Формування культури мовлення студентів філологічних факультетів як умова їхньої соціалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

13.00.05. - соціальна педагогіка

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ СТУДЕНТІВ ФІЛОЛОГІЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ ЯК УМОВА ЇХНЬОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

Полатай Е.Г.

Харків - 2001

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження пояснюється тим, що входження України в нові міжнародні відносини як самостійної, незалежної і перспективної європейської країни вимагає більш високого рівня вихованості й освіченості, уміння пристосовуватися до соціальних умов, що постійно змінюються. Основною державною структурою, що формує майбутнє суспільство, є школа, вищі навчальні заклади, вчителі, викладачі, а мова, культура мовлення, мовленнєва діяльність є тим особливим ланцюгом, що зв'язує минуле й сучасне та допомагає здійснювати послідовний соціальний поступ до майбутнього. Стає зрозумілим, що будь-який пошук поліпшення рівня культури мовленнєвої діяльності особи, спрямованої на її адаптацію, заслуговує на увагу та підтримку. Щодо формування особистості самого студента-філолога, то поліпшення процесу підготовки його до вибору засобів професійної й особистісної самореалізації проходять з допомогою слова, мови, мовленнєвої діяльності.

Досконало володіючи мовою і технікою мовлення, фахівець може ефективно формувати й розвивати відповідні взаємовідносини з довкіллям, впливати на соціальне оточення. А маючи на увазі багатоплановість людської особистості взагалі й складність освітньо-виховного процесу зокрема, можна передбачити, що підвищення культури мови викладача, вчителя-філолога забезпечить йому гармонійне входження в систему загальнодержавних і міжособистісних стосунків та досягання успіху.

В літературі філософського спрямування ставиться питання про те, що процес мовлення слід розглядати не тільки як засіб вираження думки окремої особи, але й як такий, що відбувається в межах системи “той, хто говорить, і той, хто слухає”. Той, хто слухає, може сприйняти й по-своєму зрозуміти почуту інформацію. Різні форми слухання, як і різні форми говоріння (мовлення) вимагають від студента не тільки знати їх, але відповідно користуватись, маючи на увазі численні відтінки як діалогічного мовлення, так і “діалогічного мислення”.

Виникає безліч соціально-педагогічних запитань у зв'язку з проблемою культури мови й мовлення тому, що через слово надходить майже вся інформація від однієї особи до іншої, а словесні методи є провідними в системі дидактичних і виховних засобів впливу.

Мовна культура в умовах багатомовності набуває державно-політичного та гуманітарного звучання, що ще більше посилює значення розв'язання усіх питань формування мовленнєвих умінь як усіх поколінь, так і кожної окремої індивідуальності.

Отже, вибір теми дослідження є актуальним. Значення його пояснюється намаганням певною мірою впливати на розв'язання суперечностей, що виникають у зв'язку з утворенням самостійної і незалежної України, необхідністю підтримувати дипломатичні й соціально-культурологічні зв'язки з іншими країнами, народами державною мовою і недостатнім рівнем культури мовлення окремими групами громадян.

Протягом десятиліть мовою міжособистісного і міжнаціонального спілкування в Україні була російська мова. Деякі українці й досі продовжують користуватись нею, тоді як в міжнародному співтоваристві Україну сприйняли як самостійну державу. Сусідні країни, готуючи працівників для роботи в Україні, навчають їх і нашої державної мови - української. Існує нічим не виправдана парадоксальна ситуація: іноземці вивчають українську мову як державну мову України, а наші співвітчизники продовжують віддавати перевагу російській, до якої звикли як до офіційної.

Реально існують суперечності між об'єктивними соціально-політичними можливостями вивчення і впровадження державної мови в практику офіційного і приватного спілкування та досягнення бажаного успіху в діяльності і невмінням (педагогічною безпорадністю) спеціалістів користуватись мовленнєвими засобами впливу на інших людей з метою встановлення бажаних відносин та досягнення успіху в розв'язанні своїх службових (спеціальних), громадських та власних проблем.

По суті тема дослідження - формування культури мовлення студентів-філологів, - належить до таких, які до цього періоду ще не виявлені. Таким чином тема “Формування культури мовлення студентів філологічних факультетів як умова їхньої соціалізації” є актуальною.

В нашому дослідженні розглядається культура мовлення студента як інструмент гармонійного входження і пристосування до довкілля, встановлення контакту з учнями та їхніми батьками, як умова соціалізації і досягнення злагоди.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано в рамках планів науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна на тему: “Формування особистісної культури студента як складника правильного вибору” (держреєстрація № 019U002253).

Дослідна робота проводилась на базі Харківського національного університету (філологічний, історичний факультети, факультет іноземних мов) та інституту сходознавства і міжнародних відносин “Харківський колегіум”. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено понад 900 студентів, молодих вчителів, керівників системи народної освіти.

Дослідження присвячене вивченню педагогічних умов формування культури мовлення студентів з метою їхньої соціалізації.

Об'єкт дослідження - соціально й професійно зорієнтований процес формування студента як носія високої загальної культури.

Предмет дослідження - педагогічні умови ефективного формування культури мовлення студентів філологічних факультетів з метою їхньої соціалізації.

Мета дослідження полягає в науковому обгрунтуванні системи педагогічних умов формування культури мовлення студентів філологічних факультетів у процесі навчання і виховання, спрямованого на їхню соціалізацію.

Робоча гіпотеза наукового пошуку полягає в припущенні того, що ефективність формування культури мовлення студента-філолога з метою його соціалізації буде підвищуватись, якщо поєднувати вивчення рідної державної і іноземної мови, створювати ситуації для застосування знань у практичній навчально-виховній діяльності в період педагогічної практики, а також через використання ділових ігор, проведення фрагментів уроків, виховних розважальних заходів, навчальних вистав.

Об'єкт, предмет і мета дослідження реалізувались у постановці й здійсненні таких конкретних завдань, як:

розкриття можливостей процесу вивчення педагогіки, рідної та іноземної мови та методики її викладання для опанування культурою мовлення;

виявлення спільного й відмінного в самому процесі користування державною і іноземною мовою в навчально-виховній діяльності;

вивчення педагогічних умов, здатних забезпечити вільне й ефективне засвоєння системи прийомів оволодіння культурою мовлення та використання її для встановлення злагоди з навколишнім середовищем;

перевірка ефективності розробленої системи педагогічних умов опанування основ культури мовлення студентом;

розробка науково-методичних рекомендацій з формування культури мови й мовлення майбутнього вчителя-філолога.

Методологічною основою дослідження є основні положення загальної філософії, класичної педагогіки, соціології, психології про сутність людської особистості, вічні моральні цінності, виняткову роль і значення слова (мови й мовлення) в процесі її формування, пізнання нею об'єктивного світу. Вихідними ідеями нашої концепції стали нові соціально-політичні й правові положення щодо нашої держави як незалежної країни, утвердження української мови, яка є основним засобом спілкування, ведення документації мовою законодавчих актів у відповідності до вимог Конституції.

Ідея єдності мови й мислення, впливу самого процесу мовлення на розвиток людської індивідуальності та досягнення нею взаєморозуміння з іншими людьми, народами, націями, етнічними групами з метою встановлення злагоди сприяла отриманню об'єктивних результатів.

Дослідження базується на загально-філософських позиціях Г.С. Сковороди, М.О. Бердяєва, О.Ф. Лосєва, М.О. Лосського та інших авторів, які ставили питання про неповторну сутність людської індивідуальності, її самоцінність і зв'язки з довкіллям, високу роль мови у саморозвитку особистості.

Теоретичною основою дослідження є прогресивні ідеї класичної і сучасної філософії, соціології і педагогіки про призначення людини, її особливе місце в житті, орієнтація на добробут, успіх, можливість самовдосконалення освітніми заходами з метою відповідного вибору поведінки.

Ідеї про призначення мови й мовлення у суспільстві, значення вчителя в процесі розвитку мови учнів обґрунтувались такими видатними дослідниками, як: Я.А.Коменський, А.Дістервег, Р.Оуен, К.Д.Ушинський, Л.М.Толстой, П.П.Блонський та ін. були творчо використані при розробці теоретичних положень щодо формування особистісного ставлення до навчального, педагогічного й психологічного матеріалу, усвідомлення ідей як таких, що мають як професійне, громадське і приватно-особистісне значення (Л.С.Виготський, В.А.Крутецький, Н.Д.Левітов, А.М.Леонтьєв, Л.С.Рубінштейн та ін.).

Нами продуктивно використані педагогічні пошуки поліпшення стану підготовки вчителів взагалі і філологів зокрема, що проводились в Україні, Росії, Білорусі, Грузії та ін. державах. Мова йде про праці О.О.Абдулліної, Ш.О.Амонашвілі, Є.П.Бєлозерцева, І.Д.Беха, А.М.Бойко, О.О.Бодальова, Н.П.Гнатюк, М.Б. Євтуха, І.С.Кона, В.А.Кан-Калика, А.Й. Капської, Л.В.Кондрашової, Л.С.Нечепоренко, В.Г. Пасинок, М.І.Приходько, І.Ф.Прокопенка, Г.В.Троцко, І.Ф.Харламова та ін.

Методи дослідження відбирались у відповідності з комплексним підходом до нього. Основними з них були: теоретичний аналіз різноманітних джерел загально-філософського, соціологічного, психолого-педагогічного й методичного характеру по темі; емпіричні методи - спостереження і самоспостереження, бесіда, анкетування та тестування, інтерв'ю, метод моделювання професійно-педагогічних ситуацій, метод експертних оцінок, діагностичні й контрольні роботи.

Провідним методом дослідження був формуючий педагогічний експеримент.

Метою експерименту стала розробка й визначення ефективної системи педагогічних умов формування культури мови й мовлення студента - майбутнього вчителя-філолога під час навчання його в університеті та перевірка достовірності розроблених нами теоретичних положень у процесі роботи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

відкрито нові індивідуально-особистісні можливості опанування мовленнєвою культурою студентом, що здатні поліпшити процес його соціалізації;

розроблено конкретні завдання з опанування культурою мовлення студентом у процесі вивчення педагогіки, іноземної мови, проведення спецкурсів, педагогічної практики;

створено систему педагогічних умов розвитку інтересу до процесу самовиховання й самоосвіти шляхом поліпшення мовленнєвої культури;

експериментально перевірено виховні й розвиваючи можливості слова, процесу мови й мовлення;

встановлено взаємозв'язки й взаємовплив рідної й іноземної мови на розвиток особистісної мовної культури студента;

з'ясовано позитивні процеси впливу вивчення іноземної і рідної мови на загальний рівень освіченості вчителя й підготовки його до професійної діяльності з розвитку мови учнів.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в розробці концептуальних положень, що поглиблюють розуміння процесів формування культури мовлення студента-філолога в контексті його професійно-педагогічної майстерності та соціальної адаптації при вивченні педагогіки, іноземних мов, проведення різних видів практик, що розкривають індивідуально-особистісний сенс феномену мовленнєвої культури спеціаліста. Позитивного розвитку набули питання педагогічної сутності мовленнєвої культури студента, визначення особливостей мовленнєвої діяльності учителя-філолога.

Практична значимість проведеного дослідження полягає в тому, що теоретичні надбання класичної педагогіки, соціології, філософії, психології, загального мовознавства з питань формування культури мови апробовані в реальному навчально-виховному процесі при підготовці майбутніх педагогів-філологів. Розроблено й експериментально перевірено педагогічні умови, засоби й прийоми формування мовленнєвої культури студента при вивченні педагогіки, іноземної і рідної мови, та проведенні педагогічної практики.

Загально-педагогічні висновки, зроблені в результаті дослідження, є цінними й корисними для застосування їх у школі, університеті. Практичний досвід діяльності й проведений експеримент засвідчують, що найбільш ефективні умови готовності й здатності користуватись високими зразками культури мовлення виникають тоді, коли створюються ситуації для розуміння власної приватної, особистісної вигоди й корисності їх дотримання, коли майбутній спеціаліст уже в університеті набуває позитивного досвіду використання прийомів культури мовлення для взаєморозуміння та саморегуляції, самореалізації та здійснення поставлених фахових і власних завдань.

Особистий внесок дисертанта полягає в тому, що:

вперше дається цілісний аналіз теоретичних і практичних засад щодо формування особистісної мовленнєвої культури студентів філологічних факультетів у контексті їхньої професійної майстерності та підготовки їх до адаптації в нових соціальних умовах;

апробовані різні варіанти постановки педагогічних завдань, що дозволили виявити оптимальні педагогічні умови щодо організації спільної діяльності студентів та викладачів по формуванню культури мовлення.

Вірогідність та обґрунтованість результатів дослідження забезпечується добиранням адекватних методів дослідження, аналізом та перевіркою різних підходів до організації та проведення процесу застосування обраних умов, прийомів і засобів, що дали можливість показати об'єктивну картину їх дії і зіставити з теоретичними засадами. Загальні висновки були зроблені в результаті кількісного та якісного аналізу даних, які було отримано як під час експериментальних занять, так і шляхом аналізу передового педагогічного досвіду роботи в школах і в університетах.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Постановка проблеми, мети, завдання, відбір змісту і методики дослідження обговорювалась на засіданнях кафедри педагогіки, на наукових і методичних семінарах, конференціях різного рівня в період з 1992 р. по 2001 р. Про одержані результати доповідалось на підсумкових наукових конференціях у Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна та інституті сходознавства і міжнародних відносин “Харківський колегіум”, а також на республіканських і міжнародних конференціях у Києві, Харкові, Полтаві, Токіо.

Публікації. Результати проведеного дослідження проаналізовано в 18 опублікованих матеріалах, з яких - 7 одноосібних (6 із них надруковано у фахових виданнях), 4 словники, 2 методичних посібника, а також у матеріалах й тезах конференцій.

Результати дослідження знайшли своє втілення у методичних рекомендаціях, які впроваджуються у досвід навчально-виховного процесу в педагогічних ВНЗ України, частково - за межами нашої держави - в Канаді, Японії, Росії.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (259). Основний зміст дисертації викладений на 152 сторінках. Робота містить 10 таблиць загальним обсягом до 4-х сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається об'єкт, предмет, мета та завдання, гіпотеза дослідження, методологічні засади й методи вивчення проблеми, визначається теоретична значущість і практична цінність роботи, висвітлені етапи дослідження, сформульовані основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі “Формування культури мовлення студентів як соціально-педагогічна проблема” проаналізовано різні підходи до визначення сутності культури мови й мовлення особистості, відбору змісту й методики підготовки студентів-філологів - майбутніх вчителів, розкрито сутність основних понять культури мовлення.

Розгляд історії і теорії проблеми дає підставу констатувати, що володіння словом тлумачилось надзвичайно широко. Воно включало в себе і багатство словникового складу та граматичної будови, й поставу голосу, і техніку й технологію мовлення, мистецтво організації і управління аудиторією з допомогою слова, вплив на зміну соціальних обставин.

Одним із перших педагог Я.А.Коменський (1592-1670) у книзі “Велика дидактика”, в підручнику з латинської мови, у посібнику для батьків “Материнська школа” визначив триєдине завдання, суть якого полягає у вихованні віри й благочестя, високої моральності та опанування мовою і науками.

Вже в перші 6 років життя дитини Я.А. Коменський вимагав учити дітей “мистецтву мовлення”. Запорукою успіху, на думку вченого, було високе мистецтво слова (висока культура мови) самого вчителя. Вивчення нової мови має здійснюватись на основі знання рідної та через її осмислення в процесі мовлення (усного й письмового).

А.Дісервег (1790-1866), відомий своїми нарисами про вчителя, в статтях про навчання і освіту педагогів вимагав вчити, як правильно викладати навчальний матеріал, слідкувати за чіткою і вірною вимовою, правильними наголосами, логікою думки. Продуктивними, з нашого погляду, є роздуми його щодо уміння вчителя користуватись діалогічним (питальним) способом викладання, при якому здійснюється навчально-виховна бесіда та встановлюється контакт, взаємопорозуміння між присутніми, тобто розв`язується і соціальна проблема.

І.Г.Песталоцці (1746-1827), який більш, як 50 років віддав вихованню і навчанню дітей, звертає увагу на те, що основними засобами розвитку дітей є мистецтво співу, мови (мовлення), читання, малювання, а також письмо, рахунок і вимірювання. Процес мовлення і опанування культурою мови І.Г.Песталоцці вважає найважливішим засобом пізнання світу.

Великий внесок в теорію освіти й навчання та в методику вивчення мови як засобу соціалізації зробив К.Д.Ушинський (1824-1871). Він вважав, що без знання мови неможливе саме існування людського життя і людського суспільства. Основним завданням вихователя, на його думку, є те, щоб учень оволодів скарбницею рідного слова цілком свідомо.

Культура мовлення вчителя полягає в тому, щоб зберегти народне звучання слова й сприяти його розвитку, поліпшувати добробут та сприяти духовному розвитку вихованця.

Значний внесок зроблено в справу підвищення загальної підготовки вчителів та розвитку мови у зв'язку з відкриттям Харківського національного університету в 1805р. і Київського університету та організацією Західноукраїнського гуртка “Руська трійця”, до якого входили М.Шашкевич (1811-1843), І.Вагилевич (1811-1866), Я.Головацький (1814-1888) та ін.

Бодуен де Куртене (1845-1929), порушуючи питання про зв'язок мови й мислення, вказував на соціологічні і культурно-історичні аспекти мови. Він одним із перших звернув увагу на соціальну роль мовлення та підкреслює можливості його в процесі досягнення успіхів у житті.

У першому розділі висвітлюються також особливості навчання студентів-філологів мовленнєвої культури в умовах реальної двомовності в Україні. У зв'язку з цим використовуються твори Л.В.Щерби, який ще в минулому столітті відмічав існування двох видів співіснування кількох мов у одній особі. Л.В.Щерба одним з перших учених-філологів відмітив низку можливостей і способів перекладу з однієї мови на іншу - автономний варіант. При автономній двомовності той, хто користується певною мовою, чітко розрізняє систему кожної окремої мови. В умовах Харкова й області, України в цілому маємо інший вид двомовності. На кожному кроці ми маємо випадки вживання термінів, фраз, речень українською і російською мовами. Самовиправлення, самокорекція спостерігається постійно, що справляє враження лексичної і стилістичної засміченості. Для філолога такий характер усної чи писемної мови є небажаним, бо він, як інший, у таких умовах провокує гальмування розвитку мовленнєвої культури і вихованців, і вчителя. В таких ситуаціях ефективними є застосування прийому протиставлення добре відомого й невідомого, яке сприймається і добре запам'ятовується учнями як природне, логічне пояснення.

Цікавими й корисними для нашого дослідження є праці сучасних українських спеціалістів-мовознавців Н.Д.Бабич і А.П.Коваль. Досліджуючи стан мовної культури учнів і студентів, вони створили певну систему навчання і розвитку культури мови та запропонували її як нормативну.

В умовах нашої дійсності (двомовності) найпоширенішим є перекладний (внутрішній переклад) характер володіння мовою, що має як свої позитивні, так і негативні риси. Якщо вчитель увесь час користується перекладом з російської мови на українську, то це свідчить про його невисокий рівень володіння державною мовою, що впливає і на його соціальний статус та створює певний морально-психологічний дискомфорт на роботі в державних установах.

В ході дослідження відзначено стійку тенденцію до розмежування, руху переважної більшості спеціалістів від змішаного володіння мовами до автономного, яке є більш коректним і прогресивним.

Єдність навчання і виховання як принцип класичної педагогіки вимагає від студента володіти культурою мовлення не тільки в інтересах професійного спрямування та успіху в діяльності, але й для того, щоб з її допомогою розв'язувати особисті та соціальні питання. Саме такий підхід визначає суть нашої методики. Ця методика допомагає усунути виявлені недоліки:

1.Викладачі української мови та літератури допускають часто принизливий тон і стиль в оцінках рівня якості мовних знань своїх студентів, роблять такі зауваження, що принижують їхню людську гідність.

2.Самі вчителі української мови та літератури в школах, як і викладачі у вищих навчальних закладах, користуються не зовсім чистою літературною мовою, часто вживають русизми, діалектні звороти. Таким зневажливим ставленням до практики мовленнєвої діяльності вони принижують значення державної мови та негативно впливають на утвердження нових державницьких реалій, гальмують виконання закону про мову, створюють негативний клімат щодо обов'язкового знання державної мови.

3.Обмеженість літературних джерел і підручників, написаних українською мовою, породжують підозру щодо недосконалості державної української мови взагалі, що, безумовно, не відповідає дійсності. Просто тривалий час українська мова не була засобом спілкування, ведення документації, а значить і розвивалась повільним темпом. Суттєвою причиною такого стану було масове звільнення учнів від вивчення української мови.

Результати науково-дослідницької роботи спрямовані на утвердження зразків мовленнєвої культури постійно публікуються у відповідних виданнях. уст

У Висновках до розділу I підводяться підсумки щодо тлумачення поняття мовленнєвої культури. Розглядаються такі основні його складники, як: граматична освіченість і багатство словникового складу, виразність стилістики й відповідність вибору стилю і тону мовлення, чіткість дикції, артикуляції, сили, темпу, тембру звучання голосу.

У другому розділі “Процес формування культури мовлення студентів” розглядається місце і значення мовної культури студента - майбутнього спеціаліста в контексті його професійної майстерності. Аналіз процесу техніки й технології процесу формування мовленнєвої культури майбутнього філолога-вчителя здійснювався під час вивчення нового матеріалу, повторення, закріплення та узагальнення при слуханні основних педагогічних курсів та проведення педпрактики.

Методика дослідних занять будувалась таким чином, щоб забезпечити вплив на свідомість студента з одного боку, а з другого - щоб викликати бажання користуватись запропонованими прийомами мовленнєвої діяльності в повсякденному житті. Зосереджувалась увага студентів на таких трьох обставинах, як: готовність і уміння слухати співрозмовника, оволодіння системою прийомів красномовства (ораторського мистецтва), опанування власним голосом як основним засобом впливу на учнів (пошук найсприятливішого звучання - тембру, динаміки, дикції, артикуляції та ін.).

Експериментальні заняття проводились за принципом особистісного інтересу: оволодіння системою наукових знань, практичних умінь, які допомагають самопізнанню, саморегулюванню і самореалізації.

У систему роботи з розвитку культури мови й мовлення студентів нами включаються такі три види занять, як:

робота з книгою як джерелом інформації (науковою, художньою, історико-мемуарною);

постава голосу ( оволодіння елементами театральної педагогіки);

активна участь у навчальній і виховній діяльності.

Перевірка ефективності формування культури мовлення майбутніх педагогів здійснювалась:

1.створенням умов для тлумачення студентами сутності поняття культури мови й мовлення у процесі навчального-виховного спілкування на практичних заняттях з педагогіки;

2. організацією оцінювання незалежними експертами уміння студента вести спілкування з співрозмовниками, клієнтами під час педагогічної практики чи в спеціальних умовах укладеним контрактом;

3. аналізом результатів педагогічної практики зафіксованими у “Щоденнику педагогічних спостережень”. У цьому розділі розглядається також питання поліпшення умов соціалізації завдяки піднесенню культури спілкування.

У Висновках до розділу 2 коротко подано аналіз технології формування культури мовлення студентів філологічних факультетів. Підкреслюється можливість розв'язання питань щодо формування основ педагогічної майстерності в процесі опанування культурою мовлення. Підкреслюється, що розважливий тон мовленнєвої діяльності, продуманий вибір лексичного матеріалу, виваженість у мовленнєвій діяльності, самоповага та уважне ставлення до пошуку форми звертання знімають напругу в стосунках між окремими особами й допомагають позитивно розв'язувати соціальні проблеми.

У третьому розділі ”Аналіз результатів експериментальної роботи з формування культури мовлення студента” розглядаються загальні питання організації експерименту, методики формування мовленнєвої культури студентів шляхом аналізу системи педагогічних прийомів та визначення критеріїв рівня мовленнєвої культури студента філологічного факультету.

У розділі подано аналіз і узагальнення наукового пошуку ефективних педагогічних умов, здатних забезпечити необхідний рівень мовної культури майбутнього вчителя-філолога.

Уміння самостійно працювати, користуватись державною і недержавною мовами для спеціаліста є показником його професійної підготовки та ефективною умовою гармонійного входження у контакт з іншими людьми.

Суть проведених експериментальних занять за нашою методикою полягала в:

1. організації самостійної роботи студентів під час проведення групових і потокових занять;

2. роботі над основою та додатковою літературою з тем, які розглядаються на лекціях і під час самостійного опрацювання матеріалу;

3. оцінюванні і самооцінюванні результатів проведеної роботи.

Експеримент проводився у Харківському національному університеті в реальних умовах (по одній експериментальній і одній контрольній групі) на третьому курсі (факультет іноземних мов і філологічний). Одержані результати в експериментальних групах порівнювались із даними контрольних груп.

До навчальних занять, крім традиційних, ми додали педагогічні ділові ігри (міні уроки, фрагменти уроків, складання сценарних планів виховних заходів, проведення навчальних вистав, індивідуальні консультації).

Методика експериментальних занять ґрунтувалась на таких засадах, як:

1. згода студентів експериментальних груп на зміни, які пропонує ввести дослідник у методику вивчення навчальної дисципліни;

2. опора на позитивні почуття і всебічний розвиток особистісного інтересу студента до формування своєї мовленнєвої культури;

3. заохочення до самостійної роботи студентів над розвитком мовних здібностей, поглиблення пам'яті, зміцнення знань по розширенню словникового багатства, граматичних визначень, художнього забарвлення у відповідності до ситуації;

4. визначення реальної соціальної і морально-псиохологічної цінності опанування відповідним рівнем мовленнєвої культури.

В результаті проведеного експерименту було з'ясовано, що при вивченні педагогіки, спецкурсів, участі в проведенні педагогічної практики, а також у процесі вивчення іноземної мови та методики її викладання можна значно поліпшити рівень мовленнєвої культури студентів, якщо постійно дотримуватись вимог ідеології партнерства і співробітництва, поєднання традиційних і сучасних методів навчання, групових і індивідуальних форм занять, послідовно виконувати педагогічні правила особистісно зорієнтованого навчання і виховання. У розділі зроблена спроба визначити та охарактеризувати показники мовленнєвої культури. До них віднесено такі:

вільне користування системою наукових понять, визначень, що охоплюють зміст навчального предмета, методику викладання, основні поняття психології, педагогіки, спецкурсів та процесу адаптації і соціалізації особистості;

осмислене застосування словникового багатства загальноосвітнього характеру в реальних соціальних і професійних умовах;

оволодіння загальною мовленнєвою культурою: уміння слухати, чути, адекватно реагувати на слово, користуватись образними засобами мовлення.

У Висновках до розділу 3 обґрунтовуються методичні засоби, що забезпечують належний рівень культури мовлення студентів. До них належать розроблені автором рольові й ділові педагогічні ігри, оцінювання і самооцінювання рівня виконання своїх доручень, прийоми поєднання групових і індивідуальних занять, порівняльний аналіз літературних текстів одного змісту, але викладених різними мовами й різними авторами.

Висновки

У Загальних висновках викладено основні теоретичні та практичні результати дослідження, як-то:

1. Мова як засіб вираження думок, намірів, почуттів є основним фактором, що забезпечує відповідний контакт між людьми в службових, громадських і приватних умовах.

2. Застосування будь-яких методів, навчальних прийомів відбувається за допомогою слова, мови спеціаліста-філолога. Слово є провідним елементом усіх інших педагогічних і соціальних засобів впливу на особу під час спілкування, розв'язання різних життєвих проблем, звернення з пропозиціями, прийняття ухвали.

3. Процес формування мовної культури студента має позитивний результат, якщо дотримуватись певних умов, якими є:

· мотивація процесу формування мовленнєвої культури за допомогою використання елементів театральної педагогіки;

· проведення навчально-виховних занять на основі ідей співробітництва і партнерства;

· органічне поєднання аудиторних і позааудиторних занять під час використання теоретичного й практичного матеріалу навчальних предметів;

· підготовка й проведення ділових ігор з попереднім їх “програванням” під час індивідуальних занять і репетицій чи консультацій;

· використання комплексного підходу до формування мовленнєвої культури на основі поєднання вивчення стилів мови, постави голосу й опанування ораторськими прийомами;

· поєднання словесних, наочних і практичних методів навчання шляхом використання традиційних та сучасних підходів до процесу формування особистості студента;

· організації самовиховання, самонавчання і самоосвіти, залученням студентів до різних форм самостійної роботи;

· залучення студентів до активної участі в художній творчості;

· створення реальних умов для самовираження особистості студента в різних формах під час індивідуальних і групових занять;

· спеціальна організація ситуацій, що вимагають високого рівня мовленнєвої культури для досягнення бажаного результату;

· постійне використання тлумачної літератури, словників, довідкової літератури.

У ході дослідження виявлено безліч проблем, які вимагають свого подальшого окремого розв'язання. Основна з них полягає в поглибленні тлумачення сутності мовленнєвої діяльності як шляху пізнання і самопізнання, саморегуляції та самоствердження через визначення конкретних умов для досягнення успіхів.

культура мовлення студент педагогічний

Література

Основний зміст дисертаційної роботи відображено в таких публікаціях:

1. Григорьева М.В., Глущенко Е.Ю., Кривич Г.В., Мрыглад Т.И., Корнет Н.И., Шелест Э.Г. Русско-английский разговорник., Учебное издание -Харьков: Основа, 1992., - 117с. - (Авторских - 20 с.).

2. Шевченко Л.С., Шелест Е.Г., Дж. Каррен. Категорії мікро-економіки: російсько-українсько-англійські відповідності.- Навчальне видання. -Харків: Регіональний університет “Харківський колегіум”, 1994., 98 с. - (Авторських - 33 с.).

3. Нечепоренко Л.С., Шелест Е.Г., Пасинок В.Г. Культура мови вчителя. Методичний посібник. - Харків: ХДУ, 1996.-28с. (Авторських - 8с.).

4. Безрук В. М., Орлов А.В., Шелест Э.Г. Основы информационных технологий и компьютерной грамотности: Учебное пособие.- Харьков: ВПФ “ Майдан”, 1996.- 160 с. ( Авторских - с.80-126).

5. Авторський колектив. За загальною редакцією В.П. Андрущенко, М.І. Горлача., Соціальна філософія: Короткий енциклопедичний словник. -Українська Академія політичних наук. - Київ Харків: ВПМ “Рубікон”, 1997. - 400с. - ( Авторські - с. 174).

6. Шпалинский В.В., Шелест Э.Г. Основы современной психологии:

Учебное пособие. - Харьков, ИМВО ”ХК”,1997. - 145с. ( Авторских -

с. 103-140).

7. Шпалинский В.В., Головченко Г.Т., Белоус Т.Н., Гадецкий Н.В., Давыдова Т.Б., Марков Р.Р., Мендлин А.М., Полатай Э.Г., Холтобина А.У. Психология менеджмента: Учебное пособие. - Харьков, ИВМО “ХК”, 1998. - 271с. - (Авторских - с. 39-40; 43-46; 153-158).

8. Головченко Г.Т., Тимченко І.І., Остапенко Г.І., Полатай Е.Г., Дерев'янко І.В. Англійська мова. Частина І. Як ми живемо та працюємо: Навчальний посібник. - Харків: 1999. - 152с. (Авторські - с.72-91; 101-112).

9. Дубичинський В.В., Зубарева В.А., Олейник С.П., Полатай Э.Г., Фу Баоцзюнь. Словарь-справочник терминов внешнеэкономической деятельности: русско-англо-китайский: Учебное пособие.- Харьков: Крок, 2000. - 128 с.- (Авторских - с. 71-96).

10. Шелест Е.Г. Про методику формування культури ділової мови вчителя: Наукові записки кафедри педагогіки., Випуск І. - Харків:ХДУ, 1996.- с.5-13.

11. Головченко Г.Т., Посохова Л.Ю., Шелест Е.Г. Регіональний університет “Харківський колегіум”: минуле і сучасне // Наукові записки.- РУ “ ХК”. - Харків, 1994. - Вип. І. - с. 1-5. - (Авторських - 1,5с.).

12. Шелест Е.Г. Про особливості культури формування ділової мови вчителя: Наукові записки кафедри педагогіки., Випуск І. - Харків: ХДУ, 1996. - с.120-126.

13. Полатай Е.Г. Питання формування мовної культури вчителя в історії педагогіки: Наукові записки кафедри педагогіки., Випуск ІІІ. - Харків: Основа, 1998. - с.96-105.

14. Полатай Е.Г. Про окремі методичні підходи до формування мовної культури студентів: Наукові записки кафедри педагогіки. Випуск УІ.- Харків: Основа, 1999. с. 27-31.

15. Полатай Е.Г. Соціалізація особистості студента шляхом гуманізації та гуманітаризації педагогічного процесу мовленнєвими засобами: Наукові записки кафедри педагогіки., Випуск У.-Харків: Константа, 2000.- с.138-144.

16. Полатай Е.Г. Соціальне значення спілкування в діяльності студента: Наукові записки кафедри педагогіки., Випуск 6,- Харків: Константа, 2001, с. 167-174.

17. Пасинок В.Г., Шелест Е.Г. Інтегративна сутність політичної культури педагога: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Глобализация политики в контексте современной политической культуры: опыт и перспективы Восточной Европы ”. Харків, ХДПУ, 1996. с. 41-42 (Авторських - 1 с.).

18. Шелест Е.Г. Організаційні та методичні аспекти вивчення східних мов в інституті сходознавства і міжнародних відносин “Харківський колегіум”: Матеріали ювілейної наукової конференції, присвяченої 125-річним роковинам А.Кримського. Міносвіти України. Інститут сходознавства і міжнародних відносин “Харківський колегіум”, ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. - Харків: РЦНИТ, 1996. - с. 76-80.

Размещено на Allbest.ru

...