Психологічні основи особистісного зростання підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

19.00.00 - педагогічна та вікова психологія

УДК 159. 953. 2

на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук

АФТОРЕФЕРАТ

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОСОБИСТІСНОГО ЗРОСТАННЯ ПІДЛІТКІВ

Булах Ірина Сергіївна

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Работа виконана в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти України.

Науковий консультант - доктор психологічних наук, професор, Дійсний член АПН України Бех Іван Дмитрович, Інститут проблем виховання АПН України, директор.

Офіційні опоненти - доктор психологічних наук, професор Карпенко Зіновія Степанівна, Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри педагогічної та вікової психології

доктор психологічних наук, професор Савчин Мирослав Васильович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри психології

доктор психологічних наук, професор, Коломінський Наум Львович, Міжрегіональна Академія управління персоналом, завідувач кафедри психології;

Провідна установа - Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського, кафедра психології, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться 12 травня 2004р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.01 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці НПУ імені М.П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул.Пирогова,9).

Автореферат розіслано 26 березня 2004р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Долинська Л.В,

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Процес демократизації сучасного суспільства значною мірою залежить від того, наскільки людина здатна брати на себе відповідальність за здійснювані нею вчинки у тому життєвому просторі, який твориться її особистими взаємодіями (діяльністю, взаєминами, спілкуванням). Забезпечення виховання свідомої, відповідальної особистості є метою, зафіксованою в основних документах уряду України про освіту - Державній національній програмі “Освіта (Україна ХХІ століття)”, “Законі про освіту”.

У сучасної молоді, з одного боку, значно зросли потреби в самоствердженні, самовизначенні,самореалізації з іншого - спостерігається явище поступової примітивізації свідомості та самосвідомості. Внаслідок цього - часті прояви духовної спустошеності, егоїзму, інфантилізму та втрата підростаючим поколінням почуття відповідальності, які призводять до деформації нормативно-ціннісної сфери зростаючої особистості, особливо у підлітковому віці, викликають занепокоєння батьків, педагогів та потребують пильної уваги науковців. Відомо, що процес переходу від дитинства до дорослості відбувається гостро й часто досить драматично, і в ньому найвиразніше переплітаються суперечливі тенденції особистісного розвитку.

У сучасних соціальних умовах у поведінці підлітків співіснують як негативні тенденції (невизнання суспільних обов'язків, девіантність, відсутність ідеалів, втрата романтизму та зниження значущості загальнолюдських чеснот), так і позитивні (соціальна невимушеність, впевненість у собі, розкутість, прагнення до успіху, творчості та вираження власної індивідуальності). Незважаючи на певні протиріччя, головним досягненням підлітка є набуття якісно нового рівня особистісного зростання, коли завдяки засвоєнню нової соціальної позиції реально структурується його свідоме ставлення до себе як до дорослої людини.

Проблема особистісного зростання, починаючи з середини минулого століття, була об'єктом уваги багатьох психологічних напрямів (психодинамічного, диспозиціонального, соціально-когнітивного та ін.). Все ж у розумінні феномену “особистісне зростання” смислові акценти вчених не співпадали, однак спільною у більшості наукових підходів визнається ціннісна самореалізація природних потенціалів людини.

На нашу думку, найвиразніше цей феномен репрезентований в межах гуманістичного та феноменологічного підходів. У змістовний контекст поняття “особистісне зростання” представники цього підходу покладали наступне: активний процес функціонування людини, яка здійснює вільні вибори між діалектично пов'язаними “цінностями зростання” і “цінностями здорового регресу” (Г. Оллпорт); змінювання як “рух вперед і вгору” в міру того, як людина піднімається в ієрархії потреб, постійне змінювання як вільний рух “самоактуалізації потенціалів людини” (А. Маслоу); конструктивна організмічна потреба розвиватися й удосконалюватися, змінювання способів сприйняття власного внутрішнього “Я” (К. Роджерс); процес здійснення життя вільною, соціально інтегрованою особистістю, що має духовну основу (Р. Мей); самореалізація як пробудження і самоздійснення прихованих можливостей людини, самоактуалізація через переживання свого “Я” як синтезуючого духовного центру (Р. Ассаджолі). Отже, джерелом особистісного зростання визнавалися природні потенціали людини, що первісно містили у собі тенденції самореалізації чи самоактуалізації, завдяки яким особистість зростає зсередини, і зумовлюється становленням власної “Я-концепції”.

На противагу гуманістичній психології, у традиційній - вітчизняні та російські вчені досліджували генезис підростаючої особистості залежно від соціальних джерел впливу. Розвиток особистості визнавався основним способом її існування (Л.І. Анциферова). З одного боку, він визначався як процес входження, індивідуалізації та інтеграції особистості в нових умовах соціального середовища (А.В. Петровський), з іншого - як процес становлення особистісних якостей індивіда засобами соціалізації та виховання (К.О. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, В.В. Давидов, Б.С. Братусь, А.В. Брушлінський, Я.Л. Коломінський, Г.С. Костюк, В.А. Роменець, О.В. Скрипченко, В.І. Слободчиков, О.Т. Соколова, В.В. Столін та ін.). Виходячи з цього, суттєвий зміст концепцій особистісного розвитку в період підлітковості пов'язувався з формуванням соціальної позиції (Д.Й. Фельдштейн), становленням творчих здібностей у процесі проективної діяльності (К.Н. Поліванова), розвитком різних образів “Я” у структурі “Я-концепції” (І.С. Кон, Ф. Патаки, Н.П. Рязанова), формуванням ціннісно-смислової сфери свідомості (Б.С. Братусь), становленням морально-духовних складових самосвідомості (Т.О. Флоренська).

Лише в останнє десятиріччя увага дослідників сконцентрувалася навколо проблеми особистісного зростання людини. У віковій та педагогічній психології інтенсифікується вивчення мотиваційно-ціннісної сфери особистості підліткового віку (М.Й. Боришевський, І.В. Дубровіна, А.О. Реан, Л.А. Регуш); докладно обґрунтовуються соціально-психологічні умови самоствердження і самовизначення підлітка (В.А. Аверін, Т.П. Гаврилова, В.С. Мухіна, А.М. Прихожан, М.Р. Бітянова, Г.А. Цукерман); аналізується процес “співпрожиття” через набуття загального досвіду культурної продуктивності психолога і підлітка (О.Г. Лідерс); активізуються психологічні засоби відкриття підлітком внутрішнього “Я” (Г.І. Ісуріна, С.Н. Макшанов, Б.М. Мастєров та ін.).

Зарубіжні психологи також спрямовують свої дослідження на вивчення різних аспектів особистісного зростання підлітків, зокрема розглядається роль статевої ідентифікації (К. Гілліган, М. Кле), робиться акцент на побудові та переоцінці системи цінностей (Ф. Дольто, Г. Крайг, А. Макферлайн, Л. Хоффман), обґрунтовуються процеси інтерналізації та лібералізації ціннісно-нормативних уявлень молоді (Х. Ремшмідт, Р. Хевігхерст), моделюються конфліктні ситуації і моральні рішення в них (Р. і Д. Байярди, Дж. Снайдер), відтворюється суб'єктивний досвід підлітків про унікальність їх власних переживань (Д. Елкінд), характеризуються санкціоновані та несанкціоновані прагнення до просторової автономії (Ф. Райс) тощо.

У сучасних варіантах психологічних словників особистісне зростання визначається як “активний процес становлення, в якому людина бере на себе відповідальність за свій майбутній життєвий шлях” (Т.М. Титаренко); як “розгортання особливої діяльності переживання особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх стимулів, коли вона, здійснивши вчинок, сприймає себе новою, такою, що виходить за межі попередньої даності” (О.Г. Лідерс).

Сьогодні з позицій особистісно орієнтованого підходу до виховання підкреслюється значущість розв'язання проблеми особистісного зростання людини. В ракурсі інноваційних ідей цього підходу накреслено нові шляхи зростання, що пов'язані із забезпеченням становлення морально-духовної самосвідомості та особистісних цінностей вихованця (І.Д. Бех).

Здійснений нами аналіз цілого масиву психологічних досліджень (О.Ф. Бондаренко, М.Й. Боришевський, В.К. Демиденко, В.П. Зінченко, З.С. Карпенко, М.Ю. Кондратьєв, С.Д. Максименко, В.О. Моляко, Л.Е. Орбан-Лембрик, Н.А. Побірченко, Ю.О. Приходько, М.В. Савчин, В.А. Семиченко, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, М.І. Томчук, О.Я. Чебикін, Н.В. Чепелєва, Т.С. Яценко та ін.) дозволив виявити соціально-психологічні особливості розвитку підростаючої особистості, роль зовнішніх і внутрішніх детермінант в її становленні, навчанні та вихованні, механізми суб'єктивної регуляції поведінки, основні напрямки удосконалення морально-духовного виховання молоді та її творчий потенціал. Водночас привертає увагу той факт, що проблема особистісного розвитку і виховання у період дорослішання розв'язується багатьма дослідниками з позиції усунення у підлітків особистісних деформацій та асоціальних проявів поведінки: дезадаптивності (Н.Ю. Максимова, Є.В. Новікова, С.І. Подмазін), деструктивності (А.М. Прихожан, О.Т. Соколова, Т.І. Юферєва), егоцентризму (Є.В. Гейко, Н.В. Жутікова), агресивності (А.О. Реан, Л.М. Семенюк), акцентуйованості (В.С. Битенський, І.М. Бушай, А.Є. Личко), девіантності (Н.В. Дмитрієва, Н.С. Курек), адиктивності (Ц.П. Короленко, С.А. Кулаков). Більшість же методів виховання підлітка презентується як засоби профілактики і корекції його особистісних якостей та асоціальних форм поведінки. При цьому майже нівельоване безумовне ціннісне ставлення до особистості підлітка як суб'єкта активності, що може вільно і відповідально творити свій життєвий простір, власну філософію буття.

На нашу думку, відповідь на питання “що саме лежить в основі особистісного зростання людини в період підлітковості” вимагає використання наступного гуманістичного положення: лише вивчаючи природу здорової особистості, яка здатна до актуалізації власних потенційних можливостей і володіє позитивною системою мотивації, емоцій, цінностей, спрямованості, самоусвідомлення, можна віднайти засади повноцінного зростання. Проблема особистісного зростання підлітка з означеної позиції зарубіжними та вітчизняними психологами ґрунтовно не досліджувалася.

Отже, соціальна значущість проблеми особистісного зростання у підлітковому віці, її недостатня розробленість й зумовили вибір теми нашого дослідження - “Психологічні основи особистісного зростання підлітків”.

Зв'язок теми з науковими планами та програмами. Тема входить до плану науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, затверджена на засіданні Вченої ради університету (протокол № 7 від 26 лютого 1998 року) та рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 5 від 29 травня 2001 року).

Об'єкт дослідження - особистісний розвиток у підлітковому віці.

Предмет дослідження - психологічні механізми та закономірності особистісного зростання підлітків.

Мета дослідження - теоретичне обгрунтування та експериментальне виявлення особливостей генезису моральної самосвідомості підлітка як вихідної засади його особистісного зростання.

Головні гіпотези дослідження.

1. Особистісне зростання як активне становлення людини, в процесі якого вона бере на себе відповідальність за здійснювані нею вчинки, може бути презентовано у період підлітковості на основі таких особистісних новоутворень підлітка:

- ціннісного самоусвідомлення власного “Я”, що актуалізує нові рівні відкриття у самому собі моральних якостей;

- нормативно-ціннісного ставлення до власного “Я”, що актуалізує нові рівні відкриття у себе моральних почуттів;

- осмисленого і вольового переживання власних вільних дій, що актуалізують відповідальність за себе і за інших у просоціальних вчинках.

2. Базовою засадою особистісного зростання підлітка виступає моральна самосвідомість. Джерелом її розвитку є нормативне “Я”. Зміст моральної самосвідомості визначають структурні компоненти, яким властива певна специфічність:

- у когнітивній складовій превалює моральна саморефлексія, в емоційній - нормативно-ціннісне самоставлення, у поведінковій - моральна саморегуляція;

- смислове навантаження створює зіткнення різних моральних мотивів (потреб, ціннісних орієнтацій, установок) та їх вибір;

- психологічними формами її існування стають прояви сорому, вини, совісті, честі, гідності та відповідальності як інтегративної особистісної якості підлітка.

3. Психологічними механізмами, які забезпечують становлення особистісних утворень та актуалізують позитивні взаємодії підлітка, є моральна саморефлексія та моральна саморегуляція.

4. Потенціал генетико-моделюючого методу дозволяє розкрити сутність таких принципів дослідження моральної самосвідомості підлітка як:

- об'єктивація нормативного Я (винесення назовні внутрішніх механізмів його становлення), що визначає розкриття психологічних засобів особистісного зростання. Цими засобами для підлітка можуть бути соціальні ролі, вербалізації та моральні вчинки;

- трансформація морального мотиву в моральну якість (самоцінність). Такою якістю виступає інтегративне утворення, що містить у собі генералізовані моральні мотиви та узагальнені смисли (соціальні та моральні норми) подібних ситуацій і подій з життєвого простору особистості підлітка;

- відносна синергійність та співвідносність реального, ідеального та нормативного “Я” у структурі “Я-концепції” підлітка, що презентують закономірні співвідношення і узгодження цих компонентів. Існування у структурі самосвідомості взаємозв'язків типу синергійності (як упорядкованих дій компонентів) та співвідносності (супідрядної залежності одного компонента від іншого) визначає завдяки їх силі і стійкості ступінь значущості у цій структурі “Я - утворень” та “суперечливість - несуперечливість” “Я-концепції” підлітка взагалі.

5. Методологічні та методичні засади дослідження моральної самосвідомості та конструювання генетичної моделі особистісного зростання підлітків базуються на гуманістичних положеннях особистісно зорієнтованого виховання, основним змістом яких повинно бути емпатійне розуміння, визнання і прийняття вихователем особистості вихованця (підлітка). При цьому психологічною одиницею виховного процесу є безумовне ціннісне ставлення до іншої людини.

6. У процесі особистісного зростання сучасних підлітків між ними існує суттєвий розрив в опануванні морального досвіду. Лише у тих підлітків, які здатні усвідомлено оперувати рефлексивними очікуваннями інших, проявляти ціннісне ставлення до інших і до себе, оволодівати моральною саморегуляцією, актуалізуються позитивні потенціали їх моральної самосвідомості, що об'єктивуються у соціальному та особистісному просторі у моральних цінностях (совісті, гідності, відповідальності та ін.) і вчинках.

Обрана мета та висунуті припущення обумовили такі завдання дослідження:

- визначити теоретико-методологічні підходи до проблеми розвитку і зростання особистості;

- здійснити інтерпретацію психологічних закономірностей становлення особистості підлітка та виявити специфіку, джерела і природу моральної самосвідомості як вихідної засади його особистісного зростання;

- провести теоретико-методологічне обґрунтування особливостей генезису моральної самосвідомості, її змісту, смислу, структури та форм існування у підлітковому віці;

- розкрити сутність механізмів та основних принципів дослідження особистісного зростання підлітка;

- визначити критерії та рівні особистісного зростання підлітків;

- експериментально перевірити ефективність застосування вихідних положень особистісно зорієнтованого виховання на різних вікових групах сучасних підлітків та виявити актуальні потенціали і показники їх особистісного зростання.

Основними методологічними і теоретичними засадами дослідження стали: концепції суб'єкта психічної активності (К.О. Абульханова-Славська, А.В. Брушлінський, Г.С. Костюк, Я.Л. Коломінський, С.Л. Рубінштейн, В.А. Семіченко та ін.); поняття про людину як об'єкт власної психічної активності (З.С. Карпенко, П.В. Лушин, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко); поняття про особистість як суб'єкт вільної, відповідальної дії, що випливає з основоположень філософської антропології, гуманістичної психології та сучасного феноменалізму, основні принципи особистісно орієнтованого підходу (А. Маслоу, Р. Мей, К. Роджерс, Р. Ассаджолі тощо); генетико-моделюючий підхід як система принципів дослідження особистісного розвитку і морального зростання людини (Л.С. Виготський, І.Д. Бех, П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, С.Д. Максименко); концепції міжособистісних ставлень (В.В. Власенко, Н.І. Непомняща, Н.А. Побірченко, Ю.О. Приходько); концепції становлення особистості як автора вільних вчинків (М.М. Бахтін, В.П. Зінченко, В.І. Слободчиков, В.А. Роменець, Г.А. Цукерман); вчення про морально-духовну сутність особистості (В.О. Сухомлинський, О.Г. Дробницький, В.В. Рибалка, Л.І. Рувинський, М.В. Савчин, Т.О. Флоренська та ін.); положення про психологічні механізми становлення свідомості та моральної самосвідомості зростаючої особистості (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Б.С. Братусь, О.І. Кульчицька, І.І. Чеснокова, С.Г. Якобсон); вихідні положення особистісно зорієнтованого виховання (І.Д. Бех).

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використано такі теоретичні методи: аналіз наукових джерел з проблеми розвитку і зростання особистості, порівняння, узагальнення та систематизація наукових даних; загальні емпіричні методи: генетико-моделюючий метод, спостереження, моделювання проблемних і виховуючих ситуацій, анкетування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, експертна і групова оцінка, метод рангування ряду, біографічний метод, проективні методики, експеримент (констатуючий, моделюючий). Обробка кількісних даних проводилася за допомогою методів варіаційної статистики: кореляційного і факторного аналізу, контент-аналізу та методу семантичного диференціалу. Застосовувалися структурний і генетичний методи інтерпретації.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалась на базі загальноосвітніх шкіл № 202, № 218 м. Києва, № 3 і № 24 м. Суми, № 22, № 26 м. Луцька, № 1 м. Переяслав-Хмельницького та Переяслав-Хмельницької гімназії. В процесі пілотажного дослідження було здійснено перевірку надійності та валідності модифікованого методичного арсеналу діагностики особистісного зростання підлітків та їх моральної самосвідомості. Всього цим дослідженням було охоплено 560 підлітків різного віку. В емпіричному експериментальному дослідженні взяли участь 573 підлітки, з них 12-13 років - 163 особи, 13-14 років - 229 осіб і 14-15 років - 181 особа. Генеральна сукупність досліджуваних - 1133 підлітки.

Дослідження здійснювалося впродовж 1993-2003 років.

Наукова новизна та теоретична значущість дослідження полягає у наступному:

вперше створено психологічну модель процесу особистісного зростання підлітка, виявлено психологічні закономірності та специфічні особливості цього процесу в період підлітковості; визначено сутність поняття “особистісне зростання підлітка”, встановлено логічний взаємозв'язок процесів “особистісне зростання” та “моральне зростання” у підлітковий період; виявлено специфіку, джерела, природу моральної самосвідомості як засади особистісного зростання особистості підлітка; здійснено наукову інтерпретацію відповідно до генетико-моделюючої парадигми змістовної наповненості вихідних методологічних положень (принципу об'єктивації нормативного “Я”, принципу трансформації морального мотиву в моральну якість, принципу відносної синергійності та співвідносності реального, ідеального та нормативного “Я” у структурі “Я-концепції” підлітка) дослідження особистісного зростання у підлітковому віці; установлено критерії (вільний вчинок, прийняття і реалізація довільного рішення) та визначено рівні (високий, середній, низький) особистісного зростання підлітків;

вдосконалено методологічне обґрунтування генезису моральної самосвідомості та контекст її змісту, смислу, структури і форм існування у підлітковому віці;

набуло подальшого розвитку виявлення сутності та особливостей функціонування психологічних механізмів (моральної саморефлексії, моральної саморегуляції) як засобів структурування нормативно-ціннісної самосвідомості особистості підлітка; обґрунтування основоположень особистісно зорієнтованого виховання сучасних підлітків.

Практична цінність дослідження полягає у тому, що з вікової і педагогічної психології розроблено навчально-тематичні плани, програми, навчальні лекційні курси для майбутніх вчителів за темою: “Психологія особистості підлітка”, а також спецкурси для практичних психологів закладів освіти, майбутніх вчителів за темою: “Особистісне зростання та соціальна психологічна адаптація сучасних підлітків” і “Психологічні основи особистісного зростання сучасних підлітків”, які впроваджено у вищих педагогічних навчальних закладах освіти різних регіонів нашої країни. Модифіковано, апробовано і впроваджено у практику роботи шкільних психологів і педагогів з підлітками систему особистісної психодіагностики, яка спрямована на визначення рівнів сформованості моральної самосвідомості, її структурних компонентів, моральних якостей та особистісного зростання підлітків у цілому. Експериментально перевірені програми особистісно зорієнтованого виховання підлітків, що забезпечують психологічні умови для здійснення морального вибору, становлення моральної самосвідомості, об'єктивації нормативного “Я” та прояву моральних якостей і почуттів. Підготовлені та апробовані програми консультування і психокорекційної роботи з підлітками, що потребують особливої психологічної підтримки та вдосконалення розвитку моральної самосвідомості. Ці програми можуть бути використані практичними психологами, класними керівниками та вчителями-предметниками шкіл, гімназій, ліцеїв. Виявлені специфічні особливості особистісного зростання підлітків представлені у змісті розділу “Психологія особистості підлітка” навчального посібника з вікової і педагогічної психології для студентів вищих і середніх навчальних закладів, вчителів, вихователів, практичних психологів, соціальних працівників.

Особистий внесок автора полягає в побудові цілісної моделі особистісного зростання підлітка, визначенні поняття “особистісне зростання підлітка”, обґрунтуванні генезису моральної самосвідомості як засади зростання особистості підлітка, уточненні змістовно-смислового, структурного, функціонального контексту та форм існування цього особистісного утворення у підлітковому віці, розкритті принципів дослідження особистісного зростання підлітка та конструюванні основоположень особистісно зорієнтованого виховання, сутнісна характеристика яких пов'язана з актуалізацією особистісних позицій розуміння, визнання і прийняття Іншого. У наукових спільних публікаціях відображено основні ідеї та результати, отримані автором дослідження.

Надійність і вірогідність результатів теоретичного дослідження забезпечувалися використанням засобів діалектичної логіки; емпіричного - використанням валідних і надійних взаємодоповнюючих методів, що відповідають меті та завданням дисертаційної роботи, репрезентативністю вибірки досліджуваних; поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих результатів; достовірною результативністю генетико-моделюючого експерименту та застосуванням методів математичної статистики.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні положення дисертаційного дослідження доповідались і отримали схвалення на 14 Міжнародних (Київ - 1993, 1996, 1998, 2000, 2001, 2002, 2003; Одеса - 1992, 1995, 2000; Чернівці - 1993; Тернопіль - 1999; Мінськ - 1999; Гомель - 2001 р.р.), 12 республіканських (Київ - 1994, 1998, 2000, 2002; Дрогобич - 1992, 1998; Умань - 1993; Луцьк - 1994; Мелітополь - 1997; Переяслав-Хмельницький - 1992, 1999 р.р. та ін.) і 5 регіональних (Київ - 1996, 2000, 2001; Переяслав-Хмельницький - 1993; Вінниця - 1997 р.р.) наукових конференціях, симпозіумах, конгресах та семінарах, на засіданнях кафедри психології та звітних конференціях НПУ імені М.П.Драгоманова. Результати дослідження апробовано також у навчальному курсі “Психологія особистості підлітка”, спецкурсі “Розвиток моральної самосвідомості особистості підлітка”, організаційно-методичній роботі з аспірантами при проведенні ними психологічних досліджень, при підготовці дипломних робіт студентів.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Волинського державного університету імені Лесі Українки (довідка № 4 / 1701 від 27.05.2003р.), Сумського державного педагогічного університету імені А.С.Макаренко (довідка № 857 від 29.05. 2003 р.), Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (довідка № 07 - 10 / 854 від 11.06. 2003 р.), Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (довідка № 2084 від 07.05. 2003 р. та довідка № 2085 від 07.05. 2003р.), Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (довідка № 08 - 01 - 193 від 07.05. 2003 р.)

Публікації. Результати дослідження висвітлені у 70 публікаціях автора, в т.ч. одній монографії, 2-х навчальних посібниках, 3-х навчально-методичних посібниках, 2-х практикумах, 2-х методичних рекомендаціях, 34 статтях та матеріалах конференцій. У наукових фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України, опубліковано 26 статей, з яких 23 - одноосібні. Загальний обсяг особистого внеску становить 68 друкованих аркушів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, який налічує 517 назв, з них 26 іноземними мовами, 9 додатків на 72 сторінках. Основний зміст дисертації, викладений на 440 сторінках комп'ютерного набору, містить 11 таблиць, 10 рисунків і 3 формули на 15 сторінках. Загальний обсяг дисертації - 466 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтована актуальність проблеми та доцільність її вивчення, визначені обєкт, предмет, мета, завдання, методи, теоретико-методологічна основа дослідження, сформульовані його головні гіпотези, встановлена наукова новизна та практична цінність дисертації, відображена апробація і впровадження здобутих результатів дослідження та наводяться дані про структуру роботи.

У першому розділі - Теоретико-методологічні основи розвитку особистості - здійснено теоретичний аналіз проблеми дослідження: розкриваються класичні та сучасні методологічні парадигми зарубіжних і вітчизняних психологів щодо розвязання проблеми розвитку та зростання особистості, висвітлюються з позицій гуманістичної психології стратегії особистісно орієнтованого підходу як провідного у вирішенні питань морально-духовних змін і зростання особистості, інтерпретуються психологічні моделі та на їх основі визначаються компоненти і критерії морально-духовного зростання підростаючої особистості.

Психологічна наука в сучасних умовах гуманізації освіти здійснює пошук нових ефективних шляхів особистісного зростання людини. В науковому просторі психології концентруються проблеми, вирішення яких спрямоване на те, щоб забезпечити виховання у підростаючої особистості морально-духовних якостей як найсуттєвіших у ціннісній сфері людини.

Однак відображення сутності розвитку людини нерозривно повязане з науковими позиціями класичних представників психології. Перша “класична лінія”, яка дала поштовх для появи особистісного підходу в психології, була накреслена Л.С.Виготським. Вчений утвердив категорію переживання у своєму аналізі онтогенезу і прагнув завдяки їй осмислити розвиток підростаючої особистості. Найсуттєвішим при цьому було відмовлення від абсолютних показників середовища, оскільки дитина є частиною соціальної ситуації і її ставлення до середовища та середовища до неї подається через процес переживання. Ці ідеї у подальшому були реалізовані вченими у створенні теоретичних принципів розвитку особистості.

Друга “класична лінія” у психології представлена С.Л. Рубінштейном. В його концепції суттєвим є розуміння розвитку як становлення особистості - виникнення у неї нових якостей, нових вищих рівнів буття - як рух до духовного сходження. Загальна філософсько-психологічна позиція вченого, згідно з якою зовнішні чинники діють через внутрішні умови, є визначальною у вивченні генезису особистості. Закони зовнішньо обумовленого розвитку особистості, за його положенням, - це внутрішні закони і з них повинно виходити справжнє рішення проблем розвитку, навчання і виховання.

В результаті розгорнутої теоретичної і практичної діяльності психологів різних наукових шкіл (Виготського - Леонтьєва, Рубінштейна) у психології окремо виділився особистісний підхід, який спирався на тезу: кожна властивість у динамічному розвитку особистості повинна вивчатися з позиції цілісності. У зв'язку з цим у межах даного підходу прагнули інтерпретувати розвиток особистості з урахуванням: а) вікових особливостей; б) чинників (детермінант); в) джерел; г) рушійних сил; д) закономірностей; ж) структури; з) центральних вікових новоутворень (Л.І. Божович).

Вивчення різних психологічних моделей розвитку особистості дає можливість стверджувати, що стрижень у його розумінні залежить від обраного вченим провідного положення, а саме: чому надається перевага - детермінізму чи свободі. Відповідно до цього існує три основні тенденції вирішення проблеми розвитку особистості.

У традиційній психології у зв'язку з тим, що в ній переважає зовнішній детермінізм, генезис особистості зумовлюється зовнішніми чинниками. Закони соціогенезу домінують у першій тенденції і вказують на залежність розвитку особистості від розвитку суспільства. Становлення особистості в канві цієї тенденції пов'язане з процесом інтеріоризації суспільних взаємин, завдяки чому поняття “розвиток особистості” конкретизується як “засвоєння суспільного досвіду” (О.О. Бодальов, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов), як “оволодіння нормами, зразками та еталонами суспільства” (М.І. Бобнєва, М.І. Воловікова, Л.І. Рувінський, В.Е. Чудновський), як “перетворення суспільних мотивів в особистісні” (Л.І. Божович, П.М. Якобсон), як “входження у соціальне середовище та інтеграція в ньому” (О.Г. Асмолов, А.В. Петровський).

У другій тенденції утверджується активність особистості та особлива роль свідомості в її генезисі, водночас наголос ставиться на постулаті рівноцінності зовнішньої і внутрішньої детермінації (самодетермінації). Інформаційно-значущий контекст поняття “розвиток особистості” у цій тенденції презентується як-от: “визначення суспільного способу життя і способів індивідуальної реалізації себе” (С.Л. Рубінштейн, Г.С. Костюк), “накопичення нових суспільних можливостей та індивідуальних потенціалів” (К.О. Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, А.Б. Брушлінський), “зміни процесуального, потенційного та змістовного, актуального” (Т.І. Артєм'єва, В.Г. Асєєв), “здатність до соціальної активності та самоактивності” (М.Й. Боришевський, В.І. Слободчиков, Т.С. Яценко), “сходження до морально-духовного і набуття персонального” (І.Д. Бех, Б.С. Братусь, В.П. Зінченко, М.В. Савчин).

В межах третьої тенденції розвиток людини як суб'єкта власної психічної активності розглядається в єдності з власною психікою. У такому випадку сутність буття людини знаходиться в ній самій, а розвиток особистості визначається на основі уявлень про саморух, спонтанність, самоактивність. При цьому свобода особистості виступає в ролі регулятивного початку, центру її життя. Особистість первісно є відповідальною за своє власне становлення і функціонування, тим самим покладаючи в основу розвитку саму себе як цінність вищого порядку (З.С. Карпенко, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко).

Сучасне десятиріччя позначилося тим, що у вітчизняній психології помітно зросла апеляція до гуманістичних позицій вчених (А.Адлер, Е. Ангьял, Р. Ассаджолі, К. Гольдштейн, Р. Мей, А. Менегетті, Г. Оллпорт, В. Фракл, Е. Фромм, К.Г. Юнг та ін.), згідно з якими відтворюються основні стратегічні положення особистісного розвитку і зростання людини. Ці положення розроблялися в межах особистісно орієнтованого підходу, який активно пропагувався такими відомими представниками гуманістичної психології, як А. Маслоу та К. Роджерс.

Аналіз теорій гуманістичної психології показав, що взаємозв'язок понять “розвиток особистості” та “особистісне зростання” тісний, але смислові акценти в них різні.

“Розвиток особистості”, за А. Маслоу, це динамічний процес (“змінювання”, “постійний напрям руху протягом життя”), який триває безперервно. І саме в цьому динамічному процесі, коли задовольняються базові потреби, пріоритету починає набувати “мотивація зростання”, точніше відмічається активне особистісне зростання. Останнє фактично залежить від внутрішнього стану, від “психології свободи” особистості, а не від зовнішнього світу, впливи якого на процес її зростання відносні.

За позицією К. Роджерса, “Я-концепція” є ядром особистості, в якому сконцентрована здорова і конструктивна “тенденція до самоактуалізації” як головна рушійна сила життя. Особистісне зростання - це прагнення перебудувати чи змінити власне “Я” і своє ставлення до життя, зробити його зрілим. На думку вченого, зростання особистості визначають зміни, які актуалізують здібності людини відчувати себе і бути відкритою тому, що відбувається усередені неї, розуміти і приймати себе такою, якою вона є. По-іншому, що в динамічному процесі розвитку людини особистісне зростання пов'язане зі зміною способів сприйняття власного внутрішнього світу.

Відповідно до наукових положень більшості вчених (Р. і Д. Байярд, А. Бандура, Б.С. Братусь, М. Кле, М.Ю. Кондратьєв, Г. Крайг, А.Є. Лічко, П. Массен, Ф. Райс, Л.А. Регуш, Х. Ремшмідт, Д.Й. Фельдштейн, Г.А. Цукерман та ін.), котрі вивчають генезис особистості у віковій та педагогічній психології, для періодів дитинства, підлітковості та юності характерним є тісний взаємозв'язок особистісного зростання з моральним. Як стверджують психологи, особистісною передумовою морального зростання виступає процес становлення самосвідомості, зокрема її ядра - образу Я.

Природа моральних уявлень підростаючої особистості інтерпретується як: звичка виконувати “належне” (Д. Болдуїн), автономна система цінностей (Р.М. Грановська, В. Хоффман), особистісні цінності (І.Д. Бех, Б.С. Братусь, Н.І. Непомняща), моральні судження (Л. Кольберг, Ж. Піаже, О.І. Раєв), моральні норми та самооцінка (О.Т. Соколова, С.Г. Якобсон), емоційно-ціннісні переживання (М.І. Воловікова, П. Массен, М.В. Савчин, Дж. Снайдер та ін.).

Як виявилося, змістовно-смислові контексти понять “особистісне зростання” та “моральне зростання” є синонімічними і прихильники особистісного підходу однаковою мірою використовують їх у процесі побудови психологічних моделей особистісного розвитку людини. Кожна модель вирізняється базовими компонентами, які займають у ній домінантне положення. Згідно з теоретичними положеннями того чи іншого вченого на передній план висувається провідне утворення: спрямованість (Л.І. Божович), емоція (В.В. Бойко, М.В. Боуен, О.Я. Чебикін, О.О. Яковлєва), переживання (Л.С. Виготський, Ф.Ю. Василюк), мотив (В.К. Вілюнас, Є.П. Ільїн), самосвідомість (В.А.Аверін, Б.Г.Ананьєв, Р.Бернс, В.П.Зінченко, І.С.Кон, А.М. Прихожан, К. Роджерс, В.В. Столін, П.Р. Чамата, І.І. Чеснокова та ін.).

Основні лінії нашого підходу витримані в ракурсі теоретичної позиції С.Л. Рубінштейна, за якою постулюється наступне: питання психологічного вивчення особистості - це питання про її самосвідомість, про особистість як Я, котре як суб'єкт свідомо привласнює собі всі похідні від нього справи та вчинки і приймає на себе за них відповідальність як їх автор і творець. Отже, самосвідомість, задаючи імпульс розвитку людини, безпосередньо включаючись у процес формування її чуттєво-образної сфери та поведінки, виступає в процесі особистісного становлення провідною силою.

Аналітичне вивчення критеріїв розвитку і зростання особистості показало, що в науковому доробку персонологів вони мають універсальний характер, визначаючи тим самим ознаки становлення швидше зрілої, ніж підростаючої особистості. Серед цих критеріїв слід виокремити наступні: відкритість, як можливість вийти за межі себе і стати іншою особистістю (Г.С. Батіщев, О.А. Радіонова, Т.О. Флоренська), суб'єктивні ставлення (В.Н. М'ясіщев, Н.А. Побірченко, Ю.О. Приходько), смисл життя (Б.С. Братусь, В. Франкл), новоутворення (Л.І. Анциферова, В.В. Давидов, Н.К. Роджерс), особистісні цінності ( Б.С. Братусь, З.С. Карпенко, Н.І. Непомняща, Г.Оллпорт, Я. Рейковський), вчинок (І.Д. Бех, Л.І. Божович, В.П. Зінченко, К. Оллред, В.А. Роменець), відповідальність (А. Маслоу, Р. Мей, К. Муздибаєв, М.С. Пек, К. Роджерс, М.В. Савчин, Т.М. Титаренко), вільний вибір (О.Г. Асмолов, І.С. Кон, В.А. Петровський, В.І. Слободчиков, В.О. Татенко). Взагалі критерії особистісного зростання за багатьма параметрами у смисловому полі узгоджуються з критеріями морального зростання.

Отже, синтезуючи розглянуті моделі процесу особистісного зростання та виокремлюючи в них синонімічний контекст морального зростання, ми відмітили значущість для цього процесу ціннісного пізнання особистістю самої себе. За своєю суттю особистісне зростання людини базується на пізнанні нею власного “Я” як носія моральних цінностей.

У другому розділі - “Психологічні основи особистісного розвитку в підлітковому віці” - на основі теоретичного аналізу та результатів пілотажного дослідження визначається специфіка особистісного зростання у підлітковий період онтогенезу, обгрунтовується провідне психологічне утвореня підлітка - самосвідомість як базова основа його особистісного зростання, інтерпретуються складові цього утворення, аналізується природа такого конструкту як нормативне “Я”, що закономірно структурується у самосвідомості підлітка та визначаються моральні витоки особистісного зростання у підлітковому віці.

Особистісно орієтований підхід, що був покладений в основу нашого дослідження, поставив перед необхідністю, по-перше, визначити специфіку особистісного зростання підлітків у сучасній ситуаціїї розвитку, по-друге, конкретизувати мету, завдання та перевірити на валідність і надійність психодіагностичні методи, які використовувалися у нашій роботі.

За результатами пілотажного дослідження виявлено показниики різних структурних компонентів (особистісних рис, мотивації, ціннісної та особистісної спрямованості, самоактуалізації тощо) особистості підлітка і проаналізовано феномен зростання, зокрема його специфічні особливості.

Поряд з типовими характеристиками (егоцентризм, амбівалентність почуттів, емансипація та ін.) особистісного розвитку підлітків виявлено такі закономірності їх зростання, як: глобальний інтерес до самого себе, особистісна рефлексія, усвідомлення світу нових власних емоцій і почуттів, особистісна саморегуляція, амбівалентне ставлення до власного Я, осмислення своїх моральних якостей та їх самооцінка, усвідомлення особистісних мотивів вчинків. Констатовано, що у період дорослішання відбувається надзвичайне розширення умов буття особистості як у соціальному просторі, так і в особистісному - у плані розширення діапазону духовних випробувань самого себе.

Зазначені специфічні властивості як самовартісні смислові утворення є цінностями сучасного підлітка. Вони переструктуровують форми його свідомості (мислення, волевиявлення, переживання) та самосвідомості (самопізнання, самооцінне ставлення, саморегуляцію), надаючи тим самим останній домінантного статусу серед вимірів особистісного зростання.

Відзначимо, що у структурі компонентів особистості підлітка самосвідомість є верхньою і останньою перебудовою, якій підлягає його психологія (Л.С. Виготський). У подальшому вивчення особистісного розвитку підлітка приводило багатьох психологів (В.І. Абраменко, В.А. Аверін, Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, О.Т. Соколова, В.О. Татенко, П.Р. Чамата та ін.) до висновку про суттєву роль генезису самосвідомості у період дорослішання.

Апелюючи до конкретних наукових фактів, виявлених підліткознавцями, та врахувавши результати нашого емпіричного дослідження, ми узагальнили наукову інформацію і визначили наступні закономірності становлення самосвідомості підлітка: 1) уявлення про себе, самосприйняття набувають особливої афективної значущості; 2) ускладнюється і поглиблюється нормативно-ціннісне самопізнання; 3) підсилюються процеси диференціації та інтеграції психологічних утворень у структурі самосвідомості (рефлексивний аналіз як здатність пізнавати власну особистість з різних боків, синтезування-узагальнення “Я-утворень” у глобальне уявлення про себе та ін.); 4) гостра потреба в емоційно-ціннісному ставленні до себе (позитивне самоставлення, поява негативних висловлювань про себе, неприйняття себе, висока і низька самооцінка, прийняття себе); 5) тенденція до адекватної реакції на успіх або невдачу, що визначає динаміку розвитку рівня домагань - показника регулятивної складової самосвідомості.

Загальна закономірність становлення самосвідомості підлітка полягає у настуному: якщо у самопізнанні (когнітивна складова) та емоційно-ціннісному самоставленні (емоційна складова) визначається тенденція до все більшої цілісності, самототожності, інтегрованості, то в саморегуляції (поведінкова складова) визначається диференційованість - здатність адекватно усвідомлювати і розрізняти результати (успішні та неуспішні) власних дій, вчинків, поведінки у цілому.

Отже, самосвідомість виступає центральним структурним компонентом зростання особистості в період підлітковості. Це психологічне утворення характеризують узагальнені уявлення підлітка про власну особистість через осмислення своїх думок, почуттів, якостей та поведінки в цілому.

Епіцентром феномену самосвідомості стає усвідомлення власного Я. Без включення в “буття” самосвідомості її внутрішньої сутності - Я, буде не зрозумілим не лише цей феномен, але й зникне сам суб'єкт взаємодій (В.П. Зінченко).

Особистісно орієнтований підхід надає нам можливості уточнити категоріальний статус Я. Образ Я розглядається як своєрідна установка, розвиток якої детермінований зовнішніми і внутрішніми умовами (І. Кон, А.А. Налчаджян, А.О. Реан, Н.П. Рязанова, Л.А. Флегонтова). У такому разі образ Я слід вважати інтегральним утворенням різних образів самого себе (де акцент ставиться на когнітивному компоненті) та соціальною установкою (диспозицією), пов'язаною з системою загальнолюдських цінностей і засобів їх досягнення (де акцент робиться на емоційному та поведінковому компонентах). Таким чином, у понятті Я будемо виділяти уявлення особистості про себе, що засновані на реальних та бажаних (ідеальних і нормативно-ціннісних) якостях.

Пізнання особистістю підлітка своїх різних якостей відображає різнопланові її уявлення про себе - реальні та ідеальні. Більше того, в генезисі самосвідомості у період підлітковості актуалізуються значущі в особистісному розвитку компоненти цього утворення: реальне Я, ідеальне Я та нормативне Я. Наявність останнього доведена у дослідженнях виявленою здатністю підлітків з нормативно-ціннісної позиції аргументувати, мотивувати й пояснювати критичні чи складні ситуації взаємин, конфліктність у спілкуванні, проблематичність поведінки (Н.І. Гуткіна, М. Кирай-Деваі, В.Н. Лозоцева, Ф. Патакі, А.М. Прихожан, Н.М. Толстих, Г.А. Цукерман та ін.).

Генезис нормативного Я зростаючої особистості пов'язаний із засвоєнням соціальної норми. Остання є нероздільною цілісністю трьох сторін: по-перше, це компонент суспільної свідомості, по-друге, індивідуальної свідомості, по-третє, вона є результатом асоціації особистістю своїх індивідуальних правил життя з правилами, що панують у суспільстві. У свідомості підлітка соціальні норми існують у формі традицій, правил, цінностей, моди, заборон та дозволів (М.І. Бобнєва, С.К. Нартова-Бочавер, М.В. Осоріна та ін.).

У підлітковому віці соціальні норми починають виступати важливими регуляторами дій і вчинків. Інтерналізовані норми, досягаючи у самосвідомості підлітка певної структурної “ніші”, створюють особливий нормативно-ціннісний конструкт, під яким і розуміють нормативне Я. Змістовну сторону цього поняття визначають як: почуття “належного дотримування порядку, правил, зразків” (Д. Болдуїн); уявлення індивіда про нормативні очікування референтних осіб відповідно до того, яким він повинен бути у певному оточенні, щоб його дії та вчинки схвалювали, а його поважали (М. Раусте фон Вріхт); здатність використовувати принцип справедливості та рівності для досягнення взаєморозуміння у кооперативній спільноті (С.Г. Якобсон); провідник різних “Я - утворень” особистості, що означає те, якими нам належить бути або очікують від нас інші, що ми будемо такими (Т. Хіггінс); нормативно-ціннісна регуляція інстанцій Я в просторі особистісного ризику (Б.М. Мастєров). Таким чином, нормативне Я у феноменальному полі самосвідомості виступає у найрізноманітніших якостях, а саме: “коректора”, “регулятора”, “провідника”, “установки на належне”, “рефлексії очікувань”, “уявлення ціннісного”, “антиципації”, “повинного”.

Результати психологічних досліджень зарубіжних (К. Гілліган, Ф. Дольто, Л. Кольберг, Р. Лазарус, Х. Маркус, П. Нуріус, Ж. Піаже, Г. Томе, Р. Хевігхерст) та вітчизняних (Л.Е. Орбан-Лембрик, М.В. Савчин, Л.А. Татомир, С.П. Тищенко та ін.) психологів показали, що в процесі особистісного розвитку підлітків відбувається трансформація нормативного, належного у ціннісне, морально-духовне. Соціальна норма з ціннісним змістом виступає як моральна норма. В основі кожної такої норми лежить акт безпосереднього ціннісного ставлення до іншої людини (М.Н. Аплєтаєв, Р.Г. Апресян, В.С. Біблер, Б.С. Братусь, М.А. Віслоузова, М.С. Каган, О.А. Кисильова, Л.А.Коч, Л.А. Регуш).

У цілому здійснений нами теоретико-емпіричний аналіз процесів особистісного та морального зростання у підлітковий період онтогенезу підвів до утвердження у роботі наступних положень: 1) тісне співвідношення смислового поля конструктів “особистісне зростання” і “моральне зростання” дає підстави визначити психологічною основою особистісного зростання підлітка процес становлення його моральної самосвідомості; 2) особистісне зростання підлітка, акумулюючи в своїй основі процес становлення його моральної самосвідомості, має моральні витоки; 3) моральні витоки особистісного зростання підлітка представлені в аксіологічному вимірі, як безумовне ціннісне ставлення до іншого.

Отже, специфіка особистісного зростання в період підлітковості полягає у тому, що процеси самоусвідомлення, самоствердження й самореалізації підлітка набувають нового якісного змісту. Для цього періоду онтогенезу характерне розширення смислових меж складного особистісного утворення - моральної свідомості. Остання є засадою якісно нової рефлексивної субдомінанти - морально-духовної самосвідомості підлітка. У подальшому основна мета нашого дослідження полягатиме у теоретичному обгрунтуванні та експериментальному вивченні моральної самосвідомості підлітка як основи його особистісного зростання.

У третьому розділі - “Генетико-моделююча парадигма становлення моральної самосвідомості особистості підліткового віку” - презентується концепція особистісного зростання підлітка, обгрунтовуються генезис, механізми та принципи дослідження моральної самосвідомості підлітків як вихідної засади їх особистісного зростання, визначаються закономірності цього процесу.

У сучасній психології актуальною є проблема створення такої психологічної моделі виховання підростаючої особистості, яка базувалася б не стільки на описовій процедурі реалій особистісного зростання, скільки на теоретичному осмисленні прихованих механізмів її внутрішнього світу. В побудові концепції ми виходимо з основного постулату особистісно орієнтованого підходу, а саме: відтворення таких психологічних механізмів виховання й моральної саморегуляції підростаючої особистості, які будуть активізувати процес її зростання.

В межах зазначеного підходу в нашому дослідженні реалізуються положення особистісно зорієнтованого виховання, в яких робиться наголос на розвитку в підростаючої особистості моральної самосвідомості. За цими положеннями, чим раніше (наскільки це дозволяють вікові особливості) спеціально організуються виховні впливи для осмислення моральних норм як життєвих цінностей і з цієї позиціїї усвідомлюється сутність власного Я (якості, вчинки, ціннісні ставлення до інших і самого себе), тим оптимальнішою стає орієнтація на моральну творчість вихованця, його особистісне зростання.

Спираючись на визначення особистості як автора вільних і відповідальних вчинків, доводимо його у контексті осмислення поняття “особистісне зростання підлітка”.

Особистісне зростання підлітка є процесом самоусвідомлення та ціннісного ставлення до власного Я, що актуалізує нові рівні відкриття у самого себе моральних якостей і моральних почуттів та піднімає особистість до осмисленого переживання власних дій як вільних і відповідальних вчинків.

Процес узагальнення результатів наших теоретичних та емпіричних досліджень дав змогу запропонувати цілісну модель (рис.1.) становлення моральної самосвідомості підлітка як основи його особистісного зростання.

Особистісне зростання підлітка невідривне від процесу його входження у соціальний простір (“Підліток і суспільство” та “Підліток у суспільстві”) і прийняття у ньому певної життєвої позиції. В цьому просторі зростаюча особистість підлітка, включаючись у моральні взаємини і моральну діяльність, одночасно опановує суспільну моральну свідомість та відкриває для себе нові знання про світ, інших людей і саму себе. З одного боку, суспільна моральна свідомість виступає як результат включення підлітка у міжособистісні взаємодії (діяльність, взаємини), з іншого, вона є передумовою соціалізації, оскільки бути суб'єктом моральних взаємин і діяльності можна лише за умови володіння певним рівнем суспільної моральної свідомості.