовіковій праці попередніх поколінь педагогів, їх новаторстві, прагненні досягнути найкращого результату, поширити науку та пізнання в народ, привити любов до здобуття знань.

Шкільний рух братств загальнонаціонального масштабу ґрунтувався на глибинно-духовній праці, відданості справі відродження -- і в цьому була його приваблююча сила для інших слов'ян, котрі потерпали від насилля. З братських шкіл вийшло чимало тих свідомих українських письменників, захисників православної віри й національної свободи, які вплинули на дух епохи й культури, продовжуючи славні традиції Київської Русі. Саме в період братського руху українська культура почала прогресивно відроджуватися і розвиватися. братство школа український

На прикладі братських шкіл можна розглянути, як, в тогочасних умовах, здійснювався навчально-виховний процес, які цілі ставили перед собою викладачі і як їх досягали. Такий аналіз дозволить виявити позитивні та негативні риси тієї системи і які її аспекти можна запозичити для сучасної педагогіки. Зважаючи на те, що на базі методологічних розробок тогочасних освітян будувався подальший розвиток педагогічної науки України, досліджуючи роботу братських шкіл можна запозичити певні прийоми для використання у сучасній школі.

Об'єктом дослідження є поява та розвиток Братських шкіл на Україні в період XVI- XVII ст..

Предметом дослідження є навчально-виховний процес, ідеологічні засади та методологія роботи братських шкіл України на прикладі Львівської, Луцької та Київської шкіл.

Хронологічні рамки. Нижня межа дослідження визначається другою половиною XVI ст., коли в Україну прийшов католицизм зі своїми загарбницькими методами та насадженням в країні уніатства з одного боку, і повсемістним розгортанням національно-визвольного руху на релігійних засадах - з іншого.

Верхня межа - перша половина XVII ст., пояснюється поступовим зниженням рівня освіти в братських школах через неорганізованість структури шкіл, постійні напади з боку католиків та єзуїтів та втрачену підтримку меценатів серед української знаті.

Мета дослідження: прослідкувати процес зародження, розвитку та поступового занепаду братських шкіл як історико-культурного, політичного та релігійного явища, з'ясувати рівень їх впливу на становлення загальнонаціональної освіченості. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- проаналізувати рівень наукової розробки теми і джерельної бази;

- довести, що братські школи на той час були найбільш високорозвиненими середніми навчальними закладами України;

- провести порівняльний аналіз діяльності Львівської, Київської та Луцької братських шкіл;

- дослідити учнівський контингент, його кількісний та якісний склад;

- проаналізувати особливі риси навчально-виховного процесу, які методики застосовувалися;

- простежити появу вчителів - так званих дидаскалів - як принципово нової верстви суспільства, їх політико-культурні та релігійні погляди.

Наукова новизна даної роботи полягає у дослідженні становлення та розвитку братських шкіл України на основі новообробленного джерельного матеріалу, в хобі якого було встановлено, що школи при братствах у зазначений час були найбільш кваліфікованими закладами середньої освіти.

З нової точки зору був проведений аналіз трьох найвидатніших та найвагоміших і суспільному житті братських шкіл - Львівської, Київської та Луцької - , складена їх характеристика з боку побудови навчально-виховного процесу та вирішенні побутових питань.

Практичне значення одержаних результатів, полягає в тому , що матеріали та висновки даної курсової роботи можуть бути використані для подальшої розробки питання вагомого внеску братських шкіл в розвиток культури нації взагалі і її освіченості зокрема; написання наукових та навчальних робіт краєзнавчого, історичного, культурологічного та педагогічного характеру.



І. Виникнення братських шкіл в Україні в період українського Відродження

У другій половині XVI -- першій половині XVII ст., у зв'язку з наступом католицизму й насадженням в Україні уніатства, з одного боку, та розгортанням визвольного руху -- з другого, загострюється боротьба і в галузі шкільної освіти.

Основна маса українського народу, за винятком частини найбільших феодалів, що полонізувалася, залишилася вірною православ'ю і не посилала дітей навчатися ні до єзуїтських колегій, ні до уніатських шкіл. Найважливіше значення мали православні слов'яно-руські школи, що були дійовим знаряддям у боротьбі українського народу проти польсько-католицького наступу. [2]

Перша згадка про братства в Україні сягає ще 15 століття . Тоді ремісники в містах створювали цехові товариства ( кравців, ткачів, ковалів тощо) - фахові об'єднання, які відстоювали свої виробничі інтереси. З часом діяльність братств набула релігійно-благодійних ознак. Серед основних завдань братств було опікування братською церквою, а також забезпечення її матеріальних потреб, піклування про хворих ,надання допомоги вбогим. [3]

В 1530-1540 рр. українське та білоруське міщанство, бажаючи мати легальну форму для своєї організації, скористалося старовинною братською організацією. За умов польського панування існувала потреба пристосувати братську організацію до нових умов міського життя й устрою. Ремісничо-цехова форма підходила для цього найкраще. Зміст цих братств лишався давній - релігійно - благодійницький. Однак релігійно - національна ситуація в Україні після Люблінської унії 1569 р. і Берестейської унії 1596 р. породила нову форму братської діяльності. Відтепер першочерговим завданням братств була охорона українського православ'я від латинізації і наступного ополячення українського народу. Братства, як всецерковний громадський голос, виступали перед судами і самим королем в обороні Православної церкви. Складали протести проти неправних дій уніатів та їх прихильників до судових актових книг, судилися за церковне майно, складали петиції до сеймів. Стаючи на захист Православної церкви, братства взаємодіяли між собою та поширювали зі своїх друкарень потрібну протиунійну літературу.

Поступово братська організація набуває всестанового характеру. Маючи в своєму складі родовитих і заможних людей, братства набирають політичної ваги. [8]

Перше відоме нам православне братство було засноване 1453 р. у Львові при храмі Успіння Божої Матері. Тим часом посилились утиски та обмеження українського міщанства, яке протягом 16 ст. дуже збільшилося і зміцніло. Потреба у культурно - освітній праці для піднесення національного життя зумовило долучення найбільш активної частини братчиків до просвітництва, письменської роботи та оборони рідної школи. Вони доводили, що церква без освіти, а отже і без школи - безсила.

Наприкінці 1585 р. до Львова приїхав Антіохійський патріарх Йоаким, і братчики звернулися до нього з проханням заохотити українську громадськість допомагати братству у створенні школи для навчання дітей різних станів. Патріарх видав окружну грамоту і разом з владикою Гедеоном закликав усіх православних до цієї справи.[13]

1.1 Львівська братська школа

Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували госпіталі та православні церкви, відкривали друкарні, де видавалися українські книги і підручники, піклувалися життям братчиків тощо. В основу своєї діяльності вони поклали ідеологію просвітительства, а головним засобом своєї боротьби обрали школи. [9]

Історичні джерела про перші братські навчальні заклади обмежені. Спочатку це були невеликі школи з одним учителем, який одночасно виконував обов'язки дяка та писаря братства. Шкільна кімната знаходилася у братському будинку. У зміст навчання входило читання, письмо, рахунок і вивчення катехізису. З посиленням національного і соціального гніту у першій пол. XVII ст. більшість братських шкіл перетворилися у школи підвищеного типу. Братчики розуміли, що для успішного ведення боротьби проти агресивних нападів польсько-литовської шляхти, елементарна освіта була недостатньою.[11]

Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа львівського братства, відкрита 1586 року, яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила подібні західноєвропейські школи того часу.

Львівська братська школа стала другою в Україні православною школою вищого ніж початковий рівня. Першими її керівниками були Стефан Зизаній, Кирило Ставровецький, Памво Беринда, Іван Борецький… Опікунами школи були старшини братства. Найхарактернішою особливістю школи з перших днів її існування був її всестановий характер. Братчики підкреслювали, що школа заснована для навчання дітей усіх станів, плата здійснювалась за можливостями кожного. Львівське братство мало право контролювати моральність своїх членів, здійснювати духовну цензуру церкви, слідкувати, щоб церковні владики чинили за апостольськими правилами. Такі привілеї їм було надано після відвідин у 1585 році Львова константинопольським патріархом Єремією II. Саме тоді Львівське братство отримало статус ставропігії, тобто було вилучене з-під влади львівського єпископа і навіть київського митрополита. А підпорядковувалось безпосередньо патріарху константинопольському. Надання цього статусу було першим визнанням подвижницької діяльності братств.

Виховання у даній школі носило церковний характер, але порівняно з Острозькою академією більш демократичний. Предмети навчалися тогочасною українською мовою. Викладались також слов'янська та грецька мови та “вільні науки”. Але найбільша увага приділялась гуманітарним наукам, тобто граматиці. Діалектика вивчалась для оволодіння мистецтвом дискусії. Її разом з риторикою вів один учитель.

Спів - один з основних предметів Львівської братської школи. Уроки музики проводились в суботу. Учні школи співали в хорі, за що отримували певну плату, харчі, одяг ( темно-зелений кунтуш, жовтий жупан, чоботи, шапку ). При навчанні використовувались елементи народного фольклору, гумору…[15]

Загалом, вказівки щодо навчальної системи Львівської братської школи були чітко подані у її статуті. Він свідчить про демократичний устрій школи: навчалися діти різних станів; відношення вчителя до дітей визначалось не за станом, а за успіхами у навчанні (учень займав місце на лаві під час занять залежно від успіхів у навчанні, але не за походженням); ректор і вчителі вибирались на загальних зборах братства. Досить серйозні вимоги ставилися до вчителя. Він повинен бути благочестивим, розумним, не п'яниця, не блудник. Всього у статуті нараховується 16 подібних вимог. На початку XVII ст. у Львівській школі, як і в більшості братських шкіл, використовувались елементи класної системи навчальних занять. Учні ділились на групи: одні вчилися розпізнавати букви і склади, інші - читали і вчили напам'ять різні уроки, треті - вчилися пояснювати прочитане і розмірковувати. Цей досвід, очевидно, використав відомий чеський педагог Я.А. Коменський при обґрунтуванні класно-урочної системи навчання. Спеціалісти прослідковують аналогію між статутом Львівської братської школи та твором Я.А. Коменського "Закони добре організованої школи". [1]

Першими керівниками Львівської братської школи були "руський вчитель" Стефан Зизаній і "грецький вчитель" Арсеній, єпископ Еласона, який жив у Львові з червня 1586 р. до весни 1588 р., проте навіть після двох років перебування у Львові слабо знав слов'янські мови і не був знайомий з місцевими звичаями. Тому більшу роль в організації школи міг відігравати Стефан Зизаній, який користувався авторитетом серед львів'ян і був обізнаний з традиціями та потребами шкільної освіти в Україні. Опікунами школи були старшини братства, як знаємо з пізнішої практики, для забезпечення матеріальних потреб школи братство призначало опікунів із свого числа.

Найхарактернішою особливістю братської школи з перших днів існування був її всестановий характер. Братчики підкреслювали, що школа заснована "для навчання дітям усіх станів", "убогих за простибіг (безплатно), а багатих за рівним датком". Плата за навчання була порівняно незначна і вносилася батьками учнів лише "згідно з можливостями кожного" [6]

1.2 Київська братська школа

Братські школи Львова і Вільнюса дали поштовх розвиткові православного братського шкільництва в Україні, Білорусі й Литві. Окремі школи мали між собою зв'язки, допомагали одна одній. Так, Львівське братство мало контакти з Вільнюською братською школою, зокрема, послало їй 50 примірників слов'яно-грецької граматики. На прохання Вільнюського братства львів'яни відрядили до Вільнюської школи кваліфікованих учителів Кирила-Транквіліона Ставровецького та Стефана Зизанія. 1617 р. Вільнюське братство знову просило Ставропігію відрядити вчителя "латинської науки". Натомість вихованці Вільнюської школи Сильвестр Косов та Ісая Трофимович-Козловський стали згодом викладачами в школі Львівського братства. На прохання місцевих братств Львівська Ставропігія надсилала вчителів для шкіл в Перемишлі, Бересті, Рогатині та інших містах. Вчитель зі Львова 1591 р. викладав і в Стрийській школі. Петро Аркудій писав 1596 р., що братська школа в Бересті є "немов семінарією, заснованою на зразок тих, що їх затвердив патріарх Єремія". Очевидно, малися на увазі школи Львівського і Вільнюського братств, які мали грамоти про їхнє затвердження патріархом. Під впливом Львівської виникають або реорганізуються школи в Городку, Галичі, Комарні, Більську та інших містах.[4]

Близько 1615 -- 1616 рр. одночасно засновані Київська братська школа і саме Київське Богоявленське братство. Вже сама ця одночасність вказує, що для фундаторів братства й школи основним була саме школа: братство тут засновувалося для опіки над школою, і це мало бути його головною функцією. Оскільки Київська братська школа стала родоначальницею Київського (Києво-Могилянського) колегіуму (пізнішої академії). [12]

Велике значення для становлення школи мала її матеріальна підтримка з боку заможних громадян. 15 жовтня 1615 р. шляхтянка Галшка (Єлизавета) Гулевичивна подарувала свій двір на Подолі для влаштування монастиря, школи і притулку для прочан.

Особливо велику підтримку Київська братська школа отримала від гетьмана Петра Сагайдачного. Очолюване ним Запорозьке військо вступило до братства, засвідчивши цим самим свою солідарність з програмою братства і взявши його і школу під свій захист. Усе своє майно П. Сагайдачний перед смертю заповідав Київському та Львівському братствам і школам при них. При створенні Київської братської школи був врахований досвід уже існуючих шкіл. В основу навчання покладалися слов'янська, грецька, латинська, польська мови, а також "сім вільних наук". Першим ректором Київської братської школи був Іван Борецький (1615-1618 рр.). В основу діяльності школи він поклав статут Львівської братської школи. [7]

Позитивну роль у розвитку Київської братської школи відіграло те, що в 1620 році в Україні була відновлена вища православна ієрархія, а Київське братство здобуло право ставропігії, тобто автономії щодо вищих церковних властей. Після І. Борецького ректорами Київської братської школи були Мелетій Смотрицький, Касіян Сайович, Тарасій Земка.[6]

У навчально-виховному процесі школи утверджувалися демократичні принципи організації життя вихованців. Так, у статуті школи були чітко визначені права й обов'язки учнів, учителів і батьків, що сприяло об'єднанню зусиль школи і сім'ї, опікунів у вихованні дітей. Учні повинні були систематично відвідувати уроки, добре вчитися, слухатися старших і вчителів, бути скромними і стриманими; вчителі - ставитися до всіх учнів однаково вимогливо і з повагою, добре знати свій предмет, бути прикладом у всьому. Батьки мусили стежити за навчанням учнів, їхньою поведінкою, не порушувати встановлених у школі вимог до вихованців.

Щосуботи з учнями проводилися релігійно-етичні бесіди, які іноді мали гостро полемічний соціальний характер. Багато уваги приділяли національному вихованню учнів.[5]

Про зв'язки виховання з життям народу, подіями, що відбувалися в країні та в житті братства і школи, свідчать твори, написані вчителями й учнями школи. До них належать, наприклад, гостро сатиричне "Послання" Ісайі Копинського відступникові від православ'я князю Ієремії Вишневенькому, який прийняв католицьку віру. Цими ж ідеями пройняті "Протестація" Іова Борецького на захист відновленої православної ієрархії й "Вършь на жалостный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного..." К. Саковича прочитані в день похорон гетьмана.

Восени 1631 року в Києві виникла ще одна школа - Лаврська . Її засновником був архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Ректором став Ісайя Трохимович. Навколо шкіл почали гуртуватися різні верстви населення Києва. Зокрема, братська школа об'єднувала вчених і письменників, які відстоювали передусім інтереси ремісників, а лаврська - духівництва й багатої шляхти.

Однак лаврська школа не користувалася популярністю у киян через переважання в її плані латинської мови. Відкриття школи такого типу при Києво-Печерській лаврі суперечило також заповіту Іова Борецького про те, щоб "фундувати" школи лише при братстві.[4]

Члени Київського братства разом із Запорозьким військом вимагали об'єднання братської і лаврської шкіл. Це відбулося 1632 р. і було узаконено актом, підписаним Київським митрополитом Ісайєю Копинським, єпископом Луцьким і Острозьким Ісаакієм Борисковичем, єпископом Авраамієм.

Новоутворена школа функціонувати на Подолі у приміщенні братської школи. У зв'язку з цим братство визнало Петра Могилу старшим братчиком і фундатором школи. Останнє дало привід називати новоутворений навчальний заклад "Києво - Могилянським колегіумом". У 1633 р. Київська колегія була визнана польським урядом.[5]

1.3 Луцька греко - латино - слов'янська школа

Не менш плідною була діяльність Луцького Хрестоздвиженського братства. Історичні обставини на час його створення були вкрай несприятливі. По Берестейській унії всі головні храми Луцької єпархії були запечатані і на Волині розпочалось відкрите гоніння православних . Історичні джерела про братства існують з 1617го р., але процес його формування тривав і раніше. Першим ректором Луцького братства був ігумен Черчицького Свято-Преображенського монастиря Герасим Микулич. Підписи під першим офіційним документом братства свідчать про перевагу осіб духовного сану в лавах братчиків. Але через 2 роки, коли король Сигізмунд III дав грамоту на діяльність братської школи і притулку, до братства долучається найбільш відома українська православна шляхта Волині: Гулевичі, Пузини. Киселі та ін.. Діяльність братства була освітньою, благодійницькою та емісійною. На кошти братства було збудовано братський храм Чесного Хреста, а 1624 р. засновано при ньому братський спільножитний монастир. З 1623 р. Люцьке Хрестоздвиженське братство має статут та ставропігію від Константинопольського патріарха. З 1617 р. при братстві діяла школа, збудована за взірцем латинського колегіуму. Луцьке братство заснувало притулок для немічних, хворих, сиріт і бездомних. Ними братчики опікувалися як рідними. Все це ставало прикладом великої християнської братської любові.

Слід зазначити, що опікуном Луцького Хрестоздвиженського братства був великий митрополит Київський Петро Могила. [13]

У рукописному збірнику Луцької школи вписано датовані 1624 р. два документи, що регламентували характер і структуру цієї школи: "Права школи греко-слов'янської Луцької артикули" і "Порядок шкільний", який є копією львівського Порядку (статуту) [11]

Обидва названі документи діяли одночасно, анітрохи не суперечачи один одному. "Порядок шкільний" був основним документом про організацію школи, а "Артикули прав" (статті законів) -- це щось на зразок правил для учнів, які розвивають і конкретизують окремі статті "Порядку". "Артикули" зосереджують увагу на підтриманні дисципліни серед учнів. Перед прийняттям до школи встановлюється триденний іспитовий термін. У зв'язку з тим, що в школі вивчались різні предмети і мови, напрям студій окремих студентів визначався керівником школи з врахуванням віку учня, його нахилів і здібностей.

Про високий рівень викладання у Луцькій братській школі свідчить те, що учні її та вчителі не лише декламували, а й складали вірші тодішньою українською мовою. Так, у виданому 1628 р. у зв'язку зі смертю священика братської церкви Івана Василевича збірнику "Лямент" вміщено "Трен нищих спудеєв школи братськоє Луцькоє" за підписом Григора Соминовича, шкільного "пенітарха". Також Іван Карпович, автор "Елегії" в тому ж збірнику, і луцький міщанин Степан Полумеркович -- автор вірша з приводу похорону Василиси Яцківни -- були, мабуть, пов'язані з братською школою.[10]

Вчителями Луцької школи були ченці братського монастиря -- Єлисей Ільковський (керівник школи в 1627 р., відомий як композитор), Павло Босинський (вчитель в 1634 р.), ігумен Августин Славинський (викладач риторики, філософії і математики в середині XVII ст.), можливо, також Зосим Согникевич, художник Йов Кондзелевич. Серед учнів були діти міщан і шляхти, а також убогі, які збирали ялмужну, співаючи в місті під вікнами. Програма навчання була наближеною до львівської. У школі користувалися слов'янськими, українськими та польськими книжками, зокрема, в джерелах є згадки про грецьку та слов'янську граматики, латинський словник. Високо було поставлено навчання співу, причому учні користувались партесами на шість, вісім і більше голосів. Луцькій школі доводилось інколи терпіти від зловмисних бешкетів римо-католицьких шляхтичів, а також від студентів та вчителів єзуїтської колегії. В 1627 р. єзуїтські вихованці, увірвавшись до школи, били дітей, виривали в них з рук підручники і нищили. Подібні напади повторювались і пізніше. [14]

Виникнення широкої мережі національних шкіл в Україні було наслідком загального культурного піднесення і зростання потягу народу до освіти та науки, свідченням глибокого проникнення ідей гуманізму в громадське і культурне життя.

Школи не стояли осторонь політичних проблем, які хвилювали громадськість. Вони виховували учнів у дусі патріотизму, поваги і любові до мови й культури свого народу і протистояли католицьким та єзуїтським навчальним закладам, що служили знаряддям полонізації української молоді, наступу на українську культуру. Це сприяло пробудженню і зміцненню національної свідомості народних мас, посиленню їх боротьби за незалежність.

Програми братських шкіл та навіть їхні назви - греко-слов`янські - значною мірою зумовлювались ідеологічними мотивами. Українські братські школи вигідно відрізнялися від західноєвропейських тим, що в них навчалися діти різних станів. «Багатії над убогими в школі нічим вищі не можуть бути, - зазначалось у шкільних статутах, - лише самою наукою, плоттю ж рівні усі».

Деякі братські школи, особливо Львівська, Луцька, успішно конкурували з католицькими, єзуїтськими. Але багато з них не досягли належного рівня. Польський уряд вбачав у братських школах розсадник «схизми», визрівання протесту, тому всіляко перешкоджав їх розвиткові. Іноді братські школи зазнавали фізичних нападів і розорень з боку фанатичних вихованців польсько-єзуїтських шкіл, що діяли з мовчазної згоди офіційної влади. Так, у 1634 р. єзуїтські вихованці напали на Луцьку школу «з палицями, шаблями та іншою зброєю», вони «розігнали побоями хлопців із училища, побили вчителя Петра Босинського» й усіх, хто їм траплявся, «шаблями палицями й камінням били й мучили»

Болючого удару завдало відступництво дворян - захоплені блиском польської культури, вони почали переходити до католицизму. Незважаючи на повсюдне поширення, братства так і не утворили якогось координуючого органу, вони не мали гарантованого фінансування і їхня діяльність залежала від певних осіб. Така ситуація призвела до занепаду багатьох братських шкіл. У 20-х роках XVII ст. Львівська школа знизила рівень навчання, Луцька потрапила до рук уніатів, а Острозька перетворилась у католицький колегіум.

Та незважаючи на це, національна школа XVI - початку XVII ст. мала велике значення : братські школи були провідниками ідей гуманізму в Україні, їхній тісний зв'язок з суспільно-політичним життям країни сприяв піднесенню національної свідомості українського народу. Педагогічний досвід братських шкіл успадкували і розвинули освітні заклади наступних століть.

Період конфронтації між православними та католиками приніс не лише невдачі для українського суспільства - він сприяв культурному піднесенню, чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності, виникла полемічна література, з'явилися гідні оборонці православної віри.

Діяльність братств, без сумніву, піднесла національну українську освіту, їх можна справедливо назвати науковою лабораторією, що розбудовувала шкільну освіту та розвивала книгодрукування. Сотні вихованців братських шкіл, пройнятих духом національних традицій, обізнаних в науці, ставали мандрівними вчителями і несли по містах та селах українське слово, будили національну свідомість.



II. Особливості викладання та навчального процесу в братських школах

Особливості методики роботи братських шкіл послугували фундаментом для подальшого розвитку педагогічної науки. Здобутки тогочасних освітян дали поштовх для створення нового підходу до навчально-виховного процесу, що був наскрізь пронизаний духом гуманізму. Такий прогресивний напрямок освіти, не зважаючи на подальше тимчасове згасання, згодом був відтворений у діяльності видатних педагогів наступних століть.

2.1 Особливості навчально-виховного процесу

Аналіз усіх аспектів роботи братських шкіл України свідчить про глибоку системну організацію педагогічного процесу в Україні. Головними елементами системної організації цього процесу є такі ідеї:

- Глибоке національне виховання, розвиток і освіта підростаючого покоління.

- Чітка організація педагогічного процесу.

- Ретельно розроблений і глибоко продуманий зміст процесу навчання.

- Чітке методичне забезпечення педагогічного процесу.

Вивчення документів, які стосуються братських шкіл, свідчить про те, що всі зазначені елементи тісно пов'язані з історією, культурою, боротьбою за незалежність та збереження національної самобутності українського народу. Розглянемо кожен з цих елементів.[16]

Глибоке національне виховання, розвиток та освіта підростаючого покоління.

Учні братських шкіл, як правило, вивчали рідну (“просту”) мову, слов'янську, грецьку, латинську й польську, але не однаковою мірою. Особлива увага приділялась вивченню слов'янської мови. У ній братчики бачили засіб збереження народності й зміцнення зв'язків з іншими слов'янськими народами. Викладання цієї мови в школах полягало у вивченні спочатку букв і складів, потім читання, граматики та церковного співу. Для кращого засвоєння мови учням заборонялось у школі розмовляти між собою розмовною мовою. Один запитував іншого грецькою мовою, а той, кого запитували, мав відповідати слов'янською. Цією мовою читались лекції, нею були складені й деякі підручники. Учителі розрізняли слов'янську і рідну мови, зазначаючи, що не всі терміни можна перекласти із слов'янської на рідну мову. І. Вишенський рекомендував друкувати книги і статути слов'янською мовою. А що незрозуміле, просто тлумачити, викладати. Для навчання грамоти цією мовою в Україні було надруковано велику кількість букварів, перший такий буквар склав Лаврентій Зизаній, назвавши його «Наука к чтению и пониманию письма словенського».[9]

Крім вивчення слов'янської мови, у братських школах приділялося багато уваги мистецтву складати вірші цією мовою. Учні, змагаючись один з одним, не тільки складали вірші під час навчальних занять риторики та піїтики, а й у вільний час. Від них також вимагалось складати вірші до кожного великого свята, до кожної визначної події. Учителі та учні даних шкіл складали також історичні вірші, де прославляли подвиги запорізьких козаків. Мандруючи під час канікул і на свята Різдва і Великодня по всіх містах, групи учнів братських шкіл співали вірші на базарах, ярмарках, у будинках хуторян. Таким чином, деякі із складених спудеями (студентами) вірші ставали народними піснями України. Високим рівнем викладання співу братські школи значною мірою вплинули на народну музичну культуру України.

Важливе в братських школах відводилося моральному та фізичному вихованню. Обов'язковими рисами кожного сина вважалися сміливість, витривалість, хоробрість, невибагливість. Крім того, кожен юнак мріяв стати воїном Запорізької Січі.[4]

Чітка організація педагогічного процесу.

Розглядаючи елементи класно-урочної системи навчання, потрібно зазначити, що в роботі братських шкіл вперше спостерігається групова організація навчальних занять. Чітка організація простежувалась уже з прийому учня до навчального закладу.

Потрібно зазначити, що спочатку один з основних принципів класно-урочної системи - одночасність прийому учнів до школи - часто порушувався. Спочатку учнів приймали до школи в різний час, але з часом це було відрегульовано й запроваджено новий поділ на класи. У Віденській школі вже в 1617 - 1619 роках було чітко скомплектовано п'ять класів - клас білоруської, клас слов'янської і три класи латинської мови. Ще в більш розвиненому вигляді класно-урочна система навчання застосовувалась в Києво-братській колегії. План організації навчання в ній свідчить, що використовувана в школах України групова система навчання була значно вдосконалена київськими професорами. Заняття тут починались одночасно. Спочатку лунав дзвінок - сигнал підготовки до першого уроку. Потім дзвонили класні дзвіночки в певному порядку, і всі мали йти в класи - нижчі, середні, вищі. Нарешті знову лунав загальний дзвін, і починалися заняття. [5]

Учні в братських школах сиділи у певному, вказаному вчителем, порядку. Місця визначалися з успішністю в навчанні, але не за походженням чи матеріальним забезпеченням батьків. Навчальний рік починався з 1 вересня. Були введені літні канікули (з липня до серпня) . Учні приходили до школи на 9 годину ранку, а в зимові дні - пізніше, у визначений вчителем час. Характерною рисою братських шкіл України був тісний зв'язок між батьками та вчителями.[13]

У школах такого типу певна увага приділялась систематичному засвоєнню учнями знань, умінь та навичок. Учитель мав суворо стежити за тим, щоб учні регулярно відвідували школу. Пропуски школи дитиною були небажані, бо вони завдавали шкоди вихованню. Про необхідність систематичного відвідування учнями школи й уважного ставлення до занять говориться в 5-му розділі луцьких “ Артикулів “.

Отже, учителі України вже в ті часи достатньо чітко розуміли важливість таких педагогічних вимог, як послідовність і систематичність у навчанні. Особливий інтерес становить розв'язання братськими школами питання покарання. Західноєвропейська школа все ще характеризувалася надзвичайно жорстокою дисципліною. Численні свідчення сучасників зображали її як місце тортур та знущань над учнями. Похмурі, затхлі приміщення європейської школи наповнювалися криком та плачем побитих дітей. Різка та інші види фізичних тортур вважалися основними виховними заходами. Я.А. Коменський писав, що "у навчанні іноді застосовується настільки жорстокий метод, що школи перетворились у пугало для дітей і місця знущань для учнів, тому більша частина учнів з відразою ставилась до науки та книг і віддавала перевагу майстерням ремісників, а не школам ".[14]

Наша вітчизняна педагогіка з найдавніших часів вимагала уважного та чуйного ставлення до дитини. Гуманізм, який бере початок у глибокій давнині і є найхарактернішою рисою старослов'янської педагогіки, був надалі розвинений у нових історичних умовах у статутах братських шкіл.

Аналіз викладеного матеріалу свідчить, що організаційно-виховна робота, яка проводилася з учнями, далеко виходила за релігійні норми. Бесіди учителів з учнями наповнювалися глибоким соціальним та політичним змістом.[10]

Ретельно розроблений і глибоко продуманий зміст процесу навчання.

Загалом, навчання в братських школах ділилось на два етапи: початкове і середнє. Початкове навчання - це читання (розпізнавання букв та їх складання, пояснення прочитаного, осмислення і розуміння), письмо, вивчення граматики, лічба, церковний спів та порядок. Середнє навчання охоплювало вивчення граматики, риторики, діалектики, музики. Учні вивчали слов'янську, українську (просту),грецьку, латинську та польську мови. Навчання читати здійснювалось буквоскладальним методом. Воно охоплювало такі етапи: розпізнавання букв та їх складання,та пояснення прочитаного, міркування і розуміння. Найповніше уявлення про порядок вивчення дав перший друкований буквар, виданий у Львові І.Федоровим у 1574 році. Зважаючи на розміщення навчального матеріалу, спочатку вивчали азбуку від літери “A” до іжиці. Учні запам'ятовували назву кожної букви, після цього азбуку читали від іжиці до “A”. Таке багаторазове повторювання азбуки допомагало учням краще запам'ятати назви й зображення кожної букви і перешкоджало механічному запам'ятовуванню назв букв у їх послідовному порядку. Коли учні твердо запам'ятовували назви букв, вони переходили до читання складів. У кінці букваря містилися різні афоризми, молитви, повчання як матеріал для читання. Буквар був також і підручником для початкового навчання лічби - кожна вправа мала певний порядковий номер. Після вивчення азбуки діти переходили до вивчення Псалтиря і Часослова.[3]

Чітке методичне забезпечення педагогічного процесу.

Можна сміливо стверджувати, що принцип наочності навчання займав у роботі вчителів братських шкіл провідне місце. Найпоширенішим видом наочності були словесна і порівняльна аналогія та зіставлення. Ними часто користувались у політичних, полемічних та навчальних творах. Це робило мову яскравою і сприяло глибшому засвоєнню матеріалу. Наприклад, Старицький порівнював грім з шумом, що спричиняє нагріте залізо при спусканні у воду; процес дихання звірів, птахів і людини - з роботою “міхів ковальських”. [3. - с.90.] З цікавим прикладом наочності ми зустрічаємося в азбуці Каріона Істоміна. Він, показуючи різноманітні зображення літер у букварі, як правило, починав із зображення фігури людини.[12]

З метою наочності широко використовувалась книга. З найдавніших часів в Київській Русі книгу не тільки прикрашали різноманітними елементами, а й ілюстрували. І якщо враховувати, що вона призначалась не тільки для читання, а часто й для навчання, то можна сказати, що ілюстровані рукописні підручники в нашій країні існували ще в найдавніші часи. Значна кількість таких книг була у XVI - XVII столітті. Львівський рукописний підручник з математики (1630) містить велику кількість схем, таблиць, креслень та малюнків. Одним з перших видань ілюстрованих навчальних посібників був “ Анфологіон” (1619). Книга насичена великою кількістю художньо-виконаних заставок і мініатюр. З метою наочності навчання широко використовувались і руки. За допомогою рук діти вчилися рахувати до десяти.[15]

Для кращого розуміння матеріалу учні мали опитувати один одного, а залишаючи школу, повторювати його з тим, щоб прийшовши додому, ще раз прочитати урок батькам. На наступному уроці учитель проводив опитування вивченого матеріалу, а в суботу повторювалось усе, що вивчалось протягом тижня. Така система повторювання забезпечувала глибокі і систематичні знання. Крім щоденних опитувань, у братських школах проводились і періодичні перевірки знань. Так, у Луцьку ректор мав через кожні чотири тижні проводити іспити.

Отже, братські школи встановили чіткий порядок навчального дня і навіть такий цікавий з педагогічної точки зору захід, як контроль батьків за виконанням домашнього завдання. До речі, Статут братських шкіл, очевидно, передбачав досить високий освітній рівень батьків чи осіб, що їх замінювали.

У братських школах навчання проводилось різноманітними методами. Здебільшого це було читання лекцій за записами, які учителі давали учням для переписування додому. Рекомендувалось також проводити бесіди, які в основному мали катехізисний характер. У старших класах організовувались приватні та публічні диспути.[7]

2.2 Статути Львівської та Луцької греко-латино-слов'янської братських шкіл

Львівська братська школа та її Статут

- Якщо батьки хотіли віддати свою дитину на навчання, то вони особисто йшли до ректора, беручи своїх сусідів за свідків, і підписували з ректором угоду, згідно якої школа зобов'язувалась навчати дитину, а батьки слідкувати і сприяти навчанню. Батькам прочитували реєстр, щоб ті знали якими методами буде проводитись навчання і щоб батьки не протистояли цим методам. У випадку, якщо батьки хочуть забрати свою дитину зі школи, то вони приходять до ректора з тими ж свідками.

- Дидаскали, взявши дитину повинні її вчити, за непослушання - наказувати, але не по-тиранськи, а по-учительськи. Вони повинні ставитись до всіх дітей однаково, як до багатих, так і до бідних. Адже становище дітей у школі залежало не від матеріального достатку їх батьків, а від їх успішності у школі.

- Від братства в школі мали бути приставлені двоє людей, які спостерігали за навчальним процесом, за хорошими і поганими справами. У них мав бути реєстр під братською печаткою, в якому дидаскали повинні були вписувати дані про навчання дітей у школі.

- Діти приходили до школи у зазначений час: в 9 годині влітку, взимку дещо пізніше.

- Кожен учень мав сідати на своє місце. Більш здібні діти сиділи вище (навіть якщо вони були бідні), менш здібні - нижче.

- Кожного ранку дидаскал мав слідкувати за присутністю учнів. Якщо хтось був відсутній, то він мав послати за цим учнем додому і дізнатися про причину його відсутності.

- Вранці навчання не починалося без читання молитви. Після молитви кожен розповідав про вчорашній урок, що читав, писав вдома. Потім починали вчити Псалтир та граматику.

- Після обіду хлопці пишуть на табличках кожен свій урок, заданий йому учителем. Це робили всі, окрім малечі, яким учителі самі писали.

- Вивчивши у школі важкі слова, учні повинні були їх спитати один в одного, диспутувати, а прийшовши додому - повторити їх знову.

- У суботу зранку повторяли уроки, які вивчали на протязі тижня. Після обіду вчили пасхалії, рахунок, музику…

- Після вечірні в суботу дидаскал мав розмовляти з дітьми більше ніж в інші дні, навчаючи їх страху божому, звичаям, традиціям, як вони повинні поводитись в церкві, вдома, на вулиці.

- Кожного тижня 2х-4х хлопців призначали слідкувати за порядком в школі. Учні, які були обрані за списком не мали відмовлятись від цієї справи. В їх обов'язок входило прийти до школи раніше, підмести всю школу, затопити піч і сидіти біля дверей, щоб всіх бачити, щоб знати все, хто як поводився, що робив…

- Якщо хтось пропускав шкільні заняття, того більше не приймали до школи. [6]

Статут Луцької греко-латино-слов'янської школи:

- Так само, як і у Львівській школі першого дня дітей приводили батьки, вносячи у шкільну казну 4 гроша.

- Так як учні вивчали іноземні мови, то батьки повинні вислухати пораду старшого щодо здібностей учня.

- В навчальний час, зранку це чи після обіду, всі повинні приходити вчасно, заходити в клас тихо, без розмов, шепотів, сидіти на своєму місці і уважно слухати, розуміти, запам'ятовувати. Важливо було вміти відтворити весь матеріал у тій формі, якою подав це дидаскал.

- Ніхто не повинен заключати ніяких договорів, угод в школі чи вдома без відома дидаскала чи батьків, твердо розуміючи, що все це крадіжка, а крадіжка - це смертний гріх.

- Учні не повинні розповідати стороннім людям про те, що відбувається в школі.

- Вони не повинні приносити до школи сторонніх речей чи інструментів крім шкільного обладнання.

- Ніхто не має ходити ні на які непристойні бенкети, зібрання, не повинні дружити з невихованими дітьми.

- Кожної неділі чи свята учень має відвідувати службу божу, не дивлячись ні на які причини, крім хвороби.

- Про високий рівень викладання у школі свідчить те, що її учні та вчителi не лише декламували, а й складали вірші тодішньою українською мовою.[13]

2.3 Освітні діячі братств

Слід зазначити також представників братств, які виражали національний протест проти польсько-шляхетського панування, разом з тим вони розвивали проблеми людини, соціального устрою тощо. Це:

Рогатинці Юрій та Іван - керівники (старійшини) Львівського Успенського братства у 80-их рр. XVI - на початку XVII ст. Вихідці з галицького містечка Рогатина. Самотужки опрацювали фах сідлярів, винайшли новий вид сідла. Наприкінці 1570 р. переїхали до Львові, де стали членами, а з 1586 р. - старійшинами Львівського братства. 1586 р. виступили ініціаторами реформи братства, що перетворило його на дієвий орган захисту культурно-релігійних, економічних, національних інтересів українців. Юрій Рогатинець ймовірний автор статуту братства 1586 р. та статуту братської школи, що започаткував новий етап у розвитку українського шкільництва, заснованого на засадах європейського гуманізму. Рогатинці сприяли викупу друкарського обладнання І. Федорова для заснування братської друкарні, що вже 1591 р. випустила першу книжку. Юрій та Іван виступали противниками укладання Берестейської унії. Юрій Рогатинець адресував І. Вишенському своє „Послання до М. Домнікії”, в якому з консервативних позицій критикував його погляди, що не обмежувалися аскетичними ідеалами, а закликали до дієвої проповіді та відстоювання українських національно-культурних традицій. У своїх листах до Львівського і Віденського братств закликав проявити терпимість у справах віри. Деякі дослідники (І. Франко, М. Василенко та ін.) приписували Юрію Рогатинцю авторство полемічного твору „Пересторога” (написаний у 1605 або 1606 р.). [9]

Памво Беринда - видатний діяч української культури та освіти, лексикограф та письменник. Народився у Галичині. Працював друкарем і гравером у Стрятині, Перемишлі, Львові, а з 1619 р. - у Києві. Був головним друкарем, редактором, перекладачем у Києво-Печерській лаврі. Найвизначніша праця Беринди - перший друкований український словник „Лексикон словеноросский и имен толкование” (1627 р.). Словник містить 6982 поняття, слова та імена тогочасної церковнослов'янської мови з перекладом та тлумаченням тогочасною українською літературною мовою. П. Беринда - один із зачинателів української поезії та шкільної драми, автор віршованої композиції „На Рождество Христа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа для утіхи праволавним християнам” (1616 р.) - видатної пам'ятки української літератури.[15]

Борецький Іов - український церковний, політичний і освітній діяч. Народився в селі Бірчому на Галичині. Освіту здобув за кордоном. Викладав у Львівській братській школі. 1604 - 1605 рр. - її ректор. 1615 р. виступив одним із засновників Київської братської школи, в якій згодом став ректором. 1620 - 1631 рр. - київський православний митрополит. Іов Борецький - автор полемічних творів, спрямованих на захист православ'я: „Протестація” (1621 р.), „Юстифікація” (1622 р.). 1628 - 1629 рр. Борецький разом із митрополитом В. Рутським робив спроби примирити дві українські церкви - православну і греко-католицьку. Проте його плани не знайшли підтримки.[4]

Красовський Іван - керівник Львівського Успенського братства у 1580 1610-их рр. Львів'янин, син члена братства у 50-их рр. Дем'яна Красовського, вихідця з Володимира-Волинського. На початку 80-их рр. XVI ст. став членом Львівського братства і з реформою 1586 р. поряд з братами Рогатинцями активно втілював реформаторські ідеї в діяльність Успенського братства, перетворюючи його в центр культурної, освітньої, національної роботи українців. З 1586 р. Красовський неодноразово ставав одним із старійшин Львівського братства. За активну реформаторську працю в братстві І. Красовський зазнав переслідувань не тільки польської міської влади, а й Львівського єпископа Г. Балабана. За намовою останнього Іван 1589 р. навіть був підданий анафемі, яка була знята константинопольським єпископом Єремією. Після прийняття унії, Красовський став на бік її противників. Підтримував зв'язки з „некоронованим королем” України-Руси князем Констянтином Острозьким, неодноразово був в Острозі.

Іван Красовський разом з Андрієм Білдагою написав 1609 р. Інструкцію послам братства на сейм Речі Посполитої та проект промови до польського короля „Лемент”, де задекларовано захист національно-культурних, релігіних та політичних інтересів українців. [9]

Мелетій Смотрицький - визначний український церковний і культурний діяч, письменник-полеміст. Походив із с. Смотрича на Поділлі, син Герасима Смотрицького. Навчався в Острозькій академії, з 1601 р. - у Віленській єзуїтській колегії, згодом слухав лекції у Лейпцизькому, Нюрнберзькому та Віттенберзькому університетах. Здобув учений ступінь доктора медицини. Близько 1608 р. оселився у Вільно, 1616 р. постригся в ченці. Виступав спільно з членами Віленського братства на захист православної віри. Згодом перебрався до Києва. 1618 - 1620 рр. - викладач і ректор Київської братської школи. З 1620 р. - архієпископ полоцький. Виступав разом з митрополитом київським І. Борецьким проти Берестейської унії, вів боротьбу з уніатським полоцьким архієпископом Й. Кунцевичем. Написав низку полемічних трактатів, спрямованих на оборону православ'я - „Антіграфі” (1608 р.), „Тренос, або плач східної церкви...” (1610 р.), „Obrona Verificaciey…” (1621 р.), „Syplikacja…” (1623 р.) та ін.

Після подорожі до Константинополя, Сирії та Палестини Смотрицький 1627 р. перейшов на сторону унії. З цього часу до кінця життя перебував у Дерманському монастирі на Волині. 1628 - 1629 рр. видав твори: „Апологія подорожі до східних країн...”, „Паренезіс, або нагадування народу руському...”, „Екзетісіс...”, в яких відмовився від своїх антиунійних виступів та ідей. Найвизначніший твір Смотрицького - „Граматіки словенськія правильное синтагма...” (1619 р.), в якій упорядкував церковнослов'янську мову. Цей твір Смотрицького протягом XVII - XVIII ст. перевидавався кілька разів у Москві та в Румунії. [5]

Касіян Сакович - український церковний діяч, письменник-полеміст. Народився у с. Потемчах Белзького воєводства у родині священника. Освіту здобув у Замойській і Краківській академіях. Був дяком греко-католицької церкви у Перемишлі. 1620 р. прийняв чернецтво в Києві, у 1620 - 1624 рр. - ректор Київської братської школи. 1625 р. очолював у Любліні православне братство. Згодом прийняв греко-католицьку віру, за що 1628 р. підданий анафемі Київським православним собором. 1626 - 1639 рр. - архімандрит Дубенського васим'янського монастиря, 1641 р. прийняв католицизм.

У 1622 р. Касіян Сакович написав у Києві „Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Сагайдачного, гетьмана Войська... Запорозького”, виголошені учнями Київської братської школи під час поховання гетьмана Петра Сагайдачного. Інші твори Саковича польською мовою: філософські трактати „Арістотелеві проблеми, або питання про природу людини” (1620 р.), „Трактат про душу” (1625 р.). у творі „Перспектива” (1642 р.) Касіян Сакович аргументував свій перехід у католицтво, полемізував з православним і уніатським духовенством щодо доцільності збереження юліанського календаря і деяких літургійних обрядів. Обстоював розвиток освіти на українських землях.[7]

Отже, як бачимо педагогічна думка в Україні розвивалась не на пустому місці, а на основі багатостолітнього виховного досвіду народу та під впливом педагогічних ідей визначних діячів братських шкіл, які значною мірою пожвавили розвиток шкільної освіти, провели глибоку системну організацію педагогічного процесу в Україні, сприяли глибокому національному вихованню, всебічному розвитку підростаючого покоління, виховати в них почуття патріотизму, гуманності. Саме в цих школах було ретельно розроблено і глибоко продумано зміст процесу навчання, чітке методичне забезпечення цього процесу. Таким чином, учителі України достатньо чітко зрозуміли важливість таких педагогічних вимог, як послідовність і систематичність у навчальному процесі.

Такий послідовний і продуманий розвиток освіти був зумовлений тим, що український народ завжди прагнув до грамоти, освіти, обстоював збереження національного, народного духу, православної віри, любові до рідної землі, мови, традицій, звичаїв. Найголовнішим аспектом тут є те, що освіта була доступна усім верствам населення, як бідним, так і багатим, і ставлення учителів до учнів від цього не змінювалось.

Слід також зазначити, що саме розвиток освіти і виховання тогочасної України лишив свій відбиток на розвиток сучасних нам педагогічних ідей.

У навчально-виховному процесі школи утверджувалися демократичні принципи організації життя вихованців. Так, у статуті школи були чітко визначені права й обов'язки учнів, учителів і батьків, що сприяло об'єднанню зусиль школи і сім'ї, опікунів у вихованні дітей. Учні повинні були систематично відвідувати уроки, добре вчитися, слухатися старших і вчителів, бути скромними і стриманими; вчителі - ставитися до всіх учнів однаково вимогливо і з повагою, добре знати свій предмет, бути прикладом у всьому. Батьки мусили стежити за навчанням учнів, їхньою поведінкою, не порушувати встановлених у школі вимог до вихованців.



Висновки

Унікальним явищем в історії вітчизняної освіти була діяльність братських шкіл (80-ті роки XVI ст.), які організовували і утримували церковні братства (громадсько-політичні організації православних громадян) з метою зміцнення православ'я. Серед них були як елементарні, так і школи підвищеного рівня. Найвідоміші -- Львівська (перша школа, заснована Успенським братством у 1586 p.), Київська та Луцька школи. Притаманними їм рисами були:

1) демократичність. У школі мали право навчатися діти різних станів населення, статут школи зобов'язував учителя ставитись до всіх учнів однаково. Для сиріт та дітей з інших міст братства відкривали гуртожитки (бурси);

2) введення елементів класно-урочної системи навчання. В елементарних братських школах учнів поділяли на три групи залежно від набутих знань, умінь, навичок, а з XVII ст. у братських школах підвищеного типу встановилася класна система занять. Навчальний рік розпочинався з 1 вересня, було введено канікули, екзамени тощо;

...