Останнім часом прогресивна світова спільнота все частіше звертається до думки про те, що вища освіта в усіх країнах Західної Європи переживає нелегкі часи. Даний факт зумовлений виникненням своєрідного розриву між освітою з усіма її провідними елементами (цілі, структура, зміст, методи навчання) та умовами життя суспільства, що різко змінилися за останні десятиріччя.

На питання, які якості повинен мати молодий спеціаліст, роботодавці, як правило, відповідають таким переліком: високий рівень загальноосвітньої підготовки, здатність приймати самостійні рішення, готовність до перенавчання, до опанування нових тенденцій та придбання нових знань, вміння працювати в групі, комунікабельність. Даний перелік - не що інше, як нове уявлення про людину, своєрідна модель її провідних життєвих функцій. Така модель найбільш адекватна вимогам сучасного суспільства. Ключові характеристики нової моделі - освіченість, безперервність навчання, самостійність - знаходяться в явному протиріччі з існуючою педагогічною системою, орієнтованою головним чином на запам`ятовування, відтворення та пасивне виконання.

Вимоги часу призвели до того, що у розвитку світової вищої школи вже визначились загальні глобальні тенденції. Провідними серед них є гуманітаризація, демократизація, диверсифікація, інтеграція та інтернаціоналізація вищої освіти.

Гуманітаризація передбачає наявність знань в галузі історії, культури, мистецтва, які, в свою чергу, допомагають сформувати систему цінностей та етичні норми поведінки. До гуманітарного циклу дисциплін належать класичні та сучасні мови, література, історія, філософія, соціологія, психологія.

Демократизація пов'язана, перш за все, із ростом кількості студентів в усіх розвинених країнах. Значні зміни відбулися також у взаємовідносинах між вищими навчальними закладами та центральними урядовими органами. З одного боку, центральні органи управління продовжують визначати чисельність студентських міст, виходячи із норми фінансування. З іншого, значно поширюється автономія окремих вузів. Даний принцип передбачає також залучення до системи вищої освіти якомога ширшого кола охочої навчатися молоді із різних верств суспільства, але з наступним жорстким відбором найбільш здібних.

Диверсифікація (від лат. "різноманітність") - розширення видів та форм вищої освіти, створення альтернативних вищих навчальних закладів, що відбиває потреби суспільства у різних за фахом кваліфікованих спеціалістах. На теперішній час у розвинених західних країнах склалася відносно стійка система багаторівневої підготовки. Накреслилась і загальна тенденція - зближення навчальних планів та програм за відповідними рівнями, хоча розбіжностей ще значно більше.

Інтеграція та інтернаціоналізація передбачають координацію як навчальних програм, так і системи навчання в цілому, а також міжнародну співпрацю вищих навчальних закладів: обмін студентами та викладачами між вузами різних країн, проведення конференцій, симпозіумів, семінарів щодо проблем навчання та наукової роботи з метою визнання документів про освіту.

Сфера євроінтеграції вищої освіти набула форм Болонського процесу. На теперішній час 45 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Значна кількість міжнародних організацій підтримують ідеї процесу та сприяють його реалізації.

Болонський процес - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації 21 країною в італійському місті Болоні. Передумовою створення декларації стало підписання Великої Хартії європейських університетів. Велика Хартія як передумова Болонської декларації була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстарішим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань - чи то практичних, чи теоретичних." (із промови представників Болонського університету на святкуванні).

Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій. Сприяє зміцненню зв`язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, залучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.

Згідно з цілями Болонського процесу до 2010 року освітні системи країн-учасниць його повинні бути змінені, щоб сприяти:

полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Європі.

розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Болонський процес не передбачає повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв`язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.

На сьогодні до Болонського процесу приєдналося 515 університетів, серед яких 14 українських:

1. Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту;

2. Донецький національний університет;

3. Маріупольський гуманітарний інститут Донецького національного університету;

університетська освіта болонський процес

4. Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут".

5. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого.

6. Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут".

7. Національний університет "Києво-Могилянська академія".

8. Одеська національна юридична академія.

9. Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова.

10. Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля.

11. Тернопільський державний технічний університет.

12. Харківська національна академія культури.

13. Харківський національний економічний університет.

14. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна.

На національному рівні у Болонському процесі здебільшого задіяний уряд, міністри, відповідальні за вищу освіту в усіх країнах-учасницях, щоб оцінити вже зроблене та встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду розвитку. На інституційному рівні задіяні заклади вищої освіти, факультети та відділення, студенти, викладацький склад. В Україні поступово вводиться Європейська кредитно-трансферна система (ECTS).

Таким чином, Болонський процес, до якого приєдналася Україна, має за мету наступне:

встановлення системи зрозумілих та подібних наукових ступенів;

встановлення системи, заснованої на двох основних циклах: студентському та післядипломному;

введення системи кредитів (ECTS);

сприяння мобільності шляхом подолання перешкод для забезпечення руху студентів, вчителів, дослідників, адміністративного складу;

сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості;

сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті.

Дані цілі є сутністю Болонського процесу.

Незвичайність цього процесу полягає в тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 45 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.

2. Форми організації навчального процесу в університеті