Громадянське виховання учнів українських професійних шкіл Галичини (перша третина ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

УДК 37.017.4+377.36

ГРОМАДЯНСЬКЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ УКРАЇНСЬКИХ ПРОФЕСІЙНИХ ШКІЛ ГАЛИЧИНИ (ПЕРША ТРЕТИНА ХХ СТ.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

КЕЦИК УЛЯНА ВАСИЛІВНА

Івано-Франківськ 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Завгородня Тетяна Костянтинівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри історії педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Золотухіна Світлана Трохимівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, завідувач кафедри загальної педагогіки

кандидат педагогічних наук, доцент Поліщук Юрій Йосипович, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, докторант кафедри педагогіки

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться “24” червня 2005 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.01 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т.Шевченка, 57, конференц-зала

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т.Шевченка, 57).

Автореферат розісланий “23” травня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Кирста Н. Р.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Здобувши незалежність і ставши на демократичний шлях розвитку, Україна будує громадянське суспільство. Це зумовлює необхідність пошуку нових підходів до вирішення проблем виховання молодого покоління, адже утверджувати нові форми життя здатна особистість з відповідними якостями й рисами, що характеризують її як громадянина - соціально активного й національно свідомого учасника процесів українського державотворення.

Вихідні концептуальні засади формування громадянина України ґрунтуються на Конституції України, Законах України “Про освіту”, “Про громадянство України”, Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття), “Концепції громадянської освіти та виховання в Україні” і “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності”.

У Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) головна мета виховання молоді визначається як набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, формування у молоді, незалежно від національної належності, особистісних рис громадянина України, що включають у себе розвинену духовність, фізичну досконалість, художньо-естетичну, правову, трудову, екологічну культуру.

Актуальність проблем громадянського виховання в сучасному українському суспільстві великою мірою зумовлюється потребою державотворчих процесів на засадах гуманізму, демократії та соціальної справедливості.

У сучасних умовах особливої актуальності набуває проблема самореалізації особистості учня в професійному навчально-виховному закладі, який покликаний розвивати та формувати соціально зрілого, активного, підприємливого і працелюбного громадянина України, здатного до творчості, до свідомого суспільного вибору. Виховання майбутніх робітників є однією з ланок системи неперервного національного виховання. Це багатоаспектний цілісний процес, який ґрунтується на українській системі виховання і здійснюється в поєднанні з навчанням та розвитком особистості.

Організація навчально-виховного процесу в закладах професійної освіти повинна будуватися з урахуванням покликань, інтересів, здібностей учнів і сприяти їх особистісному розвитку. Тому не дивно, що в останні роки в Україні велику увагу приділено пошуку найефективніших шляхів розвитку професійної освіти, спрямованої на підготовку кваліфікованих і національно свідомих фахівців. А цьому сприятиме вивчення та узагальнення педагогічного досвіду у вихованні учнів професійних шкіл першої третини ХХ ст., коли проблема державотворення була найважливішою для української нації.

Питання професійної освіти викликають постійне зацікавлення в науковців. Так, історичні аспекти підготовки кваліфікованих робітників досліджували С. Батишев, Н. Глазунов, Є. Осовський, М. Пузанов, Г. Терещенко та ін. У дисертаційних дослідженнях розглянуто становлення і розвиток закладів нижчої професійної освіти в Україні кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. (О. Аніщенко, І. Гавриш, Н. Михайловська, Н. Падун, І. Радченко), організацію виховної діяльності в закладах профтехосвіти (В. Петрович, О. Удалова та ін.). Питання професійної освіти в Галичині досліджуваного періоду порушено в роботах М. Барни, Т. Завгородньої, О. Ковальчук, Б. Ступарика, Г. Субтельної та ін. Методологічне, загальнонаукове й теоретичне значення для започаткованої проблеми мають праці С. Гончаренка, І. Лікарчука, Н. Ничкало, Н. Ткачової та ін.

В останні роки проблеми громадянського виховання розглянуто вченими в різних аспектах: психолого-педагогічний і народознавчий контекст виховання громадянина (П. Ігнатенко, Н. Косарєва, Л. Крицька, В. Поплужний, Р. Скульський), методологічний аспект (І. Зязюн, В. Кремень, Ю. Мальований, Г. Філіпчук, К. Чорна та ін.), психологічні особливості громадянського самовизначення особистості (І. Бех, М. Боришевський, В. Москалець та ін.), громадянські цінності сучасного українського виховання (О. Вишневський, С. Золотухіна, І. Підласий, Ю. Руденко, В. Струманський, О. Сухомлинська та ін.), утвердження національної ідеї в теорії й практиці громадянського виховання молоді Галичини кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. (Г. Білавич, І. Курляк, З. Нагачевська, Н. Сабат, Б. Ступарик, М. Чепіль, Ю. Щербяк та ін.), місце молодіжних об'єднань досліджуваного періоду у вихованні національно свідомих громадян (І. Андрухів, Ю. Поліщук, Б. Савчук та ін.). У дисертаційних дослідженнях розкрито методичні аспекти громадянського виховання (О. Баранков, П. Вербицька, Ю. Завалевський, О. Красовська, Т. Мироненко, Л. Рехтета, М. Рудь, М. Шимановський), проблеми громадянського виховання в спадщині діячів освіти Закарпаття міжвоєнного періоду (О. Бенца).

Водночас проблема громадянського виховання учнів професійних навчальних закладів Галичини не розглядалася в історико-педагогічному плані. Актуальність цієї проблеми та недостатність її вивчення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Громадянське виховання учнів українських професійних шкіл Галичини (перша третина ХХ ст.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження входить до плану науково-дослідної роботи кафедри історії педагогіки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника як складова теми “Історія освіти і виховання в Галичині” (протокол № 5 від 30 грудня 1998 р.). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (протокол № 6 від 29 лютого 2000 р.) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 3 від 13 квітня 2000 р.).

Об'єкт дослідження - виховання учнів професійних шкіл Галичини (перша третина ХХ ст.).

Предмет дослідження - громадянське виховання учнів українських професійних шкіл Галичини досліджуваного періоду.

Мета дослідження - проаналізувати й узагальнити теоретичні надбання та практичний досвід громадянського виховання учнів українських професійних шкіл Галичини першої третини ХХ ст. задля виявлення шляхів його використання у виховній діяльності сучасних навчальних закладів системи професійної освіти України.

Мета дослідження зумовила такі завдання:

· визначити теоретичні засади громадянського виховання молоді в спадщині освітніх діячів Галичини першої третини ХХ ст.;

· виявити передумови виникнення українського професійного шкільництва в Галичині досліджуваного періоду;

· з'ясувати структуру та завдання українських професійних шкіл Галичини першої третини ХХ ст.;

· проаналізувати зміст, форми й методи громадянського виховання учнів українських професійних шкіл Галичини досліджуваного періоду;

· обґрунтувати можливості творчого використання досвіду громадянського виховання учнів фахових шкіл Галичини в сучасних умовах.

Методологічною і теоретичною основою дослідження є теорія наукового пізнання, зокрема положення про діалектичну взаємодію особистості з суспільством, єдність національного та загальнолюдського як запоруку суспільного прогресу; провідні ідеї українських (П. Біланюк, О. Вишневський, М. Галущинський, Т. Завгородня, Я. Кузьмів, Д. Коренець, І. Лучишин, С. Русова, С. Сірополко, Б. Ступарик, В. Сухомлинський, О. Сухомлинська, К. Ушинський, М. Чепіль, І. Ющишин та ін.) та західноєвропейських (К. Гельвецій, П. Гольбах, Г. Кершенштейнер, Я. А. Коменський, Й. Г. Песталоцці, Ж. Ж. Руссо та ін.) педагогів. Для дослідження важливе значення мали концептуальні положення Законів України “Про освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті, Концепції національного виховання, Концепції громадянської освіти і виховання в Україні, Концепції громадянського виховання в умовах розвитку української державності та в наукових працях з проблем професійного шкільництва й громадянського виховання учнівської молоді. галичина виховання громадянський шкільництво

Методи дослідження: конкретно-пошуковий (теоретичний аналіз, синтез, систематизація та класифікація архівних документів, зарубіжної та вітчизняної науково-педагогічної літератури, законодавчих актів України та інших джерел); порівняльно-аналітичний (порівняльний та історико-педагогічний аналіз архівних і друкованих джерел, матеріалів періодичної преси, досвіду громадянського виховання учнів професійних шкіл Галичини першої третини ХХ ст.); історико-географічний (вивчення специфіки регіонального розвитку системи професійної освіти та громадянського виховання); хронологічний (дослідження динаміки змін професійної освіти в часовій послідовності).

Джерельну базу дослідження складають документи й матеріали Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІА у Львові), фонди: 179 - Кураторія Львівського шкільного округу, 206 - “Рідна школа” - Українське Педагогічне товариство, м. Львів; 302 - Крайове господарське товариство “Сільський господар”, м. Львів; 348 - Товариство “Просвіта”, м. Львів, Державного архіву Івано-Франківської області (ДАІФО), фонди: 2 - Станіславське воєводське управління; 6 - Станіславське повітове староство; 269 - Станіславський шкільний інспекторат м. Станіслава), а також офіційні документи, монографії, історико-педагогічна література, матеріали періодичних видань, що знаходяться у фондах Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (м. Київ), Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (м. Львів), наукових бібліотек Івано-Франківської та Тернопільської областей, бібліотек Прикарпатського і Львівського національних університетів.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період першої третини ХХ ст. Нижня межа визначається початком створення мережі українського професійного шкільництва в Галичині. Верхня межа обґрунтовується соціально-економічними й політичними змінами в Галичині, спричиненими початком Другої світової війни, що призвела до кардинальних суспільно-політичних змін не тільки в Галичині, а й у всій Європі.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у тому, що вперше проаналізовано мету, зміст, форми й методи громадянського виховання учнів українських професійних шкіл Галичини першої третини ХХ ст.; досліджено теоретичні напрацювання галицьких діячів освіти з питань громадянського виховання у контексті суспільно-політичного й соціально-економічного становища Галичини; уточнено обґрунтування передумов виникнення українського професійного шкільництва в Галичині досліджуваного періоду; введено в науковий обіг важливі й маловідомі джерела (ЦДІА у Львові: Ф. 179, оп. 4, спр. 1511, 1513, 1514, 1666, 1667, 2450, 2755; Ф. 206, оп. 1, спр. 1952, 2352, 2353, 2459; Ф. 348, оп. 1, спр. 7167, 7169, 7268).

Практичне значення роботи. За результатами дослідження розроблено спецкурс “Громадянське виховання учнів українських професійних шкіл Галичини (перша третина ХХ ст.)”. Його впроваджено в практику навчального процесу Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (довідка № 01-08-154 від 3.03.2005 р.) і Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (довідка № 360-40/03 від 21.02.2005 р.); прочитано цикл лекцій з історії професійної освіти в Галичині та проблем громадянського виховання учнівської молоді професійно-технічних навчальних закладів на науково-методичних семінарах Львівського науково-практичного центру ІПППО АПН України (довідка № 73 від 1.03.2005 р.). Дисертаційні матеріали та висновки можуть бути використані для створення підручників, навчальних і науково-методичних посібників з історії педагогіки й методики виховної роботи, а також у підготовці узагальнюючих праць з історії розвитку професійного шкільництва України.

Вірогідність результатів і основних висновків дослідження забезпечується методологічною й теоретичною обґрунтованістю вихідних положень; застосуванням комплексу взаємозумовлених методів, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження; використанням широкої джерельної бази, зокрема архівних документів і матеріалів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження доповідалися на Міжнародній науковій конференції “Соціально-практичні проблеми підготовки фахівців у ВНЗ” (Ужгород, 2003); всеукраїнських: “Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості” (Київ, 2001), “Проблеми загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів” (Вінниця, 2002), “Єдність національного і загальнолюдського у формуванні морально-духовних цінностей” (Івано-Франківськ, 2002) і регіональних науково-практичних конференціях: “Софія Русова - визначна українська діячка і педагог (до 145-річчя від дня народження)” (Івано-Франківськ, 2001), “Сучасна родина в системі самовідтворення української нації” (Івано-Франківськ, 2001); на педагогічних читаннях на пошану члена-кореспондента АПН України Б. Ступарика “Українська педагогіка на межі тисячоліть” (Івано-Франківськ, 2003). Матеріали дослідження обговорювалися на щорічних звітних наукових конференціях і засіданнях кафедри історії педагогіки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2001-2004 рр.).

Публікації: Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 13 одноосібних наукових працях, з яких 10 - у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації: Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (474 найменування, з них 82 архівні справи) і 17 додатків. Повний обсяг дисертації становить 255 сторінок, із них 178 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичне й практичне значення, відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Громадянське виховання молоді як історико-педагогічна проблема” - з'ясовано ступінь розробки проблеми громадянського виховання молоді в історико-педагогічній літературі; проаналізовано теоретичні засади громадянського виховання молоді в спадщині галицьких педагогів першої третини ХХ ст.; виявлено суспільно-політичні, культурно-освітні та соціально-економічні передумови виникнення українського професійного шкільництва в Галичині досліджуваного періоду.

Вивчення джерельної бази дозволяє стверджувати, що проблема громадянського виховання сягає своїми коренями доби античності (Сократ, Платон, Арістотель). Питання виховання громадянськості як головної складової менталітету українців бере свій початок від часів Київської Русі (“Повчання дітям” Володимира Мономаха). Найвищого піднесення ідея громадянського виховання зазнала у період Запорізької Січі та гетьманської влади.

Педагогічний напрям під назвою “педагогіка громадянського виховання” виник у Німеччині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., а її представником був визначний німецький педагог Г. Кершенштейнер. Його концепція громадянського виховання, метою якого є підготовка свідомих громадян держави, була максимально наближена до виховних засад, які українські діячі освіти вважали найдоцільнішими для відродження нації.

У педагогічних дослідженнях радянської доби питання виховання українського громадянина висвітлювалися тенденційно, упереджено й однобічно. Однією з головних догм було проголошення формування нової історичної спільноти людей - “радянського народу”, що заперечувало можливість існування будь-яких національних рис і ознак. У радянській педагогіці поняття “громадянськість” було відсутнє, оскільки не було й громадянського суспільства, що вимагало б від освіти формування у молоді відповідних якостей. У такій системі не були дієвими, хоча й декларувалися на папері, демократія, законність, гласність, критика, соціальна справедливість та інші необхідні чинники правової держави. Громадянське виховання трактувалося як виховання політичне, класове, спрямоване на формування дисциплінованого, свідомого, діяльного й відповідального громадянина-інтернаціоналіста. Водночас на тлі суспільних процесів середини ХХ ст. особливого значення набувають роботи і педагогічна діяльність В. Сухомлинського, який не тільки розкрив зміст поняття “громадянськість”, а й розробив шляхи її формування на засадах гуманізму.

За твердженнями сучасних учених-педагогів (М. Боришевський, О. Вишневський, О. Докукіна, П. Ігнатенко, Л. Крицька, Н. Косарєва, В. Оржехівський, В. Поплужний А. Розенберг, Ю. Руденко, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, К. Чорна та ін.), громадянське виховання повинно базуватися на національних і загальнолюдських цінностях. “Громадянськість” трактується вченими як “духовно-моральна цінність” (М. Боришевський, А. Розенберг, О. Сухомлинська), “інтегрована єдність, комплекс особистісних якостей і рис людини” (О. Докукіна), “висока моральна якість, що проявляється в обов'язку служити суспільству” (В. Поплужний), “усвідомлення кожним громадянином своїх прав і обов'язків щодо держави, суспільства; почуття відповідальності за їхнє становище” (С. Гончаренко).

Ми розглядаємо громадянське виховання, по-перше, як соціально-історичне явище, в якому сконцентровано історію, сучасність і майбутнє особи та держави. По-друге, як один із напрямів української системи виховання. По-третє, як процес формування громадянськості - духовно-моральної цінності, інтегративної якості особистості, що дає можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною. По-четверте, як соціально-педагогічний процес формування громадянських якостей особистості, що забезпечують усвідомлення нею своїх прав та обов'язків перед державою, суспільством, а також її активну участь у громадському житті.

Особливе значення у формуванні теоретичних і практичних аспектів громадянськості молоді мають історико-теоретичні напрацювання українських прогресивних діячів, педагогів першої третини ХХ ст. - періоду, коли відбувалися важливі процеси національно-культурного відродження нашого народу. В їх працях розкрито зміст і форми громадянського виховання української молоді, що стали підґрунтям для формування передових педагогічних ідей. Тогочасні українські педагоги і діячі освіти (П. Біланюк, М. Галущинський, С. Русова, С. Сірополко, І. Ющишин та ін.) вважали громадянськість основою національного виховання дотично до ідейних, ідеологічних та соціальних чинників. На підставі аналізу історичного досвіду вони доходять висновку, що не може бути іншого виховання, крім національного, і відповідно до цього формулюють завдання нового виховання: розквіт національної культури, формування свідомого українського громадянина, патріота, який брав би участь у процесах державотворення.

У досліджуваний період відомі освітні діячі Галичини (І. Бартошевський, П. Біланюк, М. Галущинський, О. Іванчук, М. Євшан, Д. Коренець, Я. Кузьмів, І. Ющишин, Л. Ясінчук та ін.) головну увагу сконцентровували на пошуках виховного ідеалу та розробці теоретичних засад громадянського виховання. На сторінках педагогічних часописів (“Рідна школа”, “Учитель”, “Українська школа”, “Учительське слово”, “Шлях виховання й навчання” та ін.) відображено актуальні тогочасні проблеми виховання української молоді, зокрема формування громадянської свідомості, патріотизму, ідеалів добра, краси, громадянської зрілості й мужності, почуття господаря своєї землі, гартування сили й духу тощо.

Підкреслюючи роль громадянського виховання, М. Галущинський наголошував на його меті - формуванні з “кожного члена нашого народу громадянина-Українця, громадянки-Українки”. Народ із розвиненими громадянськими чеснотами не дасть себе поневолити і зможе відстояти незалежність, такий народ “буде найвищим своїм законодавцем і найвищим своїм паном, буде народом-сувереном”.

Українські педагоги Галичини були переконані, що саме характер є запорукою особистої і суспільної вартості кожного, а в молоді потрібно виховувати такі важливі громадянські якості й риси, як патріотизм, самосвідомість, гідність, відповідальність, активність, ініціативність, дружелюбність, толерантність, справедливість, працелюбність та ін. Великого значення надавалось вихованню любові до праці, яку вважали головним чинником формування характеру і засобом громадянського виховання. Організатор сільськогосподарського шкільництва Є. Храпливий зазначав, що нація “потребує не тільки людей, що вміли б використати ріллю - вона потребує громадян, що творили б її основу не лише тим, що вони будуть матеріально незалежні, але передусім тим, що на її характері і волі збудуємо основи для загальнонаціонального життя”.

Галицькими педагогами обґрунтовано ідею співпраці сім'ї, школи, церкви, громадських організацій як важливого засобу збереження українських ідеалів, виховання національно свідомих громадян, патріотів, в основі переконань яких лежала ідея державності України. Найважливішу роль у формуванні громадянських якостей учнівської молоді відведено рідній школі. Основою її навчально-виховного процесу дослідники розглядали українознавство, що спрямоване на всестороннє пізнання й глибоке засвоєння учнівською молоддю рідної української культури.

Узагальнений аналіз праць освітніх діячів Галичини дає підстави вважати, що сутність громадянського виховання вони вбачали у формуванні соціально активного й національно свідомого громадянина, наділеного патріотичними і моральними якостями, розумом і міцним здоров'ям, толерантністю і шаною до інших народів, силою волі й громадянською відповідальністю за побудову самостійної України.

У досліджуваний період Галичина була однією з найвідсталіших провінцій Австро-Угорщини. В умовах економічної кризи виникла нагальна потреба в розвитку професійної освіти задля підготовки кваліфікованих кадрів і сприяння піднесенню економіки краю. Проте галицькі українці не мали сприятливих умов для розвитку фахової освіти. На початку ХХ ст. на теренах Галичини не було жодної української державної професійної школи, тому становленням фахової освіти активно зайнялися українські організації й товариства, які враховували досвід підготовки фахівців у західноєвропейських школах. Перші спроби належать товариству “Просвіта”, яке започаткувало мандрівні професійні курси в селах Галичини. Згодом зусиллями кваліфікованих спеціалістів товариство створює власні фахові школи, що стали першими українськими професійними школами (сільськогосподарська в Милованні (1909), торгівельна у Львові (1911), жіночого домашнього господарства в Угерцях Винявських (1912)).

Усвідомлюючи значущість розвитку фахового шкільництва, польський уряд приділяв певну увагу його реформуванню. Так, згідно з законом “Про устрій шкільництва в Польщі” (1932), професійні школи поділено на: фахово-доповнюючі; фахової підготовки; майстрів і наглядачів; школи основного типу (нижчі, гімназії, ліцеї). Законом передбачено також створення спеціальних курсів для доповнення фахової освіти й переходу молоді до шкіл вищого ступеня. Згідно з розпорядком Міністра віросповідань і освіти (21 листопада 1933 р.), професійне шкільництво поділялося на 4 основні відділи: промислове, торговельне, рільниче та домашнього господарства.

У міжвоєнний період вирішення проблеми розвитку фахової освіти набирало виняткової ваги в житті галицьких українців, перед якими стояло завдання визволення від економічної залежності, створення власної господарської системи, господарювання на своїй землі. Питання професійної освіти ставали темами обговорень і дискусій у школах, на зборах культурно-освітніх й економічних організацій, у періодичних статтях, де розкривалося значення фахової освіти для українців, подавалися заклики до громадськості змінити байдуже ставлення до фахових шкіл та загалом до роботи в ремісничій, торгівельній і промисловій сферах. Так, І. Лучишин зазначав, що "створення нової фахової школи, чи уладження хочби найменшого фахового курсу -- це нова цеголка для розбудови нашого господарства - це крок вперед до будови великої майбутности українського народу!”

Українські культурно-освітні діячі, товариства й організації робили все можливе, щоб молодь Галичини отримувала потрібні фахові знання та належне громадянське виховання. За сприянням “Просвіти”, “Рідної Школи”, “Сільського Господаря”, “Маслосоюзу”, “Труду” та інших організацій поступово почала розширюватися мережа українського професійного шкільництва. Зусиллями створеної торговельно-промислової комісії в кінці 20-х років “Рідна Школа” відкриває в Галичині короткотермінові курси (3-6 місяців) для отримання молоддю певної кваліфікації чи здобуття необхідних знань із ведення домашнього господарства. Аналіз джерельної бази показав, що в досліджуваний період спостерігається позитивна динаміка росту українських фахових шкіл (1913 р. - 3, 1923 р. - 6, 1932 р. - 12). Хоча українські професійні школи не були численними (у 1938-39 н. р. у Галичині з 251 різних фахових шкіл лише 18 були українськими, що становило 7 % від загальної кількості), вони чинили певний опір полонізаційній політиці державного професійного шкільництва, сприяли вихованню та підготовці національно свідомих фахівців для побудови незалежної економічно розвиненої держави - України.

У другому розділі - “Практика громадянського виховання молоді українських професійних шкіл Галичини (перша третина ХХ ст.)” - визначено структуру та завдання українських професійних шкіл Галичини першої третини ХХ ст.; проаналізовано зміст, форми й методи громадянського виховання майбутніх фахівців у навчальній і позаурочній діяльності.

Вивчення джерельної бази дозволило зробити висновок, що на початку ХХ ст., в умовах економічної відсталості Галичини, професійне шкільництво було важливим чинником розбудови українського промислу, ремесла, торгівлі й сільського господарства. Українські вчені розуміли, що нації потрібні висококваліфіковані фахівці, які б любили свою професію й продуктивно працювали задля загального добра. Вони підкреслювали значення правильного вибору фаху в майбутньому для виховання не лише окремої особи, а й для розвитку держави. Щоб забезпечити професійні школи здібними учнями, а державу - умілими, кваліфікованими фахівцями, на початку 1932 р. у Львові при товаристві "Рідна Школа" створено українську “Порадню для вибору звання”. ЇЇ завдання - давати поради молодій людині, особливо випускникам загальноосвітньої школи, щодо вибору найвідповіднішої професії не лише за здібностями й можливостями, а й згідно з потребами народного господарства.

Перед початком Другої світової війни мережа українського професійного шкільництва Галичини нараховувала 18 фахових шкіл: 3 - промислові, 6 - торгівельних, 4 - рільничі, 5 - фахово-доповнюючих. Усі вони були приватними, за винятком однієї - державного рільничого ліцею в Черниці (1935).

Фахова школа ставила завдання виховувати в учнів любов до обраного фаху, почуття відповідальності до виконання суспільних і державних обов'язків, сформувати в молоді гармонійні відносини між особистістю і державою. У публікаціях наголошувалося, що професійне шкільництво, крім надання фахової освіти, “виховує молодь на пожиточних і життєздатних громадян”, які працюють не задля зарплати, а заради добробуту свого народу, в ім'я національної ідеї. Отже, процес здобуття юнаками й дівчатами певного фаху мав бути невіддільним від процесу їх виховання в національному дусі.

Українські освітні діячі Галичини першої третини ХХ ст. розуміли, що для успішних процесів державотворення потрібно мати національно свідомих громадян-українців. Відтак основним завданням навчально-виховних закладів професійної освіти виступає підготовка кваліфікованих фахівців для всіх галузей народного господарства (ремісників, купців, рільників та ін.) і виховання їх свідомими громадянами, патріотами, які брали б активну участь у побудові власної держави з розвинутою економікою. Тобто основою навчально-виховного процесу українських професійних шкіл Галичини досліджуваного періоду виступає громадянське виховання учнівської молоді, а навчання розглядається головним засобом досягнення виховної мети.

Вагомий внесок в організацію і розвиток фахової освіти зробив Д. Коренець, який довгий час працював на посаді директора Львівської торгівельної школи. Базуючись на його ідеях, комісія фахового шкільництва при товаристві “Рідна Школа” розробила в 1936 р. плани й програми для торговельно-кооперативного шкільництва.

Проведене дослідження показало, що у фахових школах учні отримували фундаментальну загальноосвітню й ґрунтовну фахову підготовку. Навчальні дисципліни поділялися на дві групи: теоретичні (загальноосвітні й спеціальні) та практичні. Особливу роль у вихованні громадянина-патріота, свідомого своїх прав і обов'язків, відводили загальноосвітнім предметам: українській мові, літературі, географії, історії України, співам, руханці тощо. Вивчаючи їх, майбутні фахівці здобували знання з історії рідного краю, його народу, звичаїв, традицій, побуту, особливостей культурного та господарського розвитку. Вчителі професійних шкіл намагалися формувати в учнів міцні знання з фахових і загальноосвітніх предметів, пробудити в свідомості юнаків і дівчат необхідність відповідально та наполегливо ставитись до навчання. Завдяки зусиллям свідомого вчительства навчальний матеріал у професійних школах розширював світогляд учнів, закладаючи підґрунтя патріотизму, громадянськості й моральності, сприяючи вихованню почуття належності до великого українського народу.

Громадянське виховання учнів професійних шкіл Галичини в позаурочний час здійснювалося за допомогою різноманітних форм і методів: створення шкільних гуртків, бібліотек, читалень; проведення спортивних змагань, товариських забав, краєзнавчих екскурсій; підготовки та організації вечорів і концертів до визначних національних дат (до Дня народження Т. Шевченка, І. Франка, до Дня молоді, Дня матері, релігійних свят тощо); вшановування національних героїв та могил борців, полеглих у боротьбі за свободу й незалежність України; проведення диспутів, імпрез, бесід на літературно-історичні, економічні й моральні теми; написання й виголошування учнями рефератів; відвідування мистецьких виставок тощо.

Велике значення в громадянському вихованні молоді професійних шкіл посідали бібліотеки й читальні. Варто зазначити, що у фахових школах працювали бібліотеки окремо для учнів і вчителів, а також бібліотечки, створені шкільними гуртками, які адміністрація школи намагалася постійно поповнювати новими виданнями.

Важливу роботу з громадянського виховання майбутніх фахівців проводили шкільні гуртки (класова громада, гурток ощадності, кооперативний, самоосвітній, спортивний, протиалкогольний та ін.). Учителі організовували екскурсії до промислових установ, заохочували молодь до читання книжок, занять музикою, співом, спортом, до товариської співпраці, плекали в учнів почуття людяності, відповідальності, гідності й патріотизму.

Велике значення у формуванні громадянськості учнівської молоді мала співпраця фахових шкіл із сім'єю, церквою, громадськістю. У професійних навчальних закладах працювали “батьківські кружки”. З ініціативи священиків, які викладали в школах релігію, а також самих учнів створювались релігійні гуртки - “Марійські дружини”, в яких молодь займалась благодійництвом, виховувалась на християнських засадах.

Значну роль у громадянському вихованні учнів українських професійних шкіл Галичини відігравали культурно-освітні, економічні та молодіжні організації. Особливо значущим був вплив товариства “Сільський господар”. У зв'язку з нестачею господарських шкіл українська молодь мала змогу отримувати фахову освіту в спеціально створених товариством гуртках хліборобського вишколу молоді (ХВМ). Важливе навчально-виховне значення в гуртках ХВМ мали прогулянки до різних установ, зразкових господарств, до сусідніх гуртків хліборобської молоді, а також спеціально організовані екскурсії до історичних пам'яток і місць району. Гуртки, маючи власні фахові й загальноосвітні бібліотечки, читальні, організовували короткотривалі господарські курси. Для організації товариського життя молоді проводились різні забави, фестини, вечорниці, аматорські вистави. Члени гуртків ХВМ брали активну участь у всіх виступах кружка “Сільський Господар”, а також у конкурсах-змаганнях. Такі виховні заходи сприяли розширенню світогляду учнів, формуванню їх соціальної активності, розвитку вміння осмислювати громадянські, моральні та культурні цінності свого народу, його історію, звичаї і традиції, виховували в молоді підприємливість, ініціативність, чесність, почуття громадянської самосвідомості.

Аналіз джерельного матеріалу засвідчив, що учні професійних шкіл радо брали участь у роботі молодіжних організацій (“Пласт”, “Сокіл”, “Луг” та ін.), які допомагали майбутнім фахівцям у навчанні, залучали їх до суспільно-корисної праці, ознайомлювали з духовно-культурною спадщиною народу, сприяли вихованню національно свідомих, високоморальних, фізично здорових громадян.

За матеріалами вивчення та аналізу джерельної бази доходимо висновку, що в досліджуваний період громадянське виховання учнівської молоді фахових шкіл Галичини опиралося здебільшого на активність, самостійність, самодіяльність та ініціативу учнів. Співробітництво й співтворчість учителів і вихователів професійних шкіл з учнями, батьками, родичами й громадськістю, спрямовували навчально-виховний процес школи на розвиток і формування громадянина, на гармонійне поєднання високих моральних чеснот, патріотизму, громадянської самосвідомості з професійною компетентністю.

Проведене дослідження засвідчило, що окремі ідеї громадянського виховання учнівської молоді професійних шкіл Галичини першої третини ХХ ст. не втратили своєї актуальності й сьогодні.

Узагальнення результатів історико-педагогічного пошуку, аналізу джерельної бази дають підстави для таких висновків:

1. Проблеми громадянського виховання сягають своїми витоками доби античності: животворною ідеєю щодо формування особистості виступає ідея громадянського виховання як відповідь на суспільну потребу узгодити інтереси суспільства з інтересами особистості. Аналіз вітчизняної педагогічної спадщини (В. Мономах, Г. Сковорода, К. Ушинський, С. Русова, В. Сухомлинський та ін.) підтверджує, що від часів Київської Русі і до сьогоднішнього дня виховання громадянськості виступало ідеалом українського національного виховання.

У першій третині ХХ ст. в умовах іноземної окупації Галичини загострюється питання громадянського виховання. З його допомогою педагоги краю намагалися задовольнити вимоги часу. Головною з-поміж них була потреба в підготовці молоді до участі в державотворчих процесах. Відомі українські освітні діячі Галичини (І. Бартошевський, П. Біланюк, М. Галущинський, О. Іванчук, М. Євшан, С. Конрад, Д. Коренець, Я. Кузьмів, Є. Храпливий, І. Ющишин, Л. Ясінчук та ін.) сконцентрували свою увагу на пошуках виховного ідеалу та розробці теоретичних засад громадянського виховання. Галицькі педагоги обстоювали ідею розбудови самостійної української держави з формуванням громадянських цінностей на національному ґрунті. Саме неподільність громадянського й національного виховання мала забезпечити формування громадянських цінностей і виховання покоління громадян майбутньої української держави.

Сутність громадянського виховання в досліджуваний період педагоги вбачали у формуванні соціально активного й національно свідомого громадянина, з родинними й патріотичними почуттями, гуманними й моральними якостями, розумом і міцним здоров'ям, толерантністю і шаною до інших народів, працьовитістю і громадянською відповідальністю за побудову самостійної України.

2. Створення мережі українського професійного шкільництва в Галичині першої третини ХХ ст. зумовлено об'єктивними суспільно-політичними, соціально-економічними й культурно-освітніми передумовами: зростання національної свідомості українців; ігнорування польською владою міжнародних угод та договорів стосовно різних етнічних груп; загострення польсько-українських стосунків; економічна відсталість краю (злиденне життя галицьких українців, нестача кваліфікованих фахівців); перенесення акценту з національного виховання на громадянське; запровадження системи тоталітарного державного контролю над діяльністю різних типів навчально-виховних закладів; розбудова системи приватної освіти.

В умовах економічної відсталості Галичини назріла нагальна потреба розвитку професійного шкільництва. Воно мало стати основним чинником розвитку сільського господарства, торгівлі, ремесла й промислу краю та підготовки кадрів для всіх галузей народного господарства. Проте освітні потреби різних етнічних груп держава (Австро-Угорщина, Польща) не задовольняла. З огляду на це в Галичині зусиллями українських культурно-освітніх, економічних і громадських організацій (“Просвіта”, “Рідна Школа”, “Сільський Господар”, “Маслосоюз”, “Труд”, Ревізійний Союз Українських Кооперативів, СС Василіянки та ін.) було створено мережу приватного фахового шкільництва.

3. У структуру професійної освіти Галичини досліджуваного періоду входили: промислові, торгівельні, рільничі школи, школи домашнього господарства, фахово-доповнюючі школи, спеціальні курси. Перед початком Другою світової війни в краї працювали 18 українських професійних шкіл. Усі вони були приватними, за винятком однієї - державного рільничого ліцею в Черниці (1935).

Завданням українських професійних шкіл Галичини була підготовка висококваліфікованих фахівців (ремісників, купців, рільників та ін.) і їх виховання свідомими громадянами, патріотами своєї нації, які брали б активну участь у творенні власної незалежної держави.

4. Головними чинниками громадянського виховання учнів українських фахових шкіл були: сім'я, школа, церква, культурно-освітні установи, громадські й молодіжні організації. Проте саме рідній фаховій школі з українознавчою основою навчально-виховного процесу відводилася найважливіша роль у формуванні громадянських якостей учнівської молоді.

Навчально-виховний процес в українських професійних школах спрямовувався на опанування учнями знань про Україну й український народ, на виховання національних рис характеру і вдачі, чіткої громадянської позиції, на усвідомлення своєї ролі й місця в розбудові майбутньої української держави. Отож, зміст навчальних предметів та виховних заходів був пройнятий національно-громадянським духом. З-поміж навчальних дисциплін особлива роль належала українській мові й літературі, історії, географії, музиці. Позаурочна діяльність здійснювалась у найрізноманітніших формах (шкільні гуртки, кооперативи, бібліотеки, читальні, конкурси, змагання, товариські забави, краєзнавчі екскурсії, бесіди, диспути, імпрези, вечори, концерти тощо). Їх мета - поглиблення знань учнів з історії рідного народу, його культури, звичаїв і традицій, залучення до різних видів діяльності задля плекання патріотичних і громадянських якостей.

Співпраця професійних шкіл із сім'єю, церквою, громадськістю, культурно-освітніми (“Просвіта”, “Рідна Школа”, “Союз Українок” та ін.), економічними (“Сільський Господар”, “Труд”, “Маслосоюз” та ін.), молодіжними (“Пласт”, “Луг”, “Сокіл” та ін.) організаціями, їхня допомога й підтримка сприяли формуванню нової генерації - кваліфікованих фахівців, свідомих громадян, в основі переконань яких лежала ідея державності України.

5. Дослідження засвідчило, що окремі ідеї громадянського виховання учнівської молоді професійних шкіл Галичини першої третини ХХ ст. не втратили своєї актуальності й сьогодні, зокрема:

- посилення ролі громадянського виховання в навчально-виховному процесі шкіл різних типів;

- наповнення змісту підготовки майбутніх педагогів теорією громадянського виховання;

- використання різноманітних форм громадянського виховання учнів у навчально-виховному процесі професійних навчальних закладів;

- підвищення ефективності громадянського виховання учнівської молоді професійних навчальних закладів шляхом її залучення до активної участі в молодіжних об'єднаннях;

- співпраця професійних навчальних закладів із сім'єю, церквою, громадськими організаціями;

- залучення учнів професійно-технічних навчальних закладів до вирішення проблем соціуму.

Дисертаційна робота не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Предметом подальшого вивчення може стати: історико-педагогічний аспект громадянського виховання учнівської молоді професійно-технічних закладів освіти в різних регіонах України; зміст, форми й методи громадянського виховання в професійних навчальних закладах різних рівнів акредитації; проблеми підготовки майбутніх педагогів до громадянського виховання учнівської молоді; психолого-педагогічні умови забезпечення ефективності громадянського виховання в професійних навчальних закладах України.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях

1. Кецик У. Навчально-виховний процес у фахових школах Галичини (1919-1939 рр.) // Наукові записки ТДПУ. Серія: Педагогіка. № 6. Тернопіль, 2000. С. 85-88.

2. Кецик У.В. Фахове шкільництво в Галичині (1900-1939 рр.) // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 89: Педагогіка та психологія. Чернівці: Рута, 2000. С. 40-46.

3. Кецик У. Національно-громадянське виховання учнів фахових шкіл Галичини в позаурочний час // Джерела. Науково-методичний вісник. Івано-Франківськ, 2000. № 3-4. С. 87-90.

4. Кецик У. Софія Русова про громадянське виховання // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. Вип. V. Івано-Франківськ: Плай, 2001. С. 139-143.

5. Кецик У. Організація громадянського виховання учнів професійних шкіл Галичини в навчальній діяльності (початок ХХ ст.) // Теоретичні питання освіти та виховання: Зб. наук. праць. Вип.16. Київ: КДЛУ, 2001. С. 124-127.

6. Кецик У. Роль сім'ї в громадянському вихованні молоді Галичини (початок ХХ ст.) // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. Вип. VІ. Івано-Франківськ: Плай, 2001. С. 38-43.

7. Кецик У. Формування громадянських якостей учнівської молоді // Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді). Зб. наук. праць. К.: Віра Інсайт, 2001. Кн. І. С. 89-94.

8. Кецик У. Взаємозв'язок національних і загальнолюдський цінностей у становленні особистості-громадянина // Єдність національного і загальнолюдського у формуванні морально-духовних цінностей: Зб. наук. праць. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С. 74-78.

9. Кецик У. Галицькі педагоги про громадянське виховання молоді (початок ХХ ст.) // Наукові записки ТДПУ. Серія: Педагогіка. № 7. Тернопіль, 2002. С. 82-86.

10. Кецик У. Виховання громадянськості майбутніх учителів на ідеях української державності // Наукові записки. Серія: Педагогіка і психологія. Вип. 6, Ч. 2. Вінниця, 2002. С. 80-82.

11. Кецик У. Громадянськість учнівської молоді як умова її соціалізації // Соціально-педагогічні проблеми підготовки фахівців у вищих навчальних закладах: Матеріали міжнародної наук.-практ. конференції 25-26 лютого 2003 р., Ужгород / За заг. ред. В.В.Сагарди, М.В.Опачко. Ужгород: УжНУ, 2003. С. 102-104.

12. Кецик У. Питання громадянського виховання у працях визначних педагогів кінця ХХ початку ХХІ ст. // Пріоритети сучасної української освіти і вихованя в контексті завдань педагогічної науки: Матеріали педаг. читань на пошану члена-кореспондента АПН України, д-ра пед. наук, професора Б.М.Ступарика. Івано-Франківськ, 2003. С. 49-52.

13. Кецик У. Громадянське виховання учнівської молоді у професійному шкільництві Галичини (кінець ХІХ початок ХХ ст.) // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. Вип. Х. Івано-Франківськ: Плай, 2004. С. 162-170.

Анотація

Кецик У. В. Громадянське виховання учнів українських професійних шкіл Галичини (перша третина ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2005.

У дисертації вперше комплексно проаналізовано зміст, форми й методи громадянського виховання учнів українських професійних шкіл Галичини у першій третині ХХ ст., з'ясовано суспільно-політичні й економічні передумови виникнення українського професійного шкільництва в Галичині, визначено структуру й завдання навчальних закладів фахової освіти. Досліджено внесок освітніх діячів краю в розробку та втілення ідей громадянського виховання в навчально-виховний процес професійних шкіл.

Матеріали, основні положення дисертації та висновки, які апробовано в спецкурсі “Громадянське виховання учнів українських професійних шкіл Галичини (перша третина ХХ ст.)”, можуть бути використані в лекційних курсах і семінарах із педагогіки та історії педагогіки України, в підготовці навчальних і методичних посібників з історії розвитку українського професійного шкільництва й проблем громадянського виховання учнівської молоді.

Ключові слова: громадянське виховання, професійна школа, навчально-виховний процес, зміст і форми громадянського виховання.

Аннотация

Кецык У. В. Гражданское воспитание учащихся украинских профессиональных школ Галичины (первая треть ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника, Ивано-Франковск, 2005.

В диссертационной работе проведено исследование гражданского воспитания учащихся украинских профессиональных школ Галичины в первой трети ХХ века в контексте общественно-политического, социально-экономического и культурно-просветительского развития края.

В процессе исследования определены общественно-политические и социально-экономические предпосылки возникновения украинских профессиональных школ в Галичине (обострение польско-украинских взаимоотношений, рост национального самосознания галицких украинцев, низкий уровень экономики в крае и др.). Анализ первоисточников дает основание для вывода, что в первой трети ХХ века становление и развитие профессионального образования молодежи было одним из главных условий выхода края из экономического кризиса. Установлено, что в исследуемый период с помощью украинских культурно-просветительских и экономических обществ и организаций в Галичине было создано сеть украинских профессиональных школ. Заданием украинских профессиональных учебных заведений была подготовка квалифицированных специалистов и воспитание сознательных граждан, патриотов, принимающих участие в создании собственного независимого государства.