Тьюторство в системі освіти України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В історії вітчизняної системи освіти широко відомі факти застосування зарубіжних педагогічних технологій. Як науковий напрям педагогічна технологія була обґрунтована наприкінці 50-х - початку 60-х років ХХ ст., хоча спроби ?технологізації» навчального процесу здійснювалися й хронологічно раніше. Дотримуючись істини, слід зазначити, що не всі з них були адаптовані до вітчизняних умов однаковою мірою. Впровадження деяких завершилося на рівні експерименту, інші використовувалися доволі тривалий час, цілком виправдовуючи призначення. Серед поелементно чи комплексно вживаних відомі: Батавія-план, Белл-Ланкастерська система, бригадно-індивідуальне навчання, Віннетка-план, Говард-план, Дальтон-план, Йєна-план, Келлера план, Мангеймська система, Плетун-план, Трампа-план та ін. Під «педагогічною технологією» розуміємо: 1) своєрідну конкретизацію методики, проект певної педагогічної системи, що запроваджується на практиці; 2) змістову техніку реалізації навчально-виховного процесу; 3) закономірну педагогічну діяльність, яка реалізує науково-обґрунтований проект навчально-виховного процесу і має вищий рівень ефективності, надійності, ґрунтованого результату, ніж традиційні методики навчання і виховання.

Актуальність роботи. З плином часу змінюються умови життя. Змінюється політичний, економічний, соціальний устрій. І це, звісно, вимагає змінення свідомості соціуму. Сучасний рівень розвитку людської цивілізації, ставить перед освітою завдання - формування і розвиток людини компетентної, вільної, ініціативної, відповідальної, що вміє діяти в умовах невизначеності. А, оскільки формуванням свідомості молодого покоління займається система освіти, то вона також вимагає реформування. Саме задля цього вводяться нові, експериментальні системи освіти в країні. Модернізація сучасної системи вищої освіти характеризується спрямованістю на реалізацію особистісно-орієнтованого освітнього процесу. Змінюється характер взаємодії суб'єктів освітнього процесу. Поряд з традиційними позиціями викладача вузу (професор, куратор) з'являються нові рольові функції - тьютор, фасилітатор, академічний консультант.

Сьогодні у вищій школі України утверджується тьюторська система (як технологія супроводу особистісно-професійного розвитку студентів), тривалий час застосовувана у Великій Британії. Оскільки відбувається стрімкий розвиток впровадження цієї системи в нашій країні, то я вважаю, що звернення до цієї теми є досить актуальним.

Проблема тьюторства для вітчизняної науки є досить новою (на відміну від зарубіжної педагогіки), і хоча в цьому напрямі ведуться активні наукові розвідки, вона ще не знайшла достатнього висвітлення в сучасних дослідженнях. Найбільшого поширення діяльність тьютора набула в умовах дистанційного навчання. Окремі аспекти організації тьюторської діяльності знайшли відбиття в працях О. Андреєва, В. Бикова, Л. Бендової, Н. Жевакіної, С. Загребельної, Л. Кайдалової, Е. Комракова, В. Кухаренко, В. Овсяннікова, О. Попович, А. Теслінова, С. Федотової, Г. Чернявської, Б. Шуневича, С. Щеннікова та ін.

Об'єктом даної роботи є тьюторська система освіти, а предметом - впровадження її у сучасні навчальні заклади України.

Перед початком роботи ми поставили перед собою мету простежити витоки, особливості розвитку та перспективи розвитку тьюторства в Україні.

Для здійснення вищезазначених цілей необхідно конкретизувати завдання, які належить вирішити в процесі роботи:

· дослідити літературу з даної теми;

· дослідити витоки та процес розвитку тьюторства, як системи освіти;

· визначити можливість використання тьюторства в системі освіти України;

Проблема розробки даної теми в тому, що незважаючи на підвищений інтерес науковців до тьюторсва, залишається безліч питань, спірних моментів і ситуацій, з якими нам належить зустрітися в даній роботі і які будуть прояснені. Для цього ми використовували такий матеріал: підручники для вузів, словники, довідники, журнальні публікації, статті, монографії, присвячені даній проблемі.

Досягнення цієї мети можливе при використанні у роботі таких методів: аналіз наукової літератури, метод опозиції, вивчення передового досвіду, спостереження і, звісно, узагальнення.

Наукова новизна. Аналіз наукової літератури свідчить про те, що фахівці, які досліджують проблеми тьюторства зосереджують свою увагу суто на технічному процесі впровадження тьюторської системи і дистанційного навчання вцілому (В.М. Кухаренко, О.В. Рибалко, Н.Г. Сиротенко). В даній роботі ми розглянемо сутнісну характеристику тьюторства, можливість і актуальність використовувати його в Україні.



1. Теоретичні аспекти тьюторської системи освіти

1.1 Історія розвитку тьюторства

тьюторство освіта правовий

З метою аналізу проблеми тьюторства звернемося до історії «паблік скулз» (public schools). Серед найвідоміших - Вінчестер (1378), Ітон (1441), Шрусбері (1551), Вестмінстер (1566), Регбі (1567), Харроу (1571), Школа Св. Павла (XVI ст.), Школа товариства кравців (XVI ст.), Чартерхаус (1609). Назва «паблік скулз» (громадські школи) у ХІХ ст. розповсюдилася на групу так званих класичних граматичних шкіл з інтернатами для хлопців. Навчання (після закінчення приватної школи) тривало 5 років (від 13 до 18). Педагогічний процес організовувався за системою фуркації, на основі диференційованих навчальних планів і програм. Значна увага приділялась самостійній роботі учнів, якою керували тьютори. Розвиток «паблік скулз» пов'язують з доволі демократичними тенденціями здобуття освіти в період пізньої Тюдоровської Англії - часу відносно рівного доступу до освіти, коли між нобілітетом і джентрі (що тільки-но піднімалися) не існувало нездоланних бар'єрів. За правління Єлизавети І (1558-1603), що в історії часто трактується як «період джентрі», молодші сини сквайрів («джентльменів») нерідко перебували в учнівстві у торгівців. На цьому фоні абсолютно логічною виглядає система освіти того часу. Як правило, середню освіту юні англійці (не залежно, чи то син джентрі - дрібного дворянина, чи йомена - селянина) отримували в демократичних за соціальним складом учнів класичних школах. На подальше формування паблік скулз значний вплив здійснило запровадження системи морального виховання (виховання характеру), де основна увага приділялася якостям лідера (уперше введена Т. Арнольдом у школі м. Регбі). Остаточно ці навчальні заклади відділилися від граматичних шкіл з уведенням Положення про паблік скулз (1868), відповідно до якого, крім розширення класичних програм за рахунок математики і природничо-наукових предметів, нових мов та інших дисциплін, було запроваджено постійні конференції директорів паблік скулз. Особлива риса цих шкіл - відданість традиціям. Платня за навчання тут завжди була досить високою. Виключенням уважалися обдаровані діти з бідних сімей. Відповідно до Акту про освіту (1944), 25% місць мало виділятися саме для учнів державних шкіл. У паблік скулз, одночасно з поділом на класи, учні різного віку об'єднувалися в «будинки» (пансіонати), де діяло учнівське самоврядування. Особлива увага приділялася релігії й спорту. Переслідувалася мета підготовки учнів до вступу в елітарні Оксфордський і Кембріджський університети, виховання майбутніх державних і політичних діячів, керівних кадрів для промисловості тощо. [22]

Історично склалося так, що вихідці з небагатих сімей, так звані стипендіати (scholars або collegers) утримувалися за рахунок навчального закладу. Засновником Ітонської школи Генріхом VI їх кількість обмежилася спочатку тридцятьма, а згодом зросла до семидесяти. Оскільки отримати стипендію було досить непросто, щорічне зарахування в Ітоні реально позначалося десятьма стипендіатами. Випускники Ітонського коледжу направлялися на подальше навчання до спеціально створеного для них Королівського коледжу в Кембріджі (1443). Починаючи з XVIIІ ст., громадські школи поступово набули яскраво вираженого станового характеру. Ознакою другої половини ХІХ ст. став рівень фінансування школи, який визначався кількістю заможних учнів. При цьому оплата здійснювалася пансіонерами не за навчання, а за проживання на території школи.

У ХVIII ст. тьюторство в громадських школах оформлюється в систему. Імпульсом для її активного розвитку послугувало збільшення в цей період кількості пансіонерів. В Ітоні, наприклад, це призвело до активного облаштування на території школи будинків для їхнього проживання (Dames houses), яких на 1766 р. налічувалося 13. Варіантів призначення (обрання) тьютора існувало декілька. Як правило, забезпечені сім'ї обирали для власної дитини наставника з 8-10 помічників учителів. Водночас траплялися випадки, коли аристократія була невдоволена запропонованим вибором. Тому до школи надсилався власний тьютор, котрий поєднував обов'язки вихователя і вчителя. За ним закріплювалося декілька учнів. Наставник не лише слідкував за їхнім навчанням і дозвіллям, але часто ділив з ними й житло. У середині XIX ст. практика «стороннього» тьюторства в Ітоні була заборонена, ці обов'язки могли виконувати тільки постійні співробітники коледжу.

Поступово система тьюторства перетворилася на своєрідний інструмент реалізації освітньої-виховної мети громадських шкіл, сприяла соціалізації учнів у шкільному середовищі. Саме діяльність наставника, який консолідував вихованців, на практиці відтворювала принцип неподільності освіти і виховання, лінгвістично об'єднаних англійцями в поняття «education». М. Леклерк відмічав, що система тьюторства спочатку застосовувалася тільки для привілейованої освіти. Дійсно, широкому розповсюдженню традиція наставництва була зобов'язана, перш за все, пансіонерам. [4; с. 64]

Лише, починаючи з 20-х років XIX ст., до обов'язків тьютора стало входити й курування стипендіатів. У цілому ж, система наставництва в суспільних школах ХVІІІ ст. була далекою від досконалості. Тьютор, до обов'язків якого входило опікування не лише пансіонерами, а й стипендіатами, приділяв значно більше уваги дітям багатих батьків. Внаслідок сприяння тьютором забаганкам багатих нащадків, останні нерідко виходили зі школи, навряд чи більш моральними і освіченими, ніж до вступу.

Як зазначалося, громадські школи готували учнів переважно до наступної освітньої сходинки - вступу в Кембрідж чи Оксфорд. Тут студенти знову стикалися з уже знайомою системою наставництва. До слова, в університетах тьюторство з'явилося значно раніше, ніж у громадських школах. Його розвиток пов'язаний з напливом в університети з другої половини ХVІ ст. студентів-аристократів, які прагнули отримати світську освіту. Базою для широкого розповсюдження наставництва стала традиція опіки старшими членами коледжу молодших, що закріпилася в колегіальній практиці англійських університетів (система коледжів зародилася у XIII ст.). З кінця ХVІ ст. закінчення університету вважалося основою для світської кар'єри аристократії, у той час, як на стипендіатів очікувало прийняття духовного сану. Ще до появи офіційної посади наставника коледжу, в другій половині ХVІ ст. виникла практика, за якої студент чи його батьки укладали приватну фінансову угоду з певним членом коледжу про те, що останній буде займатися питаннями освіти й виховання підопічного. Наставник, як правило, жив у одній кімнаті зі своїми вихованцями, читав їм лекції, готував до іспитів і контролював моральний розвиток. Це було непросто, оскільки соціальний статус тьютора був значно нижчим за статус його вихованців. З уведенням офіційної тьюторської посади ситуація кардинально не змінилася. Як і раніше, тьютор багато в чому залежав від щедрості учнів, що не могло не впливати на його ставлення до вихованців із різним соціальним становищем. [16; с. 16]

Відмітимо, що наставництво у громадських школах і університетах Великої Британії завжди було неоднозначним явищем. Якщо навчання в університетах (другий ступінь освіти англійських аристократів) не мало аналогів, то перший рівень уважався альтернативним, і дискусії з цього питання не вщухали упродовж більш ніж півтора століття. Альтернативою виступало домашнє навчання, доступне виключно сім'ям аристократів і зорієнтоване на індивідуальний педагогічний супровід, що відразу забезпечувало його елітарність. Розвиток системи наставництва (визначення «тьютор» застосовувалося як для домашніх, так і для шкільних наставників) надавав нобілітету можливість вибору першого ступеня освіти своїх дітей: або віддавати їх до привілейованої школи (серед найпрестижніших у ХVІІІ ст. - Вестмінстер, Вінчестер, Ітон), або навчати дома. У зв'язку з цим доречним буде нагадати про дискусію між прибічниками громадського (шкільного) і домашнього навчання. Переваги останнього доводилися відомим філософом, педагогом і громадським діячем Дж. Локком, зокрема, у праці «Роздуми про виховання» (1693). Ключовим словом в оригіналі цього видання виступає education (освіта) - термін, який в англійській традиції об'єднує навчання і виховання. В даному випадку він перекладається як виховання, з метою підкреслити, що на перше місце в системі освіти джентльмена Дж. Локк ставив саме виховання. Автор доволі справедливо зазначав недоліки шкільного наставництва, головним серед яких виділяв відсутність індивідуального підходу до учня. Водночас недоліки, що визнавалися ним відносно домашнього виховання, уявлялися йому менш згубними в порівнянні з атмосферою вседозволеності у школах. Щодо змісту навчання, педагог виступав проти нав'язування стародавніх мов і вважав, що набуті знання мають постійно оновлюватися, допомагаючи учневі орієнтуватися у світському й політичному житті аристократа, в той час, як моральні основи, закладені в дитинстві, залишаються незмінними. Останні, з його точки зору, легше прищепити в умовах домашньої освіти. [22]

Отже, Дж. Локком було закладено ідею прикладного характеру освіти, яка згодом стала основним напрямом формування всеанглійської педагогічної концепції. Дискусія, головним чином, оберталася навколо методів досягнення поставленої мети. І, якщо спочатку перемогу отримали прибічники домашньої освіти, то ХVIII ст. однозначно віддало пальму першості громадським школам.

В епоху Просвітництва внутрішньоанглійська дискусія про методи навчання переросла в більш масштабну - про переваги французької (закрите аристократичне виховання) чи англійської (громадські школи) моделей виховання. Головною рисою останньої була утилітарність. Історично британська аристократія брала активну участь у парламентській діяльності й потребувала освіти, яка б максимально забезпечила потреби у підготовці майбутніх парламентських лідерів. Утилітарність максимально досягалася в стінах шкіл. Справа в тому, що аристократія направляла своїх нащадків у громадські школи не стільки заради якісної освіти, а, перш за все, для занурення в середовище зв'язків і відносин, які могли знадобитися в майбутній політичній діяльності. При цьому спільна для наставництва проблема соціальної переваги вихованців над наставниками була більш помітна саме у домашньому навчанні. Дитина постійно пересвідчувалася, що статус тьютора нічим не відрізняється від становища хатнього служника. Зрозуміло, що цей факт не міг не позначитися на якості навчання, а особливо - виховання. Реальних способів впливу на вихованця у тьютора фактично не залишалося. Доводилося сподіватися або на педагогічні здібності самого вчителя, або на розумну поведінку батьків дитини. Прекрасно розуміючи ці складнощі, Дж. Локк закликав батьків не принижувати наставника перед вихованцями, водночас визнаючи, наскільки важко знайти тьютора, який би повністю відповідав своєму призначенню. Перевага в кінцевому результаті залишилася за громадською моделлю середньої освіти, тобто - за шкільним наставництвом. [29]

Отже, сформувавшись на університетському рівні освіти (громадському за своєю суттю), тьюторство і на першій освітній стадії здійснювало ставку на розвиток громадської (шкільної) форми навчання. При цьому утилітарна мета підкріплювалася відповідною організаційною структурою. Наставництво відігравало тут доволі вагому роль, супроводжуючи освіту джентльмена і надаючи їй індивідуально-соціалізуючого характеру

1.2 Сутнісна характеристика тьюторства

Аналіз наукових джерел з порушеної проблематики та існуючої практики тьюторської діяльності дозволяє уточнити суть тьюторської дії. Вона полягає, по-перше, у створенні педагогічно виваженого середовища «вибору» особистості особистістю. По-друге, це «навігація», коли, запропоновані тьюторанту (тому, з ким тьютор займається) різні варіанти, потрібно випробувати змістове ядро вивчення педагогічних дій полягає в тому, що тьютор обговорює недоліки і переваги подальшого вибору, аналізує разом з тьюторантом обрані стратегії. По-третє, це обмірковування наступного кроку в реалізації освітньої програми.

Останнім часом у системі освіти відбулися істотні зміни, які стали причиною особливих вимог до професіоналізму працівників освіти. Саме це й спричинило модернізацію змісту освіти та організаційно-управлінських механізмів у системі педагогічних працівників. Виникає така посада, як тьютор.

На сьогодні існує декілька підходів до визначення поняття «тьютор».

Згідно з підходами Т. Ковальової, Н. Рибалкіної, П. Щедровицького,

Т. Койчевої, тьютор ? це помічник викладача, посередник між лектором (професором) та студентом, який виконує скоріше не педагогічну, а організаторську функцію [12; с. 25]. У працях Н. Борисової, Є. Гаврилової, Є. Комракова, А. Орел, А. Теслинова, А. Чернявської, С. Щенникова тьютор розуміється як спеціаліст у галузі організації освіти та самоосвіти, який підтримує учнів у процесі самоосвіти та розвитку власної компетентності.

У монографії С. Щеннікова поняття «тьютор» визначається як викладач-консультант ? «спеціаліст у галузі організації навчання і самоосвіти. На тьютора покладено відповідальність за ведення цілісного освітнього модуля, організацію групової та індивідуальної роботи зі студентами. До задач тьютора входять методична підготовка і проведення групових занять ? практикумів (тьюторіалів); допомога у виконанні атестаційних робіт, їх перевірка і оцінка; консультації та інші форми психологічної та педагогічної підтримки студентів; індивідуальна допомога студентам у вирішенні академічних чи особистих проблем, що пов'язані з навчанням; професійна орієнтація та консультування з питань кар'єри. Актуальні ролі тьютора ? дидактичні, організаційні, маркетингові, консультаційні, лідерські» [17, с. 488].

У сучасні науковій літературі тьюторство також розглядається як нова спеціалізація діяльності вчителя, що реалізується в умовах дистанційної форми навчання. У зв'язку з цим, на думку науковців, тьютору властиві як традиційні функції вчителя, так і нові, пов'язані з принципово новими умовами організації навчального процесу і новими інформаційно-комп'ютерними технологіями.

З 2008 року в Прилуцькій гімназії №1 запроваджена дослідно-експериментальна робота з проблеми «Педагог-організатор (тьютор) - нова педагогічна позиція в освітньому процесі». Було затверджено програму «Педагог-організатор (тьютор) - нова педагогічна позиція в освітньому процесі Прилуцької гімназії №1» на 2010-2016 роки. [27]

Система індивідуальної педагогічної підтримки та запровадження посади тьютора, як носія якісно нової педагогічної позиції, забезпечує досконале вивчення вихованців, їх характеру, нахилів, здібностей і недоліків, умов проживання та середовища, у якому знаходиться учень. Посада тьютора дозволяє надавати учням допомогу при побудові індивідуальної освітньої траєкторії та при вирішенні життєвих планів, формування життєвої компетенції.

Уведення посади тьютора позначилося на підвищенні рівня навчальних досягнень, рівня вихованості учні експериментальних класів цієї гімназії.

Виконання професійних завдань висуває передусім такі функції тьютора: функцію консультанта, яка виявляється в інформуванні, порадах слухачам, інформаційній підтримці навчання; функцію менеджера, що реалізується в керівництві та мотивації слухачів, консультаціях і комунікаціях зі слухачами; функцію фасилітатора, яка відтворюється в налагодженні та підтримці інформаційних зв'язків і взаємодії між слухачами й іншими учасниками системи дистанційної освіти, в урегулюванні.

Перехід до тьюторства викликаний об'єктивною потребою переходу до індивідуально орієнтованої системи навчання. Це робота не з колективом учнів, а перш за все - з індивідом.

Трансформація традиційних ролей класного керівника і вихователя групи подовженого дня у принципово нову педагогічну позицію тьютора зумовлена переходом:

· від репродуктивного і пристосувального характеру освіти до продуктивного і розвиваючого, що дозволить учневі не тільки «вписатись» у зміни, але й творити, реалізувати ці зміни;

· від домінування авторитарних форм взаємин між учителями та учнями до школи співробітництва, свободи вибору й самовизначення;

· від державно-бюрократичного керівництва, побудованого на диктаті зверху і спроб тотальної регламентації діяльності гімназії до громадсько-державних демократичних засад управління гімназією, що є моделлю громадянського суспільства, демократичного самоврядування;

· від уніфікованих програм до гімназії як відкритої системи, що пропонує різноманітні освітні «меню»;

· від індивідуалізації як пристосування учня до визначених «зверху» програм до особистісно зорієнтованого навчання, щодозволить кожному учневі рухатись за індивідуальною освітньою траєкторією;

· від орієнтації на отримання і відтворення знань до дієвої й полікультурної освіти, розрахованої на різноманітну й багатовимірну інтелектуальну, художню, духовну, практичну діяльність;

· від псевдоакадемічного і нерезультативного змісту освіти до прагматичного й ефективного (реалістична математика тощо). [26]

Сьогодні в Росії є досить розгалужена мережа шкіл, у яких є класні вихователі (тьютори):

· Школа №17 м. Орел.

· Школа №8 м. Сургут.

· Школа селища Нягань Тюменської області.

· Школа №1101 м. Москва.

· Школа селища Кондінскоє Ханти-Мансійського автономного округу.

· Школа №20 м. Таганрог та інші.

У школі-гімназії №1 міста Саратова класні тьютори проводять дослідження культурного самовизначення підлітків.

Кожен клас має тьютора-вихователя і в школі «Евріка» міста Томська. Усі вчителі та тьютори працюють як педагоги-дослідники. Ця позиція дозволяє їм надавати учням допомогу при побудові індивідуальної освітньої траєкторії та при вирішенні життєвих планів. Звільнені класні керівники працюють і в гімназії №1 міста Ульяновська. За їхнім визначенням, класний вихователь - це педагог, основна діяльність якого направлена на допомогу школярам у їхньому особистісному розвитку. [29]

Тьюторська педагогіка є педагогікою «знаків питання», адже викликати в учня питання: «Навіщо я це роблю?» - є найважливішим завданням тьютора-професіонала.

Тьюторський ефект полягає в тому, що учні не тільки ставлять собі усвідомлені запитання про сенс власних дій, а й, зрештою, знаходять внутрішні стимули для навчання. Вони відкривають для себе, що, наприклад, вивчення історії Тетяні потрібне з однієї причини, Саші - з іншої. Таким чином, тьютор допомагає учневі стати суб'єктом власної діяльності, освіти.

Можна виділити три головні завдання тьютора, пов'язані з входженням у технологію індивідуально орієнтованої освіти:

· здійснювати індивідуальну педагогічну підтримку учнів;

· надавати консультативну допомогу при побудові учнем власної індивідуальної освітньої програми та визначенні індивідуального темпу її опанування;

· вести педагогічний супровід руху учня за індивідуальною освітньою траєкторією.

У тьюторської роботі реалізуються цінності індивідуалізації, свободи, самовизначення, осмисленого ставлення людини до власного життя, свого майбутнього, перспективам, віковому руху. Це прямо пов'язано з завданнями гуманітаризації освіти: навчити людину використовувати себе в зв'язку зі своїми цілями і образом майбутнього, бачити себе як потенціал і ресурс.

У зміст роботи тьютора входять наступні етапи взаємодії з учням:

· усвідомлення підопічним невизначеності наявної ситуації, необхідності її добудова з минулого і майбутнього;

· побудова тимчасової «розтяжки» (моє минуле - сучасне - майбутнє);

· планування кроків по досягненню образу майбутнього;

· збереження незалежності від чужих рішень;

· спільний з тьютором аналіз і рефлексія рішень і дій підопічного;

· вибудовування партнерства та взаємодії з іншими людьми і структурами під вирішення своїх завдань;

· процедура домовляння з іншими про норми життя і дії;

· переформатування і переозначіванія своїх результатів і цілей.

Тьютор, як посередник, покликаний співвідносити культурні зразки, норми, поняття з типом поведінки і очікуваннями окремого учня.

Тільки на відміну від педагога він займається не предметними завданнями та засобами їх розв'язання, а завданнями щодо складання підопічним планів і програм своєї роботи (навчальної, освітньої), тобто «організованістю дій в ресурсно-цільовому поле, де людині необхідно визначити область і межі своїх можливостей» [19; с. 7].

Через посередництво тьютора проявляється пробний характер взаємодії в освіті. Б.Д. Ельконін пише: «Суттєвою характеристикою пробного простору і його Подієї є систематично відтворюваний перехід між пробно-пошуковим та реалізуюче-результативним значенням дії». [19; с. 10]

Результативність тьюторської діяльності важко уявити, якщо ми дивимося на них з традиційного педагогічного підходу, в якому всі дії і відразу результативні і всі дії - цільові.

Стрижень тьюторської роботи (як задача покоління) - у побудові освітнього простору, де вибір опробування своїх можливостей людиною - головний зміст.

Тьютор своїми діями забезпечує:

· щоб підготовка і реалізація задуму були пов'язані за змістом і розділені в часі;

· щоб підопічний був ініціативний у виборі засобів; в новій ситуації він перебудовував ці засоби, а не просто заміняв їх або відмовлявся від дій; це забезпечить розуміння критеріїв оцінювання його роботи іншими;

· тьютор, як консультант допомагає зрозуміти учневі, що і як з виконаної роботи може стати продуктом, фіксує увагу на інших точках зору;

Стандартне бальне оцінювання для тьюторської системи є неможливим. Замість цього можуть бути такі нові «культурні» форми поведінки як: новий вибір, зрушення точки зору, проблематизація прийнятого рішення, обговорення нових можливостей, відмова від стереотипів комунікації та оцінки, прийняття рішення.

Продуктами тьюторської роботи є портфоліо, індивідуальні навчальні плани і програми, дослідження та проекти підопічних, тьюторський щоденник тощо. [23]



2. Перспективи впровадження тьюторської системи освіти в освітню систему України

2.1 Тьюторство в системі освіти України

Дослідження наукового фонду, в якому безпосередньо або опосередковано відзеркалена вище окреслена проблематика, дає підстави стверджувати, що досвід впровадження тьюторської програми в Україні є на рівні експерименту в умовах магістратури (В.Є. Берека, Т.І. Койчева, О.В. Попович, Т.П. Приходько). [14; с. 17]

Більшість програм з підготовки тьюторів - це авторські курси, котрі включають як філософсько-теоретичні підстави тьюторства, так і практичні заняття з освоєння тьюторських технологій. Наприклад, представники тьюторської асоціації (Росія) викладають особистий узагальнений досвід роботи, який складає до 60% повчальних матеріалів. Така підготовка має назву «Тьютор у сфері освіти»; її змістові модулі відображено у різних напрямах цієї галузі: тьютор у сфері дошкільної освіти, загальної, середньої, вищої, професійної освіти, тьюторство в системі підвищення кваліфікації, інклюзивне тьюторство.

Сучасній педагогічній науці відомі поодинокі зарубіжні методики підготовки тьюторів, які базуються, здебільшого, на традиціях, котрі зберігають певний менталітет. Наприклад, в Росії вже існує загальний фонд таких навчальних моделей (симбіоз російських та міжнародних програм), який має назву «Технології відкритої освіти». Ці ідеї з інтересом сприймаються і вітчизняними дослідниками (Беспалова Г., Кічук Н., Ковальова Т. та ін.). [12; с. 26]

В Україні тьюторство існує подібно до форми підготовки майбутніх викладачів на базі вишів і запроваджено як система навчання у межах дистанційної освіти. Беручи до уваги зарубіжний досвід, вітчизняні педагоги-новатори розбудовують власну систему та технології щодо активного впровадження посади «тьютор». Мабуть, правомірно прогнозувати, що у зв'язку з глобалізацією суспільства і освіти в цілому, саме інститут тьюторства, буде набувати виключного значення у наданні допомоги як студентові, так і викладачеві у поглибленому засвоєнні матеріалу (особливо в ракурсі доступності у навчанні), у здійсненні успішної освіти «протягом життя», а не зосередженні на навчальному процесі як переказі вже набутих особистісно наукових знань.

У вітчизняній практиці вже відомі й поодинокі моделі тьюторської роботи. Це по суті конкретні фахівці, які здійснюють тьюторську діяльність (наприклад, класні керівники, психологи або соціальні працівники, які володіють тьюторськими компетенціями). І тут принципової ваги, на нашу думку, набуває такий аспект: передусім треба добре розбиратися в суті педагогічної роботи як системи, щоб вже потім виокремити специфіку саме тьюторського супроводу освітньої програми.

Багато зарубіжних моделей тьюторської роботи застосовують в українських школах. Так, педагоги-куратори Луцької гімназії №14 працюють під девізом: «Життя кожної людини є шлях до самої себе». Як педагогів-кураторів, їх хвилює рівень культурного розвитку, проблеми утвердження моралі, духовності сучасного школяра.

У Севастополі в кількох школах запроваджено посади кураторів-вихователів. Як відзначають севастопольські педагоги, мета і зміст роботи класних керівників та кураторів-вихователів однакові, а от їхні функціональні обов'язкиь - різні, бо останні мають більше можливостей і часу для серйозної, поглибленої роботи з кожним учнем.

Із 1994 року в Севастопольській школі-гімназії №17 працюють куратори. Одним із головних завдань їх роботи є створення умов для розвитку індивідуальних схильностей кожної дитини, пробудження в неї потреб до саморозвитку та самореалізації.

Куратори-вихователі ліцею №35 міста Севастополя працюють за принципом: «Іти до дітей не зі своїми проблемами, а допомагати вирішувати їх проблеми». У цьому навчальному закладі розроблені не тільки основні завдання роботи, а й регламент роботи куратора-вихователя.

Із метою координації зусиль педколективу й підвищення ефективності роботи в Українському гуманітарному ліцеї Київського університету ім. Тараса Шевченка запроваджено розподіл функцій між учителями та педагогами-кураторами. Учитель несе відповідальність за зміст та організацію навчання, забезпечує розвиток пізнавальних і творчих інтересів, керує процесом самоосвіти учнів. Педагог-куратор здійснює виховання з урахуванням мети навчального закладу, організує учнівський колектив і створює в ньому атмосферу взаємоповаги, доброзичливості та творчості. Він також створює в колективі такі умови і стосунки, що сприяють інтелектуальному, творчому, фізичному розвитку й саморозвитку учнів. Педагогічний колектив делегує кураторові повноваження наставника й помічника учнів для їх особистого і професійного самовизнання. Він є виразником, представником інтересів учнів перед усіма суб'єктами навчально-виховного процесу та забезпечує поєднання педагогічного і батьківського впливу.

В свою чергу ініціатори відродження Єлисаветградської гімназії усвідомлювали, що трансформувати традиційне освітнє середовище колишньої Кіровоградської школи №5 можна лише шляхом ініціювання процесів інноваційного розвитку. Побудова системи індивідуального педагогічного супроводу є основою інноваційного освітнього проекту «Гімназія - 2000». [21]

Тьюторство в Україні лише починає розвиватися, але ті школи та гімназії, які взяли на себе відповідальність у запровадженні такої системи, показують неабиякі результати. З цього можна зробити висновок, що тьюторство має великі перспективи у майбутньому.



2.2 Діяльність Тьюторської організації

27 жовтня 2011 року на Форумі відкритої освіти директор Відкритої педагогічної школи Сергій Ветров заявив про створення Всеукраїнської тьюторської асоціації. Всеукраїнська тьюторська асоціація спрямована на впровадження індувідуалізаціі в освіті та розвиток системи тьюторів (наставників) в Україні з'явилася багато в чому завдяки підтримці аналогічної російської асоціації.

У 2012 році пройшов Перший університет тьюторства на Чорноморському узбережжі м. Геленджик. Учасниками заходу стали 96 людей з 13 регіонів Росії, а також президент тьюторські асоціації України С. Вєтров. Чорноморський університет тьюторства (ЧУТ) став не тільки освітнім комунікативним майданчиком для тьюторських груп, але показав свою продуктивність для вирішення завдання формування й утримання корпоративного стандарту, що визначає суть, зміст і якість тьюторської діяльності. Прийнято рішення про щорічне проведення Університету тьюторства. У цьому році другий ЧУТ відбувся на березі чорного моря в Одесі. А влітку 2014 університет тьюторства вже запланований на Далекому Сході. [31]

Діяльність Тьюторської асоціації має широкий спектр. Асоціація, насамперед, виявила мету і завдання своєї організації.

Метою діяльності Асоціації є:

· об'єднання вчених, вчителів, методистів, викладачів, проектувальників, керівників, батьків - усіх, хто підтримує ідеї тьюторства, для подальшого вдосконалення та практичного освоєння.

Для досягнення поставленої мети Асоціація покликана вирішувати такі завдання:

· розробка та реалізація програми зі створення інституту тьюторів - педагогів - наставників;

· розробка методичних рекомендацій, проектів нормативно - правових актів, спрямованих на підтримку і розвиток тьюторства;

· організація курсів з підготовки тьюторів;

· проведення тестування з виявлення педагогів, здатних і готових прийняти на себе обов'язки тьютора;

· розробка та реалізація програм щодо створення в навчальних закладах посад тьюторов;

· розробка програм і методик з підготовки тьюторів;

· розробка технологій тьюторської діяльності;

· координація діяльності членів Асоціації з розробки та реалізації програм вдосконалення освітнього процесу;

· розробка та реалізація відкритих комплексних науково-освітніх програм підвищення кваліфікації кадрів;

· реалізація розробок Асоціації для необмеженого колу осіб;

· участь у розробці та сприянні практичної реалізації наукових концепцій з різних аспектів освітнього процесу;

· участь у підготовці та реалізації державних і регіональних програм вдосконалення освіти та виховного процесу в порядку, встановленому законом;

· організація незалежних соціологічних досліджень як серед викладачів і педагогів, так і серед учнів з тематики статутної діяльності Асоціації;

· організація та проведення конкурсів серед педагогів - наставників;

· участь у реалізації державних та інших освітніх програм і проектів;

· сприяння встановленню міцних зв'язків у міждержавних освітніх установах та організаціях;

· розвиток контактів із зарубіжними освітніми центрами та проведення спільних наукових досліджень в галузі освіти;

· надання консультативних та інших послуг в галузі освіти;

· створення в рамках Асоціації постійно діючого клубу тьюторів;

· заснування премій для педагогів і викладачів, що успішно реалізують програму тьюторів;

· організація наукових та освітніх курсів, шкіл, семінарів, майстер-класів, конференцій, симпозіумів;

· створення в мережі Інтернет тьюторських сайтів для консультування учнів, педагогів та батьків;

· організація міжнародних обмінів і стажувань за науковими і освітніми програмами за тематикою Асоціації;

· інформаційне обслуговування. [29]

Тьюторська організація з 2011 року випускає власний журнал «Тьюторське супроводження», де провідні діячі Асоціації друкують свої статті, щодо проблем впровадження та реалізації тьюторства.

2.3 Тьюторська технологія в перспективах на майбутнє

Тьюторство виникає там і тоді, де з'являється потреба і необхідні умови переходу до варіативності та індивідуалізації освітніх програм. Це можуть бути масова загальноосвітня школа, ліцей, гімназія, заклад додаткової освіти, дитячий сад, коледж, вуз, система підвищення кваліфікації, сім'я тощо.

Необхідність впровадження технологій тьюторського супроводу учнів у практику освітніх установ обумовлена тим, що технології тьюторського супроводу дозволяють вирішувати завдання нових систем безперервної освіти. При цьому ключовою характеристикою такого утворення стає не тільки передача знань і технологій, але і формування творчих компетентностей, готовності до перенавчання, вміння навчатися протягом усього життя, вибирати і оновлювати професійний шлях. Діти повинні бути залучені в дослідницькі проекти, творчі заняття, спортивні заходи, під час яких вони навчаться винаходити, розуміти й освоювати нове, бути відкритими і здатними виражати власні думки, вміти приймати рішення і допомагати один одному, формулювати інтереси і усвідомлювати можливості. Важливим завданням є посилення виховного потенціалу школи, забезпечення індивідуалізованого психолого-педагогічного супроводу кожного, хто навчається.

Але все ж таки, тьюторство - це інша ідеологія, яка побудована на інших цінностях і підходах, що тягне за собою необхідність освоєння педагогом нової професійної ролі, осмисленія і усвідомлення іншої філософії, філософії індивідуалізації освітнього процесу, практичного освоєння інших технологій, у тому числі і технологій відкритої освіти.

Освоєння нової професійної ролі ефективніше відбувається в процесі тьюторського супроводу педагогів фахівцями, які розуміють і приймають філософію відкритої освіти, професійно володіють технологіями тьюторського супроводу, а таких фахівців у країні поки ще дуже мало.

Насьогодні Україна стоїть на порозі ще одного нововведення у систему освіти - інклюзія. Інклюзія передбачає пристосування шкіл та їх загальної освітньої філософії та політики до потреб усіх учнів - як обдарованих дітей, так і тих, котрі мають особливі потреби. Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це - особлива система навчання, яка охоплює весь різноманітний контингент учнів та диференціює освітній процес, відповідаючи на потреби учнів усіх груп та категорій. Але це нововведення має багато «но» на шляху практичної реалізації. І, насамперед, це той факт, що випускник педагогічного вузу за вузькою спеціальністю не має належних знань, умінь та навичок роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби. Саме тому, тьютори можуть надати велику допомогу інклюзії. У інклюзивній освіті позиція тьютора зберігає свою основу, але набуває і нових, особливих складових. У інклюзивній освіті тьютор - це фахівець, який організовує умови для успішної інтеграції дитини з обмеженими можливостями здоров'я в освітню та соціальну середу освітньої установи. Завдання тьютора - допомогти дитині з особливостями розвитку адаптуватися до шкільному середовищі, проявити свої здібності. У тісній активній співпраці з учителем, фахівцями та батьками тьютор може створити для дитини сприятливе середовище для успішного навчання та соціальної адаптації.

З 2011 року у Москві було вирішено ввести в інклюзивні класи тьюторів. Залежно від можливостей і потреб дитини тьютор може здійснювати постійний супровід, бути присутніми тільки на певних навчальних предметах, надавати короткострокову допомогу в міру необхідності. Головне завдання супроводжуючого - підтримувати дитину в його самостійних діях, щоб надалі він міг соціалізуватися і жити звичайним життям серед однолітків. [22]

В перспективі тьюторство має великий потенціал в нашій країні. Все більше і більше вчителів звертаються до цієї системи та шукає більш раціональні шляхи впровадження її освітні заклади України. Тьюторами можуть бути не лише викладачі, а й батьки і навіть старші школярі, які бачать себе в педагогічній діяльності у майбутньому і повинні готуватися до педагогічної діяльності не тільки теоретично, але і практично. При такій системі учні не тільки отримують можливість більш раціонально планувати своє навчання, але і нарощувати свій соціальний капітал, встановлювати корисні зв'язки, які можуть знадобитися в майбутньому.

У тьюторській роботі реалізуються цінності індивідуалізації, свободи, самовизначення, осмисленого ставлення до власного життя, свого майбутнього, перспективам, віковою руху. Це прямо пов'язано із завданнями виховання: навчити підлітка використовувати себе в зв'язку зі своїми цілями і образом майбутнього, бачити себе, як потенціал і ресурс. Така робота дозволяє побудувати індивідуальну виховну траєкторію для кожного учня.

Достатньо ефективним у загальноосвітніх школах є формування групи тьюторів з старшокласників. Дана інноваційна технологія передбачає взаємодію досвідченого учня, який щось вміє робити (знає як це зробити), і новенького. Формою комунікації, яка забезпечує тьюторство (або перенесення досвіду) є вільне нерегламентоване спілкування, вході якого досвідчений розповідає новенькому, що сталося з ним, щоб попередити товариша від повторення власних помилок.

Підсумовуючі це, можна зробити висновок, що в умовах тьюторського супроводу супровідників відрізняє особлива відповідальність вибору за власну індивідуальну траєкторію, як професіоналізації, так і в освіті в цілому.

Перші кроки в області тьюторства вже дали позитивні результати, гармонійно прижилися в єдиному виховному просторі учбових закладів. Наступним етапом повинна бути детальна розробка положень, які будуть інструментом для регулювання діяльності тьюторів.



Висновки

Тьюторство в сучасній освіті - це педагогічна позиція, яка пов'язана зі спеціальним чином організованою системою освіти. Навчальний процес, режим і характер занять будуються і складаються, виходячи з пізнавального інтересу, нахилів, здібностей сприйняття учня. Рушійні сили в ній - це педагог-тьютор і його підопічний.

Вивчення історико-педагогічних аспектів як вітчизняної (Барбарига А.А., Дудчик Л.А., Кічук Н.В., Строкова Т.О.), так і зарубіжної освіти (Бернштейн М.С., Гончаров М.К., Ільїна Т.А, Т.М. Ковальова) засвідчує, що на феномен тьюторства вперше було сфокусовано увагу в Англії ще у ХІІ столітті. Це почало розвиватися тоді, коли університети, які виросли з монастирів, стали відкритими суспільними інститутами. У Оксфорд, наприклад - один з університетів Домініканського ордену - для занять науками з'їжджалися молоді ченці з усієї Європи. Університетські корпорації того часу були автономні і юридично, і економічно, а навчання з сьогоднішньої точки зору було на рідкість вільним: студент сам вирішував, які предмети вивчати і курси якого професора слухати. Університет пред'являв вимоги тільки на іспиті. Власне, і кордон між школярами та викладачами було провести досить складно: бакалавр був з одного боку викладачем, а з іншого учнем, всі вони були особами духовного звання і часто одного віку. Багато студентів, отримавши ступінь, але не отримавши посади, воліли залишатися в університетах. Їх стали називати tutors, колегії їх утримували в обмін на догляд над певним числом школярів - допомога в заняттях, побуті, організація дозвілля, виховання. А до XVI-XVII століттю позиція тьютора настільки «обросла» освітніми функціями (він разом зі студентом визначає, які заняття відвідувати, разом вони складають план навчання, він готує студента до іспитів) і функціями морального наставника, що офіційно зізналася частиною англійської університетської системи і поступово витіснила професорську позицію, лекційна форма стала доповненням до тьюторської.

Проблема тьюторства для вітчизняної науки є досить новою (на відміну від зарубіжної педагогіки), і хоча в цьому напрямі ведуться активні наукові розвідки, вона ще не знайшла достатнього висвітлення в сучасних дослідженнях. Найбільшого поширення діяльність тьютора набула в умовах дистанційного навчання. Беручи до уваги зарубіжний досвід, вітчизняні педагоги-новатори розбудовують власну систему та технології щодо активного впровадження посади «тьютор». Мабуть, правомірно прогнозувати, що у зв'язку з глобалізацією суспільства і освіти в цілому, саме інститут тьюторства, буде набувати виключного значення у наданні допомоги як студентові, так і викладачеві у поглибленому засвоєнні матеріалу (особливо в ракурсі доступності у навчанні), у здійсненні успішної освіти «протягом життя», а не зосередженні на навчальному процесі як переказі вже набутих особистісно наукових знань

Кінець ХХ ст. є початком розроблення і впровадження педагогічного супроводу - тьюторства - в навчальному процесі. Сутністю сучасної людини є її здатність до самоосвіти, тому впровадження та практичне застосування педагогічного супроводу є найбільш актуальним. Тьюторство - практика індивідуального освітнього супроводу, орієнтована на побудову та реалізацію персональної освітньої стратегії, що враховує: особистий потенціал людини, існуючу освітню та соціальну інфраструктуру і завдання основної діяльності..Мета тьюторства - сформувати навички вільного відповідального самовизначення завдяки спільному з педагогом обговоренню та визначенню вибору стратегій, поведінки, спілкування та послідовності відповідної діяльності. Під час застосування принципу індивідуалізації педагог виконує роль тьютора, наставника, який радить, рекомендує, консультує, надає допомогу, але не нав'язує та не примушує. До компетенції тьютора, таким чином, пред'являється декілька вимог, що включають здатність працювати з антропологічним, соціальним і діяльнісних вмістом одночасно. Основний фокус уваги тьютора спрямований на розкриття особистісного потенціалу супроводжуваного

У 2011 році була створена Всеукраїнська тьюторська асоціація, діяльність якої є підготовка тьюторів для системи освіти, тьюторські технології. Тьюторська Асоціація здійснює діяльність, спрямовану на підвищення професійної майстерності педагогів та керівних працівників системи освіти через розробку та реалізацію освітніх проектів (модульних програм) підвищення кваліфікації педагогічних кадрів за вузьконаправленої тематики. У своїй діяльності тьюторська Асоціація використовує можливості інтерактивного мережевої взаємодії для надання різноманітного спектра адресних методичних послуг. Метою діяльності тьюторської Асоціації є підвищення професійної майстерності педагогічних і керівних працівників системи освіти через впровадження і розвиток тьюторських форм і технологій підвищення кваліфікації на принципах інтерактивних мережних комунікацій.

Серед перспективних напрямів розвитку тьюторства: створення комплексу навчальних і навчально-методичних посібників для виконання самостійної роботи, розроблення системи інтегрованих міжкафедральних завдань, рейтинговий метод контролю, розвиток колегіальних відносин викладачів і студентів, розробка завдань, які передбачають нестандартні рішення, заміна більшої частини сталих форм практичних і лабораторних занять тьюторськими, а отже, забезпечення індивідуального супроводу (індивідуалізації навчання) у професійно-педагогічній підготовці працівників. Особливий інтерес тьюторство викликає в інклюзивній освіті, освіті дітей, що знаходяться в соціально несприятливих умовах, а також у педагогічній роботі з обдарованими дітьми. На відміну від шкіл, що роблять ставку на традиційне навчання, в інклюзивну освіту виникає природна потреба у створенні різноманітних форм навчання, що враховують різні, а насправді і зовсім унікальні можливості дітей, що в даному випадку проявлено яскравіше, ніж у «звичайних» школах. Так само і у випадку з обдарованими дітьми. Адже що таке обдаровані діти? Це діти, у яких розвинена потужна чутливість до певної сфери. Якщо він обдарований математично, навряд чи буде сидіти в одній єдиній математичній формі. Йому потрібно багато різного відразу, він швидко біжить за матеріалом і за формами навчання, вирішує різні типи завдань. І все це різноманіття необхідно створити, проявити і підтримувати. З випускниками дитячих будинків вкрай важливо показати різноманіття форм і можливостей власного розвитку, інакше на наступному кроці життя може їх просто поглинути, і вони абсолютно не будуть до цього готові.

Отже, тьюторська система освіти має значні плюси у сучасній педагогічній практиці. Але для нормалізації іі впровадження та застосування потрібна велика матеріальна база та якийсь час, щоб підготувати педагогів-тьюторів. А це викликає все нові і нові проблеми та питання щодо реалізації тьюторства у нашій країні.

Література

1. Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 р. №2984-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. ? 2002. ? №20. ? С. 134.

2. Національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. №74/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. ? 1998. ? №27?28. ? С. 181.

3. Александрова Е.А., Андреева Е.А. Модернизация классической модели тьюторства в России, странах Европейского союза и Ближнего Востока. - Москва-Тверь: «СФК-Офис», 2013. - 156 с.

4. Белякова Н.Ю. Исторический опыт тьюторства в британской высшей школе // Высшее образование сегодня. - 2006. - №8. - С. 64 - 68.

5. Беспалова Г.М. Тьюторское сопровождение: организационные формы и образовательные эффекты / Г.М. Беспалова // Директор школы. - 2007. - №7. - С. 51-58.

6. Биков В.Ю., Кухаренко В.М., Сиротенко Н.Г., Рибалко О.В., Богачков Ю.М. Технологія розробки дистанційного курсу. Навчальний посібник. - К.: Міленіум, 2008. - 323 с.

7. Васьков Ю.В. Педагогічні теорії, технології, досвід (дидактичний аспект). - Харків, 2000. - 127 с.

8. Генисаретский О.И. Гуманитарные стратегии и практики // Поколенческий дискурс в практиках самоопределения Томск, 2002. - с. 12 - 26

9. Грибов Е.Н., Кузнецов И.А. Тьюторское сопровождение процесса профессионализации в высшей школе // Статья на 14-ю ежегодную Всероссийскую научно-практическую конференцию по педагогике развития «Педагогика развития: институциональные переходы в сфере образования»

10. Игнатьева Е.П. Тьюторское сопровождение как педагогический феномен // Вестник Челябинского государственного педагогического университета. - 2009. - №6. - С. 86-92.

...