Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Автореферат

Національно-патріотичне виховання учнівської молоді у позаурочний час на західноукраїнських землях (1919 - 1939 рр.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Яців Ярослав Миколайович

Івано-Франківськ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Чепіль Марія Миронівна,

Дрогобицький державний педагогічний

університет імені Івана Франка,

професор кафедри педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

Сагарда Володимир Васильович,

Ужгородський національний університет,

професор кафедри педагогіки і психології

кандидат педагогічних наук, доцент

Кузьменко Василь Васильович,

Південноукраїнський регіональний інститут

післядипломної освіти педагогічних кадрів, м. Херсон,

завідувач кафедри наукових основ управлінської діяльності

Провідна установа: Харківський національний університет імені Г. С. Сковороди, кафедра загальної педагогіки, міністерство освіти і науки України, м. Харків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах розбудови України методологічною основою виховання як соціального явища визнано ідеологію державотворення. Отож гостро постає питання про виховання громадянина нової формації, свідомого, творчого, готового до плідної праці в різних сферах суспільного життя.

Концептуальні засади виховання громадянина України ґрунтуються на положеннях Національної доктрини розвитку освіти, Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепції національного виховання, а також міжнародних документах (рекомендаціях ЮНЕСКО “Про виховання в дусі миру”, “Резолюції з прав людини”, “Конвенції про права дитини”). Це зумовлює необхідність підвищення якості освіти і виховання, пошуку шляхів неухильного вирішення їх основних завдань: набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національності особистісних рис громадянина української держави, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Національно-патріотичне виховання як соціо-культурний феномен представлено в працях І. Беха, А. Бойко, В. Бондара, С. Гончаренка, О. Савченко, О. Сухомлинської та ін. Розробка теоретичних засад національного виховання, його соціо-культурна зорієнтованість передбачають детальне об'єктивне вивчення надбань минулого. Його важливим джерелом розглядаємо історико-педагогічний аналіз теорії та практики національно-патріотичного виховання української молоді.

Теоретичні основи національного виховання обґрунтували Г. Ващенко, С. Русова, С. Сірополко, В. Сухомлинський, С. Чавдаров, Я. Чепіга та ін. Проблеми національного виховання на західноукраїнських землях аналізували П. Біланюк, А. Волошин, М. Галущинський, М. Євшан, О. Маркуш, В. Пачовський, Ф. Повхан, І. Ющишин та ін.

Історію українського шкільництва і позашкільної освіти на західноукраїнських землях особливо актуалізовано в педагогічній науці останніх років. Проголошенням незалежності України обумовлено можливість глибокого аналізу складної й драматичної історії боротьби за українську школу, національно-патріотичне виховання дітей та молоді. Актуальні аспекти історії української педагогіки досліджуваного періоду відображено у працях А. Вихруща, Т. Завгородньої, С. Золотухіної, М. Євтуха, М. Стельмаховича, Б. Ступарика. Поліетнічність і поліконфесійність Буковини, Галичини і Закарпаття зумовлювали специфіку національно-патріотичного виховання. У дисертаційних дослідженнях розкрито його окремі психолого-педагогічні й методичні аспекти: громадсько-патріотична діяльність учителів (Д.Герцюк), розвиток педагогічних періодичних видань (С.Лаба), становлення й розвиток української гімназійної освіти (І.Курляк), формування національної свідомості дітей та молоді (М.Чепіль), виховна діяльність молодіжних організацій і товариств (І.Андрухів, М.Пантюк), теоретичні і практичні засади морального виховання учнів українських шкіл Буковини (І.Ковальчук), розвиток української початкової (Л.Кобилянська) і середньої освіти на Буковині (І.Петрюк), зміст букварів для українських шкіл Закарпаття (О.Фізеші) та ін.

Водночас аналіз порушеної проблеми дозволив констатувати відсутність комплексного вивчення теорії й практики діяльності культурно-освітніх закладів різного типу на західноукраїнських землях з національно-патріотичного виховання. Актуальністю історико-педагогічної проблеми зініційовано тему дисертаційного дослідження - “Національно-патріотичне виховання учнівської молоді у позаурочний час на західноукраїнських землях (1919 - 1939 рр.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідницької роботи і є складовою колективної теми кафедри педагогіки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка “Українська національно-демократична педагогіка ХХ сторіччя в контексті завдань сучасного виховання” (протокол № 5 від 8 грудня 1998 р.). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 3 від 17 жовтня 2002 р.), а також узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 10 від 24 грудня 2002 р.)

Об'єкт дослідження - виховання української учнівської молоді на західноукраїнських землях у першій половині ХХ ст.

Предмет дослідження - національно-патріотичне виховання учнів у позаурочній діяльності закладів різного типу на західноукраїнських землях (1919 - 1939 рр.). освіта патріотичний виховання міжвоєнний

Мета дослідження - узагальнити теоретичні надбання і практичний досвід національно-патріотичного виховання учнівської молоді у міжвоєнний період і визначити шляхи використання історичної спадщини у виховній позаурочній діяльності сучасних культурно-освітніх закладів України.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання дослідження:

- виявити соціально-політичні та культурно-освітні передумови розвитку ідеї національно-патріотичного виховання у міжвоєнний період;

- дослідити внесок українських педагогів і культурно-просвітницьких діячів Західної України в розробку теоретичних засад національно-патріотичного виховання в означену добу;

- обґрунтувати роль інститутів і чинників національно-патріотичного виховання учнівської молоді на західноукраїнських землях у міжвоєнний період;

- розкрити зміст, форми, методи й засоби національно-патріотичного виховання учнівської молоді у позаурочний час на західноукраїнських землях досліджуваного періоду задля визначення шляхів їх творчого використання в сучасних умовах.

Методологічною основою дослідження є основи теорії наукового пізнання; положення про діалектичну взаємодію особистості й суспільства, єдність національного і загальнолюдського, історичного й логічного, гуманізації міжнаціональних стосунків та етики міжетнічного спілкування; концептуальні положення філософії й педагогіки про полікультурний розвиток особистості; доцільність творчого використання спадщини минулого в сучасній педагогічній теорії та виховній практиці. У дослідженні дотримано принципи науковості, об'єктивності, наступності, системності, історичного детермінізму.

Теоретична основа роботи - визнання теорії й практики виховання як окремої науки зі своїм предметом, категоріями, методами дослідження. Відповідно концептуальні положення Закону України “Про освіту”, “Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття)”, “Концепції національного виховання”, а також педагогічна спадщина видатних західноєвропейських та українських педагогів ХІХ - ХХ ст., праці сучасних дослідників щодо теоретичних основ українського виховання в історичному аспекті й з позицій сьогодення (І. Бех, А. Бойко, С. Гончаренко, М. Євтух, В. Кремень, Ю. Руденко, О. Сухомлинська, Г. Троцко, М. Ярмаченко та ін.) виступили теоретичним підґрунтям дослідження.

Методи дослідження: пошуково-бібліографічний метод вивчення архівних, бібліотечних фондів, каталогів, описів, бібліографічних видань; історико-системний, теоретичний та порівняльний методи для дослідження змісту національно-патріотичного виховання учнів, установлення основних тенденцій цього процесу; інтерпретація, теоретичне узагальнення та порівняння опрацьованих матеріалів для формулювання висновків і визначення можливостей використання історичного досвіду національно-патріотичного виховання учнів у сучасних умовах.

Джерельна база дослідження. У дисертації використано твори педагогів, психологів, публіцистичні та наукові праці культурно-освітніх і громадських діячів Західної України, що зберігаються у відділах рукописів, рідкісної книги та україніки Наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, фондах Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського; документи музею освіти Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника; історико-педагогічну літературу та пресу, яка видавалася на західноукраїнських землях упродовж 1919 - 1939 рр., численні збірники, альманахи, календарі; сучасні дослідження з історії шкільництва, теорії, історії та методики виховання; архівні матеріали (фонди Центрального державного історичного архіву України в м.Львові, державних обласних архівів - Закарпатського, Івано-Франківського, Львівського, Тернопільського, Чернівецького).

В обіг уведено значну кількість наукових документів, фактів, теоретичних ідей, здійснено наукову інтерпретацію процесу національно-патріотичного виховання, що може стати джерелом для розробки нових науково-теоретичних напрямів педагогічних досліджень. Теоретичні напрацювання українських педагогів західного регіону України слугують вартісною основою, джерелом для практики сучасної школи, позашкільних навчальних закладів і громадських організацій, які ведуть аналогічний до минулого пошук оптимальної моделі національно-патріотичного виховання.

Хронологічні межі дослідження визначено його тематичною спрямованістю. Нижню межу зумовлено тим, що західноукраїнські землі після Першої світової війни перебували в складі різних держав: Буковина - Румунії (1918), Галичина, Західна Волинь, Полісся - Польщі (1919), Закарпаття - Чехословаччини (1919). Верхня межа збігається з початком Другої світової війни, яка призвела до суспільно-політичних перемін у Європі й Західній Україні.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження полягають у тому, що вперше в історико-педагогічній науці узагальнено зміст національно-патріотичного виховання учнівської молоді у позаурочний час, основу якого творять національні цінності; виявлено тенденції діяльності західноукраїнських освітніх діячів у царині національно-патріотичного виховання (зумовленість розвитку ідеї національно-патріотичного виховання обставинами суспільно-політичного розвитку, рівнем розгортання процесів національного відродження; еволюційний шлях діяльності - від простого просвітництва і здійснення виховного впливу на учнівську молодь до організації різних форм національно-патріотичного виховання; удосконалення змісту виховання; перехід від малоефективних форм, методів і засобів до пошуку шляхів самостійного вирішення актуальних проблем національно-патріотичного виховання школярів); доповнено педагогічну теорію науковими знаннями про еволюцію змісту поняття “патріотизм” (етнічний, територіальний, державницький); уточнено форми і методи національно-патріотичного виховання учнівської молоді; подальшого розвитку набули положення і висновки щодо ефективності виховної діяльності різних інститутів задля національно-патріотичного виховання підростаючого покоління; обґрунтовано перспективи творчого використання досвіду національно-патріотичного виховання в сучасних умовах.

Практичне значення дослідження визначається тим, що його результати та висновки сприятимуть збереженню й передачі історико-педагогічного досвіду національно-патріотичного виховання учнівської молоді. Матеріали, основні положення дисертації використано під час читання лекцій на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, в підготовці й проведенні практичних занять з курсів “Історія педагогіки”, “Методика виховної роботи” у Дрогобицькому державному педагогічному університеті, Львівському та Ужгородському національних університетах, а також у виховній роботі в позаурочний час зі студентами Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника й учнями різних типів навчально-виховних закладів у спортивно-оздоровчому комплексі “Смерічка”, навчально-виховних і позашкільних закладах західного реґіону України.

Вірогідність наукових положень і висновків дослідження забезпечується використанням значного масиву наукової літератури, широкого кола архівних та друкованих джерел, результатів новітніх наукових досягнень у галузі теорії та історії педагогіки й виховання; науковими підходами до аналізу педагогічних явищ і фактів; опертям на принципи історизму та об'єктивності; застосуванням взаємодоповнювальних методів наукового дослідження, що відповідають його меті, предмету і завданням в їх неподільності.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на міжнародних - “Проблеми розвитку системи соціальної роботи та неперервної освіти в Україні та зарубіжжі”(Чернівці, 2002), “Edukacja wobec wzywaс i zadaс wspolczesnoњti i przyszіoњci - strategie rozwoju” (Жешув, 2004), всеукраїнських - “Українська педагогіка на межі тисячоліть” (Івано-Франківськ, 2003), “Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема” (Чернівці, 2003), “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 2004) науково-практичних конференціях; на педагогічних читаннях - “Єдність національного і загальнолюдського у формуванні морально-духовних цінностей” (Івано-Франківськ, 2002), “Проблеми української народної педагогіки в науковій спадщині М.Г.Стельмаховича” (Івано-Франківськ, 2004), а також доповідалися на обласних нарадах-семінарах педагогічних працівників в Івано-Франківському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (2003 - 2004), на засіданнях кафедри педагогіки Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка (2001 - 2004) та кафедри спортивних спеціалізацій Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника (1998 - 2004); звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника (1998 - 2004) та Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка (2001 - 2004 рр.).

Спецкурси і спецсемінари за матеріалами дисертації запроваджено в Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім. Івана Франка для студентів історичного та філологічного факультетів (довідка № 956 від 22 червня 2004 р.), Львівському національному університеті ім. Івана Франка для студентів географічного та історичного факультетів (довідка № 2057-н від 4 червня 2004 р.), Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника для студентів факультету фізичного виховання (довідка №01-08-245 від 30 червня 2004 р.), Ужгородському національному університеті для студентів філологічного факультету (довідка № 5/861 від 15 червня 2004 р.). За результатами дослідження дисертантом прочитано цикл лекцій на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників у Івано-Франківському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (довідка № 01/274 від 28 червня 2004 р.).

Публікації. Матеріали дослідження оприлюднено в 11 авторських публікаціях; з них - 1 монографія, 7 статей у фахових науково-педагогічних виданнях, 3 - у збірниках наукових праць і матеріалах конференцій.

Структура й обсяг дисертації визначається змістом і сутністю проблеми, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (505 позицій), додатків. Загальний обсяг дисертації - 241 сторінка. Основний текст дисертації викладено на 178 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи та джерельну базу роботи, хронологічні межі, доведено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію і впровадження основних положень дисертації.

У першому розділі “Національно-патріотичне виховання як соціально-педагогічна проблема” висвітлено стан розробки досліджуваної проблеми у науковій літературі, викладено основні передумови розвитку ідеї національно-патріотичного виховання учнівської молоді у творчому доробку освітніх діячів на західноукраїнських землях упродовж 1919 - 1939 рр.

Історіографічний огляд містить загальну характеристику вивчення різних аспектів проблеми національно-патріотичного виховання учнівської молоді, наукових праць, які так чи інакше торкаються досліджуваної проблеми та різняться за часом і місцем їх видання, а також за своєрідністю підходу кожного педагога до державної політики правлячого уряду в галузі освіти. З масиву наукової літератури, широкого кола архівних та друкованих джерел, в яких проаналізовано різноманітні аспекти національно-патріотичного виховання учнівської молоді на західноукраїнських землях в міжвоєнний період, нами умовно виокремлено дві групи: перша - загальнотеоретичні праці з проблем нації, національного виховання, формування патріотизму в дітей та молоді; друга - дослідження, що безпосередньо стосуються процесів національно-патріотичного виховання учнівської молоді на Буковині, Галичині, Західній Волині, Закарпатті у міжвоєнний період.

Аналіз дефініцій “патріотизм”, “національно-патріотичне виховання”, “патріотичні і національні почуття” засвідчує, що в українській історико-педагогічній науці відсутнє їх однозначне трактування. П.Ігнатенко, Н.Косарєва, Л.Крицька, В.Поплужний розмежовують патріотичні й національні почуття. Відмінність полягає в тому, що патріотичні почуття віддзеркалюють прихильність до рідної землі, території, місця народження, Батьківщини, натомість об'єктом національних почуттів є власний етнос,незалежно від його розселення. У патріотичних почуттях віддзеркалено ставлення українських громадян кожної національності до своєї державної спільноти, її життєдіяльності та перспектив розвитку. Зокрема Д. Пащенко вважає патріотичне й національне виховання чинниками становлення громадянина; І. Звєрєва, Л. Коваль, Л. Курант розкривають структуру патріотичної свідомості й патріотичної діяльності, простежують їх взаємозв'язок, визначають шляхи патріотичного виховання в єдності його ідеологічних, організаційних і практичних аспектів тощо.

Важливість осмислення багатокомпонентного процесу патріотичного виховання особистості, конкретизація його мети, завдань, форм і методів є основним завданням не лише навчально-виховних і позашкільних закладів, а й українського суспільства загалом. Відтак на підставі аналізу джерельних матеріалів розглядаємо теорію і практику національно-патріотичного виховання учнів середнього і старшого шкільного віку в позаурочний час як соціально-педагогічну проблему. На її становлення впливали суспільно-політичні й культурно-національні передумови: процеси національного відродження, існування парламентаризму, формування структури громадських товариств, пробудження духу подвижництва і самопожертви в значної частини українських культурно-освітніх діячів, почуття громадянського обов'язку, усвідомлення високої національної місії та ін. Антиукраїнська політика в галузі шкільної та позашкільної освіти в Галичині, Закарпатті, на Волині й Буковині, яку цілеспрямовано проводила чужа влада, викликала рішучий супротив українців й активізувала розуміння необхідності національної системи виховання.

Вагоме місце у з'ясуванні передумов розвитку ідей національно-патріотичного виховання належить набуткам істориків минулого, зокрема М. Грушевського, Д. Дорошенка, І. Крип'якевича та ін. Натомість у загальнопубліцистичних працях дорадянського періоду, розвідках з історії української педагогіки, національної системи освіти і виховання, досліджувану проблему порушують фрагментарно (М. Возняк, С. Гайдучок, М. Галущинський, О. Маркуш, В. Пачовський та ін.).

Встановлено, що вивчення та об'єктивний аналіз теорії й практики національно-патріотичного виховання в різних регіонах України визначається низкою важливих чинників: відродження національної освіти і виховання, переосмислення історії українського виховання, його здобутків і помилок. Попри певні реґіональні відмінності, українському вихованню притаманна національна основа. Це дає нам підстави розглядати національно-патріотичне виховання на Буковині, Волині, у Галичині й Закарпатті як компонент українського виховання, а його історію як невід'ємну частину культурно-просвітницького процесу боротьби українського народу за національну самовизначеність і незалежність. Взаємопроникнення культур різних народів Західної України, певні окремі утруднення розглядаємо як прогресивний процес, оскільки розвиток освіти нації можливий лише на основі взаємозбагачення.

На підставі вивчення джерельної бази стверджуємо, що державні школи на західних теренах не ставили за мету виховати національно свідомого громадянина на засадах української історії, традицій, культури. Здебільшого діти взагалі залишались поза школою, насамперед через бідність родин. Це спонукало прогресивних педагогів і просвітницьких діячів Західної України зосереджувати увагу на національно-патріотичному вихованні учнів гімназій, горожанських шкіл, учительських семінарій, змісті виховної діяльності молодіжних організацій, культурно-освітніх установ у позаурочний час.

Зазначено, що українська педагогічна думка на західноукраїнських землях розвивалася в річищі новітніх освітньо-виховних ідей, сформованих у провідних державах Західної Європи. Водночас українські педагоги у вихованні учнівської молоді враховували умови її життя, особливості культури етносу, менталітету української дитини. Синтез поєднання прогресивних західноєвропейських педагогічних спрямувань і глибока обізнаність з особливостями та потребами українського суспільства й забезпечували розвиток ідеї національно-патріотичного виховання учнівської молоді.

У другому розділі “Теоретичні засади національно-патріотичного виховання учнівської молоді у позаурочний час на західноукраїнських землях (1919 -1939 рр.)” розкрито концептуальні основи національно-патріотичного виховання учнів у творчому доробку освітніх діячів Західної України міжвоєнного періоду.

Доведено, що педагоги і культурно-просвітницькі діячі надавали національно-патріотичному вихованню пріоритетного значення, намагалися протистояти денаціоналізації й асиміляції українського населення польськими, чехословацькими і румунськими урядовими колами, проявляли неабияку ініціативність, творчість, самовідданість та безкорисливість. За характером і змістом культурно-просвітницьку діяльність західноукраїнських педагогів розглядаємо як прогресивне суспільно-педагогічне явище, спрямоване на збагачення змісту, форм і методів виховного процесу національним елементом; розвиток ідеї українського національно-патріотичного виховання, її утвердження у практичній діяльності; формування розгалуженої мережі просвітницьких товариств, громадських організацій. Це уможливлювало реалізацію освітніми діячами ідей національно-патріотичного виховання учнівської молоді, будило національну свідомість, стимулювало формування патріотичних почуттів; появу плеяди педагогів, які, обстоюючи традиції попередників, вносили вагому частку в подальший розвиток національно-патріотичного виховання в Західній Україні.

Патріотичне виховання українські педагоги розглядали передусім як формування в учнів почуттів національної гідності, гордості за те, що вони народилися українцями, виключаючи ознаки шовінізму; національне виховання - як чинник допомоги учневі у пошуку шляху до самоутвердження, як носія національних цінностей.

У спадщині західноукраїнських діячів освіти міжвоєнного періоду обґрунтовано цінності національно-патріотичного виховання: патріотизм, мужність,сміливість, відданість, жертовність тощо. Поняття “патріотизм” в українській педагогіці означених років еволюціонувало. На цій підставі виокремлюємо етнічний, територіальний і державницький аспекти відповідно до вікових особливостей учнів (молодшому, середньому і старшому шкільному вікові) з дотичним до них адаптуванням трьох напрямів національно-патріотичного виховання - етнічного, національно-територіального, державницького.

У працях педагогів (А. Алиськевич, Ю. Боршош, А. Волошин, М. Галущинський, П. Кирчів, І. Копач, В. Пачовський, І. Ющишин та ін.) “патріотизм” розглядається як любов до рідного краю, рідного слова й рідного народу, до його історичного минулого та літературного спадку; праця “для добра і щастя всіх одиниць суспільності”. Закликаючи молодь виховувати патріотичність власного народу, педагоги наголошували, що це неможливо без пізнання вітчизни і любові до всього, що її творить. Треба вітчизну пізнати, щоб можна було її полюбити; і треба спочатку пізнати свій рідний край і полюбити його, щоб приступити до пізнання усієї вітчизни; рідний край - частина вітчизни, що стає для молоді особливо дорогим, стає для неї дзеркалом і символом цілісності.

Педагоги міжвоєнної доби (А. Волошин, М. Галущинський, Ф. Повхан, І. Ющишин та ін.) основну увагу зосереджували на вихованні патріота-державника з притаманним йому етнічним та державницьким патріотизмом. Цей процес передбачав розвиток фізичних, духовних і суспільних якостей особистості, формування відданості державі, поваги до її законів, шанобливого ставлення до державних символів. Відтак патріотизм - якість, що репрезентує сукупність обов'язків та слугує силою єднання всього народу.

Національне виховання цілепокладали на виховання сильної нації з характерними національною свідомістю та національним патріотизмом. Західноукраїнські освітні діячі стверджували, що недостатньо виховати лише національну свідомість чи патріотизм, потрібно сформувати українську молодь діяльними членами нації й держави. Вагоме місце у вихованні патріотизму і національної гордості Ю. Боршош, М. Галущинський, І. Крайник, Я. Кузьмів, О. Маркуш, В. Машкаринець, В. Пачовський відводили краєзнавству. Це багатогранна науково-пізнавальна, пошукова діяльність учнів, яка забезпечувала пізнання ними глибинних витоків своєї Батьківщини.

У процесі національно-патріотичного виховання західноукраїнські педагоги важливу роль надавали учневі, його загальному розвитку, діяльності, обізнаності зі складними реаліями суспільного життя. Діяльнісним підходом до об'єктів патріотизму передбачали підвищення громадянської активності й відповідальності учнів, їх зразкову поведінку, старанність у навчанні й праці, сумлінне виконання своїх обов'язків і громадських доручень, прагнення й готовність слугувати своєму народові й Батьківщині. Формування патріотизму цілепокладали на відповідність природній вдачі дитини, що виростає на ґрунті національних почувань, українських традицій і звичаїв.

У третьому розділі “Організаційно-методичний інструментарій національно-патріотичного виховання учнів Західної України в позаурочний час у 20 - 30-ті рр. ХХ ст.” розглянуто інститути, форми, методи і засоби національно-патріотичного виховання учнів середнього і старшого шкільного віку в позаурочний час, визначено шляхи їх творчого використання в сучасних умовах.

Важливим інститутом національно-патріотичного виховання, творення емоційного світу дитини, як свідчить дослідження, визнано сім'ю. Тут відбувалося виховання етнічного, національно-політичного та державницького патріотизму, прилучення індивіда до української культури, формування особистості. Педагоги стверджували, що кожен український дім мусить стати охоронною твердинею перед наступом чужих виховних впливів. Родинні традиції культурно-просвітньої праці, участь батьків у національних освітніх товариствах, яскрава вираженість українознавчого спрямування впливу родини, забезпечення належного рівня патріотичного і морального виховання дитини в сім'ї сприяли формуванню покоління, здатного забезпечити державотворче піднесення рідного народу. Співпрацю сім'ї з громадськими організаціями українські педагоги (А. Волошин, М. Галущинський, А. Карабелеш, М. Перейма та інші) розглядали засобом виховання патріотів - будівників української держави, збереження і прищеплення їм національних цінностей.

Встановлено, що вагому роль у національно-патріотичному вихованні посідала діяльність культурно-освітніх установ: читалень “Просвіти”, гуртків Українського Педагогічного товариства (“Рідна Школа”), молодіжних організацій, музеїв та ін. Центрами національно-виховної роботи визнано читальні та бібліотеки, що сприяли інтелектуальному збагаченню й всебічному розвитку учнівської молоді в патріотичному дусі. Упродовж означеного періоду педагоги та громадські діячі розглядали книгу основним засобом національно-патріотичного виховання. Завдяки зусиллям свідомого вчительства учні отримували друковані видання національно-патріотичного змісту.

На основі аналізу джерельної бази дослідження вивчено методичні засади національно-патріотичного виховання учнівської молоді в позаурочний час, систематизовано й переосмислено низку чинників формування патріотизму на західноукраїнських землях. У методичних розробках міжвоєнного періоду особливу роль відведено постаті виховника (педагога), сформованості його національної свідомості, педагогічної майстерності.

У процесі наукового пошуку встановлено, що основними формами національно-патріотичного виховання визнавались імпрези, фестини (фестивалі), святкові концерти, академії, гуртки (історичний, краєзнавчий, етнографічний, фольклорний, драматичний та ін.), курси (українознавства, бібліотечні та ін.), лекції, реферати, національні свята, вечори, вистави тощо. Усвідомлюючи велике значення туристсько-краєзнавчої роботи, українські освітні діячі проводили прогулянки, мандрівки та екскурсії рідним краєм. Доведено, що з середини 30-х років ХХ ст. значного поширення набули масові форми роботи, проведення патріотичних акцій.

У позаурочних формах роботи педагоги використовували бесіди, виховання прикладом і на прикладі, дискусії, переконання, наслідування, участь у доброчинних акціях, що забезпечувало ефективність виховного процесу. Основними засобами національно-патріотичного виховання західноукраїнські освітні діячі вважали відзначення національних свят, музику, співи та мистецтво, працю, друковане слово, мандрівництво, таборування та інше.

Визначальними напрямами формування в учнівської молоді патріотизму в позаурочний час встановлено: поєднання методологічної основи з практикою виховної роботи; активність у поєднанні з самостійністю учнів у національно-патріотичній діяльності; єдність виховних зусиль сім'ї, школи, зокрема, позаурочної виховної роботи дитячих і молодіжних об'єднань, громадських організацій у вирішенні завдань патріотичного виховання, формування готовності до захисту Батьківщини.

Спадщина культурно-освітніх діячів є багатим матеріалом для розробки і вдосконалення сучасної системи національно-патріотичного виховання. Її використання сприяє об'єктивній оцінці їх внеску в теорію виховання. Досвід попередників може стати транслятором загальнолюдських ідеалів сучасним учням, сприяти формуванню їх патріотизму, використовуватись задля вдосконалення форм, методів і засобів формування цілісної системи науково-методичного забезпечення різних ланок позашкільної освіти, виховної роботи навчально-виховних закладів у позаурочний час. Дотична до цього діяльність буде формувати в молоді національну гордість і довір'я до внутрішніх сил народу, сприяти усвідомленню того, що успіх і сила цілковито залежать від співпраці і жертовності, а повна відповідальність за долю Держави покладається на її - молоді - плечі, як особистий обов'язок перед нею.

Здійснене дослідження дозволяє дійти висновку про дієвість і результативність національно-патріотичного виховання учнівської молоді у позаурочний час, сформулювати пропозиції щодо творчого використання теоретичних висновків і практичного доробку західноукраїнських освітніх діячів міжвоєнного періоду в сучасних умовах. Їх виклад подаємо у дисертації.

Узагальнення результатів наукового дослідження дає підстави для таких висновків та окреслення перспектив подальшого вивчення означеної проблеми:

1. Національно-патріотичне виховання було органічною складовою всього національно-визвольного поступу на західноукраїнських землях у 1919 - 1939 рр. і визначалося тими історичними умовами, в яких перебувала Західна Україна між двома світовими війнами: поділ українських земель різними урядами (Польщі, Румунії, Чехословаччини); політика національного і духовного поневолення західноукраїнського населення і зростаючий опір національного руху, в якому активну участь брали освітні та культурно-просвітницькі діячі; дух подвижництва, самопожертви, відчуття громадського обов'язку, усвідомлення своєї високої національної місії освітянами-українцями. Вони заклали підвалини національної системи виховання, зробили вагомий внесок в утвердження української ідеї й боротьби за Соборність України загалом.

Розвиток теорії й практики національно-патріотичного виховання учнівської молоді у позаурочний час на західноукраїнських землях у міжвоєнний період зумовлено станом освітньо-виховної практики та педагогічної науки, соціальними та національними особливостями суспільного життя, світоглядними позиціями педагогів, культурно-освітніх та громадських діячів тощо. Ідея національно-патріотичного виховання була поступом української педагогіки в розробці однієї з найголовніших проблем теорії й практики виховної роботи у позаурочний час на західноукраїнських землях - виховання державотворчої молоді, спроможної активно боротися за незалежність України і власною працею приносити користь рідному народові.

2. Найістотнішими тенденціями діяльності західноукраїнських освітніх діячів у царині національно-патріотичного виховання були:

- зумовленість розвитку ідеї національно-патріотичного виховання обставинами соціально-політичного життя, рівнем розгортання процесів національного відродження;

- еволюційний шлях діяльності - від простого просвітництва і забезпечення виховного впливу на учнівську молодь до організації різних форм національно-патріотичного виховання з домінуючою національною ідеєю;

- розширення цілей і завдань національно-патріотичного виховання узалежнених суспільними потребами, рівнем національної свідомості, культурою народу, загальнопедагогічними пріоритетами на кожному етапі національно-визвольного руху;

- удосконалення змісту виховної роботи, перехід від малоефективних форм, методів і засобів до пошуку шляхів самостійного вирішення актуальних проблем національно-патріотичного виховання учнівської молоді.

Доведено, що напрями діяльності освітніх діячів (педагогічна, публіцистична, видавнича) об'єднані спільною ознакою - самовідданим служінням українському народові шляхом організації неперервної освіти і виховання задля підготовки учнівської молоді до реалізації української національної ідеї.

3. В історико-педагогічному доробку освітніх діячів Західної України міжвоєнного періоду (В.Бірчака, А.Волошина, М.Галущинського, О.Маркуша, В.Пачовського, Ф.Повхана, І.Ющишина та ін.) розкрито зміст і завдання національно-патріотичного виховання учнівської молоді. В ієрархії національних цінностей пріоритетним визнано поняття “патріотизм”. Дослідженням уможливлено простеження його еволюції, виокремлення етнічного, територіального і державницького аспектів, що означало самоусвідомлення спільнотою етнічної, територіальної (національної) й державницької цілісності, дотичних до вікових особливостей учнів (молодшому, середньому і старшому шкільному вікові) з належним відображенням напрямків національно-патріотичного виховання - етнічного, національно-територіального, державницького в їх неподільній єдності.

Патріотичне виховання, на думку освітніх діячів Західної України, цілепокладалось на формування в учнів національної гідності, історичної свідомості, прищеплення молоді любові до вітчизни, нації, рідного народу, мови, роду, усвідомлення національної сутності й ідеології. Під державницьким патріотизмом педагоги розуміли виховання дитини, здатної до створення власної держави, до участі в її збереженні й розбудові, формування державницького світогляду, любові та поваги до своєї держави, готовності захищати і обстоювати її інтереси, працювати для держави і заради її добробуту .

Для української педагогіки 20-30-х років ХХ ст. характерним вважаємо формування патріотизму, що унеможливлював формування шовінізму. Національне виховання культурно-освітні діячі розглядали як засіб формування в учнівської молоді міжнаціональної рівності, взаємоповаги і толерантності.

4. Для теорії й практики виховання важливим розглядаємо визнання національних цінностей не як вроджених, а як сформованих у процесі розвитку особистості. Роль виховання у цьому процесі є визначальною. Педагоги вважали українознавство одним з найважливіших чинників виховання людини зі стійкими переконаннями і патріотичними засадами, з почуттями національної самопошани і національної гордості. У позаурочній діяльності українознавству надавали великого впливу задля патріотичного виховання учнів на діяльнісній основі (І. Гелетка, Ю. Дзерович, Я. Кузьмів, В. Пачовський та інші.). Відтак важливими інститутами національно-патріотичного виховання у позаурочний час міжвоєнного періоду визнано сім'ю, громадські, релігійні і молодіжні організації, навчальні заклади різних типів.

5. На підставі вивчення теоретичного і практичного доробку західноукраїнських педагогів стверджуємо, що основними формами національно-патріотичного виховання учнів у позаурочний час були національні імпрези, фестивалі, патріотичні вечори, концерти, святочні академії, святкування ювілейних дат відомих українських діячів, гуртки, вистави, екскурсії, прогулянки та інше. Вони вирізнялися мобільністю змісту, його дотичністю до особливостей розвитку культури краю.

Методи і засоби національно-патріотичного виховання, що цілепокладались західноукраїнськими освітніми діячами на формування патріотів своєї землі - майбутніх захисників держави, розглядаємо визначальними для сучасного використання у виховній роботі в позаурочний час з учнями у спортивно-оздоровчих, навчально-виховних і позашкільних закладів.

6. Здійснене дослідження відкриває можливості для творчого використання історичного досвіду національно-патріотичного виховання учнів у сучасному полікультурному освітньому просторі України:

виховання в молоді державницького світогляду, любові до України як життєвої домінанти; утвердження в свідомості молоді національної, культурної, мовної єдності, національної окремішності й неповторності, розуміння важливості для розвитку нації власної держави і необхідності її розбудови; прищеплення любові й поваги до національно-державних символів;

реалізація в освітньо-виховній практиці ідеї єдності загальнолюдського та національного, тобто органічний синтез вселюдських виховних ідеалів з із тими, що традиційно склалися в Україні й виділяють її громадян з-поміж інших народів;

утвердження ідеї правди, добра і краси в душах молоді - шлях України до гідного місця серед цивілізованих народів. Особливу увагу слід звернути на ідею добра, яка повинна стати основою для формування прагнення досягти добра нації й Батьківщини;

надання освітньо-виховному потенціалу краєзнавства чільного місця в національно-патріотичному вихованні учнів; використання туристсько-краєзнавчої роботи як рольової гри, що впливає на особистість через формами своєї організації, міжособистісні стосунки та інші суб'єктивні чи об'єктивні фактори;

визнання пріоритетним активності й самостійності учнів у патріотичній діяльності;

координація виховних зусиль усіх ланок національно-патріотичного виховання - родини, дошкільних і позашкільних установ, навчально-виховних закладів, молодіжних об'єднань, преси, радіо, телебачення - задля оптимізації процесу формування патріотизму в учнівської молоді.

Проведене дослідження не претендує на повне і всебічне розкриття порушеної багатоаспектної проблеми. Перспективними напрямами для подальшого дослідження вважаємо: зміст підручників у національно-патріотичному вихованні учнів; теоретико-методологічні та методичні основи підготовки соціальних педагогів до виховної роботи з учнівською і студентською молоддю у позаурочний час; принципи, зміст, форми і методи національно-патріотичного виховання учнів у різних типах навчально-виховних закладів; взаємодію молодіжних, громадських і державних організацій у національно-патріотичному вихованні молоді на сучасному етапі.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

І. Монографія

1. Яців Я.М. Національно-патріотичне виховання учнівської молоді у позаурочний час на західноукраїнських землях (1919 - 1939 рр.): Монографія. - Дрогобич: Коло, 2004. - 276 с.

ІІ. Статті у фахових виданнях

2. Яців Я.М. І.Ющишин про мету виховання української молоді // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка: Серія: Педагогіка. - Тернопіль, 2002. - № 9. - С. 69 - 72.

3. Яців Я.М. Внесок М.Галущинського у розробку змісту позашкільної освіти // Науковий вісник Чернівецького університету: Педагогіка та психологія. - Чернівці: Рута, 2003. - Вип. 179. - С. 201 - 205.

4. Яців Я.М. Національно-патріотичне виховання учнів у діяльності молодіжних організацій на західноукраїнських землях (1919 - 1939 рр.) // Гуманізація навчально-виховного процесу: Наук.-метод. зб. - Слов'янськ: Вид. центр СДПУ, 2003. - Вип. ХІХ . - С. 14 - 19.

5. Яців Я.М. Педагогічний конгрес про зміст і позашкільні чинники національного виховання // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка: Серія: Педагогіка. - Тернопіль, 2003. - № 3. - С. 89 - 91.

6. Яців Я.М. Теоретичні засади національно-патріотичного виховання учнів у позаурочний час на західноукраїнських землях (1919 - 1939 рр.) // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського: Зб.наук.пр. - Одеса: ПДПУ ім. К. Д. Ушинського, 2003. - Вип. 3 - 4. - С. 98 - 102.

7. Яців Я.М. Шевченківські свята - важлива позаурочна форма національно-патріотичного виховання учнів у Західній Україні (1919 - 1939 рр.) // Соціалізація особистості: Зб.наук.пр. (Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова ). - К.: Логос, 2003. - Т. ХХ. - С. 68 - 76.

8. Яців Я.М. Українська сім'я як чинник формування морально-етичних цінностей (історико-педагогічний аспект) // Науковий вісник Чернівецького університету: Педагогіка та психологія. - Чернівці: Рута, 2004. - Вип. 202. - С. 195 - 199.

ІІІ. Публікації в інших виданнях

9. Яців Я.М. Загальнолюдські і національні цінності в педагогічній спадщині Григорія Ващенка // Єдність національного і загальнолюдського у формуванні морально-духовних цінностей: Зб. наук. пр. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - С. 161 - 164.

10. Яців Я.М. Ідея національно-патріотичного виховання в українській педагогіці кінця ХХ - початку ХХІ століть // Пріоритети сучасної освіти і виховання в контексті завдань педагогічної науки: Матеріали педагогічних читань на пошану члена-кореспондента АПН України, доктора педагогічних наук, професора Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Богдана Михайловича Ступарика. - Івано-Франківськ: Плай, 2003. - С. 123 -126.

11. Яців Я.М. Національно-патріотичне виховання студентів як соціально-педагогічна проблема // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість: Зб. матеріалів VII Всеукр. наук.-практ. конф.: У 7-ми т. /Редкол.: Андрущенко В.П. (відп.ред.) та ін. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. - Т. 2. - С. 249 - 252.

АНОТАЦІЇ

Яців Я. М. Національно-патріотичне виховання учнівської молоді у позаурочний час на західноукраїнських землях (1919 - 1939 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2004.

У дисертації здійснено комплексне вивчення проблеми національно-патріотичного виховання учнів у позаурочний час на західноукраїнських землях в 1919 -1939 рр., з'ясовано соціально-політичні та культурно-освітні передумови розвитку ідеї національно-патріотичного виховання. Досліджено внесок західноукраїнських педагогів і просвітницьких діячів освіти в розробку теоретичних засад національно-патріотичного виховання означеної доби; проаналізовано зміст, форми і методи національно-патріотичного виховання учнівської молоді; виявлено тенденції та особливості цього процесу; визначено можливості творчого використання історичного досвіду в сучасних умовах.

Матеріали, основні положення дисертації та висновки можуть бути використані в лекційних курсах, семінарах з історії педагогіки у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації, підготовці навчальних та методичних посібників, спецкурсів з педагогіки.

Ключові слова: національно-патріотичне виховання, патріотизм, зміст і форми позаурочної діяльності, Західна Україна.

Яцив Я. М. Национально-патриотичесоке воспитание учащейся молодежи во внеурочное время на западноукраинских землях (1919 - 1939 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Прикарпатский национальный университет имени Васыля Стефаныка. Ивано-Франковск, 2004.

Диссертация посвящена исследованию проблемы национально-патриотического воспитания учащейся молодежи на протяжении 1919 - 1939 гг. в контексте поликультурного пространства Западной Украины, земли которой находились под властью разных империй.

В процессе исследования установлено, что национально-патриотическое воспитание было составной частью национально-освободительного движения на западноукраинских землях в 1919 - 1939 гг. и определялось теми историческими условиями, в которых находилась Западная Украина между двумя мировыми войнами. На основании анализа источников делается вывод, что в исследуемый период сложились благоприятные предпосылки для развития теории и практики национально-патриотического воспитания. На этот процесс имели влияние идеи западноевропейской и отечественной педагогики. Национально-патриотическое воспитание было признано обязательным и необходимым компонентом педагогического процесса во внеурочное время.

Установлено, что проблема национально-патриотического воспитания учащейся молодежи во внеурочное время прошла в украинской педагогической науке определенный путь становления, что обусловлено разными факторами: состоянием образовательно-воспитательной практики и педагогической теории, социальными и национальными особенностями общественной жизни, мировоззренческими позициями педагогов, культурно-просветительских и общественных деятелей. В диссертационной работе выявлены основные тенденции и особенности национально-патриотического воспитания.

Изучен и обобщен вклад деятелей образования Западной Украины в разработку теоретических и практических основ национально-патриотического воспитания в исследуемый период. Деятели просвещения обосновали систему национальных ценностей, компонентами которой были государственный патриотизм, национальное самосознание, мужество и другие. В диссертации воспроизведено эволюцию понятия “патриотизм” в украинской педагогике исследуемого периода, выделены его аспекты: этнический, территориальный, государственный. В работе доказано, что педагоги особое внимание уделяли формированию деятельного патриотизма.

Сделано вывод о том, что важное место в национально-патриотическом воспитании западноукраинские педагоги уделяли деятельности учащихся. Критерии патриотической воспитанности, по их мнению, - это показатели истинного отношения человека к своему народу и Отечеству.

Проанализировано содержание национально-патриотического воспитания школьников. Утверждается, что в исследуемый период в Западной Украине выработано различные формы и методы национально-патриотического воспитания учащейся молодежи.

Доказано, что западноукраинские педагоги в определенное время рассматривали национально-патриотическое воспитание как средство подготовки учащейся молодежи к исполнению ими священной обязанности каждого гражданина - защиты будущего Украинского государства. Необходимость воспитания патриотов-защитников государства обусловлена и международной ситуацией того времени в Европе.

Раскрыта роль семьи, культурно-просветительных, религиозных, молодежных организаций, совместная деятельность которых благотворно влияет на формирование новой генерации украинских патриотов, для последних идея Украины станет смыслом жизни. Определяются возможности творческого использования исторического опыта в современных условиях.

Обнаруженный во время исследования фактический материал, а также основные положения и выводы можно творчески использовать и сегодня, когда ведется поиск путей реализации национального воспитания подрастающего поколения, а также в процессе преподавания истории педагогики в высших учебных заведениях разных уровней аккредитации, при подготовке учебных та методических пособий, спецкурсов по педагогике.

Ключевые слова: национально-патриотическое воспитание, патриотизм, содержание и формы внеурочной деятельности, Западная Украина.

Yatsiv Ya. M. National and Patriotik Education of the scool yout-of-class activities on Western Ukraine an lands (1919 - 1939). - Manuscript.

The dissertation for scientific level of candidate of pedagogical science on the speciality 13.00.01, that is common pedagogics and history of pedagogics. The Prycarpatsky national University named after Vasyl Stefanyk, Ivano-Frankivsk, 2004.

In the thesis a complex investigation of the problem of national and patriotic education of the children or shcool age in out-of-class activities on Western Ukrainian lands in 1919 - 1939 is carried out social and political as well as cultural and educational conditions for the development of the idea of national and partiotics education are revealed. The cotribution of Ukrainian pedagogues and educationalist to the patriotic education of the given period is investigated. The contents, forms methods institutions and factor of national and patriotic education of the shcool youth are analysed, means of the conditions are outlined experience under modern

...