Педагогічна діяльність Спиридона Черкасенка в контексті руху за національну освіту (1906–1940)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

УДК 37 (477)

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ СПИРИДОНА ЧЕРКАСЕНКА

В КОНТЕКСТІ РУХУ ЗА НАЦІОНАЛЬНУ ОСВІТУ

(1906-1940)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Антонець Наталія Борисівна

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України Сухомлинська Ольга Василівна, Академія педагогічних наук України, академік-секретар відділення теорії та історії педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Руснак Іван Степанович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, декан педагогічного факультету;

кандидат педагогічних наук, доцент Сейко Наталія Андріївна, Житомирський державний університет імені Івана Франка, провідний науковий співробітник

Провідна установа Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г.Шевченка, кафедра педагогіки, психології і методики викладання математики, Міністерство освіти і науки України, м. Чернігів.

Захист відбудеться “10” березня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д).

Автореферат розісланий “8” лютого 2005 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.Д. Березівська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з тематичним планом науково-дослідної роботи Інституту педагогіки АПН України і є складовою теми “Розвиток ідей про національну освіту та виховання в творчій спадщині українських педагогів (Х - ХХ ст.)” (державний реєстраційний №0100U006264). Тему дисертації узгоджено на засіданні бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 8 від 30 жовтня 2001 р.).

Об'єкт дослідження - громадсько-педагогічний рух української інтелігенції першої третини ХХ ст. за національну освіту.

Предмет дослідження - освітня діяльність та педагогічна спадщина Спиридона Черкасенка.

Мета дослідження полягає у висвітленні та актуалізації внеску С.Черкасенка у процес розвитку національної педагогічної думки.

Відповідно до об'єкта, предмета й мети дослідження сформульовано такі завдання:

з'ясувати провідні чинники формування педагогічного світогляду С.Черкасенка;

встановити головні напрями педагогічної діяльності С.Черкасенка;

проаналізувати педагогічну проблематику статей діяча на сторінках періодичної преси;

оцінити внесок С.Черкасенка в національне підручникотворення;

висвітлити роль педагога в українському просвітницькому русі першої третини ХХ ст.

Методологічною основою дослідження є положення про взаємозв'язок і взаємозумовленість явищ; про соціокультурні та культурно-антропологічні чинники розгляду історико-педагогічних феноменів у контексті конкретних історичних умов; про роль особистості як виразника і представника відповідної епохи.

Теоретичною основою дослідження є положення про методологію та методи сучасних історико-педагогічних досліджень (М.Богуславський, С.Гончаренко, Н.Дічек, О.Сухомлинська,), про національний компонент у розвитку педагогічної науки та вітчизняної школи (М.Стельмахович, Б.Ступарик, Є.Сявавко), про генезу теорії та практики підручникотворення (М.Вашуленко, Я.Кодлюк, О.Савченко,), про специфіку розвитку національної педагогічної думки в умовах еміграції (М.Євтух, В.Кемінь, І.Руснак).

Для виконання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичний аналіз, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення фактів під час опрацювання архівних і друкованих джерел; порівняльний метод з метою зіставлення подій, явищ і фактів; біографічний метод для аналізу педагогічної діяльності С.Черкасенка у зв'язку з подіями його життя; герменевтичний метод для коментування творів педагога; феноменологічний метод - з метою забезпечення об'єктивності у висвітленні фактів і формулюванні висновків.

Джерельна база дослідження:

праці С.Черкасенка (підручники, методичний посібник, брошури, статті, рецензії у педагогічній та громадсько-політичній пресі);

документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (фонди: № 2717, 3563, 3581, 3695, 3889, 4031, 4373, 4465); Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (фонди: № 123, 275, 318); Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (фонди: № 1, 3, 134, 317), Державного архіву Миколаївської області (фонд № 137);

педагогічні журнали (“Світло”, “Вільна українська школа”) та громадсько-політичні, мистецькі, партійні видання (газети “Більшовик”, “Громадська думка”, “Засів”, “Рада”, “Рідний край”, “Село”, “Слово”, журнали “Дзвін”, “Книгарь”, “Літературно-науковий вістник”, “Сяйво”, “Украинский вестник”, “Українська хата”) початку ХХ ст., а також сучасні періодичні видання, серед яких, зокрема, журнали “Дивослово”, “Київська старовина”, “Книжник”, “Світло”, “Сучасність”, “Слово і час”, “Урок української”, “Шлях освіти”, газети “Освіта”, “Українська мова та література”;

праці українських педагогів С.Васильченка, Г.Васьковича, Б.Грінченка, М.Грінченко, В.Дурдуківського, С.Русової, С.Сірополка, Ю.Тищенка-Сірого, Я.Чепіги, Г.Шерстюка та ін., в яких висвітлюються проблеми національної школи;

дослідження провідних учених у галузях теорії та історії педагогіки (М.Вашуленко, Л.Вовк, В.Волошина, С.Гончаренко, Н.Гупан, М.Євтух, І.Зайченко, Н.Побірченко, І.Руснак, О.Савченко, М.Стельмахович, Б.Ступарик, О.Сухомлинська, Є.Сявавко, М.Ярмаченко), літературознавства (О.Бабишкін, С.Єфремов, О.Мишанич, М.Тимошик), історії (Я.Грицак, М.Грушевський) та ін.;

офіційні документи, навчальні програми тощо.

Наукова новизна і теоретичне значення. У дисертації вперше на основі документальних джерел і наукової літератури здійснено цілісний аналіз педагогічної діяльності С.Черкасенка в контексті громадсько-педагогічного руху української інтелігенції першої третини ХХ ст. за національну освіту. З'ясовано провідні чинники, що впливали на формування педагогічного світогляду діяча (навчання в Новобузькій учительській семінарії, власний досвід роботи народним учителем, вплив рідномовної літератури, спілкування з відомими представниками української культури та освіти). Визначено головні напрями педагогічної діяльності С.Черкасенка, а саме: створення підручників для початкової школи, популяризація ідеї національної школи шляхом публікації статей і виступів перед педагогічною громадськістю; участь в організації рідномовних педагогічних видавництв, українських педагогічних журналів та громадських об'єднань освітян; просвітницька діяльність; практична педагогічна діяльність.

Встановлено, що пріоритетними темами публікацій діяча в періодичній пресі були проблема заборони української школи, питання правового становища вчителя, а також статті історико-педагогічного спрямування. З'ясовано, що комплекс підручників, створених С.Черкасенком для початкового навчання української мови, виконував інформаційну, розвивальну, виховну та мотиваційну функції і мав національно спрямований характер.

Набуло розвитку висвітлення персоналії С.Черкасенка як активного учасника освітнього процесу першої третини ХХ ст.

Отримали подальшу конкретизацію наукові уявлення про громадсько-педагогічний рух в Україні за національну школу, про життя та діяльність українських освітніх діячів в еміграції в 20-40-х роках минулого століття.

У науковий обіг уведено невідомі та маловідомі документи, матеріали, факти, важливі для цілісного відтворення особливостей розвитку української педагогічної думки й історії національної освіти.

Практичне значення здобутих результатів полягає в тому, що фактичний матеріал, основні положення й висновки дослідження можуть бути використані в укладанні підручників, навчальних посібників та іншої навчально-методичної й історико-педагогічної літератури для студентів, учителів та науковців. Частково проміжні результати ввійшли до змісту навчального посібника для студентів вищих навчальних закладів “Нариси історії українського шкільництва. 1905-1933” (1996). Результати дослідження також можуть бути внесені до змісту курсів педагогіки та історії педагогіки й використовуватися під час проведення спецкурсів, спецсемінарів, що сприятиме подальшому підвищенню якості підготовки педагогічних кадрів. Узагальнений у роботі матеріал допоможе у проведенні подальших наукових досліджень з історії української педагогіки та літературознавства.

Особистий внесок здобувача у навчальний посібник “Нариси історії українського шкільництва. 1905-1933” (1996), який підготовлено колективом авторів (Ж.Ільченко, Н.Калениченко, Н.Копиленко (Антонець), Т.Самоплавська, О.Сухомлинська, С.Філоненко), полягає в одноосібному авторстві параграфів, в яких висвітлюється боротьба інтелігенції за право існування україномовної початкової школи, вплив української преси на суспільну думку щодо шкільництва та поширення грамотності, а також окремого параграфа, присвяченого С.Черкасенку.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних позицій дисертації, залученням широкого спектру архівних джерел та історико-педагогічних матеріалів аналізованого періоду, сукупністю методів дослідження, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися та обговорювалися на всеукраїнських науково-практичних конференціях “Формування гуманістичного світогляду вчителя” (Умань, 2001), “Актуальні проблеми формування творчої особистості вчителя початкових класів” (Вінниця, 2001), “Іван Огієнко і розвиток національної освіти, науки і культури” (Житомир, 2002), “До витоків становлення української педагогічної науки” (Умань, 2002), “Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема” (Чернівці, 2003), на всеукраїнському науково-практичному семінарі “Історія педагогіки у структурі професійної підготовки вчителя” (Київ, 2001), міжвузівських науково-практичних конференціях “Використання спадщини забутих і повернутих діячів науки та культури в навчальному процесі педагогічного вузу та школи” (Рівне, 1991) та “Педагогіка миру в навчально-виховному процесі школи і вузу” (Рівне, 1995), а також на засіданнях лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України та звітних науково-практичних конференціях Інституту педагогіки АПН України (Київ, 2001, 2002, 2003, 2004).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 14 працях (одна у співавторстві), серед яких 8 одноосібних статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (352 найменування) та 9 додатків (обсягом 18 с.). Повний обсяг дисертації - 221 с. (основний обсяг - 170 с.).

національний педагогічний черкасенко освіта

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, його методологічну й теоретичну основи, методи, охарактеризовано джерельну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, відображено апробацію здобутих результатів.

У першому розділі “С.Черкасенко як представник громадсько-педагогічного руху української інтелігенції першої третини ХХ ст.” здійснено загальний огляд творчого внеску С.Черкасенка в українську культуру, розкрито провідні чинники формування його педагогічного світогляду, визначено основні етапи життєвого шляху педагога та головні напрями його освітньої діяльності.

Проведене історіографічне дослідження спадщини С.Черкасенка свідчить, що цей діяч зробив помітний внесок в українську культуру. Опублікувавши у 1904 р. у львівському журналі “Літературно-науковий вістник” свої перші вірші, він згодом став досить відомим як автор інтимної лірики, пейзажної, громадсько-політичної та урбаністичної поезії. Окремий потужний пласт у спадщині митця становлять понад чотири десятки його віршованих та прозових драматичних творів, частина з яких успішно була поставлена на театральних сценах. На сторінках періодичної преси було надруковано багато оповідань, нарисів, фейлетонів письменника, чимало з них пізніше неодноразово перевидавалися окремими збірками. Як доводять сучасні дослідники (С.Дяченко), своїм твором “Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів” (1937) С.Черкасенко започаткував в українській літературі новий жанровий різновид - історико-пригодницький роман.

Активна літературна діяльність С.Черкасенка викликала зацікавлену реакцію критиків. Серед тих, хто друкованим словом відгукнувся на художню творчість Спиридона Феодосійовича, зустрічаємо й імена широковідомих його сучасників Д.Антоновича, Л.Білецького, М.Вороного, С.Єфремова, Олени Пчілки, С.Русової, Л.Старицької-Черняхівської, І.Стешенка, Г.Хоткевича, М.Шаповала та ін.

Із значним інтересом українські освітні діячі початку ХХ ст. сприйняли праці С.Черкасенка в галузі педагогіки. На сторінках періодичної преси, що виходила у період боротьби за існування україномовної школи в 1907-1916 рр. (журнали “Дзвін”, “Дніпрові хвилі”, “Літературно-науковий вістник”, “Світло”, “Українська хата”) та під час розбудови національної освіти в 1917-1919 рр. (журнали “Вільна українська школа”, “Книгарь”), знаходимо чимало рецензій на його букварі, читанки для початкової школи, брошури на педагогічну тематику, які були спрямовані на утвердження ідеї націоналізації школи. Проте активна участь письменника й педагога в культурному житті України була перервана наприкінці 1919 р. еміграцією та подальшим тавруванням його радянськими ідеологами як “ворога народу”.

Літературна спадщина С.Черкасенка почала повертатися в Україну лише на початку 90-х років ХХ ст. Нині окремі його художні твори вводяться до навчальних програм у школах та вищих навчальних закладах, а творчість письменника стала предметом ґрунтовних літературознавчих і мистецтвознавчих розвідок (О.Бабишкін, С.Дяченко, Т.Жицька, Г.Калантаєвська, О.Мишанич, О.Олійник, В.Школа та ін.)

Як показав аналіз історико-педагогічної літератури, прізвище С.Черкасенка дедалі частіше з'являється у дослідженнях, присвячених громадсько-педагогічному руху української інтелігенції на початку ХХ ст. Про це, зокрема, свідчать монографії І.Зайченка “Проблеми української національної школи у пресі (друга пол. ХІХ - поч. ХХ ст.)” (2002), Н.Гупана “Українська історіографія історії педагогіки” (2002), дисертаційне дослідження Н.Чаграк “Педагогічні погляди і просвітницька діяльність Антона Крушельницького” (2004) тощо. Особливий інтерес становлять сучасні перевидання раніше малодоступних для дослідників в Україні мемуарів С. Русової “Мої спомини” (1937 р., передрук у 1996 р.), її статті “Спиридон Черкасенко, поет-педагог” (1930 р., передрук у 1996 р.), дослідження Г.Васьковича “Шкільництво в Україні (1905-1920 рр.)” (1969-1970 р., передрук в Україні 1996 р.), а також мемуари Ю.Тищенка-Сірого у збірнику “Ми і наші діти” (Торонто; Нью-Йорк, 1965).

На основі аналізу архівних матеріалів зроблено висновок, що провідним чинником формування професійного рівня С.Черкасенка як педагога стало його навчання в Новобузькій учительській семінарії, куди він вступив у 1892 р. після закінчення Новобузького двокласного міністерського училища. У цьому середньому навчальному закладі були створені належні умови для опанування важливих у шкільному викладанні теоретичних знань та необхідних практичних умінь і навичок. Зокрема, у семінарії були обладнані предметні кабінети, розроблені цікаві навчальні програми, функціонувала велика бібліотека, для успішного проведення педагогічної практики діяло однокласне училище. Проте весь навчально-виховний процес підпорядковувався прагненню русифікувати українську молодь, головним завданням, яке стояло перед викладачами семінарії, була підготовка вчителів, котрі поза своєю волею й навіть поза свідомістю ставали провідниками подальшої русифікації власного народу.

Проведений аналіз автобіографічних матеріалів С.Черкасенка показав, що надзвичайно важливу роль у становленні його національного світогляду відіграла рідномовна книга. Саме завдяки творам класиків української поезії, зібраними в антології “Вік” (1900), відбулось усвідомлення Спиридоном Феодосійовичем (на той час народного вчителя з восьмирічним стажем роботи) своєї національної належності, а також виникло бажання спробувати власні сили в галузі літературної творчості. Подальша активна участь молодого автора в літературному процесі сприяла його спілкуванню з такими відомими представниками української культури та освіти, як Борис і Марія Грінченки, М.Грушевський, В.Дурдуківський, С.Єфремов, Олена Пчілка, С.Русова, Я.Чепіга, М.Чернявський, Є.Чикаленко, Г.Шерстюк та ін. Під їх безпосереднім впливом остаточно сформувався педагогічний світогляд С.Черкасенка, провідною рисою якого стала відданість ідеї національної освіти.

Вивчення періодичної преси початку ХХ ст. дозволяє зробити висновок, що перша помітна поява С.Черкасенка серед учасників громадсько-педагогічного руху за національну освіту відбулася навесні 1906 р. Саме тоді завдяки затвердженню Тимчасових правил друку та Тимчасових правил про спілки і товариства в Російській імперії виникли правові підстави для видання україномовної періодичної преси та створення національних громадських об'єднань. Використовуючи ці можливості, С.Черкасенко разом із Б.Грінченком, В.Дурдуківським, С.Єфремовим, Г.Шерстюком та ін. діячами засновує в Києві Всеукраїнську спілку вчителів і діячів народної освіти, що була першою спробою створити масове професійне об'єднання українських освітян Наддніпрянщини. Як її делегат С.Черкасенко виступив на конференції представників національних учительських організацій (Санкт-Петербург, 1906) та взяв участь у роботі Третього делегатського з'їзду Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, який відбувся у фінському селищі Юстілля (1906).

У ході проведення дослідження встановлено, що у 1906 р. С.Черкасенко активно підтримав ініціативу Г.Шерстюка створити перше на Наддніпрянщині українське педагогічне видавництво “Український учитель”, метою якого було забезпечення майбутньої національної школи рідномовною літературою. Заходами видавництва побачила світ низка книжок С.Черкасенка, серед яких - буквар “Граматка” (1907), популярна астрономія “Про небо” (Ч. 1 - 1907; Ч. 2 - 1909), методичний посібник “Ялинка. Як влаштовувати дитячі свята” (1912), збірки творів для дітей “Діткам” (1907), “Маленький горбань” та інші оповідання” (1912), а також окремі видання оповідань письменника. Разом з іншими співробітниками видавництва педагог взяв участь у заснуванні першого в Російській імперії українського педагогічного журналу “Світло” (1910-1914) і став одним із активних його дописувачів. Крім того, він одноосібно започаткував видання серії книжок “Українська педагогічна бібліотека”(1914), що сприяла самоосвіті вчителів.

Високий авторитет С.Черкасенка серед освітян спонукав їх делегувати педагога на 1 Всеросійський з'їзд з питань народної освіти (Санкт-Петербург, грудень 1913 - січень 1914 рр.), де під час виступу він роз'яснював широкій громадськості нагальність завпровадження рідномовної освіти в українських губерніях.

Активною була участь С.Черкасенка в освітянському житті й у період становлення національної школи в 1917-1919 рр. Виступивши разом із С.Русовою, Ю.Тищенком (Сірим) та Я.Чепігою фундатором видавництва “Українська школа”, він значною мірою зосередився на створенні навчальної літератури для початкової ланки освіти. Результатом такої діяльності стало видання букваря “Початок” (1917), трьох читанок “Рідна школа”(1917-1919), підручника “Найпотрібніші правила правопису з додатком самостійного писання”(1918), а також серії дитячих книжок, що використовувалися для позакласного та позашкільного читання. Крім того, С.Черкасенко у 1917 р. бере участь у заснуванні Всеукраїнської учительської спілки й обирається першим відповідальним редактором єдиного на той час в Україні україномовного загальнопедагогічного журналу “Вільна українська школа”. Внесок педагога в розбудову національної школи був досить високо оцінений його сучасниками, які вважали С.Черкасенка одним з провідних діячів української освіти.

У ході наукового пошуку встановлено, що і в еміграційний період життя С.Черкасенко залишився небайдужим до проблем освіти та виховання. Як і більшість емігрантів, котрі були впевнені у лише тимчасовому, вимушеному перебуванні за кордоном, він у Відні стає мовним редактором українського видавництва “Земля”, спеціально заснованого для забезпечення навчальних закладів майбутньої незалежної України необхідною літературою. Під керівництвом голови Педагогічної місії для друку шкільних книжок за кордоном Міністерства освіти УНР А.Крушельницького та за безпосередньої участі Спиридона Феодосійовича це видавництво протягом 1920-1922 рр. надрукувало ряд підручників, серед яких “Короткий курс правопису з додатком самостійного писання” у двох частинах для третього та четвертого років навчання (1922) С.Черкасенка і чергові перевидання його букваря та читанок.

Після переїзду в 1927 р. до с. Горні Черношіце на околиці Праги С.Черкасенко зосередився на літературній праці. Проте і в ці роки його хвилювали проблеми освіти. Про це, зокрема, свідчить листування Спиридона Феодосійовича з Г.Коваленком-Коломацьким, С.Русовою, Я.Чепігою, що використано в дослідженні з метою відтворення психологічного стану провідних діячів, які змушені були доживати останні дні на чужині.

У другому розділі “Педагогічна спадщина С.Черкасенка” проаналізовано публікації діяча з проблем педагогіки на сторінках періодичних видань, охарактеризовано внесок письменника-педагога у національне підручникотворення та висвітлено просвітницький потенціал його науково-популярної, публіцистичної та літературознавчої спадщини.