Формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

13.00.04 - Теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін

Кручек Вікторія Аркадіївна

Київ-2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному аграрному університеті Кабінету Міністрів України

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор ДЬОМІН Анатолій Іванович, Національний аграрний університет, професор кафедри педагогіки

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, ЛОЗОВЕЦЬКА Валентина Терентіївна, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, провідний науковий співробітник

кандидат педагогічних наук, доцент БАРАНОВСЬКА Лілія Володимирівна, Білоцерківський державний аграрний університет, доцент кафедри менеджменту

Провідна установа: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, кафедра теорії і методики професійної освіти, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Безносюк О.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасне оновлення всіх аспектів життєдіяльності суспільства, перехід до ринкових відносин, поява нових форм господарювання неминуче пов'язані з суттєвими змінами у відносинах між суб'єктами виробничого процесу. З'явилась нагальна потреба у кваліфікованих працівниках, здатних співпрацювати, налагоджувати ділові стосунки з партнерами, оптимізувати міжособистісні відносини, долати комунікативні бар'єри, організовувати людей на досягнення спільної мети. Саме спілкування і зокрема комунікативні вміння, що його забезпечують, є суттєвим засобом здійснення будь-якої професійної діяльності, в тому числі фахової діяльності аграрника. Їх розвиток значною мірою обумовлює рівень професійної майстерності. Професійна майстерність фахівця має ґрунтуватись з одного боку на глибоких спеціальних професійних знаннях та різнобічних фахових уміннях, а з іншого - на вмінні спілкуватись індивідуально або колективно з виконавцями різних соціальних ролей (статусних, позиційних, ситуаційних), на знанні та дотриманні норм професійного спілкування. Ці проблеми є ключовими в Законі України “Про освіту”, “Положенні про професійні навчально-виховні заклади” (1993), Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття), де як одне з надзвичайно важливих завдань визнається завдання формування у дітей та молоді уміння міжособистісного спілкування.

Аграрна освіта сьогодні ще не достатньо орієнтована на підготовку фахівців для роботи в умовах ринкової економіки. Студенти-аграрники набувають професійних знань у процесі вивчення навчальних дисциплін, професійні вміння формуються під час проходження виробничих практик, виконання курсових та дипломних проектів, формування ж комунікативних вмінь, опанування норм професійного спілкування відбувається стихійно, ніким не кероване. Такий стан зумовлює суперечність між високим рівнем теоретичної підготовки випускників аграрних закладів освіти та низьким рівнем сформованості умінь організації взаємодії з учасниками сільськогосподарського виробництва. Проведене нами дослідження дало можливість виявити, що більшість студентів-аграрників (в різних групах від 44% до 70%) у розвитку комунікативних умінь досягає лише середнього рівня. Високий рівень розвитку вмінь властивий незначній кількості студентів (до 6%). У порівнянні зі студентами інших вищих навчальних закладів майбутнім аграрникам характерний суттєво нижчий рівень розвитку комунікативних умінь, зокрема вмінь вербальної передачі інформації. Вони володіють незначним обсягом теоретичних знань про сутність комунікативної діяльності. Мова аграрників засмічена суржиком, діалектизмами.

Несформованість або недостатній рівень розвитку професійно важливих якостей, пов'язаних з комунікативною діяльністю, значною мірою гальмує процес професійної адаптації. Значна кількість випускників вищих аграрних закладів освіти відчуває труднощі в налагодженні міжособистісних стосунків, виборі оптимальних прийомів та способів впливу на інших людей.

Наукові основи сутності, особливостей, структури спілкування досліджувались О.О. Бодальовим, В.А. Кан-Каликом, А.В. Киричуком, Я.Л. Коломинським, О.О. Леонтьєвим, В.А. Семиченко Б.Г. Ананьєвим, Г.М. Андреєвою, І.С. Коном, М.С. Каганон, О.М. Леонтьєвим та В.М. Мясищевим. Загальним закономірностям та механізмам спілкування присвячені праці Л.С. Виготського, Б.Ф. Ломова, Б.Д. Паригіна, С.Л. Рубінштейна. До проблеми комунікативних умінь також звертається в своїх працях І.Ю. Бруслова, Ф.Н. Гоноболін, Н.І. Плешкова, С.Л. Бондаренко, Н.В. Кузьміна. Дослідженням сутності окремих комунікативних умінь займались А.А. Валантінас, Т.П. Гаврилова, В.Ю. Зав'ялова, Л.І. Рувинський. Заслуговують на увагу спроби класифікувати комунікативні вміння, які належать Л.О. Савенковій, Н.Д. Никандрову, В.П. Наумову.

Дидактичний аспект розвитку комунікативних якостей індивіда розробляли Ю.К. Бабанський, С.Я. Єрмоленко, Г.Г. Ващенко, О.І. Піскунов, Л.І. Мацько, М.І. Пентилюк, Л.М. Паламар та ін. До проблеми володіння словом як професійним вмінням звертались А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський, С.Т. Шацький, І.О. Зимня, В.С. Ільїн, Н.Е. Синиця, Ю.Л. Львова, Г.М. Сагач. Обґрунтуванням шляхів підготовки майбутніх фахівців до комунікативної діяльності займались К.К.Платонов, В.О. Сластьонін, М.М. Тарасович, О.І. Щербаков, Т.С. Яценко, І.А. Зязюн та ін.

Аналіз досліджуваної проблеми свідчить, що найбільш вивченою є проблема комунікативної підготовки студентів педагогічних вузів. Комунікативні вміння майбутніх фахівців-аграрників не достатньо розглядались як предмет спеціального формування. Відсутня належна теоретична та практична база для формування комунікативних умінь студентів-аграрників. Якість педагогічного та методичного забезпечення навчання студентів є кращою в тих вищих навчальних закладах, де викладачі, крім спеціальної підготовки, мають ґрунтовні психолого-педагогічні, методичні знання та навички, однак у вищих аграрних закладах освіти кількість таких фахівців є незначною. Саме науково-педагогічні працівники мали б сприяти розвитку комунікативних умінь студентів, але систематична робота, спрямована на підвищення професійно-педагогічного рівня педагогів, вдосконалення їх комунікативної компетентності майже не проводиться.

Комунікативна освіта є суттєвою складовою фахової підготовки, а тому нею мають оволодіти і аграрники. Для удосконалення системи аграрної освіти України потрібне науково обґрунтоване її реформування, яке неможливо здійснити без глибинного розуміння психіки людини, виявлення її потенціалу, без формування її як суб'єкта соціального та професійного життя, здатного до самовизначення та самореалізації. Процес реформування освіти має зумовити зміни у змісті, структурі та технології навчання, створення теоретичної та практичної моделі формування комунікативних умінь студентів-аграрників.

Викладене вище свідчить про перспективність та актуальність проблеми формування комунікативних умінь у майбутніх фахівців агропромислового комплексу України. Враховуючи актуальність та доцільність проведення дослідження, нами було визначено тему дисертації: “Формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження відповідає основним напрямам досліджень АПН України, проведене в межах науково-дослідних тем: “Психолого-педагогічні основи розвитку продуктивної навчально-пізнавальної діяльності студентів та умови їх реалізації викладачами аграрного вузу” ( РК № 0197U001119) і “Розробка та впровадження у навчально-виховний процес вищих аграрних закладів освіти інноваційних педагогічних технологій” (РК №0101U003740), що опрацьовуються на кафедрі педагогіки Національного аграрного університету.

Тема затверджена вченою радою факультету педагогіки та підвищення кваліфікації Національного аграрного університету (протокол №1 від 20.10.2000 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №5 від 27.05.2003 р.).

Об'єкт дослідження - процес вивчення психолого-педагогічних дисциплін у вищому аграрному закладі освіти.

Предмет дослідження - зміст, методи і форми формування комунікативних умінь студентів вищого аграрного закладу освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін.

Мета дослідження полягає у розробці, теоретичному обґрунтуванні, експериментальній перевірці моделі педагогічної технології формування комунікативних умінь студентів-аграрників в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін.

Гіпотеза дослідження. У дослідженні ми виходили з припущення, що ефективність формування комунікативних умінь студентів-аграрників зростатиме за умов виявлення та обґрунтування педагогічних факторів та умов формування комунікативних умінь; розробки моделі педагогічної технології формування комунікативних умінь студентів ВАЗО; здійснення цілеспрямованої роботи з її впровадження.

Для досягнення поставленої мети та перевірки гіпотези було визначено такі завдання дослідження:

вивчити стан досліджуваної проблеми в теорії та практиці навчання у вищій школі;

обґрунтувати критерії та показники рівнів сформованості комунікативних умінь студентів; проаналізувати розвиток комунікативних умінь студентів вищого аграрного закладу освіти;

дослідити педагогічні фактори та умови формування комунікативних умінь студентів ВАЗО, здійснити їх ранговий аналіз;

розробити модель педагогічної технології формування комунікативних умінь студентів і експериментально перевірити її ефективність;

підготувати методичні рекомендації для викладачів з формування комунікативних умінь студентів у навчально-виховному процесі.

Методологічну основу дослідження становлять загальнотеоретичні та методологічні принципи теорії наукового пізнання, найважливіші принципи аналізу соціально-психологічних та педагогічних явищ, основні положення системно-структурного підходу як методологічного способу пізнання явищ, фактів, процесів, концептуальні положення про провідну роль діяльності у формуванні особистості, єдність діяльності та свідомості, взаємозв'язок діяльності і спілкування, детермінуючу роль провідної діяльності у формуванні особистісних новоутворень, положення про закономірності взаємодії між навчально-виховним процесом і розвитком інтелектуально-довільної та мотиваційно-потребнісної сфери особистості, а також концепція особистісно орієнтованого, індивідуально-творчого підходів до підготовки студентів у вищій школі.

Теоретичну базу дослідження склали концепції спілкування О.О. Бодальова, А.Ф. Бондаренко, А.А. Брудного, Л.С. Виготського, А.В. Петровського; теорії формування особистості та її розвитку в процесі діяльності й спілкування (Г.О. Балл, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Б.Г. Ананьєв, С.Л. Рубінштейн та ін.); положення про закономірності та механізми спілкування (К.А. Альбуханова-Славська, Г.М. Андреєва, Я.Л. Коломинський, В.А. Семиченко); професійної підготовки студентів (В.О. Кан-Калик, Г.М. Сагач, О.А. Абдулліна). Дослідження базувалось на нормативних документах про завдання формування особистості - Державній національну програму “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), законах України “Про освіту”, “Про вищу освіту”.

Розв'язання поставлених завдань дисертаційної роботи відбувалось з використанням наступних методів дослідження:

аналіз, синтез, порівняння, узагальнення і систематизація педагогічної, психологічної, науково-методичної літератури з досліджуваної проблеми, опрацювання нормативної бази вищої освіти - на етапі вивчення теоретико-методологічних основ формування комунікативних умінь;

анкетування, спостереження, інтерв'ювання, бесіди, тестування, метод експертних оцінок, моделювання - на етапі збору емпіричних даних та оцінки результатів формуючого експерименту;

експериментальне навчання, тренінг - на етапі експериментальної перевірки методики формування комунікативних вмінь;

оцінка статистичної значущості різниці даних за критерієм Стьюдента, метод рангової кореляції, розрахунок коефіцієнту конкордації, оцінка значущості коефіцієнта конкордації за критерієм Пірсона) - на етапі здійснення статистичної обробки експериментальних даних.

Також з метою унаочнення результатів теоретичного аналізу, констатуючого та формуючого експерименту застосовувались графічні методи відображення інформації (таблиці, діаграми, рисунки).

Дані методи були адекватними меті та завданням дослідження. Комплексне використання методів дозволило різнобічно та ґрунтовно вивчити предмет дослідження.

Експериментальна база дослідження: Національний аграрний університет, Білоцерківський державний аграрний університет, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”. В дослідженні взяли участь 267 студентів, 33 науково-педагогічних працівника.

Організація дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалась у три етапи, протягом 2000-2004 рр.

На першому етапі (2000-2001 рр.) на основі ознайомлення з філософською, психолого-педагогічною літературою були визначені вихідні положення дослідження: обґрунтована актуальність теми, сформульована мета та гіпотеза дослідження, конкретизовані дослідницькі завдання, визначені методи дослідження. Вивчались теоретичні та практичні аспекти комунікативної діяльності, формування комунікативних умінь, аналізувались діючі навчальні плани та типові і робочі програми з психолого-педагогічних дисциплін.

На другому етапі (2001-2003 рр.) проводився констатуючий експеримент; розроблялись програма та методика формуючого експерименту; перевірялась ефективність розробленої нами теоретичної моделі педагогічної технології формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти шляхом проведення формуючого експерименту; здійснювався кількісний та якісний аналіз отриманих експериментальних даних.

На третьому етапі (2003-2004 рр.) було систематизовано та узагальнено результати дослідження; сформульовано основні положення дослідження, висновки; розроблено методичні рекомендації, проводилось їх впровадження в практику роботи вищих аграрних закладів освіти.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні доцільності проведення системної роботи з формування комунікативних умінь студентів ВАЗО, системному аналізі провідних психолого-педагогічних факторів та умов, що сприяють розвитку комунікативних умінь студентів, оцінці міри їх впливовості. Здійснено критеріальний підхід до визначення рівня сформованості комунікативних умінь, виявлені особливості розвитку комунікативних умінь студентів-аграрників. Набули подальшого розвитку положення щодо етапів формування комунікативних умінь. Розроблено та обґрунтовано теоретичну модель педагогічної технології формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін. Уточнено зміст понять “спілкування”, “комунікативна діяльність”, “комунікативні вміння” та їх зв'язок, розширено і поглиблено наукові знання про комплекс комунікативних умінь. Результати дослідження доповнюють положення психологічної та педагогічної науки про роль спілкування у розвитку особистості, надають додаткову наукову інформацію стосовно змісту, форм і методів підготовки студентів-аграрників до ефективного здійснення комунікативної діяльності.

Практичне значення дослідження вбачаємо в розробці лекційних занять, програми тренінгу з формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти з врахуванням актуального рівня усвідомлення ними значущості комунікативних умінь, розвитку операційного компонента вмінь, програми науково-методичного семінару викладачів.

Одержані в дослідженні результати можуть бути використані в проектуванні технології професійної освіти, розробці програм, навчально-методичних матеріалів для викладачів, студентів.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена методологічним обґрунтуванням вихідних позицій, послідовною реалізацією теоретичних положень у розв'язанні поставлених завдань, організацією педагогічного експерименту з застосуванням комплексу методів, адекватних об'єктові, предметові відповідно до цілей та задач дослідження, проведенням ретельного кількісного та якісного аналізу експериментальних даних з використанням методів їх статистичної обробки.

Особистий внесок дисертанта полягає в розробці концепції дослідження та теоретичному обґрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми; складанні методики експериментальних досліджень, їх проведенні та обробці отриманих результатів, розробці методичних рекомендацій та написанні наукових статей.

Апробація та впровадження результатів дисертаційного дослідження здійснювались шляхом опублікування проміжних результатів у науково-методичних виданнях, доповідей і обговорень на щорічних науково-практичних конференціях науково-педагогічних працівників Національного аграрного університету (Київ, 2000-2003рр.), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Психолого-педагогічні проблеми підготовки вчительських кадрів в умовах трансформації суспільства” (Київ, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 2000), Першій всеукраїнській конференції молодих вчених-аграріїв “Роль молодих вчених у реформуванні аграрного сектору економіки України” (Київ, Національний аграрний університет, 2001), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Студентський рух у сучасній Україні: реалії, тенденції та перспективи розвитку” (Київ, Національний аграрний університет, 2002), на засіданнях кафедри педагогіки НАУ.

Результати дослідження впроваджувались у навчально-виховний процес Національного аграрного університету та Білоцерківського державного аграрного університету.

Основні теоретичні положення, результати експерименту та висновки знайшли відображення в семи публікаціях автора (з них шість одноосібних): чотири статті в провідному науковому фаховому виданні, двоє тез у збірниках матеріалів конференцій, одна брошура з методичними рекомендаціями.

Структура і обсяг дисертації. Мета і завдання зумовили структуру дисертаційного дослідження, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (167 найменувань на 11 стор., з них 8 - англійською мовою), 12 додатків (на 130 стор.). Загальний обсяг дисертації становить 331 сторінку машинописного тексту (основна частина - 179 стор.). В основній частині роботи подано 42 таблиці та 7 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету дослідження, сформульовано гіпотезу та завдання роботи, розкрито її наукову новизну, теоретичне та практичне значення, вказано на теоретичну базу, методологічну основу дослідження, наведено перелік застосованих методів, зазначено в чому полягає особистий внесок автора у реалізації поставлених завдань, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, структуру роботи.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні основи формування комунікативних умінь” - розглядаються теоретичні аспекти спілкування як специфічного виду діяльності, що знайшли відображення у філософській, соціологічній, психолого-педагогічній вітчизняній та зарубіжній літературі, визначено сутність та структуру комунікативних умінь, критерії та рівні їх сформованості, виділена сукупність психолого-педагогічних факторів та умов формування комунікативних умінь.

Аналіз літератури свідчить, що проблеми становлення комунікативної особистості студентства цікавить багатьох зарубіжних та вітчизняних педагогів. Теоретичну базу дидактичних аспектів розвитку комунікативних якостей індивіда розробляли Ю.К. Бабанський, Л.В. Барановська, Г.Г. Ващенко, С.Я. Єрмоленко, Л.І. Мацько, Л.М. Паламар, М.І. Пентилюк, О.І. Піскунов, Г.С. Сухобська, В.О. Сухомлинський та ін. Загальні закономірності та механізми спілкування розроблені в працях Б.Г. Ананьєва, Г.М. Андрєєвої, Л.С. Виготського, Б.Ф. Ломова, В.М. Мясищева, Б.Д. Паригіна, С.Л. Рубінштейна. Наукові основи сутності, особливостей, структури спілкування досліджуються О.О. Бодальовим, В.А. Кан-Каликом, А.В. Киричуком, Я.Л. Коломинським, Н.В. Кузьміною, О.О. Леонтьєвим, В.А. Семиченко.

Поняття спілкування відносять до базових категорій психологічної науки. Існує широкий спектр поглядів щодо розуміння цього феномена та багато його визначень. У різноманітності типів інтерпретацій, підходів до феномена спілкування поступово викристалізовувалися як основні два підходи - інформаційний та діяльнісний. Інформаційний підхід передбачає розгляд спілкування як процесу передачі будь-якої інформації за посередництва знакових систем комунікатором та прийому її реципієнтом. Очевидно, що цей підхід суттєво звужує поняття спілкування та не надає його повну картину, залишаються поза увагою інші його важливі характеристики. Специфіка діяльнісного підходу полягає у розгляді спілкування як особливого виду діяльності. У 70-ті роки минулого століття спілкування переважно досліджувалось як основний фактор психічного розвитку, який визначає його ефективність та специфіку. При накладенні загальної сітки компонентів діяльності (предмет, потреба, мотив, засоби та продукти) на реальність спілкування комунікативна діяльність набула чітких структурних компонентів. Такий підхід дозволяв співвіднести комунікативну діяльність з іншими видами діяльності людини та зрозуміти її специфіку і місце в системі загальної життєдіяльності людини.

Розуміння спілкування як діяльності (на відміну від поведінки) висувало на перший план його внутрішній потребо-мотиваційний щабель, що виводило дослідження за межі реєстрації комунікаційних операцій, які спостерігались. У свою чергу, з позиції діяльнісного підходу спілкування розглядається у двох аспектах: в якості атрибута діяльності (О.О. Бодальов, В.С. Грехнєв, А.Б. Добрович, В.А. Кан-Калик, В.О. Киричук, Н.В. Кузьміна, Б.Ф. Ломов) та в якості самостійного виду суб'єкт-об'єктної діяльності - комунікативної (Б.Г. Ананьєв, Л.П. Буєва, М.С. Каган, Я.Л. Коломинський, О.О. Леонтьєв, О.В. Мудрик, В.М. Мясищев, Б.Д. Паригін). Причина розбіжностей у точках зору полягає в тому, що діяльність є активністю, спрямованою на перетворення об'єкта, а спілкування - це взаємодія, де об'єкт та суб'єкт збігаються.

Найбільш розробленим є особистісний підхід до спілкування як до одного з видів діяльності та взаємодії між людьми. Такими, що відображають даний підхід у питанні співвідношення категорій спілкування та діяльності, вважаються праці вітчизняних психологів і педагогів І.А. Зязюна, В.А. Семиченко. Сутність їх пiдходу полягає в теоретичному обґрунтуванні спілкування як специфічної багатофункціональної системи мiжособистiсної взаємодії. У нашій роботі прийнято підхід, згідно з яким спілкування розглядається як самостійна діяльність, що має специфічні риси, які відрізняють її від інших видів діяльності. Спілкування - це взаємодія людей, у якій вони під впливом тих чи інших мотивів, користуючись мовленнєвими чи немовленнєвими засобами, здійснюють свої цілі.

Розглядаючи комунікативну діяльність як процес взаємодії конкретних особистостей, які певним чином сприймають один одного, ставляться один до одного, обмінюються інформацією та впливають один на одного, ряд авторів (Б.Г. Ананьєв, Г.М. Андреєва, М.С. Каган, Я.Л. Коломинський, І.С. Кон, О.М. Леонтьєв, В.М. Мясищев та ін.) виокремлюють в її структурі гностичну (або перцептивну), інформативну (або комунікативну) та інтерактивну підструктури. Комунікативна підструктура або сторона спілкування виявляється через дії особистості, свідомо орієнтовані на змістовне їх сприйняття іншими людьми, передачу певної інформації. Перцептивна сторона проявляється через сприймання та оцінку людьми соціальних об'єктів (інших людей, самих себе, груп, інших соціальних спільнот). Інтерактивна сторона являє собою взаємодію людей та вплив їх один на одного в процесі міжособистісних відносин.

Теоретичне осмислення проблеми формування комунікативних умінь поставило нас перед необхідністю встановлення сутності поняття “вміння” та його взаємозв'язку з поняттям “навичка”, що часто вживається поряд. Представники однієї групи дослідників (І.А. Ільїна, Е.Н. Кабанова-Меллєр, Г.С. Костюк, Л.М. Шварц тощо) вважають навичку утворенням більш високого рівня, а вміння - початковим етапом оволодіння дією. Людина, володіючи навичкою, перебуває на більш високому рівні порівняно з людиною, яка має відповідне вміння. За цією логікою вміння, автоматизуючись, стає навичкою. Друга група науковців вважає первинною навичку (Л.Ф. Спірін, О.В. Барабанщиков, Є.І. Бойко, К.К. Платонов, Е.А. Мілєрян, В.В. Каплинського, Н.І. Плешкова). Дослідження, яке проводилось, ґрунтується на уявленні про вміння як здатність людини здійснювати певну діяльність на основі надбаних знань та навичок, завершальну стадію формування дії, оволодіння якою дозволяє переключатись з одного способу дії на інший, урізноманітнювати прийоми. На нашу думку, прості вміння за певних обставин перетворюються на навичку, тобто навичка формується на основі вмінь. Разом з тим складні вміння потребують для формування певних навичок чи системи навичок. Комунікативні вміння пов'язані з системою психічних та практичних операцій, які обумовлюють встановлення взаємовідносин типу “людина-людина”, дозволяють моделювати та регулювати процес спілкування в залежності від мети та умов.

При визначенні сукупності комунікативних умінь для формування у студентів-аграрників ми керувались знаннями про основні структурні компоненти комунікативної діяльності, положенням про одночасне перебування учасників спілкування в якості суб'єкта та об'єкта. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури, даних опитування викладачів, студентів ми визначили систему комунікативних вмінь, необхідних студентам-аграрникам для успішного здійснення професійної діяльності. До неї увійшли такі групи вмінь: інтерактивні вміння (вміння виявляти доброзичливість та прихильність; вміння доречно застосовувати етикетні правила; вміння дотримуватись норм та правил колективу; вміння слухати партнера; вміння надавати зворотній зв'язок; вміння орієнтуватись у змінних умовах; вміння прогнозувати поведінку партнера; вміння дійти компромісу; вміння переконувати; вміння зберігати внутрішню автономію в ситуації спілкування; вміння керувати власним емоційним станом; вміння досягати м'язової свободи, використовувати невербальні засоби спілкування; вміння самопрезентації; вміння ініціювати спілкування; вміння встановлювати діловий контакт); перцептивні вміння (вміння адекватної оцінки поведінки партнера; вміння диференціювати невербальну поведінку партнера; вміння уважно ставитись до партнера; вміння емоційно ідентифікувати себе з іншим; вміння встановлювати емоційний контакт; вміння уникати стереотипного сприймання партнера; вміння враховувати своєрідність іншого); інформативні вміння (вміння генерувати ідеї та формулювати їх; вміння правильної побудови речень; вміння бути конкретним у висловлюваннях; вміння ставити уточнювальні запитання; вміння здійснювати непідготовлену комунікацію; вміння володіти голосом).

Розуміння комунікативних умінь як властивості особистості та врахування положення про єдність змістовного, емоційного та операційного компонентів у формуванні властивостей особистості надало нам можливість зупинитись на таких критеріях сформованості комунікативних вмінь: потреба у спілкуванні, усвідомлення значущості комунікативних вмінь; поінформованість суб'єктів спілкування про сутність комунікативної діяльності, її етапів, методів та засобів здійснення; прояв комунікативних умінь у практиці спілкування. У ході констатуючого експерименту за цими критеріями були виділені чотири рівні сформованості комунікативних умінь, кожен з яких має свої показники.

Обґрунтуванням шляхів підготовки майбутніх фахівців до комунікативної діяльності займались В.О. Сластьонін, М.М. Тарасович, О.І. Щербаков, Н.В. Кузьміна, Л.О. Савенкова, Т.С. Яценко, І.А. Зязюн та ін. Напрацювання з дослідження окремих аспектів означеної проблеми значною мірою стосуються комунікативної підготовки студентів педагогічних закладів освіти, містять опис її методів та прийомів. Питання обґрунтування психолого-педагогічних факторів та умов формування комунікативних умінь у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін залишалося малодослідженими. Нами встановлено ряд факторів, що впливають на процес формування комунікативних умінь студентів. За способом впливу їх можна поділити на чотири групи. Перша група (змістовий фактор) стосується змістового компоненту діяльності з формування комунікативних вмінь, друга група (спонукальні фактори) - стосується мотиваційного компонента, третя група містить організаційні фактори, що здійснюють вплив через специфіку організації процесу, четверта група (соціальнозумовлені фактори) має фактори, що стосуються суб'єктів даної діяльності.

Для об'єктивної оцінки міри впливовості визначених психолого-педагогічних факторів формування комунікативних умінь студентів використовувався метод рангової кореляції. Узгодженість думок експертів визначалась за допомогою розрахунку коефіцієнта конкордації, запропонованого М. Кенделлом та Б. Смітом. Отримане значення коефіцієнта оцінювалось за критерієм Пірсона, що засвідчило факт невипадковості узгодженості точок зору експертів. Результати статистичного аналізу свідчать, що найвпливовішими психолого-педагогічними факторами формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти є рівень комунікативної компетентності викладача, зміст навчального матеріалу про сутність комунікативної діяльності, цілепокладення та вмотивованість формування комунікативних вмінь. У процесі формування комунікативних умінь студентів слід особливу увагу приділяти рефлексії комунікативної поведінки студентів, забезпеченню взаємозв'язку теоретичної підготовки з практикою спілкування, застосуванню отриманих знань у нестандартних ситуаціях. Потенційні можливості цих факторів не використовуються повною мірою. Впливовість факторів забезпечується реалізацією певних умов.

У другому розділі - “Основи методики формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін” - узагальнено результати констатуючого експерименту, викладено методику організації процесу формування комунікативних умінь студентів, описано логіку та основні позиції формуючого експерименту, кількісний та якісний аналіз результатів експериментальної перевірки моделі педагогічної технології формування комунікативних умінь студентів у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін. комунікативний навчальний аграрний студент

Констатуючий експеримент проводився з метою визначення наявного рівня розвитку комунікативних умінь студентів, актуальності даної проблеми в середовищі студентів вищого аграрного закладу освіти, вивчення специфіки перебігу формування комунікативних умінь студентів. Для проведення обстеження основними методами було обрано анкетування, тестування, спостереження та бесіду. Запитання анкети стосувались розвитку комунікативних умінь на поведінковому рівні, їх значущості, понять про сутність комунікативної діяльності. Самооцінки прояву розвитку вмінь на поведінковому рівні дозволили розкрити найбільш типові, відбиті в індивідуальній свідомості, стильові характеристики комунікативної поведінки респондентів, узагальнені конструкти їх свідомості, які стосуються комунікативної поведінки, а також надали інформацію про ступінь їх вираженості. Оцінювання значущості комунікативних умінь проводилось з метою з'ясування міри усвідомлення їх значущості студентами, визначення комплексу вмінь, у розвитку яких є особлива потреба, встановлення рівня вмотивованості студентів до цієї діяльності. Для отримання достовірних результатів досліджуваним пропонувались п'ять тестових методик. В якості експертів виступали викладачі, які мали провести оцінку проявів розвитку комунікативних умінь своїх студентів у поведінковій сфері. Були проведені порівняльні аналізи розвитку комунікативних умінь груп студентів-аграрників одного курсу, різних факультетів, студентів різних курсів, які навчаються на одному факультеті. Проведена робота не дає підстав стверджувати про існування цілковитої специфічності розвитку комунікативних умінь студентів певного факультету порівняно зі студентами інших факультетів чи тотожності розвитку комунікативних умінь студентів вищого аграрного закладу освіти. Суттєвих змін щодо сформованості комунікативних умінь протягом навчання також не зафіксовано.

Підсумовуючи результати дослідження розвитку комунікативних вмінь, ми з'ясували, що у студентів-аграрників серед комплексних комунікативних умінь саме інформативні вміння розвинені найгірше, хоча й розвиток перцептивних та інтерактивних умінь сягає тільки достатнього рівня. Разом з тим зазначимо, що студенти всіх груп високо оцінюють значущість комунікативних умінь і практично не володіють знаннями про сутність комунікативної діяльності. Середня оцінка розвитку комунікативних умінь студентів-аграрників становить 3,54 бала. Високим рівнем розвитку комунікативних умінь володіє лише 7,8% студентів ВАЗО, 29,7% студентів має достатній рівень, для 9,5% респондентів розвиток умінь сягає тільки низького рівня. Найбільша частка - 53,0% - студенти із середнім рівнем розвитку комунікативних умінь. Студенти-аграрники потребують додаткової ґрунтовної теоретичної та практичної підготовки для успішного здійснення комунікативної діяльності. Цей висновок підтверджується результатами порівняння оцінок розвитку комунікативних умінь студентів-аграрників з оцінками студентів неаграрних навчальних закладів.

Діючі навчальні програми пропонують студентам різних факультетів неоднакову кількість дисциплін гуманітарного, психолого-педагогічного циклу та кількість годин на їх вивчення, що є причиною неоднорідності їх підготовленості до роботи з формування комунікативних умінь. Вони передбачають вивчення основ теорії спілкування, але неможливо залишити поза увагою значне обмеження викладачів та студентів у часі для їх викладання і вивчення. Спостерігається факт зорієнтованості навчального процесу на теоретичну підготовку студентів. На практичних заняттях велика чисельність груп зумовлює недостатню індивідуалізацію навчання. Цілеспрямоване формування комунікативних умінь студентів-аграрників не передбачається навчальними програмами. За таких умов можливості забезпечення ґрунтовної підготовки студентів, озброєння їх міцними знаннями, формування вмінь та навичок є досить обмеженими. У процесі такої роботи комунікативні вміння студентів розвиваються, але цей розвиток відбувається майже стихійно, тому не досягає бажаного рівня, а іноді йде неефективним шляхом. Більшість студентів аграрних закладів освіти є мешканцями з сільської місцевості, що обумовлює певні особливості інтелектуальних здібностей їх контингенту, специфіку розвитку їх комунікативних умінь тощо. Мова їх менш літературна, дається в знаки обмежений словниковий запас. Вони поступаються міській молоді за розвитком мовлення та переважають за запасом конкретних уявлень, зокрема щодо природи. Багатий запас конкретних уявлень дає їм можливість ґрунтовніше розуміти та засвоювати навчальний матеріал. Предметом їх професійного інтересу є рослинний або тваринний світ, сільськогосподарська техніка, аграрне виробництво. Оволодінню комунікативними вміннями вони приділяють незначну увагу .

В дослідженнях у галузі спілкування прослідковуються два напрями оволодіння вміннями, що складають основу комунікативної майстерності:

1) вивчення та опанування природи, структури та законів процесу спілкування;

2) оволодіння процедурою та технологією комунікації, з формуванням умінь та навичок.

Практична реалізація цих шляхів здійснюється безпосередньо через спілкування, завдяки продуманій системі педагогічних впливів. Для успішного вирішення питання формування комунікативних умінь важливо мати точне уявлення про специфіку комунікативної діяльності студентів, актуальні для них проблеми, які стосуються спілкування, ставлення до них та до спілкування взагалі. Перший етап роботи має дати відповіді на ці запитання, тобто передбачає всебічне вивчення спілкування студентів, ситуації розвитку їх комунікативних вмінь. Орієнтуючись на результати спостереження викладач має упорядкувати та адаптувати зміст навчальної інформації відповідно до слухацької аудиторії, що і складатиме другий етап. Ефективність роботи з формування комунікативних умінь залежатиме не тільки від обсягу та змісту навчальної інформації, а й від способу її подання, наявності у студентів інтересу до розвитку своїх комунікативних умінь. З цих причин на третьому етапі роботи з реалізації обґрунтованих умов формування комунікативних умінь необхідно визначити систему методів стимулювання пізнавальної діяльності та методів навчання. Наступні етапи формування умінь пов'язані з конкретною практичною роботою викладача, реалізацією технології навчання та організацією контролю за процесом формування комунікативних умінь.

Основними критеріями добору методів формування комунікативних умінь студентів аграрного закладу освіти, на нашу думку, мають бути активність пізнавальної діяльності студентів, її продуктивність, показником чого є перетворення знань, формування вмінь та навичок, розширення та поглиблення пізнавального потенціалу через самостійний творчий пошук. Першочерговим завданням є проведення зі студентами теоретичних занять, змістом яких є питання спілкування, де вони матимуть змогу отримати нові знання, здійснити перевірку вже наявних, заповнити прогалини. Важливо забезпечити проблемність запропонованого матеріалу, що вимагає від студентів самостійних рішень під час обміну думками, використання їх творчих можливостей з організації, реалізації та оформленні навчальної діяльності. Варто стимулювати студентів до самостійного опрацювання наукової літератури, підготовки доповідей на лекційні заняття, заохочувати до написання рефератів, участі в конференціях з метою формування досвіду вільного висловлювання думок, виступу перед аудиторією. Необхідна також попередня та поточна діагностика сформованості комунікативних вмінь, що може стати приводом для обговорення, засобом конкретизації завдань. Застосування методу соціально-психологічного тренінгу і зокрема тренінгу вмінь надає широкі можливості для виконання великої кількості вправ, програвання рольових ігор, розв'язання комунікативних завдань, їх варіювання, урізноманітнення форм спілкування, побудови занять залежно від бажань та потреб членів групи. Участь у тренінговій групі вимагає постійної аналітичної роботи, заохочує виявлення почуттів, висловлення власної точки зору, опис вражень, обмін думками, участь у дискусії.

Оскільки більшість викладачів вищих аграрних закладів освіти не мають педагогічної освіти і у практичній педагогічній діяльності керуються насамперед інтуїтивними емпіричними уявленнями, виправданим буде проведення науково-практичного семінару для вдосконалення комунікативної компетентності науково-педагогічних працівників та практикуму з мовленнєвою орієнтацією. Допоможе викладачам оцінити власну комунікативну компетентність психологічне тестування, консультування. Удосконаленню комунікативної майстерності викладачів сприятиме не лише їх участь у семінарах, круглих столах, вивчення власних комунікативних якостей, а й вивчення та обговорення психолого-педагогічної літератури, передового педагогічного досвіду, відвідування відкритих занять досвідчених колег.

Виходячи з цих положень, в експериментальних групах було впроваджено педагогічну технологію формування комунікативних умінь студентів, спрямовану на побудову комунікативно спрямованого спілкування, суб'єкт-суб'єктної взаємодії учасників навчально-виховного процесу. У контрольних групах проводилось лише повторне обстеження. В експерименті брали участь дві експериментальні та дві контрольні групи. На етапі завершення формуючого експерименту в контрольних та експериментальних групах ми провели підсумкову діагностику рівня розвитку комунікативних вмінь. При порівняльному аналізі чисельних показників розвитку комунікативних умінь до і після експерименту в експериментальних та контрольних групах ми мали можливість перевірити дієвість запропонованої технології формування вмінь.

Середня оцінка розвитку комунікативних умінь у першій експериментальній групі після експерименту збільшилась на 0,83 і набула значення 4,27 бала. Проведена в експериментальній групі робота сприяла посиленню інтересу до комунікативної діяльності, кращому усвідомленню значущості комунікативних умінь (середня оцінка значущості комунікативних умінь зросла на 0,25 і сягнула рівня 4,59 бала), зумовила значні зрушення в прояві комунікативних умінь у поведінці (середня оцінка прояву розвитку комунікативних умінь у поведінковій сфері збільшилась на 0,41 і дорівнювала 4,22 бала).

Після експерименту поліпшено орієнтацію студентства в комунікативних термінах та поняттях, способах здійснення комунікативних дій тощо (середня оцінка поінформованості з сутності комунікативної діяльності зросла на 1,83 до 4 балів. Середня оцінка розвитку комунікативних умінь студентів за час проведення експерименту зросла на 0,06, досягнувши рівня 3,42 бала. Статистична значущість різниць оцінок перевірялась за допомогою t-критерію Стьюдента.

Після експерименту частка студентів першої експериментальної групи з високим рівнем розвитку комунікативних умінь досягла 73,91%, частка студентів з достатнім рівнем зменшилась на 13,04% до 26,09% (табл.1).

Таблиця 1

Відсотковий розподіл студентів за рівнями розвитку комунікативних умінь до і після експерименту

Після експерименту в даній групі не виявлено студентів з середнім та низьким рівнями розвитку комунікативних умінь (до експерименту - відповідно - 56% та 4,35%). Зміни в розподілі студентів цієї групи за рівнями розвитку комунікативних умінь після експерименту стосувались лише достатнього рівня. Кількість респондентів з достатнім рівнем розвитку зросла на 10,53% і досягла 31,58% за рахунок студентів з низьким рівнем розвитку комунікативних умінь. Різниці даних розвитку вмінь до і після експерименту студентів контрольної групи не є статистично значущими. Подібні зміни відбулися і в другій експериментальній та контрольній групах.

Таким чином, висунута нами гіпотеза підтверджена, основні завдання дослідження виконані. Результатами формуючого експерименту підтверджена ефективність запропонованої педагогічної технології та доцільність її впровадження в педагогічну практику.

ВИСНОВКИ

За результатами аналізу наукових надбань виявлено, що найбільш розробленими є питання комунікативної підготовки майбутніх педагогів. Формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти не було предметом самостійного наукового дослідження. Разом з тим, є вагомі причини для здійснення розробок у цій галузі, оскільки традиційні форми та методи навчання студентів вищих аграрних закладів освіти не забезпечують формування комунікативних умінь належним чином.

Проведений теоретичний аналіз дозволив констатувати існування двох основних підходів до визначення сутності поняття “спілкування” - інформаційного та діяльнісного, різних точок зору щодо співвідношення понять “спілкування” та “діяльність”, “вміння” та “навичка”, системи комунікативних умінь.

Підвищення ефективності формування комунікативних умінь студентів забезпечується комплексною реалізацією у навчально-виховному процесі таких психолого-педагогічних умов: системність та науковість навчальної інформації, її відповідність досягненням сучасної науки; ознайомлення студентів з основами теорії комунікативної діяльності; створення позитивної мотивації до формування комунікативних умінь та ціннісного ставлення до комунікативної діяльності; свідоме засвоєння студентами навчального матеріалу з теорії комунікативної діяльності; забезпечення узгодженості та наступності змісту теоретичних та практичних занять; різноманітність та поступове ускладнення пропонованих комунікативних завдань; застосування діалогових методів та форм навчання; навчання студентів уважного ставлення до комунікативної поведінки, заохочення до її аналізу; побудова стосунків у системі “викладач-студент”, “студент-студент” на гуманістичних засадах; висока комунікативна компетентність науково-педагогічних працівників.

Формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти має свою специфіку, яка пов'язана з тим, що більшість їх студентів є представниками сільської молоді. Такі студенти позитивно вирізняються спостережливістю, увагою до деталей, близькістю до природи, і разом з цим повільністю та глибиною реакцій на подразнення. Вони володіють великим запасом конкретних уявлень, але мова їх менш літературна, засмічена діалектизмами, словниковий запас обмежений. Взаємини в студентській групі є найбільш впливовими на студентів, що пояснюється перебуванням у гуртожитку, відірваністю від сім'ї. Представники кожного з факультетів характеризуються різною спрямованістю особистості, неоднорідністю інтересів, нахилів. Предметом професійного інтересу студентства є рослинний або тваринний світ, сільськогосподарська техніка, аграрне виробництво тощо. Цілеспрямоване формування комунікативних умінь студентів-аграрників не передбачається навчальними програмами. Більшість викладачів вищих аграрних закладів освіти не мають педагогічної освіти і також потребують додаткової роботи з удосконалення комунікативної майстерності.

Формування комунікативних умінь студентів вищого аграрного закладу освіти являє собою розгорнутий у часі процес, що передбачає проведення ретельного вивчення стану комунікативної компетентності студентів, адаптацію орієнтовного змісту навчального матеріалу до їх потреб, визначення системи методів формування комунікативних умінь, організацію комунікативно спрямованого навчання студентів та удосконалення комунікативної майстерності викладачів, поточної і підсумкової діагностики рівня розвитку комунікативних умінь. Теоретична підготовка, практичне застосування знань, комунікативний характер навчання, діалогічний характер взаємин його учасників та представленість різноманітних форм спілкування в навчально-виховному процесі забезпечують розширення і поглиблення пізнавального потенціалу, формування вмінь, самостійний творчий пошук.

Внаслідок реалізації розробленої педагогічної технології формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти в процесі педагогічного експерименту середні оцінки розвитку комунікативних умінь студентів двох експериментальних груп зросли відповідно на 0,85 та 1,02 бала. Ці різниці в оцінках до і після експерименту за критерієм Стьюдента є статистично значущими. Частка студентів експериментальних груп з високим рівнем розвитку комунікативних умінь після експерименту досягла 73,91% в першій групі та 76,67% у другій, частка студентів з достатнім рівнем у першій групі збільшилась на 13,04%, у другій залишилась незмінною (23,33%). Після експерименту в обох експериментальних групах не виявлено студентів з середнім або низьким рівнем розвитку комунікативних умінь. Чисельні показники розвитку комунікативних умінь студентів контрольних груп за результатами підсумкового опитування мають тенденцію до збільшення та їх зміни (від 0,1 до 0,8 бала) не є статистично значущими. Частка студентів з високим рівнем розвитку комунікативних умінь в першій контрольній групі після експерименту залишилась нульовою, в другій групі - зменшилась на 6,67% до нульової. В обох контрольних групах збільшились частки, що охоплюють студентів з достатнім рівнем розвитку вмінь (на 10,53% та 26,66%) за рахунок зменшення часток студентів з низьким та середнім рівнем розвитку. Вірогідність здобутих результатів забезпечується обґрунтованістю вихідних положень дослідження, опрацюванням значного обсягу науково-методичних джерел, комплексним застосуванням методів, відповідних меті, об'єкту, предмету, гіпотезі і завданням дослідження, ґрунтовним кількісним та якісним аналізом експериментальних даних.

Розроблені методичні рекомендації з формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти теоретично обґрунтовані, мають практичний характер та можуть бути використані викладачами для удосконалення комунікативної компетентності студентів відповідно до розробленої методики або ж частково на певних етапах процесу навчання.

Проведене дослідження містить загальний підхід до розв'язання проблеми формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти і не є вичерпним. Подальшого вивчення потребують такі аспекти проблеми: сучасний зарубіжний досвід формування комунікативних умінь в аграрній освіті, система роботи викладацького складу аграрних університетів з формування у студентів комунікативних умінь у процесі викладання фахових дисциплін, комунікативний потенціал спеціальних дисциплін, шляхи його виявлення та реалізації. Втілення запропонованої моделі педагогічної технології в навчально-виховний процес вищих аграрних закладів освіти дозволить розширити дослідницьку базу, по-новому оцінити ефективність сучасних підходів до професійної підготовки молоді.

ПЕРЕЛІК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кручек В.А. Педагогічні аспекти формування комунікативних умінь студентів // Науковий вісник Національного аграрного університету. - К.: 2000. - Вип. №30. - С. 213-219.

2. Кручек В.А. Розвиток комунікативних умінь студентів-аграрників // Науковий вісник Національного аграрного університету. - К.: 2001. - Вип. №37. - С. 342-346.

3. Кручек В.А. Педагогічні фактори та умови формування комунікативних умінь студентів // Науковий вісник Національного аграрного університету. - К.: 2003. - Вип. №59. - С. 172-175.