Розвиток соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в європейській шкільній освіті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук: "РОЗВИТОК СОЦІОКУЛЬТУРНОГО КОМПОНЕНТА ЗМІСТУ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ"

Спеціальність - загальна педагогіка та історія педагогіки

ПЕРШУКОВА Оксана Олексіївна

Київ -2002



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Локшина Олена Ігорівна,

Інститут педагогіки АПН України,

старший науковий співробітник

лабораторії порівняльної педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Пуховська Людмила Прокопівна,

Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України,

завідувач відділом порівняльної професійної

педагогіки і психології;

кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Редько Валерій Григорович,

Інститут педагогіки АПН України,

завідувач лабораторії навчання іноземних мов

Провідна установа Харківський державний педагогічний університет

ім. Г.С. Сковороди,

кафедра теорії педагогіки і порівняльної педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м.Харків

Захист відбудеться 22.09.2002р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України.

Автореферат розісланий 03.08.2002р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Березівська Л.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і ступінь дослідженості теми. Сьогодні перед педагогічною наукою і школою України гостро стоїть питання реформування освіти в напрямі гуманізації навчання, формування дитячої особистості, розвитку й раціонального використання потенційних можливостей освітньої системи.

У Державній національній програмі “Освіта”(“Україна ХХІ століття”) зазначається: “Існуюча в Україні система освіти перебуває у стані, що не задовольняє вимог, поставлених перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу. Це виявляється передусім у невідповідності освіти запитам особистості, суспільним потребам та світовим досягненням людства…”* Програмою і законами України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту” та Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті визначено шляхи реформування вітчизняної освітньої галузі, з метою досягнення якісно нових стандартів викладання основних предметів, зокрема іноземної мови.

Навчання іноземних мов на сучасному етапі розглядається як створення умов для усвідомлення відмінностей у рідній та іншомовній культурі, виховання толерантного ставлення до представників інших народів, зниження рівня етноцентризму, формування навичок іншомовної міжкультурної комунікації та готовності до діалогу культур. На особливу увагу в цьому контексті заслуговують роботи зарубіжних авторів, зокрема М. Бірама, Ж. Зарат, Г. Нойнера, М. Флемінга, Дж. Вальдеса, Дж. Тріма, С. Мартинеллі, А. Дюссапа, Ф. Каррена, М. Тейлора, Дж. О'Ригана та Дж. Ватермана.

Європейські тенденції в освітній галузі проаналізовано в роботах Д. Бартелемі, Р. Риба, Ц. Бирзеа, Ж.-М. Леклерка, П. Луізоні, Дж. Річі та Ф. Санз, Д. Каллена.

Проблеми зарубіжної школи й педагогіки розробляло багато вітчизняних фахівців цієї галузі. Біля джерел компаративістики як науки стояли такі відомі вчені, як Б.Л. Вульфсон, О.Н. Джуринський, М.В. Кларин, О.М. Кузьміна, В.П. Лапчинська, З.О. Малькова, М.О. Соколова, М.Л. Родіонов.

Сучасні тенденції розвитку зарубіжної педагогіки і школи розглядають українські компаративісти Н.В. Абашкіна, Л.П. Пуховська, Г.С. Єгоров, Н.М. Лавриченко, О.І. Локшина, Б.Ф. Мельниченко, О.В. Овчарук, І.Г. Тараненко, А.А. Сбруєва.

Психологічні основи опанування іншомовного мовлення були об'єктом дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних учених-психологів: В.А. Артемова, О.О. Леонтьєва, Н.І. Жинкіна, І.О. Зимньої, Н.І. Гез, Г.С. Костюка, В.В. Андрієвської, У. Риверс, П. Пимслер.

Сучасні аспекти навчання іноземних мов у середній загальноосвітній школі висвітлено в роботах вітчизняних фахівців: С.Ю. Ніколаєвої, Н.К. Скляренко, П.О. Беха, Л.В. Биркун, В.М. Плахотника, В.Г. Редька, Н.Ф. Бориско, О.І. Литвинюк.

Питанням ознайомлення з культурними особливостями народу-носія мови присвячені дослідження вчених Росії: Г.Д. Томахіна, Н.Б. Ішханян, М.В. Пономарьова, В.В. Сафонової, П.В. Сисоєва.

У дисертаційній роботі ми розглядаємо соціокультурний компонент змісту навчання іноземної мови як систему знань, умінь та навичок, що сприяють розвитку соціокультурної компетенції учнів, формуванню світогляду, моралі та поведінки, готують до життя в багатокультурному суспільстві. У більшості європейських країн цей компонент визнано істотною частиною змісту навчання будь-якої іноземної мови. Але в Україні до сьогодні він і досі належно не висвітлений у загальнометодичному аспекті. Практично поза увагою вчених лишилися питання щодо визначення історичних періодів формування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в європейських країнах, сучасної практики його структурування та ефективних форм реалізації в країнах Європи.

У новій Програмі для загальноосвітніх навчальних закладів (серпень, 2001р.) сформульовано вимоги до рівня соціокультурної компетенції учнів середніх загальноосвітніх шкіл України. Але підходи до формування та механізми реалізації соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови поки що не розроблені. Тому вважаємо, що тема дослідження “Розвиток соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в європейській шкільній освіті” є актуальною й перспективною для української педагогічної теорії і практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної роботи Інституту педагогіки АПН України "Тенденції розвитку змісту загальної освіти в зарубіжній школі" (Шифр 1.2.5.; УДК 37: 002.; Державний обліковий номер 02020000055; Державний реєстраційний номер 0198 U 007853). Тему дисертації узгоджено в Раді з координації досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 5 від 29.05.2001).

Об'єкт дослідження: процес навчання іноземних мов у школах європейських країн.

Предмет дослідження: розвиток соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в європейських загальноосвітніх школах.

Мета дослідження - виявити соціокультурний компонент у загальному змісті навчання іноземної мови, форми його реалізації в європейських школах на сучасному етапі та вплив на гуманізацію навчально-виховного процесу.

Виходячи з об'єкта, предмета й мети дисертаційного дослідження, ми поставили такі завдання:

проаналізувати історію розвитку соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови та з'ясувати сучасні підходи до його формування;

побудувати концептуальну модель соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови;

дослідити практику його структурування та форми реалізації;

розробити пропозиції із застосування європейського досвіду формування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в загальноосвітніх школах України.

Методологічною основою дослідження є теорія наукового пізнання й культурно-історична теорія розвитку особистості, філософські й психологічні положення про взаємозв'язок між навчанням і вихованням, соціокультурні ідеї діалогу культур та їх вплив на розвиток особистості. Системний підхід сприяв формуванню поетапних висновків та узагальнень, які розкривають логіку розвитку й закономірностей змісту навчання. Синергетичні підходи до історичного розвитку та герменевтика як наука про читання й коментування текстів сприяли усвідомленню поліфонічності педагогічних процесів, їхньої альтернативності й варіативності.

Системне оперування фактами дало змогу відібрати й визначити типові та характерні для того чи іншого періоду ознаки.

Методи дослідження. Специфіка предмета дослідження зумовила використання переважно теоретичних методів, а саме:

метод аналізу наукових джерел з проблеми дослідження;

ретроспективний метод використовували для вивчення окремих аспектів проблеми від теперішнього часу з екстраполяцією в минуле;

компаративний метод дав змогу зіставити й проаналізувати первинні факти й відомості, порівняти причини та особливості, знайти існуючі закономірності розвитку змісту навчання іноземних мов у європейських країнах;

конструктивно-генетичний метод застосовували для того, щоб простежити поділ процесу розвитку соціокультурного компонента змісту навчання на певні етапи, науково обґрунтувати його періодизацію.

Основними джерелами дослідження були навчальні програми й посібники з навчання іноземних мов; закони України й офіційні підзаконні акти: державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), закон України “Про загальну середню освіту”; Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті; документи і матеріали ЮНЕСКО і Ради Європи; зарубіжна педагогічна преса, зокрема журнали “Euro CLIC” (Content and Language Integrated Classrooms) за 1997 - 2000 роки; “ELT” (English Language Teaching Journal), “Language Learning Journal”, “American Journal of Education”, “Psychological Bulletin”.

Серед використаних для аналізу проблеми програм, потрібно виділити програми Іспанії, Росії, Франції, Італії, Великобританії, Швеції.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше дано визначення терміну “соціокультурний компонент змісту навчання іноземної мови”, охарактеризовано його роль і місце в змісті навчання іноземної мови (в загальнометодичному аспекті); проаналізовано розвиток соціокультурного компонента в європейській шкільній освіті й розроблено його сучасну концептуальну модель, науково обґрунтовано пропозиції з використання позитивного досвіду європейської школи для структурування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови та формування соціокультурної компетенції учнів середніх загальноосвітніх шкіл України. Значення здобутих результатів полягає в обґрунтуванні положень, які поглиблюють розуміння процесів, що впливають на розвиток соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови. До вітчизняного наукового обігу введено понад 97 першоджерел, серед яких ті, що містять первинні якісні й кількісні матеріали.

Практичне значення. Матеріали дослідження можуть використовувати упорядники програм, учителі середніх навчальних закладів для оновлення навчальних програм і курсів в умовах реформування освіти в Україні.

Джерельна база дисертації може бути корисною дослідникам різних галузей педагогічних знань - теорії та історії педагогіки, філософії освіти, порівняльної педагогіки.

Дослідження дає змогу вдосконалювати зміст, форми й методи навчання іноземних мов на різних рівнях відповідно до вимог сучасності.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні етапів розвитку соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови; класифікації підходів до його формування в європейській шкільній освіті; розробці концептуальної моделі соціокультурного компонента; в узагальненні європейського досвіду його структурування.

Вірогідність результатів дисертаційного дослідження забезпечується використанням зарубіжних першоджерел з досліджуваної проблеми; системним аналізом теоретичного матеріалу; використанням комплексу взаємодоповнюючих методів, що відповідають предмету, меті й завданням роботи.

На захист виносяться:

1. Характеристика розвитку соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в країнах Європи, умови впливу на його формування.

2. Концептуальна модель соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в європейській школі.

3. Особливості структурування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в провідних європейських країнах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації оприлюднено та обговорено на засіданнях лабораторії порівняльної педагогіки Інституту педагогіки АПН України, звітних наукових конференціях Інституту педагогіки АПН України “Зміст і технології шкільної освіти” (1999, 2000 та 2001 рр.). Матеріали дослідження використано для розробки циклу лекцій з теми “Розвиток соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в країнах Європи” на факультеті англійської мови в курсі методики навчання іноземних мов Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів ім. Б. Грінченка ( довідка № 9 від 18 лютого 2002 р.).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено в 11 публікаціях (усі одноосібні), з яких: 7 - уміщено в провідних наукових фахових виданнях, а 4 - в збірниках наукових досліджень.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (274 назви) та 10 додатків на 34 сторінках.

Загальний обсяг дисертації становить 220 сторінок ( 161 - основна частина). У роботі подано 6 таблиць, 2 схеми на 7 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, сформульовано методологічну основу, завдання й методи дослідження, розкрито його наукову новизну, практичне значення, вірогідність здобутих результатів.

У першому розділі “Історико-теоретичний аналіз розвитку соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в європейському загальноосвітньому просторі” історію розвитку соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови умовно поділено на шість періодів, кожний з яких характеризується одним чи кількома підходами до його формування. Особливість першого періоду, що тривав з початку до середини ХІХ ст. ѕ ознайомлення з культурою народу-носія даної мови за допомогою кращих зразків літератури, мистецтва, філософії. За основу текстів узято християнську культурну спадщину. Це й становило зміст навчання, яке відбувалося на принципах опанування класичних мов за допомогою граматико-перекладного методу.

Другий період, що розпочався з кінця ХІХ ст. і тривав до 1914 р., зумовлений тогочасним зростанням міжнародних контактів у сферах науки й торгівлі, потребою використовувати мови для міжнародного спілкування. Суспільне замовлення спричинило зміну як основної мети навчання іноземної мови, так і методу навчання (прямий метод замінено на непрямий). Саме ці фактори зумовили новий підхід, в основі якого лежало вивчення реалій. Відтоді соціокультурний компонент змісту вважається важливою та невід'ємною частиною навчання будь-якої іноземної мови.

Ознакою третього періоду (від кінця першої світової війни до 1945р.) є різноманітність, або еклектичність використання підходів до формування соціокультурного компонента змісту навчання. В той час застосовували змішані методи навчання іноземних мов, учені мали різновекторні погляди на залежність змісту навчання від ідеологічної доктрини країни, де відбувалося навчання (від аполітичності до націонал-шовінізму).

Четвертий період розпочався з 1945 р. і тривав до початку 60-х років минулого століття. В основі підходу було упереджене ставлення до явищ дійсності залежно від того, входить країна, мову якої вивчали як іноземну, до дружнього чи ворожого табору, є партнером чи суперником. Ці фактори визначали добір та інтерпретацію інформації, від якої, відповідно, залежав добір лексики як рідної мови, так і іноземної.

Ознакою п'ятого періоду (60-ті - 80-ті роки минулого століття) є монокультурність. Для кількох підходів, що тоді використовувалися, було характерне вивчення комплексу соціокультурних особливостей тільки того народу, мова якого вивчалася; порівняння із соціокультурними особливостями рідного учневі народу, були відсутні. Зміст навчання все ще міг залежати від ідеології, тон навчання упереджений як позитивно, так і негативно.

Для сучасного, шостого, періоду, що розпочався з кінця 80-х років минулого століття, характерне використання як монокультурного, так і якісно нового міжкультурного підходу. Особливістю міжкультурного підходу є положення про взаємозалежність народів та націй як європейського континенту, так і людства взагалі. Мета навчання - формувати комунікативні навички та вміння, орієнтувати на життя в суспільстві.

Отже, в процесі історичного розвитку суспільства змінилася мета й організація навчання, значно розширився зміст навчання іноземної мови, зокрема його соціокультурний компонент.

Аналіз сучасного європейського досвіду структурування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови показує, що нині найчастіше використовуються два підходи - монокультурний і міжкультурний.

Характерними ознаками монокультурного підходу є стереотипне сприймання дійсності, упереджене ставлення до інформації, брак порівнянь із соціокультурними особливостями рідного учневі народу.

Міжкультурний підхід має такі варіанти: кроскультурний, багатокультурний, транскультурний. Їх поєднують такі характерні ознаки: неупереджене ставлення до інформації, нейтральність тону навчання, культурний релятивізм, або відсутність рис етноцентризму, толерантне ставлення до проявів “чужого”, культурологічна й ситуативна автентичність текстів, наявність порівняння двох і більше культур, спрямованість на збагачення особистості, заперечення відмови від національної ідентичності, увага до етнічної неоднорідності як народу, мова якого вивчається, так і народу, рідного учневі, що вивчає іноземну мову.

З метою створення сучасної концептуальної моделі ми розглянули соціокультурний компонент змісту навчання іноземної мови як об'єкт навчання в зарубіжній та вітчизняній школі. Для цього ми спробували умовно поділити його на “культурну” й “соціальну” складові. І дійшли висновку, що поняття “культура”, “суспільство” й “мова” нерозривно пов'язані, бо культура будь-якого народу має безліч зв'язків із соціальним ладом та умовами життя в суспільстві, що повсякчас знаходять своє відображення в мові, яка їх об'єднує.

Аналіз сучасних вітчизняних та зарубіжних положень про соціокультурну компетенцію як складову іншомовної комунікативної компетенції та результат опанування соціокультурного компонента змісту свідчить про спільність і відмінність у поглядах науковців. Але як в Україні, так і за рубежем навчання іноземної мови відбувається згідно з положенням, що мова є відображенням культури й побуту конкретного народу. Досконале опанування іноземної мови в сучасному розумінні передбачає глибоке знання її соціокультурного компонента. В сучасних умовах європейської інтеграції та інтернаціоналізації багатьох сторін життя особливої актуальності набуває проблема спілкування за допомогою іноземної мови з усіма, хто нею володіє. Тому сучасний підхід до структурування соціокультурного компонента змісту характеризується наповненістю елементами міжкультурного виміру, що означає розвиток в учня міжкультурної свідомості, передбачає досконале володіння міжкультурними вміннями й навичками. Ми вивчили й урахували дидактичні особливості сучасних моделей навчання, не лишивши поза увагою характерну ознаку саме соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови, зокрема потребу постійно порівнювати соціальні й культурні явища, властиві двом і більше культурам для розвитку інтеркультурної сензитивності.

Отже, сучасна концептуальна модель соціокультурного компонента змісту, в основі якої лежить визначена соціальним замовленням мета навчання іноземної мови як засобу міжкультурного спілкування, має два аспекти - дидактичний і виховний. Вони спрямовані на розвиток в учнів знань, умінь, навичок, досвіду та ставлення. Дієвість і результативність моделі залежать від кваліфікації вчителів, наявності навчальних матеріалів і відповідності технологій методам та формам навчання. Тільки комплексне функціювання всіх складових моделі й рух по спіралі дадуть змогу успішно набути соціокультурної компетенції, яка є результатом опанування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови. Результативність опанування соціокультурної компетенції підлягає контролю та оцінці. Обов'язковою умовою є методологічна гнучкість усієї системи та врахування індивідуальних особливостей учнів.

У другому розділі “Реалізація соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в сучасній європейській шкільній освіті” визначено європейську стратегію в галузі навчання іноземних мов, на формування якої впливають дві групи чинників - економічні й суспільно-культурні; проаналізовано документи найвпливовіших міждержавних організацій Ради Європи та Європейського Союзу, що консолідують свої зусилля у виробленні й розвитку мовної стратегії в Європі. В результаті зроблено висновок, що пріоритетним є активізація системного, ефективного та скоординованого навчання іноземних мов.

Сьогодні вже недостатньо володіти однією іноземною мовою. Треба вміти спілкуватися двома і більше європейськими мовами, окрім рідної. Тому багатомовність розглядається як важливий напрям європейської мовної стратегії.

У всьому світі спостерігається тенденція глобалізації англійської мови; про наявність загрози “англізації” освіти говорять фахівці галузі в багатьох країнах світу. Різноманітність мов є ще одним напрямом європейської мовної стратегії, розвиток якої нерозривно пов'язаний з потребою вдосконалювати якість викладання й навчання, підвищувати рівень володіння іноземними мовами. Для розв'язання цих проблем, слід удосконалювати методики навчання, підручники й посібники, механізми оцінювання, а також створити нову дидактику іноземних мов, яка враховуватиме вже наявний лінгвістичний досвід і показуватиме як від вивчення однієї іноземної мови перейти до іншої.

Особливої уваги заслуговує пропозиція Ради Європи впровадити уніфікований документ, так званий Європейський мовний портфель, що відображатиме рівень володіння кожним громадянином Європи іноземними мовами в чіткій, міжнародно визнаній формі.

Ранній початок навчання іноземної мови й використання її як засобу навчання деяких предметів у середній школі є актуальними напрямами європейської мовної стратегії.

Професійно орієнтоване навчання й вивчення іноземної мови - це ще один напрям європейської мовної стратегії.

Оскільки шкільний предмет “Іноземна мова” входить до базового комплексу інтеграційних дисциплін, що має за мету виявити індивідуальність національних культур, їх зв'язок із загальнолюдськими цінностями, дати уявлення про “європейську свідомість” та сприяти формуванню навичок міжкультурної комунікації, то наступним нашим завданням стало вивчення практики структурування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови на сучасному етапі.

У результаті вивчення літератури ми дійшли висновку, що в європейських країнах існує кілька підходів до структурування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови. Виділено деякі фактори, що впливають на вибір того чи іншого підходу. Наприклад, у Німеччині на структурування соціокультурного компонента великою мірою вплинули соціально-політичні умови суспільства. Особливості підходу до структурування цього компонента в Італії визначили місцеві умови, зокрема особливості навчального плану та програми, достатня матеріальна база школи. іноземний мова навчання європейський

Серед історико-культурних факторів ми виділили кілька. Наприклад, у Великобританії традиційно приділяють недостатню увагу навчанню іноземних мов, бо й досі додержуються думки, що в усіх інших країнах вивчають англійську. Високий рівень володіння сучасними європейськими мовами, а особливо англійською, в таких країнах, як Норвегія, Данія, Фінляндія, Швеція, є сильною мотивацією для вивчення іноземних мов, щоб вільно ними користуватися та швидко адаптуватися в умовах іншомовного суспільства. Популярність мови в країні є тим історико-культурним чинником, що істотно впливає на структурування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в Болгарії, де її вивчають за допомогою кількох підходів. Особливістю цього компонента у Франції, де рівень мотивованості до навчання іноземної мови традиційно високий (особливо англійської), є тенденція пов'язувати англійську мову тільки з американською культурою. Британська ж культура при цьому здебільшого ігнорується.

На формування підходу до структурування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в Іспанії, зокрема в провінції Валенсії, вплинули кілька факторів: гнучкість навчального плану та програми, недостатня матеріальна база школи, існування кількох офіційних мов, потреба ранньої соціалізації учнів.

У результаті вивчення практичного досвіду структурування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови та факторів впливу на формування підходів ми виділили спільні й відмінні риси, причому спільні риси відповідають ознакам міжкультурного підходу, тоді як відмінні риси залежать переважно від місцевих умов.

Вивчення форм реалізації соціокультурного компонента змісту в країнах Європи стало наступним етапом роботи. Ми прийшли до висновку, що їх доцільно аналізувати крізь призму сучасних методів (пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад, частково-пошуковий та дослідницький) і технологій навчання (групи: “управління пізнавальним процесом”, “ідея вільного виховання”, “теорія відмирання школи”, “техногенна”). Аналіз форм, використовуваних для опанування соціокультурного компонента змісту (а їх одинадцять - “рольові ігри”, “міжпредметні зв'язки”, “наочність”, “навчальні поїздки та обмін”, “етнографічний підхід”, “народознавчий підхід”, “пісні та музика”, “читання художньої літератури та поезії”, “дискусія”, “засоби масової інформації”, “листування та анкетування”), показав, що сьогодні послуговуються всіма групами методів або їхніми варіантами, що можна пояснити різними умовами навчання. Щодо навчальних технологій, то їх спектр використовують не повністю. Зокрема, технологій 4-ї групи (техногенних) в сучасній європейській середній школі для опанування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови ми не виявили.

Узагальнивши результати порівняльно - педагогічного дослідження, ми дійшли таких висновків:

1. У процесі історичного розвитку суспільства змінилася мета й організація навчання, значно розширився зміст навчання іноземної мови, зокрема його соціокультурний компонент.

2. На основі аналізу історії розвитку соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови умовно виділено шість періодів, які характеризуються певними підходами до формування цього компонента.

3. У результаті вивчення сучасного європейського досвіду структурування соціокультурного компонента змісту з'ясовано підходи до його формування. Найчастіше тепер використовують монокультурний і міжкультурний підходи.

Для монокультурного характерні:

стереотипне сприйняття дійсності;

упереджене ставлення до інформації;

відсутність порівнянь із соціокультурними особливостями рідного учневі народу.

Нове соціальне замовлення суспільства сьогодні полягає в тому, щоб навчити іноземної мови як засобу міжкультурного спілкування. У сучасному світі проблема взаєморозуміння між народами лишається нерозв'язаною. Тому дуже важливо навчитися долати непорозуміння, що виникають під час зіткнення двох культур, зумовлених відмінностями історичного, політичного й культурного розвитку.

Міжкультурний підхід має три варіанти - кроскультурний, багатокультурний, транскультурний. У його основі лежить ідеологічна нейтральність, спрямованість навчання на комунікацію як із носіями мови, що вивчається, так і з неносіями, тобто використання іноземної мови як засобу міжкультурного спілкування. Цьому підходу притаманні такі характерні ознаки:

неупереджене ставлення до інформації;

нейтральність тону навчання;

культурний релятивізм (відсутність рис етноцентризму);

толерантне ставлення до проявів "чужого";

культурологічна та ситуативна автентичність текстів;

наявність порівняння двох і більше культур;

спрямованість на збагачення особистості, заперечення відмови від національної ідентичності;

увага до етнічної неоднорідності як народу, мова якого вивчається, так і народу, рідного учневі.

4. Створено концептуальну модель соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в європейських школах. Для цього виявлено такий компонент у загальному змісті навчання іноземної мови, досліджено його вплив на гуманізацію навчально-виховного процесу. В основі моделі лежить визначена соціальним замовленням мета навчання іноземної мови як засобу міжкультурного спілкування. Модель має два аспекти - дидактичний і виховний. Дієвість і результативність її залежать від кваліфікації вчителів, наявності відповідних навчальних матеріалів і обов'язково від відповідності навчальних технологій методам і формам навчання. Тільки за комплексного функціонування всіх складових моделі, руху по спіралі можливе успішне опанування соціокультурної компетенції. Результативність цього процесу підлягає контролю та оцінюванню. Обов'язковою умовою є методологічна гнучкість усієї системи та врахування індивідуальних особливостей учнів.

5. Досліджено стратегію європейських країн у галузі навчання іноземних мов. Отже, її формування визначають дві групи чинників - економічні й суспільно-культурні. Найвпливовішими в Європі сьогодні є дві міждержавні організації - Рада Європи та Європейський Союз, які консолідують свої зусилля в справі вироблення й розвитку мовної стратегії. Пріоритетний напрям розвитку ѕ активізація системного, ефективного й скоординованого навчання іноземних мов. Багатомовність і різноманітність мов розглядаються як важливі напрями європейської мовної стратегії, розвиток котрих нерозривно пов'язаний з потребою вдосконалювати якість викладання й навчання, підвищувати рівень володіння іноземними мовами. А це вимагає вдосконалення методики навчання, підручників й посібників, механізмів оцінювання, створення нової дидактики іноземних мов, яка враховувала б уже наявний лінгвістичний досвід і показувала б як від вивчення однієї іноземної мови перейти до іншої.

Ранній початок навчання іноземної мови, двомовне викладання деяких предметів, професійно орієнтоване навчання та вивчення іноземної мови - це стратегічні напрями мовної політики в Європі.

6. Досліджено практику структурування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови на сучасному етапі, що є важливою й невід'ємною складовою змісту навчання іноземної мови в усіх європейських країнах. Якщо навіть цей компонент не визначено як частину змісту навчання, вона наявна в усіх інших складових процесу опанування іншомовної комунікативної компетенції. Окрім цього з'ясовано, що:

в європейських країнах є кілька підходів до структурування соціокультурного компонента змісту, виділено деякі фактори, що впливають на вибір того чи іншого підходу в різних країнах Європи;

на структурування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови впливають індивідуальні особливості учнів, фактори їхньої первинної соціалізації (сім'я, школа, оточення, засоби масової інформації), ідейно-політичні й соціально-культурні фактори (державний лад, ідеологія, національна культура);

спільні риси практичного досвіду структурування соціокультурного компонента відповідають характерним ознакам міжкультурного підходу (з його варіантами) до навчання іноземної мови, тоді як відмінні риси залежать здебільшого від місцевих умов.

7. Вивчено форми реалізації соціокультурного компонента в європейських країнах. Сьогодні тут використовують усі групи методів, досить часто кілька груп, що зумовлено різними умовами навчання. Щодо навчальних технологій, то їх спектр використовують не повністю. Зокрема, в сучасній європейській середній школі для опанування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови не виявлено технологій 4-ї групи (техногенних).

Беручи до уваги тенденції розвитку соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в європейському загальноосвітньому просторі, вважаємо за потрібне висловити кілька пропозицій щодо його вдосконалення в сучасній українській школі.

Демократизація й гуманізація освіти, що проводяться в Україні, вимагають оновлення процесу навчання іноземних мов у середній школі, а отже, переосмислення мети, завдань і змісту освіти, впровадження нових освітніх технологій для успішного опанування іншомовної комунікативної компетенції. На наш погляд, зміст соціокультурного компонента навчання іноземної мови в сучасній українській школі слід розвивати в таких напрямах:

1. Впровадження “європейського виміру”, тобто включення тем, пов'язаних із:

геополітичним портретом сучасної Європи;

політичними й соціальними європейськими структурами;

історичною спадщиною Європи, ідеями державності й свободи в суспільстві;

загальноєвропейською культурою та європейським культурним розмаїттям;

багатомовністю сучасної Європи та лінгвістичними правами людини;

історією розвитку ідей єдиного загальноєвропейського дому за збереження культурного розмаїття його громадян;

прагненням до збалансованості інтересів представників різних країн та народів Європи, про спільні акції, спрямовані на розв'язання екологічних, економічних, соціальних і політичних проблем сучасної Європи і світу;

загальноєвропейськими цінностями (свободою, демократією, правами людини в суспільстві);

повагою до загальноєвропейських законодавчих актів про права людини;

відкритістю й толерантністю до представників інших культур, готовністю вивчати традиції і звичаї інших народів;

відмовою від стереотипів і упередженого ставлення, готовністю знайти взаєморозуміння.

2. Підготовка до “діалогу культур”, що охоплює:

знання особливостей та досягнень культури рідного учневі народу й готовність представляти рідну культуру в умовах іншомовного оточення;

вміння пояснювати факти рідної культури зарубіжному гостеві, досвід культурного посередника між представниками рідної та іншомовної культур;

обізнаність з культурними особливостями основних націй та народностей, що населяють Україну, готовність докладно про них розповісти іноземною мовою.

3. Навчання вчитися, що означає:

опанування технологій здобувати, систематизувати й узагальнювати письмову й усну інформацію соціокультурного плану з різних джерел - довідників, посібників, художньої й наукової літератури, творів мистецтва, засобів масової інформації, зустрічей;

використання іноземної мови як засобу навчання, тобто вивчення одного чи кількох предметів за допомогою іноземної мови;

оволодіння компенсаторними вміннями, тобто вміннями порозумі-тися за умов дефіциту мовних засобів;

вміння реферувати й анотувати матеріали з теми, подавати вербальну інформацію систематизовано у вигляді таблиць, схем, діаграм;

вміння впізнавати стереотипи в інформаційно-рекламних, публіцистичних і художніх текстах;

ознайомлення з технологіями захисту від культурного вандалізму, культурної дискримінації, спроб маніпулювати свідомістю людей за допомогою засобів масової інформації.

Виконана робота не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальшого дослідження потребують окремі аспекти змісту навчання іноземної мови, створення відповідних підручників і посібників, визначення критеріїв оцінювання здобутої компетенції.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Першукова О.О. Вивчення іноземних мов у середніх школах країн Центральної та Східної Європи // Педагогіка і психологія. - 1999. - № 1. - С.123 - 129.

2. Першукова О.О. З історії розвитку соціокультурних аспектів вивчення іноземних мов у Європі // Іноземні мови - 1999. - № 4. - С.16 -20.

3. Першукова О.О. Ігри на заняттях з іноземної мови в дитячому садку // Дошкільне виховання. - 1999. - № 9. - С. 12 - 13.

4. Першукова О.О. Європейська багатомовність в освіті // Шлях освіти. - 2000. - №4. - С. 24 - 26.

5. Першукова О.О. Вивчаємо іноземну мову, прилучаючись до культури народу // Дошкільне виховання. - 2000. - №8. - С. 20 - 21.

6. Першукова О.О. Ігри, вірші та скоромовки на занятті з іноземної мови //Дошкільне виховання. - 2000. - №10. - С. 16 - 17.

7. Першукова О.О. Рольова гра на заняттях з іноземної мови //Дошкільне виховання. - 2001. - №10. - С. 18 - 19.

8. Першукова О.О. Навчання іноземних мов у країнах Європи //Зміст і технології шкільної освіти: Матеріали звіт. наук. конференції Ін-ту педагогіки АПН України, 23 - 24 бер. 1999 р. - К.: Пед. думка, 1999. - С.120 - 121.

9. Першукова О.О. Соціокультурні аспекти навчання іноземних мов у країнах Європи // Зміст і технології шкільної освіти: Матеріали звіт. наук. конференції Ін-ту педагогіки АПН України, 28 - 30 бер. 2000 р. - К.: Пед. думка, 2000. - С. 57 - 58.

10. Першукова О.О. Інтеграція змісту зарубіжних та вітчизняних підручників з іноземної мови у контексті потреб української освіти. Проблеми сучасного підручника: Зб. наук. праць. - К.: Комп'ютер у школі та сім'ї, 1999. - С. 140 - 142.

11. Першукова О.О. Історичний розвиток підходів до формування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови // Зміст і технології шкільної освіти: Матеріали звіт. наук. конференції Ін-ту педагогіки АПН України, 6 бер. 2001 р. - К.: Пед. думка, 2001. - С. 23 -24.



АНОТАЦІЇ

Першукова О.О. Розвиток соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в європейській шкільній освіті. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01ѕзагальна педагогіка та історія педагогіки.ѕ Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2002.

Дослідження присвячено проблемі розвитку соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови (СКК ЗНІМ) в європейській шкільній освіті. Проаналізовано історичний розвиток СКК ЗНІМ у контексті європейської шкільної освіти, визначено основні підходи до його формування в минулому та на сучасному етапі. Розроблено концептуальну модель СКК ЗНІМ для європейських країн.

Розкрито суть сучасної стратегії країн європейського континенту в галузі навчання іноземних мов. Проаналізовано досвід структурування й форми реалізації СКК ЗНІМ у країнах Європи на сучасному етапі. Внесено пропозиції щодо вдосконалення соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови в сучасній українській школі.

Ключові слова: соціокультурний компонент змісту навчання іноземної мови, іншомовна комунікативна компетенція, міжкультурна комунікація, шкільна освіта, загальноєвропейський освітній простір.

Першукова О.А. Развитие социокультурного компонента содержания обучения иностранному языку в европейском школьном образовании. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2002.

Исследование посвящено проблеме развития социокультурного компонента содержания обучения иностранному языку (СКК СОИЯ) в европейском школьном образовании. Проанализировано историческое развитие СКК СОИЯ в контексте европейского школьного образования, определены основные периоды и подходы к его формированию в прошлом.

Для первого периода характерно ознакомление с культурными особенностями народа-носителя языка с помощью лучших образцов литературы, искусства, философии, культурного христианского наследия, которое составляло в основном содержание образования.

Появление второго периода вызвано ростом международных контактов в сфере науки и торговли, необходимостью использования языка для международного общения. Социальный заказ стал причиной изменения цели изучения иностранного языка. Это повлекло за собой обновление социокультурного компонента содержания обучения иностранному языку.

Для третьего периода характерно разнообразие подходов к формированию социокультурного компонента содержания образования, разновекторность взглядов ученых на эту проблему, зависимость содержания от идеологической доктрины страны, где происходит обучение.

Четвертый период отмечен небывалым влиянием социально-политических и законодательных условий общества, в котором происходит обучение. Эти факторы определили отбор и интерпретацию информации, и, соответственно, лексики как родной, так и иноязычной.

Для пятого периода характерна монокультурность. Этот период имеет несколько вариантов. Объединяет их почти полное отсутствие сравнений с социокультурными особенностями народа, родного ученику. Одна из тенденций - одновременное сужение и углубление содержания в зависимости от потребностей ученика.

Для современного периода характерно использование как устаревшего монокультурного, так и нового межкультурного подходов, который имеет три варианта: кроскультурный, многокультурный и транскультурный. Особенностью межкультурного подхода есть положение про взаимозависимость народов и наций как европейского континента, так и человечества вообще, идеологическая нейтральность и толерантность, культурологическая и ситуативная аутентичность, объективность и критичность. Основная цель процесса обучения - формирование коммуникативных навыков и умений, их жизненная ориентация и практическая направленность.

Разработана концептуальная модель СКК СОИЯ европейских стран. В ее основе лежит определенная социальным заказом цель изучения языка как средства межкультурной коммуникации. Модель имеет два аспекта - дидактический и воспитательный, которые направлены на развитие в учеников знаний, умений, опыта, а также положительного отношения, как к представителям другой культуры, так и к проявлениям этой культуры. Действенность и результативность этой модели зависит от квалификации учителей, наличия определенных учебных материалов, использования определенных учебных технологий. Результативность овладения социокультурной компетенцией подлежит контролю и оцениванию.

Раскрыта сущность современной европейской стратегии в области изучения иностранных языков. Приоритетом пользуется активизация системного, эффективного и скоординированного изучения иностранных языков. Многоязычие и разнообразие языков рассматриваются как важные направления европейской языковой стратегии, развитие которых неразрывно связано с необходимостью улучшать качество преподавания, повышать уровень владения иностранными языками.

Раннее начало изучения иностранного языка, двуязычное преподавание некоторых предметов, профессионально-ориентированное обучение считаются стратегическими направлениями языковой политики в Европе.

Сделан анализ опыта структурирования и форм реализации СКК СОИЯ в Германии, Италии, Великобритании, Франции, Норвегии, Швеции, Испании, Болгарии, России на современном этапе. Определены общие и различные черты.

Внесены предложения по формированию социокультурного компонента содержания обучения иностранному языку в современной украинской школе.

Ключевые слова: социокультурный компонент содержания обучения иностранному языку, иноязычная коммуникативная компетенция, межкультурная коммуникация, школьное образование, общеевропейское образовательное пространство.

Pershukova O.A. The Development of Sociocultural Content of Foreign Language Learning in European School Education. - Manuscript.

Scientific thesis for the degree of the Candidate of Pedagogical Science in Speciality 13.00.01 - General Pedagogic and History of Pedagogics. - The Institute of Pedagogics of the Academy of Pedagogical Science of Ukraine, Kyiv, 2002.

The thesis is devoted to the problem of sociocultural content of foreign language learning development in European secondary schools. The author analyses six periods of historical development of sociocultural content of foreign language learning. A research of the contemporary state is carried out. Two approaches are mainly used: monocultural and intercultural. The conceptional model of sociocultural content of foreign language learning is elaborated.

The analysis of the European language policy is given. Approaches to sociocultural content of foreign language learning organization and forms of realization in some countries are investigated. Some proposals for Ukrainian schools are given.

Key words: sociocultural content of foreign language learning, communicative competence, intercultural communication, school education, common European educational space.

Размещено на Allbest.ru

...