Така спеціальна підготовка передбачає насамперед теоретичне і практичне оволодіння психолого-педагогічними знаннями і технологіями. Обов'язковою складовою спеціальної підготовки викладачів до запровадження інновацій у навчальний процес слід уважати науково-дослідну діяльність викладача. Викладач нового типу, крім спеціальних знань, повинен мати і певні особистісні якості і характеристики пізнавальної діяльності.

Другий підрозділ “Стан та шляхи удосконалення науково-дослідницької діяльності” базується на тезі, що вища школа без справжньої науки не може виконати свою головну функцію - підготовку висококваліфікованих фахівців у різних галузях. Рівень наукових досліджень значною мірою визначає якість підготовки кадрів, і з необхідністю підготовки власних кадрів насамперед зустрічаються приватні ВНЗ.

Сьогодні і перед державними, і перед приватними ВНЗ стоять ті ж самі основні завдання: відновлення престижності наукової праці, припинення відтоку і міграції наукових кадрів, залучення до науки талановитої молоді, упорядкування державної атестації наукових працівників, поліпшення оплати праці, пенсійного забезпечення і надання соціальних пільг.

Процеси інституціоналізації приватної вищої освіти, які розглядаються, ставлять питання координації НДР та її планування у ВНЗ. Аналіз системи організації НДР у ВНЗ в історико-соціологічному контексті призводить до висновку, що в порівнянні з академічною та галузевою науковою вузівська наука має не меншу, а в ряді випадків і більш високу ефективність. Для вузівської науки є характерною економічність щодо витрат ресурсів і висока наукова віддача, що в цілому визначає достатньо високу загальну ефективність.

Можна зазначити, що для науки у приватних ВНЗ характерна відсутність консервативної структури, оскільки наукові школи, що ґрунтуються навколо відомих учених, порівняно невеликі і діють найчастіше як кафедральні наукові колективи, достатньо мобільні і здатні оперативно реагувати на зміну тематики.

Особливу увагу приділено в роботі одному з найважливіших аспектів розвитку науки в приватних ВНЗ - студентській науці, участі студентів у наукових дослідженнях. Використання та поширення досвіду приватних ВНЗ в цій галузі здається перспективнішим напрямком розвитку науки взагалі.

Третій підрозділ “Характер відносин “студент - викладач” та особливості організації виховної роботи” присвячено аналізу сучасних процесів взаємодії між основними суб'єктами навчального процесу у вищій школі - студентами та викладачами, які зазнають значної трансформації в умовах змін у суспільстві. Зауважується, що досягнення високої якості навчання, що відповідає попиту соціальної системи, залежить від низки умов, що актуалізуються завдяки знищенню ідеологічного вакууму в суспільній свідомості українських громадян.

У приватних ВНЗ завдяки додержанню концепції особистісно орієнтованого навчання може бути вирішено завдання зміцнення компонентних зв'язків усередині структури навчального процесу.

Базовими компонентами в сучасному ВНЗ стає гуманізація та гуманітаризація освіти. Одним із шляхів розв'язання цього завдання у вищій освіті є запровадження в навчальний процес програми особистісно розвиваючої вищої освіти (ОРВО). Базові стратегії ОРВО, які можуть бути ефективно застосовані в Україні, ґрунтуються на інформаційному підході, інтелектуальному розвитку людини та запровадженні ідей гуманізації в усі без винятку дисципліни. Ці завдання тісно стикаються з проблемою відродження традицій національної культури України, поповнення інтелігенції, створення потужного інтелектуального потенціалу в суспільстві в тяжких умовах перехідного періоду в економіці і суспільних відносинах.

Умовою успішного функціонування приватних ВНЗ, як доводиться, є індивідуалізація навчання. Глибоке паралельне дослідження процесів засвоєння навчального матеріалу і формування особистості студента є методологічною основою для раціональної побудови навчального процесу.

З необхідністю доводиться, що в сучасних умовах систематична і цілеспрямована виховна робота має бути невід'ємною частиною усіх форм життєдіяльності ВНЗ. При цьому система навчально-виховної роботи у ВНЗ має враховувати й регіональні особливості: історичні, національні, культурологічні і особистісні інтереси.

Сучасний ВНЗ покликаний сформувати нове покоління української інтелігенції, що бере активну участь у будівництві незалежної держави. Тому генеральною метою навчально-виховного процесу у ВНЗ має стати формування у студентах інтелігентності, що визначається рівнем загальної культури, куди входять як професійна, так і духовна, політична, правова, естетична, екологічна, фізична культура, культура поведінки та побуту. Відповідно до цього у вищих навчальних закладах створюється своя інфраструктура.

Зв'язок виховної роботи з економічною, політичною, культурною ситуацією в країні вимагатиме зміну її основних завдань, вирішити які можна лише на основі чітко сформульованих принципів, найважливішими з яких є: системність; неперервність і спадкоємність у вихованні; єдність у вихованні логічного та історичного, національного та загальнолюдського; гуманітаризація і гуманізація навчання та виховання; єдність навчання й виховання, виховне навчання; співробітництво, партнерство між викладачем і студентом; індивідуалізація навчального процесу - діалектичне сполучення колективних та індивідуальних форм навчання; інтеграція традиційних і нових форм виховної роботи; гармонізація сімейного і суспільного виховання; формування творчої активності, самостійності молоді.

Четвертий розділ “Система управління та організації діяльності приватної вищої школи”. У ньому зауважено на особливостях управління приватною вищою освітою як соціальним інститутом за умов його формування та функціонування в сучасному українському суспільстві.

У першому підрозділі “Менеджмент приватної освіти” поступово вирішується завдання теоретичного аналізу об'єктивних передумов управлінської діяльності, які обумовлюють розробку і вибір конкретних методів досягнення цілей керівника у сфері приватної освіти.

Слід мати на увазі, що здійснення інновацій в умовах перехідного періоду характеризується хаотичними процесами у структурно-ієрархічних компонентах системи управління вищої школи.

Менеджмент освіти - це організація і створення оптимальних умов функціонування всієї освітньої системи, включаючи системний механізм її саморегуляції. Існують декілька системних аспектів освітнього менеджменту, що формується, які насамперед дістали оцінку в роботі як передумови вироблення найефективніших управлінських підходів.

Оцінка специфіки зовнішнього середовища менеджменту приватних навчальних закладів.

Вибір та ідентифікація освітніх технологій.

Конструювання управлінської структури.

Проблема комунікацій.

Особливості кадрової політики та процесу управління персоналом.

Вибір стратегії.

Зауважується, що відмітною особливістю організації управління у приватних ВНЗ є система насичених горизонтальних і вертикальних комунікацій.

Сучасний етап розвитку системи приватної освіти обумовив особливу увагу до механізмів менеджменту. Одним з них виступає процес управління персоналом. Розгляд цього процесу дозволяє з'ясувати, що для його реалізації необхідно економічне, ефективне та результативне співвідношення таких складових, як ресурсний вклад, результат та наслідки.

У ринкових відносинах суттєве значення мають також критерії управління, що рідко застосовуються щодо гуманітарних процесів: якість, вартість і час. Їхня комплексна дія посилює регулятивність освітньої системи і в кінцевому підсумку підвищує шанси випускників вищої школи на ринку і за конкуренції відповідного рівня.

У сфері освіти, як і в інших сферах життєдіяльності суспільства, існує потреба у створенні ефективної системи управління на мікро- та макрорівні. Сучасний менеджмент освіти, як доводить аналіз, має ґрунтуватися на розподілі управлінських функцій і повноважень між центральними і місцевими інстанціями з управління освітою і вищою школою.

Взагалі, вища школа в Україні може розглядатися як велика організаційна система гуманітарного характеру, що складається з двох підсистем: державної і недержавної освіти. Шляхи вдосконалення менеджменту кожної з цих підсистем мають урахувати специфіку самої підсистеми. Відповідно для всіх підсистем мають бути задіяні єдині принципові критерії і підходи, серед яких ключовим є принцип однакової відповідальності і співробітництва всіх установ освіти, органів управління, галузевих наукових організацій і інститутів громадського самоуправління. Важливою умовою оптимізації менеджменту освіти залишаються при цьому принципи гнучкості і адаптивності всіх рівнів управлінської структури - національного, регіонального, муніципального і первинно інституціонального.

Другий підрозділ - “Особливості маркетингу у приватному вищому навчальному закладі” присвячено маркетинговим механізмам діяльності приватних внз.

Активне включення соціальної системи, та зокрема системи освіти, в ринкові відносини обумовило той факт, що ВНЗ різної форми власності активно використовують маркетингові механізми у своїй діяльності. У цьому аспекті визначення специфіки освітніх послуг і основних чинників, що обумовлюють особливості розвитку ринків, на яких цей специфічний продукт реалізується, є необхідною умовою коректного аналізу недержавної вищої освіти.

Базовою категорією аналізу при цьому постає освітня послуга, яка являє собою первинний структурний елемент системи освіти, а сукупність цих послуг формує інтегральний процес освіти, основними компонентами якого є людські ресурси, матеріально-технічна база, форми і методи навчання і виховання, методика і організація навчального процесу. Комплекс освітніх послуг навчального закладу створює його сервісну систему, структурні елементи якої аналізуються в роботі. Ефективність функціонування сервісної системи навчального закладу по суті є тотожною якості освіти.

Зауважується, що в умовах ринкової економіки освітні послуги, незважаючи на свою унікальність, надходять у споживання за допомогою обміну і з цієї точки зору являють собою лише один із конкретних типів продуктів, що пропонуються на ринку. У зв'язку з цим загальні методологічні підходи до визначення категорії ринку взагалі є цілком справедливими і стосовно категорії ринку освітніх послуг. Останній можна визначити як: 1) сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, що складаються між виробниками і споживачами освітніх послу; 2) сукупність формальних (закони, нормативні акти, ділові контракти) і неформальних (традиції, звичаї, морально-етичні норми, психологічні стереотипи тощо) інституціональних обмежень, здійснення угод, пов'язаних із реалізацією освітніх послуг.

Умовно всі найважливіші маркетингові підходи і рішення у сфері освітніх послуг ВНЗ можна звести до двох основних напрямів: загальномаркетингові, що акцентують особливості освітніх послуг, і специфічні, що елімінують ці особливості. Обидва ці напрями мають доповнювати один одного, обидва припускають системні маркетингові рішення. Проте і стратегічні рішення, і заходи маркетинг мікс в межах кожного з напрямів мають принципову специфіку.

Найбільш важкоприступними є такі нематеріальні атрибути освітніх послуг, як професійна репутація і імідж ВНЗ, які складають основу всієї системи маркетингу цих послуг. Аналіз доводить, що у характеристиці “іміджевого” напряму маркетингу освітніх послуг особливо слід виділяти такі моменти: досвід ефективної роботи на ринку освітніх послуг не є стабільним; головні напрями формування іміджу ВНЗ - управління людськими ресурсами і кадрова політика; позитивний імідж, досвід ефективної роботи на ринку освітніх послуг. Вони є одними з основних, важкопрохідних бар'єрів входження на цей ринок для нових учасників.

Таким чином, основні особливості методології дослідження ринку і напрями маркетингу освітніх послуг, хоча й мають значну специфіку форм реалізації, але водночас є універсальними.

У третьому підрозділі “Регіональна модель приватної освіти” приділено увагу розгляду особливостей розвитку системи вищої освіти в регіонах і побудові регіональної моделі її розвитку. Зауважується, що для України цей підхід є особливо привабливим, оскільки систему вищої освіти орієнтовано на задоволення потреб особистості і суспільства, при цьому вплив “граничних” умов діяльності вищої школи за розмірами і структурою підготовки фахівців зростає в міру інтеграції вищої школи і виробництва, коли вона стає чинником, що прямо і безпосередньо забезпечує його функціонування.

Особливість регіону як об'єкта соціального управління полягає в тому, що на регіональному рівні всі без винятку суто соціальні цілі, орієнтири, завдання модифікуються, наповнюючись економічним змістом. За даного підходу можуть бути поставлені завдання визначення тенденцій зміни попиту і пропонування освітніх послуг, формування і розвитку інтелектуального потенціалу суспільства в умовах, суттєво різних для різних регіонів країни. Суть механізмів регіонального підходу у формуванні й управлінні системою вищої школи зводиться до використання методів державної скоординованої дії в інтересах розвитку і запровадження нових технологій і досягнень з урахуванням потреб регіону.

Аналіз доводить, що в сучасних умовах набуває актуальності принцип раціонального розміщення управління, в основі якого лежить економічна рентабельність і можливість використання найновіших науково-технічних досягнень для зниження собівартості.

Загострення проблеми існування ВНЗ різних форм власності, їхня концентрація і взаємодія в нових ринкових умовах спричинює необхідність змінення територіальної політики управління системою вищої освіти. При цьому нова регіональна політика України не повинна ігнорувати вдосконалення всієї системи територіальної організації продуктивних сил.

Усе вищенаведене дає можливість дійти висновку, що існують об'єктивні підстави існування й розвитку системи вищої освіти та її приватного сектора як регіональної моделі. При цьому основним принципом формування оптимальної моделі системи вищої приватної освіти в регіоні є досягнення триєдиної мети: задовольняння потреб суспільства у висококваліфікованих фахівцях запитам ринку праці даного регіону; відповідність системи вищої школи потребам особистості в освіті.

Висновки

Викладені в роботі матеріали дають можливість визначати приватну вищу освіту як соціальний інститут зі своїми структурними особливостями, функціональною навантаженістю, соціальними нормами та цінностями, основними суб'єктами, які здійснюють в її рамках професійну діяльність. Проведений аналіз дозволяє скласти уявлення про переваги приватної вищої школи, про її досягнення та недоліки упродовж першого десятиліття існування в Україні.

Приватні ВНЗ вже зробили відчутний внесок у подолання системної кризи в Україні: створили тисячі нових робочих місць, забезпечили можливість отримання освіти десяткам тисяч молодих людей, частина яких за раніше існуючої освітньої системі навряд чи змогла б знайти гідне місце в суспільстві; вони сміливо пішли на експеримент по створенню навчально-наукових комплексів і систем безперервної освіти, стимулювали підготовку кадрів з так званих гостродефіцитних спеціальностей, передусім гуманітарного профілю, розробили основи принципово іншої концепції розвитку освіти.

В роботі констатується, що для приватних ВНЗ є і свої специфічні завдання, які повинні визначити сутність їх діяльності на майбутнє. До них, насамперед, потрібно віднести:

1. Забезпечення максимально високої якості освіти за рахунок новаторських, нетрадиційних методів роботи, постійного творчого пошуку і впровадження інноваційних форм і методів навчання, причому мова повинна йти не про освітні послуги, а про елітарну, суперсучасну освіту, що забезпечує високу конкурентоздатність випускників ВНЗ, їх підготовленість до успішної діяльності у швидкоплинному світі.

Стержневим напрямом рішення цього завдання повинне стати інтенсивне впровадження інформаційних технологій до навчального процесу, перехід від педагогічної парадигми до освітньої, суть якої складає система безперервної освіти і, нарешті, чіткі принципи організації навчально-виховного процесу на основі особистісно-орієнтованого навчання.

2. Формування високоякісного кадрового потенціалу за рахунок створення власних наукових шкіл у новітніх і найбільш перспективних напрямах розвитку науки, що викликають інтерес творчої, ініціативної молоді; за рахунок підготовки власних науково-педагогічних кадрів, роботу з якими необхідно починати зі студентської лави; за рахунок розробки оригінальної, мобільної системи підвищення кваліфікації, спрямованої на формування і підтримку високого професіоналізму і викладачів, і співробітників, усвідомлення ними своєї соціальної ролі і відповідальності.

3. Створення високоякісної матеріально-технічної бази, здатної забезпечити запровадження новітніх освітніх технологій в навчальний процес і сформувати комфортні умови для роботи і навчання всіх суб'єктів освітнього процесу.

4. Забезпечення цілеспрямованої виховної роботи, що враховує особливості економічної, політичної, культурологічної ситуації в країні і в регіоні, загальні тенденції становлення сучасної молодої людини й особливості цих процесів для студентської молоді. Надзавданням виховного процесу в приватній вищій школі має стати формування інтелігентності, яка визначається рівнем загальної культури, що формує культуру як професійну, так й етичну, політичну, правову, естетичну, фізичну, культуру поведінки і побуту.

Процес розвитку недержавних ВНЗ відбувається таким чином, що вони все більш активно інтегруються із вузівською системою, що склалася, доповнюючи її новими “фарбами” і збагачуючи новими можливостями.

Підводячи підсумок, можна підкреслити, що до найважливіших пріоритетів діяльності приватних ВНЗ має бути включено систематичне підвищення якості підготовки фахівців, приведення його у відповідність із передовим міжнародним досвідом; інноваційну, виховну й експериментальну діяльність гуманістичної спрямованості слід вважати головним завданням і відмітною особливістю навчальних закладів цього типу. Для виконання цього завдання необхідно вирішити питання юридичної та практичної рівності у вимогах, що висуваються до освітніх установ, які пройшли державну акредитацію, незалежно від їхніх організаційно-правових форм.

Слід розвивати і вдосконалювати навчально-матеріальну базу, добиваючись отримання пільг з оренди і купівлі навчальних площ, забезпечення приватних ВНЗ нарівні з державними нормативними документами і матеріалами. Необхідно при цьому розширювати й поглиблювати співробітництво з державними ВНЗ, організовувати проведення навчально-методичної і науково-дослідної роботи, виховних заходів з метою збереження і модернізації національної системи освіти. Тим часом слід посилити взаємодію і співробітництво між приватними ВНЗ.

Уявляється доцільним розбудова і централізований контроль системи підготовки і перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів для приватної вищої школи.

Важливо активізувати діяльність, спрямовану на формування позитивної громадської думки щодо приватних ВНЗ - удосконалювати роботу із засобами масової інформації і спеціальними виданнями із систематичного інформування громадськості, почати видання спеціального журналу із проблем розвитку приватної освіти.

Утілення в життя перелічених заходів і розв'язання поставлених завдань, на наш погляд, сприятиме зміцненню престижу і подальшому вдосконаленню приватної освіти в нашій країні.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Науково-практичні посібники та монографії

Сидоренко О. Л. Приватна вища освіта: шляхи України у світовому вимірі. - Х.: Основа, 2000. - 256 с. Рец. Герасіна Л. М. Приватна освіта в об'єктиві часу // Світло. - 2000. - № 3. Подольская Е. А. [Рецензія] // Время. - 2000. - 15 июня. Михайльова К. Г. Приватна вища освіта набуває подальшого наукового осмислення // Работа и Жизнь. - 2000. - 4 июня.