Творча спадщина К.Д. Ушинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Основи педагогіки”

на тему: “Творча спадщина К.Д. Ушинського”



Зміст

Вступ

1. Ідея народності виховання - центральна ідея педагогічної теорії Ушинського К.Д.

2. Елементи принципу народності виховання за вченням Ушинського Констянтина Дмитровича

3. Значення спадщини Ушинського К. Д. в педагогіці

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У зв'язку з актуалізацією національних цінностей у сфері виховання, переосмисленням концептуальних основ педагогіки представляється вагомим вивчення творчої спадщини Ушинського К.Д.

Сучасна духовна ситуація в Україні характеризується напруженим пошуком національно-культурної ідентичності різних народів, нових орієнтирів розвитку культури і освіти. Зростає інтерес до вітчизняної історії, народної культури, національних традицій, фольклору.

У зв'язку з активізацією процесу відродження культурно-історичної спадщини різних етносів у Росії стає вельми актуальним вивчення народної педагогіки з її багатим досвідом виховання. Це пов'язано з розширенням і поглибленням історично сформованих міжкультурних зв'язків народів багатонаціональної Росії, а також багатовіковиою взаємодією російської культури з культурами інших народів.

На цьому тлі вельми актуальним стає розвиток у вітчизняній освіті ідеї народності, зверненої до витоків народної культури.

На сьогоднішній день дана проблема актуальна не тільки в педагогічному сенсі, але має в деякій мірі і політичне звучання. Виникнення різних національних течій у суспільстві, міжетнічні війни і конфлікти, що призвели до людських трагедій і численних жертв, спонукають більш глибоко осмислити необхідність поєднання національних та загальнолюдських цінностей в освіті. Народній педагогіці необхідна чітка гуманістична спрямованість, яке забезпечувала б виховання толерантності та поваги до інших народів і культур, виключи різні форми етноцентризму та етнічної нетерпимості.

У психолого-педагогічній літературі представлені дослідження окремих аспектів розвитку народності, народної культури і народної педагогіки. Так, витоки ідеї народності в освіті відображені в працях класиків російської педагогіки Ломоносова М.В., Ушинського К.Д., Толстого Л.Н. та ін.

В науково-теоретичному плані актуальність дослідження зумовлена необхідністю визначення сутності ідеї народності, виявлення джерел, критеріїв, умов її розвитку у вітчизняній освіті.

Ім'я Ушинського К.Д. займає особливе місце в педагогіці. За глибиною проникнення в суть процесів виховання, навчання, формування моральних переконань, за силою впливу на подальший розвиток вітчизняної школи і педагогічної думки, за рівнем наукової обґрунтованості його концепція не мала собі рівних. Він по праву вважається творцем російської народної школи. Протягом багатьох років практичної педагогічної діяльності та дослідження виховних систем і установ різних часів і народів, вивчення реальних умов та факторів, що сприяють і заважають шкільній справі, великий педагог створив шляхи, просуваючись якими школа набувала міцні основи свого існування. Він сформулював теоретичні засади змісту загальної освіти, розробив методи розвивального навчання. Їм створені «Рідне слово» - підручник російською мовою для початкового навчання та «Дитячий світ» - своєрідна енциклопедія елементарних, доступних розумінню дитини знань. Ці книги багато десятиліть служили незамінними посібниками для вчителів і батьків у повсякденній практиці навчання і виховання.

Об'єкт дослідження - педагогічна спадщина Ушинського К.Д.

Предмет дослідження - розвиток ідеї народності в педагогічній спадщині Ушинського К.Д.

Мета дослідження - розкрити сутність ідеї народності Ушинського К.Д. і показати її реалізацію у сучасній освітній практиці.

У ході дослідження були поставлені наступні завдання:

вивчення літератури з теми дослідження, змістовна характеристика ідеї народності, аналіз елементів принципу народності виховання за вченням Ушинського К.Д. (праця, рідна мова, народна школа, жіноча освіта).

Основними методами дослідження були: теоретичний аналіз педагогічної літератури з досліджуваної проблеми; систематизація, класифікація та узагальнення фактів.

1. Ідея народності виховання - центральна ідея педагогічній теорії Ушинського К.Д

У педагогічній системі великого російського педагога Ушинського К.Д. провідне місце займає його вчення про мету, принципи та сутність виховання. Найважливішою ланкою морального вдосконалення особистості є, як стверджував Ушинський К.Д., ідея народності, яку він обґрунтував у багатьох творах в таких, як «Про етичні елементі в російському вихованні», «Три елементи школи», «Праця в її психологічному і виховному значенні », «Про користь педагогічної літератури », « Питання про народні школи», «Загальний погляд на виникнення наших народних шкіл», « Недільні школи», особливо в роботі «Про народність у громадському вихованні ». Він зазначав, що виховання має бути народним », що «виховання, створене самим народом і засноване на народних початках, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених у іншого народу».

Виховання він розглядав як «створення історії», як суспільне, соціальне явище і вважав, що воно має свої об'єктивні закони, пізнання яких необхідно для того, щоб педагог раціонально здійснював свою діяльність. Але, щоб знати ці закони і узгоджувати їх, треба перш за все вивчати сам «предмет виховання». «Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна перш за все ознайомитися також в усіх відношеннях», - писав Ушинський К.Д. [18, с.38]

Він вважав, що вирішальним у цьому процесі є виховання і що розвиток дитини відбувається у процесі її виховання та навчання. Людина стає людиною шляхом виховання. «Виховання, - писав Ушинський, - удосконалюючись, може далеко розсунути межі людських сил: фізичних, розумових і моральних». [18, с.39-40]

Виховання мислиться Ушинським як цілеспрямований, навмисний процес «управління особистістю» мета якого - підготувати людину до життя і активної трудової діяльності, виховати гармонійно розвинену людину, яка вміє поєднувати свої інтереси з інтересами свого народу і всього людства. З напрямів виховання головну роль відіграє моральне виховання, воно - центр його педагогічної концепції. Воно важливіше, ніж наповнення голови знаннями. Ушинський К.Д. пише, що «збагачення знаннями принесе багато користі, але, на жаль, я не вважаю, що ботанічні або зоологічні пізнання могли зробити гоголівського городничого «ситною людиною». [7, с.145]

Виховання, на думку Ушинського, позбавлене моральної сили, руйнує людину. Важливо виховувати в дітях прагнення до добра, почуття патріотизму, працьовитості, почуття громадського обов'язку, гуманізму, дисципліни, твердого характеру і волі як могутнього важеля, який може змінювати не тільки душу, а й тіло. У процесі морального виховання необхідно також долати такі почуття і якості як упертість, лінощі, нудьгу, тугу, кар'єризм, лицемірство, неробство.

Важливими завданнями морального виховання є:

- формування світогляду, моральних знань, правильних поглядів на життя та формування системи переконань, яку Ушинський вважає найголовнішою дорогою людської поведінки;

- розвиток моральних почуттів, зокрема і естетичних. Найвищим, полум'яним почуттям в людині, «його суспільним цементом» Ушинський вважав патріотичне почуття, яке «останнім гине навіть у лиху годину».

- виховання навичок і звичок поведінки. На переконання Ушинського, людина, завдяки гарним звичкам, «споруджує моральну будівлю свого життя все вище і вище». Процес їх формування тривалий, вимагає наполегливості і терпіння. Моральне виховання не повинно будуватися на страху покарання та нудних «словесних повчаннях». Методи і засоби виховання залежать від його змісту і мети. Що стосується методу переконань, то їм треба користуватися в міру, не нав'язувати своїх переконань, а, за словами Ушинського, пробуджувати жагу цих переконань. При цьому він застерігав від настирливих повчань і вмовлянь, які часто не доходять до свідомості дітей.

Особливу роль у системі засобів морального виховання Ушинський К.Д. відводив розумовому і фізичному праці учнів, їх різноманітної діяльності. Саме виховання, вважав він, якщо воно бажає щастя людині, повинно сприяти тому, щоб діти були розумово розвинені, морально (духовно) досконалі, естетично розвинені, фізично здорові. Всі ці якості, на його думку, необхідно виховувати і розвивати на основі принципу народності.

Ушинський К.Д. вчив, що виховання досягне мети і буде сприяти розвитку народної самосвідомості, народного життя в цілому, якщо воно буде мати народний характер. Під народністю він розумів таке виховання, яке створене самим народом і засноване на народних засадах, де висловлюється прагнення народу зберегти своє національне «Я» і сприяти його поступальному розвитку в усіх сферах суспільно - економічного житя. Історія народу, його характер і особливості, культура, географічні та природні умови визначають спрямованість виховання зі своїми цінностями та ідеалами.

Виховання має бути самобутнім, національним, справа народної освіти має перебувати в руках самого народу, який би займався його організацією, керував школою. Народ визначає зміст і характер виховання, все населення має бути охоплено освітою, громадським вихованням, справжня народність виражається, перш за все, у рідній мові. Принцип народності пов'язаний із завданнями формування особистості, з вихованням у дітей любові до батьківщини, своєї Батьківщини, гуманності, правдивості, працьовитості, відповідальності, почуття обов'язку, волі, почуття самолюбства в його правильному розумінні, естетичного ставлення до життя. Всі ці якості виходять від народу і співвідносяться з його характером і традиціями, допомагають формувати національну самосвідомість народу.

Вважаючи народність джерелом діяльності та розвитку, вираженням прагнень народу зберегти свої національні риси, Ушинський К.Д. стверджував, що народність з'єднує старі і молоді покоління, даючи народу історичне існування.

Він критикував усіх, хто недооцінював багатий багатовіковий досвід великого російського народу в галузі виховання і, не враховуючи інтересів народу, особливо європейську, найбільше німецьку педагогічну теорію і практику. Тільки народне виховання, яке складалося століттями, зберігає самобутність і неповторність. «Даремно ми хочемо вигадати виховання: виховання існує у народі стільки ж століть, скільки існує сам народ - з ним народилося, з ним виросло, відобразило в собі всю його історію, всі його кращі і гірші якості. Це грунт, з якого виростали нові покоління, змінюючи один одного. Його можна удобрити, поліпшити, пристосувавшись до його вимог, сил, недоліків, але перестворити його неможливо »- писав Ушинський [11, с.4].

Російське ж дворянство, як відомо, наслідувало звичаям зарубіжної аристократії, нігілістично відносилося до всього вітчизняного і виховувало дітей в сім'ях на французький, англійський та німецький лад, відчужуючи їх від усього вітчизняного як «простонародного». Такий напрям панував і в закритих навчальних закладах, де знання французької мови та словесності служило показником «хорошого тону». Найчастіше російський напрямок виховання проникало в гімназії, де панували класицизм і гербартіанская педагогіка. Вивченню рідної мови, вітчизняної літератури, історії, географії приділялося мало уваги. Все це перешкоджало розвитку освіти на своїй, народній основі. Істинне виховання, підкреслював педагог Ушинський К.Д., збереглося в простому народі, народі-трудівнику і патріоті, якому дороге все рідне - мова, своя усна творчість, пісня, природа, героїчне минуле, прагнення до свободи. «Чи дивно ... що виховання, створене самим народом і засноване на народних початках, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу» [18, с.371].

Він вів нещадну боротьбу проти диктатури російському народу чужої системи виховання не тільки у формі критики, але і побудував свою оригінальну педагогічну систему на основі ідеї народності, на основі вимог життя російського народу. Визначаючи завдання самобутнього розвитку російського життя, Ушинський писав: «Тепер уже не можна тільки продовжувати справу, розпочату Петром Великим, лише засвоювати те, що з'являється за кордоном ... Тепер треба самим відшукувати шлях, що відкинув іноземні укази, а для того, щоб знайти істинний шлях, необхідно звернутися до самого народу; дізнатися його не тільки матеріальні, але й духовні потреби. Але мало дізнатися, треба зріднитися з ними, зробити їх потребами своєї власної душі і, задовольняючи ці потреби, прокладати народу історичну дорогу вперед »[19, с.28].

Ушинський К.Д. попереджав, що зовнішня подібність в організації виховання не може служити причиною того, щоб вважати виховання для всіх народів єдиним. Він вказував, що виховні ідеї кожного народу настільки пройняті національним духом, що неможливо перенести їх на чужий грунт. Відзначаючи шкідливість запозичення одним народом в іншого педагогічних ідей або досвіду, без урахування характерної специфіки життя і загального духу кожного народу, Ушинський робить висновок: «Чи дивно після цього, що виховання, створене самим народом і засноване на народних початках, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу »[19, с.20].

Але неправильно вважати Ушинського прихильником відгородження, ізоляції Росії, її культури від інших держав світу. На думку Ушинського, в області розвитку педагогічних ідей на практиці є такі досягнення, які не є приналежністю одного народу, як, наприклад, ідеї суспільного виховання, система шкільного навчання, різні методичні правила навчання і т. д., але ці досягнення повинні бути перероблені з урахуванням вимог кожного народу окремо. Можна користуватися і педагогічним досвідом іншого народу, досвідченістю іншої держави. «Але це користування виявляється нешкідливим тільки тоді, коли підстави громадської освіти твердо поставлені самим народом. Можна і треба запозичувати знаряддя, засоби, винаходи, але не можна запозичити чужий характер і ту систему, в якій виражається характер. З іншого боку, чим більше характеру в людині, тим безпечніше для неї будь-яке суспільство, і чим більше характеру в громадській освіті народу, тим вільніше він може запозичити все, що йому завгодно, в інших народів» [14, с.12].

Кожен народ у силу обставин грає в історії свою особливу роль. У кожній системі виховання проявляється народність як основна ідея виховання. «Народ без народності - тіло без душі, якому залишається тільки піддатися законом розкладання і знищитися в інших тілах, що зберегли свою самобутність» [14, с.16].

Народність повинна бути покладена в основу виховання будь-якого народу як загальна його закономірність, як вихідне початок будь-якої педагогічної ідеї та цілі виховання.

В основі ідеї народного виховання лежать поняття про людину, якою він має бути за поняттями того чи іншого народу в певний період його розвитку. «Кожен народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях. Ідеал цей у кожного народу відповідає його характеру, визначається його громадським життям, розвивається разом з його розвитком, і з'ясування його складає найголовніше завдання кожної народної літератури »[14, с.20].

Ушинський К.Д. мав рацію, відзначаючи динамічність виховного ідеалу народу, його розвиток, пов'язаний з ходом історії народу. Ідеал не можна шукати лише в минулому. Народний ідеал завжди виражає ступінь самосвідомості народу, його совість, погляди на добро і зло вади та чесноти. У цьому ідеалі відображаються характер народу і зміни, що відбуваються в суспільстві. Зі зміною ідеалу в часі відбувається і його переоцінка. Він не є статичним, в ньому щось залишається від старого і завжди з'являється нове, що відбиває кращі сторони нового часу. Те, що здавалося бездоганним в минулому, має в очах сучасного людства зовсім іншу вартість.

Ушинський К.Д., звичайно, був далекий від розкриття класового розуміння сутності ідеалу. Але він далеко пішов у розумінні його у порівнянні з багатьма своїми сучасниками, стверджуючи, що ідеал, в тому числі і виховний, історично обумовлений, що в ньому присутні національні елементи, що народний ідеал людини видозмінюється ще в кожному народі залежно від його стану. Моральний ідеал суспільства є й виховним ідеалом. Він обумовлений конкретними, суспільно-історичними умовами. Виховний ідеал є однією з форм осмислення життя, а його здійснення - однієї з форм зміни її. «Є одна тільки спільна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми називаємо народністю. Якщо немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дасть вихователю вірний ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з його поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і сприяння в живому і сильному почутті людини, яке діє набагато сильніше переконання, прийнятого одним розумом, або звички, вкоріненної страхом покарань. Ось підстава того переконання що виховання, якщо воно не хоче бути безсилим, має бути народним »[19, с.29].

Він вважав, що ідеал людини розвивається на основі розвитку всього життя народу. У зв'язку з цим розвивається і змінюється і сама сутність народності, змінюється принцип народності у вихованні. Однак цей принцип, за Ушинським, завжди буде супроводжувати весь хід розвитку народу. Ідеал людини, створений народом, історично розвивається і більш-менш уособлюється в кожному народі. Виховання буде справді народним і за своєю спрямованістю, і за своїм змістом в цілому, якщо ним керує сам народ, якщо сама система народної освіти залежить від самого ж народу, від його думок і практичного керівництва.

Таким чином, загальної системи народного виховання для всіх народів не існує не тільки на практиці, але і в теорії, і німецька педагогіка не більш як теорія німецького виховання, у кожного народу своя особлива національна система виховання, а тому запозичення одним народом в іншого виховних систем є неможливим. Досвід інших народів у справі виховання є дорогоцінним спадком всіх, але точно в тому ж сенсі, в якому досліди всесвітньої історії належать усім народам. Як не можна жити за зразком іншого народу, який би привабливий не був цей зразок, точно так само не можна виховуватись за чужою педагогічною системою, якою б вона не була. Такий загальний дух вчення Ушинського К.Д. про принцип народності виховання.

З усього сказаного можна зробити висновок, що принцип народності Ушинського К.Д. містить наступні елементи:

- виховання повинно бути народним, виховання повинно давати дітям реальну освіту і разом з тим розвивати їх розумові здібності для того, щоб ці знання були пов'язані з життям і спрямовані на загальнонародне благо, звідси найважливіше значення і праці як фактора і як одного з основних принципів виховання;

- центральне місце у формуванні людини повинна займати рідна мова;

- виховання має бути пройняте метою формування високоморальної людини; - жінці повинно бути забезпечено виховання і освіту нарівні з чоловіком;

- всяке запозичення та впровадження в практику виховання чужих для народу іноземних систем і досвіду без переробки у відповідності з духом ідеї народності - неприпустимо.

Ці вимоги Ушинського, пронизують всі його педагогічні вчення, є прогресивними не тільки для того часу, коли жив Ушинський, але вони багато в чому зберігають свою життєвість та актуальність і для наших днів

2. Елементи принципу народності виховання за вченням Ушинського Констянтина Дмитровича

Для здійснення принципу народності у справі виховання Ушинський К.Д. вважав за необхідне, щоб:

1) в основу виховання була покладена праця;

2) виховання і навчання проводилися на рідній мові;

3) школа представляла центр виховання та навчання дітей у системі інших чинників виховання;

4) система освіти забезпечувала жінці здобуття освіти нарівні з чоловіком.

Праця - основа виховання.

Найбільш повно і фундаментально ідея трудового виховання у вітчизняній педагогіці другої половини XIX в соціальному та педагогічному аспектах була розглянута Ушинским К.Д. у статті «Праця в її психічному і виховному значенні». Крім того, Ушинський у «Рідному слові» і в «Дитячому світі» яскраво відображає принцип складання підручників початкової школи на основі з'єднання трудового виховання з розумовим, фізичним і моральним розвитком дітей.

Як ми вже знаємо, Ушинський вважав, що людина формується і розвивається у трудовій діяльності. Для неї праця, по-перше, є основим засобом людського існування, і, по-друге, вона представляє собою джерело фізичного, розумового і морального вдосконалення людини. Звідси - праця основний чинник і засіб виховання людини в розумовому, фізичному, соціальному і моральному аспектах. Ушинський К.Д. визначав працю як «вільну і згідну з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона вирішується по безумовній необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети в житті» [14, с.52].

Вказуючи на велике значення праці для підготовки учнів до практичної діяльності. Ушинський висунув абсолютно правильне положення: «Виховання не тільки повинно вселити вихованцю повагу і любов до праці: він повинен ще дати йому і звичку до праці» [14, с.60].

Щоб виховати ці якості в дітях, необхідно все виховання і навчання пов'язати з життям народу, з його трудовою діяльністю. Цей зв'язок повинен взаємно вдосконалювати як саме життя, так і самого вихованця.

Надаючи великого значення для теорії і практики виховання питання про те, чи можна вважати вчення за працю, Ушинський визнавав неминучість різкого поділу праці на фізичну і розумову. І, заглядаючи в майбутнє, він розглядав одну з найбільш важливих проблем в організації трудової діяльності - співвідносними і взаємозв'язку фізичного і розумового праці. Він зазначав, що так само шкідлива для дорослих і дітей надмірна фізичну і розумова праця, яка руйнівно діє на молодий організм.

Трудова школа повинна органічно поєднувати в собі розумову і фізичну працю. Розумова діяльність активізує нервову систему, сприяючи тим самим кровообігу і травленню, але вона значно зменшує необхідність і можливість руху; у свою чергу, фізична праця, позбавлена розумового напруження, зусилля думки, перетворює людину в робота, машину. Корисніше за все для людини, помічав педагог, було б з`єднання розумової та фізичної праці. Створюючи матеріальні блага, праця повинна сприяти розвитку моральності, плеканню душі, тоді вона надає живлячий і освіжаючий вплив на почуття людини. Але, щоб виховання і навчання представляли підготовку до життя, діти не тільки зі слів учителя і з книг повинні отримувати знання, - вони повинні безпосередньо спостерігати навколишню дійсність і брати посильну участь у трудовій діяльності людей і цим шляхом отримати певний навик до праці. Виходячи з цього, Ушинський вимагав, щоб діти не тільки вчилися, але у зв'язку з цим і працювали, не тільки повинні нести працю розумову, але і фізичну.

Саме по собі вчення, як і всяка праця, серйозне і тяжке. Його супроводжують як страждання, так і задоволення. Але саме подолання труднощів і пов'язаних з ними страждань надає праці виняткову силу барвистості і задоволення. Ушинський вважає незмінним психологічним законом мають вирішальне значення у вдосконаленні людини, такі положення: «Насолоди, якщо вони не супроводжуються працею, не тільки швидко втрачають свою ціну, але також швидко спустошують серце людини і забирають у неї одне за одним всі його кращі достоїнства» [7, с.145].

Крім того, учень повинен усвідомити, що досягнення почуття задоволення і радості в результаті праці пов'язане з напруженням фізичних, розумових, моральних, психічних і інших сил і можливостей. Праці без труднощів не буває, наявність перешкод є необхідна умова існування діяльності. Відсутність труднощів і проблем у діяльності людини позбавляє цю діяльність її виховного та психічного значення: у процесі подолання цих перешкод, що вимагає напруги і мобілізації ресурсів людської психіки, формується і гартується характер і воля, народжується логіка і сила розуму, знаходиться моральність і гуманізм. Таким чином, педагогом була визначена генеральна педагогічна лінія в організації та проведенні в життя ідеї трудового виховання: праця вихованця без подолання ним труднощів антипедагогічна. Вона породжує лінь і нудьгу, нерішучість і апатію, виховує аморальне ставлення до самого себе й інших людей. Не можна дитину постійно вести «на помочі». Занурюючи її у посильні труднощі, створюючи умови для прояву активності і самостійності, педагог тим самим сприяє її вихованню, навчанню та розвитку.

На основі вищевикладених міркувань Ушинський К.Д. зробив головний висновок про взаємозв'язок виховання та праці: «Саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя ... Виховання має розвинути в людині звичку і любов до праці; воно повинно дати їй можливість відшукати для себе працю в житті »[7, с.148].

Тут і є сенс його педагогіки: виховуючи в єдності розумової та фізичної праці, школа тим самим створює умови для розвитку творчого потенціалу дитини і набуття нею в майбутньому свого місця в суспільстві; трудова школа повинна закладати фундамент гідного соціального буття.

Інший, не менш важливий наслідок, що випливає з виховного і психічного значення праці, на думку Костянтина Дмитровича, полягає «в тому правилі, що виховання не тільки повинно розвинути розум людини і дати їй відомий обсяг відомостей, але має запалити в ній спрагу серйозної праці, без якої життя її не може бути ні гідним, ні щасливим ». Потреба в праці - вроджена властивість людини, але вона дивним чином здатна розгоратися або згасати, залежно від обставин, які оточують людину в дитинстві і в юності. народність ушинський виховання учень

Ушинський підкреслює вельми позитивний вплив фізичної праці на фізичний розвиток дитини. Одним з головних умов для розумового і фізичного розвитку дитини Ушинський вважав правильне чергування розумової та фізичної праці. Зміна діяльності і становить суть відпочинку: відпочинок після розумової праці полягає зовсім не в тому, щоб нічого не робити, «а в тому, щоб змінити справу; праця фізична є не тільки приємним, але і корисним відпочинком після праці розумової». Використовуючи різноманітну діяльність дитини, можна успішно привчати її до корисної діяльності, що вимагає великої напруги й уваги.

Рідна мова як засіб виховання. Центральне місце в педагогічній системі Ушинського займає його вчення про рідну мову як про найголовніше джерело, - фактори і засоби виховання людини. Мова є створенням самої людини, створенням народу, його історії, що втілює в собі життя самого народу, його історію, його прагнення. «Мова є живим, найбагатшим і міцним зв'язком, що з'єднує віджилі, які живуть і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Він не лише виражає собою життєвість народу, але і є цим самим життям »[14, с.64].

У слові, у мові народу заховані всі думи і сподівання народу, його характер, його прагнення, все його історичне минуле, на якому будується сьогодення і шлях до майбутнього. У мові передається вся мудрість народу, що збагачує і виховує наступні покоління. Він вказував на велике значення творів народної творчості у справі виховання та навчання дітей. На перше місце ставив він російські народні казки, прислів'я, примовки і загадки.

Ушинський К.Д. дотримується принципу, що мова є скарбом, що накопичилася в процесі трудової діяльності народу протягом усієї його історії, а тому рідної мови він не тільки надає виняткового значення для життя народу і його розвитку як «превеликий наставнику», але разом з тим вважає його невичерпним джерелом розумового і морального виховання, розвитку дітей у дусі народності. Основним положенням Ушинського К.Д. є: «Рідне слово є основою будь-якого розумового розвитку та скарбницею всіх знань: з нього починається всяке розуміння, через нього приходить і до нього повертається» [14, с.75].

Ушинський вчить, що, по-перше, шлях всього процесу виховання і навчання лежить у побудові його рідною мовою, на рідному слові, і, по-друге, вивчення мови та її багатств повинно бути однією з основних цілей виховання і навчання, якщо це виховання служить інтересам народу.

Велике значення він надавав рідній мові також і в справі вивчення явищ природи рідної країни та виховання в дітях любові до рідної землі. Він вважав, що без допомоги рідного слова не можна не тільки зрозуміти природу, але, що головне, плекати в собі ту виховну силу, яку має природа рідної країни. Мова, яка наділяє чужу дітям природу, чуже життя, не тільки не може принести користь справі виховання, а, навпаки, затримує розвиток дитини.

Підкреслюючи роль рідної мови в загальному розвитку дитини, він писав: «Не умовним звукам тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, але п'є духовне життя і силу з рідних грудей рідного слова. Воно пояснює йому природу, як не міг би пояснити їй жоден природознавець, воно знайомить її з характером навколишніх його людей, з суспільством, серед якого вона живе, з його історією і його прагненнями, як не міг би познайомити жоден історик; воно вводить дитину у народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик; воно, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би повідомити дитині ні один філософ »[14, с.78] .

Таким чином, Ушинський К.Д. надавав величезне освітнє значення вивченню рідної мови. Але не меншу, якщо не більшу роль відводив рідній мови і для морального виховання дітей. Надаючи вирішальне значення рідній мови в справі розвитку дітей, природно, головну увагу приділяв побудові початкового навчання виключно рідною мовою. Він вважав рідну мову не тільки головним предметом, а й основою всіх предметів навчання в початковій школі. Він доводив, що школа, що навчає чужою мовою, затримує природний розвиток сил і здібностей дітей, що вона безсила і некорисна для розвитку дітей і народу.

На думку Ушинського К.Д. рідна мова «є найбільшим народним наставником, навчаючим народ тоді, коли не було ще ні книг, ні шкіл» [12, с.5], і які продовжують вчити його і тоді, коли з'явилася цивілізація. Виходячи з того, що рідна мова є єдиним знаряддям, за допомогою якого ми засвоюємо ідеї, знання, а потім передаємо їх, він вважав головним завданням елементарного навчання оволодіння рідною мовою. Рідна мова в народній школі, на думку Ушинського К.Д., має становити предмет головний, центральний, що входить в усі інші предмети і збирає в собі їх результати.

Побудови початкової школи на засадах народності. У дусі ідеї народності ставив і дозволяв Ушинський К.Д. і питання про школу, про її роль та її завдання. Тому його вчення про школу у відомому сенсі можна було б назвати вченням про народну школу.

Ушинський К.Д., перш за все, виходив з того положення, що організоване і цілеспрямоване виховання має вирішальне значення для формування особистості людини. Так як людина - істота суспільна, то його підготовку до життя краще і легше всього, можливо, здійснити через суспільне виховання. Основним органом цього виховання повинен бути спеціально влаштований навчально-виховний заклад - школа. Без допомоги народної школи дитя виростає і встигне постаріти й померти, навіть не ставши, мабуть, ні людиною, ні корисним громадянином .

Для організації народної освіти та виховання необхідно звернутися до самого народу. Вирішуючи питання про школи для народу, необхідно ретельно вивчити його життя, навчитися розуміти народ, зріднитися з ним, зробити його потреби своїми, допомагати йому прокладати історичні шляхи. Необхідність створення народної школи Ушинський К.Д. розглядав як обов'язкову умову, продиктовану розвитком життя країни і народниою думкою. Суспільне виховання, заглиблена в людині народність сприяє розвитку народної самосвідомості, робить сильний вплив на розвиток суспільства, його економіки і культури.

Ушинський К.Д. був упевнений, що школа, побудована на основі ідеї народності, може сприяти зміні умов життя народу, а добре поставлена народна освіта буде впливати на підняття рівня економічного життя.

Виходячи з такого значення народної школи, Ушинський вимагав введення обов'язкового загального початкового навчання, починаючи з семирічного віку. «Дивно, писав він, - що ідея обов'язкового навчання викликала таку сильну протидію з боку деяких з наших прогресивних журналів. Здається, що їм не сподобалося саме слово: «обов'язковий і примусовий», і вони не розібрали, що під цим словом ховається одна з ліберальних ідей. Хто має дітей, той зобов'язаний підготувати в них хороших, корисних членів суспільства, серед якого він живе »[18, с.232]. Батьки повинні бути відповідальні перед суспільством за виховання дітей, правильно поставлене обов'язкове навчання дасть можливість знайти «розумні форми суспільного життя».

Створення народних шкіл він вважав державним питанням і розглядав народну школу як перший ступінь подальшого розвитку народної освіти. Він був прихильником єдиної системи загальної освіти, для нього народна школа була школою не тупиковою, а першою сходинкою загальної освіти, найістотнішою ланкою у всій системі освіти. До народної школи не можна підходити з позиції ізоляції її від інших ланок шкільної системи, від системи народної освіти, що поступово створюється самим суспільством.

Обов'язковому навчанню Ушинський К.Д. надавав велике значення не тільки з точки зору вузько педагогічної, але в ньому він перш за все бачив і могутній чинник прогресу народу і країни. Він особливо підкреслював величезне значення народної школи в справі залучення села до культури.

Народна школа, на думку Ушинского, покликана дати народу здорове початкове виховання, відкрити йому очі на дійсність. У світлі цих міркувань він гаряче підтримував розвиток мережі земських шкіл. Віддаючи цим школам великі переваги перед офіційно-державною системою освіти, він висловлював упевненість, що земська школа допоможе народу вийти на широку дорогу, буде сприяти пробудженню дрімаючих талантів, що зберігаються в ньому.

Ушинський К.Д. приділяв першочергову увагу необхідності вивчення в народній школі рідної мови і літератури, рідної історії, природи. Він з гіркотою констатував, що з російських шкіл виходили в життя люди, найменше знайомі з тим, що має стати їм найближчим, - зі своєю батьківщиною і тим, що має до неї безпосереднє відношення.

Народність справжня, покладена в основу виховання, перш за все виражається у рідній мові і словесності. Мова рідна є кращим засобом розвитку, пізнання і самопізнання. Рідну мову Ушинський робить основою навчання. «За вивченням рідного слова ми ставимо вивчення інших предметів, що безпосередньо розкривають людину і природу, а саме історію, географію, математику, природничі науки; за цим розміщуємо вивчення новітніх іноземних мов, а у вивченні древніх бачимо спеціальність, необхідну лише для відомої галузі вчених занять »[14, с.118]. У всій педагогічній системі рідного слова відводиться особлива роль. Вивчення рідної мови є засобом розвитку мислення учнів, через рідну мову перш за все пізнається все навколишнє життя, рідне слово пов'язує дитини зі своїм народом і всім його духовним багатством.

Ідея народності в Ушинського К.Д., будучи ідеєю демократичною, визначала новий, творчий підхід до розвитку педагогіки і виховання. Вся система народної освіти повинна передусім відбивати життя свого народу, бути пов'язана з його життям та максимально сприяти поліпшенню життя народу.

Жіноча освіта. Складовою частиною ідеї народності у вихованні в Ушинського К.Д. стало питання про жіночу освіту, без чого він не уявляв суспільної системи освіти.

Питання про становище жінки було одним із центральних у прогресивному суспільному русі 50-60-х рр. Кріпосницькі відносини різко негативно позначилися на її положенні в суспільстві. Для Ушинського К.Д. як демократа-просвітителя жіноча освіта стала частиною його загальної боротьби за освіту народу. Для нього було ясно, що спільне рішення питання про жіночу освіту, в тому числі жінок трудових верств населення, можливо лише зі зміною положення жінки в самому суспільстві. Самі суспільні умови життя ставлять жінку в нерівне положення з чоловіком: «Справді, якщо можна знайти твердий, основний принцип жіночого громадського виховання та освіти, то швидше за все в суспільному становищі жінки ... Це новітня ідея, яку на відміну від колишніх ... ми назвемо народною ідеєю, тому що вона виникає саме з положення і ролі жінки в історичному розвитку народу. Ідея ця ніде не висловлена ??цілком, але починає вже більш-менш проглядатися у всіх міркуваннях про жіночу освіту, хоча ще в суміші з колишніми поглядами »[13, с.116].

Ушинський К.Д. твердо стояв на позиціях, що чоловік і жінка - особистості рівноправні і однаково відповідальні, в інтелектуальному відношенні вони є рівними, що в природі жінки немає причин, чому б вона повинна відставати в науці, від чоловіків. Якщо дивитися на жінку по-іншому, стверджував наш великий педагог, бачити в ній насамперед людину, рівноправну у всіх відносинах з чоловіком, то й погляди на жіночу освіту будуть іншими. Він різко заперечував проти системи жіночої освіти імущих класів, в якій він бачив мало свого, народного. Пансіони і інститути, а також гувернантки надавали негативний, антинаціональний вплив на жіночу половину імущих класів.

Освіта жінки має бути такою же, як і освіта чоловіка. Педагог вважав дикими заходами, коли у величезній більшості європейських держав жінки були позбавлені можливості отримання вищої освіти, а середня давалася їм в якомусь спрощеному і спотвореному вигляді.

3. Значення спадщини Ушинського К.Д. у педагогіці

У кожній сфері людської діяльності є імена і особистості знакові, які не тільки викликають повагу і поклоніння, але і є вищим авторитетом, своєрідним компасом, по якому можна перевіряти правильність обраного шляху. У російській теорії та практиці освіти це К. Д. Ушинський, педагог-демократ, основоположник вітчизняної науки, зокрема дошкільної педагогіки; він вніс цінний внесок у розвиток світової педагогічної думки. Він глибоко проаналізував теорію і практику виховання, в тому числі дошкільної, і освіти за кордоном, показав досягнення і недоліки в цій галузі і тим самим підбив підсумки розвитку педагогіки інших народів.

Він обгрунтував ідею народного виховання, яка послужила основою для створення оригінальної російської педагогіки. Його вчення про роль рідної мови в розумовому і моральному вихованні та навчанні дітей, про народну школу, його теорія дошкільного виховання дітей справили величезний вплив не тільки на сучасне, і на наступні покоління педагогів багатонаціональної Росії. Підстава всієї педагогічної системи Ушинського складає ідея народності - «виховання, створене самим народом і засноване на народних засадах», що має «ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу» [1, с. 312]. Статтю «Про народність у громадському вихованні» він починає з глибокого аналізу французької, англійської, американської, німецької систем освіти і доводить не тільки недоцільність, але шкідливість механічного перенесення чужорідних принципів на російський грунт, рабського наслідування позиковим іноземним зразкам. При цьому Ушинський був органічно чужий шовінізму, слов'янської національної обмеженості. Визнаючи закономірність і необхідність використання досягнень інших народів, педагог підкреслював, що воно «.... виявляється нешкідливим тільки тоді, коли підстави громадської освіти твердо покладено самим народом », а« ... вихователю залишається тільки черпати з цього багатого і чистого джерела »[14, с.48].

Багато педагогічних висловлювань Ушинського К.Д. були відгуками на гострі питання сучасності, критикою незадоволеного стану виховно-освітньої роботи в школі, в сім'ї, в дошкільних установах того часу і практичними пропозиціями щодо їх поліпшення.

Скінчилася коротке людське життя, на долю якої випало промайнути серед мільйонів земних існувань в середині ХІХ століття. Але було це водночас і початком нового, вже безкінечного, безсмертного життя - у пам'яті поколінь людей, які ніколи не забувають гідних. Недарма ж на пам'ятнику його є такий напис: "Мертві так шанують від трудів своїх справи, що вони ходять слідом за ними" [9, с.305].

Висновок

Отже, метою дослідження було: вивчення літератури по темі дослідження,

змістовна характеристика ідеї народності, аналіз елементів принципу народності виховання за вченням Ушинського К.Д.

Костянтин Дмитрович Ушинський по праву вважається творцем народної школи в Росії. Всі загальнопедагогічні і дидактичні питання він вирішував з точки зору служіння інтересам своєї Батьківщини, свого народу, керуючись девізом: "Якомога більше користі своїй батьківщині - ось єдине завдання мого життя". Ушинський виходив з того, що виховання має охоплювати всі підростаючі покоління в порядку обов'язкового навчання, давати йому реальну освіту і "готувати до праці в житті". Центральне місце у формуванні людини належить рідній мові. Створений великим педагогом підручник "Рідне слово" зробив величезний вплив на розвиток російської початкової школи. Завдання педагогіки Ушинський бачив в тому, щоб реалізувати вище призначення людини, розсунути межі його фізичних, розумових і моральних сил. Він неодноразово підкреслював, що якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна перш за все ознайомитися також в усіх відношеннях. Ушинський К.Д. застерігав про небезпеку прийдешньої бездуховності внаслідок підміни моральності світоглядом. Це може мати катастрофічні наслідки для людської цивілізації. На його переконання, без моральних підстав державні, юридичні, громадські та інші інститути успішно функціонувати не можуть. Події останнього часу зайвий раз доводять справедливість цього застереження.

Ушинський К.Д. набагато випередив сучасну йому педагогіку. «Людина, - писав він, - володіє далеко не всіма силами і здібностями, які ховаються в її нервовому організмі, тільки деякі з цієї багатої скарбниці належать власне людині, і саме тим, що вона підкорилла своїй свідомості і своїй волі, може розпоряджатися за своїм бажанням». Цей логічний, що випливає з усіх досліджень Ушинського К.Д., висновок залишається педагогічним ідеалом і для нашого часу.

Список використаної літератури

1. Андрєєва І.М. Історія освіти та педагогічної думки за кордоном і в Росії: / Учеб. Посібник для студентів пед. ВНЗ за дисц. «Педагогіка» Междун. Академ. Наук пед. Освіти; під. Ред. Васильєвої З.І.. - М.: Академія, 2002. - 414 С.

2. Бєльський В.Ю. Ушинський К.Д. про національний характер виховання / / Соціально-гуманітарні знання - 2003 - № 6 с.203-213.

3. Богуславський М. Ушинський К.Д. (1824-1870) / / Вісник освіти. - 2004 - № 15 с.70-76.

4. Велика сучасна енциклопедія. Педагогіка. - Мінськ ІООО «Сучасне слово», 2005. - 376 С.

5. Василевська В.Я. Навчання Ушинського К.Д. про виховання / / Куломзін С.С. Наша церква і наші діти - М., 1993 - с.150-189.

6. Горкіка А.П. Російська педагогічна енциклопедія. - М., 1999 року о 2-х томах, тому - 2, с.497-498.

7. Гоначаров Н.К. Педагогічна система Ушинського К.Д. - М.: Педагогіка, 1974. - С.145-156.

8. Демков М.І. Коротка історія педагогіки. - СПб., 1904. - 432 С.

9. Єгоров С.Ф. Вступ до історії дошкільної педагогіки: Учеб. Посібник для студ. Пед. Вузів. Під ред. Єгорова С.Ф. - М., Академія, 2001. - 317 С.

10. Єгоров С.Ф. Ушинський К.Д.: Наука і мистецтво виховання. - М.; Б.І. 1994. - 205 С.

11. Єфімов А.І. Ушинський К.Д. про народність виховання / / Народність ететіческого виховання в спадщині передових російська педагогів другої половини 19 ст. і просвітителів народів Росії: Навчальний посібник - Чебоксари, 1992. - С.4-7.

12. Ільїна Н.А. Шлях до рідного слова: педагогічна спадщина Ушинського К.Д. у практиці сучасної школи / Ільїна Н.А., шамкаючи Н.А. / / Початкова школа 2007, № 12, с.4-6.

13. Лебедєв П.О. Ушинський К.Д. / Перший читач Тубельскій О.М. - М.; Видавничий Дім Шалви Амонашвілі, 1998. - 222 С - (Антологія гуманної педагогіки).

14. Матвєєва Н.М. Ушинський К.Д. про виховання: Для педагогів, батьків та студентів педвузів. - М.; Шкільна преса, 2003. - 191 С.

15. Міжеріков В.А. Психолого - педагогічний словник. Р. - на - Д.; Фенікс. 1998, с.540.

16. Селіванов В.С. Основи загальної педагогіки: Теорія і методика виховання: навч. Посібник для студ. Вищ. Пед. Учеб. Закладів. / Під ред. Сластенина В.А. - М.; Академія 2002. - 335 С.

17. Степашко Л.А. Філософія та історія освіти: навч. Посібник для студентів вузів / Ріс. Акад.образ.; Моск. Псіхол.-соц. Ін-т 2-е вид .. доп. І перероб. - М: Флінта. 2003. - С.320, 431.

18. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори. - М.:, Просвітництво, 1968. - 371 С.

19. Ушинський К.Д. Педагогічні ідеї. - М.; 1971. - 80 С.

20. Щукін А.Н. / / Ушинський К.Д. / / Найбільш знамениті люди Росії. - М.: Вече т.2: Н-я, 1999. - С.318-320.

Размещено на Allbest.ru

...