Особливості ознайомлення з графікою учнів другого класу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Педагогічний коледж

Циклова комісія фахових дисциплін з образотворчого навчання

КУРСОВА РОБОТА

з образотворчого мистецтва з методикою навчання

на тему: Особливості ознайомлення з графікою учнів другого класу

Студентки II курсу ШКВ 22 групи

напряму підготовки 6.010102

«Початкова освіта»

Гудими Ірини Володимирівни

Керівник викладач образотворчого мистецтва

з методикою навчання

Кірсанова Олена Вікторівна

м. Львів - 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ГРАФІКА ЯК ВИД ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

1.1 Поняття про графіку

1.2 Історія розвитку графічного мистецтва

1.3 Види та техніки графіки

1.4 Представники графічного мистецтва

РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ОЗНАЙОМЛЕННЯ УЧНІВ ДРУГОГО КЛАСУ З ГРАФІКОЮ

2.1 Методи, прийоми та засоби роботи з дітьми на уроках графічної грамоти

2.2 Використання бесід про мистецтво та творчість художників

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

графічне мистецтво молодший школяр

ВСТУП

Існуюча в Україні система освіти перебуває в стані, що не задовольняє вимог, які постають перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу. Це виявляється передусім «у невідповідності стандартів освіти запитам особистості, суспільним потребам, у знеціненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності».

Державна національна програма “Освіта (Україна, ХХІ ст.)” визначає головну мету - «визначення стратегії створення життєздатної системи навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації» [1, 2-3]. Система освіти в сучасних умовах є основним механізмом успадкування культурного надбання новими поколіннями. У зв'язку з цим особливо важливого значення набувають питання культурного розвитку та естетичного виховання школярів.

Художньо-графічна діяльність, протягом багатьох років, викликає інтерес численних дослідників: філолософів, мистецтвознавців, психологів, педагогів. Окремі питання художньо-графічної діяльності представлені у працях Р. Арнхейма, Л. Виготського, Е. Ігнат'єва, В. Мухіної та інших учених

Узагальнюючи теоретичний аналіз процесу художньо-графічної діяльності можна виділити основні твердження про те, що зображують учні: вони зображують те, що бачать (Р. Арнхейм, М. Вертхеймер); зображують те,що знають (Г. Кершенштейнер, Д. Узнадзе, В. Штерн); зображують те, що відчувають (Ж. Лакан, З. Фрейд, К. Юнг); зображують те, хто вони є в планісоціальної приналежності (Л. Виготський, Н. Волкова, Е. Ігнат'єв, В. Мухіна).

Об'єкт - процес ознайомлення з графікою учнів початкових класів.

Предмет - педагогічні умови формування художніх навичок в учнів початкових класів.

Мета - теоретично обґрунтувати зміст та виявити педагогічні умови ознайомлення учнів другого класу з графікою як видом образотворчого мистецтва.

Завдання:

- здійснити аналіз педагогічної, мистецькознавчої літератури з проблеми вивчення графіки учнів другого класу;

- розкрити сутнісні характеристики позанавчальної діяльності молодших школярів;

- виявити та обґрунтувати педагогічні умови, що стимулюють практичні художні навички учнів другого класу;

- виявити історичні умови розвитку історичного мистецтва;

- визначити критерії та рівні сформованості теоретичних знань графічного мистецтва та практичних умінь і навичок.

Курсова робота складається зі змісту, вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

У першому розділі «Графіка як вид образотворчого мистецтва» розкривається про історію виникнення графіки, про різноманітні види та техніки графічного мистецтва та розповідається про представників графічного мистецтва, яких вивчають учні початкових класів.

У другому розділі «Педагогічні умови ознайомлення учнів другого класу з графікою» розкривається про методи, прийоми та засоби роботи з дітьми на уроках навчання графіки та розповідається про використання бесід про мистецтво та творчість художників.

РОЗДІЛ 1

ГРАФІКА ЯК ВИД ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

1.1 Поняття про графіку

Саме слово «графіка» із грецької означає «рисувати», «писати».

Графіка - це вид мистецтва, назва якого походить від грецького слова, що в перекладі означає "пишу, дряпаю, малюю". Графіку можна вважати основою всіх образотворчих мистецтв. Адже основним засобом створення художнього образу у графіці виступає найпростіший для людини спосіб відтворення побаченого - лінія, штрих, які творять контур предмету або фігури. [1;26]

Розвиваючись протягом століть, графіка збагатилась найрізноманітні-шими художньо-технічними прийомами, що поступово набували свого реалістичного вдосконалення. Насамперед це стосується рисунка - основи всіх видів образотворчого і декоративного мистецтва, найважливішого і неодмінного супутника всіх творів графіки.

Відомо, що за допомогою рисунка людина пізнає світ. Слово «рисунок» - давнього українського походження. Під рисунком розуміють все виконане лінією і штрихами, тобто графіку. Отже, головні елементи рисунка - лінія, штрих, пляма - можуть бути чорними на білому фоні, або навпаки, а також по-різному сполучені. [1;65-69]

Саме графіка, більше ніж інші галузі образотворчого мистецтва, здатна виявляти все, починаючи від узагальнених і умовних понять до конкретних явищ і подій сучасного і минулого життя суспільства.

Будучи обмеженою розміром, графіка має неосяжні можливості ідейного та естетичного впливу на маси через свою тиражність. Для графіки характерна лаконічність вираження. Вибирати основне і опускати зайве - значить узагальнювати і спрощувати, тобто збагачувати сприймання. Тому творча робота художника-графіка, як і робота скульптора у мармурі, є тільки мистецтвом відкидання зайвого і залишення того, що створює образне втілення ідейного задуму. [1;32]

Однією з найхарактерніших ознак графіки є те, що на зображенні може залишатися чистий папір, який відіграє активну роль світла і кольору. Твір буде тим кращий, чим простіших художніх засобів вживатиме майстер, домагаючись якнайповнішої образної завершеності. Отже, «мало» під рукою митця повинно перетворитись на «багато». Велике значення тут мають контрасти чорного з білим та відповідний вибір техніки виконання, залежно від ідейного задуму, характеру натури тощо. Як правило, колір у графіці вводять не так повно, як у малярстві.

Так уже склалося, що у світі щодо поняття графіки входить усе те, що виконано на папері. Тому до графічного мистецтва відносять навіть твори акварельного, гуашевого і пастельного живопису, хоч часто вони стоять на грані переходу до малярства як такого. Крім паперу різних ґатунків, тонів і кольорів, твори графіки виконують інколи також на пергаменті, шовку чи інших тканинах.

1.2 Історія розвитку графічного мистецтва

Людина завжди прагнула до краси, знаходячи високу насолоду в творчості. Що ж до графіки, то загальновідомо, що вже стародавні єгиптяни й асирійці вирізували в дереві певні зображення і знаки, а потім відбивали їх на цеглі, посуді тощо. В давній Індії вирізували на дереві візерунки, які друкували на кольорових тканинах. На Сході ще задовго до нашої ери японцям і китайцям також було відоме вирізування на дереві. На Заході стародавні греки і римляни вживали дерев'яні печатки для поміток на предметних обладнаннях, на тваринах і рабах. Знаками зображали тварин і різні предмети оточення. Ці знаки ставали засобом порозуміння між людьми, котрі на різних континентах світу по-різному знаходили і полегшували собі шлях до цього порозуміння. Навіть орнаменти, які сприймаємо тепер як декоративну оздобу, також служили засобом порозуміння. Таким чином, спосіб зображення лініями і штрихами дістав назву письма, тобто графіки. Однак минуло ще півтори тисячі років нашої ери, поки людство почало користуватись графікою.

Розвиваючись протягом століть графіка збагатилась найрізноманітнішими художньо-технічними прийомами, що поступово набували свого реалістичного вдосконалення. Насамперед це стосується рисунка - основи всіх видів образотворчого і декоративного мистецтва, найважливішого і неодмінного супутника всіх творів графіки. [1;15-26]

Що ж до української графіки, то вона теж бере свій початок з глибини віків. Поява рукописної книги в Київській Русі в ХІ-ХІІ ст. дала плідний ґрунт для розвитку книжкової графіки. Художники оформлювали книги орнаментальними заставками, вигадливими заголовними літерами (ініціалами), сторінковими ілюстраціями (мініатюрами), а також численними дрібними малюнками на полях сторінок.

Найдавнішими витворами книжкової графіки, що збереглася до нашого часу, є книги ХІ-ХІІ ст.: «Остромирове Євангеліє» (1056-1057), «Ізборник Святослава» (1073), «Трірський псалтир» (або «Кодекс Гертруди»; 1078-1087 ), «Юр'ївське Євангеліє» (1120-1128) та «Добрилове Євангеліє» (1164).(див. Додаток А, див. Додаток Б)

Незважаючи на тяжкі часи боротьби українського народу з іноземними загарбниками у ХІV-ХVст., мистецтво рукописної книги все-таки не припиняло розвитку. Особливо багатою і різноманітною стає орнаментика заставок і ініціалів. Вони компонуються на основі рослинних, тератологічних (звіриних) та вигадливо сплетених геометричних елементів - плетінки. [1;14]

Без огляду на те, що всередині ХVI ст. в Україні виникло книгодрукування, рукописна книга не припинила свого існування і продовжила свій розвиток навіть у ХVІІІ ст. В оздобленні рукописів художники часто використовують копії гравюр стародруків і виконують їх у техніці рисунка пером з розкольоровкою аквареллю. Колись, ще на початках книгодрукування, було навпаки: гравери, наслідуючи орнаментику рукописів, переводили її форми в гравюру на дереві.

Крім суто реалістичних книг, у ХVI- ХVІІІ ст. в Україні писалися світські або напівсвітські твори. Їх оздоблювали орнаментикою й ілюстрували малюнками переважно світського змісту.[5;15-38]

В середині ХVІ ст. в Україні почало відновлюватися занепале книгодрукування. Вважають, що його активізував московський першодрукар Іван Федоров, надрукувавши у Львові 1574 р. «Апостола», «Граматику» та ще кілька книг в Острозі, серед яких кращим виданням була «Біблія» 1580 р. Друкарні почали працювати в багатьох містах та при монастирях. А в друкарні Києво-Печерської лаври гравюру друкували протягом цілих століть.

Крім книжкової гравюри, в друкарнях продукувалася станкова гравюра - естамп. Вона виконувалась на дерев'яних дошках, друкувалася на окремих аркушах паперу і у вигляді популярних картинок розповсюджувалася серед народу. Це були гравюри на сюжети різних біблійних притч, портрети популярних у народі святих, краєвиди історичних місць, монастирів тощо.

У другій половині ХVIІ-ХVІІІ ст. настає небувалий розквіт українського граверства. Графічне оздоблення стародруків стає дедалі багатшим і розкішнішим. Особлива увага художників приділяється титульному аркушеві, композиція якого збагачується сюжетно-орнаментальними елементами та фронтиспісом, що друкувався на звороті титула. Орнаментика книжкових прикрас завжди вигадливо компонується з елементами ренесансного та барочного мистецтва, яке було співзвучне добі національного піднесення й стало органічною часткою української культури.

Серед обдарованих художників, які своєю творчістю підняли українську різцеву гравюру на вищий щабель, були такі майстри різця, як Олександр і Леонтій Тарасевичі. Їхні твори, а також твори майстра Інокентія Щирського, який працював одночасно з ними, виконані на рівні кращих світових взірців.

Наприкінці ХVІІІ ст. в українській графіці, як і в інших видах мистецтва, відбуваються істотні зміни. Церква як основний замовник втрачає своє панівне становище. Починають працювати цивільні друкарні, у яких утверджується світська тематика. Монастирські друкарні поступово занепадають. Почала занепадати народна гравірована картинка, яка мала здебільшого релігійну сюжетику.

На початку ХІХ ст. українське графічне мистецтво вступає в новий етап свого розвитку. Внаслідок зростання антифеодального руху народних мас виникають нові революційно-демократичні ідеї, які впливають і на формування мистецтва. Провідне місце тепер займає станкова графіка, а в ній на широку дорогу виходять побутовий та історичний жанр, пейзаж та портрет. Опановувалися нові графічні техніки: торцева гравюра на дереві, автолітографія, офорт, акватинта.[5;42]

Новим етапом у розвитку українського мистецтва графіки стала творчість Тараса Шевченка. У його творчості значне місце займає графіка. Він багато працював у рисунку олівцем, пером, любив сепію, акварель. Надавав великого значення естампній графіці як найбільш доступному виду мистецтва для широких верств і сам багато працював у техніці офорта і акватинти, у чому досяг високої досконалості.

1.3 Види та техніки графіки

Графіка включає в себе різні види образотворчого мистецтва. Сюди відносять: рисунки-ілюстрації і найрізноманітніші можливі прикрашання книг, газет, журналів, виконаних тушшю, олівцем, аквареллю, гуашшю, темперою і т. д.; всі види плакатів; рисований художній шрифт; різні грамоти, дипломи, упаковки, етикетки, білети.[10;56]

Крім того, художник-графік може виконати свій творчий задум не тільки на папері, і не тільки в одному екземплярі, що має місце у вище перелічених видах графіки. Він працює і на таких матеріалах як камінь, металічні пластини, дерево, лінолеум. У таких випадках художник може розмножити свою композицію, отримати з неї певну кількість однакових відтисків. За такою графікою закріпилась назва «робота в матеріалі».

Таким чином, залежно від застосовуваного матеріалу в графіці розрізняють:

а) літографію - роботу на камені;( див. Додаток.В, див. Додаток Д)

б) металічну різцеву гравюру - гравірування різцем на металічних пластинах;

в) офорт - роботу на металічних пластинах з застосуванням травлення кислотою; офорт має різновиди - акватинта, м'який лак і інші; (див. Додаток Е)

г) ксилографію - гравірування на дереві (дереворит); (див. Додаток Ж)

д) ліногравюру - гравірування на лінолеумі.(див. Додаток З)

Останні види графіки, тобто «робота в матеріалі», найбільш цікаві за своєю оригінальністю, своєрідністю художньої мови, а також вони загальнодоступні.

Важливо зазначити, що офорт, ксилографія, ліногравюра, маючи всі якості оригінального художнього витвору, вільні від тих чи інших недоліків, що присутні для репродукцій, значно доступніші.[3;36]

Серед видів графіки великого поширення набула ліногравюра. Відносна простота процесів гравірування і отримання відтисків при дуже широких образотворчих можливостях, а також виразність і своєрідність гравюри на лінолеумі зробили її одним з найбільш популярних і доступних видів графіки.

Основний вид гравюри на лінолеумі - естамп, тобто станкова композиція, виконана автором на певному матеріалі (в даному випадку лінолеумі) і віддрукована безпосередньо з авторської форми.

Добре виконана ліногравюра практично застосовується як і друкарська форма - кліше. Але вона цілком прийнятна в якості друкарської форми не тільки в специфічних умовах. Адже для неї не потрібно клішування.

Твори естампної графіки можна виготовляти техніками високого, глибокого і плоского друку. До техніки високого друку відносять дереворіз, дереворит, ксилографію та ліногравюру.[4; 25]

Принцип високого друку полягає в тому, що всі ті місця дошки чи лінолеуму, які не будуть друкуватись, заглиблюють, вирізуючи їх ножем або штихилем. Фарба лягає тільки на залишених високих місцях і під час друку в машині або при ручному тисненні переходить на папір.

До найдавніших способів високого друку належить дереворіз, відомий у Китаї ще в IX столітті, звідки він у XIV столітті потрапив до Європи. Тут дереворіз здобув широке застосування після винаходу Гутенбергом друкарської техніки, а в Росії і на Україні - з виходом книг, надрукованих у Москві та Львові російським і українським першодрукарем Іваном Федоровим.

До техніки глибокого друку відносять мідьорит, суху голку, меццо-тинто і пунктир (сухі техніки), штриховий офорт, м'який ґрунт, акватинту, резерваж (мокрі техніки).[1;323]

Техніка глибокого друку здійснюється за таким принципом: фарбу втискають у вирізані вглиб місця металічної пластинки і під тиском валів станка вона переходить на вологий папір. Якщо зображення виконується різними інструментами вручну, без вживання кислот - це сухі техніки. А коли штрихи поглиблюють, травлячи їх кислотою, такі техніки називають мокрими.

До техніки плоского друку відносять літографію та її різновиди - асфальт, розмивка, каміньорит.

Техніка плоского друку або літографії - це друк з каменю чи офсетного цинку. Плоский друк не визнає ні високих місць, ні заглиблень, і полягає в тому, що вода не приймає жиру, а жир води. Місця на камені, де виконано рисунок жирною літографічною крейдою, після травлення азотною кислотою з розведеним у воді гуміарабіком набувають властивості після зволоження каменю приймати жирну фарбу, відганяючи воду, а на місцях, де немає рисунка, навпаки: приймати воду, відганяючи фарбу. Спосіб літографії винайшов у 1796 році празький артист і драматург Алоїс Зенефельдер, шукаючи дешевих засобів розмноження своїх театральних п'єс. Своїми необмеженими образотворчими можливостями, легкістю роботи і дешевизною цей винахід завоював широке застосування як новий, третій вид друку. Літографія дозволяє застосовувати всі художні техніки: рисунок пером та пензлем на шліфованому камені, рисунок жирною крейдою на зерненому, вишкрябування на асфальті, автографію, розмивку туші, гравюру та ін.[2;85]

1.4 Представники графічного мистецтва

Жорж Брак (1882 -- 1963 )

Жорж Брак - французький художник, графік, сценограф, скульптор і декоратор; разом із Пабло Пікассо започаткував кубізм у світовому мистецтві.

Жорж Брак походить з ремісничої родини.(див. Додаток И) Образотворчому мистецтву навчався у художній школі Гавра,пізніше -- в Академії Ембера в Парижі.[7;25]

Брак починав як художник-декоратор. У творчих пошуках близький до фовізму, зазнавши впливу Матісса та Дерена. Виставляв свої роботи в паризькому Салоні незалежних у 1906 році.

У 1907 році після ознайомлення з живописом Сезанна і зустрічі з Пікассо круто змінив свою художню манеру, прагнучи лаконізму живописних засобів і геометризації зображуваних об'єктів.

У 1909--1912 роках співпрацюючи з Пабло Пікассо, теоретично і на практиці обґрунтував новий напрямок мистецтва -- кубізм, ставши одним із його співзасновників.

У Другу світову війну Брака було мобілізовано -- на фронті в 1915 році зазнав тяжкого поранення, змігши повернутись до занять живописом лише в 1917 році.[7;45]

У подальшій своїй творчості Жорж Брак шукає більшої просвітленості й гармонічності зображення, деякою мірою його декоративізму. Створив декілька серій малюнків («Купальниці» та ін.), активно працював у натюрморті.

У 1934 році вийшла друком перша монографія про художника -- книга Карла Ейнштейна.

Брак тяжко пережив ІІ Світову війну, у 1945 році тривалий час хворів.

В 1949--56 рр. Брак створив цикл з восьми великих полотен «Майстерні», що став вершиною його творчості. У 1950-х рр. виконував ряд декораторських замовлень: займався церковними вітражами, оформив розпис стелі в Етруській залі Лувра тощо. Провідною темою пізньої творчості Брака є «птах, що розправив крила у польоті».

Жорж Брак створив чимало рисунків, гравюр і скульптур, але головне місце в його творчості завжди посідав живопис та графіка. (див. Додаток И.2)

Помер Брак у Парижі 31 серпня 1963 року.

Нарбут Георгій Іванович (1886 -- 1920)

Народився на хуторі Нарбутівці біля Глухова (зараз Сумської області), у сім'ї, яка походила з старовинного, але збіднілого дворянского роду. Георгій Нарбут мав молодшого брата Володимира Нарбута, який в майбутньому став відомим поетом. Початкову художню освіту здобув самотужки. В 1906-1917 рр. жив у Петербурзі. Деякий час вчився в І. Білібіна і М. Добужинського. У 1909 р. удосконалював майстерність у Мюнхені, в школі Холлоші. Після повернення до Петербурга став членом мистецького об'єднання «Світ мистецтва» («Мир искусства»). У 1910--1912 рр. працював над ілюстраціями до казок Ганса Крістіана Андерсена, байок І. Крилова, народних казок. Як чудовий знавець українського стародавнього мистецтва і геральдики, Нарбут виконав безліч гербів, ілюстрував або оформлював Малоросійський Гербовник (В. Лукомського і В. Модзалевського, 1914), «Герби гетьманів Малоросії» (1915), «Старовинна архітектура Галичини» (Ю. Лукомського, 1905), «Стародавні садиби Харківської губернії» (1917) та ін. Нарбут щоліта приїздив в Україну до Глухова, де вивчав пам'ятки української старовини. Свій герб Нарбут підписав так: «Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старшинський син, гербів і емблем живописець» (1912). (див. Додаток К)[11;26]

У березні 1917 переїхав до Києва. Нарбут створював ескізи військових мундирів армії України, оформлень упаковок та етикеток для українських товарів. Розробив поштові марки Української Народної Республіки в 30, 40 і 50 шагів. У вересні 1917 став професором графіки новоствореної Української Академії Мистецтв, а з грудня 1917 (за іншими даними, з лютого 1918) -- її ректором. В цей період Нарбут виконав цикл державних паперів, крім марок він розробляв, банкноти, грамоти, листівки. Георгій Нарбут розробив проекти Державного Герба і Печатки Української держави. 18 липня 1918 р. гетьман Скоропадський затвердив спроектовану Нарбутом малу Державну печатку -- зображення козака з пищалем на плечі на восьмикутному тлі, у верхній частині якого було розміщено володимирський тризуб.

Згодом співпрацював із журналами «Наше минуле», «Зорі», «Солнце Труда», «Мистецтво» та ін. До учнів і послідовників Нарбута належать М. Кірнарський, П. Ковжун, Р. Лісовський, Л. Хижинський, І. Мозолевський, А. Могилевський, Л. Лозовський, А. Середа, О. Маренков.

Помер від тифу 23 травня 1920 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі . [11;96]

Творчість Георгія Нарбута -- це яскрава сторінка в українському мистецтві. Його цілком справедливо називали одним з найвизначніших графіків сучасності. Рання творчість Нарбута зазнала значного впливу широковідомого об'єднання художників «Світ мистецтва». Крім творчості художників «Світ мистецтва» у галузі театрально-декораційного мистецтва та книжкової графіки, визначальний вплив на Нарбута справило давнє українське малярство і графіка XVII-XVIII століть, геральдика українських родів, графіка українських рукописів і стародруків. З часом Нарбут виріс у глибоко оригінального митця, довкола якого утворилась ціла школа з його послідовників у галузі графіки й ілюстрування книжок. Започаткував стильові ознаки українського мистецтва 20 -- 30-х років в графіці.[11;14]

Визначним досягненням Нарбута і всієї української графіки є його «Українська абетка» (1917), в якій художник досяг граничної простоти й водночас вишуканості композиції, малюнка й кольору. У вирішенні літер абетки Нарбут об'єднав досягнення як української рукописної та друкованої книги, так і досягнення західноєвропейських майстрів шрифту. Нарбутівська «Українська абетка» й донині залишається неперевершеною завдяки високій майстерності художника й глибокому розумінню ним шрифтового мистецтва.(див.Додаток К.2)

Останнім великим мистецьким задумом Нарбута було ілюстрування «Енеїди» Івана Котляревського, але через передчасну смерть він встиг виконати лише одну ілюстрацію.

Георгій Нарбут мав величезний вплив і на становлення інших художників, таких як Сергій Конончук та Микола Алексєєв. Сергію Конончуку особливо імпонувала і була близькою творчість видатних російських радянських графіків і особливо Г. Нарбута, який був серед тих, хто поклав початок українській радянській графіці. Творча спадщина Г. Нарбута була для С. Конончука справжньою школою і джерелом творчого натхнення. Властиві йому тонка стилізація мотивів ампіру, звернення до традицій українського бароко, до орнаментики та геральдики старовинних українських гравюр вплинули на формування образної мови Конончука.

Софія Караффа-Корбут ( 1924- 1996)

23 серпня 1924 року у Львові народилася Софія Караффа-Корбут, український графік. (див. Додаток Л)

Дитина рано виявила здібності до малювання - вона малювала все, що потрапляло під руки, залишаючи в зошитах та альбомах фантастичних птахів та буйне цвітіння землі. Читала з чотирьох років.[9;2]

Після закінчення школи тітка Євгенія Петрівна відвезла племінницю до Львова - й Софія навчалася спочатку в школі сестер Василіянок, а потім і в гімназії під їхньою опікою. Щоправда, завершити освіту там не пощастило: “золотий вересень” 1939 року зліквідував “ідеологічно ворожі” заклади. Але саме в гімназії дівчинка отримала перші уроки мистецтва від Савини Сидорович і... від Андрея Шептицького. Він у своєму маєтку в Підлютім показував гімназистці домашню колекцію живопису. Цікаво, що саме їй, як улюблениці, Владика дозволяв переглядати колекцію та підтримував її захоплення малювати, спостерігши неабиякий хист і цілеспрямованість пізнати світ через лінії та барви.

Пізніше Софія виїхала у Стрий продовжити навчання, але не встигла закінчити школу - почалася війна. Вона повернулася до Львова та упродовж 1942-1943 років навчалася на відділі малярства Державної технічної фахової школи. А 1946 року дівчина закінчила Львівське художньо-промислове училище (тепер художній коледж імені Івана Труша). До Львівського інституту прикладного мистецтва вона прийшла досвідченішою за багатьох своїх однокурсників.[9;4-9]

Як згадують її подруги ще зі студентських часів, Віра Плесканко та Марта Токар, Софія Караффа-Корбут спочатку навчалася на відділі живопису і була найбільш майстерною в композиції, що не раз помічав Роман Сельський: “Ну, панно Соню, ви вже всім допомогли?” - запитував він, усміхаючись. Соня лише червоніла... Віра Плесканко переконана, що перехід молодої художниці на відділ графіки - це відповідь на тодішні закиди у формалізмі: справді, соцреалізму в її живописних полотнах не було і дрібки.

Але довчитися на графіці Софії не судилося - відділення закрили, а студентам запропонували продовжити навчання в інших закладах. Зберігся наказ: у ньому йдеться про рішення скерувати студентку Караффу-Корбут на п'ятий курс Київського художнього інституту. Однак до столиці вона не поїхала - перейшла на відділ кераміки. І її дипломною роботою була тарілка “Богдан Хмельницький”, яку й нині зберігають в архівах Львівської академії мистецтв.

Декілька років праці на скульптурно-керамічній фабриці з її традиційним асортиментом змусили Софію Петрівну шукати себе в іншому. Вона звернулася до книжкової графіки. Дванадцять осяйних малюнків про неслухняну дівчинку Марічку без тексту не мали шансу на втілення. І художниця попросила поета Миколу Петренка, щоб він написав вірші. Так з'явилася книжечка “Марічка невеличка”, з якої й можна вести відлік книжкової графіки Софії Караффи - Корбут.[9;18]

Поліграфічна спроможність того часу не давала змоги виявити творчі засади молодої мисткині, яка прагнула гармонії: щоб текст, ілюстрації, обкладинка, шрифт, текстура паперу - все відповідало задуму, було єдиним мистецьким цілим.

Шістдесяті роки стали часом її пошуків, які втілилися в найповнішу на той час Шевченкіану, а понад тридцять копій, зменшених в обсязі до книжкових ілюстрацій, прислужилися до видання “Кобзаря” Тараса Шевченка. Ця книга і презентувала 1968 року Україну на Всесвітній виставці в Канаді, де отримала найвищі оцінки журі.

Неможливо сказати про всі книги, тексти яких поглибилися та поширилися завдяки ілюстраціям Караффи-Корбут. Але два видання, що були чи не найдорожчими для художниці, заслуговують особливих слів. Шкода, що їх не побачила сама Софія Петрівна. Це поема “Іван Вишенський” Івана Франка та драма-феєрія “Лісова пісня” Лесі Українки, видані у львівських видавництвах.

Софія Караффа-Корбут проілюструвала 57 книжок українських авторів, що вийшли загальним тиражем близько 6 млн. примірників. (див. Додаток Л.2, див. Додаток Л.3, див. Додаток Л.4)

У цивілізованих країнах на неї б чекало всенародне визнання, але Софія Караффа-Корбут не одержала жодної урядової нагороди. Зрештою, вона й ніколи не шкодувала за тими нагородами, яких не отримала, бо для неї в житті чогось варті були тільки праця, віра і честь. Ніколи нічого не просила, ніколи не продавала своїх робіт - ні людям, ні музеям, тільки дарувала.

Незадовго до смерті, у 1995 році, художницю було висунуто на здобуття Державної премії імені Шевченка, але члени комітету не присудили їй цієї нагороди. [9;25-26]

29 листопада 1996 року Софії Караффи-Корбут не стало. Софію Петрівну поховали на сільському цвинтарі в селі Куткір Буського району на Львівщині. На чорному мармурі надмогильного пам'ятника роботи відомого львівського скульптора, професора Академії мистецтв Івана Микитка, Мавка тягне свої долоні вгору, до сонця.

Софія Караффа-Корбут довела, що навіть за несприятливих умов можна не втрачати честі, совісті людини, художника. Ці мало популярні нині поняття були для неї не просто високими й гарними словами, а нормою життя.

РОЗДІЛ 2

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ОЗНАЙОМЛЕННЯ УЧНІВ ДРУГОГО КЛАСУ З ГРАФІКОЮ

2.1. Методи та прийоми роботи з дітьми на уроках графічної грамоти

Знання про мистецтво, художні техніки, відчуття кольору, зорове сприйняття, композиційна культура, художні здібності формуються у процесі практичної діяльності учнів. [6;14]

Основною лінією програми другого класу є ознайомлення з різними видами візуальних мистецтв та засобами художньої виразності. Провідними навчальними завданнями щодо набуття образотворчих знань, умінь і навичок у другому класі залишаються поняття «форма» і «колір», тобто діти повинні засвоїти, що все, що нас оточує має форму, колір і за допомогою різноманітних матеріалів це можна зобразити на листку паперу.

У залежності від завдань відтворення дійсності малювання може бути предметним (зображення окремого об'єкта), або сюжетним (відтворення епізоду, події, явища).

За спрямованістю в оволодінні образотворчою діяльністю малювання розподіляють на навчальне і творче. Оскільки малювання (як і інші види образотворчої діяльності), крім пізнавальної і виховної, виконує ще й комунікативну функцію, діти оволодівають елементами образотворчої мови: малюнком, лінією, кольором, композицією.[7;51]

Елементи образотворчої мови та виразності малювання. Малюнок як елемент образотворчої мови у відтворенні форми (в умовно-площинному зображенні) об'єкта, пропорційних співвідношень його деталей та їх положення у просторі, окремих ознак пластики та динаміки.

Виходячи з вимог, які пред'являються до малюнка як елемента образотворчої мови і як відповідного етапу оволодіння образотворчою діяльністю, вчитель повинен спрямовувати свої зусилля на розвиток здібностей до сприймання форми і оволодіння дітьми раціональними засобами її відтворення на площині. Навчальний процес повинен бути підпорядкований усвідомленню дитиною необхідності відповідного відтворення форми, як ознаки, що несе в собі основну інформаційну і виразну функцію.[2;18-29]

Лінія як один з основних засобів зображення використовується дітьми із самого початку залучення їх до малювання. Результати експериментальних досліджень, які проводила Т. Комарова, свідчать про те, що в цьому віці діти можуть свідомо управляти рухами руки і залежно від образотворчого завдання використовувати лінії різної інтенсивності й довжини. Оскільки лінія є результатом поєднання траєкторії погляду з відповідним рухом руки, то оволодіння лінією як засобом відтворення форми повинно розглядатися в контексті рішення тих завдань, які висуваються з цього приводу на кожному етапі навчання.

Різноманітні види техніки. Формування уявлень про елементарні основи образотворчої мови невід'ємне від ознайомлення дітей із зображувально-виразними можливостями різноманітних матеріалів та прийомів роботи в тій чи іншій техніці.[4;65-66]

Олівець графітний рекомендується дітям здебільшого для виконання попереднього начерку об'єкта, відтворення якого потребує більш-менш відповідного зображення форми та пропорційних відносин деталей. Крім того, олівець використовується для попереднього планування сюжетної композиції. Для виконання робіт у цій техніці дітям слід краще за все рекомендувати олівець, позначений літерою «М».

Сангіна - це олівець інтенсивного коричневого кольору. При його використанні можна досягти як щільного покриття, так і поступового переходу від насиченого до світлового відтінків. Для досягнення світлотних нюансів використовується пензель з жорстким ворсом (техніка «гризайль»).[6;89]

Пастель, по суті, є м'які кольорові олівці. Особлива цінність техніки пастелі полягає в тому, що нею можна досягти оксамитового й матового кольору, отримати який неможливо ніякими іншими матеріалами. Але пастель погано утримується на поверхні паперу, тому потребує особливого підходу щодо його вибору. В практиці школи для техніки пастелі використовується ватман, півватман та інший дрібнозернистий папір.[6;68-70]

Олівці кольорові в зображувальній діяльності дітей - один із найпоширеніших видів техніки. Для досягнення рівномірного покриття поверхні зображення застосовуються прийоми штриховки.. Прийом штриховий полягає в нанесенні скісних паралельних ліній (справа вниз, наліво). [6;58-60]

Гумка - інструмент, який використовується не тільки для виправлення помилково нанесених або допоміжних ліній, виконаних графітним олівцем, але й для висвітлення відповідної частини зафарбованої поверхні зображення. Дітям краще за все слід пропонувати гумку середньої м'якості і, бажано, у формі трикутника або ромба. При виправленні помилок їм необхідно пояснити найбільш зручний підхід до здійснення рухів руки - рухи здійснюються від себе, тримаючи іншою рукою папір у нижній його частині. Хоча використовувати прийом витирання зображеного треба дуже обережно, щоб не привчати дітей до «систематичного тертя».[3;41-49]

Кольорові ручки (фломастери) в діяльності дітей використовуються здебільшого для виконання лінійного зображення. Перевага цього інструмента, в порівнянні з кольоровим олівцем, полягає в тому, що він залишає на папері насичену, соковиту лінію, не потребуючи для цього відповідних фізичних зусиль. Але робота в техніці кольорової ручки вимагає від дитини певної розвиненості координування дій ока та руки, оскільки виправлення припущених помилок у цьому випадку практично неможливе. Тому зазначена техніка може бути запропонована при наявності у них відповідного досвіду, набутого в техніці олівця.[5;7]

Гуаш - фарби компактні, непрозорі, бо у більшості випадків до основного пігмента додають білила. При висиханні вони набувають матової оксамитовості.

Гуаш зручна в роботі, оскільки дає можливість при необхідності здійснювати виправлення. Шар фарби середньої товщини сохне від хвилин до 3 годин залежно від вологості повітря. Слід уникати насиченого нанесення шару фарби, оскільки зображення буде тріскатися і осипатися.[5;16]

Пензлі як інструмент, що використовується в техніці акварелі та гуаші, розділяються за формою на круглі й плоскі. Крім того, існують класифікації пензлів за якістю (залежно від ворсу - щетинисті, колонкові, та ін.) і за розміром (тонкі, середні, товсті).[2;89-96]

Найбільш поширеними прийомами роботи гуашшю і аквареллю у практичній діяльності дітей вважають такі: мазок - прийом, який застосовується для нанесення мазка-відбитку, виконаного боковою частиною ворса. При цьому форма і величина мазка залежать від форми й розміру пензля. Кінцевою частиною ворса виконують мазок-крапку, мазок-штрих. мазок-лінію. [7;56]

Урокам графічної відводиться значна кількість годин у другому класі. В більшості це уроки тематичного малювання, тобто зображення умовно відноситься до сюжетного. Виконуючи програмні завдання на уроках з тематичного малювання, учні вчаться реалістично передавати на малюнку свої враження від спостережуваної дійсності чи прочитаного літературного твору, прослуханої музики. Особливістю цієї образотворчої діяльності є творче, виразне і грамотне виконання малюнка на тему чи ілюстрації.[7;16]

Чуйно підходячи до графічного вирішення учнями теми, вчитель повинен виховувати в них віру в свої сили і намагатися зберегти їхню індивідуальність у творчій роботі. Підтримуючи творче начало у виборі змісту теми, його розкритті, сміливості задуму і виконання, в разі потреби учням слід підказувати посильні сюжети для вирішення певної теми. Збереження виразності дитячого малюнка полягає в яскравій передачі характеристики образів персонажів, їхнього зв'язку з усіма елементами композиції, зорової гармонії різноманітних форм і кольорового вирішення.[8;16-26]

Щоб дітям було легше малювати звірів або інших персонажів казок, оповідань, учителеві треба підготувати іграшки та малюнки цих звірів, тематичні ілюстрації, виконані професійними художниками і дітьми цього ж віку. Показ їх треба завжди супроводжувати аналізом твору, незалежно від того, візьмуть діти для графічного вирішення теми ці персонажі чи ні. Це сприятиме розвитку образної уяви учнів.[13;9]

Для успішного виконання теми бажано, щоб деякі компоненти композиції (дерева, хату, тин тощо) вчитель малював на класній дошці, даючи відповідні пояснення. Це дуже зацікавлює учнів, особливо коли це казкова тема. Треба, щоб учні сміливо, з захопленням і вільно приступали до виконання композиції. Вчитель повинен дати можливість учням організувати свої дитячі враження від побаченого, прочитаного чи почутого, подбати, щоб діти повністю віддалися творчій праці.

2.2. Використання бесід про мистецтво та творчість художників

Найменша кількість годин у початкових класах відводиться урокам-бесідам. Ці уроки, крім пізнавальної функції стимулюють розвиток емоційності дитини, а також «... збагачують душу дитини, оберігаючи її ... від поганого впливу, і дають її світлу радість» С. Коновець поділяє їх на ознайомлення з мистецькими творами, уроки вивчення творчості художників уроки сприймання та оцінювання творів образотворчого мистецтва, та рекомендує змінити структуру та зміст процесу вивчення мистецьких творів, а саме: ознайомлення, сприйняття та оцінювання. Ознайомлення з творами мистецтва задовольняє пізнавально-інформаційні потреби, формує уявлення про місце та значення образотворчого мистецтва в житті людини, суспільства, його види та жанри, напрямки та стилі. Головною метою цього виду діяльності, є оволодіння навичками оцінювання, тобто уявою, аналізом та образним мисленням. На жаль, вивчення творів мистецтва здійснюється епізодично, а до сприймання та оцінювання їх доцільно залучати учнів уже з першого класу. Адже використання творів образотворчого мистецтва з метою естетичного виховання дітей сприяє розв'язанню таких навчально-виховних завдань:

а) прилучення до зразків високої духовної культури минулого й сучасного;

б) стимулювання й розвиток творчих здібностей у двох напрямках:

- стосовно творів мистецтва, тобто індивідуально-творчий підхід до переживання, розуміння та пізнання,

- усвідомлення естетичної потреби у творчому самовираженні як у формі інтерпретації творів, так і в способах самостійної творчості в царині образотворчості;

в) формування емоційно-оцінних орієнтацій в світі мистецтва;

г) розвиток елементів естетичної свідомості[13;25-30]

На сьогодні актуальною є ідея аналізу-інтерпритації та оцінювання творів учнями, на відміну від традиційного аналізу зображення вчителем з одночасним висловлення його думки щодо зображальної та емоційної характеристики твору. Це забезпечить дитині пошук у творах мистецтва особистісно значимих для неї моментів, дозволить проявити ініціативу, активність, креативність, критичність мислення, самостійність. Дані якості є необхідними для прояву особистісного ставлення до зображеного чи побаченого. Уроки образотворчого мистецтва, на яких вивчаються художні твори національного чи світового мистецтва, сьогодні розглядають не як пасивне оволодіння учнями певного обсягу інформації, а як «... підвищення якості впливу мистецьких творів на естетичне виховання школярів» . Основні компоненти цього виду діяльності - ознайомлення, сприйняття та оцінювання. На думку С. Коновець саме така послідовність дозволить залучити дітей до співпраці з учителем та забезпечить активне ставлення до того що вивчається. Ознайомлення з творами образотворчого мистецтва перш за все спрямоване на задоволення пізнавально-інформаційних потреб дитини. Одночасно формуються уявлення про місце та роль мистецтва у житті людини, його суспільне значення, про сфери діяльності художників, а також усе різномаїття видів та жанрів, стилів образного мистецтва, можливість використання мистецьких творів у різноманітних сферах людського життя. Завдяки вивченню творів українського мистецтва у дітей формуються не лише естетичні ідеали, але й патріотичні, моральні.[13; 26-29]

Сприймання та оцінювання творів мистецтва повинно відбуватися у формі діалогу. Це новий стиль співробітництва, який здатен породити новий стиль мислення. Вступаючи у діалог школярі навчаються висловлювати свою думку, знаходити спільне та відмінне у баченні твору мистецтва. Така робота над картинами доцільна починаючи з першого класу. Саме у цьому віці дітям досить часто важко словесно обґрунтувати свій емоційний стан, розуміння побаченого та власне ставлення до нього, важко висловити почуття, викликані твором мистецтва. Тобто іcнyє конфлікт між почуттями та умінням виражати своє ставлення словесно. Т. Копцева говорить про те, що «... якоюсь мiрою усунути існуюче протиріччя допоможе ситуація пошуку та вибору адекватної до їхнього сприйняття відповіді з переліку запропонованих (іноді альтернативних) відповідей на поставлене вчителем запитання» Автором описані згруповані питання для процесу діалогу: назва (придумай назву твору); головна думка (завдання автора, що хотів сказати автор цим твором); настрій (який настрій викликає цей твір), які почуття; оцінка (подобається, не подобається і чому). Цей же діалог можна провести і в іншому ключі: настрій (контрасти, співставлення); акценти (від цілого до деталей та навпаки); інтонація автора (порівняльний аналіз з музичними чи поетичними творами); ідея автора (порівняння позиції художника та учня щодо твору мистецтва) [9, 50-51].

При проведенні діалогу між вчителем та учнем «... можна виділити два види питань - «навідний» та «завідний» (заводящий)»[ Перший тип запитань передбачає ту відповідь, яку хоче почути вчитель, другий передбачає пошук відповіді, невідомої ні тому хто запитує, ні тому хто відповідає. Розглядаючи творчу роботу над картинами Т. Копцева пропонує наступні варіанти співпраці:

- не спішити оголошувати дітям назву картини, оскільки це може створити установку на щось конкретне. Дати можливість школярам самим придумати назву, це допоможе дітям відчути інтонацію картини чи пластику скульптури та виразити її у назві;

- щоб обмежити вплив на думку іншого, і в той же час створити атмосферу зацікавлення необхідно дати дітям можливість дати відповідь вчителеві пошепки;

- в процесі сприйняття створювати проблемні ситуації, коли думки та почуття дитини загострюються при зіткненні з безглуздим, несподіваним - це стимулюватиме у дітях бажання висловити свої думки та відчуття;

- посилити стан переживання художньо-образної форми твору, розкрити її виразність може демонстрування контрастних по настрою робіт одного художника, це сприятиме динамічності сприйняття;

- такого ж ефекту можна добитися використовуючи твори художників різних епох та манер виконання на одну і ту ж тематику;

- доцільним є використання прийому порівняння «живого твору» та його слайдового зображення [5;4-7].

Серед тем, запропонованих для вивчення образотворчого мистецтва є такі, розкрити які можливо лише за допомогою картин, репродукцій, діафільмів чи слайдів («Яка буває графіка», «По снігу на оленях» та ін.). Робота вчителя на такому уроці повинна бути побудована таким чином, щоб діти не лише ознайомилися з виразністю певного виду мистецтва, стилем художника, але й емоційно змогли пережити їх, спробувати уявити «що там за кадром», обґрунтувати своє судження (на відповідному віковому та індивідуальному рівні) відносно кольорової гами, композиційного центру, сюжету картини в загальному. Зробити це учні зможуть лише тоді, коли матимуть необхідні знання, володітимуть термінами та навичками сприйняття та оцінювання.[10;18]

Уроки-бесіди у чистому вигляді для дітей молодшого шкільного віку як правило не проводяться, але робота з творами мистецтва відбувається на кожному уроці (методисти рекомендують використовував 3-4 репродукції, оскільки більшу кількість дітям молодшого шкільного віку важко сприймати)за описаною вище методикою.[6;51-56]

ВИСНОВКИ

На основі даного дослідження можна зробити висновки, що графічне мистецтво впливає на розвиток естетичного виховання молодших школярів, творчих здібностей, а також впливає на розвиток психічних процесів учнів другого класу. Графічне мистецтво, відбиваючи реальну дійсність, виконує суттєві пізнавально-виховні функції, розширює можливості розвитку емоційної сфери та інтелектуальної діяльності молодших школярів, сприяє формуванню у них певних соціально позитивних ціннісних орієнтацій. У результаті аналізу спеціальної психолого-педагогічної та методичної літератури і вивчення стану роботи з творами образотворчого мистецтва в практиці початкової школи виявлено ряд невирішених проблем у змісті, організації і методиці художньо-естетичного виховання молодших школярів. Перш за все це стосується питань формування художнього сприймання учнів, що робить зазначену проблему актуальною для теорії і практики сучасної педагогіки.

Отже, знання графічного мистецтво, художні техніки, відчуття кольору, зорове сприйняття, композиційна культура, художні здібності формуються у процесі практичної діяльності учнів.

Основною лінією програми другого класу є ознайомлення з різними видами візуальних мистецтв та засобами художньої виразності. Провідними навчальними завданнями щодо набуття образотворчих знань, умінь і навичок у другому класі залишаються поняття «форма» і «колір», тобто діти повинні засвоїти, що все, що нас оточує має форму, колір і за допомогою різноманітних матеріалів це можна зобразити на листку паперу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Касіян В.І. Мистецтво графіки / В. І. Касіян. - К.: Основа ,1960. - 625 с.

Верба І.І. Мистецтво графіки / І.І. Верба . - К.: Радянська школа, 1968. - 336 с.

Білоус О.В. Писанки за мотивами трипільських узорів / Білоус О.В., Старук З. В. // Народне мистецтво. - 2001. - №1-2. - С. 15-23.

Запаско Я.Л. Пам'ятки книжкового мистецтва / Запаско Я.Л., Тсаєвич Я.М. - Львів: Парус, 1981. - 256 с.

Логвин Г. В.З глибин. Гравюри українських стародруків ХVI-ХVIII ст./ Г.В.Логвин - К.: «Дніпро», 1990. - 267 с.

Рогозіна В. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів. // Мистецтво та Освіта. - 1997. - № 2. - С 5-8.

Савченко О. Урок у початкових класах. // Навчально-методичний посібник. - К.: Освіта. - 1993.

Васьківська С.В. Навчати вчитися, або як допомагати молодшому школяреві в навчанні // Початкова школа. - 1994. -№ 6. - С 10-12.

Коновець С. Образотворче мистецтво як засіб активації дитячої творчості. // Мистецтво та освіта.- № 3.- 1999. - С. 15-18.

Любарська Л. М. , М. І. Резниченко Образотворче мистецтво: Підруч. для 2 кл. . - К.: Наш час, 2007.- 120с.

Агаркова, Н.Г. Основи формування графічного досвіду у молодших школярів / Н. Г. Агаркова / / Початкова школа. - 1999. - № 4. - С. 15-17.

http://referatu.com.ua/referats/49/36643

Антонечко К.Т. Моделювання жанрів засобами масової культури // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. - К.: Київський державний лінгвістичний університет. - 2000. - С.79-83.

Размещено на Allbest.ru

...