- кандидат педагогічних наук, доцент Костів Володимир Іларійович, директор науково-дослідного центру “Педагогіка і психологія вищої школи” Інституту вищої освіти АПН України і Прикарпатського університету ім. В.Стефаника

Актуальність теми. В умовах глибоких політичних, економічних і соціальних змін в усіх галузях життя сучасного українського суспільства виникла необхідність виробити якісно нові підходи до виховного процесу. Сьогодні стає все більш очевидним, що виховання підростаючого покоління відбувається не лише в результаті цілеспрямованої педагогічної діяльності, але й під впливом самого життя, навколишньої дійсності, середовища. Не виникає також сумніву в тому, що все більш важливу роль у формуванні особистості відіграють соціальні фактори (сім'я, шкільний і класний колективи, ровесники у дворі і т. п.), вплив яких в окремих випадках є сильнішим за вплив цілеспрямованого виховання.

У нашій країні школа упродовж довгого часу розглядалася як єдиний соціальний інститут, що відповідає перед державою за виховання дітей. Соціальні зв'язки школи були орієнтовані переважно на покращення власного навчально-виховного процесу. Об'єктивний аналіз накопиченого досвіду дозволяє стверджувати, що такий підхід не дав позитивних результатів. Тому в сучасній педагогічній науці особливої актуальності набуває проблема організації цілісного виховного процесу, забезпечення тісної єдності школи й соціального середовища.

Розв'язання цього завдання неможливе без ретельного вивчення передового педагогічного досвіду розвинених країн світу. Відкритість сучасного українського суспільства створює умови для збагачення національної системи освіти й виховання кращими досягненнями світової культури. Не випадково Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) орієнтує на “розроблення теоретико-методологічних аспектів національної системи виховання з урахуванням вітчизняного й зарубіжного досвіду”. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті визначається, що освіта підпорядкована “формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури особистості” і разом з тим вона “сприяє оволодінню багатствами світової культури, вихованню поваги до народів світу”. Звернення до досвіду високорозвинених країн, які мають сформовані традиції в галузі інтеграції всіх виховних сил суспільства у справі формування підростаючих поколінь, дають можливість виявити позитивні й негативні моменти в організації вітчизняного виховного процесу, обґрунтувати шляхи його вдосконалення.

Значних успіхів в об'єднанні виховного потенціалу школи й соціального середовища останнім часом досягла Франція. Участь батьків, громадськості у шкільному житті - явище досить нове для цієї країни. Ретроспективний погляд на їхні взаємини в минулому свідчить про те, що французька школа існувала відокремлено, зберігаючи своє виключне право на навчання, за виховання ж дітей завжди відповідали батьки й церква. Однак дослідження останніх десятиліть переконали педагогічну громадськість Франції в тому, що успіх виховної роботи залежить від того, наскільки ефективно школа взаємодіє з соціальним середовищем, контактує з іншими інститутами соціального виховання. Вивчення теоретичних розробок, досвіду використання виховного потенціалу сучасної французької сім'ї, батьківських громадських організацій, промислових підприємств, позашкільних закладів, засобів масової інформації й визначення шляхів їх практичної реалізації значно збагатить сучасну українську педагогічну науку й практику.

Проблема взаємодії школи й соціального середовища широко представлена в дослідженнях науковців України і країн СНД. Помітний внесок у розробку теоретичних основ створення цілісного виховного процесу зробили І.Бех, А.Бойко, О.Вишневський, Л.Гордін, В.Гуров, І.Звєрєва, І.Зязюн, Л.Коваль, І.Кон, І.Лєвшина, В.Лозова, В.Москаленко, О.Сухомлинська, С.Хлєбік та ін. (аналіз проблем виховання молоді, принципи взаємодії соціальних інститутів, фактори й умови виховання). Важливі аспекти проблеми розглянуті у працях В.Бочарової, Б.Вульфова, В.Кузя, Л.Новикової, В.Семенова, С.Харченко (теоретичні й практичні аспекти пошуку взаємодії всіх виховних структур суспільства).

У французькій науці про виховання також розроблений досить широкий діапазон концепцій формування особистості: теоцентрична (Ф.Брюнетьєр (F.Brunaitier), Є.Бутру (E.Boutrout), Ж.Маритен (G.Maritin) та ін.); антропоцентрична (А.Біне (A.Binet), П.Лапі (P.Lapy), Ж.Шато (J.Chвteau) та ін.); соціоцентрична (Ж.Делоней (J.Delaunay), Е.Дюркгейм (E.Durkheim), А.Валлон (A.Vallon), Ж.Капель (J.Capelle), Р.Карраз (R.Carraz), Л.Кро (L.Cros), Л.Легран (L.Legrand), Ж.Сабран (J.Sabran), Ф.Фурастьє (F.Fourastier), Ж.Фурньє (J.Fournier) та ін.).

Прихильники соціоцентричної концепції зосередились на вивченні найважливіших аспектів взаємодії школи й соціального середовища. У роботах французьких педагогів, соціологів, психологів Р.Бальєна (R.Ballion), М.Бартелемі (M.Barthйlйmy), Р.Буайєра (R.Boyer), Д.Гласмана (D.Glasman), М.Делькло (M.Delclaux), П.Дюрнінга (P.Durning), С.Оноре (S.Honorй), Ж.Колонжа (J.Colonge), П.Крузе (P.Crouzet), К.Монтандон (C.Montandon) розглянуто стосунки між школою та батьками. Д.Каллен (D.Kallen), М.Ранкюрель (M.Rancurel) досліджують взаємини школи й виробничих колективів, школи й місцевих органів влади. У публікаціях Є.Бевора (E.Bevort), Р.Бламира (R.Blamire), П.Бурдьє (P.Bourdieu), Ф.Мір'є (F.Mirrier), Л.Поршера (L.Porcher), Е.П'єрр (E.Pierre), Н.Руша (N.Roucha), Л.Сeдель (L.Cйdelle), М.Сушона (M.Souchon) висвітлюється проблема “школа - засоби масової інформації”.

Педагогічні досягнення Франції привертають увагу багатьох вітчизняних учених. Серед них: Г.Єгоров, Л.Зязюн, Н.Лавриченко, А.Максименко, О.Сухомлинська, А.Шевченко, Т.Швець. Найбільш відомими популяризаторами теоретичних і практичних розробок французької педагогіки на пострадянському просторі є Б.Вульфсон, О.Джуринський, О.Лисова, З.Малькова. Вивченню окремих аспектів французької системи освіти й виховання присвячені дисертаційні роботи російських учених Н.Бобрової, А.Валієва, О.Кузнєцова, М.Пунегової, О.Орєхової, О.Рішар. Однак спеціальних досліджень, присвячених проблемі взаємодії школи й соціального середовища у вихованні учнів французьких середніх шкіл, не проводилось. Актуальність проблеми створення цілісного виховного процесу для практики, посилений інтерес учених до закордонного досвіду організації навчально-виховного процесу й недостатня розробленість цієї проблеми в педагогічній теорії зумовили вибір теми дослідження: “Взаємодія школи та соціального середовища у вихованні учнів колежів і ліцеїв Франції”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося згідно з планом наукової роботи Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка в рамках комплексного дослідження кафедри соціальної педагогіки “Теоретико-методичні основи змісту і технології навчання студентів соціальній роботі” (Державний реєстраційний номер 0101 V 001373).

Об'єкт дослідження - процес соціалізації учнів французьких середніх шкіл.

Предмет дослідження - взаємодія школи й соціального середовища в сучасній Франції.

Мета дослідження - визначення й аналіз теоретичних моделей взаємодії школи й соціального середовища, особливостей їх практичної реалізації у Франції та виявлення можливостей використання французького досвіду у вітчизняній педагогічній теорії та практиці.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання дослідження:

- визначити сутність процесу взаємодії школи й соціального середовища у справі виховання;

- простежити генезис наукових уявлень французьких учених про фактори формування особистості; школа виховання французький

- провести аналіз сучасних теоретичних основ процесу взаємодії школи й соціального середовища у Франції;

- виявити основні напрямки, форми й методи взаємодії школи й соціального середовища у вихованні учнів у Франції;

- визначити можливі шляхи використання позитивного французького досвіду взаємодії школи й соціального середовища в нашій країні.

Методологічною й теоретичною основою роботи є положення філософії виховання про фактори формування особистості (Ж.Ламетрі (J.Lamettrie), Е.Кондильяк (E.Condillac), К.Гельвецій (K.Helvetius), Д.Дідро (D.Diderot), Ж.-Ж.Руссо (J.-J.Rousseau), А.Сен-Симон (H.Saint-Simon), Ш.Фур'є (Ch.Fourrier), О.Конт (A.Comte), П.Лаффіт (P.Laffitte), вчення про закономірності процесу виховання й соціального розвитку особистості (Б.Ананьєв, І.Бех, А.Бойко, І.Звєрєва, І.Зязюн, І.Кон, В.Москаленко, А.Мудрик, О.Сухомлинська, А.Бурдьє, Е.Дюркгейм, Ж.Фурастьє, Ж.Капель, І.Кро, Ж.Сабран, А.Валлон); концепція педагогічної взаємодії (Г.Андрєєва, Л.Байбородова, Л.Ваховський, Б.Вульфов, В.Семенов); Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, сформульовано мету, головні завдання, джерела дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значимість роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Взаємодія школи й соціального середовища у вихованні учнів як соціально-педагогічна проблема” визначено сутність процесу взаємодії школи й соціального середовища у вихованні підростаючих поколінь, простежено генезис наукових уявлень французьких учених про фактори формування особистості, здійснено порівняльний аналіз сучасних теоретичних основ процесу взаємодії школи й соціального середовища у Франції й Україні.

Формування людини - складний процес, який здійснюється як в результаті цілеспрямованого виховання, так і під впливом стихійних факторів. Визначальну роль у формуванні особистості відіграє цілеспрямована діяльність такого суспільного інституту, як школа, оскільки саме в дитинстві та юності закладаються всі базові ціннісні орієнтації, засвоюються основні соціальні норми й відносини, формується мотивація соціальної поведінки. Однак школа - не єдине місце, де формується й набуває соціального досвіду особистість. У вихованні й соціалізації школярів беруть участь сім'я, різноманітні дитячі об'єднання, громадські організації. Сучасна школа повинна враховувати особливості виховного впливу навколишнього середовища, сприяти встановленню оптимальних взаємин із соціумом й організації цілісного виховного процесу. Найбільш ефективною моделлю взаємовiдносин між школою й соціальним середовищем є їхня взаємодія.

Аналіз філософської, соціологічної й психолого-педагогічної літератури (Г.Андрєєва, Л.Байбородова, В.Бочарова, Л.Ваховський, Б.Вульфов, О.Коджаспіров, М.Рожков, В.Семенов) дозволяє визначити взаємодію як цілеспрямований вплив школи й соціального середовища одне на одного, який сприяє взаємозбагаченню, посиленню виховного потенціалу взаємодіючих систем. У нинішній соціально-економічній і політичній обстановці взаємодія школи й соціального середовища може успішно реалізуватися лише на основі їхнього рівноправного співробітництва.

У зв'язку з тим, що сучасна українська школа перебуває в пошуку нових концептуальних підходів до здійснення взаємодії із соціумом, особливого значення для вітчизняної педагогічної теорії й практики набуває зарубіжний досвід сучасної французької середньої школи, яка поступово стає все більш відкритою до зовнішніх впливів різноманітних соціальних інститутів, одночасно посилюючи свій вплив на них.

Аналіз наукових уявлень французьких учених про фактори формування особистості дозволяє зробити висновок про те, що ще філософи-просвітники ХVІІІ століття (Ж.Ламетрі, Е.Кондильяк, К.Гельвецій, Д.Дідро, Ж.-Ж.Руссо) зафіксували всі генеральні фактори формування особистості - спадковість, середовище й виховання - та впритул підійшли до розв'язання питання про їхню гармонізацію. Представники французького утопічного соціалізму й філософи-позитивісти ХІХ століття (А.Сен-Симон, Ш.Фур'є, О.Конт, П.Лаффіт) набагато глибше усвідомили зумовленість формування людини умовами соціального середовища й тим самим заклали основи сучасній концепції соціалізації. У першій половині ХХ століття у французькій філософсько-педагогічній думці виділяється соціоцентричний напрямок (Е.Дюркгейм, Ален (Alain), який започаткував диференційний розгляд соціального середовища, забезпечення єдності біологічного й соціального в людині за допомогою виховання. Визначальний вплив на розвиток сучасної французької системи освіти справляє соціоцентрична філософсько-педагогічна концепція (П.Бурдьє, Ж.Капель, Л.Кро, Ж.Мажо, Ж.Фурастьє та ін.).

Представники сучасної французької соціальної педагогіки (М.Броссар, Ж.Бейєро (J.Beillerot), П.Валері (Valйry), А.Валлон, Р.Заззо, Ф.Лорсері, Ф.Мальр'є, Ж.Мішеле, М.Поро (M.Porot), Ж.Сабран, Ж.Шато, Р.Шошар (P.Chauchard) та ін.) одностайні в тому, що соціалізація підростаючих поколінь здійснюється як в результаті цілеспрямованого виховання, так і під впливом стихійних факторів. При цьому вони підкреслюють, що тільки школа здатна здійснювати „методичну соціалізацію” (фр. socialisation mйthodique) дитини як цілеспрямований, послідовний і системний процес (Е.Дюркгейм). Однак розв'язати це складне завдання без урахування стихійних впливів навколишньої соціальної дійсності й використання її позитивного потенціалу школа не спроможна. У зв'язку з цим у сучасній французькій соціальній педагогіці чітко виявляється тенденція до диференційованого дослідження соціального середовища: вивчається специфіка виховного потенціалу сучасної сім'ї, батьківських громадських організацій, промислових підприємств, позашкільних закладів, засобів масової інформації, визначаються шляхи й педагогічні умови їхньої взаємодії зі школою. У соціально-педагогічних дослідженнях домінує ідея про рівноправне партнерство всіх виховних сил сучасного французького суспільства, яке розглядається як спільна діяльність різноманітних соціальних інститутів у галузі виховання при збереженні кожним із них власної мети. Французька школа стає все більш відкритою до впливів з боку суспільства, одночасно посилюючи свій вплив на соціальне оточення.

У другому розділі „Основні напрямки взаємодії середньої школи й соціального середовища у вихованні учнів у Франції” дано характеристику французької середньої школи як відкритої соціально-педагогічної системи, виявлено форми й методи її взаємодії з сім'єю, позакласними й позашкільними організаціями, державою, органами державного управління, територіальними співтовариствами, промисловими підприємствами, громадськими організаціями, засобами масової інформації, визначено можливі шляхи використання позитивного французького досвіду взаємодії школи й соціального середовища в нашій країні.

У розділі здійснено аналіз становлення відносин між французькою середньою школою й сім'єю у справі виховання підростаючих поколінь у другiй половинi ХХ столiття (Р.Бальєн, М.Бартелемі, Р.Буайер, Д.Гласман, М.Делькло, П.Дюрнінг, С.Оноре, Ж.Колонж, П.Крузе, К.Монтандон), який дозволяє стверджувати, що відносини між названими інститутами виховання розвивалися від взаємного невтручання й випадкових епізодичних зв'язків до спільної діяльності на основі рівноправного партнерства. Установлено, що французька педагогічна громадськість дійшла висновку, що без допомоги сім'ї школа не спроможна розв'язати проблеми освіти й виховання.

У ході дослідження було встановлено, що відносини між школою й сім'єю у своєму розвиткові пройшли три етапи. Перший етап (50-60-і роки) характеризується наявністю випадкових відносин між педагогами й батьками. Найчастіше вони зводилися до фінансової допомоги школі, допомоги в обладнанні різноманітних походів, „інвестиційних” внесків батьків залежно від їхніх професій і захоплень і т. ін.

На другому етапі (70-80-і роки) випадкові партнерські відносини переростають у співробітництво між школою й сім'єю як інститутами виховання. Декрети від 8 листопада 1968 року й від 16 вересня 1969 року вперше припускали присутність батьків в адміністративних радах та радах класів середніх навчальних закладів. Закон від 11 липня 1975 року (реформа Абі) й декрети від 28 грудня 1976 року вводили шкільні ради в початкову школу. Декрети від 21 серпня 1985 року (заходи Шевенмана) розширювали компетенції шкільних рад, особливо в середніх навчальних закладах.

Третій етап (кінець 80-х-90-і роки) характеризується законодавчим закріпленням партнерства між головними інститутами виховання (закон про орієнтацію від 1978 року; закон про орієнтацію від 10 липня 1989 року). Це стало поштовхом до організації цілеспрямованої спільної діяльності школи й сім'ї з виховання (фр. coйducation). У педагогіці утверджується думка про те, що з різноманітності відносин між школою й сім'єю народжується більш успішне пристосування дитини до виховної системи та її адаптація в суспільство в цілому.

Організація спільної діяльності французької середньої школи й сім'ї з виховання набуває таких форм: щоденне безпосереднє спілкування педагогів і батьків; залучення делегатів від батьків до участі в управлінні навчальними закладами; діяльність асоціацій і федерацій батьків учнів, які вступають в офіційні відносини з державою, адміністраціями навчальних закладів і педагогами. Зараз у Франції нараховується чотири великі батьківські федерації в системі державної освіти і одна в системі приватних шкіл: Федерація рад батьків учнів державної системи освіти (AFCPE) (1947 р.); Федерація батьків учнів державної системи освіти (PEEP) (1910 р.); Національний союз автономних об'єднань батьків учнів (UNAAPE) (1968 р.); Національна федерація асоціацій батьків учнів державної системи освіти (FNAPE) (1933 р.); Національний союз асоціацій батьків учнів вільної освіти (UNAPEL) (1935 р.).

Встановленню справді партнерських відносин між школою й сім'єю сприяє діяльність педагогів і батьків з підвищення педагогічної культури батьків і матерів. У дисертації коротко описано заходи, спрямовані на підвищення педагогічної культури батьків, яке розглядається як постійний процес саморозвитку дорослих, що ґрунтується на їхньому свідомому прагненні до самовдосконалення.

У дисертації доведено, що сучасна французька школа з ієрархічно організованого, режимного закладу перетворилася на відкриту соціально-педагогічну систему. Як базовий педагогічний принцип утвердився принцип виходу в навколишнє середовище з метою створення безперервного виховного процесу учнів та інтеграції всіх виховних сил суспільства.

Важливою позитивною тенденцією розвитку сучасної французької школи є її дослідно-експериментальна діяльність та інтеграція шкільної й позашкільної освіти й виховання. Вихід у середовище у сучасній французькій практиці виховання здійснюється, перш за все, у позакласній і позашкільній роботі з дітьми, яка здобула назву „анімація” (фр. animation). Формою проведення позакласної й позашкільної роботи із залучення школярів до пізнання навколишньої дійсності є так звані трансплантаційні (фр. classes transplantйes), вотчинні (фр. classes de partimoine) та міські (фр. classes villette) заняття. Величезну увагу Міністерство національної освіти Франції приділяє проектам з виховання на міському рівні, які регламентують організацію позашкільної й позакласної діяльності дітей, що організовується територіальними співтовариствами (Д.Каллен, М.Ранкюрель).

У числі інновацій, що стали досягненням французької системи освіти й виховання в другій половині ХХ століття, виявилось виникнення експериментальних навчально-виховних закладів нового типу, так званих відкритих шкіл (фр. йcole ouverte). Виховання у відкритій школі передбачає тісні взаємозв'язки з навколишнім світом, із соціумом, урахування різноманітних соціальних чинників, які впливають на формування особистості. Як приклад шкіл відкритого типу можна розглядати створення гірських, морських і зелених шкіл - своєрідних навчально-виховних комплексів, які сприяють здійсненню взаємодії школи із соціальним середовищем (М.Гамб'є (M.Gambier), О.Ришар, М.Фарж'є (М.Fargier).

Разом з позаурочними заняттями, що проводяться в школах, Міністерство національної освіти Франції величезну увагу приділяє вихованню й навчанню школярів у позашкільному середовищі, яке здійснюється в різноманітних культурно-просвітницьких центрах, центрах канікул і дозвілля, музеях. Найбільшим і новаторським інтегрованим освітнім і виховним центром є Містечко Віллет (фр. citй de la Villette). Основна мета функціонування Містечка - сприяти розумінню науково-технічних процесів, зробити доступними наукові знання, необхідні для подальшої самореалізації в житті, сприяти соціальній адаптації підростаючих поколінь до вимог сучасного світу. Водночас Містечко Віллет є потужним фактором посилення взаємозв'язку школи й соціального середовища у справі виховання підростаючих поколінь. Соціальне середовище в цьому проекті представлене величезною асоціацією, яка об'єднує більше сорока підприємств, що безпосередньо беруть участь у педагогічних проектах.

Виховання дітей у сучасній Франції розглядається як колективна відповідальність держави, державних органів управління, громадських організацій. 19 липня 1998 р. Міністерство національної освіти видало спеціальний указ про організацію вільного часу дітей, який передбачає підписання проектів на міському рівні (BOEN (bulletin officiеl de l'йducation nationale 16 juillet 1998).

Особливу увагу французькі педагоги приділяють засобам масової інформації як чиннику соціального формування особистості (Р.Бламір, Ф.Мір'є, Л.Поршер, Е. П'єрр, Н.Руша, Л.Седель, М.Сушон, М.Фішбах). ЗМІ народилися поза школою й існують незалежно від неї, отримавши у світовій практиці назву „паралельної школи” (фр. йcole parallиle) (Л.Поршер). Соціалізація учнів французьких середніх шкіл немислима без участі засобів масової інформації (преси, радіо, телебачення, комп'ютерних телекомунікацій). Розвиток сучасної французької школи здійснюється з урахуванням особливостей інформаційної ситуації й іде шляхом педагогізації найновіших технічних засобів.

З метою формування критичного мислення Французький культурний посередницький фонд й різноманітні відомства освіти провели масштабний національний експеримент „Активний юний телеглядач” (фр. Jeune tйlйspectateur actif), у якому брало участь 25 000 підлітків, 2 000 дорослих, у тому числі 1 300 викладачів. Французькими педагогами було проведено цікавий експеримент, який здобув назву „Візаві” (фр. Vis-а-vis). Його мета полягала у встановленні поштового листування (фр. courrier escargot) з дітьми з інших країн і в подальшому порівнянні способів життя в цих країнах. З 1989 року Французький координаційний центр видає загальноєвропейську газету „Факс” (фр. programme fax), матеріали якої збираються упродовж 24 годин за факсовим зв'язком з усієї Європи. У 1997 році з ініціативи Міністерства національної освіти Франції в середніх навчальних закладах було введено програму „Інформаційно-комунікативні технології в освіті” (фр. programme Tice), у ході якої 85% ліцеїв, 55% колежів, 10% початкових шкіл були підключені до мережі Інтернет. Досить цікавий досвід використання учнями можливостей електронної пошти (фр. courrier йlйctronique).

Французькі педагоги дійшли висновку, що засоби масової інформації - це особливий вид соціального спілкування, який здійснюється в масштабах усього суспільства. Школа здатна й повинна стати координуючою й інтегруючою силою у використанні ЗМІ в навчально-виховному процесі. У ході численних експериментів учені довели, що за умови правильного наукового стилю спілкування педагога або дорослого з дитиною можна вберегти її від шкідливих впливів медіа за рахунок формування критичного мислення й здатності до дослідницького аналізу отримуваної інформації.

Проведене дослідження дало змогу сформулювати основні висновки:

1. В умовах кардинальних змін у політичній, економічній і соціальній галузях життя сучасного українського суспільства існує гостра потреба у виробленні якісно нового підходу до виховання підростаючих поколінь, безпосередньо пов'язаного з організацією цілісного виховного процесу. Дослідження факторів, що впливають на формування особистості, дозволило зробити висновок про те, що школа як суспільний інститут завдяки цілеспрямованому вихованню здатна здійснювати успішну соціалізацію підлітків за умови її тісної взаємодії із соціальним середовищем. Галузями такої взаємодії є: взаємодія школи й сім'ї; взаємодія школи й виробничих колективів; взаємодія школи й позашкільних закладів; взаємодія школи й засобів масової комунікації; виховна діяльність школи за місцем проживання.

2. Аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури дає підстави зробити висновок, що процес взаємодії школи й соціального середовища виступає як цілеспрямований взаємозумовлений вплив школи й соціального середовища одне на одного, який сприяє взаємозбагаченню, посиленню виховного потенціалу взаємодіючих систем. На нашу думку, взаємини між школою та соціальним середовищем можуть ефективно реалізовуватися лише у формі рівноправного партнерства.

3. У нашій країні школа довгий час розглядалась як єдиний соціальний інститут, що відповідає перед державою за виховання дітей. У зв'язку з цим у сучасній вітчизняній педагогічній науці особливої актуальності набула проблема організації цілісного виховного процесу, забезпечення єдності виховних впливів школи й соціального середовища. Розв'язання цієї проблеми неможливе без звернення до передового педагогічного досвіду розвинених країн світу, що мають сформовані традиції в галузі інтеграції та ефективного узгодження дій усіх учасників виховання.

Особливий інтерес викликає досвід Франції. Упродовж довгого часу французька школа функціонувала поза соціумом, відокремлено, займаючись виключно навчанням дітей. Виховання розглядалося як справа сім'ї та церкви. За останні десятиліття французька загальноосвітня школа зуміла стати відкритою соціально-педагогічною системою, накопичила ефективний досвід співробітництва з різноманітними виховними інститутами.

4. Проблема факторів формування людини вперше знайшла всебічний аналіз в філософії виховання французького Просвітництва. Саме філософи-просвітителі XVIII століття, подолавши традиційний погляд на виховання як засіб залучення до Бога, зафіксували генеральні фактори формування особистості - спадковість, середовище й виховання. У ХІХ столітті соціалісти-утопісти й представники позитивізму почергово абсолютизуючи значущість кожного з них, впритул підійшли до розв'язання питання про гармонізацію їхніх виховних впливів.

У першій половині ХХ століття у французькій філософії виховання оформлюється соціоцентричний напрямок, представники якого мали намір шляхом цілісного виховання забезпечити єдність біологічного й соціального в людині, поклали початок диференційованому вивченню соціального середовища. З цього періоду французькі педагоги розпочали пошук можливих шляхів установлення зв'язків школи з соціальним середовищем, варіантів узгодження генеральних факторів розвитку людини.

Починаючи з другої половини XX століття соціоцентрична філософсько-педагогічна концепція має вирішальний вплив на розвиток французької системи освіти. Французькі педагоги, враховуючи особливості шкільного виховання, одностайні в тому, що лише школа здатна здійснити методичну соціалізацію дітей. Але розв'язання цієї складної задачі неможливе без вивчення стихійних впливів соціального середовища з метою використання його позитивного потенціалу.

5. Аналіз шкільної освіти й виховання у Франції у другій половині ХХ століття свідчить про те, що середня школа, наближуючись до рівня соціальних, політичних і педагогічних вимог сучасного французького суспільства, помітно змінила свій вигляд. З ієрархічно організованого, владноцентристського закритого закладу вона перетворилась у відкриту соціально-педагогічну систему. Базовим педагогічним принципом у сучасній французькій практиці виховання є вихід у середовище. З метою посилення зв'язку між навчальними закладами й позашкільним середовищем у сучасній Франції помітно зросла роль позакласного й позашкільного виховання, яке здійснюється в експериментальних відкритих школах, інтегрованих культурно-виховних центрах, центрах канікул і дозвілля, музеях.

6. Позитивні зміни відбулися у сфері співробітництва французької середньої школи й сім'ї з виховання дітей. Взаємодія шкільного й сімейного виховання у Франції в своєму розвитку пройшла декілька етапів: від взаємного невтручання й випадкових епізодичних зустрічей учителів і батьків до організації спільної діяльності на основі рівноправного партнерства. Величезна увага у Франції приділяється педагогізації навколишнього середовища і, передусім, підвищенню рівня педагогічної культури батьків. У країні створена Школа педагогів і батьків, мета якої полягає в навчанні батьків основам педагогічної теорії, ознайомленні їх з новими педагогічними й виховними технологіями, створенні умов для самовиховання й саморозвитку. Педагогічною просвітою батьків займаються також батьківські асоціації та загальноосвітні школи.

7. Головною тенденцією розвитку французької системи освіти у другій половині ХХ століття є зростання ролі позакласного й позашкільного виховання, яке здійснюється в експериментальних відкритих школах (гірські, морські, зелені школи), інтегрованих культурно-виховних центрах (містечко Віллет), центрах канікул і дозвілля, музеях. Активним загальновизнаним учасником виховного процесу є місцеві органи влади.

8. Сучасна французька школа є координуючою й інтегруючою силою у використанні засобів масової інформації. Упор робиться на формуванні критичного мислення й на розвитку здібностей до дослідницького аналізу отримуваної інформації. Комп'ютери й мережа Інтернет знайшли широке застосування в сучасному навчально-виховному процесі у Франції і перебувають у центрі вивчення нових методів навчання й виховання.

9. Теоретичні ідеї та практичний досвід взаємодії французької середньої школи та соціального середовища можуть стати позитивним фактором створення й оптимізації виховного процесу в Україні.

По-перше, велике значення має осмислення й творче використання форм і методів спільної діяльності французької середньої школи й сім'ї, які будуються на основі рівноправного партнерства. Інтерес для сучасного українського суспільства становить організована діяльність батьківських асоціацій та федерацій у Франції, які є стратегічним місцем зустрічей сім'ї, школи й громадськості. Нажаль у нашій країні батьки беруть участь у виховному процесі тільки під керівництвом школи й не виступають самостійною силою, здатною відстоювати власні інтереси.

По-друге, існує потреба у перегляді вітчизняної концепції організації навчально-виховного процесу в позашкільних закладах. У зв'язку з цим викликають інтерес педагогічні принципи й особливості організації позакласної й позашкільної освіти та виховання у Франції. Використання французької моделі організації виховного процесу як колективної відповідальності місцевих органів влади, громадських організацій, промислових підприємств й освітньо-виховних закладів допоможе українським школам позбавитися від невластивих їм функцій, змінити характер взаємодії з іншими інститутами виховання.

По-третє, засоби масової інформації в Україні, як і у Франції, є важливим фактором соціалізації підростаючих поколінь і являють собою особливий вид соціального спілкування, який здійснюється в масштабах усього суспільства. Негативні впливи ЗМІ не можна усунути заборонними заходами, шляхом установлення цензури. До освітньо-виховного процесу вітчизняної школи, на нашу думку, доцільно, як у Франції, включати методи навчання й виховання, які сприяють формуванню в учнів критичного мислення, розвиткові здатності бути активними й розбірливими у виборі інформації. В Україні лише зароджується тенденція до використання в школах нових інформаційних технологій, заснованих на застосуванні сучасних комп'ютерів і комп'ютерних мереж. Тому для вітчизняної педагогічної науки вкрай важливо звернення до досвіду країн, які зуміли накопичити цікавий досвід в галузі комп'ютеризації навчально-виховного процесу.

Dissertation for the associate of the Candidate of Pedagogical Sciences Degree in speciality 13.00.05. - Social Pedagogics. - Luhansk State Pedagogical University named after T.Shevchenko, Luhansk, 2002.

The manuscript contains the idea that in modern conditions social factors, which have as considerable influence as targeted upbringing activity of school, play increasingly important role in shaping personality. The integrity of upbringing process is determined by effective interaction of school and social environment. The interaction of these factors represents the process of targeted, mutually conditioned influence of school and social environment, which contributes to the enrichment, enhancement of educational potential. We emphasize in our research that elaboration of new conceptual approaches to putting into effect the interaction of school and community is only possible is based on studying the experience of developed countries. It is of particular importance for our pedagogical theory and practice to take into account the experience of modern French secondary school, which tended to become more open to external influence, at the same time enhancing its influence on various social institutions.

Great attention was paid to the problem of factors of shaping personality in philosophy of education in the period of French Enlightenment. The scientists of XVIII century marked the general factors of shaping personality - inheritance, environment and upbringing. They approached closely the solution of the question of the harmony of these factors. The representatives of French utopian socialism, philosophers-positivists of XIX century initiated the modern conception of socialization. In the first half of XX century socio-centric trend of French philosophy of pedagogical studies was being shaped. The representatives of this trend started differentiating social environment, providing unity of biological and social in a human being by means of upbringing.

The socialization of pupils of French secondary schools is impossible without participation mass media. There is an obvious tendency in France to add pedagogics to cutting-edge technical means. Great attention is being paid to shaping critical thinking of school children and their ability to make research analysis of the information they get (the national experiment “Active young TV viewer”); enriching their idea of environment through mass media (the project “Vis-а-vis”, the program “Fax”). They conduct important work to use computers and Internet in educational process (the program “Information-communicative technology and education”). French teachers strive to use the strong elements of “virtual communication” and minimize its negative consequences.

Key words: social environment, interaction of school and social environment, socialisation of teenagers .

Размещено на Allbest.ru