Соціалізація дітей в умовах сільських навчально-виховних комплексів "загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут проблем виховання АПН України

УДК 372 : 159.922.27

Соціалізація дітей в умовах сільських навчально-виховних комплексів "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад"

13.00.08 - дошкільна педагогіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Печенко Інна Петрівна

Київ 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Кузь Володимир Григорович, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, ректор

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор дійсний член АПН України Богуш Алла Михайлівна, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського, завідувач кафедри теорії та методики дошкільної освіти;

кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Плохій Зоя Павлівна, Інститут проблем виховання АПН України, завідувач лабораторії дошкільного виховання

Провідна установа: Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Вінниця

Захист відбудеться “21” січня 2003 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розіслано “ 19 ” грудня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.П. Пустовіт

соціальний компетентність дошкільний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Утвердження державного суверенітету України, кардинальні зміни соціально-економічної ситуації актуалізують потребу в дослідженні процесу соціального становлення особистості.

Історично зумовлений процес розвитку особистості, засвоєння нею цінностей, норм поведінки, активне відтворення набутого соціального досвіду у власній діяльності та спілкуванні, визначається в сучасній науці як процес соціалізації. За такого підходу мета соціалізації полягає у створенні сприятливих умов для формування соціальної компетентності вихованців, тобто процес соціалізації передбачає самоосмислення, самодостатність, соціальну активність, а не просто пасивну адаптацію індивіда до вимог соціуму.

Сьогодні на теоретико-методологічному рівні інтенсивно досліджуються проблеми оновлення змісту освіти, створення належних умов для соціалізації дитини, оптимального її розвитку й виховання. Помітний доробок щодо соціально-педагогічних аспектів цієї проблеми належить таким вітчизняним дослідникам, як В.С Болгаріна, І.Л. Зверєва, В.М. Іванов, Л.Г. Коваль, О.Л. Кононко, В.Г. Кремень, Н.М. Лавриченко, Н.Г. Ничкало, В.М Оржеховська, Т.І. Поніманська, Р.М. Пріма, О.Я. Савченко, І.Д. Фельдштейн та ін.

Необхідність здійснення навчання й виховання дітей на засадах особистісно зорієнтованої педагогіки, що в сукупності забезпечить становлення дитини як суб'єкта культури і власної життєтворчості, доведена у працях Л.В.Артемової, І.Д.Беха, А.М. огуш, З.Н. Борисової, О.Л. Кононко, В.Г. Кузя, З.П. Плохій, С.І. Уланової, К.І. Чорної та ін.

У сучасній педагогічній науці все більше утверджується необхідність створення таких соціальних відносин, які були б здатні забезпечувати педагогічно виважену соціалізацію вихованців. З огляду на це особливої значущості набуває оптимізація діяльності сільських навчально-виховних комплексів “Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад” (цілісної, динамічної і відкритої педагогічної системи, яка об'єднує педагогічний процес дошкільного навчального закладу та школи), підвищення їхньої соціальної ролі у сільській місцевості. Адже саме тут найчастіше проявляються всезагальні, суспільні проблеми (О.М. Коберник, В.Г. Кремень, В.Г. Кузь, В.Є. Савка та ін.).

Проблема функціонування навчально-виховних комплексів “Школа - дошкільна установа” була предметом низки дисертаційних досліджень. Окремими дослідниками висвітлено педагогічні основи виховного процесу цих педагогічних об'єднань (В.Г. Кузь, Е.Е. Луніна, Н.М. Манжелій, А. Муханбетжанова, Д.І. Струннікова, Л.В. Тимошенко, Г. Трішнєвська, В.В. Ферштейн).

Проте, як показав аналіз теорії і практики дошкільної педагогіки, на сьогодні відсутні дослідження з проблеми спрямованої соціалізації вихованців сільських навчально-виховних комплексів. Незважаючи на швидке зростання їх мережі, у діяльності цих закладів освіти ще зберігаються неадекватні підходи, що не забезпечують необхідного дітям рівня соціальної компетентності, на що спрямовують державні документи. Натомість успішне здійснення реформи дошкільної освіти, розв'язання завдань, поставлених у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні, Законі України “Про дошкільну освіту”, можливе за умови зняття внутрішніх і зовнішніх суперечностей між завданнями педагогічного процесу і науково-методичними основами їхнього забезпечення.

Особливо важливо розв'язати суперечність між об'єктивною необхідністю соціального становлення особистості, забезпеченням її соціальної компетентності та традиційними формами і методами організації педагогічного процесу в сільських навчально-виховних комплексах. Необхідність розв'язання названої суперечності зумовила вибір теми дослідження: “Соціалізація дітей в умовах сільських навчально-виховних комплексів “Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження входить до наукової комплексної програми Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини як складова тематичного плану лабораторії „В. Сухомлинський та школа ХХІ століття”, діяльність якої координується Відділенням теорії та історії педагогіки АПН України. Тему дослідження затверджено вченою радою університету (Протокол № 5 від 29 грудня 1998 року), узгоджено у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (Протокол № 7 від 2 листопада 1999 року).

Об'єкт дослідження: соціалізація вихованців сільських навчально-виховних комплексів “Школа - дошкільний навчальний заклад”.

Предмет дослідження: процес формування соціальної компетентності дітей п'яти-семи років в умовах школи-комплексу.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально апробувати інтегровану модель формування соціальної компетентності вихованців комплексу “Школа - дошкільний навчальний заклад”.

Гіпотеза: ефективність соціалізації вихованців сільських навчально-виховних комплексів “Школа - дошкільний заклад” підвищиться, якщо будуть реалізовані такі організаційно-педагогічні умови:

· раціональна організація педагогічного середовища у сільській школі-комплексі;

· інтеграція соціально-педагогічних впливів шкільної та дошкільної підсистем, батьків та громадськості села;

· доцільно організоване спілкування й співробітництво дошкільників і молодших школярів в умовах різновікового дитячого колективу комплексу;

· забезпечення соціальної компетентності кожного вихованця.

Завдання дослідження:

1. Виявити специфіку та педагогічні можливості соціалізації дітей в умовах сільської школи-комплексу.

2. Розкрити педагогічну сутність поняття “соціальна компетентність” яка є індикатором соціалізації особистості, встановити особливості її формування у дітей 5-7 років, визначити структуру та рівневі характеристики.

3. Розробити й теоретично обґрунтувати інтегровану модель формування соціальної компетентності дітей 5-7 років.

4. Здійснити експериментальну перевірку ефективності розробленої інтегрованої моделі формування соціальної компетентності вихованців комплексу.

5. Визначити організаційно-педагогічні умови педагогічно виваженої соціалізації дітей в умовах діяльності сільських навчально-виховних комплексів.

Теоретико-методологічні основи дослідження становлять положення про взаємодетермінацію психологічних, соціальних і культурних факторів у формуванні особистості; про діалектичну єдність процесів виховання і соціалізації особистості; про сутність “Я-концепції”, про соціальний досвід особистості як суб'єктивний результат різноманітної діяльності, як сукупність її суб'єктивних стосунків. Засадничими в обґрунтуванні предмету дослідження стали вчення про особистість і фактори її розвитку (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л.П. Буєва, Л.С. Виготський); про самоцінність і позицію особистості (Г.Г. Ващенко, В.В.Зеньковський); про закономірності соціалізації і виховання дітей із врахуванням їхніх особливостей (С.Ф. Русова, П.П. Блонський, В.О. Сухомлинський); концептуальні ідеї оптимізації функціонування навчально-виховних комплексів (В.Г. Кузь).

У процесі реалізації завдань дослідження використовувався комплекс методів. Серед теоретичних методів - аналіз наукових джерел: синтез, порівняння, класифікація, абстрагування, конкретизація наукової інформації, які застосовувалися на першому етапі роботи при визначенні поняттєвого апарата дослідження, розробці методики формування соціальної компетентності дітей у навчально-виховному комплексі; історикологічний - під час вивчення теоретичних основ досліджуваної проблеми; моделювання - у процесі розробки інтегрованої моделі формування соціальної компетентності дітей 5-7 років в умовах навчально-виховного комплексу. Емпіричні: аналіз продуктів діяльності вихованців різних типів закладів освіти, спостереження в різних умовах життєдіяльності, бесіди, ситуації вибору. Метод експерименту (констатуючий, формуючий та контрольний етапи) дав змогу активно моделювати умови обраного для вивчення явища.

Експериментальна база. Експериментальна робота проводилася в навчально-виховних комплексах “Школа - дошкільний заклад” села Максимівка Уманського району та сіл Степівка, Матвіїха, Терлиця, Коритня, Шарнопіль Монастирищенського району Черкащини. Дослідженням було охоплено 193 дитини дошкільного й молодшого шкільного віку та 27 дошкільних педагогів і учителів.

Організація дослідження. Дослідницько-експериментальна робота здійснювалася поетапно протягом 1998-2002 років:

І етап (1998 - 1999 роки) - пошуково-теоретичний - полягав у теоретичному осмисленні проблеми: з'ясовувався рівень її розробленості, визначалися вихідні теоретичні положення, мета й завдання дослідження, формувалася робоча гіпотеза; визначалися методи.

ІІ етап (1999 - 2001 роки) - дослідницько-експериментальний - пов'язаний з проведенням констатуючого та апробацією методики формуючого етапу експерименту. Було обґрунтовано сукупність організаційно-педагогічних умов, що забезпечують педагогічно виважену соціалізацію дітей в умовах сільських навчально-виховних комплексів.

ІІІ етап (2001 - 2002 роки) - узагальнюючий. На цьому етапі здійснювалося теоретичне узагальнення результатів дисертаційного дослідження. Він містить аналіз і узагальнення науково-теоретичної інформації й результатів педагогічного експерименту, порівняння даних експериментальних і контрольних груп та класів. На основі здійсненого узагальнення підведено підсумки і сформульовано висновки, що підтверджують вихідну гіпотезу дослідження.

Наукова новизна дослідження: науково обґрунтовано процес соціалізації дітей п'яти-семи років, розкрито особливості його перебігу в умовах діяльності сільських навчально-виховних комплексів; виокремлено і науково обґрунтовано сукупність організаційно-педагогічних умов, які забезпечують педагогічно виважену соціалізацію вихованців сільських шкіл-комплексів.

Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні педагогічної сутності поняття “соціальна компетентність”, виявленні особливостей її формування у дітей п'яти-семи років у сільських комплексах “Школа - дошкільний заклад”. Розроблено критерії, виділено та охарактеризовано рівні соціальної компетентності вихованців сільських шкіл-комплексів. Теоретично обґрунтовано інтегровану модель формування соціальної компетентності дітей п'яти-семи років, доведено її ефективність.

Практична значущість одержаних результатів дослідження полягає у розробці й запровадженні методики формування соціальної компетентності дітей п'яти-семи років, що передбачає єдність мети, завдань, змістового аспекту, методів, форм і засобів та забезпечує успішну соціалізацію вихованців сільських комплексів. Розроблена методика формування соціальної компетентності дітей може бути використана у навчально-виховному процесі дошкільної та початкової ланок освіти, а також у вищих педагогічних навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації як навчальний матеріал до відповідних тем курсів “Дошкільна педагогіка” та методик дошкільної освіти. Матеріали дослідницько-експериментальної роботи можуть бути використані педагогічними працівниками для діагностики соціальної компетентності вихованців, ефективності їхньої соціалізації, а також стануть підґрунтям для створення програм і методичних посібників курсу “Основи соціалізації особистості та методика ознайомлення дітей дошкільного віку із соціальною дійсністю”. Одержані емпіричні дані й висновки можуть бути використані як науково-методичні рекомендації для працівників навчально-виховних комплексів, учителів початкових класів, педагогів дошкільних груп, студентів, які вивчають методику дошкільної освіти.

Вірогідність отриманих результатів дослідження підтверджена науковим обґрунтуванням його вихідних положень і використанням комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням. Висновки дисертації підкріплені кількісним і якісним (статистичним) аналізом фактів, результатами експериментальної перевірки одержаних даних.

Апробація матеріалів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорювалися на Міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Навчально-виховний процес у вузі і школі та шляхи його розвитку й удосконалення” (Рівне, 1999), “Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти” (Чернівці, 1999), “Сільська школа: проблеми, пошуки, перспективи” (Черкаси, 2000), “Навчально-виховний комплекс “Школа - дошкільний навчальний заклад” - новий тип установи дошкільної освіти” (Умань, 2002); а також на щорічних вузівських конференціях і методологічних семінарах професорсько-викладацького складу Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (м. Умань) упродовж 1998-2002 років, на засіданнях кафедри теорії і методики дошкільної освіти, наукових лабораторій “В.О.Сухомлинський і школа ХХІ століття”, “Сільська початкова школа”. Висновки й основні положення дисертаційного дослідження було використано у лекційному матеріалі з курсу “Методика розвитку рідного мовлення” та “Основи соціалізації особистості”. Прочитано цикл лекцій на курсах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини.

Публікації. Результати дослідження відображено в 17 публікаціях автора. З них 9 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (281 найменування), додатків (7 на 25 сторінках). Загальний обсяг дисертації 234 сторінки. Основний текст дисертації викладено на 187 сторінках. Робота містить 10 таблиць, 1 схему, 8 протоколів, 3 діаграми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено предмет та мету дослідження, сформульовано гіпотезу та завдання, охарактеризовано методологічну й теоретичну основи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість, викладено відомості про хід експерименту, вірогідність, апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади соціалізації особистості дитини” охарактеризовано ступінь дослідженості проблеми, виділено її соціологічний, психологічний і педагогічний аспекти, розкрито сутність феномена “соціалізація”, подано його характеристику щодо специфіки перебігу в дошкільному дитинстві на межі переходу до нової соціальної ситуації розвитку.

Наукове осмислення сутності, закономірностей та чинників соціалізації дитини в межах пропонованого дослідження значною мірою пов'язане з аналізом відомих зарубіжних теорій соціалізації та розвитку особистості: психоаналітичної (З. Фрейд, Е. Еріксон), когнітивної (Ж. Піаже, Л. Кольберг), теорії “соціального научіння” (Е. Торндайк, Б. Скіннер, А.Б андура), “міжособистісного спілкування” (Ч.Х. Кулі та Дж.Г Мід), теорії конвергенції (В. Штерн).

Теоретичний аналіз проблеми соціалізації в доробку зарубіжних науковців (Ф. Гиддінгс, Е. Дюкергейм, Г. Парсонс, І. Кулі, Дж. Мід, Б. Скіннер) засвідчує, що проблема соціалізації розробляється за такими напрямами: єдність розвитку особистості та її соціалізації, зв'язок виховання, навчання та соціалізації; соціальна взаємодія індивіда з соціальним оточенням; міра впливу соціального середовища на перебіг процесу соціалізації та її залежність від соціальної активності індивіда.

Аналіз теоретичних джерел з дослідженої проблеми дозволив з'ясувати, що методологічною основою для розуміння процесу соціального становлення дитини в психології ХХ століття стали положення теорії психічного розвитку, висунуті та обґрунтовані у працях російських учених Л.І.Божович, Л.С.Виготського, Д.Б.Ельконіна, О.М.Леонтьєва, М.І.Лісіної, та інших. Вони формулювали теоретичні положення, виходячи з того, що для розуміння розвитку неможливо розглядати дитину як відокремленого індивіда, необхідно враховувати соціальну ситуацію розвитку, яка є специфічною для кожного віку і закономірно визначає спосіб життя дитини, провідну діяльність та психологічні новоутворення.

Психологи поділяють дитинство на вікові періоди як важливі самоцінні етапи життя дитини. Процес її соціального розвитку має певні стадії, що характеризуються своєрідною неповторною соціальною ситуацією розвитку як системою стосунків між дитиною даного віку та соціальною дійсністю (Л.С. Виготський). У дослідженні підкреслюється, що з позицій вітчизняної психології (І.Д .Бех, М.Й. Боришевський, М.В. Вовчик-Блакитна, О.В. Киричук, О.Л. Кононко, Г.С Костюк, В.В. Рибалко) соціалізація характеризується розширенням впливу сукупності умов, у яких живе і розвивається особистість, сфери діяльності та спілкування індивіда; визначається як процес особистісного становлення, який передбачає самосвідомість та активну життєву позицію.

На думку І.Д. Беха, найістотнішим фактором, що зумовлює нові цілі, функції, дидактичні принципи і педагогічні технології, є нова соціокультурна ситуація і суспільні вимоги до індивіда, якому доведеться функціонувати в їх системі. Ним обґрунтована сутність особистісно зорієнтованого виховання, яке ставить особистість у центр системи соціально-педагогічної роботи, забезпечує комфортні, безконфліктні та безпечні умови її розвитку, реалізацію природних потенцій. Зазначається, що окреслені вище положення визначають основні напрями соціалізації особистості підростаючого покоління в сучасному суспільстві.

У роботі розглянуто педагогічний аспект соціалізації, який тісно переплітається з психологічним. Відмінність педагогічного аспекту у тому, що він вивчає закономірності, методику педагогічного впливу на особистість з метою підвищення ефективності формування у неї соціальної компетентності.

Соціальне становлення особистості й співвідношення його з вихованням індивіда досліджували вітчизняні та російські педагоги: П.П. Блонський, Г.Г. Ващенко, В.В. Зеньковський, А.С. Макаренко, С.Ф. Русова, С.Т. Шацький. Звертаючись до проблем соціалізації, вони використовували для позначення цього явища такі категорії: “педагогічне середовище” (С.Т. Шацький), “суспільне середовище дитини” (П.П. Блонський), “стосунки з соціальним середовищем” (А.С Макаренко).

Розвиток педагогіки соціалізації в Україні спирається на значний теоретичний та практичний доробок педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського, що присвячена пошуку гармонії дитячого життя в природному і соціальному середовищі. У відповідності до його поглядів, уявлення дитини про саму себе як частину світу, природної цілісності передбачає активне засвоєння нею цінностей, свідоме прагнення до гармонії власного “Я” з інтересами інших людей, оскільки суспільна сутність людини виявляється в її стосунках із соціальним довкіллям.

У роботі доведено, що у 90-х роках ХХ ст. в Україні відбувається становлення нової парадигми виховання, засадами якої виступають гуманізація та демократизація педагогічного процесу, формування загальнолюдських та національних цінностей та ідеалів. На цьому етапі розвитку педагогічної науки увага науковців особливо акцентується на формуванні національної ідентичності особистості, наслідком якої стає її національна самоідентифікація. Моделюючи вимоги до системи національного виховання, науковці Л.В.Артемова, А.М. Богуш, В.Г. Кузь, Г. Лозко, Р.М. Пріма, Н.В. Рогальська, Ю.Д. Руденко, М.Г. Стельмахович та інші визначають структурні компоненти цієї системи та засоби її реалізації, завдяки яким дитина має рівні права та можливості з дорослими на соціальний, психічний, культурний розвиток як особистість й індивід.

У ході дослідження виявлено, що соціалізація сприяє готовності дитини ввійти в нову соціальну ситуацію розвитку, оскільки забезпечує внутрішню свободу вибору тієї чи іншої особистісної позиції, здатність свідомо програмувати власну поведінку і виражати ставлення до життєвих ситуацій. Отже, виховання як механізм соціалізації, ставить дитину перед новими завданнями, які відповідають її зміненим можливостям та новій свідомості. З урахуванням цього, виховання упорядковує, об'єднує і використовує всі інші механізми соціалізації.

У роботі зазначено, що дошкільний вік - це сензитивний період для формування особистості дитини, набуття нею першого соціального досвіду, розвитку емоцій, почуттів, що є підґрунтям її соціального становлення. Саме тому в усіх розвинених країнах існує дошкільна освіта як перша ланка освітньої системи, що виконує певні соціальні функції, має власні організаційні форми й належні умови для навчання й виховання дітей дошкільного віку та їх соціалізації.

Проведений автором ретроспективний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду функціонування сучасних закладів освіти, які забезпечують розв'язання проблем організації й взаємодії дошкільних закладів і початкової школи, засвідчив багатовекторність напрямів і підходів до вивчення питання соціалізації вихованців. У зарубіжній практиці діють три системи виховання дітей, які мають як спільні ознаки, так і відмінності, характерні для національного менталітету народів. Виявлено, що найсприятливіші умови для соціалізації підростаючого покоління створені в тих закладах освіти, які засновані на інтегрованому об'єднанні закладів різного типу. Стверджується, що значний педагогічний потенціал має навчально-виховний комплекс “Школа - дошкільний навчальний заклад”.

У другому розділі “Експериментальне дослідження соціальної компетентності дітей 5-7 років у навчально-виховному комплексі” проаналізовано теоретичні позиції виокремлення проблеми соціалізації в сільських школах-комплексах, визначено сутність поняття “соціальна компетентність”, розкрито її структурні компоненти, подано процедуру одержання емпіричних даних, методику їх кількісного і якісного узагальнення та інтерпретації, охарактеризовано інтегровану модель формування соціальної компетентності дітей 5-7 років, визначено і обґрунтовано організаційно-педагогічні умови ефективної соціалізації вихованців сільських комплексів.

В основу експериментального дослідження було покладено такі позиції:

- суттєвим напрямом зміцнення сільської школи є вирішення проблеми забезпечення суспільної освіти у сільській місцевості, чому сприяє функціонування навчально-виховних комплексів;

- комплексу “Школа - дошкільний заклад” притаманні специфічні риси: малокомплектність, нечисленність, різновіковість, об'єднання дошкільників, учнів, батьків, педагогів, громадськості села в один колектив, центром якого стає школа;

- сільський навчально-виховний комплекс “Школа - дошкільний заклад” - відкрита система соціалізації дітей;

- навчально-виховний комплекс має бути побудований на засадах нової методології, в основі якої лежить система новітніх принципів: забезпечення наступності та перспективності, принцип дитиноцентризму, соціального партнерства, відкритості школи, індивідуалізації та диференціації, гуманізації та демократизації.

У роботі виділено також вихідні принципи функціонування особистісно зорієнтованих технологій: принцип цілеспрямованого створення емоційно розвиваючого спілкування, використання співпереживання як психологічного механізму у вихованні особистості, принцип систематичного аналізу вихованцем власних і чужих вчинків (за І.Д.Бехом). Чинниками соціалізації вихованців комплексу є сільський соціум з багатогранним аспектом національних традицій, виховання і навчання в стінах навчально-виховного комплексу, а також цілеспрямована соціалізація за умови створення виховного соціально-культурного довкілля; різновікове спілкування; дитяча субкультура; природне середовище.

Основою соціалізації особистості є її соціальний досвід, засвоюючи який, дитина здійснює власний саморозвиток та самореалізацію, стає соціально компетентною. У роботі проаналізовано сутність та складники соціальної компетентності, яка є індикатором соціалізації особистості.

У нашому розумінні соціальна компетентність - це складна полікомпонентна властивість особистості, її інтегральна якість, яка складається з цілого комплексу емоційних, мотиваційних, характерологічних особливостей і виявляється у соціальній активності та гуманістичній спрямованості особистості. У структурі соціальної компетентності ми виділяємо емоційно-почуттєвий, мотиваційно-ціннісний та діяльнісно-поведінковий компоненти. Емоційно-почуттєвий компонент соціальної компетентності обумовлюється здатністю дітей адекватно оцінювати та реагувати на емоційно-почуттєві прояви інших, сприймати себе у контексті відносин з однолітками та дорослими. Мотиваційно-ціннісний компонент становить сукупність соціальних потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій дітей за умови зміни соціальних інституцій. Діяльнісно-поведінковий компонент репрезентує здатність дитини відчувати свою належність до певної соціальної групи, вміння доброзичливо взаємодіяти, налагоджувати спільну діяльність, гармонійні стосунки з однолітками. Така структура соціальної компетентності дає змогу глибше зрозуміти не тільки сутність цього феномена, але і його динаміку в період переходу з дошкільного дитинства до нової соціальної ситуації - навчання в школі.

На основі розроблених адекватних завдань для кожного компонента соціальної компетентності відповідно його показників проведено діагностичні зрізи, які виявили рівень соціальної компетентності у дітей, що виховувалися у різних соціальних ситуаціях, в умовах трьох типів закладів: навчально-виховного комплексу, дошкільного навчального закладу та початкової школи. Запропоновано такі рівні соціальної компетентності вихованців: достатній, середній, низький. Їх змістове наповнення відображено в дисертаційній роботі.

Аналіз рівневих характеристик соціальної компетентності вихованців різних соціальних інститутів засвідчує вищий рівень соціальної компетентності вихованців навчально-виховного комплексу “Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад” у порівнянні з вихованцями типових закладів освіти - дошкільного навчального закладу та загальноосвітнього навчального закладу: достатній рівень соціальної компетентності засвідчили на 5 % вихованців комплексу більше, а низький на 8,2 % менше. Відсоток дітей з середнім рівнем у навчально-виховному комплексі і дошкільному навчальному закладі майже однаковий (відповідно 45,6 % і 42,9 %), а в школі відсоток таких дітей нижчий (38,9 %). Найбільший відсоток дітей з достатнім рівнем соціальної компетентності зафіксовано у навчально-виховному комплексі (13,6 %), в умовах загальноосвітнього навчального закладу дітей з достатнім рівнем соціальної компетентності не виявлено. Причини такого стану, ми вбачаємо в тому, що в умовах комплексу перехід з одного етапу розвитку до іншого здійснюється в контексті наступності й перспективності. Це знімає проблему соціальної адаптації до нових умов. Водночас, в умовах різновікових об'єднань діти 5-7 років найефективніше соціалізуються.

Разом з тим, дані констатуючого експерименту дозволили виявити недоліки в забезпеченні такого невід'ємного елементу навчально-виховного процесу, як цілеспрямована педагогічно виважена соціалізація його вихованців. Поза увагою педагогів залишається соціальне становлення дошкільників та молодших школярів. З двох способів соціалізації - стихійного та регульованого, які повинні знаходитися у гармонії та взаємодоповненні, домінуючим і переважаючим є перший, тобто стихійний. Результати констатуючого етапу дослідження переконливо доводять необхідність розробки й апробації методики формування соціальної компетентності, яка базується на забезпеченні змісту, методів, форм та засобів розвитку й стимулювання структурних компонентів соціальної компетентності, доцільно організованій взаємодії та співробітництві дітей дошкільного і молодшого шкільного віку в умовах навчально-виховного комплексу.

Розробці такої методики передував процес моделювання, який дав змогу спроектувати інтегровану модель формування соціальної компетентності у вихованців комплексу, що являє собою розгорнутий у часі процес, який гіпотетично охоплює основні етапи формування соціальної компетентності на засадах наступності між дошкільною та початковою ланками освіти; критерії та показники, які дають можливість діагностувати на кожному етапі рівень сформованості соціальної компетентності вихованців; необхідні організаційно-педагогічні умови, які забезпечать ефективність його перебігу.

Запропонована модель носить інтегрований характер, зміст та послідовність перебігу процесу формування соціальної компетентності дає змогу педагогам формувати у вихованців комплексу внутрішню структуру соціальних орієнтацій. На цій основі дитині надається можливість набувати певного соціального досвіду та соціальних звичок поведінки.

Експериментальні дані засвідчили, що проведена формуюча дослідницько-експериментальна робота актуалізувала емоційно-почуттєву сферу вихованців навчально-виховного комплексу “Школа - дошкільний навчальний заклад”, що проявилося в цілому ряді показників, а саме: емоційно-позитивний відгук дітей на пропозицію поспілкуватися, бажання кожної дитини в експериментальних групах брати участь в обговоренні спільної теми; позитивний емоційний тонус та загальна активність цих груп вихованців, багатий спектр позитивних емоцій (інтонація голосу, радість, захоплення тощо). Застосована система засобів дозволила навчити дітей відчувати і розуміти всю гаму емоцій і почуттів та виражати їх за допомогою міміки, комунікативно-мовленнєвих структур.

Характерним для дітей експериментальних груп і класів стало вміння переносити набутий соціальний досвід у реальне життя, тобто, вихованці не тільки засвоювали конкретний і узагальнений соціальний досвід, але й відтворювали соціальні взаємини, виявляли себе суб'єктами соціуму. Діти цих груп виражали власне ставлення до довкілля, творчо і вибірково використовували набутий досвід у різновіковій діяльності та спілкуванні. Відтак, вихованці виявляли достатнє розуміння соціального життя, певну систему умінь і навичок соціальної діяльності та здатність до саморегуляції власної поведінки.

Проведене нами дослідження показало, що процес соціалізації здійснюється в сільських навчально-виховних комплексах більш успішно за таких організаційно-педагогічних умов:

· раціональна організація педагогічного середовища комплексу;

· інтеграція соціально-педагогічних впливів шкільної та дошкільної підсистеми, батьків та громадськості села;

· доцільно організоване спілкування й співробітництво дошкільників і молодших школярів в умовах різновікового дитячого колективу комплексу;

· забезпечення соціальної компетентності кожного вихованця.

Забезпечити соціальну компетентність кожного вихованця можливо на основі варіативності форм соціально-педагогічної роботи в комплексі школа-дошкільний заклад. При цьому варіативність розглядається як індивідуально зорієнтована множина засобів впливу на дітей з метою їхньої соціалізації.

Отже, результати формуючої дослідницько-експериментальної роботи засвідчили загальне підвищення рівнів соціальної компетентності у вихованців експериментальних груп, що проявилося у динаміці емоційних станів дітей, соціальній мотивації їхньої поведінки і діяльності, у ставленні дітей до педагогів, батьків, дітей іншого віку.

Розподіл вихованців експериментальних та контрольних груп комплексів за рівнями показано в діаграмі 1.

Діагностовані кількісні та якісні зміни у формуванні соціальної компетентності дітей засвідчують ефективність застосованої методики. Той факт, що за період її впровадження підвищився рівень соціальної компетентності дітей засвідчує, що принципові основи педагогічно виваженої соціалізації, правильно змодельоване і доцільно організоване різновікове співробітництво вихованців сільських навчально-виховних комплексів пройшли апробацію і дали позитивний результат.

Виконане дослідження “Соціалізація дітей в умовах сільських навчально-виховних комплексів “Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад”” дозволило отримати об'єктивні характеристики процесу формування соціальної компетентності вихованців та з'ясувати тенденції її розвитку. Отримані дослідницько-експериментальні дані засвідчують правомірність висунутої гіпотези та підтверджують ефективність розробленої інтегрованої моделі формування соціальної компетентності вихованців комплексу.

За результатами завершеного дослідження сформульовано такі основні висновки, які свідчать, що поставлені завдання розв'язано.

1. Соціалізація є процесом, який передбачає як засвоєння індивідом соціального досвіду у процесі входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, так і процес відтворення індивідом цих зв'язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище. Основою соціалізації є соціальний досвід дитини, засвоюючи який, вона здійснює саморозвиток та самореалізацію, стає соціально компетентною.

2. Поняття “соціальна компетентність” ми розглядаємо як полікомпонентне утворення особистості, її інтегральну якість, що складається з цілого комплексу емоційних, мотиваційних, характерологічних особливостей та виявляється у соціальній активності й гуманістичній спрямованості особистості.

3. Проведене теоретико-експериментальне дослідження дає підстави стверджувати, що усвідомлення поняття соціалізації особистості пов'язане з пошуком новітньої особистісно зорієнтованої парадигми виховання. Визначення пріоритету національних і загальнолюдських цінностей в житті суспільства обумовлює пошук напрямів набуття молодим поколінням національного і загальнолюдського соціального досвіду, тому сучасне суспільство потребує вивчення психолого-педагогічних засад соціалізації та вироблення на цій основі інноваційних технологій освіти.

4. На основі проведеного теоретичного аналізу проблеми розроблено компоненти соціальної компетентності вихованців (емоційно-почуттєвий, мотиваційно-ціннісний, діяльнісно-поведінковий) та з'ясовано їх ознаки, що зробило можливим визначення рівнів соціальної компетентності дітей 5-7 років. У ході дослідження визначено достатній, середній та низький рівні соціальної компетентності вихованців навчально-виховного комплексу. Переважна більшість дітей виявилися на середньому та низькому її рівні, що характеризувалися збідненими емоційно-почуттєвою та пізнавальною сферами, недостатньо сформованими соціальними мотивами поведінки, зниженою соціальною активністю.

5. Зафіксовані рівні компетентності вихованців навчально-виховного комплексу вже на констатуючому етапі експерименту виявилися вищими у порівнянні з рівнями компетентності вихованців дошкільних закладів та початкових шкіл. Причини такого стану ми вбачаємо в тому, що в умовах таких інтегрованих об'єднань вихованці різного віку соціалізуються досить ефективно. Перехід з одного етапу розвитку до іншого здійснюється як перехід у нову соціальну ситуацію, обумовлюється внутрішньою необхідністю та забезпечується в контексті наступності та перспективності, що зумовлює його безкризовий перебіг.

6. Здійснено ретроспективний аналіз досвіду організації та функціонування навчально-виховного комплексу “Школа - дошкільний заклад”, у ході якого виявлено, що комплекс - одна з перспективних моделей сучасного закладу освіти в сільській місцевості, який вирішує проблеми зміцнення сільської малокомплектної школи, вдосконалює суспільне виховання дітей-дошкільників на селі та ефективність їхньої підготовки до школи.

7. Виявлено, що педагогічне об'єднання “Школа - дошкільний заклад” педагогізує середовище, створює оптимальні умови для педагогічно виваженої соціалізації, оскільки всі соціальні взаємозв'язки вихованців, опосередковуючись, педагогічно доцільно впливають на процес їхнього соціального становлення. Отже, особистість дитини формується всім укладом сільського життя як певного соціального середовища, що взаємодіє з цілеспрямованими соціалізацією і вихованням в об'єднанні “Школа - дошкільний заклад”.

8. Визначено, що соціалізація вихованців сільських навчально-виховних комплексів “Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад” досягається за умови комплексного підходу до забезпечення зазначених умов, який охоплює розробку методики формування соціальної компетентності дітей 5 - 7 років; організаційно-методичну роботу з педагогічним колективом комплексу і сім'ями вихованців; доцільно організовану взаємодію та співробітництво дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

9. Результатом теоретико-експериментальної роботи стала інтегрована модель формування соціальної компетентності вихованців сільських навчально-виховних комплексів, яка є розгорнутим у часі функціональним процесом, у якому виділяються три етапи: когнітивно-почуттєвий; установчо-мотиваційний; практично-діяльнісний. Ці етапи відповідають структурі соціальної компетентності та складовим компонентам процесу її формування.

10. Результати дослідження дають підставу визначити організаційно-педагогічні умови ефективної соціалізації вихованців сільських навчально-виховних комплексів: 1)раціональна організація педагогічного середовища в комплексі; 2) інтеграція соціально-педагогічних впливів шкільної й дошкільної підсистем, батьків та громадськості села; 3) доцільно організоване спілкування та співробітництво дошкільників і молодших школярів в умовах різновікового дитячого колективу комплексу; 4) забезпечення соціальної компетентності кожного вихованця.

Проведене дослідження, звичайно, не вичерпує всіх аспектів порушеної проблеми. Подальшого дослідження вимагає проблема розширення змістового компонента соціальної компетентності дітей інших вікових категорій, створення системи удосконалення перепідготовки педагогічних кадрів таких комплексів з урахуванням специфіки цих закладів, а також методика виховання і соціалізації дітей в умовах різновікового об'єднання тощо.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ РОБОТАХ АВТОРА

1. Соціалізація дітей в комплексі “школа - дитячий садок”: праця в природі // Соціалізація особистості: Міжкафедральний збірник наукових статей // За загальною ред. А.Й.Капської. - Вип. 2. - К.: НПУ, 1999.- С. 77-82.

2. Організаційно-педагогічні умови формування соціальної компетентності дітей 5-7 років // Вісник Київського міжнародного університету. Серія: Педагогічні науки. Психологічні науки. - Вип. 2. - К.: Правові джерела, 2002. - С. 109-115.

3. Сучасні засади соціалізації вихованців навчально-виховного комплексу “Школа - дитячий садок” // Наукові записки. - Серія: Педагогічні науки. - Вип.32. Ч.2. - Кіровоград: РВЦ КДПІ ім. М.В.Винниченка, 2001. - С. 30-134.

4. Організаційно-педагогічні умови соціалізації вихованців комплексу “Школа - дитячий садок” // Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді) - Збірник наукових праць. - Кн. 1. - К.: Пед. думка, 2000. - С. 300-306.

5. Деякі проблеми соціалізації вихованців комплексу “Школа - дитячий садок” // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / За ред. В.Г.Кузя. - К.: Знання, 1999. - С. 127-131.

6. Засади соціалізації дітей у педагогічній спадщині С.Ф.Русової // Науковий вісник. Збірник наукових праць Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського. - Вип. 3-4 - Одеса: АОБАХВА, 2001. - С. 48-54.

7. Творче використання педагогічного досвіду В.О.Сухомлинського в умовах навчально-виховного комплексу “Школа - дитячий садок” // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / За ред. В.Г.Кузя. - К.: Наук. світ, 2000. - С. 194-199.

8. Організація соціально-виховного процесу в комплексі “Школа - дошкільний навчальний заклад” // Сільська початкова школа в контексті реформування системи освіти в Україні: Монографія / О.А.Біда, Г.П.Волошина, О.М.Коберник, Г.І.Коберник та ін.; за заг. ред. В.Г.Кузя. - К.: Наук. світ, 2002. - С. 202-211.

9. Особливості соціалізації дітей в умовах діяльності сільських навчально-виховних комплексів “Школа - дошкільний заклад” // Збірник наукових праць. Спец.випуск Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / В.Г.Кузь (гол.ред.) та ін. - К.: Наук. світ, 2002. - С. 188-195.

10. Деякі аспекти соціалізації засобами гри в комплексі “Школа - дитячий садок” // Навчально-виховний процес у вузі і школі та шляхи його розвитку й удосконалення: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (травень 1999 р.). - Ч. 2. - Рівне: Тетіс, 1999. - С. 230-233.

11. До питання про місце народних засобів фізичного виховання у роботі комплексу “Школа - дитячий садок” // Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти: Матеріали третьої Міжнародної науково-практичної конференції. - Чернівці, 1999. - С. 73-76.

12. Педагогічна школа для батьків В.О.Сухомлинського // Вісник наукової лабораторії “В.О.Сухомлинський і школа ХХІ століття” / За ред. В.Г.Кузя. - Вип. 1. - Умань: УДПУ, 1999. - С. 57-61.

13. Науково-дослідницький аспект соціалізації вихованців комплексу “Дитячий садок - школа” // Сільська початкова школа: стан, проблеми, перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - К.: Знання, 1999. - С. 35-37.

14. До проблеми становлення й розвитку дитячих освітніх закладів у сільській місцевості // Сільська школа: проблеми, пошуки, перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (10-13 травня 2000 р.). - Ч. 1. - Черкаси: ОІПОПП, 2000. - С. 140-143.

15. Реалії сьогодення та проблеми соціалізації особистості в комплексі “Школа - дитячий садок” // Вісник наукової лабораторії “В.О.Сухомлинський і школа ХХІ століття” / За ред. В.Г.Кузя. - Ч. 1. - Умань: УДПУ, 2000. - С. 51-63.

16. Соціалізація дітей в комплексі: сутність і перспективи дослідження // Наукові основи організації педагогічного процесу в навчально-виховному закладі “Школа - дитячий садок”: Монографія / За ред. В.Г.Кузя. - К.: Наук. світ, 2001. - С. 72-78.

17. Нові підходи до організації сільської школи // Вісник наукової лабораторії “В.О.Сухомлинський і школа ХХІ століття” / За ред. В.Г.Кузя. - Вип. 3. - Умань: УДПУ, 2001. - С. 41- 43.

АНОТАЦІЇ

Печенко І.П. Соціалізація дітей в умовах сільських навчально-виховних комплексів “Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад”. - Рукопис. Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.08 - дошкільна педагогіка. - Інститут проблем виховання АПН України, Київ, 2003.

У дисертації досліджено проблему соціалізації дітей в умовах діяльності сільських навчально-виховних комплексів. Конкретизовано педагогічну сутність соціальної компетентності яка є індикатором процесу соціалізації особистості. Встановлено особливості її формування у дітей 5-7 років, визначено структуру та рівневі характеристики. Доведено, що найбільш сприятливі умови для соціалізації створені в навчально-виховному комплексі “Школа - дошкільний навчальний заклад”. Розкрито поняття “соціальна компетентність”, основними структурними компонентами якої визначено: емоційно-почуттєвий, мотиваційно-ціннісний, діяльнісно-поведінковий. Теоретично обґрунтовано інтегровану модель формування соціальної компетентності вихованців школи-комплексу. Апробовано методику формування структурних компонентів соціальної компетентності у дітей 5-7 років. На основі результатів дослідницько-експериментальної роботи доведено ефективність об'єднання дітей різного віку для спілкування і співробітництва з метою їхньої соціалізації.

Ключові слова: соціалізація, соціальна компетентність, різновіковий дитячий колектив, сільський соціум, навчально-виховний комплекс.

Печенко И.П. Социализация детей в условиях сельских учебно-воспитательных комплексов "Общеобразовательное учебное учреждение - дошкольное учебное учреждение". - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.08 - дошкольная педагогика. - Институт проблем воспитания АПН Украины, Киев, 2003.

В диссертации исследована проблема социализации детей в условиях деятельности сельских учебно-воспитательных комплексов. Конкретизировано понятие социальной компетентности как индикатора процесса социализации личности. Этот процесс способствует готовности детей войти в новую социальную ситуацию развития, обеспечивает внутреннюю свободу выбора той или иной личностной позиции, возможность сознательно программировать свое поведение, выражать отношение к жизненным ситуациям.

Определено, что наиболее благоприятные условия для социализации подрастающей личности имеются в тех общеобразовательных учреждениях, которые основаны на интегрированном объединении учебных заведений различных типов. Установлено, что значительным педагогическим потенциалом обладает учебно-воспитательный комплекс "Школа - дошкольное учебное учреждение".

Факторами социализации воспитанников школы-комплекса назван сельский социум с многогранным аспектом национальных традиций, воспитание и обучение детей в комплексе, а также их целенаправленная социализация путем организации воспитательной социально-культурной среды села; разновозрастное общение, детская субкультура, социальное и природное окружение.

В работе определена педагогическая сущность "социальной компетентности" как индикатора социализации личности, раскрыты особенности ее формирования у детей 5-7 лет, показана структура и качественные характеристики выявленных уровней.

Все это позволило глубоко раскрыть не только сущность данного феномена, но и проследить динамику в период перехода из дошкольного детства в новую социальную ситуацию - обучению в школе.

Обоснована методика формирования социальной компетентности детей 5-7 лет, которая базируется на обеспечении содержания, методов, форм и способов развития и стимулирования структурных компонентов социальной компетентности, рационально организованном взаимодействии и сотрудничестве детей дошкольного и младшего школьного возраста в условиях деятельности учебно-воспитательного комплекса.

В ходе экспериментальной работы автором определены организационно-педагогические условия, которые обеспечивают эффективность процесса социализации воспитанников учебно-воспитательных комплексов: рациональная организация педагогической среды в комплексе; интеграция социально-педагогических влияний школьной и дошкольной подсистем, родителей и общественности села; рационально организованное общение и сотрудничество дошкольников и младших школьников в условиях разновозрастного детского коллектива комплекса; обеспечение социальной компетентности каждого воспитанника.

Апробация предложенной методики привела к значительному повышению уровня социальной компетентности воспитанников, что обозначилось в динамике эмоциональных состояний детей, социальной мотивации их поведения и деятельности, в отношении детей к педагогам, родителям, ровесникам.

Практическое значение исследования состоит в том, что его материалы могут быть использованы в учебно-воспитательном процессе дошкольного и начального звеньев образования, а также в высших педагогический учебных заведения І-ІУ уровней аккредитации как учебный материал к соответствующим темам курсов "Дошкольная педагогика" и методик дошкольного образования.

Ключевые слова: социализация, социальная компетентность, разновозрастной детский коллектив, сельский социум, учебно-воспитательный комплекс.



I.P.Pechenko. Socialization of children in the conditions of rural teaching and educational complexes “Establishment of General Education - Pre-school Educational Establishment”. Manuscript. Dissertation on the competition of candidate's degree of Pedagogical Science on the speciality 13.00.08 - pre-school Pedagogics. - The Institute of Educational Problems. APS of Ukraine, Kyiv, 2003.

In the thesis the problem of socialization of children in the conditions of the activities of the rural teaching and educational complexes has been investigated. The conception of social competence as an indicator of the process of personality's socialization has been specified.

This process promotes the readiness of children to enter a new social situation of development, provides the inner freedom of choice of this or that personal position, the posibility to program consciously the behavior, to express own attitude to life situations. The peculiarities of its forming concerning the 5-7 years old children have been established, the structure and level characteristics have been determined.

It has been determined that the most favorable conditions for socialization of the rising generation are available in the educational institutions which are based on integrated unification of educational establishments of different types.

It has been established that the teaching and educational complexes “School - pre-school educational institution possesses the remarkable pedagogical potential.

Integrated patterns of forming the social competence of the pupils of educational complex has been theoretically proved.

Method of forming structural components of social competence of 5-7 years old children has been approbated. On the basis of the results of the research work the efficiency of joining children of different age for communication and cooperation for the purpose of their socialization has been proved.

...