Формування умінь аналізу художньої деталі літературного твору в учнів 5-7 класів

Є.Пасічник вважає однією з найважливіших ланок у вивченні літератури аналіз ідейно-естетичної функції мови художнього твору і пропонує підходити до цієї роботи системно і цілеспрямовано.

вивчити стан проблеми в теорії і практиці сучасної школи, виявити рівень сформованості в учнів умінь аналізувати художню деталь літературного твору;

розробити й обґрунтувати методику роботи над художньою деталлю літературного твору в 5-7 класах загальноосвітньої школи;

експериментально перевірити ефективність запропонованої методики.

Методологічними засадами дослідження є праці педагогів, психологів, дидактів про закономірності розвитку навчально-пізнавальної діяльності школярів; літературознавчі джерела, в яких висвітлюються особливості художньої деталі як образного засобу; основні положення психолого-педагогічних досліджень про особливості сприймання художніх текстів учнями-підлітками; методичні праці, що відображають різні аспекти досліджуваної проблеми.

У процесі дослідження ми спиралися на роботи педагогів Ю.Бабанського, І.Лернера, М.Махмутова, Н.Менчинської, П.Підкасистого, Н.Половнікової, О.Савченко, М.Скаткіна, Т.Шамової та ін.; психологів Л.Виготського, Л.Жабицької, Г.Костюка, О.Никифорової, Ю.Самаріна, П.Якобсона. та ін.; методистів Т.Бугайко, Ф Бугайка, М. Рибникової, О.Бандури, Н.Волошиної, Є.Квятковського, Н.Молдавської, Є.Пасічника, Б.Степанишина та ін.

Для вирішення поставлених у дослідженні завдань використовувалися різні методи наукового пошуку:

Теоретичні - аналіз, синтез, зіставлення літературознавчих, філософських, психолого-педагогічних і методичних джерел за темою дослідження, теоретичне узагальнення педагогічного досвіду, аналіз шкільних програм і підручників з української літератури для 5-7 класів, художніх творів для цієї вікової групи учнів.

Емпіричні: спостереження за особливостями учнівського читацького сприйняття художніх творів, педагогічний (констатувальний, формувальний) експеримент, анкетування, аналіз уроків, усних і письмових робіт учнів, кількісний та якісний аналіз даних, аналіз шкільної документації.

Дослідження здійснювалося в три етапи.

На першому етапі (2002-2003 рр.) вивчалася та аналізувалася психолого-педагогічна і методична література з досліджуваної проблеми і проводилося фіксоване спостереження за учнівською діяльністю на уроках української літератури під час аналізу художньої деталі літературного твору. Це дало можливість визначити вихідні теоретичні положення дослідження: його предмет, мету, гіпотезу, завдання, розробити програму дослідження і методику констатувального експерименту.

На другому етапі (2003-2004 рр.) здійснювався констатувальний зріз, у процесі якого було з'ясовано рівень сформованості вмінь учнів 5-7 класів аналізувати художню деталь літературного твору, уточнялася гіпотеза і розроблялася програма формувального експерименту.

На третьому етапі (2004-2006 рр.) було проведено формувальний експеримент з метою перевірки ефективності методики формування вмінь учнів 5-7 класів аналізувати художню деталь, кількісно і якісно проаналізовано та узагальнено його результати.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася в різних областях України - Житомирській, Хмельницькій, Вінницькій, Київській та в м. Києві. На різних етапах експериментом було охоплено 592 учні 5-7 класів.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що:

у дисертації вперше створено, науково обґрунтовано та експериментально перевірено систему роботи учнів 5-7 класів над художньою деталлю літературного твору;

визначено показники і рівні сформованості вмінь учнів аналізувати художню деталь в епічному творі;

обґрунтовано комплекс психолого-педагогічних умов, що забезпечують ефективність формування в учнів 5-7 класів умінь аналізу художніх деталей літературного твору;

подальшого розвитку набула методика роботи над образністю художнього слова.

Практичне значення дослідження визначається його спрямованістю на підвищення рівня вивчення української літератури в школі. Запропонована для широкого практичного використання й апробована в умовах шкільного викладання методика дає змогу не лише вдосконалити процес вивчення літературного твору, його глибшого засвоєння, а й сприяє ефективному формуванню читацьких умінь і навичок, розвитку творчого уявлення учнів, мислення, літературних здібностей школярів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення шкільних програм та підручників з української літератури, у практиці викладання предмета в школі, створенні методичних посібників тощо.

Вірогідність висновків і результатів забезпечується науково обґрунтованим методологічним підходом до розв'язання проблеми, вивченням й узагальненням передового досвіду вчителів української літератури, раціональним застосуванням різноманітних методів та прийомів, адекватних об'єкту, предмету і завданням дослідження, організацією експериментального навчання, кількісним і якісним аналізом результатів, одержаних під час апробації методичної системи.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертації постійно обговорювалися на засіданнях лабораторії навчання української мови і літератури, звітних наукових конференціях Інституту педагогіки АПН України (2002-2006 р.р.), висвітлювалися в опублікованих статтях. Вони можуть бути використані вчителями шкіл, викладачами ВНЗ у роботі зі студентами педуніверситетів, на курсах підвищення кваліфікації вчителів, у процесі створення програм, підручників і методичних посібників.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 8 наукових праць, у тому числі 5 статей у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та основний зміст роботи

Дисертація складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 174 сторінки, з них основного змісту - 161 сторінка (у тому числі 6 таблиць). Бібліографія містить 187 джерел.

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її наукову значущість; визначено об'єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотезу та завдання роботи, її методи та етапи; з'ясовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення здобутих результатів; наведено дані про апробацію дослідження та впровадження його результатів у шкільну практику.

У першому розділі - “Теоретичні засади формування вмінь аналізу художньої деталі літературного твору в учнів 5-7 класів” - висвітлюються теоретичні передумови дослідження, подається аналіз стану проблеми в літературознавстві, педагогічній і психологічній літературі, а також у методиці викладання літератури як шкільного предмета.

Художня деталь у дисертації розглядається як один із засобів творення художнього образу, якому властива особлива змістова наповненість, важлива композиційна функція. Незважаючи на незавершеність теоретичного осмислення в літературознавстві деталі як активного художнього засобу, існують певні розмежування між деталлю-штрихом і деталлю-мікрообразом. Деталь-штрих - яскрава подробиця в портреті (характері) людини, пейзажі, інтер'єрі - є важливим засобом індивідуалізації й водночас типізації образу. Завдяки деталі образ стає неповторним, добре запам'ятовується. Деталь-мікрообраз - це домінанта цілого твору, яка, набуваючи алегоричного значення, посилює його композиційну цілісність і комунікативність. Літературознавці Є.Добін, Ю.Кузнєцов, В.Святовець та ін. пропонують розрізняти два основні типи деталей: одиничні (одномоментні) - пейзажні, портретні, інтер'єрні тощо, - які вживаються у вузькому контексті, і наскрізні, які носять характер художньо спрямованого повтору через увесь твір, цілу збірку і навіть творчість окремого письменника. У роботі як синонімічні вживаються терміни “деталь-штрих / одномоментна (одинична) деталь” та “деталь-мікрообраз / наскрізна деталь”.

Одним із чільних завдань дослідження було з'ясування сутності поняття “вміння”. Нині в науці не існує єдиних, загальноприйнятих визначень цього поняття. Уміння визначається як розумова дія, в основу якої покладено аналіз умов та шляхів розв'язання певного завдання (Г.Люблинська), як готовність до практичних дій, що виконуються свідомо на основі здобутих знань (В.Кулько, Т.Цехмистрова), як свідоме володіння певним прийомом діяльності (Ю.Бабанський) тощо. У роботі термін “уміння” вживається у значенні, зафіксованому в психолого-педагогічному словнику за редакцією П.Підкасистого: “Уміння - це підготовленість до практичних і теоретичних дій, які виконуються швидко, точно і свідомо на основі засвоєних знань і життєвого досвіду”.

Навчальні вміння поділяються за ступенем їх узагальнення на конкретні (або предметні) вміння, які відображають специфіку того чи іншого навчального предмета, загальні (або інтелектуальні) вміння, які забезпечують перебіг пізнавальної діяльності під час вивчення всіх навчальних предметів, та вміння самостійної роботи (уміння працювати з книгою, спостерігати, складати план тощо), до засвоєння яких учні приходять через оволодіння процесуальними діями. У контексті нашого дослідження поєднується формування предметних (спеціальних) умінь із формуванням загально-пізнавальних умінь та вмінь самостійної роботи.

Процес формування вмінь аналізу художньої деталі літературного твору в учнів 5-7 класів вимагає певної організації навчально-пізнавальної діяльності, основні етапи якої відображено в роботах Ю.Бабанського, І.Ільясова, Н.Половникової, М.Скаткіна, Н.Тализіної та ін. Це - відбір дидактично відпрацьованого змісту, адекватних мислительних операцій, забезпечення дійових, соціально значущих мотивів, урахування індивідуальних розходжень у мисленні школярів.

Матеріалом для студіювання художньої деталі стали яскраві щодо досліджуваної проблеми програмові твори українських письменників: “Ялинка” М.Коцюбинського, “Перший раз” Т.Бордуляка, “Грицько” Б.Грінченка, “Федько-халамидник” В.Винниченка, “Гуси-лебеді летять...” М.Стельмаха, “Воля до життя” О.Довженка, “Дивак”, “На згарищі” Гр.Тютюнника, “Лось” Є.Гуцала та ін.

Формування вмінь аналізу художньої деталі літературного твору відбувається шляхом застосування пізнавальних завдань, теорію яких розроблено в роботах Д.Ельконіна, Е.Соломки, Л.Стрельцової та ін. Виконуючи завдання, учень здобуває нові знання про зміст твору, набуває досвіду самостійної пошукової діяльності. Актуальними для нашого дослідження є пропоновані сучасними дидактами навчальні завдання, спрямовані на виявлення смислової структури цілого тексту або його уривків, епізодів, резюмування (формулювання висновків), складання переказу-коментаря.

Найбільш ефективним для формування учнівських умінь дидакти Л.Арістова, М.Махмутов, Н.Менчинська, В.Паламарчук, Н.Половникова, О.Савченко, М.Скаткін та ін. вважають навчання, побудоване на основі активної пізнавальної діяльності. До числа основних умов активізації навчального процесу вони включають різноманітність навчальної діяльності (залежно від методів і прийомів), її проблемність, пошуковий характер, систематичність наростання складності пізнавальних завдань, поєднання колективної та індивідуальної форм роботи тощо.

Зацікавленість художнім твором, допитливість, особистісно значущий зміст навчального процесу і як результат - спрямованість на активне і самостійне здобуття і осмислення нових знань неможливі без мотиваційного компонента, методику формування якого досліджено в роботах психологів Л.Божович, Б.Бадмаєва, Л.Жабицької, Н.Лифаревої, П.Якобсона та ін. Згідно з ними у встановленні діалогу між автором і читачем важливу роль відіграє застосування пошукових та евристичних завдань, створення установки кваліфікованого читача як певної психологічної налаштованості, особливо актуальної для проблеми аналізу літературного твору шляхом осмислення значення в ньому художніх деталей.

Урахування двох різновидів мотивації, виділених Б.Бадмаєвим, - “довготермінової” (що сприяє зосередженню уваги учнів на окремому аспекті) і “короткотермінової” (пов'язаної з вивченням цілого твору або навіть кількох творів) дозволило значно підвищити ефективність розробленої методики формування умінь учнів 5-7 класів аналізувати художню деталь літературного твору.

Важливим для створення пропонованої методики є твердження П.Якобсона про те, що художнє сприймання - це одночасно осмислення, тлумачення і розкриття змісту твору. Цей постулат взято нами за основу під час визначення рівнів сформованості вмінь учнів 5-7 класів аналізувати художню деталь.

Актуальним у контексті нашого дослідження є висновок учених (О.Никифорової, Н.Молдавської, Є.Пасічника) про те, що повноцінне сприйняття художньої літератури здійснюється на основі розуміння літературної мови. Точно зрозуміле образне слово викликає правильні асоціації у свідомості читача, сприяє глибокому засвоєнню ідейно-естетичного змісту твору. Водночас результати сприйняття художньої літератури виявляються в мовленні учнів. Розуміння образної мови твору сприяє збагаченню мовлення самого учня, його пасивного й активного словника, здатності до образного відтворення життєвих явищ і фактів, уживання художніх тропів у зв'язному усному і писемному мовленні. У розробленій методичній системі поєднуються завдання до аналізу літературних творів через осмислення художніх деталей із завданнями з розвитку зв'язного мовлення учнів у контексті досліджуваної проблеми.

Методика формування вмінь аналізу художньої деталі ґрунтується на наукових досягненнях у розробці фундаментальних питань щодо шляхів аналізу образних засобів літературного твору; специфіки вивчення теоретичних понять, пов'язаних із зображувально-виражальними засобами; особливостей застосування методів, прийомів, форм навчання з метою активізації пізнавальної діяльності молодших підлітків і виховання в них естетичного сприйняття літературно-мистецьких явищ.

Відомо, що художня література стала основним предметом вивчення на уроках словесності в 50-60-х роках ХІХ століття. У працях визначних методистів В.Стоюніна, В.Водовозова, В.Острогорського висвітлюється ідея цілісності вивчення художніх творів, яке, на їхню думку, стає можливим лише за умови повторного читання тексту та глибокого осмислення його найважливіших частин.

У методичній науці ХХ століття вагомими з погляду досліджуваної проблеми є праці М.Рибникової, Т.Бугайко і Ф.Бугайка, Є.Квятковського, О.Бандури, Н.Волошиної, С.Жили, Є.Пасічника, А.Лісовського, Б.Степанишина та ін. Науковий аналіз методичного доробку цих авторів дозволив визначити ефективні методи та прийоми аналізу художньої деталі літературного твору: виразне і творче читання художнього тексту, спостереження над текстом, художній переказ, постановка проблемних і проблемно-пошукових завдань, коментування, ілюстрування, усне малювання, пояснення ідейно-художнього навантаження деталей у контексті.

У другому розділі - “Методика формування умінь аналізу художньої деталі літературного твору” - подано аналіз стану проблеми в шкільній практиці, теоретичне обґрунтування пропонованої методики, її опис та аналіз результатів експериментального навчання.

Аналіз шкільної документації у межах дослідження дає підстави стверджувати, що укладачі програм і підручників лише частково акцентують увагу на необхідності аналізу художньої деталі літературного твору. Окремі запитання і завдання чинних підручників з української літератури спрямовують учнів на опрацювання деталей зовнішності персонажів, пейзажних та інтер'єрних деталей. Проте кількість таких завдань обмежена. Переважна більшість словесників усвідомлює значущість умінь аналізувати художні засоби в загальній системі читацьких умінь учнів, однак на практиці ця проблема вирішується епізодично.

Письмове опитування учнів 5-7 класів на етапі констатувального зрізу виявило низький загальний рівень володіння ними поняттям “деталь у художньому творі”. Завдання на знаходження деталі і з'ясування її ролі в художньому тексті вимагали елементарних знань і вмінь учнів, передбачених чинними програмами з літератури. Проте виявилося, що учні майже зовсім не обізнані з поняттям “деталь”; лише незначна кількість школярів продемонструвала практичне вміння знаходити деталі в художніх описах (пейзажні, портретні, інтер'єрні).

Проблема формування вмінь учнів 5-7 класів аналізувати художню деталь літературного твору потребувала визначення критеріїв і показників ефективності пропонованої методики, які розроблялися з урахуванням наукових основ навчально-пізнавальної діяльності школярів (Д.Ельконін, В.Онищук, В.Паламарчук, Н.Половникова, Т.Шамова, Г.Щукіна), психології сприймання художньої літератури молодшими підлітками (Л.Жабицька, О.Никифорова, Є.Пасічник, Ю.Самарін, П.Якобсон), особливостей мовлення підлітків, яке тісно пов'язане у своєму розвитку з розумінням поетичного мовлення (Н.Молдавська) та основних вимог програм з української літератури щодо вмінь учнів основної школи.

Для оцінки ефективності пропонованої методики розроблено критерії, які визначають ступінь сформованості вмінь учнів 5-7 класів аналізувати художню деталь літературного твору:

- знаходити в літературному тексті художні деталі й класифікувати їх за значенням;

- аналізувати текстові фрагменти та епізоди з урахуванням у них ролі художньої деталі для розкриття ідейно-художнього змісту твору;

- шляхом аналізу художньої деталі з'ясовувати авторське і висловлювати особистісне ставлення до зображуваного;

- переносити сформовані вміння на новий художній твір, нову навчальну ситуацію.

Результати констатувального зрізу дали змогу визначити рівні сформованості вмінь учнів 5-7 класів аналізувати художню деталь літературного твору.

Високий рівень включає сформовані вміння самостійно виділяти у творі фрагменти (епізоди), в яких художні деталі несуть найбільше смислове навантаження; виразно читати й переказувати фрагменти з урахуванням значення художніх деталей; класифікувати деталі; пояснювати їх роль в контексті; шляхом аналізу художньої деталі розкривати авторське і висловлювати особистісне ставлення до зображеного.

Середній рівень характеризує респондентів, які здатні знаходити у творі окремі фрагменти та епізоди, де є яскраві художні деталі. Ці учні виразно читають і переказують текстові фрагменти, класифікують деталі, але відчувають труднощі у визначенні їх художньої ролі в контексті, в розумінні авторського ставлення до зображеного.

Низький рівень характеризується здатністю учнів за допомогою вчителя виділяти в тексті твору художні деталі; відсутністю вміння виразно читати і переказувати фрагменти тексту із відтворенням художніх деталей, а також самостійно висловлювати власну оцінку ролі художньої деталі для розкриття творчого задуму письменника.

Відповіді учнів диференціювалися за чотирибальною шкалою: правильні відповіді повні; правильні відповіді неповні; відповіді поверхові; неправильні відповіді.

Правильними повними вважалися відповіді, в яких учні безпомилково називали художні деталі в тексті, демонстрували вміння класифікувати їх, коментувати значення деталі, висловлювали власне розуміння художньої ролі деталі в літературному творі та авторського ставлення до зображеного.