Методичне забезпечення варіативного модуля "Технологія виготовлення дерев’яної іграшки"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ДЕРЕВ'ЯНА ІГРАШКА, ЯК ВИД НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ

1.1 Місце і роль дерев'яної іграшки у декоративно-прикладному мистецтві

1.2 Аналіз програми варіативного модуля «Технологія виготовлення дерев'яної іграшки»

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВАРІАТИВНОГО МОДУЛЯ «ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ДЕРЕВ'ЯНОЇ ІГРАШКИ»

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Ми живемо в складну для всієї планети епоху, коли на перший план висувається потреба збереження самої людської цивілізації на Землі. Не легкий та необхідний животворний період переживає і наше суспільство. Час ще активніше вимагає від художника глибини і змістовності його творчості, натуральної щирості, талановитості, уміння ввести людей у коло серйозних роздумів.

Дія мистецтва, конкретних його проявів в значній мірі зростає, коли воно звернено до актуальних потреб сучасності, розділяє з епохою її труднощі, радощі і здобутки. Художникам це необхідно для того, щоб вірно вибрати тональність своїх робіт, щоб не було в них ні надуманості, ні фальшу, щоб вони торкалися всіх таємних струн людської душі, заставляли думати і співпереживати і в той же час зміцнювати в людях оптимізм і мужність так необхідні в наш час.

Іграшка - давній, можливо багатогранний вид мистецтва, якась особлива поезія, захоплюючий казковий світ, приходить в кожну оселю з іграшкою.

В українській іграшці знайшли відображення явища історичного буття, етичні і естетичні уявлення. Вона засвідчує своєрідні мистецькі риси, виявляє художню обдарованість народу, його прагнення до краси, творчу фантазію.

Секрет привабливості іграшки у жвавості розповіді, в простоті, лаконізмі. Умовність зображення та узагальненість форм не бентежить дитину, в цьому вигаданому напівреальному, напівфантастичному світі для неї все своє добре знайоме і близьке. Він її захоплює, дає можливість щось домислити, до уявити. Світ іграшки, яка стала втіленням любові до дітей це світ симпатичних ляльок, лагідних звірів і співучих птахів. Майстер-художник схожий на доброго чарівника, все, що виходить з-під його рук пройняте любов'ю до природи, тонким гумором.

Цінність іграшки не лише в її зовнішньому художньому оформленні. Це безперечно важливий фактор. Разом з тим цінність і в тому на скільки вона активізує гру, спонукає дитину до дії, розвиває естетичне ставлення до світу.

Іграшка - пам'ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм що до освоєння людиною навколишнього середовища.

Еволюція іграшки зумовлювалась притаманною людині потребою у передачі життєвого досвіду, духовним запитам дитини.

Художні якості української іграшки формувались у руслі традицій національного декоративного мистецтва, зокрема таких його видів як деревообробництво.

Загальними мистецькими рисами української іграшки є лаконічність та виразність засобів формотворення і декорування, своєрідного емоційного ладу, надає її здатність звукоутворення і рухомості.

Іграшка перш ніж ввійти цілком у сферу дитячого середовища пройшла досить тривалий шлях еволюції і мутацій. Відчутних змін на цьому шляху, зазнали її функції та зміст і значно менше форма.

Дитина, наприклад, не оцінює іграшку, як витвір мистецтва, а бо як образ пов'язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак граючись нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально пластичної, кольорової, орнаментально-знакової) непомітно для себе, приєднується до місцевої, а через неї і до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний.

Однак слід зазначити, що новим етапом еволюції іграшки, новою закономірністю є частковий перехід останньої із сфери дитячої гри до сфери колекціонування музейних фондів та експозицій, прикрашення інтер'єрів.

Сучасна дитина здебільшого відірвана від того середовища, яке створило народну іграшку, народну пісню, вишивку, писанку. Народний майстер, особливо талановитий, своєрідний, а також виконавець, володіє традиційною образною мовою та багатьма мотивно-інтонаційними нюансами нового середовища, осередку, який становить складову частину етнонаціональної фольклорної культури. У такому разі посередником між майстром, як володарем цієї культури, і дитини, як спадкоємця її багатства, має бути педагог, вчитель. Він повинен привчити дитину не стільки гратися іграшкою, скільки вдивлятися в неї творчо, емоційно. Сприймати її як твір мистецтва.

Дерев'яні саморобки для дітей поширені в усіх областях України. Наприклад, ті ж коники - гойдалки виготовлялися практично всюди в Україні. Тому і я поставив собі завдання виготовити дерев'яну іграшку. Обміркувавши різні варіанти робіт, які запропонував мені викладач, я вибрав для себе таку тему: «Проектування, розробка технологічної документації та виготовлення іграшки коника - гойдалки». Мій вибір зупинився на цій темі тому, що в процесі роботи, я зміг би ознайомитись і спробувати на практиці виконати різні операції, пов'язані з різанням, свердлінням, токарною обробкою, а також, удосконалити загальну культуру праці.

Актуальність теми

Здавалося б, іграшка -- це дитяча забавка не варта уваги дорослої серйозної людини. Але завжди були по всій Україні майстри, які знаходили особливий сенс у виготовленні іграшок для дітей. Вправний тесляр творив із дерева коника-гойдалку. Таких коників обов'язково купували маленьким хлопчикам, і вони приносили дітям чимало щирої радості. Ми багато втрачаємо від того, що сьогодні дерев'яна народна іграшка переживає пору забуття, а виготовивши таку іграшку, я тим же хочу відновити традиції української іграшки і популяризувати її в моєму регіоні.

Отже систематизація іграшки проведена шляхом послідовного вибору характерних ознак й розподілу на їхній основі на підвиди, групи, типи, дозволить з'ясувати локалізацію глибше й повніше осмислити іграшку, як своєрідне явище культури українців.

модуль освіта іграшка дерев'яний

РОЗДІЛ І. ДЕРЕВ'ЯНА ІГРАШКА, ЯК ВИД НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ

1.1 Місце і роль дерев'яної іграшки у декоративно-прикладному мистецтві

Українська народна іграшка - дуже цікавий виріб який налічує багату історію та різновид. Народні іграшки були найулюбленішою розвагою в дитинстві не тільки наших дідусів, батьків але й в наш час.

Історія народних іграшок

Перші іграшки виникли вже дуже давно. Під час розкопок були виявлені іграшки ще давнього Єгипту і стародавнього Китаю. Вже у той час іграшки відрізнялися різноманітністю, але звичайно вони значно поступаються сучасним.

На території України найдавніші прототипи іграшки виявлені в с. Мезин Коропського району Чернігівської області. Це були фігурки пташок, вовка чи собаки, виготовлені з мамонтового бивня приблизно 25 тис. років тому. Мали вони обрядове значення. У IV--III тис. до н. е. трипільці виготовляли керамічні жіночі статуетки, різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків та ін.) та їх дитинчат, які символізували плодючість. В могильнику на території Львівської області археологами знайдено ліпні порожнисті фігурки пташок, що згодом трансформувалися в іграшки-свищики.

Дитячі іграшки давніх слов'ян (дерев'яні коники, качечки) знайдено під час розкопок на Наддніпрянщині. Датовані вони приблизно X -- початком XII ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи.У дохристиянський період іграшки переважно зображали священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв'язок з язичницьким культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року, святкові кульки тощо). Від українських іграшок періоду XIV--XVIII ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI століттях. У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок -- «пань», розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною і покритих прозорою поливою.

Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст. Найбільше виготовляли забавок на Наддніпрянщині, Поділлі, Прикарпатті. Серед тогочасних іграшок Наддніпрянщини кінця XIX ст. -- дерев'яні кухлики для зачерпування рідини, дерев'яні ляльки, маленькі моделі побутових речей (іграшкові товкачики, тачівки, рублі, оздоблені різьбленням), дзиґи, вітрячки та ін. Популярними були механічні забавки з відповідними руховими елементами -- вирізані фігурки попарно з'єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів; головоломки для дітей -- так звані велика і мала мороки. Велика морока складалася з двох довгих і дванадцяти коротких кілочків, що утворювали на основній осі три хрестоподібні конструкції, а мала -- із чотирьох однакових кілочків, зв'язаних у хрестик. Щоб їх розібрати, а потім скласти, необхідно було виявити кмітливість і винахідливість. У XIX -- на початку XX ст. на Волині діяли два найбільших осередки виготовлення керамічних іграшок (с. Вишнівець та Великий Кунинець Тернопільської обл.).

Образи іграшок були традиційними (ляльки з птахами, свійські тварини, вершники), однак порівняно з подільськими вишнівецькі забавки витонченіші та барвистіші. Наприкінці XIX ст. на Львівщині (с. Стара Сіль), виникли рідкісні в українському народному мистецтві сюжети -- «танок» і «колисочка». Перший зображує жінку і чоловіка у танці. Свищик «колисочка» має вигляд «колиски на кружалах», у якій лежить дитина. Окрему групу забавок становлять керамічні тарахкальця («хихички»), відомі ще з часів трипільської культури, -- порожнисті кульки завбільшки з гусяче яйце, прикрашені оздобленнями (сонце, півмісяць та ін.). На Гуцульщині вівчарі ліпили іграшки з плавленого овечого сиру. Випасаючи овець, вони виготовляли казкових оленів, баранчиків, фантастичних півників, коників, а повернувшись із полонини, дарували їх дівчатам і дітям. Згодом цим почали займатися жінки, і в XIX ст. виготовлення іграшок із сиру стало домашнім промислом. Найбільшими осередками цього промислу були села Брустурів, Річка, Сні-давка і Шепіт теперішньої Івано-Франківської області. Першим збирачем і дослідником української народної іграшки був священик із Суботова Марко Грушевський (1865-1938), родич відомого історика Михайла Грушевського. У 1904 р. було опубліковано його працю "Дитячі забавки та ігри усякі. Зібрані по Чигиринщині Київської губернії". Техніка виготовлення дерев'яної іграшки.

Іграшки виробляли відомими у деревообробці техніками-вирізуванням, витісуванням, столярними і бондарними прийомами. Дерево попередньо готували, його обтесували сокирою, й відповідно до способу подальшого опрацювання, розрізали на валики чи прямокутні дощички. При вирізуванні наступна обробка полягала у поступовому моделюванні цілісної форми іграшки або її окремих частин, яке здійснювали ножем чи пилкою. Вирізування поєднували з видобуванням. Таким способом виробляли в основному предмети побуту. У виготовленні дерев'яних іграшок застосовували також виточування, яке здійснювали на ручних, механічних верстатах. Завдяки поєднанню механічних і рукотворних прийомів, точіння дозволяло створити численні варіанти пластичних та декоративних рішень поверхонь іграшок й водночас збільшувати обсяг виготовлення, що вплинуло на впровадження його у серійне виробництво, пов'язане з народним промислами. Найбільші осередки виготовлення українських народних іграшок Найбільше дерев'яних іграшок виготовляли на Прикарпатті, у Яворові(Львівська обл.). Це різноманітні візочки з драбинками, кониками, іграшкові меблі (столи, скрині, лави-ліжка - бамбетлі), іграшкові музичні інструменти (сопілки, пищики, тарахкальця, тріскачки та ін.). Селище Опішня (Полтавська обл.) відоме своїми керамічними іграшками, які відображали реальну природу, народний побут, героїв казок, пісень, творів фантастики (коник, квочка з курчатами, пташниця, вершники, міські та сільські жінки у типовому одязі, звірі-музики тощо).

Гончарі, крім ужиткового посуду, виробляли й "дріб", тобто маленькі іграшкові посудинки: глечики, макітерки, мисочки, горнятка, маснички тощо. Вони повторювали традиційні форми ужиткового посуду, а розписували їх відповідно до місцевості, де виготовляли (опішнянські, косівські, Васильківські та ін.). На Поділлі відомими осередками виготовлення керамічної іграшки були Бубнівка, Бар Вінницької області, Адамівка - Хмельницької, Калагарівка - Тернопільської області та ін. Найпопулярнішими тут були ляльки, коники і вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою на голові; очі і рот позначали крапками і рисками. Подільські ляльки тримали у руках дитину або під пахвою пташку. Традиційні іграшки-вершники зображали на коні селян, козаків, військових тощо. Подільські свищики мали вигляд тварин і птахів. У XIX - на початку XX ст. на Волині діяли два найбільших осередки виготовлення керамічних іграшок (с. Вишнівець та Великий Кунинець Тернопільської обл.).

Образи іграшок були традиційними (ляльки з птахами, свійські тварини, вершники), однак порівняно з подільськими вишнівецькі забавки витонченіші та барвистіші. Наприкінці XIX ст. на Львівщині (с. Стара Сіль), виникли рідкісні в українському народному мистецтві сюжети - "танок" і "колисочка". Перший зображує жінку і чоловіка у танці. Свищик "колисочка" має вигляд "колиски на кружалах", у якій лежить дитина. Окрему групу забавок становлять керамічні тарахкальця ("хихички"), відомі ще з часів трипільської культури, - порожнисті кульки завбільшки з гусяче яйце, прикрашені оздобленнями (сонце, півмісяць та ін.). На Гуцульщині вівчарі ліпили іграшки з плавленого овечого сиру. Випасаючи овець, вони виготовляли казкових оленів, баранчиків, фантастичних півників, коників, а повернувшись із полонини, дарували їх дівчатам і дітям. Згодом цим почали займатися жінки, і в XIX ст. виготовлення іграшок із сиру стало домашнім промислом. Найбільшими осередками цього промислу були села Брустурів.

Функція народних іграшкок Народна іграшка повинна не тільки нести інформацію, а й бути естетичною, втілювати оригінальну ідею. Використання її у дитячому садку, сім'ї збагачує, урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Отже, народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну.

Різновиди іграшок Всі іграшки умовно можна розділити на декілька групп: Сюжетно-образні іграшки Ці іграшки дуже поширені і улюблені як дітьми, таки батьками. До цього вигляду відносять іграшки, які відображають образ людини, тварин, транспорту або інших предметів. За допомогою подібної гри дитини можна познайомити з різними поняттями і ситуаціями. Дуже часто у продажу можна знайти комплексні сюжетні іграшки, наприклад набори тварин або техніка. Ці дуже увлекательниє набори виявляться корисними для розвитку Вашої дитини. Радіоуправляємиє іграшки Сучасні іграшки можуть здивувати навіть дорослих. Ці іграшки справжня радість для будь-якої дитини. Радіоуправляємиє іграшки буквально самі грають з малюком, дозволяючи йому здійснювати необхідні маніпуляції. Спортивні іграшки Такі іграшки сприяють фізичному розвитку малюків і підійдуть для особливо активних дітей. Спортивні іграшки у свою чергу діляться на декілька підгруп, які характеризуються своїм впливом на різні м'язи. Деякі спортивні іграшки більше сприяють розвитку активних рухів, бігу, стрибків і т.д. Інша категорія іграшок більше впливає на зміцнення м'язів рук, розвиває спритність, координацію рухів. До цих іграшок можна віднести м'ячі, кеглі і т.п. Іграшки для спортивних групових ігор допомагають не тільки краще розвинути себе фізично, але і учать спілкуванню в колективі.

Види іграшок виготовлених з деревени У казках багатьох народів, у тому числі і й українського, є мотив перетворення деревини (поліна, гілки, колодки) на людину. Це відбувається в результаті різних заклинань і маніпуляцій. За найдавнішими переказами й міфами, боги створили перших людей саме з дерева, а не з глини. Це свідчить про те, що дерево є найдавнішим матеріалом, який людина почала творчо обробляти. Іграшка з дерева - тепла, легка, зручна у грі - обов'язково має супроводжувати сучасне дитинство. Бажано також, щоб дитини сама, відповідно до своїх здібностей і можливостей, навчилася дещо робити з дерева. Більшість доступних нині іграшок із дерева належать до так званих акустично-механічних та рухливо-механічних іграшок. Це - деркачі, і фуркала, калатала, дерчаки, вітрячки, пташки на коліщатках з рухливими крильцями, візки, каруселі, коники на коліщатках. З дерева роблять також дитячі меблі, посуд, тачечки, грабельки, музичні інструменти, пташок-свищиків декорованих різьбленим орнаментом півнів, коней, коней з вершниками тощо. І досі побутує традиційна дерев'яна рухливо-механічна іграшка "Коваль і ведмідь". Ці іграшки збереглися здебільшого в музеях та приватних зібраннях, однак їх і нині виробляють окремі майстри з Київщини, Полтавщини, Волині, Львівщини. Дерево - матеріал, який у сільських умовах фактично завжди під рукою. Тому найбільше іграшок-саморобок роблять саме із дерева. Це свистки, мороки, візки, колиски, мініатюрний посуд, знаряддя праці, лялькові меблі і зброя.

За особливостями формування дерев'яні іграшки можна поділити на: * іграшки виготовлені одним об'ємом з суцільного шматка дерева - вирізуванням, виточуванням; * іграшки виготовлені з окремих частин, які попередньо обробляли також вирізуванням, виточуванням і з'єднували столярними прийомами. У свою чергу, залежно від з'єднання іграшки поділяються на: * нерухомі - іграшкові меблі, сани, скрипочки; * рухомі - візочки, тачки, деркачі та інші. В Косові відомі рухомі дерев'яні іграшки: санки, візки, гойдалки; і звукові: свищики. На Закарпатті для виготовлення іграшок використовували тополю, ліщину, явір, клен, кору сосни і дуба. Виготовлялися динамічні іграшки (пташки, що клюють землю), тарахкальця, деркачі, сопілки, коники, люди в сюжетах і без, іграшкові меблі. На Полтавщині робили колиски для ляльок, прикрашені розписом і різьбленням. У селі Спас Коломийського району Івано-Франківської області робили дитячі сопілки-тилинки з вербової кори. До того ж майстри виготовляли дерев'яні та плетені з лози брязкальця (села Річка та Снідавка Косівського району, Поділля), іграшку „Ведмеді-ковалі” (у багатьох містах і селах України), птахів з трісок (Львівщина). На Київщині поширеними іграшками були птахи-свищики, коники, півні. Своєрідністю вирізняється динамічна іграшка, що зображує пташок, які клюють зерна. Їхні умовно потрактовані фігурки, розташовані на круглій дощинці - основі, голівками до центру. Під дощинкою на нитках, прив'язаних до голівок, підвішена кулька, при похитуванні якої вони рухаються - то піднімаються вгору, то опускаються вниз, достовірно і в той же час гумористично нагадуючи метушливу повадку птахів До поширених типів звукових іграшок на Прикарпатті були поширені сопілки. Вони були ретельно витончені, прикрашені довкола тонкими різьбленими, або мальованими пасками. Також робились і моделі скрипочок, за формою подібні до своїх прототипів, мають видовжену резонансну скриньку-голосницю, шийку з головкою, закрутки для струн, іноді й самі струни та смичок.

1.2 Аналіз програми варіативного модуля «Технологія виготовлення дерев'яної іграшки»

Реформування української системи освіти відбувається у відповідності до світових тенденцій, які встановлюють пріоритет творчого розвитку, критичного мислення, компетентностей особистості над традиційним заучуванням знань і вмінь. Трудове навчання -- загальноосвітній предмет, який становить основу предметного наповнення освітньої галузі “Технології”. Головна мета трудового навчання - формування технологічно грамотної особистості, підготовленої до життя і активної трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного, інформаційного суспільства. Програма Трудове навчання 5 - 9 класи за редакцією В.М. Мадзігона побудована за модульною системою. Вона складається з інваріантних, варіативних та базового модулів. Варіативні модулі вивчаються у другому півріччі. Лише у 9-му класі спочатку вивчають варіативний модуль, потім проектують та виготовляють комплексний виріб. Вони розраховані на 16 годин кожен. Розроблено окремі переліки варіативних модулів для 5-6 та 7-9 класів. Навчальний заклад самостійно формує змістове наповнення варіативної складової із запропонованих варіативних модулів. Ці модулі, із зазначеного переліку, обирає вчитель у залежності від матеріально-технічної бази, фахової підготовленості, регіональних традицій, наповнюваності класів та бажання учнів. Вивчення варіативних модулів відбувається за окремо розробленими програмами до них.

Серед запропонованих до вивчення учнями 7-9 класів варіативних модулів є модуль «Технологія виготовлення дерев'яної іграшки ». На його вивчення теж відведено 16год. Програма даного варіативного модуля складається із тематичного плану, змісту навчального матеріалу та державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів. Головною метою модулю є формування технологічно грамотної особистості, підготовленої до життя і активної трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного, інформаційного суспільства. У процесі роботи за варіативним модулем виконуються наступні завдання: формування в учнів практичних навичок творчої діяльності, творчого та критичного мислення в процесі вивчення проектної технології; ознайомлення учнів з місцем і роллю мережки в сучасному виробництві, повсякденному житті; формування культури вишивання різними видами мережки; формування в учнів культури праці, культури побуту, відповідальності за результати власної творчої діяльності, комплексу особистісних якостей, потрібних людині як суб'єкту сучасного виробництва і культурного розвитку суспільства; виховання активної життєвої позиції, адаптивності, готовності до безперервної професійної освіти; створення умов для реалізації особистісно-орієнтованого навчання, виховання та розвитку особистості. Опанувавши теоретичні відомості варіативного модуля, учні розробляють творчий проект. Програмою передбачено орієнтовні об'єкти праці. Так, як в основу програми покладено особістісно-орієнтований підхід, об'єкти праці пропонуються різного рівня складності і охоплюють різні уподобання школярів. Для здійснення самоконтролю вчителем у процесі вивчення варіативного модуля, визначенні пріоритетів у змісті навчального матеріалу програмою передбачені державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, які чітко орієнтують, що учні мають характеризувати техніки виготовлення дерев'яної іграшки. Зміст навчального матеріалу з теми «Основи технології виготовлення дерев'яної іграшки» спрямований на формування знань вимог до матеріалів, які використовуються для виготовлення дерев'яної іграшки, послідовності виконання дій, організовувати робоче місце; дотримуватися правил безпечної праці та санітарно-гігієнічних вимог під час роботи. На уроці за темою «Презентація та оцінка результатів проектної діяльності» учні повинні показати знання послідовність захисту творчого проекту та уміння здійснювати самооцінку виготовленого виробу і процесу праці за загальними естетичними та функціональними показниками.

Проаналізувавши програму трудового навчання та дослідивши, які знання і вміння мають отримати учні після вивчення кожної з вище перерахованих тем, можемо приступати до розробки методичного забезпечення для варіативного модуля «Технологія виготовлення дерев'яної іграшки». Пояснювальна записка. Реформування української системи освіти відбувається у відповідності до світових тенденцій, які встановлюють пріоритет творчого розвитку, критичного мислення, компетентностей особистості над традиційним заучуванням знань і вмінь. Вчитель не стільки контролює вивчення і відтворення учнем певних знань і відповідних вмінь, а допомагає і підтримує його у процесі засвоєння і застосування нових знань на практиці з урахуванням його особистих здібностей та природних нахилів. Відповідно до цього змінюються традиційні підходи до змісту освіти, і зокрема, в трудовому навчанні учнів. Так, сучасний розвиток суспільства та виробництва потребує не лише навчати учнів запам'ятовувати і відтворювати техніко-технологічні знання та прийоми роботи інструментом, а й застосовувати такі знання та вміння на практиці - через розв'язання творчих завдань (виконання навчальних і творчих проектів), формування відповідного досвіду. Реалізація такої моделі забезпечується змістом трудового навчання учнів у 5-9 класах. Трудове навчання -- загальноосвітній предмет, який становить основу предметного наповнення освітньої галузі “Технологія”. Головна мета трудового навчання - формування технологічно грамотної особистості, підготовленої до життя і активної трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного, інформаційного суспільства.

Досягнення цієї мети забезпечується змістом трудового навчання, який розроблено відповідно до Державних стандартів освітньої галузі “Технологія. Реалізація змісту навчальної програми повинна забезпечувати розв'язання таких завдань: формування в учнів технічного світогляду, закріплення на практиці знань про технологічну діяльність, спираючись на закони та закономірності розвитку природи, суспільства, виробництва і науки; формування в учнів практичних навичок творчої діяльності, творчого та критичного мислення в процесі вивчення проектної технології; ознайомлення учнів з місцем і роллю інформаційно-комунiкаційних технологій в сучасному виробництві, повсякденному житті; формування культури поводження з різноманітними засобами праці; створення умов для професійного самовизначення, обґрунтованого вибору професії з урахуванням власних здібностей, уподобань та інтересів; формування в учнів культури праці, навичок раціонального ведення домашнього господарства, культури побуту, відповідальності за результати власної діяльності, комплексу особистісних якостей, потрібних людині як суб'єкту сучасного виробництва і культурного розвитку суспільства; виховання активної життєвої позиції, адаптивності, готовності до безперервної професійної освіти, конкурентної боротьби на ринку праці, потреби ініціативно включатися в систему нових економічних відносин, в підприємницьку діяльність; створення умов для реалізації особистісно-орієнтованого підходу до навчання, виховання та розвитку особистості. Реалізація змісту навчального предмета передбачена за трьома варіантами програми: для хлопців; для дівчат; для класів, що не поділяються на групи хлопців і дівчат. Програма характеризується спрямованістю на реалізацію принципу варіативності, який передбачає планування навчального матеріалу відповідно до віково-статевих особливостей учнів, їхніх інтересів, матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, регіональних умов та кадрового забезпечення.

Навчальна програма побудована за модульною системою. Вона складається з інваріантних (обов'язкових), варіативних (на вибір) та базового (для класів, що не поділяються на групи хлопців і дівчат) модулів. Інваріантний зміст трудового навчання розрахований на засвоєння окремими групами хлопців і дівчат. Він займає приблизно половину навчального часу. Інваріантна складова вивчається у першому півріччі, варіативна - у другому. У 9-му класі спочатку вивчають варіативний модуль, потім проектують та виготовляють комплексний виріб. Навчальний заклад самостійно формує змістове наповнення варіативної складової з запропонованих варіативних модулів. Варіативні модулі розраховані на 16 годин кожен. Розроблено окремі переліки варіативних модулів, які можуть вивчатися у 5-6 класах та у 7-9 класах. Ці модулі, з зазначеного переліку, обирає вчитель у залежності від матеріально-технічної бази, фахової підготовленості, регіональних традицій наповнюваності класів та бажання учнів. Вивчення варіативних модулів відбувається за окремо розробленими програмами до них. Зміст трудового навчання для класів, що не поділяються на групи хлопців і дівчат складається лише з варіативних модулів. При цьому, учні мають освоїти базовий модуль. Наскрізними лініями, що закладені у зміст базового модуля є:

проектування виробів ( у 5-му класі основи художньо-конструкторської діяльності);

конструкційні матеріали;

основи техніки і технологій.

На освоєння навчального матеріалу передбаченого базовим модулем не відводиться окремих годин. Він вивчається інтегровано з вивченням варіативних модулів. Учителеві на початку навчального року слід спланувати перелік та послідовність вивчення варіативних модулів, а також розподілити навчальний матеріал, передбачений базовим модулем.

Наприклад. У 8-му класі з сумісним навчанням обрано 4 варіативні модулі: технологія токарної обробки деревини; технологія вирощування рослин та догляду за ними; технологія писанкарства; технологія оздоблення одягу. Навчальний матеріал базового модуля для 8-го класу можна розподілити таким чином:

У 6-му класі з сумісним навчанням обрано 2 варіативні модулі: технологія виготовлення дерев'яної іграшки та технологія виготовлення народної ляльки. Навчальний матеріал базового модуля для 6-го класу можна розподілити таким чином:

Структура та зміст інваріантних та варіативних модулів побудована таким чином, щоб учні спочатку освоїли основи технології обробки певних матеріалів, а потім приступили до проектної, творчої діяльності. Засвоєння учнями технічних знань (призначення і будова інструменту, устаткування і т.д.), вмінь виконувати технологічні операції має другорядне значення. Їх якість і глибина вивчення мають підпорядковуватися завданням проекту, який виконують учні. Якщо учні не використовуватимуть певні технологічні операції під час роботи над проектом, то і ознайомлення з ними має бути поверхневе. Критерій оцінювання «застосовувати при роботі над проектом» є значно вагомішим ніж «знати» та «вміти виконувати окремі технологічні операції».

Трудове навчання у 5-9 класах базується на практичній діяльності учнів. Засвоєння теоретичного матеріалу доцільно проводити під час практичних робіт, не витрачаючи на це окремого навчального часу. Однак, не виключається можливість проведення уроків засвоєння нових знань, під час яких вчитель може розкрити навчальний матеріал всього модуля, або його окремої частини. Такі уроки у навчальному процесі можуть бути одиничними.

У 5-му класі учні вивчають найпростіші прийоми обробки фанери, ДВП, тканини, прийоми роботи із шаблоном, виготовляють на основі цього найпростіший виріб запропонований учителем. Після цього, під час вивчення наступного розділу, учнів навчають основам художньо-конструкторської діяльності: вибір форми конструйованого виробу із застосуванням методів проектування, обґрунтування вибору, планування відповідних операцій тощо.

У 6-9 класах учнів залучають до проектної діяльності. Так, змістом програми передбачено, що з 6-го класу учнів навчають працювати з інформаційними джерелами, знаходити інформацію, яка стосується теми проекту, відбирати та аналізувати інформацію (зразки об'єкту проектування), застосовувати методи проектної діяльності, планувати технологічний процес з виготовлення виробу та здійснювати відбір матеріалу та інструментів.

В залежності від складності конструкції та затрачених коштів на матеріали, доцільно проводити елементарне економічне обґрунтування виробу перед тим, як його буде виготовлено. Якщо виріб потребує дорогих за вартістю матеріалів чи устаткування (що буде добре видно після визначення його собівартості), якого немає у шкільній майстерні, то учитель пропонує учасникам проекту переглянути конструкцію виробу, замінити конструкційний матеріал на інший тощо. Це не лише розвиває технічне і технологічне мислення учнів (обґрунтування конструкції, добір інструментів тощо) але й привчає до економного використання матеріалів, наукової організації праці тощо.

Під час роботи у навчальній майстерні особливу увагу слід звертати на дотримання учнями правил безпечної роботи, виробничої санітарії й особистої гігієни, навчати їх тільки безпечних прийомів роботи, ознайомлювати із заходами попередження травматизму.

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВАРІАТИВНОГО МОДУЛЯ «ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ДЕРЕВ'ЯНОЇ ІГРАШКИ»

Варіативний модуль

Технологія виготовлення дерев'яної іграшки (5-6 класи)

Пояснювальна записка

Зміст модуля передбачає ознайомлення учнів 5-6 класів з технологією виготовлення дерев'яної іграшки.

Дерев'яна народна іграшка належить до унікальних явищ культури. Вона є предметом дитячої гри, засобом виховання та розвитку дитини, об'єктом творчості, декоративною оздобою, сувеніром. Власне, ці функціональні відмінності, тісно переплітаючись, зумовили її активну роль у процесі культурної спадкоємності поколінь та мистецьку своєрідність.

Реалізація змісту цієї варіативної частини програми повинна забезпечити вирішення наступних завдань:

розширення кругозору з історії народних традицій , прилучення до національної культури, переймання духовності рідного народу;

залучення учнів до певного виду діяльності, формування необхідних для цього знань і вмінь, навчання учнів поводження з різноманітними засобами праці;

формування знань про історію виникнення іграшки, її функції в історичному розвитку, формування в учнів культури побуту та праці, трудових прийомів і умінь виготовлення іграшок;

розвиток фантазії і уяви, позитивного впливу на моральне та фізичне виховання, естетичного смаку.

Тематичний план

Програма

Орієнтовний перелік об'єктів праці.

іграшки з пристроями механічного характеру («Крізні лунки», «Впіймай м'ячик», « Впіймай кільце», « Шнурові головоломки», «Колективна гра», «Вертоліт», настільний атракціон «Сова», «Кроленя» ,»М'яч у сітку», «Крокуючий песик", " Коток", «Коник на коліщатках», «Дзиґа» , «Коники-качалки», «Фуркала», «Вітрячок» тощо;

іграшки, що зображують людей і тварин («Лялька», «Коник», «Пташка» тощо);

іграшкові меблі («Ліжко», «Скриня», «Колиска», «Лава», «Крісло», «Диван», « Шафа» тощо);

іграшки, що видають звуки: «Свищик», «Брязкальце», «Деркач», «Сопілка», Скрипочка»);

іграшкові транспортні засоби («Візочок», «Тачка», «Сані», «Човник», контурні моделі автомобілів);

Інструменти та обладнання.

1. Олівець, лінійка, циркуль, копіювальний папір.

2. Шаблони.

3. Лобзик, ножівка.

4. Напилок, рашпіль, шліфувальний папір.

5. Фарби, морилка, лак.

6. Прилад для випалювання по деревині.

Матеріали.

Фанера, деревина, шнурок, тонкий листовий метал, дріт.

Література

1.Богуш А.М. Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі: навчальний посібник. - 2-е вид, перероб. І доп. - К.: Вища школа, 2002, -- 407с.

2 . "Внеклассные занятия по труду" Н.Д.Беляков-1969 рік.

3. Герус Л.М. Українська народна іграшка. Наукове видання. - Львів: НАН України, інститут народознавства, 2004. - 262с

4. "Игры-занятия с малышами" А.Н.Фролова -1980 рік.

5.Лозко Г.С.Українське народознавство. - К.: Зодіак - ЕКО, 1995. -368с.

6. "Основи обробки деревини" Л.О.Пивоваров, В.П.Степанко, Я.Задніпровський -1979 рік.

7. Тищенко Р.. Історія декоративно - прикладного мистецтва України. - К., 1992.

Размещено на Allbest.ru