Закономірності розвитку фізичних здібностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Закономірності розвитку фізичних здібностей

2. Вікові особливості при виховані рухових здібностей

3. Методи спрямовані на розвиток рухових здібностей

4. Методи спрямовані на розвиток рухових здібностей

Висновки

Список літератури

Вступ

Термін "фізична якість" віддзеркалює рухові можливості людини в основі яких лежать її природні задатки.

Отже, фізичні якості -- це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність. Одне з основних завдань фізичного виховання полягає в тому, щоб сприяти розвитку в них таких основних фізичних якостей, як спритність, швидкість, сила, витривалість, гнучкість. Це дуже складний процес, зумовлений біологічними і соціальним факторами. Розвиток фізичних якостей, починаючи з молодшого шкільного віку, має свої особливості: спритність, а також швидкість рухів розвиваються інтенсивніше, ніж сила й витривалість. Така нерівномірність розвитку фізичних якостей зумовлюється закономірностями онтогенезу рухової функції людини. У дітей 7-13 років спостерігаються вдосконалення координації рухів, тому що в цей період швидко розвивається мозочок, у якому знаходяться центри контролю координації рухів. Тому для молодшого шкільного віку пропонують саме такі фізичні вправи. У старшому віці фізичне виховання спрямоване на комплексний розвиток фізичний якостей, серед яких особливий акцент роблять на розвиток сили й витривалості. Більшість фізичних якостей людини у процесі особистого розвитку змінюються нерівномірно. В деякі роки та чи інша якість має дуже високі темпи приросту. Ці вікові періоди можуть чергуватися з роками дуже малого приросту якості або навіть спаду її показників. Термін «сенситивний» означає особливо чутливі.

1. Закономірності розвитку фізичних здібностей

руховий тренування витривалість сенситивний

Розвиток фізичних якостей здійснюється через спрямований розвиток провідних здібностей людини, які в свою чергу розвиваються на основі певних закономірностей . Серед цих закономірностей виділяють провідні : гетерохроність, етапність, фазність і перенесення у розвитку здібностей .

Визначає, що в процесі біологічного росту організму, присутні періоди інтенсивних кількісних і якісних змін окремих органів і структур. Надаючи впливу на випереджаючі у своєму розвитку органи і системи, в ці періоди, ефект у розвитку відповідних фізичних здібностей перевищить результат, що досягається в періоди відносної стабілізації .

Подібні періоди називають сенситивними ( чутливими ) періодами .

Періоди інтенсивного розвитку тієї чи іншої фізичної здатності у чоловіків і жінок не збігаються. Як правило, дівчата випереджають підлітків на 1,5-2 роки. Сенситивний період для кожної фізичної якості визначається за його провідної здатності (групі провідних здібностей).

Етапність.

По мірі виконання однієї і тієї ж навантаження, ефект розвитку здібностей знижується. Необхідно змінювати зміст навантаження, умови виконання . При тривалому виконанні постійного навантаження виділяють три етапи : початкового впливу, поглибленого і етап невідповідності навантаження зрослим функціональним можливостям організму.

Фазність

Ефект впливу від стану фізичної працездатності організму. Виділяють чотири фази фізичної працездатності організму: наростаючою працездатності, відносної стабілізації, тимчасового зниження і підвищеної працездатності (ефект післядії ) .

Передача.

Перенесення фізичних здібностей - процес, при якому спрямована зміна в рівні розвитку однієї здібності тягне за собою зміну в рівні розвитку іншої. Наявність зв'язку між рівнями розвитку декількох фізичних здібностей може здійснюватися як усередині якого-небудь якості, так і між окремими фізичними якостями. Тим часом, може бути як позитивним, так і негативним. Може бути однорідним і неоднорідним,взаємним і одностороннім .

2. Вікові особливості при виховані рухових здібностей

Юнацький вік (як дитячий і підлітковий), у силу біологічних закономірностей становлення організму, має свої особливості в розвитку рухових здібностей. У юнаків-старшокласників перед заключною стадією пубертатного періоду, а саме в 15 -- 16 років, активно розвиваються сила, швидкість, швидкісно-силові якості і витривалість. Трохи відрізняються від цієї закономірності зміни гнучкості і координаційних здібностей. Так, гнучкість хребта в юнаків продовжує поліпшуватися до X класу, а рухливість у плечових і тазостегнових суглобах у період з VIII по X клас практично залишається на одному рівні. Здатність оцінювати точність рухів у просторі досягає максимуму за шкільний період у IX класі і далі залишається на цьому рівні. Результати у вправах, що характеризують здатність оцінки точності рухів у часі, у порівнянні з VII класом знижуються в VIII -- IX класах і знову трохи підвищуються в X класі.

У дівчат до кінця активної фази пубертатного періоду, що збігає (у залежності від індивідуальних особливостей протікання процесів полового дозрівання) з періодом навчання в VII -- VIII класах, більшість параметрів рухової підготовленості не підвищуються. Виключення складає триваюче поліпшення гнучкості.

Незважаючи на великі розходження в абсолютних результатах юнаків і дівчат, є і загальні моменти в розвитку фізичних якостей у старшокласників. Зокрема, як і раніше рівень розвитку координаційних здібностей залишається однаковим. Як для юнаків, так і для дівчат характерно деяке зниження ряду результатів контрольних вправ у X класі, що, очевидно, зв'язано зі зменшенням рухової активності.

3. Методи спрямовані на розвиток рухових здібностей

Найважливішими показниками, що визначають структуру практичних методів тренування, є те, чи має вправа в процесі одноразового використання даного методу безперервний характер, чи виконується з інтервалами для відпочинку, і в якому режимі -- рівномірному (стандартному) чи перемінному (варіюючому). У процесі спортивного тренування вправа застосовується в рамках двох основних методів -- безперервного і інтервального.

Безперервний метод характеризується одноразовим безперервним виконанням тренувальної роботи. Інтервальний метод передбачає виконання вправ з регламентованими паузами відпочинку. При використанні обох методів вправи можна виконувати в рівномірному та перемінному режимах. Залежно від добору вправ і особливостей їх використання тренування може дати узагальнений (інтегральний) і вибірковий (переважний) характер. При узагальненому впливі відбувається паралельне (комплексне) удосконалення різних якостей, що обумовлюють рівень підготовленості спортсмена, а при вибірковому - переважний розвиток окремих якостей. За умови рівномірного режиму використання кожного із методів інтенсивність роботи є постійною перемінного --варіюючого. Інтенсивність роботи може зростати з кожною наступною вправою (прогресуючий варіант) або неодноразові змінюватися (варіюючий варіант).

Безперервний метод тренування що застосовується в умовах рівномірної роботи, використовується в основному для підвищення аеробних можливостей, розвитку спеціальної витривалості до роботи середньої та великої тривалості. Можливості безперервного методу тренування в умовах перемінної роботи різноманітніші. Залежно від тривалості окремих частин вправи, особливостей їх поєднання, інтенсивності роботи при їх виконанні можна досягти переважного впливу на організм спортсмена в напрямку підвищення швидкісних можливостей, розвитку різних видів витривалості, удосконалення окремих здібностей, що визначають рівень спортивних досягнень у різних видах спорту.

У випадку застосування варіюючого варіанту можуть чергуватися частини вправи, що виконуються з різною інтенсивністю або з різною інтенсивністю і перемінною тривалістю. Прогресуючий варіант, пов'язаний з підвищенням інтенсивності роботи з кожною наступною вправою а низхідний - з її зниженням.

Інтервальний метод тренування, що передбачає рівномірне виконання роботи, широко використовується в навчально-тренувальному процесі. Виконання серії вправ однакової тривалості з постійною інтенсивністю і чітко регламентованими паузами є типовим для даного методу. Виконання вправ з використанням інтервального методу може мати або безперервний, або серійний характер.

Коловий метод (колова форма тренування) може включати всі згадані методи. Для цього розміщають "станції" - місця для виконання певних вправ, які відомі учня і впливають на розвиток рухових здібностей. Коловий метод використовується в самих різноманітних модифікаціях, суть яких полягає в наближенні характеру роботи до специфіки відповідної (конкретної) спортивної гри. Можна застосовувати його традиційну форму, а також колове тренування характеру поєднання, що дозволяє одночасно вдосконалювати різні якості і навички, техніку і тактику. Колова форма організується навіть з включенням на кожній "станції" одних лише ігор й ігрових вправ. Використання колового тренування економить навчальний час, оптимізує навчально-тренувальний процес, сприяє комплексному розвитку рухових здібностей у поєднанні з спеціальними руховими навичками. Проте найкращого успіху можна досягти тоді, коли застосовувати різні методи в тісному зв'язку, комплексно. Практичне використати методів вимагає врахування мети навчально-тренувального занятті», етапу навчання, фази засвоєння навчального матеріалу, підготовленості, віку та статі тих, хто займається.

У якості самостійних практичних методів також виділяють ігровий і змагальний.

Ігровий метод передбачає виконання рухових дій в умовах гри, у межах характерних для неї правил, арсеналу техніко-тактичних прийомів і ситуацій. Використання ігрового методу забезпечує високу емоційність занять і зв'язане з вирішенням завдань у ситуаціях, що постійно змінюються і вимагають високого рівня прояву силових і швидкісних якостей, витривалості, гнучкості, координації, технічних, тактичних і психічних можливостей. Ці особливості ігрової діяльності вимагають від спортсменів ініціативи, сміливості, вміння керувати своїми емоціями, прояву високих координаційних здібностей, швидкості реагування і мислення, застосування оригінальних і несподіваних для суперників технічних і тактичних рішень. Все це обумовлює ефективність ігрового методу при вирішенні завдань, що стосуються різних сторін підготовки спортсмена. Однак ефективність ігрового методу не обмежується вирішенням завдань, зв'язаних із підвищенням рівня підготовленості спортсменів. Не менш важлива його роль і як засобу активного відпочинку, переключення тих, хто займається, на інший вид рухової активності з метою прискорення і підвищення ефективності адаптаційних і відновних процесів, підтримання досягнутого рівня підготовленості.

Змагальний метод обумовлює спеціально організовану змагальну діяльність, яка в даному випадку виступає в якості оптимального способу підвищення ефективності тренувального процесу. Застосування цього методу пов'язане із виключно високими вимогами до фізичних, техніко-тактичних і психологічних можливостей спортсмена, викликає глибокі зрушення в діяльності найважливіших систем організму і тим самим стимулює адаптаційні процеси, забезпечує розвиток здатності до реалізації У спортивній діяльності можливостей функціональних систем, що визначають рівень фізичної підготовленості. При використанні змагального методу слід широко варіювати умови проведення змагань з тим, щоб максимально наблизити їх до тих вимог, які найбільше сприяють вирішенню поставлених завдань. Змагання можуть проводитись в ускладнених або полегшених умовах порівняно з тими, що характерні для офіційних змагань.

4. Сенситивні періоди розвитку рухових здібностей

Сенситивний період - найсприятливіший період для розвитку рухової здібності обумовлений віковими та статевими особливостями.

Розвиток силових якостей людини, як і інших якостей, носить гетерохронний характер. Сенситивні періоди приросту м'язової сили у хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці фізичного виховання. Незначний загальний розвиток сили м'язів спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у хлопчиків. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м'язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у 25-30 років. До 10-11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Починаючи з 12 років, м'язова сила у дівчат зростає повільніше, ніж у хлопців. При цьому достовірних розбіжностей у показниках сили м'язів ніг у дівчаток і хлопчиків одного віку немає, а сила м'язів рук і тулуба у всіх вікових періодах (після 6 років) у хлопців більша. Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному віці відносна сила досягає високих показників, які, особливо у дівчат, близькі до показників дорослих жінок. У 12-13 років вона стабілізується або навіть знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і маси тіла. Повторне зростання темпів розвитку відносної сили припадає на період від 15 до 17 років.

Найвищі темпи приросту швидкісно-силових можливостей спостерігаються у дівчат від 10 до 11, а у хлопців від 10 до 11 та від 13 до 15 років.

Прогресивний природний розвиток прудкості спостерігається до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців. Надалі швидкість цілісних рухових дій у дівчат дещо погіршується, а в хлопців продовжує повільно зростати до 17-18років і потім стабілізується. Це, звичайно, не означає, що після 15-16 років неможливо досягти суттєвого поліпшення прудкості за рахунок спеціалізованого тренування. При цьому досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період її активного природного розвитку. Спеціальними дослідженнями визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів прудкості. Так, від 7-8 до 11-12 років найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13-14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих. Цікаво, що цей віковий період найсприятливіший щодо темпів розвитку координаційних здібностей, тому саме у цьому віці треба вдосконалювати техніку циклічних швидкісних вправ. У віці від 11-12 до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій (поодиноких і циклічних).

Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту від 8-9 до 10, від 11 до 12 та від 14 до 15 років. У віці від 15 до 16 років темпи розвитку загальної витривалості у хлопців різко знижуються, а в інші періоди спостерігаються середні темпи її приросту. Швидкісна витривалість хлопців має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Середні темпи припадають на вікові періоди від 11 до 13, від 14 до 15 та від 16 до 17 років. Суттєво відрізняється від хлопців динаміка природного розвитку витривалості у дівчат. У них високі темпи приросту загальної витривалості спостерігаються лише від 10 до 13 років, потім вона протягом двох років зростає повільно, а у віці від 15 до 17 років загальна витривалість зростає в середньому темпі. Найвищі світові досягнення у видах спорту на витривалість демонструються людьми у віці від 20-22 до 30-32 років. Це свідчить про те, що найбільші абсолютні величини показників різних видів витривалості спостерігаються в осіб, які досягнули біологічної зрілості.

Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. При цьому у дрібних суглобах розвивається швидше, ніж у великих. Амплітуда рухів у кульшових суглобах гетерохронно зростає до 13-ти років. Найвищий темп її приросту спостерігається з 7 до 8 та з 11 до 13 років Рухливість суглобів хребта має дещо іншу динаміку. У дівчат вона зростає до 14, а у хлопців -- до 15 років. Надалі вона стабілізується, а у 16-17-річному віці починає прогресивно погіршуватись. Високі темпи її природного приросту у дівчат спостерігаються від 7 до 8, від 10 до 11 та з 12 до 14 років, а в хлопців від 7 до 11 та від 14 до 15 років. Якщо не застосовувати вправи з розвитку, то уже в юнацькому віці амплітуда рухів практично в усіх суглобах починає поступово зменшуватись. Враховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей, цілеспрямовано розвивати гнучкість доцільно від 7-8 до 14-15 років.

Спритність як комплексна якість розвивається у дошкільному, молодшому шкільному та підлітковому віці. Якщо згаяти цей час, то учні можуть втратити здатність до удосконалення цієї якості. У ці періоди легко формуються рухові вміння і навички, прогресує сама здатність набувати щораз нові і нові вміння та перебудовувати їх

Висновки

Отже, фізичні якості -- це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішне виконувати певну рухову діяльність. Наприклад, для подолання великими зовнішнього опору потрібна, перш за все, відповідна м'язова сила; для подолання короткої відстані за якомога менший час потрібна прудкість; для тривалого й ефективного виконання фізичної роботи потрібна витривалість; для виконання рухів з великою амплітудою необхідна гнучкість; а для раціональної перебудови рухової діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність

Існує думка, що розвивати фізичні якості найкраще в період їхнього значного приросту . Варто пам'ятати, що для кожного підлітка терміни полового дозрівання сугубо індивідуальні. От чому при заняттях фізичними вправами необхідно знати індивідуальні темпи розвитку що займаються, їхній біологічний вік. Допомогти в цьому учителю фізичної культури, тренеру ДЮСШ зможе шкільний чи лікар медичні працівники лікарсько-фізкультурного диспансеру.

Література

1. Баландин В.И. и др. Прогнозирования в спорте. - М.; Физкультура и спорт, 1986г.

2. Гавердовський Ю.К. Двигательные представления гимнастов Гимнастика - 1984 - Выпуск II.

3. Измаил Абу Зейд Фізична підготовка гімнаста. Гімнастика - 1977 Випуск

4. Козлов Е.Г. Теорія і практика фізичної підготовки - 1976 №7 с.61-64. Психологічна оцінка в спорті.

5. Леводянський И.М. Менхин Ю.В. Гімнастика - 1978 Випуск ІІ ст.54-55. Тести при відборі.

6. Минаева Н.А., Лоткин А.Б. Гебураев В.С. Шаниязов А.Н. Фізична підготовка гімнастів Гимнастика - 1978 Випуск I ст. 11 - 17.

7. Платонов В.Н. «Теория и методика спортивной тренировки» - К., Вища школа, 1984р.

8. Поцекин В.П. Технічна і фізична підготовка.

9. Журнал “Физическая культура в школе”, №3 1973г.

10. Журнал “Физическая культура в школе”, №2 1989г.

11. Журнал “Физическая культура в школе”, №3 1989г.

12. //Теория и практика физической культуры №11- 1966// Когун М.В. Интервалы отдыха между повторными попытками в опорных прыжках .

13. //Теория и практика физической культуры №10 1966// Муратов В.Н. Совершенствование спортивного мастерства гимнастов.

Размещено на Allbest.ru