Методика вивчення художньої культури (народного живопису) рідного краю у 10 класі

Размещено на http:www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1.Теоретичні основи вивчення культури рідного краю

1.1 Історія рідного краю: культурологічний аспект

1.2 Народний живопис Полісся

Розділ 2. Методика проведення уроку художньої культури на тему «Художня культура рідного краю»

2.1 Сутність і види інтерактивних методів навчання

2.2 Методика проведення інтерактивного уроку з художньої культури рідного краю

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження. Українська культура стала взірцем самобутньої краси,відображенням широкої душі наших пращурів. Тут яскраво представлене багатолітнє прагнення духовної гармонії і колорити рідного краю. Характерними рисами української культури є любов до природи, яскравість кольорів, цінність духовної чистоти, оспівування долі народу і піднесення духу,високе місце релігії,що підкреслюється ще язичницькою добою. З часом розвитку релігії визначну роль відіграють фактори високоморального способу життя з погляду на умови розвитку та становлення українського народу. Вони виростають з історії та користуються її сюжетами. Твори мистецтва в різних регіонах набувають свою власну, естетичну цінність, яка визначається не культовим призначенням, а художніми цінностями. Мета українського мистецтва - оспівування природної та духовної краси та злаженості. Саме в живописі, представленому народом, описані почуття прекрасного,приналежності життя українця до рідної землі,природи,а отже і культури. Тема „Художня культура рідного краю” на уроках художньої культури вивчається в 10 класі, що і визначає актуальність дослідження. художній культура живопис інтерактивний

Об'єктом дослідження є навчально-виховний процес в контексті вивчення художньої культури у 10 класі.

Предметом дослідження є методика вивчення художньої культури (народного живопису) рідного краю у 10 класі.

Метою дослідження є визначення специфіки вивчення художньої культури рідного краю у 10 класі.

Відповідно до мети дослідження у курсовій роботі вирішуються такі завдання:

- висвітлити культурологічний аспект історичного розвитку Полісся;

- дослідити народний живопис Полісся;

- розкрити сутність інтерактивного навчання;

- висвітлити процес формування знань про художню культуру рідного краю шляхом інтерактивного навчання у 10 класі.

Методи дослідження: метод аналізу та синтезу, метод системного аналізу, бібліографічний метод.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення культури рідного краю

1.1 Історія рідного краю: культурологічний аспект

Поліський край - земля правічних легенд й архаїчних традицій. Саме тут, серед лісів та боліт, суворих кліматичних умов, тисячолітніми потугами невпинного поступу виплекано самобутню культуру. Як тільки не називають наш край! І «перлиною українського полісся», і «Уралом в мініатюрі», і «окрасою теренів поліських».

Полісся - історико- етнографічна область прабатьківщини слов'ян, давня етноконтактна зона. Полісся розташоване на території чотирьох держав: Білорусі, України, Польщі та Росії.

Як і Карпати, воно зберегло найдавніші релікти праслов'янської та праукраїнської культури, що є постійними об'єктами вивчення дослідників-археологів, істориків, фольклористів, етнографів. Історико-етнографічний регіон Полісся приваблює увагу науковців та дослідників-аматорів особливостями традиційно-побутової матеріальної і духовної культури, мови його населення. Виразно специфічними є і сучасні етнокультурні процеси цієї території.

Уперше назва Полісся зафіксована у літописі за Іпатіївським списком. У джерелах XIV--XVI ст. ця назва найчастіше функціонувала у вигляді спільнокореневих топонімів Подлесьє, Полясє, Полєсє. Історико-етнографічні межі цієї зони теж визначалися по-різному, однак переважає думка, що вона охоплює басейн річки Прип'ять та сусідні райони лісової смуги. Цю територію вважали центром поліської області ще дослідники XVI--XIX ст. М. Стрийковський, Г. де Боплан, В. М.Татищев та ін., про що переконливо свідчать залишені ними картографічні матеріали. Усталення в науковій літературі назви Полісся супроводжується подальшою конкретизацією за назвами етнічних зон -- Білоруське Полісся, Українське Полісся, Російське Полісся, Литовське Полісся, Польське (Люблінське) Полісся. Такий поділ почасти відображав і певну етнолінгвістичнунеоднорідність регіону.Мовознавці стверджують, що східнослов'янська етимологія назви Полісся закорінена у семантиці лісу та болота (лісиста місцевість, лісок). Вона має балтський аналог (Pala, Pelesa, Pelysa), що в литовській і латиській мовах має значення болотистий лісок. Це може свідчити про спільний балто-слов'янський корінь назви Полісся, а отже -- про паралелі між східнослов'янським етнонімом поліщуки (вперше зафіксований у документах XVII ст.) і давнім екзоетнонімомpolexiani.

Українське Полісся поділяється на Правобережне та Лівобережне -- залежно від розташування на берегах Дніпра. Відповідно до цього уживаємо також назви Східне й Західне Полісся. Західне Полісся називають також Прип'ятським, східне -- Наддеснянським або Чернігівським, розмежовуючи такі номінації тоді, коли йдеться про Полісся по обох берегах Дніпра. В етнографічній літературі дуже часто під Східним Поліссям мають на увазі східну частину правобережного Полісся, приблизно на схід від р. Ясельда, далі -- Прип'яті, до впадання у неї Горині і вниз по цій річці. Землі, що лежать на захід від вказаного кордону аж до р. Західний Буг, складають Західне Полісся.

До 20-их рр. ХХ ст. Полісся ділили за належністю земель до тієї чи іншої губернії й повіту: Волинське, Київське, Чернігівське, Брянсько-Жиздринське, Мінське, Могилівське, Гродненське. За сучасним адміністративним поділом вирізняємо Полісся українське, білоруське та брянсько-жиздринське (російське). Українське Полісся має регіони за назвами областей: Волинське, Рівненське, Житомирське, Київське, Чернігівське, Сумське. А от сучасна українська фізична карта районує українську частину Полісся на такі зони: Волинське, Мале, Житомирське, Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське. За чинним адміністративно-територіальним поділом Полісся охоплює Північну Київщину, Чернігівщину, Житомирщину (окрім південних районів), північні райони Сумської області, Рівненщину та Волинську область (окрім крайнього півдня останніх двох областей). Південну межу Полісся за діалектними ознаками мовознавці визначають умовною лінією Володимир-Волинський -- на південь від Луцька -- Здолбунів -- Житомир -- Фастів-Васильків -- Переяслав-Хмельницький -- Прилуки -- по річці Сейм.

Цікавою є історія зародження та становлення поселень краю, яку творили українці, німці, євреї та поляки, чехи та росіяни.На території Східної Волині селище Володарськ-Волинський належить до найдавніших населених пунктів. Зручне географічне розташування, неозорі землі та повноводні ріки з давніх-давен сприяли активному заселенню краю. Найдавніші поселення на території сучасного селища існували вже в епоху доби міді. У 9 - 13 ст. територія, яку займає сучасна Володарщина, знаходилась на порубіжжі Волині і Київщини. Активне залюднення краю і виникнення населених пунктів припадає на кінець 14 - поч. 15 ст.

Отже, історія нашого краю сягає ще давніх часів, що із впевненістю дозволяє говорити про широке культурне надбання. Це дає можливість глибше вивчати художню культуру рідного краю як загалом,так і живопис окремо в контексті всієї культури загалом.

1.2 Народний живопис Полісся

Народний живопис Полісся - один з важливих компонентів духовної культури цього краю. Осмислення живопису як образотворчої частини загального обрядово-фольклорного цілого, семіотичний підхід до фактів живопису дає змогу проникнути в контекст його позасюжетних і позатематичних зв'язків, чіткіше визначити його ритуально-магічні та побутово-утилітарні функції. Однак вивчення народного живопису Полісся, зокрема іконопису та народної картини, потребує ще багато зусиль. Адже народний іконопис не був предметом систематичного збирання та вивчення, ще у XVIII - XIX ст. зазнавав утисків і переслідувань з боку офіційних церковних кіл. Протягом усіх років радянської влади народна ікона і картина не тільки не вивчалися, але навіть в окремі періоди заборонялися і знищувалися. До того ж сучасний стан справ із збиранням і вивченням образотворчого фольклору Полісся, порівняно із Середньою Наддніпрянщиною, Поділлям, Прикарпаттям, є значно гіршим і складнішим. Саме тому і в музеях, і в приватних зібраннях народна ікона і картина Полісся за кількістю значно поступається творам із інших регіонів. Причин цьому можна назвати кілька, серед яких основною є архаїчність фольклору Полісся, що, з одного боку, сприяє збереженню давніх дохристиянських фольклорно-обрядових традицій, а з іншого - обмежує і гальмує проникнення та варіативне продукування нових іконографічних факторів, зокрема й ікон. Відсутність багатства та розмаїтості народного образотворчого матеріалу у селах Полісся відзначали ті дослідники, які раніше відвідували села Полтавщини, Київщини, Поділля.

Народна ікона. За стильовими ознаками і критеріями, народні ікони Полісся можна умовно поділити на такі групи: а) ікони кустарні (створювані у іконописних майстернях); б) ікони наївно-авторські (створювані поодинокими умільцями, зокрема, дяками сільських та містечкових храмів); в) ікони з елементами навченості (створювані людьми, які засвоїли ази художньої освіти, але світогляд яких залишився народно-наївним); г) ікони-копії або переспіви відомих творів на релігійну тематику. Найбільш стабільними щодо художнього рівня, позначеними певною стильовою виразністю та іконографічною нормативністю є ікони кустарні. Найбільшу концентрацію кустарної ікони спостерігаємо у селах та містечках Київського Полісся. Народні ікони київської школи, позначені певними кольорово-пластичними та іконографічними особливостями, були виявлені у досить віддалених селах Полтавщини і Черкащини, чимало їх було і нині є у селах зазначених ареалів Полісся. Ці ікони писалися на дошках здебільшого ґрунтованих тонким шаром рослинного клею; рідше вживався олійно-крейдяний ґрунт. Живописну основу такої ікони становить локальна кольорова пляма, нанесена рідкою фарбою. У потрібних місцях на локальну пляму накладається корпусний мазок, який моделює форми предметів, здійснює прийом "оживлення" - властивий як для іконопису, так і для народного розпису. Однією з образних домінант кустарної ікони, як і більшості народних ікон взагалі, є її орнаментальний характер. Площинність орнаментального простору передбачає космологічний простір обрядового оживлення та спроектованість на глядача - углиб його свідомості й почуттів. Найхарактернішою ознакою кустарної ікони київських майстрів є наївний засіб додаткової орнаментації - симетричні квіткові утворення у вигляді окремих квітів, суцвіть та "яблучок" обабіч німбів у горішній частині ікон, а також обведення контурів світлими крапочками та рисочками, нанесені на рами рослинного орнаменту. Характер квітково-орнаментальних вставок у горішній частині (замість канонічних архангелів, пророків, апостолів, святих), характер та значення пунктирних контурних обведень, досить стримана кольорова гама дають підставу зарахувати ці твори до таких, що створювалися місцевими майстрами за зразками або під впливом київських ікон. Хоч щодо іконографії вони становлять варіативну подобу останніх, однак у них відчутна менша реміснича набитість руки: постаті, одяг, обличчя певною мірою деформовані й спрощені, колорит більш темний, контурні обведення мають рудиментарний характер.

До сфери впливу Київських іконописних шкіл слід зарахувати й ікону "Божа матір Печерська" (Музей Івана Гончара; знайдена у с. Дружнє Бородянського р-ну) з пишними квітково-орнаментальними вставками обабіч золотого престолу-трону, на якому сидить Богородиця з Ісусом-дитиною, чиї широко розкинуті руки простерті не тільки над святими Антонієм і Феодосієм, а прагнуть обійняти і захистити весь світ.

Серед народних ікон Полісся рисами бароковості і мистецтва Середньовіччя найбільш позначені ікони із зображенням Юрія Змієборця. З цього погляду найцікавішою є ікона XVIII ст. з Волині (зберігається у Києво-Печерській Лаврі), на якій Юрій зображений у вигляді казкового героя - із мечем в руці, а змій має вигляд по-справжньому страшної пекельної потвори. У нижній частині ікони з наївною безпосередністю змальовано сцени тортур і катувань Юрія. Риси київського наївного іконопису спостерігаємо в іконі "Юрій Змієборець", зафотографованій М.Матійчуком у с.Ілінці Чорнобильського р-ну (зона відчуження), та зафотографованих ним же іконах "Свята Варвара" (с.ОзеряниОлевського р-ну Житомирської обл.), "Святий Миколай" (с.РадовольОлевського р-ну Житомирської обл.), "Божа матір з немовлям" (с.КорощиноОлевського р-ну Житомирської обл.).

Значна частина народних ікон Полісся як у формальному, так і змістовно-обрядовому планах відрізняється від ікон, розглянутих вище. Це насамперед твори іконописних шкіл Чернігівщини, які, за Л.Поповою, існували в с. Семенівка поблизу Новозибкова та "недалеко від Новгорода-Сіверського". Продавалися ікони на великих ярмарках у Стародубі та Новозибкові. На сьогодні у фондах Музею архітектури і побуту України (Київ) зберігається ряд ікон з Чернігівщини, серед яких принаймні шість мають стильову, іконографічну та кольорово-колористичну спорідненість. Насамперед впадає в око те, що вони значно відрізняються від ікон, які тяжіють до київської школи. Останні, як було з'ясовано, здебільшого можуть бути зараховані до народного примітиву та позначені рисами наївної фольклоризованоїбароковості. Натомість ікони чернігівської школи більше тяжіють до, так би мовити, зовнішнього іконописного професіоналізму. Вони досить великі за розміром, дошки ґрунтовані олійно-крейдяним ґрунтом. Зображення більш конструктивно-лінійне; принцип іконної явленості бере гору над наївно-картинною почуттєвістю. Домінуючий колір в них жовтий, за ним - червоний, темно-синій, рожевий. Яскравою іконографічною ознакою стає наявність у горішній і частково в середній частинах великих багатопелюсткових квітів, які попри умовність тяжіють і до реальних рослинних прототипів - айстр, ромашок, мальв.

Серед ікон, знайдених на території Полісся, є чимало таких, які несуть відбиток професіонального і народного іконопису різних шкіл і напрямів. Так, ікона "Недріманне око" з с. ЧоповичіМалинського р-ну Житомирської обл. (Музей Івана Гончара) за сюжетом та певними стильовими ознаками тяжіє до ікон Поділля; є також твори з рисами народного іконопису Галичини. Створювали ці ікони сільські умільці-самоуки невідомо за якими зразками.

Явищем, позбавленим аналогій серед відомих нам народних ікон Полісся, є ікона "Різдво Марії" (с. Новоселиця Любомльського р-ну Волинської обл.) з Музею Івана Гончара. Ця ікона датована XVIII ст., та щодо іконографії і характеру виконання є зразком проникнення народно-аматорського мистецтва у храмовий іконопис

Слід зауважити, що ікони різних ареалів Полісся різняться між собою за кольоровими акцентами та уподобаннями. Загальний колорит поліських хатніх ікон більш приглушений, не такий дзвінкий і веселий, як тих, що побутують на Полтавщині й Черкащині. Улюблені кольори - червоний (цегляний, з домішками брунатного), жовтий і зелений. Однак, якщо в іконах, які тяжіють до київських шкіл, домінує червоний, то в тих, які створювалися в центрах Чернігівщини, - жовтий. Не вдаючись у складну семантику цих кольорів, зазначимо, що червоний більш земний, пов'язаний із людським началом, а жовтий (золотий) - колір ієрархічного верховенства, святості й сакральності; зелений колір асоціюється з рослинністю, життям.

Сюжети ікон втілюють дві основні ідеї. Це християнська ідея жертовної любові (Христос, Божа матір) і більш прагматична ідея заступництва (св. Миколай, Варвара, Параскева, Юрій Змієборець, архистратигМихаїл). Народна ікона синтезує історичний, побутово-виробничий і духовний досвід народу, відбиває його смаки та уподобання, морально-етичні орієнтири.

Народна картина. Українська народна картина, створювана у XVIII - ХХ ст. художниками-ремісниками (на замовлення), кустарями (на продаж; так звана "базарна" картина) та наївними майстрами-авторами (для себе, знайомих, на виставку) на Поліссі, зібрана і зафіксована найменшою мірою. Так, найдавніший жанр-сюжет народної картини "Козак Мамай" нині представлений лише трьома екземплярами у Чернігівському художньому музеї. Один із них надійшов у 1952 р. з Київського історичного музею, ще один - з колекції Г.Галана. Такі картини, як правило, створювалися на замовлення. Образ козака-бандуриста не стільки картинний, скільки іконно-явлений, космологічний. Щодо "Мамаїв" Чернігівщини, місце створення жодного з них на сьогодні точно не встановлене. Однак наявність цієї картини на території Полісся, безперечно, є важливим культурним здобутком цього краю.

Краєвиди з хатками, водою, лісом, мисливцем у човні (техніка - олія на полотні або фанері) здебільшого позбавлені як сюжетної, так і іконографічної єдності, проте мають дещо спільне у кольорово-колористичному вирішенні. Щодо народних натюрмортів, то пошуки у фондах музеїв, польових матеріалах М.Матійчука не дали змоги з'ясувати хоч якоїсь спільної іконографічно-традиційної основи. Також не виявлено на Поліссі традиційних народних картин "Катерина" (за Т.Г.Шевченком), "Наталка і Петро" та "Тікай, Петре з Наталкою..." (за І.П.Котляревським), також - "Козак і дівчина біля криниці", "Ангел стереже дітей...".

Із традиційних живописних речей на Поліссі зафіксовано "базарний" килимок (на клейонці або папері) з парносиметричними оленями і лебедями, зафотографований у с. Гошев Овруцького р-ну Житомирської обл. Такі килимки у післявоєнний час були популярні у селах Карпат, Львівській і Тернопільській обл. та на Поділлі. Іконографія їх становить модель-ідеограму Світового дерева.

Серед так званої авторської народної картини насамперед слід назвати твори Трохима Черватюка (нар. 1902 р.) з Житомира. Це типовий "наївний" художник побутово-етнографічного плану. В його картинах, присвячених поліському селу старих часів ("Вечір в сім'ї на Поліссі", "Поліська техніка" та ін.), документально й вірогідно відтворені інтер'єри сільських хат, скрупульозно "перераховані" предмети побуту, знаряддя ручної праці. Т.Черватюк створив також чимало робіт на тему війни - громадянської та Другої світової. Однак художньо найцінішими є його твори етнографічного характеру, в яких можна угледіти певний вплив лубочної гравюри XVIII-XIX ст. та художників-передвижників.

Живописні твори Пилипа Захарчука з Житомира за багатьма ознаками найближчі до народної картини і водночас до творчості так званого народницького реалізму (М.Пимоненко, С.Васильківський, І.Їжакевич). Художник оспівує, дещо ідеалізуючи у дусі "тихих верб" і "рідних бродів", минувшини літньо-благодатної хутірської України. Однак картини написані впевнено і добротно, сили і життєвої правди їм додає наскрізний образ щедрої української природи - зелені маси дерев із кремезними стовбурами, від яких віє вегетативною силою, могутні пагорби, облиті золотом стиглих хлібів.

Народний розпис. Народний розпис (писанки, розписані весільні скрині, іграшки й інші вироби з дерева) щодо кольорово-формальних чинників може бути зарахований до живопису.

Значна кількість писанок практично всіх ареалів Полісся були зібрані ще у ХІХ ст. для Лубенського музею Є.Н.Скаржинської та представлені у книзі С.К.Кульжинського (кольорові й чорно-білі таблиці). Писанки Чернігівщини та сучасної Сумщини (Глухівський, Новгород-Сіверський, Кролевецький, Стародубський повіти) подані Пелагеєю Литвиновою в альбомах "Южно-Русский орнамент. Выпуск 1" (1899) та "Южно-Русскийнародный орнамент. Выпуск 2" (1902).

Орнамент писанок Полісся загалом має рослинно-геометричний характер. Його мотиви не настільки структуровані й подрібнені, як писанок Карпат і Прикарпаття, і водночас не настільки рослинно-декоративні, як писанок Полтавщини і південних регіонів. Геометричність та конструктивність їх орнаменту досягається шляхом геометризації рослинних форм, які набувають компактно-виразного вигляду. Щодо цього, а також щодо колористичних уподобань, у яких перевага надається червоній, чорній і білій барвам, писанки Полісся мають деяку схожість із писанками Поділля. Основні мотиви - "вазон", "повна рожа", "грабельки", "кучері", "млинці", "вітрячки", "кривульки".

Мотиви "вазон", "букет", "виноград", "квітка", "яблучко" найбільш поширені у розписах весільних скринь та дерев'яних тарілок, зокрема на Чернігівщині. На Волині та в інших ареалах Полісся мальовані скрині зустрічаються зрідка.

Марія Приймаченко. Творчість Марії Приймаченко (1908-1997, с. Болотня Іванківського р-ну Київської обл.) демонструє поєднання орнаментально-декоративних начал народної вишивки, писанок, розпису і фігуративних начал народної картини. Творча манера майстрині тяжіє до фігуративно-сюжетної картинності. Її твори органічно пов'язані з пісенним фольклором, з поліським казками, легендами та повір'ями. Образ українського Полісся в її баченні є синтезом численних образів лісу, озера, струмка, болота, лісових квітів, грибів, лісових і болотяних (фантастичних) звірів і птахів.

Творчість Марії Приймаченко - культурний феномен не тільки українського, а й міжнародного значення. Так, символіко-містичне, пророче значення має її апокаліптичний цикл страшних звірів, у якому закодоване передбачення чорнобильської катастрофи.

Отже, проаналізувавши даний наочний матеріал можна сказати,що поліський живопис, зокрема ікони, картини та розписи, були глибоко пов'язані як з духовною, так і з побутовою матеріальною сторонами тогочасного суспільства. Широкий вплив на формування живопису мали релігійні вірування предків,що були прив'язані до природного середовища, його краса,гармонія внутрішнього стану людини, духовний розвиток християн, а також історичні події, що сприяли становленню майстрів живопису Полісся.

Розділ 2. Методика проведення уроку художньої культури на тему:

«Художня культура рідного краю»

2.1 Сутність і види інтерактивних методів навчання

В умовах традиційних форм та методів навчання школярі, пасивно отримуючи інформацію, не вміють здобувати її самостійно і застосовувати те, що знають.

Натомість соціальне замовлення не тільки України, а й світового співтовариства вимагає перш за все людей, здатних самостійно самовдосконалюватися. Це знайшло відображення і у доповіді ЮНЕСКО "Освіта: прихований скарб", де проголошено: "Людина має навчитися: пізнавати, тобто оволодівати інструментарієм, необхідним для розуміння того, що відбувається у світі; діяти таким чином, щоб робити потрібні зміни у середовищі свого мешкання; жити в суспільстві, беручи участь у всіх видах людської діяльності" [5, 31].

Слід звернути увагу на третій пункт, що також є кризовим моментом сучасної шкільної освіти, адже відійшовши від тоталітарного розуміння та культивування колективу та колективізму, наша школа часто заходить на позиції крайнього, деструктивного індивідуалізму, формуючи випускника, неготового до життя, а особливо до плідної спільної роботи в колективі, де йому доведеться жити та працювати.

Цілеспрямований розвиток індивідуальності можливий лише тоді, коли теорія освіти не декларуватиме необхідність творчості педагога і творчості школяра, а систематично за допомогою доцільних методів втілюватиме її у навчально-виховному процесі.

Особистісно-зорієнтоване навчання у цьому плані є досить перспективним, оскільки воно виходить із самоцінності особистості, її духовності та суверенності. Його метою є формування людини як неповторної особистості, творця самої себе і своїх обставин.

Відповідне методичне забезпечення має ґрунтуватися на діалогічному підході, який визначає суб'єкт-суб'єктну взаємодію учасників педагогічного процесу, їх самоактуалізацію і самоорієнтацію. Технології такого спрямування передбачають перетворення суперпозиції вчителя і субординізованої позиції учня в особистісно рівноправну позицію. Вона й дає дитині можливість бути суб'єктом навчальної діяльності, що сприяє практичній реалізації її прагнення до саморозвитку, самоствердження.

Визначальним для особистісно-зорієнтованого навчання має бути соціокультурний діалог у системі "педагог - дитина" на основі її розуміння, прийняття і визнання.

Якнайактивніше сприяють цьому інтерактивні методи навчання, що активно розробляються останнім часом. Завдяки закладеним в їх суть самостійній діяльності та груповій взаємодії вони можуть бути корисними та перспективними для вчителя та для учнів.

Теоретичною основою запровадження інтерактивних методів навчання мусять бути системний, особистісно-зорієнтований та діяльнісний підходи до побудови дидактичних процесів; теорія оптимізації педагогічного процесу (Ю.К.Бабанський, М.М.Поташник), а також інваріантність процесу навчання, уроку як конкретної форми існування процесу засвоєння знань і методу навчання як мікродіяльності навчання.

Методологічною основою - розробки сучасних українських та зарубіжних педагогів у галузі методів та технологій навчання. Теоретичні та практичні розробки в цій галузі належать В.Гузєєву, А.Гіну, О.Пометун, Л.Пироженко, А.Фасолі.

Термін "інтерактивний" прийшов до нас з англійської і має значення "взаємодіючий". Існують різні підходи до визначення інтерактивного навчання. Одні вчені визначають його як діалогове навчання: "Інтерактивний - означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп'ютером) або ким-небудь (людиною). Отже, інтерактивне навчання - це перш за все діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня" [5, 4]. Ми схиляємося до визначення, О.Пометун та Л.Пироженко: "Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)…" [12, 7].

Які сильні сторони інтерактивних методів навчання? Перш за все - підвищення "ККД" процесу засвоєння інформації. За даними американських вчених, під час лекції учень засвоює всього лиш 5% матеріалу, під час читання - 10%, роботи з відео/аудіоматеріалами - 20%, під час демонстрації - 30%, під час дискусії - 50%, під час практики - 75%, а коли учень навчає інших чи відразу застосовує знання - 90%[12, 9]. Як бачимо, відносно пасивні методи навчання(коли учень лише засвоює та відтворює інформацію) мають на рівень (в 5-10 разів) нижчу ефективність, ніж активні та інтерактивні.

Під час інтерактивного навчання учень стає не об'єктом, а суб'єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку (це особливо важливо для старшокласників). Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання, що сприяє його ефективності.

Завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів при правильній їх організації зростає цікавість до процесу навчання.

Особлива цінність інтерактивного навчання в тому, що учні навчаються ефективній роботі в колективі.

Інтерактивні методи навчання є частиною особистісно-зорієнтованого навчання, оскільки сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі і потенціалу.

Методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (на практиці від 2 до 6-ти осіб), другі - спільну роботу та взаємонавчання класу.

Групові методи:

Робота в парах. Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв'ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед класом про результати.

Робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок).

2+2=4. Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3 хвилини), обов'язково доходять до спільного рішення, потім об'єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об'єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.

Карусель. Учні розсаджуються в два кола - внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу - для дискусії (відбуваються "попарні суперечки" кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані).

Робота в малих групах. Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: "спікер" - керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), "секретар" (веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні), "посередник" (стежить за часом, заохочує групу до роботи), "доповідач" (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи).

Акваріум. У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі класу, після обговорення викладає результат, а решта груп слухає, не втручаючись. Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ групи і власні здобутки.

Фронтальні методи:

Велике коло. Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Вчитель може взяти слово після обговорення.

Мікрофон. Це різновид великого кола. Учні швидко по черзі висловлюються з приводу проблеми, передаючи один одному уявний "мікрофон".

Мозковий штурм. Загальновідома технологія, суть якої полягає в тому, що всі учні по черзі висловлюють абсолютно всі, навіть алогічні думки з приводу проблеми. Висловлене не критикується і не обговорюється до закінчення висловлювань.

Мозаїка. Це метод, що поєднує і групову, і фронтальну роботу. Малі групи працюють над різними завданнями, після чого переформовуються так, щоб у кожній новоствореній групі були експерти з кожного аспекту проблеми (наприклад, кожна первинна група аналізувала один вірш Т.Шевченка, після переформування перша нова група повинна узагальнити тематику всіх опрацьованих віршів, друга - ідейне навантаження, третя - образи, четверта - форму).

Ажурна пилка. Метод дозволяє вам працювати разом, щоб вивчити значну кількість інформації за короткий проміжок часу, а також заохочує вас допомагати один одному вчитися навчаючи. Під час роботи за допомогою методу “Ажурна пилка” ви повинні бути готовими працювати в різних групах. Спочатку ви будете працювати в “домашній” групі. Потім в іншій групі ви будете виступати в ролі “експертів” з питання, над яким ви працювали в домашній групі та отримуєте інформацію від представників інших груп. Ви знову повернетесь у свою “домашню” групу для того, щоб поділитися тією новою інформацією, яку вам надали учасники інших груп. Отже, за допомогою методу “Ажурна пилка” за короткий проміжок часу можна отримати великий обсяг інформації.

Інтерактивне навчання на практиці. Слід провеси вступне заняття, на якому пояснити, що таке інтерактивне навчання, довести до відома учнів та опрацювати з ними правила роботи в групах, складені у зрозумілій формі . Потрібно постійно контролювати процес, досягнення поставлених цілей (вони повинні бути чітко сформульовані і легко контрольовані), у випадку невдачі переглядати стратегію і тактику роботи, шукати і виправляти недоліки. Урок не повинен бути перевантаженим інтерактивною роботою. Оптимально (з практики) - 1-2 методи за урок.

Слід поєднувати взаємонавчання з іншими методами роботи - самостійним пошуком, традиційними методами.

Неможливо побудувати весь процес навчання виключно на інтерактивних методах. Це один з багатьох прийомів, які допомагають досягнути мети і приносять результат тільки в поєднанні з іншими.

У процесі застосування інтерактивного навчання можуть виникати різні проблеми та труднощі.

За умови вмілого провадження інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально важливих навиків роботи в колективі, взаємодії, дискусії, обговорення. При застосуванні інтерактивного навчання поглиблюється мотивація.

Як показали результати педагогів-практиків, після запровадження цих методів можна констатувати наступні зрушення:

1. учні набули культури дискусії;

2. виробилося вміння приймати спільні рішення;

3. поліпшились вміння спілкуватися, доповідати;

5. якісно змінився рівень володіння головними мисленнєвими операціями - аналізом, синтезом, узагальненням, абстрагуванням.

Отже, інтерактивне навчання дає змогу наблизити викладання до нового, особистісно-зорієнтованого рівня. Воно дозволяє в повнішій мірі розкривати та розвивати інтелектуальний потенціал учнів, допомагає навчитися формувати особисту думку, а відтак сприяє вибудуванню життєвої позиції. В загальному інтерактивне навчання дає сильний поштовх до становлення розвиненої самодостатньої особистості учня, що прагне до саморозвитку та самопізнання.

2.2 Методика проведення інтерактивного уроку з художньої культури рідного краю

Розглянемо приклад уроку з художньої культури на тему «Народний живопис Полісся» у 10 класі з використанням інтерактивного методу.

Тип уроку: інтерактивний

Мета уроку:

- поглибити знання учнів з художньої культури рідного краю; дати характеристику шедеврам народного живопису Полісся та ознайомити з найвідомішими з них;

- виховувати інтерес до рідної культури, любов до рідного краю та збереження культурної спадщини українського народу;

- розвинути естетичні почуття, вміння бачити себе і свій рідний край в контексті культури України загалом; особисту життєву позицію щодо відношення до нації українців.

Обладнання уроку :

Презентація на тему: « Шедеври народного живопису поліського краю», портрети митців народного живопису.

Урок розділений на такі етапи:

- мотивація навчальної діяльності;

- оголошення і представлення теми і очікуваних результатів:

- надання необхідної інформації;

- інтерактивні завдання;

- підбиття підсумків та оцінювання результатів уроку.

Мотивація. На першому етапі уроку важливим є зосередити і привернути увагу учнів до витоків художньої культури рідного краю.

Починаємо з короткого запитання: «що ви знаєте про культурну спадщину Полісся?».

Мотивацію можна здійснювати шляхом бесіди, де вчитель окреслює коло питань, що розглядаються на уроці, при цьому наводяться цікаві приклади, залучається досвід дітей, використовується парадоксальність фактів тощо. Стануть у пригоді пісні, вірші, імітації, використання афоризмів, висловлювань, загадок; створення проблемних ситуацій.

На даному уроці для мотивації навчальної діяльності використовувалися такі питання:

«що ви знаєте про розвиток культури Полісся?»

«що ви знаєте про живопис Полісся?»

«які різновиди видів живопису Полісся ви знаєте?»

«де ви могли зустрічати твори народного живопису Поліського краю ?»

Після відповідей учнів проводимо невеликий аналіз початкових знань і переходимо до наступного етапу.

Оголошення і представлення теми і очікуваних результатів.

На даному етапі тема є чітко сформована, представлені також і завдання до даної теми.

« Художня культура рідного краю. Народний живопис Полісся»

Завданнями уроку для учнів є:

1. визначити особливості та специфіку розвитку народного живопису на Поліссі;

2. визначити основні види народному живопису ;

3. дати характеристику кожному з видів;

4. опрацювати наочний матеріал до теми;

5. сформувати ряд основних митців народного живопису на Поліссі;

6. навчитися класифікувати твори живопису рідного краю;

Завданнями для вчителя будуть :

1. подати основну інформацію культурного розвитку рідного краю;

2. подати конкретний матеріал аспектів формування народного живопису Полісся; види живопису,специфіка створення та стилістики творів мистецтва;

3. розмежувати завдання між групами учнів;

4. виховати любов і повагу до рідного краю, його культури і набутих матеріальних та художніх цінностей; громадянина своєї країни з глибокими патріотичними почуттями;

5. розвинути вміння бачити художню культуру рідного краю в контексті культури України загалом; особисту життєву позицію щодо відношення до нації українців.

В кінці уроку учні повинні будуть засвоїти:

- особливості розвитку народного живопису на Поліссі;

- види живопису та специфіку створення кожного з них;

- осмислити живопис як образотворчу частину загального обрядово-фольклорного цілого;

- зробити ряд висновків щодо сучасного культурного становища Полісся і України загалом.

Надання необхідної інформації. На етапі подання інформації використовується міні-лекція на тему: « Народний живопис Полісся». В даній лекції вчитель має на меті загально розкрити етапи завдань уроку.

Народний живопис Полісся - один з важливих компонентів духовної культури цього краю. Осмислення живопису як образотворчої частини загального обрядово-фольклорного цілого, семіотичний підхід до фактів живопису дає змогу проникнути в контекст його позасюжетних і позатематичних зв'язків, чіткіше визначити його ритуально-магічні та побутово-утилітарні функції. Однак вивчення народного живопису Полісся, зокрема іконопису та народної картини, потребує ще багато зусиль. Адже народний іконопис не був предметом систематичного збирання та вивчення, ще у XVIII - XIX ст. зазнавав утисків і переслідувань з боку офіційних церковних кіл. Протягом усіх років радянської влади народна ікона і картина не тільки не вивчалися, але навіть в окремі періоди заборонялися і знищувалися.

Види народного живопису Полісся:Народна ікона; Народна картина; Народний розпис.

Інтерактивне завдання. Інтерактивне завдання є найголовнішим етапом у проведенні уроку такого типу.

Його метою є засвоєння навчального матеріалу та досягнення результатів уроків.

В даному уроці для реалізації інтерактивного завдання використовуються такі методи: « Ажурна пилка »

Під час роботи методом «Ажурної пилки» учні повинні бути готовими працювати в різних групах.

1. Спочатку робота йде в «домашній» групі.

2. Потім в іншій групі учень виступає в ролі «експертів» з питання , над яким працювали в «домашній» групі та отримує інформацію від представниць інших груп. Учасники формують, та характеризують значення культури( живопису) рідного краю. Записують в зошит результати та висновки.

3. Потім знову учні повернуться в свою «домашню» групу для того, щоб поділитися тією ново. Інформацією, яку надали учасники інших груп.

Сформовано чотири групи по п'ять осіб кожна. Групи отримали по певному завданню :

«ЧЕРВОНІ»-охарактеризувати народну ікону, її стильові ознаки,особливості техніки та стилю написання.

«ЖОВТІ»- дати характеристику стилю та технічц написання народних картин Полісся, визначити основні сюжетні особливості.

«СИНІ»- охарактеризувати народний розпис та орнаментику.

«ЗЕЛЕНІ»- розповісти про творчість видатних майстрів живопису Полісся.

Підбиття підсумків та оцінювання результатів уроку.

Націй стадії уроку важливим є завершити всі види діяльності на уроці, дати відповіді на всі поставлені запитання. Потрібно відтворити всі етапи роботи на уроці і ще раз їх детально проаналізувати.

На підсумковому етапі уроку учням пропонується дати відповіді на наступні питання:

-Які чинники вплинули на формування живопису на Поліссі?

– Які види живопису рідного краю ви запам'ятали?

– Назвіть види живопису на поліссі.

– Які особливості створення та стилю творів живопису ви запам'ятали?.

– Як формувалися митці живописної справи Полісся?

– Яке враження у вас викликала презентація творів живопису майстрів?

– Чи був матеріал уроку достатньо переконливий?

– Чи були виконані всі поставленні завдання?

– Чи був опанований навчальний матеріал?

– Які труднощі виникли протягом уроку?

Отже, використаний в методиці проведення уроку інтерактивний метод дозволяє проаналізувати, класифікувати та конструктивно засвоїти матеріал, підготовлений учнями. Метод дав можливість чітко розмежувати та виконати основні завдання, поставлені на уроці, активізувати пізнавальну діяльність учнів, їх саморозвиток та інтелектуальні здібності.

Висновки

Отже, результати проведеного дослідження дають змогу зробити наступні висновки:

Проаналізувавши культурний аспект ми вияснили,що історія нашого краю сягає ще давніх часів, що із впевненістю дозволяє говорити про широке культурне надбання. Це дає можливість глибше вивчати художню культуру рідного краю як загалом,так і живопис окремо в контексті всієї культури загалом.

Дослідивши народний живопис з'ясовано,що поліський живопис, зокрема ікони, картини та розписи, були глибоко пов'язані як з духовною, так і з побутовою матеріальною сторонами тогочасного суспільства. Широкий вплив на формування живопису мали релігійні вірування предків, що були прив'язані до природного середовища, його краса, гармонія внутрішнього стану людини, духовний розвиток християн, а також історичні події, що сприяли становленню майстрів живопису Полісся. Народний живопис Полісся - один з важливих компонентів духовної культури цього краю. Осмислення живопису як образотворчої частини загального обрядово-фольклорного цілого, семіотичний підхід до фактів живопису дає змогу проникнути в контекст його позасюжетних і позатематичних зв'язків, чіткіше визначити його ритуально-магічні та побутово-утилітарні функції.

Проаналізувавши сутність і методи інтерактивного навчання було з'ясовано,що інтерактивне навчання змогу наблизити викладання до нового, особистісно-зорієнтованого рівня. Воно дозволяє в повнішій мірі розкривати та розвивати інтелектуальний потенціал учнів, допомагає навчитися формувати особисту думку, а відтак сприяє вибудуванню життєвої позиції. В загальному інтерактивне навчання дає сильний поштовх до становлення розвиненої самодостатньої особистості учня, що прагне до саморозвитку та самопізнання.

Була розроблена і подана методика проведення інтерактивного уроку з художньої культури на тему « Народний живопис Полісся».Використаний в методиці проведення уроку інтерактивний метод «Ажурна пилка» дозволяє проаналізувати, класифікувати та конструктивно засвоїти матеріал, підготовлений учнями. Метод дав можливість чітко розмежувати та виконати основні завдання, поставлені на уроці, активізувати пізнавальну діяльність учнів, їх саморозвиток та інтелектуальні здібності.

Список використаної літератури

1. Білан Т., Кутняк І.Шкільний курс художньої культури і методика його викладання: навчальний посібник. - Дрогобич. 2009. - 268 с.

2 .Гаврилова С. Народна картина в колекції Чернігівського художнього музею. Родовід. - Число 16.- С. 48 - 88.

3.Гін А. Прийоми педагогічної техніки. - Луганськ, 2004. - 84 с.

4. Інтерактивні методи навчання у підготовці спеціалістів для банківської системи України: Зб. наук. праць. - Суми - Харків, 2001. - 250 с.

5. Крамаренко С.Г. Інтерактивні техніки навчання як засіб розвитку творчого потенціалу учнів // Відкритий урок. - 2002. - №5/6.-С. 34 - 37.

6. Кульжинський С.К. Описание коллекции народных писанок. Выпуск первый. - Москва, 1899. -214 с.

7. Найден Олександр. "Базарні" килимки. Образ-ідеограма Світового дерева.// Народне мистецтво. - 2001. - №1-2.- С. 34-45.

8. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології. К, 2000. - 368 с.

9. Освітні технології. / За ред. О.М.Пєхоти. - К. - 2002. - 255 с.

10. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія і практика. - К., 2002. - 136 с.

11.Саган О. Інтерактивні методи навчання як засіб формування навчальних умінь молодших школярів // Початкова школа. - 2002. - №3.-С 47 - 50.

12. Саган О. Інтерактивні методи навчання як засіб формування навчальних умінь молодших школярів // Початкова школа. - 2002. - №3.-С 47 - 50.

13.Фасоля А.М. Особистісно-зорієнтоване навчання: дидактичний аспект // Українська мова і література. - 2003. - №48.- С. 56.

14. Фасоля А.М. Урок в умовах особистісно-зорієнтованого навчання // Українська мова і література. - 2003. - №46.- С. 45.

15. Интерактивное обучение: нове подходы // Відкритий урок. - 2002. -№5-6.-С. 56-62 .

16.Подласый И.П. Педагогика. - М.:ВЛАДОС, 1999. - Кн. 1.: 576 с.

17. Суворова Н. Интерактивное обучение: нове подходы // Инновации в образовании. - 2001. - №5. - С.106-107.

18. Хуторской А.В. Современная дидактика: Учебник для вузов. - СПб: Питер, 2001. - 544 с.

Размещено на Allbest.ru

...