Система роботи з культури мовлення в 5–7 класах загальноосвітньої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут педагогіки АПН України

Автореферат

Система роботи з культури мовлення в 5 - 7 класах загальноосвітньої школи

Дика Наталія Михайлівна

Київ - 2002 р.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Культура мовлення як складова загальної культури є одним із найважливіших показників цивілізованості суспільства.

У нових соціально-економічних умовах розбудови незалежної держави зростає значення проблеми формування соціально активної та духовно багатої особистості. Центральним є питання мовленнєвої культури. А точніше, забезпечення високої культури мови й мовлення в усіх сферах життя.

Не володіючи досконало мовленням, громадянин нової держави не буде спроможний виконувати покладені на нього суспільством різноманітні функції.

Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ століття) одним із пріоритетних напрямів перебудови школи вважає "формування мовленнєвої культури в оволодінні рідною (українською мовою)".

В добу оновлення всіх структур нашої держави, значних змін у системі освіти зростають вимоги до підвищення якості шкільного навчання. Загальноосвітня школа покликана дати учням лінгвістичні основи знань і навчити їх володіти мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності: під час слухання, читання, говоріння, письма. Це спонукає вчителів активізувати роботу учнів з культури мовлення.

Сьогодні ми переживаємо складний етап національно-культурного відродження, який відзначається тим, що має різнобічний характер. Духовний потенціал народу ґрунтується на його мові, культурі, зокрема, багатому фольклорі, високих моральних цінностях, які витримали перевірку часом і екстремальними ситуаціями протягом сторіч.

Основне завдання шкільного курсу української мови полягає у формуванні культури мовлення учнів, тобто в забезпеченні вміння змістовно і грамотно (на всіх виучуваних рівнях - фонетичному, лексичному, словотворчому, граматичному, правописному та стилістичному) обмінюватися думками.

Обов'язок вчителя-словесника навчити дітей вільно володіти мовою, що функціонує у двох формах - усній і письмовій. Піднесення культури усного і писемного мовлення є однією з найактуальніших проблем, що постає перед школою.

Протягом десятиліть культурі мовлення у суспільстві не приділялося достатньої уваги. Мовознавці і лінгводидакти оминали розмежування основних базових понять "мова" і "мовлення", "культура мови" і "культура мовлення".

Різні поради і настанови щодо культури мовлення здебільшого зводилися до голих декларацій про важливість дотримування належної мовленнєвої культури. "Висока культура розмовного і писемного мовлення, добрі знання і чуття рідної мови, уміння користуватись її виражальними засобами, її стилістичною різноманітністю - найкраща опора, найбільш надійна підмога і найбільш надійна рекомендація для кожної людини в її суспільному житті і творчій діяльності", - підкреслював В.В.Виноградов.

Оскільки культура мовлення пов'язана з культурою мислення, людина прагне досягти належного рівня мовленнєвої культури, тому на все життя зберігає здатність учитися мови.

Підвищенню рівня мовної і мовленнєвої культури присвятили праці вчені-лінгвісти І.К.Білодід, Н.Д. Бабич , Д.І.Ганич , М.А.Жовтобрюх , І.І.Ковалик А.П.Коваль , М.І.Пентилюк , М. М. Пилинський , В.М. Русанівський, С.Я. Єрмоленко та інші.

Теоретичні основи культури мовлення як науки розробляли російські вчені В.І. Чернишов, С.П. Обнорський, Л.В. Щерба, В.Г. Костомаров, Л.І. Скворцов, Б.М. Головін, Н.Ю. Шведова, О.А. Лаптєва та ін.

Психологічні аспекти цієї проблеми знайшли своє відображення у працях Л.І.Айдарової,Д.М.Богоявленського,Л.С.Виготського,М.І. Жинкіна,Д.Б.Ельконіна, Г.С. Костюка, О.О. Леонтьєва, І.О. Синиці та ін. На думку цих учених, суть теорії мовленнєвої діяльності полягає у тому, що будь-який мовленнєвий акт визначається як специфічний вид діяльності (комунікативної), який починається мотивом і завершується результатом, досягненням поставленої мети, у середині ж лежить динанімічна система конкретних дій та операцій, спрямованих на досягнення. Особливе значення мають дослідження мовленнєвої діяльності

І.О. Синиці, у яких розкриваються закономірності мовленнєвої комунікації, зміст і завдання словникової роботи.

Аналіз дисертаційних досліджень Л.В.Барановської, Л.М.Головатої, В.М.Михайлюк, Г.М.Мешко, Г. Онкович, О. І. Попової, Н. Л. Тоцької, В. Д. Усатого, які вивчали культуру мовлення студентів-нефілологів, свідчить, що питання системи роботи з культури мовлення учнів не було предметом всебічного вивчення.

Н.Д. Бабич зауважує, що рівень мовленнєвої культури в нашій країні міг би бути вищим хоча б тому, що українська мова одержала конституційний статус державної, загальнообов'язкова середня освіта сприяє поширенню норм літературної мови, під її впливом у якійсь мірі стираються говіркові відмінності загальнонаціональної мови тощо. Однак значна кількість людей послуговується українською мовою лише на побутовому рівні, не завжди стежачи за її чистотою1. Поза увагою лишається те, що культура мовлення формується поступово в процесі повсякденної комунікативної діяльності.

Аналіз наукової літератури свідчить, що вивченню проблеми культури мовлення приділялась певна увага. Однак методичний аспект формування культури мовлення в учнів загальноосвітньої школи досліджено недостатньо як у теоретичному, так і практичному плані.

Актуальність обраної теми зумовлюється важливістю систематичної роботи вчителя-словесника над підвищенням культури мовлення учнів у процесі навчання рідної мови в середній школі, а також недостатньою розробленістю цього питання в українській лінгводидактиці. Крім поодиноких статей, що торкаються цього питання, вміщених у чинних підручниках рідної (української мови), зокрема в практичних завданнях і вправах, учителю-словеснику, по суті, ні на що спертися.

Системний підхід вимагає виявлення факторів, що створюють його цілісність, впливають на процес мовленнєвої діяльності та формування умінь і навичок побудови зв'язних висловлювань. У практиці навчання особливої актуальності набули питання, пов'язані з уточненням комунікативних умінь учнів, розробкою ефективної методики з урахуванням лінгводидактичних, методичних і психологічних факторів, це і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження - “Система роботи з культури мовлення в 5 - 7 класах загальноосвітньої школи”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційне дослідження виконане в руслі наукової проблеми “Перспективні шляхи підвищення ефективності безперервної освіти вчителів-словесників”, яка розробляється кафедрою методики викладання мов і літератур Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів ім. Б. Грінченка, пов'язане із завданнями, визначеними чинними програмами для середньої загальноосвітньої школи (Рідна мова 5 - 11 класи) та вимогами Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття).

Об'єктом нашого дослідження є процес навчання української мови в 5-7 класах загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження - зміст, методи, прийоми, форми організації роботи з культури мовлення учнів у 5 - 7 класах.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні, розробці та практичній апробацїї пропонованої системи роботи над підвищенням культури мовлення учнів в 5-7 класах.

Досягнення цієї мети потребувало вирішення таких завдань:

1. Проаналізувати мовознавчу, навчальну, психологічну та методичну літературу, програми, підручники, методичні посібники для вчителів з проблеми.

2. Вивчити стан роботи над культурою мовлення на заняттях з рідної мови в 5-7 класах середньої школи (здобутки, недоліки, проблеми).

3. Проаналізувати мовлення учнів на різних рівнях вивчення мови в 5-7 класах - орфоепічному, лексичному, словотворчому, граматичному, орфографічному та стилістичному.

4. Визначити, обґрунтувати й експериментально перевірити систему роботи з культури українського мовлення в 5-7 класах, що включає основні певні теоретичні відомості, послідовність, повторюваність їх вивчення, методи пояснення явищ, що торкаються культури мовлення, вправи на попередження і подолання мовленнєвих недоліків та помилок школярів.

Гіпотеза дослідження - рівень мовленнєвої культури учнів значно підвищиться, якщо навчання учнів включатиме:

а) відповідну мотивацію у вивченні мови і розвитку культури мовлення, що випливає з провідних положень лінгвістики тексту та теорії спілкування;

б) урахування психологічних, лінгводидактичних факторів, які сприяють підвищенню рівня культури мовлення учнів;

в) застосування системи завдань і вправ, спрямованої на підвищення культури мовлення учнів;

г) раціональне поєднання методів, прийомів і засобів навчання, що забезпечить систематичне її засвоєння.

Для реалізації поставленої мети та перевірки гіпотези дослідження необхідно було розв'язати такі завдання:

1) проаналізувати рівень мовленнєвої культури учнів 5-7 класів (констатуючий зріз);

2) вивчити стан роботи над культурою мовлення учнів 5-7 класів шкіл різних регіонів республіки;

3) визначити критерії, показники сформованості мовлення учнів 5-7 класів;

4) розробити систему вправ, спрямовану на підвищення культури мовлення учнів;

5) укласти словник труднощів щодо вимови та написання слів;

6) змоделювати й експериментально перевірити ефективність пропонованої системи роботи над культурою мовлення учнів.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки висунутої гіпотези використано комплекс методів дослідження:

- теоретичні: вивчення, аналіз та синтез досягнень лінгвістичної, психологічної та педагогічної наук з проблеми культури мовлення учнів; ознайомлення зі шкільною документацією, опис процесу дослідження та узагальнення, аналіз програм, підручників;

- теоретичне осмислення передового досвіду роботи вчителів-словесників над культурою мовлення учнів, спостереження за процесом формування культури мовлення учнів;

- емпіричні: відвідування уроків, бесіди з учителями й учнями, анкетування, тестування, аналіз зв'язних висловлювань учнів 5-7 класів і класифікація помилок, допущених у творчих роботах;

- педагогічний експеримент (констатуючий і формуючий), методи статичної обробки експериментальних даних.

Методологічною основою дослідження є концептуальні, наукові положення про суспільну роль мови як засобу спілкування між індивідами, єдність мови, мислення, свідомості та діяльності, взаємозв'язок чуттєвого та раціонального у навчанні, про мову як джерело збереження та розвитку духовних цінностей суспільства. Орієнтирами, що зумовлювали характер, загальну спрямованість і мету дослідження, були завдання, продиктовані ідеями духовного відродження українського народу, розвитком його освіти і культури в нових соціально-економічних і політичних умовах.

Теоретичною основою дослідження є:

- концепції психологів та психолінгвістів (І.О. Зимня, Д.Б. Єльконін, Г.С.Костюк, О.О. Леонтьєв, І.О. Синиця) про мовленнєву діяльність і спілкування;

- вчення про діалектичний взаємозв'язок мови та мислення (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, Н.І. Жинкін);

- наукові висновки лінгвістів щодо культури мови і культури мовлення

( В.В. Виноградов , І.Р. Вихованець , Б.М. Головін , Н.Д.Бабич С.Я. Єрмоленко,

М.А. Жовтобрюх, Л.І. Мацько, М.М. Пилинський,В.М , Русанівський, Г.М.Сагач);

- педагогічні положення щодо організації навчального процесу у загальноосвітній школі (А.М. Алексюк , В.М. Вергасов , Е.О. Гришин , В.А. Козаков , В.Є. Котов, Б.І. Коротяєв, Я.А. Коменський, О.А. Усатенко та ін.).

Дослідження проводилося в III етапи.

На першому етапі (1996-1997 н.р.) проводилося теоретичне обґрунтування теми, здійснювався аналіз лінгвістичної, психологічної та методичної літератури, навчальних програм і підручників; визначалися вихідні позиції дослідження, об'єкт, предмет, робоча гіпотеза, основні напрямки і завдання; обґрунтовувалася актуальність досліджуваної проблеми.

На другому етапі (1998-1999 н.р.) проводився констатуючий зріз з метою виявлення рівня культури мовлення учнів; вивчався стан роботи над культурою мовлення учнів, узагальнювався власний досвід роботи, складалася програма дослідного навчання і моделювалась система роботи з культури мовлення учнів, визначались принципи, критерії і зміст словника лексичних труднощів щодо вимови і написання слів.

На третьому етапі (1999-2001н.р.) проводилася апробація словника лексичних труднощів щодо вимови і написання слів у школах України та педагогічний експеримент з метою перевірки ефективності пропонованої системи роботи з культури мовлення учнів 5 - 7 класів загальноосвітньої школи; вносилися корективи до змісту словника.

Експериментальна база дослідження.

Дослідно - експериментальна робота проводилася на базі шкіл міста Києва

(№ 81, № 105, № 137), Київської області (Любарецька середня школа, Щасливський навчально-виховний комплекс Бориспільського району), Львівської області (Кам'янка- Бузька середня школа № 1), Черкаської середньої школи № 1.

Експериментальним навчанням було охоплено 925 учнів 5-7 класів.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в постановці і розв'язанні важливих питань теорії і методики навчання української мови, у визначенні і теоретичному обгрунтуванні оптимальної роботи з культури мовлення учнів.

Практичне значення дослідження визначається його спрямованістю на підвищення ефективності навчального процесу і вдосконалення мовної освіти в школах України. Пропонована система і розроблені методичні рекомендації сприятимуть удосконаленню методики роботи з культури мовлення учнів.

Сформульовані в дисертації висновки та рекомендації можуть бути використані для вдосконалення шкільних програм і підручників, вчителями-практиками в роботі з культури мовлення, у підготовці та читанні спецкурсу студентам-філологам, у лекціях на курсах перепідготовки вчителів-словесників, у лекційних та практичних завданнях зі студентами.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічним і лінгводидактичним обґрунтуванням вихідних положень, аналізом результатів, одержаних при використанні комплексу методів теоретичного та експериментального пошуку, що взаємно доповнюють одне одного, системним вивченням спеціальної лінгвістичної, психологічної та педагогічної літератури; експериментальною перевіркою у школах пропонованої системи з роботи над підвищенням культури мовлення в 5-7 класах.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорювалися і одержали схвалення на Міжнародних науково-практичних конференціях: “Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога” в Київському інституті психології ім. Г.С. Костюка (1998р.), “Питання державного будівництва і вдосконалення суспільних відносин” (Київський міжнародний інститут лінгвістики і права (2000р.)), “Проблеми державного будівництва в умовах європейського шляху розвитку незалежної України” (Київський міжнародний інститут лінгвістики і права (2001р.)); на науково-практичній конференції “Грінченківські читання - 96: Освіта. Гуманізація. Вчитель.” в Київському міжрегіональному інституті удосконалення вчителів імені Бориса Грінченка.

Проблема культури мовлення обговорювалася у лекціях на курсах перепідготовки вчителів-словесників, під час навчання студентів на факультеті української мови і літератури, у доповідях на засіданнях міських і районних об'єднань учителів української мови і літератури та науково-практичних семінарах з української мови (м. Києва, Київської області), на засіданнях кафедри методики викладання мов і літератур КМІУВ ім. Б.Грінченка.

За матеріалами дослідження опубліковано у журналах та збірниках наукових праць 18 статей, 1 збірник переказів для вчителів-словесників( у співавторстві).

Структура і основний зміст дисертації

Основний зміст викладено на 180 сторінках. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків , списку використаних джерел (230 найменувань) та додатків, що містять словник лексичних труднощів щодо вимови та написання слів, фрагменти уроків.

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, сформульовано його гіпотезу, схарактеризовано методи та етапи роботи, розкрито вірогідність, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - “Культура мовлення як проблема лінгводидактики” - висвітлюється: суть поняття культури мовлення, основні структурні одиниці культури мовлення, розмежування базових понять “культура мови” і “культура мовлення”, питання мовленнєвого етикету. Розглянуто поняття “культура мовлення” у лінгвістичному та навчально-педагогічному аспектах, визначено психолінгвістичні та педагогічні засади формування культури мовлення.

Над питанням культури мовлення працювали українські вчені, методисти Н .Д . Бабич , О.М. Біляєв , Д . І. Ганич , М . А . Жовтобрюх, С . Я. Єрмоленко, А.П. Коваль, М.І. Пентилюк, М.М. Пилинський, І.О. Синиця, Є.Д. Чак та інші; серед російських науковців можна назвати Б.М.Головіна ,В.Г.Костомарова , Л. В. Щербу, С.П. Обронського, Л.І. Скворцова, В.І. Чернишова, та ін.

Однак деякі питання не з'ясовані й досі або ж трактуються по-різному. До них належить навіть сама назва - "культура мовлення" чи "культура мови"?

Необхідність уточнити зміст слова мова, надати йому термінологічної визначеності виникла після того, як Ф. Де Соссюр та І. Бодуен де Куртене ввели в науковий обіг опозицію мова - мовлення (фр. "langye" - "parole", р?с. "язык" - "речь"). У такій опозиції мова розуміється як система із закодованими в ній результатами пізнання людиною дійсності, а мовлення - як реалізація мови-коду.

Сучасна лінгводидактика чітко розрізняє поняття "культура мови" і "культура мовлення". Якщо йдеться про наукову дисципліну, завданням якої є вдосконалення літературної мови як засобу культури, про зіставлення різних жанрів і форм висловлювань, про мовне життя суспільства і тенденцій його розвитку, тобто про те, що у поширених дефініціях називають об'єктивно-історичним аспектом, - тоді є підстави вживати термін "культура мови".

Культура мови - показник її унормованості, що визначається загальноприйнятими нормами - орфоепічними, лексичними, словотворчими, граматичними, правописними та стилістичними.

Про культуру мовлення говорять, якщо нормативно-регулювальний аспект, пов'язаний зі встановленням правил користування мовними засобами, зорієнтований на носіїв мови, на суб'єктів об'єктивно існуючими нормами.

Культура мовлення, спираючись на здобутки мовної культури, включає в себе, по-перше, безумовне додержання (усно і на письмі) норм літературної мови, по-друге, мовленнєву майстерність того, хто говорить або пише.

Вивчення мовних засобів окремими людьми чи певними суспільними групами (з комунікативною метою), безсумнівно, торкається сфери мовлення. Такої думки дотримується О.М.Біляєв, вважаючи, що поняття "культура мови" і "культура мовлення" співвідносяться між собою так само, як мова і мовлення, тобто як загальне і конкретне1.

Термін "культура мовлення" набуває все більшого поширення у сфері україністики. Вживають його і лінгвісти (Н.Д.Бабич, М.А.Жовтобрюх,Т.Панько), і методисти (М. Вашуленко, М. Пентилюк). Термінологічні сполучення зі словом "мовлення" входять в обіг і в суміжних науках (внутрішнє мовлення, усне мовлення тощо). Так, психолог І.О.Синиця, який проводив дослідження на мовному матеріалі, від терміна "психологія мови" перейшов до терміна "психологія мовлення".

Визначень лінгвістичного (стилістичного) поняття "культура мовлення" є декілька.

Б.М. Головін пише, що це поняття має два семантичних аспекти:

1) сукупність і система комунікативних якостей мовлення;

2) вчення про сукупність і систему комунікативних якостей мовлення.

М.І. Ілляш вважає, що культура мовлення це:

1) володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній та писемній формах мовлення, уміння користуватися мовностилістичними засобами і прийомами з урахуванням умов і цілей комунікацій;

2) упорядкована сукупність нормативних мовних засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування;

3) самостійна лінгвістична дисципліна.

Практично ж культура мовлення близька до стилістики мовлення, яка вивчає своєрідність складу та функціонування окремих конкретних форм мовлення, практичної мовленнєвої діяльності. Культура мовлення оцінюється і з позиції функціонування стилю мовлення (його словника, синтаксичної організації, діапазону експресивності).

Дослідниками ( Н.Д. Бабич, О. М. Біляєв, Д.М.Богоявленський,Л.А.Булаховський, В.В.Виноградов, Б.М. Головін, С.Я. Єрмоленко, М.І. Жовтобрюх, І.О.Зимня, А.П.Коваль, О. М. Леонтєв, В .Я. Мельничайко , С. І. Ожегов , Л.М. Паламар, М.І. Пентилюк та ін.) вивчено низку якостей мовлення, що характеризують його не тільки з нормативного, але й з комунікативного боку і забезпечують формування мовленнєвої компетенції особистості.

Отже, мовлення учнів характеризується такими ознаками: змістовністю, правильністю, комунікативною доречністю, багатством (різноманітністю), точністю, виразністю, стилістичною вправністю, логічністю. Всі вони доповнюють одна одну.

Культура мовлення пов'язана з культурою поведінки, з вихованням патріотичних прагнень кожної людини, з перетворенням населення України в її народ, у націю. Норма мовлення і його культура нині є наскрізною суспільною проблемою. Поняття норма давно відоме. Однак лише в ХХ столітті одержало теоретичне обґрунтування і стало вивчатися в різних аспектах в розділах загального мовознавства, культури мовлення, в теорії та історії літературних мов.

Найбільш ґрунтовно та широко теорія норми розроблялась вітчизняними мовознавцями ( І. П. Білодід , М.А. Жовтобрюх, А.П. Коваль, М.М.Пилинський, В.М. Русанівський , в роботах російських мовознавців (Л.В.Щерба, Г.О.Винокур, В.В.Виноградов, В.П.Філін), празьких лінгвістів (Б. Гавранек, В.Матезіус, Л.Єдлічка ) , німецьких дослідників у галузі мови ( Д.Неріус, П.фон Поленц, Й.Єрден).

Мовленнєва діяльність може здійснюватись в усній і писемній формах. За поширеністю усне мовлення частіше і більш уживане, ніж писемне.

Проблему співвідносності усного і писемного мовлення, їхню специфіку досліджували Б.Г. Ананьєв, І.О. Бодуен де Куртене, С.Л. Рубінштейн,І.О. Синиця, М.Г. Стельмахович та ін.

Висока культура мовлення немислима без дотримання так званого мовленнєвого етикету , що полягає у вмінні уважно , з цікавістю слухати

співрозмовників, ніколи не перебиваючи, тактовно включатися в розмову, докладно і зрозуміло висловлюватися, говорити толерантно, з повагою, вживати ґречні слова; мовленнєвої етики і загального культурного рівня особистості.

У дисертації висвітлюються вербальні знаки мовленнєвого етикету (вітання, звертання, прощання, вибачення, подяки); наводяться приклади з художньої літератури.

Лінгводидактичний аспект визначеної проблеми знайш?в своє практичне втілення у низці дисертаційних досліджень останніх років Л. М. Головатої, Н.В, Лесняк, Л.В.Лучкіної,О.І.Попової,Т.П.Рукас, Н.Л. Тоцької, В.Д. Усатого та ін.

Завершується розділ аналізом лінгводидактичних досліджень з культури мовлення та методичної літератури і висновками про недостатнє дослідження проблеми формування культури мовлення учнів, необхідність удосконалення форм і методів навчання в загальноосвітній школі.

У другому розділі - “Теорія і практика роботи над культурою мовлення в загальноосвітній школі” - проаналізовано рівень мовленнєвої культури в 5-7 класах (за результатами констатуючого експерименту), аналізуються програми, підручники.

Для одержання вихідних даних, що характеризують рівень володіння учнями 5-7 класів норм літературної мови, здатність поповнювати мовлення новими словами у школах м. Києва, Київської , Львівської ,Черкаської областей було проведено констатуючий зріз, яким охоплено 925 учнів 5-7 класів.

Під час констатуючого зрізу ставилися основні завдання:

- виявити рівень знань з культури мовлення учнів 5-7 класів ;

- з'ясувати уміння учнів сприймати, відтворювати та створювати тексти різних стилів і типів мовлення;

- виявити володіння учнями орфоепічними, орфографічними та пунктуаційними навичками;

- визначити типові мовленнєві помилки учнів 5-7 класів загальноосвітньої школи.

Наші спостереження уроків української мови і літератури та інших занять, бесіди з учнями, анкетування, аналіз учнівських олімпіадних робіт, контрольних та наукових робіт Малої академії наук, систематичне ознайомлення з якістю усного і писемного мовлення учнів, крім, звичайно, позитивних якостей, дають змогу визначити типові мовленнєві помилки, що порушують норми мовлення, а також говорити про низький рівень мовленнєвих здібностей, бідність активного словника, труднощі у засвоєнні української термінологічної лексики, що свідчить про відсутність навичок поповнювати свій запас лексичними багатствами мови. Вся робота над цією проблемою на уроках носить фрагментарний характер, відсутня науково обґрунтована система навчання. Як з'ясувалося, вмінню спілкуватися в різних життєвих ситуаціях (у тролейбусі, магазині, на вулиці, екскурсії тощо) школярі вчаться на уроках української мови (38,2%), на інших уроках (11,4%), з допомогою телебачення (22%) і радіо (18,4%), вдома від батьків (20,5%), від своїх товаришів (9%).

При цьому прагнуть удосконалювати власне мовлення 67% опитаних учнів, далекі від таких намагань 10%, не знають, як це робити 27%.

Щодо помилок, то в усному мовленні учні припускаються орфоепічних, в писемному - лексичних, граматичних (морфологічних, синтаксичних) та стилістичних. Окремо аналізуються в дисертаційному дослідженні орфографічні помилки.

Попередження та виправлення названих типів помилок потребує систематичної роботи з учнями. На запитання, що не сприяє або заважає тобі користуватися літературним мовленням, школярі відповіли: спілкування з друзями іншою мовою 52,1%, спілкування в колі сім'ї 32,5%, вплив місцевої говірки (31,5%), кепкування товаришів 23%, байдужість дорослих до свого мовлення (17,4), мовлення вчителів (5,6%), засоби масової інформації (2,1%). Незважаючи на те, що в методичній літературі розглядаються питання з культури мовлення учнів, а в працях методистів визначено основні поняття з проблеми, розроблено окремі види завдань і вправ, однак аналіз програм та підручників з рідної мови засвідчив необхідність подальшого їх удосконалення. Проте у чинній Програмі з рідної мови ( 2001 р.) вже розширено конкретні вимоги щодо змісту роботи з культури мовлення. У доборі відомостей, що торкаються норм української літературної мови, враховуються найбільш поширені в мові учнів недоліки. Але деякі з помилок, зокрема зумовлені впливом місцевих говорів, не враховані програмою, проте працювати над ними вкрай необхідно , адже навчання норм літературної мови вимагає докладного вивчення вчителем орфоепічних і граматичних помилок, властивих мовленню школярів.

Щодо підручників рідної мови, то в них програмовий матеріал, певною мірою, конкретизовано як у викладі, так і у вправах.

Практичні завдання і вправи теоретичного матеріалу з культури мовлення учнів, вміщені в підручниках з рідної мови, загалом відбивають вимоги шкільної програми (2001р.).Проте бракує пояснення деяких мовних явищ, пов'язаних з культурою мовлення (зокрема, таких як тавтологія, вживання зайвих слів, порушення лексичної сполучуваності слів та ін.), а також вправ на вибір нормативної форми, редагування речень, текстів, на виправлення орфоепічних, лексичних, граматичних та стилістичних помилок.

Як засвідчило анкетування ,вчителі-словесники не приділяють достатньої уваги культурі мовлення учнів , проводять її здебільшого епізодично, що негативно позначається на результатах навчання.Одержані результати підтвердили доконечну потребу систематичної роботи з культури мовлення в школі.

У третьому розділі - “Експериментально-дослідне навчання за пропонованою методикою” - розкривається зміст і методика дослідного навчання, хід формуючого експерименту, аналізуються його результати.

Метою дослідного навчання було перевірити ефективність пропонованої методики роботи над культурою мовлення учнів 5-7 класів загальноосвітньої школи. У зв'язку з цим ставилися завдання:

1. Визначити типові мовленнєві помилки та шляхи їх усунення .

2. Розробити систему практичних завдань і вправ, спрямованих на підвищення культури мовлення школярів.

3.Укласти словник лексичних труднощів щодо вимови та написання слів.

Обсяг словника лексичних труднощів визначався з урахуванням лінгвістичного аналізу мовлення учнів 5-7 класів, проведеного у процесі констатуючого зрізу знань , умінь та навичок з культури мовлення.

На основі аналізу спеціальної методичної літератури з теми нашого дослідження та проведення констатуючого зрізу ми дійшли висновку, що рівень лінгвістичних знань та мовленнєвих умінь і навичок учнів підвищиться, якщо навчання передбачатиме:

1) засвоєння поняття “культури мовлення”, його структурних одиниць;

2) використання ефективних методів, прийомів, форм та засобів навчальної діяльності;

3) формування вміння сприймати, аналізувати, конструювати і редагувати речення і тексти;

4) застосування оптимальної системи вправ з культури мовлення на усунення мовленнєвих помилок;

5) використання словника лексичних труднощів щодо вимови і написання слів.

Згідно з поставленими завданнями було розроблено програму експериментального навчання, що визначила систему роботи над підвищенням культури мовлення учнів.

В основу пропонованої методики навчання покладено формування навчальної діяльності, що характеризується такими якостями, як раціональність (орієнтованість дій на їх об'єктивні суттєві відношення); узагальненість (виділення суттєвих відношень різноманітності конкретних умов їх виявів); свідомість (можливість дати словесний звіт про свої дії); практичність (зіставлення обраних критеріїв з дійсністю стосовно, до якої вони взяті).

При визначенні системи роботи з культури мовлення учнів в загальноосвітній школі враховувалися здобутки сучасної методики , виділення лігвістичного, комунікативного та культурологічного компонентів у навчанні з української мови, нові вимоги до змісту й організації уроку, нетрадиційні методи й засоби навчання.

Суть експериментальної системи роботи з культури мовлення в школі включає:

· зміст і обсяг відповідного навчального матеріалу відповідно до конкретних розділів і тем шкільного курсу мови;

· методи навчання культури мовлення;

· види практичних завдань та вправ з культури мовлення;

· словник лексичних труднощів щодо вимови і написання слів.

До найважливіших елементів системи роботи з культури мовлення в 5-7 класах загальноосвітньої школи відносимо такі: мотивація навчальної діяльності, обсяг і характер словника лексичних труднощів, щодо вимови і написання слів, стимулювання навчальної діяльності вчителем, розвиток самостійної мовленнєвої практики учнів, методи, прийоми і засоби роботи над збагаченням мовлення учнів, загальнодидактичні та лінгвометодичні принципи навчання.

Методична основа системи навчання культури мовлення в 5-7 класах перевірялася в процесі формуючого експерименту, який проводився впродовж 1996/2001 рр. у м. Києві, Київський, Львівській ,Чернігівській областях.

Підготовчий етап формуючого експерименту мав на меті вирішити низку методичних завдань. Основними серед яких є:

- провести добір змісту навчального матеріалу, що відповідає меті і завданням формуючого експерименту;

- розробити комплекс дидактичних завдань, відібрати ефективні форми, методи, прийоми і засоби навчання, що забезпечать осмислене розуміння учнями основних понять з культури мовлення, їх запам'ятовування і вільне оперування ними як у знайомих, так і в незнайомих навчальних ситуаціях;

- опублікувати в педагогічній і методичній пресі матеріали на допомогу вчителям з досліджуваної проблеми.

Експериментальна робота здійснювалась за такою схемою:

1. Визначення мети і завдань експериментального дослідження.

2. Розробка навчального змісту, дидактичних засобів та методичного апарату до вивчення конкретних тем і розділів.

3. Перевірка рівня культури мовлення за обраною методикою в процесі формуючого експерименту передбачала :

а) забезпечення вчителів відповідним дидактичним матеріалом для проведення експериментальної роботи ;

в) розробка завдань для контрольних зрізів з метою виявлення рівнів розвитку культури мовлення учнів 5-7 класів.

4. Аналіз одержаних результатів, формування висновків, розробка методичних рекомендацій.

Реалізація програми дослідного навчання проводилася в три етапи:

I - підготовчий - формування умінь і навичок передбачав засвоєння поняття “культури мовлення” та його структурних одиниць.

II етап - репродуктивної діяльності - відтворення здобутих знань , застосування їх на практиці.

III етап - продуктивної діяльності учнів- передбачав завдання спрямовані на вироблення умінь і навичок складати словоосполучення , редагувати речення і тексти, писати перекази , твори та ін.

Зміст роботи, передусім, включав визначений шкільною програмою матеріал з культури мовлення.

Розроблена система дослідного навчання спирається на загальні принципи дидактики.

Крім цього, у розв'язанні проблеми комплексного підходу до системи роботи з культури мовлення учнів 5-7 класів загальноосвітніх шкіл ураховувалися такі лінгвометодичні принципи: комунікативно-діяльнісний принцип (робота над культурою мовлення повинна здійснюватися на основі “живого мовлення”, підкріплюваного стрункою системою практичних завдань і вправ); екстралінгвістичний (вплив позамовних чинників, що відносяться до реальної дійсності, в умовах якої функціонує і розвивається мова); структурно-семантичний (закономірне співвідношення між будовою і значенням певної мовної одиниці); функціональний такий, що характеризується сукупністю мовних засобів і певними прийомами без добору, зумовленого змістом, функцією і цілеспрямованістю висловлювання); комунікативний (як засіб спілкування, передачі інформації, думок, почуттів, волевиявлень людини); нормативно-стилістичний (добір нормативних мовних засобів відповідно до стилю літературної мови) та принцип внутрішньомовних зв'язків (відображення процесів розвитку мови, зумовлених самою її природою як суспільного явища, характеризуючи її якісні особливості, та визначення напряму і тенденції закономірних змін і вдосконалень, які відбуваються в усій системі мови незалежно від волі членів суспільства). Дотримання зазначених принципів складає лінгводидактичну основу створеної нами експериментальної методики. Формуванню умінь і навичок у процесі навчання культури мовлення сприяв раціональний відбір методів, прийомів, форм та засобів навчання, який визначався навчально-виховними завданнями, специфікою роботи, можливостями учнів.

Ефективності навчання сприяло поєднання спостереження над мовленням з елементами проблемного навчання та роботою з підручником, бесіди з використанням наочності, самостійна робота учнів. Однією з особливостей занять з культури мовлення є їх тісний зв'язок з роботою над текстом як єдиним і синтаксичним цілим. Важливе місце відводилося методу вправ, проводилися діагностичні контрольні роботи, серед яких застосовувалися вправи , спрямовані на виявлення умінь створювати зв?язні висловлювання . Однак надано перевагу діагностичним письмовим контрольним роботам , оскільки це дає змогу:

1) перевірити одночасно рівень сформованості в учнів , умінь і навичок з культури мовлення;

2) здійснити лінгвістичний аналіз мовлення учнів;

3) визначити ефективність методики шляхом зіставлення результатів роботи в експериментальних і контрольних класах.

В основу пропонованої системи вправ і завдань поруч з традиційними покладено і такі форми роботи як ігри, алгоритми, метаграми та ін.

Зрізові контрольні роботи проводилися після кожного етапу експериментального дослідження

Рівень культури мовлення учнів 5-7 класів перевірявся за спеціально розробленими критеріями, основні з них:

-володіння нормами на всіх рівнях мовної системи в її усній і письмовій формах; - обізнаність із синонімічним багатством літературної мови;

-наявність навичок добору мовних засобів для найточнішого оформлення думки відповідно до умов комунікації;

-логічна послідовність і точність викладу думок;

-вміння редагувати речення , тексти різних стилів мовлення;

-критичне ставлення учня до мовлення.

У процесі дослідного навчання одним із завдань була перевірка сформованості вмінь редагувати тексти різних стилів.

Таким чином, в експериментальних класах якість навчання до кінця навчального року зростала на 8-22 % , а в контрольних - на 4-10 %, що і є свідченням ефективності застосування розробленої методики. Аналіз результатів контрольних зрізів дає підставу стверджувати, що в процесі дослідного навчання підтвердилась основна гіпотеза.

Педагогічні спостереження і результат експерименту довели, що запропонована методика внесла позитивні зміни в мовленнєвий розвиток школярів.

Досвід роботи над розвитком мовлення учнів свідчить про необхідність використання в процесі занять української мови словника лексичних труднощів щодо вимови та написання слів. Такий словник укладений нами в процесі дисертаційного дослідження. Обсяг словника визначався з урахуванням лінгвістичного аналізу мовлення учнів і таких принципів: частотного, комунікативного, системного та зіставного .

Результати проведеного дослідження дають змогу зробити певні висновки:

1. Рівень знань, умінь і навичок із культури мовлення учнів 5-7 класів загалом є недостатнім (обмеженість активного словника значної частини школярів, невміння доречно вживати слова в усному й писемному мовленні, порушення орфоепічних, лексичних, словотворчих, граматичних та стилістичних норм).

2. Незнання етимології багатьох слів етнокультурознавчого змісту породжує нігілістичне ставлення школярів до української мови в цілому, спричинює збіднення усного і писемного мовлення школярів, заважає формуванню в них духовних переконань та естетичних смаків.

3. Результати констатуючого зрізу, анкетування вчителів, вивчення передового досвіду роботи словесників підтвердили доконечну потребу в розробці науково-обґрунтованої системи з культури мовлення в школі.

4. У дослідженні науково обґрунтовано систему роботи з культури мовлення в 5-7 класах загальноосвітньої школи.

5. Теоретичну основу експериментальної методичної системи становить удосконалення знань основ фонетики, граматики, орфографії, орфоепії, лексикології та лексикографії, стилістики. У побудові дослідної системи бралося до уваги, що незнання будь-якого з цих елементів може негативно впливати на рівень культури усного та писемного мовлення. Розроблена система дослідного навчання спирається на загальні принципи дидактики: науковість, систематичність, свідомість, навчання, міцність та практична спрямованість знань, органічний зв'язок з національною історією, культурою, традиціями, принцип спрямованості процесу навчання на всебічний гармонійний розвиток особистості учня.

6. Система з культури мовлення учнів 5-7 класах включає:

-зміст і обсяг навчал?ного матеріалу з культури мовлення відповідно до конкретних розділів і тем шкільного курсу мови;

- методи , прийоми і засоби навчання культури мовлення;

- види практичних завдань та вправ;

- використання словника лексичних труднощів щодо вимови та написання слів.

7. Формування мовленнєвих умінь здійснювалося у предметно-мовленнєвому, педагогічно-мовленнєвому та організаційно-методичному планах. Чітко окреслений змістовий компонент сприяв визначенню мовних знань та мовленнєвих умінь. Важливим є використання засобів усіх рівнів мовної системи, усвідомлення й усунення будь-яких порушень системномовних чи мовностилістичних норм. Основна увага зверталася на ті аспекти вживання мови, які найтісніше інтегруються зі змістом навчального предмета - на оволодіння активною лексикою та на якість зв'язних висловлювань.

8. Реалізація розробленої системи навчання з культури мовлення мала цілеспрямований характер і ґрунтувалася на діяльнісно-комунікативному та функціонально - стилістичному підходах до навчання рідної мови.

9. Пропоновані практичні завдання і вправи забезпечують достатній рівень знань, умінь і навичок учнів з культури їхнього мовлення. Порівняно з учнями контрольних класів результати навчання в експериментальних класах виявилися значно вищими.

10. Формування культури мовлення учнів становить безперервний процес, що ґрунтується на вміннях: спостерігати, сприймати, аналізувати, відтворювати, конструювати, редагувати речення ,тексти різних стилів мовлення. Запропонована в дисертаційному дослідженні методика спрямована на розвиток і вдосконалення мовлення учнів.

11. Визнано за необхідне включення до Програми з рідної мови деяких додаткових питань з культури мовлення (вимова м'яких приголосних перед м'якими приголосними, злита вимова африкатів, вимова сполучень шиплячих та свистячих приголосних звуків, правильне слововживання, правильне наголошення слів, безпосередньо пов'язаних з предметом навчання (читання, ознака, предмет та ін.), творення числівникових форм, змішування форм, що диференціюються за значенням та ін. Поза увагою залишилися питання щодо уникнення тавтології, плеоназму, порушення лексичної сполучуваності, калькування російських фразеологізмів та ін.

12. Підвищенню культури мовлення учнів сприяло також вивчення тем , які можна включити до програми : “Характеристика місцевої говірки”, “Мова рідного краю та її місце серед діалектів України” , “Культура мовлення учнів та говіркові елементи у їхньому мовленні”, “Місцева говірка в українській літературній мові” та ін.

Дисертація не претендує на вичерпність у висвітленні всіх аспектів проблеми, а передбачає дотримання принципу перспективності, оскільки збагачення і вдосконалення мовлення учнів являє собою безперервний процес. культура мовлення граматика лексика

Запропоноване дисертаційне дослідження дало змогу спроектувати подальший науковий пошук за такими напрямками:

визначення змісту і специфіки роботи над культурою мовлення в 8 - 9, 10 - 11 класах;

висвітлення зв'язку роботи з культури мовлення на уроках мови і літератури;

простеження залежності культури мовлення учнів від мовленнєвої культури вчителів.

Основні положення дисертаційного дослідження відображено в таких публікаціях автора:

1. Дика Н.М. Питання культури мовлення. Як правильно вживати слово “гривня” // Дивослово . - 1999.-№3.- С.38-39.

2. Дика Н.М. Поняття культури мовлення учнів //Дивослово.-2002.-№2.- С.50-51.

3. Дика Н.М. Розвиток культури мовлення учнів - завдання кожного вчителя-словесника //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.-2002.-№2.-С.7-9.

4. Дика Н.М. Тест ступеня володіння державною мовою в обсязі, необхідному для виконання педагогічними працівниками професійних обов`язків. -К.: Навчальні посібники, 1998.- 9 с. - У співавторстві ( Косян Т.В.).

5. Дика Н.М. Від учнівської олімпіади до вершин науки // Відродження.- 1994.-№10-11.-С.17-18.

6. Дика Н.М. Тексти для переказів з творчим завданням (для випускних екзаменів у загальноосвітніх навчальних закладах).-К.: Педагогічна преса, 2000.- 130с.-У співавторстві (Глазовоа О.П., Кузнєцов Ю.Б.).

7. Дика Н.М. Культура мовлення учнів як проблема лінгводидактики //Збірник наукових праць: педагогічні науки / Редкол: Бібік Н.М. та ін.-К.:КМІУВ ім.Б.Грінченка , 1999.- С.29-42.

8. Дика Н.М. Формування культури мовлення в умовах білінгвізму //Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції ”Питання державного будівництва і вдосконалення суспільни? відносин”.-Випуск№5.-К.:Міжнародний інститут лінгвістики і права, 2000.-С.219-223.

9. Дика Н.М. Рівень мовленнєвої культури школярів як дидактична проблема //Матеріали міжнародної науково-практичної конференції ”Питання державного будівництва і вдосконалення суспільних відносин”.-Випуск №5.-К.:Міжнародний інститут лінгвістики і права, 2000.- С.211-219.

10. Дика Н.М. Культура мовлення. Поняття норми літературної мови // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції” Питання державного будівництва в умовах європейського шляху розвитку незалежної України”.- Випуск №6.-К.:Міжнародний інститут лінгвістики і права, 2001.-С.370-375.

11. Дика Н.М. Словесне вираження думки засобами рідного слова в учнів загальноосвітньої школи у процесі мовленнєвої діяльності // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції ”Питання державного будівництва в умовах європейського шляху розвитку незалежної України”. -Випуск №6.-К.:Міжнародний інститут лінгвістики і права, 2001.-С.375-380

12. Дика Н.М. Робота над культурою мовлення з обдарованими дітьми//Матеріали доповідей та повідомлень на Міжнародній науково-практичній конференції. У зб.: Обдарована особистість пошук, розвиток, допомога. Український центр творчості дітей та юнацтва. Інститут психології імені Г. С. Костюка АПН України. -К.,1998.-С.511-513.

13. Дика Н.М. Культура мовлення учнів у школі // Матеріали науково-методичної конференції “Грінченківські читання-96 : Освіта. Гуманізація. Вчитель.”- К.:КМІУВ ім.Б.Грінченка, 1996.-С.18-19.

14. Дика Н.М. Тексти для переказів з творчим завданням для випускних екзаменів у загальноосвітніх навчальних закладах (фрагмент збірника) //Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах.-2000.-№3.-С.87-92. - У співавторстві (Глазова О.П., Кузнєцов Ю.Б.).

15. Дика Н.М. Тексти для переказів з творчим завданням для випускних екзаменів у загальноосвітніх навчальних закладах (фрагмент збірника) //Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах.-2000.-№4.-С.91-95.- У співавторстві ( Глазова О.П., Кузнєцов Ю.Б.).

16. Дика Н.М. Теорія і практика роботи з культури мовлення учнів у школі// Збірник наукових праць : педагогічні науки/Редкол: Бібік Н.М., Вашу- ленко М.С., Вільчковський Е.С. та ін.-К.:Фенікс,2000.-С.32-38.

17. Дика Н.М. Формування культури мовлення в середній школі//Збірник наукових праць Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України. /За ред. Максименка С.Д.- К.:ЛюбітьУкраїну,2000.-т.1,ч.3.- С.41-44.

18. Дика Н.М. Типові помилки в мовленні учнів. Мовленнєвий етикет//Збірник наукових праць Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України. /За ред. Максименка С.Д.-К.:ЛюбітьУкраїну,2000.-т.2,ч.1.- С.80-86.

19. Дика Н.М. Культура мовлення школярів // Науково-методичний посібник./Уклад.і наук.ред. Люріна Т.І., Слюсаренко В.Г., Тараненко М.Г.-К.:КМІУВ ім. Б. Грінченка,1998.- С.399-405.

Дика Н.М. Система роботи з культури мовлення в 5-7 класах загальноосвітньої школи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 - теорія і методика навчання ( українська мова)

Інститут педагогіки АПН України. - Київ, 2002.

Дисертацію присвячено актуальній проблемі, недостатньо висвітленій в науково-методичній літературі. В дослідженні подається науково обґрунована й експериментально перевірена методична система з культури мовлення в 5-7 класах, доводиться її доцільність і ефективність. У роботі знайшли відображення нові погляди лінгвістів на культуру мовлення. Розглядаються принципи і критерії відбору словника основних труднощів щодо вимови і написання.

Встановлено, що словник такого типу доцільно укладати з урахуванням таких принципів: частотного, комунікативного, системного та зіставного.

Запропоновано систему роботи з культури мовлення в 5-7 класах загальноосвітньої школи, ефективність якої обґрунтована теоретично і підтверджена практикою. Система передбачає вдосконалення шкільних програм, дає вчителеві конкретні методичні рекомендації.

Ключові слова: культура мовлення, культура мови, лінгвістичний аналіз мовленнєвої культури учнів, норми мовлення, система роботи, словник лексичних труднощів щодо вимови і написання.

Дикая Н.М. Система работы по культуре речи учащихся 5-7 классов общеобразовательной школы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02 - теория и методика обучения (украинский язык). -Институт педагогики АПН Украины. - Киев, 2002.

Диссертация посвящена актуальной проблеме, недостаточно освященной в научно-методической литературе.

Работа состоит из вступления, ІІІ разделов, обобщающих выводов, списка использованных источников и приложений.

Во вступлении дано обоснование проблемы, определены предмет, объект, цель и задачи исследования, сформулировано его научную гипотезу, определено значение полученных результатов.

В первом разделе - "Культура речи как проблема лингводидактики"- освещаются: суть понятия культура речи, основные её структурные единицы размежевание базовых понятий "культура языка" и "культура речи", вопросы речевого этикета.

Рассмотрены понятия "культура речи" в лингвистическом и учебно-педагогическом аспектах, определены психологические и педагогические основы формирования речевой культуры. Проанализированы лингводидактические исследования по культуре речи.

Во втором разделе - "Теория и практика работы над культурой речи в средней общеобразовательной школе" - проанализирован уровень речевой культуры в 5-7 классах (по результатам срезов), анализируются программы, учебники.

В третьем разделе - "Экспериментальное обучение по предложенной методике" - описаны ход и результаты педагогического эксперимента.

В работе представлена научно обоснованная и экспериментально проверенная методическая система по культуре речи 5-7 классов, доказывается целесообразность и эффективность ее применения.

В диссертации нашли отражение новые взгляды лингвистов на культуру речи. Рассматриваются принципы и критерии отбора словаря лексических трудностей, касающихся произношения и написания слов. Установлено, что словарь такого типа целесообразно составлять с учетом принципов: частотного, коммуникативного, системного и сопоставительного. Предложенная система работы по культуре речи в 5-7 классах общеобразовательной школы теоретически обоснована и подтверждена практикой. Система предусматривает усовершенствование школьных учебников (обновление содержания обучения по разделу " Культура речи " ), расширение методического арсенала учителя словесника. Апробация результатов исследования осуществлялась в процессе учебной работы в 5-7 классах средних школ г. Киева , Киевской , Львовской , Черниговской областей в лекциях автора на курсах повышения квалификации учителей украинского языка и литературы в Киевском межрегиональном институте усовершенствования учителей им. Б. Гринченко, в выступлениях на научно-практических конференциях, а также путем публикации методических работ по теме диссертации.

Ключевые слова: культура речи , культура языка, лингвистический анализ речевой деятельности учеников, нормы речи, система работы, словарь лексических трудностей, касающихся произношения и написания слов.

...