Розвиток вищої освіти в УРСР

Размещено на http://allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 94(477):378.1(1965-1985)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Розвиток вищої освіти в УРСР (1965-1985 РР.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Куцаєва Тамара Олександрівна

КИЇВ-2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Петасюк Олена Іванівна, доцент кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, Кузьминець Олександр Васильович, начальник кафедри історії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ

кандидат історичних наук, доцент Терес Наталія Володимирівна, доцент кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа: Інститут історії України НАН України

Захист відбудеться 19 березня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 16 лютого 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент О.Г. Сокірко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження і включає вступ, 4 розділи, висновки, 5 додатків (12 ст.), список використаних джерел і літератури (311 позицій, 22 ст., ). Загальний обсяг 208 ст.

Актуальність дослідження. Пошук оптимальних шляхів розбудови сучасної вищої освіти в Україні базується на поєднанні власних традицій із світовим досвідом у цій сфері. Отже, при виробленні ефективної моделі вищої освіти, для її застосування в умовах сьогодення, важливо узагальнити накопичений досвід і глибоко вивчити розвиток вищої освіти в історичному контексті. Українська вища школа пройшла непростий шлях свого розвитку. На її становлення комплексно впливали духовні, суспільно-політичні і економічні чинники. Отже, природним є те, що здобутки і суперечності розвитку вищої освіти у 1965-1985 рр. стали об'єктивними наслідками попередніх процесів і вплинули на подальше її функціонування. З огляду на це дане дослідження відповідає тим запитам, які стосуються з'ясування найбільш характерних особливостей освіти на різних етапах її становлення, вивчення засобів збереження і розвитку національних традицій вищої освіти і процесів її інтеграції у світовий освітній простір.

Низка аспектів розвитку одного з головних джерел відтворення інтелектуального і формування науково-технічного потенціалу нації - вищої школи - у даний період досі залишається недостатньо науково вивченою. Визначення стану розвитку вищої освіти протягом 1965-1985 рр. і пов'язаних з цим процесів важливо для розуміння наслідків попередніх трансформацій і об'єктивної необхідності пошуку нових шляхів її розвитку у наступні роки, особливо, після 1991 р. Без такого дослідження складно сформувати цілісну картину розвитку духовного життя українського суспільства, надбань і результатів відтворення втраченого за ХХ ст.

Яскравий науковий доробок, напрацьований вітчизняними істориками від поч. 1990-х рр. і до нашого часу, відкрив можливості об'єктивного і ґрунтовного наукового пошуку у царині історичної науки взагалі і ввів у науковий обіг цінний фактичний і аналітичний матеріал, що дає підґрунтя для заповнення “білих плям” у дослідженні вищої освіти.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана у межах науково-дослідної теми “Історія формування і розвитку Української держави” (№ державної реєстрації 01 БФ 046-01), що включена до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є вища освіта в УРСР у 1965-1985 рр.

Предметом дослідження є розвиток і функціонування, сутнісні особливості галузі вищої освіти в УРСР і вузів у 1965-1985 рр..

Мету дослідження визначено з урахуванням актуальності і наукової розробки проблеми, як власне вивчення розвитку вищої освіти в УРСР у 1965-1985 рр.: зміст, структура, форми, особливості, набуті результати і наявні суперечності.

Досягнення окресленої мети передбачає такі завдання:

- проаналізувати стан наукової розробки і джерельну базу теми;

- висвітлити вплив суспільно-політичного і культурного життя 1965-1985 рр. на вищу освіту;

- шляхом аналізу навчально-методичного і матеріально-технічного забезпечення навчального процесу визначити потенціал підготовлених у вузах фахівців і вплив кадрових, наукових і культурних потреб на розвиток галузі;

- охарактеризувати форми і рівень підготовки, підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів для галузі, їх чисельність та динаміку змін, як чинники трансформації наукового потенціалу через вищу школу;

- проаналізувати зміст і хід наукових досліджень у вузах, їх зв'язки з іншими сферами науки і виробництва, охарактеризувати роль потенціалу вузівської науки;

виробити, з урахуванням накопиченого досвіду, певні рекомендації щодо перспективних шляхів розвитку сучасної вищої освіти.

Хронологічні рамки дослідження. 1965-1985 рр., як цілісний етап, виділяється притаманними йому ознаками. Його нижня хронологічна межа обумовлена тим, що у 1965-1966 рр. законодавчо було закріплено такі якісні і кількісні нововведення для вищої освіти УРСР, які не були притаманні попереднім рокам і які пов'язані із згортанням лібералізації суспільно-політичного життя у цієї сфері. Верхня хронологічна межа обумовлена тим, що з 1984-1985 рр. було розпочато процес модернізації усієї сфери освіти.

Географічними межами дослідження є територія Української РСР (1965-1985 рр.).

Методологічною основою дисертації стали такі методи історичного дослідження як об'єктивність та історизм, що вимагає відтворення явищ зі всіма притаманними їм загальними і особливими рисами. Для розв'язання конкретних завдань, використано порівняльно-історичний і структурно-функціональний аналіз.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що на основі широкої джерельної бази, введення у науковий обіг нових джерел і узагальнення доробку історичної науки, при переоцінці низки стереотипів 60-80-х рр. ХХ ст., вперше ґрунтовно досліджено комплекс проблем, які ще не були об'єктом і предметом окремого дослідження у запропонованих хронологічних межах.

Здійснено дослідження стану розвитку вищої освіти у конкретних умовах, враховуючи її особливості як частини духовного життя тогочасного суспільства. Визначено взаємовплив і взаємозалежність суспільно-політичних, економічних, культурних, соціальних і педагогічних факторів у сфері вищої освіти. Оцінено потреби і вимоги з підготовки і спеціалізації фахівців вищої кваліфікації, їх конкурентоспроможності, перспектив працевлаштування і передачі наявного обсягу знань наступним поколінням студентів і науковців. Поряд з оцінкою матеріального і навчально-методичного забезпечення вищої освіти, ґрунтовно проаналізовано кадри, характер, напрямки наукового пошуку та вплив вузівської науки на навчання і на всю наукову сферу держави. Використання маловідомих джерел внесло уточнення у наявну статистику проблеми і запропоновано деякі нові критерії оцінки якісного і кількісного розвитку вищої освіти.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використати його як фактичний матеріал для подальшого вивчення історії України, вищої освіти і культури. Його положення можуть бути використані у підготовці навчальних курсів з історії України для закладів вищої освіти, при укладенні монографій і колективних праць, а результати можна застосувати для вироблення рекомендацій з оптимізації та подальшої розбудови сучасної вищої освіти як на теоретичному, так і на практичному рівнях.

Наукова апробація дисертації. Доповіді про положення роботи представлені на І Міжнародній науково-практичній конференції (далі - МНПК) “Науковий потенціал світу, 2004” (Дніпропетровськ, 1-15/11/2004).; ІІІ МНПК “Динаміка наукових досліджень 2004” (Дніпропетровськ, 30/6/2004); МНПК “Перспективные разработки науки и техники” (Белгород, 22/10/2004); ІІ МНПК “Сучасні наукові дослідження, 2006” (Дніпропетровськ, 28/2/2006); IV МНПК молодих учених “Шевченківська весна” (Київ, 3/3/2006).

Основні результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Головні положення роботи висвітленні в 6 статтях, що вміщені у провідні наукові видання і 5 публікаціях матеріалів доповідей наукових конференцій загальним обсягом 4 др. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, хронологічні і географічні межі дослідження, сформульовано його об'єкт, предмет, мету, завдання, визначено наукову новизну і практичне значення.

У розділі І “Історіографія та джерельна база дослідження” охарактеризовано стан наукової розробки теми та виділені нерозв'язані раніше проблеми.

Отже, у більшості наукових праць 1965-1985 рр. вищу освіту досліджено переважно у її окремих аспектах. Зокрема, серед праць, де відображено загальну картину розвитку галузі, привертає увагу суттєвий за обсягом доробок голови Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР (далі - МВССОУ) Г. Єфименко. Він особливо звертав увагу на підняття рівня освіти, фінансування і найбільші наукові дослідження вузів. Однак, його праці не обстоювали індивідуальність українських освітніх інституцій.

Загалом у більшості праць де висвітлено аспекти розвитку окремих спеціальностей, деталізують структуру галузі та відображають актуальність напрямків підготовки фахівців у певний період. Так, напрямком наукового інтересу став пошук оптимального середовища для здобуття найбільш якісних фундаментальних і прикладних знань. В. Пітов і В. Попов Питов В., Попов В. Общетехнические и общенаучные факультеты на Украине. - Х.: Изд. ХУ, 1964. - 266 с. оцінили перспективи переважної підготовки фахівців на заочних відділеннях вузів у 60-х рр. А у праці наукового колективу Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка Проблеми розвитку університетської освіти: Зб. наук. пр. - Вид. КУ, 1967. - 90 с. проаналізовано досвід вузу у сфері університетської освіти окремо.

Фінансування галузі привертало увагу не лише освітян, але і економістів. Але, вони зазвичай констатували лише неухильне зростання витрат держави на вищу школу і відсутність їх дефіциту.

Але зауваження, як у І. Бика Бык И. Проблемы организации и эффективности научной деятельности в вузах. - К.: Вища шк., 1982. - 255 с., про те, що лише провідні вузи могли утримувати науково-дослідні центри з дорогим обладнанням, дають уявлення про проблеми вузів. Наведене підтверджують більш пізні висновки Є. Калінкіна Калинкин Е.В. Высшая школа в системе непрерывного образования. - М.: Высшая школа, 1990. - 142 с., про те що економіка освіти, як наука і теоретична база для прийняття конкретних економічних рішень у сфері освіти, так і не була сформована.

Суттєву частину життя вузів, а саме проведення ними наукових досліджень, історіографія узагальнює наступним чином.

Роль вузівської науки, порівняно з АН УРСР і галузевими науково-дослідними інститутами (складові наукової сфери УРСР), була менш значущою, але не менш суттєвою. Так, М. Петров Петров В. Вузы и НТП. - М.: Высшая шк., 1973. - 246 с. зазначав, що для вищої школи вона відіграла не другорядну, а навпаки, одну з головних ролей, бо посилювала підготовку фахівців. У той же час, Голова Державного комітету СРСР по науці та техніці Г. Марчук Марчук Г. Молодым о науке. - М.: Молодая гвардия, 1980. - 302 с. звертав увагу на те, що наявні складнощі, особливо матеріальні, формалізм, неузгодженість наукової сфери і управління заважали повному використанню наукового потенціалу вищої школи у межах усієї держави.

На середину 1980-х рр. оцінки наявного незадовільного економічного стану галузі стають більш суттєвими. Р. Кігель Кигель Р. Труд преподавателя вуза. - К.: Вища шк., 1987. - 140 с. визначив, що темпи відтворення кадрів і їх матеріальне забезпечення не встигали за зростанням кількості студентів, що і вплинуло на результати навчання. Серед оцінок госпрозрахункових наукових досліджень, як частини наукової роботи вузів, як дієвого додаткового матеріального джерела розвитку вищої школи і науки Ю. Берлінер і Г. Лахтін Берлинер Ю. Хозрасчётное финансирование научно-технических разработок // Вопросы экономики. - 1985. - № 9. - С. 60-67.; Лахтин Г. Организация советской науки и современность. - М.: Наука, 1990. - 224 с. подають ґрунтовний аналіз його негативних рис. Проте, лише у 1990-х рр. для характеристики витрат на освіту у СРСР почали вживати поняття “залишковий принцип фінансування” Доповідь П. Таланчука на 1-му з'їзді педагогічних працівників. Освіта. - 1992. - 30 гр. - С. 3-6..

Не дивлячись на те, що у добу СРСР було вкрай важко осмислити духовне життя суспільства, все ж таки, глибинні причини кризи освітньо-культурних процесів, через призму суспільно-політичних відносин, розкрили такі видатні суспільні діячі 60-80-х рр. ХХ ст., як І. Дзюба та В. Чорновіл Дзюба І. Культурна спадщина і культурне майбутнє // УНіК. - 1990. - Вип. 24. - С. 96.; Чорновіл В. Лихо з розуму. - Л.: Меморіал, 1991. - 340 с.. Інтелектуальне життя українців привертало значну увагу і дослідників діаспори, як І. Коляски Коляска І. Освіта в радянській Україні. - Mюнхен, 1970. - 246 c. та авторів журналу “Сучасність”. Разом з цим, для оцінки процесів розвитку царини гуманітарних наук, що тісно пов'язана з свідомістю суспільства, потрібна сучасна історіографія, оскільки, зміст праць часів СРСР Розвиток історичної науки на Україні за роки Радянської влади / Ред. П. Калиниченко. - К.: Наукова думка, 1973. - 254 с. і узагальнення діаспорних дослідників, свідчать про суттєві перепони до неупереджених досліджень науковців вузів і потребу пошуку нових джерел до вивчення проблеми.

Більш повне і логічне розуміння причин і наслідків розвитку вищої освіти саме у 1965-1985 рр. дають і історичні наукові дослідження по суміжним періодам історії та аналогічним проблемам Завадская О. Развитие общеобразовательной школы Украины в период строительства коммунизма. - К., 1968. - 268 с.; Кузьминец А. Партийное руководство идейно-поллитическим воспитанием учащихся общеоборазовательной школы, 1966-1986 гг. - К., 1987. - 192 с..

З набуттям Україною незалежності, визначення того, що духовне життя втратило, отримало ще більшу актуальність, а науковці можливість - вивчати явища на дійсно науковій, а не ідеологічній основі. І хоча більшість монографій і колективних праць з історії України Баран В., Даниленко В. Україна в умовах системної кризи (1946-80 рр.). - К.: Альтернативи, 1999. - 304 с.; Історія держави та права України / П.П. Захарченко, О.В. Кузьминець. - К.: Відкритий міжнар. ун-т розв. людини “Україна”, 2004. - 212 с.; Новітня історія України (1900-2000) / Ред. Слюсаренко А., Гусєв В., Дрожжин В. - К.: Вища шк., 2000. - 663 с. є загальними щодо вищої освіти у 1965-1985 рр., там подано ґрунтовний аналіз і цінний фактичний матеріал з аспектів проблеми.

Специфіку мовного і соціального оточення вищої школи подано у праці “Україна і Росія в історичній ретроспективі” Україна і Росія в історичній ретроспективі. Радянський проект для України / Гриневич В., Даниленко В., Кульчицький С. - К.: Наук. думка, 2004. - С. 527.. Оцінки впливу політичного курсу СРСР на українське духовне життя здійснені у праці “Україна: утвердження незалежної держави” Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001) / Н. Барановська, В. Верстюк, С. Віднянський. - К.: Альтернативи, 2001. - 704 с.. А причини негативного впливу ідеології на гуманітарні дослідження українських науковців визначили П. Вакулюк та І. Курас. Вакулюк П. Історія українців. - К.: Бібліотека українця, 2001. - 192 с.; Курас І. Знати минуле // УНіК. - 1989. - Вип. 23. - С. 184-186. Отже, наведені праці важливі для розуміння сутнісних змін вищої школи саме як важливої частини життя суспільства у дану добу.

У дисертації використано великий масив документів, у тому числі раніше не опублікованих, що вміщені у архівах України. Змістовними є фонди Центрального державного архіву вищих органів влади і управління. Звіти вузів МВССОУ (Ф. Р-4621) про навчально-методичну і науково-дослідну роботу і діловодство, дозволяють послідовно відтворити різні напрямки функціонування галузі.

Стенограми засідань Київського обласного комітету профспілки працівників просвіти, вищої школи і наукових установ (Ф. Р-4808) Державного архіву Київської області та документи про роботу Вчених рад факультетів (Ф. Р-1246 Київський університет ім. Т.Г. Шевченка) Державного архіву м. Києва відображають поточну роботу вузів великого міста і області. Листування вузів з КПУ вміщене у секретну частину Ф. 1 (ЦК КПУ) Центрального державного архіву громадських об'єднань України, характеризує позицію КПРС у розвитку вищої освіти в УРСР.

Складовою частиною документальної бази є статистичні збірники, зокрема “Народне господарство УРСР”. Але, фактичний матеріал про мовну і національну політику у сфері освіти, архівні матеріали на які можуть орієнтуватись науковці і змістовні коментарі до них, подають лише збірники та публікації документів, укладені у останні роки. Наприклад: Україна в ХХ ст. (1900-2000): Зб. документів і матеріалів / Упор. А. Слюсаренко, В. Гусєв, В. Король. - К.: Вища шк., 2000. - 351 с.; Кузьминец А., Сокур В. Такого массового людоедства не знал ни одни народ (Публ. док.) // Независимость. - 1999. - 3 дек. - С. 4, 13.

Фахові видання (“Вестник высшей школы”) суттєво доповнюють фактичний матеріал про поточні події у галузі. Центральні журнали (“Советская педагогика”) передають сприйняття української галузі освітянами регіонів СРСР. Використані і матеріали сучасної періодики: “Освіта”, “Україна: наука і культура” (далі - УНіК).

У розділі ІІ “Суспільно-політичні фактори розвитку вищої освіти” досліджується неоднозначний вплив суспільно-політичного життя на вищу освіту в УРСР, яка природно не існувала осторонь його. КПРС, спираючись на Конституцію СРСР та УРСР, визначала перспективи розвитку українського суспільства, керувала його творчою і науковою діяльністю. Рішення пленумів КПРС, реалізували не лише безпосередні органи управління вищою освітою (МВССОУ), а і особливі підрозділи КПУ і управління з викладання суспільних наук МВССОУ.

Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про заходи покращення підготовки фахівців і вдосконалення керівництва вищою та середньою спеціальною освітою в країні” від 3 вересня 1966 р. поклала край майже усім повноваженням, які з 1959 р. мало виведене з союзного підпорядкування республіканське МВССОУ. Це вважаємо завершенням лібералізації суспільно-політичного життя у сфері вищої освіти і початком значних змін, в основі яких була нова централізація управління.

У результаті, управління вищою освітою, при наявності відповідних українських структур, мало особливості, пов'язані з розпорошенням повноважень на союзному і республіканському рівнях.

У цій строкатій системі управління, на дивлячись на усі здобутки української сторони, МВССО СРСР було незаперечним її центром. Це, зокрема, виявлялось у не підтримці ним зусиль МВССОУ модернізувати усю галузь в СРСР на основі досвіду українських вузів. Але, у цій складній системі саме МВССОУ, у межах наявних повноважень, стало головною установою з управління вищою освітою в УРСР.

Не дивлячись на те, що багато важливих функцій і засобів було винесено поза його компетенцію, воно поступово зосередило найбільші людські, наукові, методичні та матеріальні ресурси галузі. Профільні вузи інших міністерств і відомств (медичні, педагогічні), попри формальне їх відокремлення, були органічно пов'язані з МВССОУ, користувались його ресурсами і методичними напрацюваннями.

Безперечно, галузеве законодавство і проведені на його основі заходи сприяли появі значних, особливо кількісних, результатів у галузі. Зміст наявних документів дає підстави стверджувати, що було забезпечено накопичення матеріально-технічної бази, покрашено підготовку і підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів і сприяння вузам у їх науковій роботі.

Проте, реалізація ідей КПРС з розвитку радянського суспільства зміцнювала українську вищу освіту саме як дієвий елемент союзної системи. Наявне законодавство можливо розглядати як більш декларативне. Наприклад, за 1966-1979 рр. три різних документи могли передбачити суттєве удосконалення галузі.

У преамбулі кожного з них пояснювали, що хоча і при наявних результатах, але випускники не мали належної професійної і ідейної підготовки, а вузи повільно передавали їм досягнення науки. Однак, жодного разу не було названо джерел негараздів. Як на початку досліджуваного періоду, так і по його завершенні, галузь планували докорінно перебудувати до потреб науково-технічного прогресу (далі - НТП), економіки та політики країни.

Мета української сторони самостійно керувати галуззю, більше враховувати власні особливості і розвивати корисні для навчання традиційні елементи національної освіти, була здебільшого протилежною централізованій політиці СРСР. Отже, державна політика мала на меті уніфікувати, денаціоналізувати і централізувати українську вищу освіту, а це, у першу чергу, руйнувало духовне життя нації.

Поряд із політичними змінами відбувались зміни соціального середовища. Наростала суперечність між постійним збільшенням кількості студентів і невідповідність цієї цифри кількості осіб з вищою освітою серед населення УРСР і відсотку українців у вузах УРСР і СРСР. Це відбувалось на тлі зниження приросту населення, отже потенційних студентів у 60-80 рр. ХХ ст. і демографічних наслідків Великої Вітчизняної війни. Суттєвою була міжреспубліканська міграція, яка знизила частку українців у республіці. На основі того, що кількість населення УРСР не зростала так швидко, як кількість студентів, можна стверджувати, що вища освіта УРСР була значним джерелом кадрів для усього СРСР, через навчання тут студентів з інших республік. Значною була і кількість іноземних студентів з соціалістичних країн, запрошених СРСР у вузи УРСР.

Наукова робота вузів у царині гуманітарних наук, у ситуації коли розвиток цих знань суспільства залежав від ідеології, відкриває те, що надзвичайно ускладненим і суперечним був хід досліджень, як щодо тематики, визначених, з незалежних від науковців причин, стандартів змісту, так і щодо сприйняття державою здобутих результатів.

Частина наукової роботи вузів була штучно спрямована у русло тематики, яку визначали не об'єктивні потреби науки, а політичні рішення. Ґрунтовний науковий пошук і публікацію неупереджених висновків ускладнювала неможливість доступу до зарубіжної історіографії, архівів і преси. Але, навіть у цих складних умовах наукова робота переважно завершувалась набуттям ґрунтовних результатів.

У розділі ІІІ “Організація навчального процесу” визначено, що на 1965 рр. сукупність причин розвитку економіки і власне вищої освіти призвели до переорієнтації вузів на переважну підготовку студентів на стаціонарі, а не на заочних відділеннях. Вони полягали як у потребі економії ресурсів, так і у кваліфікованих працівниках, а не у таких, яким намагались водночас надати знання і не позбавляти виробництво робочої сили.

І хоча у подальшому таких значних змін не відбувалось, а планова підготовка давала свої результати, приклади працевлаштування інженерів і перенасичення або, навпаки, дефіцит певних спеціальностей, відображає негативний вплив на вищу освіту наростаючих вад економіки і прив'язки перспектив розвитку вищої освіти саме до планових показників.

Основними результатами розбудови галузі можна визначити те, що було, хоча і не у запланованих обсягах, розбудовано інфраструктуру вузів, а кількість осіб з вищою освітою зросла майже у 3 рази. Ці показники забезпечили не лише вузи, а і їх підрозділи (загальнонаукові, загальнотехнічні факультети). Але, стрибкоподібне зростання кількості студентів вимагало нової структури вищої освіти, що збільшило потребу у якісній матеріальній і методичній організації навчання.

Для забезпечення своїх потреб галузь основним джерелом мала видатки з державного бюджету УРСР. Її залежність, як невиробничої сфери, від залишкового принципу фінансування соціокультурних потреб у СРСР суперечила очікуванням значної віддачі. Ті джерела фінансування, які вузи могли залучати додатково (госпрозрахунок, витрати окремих міністерств на власні вузи) були більш локальними і несистемними.

Хоча вузівська наука і сприяла посиленню зв'язків науки з виробництвом але, навіть при зацікавленості держави у розвитку цього, була відсутня належна матеріальна, зокрема, експериментальна база. Госпрозрахункові наукові дослідження були тим джерелом, яке приносило державі значні доходи від реалізації інтелектуального потенціалу науковців вузів. Але, додаткову для них винагороду, вузи забезпечували самостійно, з власної частки доходів від цього виду діяльності. Таким чином, держава не лише мала значний зиск від вузівської науки, а і певною мірою залишалась осторонь витрат на винагороду тим, хто його приносив. Організація госпрозрахунку найповніше висвітлює науковий потенціал і організаційні можливості кожного окремого вузу.

Суперечності матеріально-технічної бази вищої освіти, навіть на тлі її розбудови, залишали неможливим повноцінний розвиток і урізноманітнення результатів. Недостатній матеріальний рівень навчального процесу безпосередньо впливав на його якість. Найбільш суттєвим було те, що через постійне зростання кількості студентів, навіть при відкритті нових гуртожитків, без нормального житла залишалась значна їх кількість. Це породжувалось не лише неузгодженістю управління освітою, а і змістом господарських відносин у СРСР взагалі. Зокрема, якість і заплановані темпи будівництва гуртожитків, їдалень залежали від не підпорядкованих вузам структур.

Уваги потребує те, що брак асигнувань менше впливав на гуманітарну сферу, ніж на технічне оснащення прикладних досліджень. Однак, під впливом політики науковий пошук гуманітаріїв інколи знаходився чи не у найгіршому становищі.

Потреба відповідності знань фахівців вимогам тих сфер, де їх прагнули використовувати, передбачала дієву модель навчально-методичного забезпечення. Отже, відбувався пошук кращих форм організації навчального процесу, відповідно до вимог педагогіки і НТП.

У той же час, освітянам доводилось враховувати політику КПРС щодо додаткових до фаху знань ідеології, які проте вважали чи не першочерговими. Пошук балансу між цими процесами мав кількісний і якісний характер.

Саме присутність у навчанні ідеології, що заперечується принципами освіти, створило неприродне напруження і значно його обтяжувало. Штучне, з незалежних від вищої освіти причин, винесення на перший план тотальної ідеологізації освіти знижує оцінки позитивних результатів організації навчання.

Одночасно поступово формувалась орієнтація на фундаментальні, а не вузькопрофільні знання фахівців, більш самостійну і наукову роботу студентів.

Однак, повільні темпи організації процесу, особливості праці викладачів, розподілу навчального часу на наукову роботу студентів, неможливість повністю застосувати індивідуальний підхід, особливо до заочників, різний вік студентів, при досить пізньому введенні єдиного стандарту середньої освіти (1958 р.) і особливості роботи підготовчих відділень, знецінювали наявний потенціал.

У розділі IV “Кадри та науковий потенціал вищої освіти” з'ясовано, що підготовка кадрів вузів через їх аспірантуру і докторантуру мала особливості організації та вимог до очікуваних результатів.

Цей процес відбувався як паралельно розвитку галузі взагалі, так і під впливом окремих чинників. Нові пріоритети навчання студентів та щорічне зростання їх кількості, дали поштовх для розвитку аспірантури та докторантури, бо з'явилась потреба збільшити кількість кваліфікованих науково-педагогічних кадрів.

Одночасно істотною враховували союзні, а не республіканські інтереси, що виявилось у переліку спеціальностей, правилах затвердження і кількості захищених дисертацій саме у вузах УРСР, поєднанні політики русифікації з посиленням централізації управління галуззю.

Вузи, а особливо вузи МВССОУ, готували більше аспірантів, ніж галузеві інститути та АН УРСР. Також через те, що МВССОУ було менше спрямоване на цільову підготовку аспірантів, ніж профільні міністерства, воно було джерелом більшої кількості науково-педагогічних працівників саме вузів.

На відміну від навчання студентів, переважно на стаціонарі, в аспірантурі зростала кількість заочників, яка здебільшого була цільовою. Проте, якщо ця підготовка була викликана до життя більш стабільним станом 60-х рр., то наростання незадовільної економічної ситуації, особливо з початком 80-х рр., відкрило перспективу суттєвих і негативних змін вищої освіти.

Рівень розвитку аспірантури і докторантури безпосередньо впливав на фактичну кількість кадрів у вузах. При тому, що там працювала найбільша кількість науковців УРСР взагалі, осіб із вченим званням і науковим ступенем, це не співпадало з кількістю студентів, яких мали навчати. Отже, мета керівництва СРСР підняти рівень вищої освіти населення не врахувала логічної потреби так само збільшити кількість тих, хто забезпечить студентів дійсно науковими знаннями.

Значні результати підготовки кваліфікованих кадрів були лише у окремих вузах і загальний показник не був задовільним. Це виявилось у високому навантаженні викладачів взагалі, і за окремими формами навчання. Присутніми були тенденції старіння наукових кадрів вузів і того, що певні спеціальності хоча і мали значну кількість кадрів, проте зберігався порівняно невисокий рівень їх кваліфікації (тт. кількість кандидаті та докторів наук).

Як з'ясовано, вузівська наука не посідала першого місця при задоволенні наукових потреб УРСР, порівняно з академічною сферою та іншими науковими установами. Водночас, якість і обсяг проведеної наукової роботи забезпечили вищій школі гідне місце у системі наукових відносин. Вузи, як осередки науки були учасниками цих відносин (власні науково-дослідні установи, спільні з АНУ наукові школи).

Була відсутня тенденція поділу науки на академічну і вузівську, так як вчені мали єдині завдання. Рівень вузівської науки та введення, хоча і з недоліками, надбань науки у навчання органічно впливало на рівень підготовки, перепідготовки фахівців вищої кваліфікації і науково-педагогічних кадрів.

Науковці вузів працювали у царині прикладних наук відповідно до тенденцій НТП. Результати їх роботи сприяли як задоволенню нагальних наукових запитів, так і накопиченню теоретичного рівня науки. Вузи не поділялись за раз і назавжди визначеною сферою наукових досліджень, хоча і формували певні пріоритетні напрямки.

Разом з тим, лише окремі з них підхопили найбільш актуальні тенденції світової науки. Це, зокрема, виявилось у відкритті 1969 р. у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка одного з перших у СРСР факультетів кібернетики.

У складній системі управління у СРСР простежується те, що на українську вищу освіту намагались накласти протилежні функції. Звичайно, очікували якість досліджень як для навчання, так і НТП. Проте, вимоги займатись діяльністю, властивою промисловому плануванню наукової роботи, явно різнились з професійними завданнями освітян.

Отже, вади організації вузівської науки доцільно розглядати як результат державного управління. Вища школа була і є відповідальною лише за наукову цінність того доробку, який вона спромоглась накопичити у створених державою умовах.

Мета налагодити продуктивні зв'язки науки з виробництвом, або якомога більше інтегрувати їх, була оформлена і спиралась на значний потенціал вузівської науки, ґрунтовні теоретичні напрацювання і значний т. зв. “економічний ефект” впроваджених у виробництво результатів. Але, поряд із постійно присутніми вадами матеріального забезпечення, була наявною і низка суттєвих суперечностей всієї наукової сфери держави, особливо відносно госпрозрахунку.

Наявні, на перший погляд не підпорядковані державному контролю відносини споживачів і виробників (вузів і науковців) “інтелектуальної продукції”, були жорстко регламентованими здебільшого щодо розподілу прибутків. Але саме тут бракувало поширеної на інші відносини централізації, планування і розподілу самої наукової роботи, як замовлення. Отже, динаміка госпрозрахунку була більш стрибкоподібною, ніж системною, хоча і зростала. На цю нестабільність науки впливали і суперечливі темпи розвитку виробництва. Разом з тим, українська вузівська наука за своїм потенціалом відігравала одну з провідних ролей у союзній системі на цьому рівні.

Висновки відображають найважливіші результати дослідження, що мають певне практичне спрямування.

Вища освіта в УРСР у 1965-1985 рр., що була значною і важливою частиною духовності суспільства, природно, не існувала осторонь суспільно-політичного життя.

Особливо прикметною рисою цієї доби стало те, що маючи за мету збільшити віддачу від вищої освіти радянському суспільству, керівництво СРСР не змогло об'єктивно оцінити обсяги усіх тих матеріальних, людських та інших ресурсів, які потрібно було б вкласти у галузь.

Навпаки, на перший план виносилось формування міцного ідейного (ідеологічного) підґрунтя, яке не дивлячись на те, що вища освіта є сферою духовного життя, не могло замінити означені ресурси.

Метою державної політики було зміцнення української вищої освіти саме як дієвого елементу союзної системи. Ті ж аспекти української вищої освіти, які могли виявити різноманіття національної мови, культури і традицій, нівелювалися.

Це суттєво виявилось у перерозподілі повноважень українського МВССО на користь союзних органів, у політиці русифікації вищої освіти, суперечливому впливі ідеології на царину гуманітарних наук.

Матеріально-технічне забезпечення галузі, не дивлячись на обсяг вкладених у розбудову вузів коштів, все ж таки не відповідало реальним потребам організації навчального процесу.

Поряд із вкладеними в українську галузь коштами, керівництво СРСР щорічно, планово збільшувало і кількість фахівців з вищою освітою, яких мали підготувати, не рахуючись з об'єктивними недоліками. А це, поряд із наявними складнощами підготовки фахівців, залишковим принципом фінансування і коливанням економічних показників, від яких залежала ця невиробнича сфера, дуже повільно змінювало якісний рівень розвитку галузі вищої освіти в УРСР.

Додаткові джерела фінансування вузів були більш локальними і несистемними. Навіть значні доходи від такого різновиду наукової роботи, як госпрозрахунок було неможливо використати саме на розбудову матеріально-технічної бази вузів, а не на поточні витрати.

Названі матеріальні проблеми ускладнювали підтримку належного рівня організації навчального процесу. Це походило від нестачі гуртожитків для студентів, навчальних площ вузів, обладнання для наукової роботи тощо. Отже, нагальними ставали зміни самої структури забезпечення і принципів його розподілу з боку органів державного управління в умовах адміністративно-командної економіки.

Потреба відповідності знань фахівців вимогам НТП давала поштовх пошуку оптимальної моделі навчально-методичного забезпечення вищої освіти. У той же час, освітянам доводилось приймати до уваги таку особливість оточуючого життя, як ідейні настанови КПРС щодо суті, змісту і цілей вищої освіти.

Розвиток аспірантури і докторантури безпосередньо впливав на кваліфікацію кадрів вузах. При тому, що вища школа зосередила найбільшу кількість науковців УРСР взагалі та осіб із вченим званням і науковим ступенем, це не відповідало кількості студентів, яких навчали. Було високе навчальне навантаження викладачів як загалом, так і на окремих формах навчання і спостерігалась нерівномірна їх кількість на різних спеціальностях.

Першочергове завдання вищої освіти відтворювати інтелектуальний потенціал суспільства було настільки значним, що не залишало місця іншим пріоритетним напрямкам діяльності. Однак, вузівська наука, хоча і не мала провідного місця, проте була органічною частиною наукової сфери.

Складні управлінські відносини в СРСР призвели до того, що передача у компетенцію освітян функцій, повністю протилежних їх професійній діяльності, була поширеною, проте не результативною. Керівні інстанції вказували на такі вади діяльності вузів, як недоліки соціально-побутового забезпечення викладачів і студентів, адміністративної організації наукових досліджень тощо.

Студентів, саме під час навчання, намагались ввести у складну систему трудових відносин: плановий розподіл випускників, нові різновиди заочної освіти (загальнонаукові, загальнотехнічні факультети) тощо. Інколи галузь прагнули перетворити лише у джерело планового наповнення виробництва кадрами, майже не відволікаючи їх від роботи. Проте, спроба перетворити диплом про вищу освіту на досить умовний документ, що може бути анульованим за невиконання трудової дисципліни, виявилась зовсім нелогічною і не прижилась.

Особливості розвитку вищої освіти в УРСР у 1965-1985 рр. спричинили появу суттєвих наслідків, які уплинули на подальший розвиток сфери освіти у другій половині 80-х рр. ХХ ст. Осмислення і подолання визначених суперечностей, зміна сприйняття сенсу і цілей вищої освіти під час її реформування у 90-х рр. ХХ ст., поряд із послідовним збереженням досягнутих результатів, дало основу для розбудови української вищої освіти в сучасних умовах.

Проведене дослідження не вичерпує усіх можливостей вивчення обраної теми. Воно, можливо, започатковує концентрацію уваги на процесах розвитку вищої освіти як важливої частини інтелектуального і культурного життя, при виробленні водночас цілісного уявлення про розвиток українського суспільства.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ ВМІЩЕНИХ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ:

1. Київський університет ім. Т. Шевченка: основні напрямки наукової та навчально-методичної роботи. 1965-85 рр. // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. - Історія. - К., 2005. - № 78. - С. 77-79.

2. Головні тенденції управління вищою освітою УРСР (1965-1985 рр.) // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2005. - № 4. - С. 116-123.

3. Загальнонаукові і загальнотехнічні факультети, як різновид підготовки кадрів через вузи УРСР // Сторінки історії: Збірник наукових праць / Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”. - К., 2006. - № 23. - С. 190-196.

4. Зміни пріоритетів щодо розвитку форм навчання у вузах України в період 1965-1985 рр. // Наукові записки: Зб. наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. - К., 2005. - № 59. - С. 210-221.

5. Функціонування вищої освіти в умовах суспільно-політичного життя УРСР (1965-85 рр.): головні аспекти, тенденції та перспективи // Наукові записки: Зб. наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. - К., 2005. - № 60 - С. 201-211.

6. Вища школа УРСР у 1965-1985 рр.: основні тенденції та суперечності розвитку // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. - Історія. - К., 2006. - № 84. - С. 109-111.

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

7. Функціонування української мови в наукових публікаціях України (в період наростання системної кризи в СРСР (2-га пол. 60- 1-ша пол. 80-х рр.) // Матеріали І МНПК “Науковий потенціал світу, 2004”. - Т. 29. Історія України. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С. 37-39.

8. Розвиток вищої освіти в Україні у 1965-1985 рр. // Матеріали ІІІ МНПК “Динаміка наукових досліджень 2004”. - Т. 5. Історія України. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С. 34-36.

9. Аспекты развития науки в вузах Украины в 1965-1985 гг. // Материалы научно-практической конференции “Перспективные разработки науки и техники”. - Т. 11. История. - Белгород: Руснаучкнига, 2004. - С. 16-20.

10. Наукова робота вузів України у 1965-85 рр.: головні аспекти проблеми // Матеріали ІІ МНПК “Сучасні наукові дослідження, 2006”. - Т. 2. Історія. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - С. 57-60.

11. Розвиток вищої освіти України у 1965-85 рр.: аспекти проблеми. // Шевченківська весна: Матеріали МНПК студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 15-й річниці незалежності України. - Вип. IV. - Ч. 3. Історія. / За заг. ред. проф. В.Ф. Колесника. - К.: Логос, 2006. 408-409.

АНОТАЦІЯ

Куцаєва Т.О. Розвиток вищої освіти в УРСР (1965-1985 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2006 р.

У дисертації досліджено процес розвитку, стан та функціонування вищої освіти в УРСР впродовж 1965-1985 рр., періоду, який завдяки складному комплексу специфічних умов, виділяється у окремий період в історії розвитку української вищої освіти взагалі.

На значному обсязі фактичного матеріалу сформовано уявлення та ґрунтовно досліджено суспільно-політичні, духовні, економічні та соціальні фактори, що вплинули на розвиток вищої освіти, як певної суспільної інституції, важливої частини його духовного життя.

Виокремлено ті найбільш суттєві аспекти оформлення матеріально-технічної бази вузів та організації навчально-методичного процесу, які безпосередньо походили від потреб суспільства та держави щодо рівня підготовки, змісту знань, професійної спрямованості та конкурентоспроможності фахівців вищої кваліфікації.

На основі аналізу та узагальнень наукового доробку провідних навчально-методичних та наукових осередків, якими, завдяки великому людському (науковому) потенціалу, була і залишається значна частина українських вузів, встановлено тенденції підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації наукових та науково-педагогічних кадрів вузів.

Аналогічну картину було сформовано про розвиток вузівської науки, що відображає безпосередній внесок вищої школи у формування інтелектуального та наукового потенціалу суспільства. встановлено не можливість визначення позитивних здобутків вищої освіти лише через досягнення кількісних показників, без врахування їх якісних аспектів їх розвитку.

Здійснено оцінки ефективності функціонування вищої освіти, її конкурентоспроможності та внеску у сферу освіти, культури, науки у 1965-1985 рр.

Ключові слова: вища школа, вузівська наука, інтелектуальний потенціал, історія вищої освіти, навчальний процес, науково-педагогічні кадри.

український освіта навчальний

АННОТАЦИЯ

Куцаева Т.А. Развитие высшего образование в УССР (1965-1985 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. - Киев, 2006 г.

В диссертации исследуется процесс развития высшего образования в УССР за 1965-1985 гг., в период, который благодаря сложному комплексу специфических условий и черт, является отдельным, особенным периодом в истории украинского высшего образования как такового.

На большом объёме фактического материала историографии 1965-1985 гг., современной украинской историографии и архивных источников, в диссертации проанализирована группа таких аспектов, совокупность которых формирует взаимосвязанную картину об исследуемой проблеме.

Детально рассмотрены факторы общественно-политической жизни в УССР, сформированные общей ситуацией в СССР, которые повлияли на функционирование высшей школы, как общественного института. Выделены те наиболее существенные аспекты материально-технической базы вузов, которые отразили взаимосвязь между реально существующими потребностями высшей школы и научно-технического прогресса с уровнем их обеспечения со стороны специальных органов государственного управления. Учебно-методический процесс, рассмотрен преимущественно не с точки зрения педагогической науки, а для определения его особенностей в тенденций в соответствии с требованиями научно-технического прогресса к уровню, направленности и качеству знаний специалистов высшей квалификации. Таким образом, определены общие и особенные черты методов формирования знаний специалистов в УССР (например, влияние идеологии КПСС на содержание и цели обучения студентов), так и общемировые тенденции в данный период. Характеристика тенденций подготовки и повышения квалификации научно-педагогических кадров для собственной структуры (на примерах аспирантуры и докторантуры вузов УССР) и развития вузовской науки (с отдельным вниманием на специфику гуманитарных и прикладных научных исследований), отразила непосредственный взнос высшей школы в формирование интеллектуального и научного потенциала общества. На основе обобщения трудовых отношений в вузах, социальной защиты и материального обеспечения преподавателей и студентов высшее образование охарактеризовано и как сфера непроизводственных отношений. В свою очередь, анализ трудоустройства выпускников вузов дал возможность оценить высшее образования как главный, по сравнению со средним специальным и общим образованием, источник кадров высшей квалификации производственных и непроизводственных сфер экономики. В диссертации проведены сравнения достижений и разногласий в формировании и развитии интеллектуального и научного потенциала высшего образования, а через него и общества, осуществленны оценки эффективности его функционирования, конкурентоспособности и взноса в сферу украинского образования вообще, культуры, науки, экономики и т.п.

Ключевые слова: высшая школа, вузовская наука, интеллектуальный потенциал, история высшего образования, научно-педагогические кадры, учебный процесс.

ANNOTATION

Kutsayeva T.O. Developing of high education in the Ukrainian SSR since 1965 till 1985. - Manuscript.

Dissertation for Historical Science Candidate degree on speciality of the 07.00.01 - History of Ukraine. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2007.

This dissertation is devoted to study development of the sphere of the high education in the Ukrainian Soviet Socialist Republic since 1965 till 1985 - undoubtedly one of very important and structural units of spiritual and cultural life of Ukrainian society, during contradiction historical period of the XX century. Political, social, economical, spiritual, pedagogical, demographic, other peculiarities of this sphere and the society in which it existed and developed were investigated on diversified base, using variety of sources.

The author estimated efficiency of functioning of the high school in the Ukrainian SSR, it's capacity for competition and contribution in Ukrainian educational system, culture and science 1965 - 1985 and in the history of Ukrainian high education at all.

One of results of this Dissertation is some recommendation about perspectives and development of contemporary high education in Ukraine.

Key words: high school, history of high education, procedure of studying, science-pedagogical staff, sciences in high educational institutions.

Размещено на Allbest.ru

...