Виховання культури вчинку у студентської молоді у позааудиторній роботі вищого навчального закладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

13.00.07 - Теорія і методика виховання

Виховання культури вчинку у студентської молоді у позааудиторній роботі вищого навчального закладу

Ушаков Артем Сергійович

Луганськ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: член-кореспондент АПН України, доктор педагогічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України

Шевченко Галина Павлівна, завідувач кафедри педагогіки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, директор Інституту духовного розвитку людини.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Миропольська Наталія Євгенівна, головний науковий співробітник Інституту проблем виховання Академії педагогічних наук України.

кандидат педагогічних наук, доцент Карпенко Іван Михайлович Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, декан факультету іноземних мов.

Захист відбудеться "13" лютого 2008 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К29.051.06 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034 м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: (91034 м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а).

Автореферат розісланий "12" січня 2008 року.

1. Актуальність

виховання культура вчинок студентство

Сучасна парадигма вищої школи спрямована на духовне удосконалення людини заради переходу людства на новий рівень еволюційного розвитку: від людини розумної до людини духовної. У системі духовних орієнтирів особистості одне із провідних місць займає гуманістичне відношення до світу, людей, природи, культури. Динамічність та різноманітність сучасного культурного простору значно впливає на стан духовної культури студентської молоді. Ентропійне зростання інформаційного потоку, глобалізація, поширення та вдосконалення засобів комунікації сприяють закріпленню у свідомості готових образів, стереотипів, шаблонів, оцінок, смаків.

У середовищі культурної неоднорідності виникає небезпека девальвації ідеалів високоморальної поведінки і розмивається поняття про людину гуманну, "людяну", яка "являє собою сукупність своїх вчинків" (Ж.-П.Сартр). У зв'язку з цим актуальною є проблема виховання культури вчинку у студентської молоді на основі образу гуманної людини, здатної до високодуховних, морально-естетичних вчинків. Проблему вчинку всебічно досліджували філософи, психологи, педагоги які розглядали його як особистісну форму поведінки, що обумовлюється розвитком моральної самосвідомості: М.Бахтін, І.Бех, В.Зінченко, В.Роменець, Т.Кириленко, А.Ковальов, А.Комарова, С.Максименко, М.Мамардашвілі, І.Маноха, Б.Мещеряков, В.Татенко, Т.Титаренко, Д.Узнадзе та ін.

Дослідженням самосприйняття людини через світоглядні та художні концепти займались М. Бахтін, М. Бердяєв, Г. Гачев, В. Розанов, В. Соловйов, П. Флоренський та ін.

Аналізу теорій культури особистості присвячені роботи Г.Марселя, А.Моля, Х.Ортегі-і-Гасета, Ж.-П.Сартра, І.Хейзинга, А.Швейцера та ін. Дослідників цікавила проблема конструювання образу людини в соціокультурному та художньому просторах, де культура розглядалась як універсальне джерело уявлень про взірець.

Різним аспектам виховання культури учнівської молоді присвячено також сучасні дослідження В.Арнольдова, Г.Бриль, В.Бутенка, Л.Бутенко, І.Бужиної, В.Вирового, О.Коберника, Л.Коваль, І.Котєнєвої, В.Кудрявцевої, І.Шалімова, Г.Шевченко, П.Щербаня та ін.

Серед спеціальних педагогічних досліджень ми не зустріли цілісного погляду на виховання культури вчинку сучасного студента, хоча опосередковано ця проблема ставилася у наукових роботах І.Беха, Є.Бондаревської, Н.Гузій, І.Карпенка, Н.Миропольської, О.Олексюк та ін.

Культура вчинку є одним із критеріїв рівня духовності особистості, реальним виявом її дієвості. Розгляд культури вчинку у контексті виховання духовно-моральної культури студентства, урахування об'єктивних потреб вищої школи в актуалізації значущості гуманістичних цінностей та формуванні моральної поведінки студентської молоді, а також недослідженість науково-педагогічних аспектів означеної проблеми, виявило низку соціально-педагогічних суперечностей, які проявляються між: духовною кризою у суспільстві та відсутністю ефективних важелів їй протистояння; усвідомленням студентами моральних цінностей суспільства і антигуманним виявленням їх власної позиції у формі антикультурних вчинків; позитивною мотивацією до моральних вчинків та невмінням адекватно виказати позицію через свої дії.

Таким чином, суперечності між соціальною значимістю виховання культури вчинку для гармонізації взаємовідношень у системі "людина-середовище культурного розмаїття" і недостатньою розробкою цього питання в науково-теоретичному та методичному аспектах, відсутністю системи виховання культури вчинку в умовах вищого навчального закладу обумовили вибір теми дисертаційного дослідження "Виховання культури вчинку у студентської молоді у позаaудиторній роботі вищого навчального закладу".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до комплексної науково-дослідної теми "Духовний розвиток особистості: методологія, теорія і практика" (номер держреєстрації 0105U000264) кафедри педагогіки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Тему дисертації затверджено вченою радою Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (протокол №6 від 24.02.2006) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол №7 від 25.09.2007).

Мета і завдання дослідження.

Мета - науково-теоретичне обґрунтування змістовної сутності культури вчинку, розробка та експериментальна перевірка програми та комплексної методики виховання культури вчинку через образ гуманної людини у позаaудиторній роботі вищого навчального закладу.

Завдання:

Виявити стан досліджуваної проблеми та розкрити теоретико-методологічні засади виховання культури вчинку у студентської молоді через образ гуманної людини.

Визначити зміст і структуру культури вчинку.

Розкрити сутність та якісні характеристики виховного потенціалу образу гуманної людини.

Розробити та експериментально перевірити програму та комплексну методику виховання культури вчинку у студентської молоді у позааудиторній роботі вищого навчального закладу.

Розробити методичні рекомендації для кураторів академічних груп щодо виховання культури вчинку у студентської молоді у позааудиторній роботі.

Об'єкт дослідження - процес виховання культури вчинку у студентської молоді.

Предмет дослідження - зміст і комплексна методика виховання культури вчинку у студентської молоді через образ гуманної людини у позааудиторній роботі вищого навчального закладу.

У дослідженні використано комплекс методів:

теоретичні методи дослідження - аналіз філософської, культурологічної, педагогічної, психологічної та естетичної літератури для визначення різних наукових підходів до проблеми виховання культури вчинку; систематизація й узагальнення педагогічного досвіду для розробки діагностичного інструментарію дослідження; метод системного аналізу при обґрунтуванні педагогічних умов, принципів і закономірностей виховання культури вчинку; метод контент-аналізу для вивчення семантики ключових понять дослідження; метод теоретичного моделювання при визначенні предмета, об'єкта дослідження;

емпіричні методи - педагогічне спостереження, анкетування, опитування, бесіда, тривале спостереження, аналіз документації вищого навчального закладу, статистичні методи (для підтвердження достовірності результатів експериментальної роботи) обробки експериментальних даних для кількісного та якісного аналізу емпіричного матеріалу; педагогічний експеримент - констатувальний та формувальний (у природних умовах роботи вищого навчального закладу) для визначення рівня культури вчинку у студентської молоді із метою перевірки ефективності розробленої експериментальної програми та комплексної методики; метод експертних оцінок, самооцінка, система діагностуючих та формувальних завдань.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

уперше дано визначення поняття "культура вчинку", розроблено й впроваджено в практику позааудиторної роботи ВНЗ експериментальну програму та комплексну методику виховання культури вчинку у студентської молоді;

розкрито та поглиблено знання про функції, структуру та зміст образу людини гуманної;

визначено педагогічні умови, критерії та рівні сформованості культури вчинку у студентів;

дістали подальшого розвитку теоретичні положення виховання культури вчинку;

уточнено сутність феномену "образ гуманної людини".

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в їх достатній готовності до впровадження у виховний процес вищих навчальних закладів України, основні його положення й висновки слугували розробці змісту, комплексної методики виховання культури вчинку та написанню рекомендацій викладачам-кураторам з виховання культури вчинку у студентів. Матеріали дослідження можуть бути також використані у ВНЗ для планування й організації виховної роботи з академічною групою з урахуванням фаху й віку студентів. Одержані результати слугуватимуть базою для створення спецкурсів, спрямованих на формування готовності викладачів-кураторів виховувати культуру вчинку у студентів.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у систему виховної роботи Східноукраїнського національного педагогічного університету імені Володимира Даля (довідка № 108-115-1017/2 від 20 червня 2007 р.), Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 38 від 27 лютого 2007 р.), Донецького національного університету (довідка № 13 від 22 березня 2007 р.) та підготовлено рекомендації викладачам-кураторам з виховання культури вчинку у студентів.

Апробація результатів дослідження здійснювалися через публікації матеріалів дисертації. Основні теоретико-методологічні положення роботи та результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри педагогіки Східноукраїнського національного університету, на Ш Міжнародній науково-практичній конференції "Духовний розвиток особистості: методологія, теорія і практика" (м.Луганськ), XII Науково-практичній конференції "Університет і регіон: Проблеми сучасної освіти" (м.Луганськ), Десятих Міжнародних Далевських читаннях. (м.Луганськ), Науковій студентській конференції "Наука і молодь" (м.Луганськ), XIII Науково-практичній конференції "Університет і регіон: Проблеми сучасної освіти" (м. Луганськ).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 5 авторських публікаціях, з них 4 - у наукових фахових виданнях.

Обсяг і структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури й додатків. Зміст дослідження викладений на 173 сторінках тексту, що включає 7 таблиць, 4 діаграми, 4 додатки. Бібліографічний список містить 229 найменувань українською, російською, англійською мовами.

2. Зміст роботи

Виховання є процесом, який всебічно досліджується педагогами різних рівнів і постійно приваблює науковців своєю глибиною, доцільністю аналізу. Воно є і категорією, яка має різнобічні трактування. Відомий вітчизняний педагог Костянтин Дмитрович Ушинський наголосив на значущості виховного впливу на молодь від 16 до 23 років (саме цей час її життя є студентським), оскільки у цей період віддається перевага тому чи іншому напрямку в мисленні людини, а також відбуваються конкретні зміни в її характері.

Відомо, що у вищому навчальному закладі виховний вплив педагога на вихованця помітно слабшає, але посилюється логіка мислення молодих людей, які здобувають спеціальність, досягає високого рівня розвиток їх пізнавальних здібностей, усвідомлення ними значення цілеспрямованого застосування своїх сил у відповідності до нахилів і здібностей для розв'язання конкретних завдань.

У сучасній вищій школі принципи виховання мають дещо інше змістове наповнення, ніж у попередні десятиріччя, і сприяють формуванню окремих якостей цілеспрямованої особистості майбутнього фахівця.

Принципи виховного процесу (принципи виховання) -- це загальні положення, в яких виражені основні вимоги до змісту, методів, організації виховного процесу. Вони відображають специфіку процесу виховання і на відміну від загальних принципів педагогічного процесу -- це загальні положення, якими керуються педагоги при розв'язанні виховних завдань.

Принципи виховання у вищій школі - це основоположні ідеї, які втілюють у собі взаємозалежність його (виховання) мети, завдань, закономірностей і потреб суспільства щодо рівня сформованості необхідних якостей молоді України.

До їх числа відносимо принципи: опори на позитивне у людині та її вчинках, єдності вимог і поваги до особистості вихованця, етнізації, народності, природовідповідності, культуровідповідності, виховання у колективі, демократизації, виховання у праці, наступності у виховній роботі кураторів, відповідності виховання індивідуальним особливостям молоді, інтегративності, поєднання цілеспрямованої виховної діяльності з ініціативою студентів, гуманізації, зв'язку виховання з життям.

У вищій школі одним із найвагоміших принципів виховання є принцип опори на позитивне в людині та її вчинках. Він базується на вірі у правильне, добре в характері і діях особистості вихованця. Принцип опори на позитивне в людині орієнтує на повагу до неї, уважне ставлення до всіх її життєвих проявів, необхідну підтримку. Дотримання принципу сприяє розвитку взаємодовіри, взаємодії, взаємовпливу. Наслідком його реалізації є позитивна реакція вихованців на стосунки з особистістю педагога-куратора та підтримка його ініціатив, пропозицій, рішень.

Інший принцип - принцип єдності вимог і поваги до особистості вихованця. У ньому закладено ідею позитивного впливу на людину через повагу до неї, «почуття шани, прихильне ставлення» та одночасне підвищення вимог з боку педагога, що стимулює цілеспрямований розвиток і дієвість вихованця, викликає у нього бажання жити творчо і цим підтримувати інших. У давнину наші предки, керуючись цим принципом, проявляли свою небайдужість до набуття молодою людиною життєвого досвіду, враховували у взаємодії з нею її погляди та переконання, сприяли покращенню долі, піклувались про правильну поведінку у соціумі та рівень життя. У їхній виховній практиці повага і вимогливість до особистості були першочерговими мотивами.

Принцип етнізації виховання покликаний орієнтувати на врахування у виховному процесі ідей формування особистості, напрацьованих у межах кожного етносу для збереження його своєрідності, специфічності та підтримки кращих надбань прадідів. Він застосовується з метою кращого розуміння життєвих позицій студентів, їхніх релігійних переконань, політичної орієнтації, потреб і запитів. Завдяки дотриманню цього принципу куратор може регулювати взаємовідносини у студентському колективі.

Принцип народності полягає у використанні з виховною метою ідей єдності загальнолюдського і національного, що сприяє формуванню національної спрямованості виховання, любові до першо-батьківщини та її народу, шанобливого ставлення до його культурної спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості людей, що населяють нашу країну.

Принцип природовідповідності виховання базується не тільки на фізичних, психічних, психологічних, анатомічних, вікових особливостях студента, а й на етнічних, регіональних, статевих, оскільки нехтування їхнім значенням у процесі виховного впливу призводить до різнорідних наслідків для цілісного розвитку. Керуючись цим принципом педагог може впливати на особистість студента з огляду на його життєвий досвід, рівень орієнтації у суспільному житті, уміння застосовувати наявну тільки у нього інформацію щодо розвитку різностороннього наукового знання окремого регіону, області, краю тощо.

Принцип культуровідповідності виховання означає здійснення виховного процесу на народознавчій основі: з урахуванням мови народу, його мистецтва, ремесел і промислів, культурних здобутків протягом багатовікової історії, оскільки вони є засобами впливу при виробленні у молоді духовних, моральних, матеріальних і інших цінностей. Цей принцип орієнтує куратора на роботу із забезпечення студентів розумінням важливості єдності та спадкоємності поколінь, підвищення ними свого рівня знань із вітчизняної та зарубіжної культури, застосування їх у спілкуванні з вихованцями.

Принцип виховання у колективі передбачає всебічний розвиток особистості через взаємовплив, що відбувається у процесі взаємодії всіх його членів. Цілеспрямоване дотримання цього принципу допомагає підвищувати життєвий досвід вихованців; засвоювати, відпрацьовувати позитивні звички та сприяє викоріненню в окремих осіб набутих раніше негативних, а також розвиває навички ділового спілкування, уміння слідувати етичним нормам спільного життя тощо.

Принцип демократизації виховання орієнтує на усунення авторитарності у вихованні; налагодження партнерських відносин між куратором і студентами, самими студентами, студентами і керівництвом вищого навчального закладу; сприйняття кожної особистості як вищої соціальної цінності; формування усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її відповідальністю за власні дії; розвиток індивідуальних здібностей та забезпечення можливості двостороннього волевиявлення, рівноправності, іноді самодіяльності.

Принцип виховання у праці полягає у виробленні у студентської молоді бажання самостійно поповнювати свої знання шляхом плідної підготовки до навчальних занять, позанавчальних заходів, накопичувати необхідну для подальшої роботи інформацію. У давнину наші предки дотримувались цього принципу, залучаючи молодь до досвіду різносторонньої діяльності на основі пізнання найпоширеніших і найнеобхідніших професій свого краю. Через реалізацію цього принципу у вихованні студентської молоді досягається усвідомлення нею важливості цілеспрямованої праці задля досягнення поставленої мети.

Принцип наступності у виховній роботі кураторів трактується як такий, що полягає у плануванні і організації виховної діяльності зі студентами та слухачами з урахуванням рівня вихованості кожного з них, міри сформованості тих або інших якостей, забезпечення життєвих потреб.

З цим принципом тісно переплітається принцип безперервності виховання. Він полягає у цілісності та наступності виховного процесу, органічному поєднанні навчального та виховного факторів, формуванні всесторонньо розвиненої особистості.

Принцип відповідності виховання індивідуальним особливостям молоді спрямовує на врахування у виховній практиці психологічних, психічних властивостей особистості, її моральних, фізичних, фізіологічних якостей, матеріальних потреб, духовних запитів тощо. Він орієнтує на налагодження куратором стосунків з кожним студентом відповідного факультету, відділення чи групи з урахуванням його етнічного походження, нахилів, здібностей, релігійних переконань тощо.

Інтегративність виховання пояснюється як дотримання у виховному процесі єдності педагогічних вимог ВНЗ, сім'ї та громадськості. Цей принцип спрямовує на взаєморозуміння, взаємопідтримку, взаємодопомогу у стосунках між педагогами ВНЗ, сім'ями та громадськими організаціями, громадою в цілому для підкріплення процесу становлення й утвердження позитивних якостей особистості, підвищення спільними зусиллями якості виховного впливу на студентів.

Принцип поєднання цілеспрямованої виховної діяльності з ініціативою студентів орієнтує на подолання бар'єру між куратором і вихованцями через виваженість його рішень, підходів до розв'язання назрілих у молодіжному колективі проблем, взаємодію у необхідні життєві моменти; належне сприйняття й оцінку ініціативних проявів підлеглих. Принцип базується на виявленні пропозицій студентів і включення їхніх побажань у заплановані виховні заходи. Він передбачає відпрацювання куратором такого стилю взаємин, який не придушує, а збуджує сили вихованців, розвиває їх самостійність та ініціативу.

Охарактеризований вище принцип перегукується із принципом гуманізації виховання у практичній діяльності кураторів вищої школи. Він проявляється у світогляді, пройнятому любов'ю до людей, повагою людської гідності, доброзичливому ставленні до вихованців, застосуванні найдоцільніших засобів впливу на них, підтримці їхніх ідей, допомозі в організації творчої, навчальної, науково-пошукової, громадської роботи, створенні умов для формування кращих якостей і здібностей молоді тощо. Гуманізація виховання передбачає наповнення виховного процесу благородними ідеями, спрямованими на розвиток у молодих людей природних здібностей, щирості, людяності, доброзичливості, милосердя, уможливлення здійснення ними щонайглибшого самопізнання та самореалізації.

Принцип зв'язку виховання з життям базується на виробленні кураторами цілеспрямованого курсу на забезпечення формування у студентської молоді навичок пошуку сфери застосування своїх знань, пошуку інформації про найістотніші суспільні процеси, організації власної справи тощо. Він є постійно актуальним і необхідним для усвідомлення студентами своєї ролі у подальшому житті. Крім того, спрямування названого принципу визначається повсякденною необхідністю орієнтуватись у потоці інформації, суттєвих подій і явищ. Принцип зв'язку виховання з життям передбачає врахування у виховному процесі особливостей суспільно-політичного, економічного, традиційного укладу життя у країні.

З часом з'являються нові ідеї, які звертають увагу на необхідність застосування у вихованні студентської молоді інших або нових принципів. Адже, як справедливо зазначають сучасні вчені, - «виховання і розвиток - єдині».

По-перше, виховання -- процес цілеспрямований, тобто він орієнтує на досягнення визначеної мети. Мета -- це передбачення ідеальних результатів діяльності, але з урахуванням реальних можливостей і потреб суспільства у визначеному типі особистості. Таким чином, мета забезпечує перспективний творчий характер процесу виховання.

По-друге, виховання -- процес багатофакторного впливу на особистість, тобто на становлення й розвиток особистості впливають різні фактори: сім'я, друзі, засоби масової інформації, громадсько-політичне життя, релігія, церква тощо.

По-третє, виховання передбачає концентричність організації виховного процесу на індивідуум. Дитина розвивається на всіх вікових етапах як цілісна особистість: це диктує необхідність одночасного формування різних якостей особистості: чесності, доброти, відповідальності, самостійності тощо.

По-четверте, процесові виховання властива певна віддаленість результатів, їх стрибкоподібність. Це пояснюється тим, що результати виховної діяльності, виховні зусилля педагогів і батьків можуть виявлятися не одразу, а з часом, протягом тривалого періоду взагалі може здаватися, що всі зусилля марні, дитина не бажає прислухатися до порад, прагнути до розвитку своїх талантів і здібностей. Але через певний проміжок часу, навіть після закінчення ВНЗ, педагог з радістю побачить позитивний результат -- зрілу особистість зі сформованою системою цінностей.

По-п'яте, виховання -- це процес довготривалий і безперервний, який супроводжує людину впродовж усього її життя. Виховання -- це дорога без кінця. Гельвецій говорив, що все його життя було лише довгим виховним процесом. Відомо, що виховання продовжується й тоді, коли ніхто і ніщо спеціально не організовують цей процес, відсутність виховання -- це також виховання. Але в дорослої зрілої людини з часом процес виховання переростає в самовиховання, прагнення до самореалізації, саморозвитку, самовдосконалення.

М.Мамардашвілі підкреслював, що молоді люди роблять свої життєві вибори на основі існуючих історичних зразків - вчинків, що здійснюються під впливом інших людей, які мають досвід здійснення вчинків, кожний з яких має унікальний характер, тобто мова йде про наслідування здатності до вчинкової унікальності.

У процесі дослідження: світоглядні уявлення про вчинок у бутті людини (розуміння поняття "вчинок", усвідомлення вчинку у різних аспектах життя, вміння планувати та організовувати свої дії та вчинки, критичне ставлення до своїх вчинків); сукупність знань про образ гуманної людини (сформована система знань про образ гуманної людини, розуміння поняття "гуманна людина", вміння бачити втілення образу гуманної людини в творах мистецтва); культура емоцій, зівень емпатії (почуття відповідальності за свої дії та вчинки, культура емоцій, рівень емпатії, переживання відчуття піднесення за особисті моральні вчинки); гуманістична спрямованість соціокультурної поведінки (вміння орієнтувати свої вчинки на користь суспільству, система ціннісних орієнтацій відносно власних вчинків, дотримання принципу гуманного ставлення до людини, толерантність), естетична культура (естетичне сприйняття краси вчинку, бачення естетичного аспекту вчинку).

Рівні сформованості культури вчинку визначалися як низький, середній та високий.

У педагогічному експерименті брало участь (408) студентів Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля філологічного, фінансово-економічного, управління, масових комунікацій факультетів та (18) викладачів-кураторів академгруп.

На основі аналізу програм й підручників гуманітарного циклу установлено, що вони в цілому не зорієнтовані на виховання моральної поведінки та культури вчинку в середовищі культурного розмаїття; можливості дисциплін гуманітарного циклу у вихованні культури вчинку студентів використовуються не повною мірою; зміст навчального матеріалу містить у собі необхідні знання для формування культури вчинку у студентів, але вони не складають цілісної картини про образ гуманної людини; існує об'єктивна потреба у створенні комплексної методики формування культури вчинку у студентів при проведенні позааудиторної виховної роботи.

У дисертації з'ясовано, що позааудиторна робота у ВНЗ надзвичайно багатобарвна, тому процес виховання культури вчинку у студентської молоді пронизує всі її структурні компоненти і форми. На основі розробленої нами морально-естетичної моделі культури вчинку, яка включає компоненти, критерії, показники та рівні її сформованості, проводився формувальний експеримент. Розроблена експериментальна програма виховання культури вчинку у студентської молоді для кураторів академічних груп включала теми: “Вчинок як особисте досягнення людини”, “Культура вчинку у мудрих висловах”, “Образ гуманної людини у мистецтві”, “Просто гарна людина”, “Культура поведінки і культура вчинку”, “Культура вчинку у мовленнєвій поведінці”, “Вчинки в і'мя людства ”, “Культура вчинку і діалог культур” та ін. Запрограмована тематика передбачала відповідну комплексну методику, яка була звернена до пробудження духовно-моральної, емоційно-почуттєвої та естетичної сфери студента. З цією метою пропонувались завдання: прокоментувати вислови, висловити свою власну думку щодо …, виразити власну позицію щодо оцінки певного вчинку, навести приклади літературних творів, творів образотворчого мистецтва, фільмів щодо ідеальних образів героїв, людей морально-естетичного вчинку тощо.

Розвитку критичного мислення студентів щодо аналізу вчинків інших людей сприяли такі форми роботи, як складання афоризмів та моральних етюдів, які презентувалися в яскравій естетичній формі; усне малювання різними художніми засобами образу гуманної людини, на яку хотів би бути схожим студент, моральні роздуми над смислом людських вчинків, наукові студентські конференції; дискусійні “круглі столи”, “діалоги мудреців”, рольові ігри, тренінги з використанням комплексу мистецтв.

Методика проведення цих занять будувалася по типу моделювання художнього образу на катарсичних принципах (відкриття почуттів, морального конфлікту, занурення в себе, просвітлення, вихід у стан радості і одухотворення).

Позитивна динаміка позначалося на більш чіткому розумінні студентами сутності поняття "вчинок", вмінні навести приклади життєвих ситуацій, коли дії людини виступали вчинком, набули навичок аналізу мотивів вчинку, відбулися зміни світоглядної сфери, а саме: бачення рис гуманної людини, у кожного є уявлення про ідеал їх втілення у мистецтві.

Висновки

1. Одним із показників духовності особистості, її моральності, внутрішньої й зовнішньої краси є культура вчинку. У різних наукових концепціях вчинок розглядається як категорія морального діяння, як спосіб самореалізації, як спосіб репрезентації людської діяльності, як спосіб самовираження та самоздійснення. Культура вчинку є сукупністю історично сформованих моделей життя та діяльності людей і є взірцем моральної поведінки особистості в суспільстві. Будь-яка діяльність завжди пов'язана з культурою й відбувається в культурі. Культура вчинку органічно пов'язана з культурою поведінки, яка має більш широке значення. Виховний потенціал культури вчинку полягає в тому, що в ній відображено позитивний культурний поведінково-вчинковий досвід попередніх поколінь, який має бути усвідомленим і прийнятим за зразок. Від сформованості культури вчинку у студентської молоді залежить її професійне становлення, успішність, досягнення кар'єри, моральний мікроклімат у колективі, прагнення до самовдосконалення.

2. Культура вчинку складається з таких компонентів: когнітивний, моральний, емоційний, естетичний, ціннісний. Кожний з цих компонентів впливає на вибір вчинку і завдяки пріоритетності будь-якого компоненту надає йому унікальності.

3. Образ гуманної людини є ідеальним взірцем для наслідування і допомагає студентської молоді зробити вибір культурних моделей вчинку. Діалог культур надає людині змогу не тільки відтворити узагальнений образ гуманної людини, але завдяки творчій уяві створити власний унікальний образ з проекцією на себе.

4. Представлена експериментальна програма та виховання культури вчинку у студентської молоді у позааудиторній роботі, спрямована на розвиток духовно-моральної, емоційно-почуттєвої та естетичної сфери особистості.

5. Отримані дані експериментальної роботи дозволили розробити методичні рекомендації для викладачів-кураторів академічних груп з виховання культури вчинку у студентів, в які включені тематика кураторських годин, тематика та методичні розробки виховних заходів щодо виховання культури вчинку у студентів, тематика круглих столів, наукових конференцій, розробка технології тренінгів, рольових ігор тощо та система творчих завдань. Для підвищення рівня виховання культури вчинку запропонована структура та технологія взаємодії всіх університетських ланок виховної роботи і навчального процесу з метою забезпечення цілісного виховного впливу на особистість студента.

Summary

Ushakov A.S. Bringing up the culture of act among student' youth in the extracurricular work of the institution of higher education. - Manuscript.

Thesis on getting academic status of Candidate of pedagogy, speciality 13.00.07 - theory and methods of bringing up. - Volodymyr Dahl East Ukrainian National University. - Lugansk, 2008.

The theoretical and methodological aspects of bringing up the culture of act among students' in the extracurricular work of the institution of higher education are considered in the thesis. Quality characteristics of the notion "culture of act" and "image of a humane man" their essence are revealed.

General backgrounds of pedagogical process in bringing up the culture of act and the image of a humane man are described. The content of the program and complex methods of bringing up of the culture of act be student youth is worked out and its practical implementation in the extracurricular work is done. Recommendations for teachers curators of academic groups in bringing up the culture of act are written.

Key words: culture of act, act, humaneness, image of a humane man, multicultural communication.

Размещено на Allbest.ru