Теоретико-методологічні основи краєзнавчого принципу навчання як принципу дидактики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-методологічні основи краєзнавчого принципу навчання як принципу дидактики

Б.О.Чернов

Краєзнавчий принцип як принцип дидактики впливає на вибір змісту, методів, форм і засобів навчання, сприяє реалізації в навчальному процесі всієї системи принципів дидактики і через власні закономірності підвищує ефективність пізнавальної діяльності учнів.

Краеведческий принцип как принцип дидактики влияет на отбор содержания, методов, форм и средств обучения, способствует реализации в учебном процессе всей системы принципов дидактики и через собственные закономерности повышает эффективность познавательной деятельности учащихся.

The ethnography principle, as principle of didactics, influences on choice of the contents, methods and forms of the education, promoting the realization the whole system of didactic principles in the educational process and throw own regularities rise the effectiveness of cognitive activity of the students.

В умовах різкого спаду розвитку економіки і сільського господарства, загострення екологічних проблем в країні, полярного розмежування суспільних відносин, формування сучасного економічного мислення у зв'язку із зростаючим значенням суб'єктивного (приватного) чинника в розвитку економіки, сільського господарства, освіти і культури різко зростає проблема виховання у кожного громадянина України почуття відповідальності за долю країни і рідного краю. За цих умов нині особливо актуальними виявляються завдання удосконалення методики вивчення рідного краю і застосування краєзнавчого принципу навчання для підвищення ефективності навчально-виховного процесу в усіх ланках загальноосвітньої школи і дошкільних закладах. Проблема дослідження полягає у з'ясуванні статусу краєзнавчого принципу, який застосовується в педагогічних дослідженнях вченими різних спеціальностей понад сто років, але до цих пір так і не знайшов свого обґрунтованого місця ані в педагогіці, ані в дидактиці, ані в методиках навчання. Дослідження є складовою частиною загально кафедральної теми "Педагогічні основи краєзнавчої роботи в школі і вищому навчальному закладі та застосування краєзнавчого принципу у навчанні".

Аналіз останніх публікацій показує, що на сучасному етапі розвитку національної освіти в реалізації завдання підвищення ролі краєзнавчих знань і краєзнавчого принципу у навчанні виникло ряд об'єктивних труднощів:

з отриманням статусу самостійної держави було розроблено національні шкільні програми, які вимагають від учителя добре знати свій рідний край і ці знання вміти застосовувати у навчально-виховному процесі в школі;

у національних підручниках суттєво змінено зміст і значно підвищено його науковість, які потрібно конкретизувати краєзнавчим матеріалом;

виникла проблема узгодження загальнонаукових і краєзнавчих знань між дошкільним навчанням, навчанням в початковій і основній школах 5;

навчання в дошкільних і загальноосвітніх закладах передбачає під час пояснення абстрактних понять застосовувати краєзнавчий матеріал. Це породжує проблему організації системи спостережень дошкільниками, учнями початкової школи і учнями старших класів природних об'єктів і явищ в оточуючому середовищі, розробку критеріїв відбору краєзнавчих об'єктів і явищ для подібних спостережень і організацію навчальних досліджень, створення методики дидактичної обробки зібраного краєзнавчого матеріалу і методики застосування його в навчальному процесі за роками навчання;

в умовах виховання в дошкільних і в загальноосвітніх закладах, що нині істотно змінилися, виникли об'єктивні труднощі в роботі вихователів і вчителів, оскільки з'ясувалося, що вихователі і вчителі недостатньо підготовлені до краєзнавчої роботи і реалізації краєзнавчого принципу в навчанні.

Після закінчення вищого навчального закладу випускники у школі хоч і виступають в суттєво новій якості (вже учитель!), але встають перед проблемою створення власної системи навчально-виховної діяльності, зокрема й краєзнавчої. Чи зможуть вони самі розв'язати цю проблему? Як показують дослідження В.В.Обозного [12; 13] і О.В.Тімець [18], в більшості випадків - ні, оскільки самі студенти під час навчання у вищому навчальному закладі здебільшого не були включені в подібну систему і їх не вчили цього робити ні під час навчального процесу, ні під час педагогічної практики. Як правило, педагогічна практика в сучасних умовах значного зменшення кількості годин на її проведення зводиться до проведення і аналізу залікових уроків з спеціальності та виховних заходів з педагогіки. Як результат - негативні наслідки стану молодого вчителя: труднощі адаптації, дискомфорт від психологічної неготовності до розмаїтого шкільного життя, методична безпорадність з окремих предметів, невміння організувати і проводити краєзнавчі спостереження і застосовувати на уроках краєзнавчий матеріал.

Аналіз публікацій показує, що в них, як правило, частково розкривається методика використання краєзнавчого матеріалу в навчально-виховному процесі без найменшого уявлення самої суті краєзнавчого принципу. В жодній з публікацій навіть натяку нема на необхідність його наукового обґрунтування.

Є, правда, цікаві і багатообіцяючі дослідження і публікації О.В.Тімець і В.В.Обозного[12; 13; 18], в яких вони намітили шляхи подолання відставання розвитку краєзнавства і краєзнавчої підготовки майбутніх вчителів. І хоча мова в дослідженнях йде про вчителів географії і біології, їх теоретичні напрацювання можна використовувати й для краєзнавчої підготовки вчителів інших спеціальностей, зокрема істориків, філологів, образотворчого мистецтва тощо. Але ж дослідники тільки побіжно торкалися питання застосування краєзнавчого матеріалу в навчальному процесі. В дисертації В.В.Бенедюк хоч і є розділ №2 "Методичні основи застосування краєзнавчого принципу на уроках географії", але у змісті розділу все звелося до організації "навчального дослідження природного довкілля, організації екскурсій, туристських походів" тощо. А оскільки, за В.В.Бенедюк, "учні розуміють під рідним краєм свою державу, то й зіставляють її природні особливості із природою інших країн", наприклад України і Канади [3, с.15]. Хоч коментарі й зайві, потрібно зазначити, що тут в наявності серйозна методологічна помилка - відбулася (причому свідома!) підміна краєзнавства на країнознавство. А це неприпустимо! "Методологічної помилки, - писав у свій час М.М.Баранський, - ніякими методичними хитрощами вже не виправити… Не домовившись хоча б по основним питанням методології, абсолютно неможливо що-небудь зробити по суті і в області методики"[2, с.5].

Тому й залишається тема теоретико-методологічного обґрунтування краєзнавчого принципу надзвичайно актуальною.

Матеріали і методика дослідження показують, що переважна більшість вчителів і значна кількість науковців (різних галузей науки) з незрозумілих причин все ще вважають взаємозамінними такі основні поняття, як "краєзнавство", "шкільне краєзнавство", "навчальне краєзнавство", "краєзнавчий підхід", "краєзнавчий принцип", не дивлячись на те, що понад 50 років тому ці поняття науково обґрунтовані окремо. Найбільш яскравий "свіжий" приклад взаємозаміни названих понять без їх теоретичного обґрунтування є в дисертаційному дослідженні і окремих публікаціях В. В. Бенедюк [3]. Подібна взаємозаміна понять серйозно гальмує теоретико-методологічне і методичне обґрунтування сутності цих понять і застосування їх на практиці для підвищення ефективності навчання. Уточнення наукової термінології в цих умовах - "не гра в дефініції, а найнеобхідніша справа для розвитку дійсно наукової теорії"[1, с.120]. Взаємозаміна названих основних краєзнавчих понять пов'язана з недостатньо точним і повним відображенням в їх визначенні методологічної основи.

Для визнання краєзнавчого принципу (або будь-якого) реально існуючим, необхідно, щоб його виділення в дидактиці відповідало певним критеріям. Принцип повинен:

сформуватися історично (принцип абстрагується на підставі узагальнення практики навчання);

мати спільну з процесом виховання і навчання діалектичну основу;

відповідати завданням виховання і навчання, які на сучасному рівні розвитку поставлені перед школою суспільством;

визначати соціальну направленість навчального процесу і діяльності вчителя в ньому;

сприяти продуктивності навчання;

враховувати особливості пізнавальної діяльності учнів і її психологічну основу [15, с.291];

виявляти внутрішні сторони діяльності вчителя і учнів;

відбирати цілісні властивості процесу навчання і єдність його функцій [9, с.49];

Принципи дидактики є основополагаючими поняттями, що об'єднують закони і закономірності навчального процесу у єдину цілісну систему. Володіючи ознакою всезагальності, принципи дидактики є висновками з усієї тисячолітньої практики навчання і розвитку науки. Всезагальний характер принципів дидактики дозволяє застосовувати для усіх шкільних предметів єдину концепцію розвитку учнів, об'єднавши закони і закономірності всього процесу навчання у єдину і непротирічиву логічну систему, що адекватно відображає об'єктивну дійсність.

Спираючись на ідеї Я. А. Каменського, К. Д. Ушинського, В. О. Сухомлинського, праці відомих вітчизняних вчених-педагогів - А. М. Алексюка, В. О. Онищука, В. І. Паламарчук, В. М. Галузинського, М. Б. Євтуха і особливо О. Я. Савченко [16], та праці зарубіжних дидактів - поляків В. Оконя і Ч. Купісевича, болгарина Д. П. Кинчева, німця Л. Клінберга, та росіян М. Н. Скаткіна, М. А.Данілова [6], П. В. Іванова, В. І. Загвязинського [8] і російських методистів-географів Т. П. Герасимової, І. С. Матрусова, А. З. Сафіулліна, К. Ф. Строєва, вдалося подолати рядоположеність і ізольованість характеристик окремих принципів і уточнити їх категорії. Проведене дослідження дало підстави запропонувати динамічну систему принципів дидактики. Дидактичні принципи стають методологічною основою теоретичного обґрунтування змісту, методів, форм і засобів навчання за умови, що вони розглядаються у взаємозв'язку і в певній цілісній системі. Це завдання може бути тільки тоді дидактично усвідомленим і науково значущим, коли увага буде зосереджена на системному аналізі усіх існуючих принципів і обґрунтуванні нових на основі системного розуміння особливостей і закономірностей сучасного наукового пізнання, його тенденцій і націленості в майбутнє.

Запропонована система принципів дидактики не є універсальною і замкненою, тобто такою, яка складається з певного числа принципів і не припускає зміни свого змісту і введення нових принципів. Вивчення різних дидактичних систем і окремих принципів, продуктивно працюючих у період становлення і розвитку національної школи, виключно важливе завдання дидактики географії. Система принципів дидактики географії не обов'язково повинна бути єдиною. Можливі різні системи, які по різному функціонують в різних типах шкіл, або розглянуті науковцями під іншим кутом зору.

Система принципів, що представлена схематично, є відкритою, вона розвивається і видозмінюється разом з навчальним процесом в школі, в ній окремі принципи втрачають своє значення (як принцип комуністичного виховання, систематичності), історично в процесі розвитку і становлення закономірностей самого процесу навчання в школі і нині відповідає меті і завданням національного навчання і виховання, органічно входить в систему принципів дидактики, суттєво доповнюючи її зміст.

краєзнавчий знання школа навчання

Принципи міжпредметних зв'язків у навчанні

На схемі яскраво видно, що три групи дидактичних принципів об'єднують принципи гуманізації і оптимізації навчання. Принцип гуманізації визначає цінність людини як особистості, її право на свободу і щастя, розвиток і прояв своїх здібностей, вважає благо людини критерієм оцінки розвитку суспільства. Все це повинно пронизувати зміст кожної дисципліни, яка вивчається в школі, і підкріплюватись прикладами соціального життя рідного краю. Вінчають систему принципи природовідповідності організації навчання і принцип міжпредметних зв'язків. Функціонування першої групи принципів створює умови реалізації закономірностей навчання наступними групами, а всі разом сприяють досягненню загальних цілей навчання і виховання.

Краєзнавчий принцип у складі першої групи збагачує і доповнює змістом інші принципи. Наприклад, принцип науковості у процесі формування природознавчих та економіко-географічних знань, умінь і навичок поглиблюється за рахунок змісту об'єктів і явищ, за якими учні спостерігають у природі і соціально-економічному житті рідного краю [5; 23; 24; 26]. Принцип системності передбачає, що учні, вивчаючи, наприклад, шкільні курси природознавства, географії, історії, мови і літератури отримають не тільки систему загально-предметних, але й систему краєзнавчих знань при дотриманні логічного порядку набуття краєзнавчих знань, умінь і навичок за роками навчання і наступності їх засвоєння

Краєзнавчий принцип дозволяє під час вивчення нових знань з кожного предмета спиратися не тільки на раніше отримані знання, але й на краєзнавчі. Це сприяє міцності знань, оскільки отримані краєзнавчі знання, включаючись в загальну систему знань, активно застосовуються учнями під час засвоєння ними нових знань. При цьому проявляється взаємозв'язок з принципами свідомості і активізації самостійної пізнавальної діяльності учнів, які націлюють їх на самостійні спостереження природи і життєдіяльності людей.

Принципи єдності конкретного і абстрактного підсилюються тим, що на уроках природознавства, географії, біології, історії, мови, музики, образотворчого мистецтва сутність багатьох понять, що вивчаються, ілюструється краєзнавчими дидактичними матеріалами - таблицями, схемами, зразками гірських порід і промислових виробів, фотознімками, гербарієм місцевих рослин, місцевим фольклором, тощо.

В подібних ілюстраціях реалізується крім інформаційної, ще й трансформаційна і виховна функції. Тут найбільш повно представлені художньо-образні і документальні ілюстрації, які значно підсилюють науковість наочності, суттєво підвищують рівень емоційного і чуттєвого сприйняття матеріалу з даного предмета. Краєзнавчий дидактичний матеріал служить й наочно-образною основою матеріалу з кожного предмету, що забезпечує не тільки міцність і свідомість природознавчих знань, але й індивідуалізацію їх набування через самостійні спостереження сильних учнів і можливість “підтягнути” інших через пізнання наочно-образної, знайомої їм дійсності, яка і допомагає усвідомити і осмислити знання з даного предмета. Застосування краєзнавчого принципу сприяє й професійній орієнтації учнів, особливо в сільській місцевості [25].

Краєзнавчий принцип сприяє здійсненню інших принципів дидактики, підсилюючи і доповнюючи їх взаємозв'язок в реальному навчальному процесі, тобто є одним із засобів реалізації принципів дидактики. Уявляється, що в навчальному процесі, в залежності від дидактичної мети уроку чи теми, співвідношення між засобом і метою може мінятися місцями. Краєзнавчий принцип як принцип дидактики може визначати (і, здебільшого, визначає) цільову спрямованість інших принципів у формуванні цілісної системи краєзнавчих знань, виконуючи свою конструктивну функцію: впливати на структуру програми з шкільних предметів, а через програму - на вибір і відбір змісту, методів і форм навчання.

Краєзнавчий принцип, як і інші принципи дидактики, служить практиці і містить керівні вказівки для організації навчально-виховного процесу. Так, реалізація краєзнавчого принципу передбачає не тільки обов'язкове безпосереднє сприйняття учнями об'єктів і процесів об'єктивної дійсності в конкретній природно-соціальній системі, встановлення в них взаємозв'язків і взаємозумовленості і співвіднесення з теоретичними знаннями з кожного предмету, але й обов'язкове спостереження за цими об'єктами і явищами.

Отже, краєзнавчий принцип як закономірність педагогічної практики навчання постійно здійснюється в навчально-виховному процесі і системі шкільної освіти і виховання і відповідає критеріям виділення принципам дидактики. Методологічна сутність краєзнавчого принципу, що склався історично, відповідає і сутності загально-філософського поняття "принцип", яке розглядається як вираження необхідності або закону явищ. В логічному смислі принцип є центральне поняття, основа системи, яка являє собою узагальнення і поширення якогось положення на усі явища тієї області, з якої даний принцип абстрагований.[19, с.294].

Основою краєзнавчого принципу навчання є цілеспрямовані особисті спостереження природно-соціальних об'єктів і явищ і власний чуттєвий досвід [4], які доповнюються дидактичною системою зібраного учнями, вчителем чи краєзнавцями краєзнавчого матеріалу. "Під краєзнавчим принципом розуміють встановлення в процесі навчання асоціативних зв'язків між відомими учням фактами з оточуючої дійсності та програмним матеріалом, що вивчається, з метою підвищення якості засвоєння знань"[11, с.2].

Як відомо, "з принципів навчання випливають правила навчання, які відображають часткові положення того чи іншого принципу" [14, с.60], які носять нормативний характер педагогічних положень. Для вчителя такими найважливішими правилами конкретизації краєзнавчого принципу будуть - слідувати у навчанні: 1) від відомого до невідомого, 2) від простого до складного, 3) від близького до далекого, 4) від теорії до реалізації знань на практиці в рідному краї, 5) від малих, легко споглядаємих і простих за своєю структурою близьких просторів до великих регіонів [30, с.116], 6) від часткового знання до загального і від нього знов до часткового, 7) від доступних для безпосереднього спостереження в природно-соціальній системі об'єктів і явищ до глибоких висновків і узагальнень конкретної науки, 8) від емпіричної видимості до теоретичної сутності, що постигається і інші.

Застосування правил краєзнавчого принципу сприяє накопиченню учнями власного досвіду і конкретних знань про довкілля і рідний край, поступово підготовлюючи учнів до сприйняття загально-предметного матеріалу, на підставі якого вони поступово входять в область абстрактних понять. У свій час К. Д. Ушинський казав: "Цей хід навчання, від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки, такий природний і здійснюється на таких ясних психічних законах, що відкидати його необхідність може тільки той, хто взагалі відкидає необхідність взаємопов'язувати навчання з вимогами людської природи взагалі і дитячої в особливості" [Цит. за: 27, с.28].

Краєзнавчий принцип і його правила застосовуються вчителями відповідно сукупності конкретної дійсності (згідно змісту матеріалу, що вивчається на конкретному уроці чи на екскурсії; загального психолого-фізіологічного розвитку учнів класу; індивідуальних особливостей учнів; природного і соціального оточення школи тощо) і відповідних, спеціально відібраних вчителем для даної теми уроку чи розділу краєзнавчих дидактичних матеріалів, методів, форм і засобів навчання.

Усе вище висловлене показує, що краєзнавчий принцип не був створений довільно, штучно, що він склався історично у процесі розвитку і становленні закономірностей самого процесу навчання в школі і нині відповідає меті і завданням виховання і навчання учнів в сучасних умовах розвитку України.

Оскільки "розвиток принципів навчання йде одночасно з розвитком усього навчального процесу"[15, с.292 ], а "принципи навчання не тільки тісно пов'язані між собою, але й взаємно проникають"[14, с.60], то ж виокремивши інваріантну сутність краєзнавчого принципу як принципу дидактики і обґрунтувавши його структуру, було обґрунтовано і його місце в загальній системі принципів дидактики.

Для підвищення ефективності навчання шкільним предметам, вчителю необхідно враховувати не тільки взаємозв'язок краєзнавчого принципу з принципами дидактики, але й його методологічну сутність. Наприклад, в географії методологічна сутність краєзнавчого принципу навчання проявляється у формуванні в учнів свідомих переходів від одиничної краєзнавчої до загально-географічної форми вираження знань про конкретну, особисто відому їм територію, у встановленні учнями нових загально-географічних зв'язків між властивостями, явищами і процесами цієї території, що особисто відома і вивчається учнями. Це дозволяє не тільки інтегрувати краєзнавчі знання про явища і об'єкти природничо-соціальної системи рідного краю, але й конкретизувати їх, поєднавши загальне, особливе і одиничне у природничо-соціальній системі, що вивчається, з наступним застосуванням набутих краєзнавчих і географічних знань для порівняння і зіставлення під час вивчення інших територій країни.

Протиріччя, що виникли між існуючим теоретичним рівнем краєзнавчого знання і сучасним станом як у підготовці учителів до краєзнавчої роботи, так і в забезпеченні їх відповідною теоретико-методичною літературою, виявилися істотним гальмом у підвищенні ефективності навчально-виховного процесу в школі і у підготовці учнів до самостійної пізнавальної діяльності в рідному краї. “Щоб знання стало засобом практичного оволодіння процесами і речами, воно повинно їх мати в своєму змісті, відображати властивості і закономірності об'єктивної реальності і бачити речі не тільки такими, якими вони дані в природі, а й якими можуть бути в результаті нашої практичної діяльності”10, с. 107. Це означає не фіксацію вчителем краєзнавчих, здебільшого поелементних, знань і вербально-семантичне ознайомлення з ними учнів, а залучення учнів до самостійних спостережень і навчальних досліджень рідного краю, виявлення і показ на основі краєзнавчого принципу закономірностей його розвитку, щоб учні, знаючи ці закономірності, змогли цілеспрямовано і свідомо застосувати засвоєні теоретичні і краєзнавчі знання на практиці. Але цього учителя потрібно навчити.

Застосування краєзнавчого принципу навчання в процесі підготовки майбутнього вчителя, сприятиме розвитку їх мислення, вироблятиме вміння самостійно доповнювати, уточнювати навчальний матеріал краєзнавчим. Завдяки подібному навчанню учитель позбудеться “рецептурної” освіти, яка все ще панує в вищих навчальних закладах, і стане спроможним організовувати самостійну пізнавальну діяльність учнів в рідному краї. При цьому відбувається формування образу рідного краю, який динамічно розвивається (еволюціонує). На думку М.М.Сваткова [17], усвідомлення динамізму образу рідного краю неможливе без включення ряду ознак, властивостей природних і соціальних об'єктів краю, чинника часу. А вже одне це доповнення навчального процесу перетворює традиційні шкільні курси, наприклад географії, у надзвичайно складні, оскільки відповідно змінюється навчання учнів від традиційного заучування фактичного матеріалу до самостійного розмірковування про процеси і явища, що відбуваються і постійно змінюються в рідному краї, як і в природі в цілому. Критичне ставлення до них з'явиться у учнів пізніше. Самостійність же мислення необхідне кожній людині для вибору поведінки (вчинку) в умовах швидкого зростання загострення екологічних проблем як в країні, так і рідному краї, оскільки інформація про них здебільшого невірна, а іноді й просто брехлива, що збільшує загрозу прийняття неправильних рішень, вчинків навіть до неблагополуччя буття і самого життя.

Висновки випливають з того, що краєзнавчий принцип навчання є рівноправним принципом дидактики і тісно зв'язаний з усім процесом навчання і виховання в школі. Закономірності краєзнавчого принципу закладені в основу не тільки програми дошкільного виховання, а й у програми загальноосвітніх закладів - з географії, історії, літератури, біології тощо., і знаходять відображення через систему краєзнавчих запитань-завдань у підручниках, в методичних посібниках для вчителів. Розуміння прояву загально планетарних законів розвитку неживої і живої природи в рідному краї - найважливіша мета навчання краєзнавству. Учні усвідомлюють, що динамічність і несталість головних процесів на Землі і в рідному краї залежать від несталості сонячних (загалом - космічних) потоків енергії, які так суттєво впливають на життя і діяльність людей.

Краєзнавчий принцип має власні правила (педагогічні закономірності) навчання, що відповідає загально дидактичним принципам, природно входить до системи принципів , доповнюючи і збагачуючи її змістом і закономірностями навчання.

Краєзнавчий принцип, як і інші принципи дидактики, служить практиці і містить керівні вказівки для організації навчально-виховного процесу.

Дослідження показують, що на сьогодні ще недослідженими є проблеми застосування краєзнавчих матеріалів в системі дошкільного виховання, у процесі навчання учнів початкових класів, під час навчання учнів базової і старшої ланки загальноосвітньої школи.

Размещено на Allbest.ru