Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ім. В.Г. КОРОЛЕНКА

КРИМСЬКИЙ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра філологічних дісциплін

Курсова робота

СПЕЦИФІКА ОЗНАЙОМЛЕННЯ УЧНІВ З ЕЛЕМЕНТАМИ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

Студентка 4 курсу

групи УЗ - 2

Перепадченко Ольга Валеріївна

Науковий керівник:

Балицька С.М.

Сімферополь, 2006

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕТОДИКИ І ПРАКТИКИ ФОРМУВАННЯ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ В УЧНІВ 5-9 КЛАСІВ

І.1. Поняття про ділове мовлення

І.2. Поняття про документ, як одиницю писемного ділового мовлення

І.2.1. Критерії класифікації документів.

1.3. Усне ділове мовлення.

1.4. Зміст і місце занять з ділового мовлення в шкільному курсі української мови

ДОДАТКИ

ВСТУП

Державний статус української мови передбачає її пріоритетне використання в усіх сферах суспільного життя. Без знання державної мови сьогодні неможливо стати повноправним громадянином, патріотом України, її захисником, кваліфікованим спеціалістом в будь-якій галузі виробництва. Знання української мови має бути достатнім для того, щоб з її допомогою випускник школи якнайповніше реалізував свої життєві потреби, плани і наміри в умовах зрослого попиту суспільства на мислячу, діяльну, творчу, національно свідому особистість.

На розв'язання саме цих завдань спрямована нова програма, укладена на основі Державного стандарту загальної середньої освіти з урахуванням Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти.

Серед завдань сучасної школи, які мають велике значення, надзвичайно важливим у викладанні української мови є підвищення мовленнєвої культури учнів, формування в них навичок комунікативної діяльності в будь-якій сфері життя, в тому числі і в діловому житті. Розвиток зв'язного мовлення є найважливішим аспектом навчання рідної мові. Останнім часом комунікативному вихованню школярів надається особливе значення, так как в ньому є залог успішного формування соціально активної особистості.

У зв'язку з цим об'єктом цього дослідження є специфіка ознайомлення учнів з елементами ділового мовлення.

Предметом аналізу є ознайомлення учнів з елементами ділового мовлення.

Метою курсової роботи є пошук методів підвищення ефективності роботи з розвитку зв'язного мовлення учнів шляхом посилення лінгвістичної основи навчання, ознайомлення школярів з системою мовленєвих понять, що надасть можливість формувати мовленеві уміння й навички свідомо, з опорою на систему ориєнтирів, а не методом спроб і помилок.

Реалізція цієї мети передбачає виконання низки конкретних завдань:

1) проаналізувати методичні посібники з даної проблеми;

2) з'ясувати зміст і місце занять з ділового мовлення в шкільному курсі української мови;

3) проаналізувати існуючи практичні завдання, які пропонують учням на уроках ділового мовлення;

4) виходячи з досліджених методик запропонувати свою систему вправ для ознайомлення з елементами ділового мовлення на уроках української мови в 5-9 класах середньої школи.

Джерелами дослідження стали: методика викладання української мови в середній школі, зокрема методика ознайомлення з діловими паперами на уроках зв'язного мовлення, а також тестові завдання та вправи по даній темі.

Практичне значення курсової роботи: матеріали доцільно використовувати на уроках розвитку усного й писемного зв'язного мовлення в школах, ліцеях, гімназіях при вивченні елементів ділового мовлення, а також при вивченні курсу “Сучасна українська ділова мова” в педучилищах та вищих навчальних закладах.

писемне ділове мовлення лінгвістична

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕТОДИКИ І ПРАКТИКИ ФОРМУВАННЯ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ В УЧНІВ 5-9 КЛАСІВ

1.1 Поняття про ділове мовлення

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення - процесс добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуває в постійному розвитку. Мова і мовлення нерозривно між собою пов'язані. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні її носіїв.

У статті 11 Закону “Про мови в Україні” записано: “Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій є українська мова”.

Функціональним різновидом мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю є офіційно-діловий стиль або ділове мовлення, яке існує у писемній та усній формі. Основне його призначення - регулювати офіційні ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Діловому мовленню притаманна низка специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління - організації, заклади, підприємства, посадовці, працівники. Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Специфіка писемного ділового мовлення полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

- нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

- точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

- документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

- наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;

- сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових документів.

У результаті багатовікового розвитку в офіційно-діловому стилі мовлення сформувалися такі мовні засоби та способи викладу змісту, кі дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

1) широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (наприклад, функціонуання закладу, узяти участь, регламентація дій);

2) фразеологія повинна мати специфічний характер (наприклад, ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);

3) обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної індівідуальності та емоційно-експресивної лексики;

4) синонімія повинна бути зведена до мінімуму і не викликати двозначності сприймання;

5) наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням черговності, постійності дії;

6) чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

7) до мінінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широко використовуються безсполучнікові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

Але М.Г. Зубков в своїй книзі “Сучасна ділова українська мова” зауважив, що формулюючи поняття “ділова мова”, слід мати на увазі при наймні три сучасні стилі - офіційно-діловий, науковий, розмовний, оскільки ділова мова містить близькі взаємопроникні й навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використання цих засобів - необхідна умова досягнення успіхів у професійній сфері.

А. Нелюба в своїй праці “Теорія і практика ділової мови” зазначає, що низький рівень культури усної й писемної ділової мови спричинений багатьма чинниками як об'єктивного так і суб'єктивного характеру, серед яких основними є:

1. Знання мови й мовна грамотність не усвідомлюються певною категорією суспільства як такі, що є обов'язковими для досягнення високих щаблів у службовій кар'єрі.

2. Невміння відділяти явища, одиниці, структури однієї мови від іншої в умовах функціонування на одній території двох і більше мов.

3. Відсутність навичок користування довідковою літературою, недостатність такої, завелика вартість подібних видань (словників, енциклопедій, довідників тощо).

4. Шаблонність, несамостійність мислення, нетворчий підхід у розв'язанні різноманітних проблем як загального характеру, так і в офіційній сфері.

5. Спрощений підхід до вивчення мови документів, так і їхньої структури і як наслідок - невміння врахувати конкретні чинники, що впливають на ситуацію.

1.2 Поняття про документ, як одиницю писемного ділового мовлення

Документ (слово латинського походження, що означає “доказ”) - це засіб закріплення на папері інформації про факти, події, явища дійсності і про діяльність людини. Ділові папери різних видів оформляються за певними стандартами, що полегшує ведення документації, ділового листування.

У соціальному плані будь-який офіційний документ поліфункціональний, тобто одночасно виконує декілька функцій, що й дозволяє йому задовольняти різноманітні людські потреби.

До загальних функцій документа належать:

Інформаційна - будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати - причина укладання документа.

Соціальна - документ є соціально значущим об'єктом, оскільки його поява спричинена тією чи іншою соціальною потребою.

Комунікативна - документ виступає як засіб зв'язку між окремими елементами офіційної, громадської структури (закладами, установами, фірмами тощо).

Культурна - документ є засобом закріплення та передачі культурних традицій, що найкраще простежується на великих комплексах документів (науково-технічної сфери), де знаходить відображення рівень наукового, технвічного й культурного розвитку суспільства.

До спеціальних функцій документа належать:

Управлінська - документ є інструментом управління; ця функція притаманна низці управлінських документів (плановим, звітним, організаційно-розпорядчим та ін.), які спеціально створюються для реалізації завдань управління.

Правова - документ є засобом закріплення і змін правових норм та правовідносин, а також будь-які документи, які набувають правової функції тимчасово (для використання як судовий доказ).

Історична - коли документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства; цієї функції набуває певна частина документів лише після того, як вони виконають свою оперативну дієву функцію і надійдуть до архіву на збереження.

Будь-який документ є складовою частиною (елементом) відповідної системи документації.

Система документації - це сукупність (спільність) певних документів, взаємопов'язаних за ознаками походження, призначення, виду, сфери діяльності та єдиних вимог до їх оформлення (укладання).

Офіційні (службові) документи залежно від сфери їх застосування та функціонування поділяються на управлінські, наукові, технічні (конструкторські), технологічні, виробничі та інші.

Основними комплексами всієї документації є:

- організаційно-правова документація;

- планова документація;

- інформаційно-довідкова й довідково-аналітична документація;

- звітна документація;

- документація щодо особового складу (кадрова);

- фінансова документація (бухгалтерський облік та звітність);

- документація з матеріально-технічного забезпечення;

- договірна документація;

- документація з документаційного та інформаційного забезпечення діяльності закладів.

І.2.1 Критерії класифікації документів

Основною класифікаційною ознакою конкретного документа є його зміст, зокрема, відношення зафіксованої в ньому інформації до особи, структури, предмета або до напрямку діяльності укладача чи адресата. Відповідно до цього і згідно з унормованими вимогами за ознаками класифікації та групами вирізняють такі види документів:

За найменуванням (назвою) розрізняють такі групи документів як автобіографія, акт, довідка, доручення, заява, інструкція, лист, протокол та інші.

За змістом і спеціалізацією розрізняють загальні й спеціалізовані групи документів. До загальних належать документи з адміністративних питань; з питань планування оперативної діяльності; із питань підготовки та розподілу кадрів. До спеціалізованих груп документів належать документи з фінансово-розрахункових і комерційних питань; бухгалтерського обліку, постачально-збутові, зовнішньоторгівельної та кредитної діяльності та інші.

За призначенням документи поділяють на організаційно-розпорядчі, кадрово-контрактні; довідково-інформаційні; господарсько-договірні, обліково-фінансові, господарсько-претензійні, зовнішньоекономічні.

За походженням документи бувають службові та особисті. Службові (або офіційні) документи укладаються працівниками, які офіційно уповноважені від імені установи, закладу це робити, для вирішення службових питань. Особисті (або приватні) документи укладаються будь-якою особою для вирішення індівідуальних питань.

За місцем укладання документи поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні документи мають чинність у межах установи, закладу, де їх укладено. Зовнішні документи є чинником або результатом спілкування з іншими підприємствами, організаціями, особами.

За напрямом документи розрізняють як вхідні, що входять до закладу, підприємства, організації, фірми та вихідні, що адресовані за межі установи, організації.

За способом виготовлення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації документи існують стандартні (або типові), нестандартні (нерегламентовані) та індівідуальні. Типові документи укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (наприклад, паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квіток тощо). В нестандартних документах лише певна частина даних готується заздалегідь (довідка, перепустка, типові листи, положення, інструкції тощо). Індівідуальні документи укладаються за загальними принципами й формою, але автор-укладач довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної ситуації (автобіографія, протокол, звіт, оголошення, запрошення та інші).

За ступенем складності документи поділяють на прості (відображують одне питання чи факт) та складні (відображують два й більше питань чи фактів).

За стадіями створення документи поділяють на оригінали та копії.

За терміном виконання розрізняють термінові та дуже термінові документи. Термінові документи укладаються за визначеним завчасно терміном виконання, а також телеграми, телефонограми й под. Дуже термінові документи - це документи зі спеціальною позначкою терміну.

За ступенем гласності (секретністю) документи поділяють на звічайні - для загального користування; для службового користування; секретні та цілком секретні - для обмеженного користування. Такі документи мають відповідну позначку вгорі праворуч, а користування ними попередньо обумовлюється угодою, розпискою тощо про міру відповідальності в разі розголошення їхнього змісту.

За юридичною силою документи є справжні, які є чинними й нечиннми, а також підробленими (фальсіфікати).

За технікою відтворення існують рукописні документи та документи відтворені механічним способом.

За терміном зберігання документи поділяють на тимчасового (до 10 років) та тривалого (понад 10 років) зберігання; постійного зберігання.

У свою чергу, документи поділяються за призначенням та за найменуванням. Останні можуть називатися однаково, але виконувати різні функції.

В управлінській діяльності існують:

- організаційні документи (положення, статут, інструкція, правила);

- розпорядчі документи (постанова, ухвала, розпорядження, накази та витяги з наказу, вказівки);

- довідково-інформаційні документи (акти, відгуки, висновки, довідки, доповіді, службові, доповідні та пояснювальні записки, запрошення, пропозиції, звіти, огляди, плани робіт, оголошення, протоколи та витяги з протоколу, службові листи, телеграми, факси, телефонограми);

- документи з кадрово-контрактових питань (автобіографія, заяви, контракти, особові листки (анкети), угоди);

- особисті офіційні документи (характеристики, доручення, заповіти, заяви, посвідчення, розписки, списки, переліки).

До спеціалізованої документації належать:

- документи з господарсько-договірної діяльності (договори на постачання, підряду, на матеріальну відповідальність, на спільну діяльність, оренди обладнання, транспорту, приміщення, договори щодо створення нових форм господарювання; господарські договори в науковій діяльності; договори про взаємовідносини підприємств і банку);

- документи з посередницької діяльності (договори про надання посередницьких послуг, договір про інформаційне обслуговування);

- документи з господарсько-претензійної діяльності (протоколи розбіжностей до договорів, комерційні акти, претензійні листи, позовні заяви);

- документи в банківській діяльності (договір на здійснення кредитно-розрахункового обслуговування, договір на депозитний вклад, кредитний договір, договір на спільну діяльність, лізінгова угода, договір про пайовий внесок);

- обліково-фінансові документи (акт, відмова по акцепту, відомість, гарантійний лист, заява-зобов'язання, заявка, квитанція, накладна, оформлення відкриття рахунку в банку, заява, картка зі зразками підписів, чекові книжки, реєстр чеків, платіжне доречення);

- документи з організації зовнішньоекономічної діяльності (контракти, додаток до контракту, запис бесіди, протокол намірів, договір, статут);

документи в рекламній діяльності (договір, угода).

І.2.2 Вимоги до укладання та оформлення документів

Писемне регулювання ділових стосунків у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадських потреб людей у побутових ситуаціях здійснюється за допомогою ділових паперів, документів.

Кожний документ укладається згідно з усталеними нормами та правилами, які є стабільними (канонічними) для конкретного виду, але всі вони мають відповідати таким вимогам:

- не суперечити чинному законодавству держави, нормам юридичного й адміністративного права, директивним положенням конкретних керівних органів;

- видаватися лише відповідними повноважними органами або службовими особами згідно з їх компетенцією;

- відповідати своєму призначенню, назві й укладатися за встановленною формою;

- бути достовірним, переконливим й відповідати меті та завданням конкретного закладу, установи тощо або їх керівництва (базуючись на фактах містити конкретні й змістові пропозиції та вказівки);

- бути належним чином відредагованими (грамотними) й оформленими, розбірливими та охайними.

Більшість документів вовинна бути придатною для тривалого зберігання.

Дотримування цих вимог дає змогу оперативно отримати й опрацювати потрібну інформацію, вчасно вжити доцільних заходів, зробити процес управління стабільним, передбачуваним і результативним.

І.3 Усне ділове мовлення

Офіційно-діловий стиль, окрім писемної форми, реалізується також і в усній (ділові наради, публічні виступи, телефонне спілкування та ін.) Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних і невербальних засобів.

Ділове спілкування, як складова частина культури управління, повинне грунтуватися на засадах етичних норм, певних ритуальних правил ділових взаємин, знання й уміння, які пов'язані з обміном інформацієюЮ використанням способів і засобів взаємовпливу та взаєморозуміння. У цьому контексті вагомого значення набуває моральний аспект ділового спілкування.

Етика ділового спілкування грунтується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, колег, які сприяють розвиткові співпраці, розв'язанню поставлених проблем. А це й змінення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів та дій, а також запобігання обману й порушенню взятих забов'язань. Формуючись в умовах конкретної діяльності, професійне спілкування вбирає в себе її особливості, стає важливою частиною й дієвим засобом цієї діяльності. Загальній норми і правила ділового спілкування зумовлюються також характером суспільного ладу, історичними традиціями та сучасними здобутками.

Науковцями розроблені основні постулати безконфліктного спілкування:

- постулат семантичного зв'язку (наявність загальної теми для спілкування);

- новизна інформації у викладі точок зору;

- уникання зайвої деталізації;

- постулат детермінізму (знання причинно-наслідкових відношень, явищ, подій);

- постулат тотожності (наявність спільної вихідної точки зору для обох співрозмовників);

- прогнозування майбутнього;

- істинність у словах і діях, словах і реаліях.

Дотримуючись цих постулатів ділового спілкування та норм літературної мови, співрозмовники завжди дійдуть згоди й поразуміються.

І.4 Зміст і місце занять з ділового мовлення в шкільному курсі української мови

Ознайомлення з діловим стилем мовлення, вміння писати ділові папери потрібні кожній людині в її громадській діяльності. І.Г. Чередниченко в своїй праці “Нариси з загальної стилістики сучасної української мови” зауважує, що “на відміну від інших стилів, у практиці офіційно-ділової мови діє особливий принцип традиції щодо стилістично унормованого вживання сталих конструкцій, формулювань, навіть своєрідних штампів (форм), вироблених для кожного виду ділових активів та різної документації”.

Згідно з діючою Програмою вивчення української мови для загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання, яка затверджена Міністерством освіти і науки України в 2001 році, ознайомлення з діловими паперами розпочинається з 5 класу на уроках зв'язного мовлення, де учням пропонується ознайомитися із написанням листа та поштової адреси.

В 6 класі учні повторюють відомості про стилі мовлення і розпочинають детальніше вивчати офіційно-діловий стиль мовлення. На цьому етапі вони знайомляться з основними елементами ділового мовлення и повинні вміти складати план роботи, писати оголошення, добирати мовні засоби відповідно до задуму висловлювання і стилю мовлення.

У сьомому класі учні повинні вміти складати такий вид ділового документу, як розписка, добирати мовні засоби відповідно до задуму висловлювання і стилю мовлення, вдосконалювати написане; дотримуватися основних правил спілкування.

У восьмому класі школярі повинні вміти складати протокол, у дев'ятому - складат заяву та автобіографію.

Починаючи з десятого класу на уроках зв'язного мовлення починають знайомитися з правилами усного ділового спілкування. Пропонуються такі види робіт: виступ на зборах, семінарах, прес-конференція.

В 11 класі пропонуються таки види робіт по вивченню ділової документації: написання звіту про виконану роботу, складного протоколу, характеристики, вітальної адреси, вмотивованої заяви, автобіографії, офіційного листа.

Як вже було вказано діловому стилю властива чіткість, точність, логічна послідовність викладу фактів і об'єктивність оцінок. Він характеризується прагненням до стандартизації мови, збереженням форм складання ділових паперів, використанням усталених словесних формул, вживанням спеціальної ділової лексики, а також різних груп лексики професійної; відсутністю засобів образності, емоційно забарвленої лексики тощо.

На основі врахування особливостей ділового стилю й проводиться вивчення ділових паперів у середній школі. Навчальною програмою для загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання передбачається вироблення в учнів умінь і навичок складати такі ділові папери як лист, оголошення, розписку, доручення, заяву, акт, звіт, автобіографію, резолюцію та ін.

Потреба у виробленні в учнів таких навичок не викликає сумнівів - адже в майбутньому, де б випускник школи не працював, йому доведеться зустрінутися з діловим письмом - вести протокол чи писати заяву, звіт тощо.

Робота по ознайомленню учнів середньої школи з елементами ділового мовлення проводиться переважно на уроках мови, бо складання ділових паперів зв'язане із застосуванням певних граматичних форм, із спеціальною будовою речень, з дещо специфічним словником і рядом усталених у діловій мові зворотів.

Учитель повинен використати також кожну нагоду як у позакласній роботі з мови, так і в громадській діяльності учнів для того, щоб поширити, удосконалити, усталити навички школярів з ділового письма. З цією метою він може працювати з гуртківцями над протоколами засідань літгуртка, допомогає оформити протоколи загальноучнівських зборів, плани роботи учнівських організацій, іх звіти за певний період тощо.

Учитель мови, працюючи з учнями над діловими паперами, пояснює значення ділового письма.

Ділове письмо обслуговує виключно практичні потреби, що виникають на основі ділових стосунків між окремими особами, окремою особою й установою, та між установами.

З ролі ділових паперів випливають і вимоги до їх оформлення. Ділові папери повинні бути складені точно, стисло і зрозуміло для широкого кола громадян, за певною усталеною формою.

Довголітня практика складання ділових паперів виробила найкоротшу, найзручнішу форму для кожного виду ділового письма.

Діловій мові властиві усталені мовні звороти і терміни, завдяки яким можна стисліше, коротше висвітлити факт або висловити думку. Такі усталені мовні звороти є теж однією з складових частин форми паперу, наприклад, у посвідченні “Пред'явник цього…”, у довідці “Дана в тому…” або у протоколі “Присутні… Порядок денний… Слухали… Ухвалили…” тощо.

Учитель під час опрацювання з учнями ділових паперів вказує на характерні особливості ділового письма: спокійний, діловий тон, усталені мовні звороти, повну відсутність образних засобів, вживання слів тільки в прямому значенні, точний їх добір. Слід застерегти учнів від уживання без потреби іншомовних слів та термінів, які ускладнюють розуміння викладеного, і осоливо слів, зміст яких не зовсім ясний для учнів. Це застереження слід зробити тим більше, що старші школяри часто захоплюються новими для них словами і вживають їх не там, де треба, або неточно зрозуміють їх зміст.

Характерною особливістю ділової мови повинна бути також її лаконічність, в міру можливості - прості конструкції речень, їх економна структура, гранична зрозумілість.

У старших класах доцільно ознайомити учнів з історією ділового письма в нашій країні.

Визначаючи послідовність у роботі над діловими паперами, потрібно виходити із складності оформлення того чи іншого виду ділового письма, вікових особливостей дітей, рівня їх загальної та мовної підготовки.

Простішими видами ділового письма є поштова адреса, запрошення, оголошення, доручення, розписка, простий протокол, проста заява.

З ознайомлення учнів з цими видами ділового письма і починають учителі мови роботу над діловими паперами, намагаючись спланувати її так, щоб сполучити із вправами на закріплення знань дітей з певної граматичної або орфографічної теми, а також із опрацюванням матеріалу на уроках зв'язного мовлення.

Слід зазначити, що при правильному плануванні роботи над діловим письмом по роках навчання, тобто, коли ця роота є посильною для шклярів, вои з інтересом ставляться до неї, бо відчувають її практичну необхідність; найбільшу зацікавленість виявляють учні випускних класів при повторенні вивчених форм ділового письма.

Методичні прийоми, застосовані при ознайомленні учнів з діловими паперами, звичайно, можуть бути різними і залежать як від вибору вчителя, так і від виду папера.

Важливим етапом роботи є розбір і колективне виправлення складених учнями ділових паперів, особливо їх складніших видів.

Робота проводиться як над змістом, так і над стилем паперів.

Працюючи над стилем ділового письма, вчитель привчає учнів користуватися усталеними в діловій мові зворотами та широковживаними фразеологізмами. В складених учнями паперах іноді трапляються мовностилістичні огріхи типу приймати заходи, відігравати велике значення, завдяки поганій дисципліні тощо. Тому потрібно вчити учнів добирати точні слова, економічні та зрозумілі конструкції речень.

Треба застерігати учнів від вживання без потреби іншомовних слів та термінів, які утруднюють розуміння написаного; від нагромадження в одному реченні віддієслівних іменників типу прийняття, застосування, вживання, піднесення тощо, навчити заміняти їх по можливості відповідними інфінітивами.

Корисною вправою є добір з кількох різних конструкцій речень найпростішої, найекономічнішої.

Робота над змістом і формою ділових паперів, складених учнями в порядку виконання домашнього завдання, незважаючи на специфіку ділової мови, є різновидом праці над загальною культурою мови учнів, бо привчає їх до стислого, чіткого викладу думки, добору точного слова.

ДОДАТОК 1. УРОК РОЗВИТКУ ЗВ'ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ “ДІЛОВІ ПАПЕРИ. ЛИСТ РІДНИМ, ДРУЗЯМ. АДРЕСА.”

Мета: ознайомити учнів з основними правилами листування, побудовою листа, його мовним оформленням, вимогами до оформлення адреси на поштовому конверті; на основі опрацьованого теоретичного матеріалу вдосконалити творчі вміння аналізувати листи з точки зору стилістичного й мовного оформлення; розвивати мовленнєво-комунікативні вміння складати листи, оформляти конверт, підвищувати мовну й мовленнєву культуру п'ятиклсаників у процесі усного й писемного спілкування.

Внутрішньопредметні зв'язки: Лексикологія: засвоєння нових слів.

Міжпредметні зв'язки: використання листів у художніх творах (література).

Тип уроку: урок розвитку зв'язного мовлення

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Ознайомлення п'ятикласників з темою, метою і завданнями уроку.

ІІІ. Розвиток безперервної пошукової пізнавальної активності учнів.

Проведення бесіди про значення листування в житті багатьох видатних людей.

Учитель акцентує увагу п'ятикласників на тому, що лист - це творчість кожної людини, проте існують основні правила ведення листування: увічливний тон спілкування, увага до адресата (до того, кому адресовано лист, телеграму, бандероль, тощо), уміння писати про себе коротко, про інших --більше й детальніше, уміння писати про цікаві факти й події, обов'язково відповідати на одержані листи.

Звертається увага на те, що в листах, як узагалі в мовленні, проявляється характер людини, її розум, знання, рівень культури й вихованості.

Актуалізація опорних знань учнів.

Учитель пропонує п'ятикласникам пригадати основні правила спілкування й вимоги до мовлення.

Вимоги до мовлення: змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність.

Основні правила спілкування: бути ввічливими, привітними і доброзичливими; уважно, не перебиваючи, слухати співрозмовника; заохочувати його висловити свою думку; зацікавлено й доброзичливо вислуховувати; уміти вислови незгоду з позицією співрозмовника так, щоб не образити його; не розмовляти без потреби голосно; не вживати грубих слів; говорити про те, що цікаво адресатову мовлення.

IV. Поглиблення відомостей учнів про лист як жанр мовлення

Робота з теоретичним матеріалом.

Прочитати текст. Яких рекомендацій необхідно дотримуватись під час складання листів?

Більшість людей пише листи майже автоматично: розповідає про своє здоров'я, роботу або навчання й питає про відповідні факти з життя того, до кого звертається. Але від побудови листа, від слів, які добере автор, немало залежить реакція адресата, його настрій.

Спочатку автор звертається до людини, якій адресує листа. Залежно від змісту, а також від ступеня близькості між тими, що листуються, у звертанні вживаються різні епітети: шановний, вельмишановний, високоповажний, дорогий та ін. Іменник, що означає людину, до якої звертаються, має стояти в кличному відмінку: брате, сестро, мамо, Іване, Галино. Якщо звертання виражене сполученням імені й по батькові то обидва слова вживаються в кличному відмінку: Іване Петровичу, Галино Дмитрівно.

Коли ті, що листуються, говорять одне одному Ви, то це слово має писатися з великої літери.

Звернення до адресата може бути ускладнене привітанням-побажанням, яке передує звертанню й епітету: добрий день, здрастуйте і под. Наприклад: “Добрий день, дорогий друже!”, “Здрастуй, Олексію!”

Далі автор розповідає про своє життя, здоров'я, родинні новини, про речі, що становлять спільний інтерес. Він просить написати, що нового в того, до кого звертається, і закінчує лист побажанням здоров'я, щастя; передає вітання родичам і знайомим.

Звичайно, можуть бути відхилення у плані викладу, зумовлені певними обставинами, але для людей з нормальними взаєминами характерна доброзичливість, повага, що виражається мовними кліше - привітаннями, побажаннями благополуччя (За Є. Чак).

На основі порад Євгенії Чак скласти пам'ятку “Як оформляти лист”. Доповнити пам'ятку власними рекомендаціями щодо почерку, охайності, грамотності оформлення листа, його композиції.

Доповнити речення потрібними словами чи словосполученнями

1. Лист як правило треба починати із… .

2. Листи здебільшого надсилаються … .

3. На конвертах обов'язкого вказують… .

4. Адресу треба писати … .

5. Не можна змочувати язиком … .

V. Колективна робота з текстами-зразками.

Прочитати лист з твору Всеволода Нестайка “Пашка-чоботар”. Звернути увагу на побудову листа (початок, основна частина, кінцівка), його мовне оформлення).

Любий Пашо!

Вибач, що так трапилось. Не зможу я приїхати до Нового року. Дуже серйозною справою зайнятий. Ти ж знаєш. Тому затримаюсь. Але ти не сумуй. Новий рік обов'язково принесе тобі щастя. Я в це вірю. Він повинен бути щасливим, цей Новий рік. І він буде по-справжньому новим.

Мої товариші передають тобі великий привіт. Вони просто дивуються, як ти ловко працюєш. Я, мабуть, скоро приїду. І знаєш, якщо ти не проти, я заберу тебе з майстерні і будемо жити разом. Хочеш?

А поки що передаю тобі невеликий новорічний гостинець.

Цілую тебе міцно.

Тарас Іванович

Як ви вважаєте, які емоції викликав лист у одержувача. Чи заспокоїв Павла автор листа? Чи зробив його щасливим?

Розкрийте значення

Размещено на Allbest.ru

...