Подолання фонетико-фонематичного недорозвинення досягається шляхом цілеспрямованої логопедичної роботи з корекції звукової сторони мови і фонематичного недорозвинення.

Система навчання і виховання дітей дошкільного віку з фонетико-фонематичним недорозвиненням включає корекцію мовного дефекту і підготовку до повноцінного навчання грамоті.

Діти, що надходять у групи з фонетико-фонематичним недорозвиненням, повинні засвоїти обсяг основних знань, умінь і навичок, що необхідний для успішного навчання в загальноосвітній школі.

Передбачено спеціальні розділи по формуванню вимови і навчанню грамоті.

Корекційне навчання передбачає також визначене коло знань об навколишній і відповідний обсяг словника, мовних умінь і навичок, що повинні бути засвоєні дітьми на даному віковому етапі.

На матеріалі правильної вимови звуків здійснюється: розвиток уваги до морфологічного складу слів і зміні слів і їхніх сполучень у реченні;

виховання в дітей уміння правильно складати прості розповсюджені і складні речення, уживати різні конструкції речень у зв'язної мови;

розвиток зв'язної мови, робота над розповіддю, переказом з постановкою корекційної задачі;

розвиток словника дітей шляхом залучення уваги до способів словотвору, до емоційно-оцінного значення слів;

розвиток довільної уваги і пам'яті. Здійснюючи корекційне навчання дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням, логопед враховує закономірності процесу оволодіння звуковою стороною мови в нормі, що складаються шляхом поступово виробляється диференціювання в сфері розрізнення характерних ознак мовних звуків.

Складна взаємодія функцій, що беруть участь у формуванні фонематичних уявлень, вимагає розчленованого поетапного формування як повноцінного артикулювання звуків, так і їхньої рецепції.

У першу чергу в дітей повинна бути уточнена артикуляційна основа для подальшого розвитку фонематичного сприйняття і звукового аналізу. З цією метою використовуються збережені звуки, при вимові яких діти найчастіше не випробують артикуляційних утруднень. Звуки наступні: а, о, у, е, и, м, м', н, н', п, п', т, к, к', ж, х', ф, ф', у, в', л', йот, б', д, м, г, г'. У той же час не можна вважати, що процес формування цих звуків закінчений повністю. Нерідко багато звуків вимовляються дітьми в мовному потоці недостатньо чітко, із млявою артикуляцією, змішуються між собою (к - х, у - б, ф - в, п б і т.д.) або є замісниками яких-небудь ще що не з'явилися в мові звуків (т - свистячі і шиплячі, л' - р іт.п.). До другої групи відносяться звуки, що у більшості дітей ще не сформувалися, а при вимові деяких закріпилася неправильна, перекручена артикуляція. Це звуки р, р', п, що свистять і сичать звуки. Сюди ж можна віднести звук т', близький по артикуляції до звуків ч і ц.

Фронтальні заняття по уточненню артикуляції, по розвитку фонематичного сприйняття і по підготовці дітей до аналізу і синтезу звукового складу слова обов'язково проводяться на звуках, правильно вимовних усіма дітьми.

Потім у визначеній послідовності включаються поставлені до цього часу звуки.

Диференціації звуків на всіх етапах навчання приділяється велика увага. Кожен звук, після того як досягнута його правильна вимова, порівнюється на слух з усіма артикуляційно або акустично близькими звуками (1-й етап диференціації). Пізніше, після засвоєння артикуляції другого з пари взаємозамінних в мові звуків, диференціація виробляється не тільки на слух, але й у вимові (2-й етап диференціації).

Така послідовність роботи дозволяє дуже рано включати вправи в розрізненні звуків, що сприяє спонтанній появі в мові дітей нових звуків і значно полегшує 2-й етап роботи над диференціацією. Завдяки розвинений слуховому контролеві цей етап завершується значно швидше.

Велика увага приділяється гласним звукам, від чіткості вимови яких значною мірою залежить виразність мови. Крім того, правильна вимова голосних відіграє велику роль при аналізі звукового складу слова.

На підставі уточнених мовних навичок здійснюються найбільш прості форми фонематичного сприйняття, тобто уміння почути заданий звук (у ряді інших звуків); визначити наявність даного звуку в слові.

Постановка звуків здійснюється при максимальному використанні всіх аналізаторів.

Увага дітей звертається на основні елементи артикуляції звуків у період первісної постановки, що є лише одним з етапів вивчення нового звуку. Приватні прийоми корекції визначаються і деталізуються в залежності від стану будівлі і функції артикуляційного апарата. При закріпленні артикуляції послідовність позиції звуку від найбільш сприятливої для проголошення до найменш сприятливої, від легкої до важкого встановлюється логопедом з урахуванням особливостей артикуляційної бази рідної мови. Враховується наступне:

для первісної постановки відбираються звуки, що належать до різних фонетичних груп;

звуки, що змішуються в мові дітей, поетапно відпрацьовуються віддалено в часі;

остаточне закріплення вивчених звуків досягається в процесі диференціації всіх близьких звуків. Матеріал для закріплення правильної вимови звуків підбирається таким чином, щоб він одночасно сприяв розширенню й уточненню словника, граматично правильної мови, умінню правильно будувати речення і зв'язну мову.

Із самого початку навчання необхідно спиратися на усвідомлений аналіз і синтез звукового складу слова. Уміння виділяти звуки зі складу слова відіграє велику роль при заповненні пробілів фонематичного розвитку.

Вправи в звуковому аналізі і синтезі, що спираються на чіткі кінестетичні відчуття, сприяють усвідомленому звучанню мови, що є базою для підготовки до навчання грамоті. З іншого боку, навички звуко-буквенного аналізу, порівняння, зіставлення подібних і різних ознак звуків і букв, вправи по аналізі, синтезові сприяють закріпленню навичок вимови і засвоєнню свідомого читання і письма.

У системі навчання передбачена визначена відповідність між досліджуваними звуками і тими або іншими формами аналізу. У визначеній послідовності проводяться вправи, що підготовляють дітей до навчання грамоті - спочатку це виділення зі слів окремих звуків, потім аналіз і синтез найпростіших односкладових слів. І лише пізніше діти опановують навичкою звуко-складового аналізу і синтезу двох-трискладових слів. Навички рече-звукового аналізу і синтезу удосконалюються в процесі подальшого вивчення звуків і навчання грамоті.

Робота починається з уточнення артикуляції звуків у, а, і. Ці ж звуки використовуються для найбільш легкої форми аналізу - виділення першого голосного звуку з початку слів. Дітям дається перше представлення про те, що звуки можуть бути розташовані у визначеній послідовності. Чітко артикулюючи, вони вимовляють зазначені звуки, наприклад, а, в або і, у, а, а потім визначають кількість їхній і послідовність.

Далі здійснюється аналіз і синтез зворотного складу типу а/м, ут, ок. Діти учаться виділяти останній приголосний з кінця слова (кіт, мак).

Потім вони приступають до виділення початкових згодних і ударних голосних з положення після приголосних (будинок, танк).

Після зазначених вправ діти легко опановують аналізом і синтезом прямого складу типу са.

Далі основною одиницею вивчення стає не окремий звук у складі слова, а ціле слово. Діти учаться поділяти слова на склади. Як зорову опору використовується схема, у якій довгою рисою або смужкою папери позначаються слова, короткими - склади. Складаються зі смужок (або записуються) схеми односкладових, двоскладових і трискладових слів. Проводяться різноманітні вправи для закріплення навички розподілу слів на склади.

Корекційні вправи впроваджують з метою виправлення мовних вад при використанні вправ спрямованих на умовно-рефлекторну діяльність. Нервові процеси, що виникають при умовно-рефлекторній діяльності, складним чином взаємодіють між собою. Поширення нервових процесів називається іррадіацією, а наступне зосередження їх у вихідному пункті мозку - концентрацією. Отже, виникнення процесів порушення чи гальмування у визначеній ділянці головного мозку супроводжується завдяки іррадіації змінами діяльності сусідніх нейронів.

Крім безпосереднього поширення, нервові процеси при своєму зосередженні у визначеній ділянці мозку викликають протилежні за знаком процеси в сусідніх ділянках мозку або під час своєї дії (одночасна індукція), або після закінчення своєї дії (послідовна індукція). Посилення процесу порушення унаслідок впливу загальмованої ділянки на сусідні нервові клітки називається позитивною індукцією, а виникнення чи посилення процесу гальмування унаслідок впливу центру порушення називається негативною індукцією. Рух нервових процесів залежить від їхньої сили. Так, при слабкій інтенсивності порушення і гальмування сильно виявлена їхня тенденція до іррадіації. Як правило, іррадіація виявляється при слабких, незміцнених умовних рефлексах. При достатній силі нервових процесів вони концентруються, а при надмірній силі - знову починається процес іррадіації.

Дальність іррадіації нервових процесів від вихідного пункту також прямо залежить від їхньої сили: чим інтенсивніше нервовий процес у вихідному пункті, тим далі він іррадіює і тим сильніша його дія на сусідні ділянки мозку.

Явища іррадіації і концентрації нервових процесів спостерігаються при виробленні умовних рефлексів. Так, найперша фаза утворення умовного рефлексу характеризується концентрацією процесу порушення, і як показали електрофізіологічні дослідження, новостворений умовний рефлекс має спочатку локальний характер (Т.Б. Швець).

Після цієї короткочасної фази концентрації спостерігається фаза генералізації умовного рефлексу, в основі якої лежить процес іррадіації порушення. Розрізняють аферентну і еферентну генералізації умовних рефлексів. Явище аферентної генералізації полягає в тому, що умовний рефлекс виникає не тільки у відповідь на визначений сигнал, але і на інші агенти, насамперед на подразники подібної модальності. Тварина, наприклад, реагує слиновиділенням і рухами не тільки на стукіт метронома визначеної частоти, але і на інші частоти, на дзвоник, на тон і т.п.

Явище еферентної генералізації виявляється при виробленні рухових умовних рефлексів, коли той самий подразник викликає не локальну, а множинні рухові реакції. Таке явище можна спостерігати в людини при утворенні різних професійних навичок (робота на конвеєрі, друкування на друкарській машинці, оволодіння дітьми умінням листа й ін.), і виявляється воно в тім, що спочатку людина робить безліч непотрібних рухів замість чіткої координованої одиничної м'язової реакції.

Таким чином, при утворенні умовного рефлексу на визначений подразник цей стимул поступово стає специфічним, тобто з визначеного моменту тільки він починає викликати умовно-рефлекторну реакцію, а у випадку рухового умовного рефлексу тільки визначений рух стає умовно-рефлекторним (фаза спеціалізації умовного рефлексу).

Сучасні електроенцефалографічні дослідження підтверджують закономірності іррадіації і концентрації процесу порушення. Показано, що в період генералізації умовного рефлексу зміни біоелектричної активності реєструються в багатьох ділянках кори і підкіркових ділянках мозку. У процесі спеціалізації умовного рефлексу сфера поширення цих потенціалів значно звужується і зростає умовно-рефлекторний ефект (М.Н. Ліванов).

Механізм іррадіації нервових процесів у даний час з точністю не встановлений. Іррадіація порушення обумовлена здатністю цього процесу до просторового поширення у вигляді нервових імпульсів. При наявності тісного взаємозв'язку між нейронами таке поширення хвилі порушення по нервовій тканині не викликає сумнівів. Правда, деякі дослідники думають, що іррадіація порушення відбувається "безімпульсним" шляхом, тобто порушення, що виникло в нервових клітках під впливом аферентних імпульсів, не поширюється на сусідні клітки, і в цих нейронах виникає лише підвищення збудливості під впливом ретикулярної формації, що збуджується тими ж аферентними імпульсами через неспецифічні аферентні волокна. Отже, одночасно з порушенням визначеного пункту кори відбувається підвищення збудливості сусідніх нейронів, тобто іррадіація порушення.

Більш складним і ще недостатньо вивченим є механізм іррадіації і концентрації гальмового процесу. Насамперед, необхідно пам'ятати, що, хоча нейрофізіологічними дослідженнями і встановлене існування спеціального гальмового апарата на синаптичному рівні, однак не вдається виявити якого-небудь спеціального апарата поширення гальмового процесу. Правда, було показано, що вироблення різних видів внутрішнього гальмування супроводжується гіперсинхронізацією електричної активності кори, що поширюється транскортикально зі швидкістю 0,781 м/с. Ця величина в багато сотень раз перевищує швидкість поширення гальмового процесу, установлену за класичною методикою слюновидільних умовних рефлексів, і збігається з величинами, характерними для швидкості поширення збуджувального процесу. Тому можна припустити, що явище гіперсинхронізації відбиває не кінцевий етап гальмування, а порушення, яке поширюючись по корі, активує на своєму шляху гальмівні синапси і тим самим приводить до іррадіації гальмового процесу.

Отже, можна припустити, що виникаюча в окремих ділянках мозку активація гальмівних синапсів і є механізмом іррадіації гальмування, а поступове зникнення цієї активації являє собою механізм концентрації гальмового процесу.

Явище позитивної індукції чітко виявляється в посиленні умовно-рефлекторної реакції після застосування гальмового подразника. Найбільш частим проявом негативної індукції є гальмування умовних рефлексів при дії сторонніх подразників, тобто зовнішнє безумовне гальмування, коли процес порушення, викликаний стороннім подразником, індукує навколо себе процес гальмування.

Взаємна індукція нервових процесів насамперед залежить від їхньої сили. Так, наприклад, позитивна індукція виникає тільки при визначеній силі гальмового процесу. При ослабленні гальмування (наприклад, при дії сторонніх подразників) позитивна індукція зникає. Точно так само і негативна індукція виникає при визначеній силі збуджувального процесу, а при збільшенні сили порушення підсилюється до визначеної межі й індуковане ним гальмування.

Індукція є тимчасовим явищем. Вона виникає тільки при визначеному ступені концентрації нервового процесу, а при подальшому його зміцненні зникає. Механізм взаємної індукції нервових процесів остаточно не встановлений. Передбачається, що в основі явищ індукції лежать електротонічні зміни збудливості нервових клітин головного мозку.

Поширення нервових процесів і їх взаємний вплив один на одного тісно пов'язані між собою. Установлено, що після виникнення того чи іншого нервового процесу у визначеній ділянці мозку насамперед виникає індукція протилежного процесу в сусідніх ділянках, а після цього настає іррадіація первинно виниклого процесу. Потім настає зворотний рух цього нервового процесу до вихідного пункту, тобто його концентрація.

Зміни збудливості в різних пунктах кори, обумовлені взаємодією іррадіації, концентрації і взаємній індукції процесів порушення і гальмування, відбуваються хвилеподібно. Тому в тому самому ділянці кори в різний час спостерігається перехід від загальмованого до незагальмованого станам.

Це взаємодія руху і взаємної індукції нервових процесів забезпечує дуже точне пристосування умовно-рефлекторної діяльності до змін зовнішнього середовища. "Ясно, що закон іррадіації і концентрації і закон взаємної індукції тісно зв'язані один з одним, взаємно обмежуючи, врівноважуючи і зміцнюючи один одного й у такий спосіб обумовлюючи точне співвідношення діяльності організму до умов зовнішнього середовища".

У кожен даний момент завдяки іррадіації нервових процесів і їхньої взаємної індукції в різних ділянках мозку виникають вогнища порушення і чи гальмування, як називав це І.П. Павлов, виникає "функціональна мозаїка". У будь-якому конкретному випадку ця функціональна мозаїка визначається співвідношенням таких факторів, як характер і локалізація зовнішніх роздратувань, іррадіація і взаємна індукція нервових процесів. Таку функціональну мозаїку кори можна наочно бачити, якщо вживити у кору велика кількість електродів і спостерігати за виникаючими електричними реакціями мозку на екрані чи телевізора електронно-променевого осцилографа (М.Н. Ліванов).

2.3 Особливості фізичного виховання дітей з вадами слуху