Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації - 245 сторінок, із них - 179 сторінок основного тексту, який містить 9 таблиць, 2 схеми, 1 модель, 1 діаграму, додатки займають 45 сторінок, список використаних джерел подано на 21 сторінці.

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, вибір теми, визначено об`єкт, предмет, мету, гіпотезу, сформульовано завдання, з`ясовано методологічні та теоретичні основи, визначено методи дослідження, наведено дані про апробацію і впровадження методичної системи в практику загальноосвітніх навчальних закладів.

У першому розділі „Наукові засади формування мовленнєвих умінь і навичок учнів 5-9 класів на основі етнопедагогіки” з`ясовано етнолінгвістичні, етнопсихологічні, етнолінгводидактичні аспекти формування мовленнєвих умінь і навичок учнів основної школи на засадах етнопедагогіки. учень етнопедагогічний навчання

Поняття етнопедагогічних засад виходить із змісту етнопедагогіки як науки про емпіричний досвід окремого народу у справі виховання та навчання дитини, про його моральні та естетичні цінності, ідеали, погляди (Г.Волков, Г.Лозко, В.Мосіяшенко, М.Стельмахович, Є.Сявавко, В.Филипчук, Н.Шваб та інші). Навчання рідної мови та формування мовленнєвих умінь і навичок учнів на засадах етнопедагогіки базується на системі принципів, методів, засобів народної педагогіки та народної дидактики з урахуванням етнокультурних, етнопсихологічних, етнолінгвістичних наукових досліджень.

Змістом навчання рідної мови на етнопедагогічних засадах є мовленнєвий розвиток особистості. Про давність цієї проблеми свідчать повчання давньоруських князів, досвід навчання та виховання в монастирях, братських школах, Києво-Могилянській академії тощо. Основою зразкового мовлення вважається ввічливість, чемність, добропристойність, дотепність, виявлення поваги до старших, висока мудрість, гостинність, доброта, щирість (Г.Ващенко, О.Духнович, С.Русова, Г.Сковорода, В.Ушинський та інші).

Складовою формування мовлення особистості, як свідчать етнопедагогічні дослідження, є її духовне становлення (Ф.Буслаєв, І.Огієнко, І.Срезневський, В.Сухомлинський, П.Юркевич), виховання любові й поваги до рідного слова, землі, народу, його одвічних цінностей та ідеалів, усвідомлення необхідності та внутрішньої потреби в спілкуванні й пізнанні світу засобами рідної мови.

Оскільки етнопедагогіка зумовлює етнокультурне спрямування навчально-виховного процесу, то навчання рідної мови й формування мовленнєвих умінь і навичок учнів на етнопедагогічних засадах полягає в засвоєнні ними національно-культурного мовного компонента, тобто сукупності специфічних елементів, які є мовними й культурними кодами, відображають умови життя, особливості світобачення народу, відтворюють загальну картину поведінкових стереотипів (національно орієнтовані мовні одиниці).

Оригінальність відтворення етносом довкілля відображається на всіх мовних рівнях (Н.Бабич, В.Жайворонок, В.Кононенко, В.Маслова, О.Назаренко, О.Рогач, О.Федик та інші), найбільшою мірою вона представлена в національно-культурних текстах, тобто таких, у межах яких має місце культурно маркована діяльність (Ф.Бацевич, В.Кононенко, А.Телія). Національно-культурний текст є засобом навчання рідної мови та формування мовної, мовленнєвої, етнокультурної компетентності школярів. На базі отриманих знань про реалії матеріальної та духовної культури українців, правила мовленнєвого етикету, оволодіння національно-культурним компонентом мови в учнів формуються мовленнєві вміння й навички. Особливе значення в межах означеної проблеми ми надавали текстам усної народної творчості та художньої літератури, які є взірцями для формування мовлення, виховання особистісних рис характеру особистості.

Проблема формування мовленнєвих умінь і навичок широко розроблена в науці й представлена дослідженнями О.Біляєва, Є.Голобородько, В.Капінос, Т.Ладиженської, В.Мельничайка, Г.Михайловської, Н.Пашківської, М.Пентилюк, Л.Рожило, О.Хорошковської та інших.

Особливість формування мовленнєвих умінь і навичок учнів на етнопедагогічних засадах полягає у вивченні рідної мови як етнічного явища, виділенні національно-культурного компонента та оволодінні учнями національно орієнтованими мовними одиницями. Мовні вміння є основою для формування мовленнєвих умінь і навичок: адекватно сприймати тексти-взірці етнопедагогічного змісту; відтворювати їх, доповнюючи власними думками; вести діалог за змодельованими життєвими ситуаціями з дотриманням правил мовленнєвого етикету, відчувати й підтримувати зворотній зв`язок; створювати монологічні висловлювання етнопедагогічної тематики на основі здобутих етнознань; добирати засоби передачі інформації відповідно до ситуації спілкування; вести бесіду українознавчого змісту, виявляючи вміння аргументувати й доводити власну думку, виражати громадянську позицію; редагувати власні й чужі висловлювання, збагачуючи їх національно орієнтованими мовними одиницями.

Аналіз наукової літератури дозволяє з`ясувати поняття етнопедагогічних засад формування мовленнєвих умінь і навичок з опорою на такі положення: дотримання народності та етнокультурного спрямування навчально-виховного процесу; єдиний духовно-мовленнєвий розвиток особистості засобами народної педагогіки та народної дидактики; оволодіння рідною мовою як етнічним явищем, оригінальним способом оцінювання народом дійсності та вироблення національного колориту мовлення учнів.

Навчання мови на етнопедагогічній основі передбачає формування мовної особистості, яка є носієм і транслятором рідної мови та рідної культури. Це зумовлює врахування етнопсихологічних досліджень про особливості психіки людей різних етнічних належностей, світогляду, національного характеру, закономірності формування національної свідомості, етнічних стереотипів.

Проблемою формування мовної особистості займалися Б.Ананьєв, А.Виготський, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, Б.Теплов та інші. Думку про те, що цілеспрямований вплив етнокультурного середовища з метою формування мовця нерозривно пов`язаний з етнопсихологічним контекстом, доводять Г.Антипов, А.Вежбицька, О.Донських, Ю.Караулов, В.Красних, О.Леонтьєв, І.Марковіна, В.Маслова, Л.Паламар, Т.Симоненко, Ю.Сорокін, В.Тоідіс. Учені переконують, що в результаті включення людини в соціальні відносини відбувається становлення мовної особистості, мовленнєво-мисленнєва діяльність якої формується за нормами й еталонами певної етномовної культури.

Мовна особистість виявляє себе в актах мовленнєвої діяльності, що формується під впливом психологічних процесів. Національний компонент мовної особистості дозволяє розглядати мовленнєву діяльність під кутом національно-культурної специфіки і враховувати етнопсихологічні чинники. Серед них виділяємо такі: вроджені мовні здібності, чуття мови, національний спосіб мислення, національна свідомість, національна самосвідомість, національно-мовна свідомість, колективне несвідоме, національний характер, національні почуття, менталітет, національно-культурна мотивація. Сформовані в учнів етнопсихологічні чинники мають вплив на мовну особистість та національно-культурну специфіку її мовленнєвої діяльності.

Етнопедагогічні засади формування мовленнєвих умінь і навичок учнів ґрунтуються на активному залученні системи народної дидактики, що знаходить вираження в поглядах народу на принципи, методи, засоби навчання. Проблема навчання рідної мови на основі народної дидактики висвітлена в працях сучасних науковців: А.Богуш, В.Кононенка, Г.Лозко, М.Пентилюк, О.Семеног, М.Стельмаховича, В.Федяєвої та інших.

Серед підходів, що найбільше сприяють формуванню мовленнєвих умінь і навичок учнів на етнопедагогічній основі, виділяємо комунікативно-діяльнісний, функціонально-стилістичний, етнопедагогічний. Останній є конкретним шляхом утілення народнопедагогічної системи в навчально-виховний процес.

Формування мовленнєвих умінь і навичок на засадах етнопедагогіки забезпечує опору на принципи народної дидактики: народності, природовідповідності, культуровідповідності, історизму, етнічної соціалізації, європеїзму, збереження мовної єдності, емоційності, урахування регіонального, місцевого й домашнього мовного середовища. Вони допомагають учням оволодіти рідною мовою у взаємозв`язку з отриманням знань про народ, його побут, культуру, традиції, звичаї, норми поведінки, ідеали тощо.

Народнопедагогічні методи виділено М.Стельмаховичем: словесні, ігрові, наочні, практичні. Особливе значення в процесі навчання рідної мови мають ігрові методи, оскільки вони допомагають проводити навчання в невимушених природних умовах, максимально наближених до життя.

Етнопедагогічні засади навчання української мови та формування мовленнєвих умінь і навичок учнів реалізуються через народнодидактичні засоби - національно-культурні тексти, що використовуються на уроках у вигляді дидактичного матеріалу міжпредметного характеру, зокрема це твори фольклору, художньої літератури, а також тексти етнопедагогічного змісту розмовного, публіцистичного, наукового стилів.

Система народної дидактики має більший ефект у поєднанні з науковою дидактичною системою, тому вважаємо за необхідне використовувати надбання сучасної лінгводидактики, представлені дослідженнями М.Баранова, О.Біляєва, Є.Голобородько, О.Горошкіної, С.Карамана, В.Мельничайка, Г.Михайловської, Н.Пашківської, М.Пентилюк, Г.Передрій, Л.Рожило, Л.Скуратівського, О.Хорошковської та інших.

У другому розділі „Теорія і практика формування мовленнєвих умінь та навичок учнів основної школи на етнопедагогічних засадах” проаналізовано чинні програми, підручники, методичну літературу з досліджуваної проблеми, з`ясовано місце етнопедагогіки в практичній діяльності вчителів української мови та літератури, подано результати констатувального зрізу.

Аналіз науково-методичного забезпечення засвідчує, що проблема формування мовленнєвих умінь і навичок на засадах етнопедагогіки в наш час привертає особливу увагу, оскільки допомагає реалізувати процес становлення й розвитку мовної особистості школярів через виховання потреби у вивченні рідної мови, духовності, світоглядних позицій, загальнолюдських і національних ціннісних орієнтирів, оволодіння національно-культурним компонентом мови.

У чинних програмах, підручниках, науковій літературі зафіксовано елементарні приклади реалізації етнопедагогічних засад навчання рідної мови та формування мовленнєвих умінь і навичок учнів, проте ця проблема на сучасному етапі не має чіткого спрямування. Лише в деяких наукових джерелах подані конкретні вказівки і рекомендації щодо впровадження елементів етнопедагогіки в процес вивчення української мови (Т.Донченко, В.Кононенко, М.Пентилюк, Т.Симоненко, М.Стельмахович). У програмах знаходять місце елементи етнопедагогіки, однак ідея етнопедагогічних засад конкретно не сформульована.

Підручники з рідної мови містять недостатню кількість вправ етнопедагогічного змісту. Мало уваги приділено роботі з національно-культурними текстами, спостереженню за функціонуванням у них національно орієнтованих мовних одиниць, відтворенню, редагуванню, створенню учнями власних національно-культурних текстів на пропоновану тему етнопедагогічного змісту.

Спостереження за навчально-виховним процесом у школі, бесіди, а також результати проведеного анкетування вчителів та учнів свідчать про відсутність систематичної роботи з етнопедагогіки на уроках мови. Учителі розуміють актуальність і необхідність етнопедагогічної основи формування мовлення школярів, проте не володіють достатніми знаннями. Серед основних причин некомпетентності в означеному питанні вони називають відсутність спеціальної методичної та наукової літератури. Суть етнопедагогічних засад респонденти розуміють як навчання української мови із залученням фольклорного матеріалу (80%), оволодіння власне українською лексикою та фразеологічними одиницями (14%), формування етики спілкування (6%). Результати анкетування показали, що 83% опитуваних послуговуються елементами етнопедагогіки в процесі навчання рідної мови та формування мовленнєвих умінь і навичок школярів, хоча спостерігається деяка нерівномірність у їх використанні. Так, систематичне залучення елементів етнопедагогіки на всіх типах уроків здійснюють 32% опитаних, фрагментарно - 41%, тільки на уроках розвитку зв`язного мовлення - 20%, у позакласній роботі - 12%. Анкетування показало, що вчителі недостатньо спираються на етнопедагогічні засади в процесі навчання української мови, вони не володіють належними знаннями про етнопедагогіку як ефективний і необхідний шлях формування мовленнєвих умінь і навичок учнів. Теоретично усвідомлюючи необхідність навчання на етнооснові, більшість респондентів не має практичного досвіду.

Результати опитування учнів засвідчили, що вони усвідомлюють значення рідної мови, традицій та звичаїв у розвитку їхнього мовлення. Дев`ятикласники зазначають, що твори фольклору й художньої літератури сприяють збагаченню мовлення лексичними одиницями (87%), фразеологічними зворотами (21%), допомагають формуванню навичок чітко й виразно висловлювати думку (24%), правильно вимовляти звуки (6%), грамотно писати (6%). Дещо обмежені відповіді свідчать про те, що учні недостатньо розуміють сутність рідної мови, її специфіку, необхідність вивчення.

Для з`ясування виховного впливу засобів етнопедагогіки на учнів під час навчання української мови їм було запропоновано запитання „Про які цінності, традиції та звичаї українського народу ви довідуєтеся на уроках української мови?”. У відповідях школярі зазначали, що з цінностями, традиціями, звичаями вони більше знайомляться на уроках літератури. З цього можна зробити висновок, що виховання позитивних особистісних рис і почуттів, які є обов`язковим елементом навчання школярів рідної мови на етнопедагогічних засадах, не знаходить належного місця на уроках.

З метою виявлення рівнів сформованості мовленнєвих умінь і навичок учнів 5-9 класів було проведено констатувальний зріз. Результати можна простежити в таблиці 1.

Таблиця 1.

Аналіз виконаних робіт підтвердив низький рівень умінь учнів відтворювати національно-культурні тексти, пояснювати функціонування в них національно орієнтованих мовних одиниць, школярі не володіють достатньою мірою етнознаннями, що позначається на рівні сформованих навичок створювати національно-культурні тексти (монолог, діалог). Їх мовлення виявилося недосконалим через порушення логіки викладу, стилістичних норм, бідним з погляду вживання національно орієнтованих мовних одиниць. Поверхове володіння етнознаннями відбивалося в примітивному змісті творчих робіт.

Дані констатувального зрізу підтвердили необхідність створення спеціальної методичної системи з формування мовленнєвих умінь і навичок учнів основної школи на засадах етнопедагогіки.

У третьому розділі „Експериментально-дослідне навчання за розробленою методикою та його результати” з`ясовано зміст, мету, завдання дослідного навчання; уміщено модель поетапної роботи у визначеному напрямі, програму експерименту; описано хід та результати роботи з формування мовленнєвих умінь і навичок учнів на засадах етнопедагогіки; доведено ефективність упровадження створеної методичної системи в практичну діяльність учителів-словесників.

Мета формувального експерименту полягала у створенні ефективної методики з формування мовленнєвих умінь і навичок учнів основної школи на етнопедагогічних засадах та експериментальній її перевірці.

Експериментальне дослідження вимагало вирішення таких завдань:

- розробити спеціальну програму з формування мовленнєвих умінь і навичок учнів основної школи на засадах етнопедагогіки;

- довести ефективність народнодидактичних та лінгводидактичних методів, прийомів, засобів навчання;

- створити комплексну систему вправ і завдань етнопедагогічного змісту, що забезпечують формування мовленнєвих умінь і навичок школярів;

- визначити рівні сформованості мовленнєвих умінь і навичок учнів 5-9 класів після експериментального навчання;

- перевірити ефективність пропонованої методичної системи поетапного формування мовленнєвих умінь і навичок учнів основної школи на етнопедагогічних засадах.

Відповідно до поставленої мети, завдань дослідження розроблено програму експериментального навчання, що відображає зміст і місце етнопедагогіки в процесі формування мовленнєвих умінь і навичок учнів 5-9 класів.

В основу пропонованої експериментальної програми було покладено твердження, що етнопедагогічні засади передбачають двосторонній взаємозалежний процес навчання і виховання: у школярів формуються вміння мовленнєвої діяльності в кращих традиціях народу, виробляється національний колорит їхнього мовлення, з іншого боку, рідна мова є засобом виховання учня як представника української нації, через засоби етнопедагогіки формується духовність, моральні та естетичні цінності, позитивні риси характеру громадянина.

Навчання за розробленою програмою здійснювалося в три етапи: перший - розвідувально-підготовчий (5 клас), другий - базовий (6-8 класи), третій - узагальнено-систематизуючий (9 клас).

Перший етап експерименту забезпечував формування вмінь учнів сприймати рідну мову як засіб оцінної характеристики світу українським народом, а творів етнопедагогічного змісту - як національно-культурних текстів, що є взірцями мовленнєвої поведінки. У зв`язку з цим відбувалося поступове ознайомлення п`ятикласників із поняттями “рідна мова”, „рідна культура”, „засоби рідної мови”, „український етикет”, „національні цінності” тощо. У навчанні в основному було запропоновано роботу над національно-культурними текстами художнього та розмовного стилю (твори усної народної творчості та художньої літератури), у ході якої школярі формували вміння сприймати національно-культурний текст, розпізнавати в ньому відповідні мовні засоби, аналізувати стилістичне функціонування одиниць мови. Цей етап, насамперед, був спрямований на формування лексичних умінь, збагачення словника учнів національно орієнтованими мовними елементами. Серед вправ першого етапу навчання були вправи, спрямовані на формування вмінь переказувати національно-культурні тексти, створювати власні міні-твори етнопедагогічного змісту за зразком, вести діалог з дотриманням правил етноетикету спілкування тощо. Увага учнів зосереджувалася на змісті та повчальних висновках пропонованих текстів, що сприяло накопиченню етнознань, оцінних суджень з метою подальшого використання їх у власних висловлюваннях.

Другий етап дослідного навчання мав на меті поглиблення знань школярів про рідну мову як специфічний спосіб відображення етносом довкілля, його морально-етичних норм та цінностей, оволодіння елементами національно-мовної картини світу, розширення мовленнєвої та етнокультурної компетентності. Продовження роботи з оволодіння національно-культурним компонентом мови відбувалося у зв`язку з вивченням граматики, що розкривало особливі можливості для спостереження над функціонуванням різних частин мови, типів речень, інтонаційних засобів у національно-культурних текстах. Формування мовленнєвих умінь під час вивчення синтаксису сприяло введенню понять „національно-культурний текст”, „національно-мовна картина світу”. Реалізація етнопедагогічної основи навчання рідної мови відбувалася через здійснення етнолінгвістичного аналізу тексту як комплексного завдання з метою формування вмінь його свідомого сприймання в єдності змісту й форми та фіксації національно-культурного компонента рідної мови. Характерною ознакою другого етапу навчання було розширення етнопедагогічного впливу за рахунок використання текстів не лише художнього, а й інших стилів мовлення, що сприяло формуванню стилістичної компетентності школярів. Мовленнєві вміння вдосконалювалися в процесі активної систематичної роботи над навчальними текстами (виразне читання, аналіз, бесіди за змістом, переказування, імітація, реконструювання, конструювання мовних одиниць, моделювання, трансформація), а також створення монологів та діалогів за зразком, на основі здобутих знань етнопедагогічного змісту в науково-популярному, публіцистичному, художньому, розмовному стилях. На цьому етапі учні також формували вміння редагувати невеликі за обсягом тексти.

Третій етап експериментального навчання передбачав систематизацію набутих знань, активізацію мовної, мовленнєвої та етнокультурної компетентності учнів, формування чіткої громадянської позиції та виявлення її в мовленнєвій діяльності. Основними напрямами змісту роботи були вдосконалення вмінь і навичок активного використання національно орієнтованих мовних одиниць у власних монологічних та діалогічних висловлюваннях етнопедагогічного змісту різних типів, стилів, жанрів мовлення. Під час навчання на третьому етапі в учнів формувалися навички здійснювати повний етнолінгвістичний аналіз тексту, редагувати висловлювання, збагачуючи їх національно орієнтованими мовними одиницями, створювати власні національно-культурні тексти етнопедагогічного змісту монологічної та діалогічної форми за пропонованою темою або змодельованою ситуацією, уміння вести бесіди етнопедагогічного спрямування, брати участь в обговореннях українознавчої тематики, самостійно добирати тематичний матеріал та висловлюватися публічно. Цьому сприяли проведені під час експерименту уроки-семінари, уроки-диспути, бесіди етнопедагогічного змісту, поурочна рубрика “З уст мого народу”, що мали на меті контроль самостійного пошуку школярів у позаурочний час, а також система вправ, яка забезпечувала рівень ерудиції дев`ятикласників, удосконалення їхніх умінь і навичок створювати національно-культурний текст. Вправи і завдання мали чітко виражене комунікативне спрямування.

Послідовній і безперервній роботі з формування мовленнєвих умінь і навичок учнів 5-9 класів сприяли навчально-мовленнєві та власне мовленнєві вправи. Навчально-мовленнєві вправи забезпечували спостереження, запам`ятовування учнями національно орієнтованих засобів рідної мови, засвоєння їх нормативного використання в різних типах і стилях мовлення, конструювання, реконструювання, моделювання мовних одиниць, імітацію, відтворення пропонованих текстів. Власне мовленнєві вправи зумовлювали формування мовленнєвих умінь і навичок школярів у процесі відтворення поданих зразків з елементами творчості, редагування та конструювання власних висловлювань за пропонованою темою етнопедагогічного змісту або змодельованою ситуацією спілкування. Серед власне мовленнєвих вправ особливе місце було відведено ситуативним вправам, які вимагали реалізації інтерактивних методів навчання. Тексти етнопедагогічного змісту пропонованих вправ були взірцями для створення учнями власних висловлювань.

Відбираючи дидактичний матеріал, ми враховували критерії соціокультурного та етнокультурного спрямування, етнолінгвістичний, національно-культурної мотивації, етичний, естетичний, психологічний, жанрово-стильовий.

Результати зрізових робіт, проведених після кожного етапу навчання, підтвердили ефективність пропонованої методичної системи з формування мовленнєвих умінь і навичок учнів основної школи на засадах етнопедагогіки. Середній показник рівнів сформованості мовленнєвих умінь і навичок учнів контрольних та експериментальних класів показано в таблиці 2.

Таблиця 2. Середній показник сформованості мовленнєвих умінь і навичок

Кількісний аналіз даних таблиці засвідчує, що рівень сформованості мовленнєвих умінь і навичок учнів експериментальних класів на 10% вищий, ніж у контрольних.

У дослідженні ми порівняли результати зрізових робіт до й після експериментального навчання. З цією метою були враховані результати контрольних робіт учнів 9-х класів, оскільки саме цей етап є заключним етапом з формування мовленнєвих умінь і навичок школярів в експериментальній методиці. Порівняльна характеристика відображена в діаграмі 3.1., де білим кольором позначено результативність констатувального зрізу, чорним - зрізових робіт учнів експериментальних класів, сірим - учнів контрольних класів.