Корекція рухових порушень у дітей дошкільного віку з дитячим церебральним паралічем

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. К.Д. УШИНСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

КОРЕКЦІЯ РУХОВИХ ПОРУШЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ

Спеціальність: Корекційна педагогіка

Мога Микола Данилович

Одеса, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Однією з найважливіших ознак, що свідчать про рівень моральної культури суспільства, його гуманності, є ставлення до дітей й особливо дітей-інвалідів. Наслідки Чорнобильської катастрофи, загальне погіршення екології, складна соціально-економічна ситуація призвели до того, що в Україні чисельність дітей, які потребують спеціальної підтримки й педагогічного супроводу, неухильно зростає.

Відомо, що при цьому складному захворюванні насамперед порушується рухова сфера дитини. Діти із ДЦП зазнають значних труднощів уже в освоєнні таких первісних, біологічно запрограмованих рухових функцій, як повзання, самостійне сидіння, стояння з опертям і без нього, ходьба, лазіння тощо. У свою чергу, недоліки розвитку рухових функцій, їх порушення негативно позначаються на загальному розвитку дитини, утрудняють її навчання, побутову й соціальну адаптацію. У зв'язку з цим особливої значущості набуває ефективність корекційно-розвивальних і оздоровчих методик, що використовуються у роботі з дітьми.

Сьогодні в теорії і практиці корекційної роботи, зорієнтованої на фізичний розвиток дітей із ДЦП дошкільного віку, найбільш продуктивною визнається методика корекції рухових порушень, що ґрунтується на використанні фізичних вправ у положенні лежачи, з поступовим переходом до вертикального положення через ускладнення рухових режимів, у положення стоячи, потім до ходьби і бігу.

Це дозволяє послідовно розвивати в дітей комплекс рухових якостей і здібностей, необхідних для їхнього подальшого фізичного розвитку й соціальної адаптації.

Відтак, необхідність застосування спеціальних засобів, зокрема тренажерних конструкцій, що дозволяли б індивідуалізувати фізичне навантаження дошкільнят, з одного боку, і відсутність як спеціальних засобів, так і методики їх використання у спеціальних дошкільних навчальних закладах, з іншого - зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Корекція рухових порушень у дітей дошкільного віку з дитячим церебральним паралічем”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах наукової теми кафедри дефектології та фізичної реабілітації Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського “Корекційний зміст фізичного виховання для різних категорій дітей з обмеженими психофізичними можливостями” (протокол №5 від 29.12.2000 р.).

Автором досліджувалася проблема корекції рухових порушень у дітей дошкільного віку із ДЦП. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (протокол №10 від 31.05.2007 р.) й узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №6 від 19.06.2007 р.).

Мета дослідження - науково обґрунтувати принципи роботи, розробити й експериментально апробувати методику використання спеціальних засобів (тренажерних конструкцій) у корекції рухових порушень у дітей дошкільного віку з дитячим церебральним паралічем.

Завдання дослідження:

1. Виявити особливості розвитку рухової сфери в дошкільників, які страждають на дитячий церебральний параліч;

2. Охарактеризувати та скласифікувати спеціальні засоби корекційної роботи з дошкільниками, які страждають на ДЦП. Уточнити поняття “фізкультурний тренажер” як засіб корекції рухових порушень;

3. Визначити педагогічні умови ефективного використання спеціальних засобів у корекції рухових порушень у дошкільників із ДЦП;

4. Визначити принципи і методику застосування спеціальних засобів у корекції рухових порушень у дітей дошкільного віку, які страждають на ДЦП.

Об'єкт дослідження - корекційно-педагогічна робота з дітьми дошкільного віку, які страждають на церебральний параліч.

Предмет дослідження - спеціальні засоби корекції рухових порушень у дошкільників, які страждають на церебральний параліч.

Методи дослідження. З метою визначення стану розробки проблеми використання спеціальних засобів для формування рухових здібностей у дітей із ДЦП, їх складових у теорії і практиці корекційної педагогіки був проведений аналіз науково-методичної літератури, досвід роботи спеціалізованих навчально-виховних і реабілітаційно-оздоровчих закладів. При вивченні особливостей рухових порушень у дошкільників із ДЦП використовувалися методи непрямого і відкритого спостереження та метод ігрового тестування. Визначення ефективності розробленої системи тренажерів і методики використання здійснювалося методом педагогічного (констатувальний і формувальний етапи) експерименту.

Для узагальнення експериментальних даних і виявлення закономірностей їх зміни використовувалися статистичні методи (за t-критерієм Стьюдента).

Практичне значення одержаних результатів: розроблено методику застосування спеціальних засобів (тренажерів) у фізичному вихованні та руховій корекції дошкільників, які страждають на церебральний параліч, розроблено й описано оригінальні авторські тренажерні конструкції, доступні у плані виготовлення і практичного застосування в умовах спеціалізованих дитячих закладів, дібрано вправи, під час виконання яких вони можуть використовуватись.

Особистий внесок здобувача в працях у співавторстві полягав у виявленні і систематизації основних принципів використання спеціальних тренажерних конструкцій для корекції рухових порушень у дошкільників, які страждають на церебральний параліч, з урахуванням форм ДЦП.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження було викладено та обговорено на І Всеросійській науково-практичній конференції “Биомеханика на защите жизни и здоровья человека” (м. Нижній Новгород, 1992 р.), Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми фізичної культури, спорту та туризму в сучасних соціально-економічних і екологічних умовах” (м. Запоріжжя, 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми корекційної педагогіки та психології” (м. Кам'янець-Подільський, 2007 р.), на наукових семінарах і засіданнях кафедри дефектології та фізичної реабілітації Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (2000-2007 рр.).

Публікації. Результати дисертаційної роботи викладено в 11 публікаціях, з яких 9 - у фахових виданнях ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 220 найменувань, та 4 додатки. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 197 сторінок. Робота містить 6 таблиць, 11 малюнків, що займають 2 самостійні сторінки. Список використаних джерел охоплює 18 сторінок, додатки - 35 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито актуальність дисертаційної роботи, визначено її об'єкт, предмет, обґрунтовано мету і завдання, її наукову новизну, практичне значення, подано дані про впровадження результатів дослідження та їх апробацію.

У першому розділі “Сучасний стан проблеми фізичного виховання і рухової реабілітації дошкільників, які страждають на церебральний параліч” охарактеризовано специфіку різних форм дитячого церебрального паралічу, описано типовий симптомокомплекс рухових порушень при цьому захворюванні, проаналізовано досвід використання спеціальних засобів у процесі фізичного виховання і корекційної роботи з дітьми, які страждають на ДЦП, способи їх класифікації. При захворюванні на ДЦП уже в перші місяці життя дитини помітне відставання у її руховому розвитку. Це виражається у затримці формування таких основних біологічних локомоцій, як пошукові рухи головою у положенні лежачи на спині, постанова голови за вертикальною лінією й формування опорно-випрямних реакцій рук у положенні лежачи на животі, самостійне перекидання зі спини на живіт і навпаки, повзання на животі, функція присаджування й самостійного сидіння. Порушення поширюються на опорну здатність нижніх кінцівок, що утрудняє функцію вертикалізації тіла дитини спочатку на колінах, а потім в ортоградному положенні стоячи.

З раннього віку спостерігається неприродне зниження або підвищення м'язового тонусу всього тіла, порушення антигравітаційних реакцій природної вертикалізації тіла, а також мають місце очевидні розлади функцій стато-динамічної рівноваги й орієнтування у просторі. Утруднена або неможлива самостійна ходьба, лазіння, біг, підстрибування й стрибки. У всіх зазначених основних рухових режимах страждає ефективність предметно-маніпулятивних дій, що надалі негативно позначається на успішності побутової, навчальної й трудової адаптації у соціальному житті означеного контингенту дітей. Зазвичай ефективність корекції рухових порушень у дітей із ДЦП забезпечується системою медико-педагогічних заходів: лікувальних, оздоровчих, формувальних, зміцнювальних, розвивальних, навчальних. Сучасні педагогічні теорії свідчать про необхідність комплексного підходу в реабілітації дітей з обмеженими руховими можливостями. Його основу складають: створення умов для досягнення нормального функціонування основних фізіологічних механізмів в організмі хворих дітей за допомогою масажу, лікування позами, трудотерапії, медикаментозного лікування тощо, забезпечення будь-якої рухової діяльності не окремими м'язами, а цілісно, що на рівні рухових проявів виявляється як рухова функціональна система.

Головними властивостями організму як рухової функціональної системи є універсальність, висока пластичність і пристосованість. Усяка зміна в русі відповідно викликає зміни організації морфоструктур, у вибірковій активізації необхідних, здатних сприяти реалізації запропонованого руху, й гальмуванні інших структур, в активності якої немає потреби. Функціонування цих морфоструктур організаційно підлегле необхідному руховому результату, що впорядковує їх діяльність (В.В. Бойко). Теорія гравітаційної осі у фізичному вихованні дітей у нормі й при патології (М.М. Єфименко) будується на ідеї подолання вертикальної гравітаційної сили навантаження, що постійно діє на дитину, її кістково-м'язову систему (хребет). Виходячи із цього, корекційну роботу, особливо з дітьми, які страждають на ДЦП, доцільно починати з більш низьких розвантажувальних положень: від положення лежачи на спині з поступовим збільшенням навантаження до положення сидячи і стоячи, до ходьби, лазіння, бігу тощо, тобто до більш складних, навантажувальних рухів. Загальний принцип формування рухових умінь і навичок ґрунтується на еволюційних закономірностях розвитку дитини, що забезпечує відповідний рівень розвитку як опорно-рухового апарату, так і вищих нервових структур діяльності організму загалом.

Узагальнення різних аспектів фізичного виховання дошкільників із ДЦП, принципів корекційно-педагогічної роботи з означеною категорією дітей виявило, що робота повинна бути комплексно спрямованою на розвиток усіх порушених функцій. Підґрунтя роботи з дітьми складає освоєння ними восьми рухових режимів, серед яких “Лежачий”, “Сидячий”, “Стоячий”, “Біговий”, “Стрибковий” тощо. При цьому важливим є тісний взаємозв'язок між основними руховими режимами, оскільки жоден наступний не може розвиватися без попереднього.

Пошук шляхів і засобів підвищення ефективності фізичного виховання дітей, які страждають на церебральний параліч, із використанням технічних обладнань ведеться давно (Р.Д. Бабенкова, С.О. Бортфельд, М.М. Єфименко, В.В. Кудряшов, О.М. Мастюкова, В.В. Польський, К.О. Семенова, В.В. Текорюс, О.Ю. Штеренгерц). Однак відсутність чіткої класифікації спеціальних засобів у фізичному вихованні та руховій реабілітації вказаного контингенту дітей ускладнює їх продуктивне використання у корекційно-реабілітаційному процесі. Звичайний перелік і опис спеціальних конструкцій, напрацьованих упродовж багатьох років, не є перспективним орієнтиром для фахівців, які працюють у цій галузі науки.

Аналіз літературних джерел і практики роботи реабілітаційних центрів виявив відсутність єдиних поглядів щодо необхідності й методики застосування спеціальних засобів у корекційно-реабілітаційній роботі різними фахівцями, відсутність обґрунтованих критеріїв застосування тренажерів у фізкультурно-оздоровчій роботі у спеціалізованих дошкільних закладах. Виявлено також брак тренажерних конструкцій для фізичного виховання і корекції рухових порушень у дітей раннього і старшого дошкільного віку, незважаючи на те що перші роки життя є найбільш продуктивними для відновлення пригнічених рухових функцій.

В останні роки з'явилися нові тренажери, але вони не адаптовані до психо-фізіологічних особливостей дошкільника, його прагнення до ігрової діяльності, мають вузьку спеціалізацію, спрямовану на подолання окремих рухових проблем (наприклад, у руках, спині або нижніх кінцівках). Зовнішній вигляд цих тренажерів також не адаптований до особливостей емоційного сприйняття дітей-інвалідів.

Вивчення досвіду практичного використання спеціальних засобів у загальній реабілітації та корекції рухових порушень у дітей із ДЦП виявив розбіжності в підходах щодо їх застосування, відсутність єдиної системи щодо впровадження тренажерів та інших технічних пристроїв у фізичне виховання для досліджуваного контингенту дітей. Фрагментарне застосування тренажерних конструкцій посилює корекційний ефект, але не вдосконалює усієї системи фізичного виховання дітей-інвалідів загалом. Не досить повно подано розподіл тренажерів, передбачених для фізичного виховання та рухової корекції дітей дошкільного віку, які страждають на ДЦП. Утім доведена значущість цього періоду життя дитини для корекції вад у її розвитку, оскільки нервова система в малюка ще дуже пластична й дозволяє долати навіть тяжкі рухові порушення, мотивуючи їх рухову діяльність упровадженням спеціальних засобів - тренажерів.

У другому розділі “Основні принципи використання спеціальних засобів для корекції рухових порушень у дошкільників із ДЦП” розкрито засади, на підставі яких розроблялася методика корекційно-педагогічної роботи, описано принципи розподілу тренажерів за сферами їх застосування.

Дослідження останніх десятиліть, що присвячені корекції рухової сфери дітей, які страждають на ДЦП, виявили ефективність застосування різних тренажерів і пристосувань у лікувальній фізичній культурі, адже ДЦП - це специфічне захворювання, за яким найбільші порушення спостерігаються у руховій сфері. Водночас відсутня обґрунтована і чітка систематизація спеціальних засобів у корекції рухових порушень у дітей дошкільного віку із ДЦП.

Узагальнення досвіду використання тренажерних пристроїв статичного й функціонального типів дало підстави для розробки класифікації тренажерів за макро-, мезо- і мікро-рівнями. До першого типу ми відносимо використання спеціальних засобів для розвитку основних рухів, до другого - тренажерний комплекс, що сприятиме розвитку фізичних якостей, і до третього - тренажери для розв'язання більш локальних рухових завдань.

Загалом в арсеналі тренажерів було розроблено десять оригінальних конструкцій для фізичного виховання та корекції рухових порушень у дошкільників, які страждають на ДЦП: “Бамбучина”, “Батуто”, “Неспокійна піраміда”, “Дирижабль”, “Зореліт”, “Непосида”, “Призма”, “Рельєф для ходіння”, “Рукоходи-поручні”, “Рукоход-поручень-супер”. Для кожного із тренажерів було розроблено спеціальні корекційні вправи, від найпростішої до найбільш складної, у визначеному положенні.

Під час використання тренажерних пристроїв і спеціальних засобів фізичного виховання було створено певні організаційно-педагогічні умови безпеки дітей на заняттях із фізичної культури. Вони повністю виключали травмонебезпеку для дошкільників із ДЦП, а за її виникнення давали можливість успішно скористатися адекватною страховкою з боку педагога-реабілітолога, а також самою тренажерною конструкцією. Дотримання загальноприйнятих вимог безпеки, продумане, доцільне розташування тренажерів з урахуванням корекційно-педагогічних завдань та особливостей рухового розвитку дітей-інвалідів дозволяло педагогу забезпечити пасивну й активну безпеку дошкільників із ДЦП.

Систему безпеки корекції рухових порушень у дошкільників із ДЦП ми поділили на: конструктивну безпеку, кріпильну безпеку тренажера, безпеку вихідного положення, рухово-ігрову безпеку, страхову безпеку.

Тренажерні пристрої для корекції рухових порушень у дітей, які страждають на ДЦП, посідають неабияке місце в теорії і практиці корекційної педагогіки. З їх допомогою досягається підвищення ефективності лікувальної фізичної культури, рухової активності і вправ, що стимулюють певні групи м'язів, формують необхідні вміння, навички і здатності в дошкільників із ДЦП. Однак, незважаючи на загальне визнання доцільності застосування тренажерів та ефективності їх використання у корекційно-педагогічному процесі, їх класифікація й характеристика не достатньо розроблена й не систематизована.

Розбіжності спостерігаються і в класифікаціях спеціальних засобів для фізичного виховання дітей. Традиційно спеціальні засоби для фізичного виховання систематизуються відповідно до їх цільової спрямованості. Натомість більшість тренажерів є багатоцільовими. У деяких випадках класифікація конструкцій проводиться щодо того, які фізичні якості можна розвивати за їх допомогою: спритність, гнучкість, силу, координацію, рівновагу, влучність, витривалість. Сьогодні технічні обладнання у спорті класифікуються не лише за своїм призначенням, але й за особливостями конструкторського рішення, принципу дії, за структурою, логікою роботи, моно- чи поліспрямованістю на розв'язання одного чи комплексу завдань (за мірою універсальності), формою навчання і контролю.

Визначаючи поняття “фізкультурний тренажер”, “тренажерна система”, ми виходили з того, що вони є спеціальними засобами, які цілеспрямовано використовуються для допомоги дітям-інвалідам під час виконання фізичних вправ для певної компенсації їхнього фізичного розвитку. На відміну від стаціонарних тренажерних комплексів, вони швидко можуть бути переміщені по площі зали, залежно від мети завдання, що виконується, легко трансформуватися відповідно до корекційної необхідності.

Тренажери зручно стикуються один з одним і з великогабаритним стаціонарним устаткуванням, створюють потрібні тренажерні комплекси. За своєю конструкцією вони є зручними в застосуванні і найбільш придатними для диференційованого та індивідуального використання у корекційно спрямованому процесі фізичного розвитку дітей із ДЦП.

При створенні тренажерів, розробці їх конструкції було враховано три основні ознаки: призначення для формування рухових умінь і навичок, розвитку фізичних якостей і здібностей дитини, відповідність вимогам певної діяльності, наближеність штучних умов рухів, що виконуються, до звичайних.

Використання спеціальних тренажерних конструкцій у процесі фізичного виховання дошкільників із ДЦП стає ефективним, якщо дотримуватися таких принципів: багатофункціональності, універсальності, корекційної спрямованості, варіативності, ярусності, уніфікованості, гігієнічної комфортності, компактності, зворотного зв'язку, екологічності і доступності. Важливим моментом у використанні спеціальних засобів у фізичному вихованні і корекції рухових функцій дошкільників із ДЦП є забезпечення системи безпеки. Вона обумовлюється діями педагога на заняттях із фізичної культури і складається з конструктивної безпеки тренажера, безпеки кріплення, безпеки вихідного положення, рухово-ігрової безпеки та безпеки страхування.

У третьому розділі “Розробка методики корекції рухових порушень із застосуванням спеціальних засобів з урахуванням рухових режимів” розкрито зміст експериментального етапу методики роботи корекції рухових порушень та подано результати її апробування. Для експериментальної перевірки ефективності методики використання розробленого арсеналу тренажерів у фізичному вихованні дітей із ДЦП були сформовані дві групи: контрольна (КГ) та експериментальна (ЕГ). У кожній групі було по 28 дітей, які суттєво не відрізнялися за показниками віку, статі, основним діагнозом, ступенем рухових порушень, інтелектуальним розвитком.

У межах педагогічного експерименту в кг. та ЕГ проводилась однакова кількість занять, з однаковою тривалістю. Загалом методика формувального етапу експерименту була розрахована на один навчальний рік і складалася з 92 занять. У дослідженні взяли участь діти середнього та старшого дошкільного віку, які могли себе самостійно обслуговувати і мали легкий та середній ступінь рухових порушень.

До експерименту були залучені діти зі спастичною диплегією, геміпаретичною й атоніко-астатичною формами ДЦП.

До початку і після завершення формувального етапу експерименту обстеження дітей ЕГ і кг. за станом фізичного розвитку проходило за такими руховими показниками, як-от: абсолютна сила м'язів, швидкісно-силові здібності і силова витривалість рук, дрібна моторика кисті, точність ручних дій, частота руху руки, гнучкість, рухливість у суглобах (ліктьових, тазостегнових та гомілковостопних), статична рівновага, стато-динамічна рівновага, загальна координація рук, тулуба, ніг.

Для дослідження рухових якостей, таких, як: сила, гнучкість, швидкість, спритність, витривалість, координація рухових дій, використовувалася методика ігрового тестування (за М.М. Єфименком). Обстеження дітей за показниками ручної діяльності проходило за тестами: “Огляд літака” (витягнути в боки обидві прямі руки долонями догори), “Сильна рука” (кистьова динамометрія), “Артилерист” (з вихідного положення сидячи на віковому стільці, коли кут між стегном і гомілкою становить 90-є, кинути на максимальну відстань набивний м'яч вагою 1 кг.), “Бомбардувальник” (дитині пропонувалося утримувати в кистях гантелі певної ваги залежно від її віку й підготовленості в горизонтальному положенні), “Висить груша” (дитині пропонувалося максимально довго провисіти на поперечині), “Пірамідка” (складання 4 кульок однакового розміру й кольору на стрижень із настановою на швидкість), “Снайпер” (дитині необхідно було влучити тенісним м'ячем у ціль (для цього давалося 3-4 серії, по п'ять кидків у кожній)), “Курча” (“Тепинг-тест” виявляв максимальну кількість рухів кистю руки (лівої й правої окремо) за 10 с.).

Для визначення стану діяльності нижніх кінцівок використовувалися тести: “Годинник” (у вихідному положенні лежачи на спині, ноги прямі (одна з них фіксувалася гомілками діагноста), іншу пряму ногу діагност відводив убік), “Жабеня” (діагност згинав ноги дитини в колінах до вертикального положення, а потім намагався розвести їх у боки до появи в обстежуваної дитини ознак дискомфорту, у кожній спробі замірювався кут розведення стегон), “Вартовий” (дитину ставили на невисокий стійкий рівний куб (приблизно 40х40 см.) і просили постояти з напружено випрямленими ногами), “Прапорець” (виконувався в положенні лежачи на животі, гомілка ноги, що досліджувалася, була розташована вертикально, діагност повинен був спробувати із зусиллям наблизити стопу до гомілки, визначити при цьому кут згинання кожної стопи), “Зайчик” (дитині пропонувалося пострибати на місці в обручі на двох ногах, імітуючи зайчика).

Швидкісно-силові здібності плечового пояса та рук визначались у киданні набивного м'яча на віддаль. За результатами дітей ЕГ вона склала 116,32 см., приріст результату - 21,61 см., або 22,8% (Р < 0,05). У кг. результати також покращилися, але всього на 15,2%.

ВИСНОВКИ

педагогічний дошкільний навчання

У висновках викладено результати дослідження, основні з них такі.

Дослідження було спрямовано на вивчення особливостей корекції рухових порушень у дітей дошкільного віку з дитячим церебральним паралічем з використанням спеціальних засобів фізичного виховання. У дисертації розроблено і науково обґрунтовано принципи застосування і методика використання спеціальних засобів у корекційно-педагогічному процесі з означеними дітьми. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні проблеми застосування спеціальних засобів в учнів молодшого шкільного віку з ДЦП.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Мога Н.Д. Загальні принципи застосування тренажерів у фізичному вихованні дошкільнят, які страждають на церебральний параліч // Наша школа. - 2002. - №5. - С. 69-70.

2. Мога Н.Д. Принципы конструирования специальных тренажеров для двигательной реабилитации детей с ДЦП // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: Зб. наук. праць. - Одеса. - Вип. 1-2. - 2006. - С. 43-50.

3. Мога Н.Д. Принцип ярусности при использовании физкультурных тренажеров в реабилитации дошкольников с ДЦП // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: Зб. наук. праць. - Одеса. - Вип. 1-2. - 2006. - С. 58-64.

4. Мога Н.Д. Универсальная батутная система в двигательной реабилитации дошкольников, страдающих церебральным параличом // Наша школа. - 2006. - №4. - С. 71-75.

5. Мога М.Д. Методичні особливості застосування спеціальних тренажерів в реабілітації рухів дошкільників з церебральним паралічем // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: Наук. - метод. зб. - К., 2006. - Вип. 7. - С. 163-166.

6. Мога М.Д. Методичні особливості застосування спеціальних тренажерів в реабілітації рухів дошкільників, страждаючих церебральним паралічем // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: Наук. - метод. зб. - Запоріжжя, 2006. - Вип. 8 (2). - С. 14-19.

7. Мога Н.Д. Технические системы обратной связи (ТСОС) в двигательной реабилитации дошкольников, страдающих церебральным параличом // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук праць. - Харків, 2007. - С. 199-204.

Размещено на Allbest.ru