Розвиток мовлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Розкрити сучасні завдання розвитку мовлення дітей дошкільного віку

Неодмінною умовою всебічного розвитку дитини є спілкування її з дорослими. Дорослі - охоронці досвіду, знань, умінь, культури, що накопичило людство.

Серед багатьох важливих завдань виховання і навчання дітей дошкільного віку в дитячому садку навчання рідної мови, розвиток мовлення, мовленнєвого спілкування - одне з провідних. Це загальне завдання складається з ряду спеціальних часткових завдань:

1) виховання звукової культури мовлення;

2) збагачення, закріплення та активізація словника;

3) удосконалення граматичної правильності мовлення;

4) формування розмовного (діалогічного) мовлення, розвитку зв'язного мовлення;

5) виховання інтересу до художнього слова;

6) підготовка до навчання грамоти.

Мовленнєвому спілкуванню дитини з дорослими передує емоційне спілкування. Воно є стрижнем, головним змістом стосунків дорослого й дитини в підготовчій період розвитку мовлення - на першому році життя. Дитина відповідає посмішкою на посмішку дорослого, вимовляє звуки у відповідь на лагідну розмову з нею. Вона ніби заражається емоційним станом дорослого, його посмішкою, сміхом, лагідним тоном голосу. Це саме емоційне спілкування, а не мовленнєве, тому що в ньому започатковуються основи майбутнього мовлення, майбутнього спілкування з допомогою слів, які дитина розуміє й усвідомлено вимовляє.

В емоційному спілкуванні з дорослими дитина реагує на особливості голосу, інтонацію, з якою вимовляються слова. Мовлення у цьому спілкуванні має лише свою звукову сторону, супроводжуючи дії дорослого. Проте мовлення, слово завжди позначає цілковито конкретну дію (встань, сядь), конкретний предмет (чашка, м'ячик), конкретну дію з предметом (візьми м'ячик, дай ляльку), дію предмета (машина їде) і т. ін. Без такого точного позначення предметів, дій, якостей предметів та їх властивостей дорослий не може керувати поведінкою дитини, її діями та рухами, схвалювати чи забороняти їх.

Під час емоціонального спілкування дитина спочатку зацікавлена тільки дорослим. Та коли дорослий привертає її увагу до чогось, вона немовби переключає частину цієї зацікавленості на предмет, дію, іншу людину. Спілкування не втрачає емоційного характеру, але це вже не власне емоційне спілкування, не «обмін» емоціями заради них самих, а спілкування з приводу предмета.

Слово, що вимовляється при цьому дорослим та яке чує дитина, несе в собі відтінок емоцій (у таких випадках воно й вимовляється виразно), вже починає звільнятися з полону емоційного спілкування, поступово стає для дитини позначенням предмета, дії тощо. На цій основі з другого півріччя першого року життя у малюка розвивається розуміння слова, мовлення, з'являється елементарне неповне мовленнєве спілкування, тому що говорить дорослий, а дитина відповідає тільки мімікою, рухами, дією. Рівень такого розуміння достатній для того, щоб малюк міг осмислено реагувати на зауваження, прохання, вимоги у звичних, добре знайомих йому ситуаціях.

Перші усвідомлені слова з'являються в мовленні дитини переважно в кінці першого року. Однак, по-перше, їх не досить - усього близько 10 (мама, дід, ням-ням, гав-гав…), по-друге, малюк дуже рідко вживає їх за своєю ініціативою. Приблизно всередині другого року життя в розвитку мовлення дитини відбуваються суттєві зрушення: вона починає активно використовувати накопичений до цього часу словник, під час звернення до дорослого з'являються перші речення. Характерною особливістю цих речень є те, що слова, які входять до їх складу, вживаються в незмінній формі: ісє мока (ще молока)… Речення складаються з двох слів, три-чотири слова з'являються пізніше, до двох років.

З цього часу й починається один з найважливіших етапів оволодіння рідною мовою - оволодіння граматичною структурою мови. Засвоєння граматики відбувається досить інтенсивно, й основні граматичні закономірності дитина засвоює до 3 - 3,5 років. Так, до цього часу вона вживає в своєму мовленні всі відмінкові форми, форми дієслів, складні речення з словосполученнями.

До трьох років словник дитини зростає до 1000 й більше слів. До складу словника входять усі частини мови (іменники, дієслова, прикметники, займенники, числівники, дієприслівники), службові слова (прийменники, союзи, частки), вигуки.

Іноді до початку четвертого року життя засвоюються і всі звуки рідної мови, навіть р, л, ш, ч, ж, щ, ц.

Проте все це не означає, що надалі ні самій дитині, ні оточуючим її дорослим не потрібно докладати зусиль щодо вдосконалення володіння мовою. Адже чимало тонкощів, труднощів, винятків з правил, які є в системі мови, малюку ще потрібно засвоїти.

У формуванні зв'язного мовлення відчутно діє взаємозв'язок мовленнєвого й розумового розвитку дітей, розвитку їхнього мислення, сприймання, спостережливості. Щоб гарно, зв'язно розповісти про щось, потрібно чітко уявити собі об'єкт розповіді (предмет, подію), вміти аналізувати, відбирати основні (для певної ситуації спілкування) властивості і якості, встановлювати причинно-наслідкові, часові та інші відносини між предметами та явищами. Та зв'язне мовлення - це все ж таки мовлення, а не процес мислення, не міркування, не просто «думки вголос». Тому, для досягнення зв'язності мовлення, необхідно вміти не тільки дібрати зміст, який потрібно передати мовленням, а й використати необхідні для цього мовні засоби. Необхідно вміло використати інтонацію, логічний (фразовий) наголос (виділення найбільш важливих, ключових слів), добирати найбільш влучні для вираження даної думки слова, вміти будувати складні речення, використовувати різні мовні засоби для зв'язку речень і переходу від одного речення до другого.

Зв'язне мовлення - це не просто послідовність слів і речень - це послідовність пов'язаних одна з одною думок, які передані точними словами у правильно побудованих реченнях. Дитина вчиться мислити, навчаючись говорити, вона також вдосконалює своє мовлення, коли вчиться мислити.

Зв'язне мовлення ніби вбирає в себе всі досягнення дитини в оволодінні рідною мовою, в засвоєнні її звукової сторони, словникового складу, граматичної будови. Це не означає, однак, що розвивати зв'язне мовлення дитини можна лише тоді, коли вона досить добре засвоїла звукову лексичну та граматичну сторони мовлення. Формування зв'язного мовлення починається раніше. Малюк може ще не володіти великим обсягом словника й складними синтаксичними конструкціями (наприклад, складнопідрядними реченнями), але робота з розвитку зв'язного мовлення вже має починатися.

Найпростіші завдання на побудову зв'язного висловлювання (наприклад, переказ невеличкої простої казки) ставлять до мовлення дві важливі вимоги:

1) зв'язне мовлення має будуватися довільно, передбачене значною мірою більше, ніж, скажімо, репліка в діалозі (відповідь на запитання);

2) воно має плануватись, мають накреслюватись віхи, за якими буде розгортатись розповідь. Формування цих здібностей у простих формах зв'язного мовлення слугує основою переходу до складніших її форм (наприклад, творчому розповіданню).

Формування довільності мовлення, здібності вибору мовних засобів є важливою умовою не тільки розвитку зв'язності мовлення, а й засвоєння мови загалом, оволодіння тим, чого поки що немає у дитини в активному мовленні. Припустимо, наприклад, що маленька дитина активно володіє тільки двома першими словами з мнонімічного ряду йти - керувати - топати - швендяти (хоч розуміти ці слова вона може). Якщо в неї ще не розвинута здібність відбирати мовні засоби відповідно до завдань побудови висловлювання, вона просто відтворить те слово, яке, так би мовити, першим приходить у голову (напевне, це буде як більш загальне за значенням).

Отже, зв'язне мовлення, яке акумулює успіхи, досягнення дитини у засвоєнні всіх боків, усіх рівнів мовної системи, разом з тим, з перших занять його формування стає важливою умовою оволодіння мовою - її звуковою стороною, лексикою, граматикою, а також умовою набуття вмінь користуватися мовними засобами художньої виразності мовлення.

У загальній системі мовленнєвої роботи в дитячому садку збагачення словника, закріплення й активізація його займають досить значне місце. Й це закономірно. Слово - основна одиниця мови, й удосконалення мовленнєвого спілкування неможливе без розширення словникового запасу дитини. Водночас пізнавальний розвиток, розвиток понятійного мислення неможливий без засвоєння нових слів, що позначають поняття, які засвоює дитина, та які закріплюють одержані нею знання та уявлення. Тому словникова робота в дитячому садку тісно пов'язана з пізнавальним розвитком.

У словниковій роботі дуже важливою ланкою є робота зі словом як одиницею мови, зокрема над багатозначністю слова. Наприклад, за певних умов ознайомлення дітей з навколишнім, з властивостями та якостями предметів уводяться нові слова: зелений (на позначення кольору), свіжий (у значенні «щойно виготовлений») та ін. Тут ми вводимо нові слова, враховуючи властивості предмета. Проте важливо враховувати й власне мовні характеристики слова, зокрема його багатозначність. Наприклад, слово зелений має значення кольору, і значення «недозрілий», а слово свіжий означає і те, що «тільки виготовлене», і «прохолодний».

Поруч з іншими завданнями мовленнєвої роботи в дитячому садку великої уваги потребує виховання звукової культури мовлення. Розвиток звукового мовлення - це не тільки засвоєння звуків рідної мови, а тому до змісту поняття звукової культури мовлення входить не тільки правильна звуковимова, а й уміння регулювати темп, гучність і т. ін. Справа в тому, що у звуковому мовленні потрібно враховувати складність значення слова звуковий. Воно належить і звуку як найпростішому елементу мовлення, і разом з тим належить до загальної фізичної і мовної характеристики мовлення як звукового явища. Тому, як і щодо мовленнєвого спілкування загалом, слід відзначити два аспекти: активний і пасивний: промовляння (слів, фраз, складних зв'язних висловлювань) і сприймання. Тому у звуковій культурі розділи: культура звуковимови та мовленнєвий слух.

Серед завдань з розвитку мовлення і навчання рідної мови в підготовчій до школи групі програма виховання у дитячому садку передбачає нове спеціальне завдання, вирішення якого забезпечує підготовку дітей до навчання грамоти - мовлення для дітей вперше стає предметом вивчення. Вихователька розвиває в них ставлення до усного мовлення як до мовної дійсності, вона підводить їх до звукового аналізу слів. Передбачено навчання дітей складанню речень з 2-4 слів, виділення слів у реченні, розподіл слів на склади та складання слів із складів.

Під час ознайомлення дітей зі словесним складом речення, зі звуковим складом слова вихователька розкриває перед ними загальні властивості людського мовлення як процесу - дискретність, відокремленість його складових одиниць (людське мовлення так і зветься «членоподільне мовлення») та лінійність, послідовність цих одиниць.

Коли ми говоримо про усвідомлення мовлення дитиною, необхідно підкреслити, що воно має не тільки сенс безпосередньої підготовки до навчання грамоти, а й формування тих елементарних знань і уявлень про мовлення, які допоможуть засвоїти курс рідної мови в школі. Усвідомлення мовлення під час підготовки до навчання грамоти має досить важливе значення і для загального мовленнєвого розвитку, оскільки на основі усвідомлення формується довільність мовлення: обміркованість вибору як змісту висловлювання, так і мовних засобів, з допомогою яких цей смисловий зміст може бути виражений найточніше. Дитина оволодіває вмінням свідомо, довільно будувати своє мовлення.

Усвідомлення дитиною мовлення, яке формується під час підготовки до навчання грамоти, - це не просто умова успішного оволодіння читанням і письмом, не просто розширення знань та уявлень про мовлення. Це важливий засіб подальшого розвитку самого мовлення, його вдосконалення, підвищення його культури. Відомий мовознавець і методист А.М.Пєшковський вважав свідоме користування мовними засобами головною відміною літературного мовлення від мовлення повсякденного, побутового.

У розвитку мовлення дітей провідну роль відіграють дорослі: вихователька - в дитячому садку, батьки і близькі - у сім'ї.

Від культури мовлення дорослих, від того, як вони розмовляють з дитиною, скільки уваги приділяють мовленнєвому спілкуванню з нею багато в чому залежать успіхи дошкільника в засвоєнні мови.

Необхідно, щоб мовлення виховательки відповідало нормам літературної вимови, літературного розмовного мовлення і стосовно звукового боку (вимова звуків і слів, дикція, темп і т. п.), і стосовно багатства словника, точності слововживання, граматичної правильності, зв'язності. Особлива увага має бути звернена на звуковий бік мовлення, оскільки його недоліки долаються самим мовцем гірше, ніж, скажімо, недоліки слововживання.

2. Розкрити методику навчання дітей складанню описових текстів за іграшками та предметами

Опис - це спеціальний текст, який починається із загальної тези, що визначає і називає предмет або об'єкт; потім йде перерахування ознак, властивостей, якостей дій; завершує опис підсумкова фраза, що надає оцінку предмету або відношення до нього. Опис відрізняється статичністю, м'якою структурою, що дозволяє варіювати, переставляти місцями його компоненти.

Для текстів-описів використовується променевий зв'язок, який характеризується тим, що називається об'єкт, а потім кожна якість як промінець приєднується до характеристики предмету.

Дошкільників учать описувати іграшки, наочні або сюжетні картинки, їх власні малюнки або задуми, явища природи, людей і тварин, учать складати коротку розповідь про іграшку, закріплюють правильну вимову звуку (у звукосполученнях, словах); учать довго і плавно на одному видиху вимовляти слова з цим звуком; звертають увагу дітей на наявність звуку в словах. Навчання побудові текстів-описів допомагає сформувати у дитини елементарні уявлення про структуру і функції описового тексту.

Наприклад, на столі у вихователя стоїть потяг (паровоз і вагони повинні бути різного кольору).

Вихователь показує потяг: «Діти, що це?» Якщо діти не відповідають або відповідають, але неправильно, вихователь називає іграшку сам.

- Це… (потяг). Ось це паровоз, а це вагони. Давайте уважно розглянемо паровоз. Що є у паровоза?

Діти можуть назвати деякі частини паровоза (труба, колеса), але в основному вихователь сам указує на ту або іншу деталь і пропонує назвати її.

- Якого кольору паровоз? А вагони? Давайте тепер розглянемо вагони. Що є у вагона?

Вихователь пропонує дитині підійти до столу, узяти в руки будь-який вагон, розглянути його і назвати частини. Якщо дитині важко, педагог вдається до допомоги інших дітей або ж сам показує частини вагону і питає, що це, як, це називається.

- А як ви думаєте, куди поїде наш потяг? Хто вже їздив на потягу? Куди ти їздив? З ким? Яким був потяг?

Вихователь і дитина разом розповідають:

- Діти влітку їздили на… (потягу). Потяг був… (великий, красивий), колеса… (чорні, блискучі), вікна… (світлі, чисті). Потяг їхав… (швидко).

Тобто, спочатку йде визначення потягу, потім йде перерахування його властивостей, якостей дій; завершує опис підсумкова фраза, що надає оцінку потягу, його призначення, відношення до нього.

спілкування дитина мовлення

3. Розробити конспект заняття з розвитку мовлення дітей другого року життя

Завдання: підтримувати у дітей інтерес до картинки, вчити впізнавати знайомі предмети, наслідувати звуки, вимовляти слово «ляля», правильно користуватись картинками (не м'яти, не кидати); виховувати позитивне ставлення до тварин.

Матеріал: картинки з зображенням кішки, півника, ляльки.

Хід заняття.

Вихователька кладе на стіл дві картинки, показує на одну з них, чітко і лагідно промовляє: «Це киця, няв-няв, киця, а це півник, ку-ку-рі-ку». Потім після короткої паузи говорить: «Покажи, Оленка, де киця? А півник де? Правильно, це киця, а це півник. Півник хороший, він кричить «ку-ку-рі-ку». Якщо дитина не діє за пропозицією, вихователька рукою дитини показує названий предмет.

По цьому бере картинку і говорить: «Киця кричить няв-няв. Як кричить киця?» Якщо дитина не наслідує звуків, вихователька сама відповідає: «Киця кричить цяв-няв. Як кричить киця?» Якщо дитина наслідує, вчителька хвалить її гладить по голівці й говорить: «Правильно, Оленко, киця кричить няв-няв».

Потім вихователька бере в руки картинку з півником і повільно говорить: «А це півник, півник кричить «ку-ку-рі-ку». Оленко, скажи, як кричить півник. Повторює прийом, що й при показі зображення кішки. По цьому вихователька показує картинку, де зображено ляльку, і пропонує дитині повторити слово «ляля». (Оленко, скажи: ляля, ляля.).

Размещено на Allbest.ru