Розвиток особистості та виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток особистості

Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню. Поняття «розвиток людини» і «формування особистості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Насправді ж поняття «особистість», на відміну від поняття «людина», означає соціальну характеристику людини, тобто її якості, які формуються під впливом спілкування і стосунків з іншими людьми, суспільством в цілому. Проте розвиток людини і формування її особистості є цілісним процесом. У ньому велика роль належить активності людини, яка може значною мірою сприяти формуванню власної особистості, якщо перед нею будуть поставлені вихователем відповідні цілі і вона буде домагатися їх виконання, розвиваючи якості, необхідні для їх досягнення. Залежно від рушійних сил виокремлюють такі види розвитку і формування особистості: стихійний, цілеспрямований, саморозвиток і самоформування.

Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямах. Анатомо-фізіологічні зміни виявляються у збільшенні й розвитку кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни охоплюють розумовий розвиток, формування психічних рис особистості. У набутті соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві, полягає соціальний розвиток особистості. Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є різноманітні внутрішні та зовнішні суперечності. Вони виявляються у психічних процесах збудження і гальмування, в емоційній сфері - у відчуттях задоволення і незадоволення, радості і горя. Ці суперечності стосуються також спадкових даних і потреб виховання (дитина-інвалід завдяки вихованню досягає певного рівня розвитку), рівня розвитку особистості й ідеалу (оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості). Стимулюють розвиток суперечності між потребами особистості та моральним обов'язком (щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, її «стримує» моральний обов'язок людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості). Особистість активно розвивається, відчуваючи суперечності між своїми прагненнями та можливостями (прагнучи досягти певних результатів у навчанні за недостатнього рівня пізнавальних можливостей, дитина починає посилено працювати над собою).

У навчально-виховній діяльності педагогам слід враховувати, що розвиток особистості школяра має наслідувальний характер (ця закономірність є основою теоретичних засад використання прикладу у вихованні), а людська особистість розвивається в діяльності (всебічний розвиток природних задатків людини відбувається тільки в процесі її життєдіяльності), під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби масової інформації, вулиця, шкільний колектив, справляють відчутний вплив на розвиток особистості школяра). Цей розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки (на уроці, виховному занятті повинні бути задіяні мислення, увага, пам'ять, уява, емоційно-почуттєва сфера). Нові риси особистості потребують нового ставлення до неї (врахування у вихованні не тільки вікових особливостей учнів, а й щоденне його збагачення знаннями» життєвим досвідом), адже кожного наступного дня вона є іншою, ніж учора.

Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділяють на певні вікові періоди. Вікова періодизація (класифікація) - поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками. Вікова періодизація чеського педагога Яна-Амоса Коменського (1592-1670) передбачає дитинство, отроцтво, юність, змужнілість і відповідні ступені в системі народної освіти, кожний з яких розрахований на шість років. На розвиток і виховання особистості суттєво впливає процес акселерації. Акселерація (лат. acceleratio - прискорення) - прискорений індивідуальний розвиток, за якого середньо фізичні та психофізіологічні константи дитини або підлітка випереджають оптимальні.

Виховання

Виховання - це складний і багатогранний процес формування особистості, створення оптимальних умов для її фізичного, психічного та соціального розвитку.

Основна мета виховання - всебічний гармонійний розвиток особистості. Це зумовлено сутністю людини як найдосконалішого витвору природи й суспільства. Всебічне виховання передбачає формування у людини певних якостей відповідно до вимог морального, розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання. Під гармонійністю (від гр. harmonia - злагодженість, співзвуччя, узгодженість у поєднанні чого-небудь) розуміють узгодження, поєднання цих якостей, їх взаємодоповнення та взаємозбагачення в духовному й фізичному єстві людини. Поняття всебічного гармонійного виховання діалектично взаємозв'язані і взаємозумовлені (рис. 6). Усебічний розвиток людини, що є головною метою виховання, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Кожен з цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання.

Завдання розумового виховання:

1. Озброєння учнів знаннями основ наук. У процесі навчання і виховання учні засвоюють певний фонд знань: факти, термінологію, символи, імена, назви, дати, поняття, зв'язки і відображені в правилах, законах, закономірностях і формулах залежності між ними.

2. Формування наукового світогляду та національної самосвідомості на базі засвоєння системи знань і соціального досвіду. Про методику цього напряму виховної роботи йтиметься далі.

3. Оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація) у процесі навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках і самостійної роботи.

4. Вироблення вмінь і навичок культури розумової праці, передусім інтелектуальних вмінь (загальних та спеціальних), вміння раціонально організувати час розумової роботи, здатність робити все точно й акуратно, тримати в належному порядку робоче місце, навчальні посібники, приладдя тощо.

Завдання морального виховання:

1. Формування в учнів моральних понять, поглядів і переконань.

2. Виховання моральних почуттів, які виражають запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.

3. Вироблення навичок і звичок моральної поведінки, які б стали потребою і реалізовувалися б у будь-якій ситуації та умовах.

Завдання трудового виховання:

1. Психологічна підготовка особистості до праці - формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як необхідного обов'язку й духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці, творчий підхід до праці.

2. Практична підготовка до праці - озброєння учнів системою загальноосвітніх і політехнічних знань про загальні основи виробничої діяльності людини, вироблення вмінь і навичок трудової діяльності, виховання основ трудової культури.

3. Підготовка школярів до свідомого вибору професії - виховна робота школи, спрямована на те, щоб допомогти молодій людині обрати життєвий шлях.

Завдання естетичного виховання:

1. Формування естетичних понять, поглядів і переконань - виховання в молодого покоління розуміння прекрасного, любові до нього, вміння давати правильну естетичну оцінку фактам, явищам, процесам.

2. Виховання естетичних почуттів - особливих почуттів насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в навколишній дійсності та в мистецтві. Наявність таких почуттів є ознакою розвинутого естетичного сприйняття, істотним критерієм естетичної культури людини.

3. Виховання потреби і здатності створювати прекрасне в житті та мистецтві - розвиток творчих здібностей дітей, опанування ними певного обсягу знань і практичних навичок у галузі музики і співу, образотворчого мистецтва, залучення їх до різних видів художньої самодіяльності, а головне - привчання школярів будь-яку роботу виконувати красиво.

Завдання фізичного виховання:

1. Виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров'я, постійно займатися фізичною культурою і спортом.

2. Підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для цього прикладними видами спорту.

3. Підготовка до фізичної праці, виховання працездатності.

Людина, наголошував А. Макаренко, не виховується частинами. Через це кожна складова виховання, виконуючи свою особливу роль, слугує водночас досягненню єдиної мети, реалізується у поєднанні з іншими складовими. Наприклад, розумове виховання тісно пов'язане з моральним, оскільки моральність формується на основі світогляду й самосвідомості. Успіх естетичного виховання також зумовлений рівнем розумового виховання, тому що воно сприяє виробленню оцінних суджень, вихованню смаків, розумінню мистецтва. Без розумового виховання неможлива належна трудова підготовка, що потребує певного рівня мислення. Позначається воно і на фізичному розвитку особистості: знання нею основ фізіології та гігієни, розуміння сутності життєдіяльності організму допомагає їй свідомо й розумно ставитися до свого здоров'я.

Взаємозв'язок розвитку і виховання

Психічний розвиток (розуміється як становлення внутрішнього духовного світу особистості) і виховання (яке визначається як цілеспрямоване освоєння вихованцем духовної культури народу під керівництвом вихователя) взаємопов'язані: розвиток духовної культури особистості відбувається під дією чинників виховання, і, у свою чергу, виховання буде ефективним тільки відповідно з можливостями особистості. У процесі розвитку закономірно змінюються якості і характеристики особистості, відповідно до яких необхідно систематично оновлювати зміст, методи, засоби та форми виховання. Зміни, вдосконалення внутрішнього світу особистості може тривати все життя; це безперервний процес, в якому можна виділити певні стадії та закономірності. Теорія психічного розвитку особистості отримала назву онтогенезу. У теорії онтогенезу встановлено, що факторами психічного розвитку є предметна діяльність і спілкування; у спільній діяльності з дорослим (вихователем), у співпраці учень освоює знакові і символічні структури (висловлювання) і засоби; в результаті формуються його свідомість і особистість. Індивід стає особистістю, коли у нього утворюється відносно стійка система вищих психічних функцій, пов'язаних з використанням у житті загальноприйнятих норм і духовних цінностей.

Водночас психіка людини - продукт культурно -історичного розвитку всього людства. Розвиток психіки як явища в еволюції органічного світу є предметом філогенезу. У філогенезі розрізняють такі стадії (за А.Н. Леонтьєвою): сенсорна психіка, перцептивная психіка, інтелект, свідомість. Ці ж стадії спостерігаються загалом і скороченому вигляді та у онтогенетическом розвитку дитини. Безперервний психічний розвиток дитини можна поділити на стадії на різних підставах. У педагогічних концепціях викладено різну кількість стадій. Зручним для практичного користування є виділення наступних стадій: раннє, дошкільне дитинство, молодший вік, середній і старший шкільний вік, юність. Цим стадіям відповідають свої освітні установи: дитячий садок, школа, університет та ін Вони визначаються за критерієм біологічного віку. Однак, рівень розвитку дитини визначається, як відомо, не за біологічним, а за розумовим віком. Так, розвиток дитини молодшого шкільного віку може відповідати дошкільному рівню (в разі відставання), або рівню підлітка (у разі акселерації - випереджаючого розвитку). Виховання ефективне тоді, коли воно відповідає рівню розумового розвитку.

Цій вимозі відповідає класифікація, в основі якої лежить критерій виду найбільш інтенсивно розвивається психічної функції. Відповідно виділяються три стадії розвитку особистості.

1. Від народження до 2-3 років - стадія розвитку природних психічних функцій. 2. Від 2-3 років до 12-14 років - стадія розвитку найпростіших культурних психічних функцій. 3. Від 12-14 років до старості - стадія розвитку вищих культурних психічних функцій. Основоположником даної класифікації є Л.С. Виготський - автор культурно -історичної теорії розвитку психіки.

Між стадіями немає чітких часових меж. Одна стадія плавно переходить в іншу. Кожна більш складна функція з'являється не відразу, а має деякий підготовчий період розвитку у попередній стадії і свою базу - одну або кілька більш елементарних функцій.

Вищі функції «нашаровуються» на попередні. При цьому більш прості функції, аж до інстинктів, продовжують діяти і керувати поведінкою людини. Психіка вихованої людини має шарувату будову. Продуктом виховання на кожній стадії є черговою шар нових психічних функцій.

Перша стадія (0-2 роки) починається з дня народження дитини, хоча існує й інша думка про те, що розвиток природних психічних функцій починається ще до народження, коли у плода з'являється мозок. Інтенсивно розвиваються: сенсорні функції (зір, слух тощо), моторика (координація рухів рук, ніг, голови, тулуба), емоції (усмішка, задоволення, здивування, очікування, радість, цікавість, переживання, інтерес, бажання і т.д.), воля, сексомоторний інтелект. Мислення малюка конкретне, чуттєво - рухове, предметно - віднесене, виражається в практичному аналізі та синтезі зв'язків між предметами. З'являються найпростіші способи спілкування звуками і жестами. Дитина освоює перші слова - пропозиції, але мова ще не пов'язана з мисленням, немає знаковою діяльності. Основні фактори розвитку - мати і інші дорослі, спілкування з ними, іграшки та інші предмети, включені в діяльність немовляти. При відсутності цих факторів психічний розвиток припиняється і дитина на все життя залишається розумово відсталим дебілом. При систематичному дії цих факторів дитина поступово переходить на наступну стадію розвитку.

У другій стадії (2-13 років) на базі природних психічних функцій, які продовжують удосконалюватися, з'являються і розвиваються найпростіші, основні культурні психічні функції: мова, пряма хода, вміння читати, рахувати, писати, користуватися різними культурними засобами (столовими приборами, знаряддями ручної праці та ін), збагачуються емоції (впевненість, надія, сором, сором'язливість, агресія, ворожість та ін), воля; на основі сенсомоторного інтелекту утворюються конкретні операції і дооператорний інтелект; мислення стає мовним, а мова - осмисленою. На цій стадії провідними є емоції, а інтелект їх обслуговує, тому учень спочатку керується почуттями, а потім розумом. Щоб навчально - виховний процес був ефективним, учитель повинен подобатися дітям. При несприятливих умовах життя учень може залишитися на цій стадії на все життя. Сприятливі умови розвитку - хороша культурне середовище, турботливі вихователі, організація колективної, спільної і самостійної діяльності, різноманітність засобів, інтелектуальне спілкування та ін - обумовлюють перехід учнів на наступну стадію розвитку.

На третій стадії (12-20 років) учні приступають до вивчення наукових понять, теорій, абстрактно - символьних моделей дійсності. Найбільш інтенсивно розвивається інтелект, формально - логічне мислення, яке стає провідним, випереджаючи розвиток емоцій. Психічні функції набувають знакова, вербальне вираження; основними стимулами і знаряддями стають знаки, реакції зумовлені логікою відносин між знаками; життя серед знаків і значень регулюється вищими психічними функціями. З'являються свідомість, свідома воля, інші довільні процеси (пам'ять, сприйняття і т.д.), вищі емоції (совість, борг, патріотизм, почуття свободи, почуття гумору, альтруїзм та ін.) Виховання поступово поступається своє місце самовиховання. З'являються такі новоутворення, як антиципація (вміння передбачати розвиток подій, можливі результати і наслідки діяльності як своєї, так і інших людей) і рефлексія - нова якість особистості, система, в складі якої інтроспекція (самоспостереження), самокритика і бажання стати краще, позбутися недоліків попереднього виховання. Ці вищі психічні функції співіснують з природними і найпростішими культурними функціями, на базі яких вони і з'являються.

Розглянуті стадії психічного розвитку існують об'єктивно і жорстко слідують один за одним. Залежно від спадковості, біологічних і культурних умов, характеристик навчально - виховного процесу, - стадії розвитку можуть бути більш-менш тривалими, а перехід учнів з однієї стадії на іншу - більш-менш успішним. Істотну роль тут відіграють відносини між середовищем і вихованням. Навколишнє середовище (життя) дитини, розглянута в плані її впливу на психічний розвиток, є система культурних (зокрема духовних) цінностей, що виконують роль умов становлення внутрішнього світу особистості. Ці умови неоднорідні. Одні умови утворюють освоєну соціально - побутову обстановку, оточення дітей; інші умови - люди (батьки, вчителі, друзі, знайомі, учні), третє - нові культурні цінності, які ще належить освоїти; четверті - засоби спілкування та діяльності; п'ятий - фактори, причини психічного розвитку.

Фактори психічного розвитку, наявні в середовищі і у вихованні, одні й ті ж. Розмежування середовища і виховання відносно і має значення в теоретичної моделі, в якій учень розглядається як об'єкт виховання (наприклад, об'єкт покарання і заохочення). З позиції дитини як суб'єкта діяльності виховання є складова частина його життя поряд з самообслуговуванням, іграми і захопленнями. Умови виховання для дитини складають частину середовища проживання. Щоб жити в культурних умовах, йому необхідно освоїти культурні цінності. Дитина освоює культуру трьома шляхами.

По-перше, шляхом наслідування в референтній групі, якій може бути не тільки сім'я, а й школа, гурток і т. п. У ній особистість сприймає як свої особисті, як еталон для наслідування мети, культурні цінності, закони і норми поведінки, прийняті в даній групі. Це «стихійне виховання» - освоєння культури народу під впливом інших людей без примусу, без педагогічної мети. Воно буває, зокрема, в деяких сім'ях, якщо в них панує взаємна любов і повага, а батьки користуються авторитетом. У таких благополучних сім'ях батьки говорять, що вони не виховують дітей, - діти самі, за власним бажанням вбирають нові духовні цінності під впливом середовища і обставин життя.

По-друге, культура народу може освоюватися за планом, відповідно до цілями і змістом, певним дорослим - вихователем, а сам процес в цьому випадку називається вихованням. Вихователь (не обов'язково дорослий) - особистість, що володіє деякою системою духовних цінностей; вихованець (не обов'язково дитина) - індивід, якому належить освоїти фрагмент культури. Розвивальне виховання - цілеспрямований процес породження у внутрішньому світі вихованця нових духовних цінностей під керівництвом вихователя. Виховання здійснюється при відповідному інформаційному забезпеченні та організації пізнавальної діяльності вихованця.

По-третє, учень може освоювати культуру з власної ініціативи, в плані самовиховання і саморозвитку. Як правило, це трапляється з учнями, які перебувають на третій стадії розвитку, коли рефлексія досягає істотного розвитку. Самовиховання обумовлено тим, що вихователі пропонують до освоєння культурні цінності, що утвердилися в суспільстві кілька десятків років тому. Вони здаються вихованцям дещо застарілими, немодними. З'являється бажання вивчити новітні моделі поведінки, пізнати сучасну культуру. Крім того, учні критично оцінюють недоліки свого характеру, звички, інші складові внутрішнього світу особистості, прагнуть позбутися від них.

Розвиток і виховання

Середовище, як відомо, переважно стихійно впливає на розвиток людини, цілеспрямованим, передбачуваним вія стає у процесі й унаслідок виховання.

Виховання - процес цілеспрямованого формування особистості дитини.

Як вирішальний чинник розвитку людини виховання виконує такі функції: організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість; обирає зміст навчання і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості; усуває впливи, які можуть негативно позначитися на розвитку і формуванні особистості; ізолює особистість від несприятливих для її розвитку та формування умов, які неможливо усунути.

Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків, набуття нових рис і якостей, що формуються впродовж життя людини. Воно не може змінити успадкованих особистістю кольору шкіри, конституції тіла, але може зробити її фізично здоровою, витривалою, загартованою. Не може воно докорінно перебудувати й тип темпераменту, але в змозі скоригувати його. Вихованням, особливо самовихованням, людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збільшує силу й динамічність нервових процесів.

Успадковані людиною задатки розвиваються тільки у процесі її виховання. Правильне виховання сприяє розвиткові навіть дуже слабко виражених задатків, неправильне - гальмує його.

Виховання не лише визначає розвиток, а й само залежить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Проте головне його завдання випереджати розвиток, просувати його й зумовлювати в ньому новоутворення. Таку ідею висунув російський психолог Лев Ви-готський (1896-1984), який обґрунтував тезу про провідну роль навчання у розвитку особистості. Суть її в тому, що в розумовому розвитку дитини простежуються рівень актуального розвитку - наявний рівень підготовленості учня, що визначається тим, які завдання він може виконати самостійно, а також вищий рівень («зона ближнього розвитку») - охоплює завдання, які дитина не може виконати самостійно, але впорається з ними за невеликої допомоги. Те, що сьогодні дитина робить за допомогою дорослих, завтра робитиме самостійно. За таких умов, вважав Л. Виготський, навчання викликає у неї інтерес до життя, пробуджує і приводить у рух внутрішні процеси розвитку. Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які ще не визріли, але перебувають у стадії становлення.

Ефективність розвитку і формування особистості підвищується за умови, що вона стає не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання. Тільки ті виховні впливи, які виражають потребу дитини і спираються на її активність, мають виховну цінність, забезпечують її розвиток.

особистість виховання спілкування

Размещено на Allbest.ru