Теоретико-методологічні засади управління підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П.Драгоманова

ОЛІЙНИК Віктор Васильович

УДК 377. 114.01 : 37.015 : 371.14

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ПІДВИЩЕННЯМ КВАЛІФІКАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ПРОФТЕХОСВІТИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук України.

Науковий консультант доктор філософських наук, професор, дійсний член Академії педагогічних наук України Андрущенко Віктор Петрович, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, ректор.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Євтух Микола Борисович, Академія педагогічних наук України, академік-секретар відділення педагогіки і психології вищої школи;

доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Сисоєва Світлана Олександрівна, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, завідувач відділу педагогічних технологій та неперервної професійної освіти;

доктор педагогічних наук, професор Дьомін Анатолій Іванович, Національний аграрний університет, професор кафедри педагогіки.

Провідна установа: Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцюбинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Вінниця

Захист відбудеться “ 23 ” грудня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.01 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

Автореферат розісланий “ 22 ” листопада 2004 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.Г.Ярошенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

педагогічний профтехосвіта кваліфікація трансформація

Актуальність дослідження. Економічний розвиток України, як і будь-якої держави, значною мiрою залежить від якості робітничих кадрів. Це обумовлено впровадженням у виробництво новітніх технологій, модернізацією матеріальної бази тощо. Саме тому в розвинених країнах світу (США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Південна Корея та ін.) велика увага надається не тільки підготовці висококваліфікованих робітничих кадрів, але і залученню до цієї діяльності педагогічних працівників, які здатні забезпечити якісне навчання майбутніх спеціалістів. Водночас вирішення зазначеної проблеми неможливе без формування високоефективної системи підвищення кваліфікації (ПК) педагогічних кадрів професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ).

У нашій державі історично склалася потужна система професійно-технічної освіти (ПТО), яка вирішувала проблеми підготовки молоді до професійної діяльності на виробництві. Паралельно створювалась і функціонувала система підвищення кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти (ПК ПП ПТО), яка мала задовольнити потреби суспільства у відповідних освітніх послугах. Процес розвитку цієї системи значною мірою залежав від стратегічних і тактичних управлінських рішень та дій, які були різнорівневими і відповідали вимогам часу.

На сьогодні ситуація значно змінилася. По-перше, Україна як незалежна держава вирішує проблему створення національної системи підготовки робітничих кадрів та педагогічного потенціалу системи ПТО на нових управлінських засадах. По-друге, принципово змінилися стан і потреби суспільства, яке стало на шлях розвитку ринкової економіки. Врешті, змінилися концептуальні погляди на сутність і роль управління, відносини між суб'єктами освітнього процесу, навчальними закладами та державою, а також зміст і форми підготовки, освітні пріоритети та ін.

Дослідження зазначених проблем актуальне для всіх структурних ланок освітньої системи. Проте особливого значення воно набуває саме для професійно-технічної освіти, де склалася досить гостра проблемна ситуація, пов'язана з появою помітних суперечностей між стрімкими темпами технічного прогресу, неперервним зростанням вимог виробництва до особистісних і професійних якостей працівників, з одного боку, та інертністю системи ПТО у підготовці кадрів, здатних підняти вітчизняне виробництво до світового технологічного рівня, з іншого.

Вирішенню цієї об'єктивно створеної діалектичної суперечності мають сприяти педагогічні дослідження, пов'язані з управлінням процесом підвищення фахового рівня педагогічних кадрів системи ПТО, від яких, зрештою, залежить кваліфікаційна підготовка майбутніх робітників різних галузей виробництва.

Таким чином, виникає надзвичайно актуальна наукова проблема, яка полягає у необхідності визначити подальші шляхи розвитку системи ПТО і фахового зростання її педагогічного складу, виходячи з реалій сьогодення і орієнтуючись на перспективні завдання, визначені у провідних нормативних документах держави щодо розвитку освіти (закон України “Про освіту”, закон України “Про професійно-технічну освіту”, закон України “Про вищу освіту”, державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти, державна програма “Вчитель”).

Ця проблема має ще один науковий аспект, безпосередньо пов'язаний з таким актуальним питанням, яке сьогодні в педагогічних наукових пошуках виходить на перший план - навчанням дорослих. Психолого-педагогічна наука, яка до недавнього часу вкрай неуважно ставилася до цієї проблеми, сьогодні визначає її як пріоритетну. Передусім, це стосується визначення цілей, змісту, форм, методів, технологій навчання, мотивації особистісного і фахового розвитку тощо. Саме фаховому розвитку сьогодні приділяється особлива увага. Адже вихід України з кризового економічного стану значною мірою залежить від темпів зростання якості її кадрового потенціалу.

У вирішенні цих завдань провідна роль відводиться навчальним закладам післядипломної освіти (НЗ ПО), оскільки саме вони забезпечують фахове зростання кадрів.

Останнім часом у суспільстві виникли нові тенденції, які також визначають особливості системи ПК, а саме:

необхідність постійної орієнтації на запити виробництва, яке поступово виходить з кризового стану і вимагає принципової технологічної та управлінської модернізації;

виникнення ринку освітніх послуг, що обумовлено відсутністю повноцінного державного замовлення, і, як наслідок, вимагає від закладів післядипломної освіти самостійності у формуванні контингенту спеціалістів, котрі потребують підвищення кваліфікації;

збільшення вимог до якості ПК спеціалістів у зв'язку з виникненням конкурентного середовища на ринку праці;

поширення платних освітніх послуг.

З огляду на зазначене, виникає необхідність у розв'язанні двох груп ключових завдань щодо зростання якості фахової підготовки спеціалістів. Перша група передбачає виявлення наукових засад діяльності навчальних закладів ПО в умовах ринкового середовища, що постійно змінюється, з метою адаптації змісту навчання як до безпосередніх потреб, так і до прогнозованих (стратегічних) змін і запитів суспільства.

Друга група завдань полягає в розробленні науково-методичного інструментарію і запровадженні механізмів забезпечення високої якості ПК та перепідготовки кадрів шляхом удосконалення управління відповідними навчальними закладами. Значне місце тут належить діяльності викладацького складу системи ПО, зростанню їхнього професійного статусу. Адже діяльність викладача, який працює з дорослими, характеризується більшою складністю, підвищеним ступенем емоційного напруження, значно вищим рівнем відповідальності, вимагає більших затрат на попередню підготовку до занять, а отже, високого рівня кваліфікації.

Вирішення зазначених завдань вимагає розробки концептуальних засад ефективного функціонування закладів ПО в нових умовах, насамперед, впровадження в практику ПО механізмів стратегічного менеджменту, заклавши на його засадах методологічні і методичні основи адаптивного управління фаховим зростанням кадрів. Адже питання управління цією сферою ще не стало предметом наукових досліджень. Водночас є очевидним, що система ПТО переживає кризовий стан, який значною мірою обумовлений її низьким кадровим потенціалом, що в свою чергу є причиною відставання підготовки кваліфікованих робітників від потреб суспільства. Вийти з цієї кризи неможливо без реформування діяльності як самої системи ПТО, так і закладів ПО, які забезпечують фахове зростання педагогічних працівників ПТО.

Розв'язанню зазначених вище протиріч спрямоване дане дослідження. У дисертації узагальнено результати десятирічної роботи автора з визначення концептуальних підходів до управління ПК ПП ПТО, що відповідають цілям ринкової економіки, принципам гуманізації, демократизації, інтеграції педагогічної науки, виробництва й освіти.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до планів НДР Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України (ЦІППО) і є складовою теми “Теорія і практика удосконалення кваліфікації керівних та педагогічних працівників освіти” та Донецького інституту післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників АПН України (ДІПО ІПП ) в розробці теми “Система неперервної освіти керівних і інженерно-педагогічних працівників навчальних закладів профтехосвіти”, зокрема: “Професійний розвиток педагогічних працівників в умовах реформування освіти” (№ держреєстрації 0199U004224); “Зміст і організація дистанційної післядипломної педагогічної освіти” (№ держреєстрації 0199U004318).

Тема затверджена на засіданні вченої ради Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України (протокол № 2 від 20 січня 2000 року) і узгоджена в бюро Ради з координації наукової діяльності в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №2 від 20 березня 2000 року).

Об'єкт дослідження - система підвищення кваліфікації педагогічних працівників ПТО в контексті її історичного становлення і розвитку.

Предметом дослідження виступають зміст і структура управління системою та процесом підвищення кваліфікації педагогічних працівників ПТО.

Метою дослідження є розробка та експериментальна апробація концептуальних засад управління підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти шляхом вивчення історичних тенденцій розвитку системи ПТО на всіх рівнях управлінської вертикалі .

Концепція дослідження. Провідна ідея дослідження полягає в тому, що подальше удосконалення змісту і структури управління ПК ПП ПТО може бути забезпечене на основі розгляду відповідного процесу управління як певної соціальної системи, яка водночас є підсистемою декількох більш узагальнених систем: освіти, виробництва, культури та суспільства в цілому. Виступаючи органічною складовою цих систем, ПК ПП ПТО на сучасному етапі розвитку суспільства вимагає управління, яке грунтується на принципах парсипативності, гнучкості, відкритості, доступності тощо.

Визнання за процесом управління ПК ПП ПТО статусу системного об'єкта виявляє нові ракурси його аналізу як основи подальших прогресивних перетворень: взаємозв'язку і взаємодії його структурних елементів; механізмів інтегрування у навколишнє полісистемне середовище; умов забезпечення цілісності функціонування у контексті множинних системних проекцій; ієрархічної будови системи; шляхів забезпечення дієвості і взаємоузгодженості всіх рівнів (горизонтальний - вертикальний), видів (централізований - децентралізований), типів (стратегічний - оперативний) управління; засобів аналізу і модернізації стану системи (цілепокладання, зміст і структура).

Виявлення перспективних напрямів подальшого удосконалення процесу управління системою ПК ПП ПТО можливе шляхом взаємоузгодження інтересів основних користувачів відповідних освітніх послуг: педагога, який задовольняє свої потреби в особистісному і професійному зростанні; певного навчального закладу та галузі ПТО в цілому, які прагнуть підвищити свій кадровий потенціал як головну умову ефективності функціонування; виробництва - рівень якого значною мірою залежить від фахової кваліфікації робітничих кадрів, яких готує система ПТО.

Виходячи з концептуальної ідеї, сформульовано основні припущення, які вимагають теоретичного обґрунтування і підлягають експериментальній перевірці.

Подолання історичних наслідків і сучасних деформацій управлінської системи можливе шляхом збереження за системами ПТО та ПК ПП ПТО державного статусу з максимальним урахуванням можливостей ринкового суспільства.

Ефективне вирішення складних проблем модернізації управління системою ПК ПП ПТО можливе на основі оперативної і стратегічної модернізації змісту як об'єкта управління (зміст і форми ПК), так і процесу управління (гнучке співвідношення тенденцій централізації і децентралізації). У свою чергу, науковий супровід процесу управління передбачає постійне здобуття інформації про стан об'єктів управління та тенденцій їх розвитку, що може бути забезпечене шляхом налагодження управлінської експертизи на основі кваліметричних моделей та відповідних методик.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що розробка теоретико-методологічних засад управління підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти, досягається :

- забезпеченням відповідних управлінських механізмів, що не лише відображають потреби педагогів у фаховому зростанні, але й зумовлюються більш загальними потребами виробництва та організаційною перебудовою суспільства;

- наданням управлінню підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти типових ознак підсистеми, що функціонує у межах системи загального управління освітою;

- спрямуванням процесу підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти на реалізацію управління освітою та фаховим зростанням кадрів ПТО з урахуванням специфіки функціонування кожного із зазначених об'єктів.

Завдання дослідження:

1. Виявити стан дослідженості та наукові надбання національної і світової педагогічної теорії і практики з проблеми становлення і розвитку системи ПК ПП ПТО та процесу управління нею.

2. Визначити і проаналізувати соціально-економічні чинники, історичні тенденції та теоретичні засади управління ПК ПП ПТО в контексті загальної методології управління.

3. Здійснити системний аналіз процесу управління ПК ПП ПТО у змістовному і структурному ракурсах.

4. Визначити найважливіші складові реформування і модернізації процесу управління ПК ПП ПТО: стратегічні (принципи), тактичні (типи, види) та оперативні (форми, методи, засоби) .

5. Шляхом теоретичного моделювання розробити концептуальні моделі управління ПК ПП ПТО (змістову, організаційну, структурну, методичну), що узагальнюють результати теоретичного аналізу і сприяють визначенню перспективних шляхів модернізації процесу управління галуззю.

6. Виокремити й експериментально перевірити засоби модернізації процесу управління ПК ПП ПТО на засадах кваліметричної експертизи та технологій відкритої освіти і дистанційного навчання.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія пізнання з її діалектичними принципами всезагального взаємозв'язку, неперервності розвитку, ідеї гуманістичного розуміння людини як визначальної цінності суспільства; методологія системного підходу, методологія діяльнісного підходу з ідеєю цілісного формування особистості в практичній діяльності; ідея управління за кінцевими результатами.

Вихідними положеннями, покладеними в основу концептуальної розробки дослідження, є принципи полікультурності індивіда; плюралістичного сприйняття ним образу навколишнього світу; розуміння особистості педагога як суб'єкта історичного прогресу і процесу саморозвитку; неперервності педагогічної освіти; саморегулювання складних систем.

Теоретичним підґрунтям дослідження слугували педагогічні ідеї та положення Я.А.Коменського щодо неперервної освіти, які грунтуються на врахуванні індивідуальних потреб людини, а також концептуальні підходи щодо концепції неперервної освіти, обґрунтованої в 1965 році на конференції ЮНЕСКО П.Ленграндом, яка набула подальшого розвитку у працях відомих вчених, як зарубіжних (А.Гартунг, А.Корреа, П.Шукла, М.Богдан, Р.Дейв, К.Дьюк, Т.Ла Белл, Е.Джелпі, Д.Кареллі, А.Кроплі, Б.Суходольський та ін.), так і вітчизняних (О.С.Аббасова, С.Я.Батишев, А.П.Бєляєва, А.П.Владиславлєв, Л.П.Вовк, Б.С.Гершунський, Г.Є.Гребенюк, А.І.Дьомін, М.Б.Євтух, В.Г.Кузь, Н.В.Кузьміна, В.С.Ледньов, О.Г.Мороз, Н.Г.Ничкало, В.Г.Онушкін, В.Г.Осипов, В.Ф.Паламарчук, О.Я.Савченко, С.О.Сисоєва, В.О.Сухомлинський, О.В.Сухомлинська, Є.П.Тонконога, П.В.Худомінський, Н.М.Чегодаєв, О.Т.Шпак, М.Д.Ярмаченко, О.Г.Ярошенко та ін.).

У процесі обґрунтування теоретичних передумов дослідження до уваги взято також напрацювання науковців з проблем: філософії освіти (В.П.Андрущенко, С.І. Гессен, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень, В.С.Лутай та ін.); освіти дорослих (С.Г.Вершловський, В.С.Збаровський, В.І.Подобєд та ін.); синергетичного та акмеологічного підходів (Т.П.Григор'єва, Л.Я.Зоріна, О.М.Князєва, С.П.Курдюмов, М.Ноулз, І.Пригожин, Л.Турос, Р.Хавігерст, Г.Хакен та ін.); порівняльної педагогіки (Н.В.Абашкіна, Ф.Бухбергер, М.В.Кларін, З.О.Малькова, Л.П.Пуховська та ін.); менеджменту (Г.А.Дмитренко, Г.Пітерс, Р.Уотермен, Ф.Тейлор, В.А.Трапезніков, А.Файоль та ін.); управління освітою (Ю.К.Бабанський, В.І.Бондар, Ю.А.Конаржевський, В.Ю.Кричевський, В.І.Луговий, В.І.Маслов, В.С.Пікельна, М.М.Поташник, В.А.Співак, П.І.Третьяков, Є.М.Хриков, М.І.Шкіль та ін.); удосконалення післядипломної педагогічної освіти (Є.С.Барбіна, Н.М.Бібік, І.П.Жерносек, Н.Л.Коломінський, М.Ю.Красовицький, С.В.Крисюк, В.Ю.Кричевський, А.І.Кузьмінський, В.І.Куценко, М.І.Лапенок, Н.Г.Протасова, Т.І.Сущенко та ін.); психологічної підготовки слухачів в умовах підвищення їхнього фахового рівня (І.В.Ващенко, Н.І.Карасьова, Л.М.Карамушка, О.І.Киричук, Л.М.Кравченко, О.Ю.Панасюк, В.А.Семиченко, Н.А.Ситникова та ін.); підвищення кваліфікації педагогічного персоналу у ПТО (А.М.Гуржій, В.О.Зайчук, В.С.Збаровський, Р.Д.Каверіна, І.П.Кузьмін, В.М.Максимова, В.М.Мордуховська, А.С.Нікуліна, Н.В.Пашкова, В.А.Саюшев, Л.І.Шевчук та ін.)

Методи дослідження. У роботі здійснено комплексне використання таких методів: системно-історичного (для розгляду історичних передумов та еволюції системи неперервної освіти); логіко-історичного, хронологічного й діахронного (для опису процесу створення і розвитку системи вітчизняної профтехосвіти та ПК педагогічного й управлінського персоналу); функціонально-структурного аналізу (для опису організаційних етапів та заходів формування і розвитку системи ПТО та ПК педагогічного й управлінського персоналу в Україні); морфологічного аналізу й синтезу складних систем (для аналізу і систематизації принципів неперервної освіти, розробки схеми основних принципів функціонування системи фахового зростання педагогів); аналізу і синтезу, абстрагування, ідеалізації, формалізації та узагальнення (для систематизації і формулювання висновків, рекомендацій і визначення шляхів подальших досліджень проблеми ПК ПП ПТО).

Джерельну базу склали наукові дослідження з педагогіки і суміжних наук, праці вітчизняних і зарубіжних авторів у галузях педагогіки, психології, філософії, управління, економіки, а також архівні матеріали, в тому числі матеріали фонду Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Державного комітету Ради Міністрів УРСР з професійно-технічної освіти, Міністерства освіти і науки України, ЦІППО АПН України, ДІПО ІПП АПН України. Вивчались матеріали періодичних видань, бюлетенів, статистичні дані та ін.

Організація дослідження. Дослідження проводилося поетапно. На першому етапі (1994 - 1997 рр.) було вивчено стан розробленості досліджуваної проблеми в теорії і практиці: проаналізовано філософську, педагогічну й психологічну літературу, а також літературу з управління та економіки; архівні матеріали; існуючу практику організації ПО педагогічних працівників в Україні та за рубежем. Визначено напрями науково-педагогічного пошуку, його об'єкт, предмет, мету та завдання, сформульовано робочу гіпотезу і розроблено програму дослідження.

На другому етапі (1998 - 2000 рр.) проведено систематизацію й узагальнення отриманих результатів, розроблено засади оцінювання діяльності закладів ПО з використанням кваліметрії, обґрунтовано моделі управління і перспективні напрями розвитку системи ПК ПП ПТО.

На третьому етапі (2001 - 2004 рр.) здійснено впровадження в практику концептуальних засад управління ПК ПП ПТО, узагальнено результати дослідження, визначено ефективність проведеної роботи, зроблено теоретичні висновки, оформлено текст дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні вперше розв'язано проблему визначення наукових основ управління (загальнотеоретичний підхід до управління як соціально-системного явища, методологічні принципи, концептуальні засади модернізації, методика організації, особливості та умови розвитку) ПК ПП ПТО. В широких хронологічних межах (кінець 30-х років ХХ початок ХХІ століття) на основі комплексного соціально-історичного аналізу розглянуто еволюцію теорії і практики реалізації принципу неперервної освіти у її важливій ланці - ПК ПП ПТО. Виділено тенденції та етапи розвитку цієї системи в Україні, показано надбання і трансформації, які відбувались на теренах становлення української національної державності.

На ґрунті системного підходу визначено теоретико-методологічні засади управління ПК ПП ПТО як окремою підсистемою загальної системи освіти України в умовах трансформації суспільства. Шляхом аналізу визначальних чинників управлінської діяльності сформульовано вимоги і завдання щодо комплексного вирішення проблеми управління ПК ПП ПТО на рівнях його цілепокладання, цілереалізації та на рівні безпосереднього управління - загальносистемні для освіти в цілому та конкретносистемні для ПТО. Запропоновано трирівневу систему принципів управління неперервним ПК ПП ПТО.

Встановлено взаємодію і послідовність реалізації провідних принципів функціонування системи фахового зростання педагогів ПТО за такою концептуальною схемою: планомірне управління ПК > зацікавленість педагогів у фаховому зростанні, відповідальність навчального закладу за якість освіти варіативність змісту, форм і видів освіти, орієнтація на розвиток творчості педагога під час ПК > введення педагога у сучасний культурний та інформаційних простір.

Подальшого розвитку дістали концептуальні та організаційно-методичні засади управління розвитком системи ПК ПП ПТО в сучасних умовах.

Теоретичне значення дослідження полягає: в обґрунтуванні сучасних методологічних позицій щодо розвитку теорії і практики ПК ПП ПТО в контексті становлення системи неперервної освіти; у встановленні періодизації розвитку вітчизняної системи управління фаховим зростанням педагогічних кадрів ПТНЗ; у розкритті відповідних закономірностей, рушійних сил, суперечностей та тенденцій; у розробці моделі неперервної освіти фахівців ПТО як специфічної форми взаємодії особистих інтересів індивіда і соціально-економічних інтересів держави та визначенні головних суперечностей у потребах суб'єктів зазначеної взаємодії; у виявленні методологічних особливостей принципів управління ПК ПП ПТО; в обґрунтуванні концептуальних та організаційно-методичних засад модернізації системи управління ПК ПП ПТО в умовах державотворення; у розробці теоретичного підґрунтя управління розвитком цієї системи на цільових засадах; у визначенні умов, змісту, методів та засобів організації управління якістю фахового зростання відповідної категорії працівників; в обґрунтуванні оптимальної технології ПК ПП ПТО на основі моделей відкритої освіти і дистанційного навчання; в окресленні та конкретизації подальших напрямів науково-дослідної і практичної діяльності щодо оптимізації управління цією системою.

Практичне значення одержаних результатів. На основі результатів дослідження розроблено та впроваджено навчальні плани ПК ПП ПТО, навчально-методичні комплекси ПК директорів ПТНЗ за дистанційною формою навчання та підготовки організаторів дистанційного навчання (ДН) для системи післядипломної педагогічної освіти, науково-методичний посібник “Управління розвитком системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників професійно-технічної освіти”, навчальний посібник “Дистанційне навчання в післядипломній педагогічній освіті”, методичні рекомендації та цикл лекцій з організації ПК педагогічних кадрів на дистанційній основі, запропоновано методику розрахунків ефективності діяльності закладів ПО та якості підготовки кадрів.

Одержано підтвердження позитивних результатів використання вказаних робіт у практиці закладів післядипломної освіти України.

Встановлені особливості управління ПК ПП ПТО можуть бути використані науковцями, методистами, керівниками і викладачами ВНЗ, практичними працівниками ПТНЗ, а також у галузевих навчальних закладах освіти дорослих.

Впровадження результатів дослідження. Положення, висновки й рекомендації, розроблені на основі узагальнення дослідницьких матеріалів, упроваджено в практику державного управління підвищенням кваліфікації педагогічних кадрів освіти Департаменту розвитку професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки України, Науково-методичного центру профтехосвіти Міністерства освіти і науки України, обласних управлінь освіти і науки облдержадміністрацій, закладів післядипломної освіти, вищих навчальних закладів, професійно-технічних навчальних закладів (довідки: Міністерства освіти і науки України №1/11-3761 від 23.07.04; ДІПО ІПП АПН України № 174 від 29. 06.04; ЦІППО АПН України №01-14/684 від 27.09.04; Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів №250 від 04.06.04; Луганського інституту післядипломної педагогічної освіти №184 від 07.06.04; Української інженерно-педагогічної академії №101-01-4 від 15.07.04; Харківського обласного центру професійно-технічної освіти №01-81 від 17.03.04; Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників у Хмельницькій області №44 від 14.05.04; Севастопольського центру професійно-технічної освіти №134 від 10.03.04).

Протягом усього періоду теоретико-експериментальної роботи автор особисто брав участь в апробації та практичній реалізації розроблених положень і рекомендацій у процесі викладацької й науково-методичної діяльності в ЦІППО АПН України, під час надання науково-консультативної й методичної допомоги працівникам освіти.

Особистий внесок автора полягає в теоретичному обґрунтуванні управління ПК ПП ПТО, визначенні концептуальних засад і цілей, можливостей їх досягнення і змісту фахового зростання педагогічних кадрів ПТО на основі розгляду об'єкта дослідження на методологічному, загальнонауковому, конкретно науковому та процесуальному рівнях і експериментальній перевірці ефективності розробленої моделі управління ПК ПП ПТО; у безпосередній організації і проведенні всіх етапів дослідження.

У публікаціях, написаних у співавторстві, авторові належить розробка вихідних концептуальних ідей, визначення тенденцій розвитку досліджуваної системи, збір і інтерпретація емпіричних даних щодо стану та розвитку галузі ПТО та ПК педагогічних працівників, теоретичні узагальнення та висновки.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена методологічним обґрунтуванням його вихідних позицій, застосуванням комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, меті й завданням дослідження; тривалою дослідно-експериментальною роботою, кількісним та якісним аналізом здобутих результатів, а також позитивними наслідками їх впровадження.

Апробацію результатів дослідження здійснено шляхом участі та виступів автора на:

Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Управління національною освітою в умовах становлення і розвитку української державності” (Київ, жовтень 1998 р.), “Освітня система сільського регіону: проблеми та перспективи розвитку” (Біла Церква, квітень 2000 р.), “Післядипломна освіта: перспективи розвитку” (Київ, листопад 2000 р.), “Сучасні підходи реформування освіти” (Кіровоград, квітень 2001 р.), “Теоретичні і методичні проблеми підготовки педагога професійної школи до впровадження інноваційних та інформаційних технологій навчання” (Київ, травень 2001 р.), “Професіоналізм педагогічних кадрів: сучасні підходи, концепції, досвід” (Ніжин, вересень 2002 р.), “Сьогодення і майбутнє системи профтехосвіти України” (Алупка, жовтень 2003 р.), “Могилянські читання 2003” (Миколаїв, 2003 р.); Всеукраїнському з'їзді працівників освіти (Київ, жовтень 2001 р.);

Всеукраїнських науково-практичних семінарах для керівників закладів післядипломної освіти: “Система педагогічної освіти та педагогічні інновації” (Київ, червень 2001 р.), “Управління закладами освіти в сучасних умовах” (Херсон, березень 2002 р.), “Економічна освіта в системі підвищення кваліфікації керівних та педагогічних кадрів” (Ялта, липень 2002 р.), “Гендерна просвіта в системі підвищення кваліфікації резерву керівників закладів освіти України” (Севастополь, червень 2003 р.);

Міжнародних науково-практичних конференціях, семінарах, симпозіумах: “Управління якістю професійної освіти” (Артемівськ, квітень 2001 р., Донецьк, квітень 2002 р.), “Професіоналізм викладача вищої школи: освітні технології” (Миколаїв, червень 2003 р.), “Філософія освіти і гуманітарно-технічна еліта” (треті кримські педагогічні читання) (Сімферополь, вересень 2003 р.), міжнародних конференціях та семінарах за програмою підтримки вироблення стратегії реформування освіти “Аналітичні дослідження у формуванні національної освітньої політики” (Київ, липень 2001 р.), “Роль аналітичних досліджень у формуванні національної освітньої політики” (Київ, вересень 2001 р.), “Інновації у вищій освіті” (Київ, травень 2003 р.), білорусько-українському семінарі “Теорія і практика розвитку інститутів післядипломної педагогічної освіти у період глобальних змін” (Мінськ, вересень 2003 р.), першому міжнародному симпозіумі “Проблеми розвитку післядипломної педагогічної освіти в сучасному суспільстві” (Київ, жовтень 2002 р.); другому міжнародному симпозіумі “Економічна освіта в системі підвищення кваліфікації педагогів: розвиток партнерства” (Київ, вересень 2004 р.), науково-практичних семінарах з керівниками закладів післядипломної педагогічної освіти (2000-2004 рр.); щорічних звітних наукових конференціях Українського інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти Міністерства освіти України (1995-1996 рр.), Державної академії керівних кадрів освіти (1997-1998 рр.) та Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України (1999-2003 рр.).

Організація та результати дослідження неодноразово обговорювались на засіданнях президії АПН України, учених радах Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України, засіданнях кафедр менеджменту освіти та систем відкритої освіти ЦІППО.

Публікації. Основні результати дослідження відображені в 48 публікаціях, з них в 44 одноосібних наукових та науково-методичних працях, у тому числі: 1 монографії (37,4 ум. друк. арк.), 1 навчальному та 1 науково-методичному посібниках, 3 науково-методичних рекомендаціях, 36 статтях у провідних наукових фахових виданнях, журналах і збірниках наукових праць та ін.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (431 найменування, з них 23 - іноземними мовами, 53 - архівних), 10 додатків. Загальний обсяг роботи 489 сторінок. Основний зміст дисертації викладено на 397 сторінках. Дисертація містить 30 рисунків та 42 таблиці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, розкрито сутність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання і гіпотезу, окреслено хронологічні межі дослідження, охарактеризовано наукову новизну, теоретичні й методологічні основи та методи, висвітлено теоретичне й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та впровадження.

У першому розділі - “Еволюція теорії і практики підвищення кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти” - проаналізовано стан дослідженості і практичної розробки проблеми, включаючи світовий досвід. Розкриваються загальні теоретичні та методичні основи ПК ПП ПТО в контексті ідеї неперервної освіти. На основі історико-логічного аналізу висвітлюється генезис ідеї неперервності освіти, розкриваються етапи та стадії розвитку провідних концептуальних ідей та організаційних форм, доводиться, що характерною особливістю розгляду неперервної освіти як соціального явища є, насамперед, розуміння його як складного і тривалого процесу адаптування індивіда до реалій професійного та громадського буття в навколишньому середовищі. Відповідно до сучасних теоретичних уявлень, неперервна освіта розглядається як складний інтегративний процес, реалізація основних функцій якого набуває певних стійких ознак: природного поступального процесу передачі накопичених знань і вмінь від покоління до покоління; індивідуального характеру збагачення знань і досвіду кожної людини, її переходу від одного ступеня освіченості до іншого, більш високого; сприяння процесу формування цілісної, всебічно та гармонійно розвиненої особистості, забезпечення неперервного розвитку її професійних і громадянських якостей.

Наводиться визначення неперервної освіти як закономірного суспільного явища, за яким освіта кожного індивіда стає основним ресурсом створення справді гуманістичного суспільства. Розкриваються світовий досвід організації процесу професійного зростання працівників, моделі ПК фахівців у провідних країнах світу.

Концептуально обґрунтовується модель неперервної освіти на засадах взаємодії особистих інтересів індивіда та соціально-економічних інтересів держави, за якою досягнення оптимального результату цієї взаємодії або її збалансування має відбуватися на основі взаємоузгодження технократичного і гуманістичного підходів до освіти.

На основі розробленої моделі сформульовано ряд положень, принципово важливих для подальшого розвитку концептуальних засад професійного навчання, а саме: а) незалежно від об'єктивної потреби суспільства у домінуванні одного з визначених підходів, треба не ігнорувати, а враховувати суперечності, що виникають у процесі його реалізації; б) вирішувати суперечності, що виникають внаслідок зіткнення інтересів людини і держави; в) враховувати, що будь-яке концептуальне вирішення проблеми неперервної освіти є певною теоретичною ідеалізацією, практичне втілення якої неможливе без вирішення ряду проблем: управління процесом неперервної освіти, його науково-методичного і кадрового забезпечення, розвитку матеріально-технічної бази тощо, - які за своєю природою є сукупністю суперечностей, що виникають внаслідок зіткнення соціально-економічних інтересів держави та особистих інтересів індивіда.

ПО, що супроводжує людину протягом усієї її професійної діяльності, є найтривалішим етапом неперервної освіти, основне завдання якого - забезпечити оптимальні можливості адаптування кадрів до швидко змінюваної дійсності, стрімких темпів розвитку суспільства (культури, науки, техніки) та її виробничої сфери (технологій управління і виробництва). Саме ПО як багатофункціональна система збагачення професійної й загальної культури спеціалістів здатна виконувати функцію ініціювання прогресу наукового знання і виробництва. Розглядається природа і сутність самоосвіти як неперервного усвідомленого процесу інтелектуальної діяльності людини, пов'язаної з опануванням і відтворенням загальнолюдської культури під час формування своєї індивідуальної культури.

Визначено специфіку неперервної освіти педагогічних кадрів ПТО, зокрема: базові теоретико-методологічні положення щодо особливостей реалізації принципу неперервності в ПТО; комплексне визначення категорії “неперервна освіта педагогічних кадрів ПТО”; формулювання мети і завдань неперервного фахового зростання кадрів ПТО як соціально зумовленого явища та обґрунтування закономірностей і законів його розвитку; розкриття основоположних принципів самоорганізації й управління системою неперервної освіти працівників ПТО; розроблення відповідної методичної бази.

Обґрунтовано схему взаємодії основних принципів, що становлять стратегічну основу функціонування системи післядипломної педагогічної освіти. На підставі наведеної схеми описано концептуальну стратегію, спрямовану на забезпечення діалектичного взаємозв'язку, взаємодії і взаємодоповнення умов реалізації основних принципів у функціонуванні сучасної системи фахового зростання педагогів.

У розділі зазначено, що вирішення основних теоретичних питань ПО фахівців взагалі та ПК педагогічного персоналу ПТНЗ зокрема, доцільно здійснювати з урахуванням таких аспектів: по-перше, ПО є складною, відкритою, цілісною динамічною системою; по-друге, ця система активно взаємодіє як з іншими системами навколишнього середовища, так і з мегасистемою - неперервною освітою в цілому; по-третє, є необхідність розглядати системи ПК ПП ПТО в контексті набуття працівниками нових умінь і навичок, опанування педагогічного та управлінського досвіду; по-четверте, ПК ПП ПТО найефективніше сприятиме здійсненню цілеспрямованого впливу на працівника на основі подолання розриву між його наявним професійним рівнем і рівнем, який відповідає сучасним вимогам до конкретної посади (педагогічної або керівної).

Встановлено, що в більшості розвинутих країн в останні десятиріччя минулого століття почали активно формуватися національні системи ПК педагогічних кадрів, виросли інвестиції в ПО, що значною мірою сприяло забезпеченню адаптації спеціалістів до будь-яких змін. Ефективність післядипломної підготовки досягається при різних національних моделях її організації. Найбільш розвиненими на сьогодні можна вважати системи ПК педагогічних кадрів ряду європейських країн, США та Японії. Так, у Німеччині, з притаманним їй дуальним підходом, ідею постійного професійного зростання педагогічних кадрів і контроль за цим процесом як у професійних школах, так і безпосередньо на виробництві, відображено в нормативних актах про підготовку спеціалістів. У Франції ПК організовано як у напрямі оновлення знань педагогічних працівників з основних предметів, так і з метою задоволення запитів працівників освіти з окремих проблем навчання та виховання. В Австрії, Бельгії, Нідерландах, Норвегії, Швеції і Фінляндії право працювати у закладах ПТО надається спеціалістам з базовою педагогічною освітою. В Іспанії, Італії, Греції, Португалії вся підготовка педагогічних кадрів для системи ПТО здійснюється саме в системі післядипломного навчання. У Японії розвиток цілісної системи ПК кадрів знаходиться під наглядом уряду та місцевих структур самоуправління і спрямований на раціональне використання вкладених у неї ресурсів. У США головну увагу зосереджено на підготовці й ПК працівників освіти за навчальними програмами, що грунтуються здебільшого на концепції розвитку людських ресурсів та підготовці керівників-лідерів, а основні зусилля спрямовано на засвоєння прогресивних технологій навчання.

У цілому сучасні системи ПК педперсоналу в зарубіжних країнах спрямовані переважно на: створення для педагогічних працівників сприятливих умов, за яких їхні особисті інтереси співпадають з інтересами держави і суспільства; забезпечення гнучкості і варіативності видів і форм фахового зростання для підвищення конкурентноздатності, можливостей соціального адаптування і творчої самореалізації педагогів; підвищення відповідальності спеціалізованих навчальних закладів і викладачів за виконання соціальних завдань; переорієнтацію освітянських національних систем підвищення кваліфікації педперсоналу зі стратегії безпосереднього реагування на потреби та запити виробництва на стратегію перспективно спрямованого управління їх функціонуванням і розвитком.

Дослідження історії створення і розвитку системи ПТО та ПК педагогічного й управлінського персоналу у вітчизняному досвіді показало, що до 30-х рр. ХХ століття в Радянському Союзі, а отже, і в Україні, незважаючи на те, що вона була однією з найбільш розвинутих республік, спостерігалася недостатня увага з боку уряду, відповідних міністерств та відомств до проблеми управління професійно-технічною освітою. Питання підготовки і ПК керівних та педагогічних кадрів для цієї системи вирішувалися, в основному, на рівні обласних управлінь ПТО та окремих виробничих підприємств. Неможливість створити цілісну систему ПТО за умов невпорядкованості економічних і людських ресурсів та відсутність державної моделі результативного управління нею значною мірою стримували у той час її розвиток.

Початком процесу цілеспрямованого управління системою ПТО в Україні на державному рівні можна вважати створення у 1940 р. Республіканського управління трудових резервів, в результаті діяльності якого було сформовано ремісничі, залізничні училища і школи фабрично-заводського учнівства, дібрано для них викладачів і майстрів виробничого навчання з числа кращих спеціалістів підприємств та започатковано розробку системи підвищення їхньої педагогічної кваліфікації.

У дисертації розглянуто зміни, що відбувались у системі управління ПК ПП ПТО, визначено якісно відмінні етапи її становлення і розвитку.

Проведений у першому розділі теоретичний аналіз дає також можливість стверджувати, що система ПК ПП ПТО складалась під впливом двох основних механізмів розвитку: у сорокові - дев'яності роки ХХ століття, незважаючи на наявність як екстенсивних, так інтенсивних змін, основним чинником було поступове, хоча і нерівномірне, удосконалення техніки та технологій різних галузей виробництва. Це, в свою чергу, породжувало потреби у більш кваліфікованих робітничих кадрах і вимагало постійного зростання професійного рівня керівного і педагогічного персоналу самої системи ПК, яка вимагала цілеспрямованого керування цим процесом з боку держави та відповідного фінансового і матеріального забезпечення. У дев'яності роки і до сьогодення основним чинником розвитку системи став перегляд концептуальних засад освіти, що обумовило необхідність системно розглядати будь-яку її складову в контексті ідей неперервності, самоорганізації, людиновідповідності, доступності, варіативності. Зміни в суспільно-політичному житті України, які відбулися на початку 90-х рр., зорієнтували діяльність відповідних освітніх закладів і науковців на розробку та впровадження в життя ідей гуманістично зорієнтованої педагогіки, за якими людина, її інтереси та потреби мають бути в центрі усіх соціально-економічних планів, проектів і дій держави.

Нові соціально-економічні реалії розвитку України сприяли розгортанню наукових досліджень у напрямі створення цілісної системи ПК ПП ПТО, подальшого обґрунтування ролі і місця неперервної освіти в професійному становленні спеціалістів. Особливістю розгорнутого у цей час наукового пошуку стала пильна увага до питань оптимізації процесу фахового зростання та перепідготовки інженерно-педагогічних кадрів, обґрунтування блочно-модульної технології навчання на курсах, підвищення соціального статусу педагога, соціалізації педагогічних кадрів ПТО, формування їхньої педагогічної культури, визначення оптимальних методів та засобів морального і матеріального заохочення до подальшого фахового зростання в умовах ринкових відносин.

У другому розділі - “Методологічні засади управління підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти за умов трансформації суспільства” - на основі проведеного теоретичного аналізу специфіки процесу управління ПК ПП ПТО обґрунтовується необхідність створення нового типу управління фаховим зростанням педагогічних працівників ПТО, зумовлена переходом України до нової соціальної системи.

Доведено, що всебічний науковий аналіз управлінських проблем забезпечення якості ПК ПП ПТО повинен містити послідовний розгляд загальносистемних і власне системних вимог та особливостей на таких рівнях: освітньої галузі в цілому і специфіки її управління; галузі ПТО; системи підготовки та ПК педагогічних кадрів ПТО.

На засадах системного підходу розглядається проблема перебудови управління ПК ПП ПТО як складною соціальною системою, модель якої має містити такі блоки: блок цілепокладання, блок засобів цілepeалізaції і блок рівнів управління.

Зміст блоку цілепокладання охоплює розгляд:

а) завдань, поставлених на сьогодення перед освітою взагалі, системою ПТО зокрема та цілей системи ПК, сформульованих з урахуванням зазначених завдань;

б) розподілу ресурсів, що склався, наявних можливостей переведення системи ПТО на розв'язання нових актуальних завдань, критеріїв (кваліметричних показників) контролю доцільності й продуктивності реформ для оцінки впроваджуваних інновацій та ефективності відповідних управлінських рішень.

Блок засобів цілереалізації висвітлює:

а) проблему законотворення, тобто визначення й опрацювання правових механізмів та нормативних організаційних форм, що регулюють діяльність закладів ПТО;

б) економічні чинники;

в) соціально-психологічні аспекти, передусім зацікавленість керівників та працівників закладів ПТО у підвищенні фахового й педагогічного рівня;

г) нові форми організації процесу навчання (насамперед нові навчальні технології).

У межах блоку рівнів управління здійснюється розгляд:

а) змін, що відбуваються на різних ієрархічних рівнях управління та їх взаємоузгодження;

б) взаємодії системи ПК ПП ПТО з галузями, що нею обслуговується.

У розділі акцентовано увагу на принципових змінах, що відбуваються на рівні державотворення під впливом переходу на якісно нові механізми господарювання. Докорінна перебудова соціального середовища обумовлює необхідність відповідного реформування всіх його галузей, у тому числі зміни поглядів на роль і місце соціально-виробничої системи ПТО та її кадрового потенціалу в новому економічному середовищі, шляхи її адаптування до умов ринку. Узгодженість зовнішніх і внутрішніх вимог та інтересів забезпечується передусім управлінням, яке реалізується і через державні механізми, і на рівні діяльності конкретних навчальних закладів. Цим обумовлюється актуальність визначення оптимальних засад управління галуззю, яке б органічно поєднувало переваги централізованого механізму з децентралізацією, оскільки і світовий досвід в цілому, і досвід реформування економіки й освіти, набутий нашою державою, свідчить, що ці механізми у відриві один від одного існувати не можуть.

Підкреслюється, що особливостями ПТО як соціального явища є її належність до освітньої системи (видова ознака) та водночас - професійно-технічна спрямованість (родова ознака), що обумовлює специфічні цілі, характер діяльності і контингент осіб, які навчаються, підпорядковуючи їхні дії системоутворювальним чинникам більш узагальнених систем (освіти, виробництва, суспільства в цілому).

Розглядається суперечлива природа управлінської діяльності, пов'язаної з масштабними системними перетвореннями в освіті, які відбуваються на фоні принципових змін в усіх сферах міжнародного і внутрішньодержавного життя та глибокими кризовими явищами у суспільстві. Інтенсивність змін нерідко призводить до недоцільних управлінських рішень, основу яких становлять: прагнення досягти безпосереднього успіху або вирішити проблему в найкоротший час; перекладання відповідальності на нижчі щаблі управлінської ієрархії; орієнтація на зменшення витратної частини бюджету шляхом згортання соціальних програм; використання засобів реформування, які не відповідають проголошеним гуманістичним принципам державотворення та ін. Наявність у суспільстві різноспрямованих тенденцій - прагнення покращити ситуацію, з одного боку, та відсутність реальних ресурсів для цього, з іншого, - може привести як систему освіти в цілому, так і її окремі галузі до критичного стану, якщо не будуть вирішені питання щодо визначення механізмів управління, сприятливих для подальшому розвитку, а не стагнації або деструктурування. Із цим пов'язується актуальність визначення концептуальних засад управління, які дозволяють відрізнити доцільні рішення реформування від обумовлених певними кон'юнктурними або випадковими чинниками.

Звідси, відповідно до зазначеної ідеї та методологічних основ управління освітою дорослих, державну політику в сфері ПК ПП ПТО слід спрямовувати на більш ефективний управлінський вплив, формуючи ставлення до неї не як до додаткового навантаження на бюджет, а як на джерело матеріальних і культурних надбань, що є запорукою зміцнення держави.

У роботі підкреслюється, що вирішення проблеми управління фаховим зростанням педагогічних працівників необхідно здійснювати з урахуванням: а) розгляду управління як специфічного виду діяльності та пов'язаних з цим змін поглядів у суспільстві на його методологічну сутність; б) аналізу освітніх потреб особистості в контексті соціального й науково-технічного розвитку суспільства в цілому; в) підходу до системи ПТО як компонента освіти дорослих та елемента систем освіти і виробництва.

На основі проведеного аналізу сформульовано положення, які є відправними для подальшого розгляду проблеми: методологічні засади управління освітою взагалі та професійно-технічною зокрема є відтворенням глибинних, визначальних чинників, без опори на які управлінська діяльність у цій сфері не може гарантувати досягнення очікуваного ефекту; управління ПК ПП ПТО може забезпечувати ефективну практичну діяльність лише в тому разі, якщо вона базується на провідних методологічних принципах, на основі яких реалізуються власні можливості функціонування й розвитку відповідної галузі; управління ПК ПП ПТО - це не лише стихійний зв'язок загального, особливого й одиничного, але й стратегія забезпечення адекватності виробництва і відповідної педагогічної системи, яка забезпечує кадровий потенціал його ефективного функціонування; управління системою ПК ПП ПТО та її науковий потенціал слід розглядати як відтворення рівня матеріального виробництва в країні, його економічного, соціального і технологічного стану.

У третьому розділі - “Концептуальні та організаційно-методичні засади підвищення кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти” - на основі аналізу теоретичних і практичних розробок подібних проблем доведено доцільність впровадження змішаної стратегії управління, що інтегрує переваги централізованих та децентралізованих стратегій і на державному рівні є гарантом забезпечення об'єктивної потреби виробництва у кваліфікованих робітничих кадрах.

Показано необхідність ґрунтовно розглянути методологічні і теоретичні основи нормативної діяльності, що упорядковує організаційно-правовий простір системи ПК ПП ПТО і по суті набуває ознак стратегічно регулювальної детермінанти, яка спрямовує педагогічний процес на реалізацію державної політики в цьому питанні.