Педагогіка добра в творах І.А. Зязюна

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

Вступ

Розділ І. І.А. Зязюн -- вчений, педагог, філософ

1.1 Педагогіка добра Зязюна І.А

1.2 Сучасне макаренкознавство

1.3 Тенденції сучасного світового макаренкознавства та їх вплив на «педагогіку добра» Зязюна

Розділ ІІ. Педагогічна майстерність Зязюна І.А

Висновок

Список використаної літератури

Додаток

ВСТУП

Желание человека - учителя и философа

(Посвящается Зязюну Ивану Андреевичу,

как рецензия на его «Педагогику добра»)

Объединить разумное поэзии и прозы,

В объятия души отправить разум свой,

И в этом нет тщеславья или позы,

Но - смелый шаг пытливости живой.

Объять талантом непомерной силы

Невиданный объем теории добра,

Чтоб стать звучаньем философской лиры,

Молчанье золота затмить словами серебра.

Чтоб педагогику поднять славянской мерой

И возвеличить мудростью народного творца,

Всей жизнью быть достойнейшим примером

Учителя - важнейшего лица.

В прекрасную судьбу великого прорыва

Открыть нам день распахнутых дверей,

Чтоб научить и нас душевному порыву,

Уменью делать всех умнее и добрей!

Александр Романовский.

На сучасному етапі розвитку нашої країни великою проблемою є злочинність, а особливо злочинність серед підлітків. На нашу думку одним з ключових факторів цієї проблеми є виховання підлітків, яким зараз не приділяють достатньої уваги, а головне забувають досвід вихователів, що виховували покоління громадян ще вчора. Тут була допущена величезна помилка, бо їх досвід є справжнім скарбом і для сучасних педагогів. Особливу увагу, на нашу думку, треба приділяти вихованню людини у початкових класах, дітей 6-12 років, коли йде не тільки формування м'язової системи та скелету, а й ускладнення структури головного мозку. Саме в цей час йде боротьба за дитину між школою та вулицею і тут педагог повинен так себе “подати” дитині, щоб їй було цікаво вчитися, розбудити в ній цікавість до нових знань, до опанування тих предметів, які потім стануть в пригоді в повсякденному житті. Звичайно, що без співпраці педагога з батьками це буде зробити дуже тяжко, але від педагога залежить чи буде дитина цікавитись навчанням, чи вона піде на вулицю продавати газети та мити машини, а можливо й скоювати крадіжки. З іншого боку, навіть при цікавому вчителі в школі батьки можуть дуже сильно вплинути на дитину, або навпаки своєю бездіяльністю та неувагою, так, що з неї виросте злочинець. педагогіка зязюн макаренкознавство

З цієї точки зору для педагогічної громадськості безсумнівний інтерес становитиме книга доктора філософських наук, професора, дійсного члена АПН України Івана Андрійовича Зязюна “Педагогіка добра: ідеали і реалії”. Із її сторінок автор постає як людина творча, наділена енергією пошуку і відкриття, чітким усвідомленням суті подій свого часу, визначеністю громадянських позицій.

Тема курсової роботи «Педагогіка добра в творах І.А. Зязюна».

Мета -- дослідити «педагогіку добра», визначити її риси, цінності, основні положення.

Об'єктом дослідження курсової роботи є «педагогіка добра».

Предметом дослідження є технологія «педагогіки добра» її вплив на виховання.

Гіпотеза дослідження: особистісно-зорієнтованого виховання можна досягти гуманістичною педагогікою.

Згідно мети та гіпотези можна визначити такі завдання курсової роботи:

· Розкрити зміст «педагогіки добра» І.А. Зязюна.

· Визначити, що є основою «педагогіки добра» І.А. Зязюна.

· Визначити і розкрити провідні риси педагогічної майстерності вченого, філософа, і педагога Зязюна.

Під час написання курсової роботи використовувались науково-педагогічні статті, «Педагогіка добра: ідеали і реалії» -- твір І.А. Зязюна, який взятий за основу курсової роботи.

Робота складається з вступу, двох розділів, загального висновку, списку використаної літератури (8 джерел) та додатку. Загальний обсяг курсової роботи складає 26 аркушів друкованого тексту.

РОЗДІЛ І. І.А. ЗЯЗЮН -- ВЧЕНИЙ, ПЕДАГОГ, ФІЛОСОФ

Ім'я вченого -- філософа, педагога і організатора освіти України, доктора філософських наук, професора, дійсного члена АПН України Івана Андрійовича Зязюна знане і шановане в педагогічному світі. Але не посади, а передусім, чисельні ґрунтовні наукові праці, оригінальні ідеї, яскрава науково-педагогічна діяльність поставили його в ряд найпомітніших постатей сучасної української педагогіки.

Величезний життєвий досвід, потужний інтелектуальний та творчий потенціал, виняткова цілеспрямованість та ентузіазм протягом багатьох років допомагають йому згуртовувати і вести за собою педагогів і науковців, сповнених прагнення до розвитку й удосконалення освітянської справи в нашій державі.

Народився 3 березня в 1938 році в с. Пашковка Ніжинського району Чернігівської області. «У 1939 році батько, призваний до армії, брав участь у фінських військових подіях, а в 1941 році, у перший день війни з Німеччиною, важко поранений потрапив у полон і перебував у німецьких шпиталях до закінчення війни у 1945 році. Визволили його з полону американські війська в одному з невеликих містечок на Ельбі. У 1946 році батько повернувся до нас з матір'ю. Отже, перші роки проходили без батька.». [4] У 1946 році пішов до першого класу семирічної школи. «З п'ятого класу я став активним читачем бібліотек. Книги створили для мене дивосвіт подорожей. Інформації з вивчених шкільних завдань мені не вистачало. У вересні 1952 року розпочалося моє навчання у незнайомій для мене Галицькій (нині -- Крутійській) середній школі». «У 1955 році я успішно закінчив середню школу. У січні 1958 року я одержав посвідчення кадрового шахтаря-- прохідника шахтного штреку». Після закінчення в 1964-му Київського державного Університету ім. Т.Шевченко викладав філософію в Дніпропетровськом сільськогосподарському інституті. «25 серпня 1964 року я прибув виконувати обов'язки асистента філософських дисциплін кафедри марксизму-ленінизму Дніпропетровського сільськогосподарського інституту». В 1968 р. захистив кандидатську дисертацію. «Тепер переконливо можно було сказати собі і людям: «Педагогіка -- моє життя!» У січні 1969 року … я одержав диплом кандидата філософських наук». В 1975-1989 р. працював ректором Полтавського педагогічного інституту (за роки керівництва Івана Андрійовича Полтавський педагогічний був визнаний кращим серед педвузів колишнього СРСР). «Диктатура чистоти, найліпшого санітарного стану в інституцькому середовищі для фізичного благополуччя кожного студента і викладача -- моє перше і найосновніше ректорське кредо».[4] Полтавський період виявився знаковим у житті Ї.А.Зязюна: на повну силу розкрилися його організаторський талант, науково-творчий потенціал, суспільно-громадянська активність, принциповість і людяність. Надзвичайно вимогливий до себе, він зумів запалити енергією педагогічний колектив інституту, надихнути його на плекання "педагогічних талантів".

Усім відомий унікальний експеримент полтавців з формування педагогічної майстерності вчителя, результатом якого було видання підручника "Основи педагогічної майстерності" та створення мережі кафедр педагогічної майстерності в усіх педагогічних вузах не лише України, але й колишнього СРСР. Сьогодні такі кафедри має кожний навчальний заклад (і не тільки педагогічний). Досвід цей відомий і в різних куточках світу: в Японії, Китаї, Німеччині, Франції, Польщі, Чехії, Болгарії та інших країнах.

З 1989-го по 1991 р. -- міністр освіти УРСР. З 1993-го -- директор Інституту педагогіки й психології професійного утворення АПН України.

Заслужений працівник вищої школи України, Почесний член Російської академії освіти, директор Інституту педагогіки і психології професійної освіти, І.А. Зязюн є не тільки організатором освіти, а й вдумливим педагогом-гуманістом, розробником концепції педагогіки добра. Турботливий вчитель, літератор і громадянин, він користується глибокою повагою і незаперечним авторитетом широкої педагогічної громадськості не тільки в Україні, а й за її межами.

Академік І.А. Зязюн є автором фундаментальних праць у галузі філософії освіти, проблем естетичного виховання і естетичного розвитку особистості, краси педагогічної дії, має визнану наукову школу з питань теорії і практики педагогічної майстерності. Він активно розробляє проблеми педагогіки і психології професійної освіти. Під його безпосереднім керівництвом розробляються актуальні проблеми неперервної освіти, активно працюють наукові школи академіка АПН України Н.Г. Ничкало, академіка АПН України С.У. Гончаренка, член-кореспондента АПН України С.О. Сисоєвої.

Іваном Андрійовичем створено понад 250 наукових праць, серед яких підручники, навчальні та навчально-методичні посібники, монографії з проблем педагогічної майстерності, неперервної професійної освіти, етики та естетики, теорії української та зарубіжної культури, зокрема: "Основи педагогического мастерства" (1987, 1989); '"Педагогічна майстерність" (1997); "Краса педагогічної дії" (1998); "Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи'" (2000): "Педагогіка добра" (2000).

Ідеї і положення, викладені в працях академіка Зязюна, знайшли відображення в концептуальних засадах та основних напрямах діяльності очолюваного ним упродовж 10 років Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, який є провідною науковою установою держави, що досліджує проблеми філософії освіти, історії професійно-технічної та вищої освіти України, психолого-педагогічної підготовки вчителів та професійної підготовки майбутніх кваліфікованих фахівців, педагогічних технологій неперервної професійної освіти, порівняльної професійної педагогіки і психології, професійної мистецької освіти тощо.

І.А. Зязюн зробив вагомий внесок у формування і становлення оригінальної науково-педагогічної школи, у вибір та організацію актуальних напрямків досліджень та отримання плідних результатів. Він є неодмінним учасником і активним організатором всіх наукових конференцій з цієї тематики, завжди виступає з цікавими і глибоко змістовними доповідями, які викликають жвавий інтерес слухачів і стимулюють подальші дискусії. За його пропозицією одна з конференцій отримала назву «Кримські педагогічні читання».

Зязюн вважає, що вчитель повинен в однаковому ступені впливати й на душу, і на інтелект учня. Лише гармонійно розвиваючи перш і друге, зможемо досягти найвищої й найблагороднішої мети педагогіки -- формування.[2]

Освіта завжди була, є й буде в процесі розвитку. Життя не стоїть на місці: виникають нові технології, нові наукові галузі. Відповідно повинна трансформуватися й освіта. Але, вона дуже консервативна по своїй суті. Не можна відразу змінити стереотипи, скажемо, учительського корпусу країни. До будь-яких реформ у цій сфері потрібно підходити з великою обережністю. І обов'язково керуватися принципом -- не відкидай нічого існуючого, тільки додавай.

Під гуманізацією школи він має на увазі те, що в центр освітнього й виховного процесу потрібно поставити людину, а не знання, як було до цього. Коли знання виходять на перший план, другорядними стають інтереси особистості. Олюднити освіту -- значить включити в коло її проблем людину як основну цінність. Насамперед потрібно враховувати індивідуальні особливості кожного учня. Адже далеко не всі можуть засвоїти той обсяг знань, що закладений у наших моделях освіти (це тільки людям, що їх розробляють, вони здаються реальними й посильними). Тому під кожного школяра потрібно створити індивідуальну програму, що базується на природних можливостях дитини. [2]

Звичайно, реалізація цього для гарних учителів зовсім не є новинкою. У талановитих педагогів завжди є програма індивідуального підходу до кожного учня. У результаті дітям стає цікаво вчитися. Це закономірно. Однак звідси логічно виникає інше питання: учителями повинні бути люди дійсно обдаровані.

Також він вважає, що: українська педагогіка перебуває на світовому рівні й багато в чому краща за інших. «Ми просто не можемо «пасти задніх» у генеруванні педагогічних ідей. Адже в нас є такі гіганти, як Макаренко, Сухомлинський, Ушинський, Пірогов, Гоголь. Що стосується, останнього, то ми ще толком навіть не досліджували його педагогічну спадщину й поки не уявляємо собі, яких висот досяг Микола Васильович щодо цього. А візьміть Григорія Сковороду. Це видатний серед видатних педагогів... У нас немає причин для розпачу. Скоріше навпаки, безліч закордонних учених говорили мені: ви маєте просто приголомшливу педагогіку. А на адресу радянських систем дошкільного й позашкільного виховання я наслухався за кордоном стільки захоплень, що й не порахувати. Тому вважаю: ми в жодному разі не повинні відкидати всі кращі наробітки минулого, а навпаки -- могутньо їх розвивати».[1]

На сьогодні «Я хочу, щоб у школі примирилися всі партії, всі політичні пристрасті, які зараз киплять. Вони повинні в освіті примиритися. Освіта повинна бути науковою. Освіта повинна бути політехнічною, трудовою, морально-естетичною, давати фізичне загартування людині. Якщо ми цього не зробимо, то гріш нам всім ціна у базарний день. І якщо ми будемо зараз говорити, чия це ідея -- комуністична чи не комуністична, -- мені здається, що це дуже примітивно. Давайте уже відійдемо від понять політичних, а зробимо, щоб наші діти були розумними і готувалися в школі на рівні світових стандартів».[2]

1.1 Педагогіка добра -- Зязюна І.А.

Мемуарний характер книги І.А.Зязюна "Педагогіка добра: ідеали і реалії", що охоплює шлях її автора від дитинства до керівних посад у ВНЗ, урядовому і науково-дослідницькому рівнях, дав можливість зафіксувати стан педагогічної самосвідомості і через конкретні портрети сучасників відтворити “колективний образ доби”, що так виразно позначена добром і злом у їхніх найрізноманітніших проявах. “Роздуми над власним життям, - мотивує жанровий вибір свого твору І.Зязюн, - найнеобхідніший засіб психолого-педагогічного дослідження. Попри неповторність різних життєвих ситуацій, притаманних кожній людині, є й об'єднуюче вихідне начало - людська спільнота, у якій людина формується, розвивається, досягає вершин творчої зрілості і творчих злетів, і знову ж таки на благо людської спільноти”.[7]

Таке розуміння людських духовних вартостей кидає відблиск на характер зображення в книзі авторової особистої долі, пояснює причини, що спонукали його взятися за перо, поділитися з іншими запасами своєї пам'яті, дати оцінку пережитому і передуманому.

Книга І. Зязюна - це, по суті, підручник педагогіки, у якому в життєвих реаліях постає процес виховання обдарованої особистості, її становлення, самоствердження, усвідомлення нею всепереможної сили добра й любові, істини й краси. Вдало використаний автором метод педагогічної антропології дав можливість усебічно окреслити залежність людського життя від змісту й структури попереднього досвіду, виховання. Тому-то таким детальним і яскравим вийшов опис входження майбутнього науковця-педагога в життя, визначення ним свого місця в людській спільноті.

З ранніх літ його дитяча душа була зігріта любов'ю і ласкою матері Варвари і батька Андрія, казкою і піснею бабусі Клавдії. Тому природно, що в уяві хлопчика село Пашківка на Чернігівщині, де він народився, асоціюється з найпрекраснішим і найщасливішим місцем на землі, а в рефлексіях філософа І. Зязюна воно постає центром Всесвіту, Раєм Божим.

Назавжди відклалося у свідомості хлопця, як батько залучав його до особливого спілкування із природою - джерелом естетичної наснаги, засобом гармонізації схвильованої душі, збудником духовного розвою. Життєдайна енергія природи даватиме і надалі вченому духовну силу вистояти в складні хвилини життя. “Природа, - зізнається він, - моє хобі, радість від спілкування з нею - моє життя.”[7]

На думку автора, надзвичайно вагомий вплив на формування особистості має атмосфера повсякденного шкільного життя, якщо воно наповнене позитивною почуттєвістю і здатне приносити дітям радість шкільного щастя. Читачам запам'ятовуються змальовані в книзі з особливою щирістю і професійним хистом образи сільських учителів-просвітителів, які добре усвідомили важливу освітню закономірність: "Життєві досягнення їхніх учнів зумовлюватимуться напруженою працею із саморозвитку власних здібностей упродовж усього життя". [7]Спогади і роздуми про шкільні роки, улюблених учителів породили в І.Зязюна переконання (його він навіть назвав “загально-планетарною закономірністю”), що роль учителя в духовному розвитку і самовдосконаленні учнів визначальна і незамінна, що вчитель - основна сила соціального відтворення культурного, економічного, політичного, що без нього унеможливлюються соціальний прогрес, будь-які досягнення держави і народу. Зауважимо, що це твердження є лейтмотивом усієї книги і переконливо обґрунтовується.

Психологічно достовірно висвітлено в книзі процес входження юнака на широку педагогічну ниву. Після навчання на філософському факультеті Київського університету (про цей період свого життя вчений із романтичним замилуванням скаже: “Найпрекрасніша пора - студентські роки. Поезія Київського університету”.) він розпочав педагогічну діяльність, яка привела його 1975 року на посаду ректора Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка. Полтавський період (до вересня 1998 року) став важливим у житті І. Зязюна. Тут на повну силу розкрилися його організаторський талант, науково-творчий потенціал, суспільно-громадянська активність, принциповість, людяність, одержимість у роботі. Надзвичайно вимогливий до себе, він зумів запалити енергією педагогічний колектив інституту, надихнути його на вирощування і формування “педагогічних талантів”. На великому життєвому матеріалі в книзі переконливо показано, як крок за кроком здійснювався під керівництвом нового ректора складний процес “перебудови” інституту чи, правильніше сказати, розвиток славних попередніх традицій. Бо ж інститут мав особливу духовну ауру: тут навчалися А. Макаренко і В. Сухомлинський, працювали В. Верховинець і Г. Ващенко. З їхньої творчості можна було черпати натхнення на пошуки відповідей на запитання, як вчити і виховувати. “У моїй душі, - наголошує І. Зязюн, - завжди жила істина древніх: “Нічого нового під місяцем”. Нове - це давно забуте старе. І то - правда!... Лише три педагоги, і два останні з них випускники полтавського, нашого навчального закладу, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, так багато написали, видали стільки цікавих ідей, що кожна з них, утілена в життя, є багатством нового і ще незнаного. Усі мої ідеї були їхніми”. Не випадково серед десяти принципів, якими він запропонував керуватися колективу інституту, були й такі:

“...впровадження в життя гуманістичної педагогіки А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського.

Педагогіка - мистецтво (К.Д. Ушинський), його творення, - індивідуальний розвиток педагогічних можливостей кожного студента (формування педагогічної майстерності - А.С. Макаренко).

Основа духовності - Краса і Добро (“філософія серця” Г.С. Сковороди), основа наукового пошуку - Істина.

У поєднанні Істини, Краси і Добра відбір учнівської молоді на учительську професію “за спорідненою працею” (Г.С. Сковорода)”.[4]

Новаторські, попри всі їхні традиційні витоки, педагогічні ідеї І.Зязюна і практичні шляхи їх реалізації розкриті в книзі з неповторною життєвою безпосередністю і глибиною: вони саме і становлять вагомий набуток нашої педагогічної науки (експериментальна програма “Учитель” у всій її багатовимірності включно з навчальною програмою “Основи педагогічної майстерності”).

Упродовж п'ятнадцяти років “ректорування” І. Зязюн як педагог- особистість надихав на творчість тисячі майбутніх учителів, домагався, щоб навчання для них було цікавим і захоплюючим. Можливо, найбільша його заслуга полягає в тому, що за його ініціативою було вперше впроваджено як окремий навчальний предмет науку про одухотворення навчального процесу - педагогічну майстерність. Він учив, що на кожному уроці відбувається не просто передача, засвоєння і оцінювання знань, а має місце життєва драма пізнання, яку вчитель-режисер повинен для кожного учня привести до щасливого фіналу: діти мають право навчатися у полі добра і краси. “Молодість, - пояснював він, - естетичними позитивними почуттями швидко катарсизує душу від негативізмів і врівноважує її із середовищем”.[7]

Особлива цінність авторського підходу до проблем навчання і виховання полягає у поєднанні теоретичних положень із конкретними прикладами їх реалізації. Бо, як відомо, найскладніше у педагогічній науці - впровадження наукових здобутків у реальний грунт шкільної практики. Не кожному це вдається, а от Івану Андрійовичу поталанило. Думається, це сталося тому, що він завжди підтримував людей талановитих, творчих, оригінальних, сприймаючи їх такими, якими вони є, не намагаючись їх уніфікувати, знеособити: у своїх діях він завжди керувався переконанням, що талановиті люди потребують підтримки і плекання, максимального використання їхнього творчого потенціалу. Прикладів у цьому плані - безліч. Як своєрідні уроки людинознавства чи, сказати б, душезнавства сприймаються описані в книзі епізоди призначення на посаду декана педагогічного факультету скромної, “тихої”, здавалось би, навіть замкнутої в собі Н.С. Литвиненко чи затвердження художнім керівником народного хору “Калина” переслідуваного і душевно травмованого чиновниками-перестрахувальниками Г.С. Левченка. Окрилені довір'ям ректора, ці люди на повну силу розкрили свої творчі можливості.

Із книги видно, що І. Зязюн неодноразово порушував політичне табу свого часу: домагався призначення завідувачами кафедрами людей безпартійних, захищав своїх співробітників від звинувачень у різних ідеологічних збоченнях, хоча і сам ставав об'єктом стеження відповідних органів. Суттю своєї діяльності і наукової творчості І. Зязюн спростовував “брехливу, пустопорожню тоталітарну ідеологію”, що зводила учителя до рівня “келійного послушника”. Його ідеалом була і є така освітня програма, яка включає формування людської душі, “філософію” людського серця, основи етичної поведінки - совісті. “Вивчене граматичне правило, закон фізики чи математичне рівняння зовсім не гарантують ні людині, ні суспільству блага, бо вони не опочуттєвлені, не гармонізовані єдністю інтелекту і душі, яка є критерієм добротворення”.

Останні два розділи книги присвячені відтворенню життєвих перипетій І.Зязюна на посадах міністра народної освіти у роки становлення незалежної України і директора Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України. Аналіз висвітлених у них проблем - тема окремої розмови. Одне лише хочеться сказати: скрізь, куди б не закидала доля І.Зязюна, він завжди намагався дотримуватися духовного заповіту А. Макаренка: “У людини має бути єдина професія - вона повинна бути великою і справжньою людиною”.[7]

Не можемо не відзначити художніх достоїнств рецензованої книги. Написана образною літературною мовою, позначена напруженим розгортанням сюжетних ходів, високим інтелектуальним рівнем, актуальністю аналізованих педагогічних і суспільно-політичних проблем, чіткістю авторської гуманістичної позиції, вона викликає живе зацікавлення широкої читацької аудиторії. Цьому також сприяє стилістичне різноманіття авторської мови, обумовлене метою і змістом реалізованих творчих завдань. Так, наприклад, художньо-белетристичний стиль домінує при описі першого кохання і його трагічної розв'язки - загибелі коханої дівчини Галі в автомобільній катастрофі. По суті, ми маємо тут справу з різновидом психологічної новели, яка своїми колоритно-експресивними елементами глибоко зворушує читача. Ознаки публіцистичного стилю виразно проявляються в розповідях автора про його життєвий шлях, духовних наставників, друзів і недругів. Саме такий характер має введений до тканини твору нарис про Ф.Т. Моргуна. Суто науковий стиль притаманний аналізові змісту і структури програми “Учитель”, відстоюванню необхідності вивчення спадщини А. Макаренка тощо. Різноманітні стильові фрагменти книги вцементовані в одну цілісну структуру авторською сповідальною інтонацією, декларуванням свого життєвого кредо. Покликанням учителя, заявляє І. Зязюн, є навчання учнів “своєю Поведінкою, своїм Статусом, своїми Знаннями, своєю Людяністю, своєю Свободою, своєю Любов'ю, своїм Щастям, своїм Талантом”[4]. Ця загальна вимога тут же конкретизується особистою позицією: “Усе це в мене було у моїй педагогічній і всякій іншій роботі... Я прошу у Бога одного - часу для Добра Людям... Я робив і продовжую робити Добро - моє основне і єдине багатство на цій грішній і жорстокій Землі”.[4] В ім'я цього Добра і написана книга Івана Андрійовича Зязюна.

Підводячи підсумки, можна сказати, що педагогіка Добра Зязюна будується на таких принципах:

· Основне педагогічне кредо: твоє щастя у твоїх руках.

· Найважливіший з психолого-педагогічних законів: чим більше почуттєвості одержує дитина в перші шкільні роки, тим необхіднішою буде потреба у самоствердженні її життєвої радістю і любов'ю від процесу навчання, від спілкування з учителем, з учнями у школі.

· Найважливіша освітня закономірність: життєві досягнення учнів зумовлюватимуться напруженою працею саморозвитку власних здібностей впродовж усього життя. Особистісна ініціатива та її самореалізація -- рушійний чинник життєвого поступу Людини.

· Вчитель -- основоположна сила соціального відтворення, економічного політичного. Без нього унеможливлюються соціальний поступ, будь які досягнення держави і народу. Він є безпосередньо продуктивною силою. Так виявляє себе педагогічний талант.

· Вчитель має бути вчителем протягом усього життя.

· Молодість естетичними позитивними почуттями швидко катарсизує душу від негативізмів і врівноважує її із середовищем.

· Безталанних педагогів немає. Не подобається педагог за певними якостями -- вчись у нього не повторювати його помилки. Працюй постійно над собою -- це чи найважливіша ознака таланту, а отже, педагогічних досягнень. Посередній викладач чи нижче від посереднього рівня завжди не допрацьовує і через це не досягає вершин майстерності, а отже, й впливу на психологію суб'єктів навчання.

· Догматика навчання знаннєвого цілеспрямування обмежує свободу людини, не дає їй можливості само реалізуватися творчо, індивідуально, неповторно, ненав'язливо, суб'єктивно.

· Навчити своєю Поведінкою, своїм Статусом, своїми Знаннями, своєю Людяністю, своєю Свободою, своєю Любов'ю, своїм Щастям, своїм Талантом.

· Педагогіка Добра це справжня гармонія взаємин учителя і учня в єдиному пориванні цілеспрямованих до пізнання істини.

· Основне положення педагогічної віри: якомога більше вимог до людини і якомога більше поваги до неї.

1.2 Сучасне макаренкознавство

На думку І.В. Зязюна, педагогічна майстерність базується на спадщині А.С. Макаренка. Існують такі тенденції сучасного вітчизняного макаренкознавства.

Перша тенденція -- активізація історико-біографічних досліджень. У сучасному макаренкознавстві завдяки пошуковій роботі вчених України, Росії, Польщі, Чехії, Німеччини зібрано великий багаж фактичного матеріалу, що значно розширило наші уявлення про своєрідність особистості Антона Семеновича, умови становлення його концепції виховання, що дозволяє приступити до систематизації та осмислення здобутої інформації для створення повної наукової біографії педагога (із заповненням "білих плям", зокрема причин звільнення з комуни імені Ф. Дзержинського). Корисною й цікавою для вчених світу стала б розробка концепції написання біографії А. С. Макаренка і згідно з певними хронологічними періодами відтворення творчого шляху педагога, що тарувався через вирішення протиріч, боротьбу мотивів, осмислення інтуїтивних знахідок педагога і конструювання ним логіки педагогічної дії. Саме такої біографії, вільної від суб'єктивності і штучних замовчувань, потребують нині і молодий учитель, становлення професіоналізму якого відбувається в суперечливих умовах існування різних парадигм освіти, навчання і виховання, і досвідчений педагог, для якого ідеї Макаренка, його цілеспрямованість і переконаність у істинності своєї педагогічної позиції можуть стати опорою власних пошуків удосконалення педагогічної системи.

Друга тенденція --- деідеологізація педагогічного надбання А. С. Макаренка. Минають часи гострої конфронтації соціальних систем, і це помітно впливає на ставлення у світі до творчої спадщини А, С. Макаренка. Різні педагогічні пристрасті більше черпають позитивне у поглядах видатного педагога-мислителя. Важливою проблемою з огляду на це є аналіз того, як сприймаються нині ідеї та новаторський педагогічний досвід А. С. Макаренка в різних педагогічних системах, у різних умовах освіти та виховання. Необхідністю стає проведення аналітичної роботи для визначення факторів рівня впливу його ідей і досвіду в різних країнах. Науковий і практичний інтерес становило б дослідження, за яких причин і умов ім'я А. С. Макаренка з'являється у науковій, навчальній і методичній літературі.[4]

Третя тенденція -- прагнення до осмислення гуманістичної позиції А. С. Макаренка в умовах суперечності суспільного розвитку.

Парадоксальним явищем стало загострення критики А. С. Макаренка в період становлення демократичної системи у країнах колишнього Радянського Союзу за умов зростаючого впливу його ідей на розвиток педагогічної думки Заходу і Сходу. Науковій оцінці спадщини А. С. Макаренка заважають ідеологізація його педагогічної позиції, політичні нашарування у тлумаченні його поглядів. Нині важливою справою вітчизняних педагогів і всіх макаренкознавців повинен стати аналіз гуманістичного вектора його педагогічної системи, розкриття особливостей макаренківського гуманізму, з'ясування результативності його діяльності через аналіз гуманістичної сутності всіх складників його системи. Це вимагає філософського, етичного, естетичного, педагогічного, психологічного підходів до розгляду технології педагогічної дії А. С. Макаренка. У цьому контексті можуть бути зняті звинувачення на його адресу щодо ролі колективу у становленні особистості (протиріч колективних і особистісних інтересів), якщо колектив розглядати і як середовище соціалізації особистості, і як сферу її самоактуалізації. Філософські і соціологічні основи педагогічної спадщини А. С. Макаренка потребують глибоких досліджень.

Четверта тенденція -- аналітичне вивчення, систематизація праць А. С. Макаренка.

Праці А. С. Макаренка, що вийшли друком, не відповідають у вітчизняній практиці текстологічним і видавничим вимогам. Опубліковані роботи, частково скорочені, перероблені, доповнені, містять неточності. Через це наші знання про теорію А. С. Макаренка і його особистість неповні, іноді неправильні (один приклад: А. С. Макаренку приписують вислів про виховання у колективі, через колектив і для колективу; він належить його постійним опонентам -- представникам педагогічного олімпу). З'явилися нові публікації праць А. С. Макаренка, які не ввійшли до зібрання творів. У зв'язку з цим вкрай актуальною є підготовка до видання повного зібрання творів з публікацією всіх архівів.

У цілому особистість цього великого педагога, який зумів могутністю своєї волі, світом розуму і гуманістичною цілеспрямованістю вистояти проти сили тиску державної ідеології і політики, опору педагогічної верхівки, сьогодні потребує більшої когорти вчених для об'єктивного визначення всієї глибини і величі цієї найпомітнішої постаті у педагогіці XX століття.

П'ята тенденція -- порівняльний аналіз педагогічних ідей А. С. Ма-каренка з найвидатнішими педагогами світу, що засвідчує його геніальність і підкреслює його неповторність у педагогічних пошуках. Наприклад, зіставлення його творчих набутків з теорією і практикою О. С. Нілла (1893-1978) -- видатного англійського педагога, який також завідував подібною колонією, -- доводить повну ідентичність педагогічних законів і закономірностей у вихованні дітей девіантної поведінки.

У той час, коли Макаренкові інкримінували створення "нера-дянської системи", О. С. Нілла звинувачували в анархізмі і "грі в демократію", бо він, як і Макаренко, не визнавав прав, визначених владою, і встановлював їх сам для свого закладу.[8]

Створюючи освітньо-виховні заклади в колоніях, А. С. Макаренко і О. С. Нілл на перший план висували ідею щастя, досягнення щасливого дитинства. Нілл вважав, що всі прикрощі, вся зневага, всі війни зумовлюються людським нещастям. У його закладі, як і в Макаренка, "лікували нещасних дітей". Найосновнішим засобом виховання була продуктивна праця.

Неначе з "Педагогічної поеми" слова О. С. Нілла: "Я помітив, що звичайна, антисуспільна дитина, наприклад ватажок банди, що вибиває вікна, стає гарячим прихильником правопорядку, якщо йому гарантувати свободу".

Важливо згадати також про загальні тенденції, притаманні сучасному світовому макаренкознавству.

1.3 Тенденції сучасного світового макаренкознавства та їх вплив на «педагогіку добра» Зязюна

Перша тенденція. А. С. Макаренко вважається видатним педагогом XX століття, чия діяльність і педагогічні погляди значно вплинули на становлення і розвиток виховних систем у різних країнах світу. Значущість його досвіду зі створення систем виховання молоді, що ґрунтується на принципах гуманізму, соціальної рівності та свободи особистості, виходить за межі 20-30-х років нашого століття. Макаренко створив нову філософію виховання, орієнтовану на олюднення як власне процесу виховання його суб'єктів -- вихованців і вихователів, так і виховного середовища.

Це філософія виховання сильної особистості, здатної протистояти труднощам життя, захистити його гуманістичні цінності та примножити їх власною причетністю і конкретною справою кожного вихованця. З огляду на це досвід А. С. Макаренка входить складовою частиною у світову практику організації демократичного, гуманістично орієнтованого соціального виховання молоді.

Друга тенденція. Розширюються масштаби освоєння спадщини А. С. Макаренка у просторі і часі шляхом дослідження його аксіологічних, філософсько-соціологічних аспектів. Актуалізуються питання дослідження поглядів Макаренка -- філософа, соціолога, психолога.

Третя тенденція. Активізується увага вчених до дослідження внеску А. С. Макаренка у розвиток теоретико-методологічних основ педагогіки (цілі виховання, доцільність педагогічної логіки, діалектика соціального й індивідуального, проблема методів, форм організації, результативності виховного процесу тощо).

Четверта тенденція. Досвід А. С. Макаренка сприймається сьогодні не лише як історична цінність, як універсальна система виховання, а й як інструмент вивчення, розуміння джерел багатьох проблем сучасного виховання молоді, як джерело створення сучасної ефективної системи соціального виховання, яка відповідала б актуальним потребам новітнього часу.

Сьогодні, в період перебудови школи, ми знову й знову звертаємося до праць А. С. Макаренка. Його педагогіка, зумовлена живим, власним досвідом, дає відповіді на найважливіші питання виховання і навчання підростаючих поколінь. Він вбачав в дитині особистість і вибудовував процес виховання на основі цілісного особистісно-діяльнісного підходу. Увага і повага до дитини, її внутрішнього світу і створення умов для максимального розвитку природних дарувань і можливостей кожної дитини, для її самовдосконалення і духовного піднесення -- ось шлях до демократизації життя школи, до створення творчої, ініціативної, самостійної особистості громадянина нашого суспільства, заповіданий нам великим педагогам.

РОЗДІЛ ІІ. ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ ЗЯЗЮНА І.А.

Книга автора є книгою про одухотворення навчального процесу - педагогічну майстерність. Що ж на його думкою є складовими основ педагогічної майстерності.

Нагадаємо положення А. С. Макаренка про майстерність "як дійсне знання виховного процесу... виховне вміння". Ми розглядаємо сутність педагогічної майстерності як комплекс властивостей особистості вчителя, необхідних для високого рівня професійної діяльності.

Діяльність педагога-майстра характеризується педагогічною доцільністю за спрямованістю, індивідуально-творчим характером, за змістом і оптимальністю, за вибором засобів. У педагогічній діяльності розвивається і реалізується майстерність учителя, яку структурно визначають такі складові: педагогічна спрямованість особистості, професійне знання, здібності до педагогічної діяльності, педагогічна техніка.

Педагогічну спрямованість особистості вчителя зумовлюють ціннісні орієнтації на себе, на засоби педагогічного впливу, на школяра і дитячий колектив, на цілі педагогічної діяльності. Формуванню логіки педагогічної доцільності слід приділяти особливу увагу.

Професійне знання -- основа становлення професійної майстерності. Воно складається зі знання предмета викладання, його методики, педагогіки і психології. Рівень професійного знання оцінюється рівнем узагальненості всіх часткових знань, глибиною засвоєння, вмінням використовувати їх на практиці репродуктивно і творчо. Тому кожне лабораторне заняття з педагогічної майстерності передбачає аналіз основних теоретичних положень: без розуміння сутності своєї діяльності професійного вміння не набути.

Здібності до педагогічної діяльності є нічим іншим, як відбуванням педагогічної дії із специфічним перебігом психологічних процесів, які сприяють успіху вчителя в роботі. Виділяються провідні здібності до педагогічної діяльності: комунікативні (повага до людей, доброзичливість, товариськість); перцептивні (професійна передбачуваність, емпатія, педагогічна інтуїція); динамічні (здатність до вольового впливу і логічного переконання); емоційно-чуттєві (здатність володіти собою і вибудовувати педагогічну дію на позитивних почуттях); оптимістичного прогнозування.

Педагогічна техніка -- це форма організації поведінки вчителя. Вона ґрунтується на двох групах умінь. До першої належать вміння володіти собою (осанкою, мімікою, жестами, пантомімікою), керувати своїми емоційними станами (знімати зайве психічне напруження, викликати стани творчого самопочуття), техніка мови (дихання, голосоутворення, дикція, темп мовлення). До другої групи належить вміння співробітничати з кожним учнем і всім класом у процесі вирішення педагогічних завдань (дидактичних, організаторських, контактної взаємодії, стимулювання діяльності школярів тощо).

Педагогічна техніка -- не самоціль, а засіб оволодіння педагогічною майстерністю, реалізація громадянської позиції вчителя, вияв у поведінковій активності поваги до особистості вихованця -- найважливий спосіб досягнення педагогічних цілей, здійснення педагогічного співробітництва.

Основні принципи викладання курсу «Педагогічна майстерність».

* Педагогічна майстерність як умова і засіб реалізації особистості вчителя, його позиції, творчого потенціалу.

* Послідовність педагогічних дій, поетапне оволодіння окремими прийомами шляхом різних видів тренінгу, зокрема психофізичного і педагогічного.

* Взаємозв'язок вправ для розвитку педагогічної техніки з творчим моделюванням педагогічної діяльності. Кожне заняття тріадне. Опановуються теоретичні знання, пропонується система вправ для формування окремих прийомів педагогічної дії і, нарешті, ядро заняття -- мікровикладання: майбутній учитель опановує пропоновані обставини того чи іншого елемента уроку.

* Органічна єдність занять у модельованій і реальній школі

* Відкритий аналіз. Розвиток умінь і контроль за їх сформованістю. Майбутній учитель аналізує свій вплив на учнів в усвідомленій і неконтрольованій сфері. Становлення і розвиток педагогічної майстерності ґрунтується на теоретичних знаннях.

ВИСНОВОК

«Педагогіка добра» Івана Зязюна, як зазначено в реквізитах, науково-методичний посібник, але дуже легко читається. Учитель, педагог, організатор освіти, Іван Зязюн постає перед нами перед усім як громадянин, людина великого щедрого серця, мудрий і дотепний оповідач. У нього є всі підстави казати: «Педагогіка -- моє життя». Учитель як особистість - ця теза лейтмотивом проходить від першої до останньої сторінки. Не можна не погодитись з головною думкою автора книжки: «Педагогіка Добра в усіх складниках українського державотворення, зокрема економічному, політичному, ідеологічному, культурному, зумовлена освітою і вихованням молоді. Зрозуміймо нарешті, що іншого шляху не було і не буде».[6] Виходячи з власного досвід І. Зязюн робить свої висновки, які подані в тексті -- то як ремарки, то як резюме. Отже, можна сказати, що це ще й спостереження філософа, вченого, психолога.

Назва книжки не випадково має уточнення : Ідеали і реалії. Це суттєво. Адже автор завжди виходить з реалій життя, перевіряючи сучасною практикою вчення відомих педагогів А. Макаренка і В. Сухомлинського, розвиваючи педагогічну думку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Академік Іван Зязюн: «Об'їздивши півсвіту, не почувався меншовартісним»/Розмову з академіком вела Н. Сотник//Столиця.-- 2000. -- 26 жовтня(№119) -- С.4

2. Відданість освіті -- теж ознака таланту: Івану Андрійовичу Зязюну -- 60/Інтерв'ю з директором Ін-ту педагогіки і психології проф. освіти АПН України І.А. Зязюном првів С. Цушко//Світло. -- 1998. -- №1. -- С.4-5.

3. Гончаренко С. [Зязюн Іван Андрійович] // Український педагогічний словник. -- К., 1997. -- С.138.

4. Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Наук.-метод. посіб. -- К.: МАУП, 2000. -- 312с.

5. Зязюн І.А., Крамущенко Л.В., Кривонос І. Ф. Педагогічна майстерність: Підр. для вузів. -- К.: Вища школа, 1997. -- 349 с.

6. Іван Складний. Іван Зязюн: педагогіка -- моє життя//Освіта України -- 16 жовтня 2001р. -- №48. -- С.5.

7. Лещенко М.П. Ідеали педагогіки добра в життєвих реаліях Івана Зязюна//Рідна школа -- 2001. -- №8 С.49-51.

8. Павлина Семиволос «Мі не можем отставать в генерировании педагогических идей» (бесіда з І.А. Зязюном)

Размещено на Allbest.ru

...