Освітні засади корекційно-реабілітаційних систем та процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Освітні засади корекційно-реабілітаційних систем та процесів

Вступ

Наша країна може відродитися в новій якості на новому етапі історичного розвитку лише через освіту. Зміна соціально-економічної ситуації в країні посилює необхідність пошуку надійних, оригінальних і ефективних способів навчально-виховної діяльності, є необхідність запровадження таких освітніх технологій, які забезпечили б ефективну підготовку обдарованої та здібної учнівської молоді, з обмеженою життєвою діяльністю до входження в соціум, формування такого суспільства, яке б було здатним вивести державу із кризового стану.

Досвід показує, що все нове із часом стає традицією і що традиції утверджує колектив (соціум), а новаторами виступають яскраві, особистості реформаторського типу. Водночас, щоб здійснити новаторський підхід, необхідно знати традиції. Так постає проблема принципів дослідження.

Сучасне розуміння реабілітації включає в себе комплекс соціально-економічних, медичних, психологічних, педагогічних, юридичних, професійних та інших заходів, метою яких є швидке і повне відновлення втрачених людиною тих чи інших фізичних функцій, особистого і соціального статусу.

Таким чином, в даний час реабілітацію розглядають як набір технологічних рішень («технологія» - застосування організованого знання для вирішення практичних завдань), спрямованих переважно на відновлення працездатності індивідуума і його активне включення в економічні відношення. Іншими словами, головним елементом ефективності реабілітації як практичної організаційної діяльності є вартість того суспільно корисного продукту, який виробляють особи, які пройшли послідовно весь технологічний комплекс заходів відновлювального характеру.

Виходячи з багатоплановість завдань реабілітації прийнято виділяти дев'ять основних її аспектів: медичний, фізичний, психологічний, педагогічний, побутовий, професійний, юридичний, соціальний і економічний. У відповідності з цим реабілітацію поділяють на кілька видів.

Система спеціальної освіти в Україні має вертикально-горизонтальну структуру. Вертикальна структура базується на вікових особливостях учнів і рівнях загальноосвітніх програм. Горизонтальна структура враховує психофізичний розвиток дитини, особливості її пізнавальної діяльності та характер порушення.

Вертикальна структура визначається віковими періодами:

раннього дитинства (від 0 до 3 років);

дошкільний період (з 3 до 6-7 років);

період шкільного та професійного навчання ( з 6-7 до 16-21 років).

У період від 0 до 3 років (раннє дитинство) діти перебувають на домашньому утриманні, у дитячих дошкільних закладах, діти-сироти - у будинках дитини. Спеціальну допомогу діти з порушеннями психофізичного розвитку можуть одержувати в центрах раннього втручання, центрах реабілітації, психолого-медико-педагогічних центрах та спеціальних дошкільних закладах. Для дітей дошкільного віку з особливостями психофізичного розвитку функціонують: спеціальні дитячі дошкільні заклади, дитячі навчальні заклади компенсуючого типу, спеціальні групи при дошкільних навчальних закладах комбінованого типу, дошкільні групи при спеціальних школах, реабілітаційні центри.

Основними державними навчальними закладами для дітей з особливостями психофізичного розвитку шкільного віку є: спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, навчально-реабілітаційні центри та спеціальні класи в загальноосвітніх навчальних закладах масового типу.

Спеціальні навчальні заклади для дітей з особливостями психофізичного розвитку реалізують програми початкової, основної та середньої (повної) загальної освіти, складені на основі Державного стандарту спеціальної освіти.

Горизонтальна структура спеціальної освіти в Україні представлена 8-ма типами спеціальних закладів: для дітей з порушеннями слуху, слабочуючих, з порушеннями зору, слабозорих, з тяжкими порушеннями мовлення, з порушеннями опорно-рухового апарату, для розумово відсталих, із затримкою психічного розвитку.

За даними Міністерства освіти та науки, функціонує 396 спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів, де навчається 54, 1 тис. дітей. Окрім того, в системі МОН України функціонує близько 40 навчально-реабілітаційних центрів для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, 142 спеціальні дошкільні заклади та 1200 спеціальних груп в дошкільних закладах масового типу, де перебуває близько 45 тисяч дошкільників.

У підпорядкуванні Міністерства праці та соціальної політики функціонує 298 реабілітаційних центрів, з них 208 - центрів ранньої реабілітації дітей з порушеннями розвитку, 90 - центрів медико-соціальної та професійно-трудової реабілітації. Реабілітаційні послуги діти та молодь з порушеннями психофізичного розвитку одержують і в 46 центрах соціально-психологічної реабілітації, підвідомчих Міністерству у справах сім'ї, молоді та спорту.

Досвід функціонування спеціальних закладів в Україні свідчить про значні досягнення, які мають ці освітні осередки. До безперечних досягнень можна віднести: створення в спеціальних навчальних закладах достатньої матеріальної бази, забезпечення відповідних умов для надання корекційної допомоги, організацію професійно-трудової підготовки, навчання та відпочинку. У спеціальних закладах діти з порушеннями розвитку здобувають освіту, яка спрямована на одержання знань з основ наук, вдосконалення особистісних якостей, корекцію порушень розвитку й подальшу соціалізацію. Корекційні заняття забезпечують не лише виправлення порушень психофізичного розвитку, а й забезпечують вплив на особистість в цілому для досягнення позитивних результатів в її навчанні, вихованні та інтеграції у суспільство.

Важливість освітніх інтеграційних процесів підкреслював Л. Виготський. Він вказував на необхідність створення такої системи навчання, яка б органічно пов'язувала спеціальне навчання з навчанням дітей з нормальним розвитком. Вчений наголошував: «При всіх перевагах наша спеціальна школа відрізняється тим основним недоліком, що вона замикає свого вихованця... у вузьке коло шкільного колективу, створює відрізаний і замкнутий світ, де все прилаштовано і пристосовано до дефекту життя. Наша спеціальна школа натомість, щоб виводити дитину з ізольованого світу, як правило, розвиває в ній навички, які призводять до ще більшої ізольованості й посилюють її сегрегацію. Через ці недоліки не лише паралізується загальне виховання дитини, а й спеціальна виучка зводиться майже нанівець».

1. Основна частина

Сфера науки про феномени, принципи, закономірності, методи і форми організації корекційно-реабілітаційних систем і процесів реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності, пов'язаними зі здоров'ям, названа «реабілітологія».

Реабілітологія в системі теоретичного пізнання реабілітаційної дійсності є трансдисциплінарною метанаукой, яка являє собою результат синтезу наук про корекції психофізичного розвитку людей з інвалідністю та відновлення різних аспектів їх життєдіяльності, пов'язаних зі здоров'ям. Цей синтез основних елементів наукової основи корекційно-реабілітаційного процесу (педагогіки, психології, медицини, соціальної роботи, технології тощо) обумовлений метою створення єдиних, цілісних, системно-синергетичних наукових уявлень про корекційний розвиток і реабілітування людини з обмеженнями життєдіяльності.

Освітній принцип, будуючи системоутворюючу методологічну основу корекційно-реабілітаційної роботи з людьми з інвалідністю, будучи універсальним і формуючи кожен елемент комплексного соціального реабілітаційного процесу цей принцип породжує й інші закономірності і фундаментальні принципи реабілітаційної дійсності (диференційних підходів, самореабілітування, особистісної спрямованості, корекційно-реабілітаційного простору, безперервності та ін).

Серед принципів реабілітології, зокрема: освітній принцип комплексного соціального реабилитирования, принцип особистісної спрямованості процесу реабілітування, принцип неперервності реабілітаційного процесу, принципи диференційованого підходу і корекційної спрямованості освітнього процесу в рамках реабілітаційного простору, принцип компліментарності компонентів реабілітаційного процесу, принципи відкритості, динамічності та варіативності реабілітаційного процесу, принцип інтеграції всіх способів освоєння людиною світу (мультидисциплінарний принцип організації реабілітаційних систем).

В реабілітології визначається принцип комплексного соціального реабілітування засобами освіти, який розвиває концепцію «реабілітування дітей засобами освіти» (А. Гончарова, А. Кукушкіна), поширюючи її на всі вікові періоди реабілітованого і на всі елементи і функціональні зв'язки реабілітаційної системи. Педагогічний та андрагогічних підходи до здійснення таких реабілітаційних цілей як формування «стилю незалежної життя» і способу діяльності по типу «повноцінно функціонуюча особистість» (К. Роджерс).

Реабілітація засобами освіти, це відновлення дитини в правах на соціальне спадкування, тобто на спадкування культурно - історичного досвіду людства. Соціальне спадкування, яке і є специфічно людським типом успадкування, у будь-якої дитини завжди здійснюється тільки засобами і в сфері освіти. В людській культурі, в кожному суспільстві існує спеціально створений освітній простір, який включає в себе традиції і науково обґрунтовані підходи до навчання дітей різного віку в умовах сім'ї і спеціально організованих освітніх установ.

2. Реабілітація засобами освіти означає

- на рівні віку - збіг початку цілеспрямованого навчання з моментом виявлення і визначення порушення в розвитку дитини (починаючи з перших місяців життя);

- на рівні змісту освіти - висунення тих завдань, які не включаються в зміст освіти нормально розвивається дитини;

- на рівні методів навчання - побудова "обхідних шляхів" навчання, використання специфічних засобів навчання, більш диференційоване, розгорнуте за етапами, "покрокове" навчання, не потрібне в освіті нормально розвивається дитини;

- на рівні організації - це особливі форми організації освітнього середовища, які не потрібні нормально розвивається дитини;

- на рівні меж освітнього простору - максимальне розширення освітнього простору, необхідність постійного цілеспрямованого навчання дитини за межами навчального закладу;

- на рівні тривалості освіти - це пролонгованість процесу навчання і вихід за рамки шкільного віку;

- на рівні підготовки кадрів спеціалістів для системи спеціальної освіти - це принципова зміна (порівняно з підготовкою фахівців для навчання нормально розвиваються дітей) профілю професійної підготовки вчителя, тобто забезпечення підготовки фахівця з виявлення та подолання "соціального вивиху", корекції розвитку дитини в ході навчання, відновлення порушених зв'язків у різних галузях розвитку;

- на рівні визначення кола осіб, які беруть участь у реабілітації засобами освіти - це обов'язкове включення батьків у процес реабілітації засобами освіти та їх особлива підготовка силами фахівців.

Таким чином, реабілітація засобами освіти означає в загальному вигляді відновлення дитини з порушеннями в розвитку в правах на спадкування культурно-історичного та соціального досвіду; досягнення максимально можливої для даної дитини ступеня інтеграції в суспільство в доступних для нього сферах. З сказаного слідує, що глибокою помилкою є уявлення про те, що реабілітація засобами освіти передбачає тільки, або перш за все, включеність в існуючу освітню систему і доступність загальної освіти в повному обсязі для аномального дитини.

Система корекційно-реабілітаційної роботи з дітьми, які потребують психолого-медико-педагогічної підтримки представлені різноманітними закладами, це:

- на дошкільному рівні-спеціальні дитячі будинки, спеціальні дошкільні навчальні заклади, дошкільні навчальні заклади компенсуючого типу, корекційні групи в структурі загальноосвітні дошкільних навчальних закладів;

- на шкільному рівні - спеціальні школи-інтернати для дітей з психофізичними порушеннями; спеціальні класи в структурі загальноосвітніх навчальних закладів; санаторних шкіл-інтернатів;

- спеціальні навчально-виховні комплекси (дитячий садок - школа);

- реабілітаційні центри для дітей-інвалідів;

- індивідуальне навчання (на основі спеціальних програм при загальноосвітніх навчальних закладах);

- професійні заклади, вищі навчальні заклади.

Національна система освіти виконує роль провідного чинника соціального реабілітування дітей і дорослих з інвалідністю, створення центрів трудової та професійної реабілітації дорослих людей з інвалідністю. Цей етап розвитку системи реабілітування характеризується наступними ознаками:

1. Поява корекційно-реабілітаційних центрів нового типу, які є установами відкритими, багатопрофільними і комплексними по спектру реабілітаційних послуг.

2. Вихід установ корекційно-реабілітаційної роботи за межі вузької відомчої підпорядкованості тільки двом міністерствам - охорони здоров'я та освіти. психофізичний освітній шкільний виховний

3. Системна інтегрованість сучасних корекційно-реабілітаційних закладів в єдиний гуманітарний та соціально-економічний простір свого регіону.

4. «Індустріалізація» системи надання реабілітаційних послуг та впровадження новітніх корекційно-реабілітаційних технологій.

5. Революційні зміни в системі державного управління реабілітаційної сфери та її нормативно-правового забезпечення.

6. Зміни в структурі підготовки кадрів для сфери реалізації соціальної політики щодо осіб з інвалідністю, зокрема поява нових напрямів підготовки фахівців з соціальної роботи, соціальної педагогіки, корекційної освіти, фізичного виховання, охорони здоров'я на тлі поглиблення суперечностей між рівнем і номенклатурі підготовки кадрів для корекційно-реабілітаційної галузі та вимог ринку праці.

7. Широке залучення батьків і родичів дітей з інвалідністю до планування і реалізації реабілітаційних програм.

8. Значне посилення впливу громадського сектора суспільства, неурядових організацій на стан і розвиток корекційно-реабілітаційних служб і соціальну політику в цій сфері.

Аналіз сучасних реабілітаційних концепцій та інтегральних реабілітаційних технологій, науково-методологічний апарат реабілітології дозволив системно розглянути такі інтегральні (міждисциплінарні) методики і підходи, які популярні у світовій і вітчизняній корекційно-реабілітаційній практиці і несуть ознаки «технологічності»: система ранньої реабілітації дітей з вадами здоров'я; технології соціокультурної, соціально - побутового і соціально-середового реабілітування; корекційно-педагогічні терапевтичні технології - музика-терапія, арт-терапія, ігротерапія, казкотерапія і т.д.; реабілітаційна технологія Марії Монтессорі; кондуктивна педагогіка Петі, соціальна педіатрія і методика «Тандем»; реабілітаційно-педагогічні конструкти в площині концепцій реабілітаційної педагогіки та лікувальної педагогіки; соціальне реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності засобами фізичної культури і спорту.

Широко поширена за кордоном практика медико-соціальної допомоги особам з стійкими порушеннями здоров'я, обмеженнями життєдіяльності - «окупаційна терапія» (лікування заняттям) - спрямована на реабілітацію осіб, які за станом здоров'я не можуть здійснювати догляд за собою, проводити дозвілля, виконувати продуктивну діяльність, тобто те, що об'єднується поняттям «заняття», а участь людини в їх виконанні визначається як «окупаційна діяльність».

Окупаційний терапевт допомагає особам, чия окупаційна діяльність порушена внаслідок травми, психічних або емоційних порушень, вроджених або набутих захворювань, в результаті вікових змін.

Цілі окупаційної терапії - розширення незалежності та автономності людини в перерахованих заняттях і забезпечення успішного і незалежного виконання окупаційних дій. Аналізуючи світовий досвід розвитку і впровадження окупаційної терапії доводить, що в цій інтегральної реабілітаційної технології системоутворюючий сенс набуває робота з особистістю людини, формування у неї способів діяльності у відповідності з завданнями комплексного соціального реабілітування. Тобто цієї технології, як реабілітаційній системі притаманні освітні підходи, тому її логічно визнавати, передусім як педагогічної.

Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей - усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з нормальним рівнем розвитку, членів суспільства в цілому. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.

Інклюзія є соціальною концепцією, яка передбачає розуміння мети - гуманізація суспільних відносин і прийняття прав осіб з обмеженими можливостями на якісну та доступну освіту. Інклюзія в освіті - це ступінь інклюзії в суспільстві, одна з гуманітарних ідей його розвитку.

Основний принцип інклюзії: у всіх випадках, коли це можливо, усі діти мають навчатися разом, незважаючи на певні труднощі чи відмінності, які існують між ними. Розкриття потенційних можливостей дітей з психофізичними порушеннями залежить не стільки від форм навчання (інтернатна чи інклюзивна), хоча вони й визначають різний ступінь соціальної адаптованості, скільки від гнучкості системи спеціальної освіти, рівня та діапазону наданих послуг, які задовольняють їхні потреби (раннє виявлення порушень, єдність діагностики і корекції розвитку, наступність дошкільного, шкільного і після шкільного змісту освіти тощо).

Освітні аспекти практики використання деяких технічних засобів реабілітування і корекційної роботи. Зокрема, педагогічні основи та різні аспекти застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освіті та соціальному реабілітування осіб з інвалідністю. Наприклад - Інтернет-середовище як форма організації реабілітаційного простору для людей з інвалідністю, яка надає умови розвитку системи дистанційного і відкритого навчання у професійній освіті студентів з інвалідністю.

Освіта, як системоутворюючий чинник професійного реабілітування дорослих з інвалідністю породило нову наукову дисципліну - корекційну андрагогику. У науково-теоретичній площині вона забезпечує цілісність і неперервність корекційно-реабілітаційного процесу для людини з інвалідністю на все життя, за допомогою навчання. Визначено, що корекційна андрагогика є наукою про корекційну і професійну освіту, освітні методи соціального реабілітування дорослих людей з обмеженнями життєдіяльності. Вона відноситься до самостійної міждисциплінарної галузі антропологічних знань, спорідненою зі сферами андрагогики та корекційної педагогіки, має свій предмет, відмінності у змісті й специфічні методи дослідження. Виявлено співвідношення корекційної андрагогики (КА-модель) та корекційної педагогіки в підходах до корекційно-реабілітаційної роботи, обґрунтовано методологічний перехід від моделі виховання та навчання, що є традиційною для парадигми корекційної педагогіки, в КА-моделі. Цей перехід характеризується, насамперед, такими факторами як зростаюча роль особистісного досвіду, мотиваційно-спонукальної сфери, відчуття свободи і процесу самоактуалізації дорослого реабілітованного, зростання ролі особистісних інтересів, актуалізація акмелогичного підходу (акмеологічна спрямованість, якість професійно-педагогічної освіти, професійно-творчий саморозвиток, творчий потенціал, професійно-ціннісні орієнтації, професійне цілепокладання, професійна мотивація, прагнення до професійного успіху) у виховній роботі і т.д.

Суть акмеологічного підходу в педагогічну освіту полягає в спрямованості дослідних та формуючих впливів на актуалізацію творчого потенціалу учнів, підвищення у них професійної мотивації та мотивації досягнення успіху в діяльності, що передбачає створення умов для освоєння студентами прогресивних, сучасних методик і технологій навчання і виховання, самовиховання і саморозвитку. Метою реалізації акмеологічного підходу в системі підготовки педагогів є здійснення акмеолого-педагогічного впливу на студентів з тим, щоб сформувати у них акмеологическую спрямованість особистості як стрижневе властивість і найважливіший показник професіоналізму.

Концептуальні підходи до побудови корекційно-реабілітаційного простору професійної освіти учнів і студентів з обмеженнями життєдіяльності, пов'язані зі здоров'ям, і, як наслідок, спеціальними освітніми потребами. Принципи моделювання специфічних форм та умов навчально-виховного процесу, управління змістом навчальної діяльності відносяться до всьому полю професійної освіти дорослих осіб з інвалідністю: інтегрованого навчання як в рамках вищої школи, так і в системі професійно-технічного навчання.

Професійна освіта студентів з інвалідністю має будуватися на основі спеціальних принципів і методів корекційно-реабілітаційної роботи, які продовжують наукову традицію дефектології та відображають вікову та нозологічну диференціацію психофізіологічних порушень розвитку людини, специфічних психічних станів особистості, викликаних травмами або хворобами.

Висновок

Корекційна педагогіка (спеціальна педагогіка, або дефектологія) позиціонується у науці як складова педагогіки, в колі проблематики якої - педагогічне дослідження і різноманітна педагогічна допомога особам, у тому числі дітям, котрі мають певні фізичні та ментальні вади або специфічні проблеми в сенсорній, інтелектуальній, моторній, емоційній сферах, сфері соціальної та соціально-психологічної взаємодії тощо.

Але ця галузь педагогіки до цього часу обмежувалася, по-перше, вихованням і навчанням дітей дошкільного та шкільного віку; по-друге, питаннями навчання інвалідів із вузькими нозологіями: тифлопедагогіка - інвалідів за зором, сурдопедагогіка - інвалідів за слухом, олігофренопедагогіка - розумово відсталих учнів. Вона не охоплювала людей з іншими вадами здоров'я; громадян, які набули інвалідність у дорослому віці; інвалідів із дитинства (після шкільного віку). Це означає, що вища та професійна освіта залишилася поза увагою дефектології. Водночас практиці бракує універсальних, системних, фундаментальних теоретичних розробок і обґрунтувань у галузі професійної освіти та професійної реабілітації людей з особливими потребами.

Міжнародні стандарти в галузі прав людини ґрунтуються на ідеї участі кожної особи в суспільному житті на засадах рівності й без дискримінації(ООН,1993). Поширення в Україні процесу інклюзивного навчання дітей з обмеженими можливостями фізичного та/або психічного здоров'я є не лише відображенням часу, але й представляє собою ще один крок до забезпечення повної реалізації прав дітей з особливими потребами на якісну освіту.

Інклюзивна практика реалізовує доступ до одержання освіти в загальноосвітньому закладі за місцем проживання та створення необхідних умов для успішного навчання для всіх без виключення дітей, незалежно від їх індивідуальних особливостей, психічних та фізичних можливостей.

Сучасні реабілітаційні концепції та інтегральні реабілітаційні технології (система ранньої реабілітації; технології соціокультурної, соціально-побутового і соціально-середового реабілітування; корекційно-педагогічні терапевтичні технології - музика-терапія, арт-терапія, ігротерапія, казкотерапія і т.д.; методика Марії Монтессорі; кондуктивна педагогіка Петі, соціальна педіатрія і методика «Тандем»; концепцій реабілітаційної та лікувальної педагогіки; соціально-педагогічне реабілітування засобами фізичної культури і спорту; окупаційна терапія, а також технічні засоби навчально-реабілітаційної роботи, мають психолого-педагогічну основу. Освітні методи і засоби є наскрізними в цих реабілітаційних технологіях як системи, що дає підстави використовувати освітній підхід для їх подальшого розвитку та ефективного застосування у корекційно-реабілітаційній роботі.

Література

1. Виготський Л.С.. Проблеми дефектології. - М: Просвітництво, 1995.

2. Т.В. Пелымская, Н.Д. Шматко. Якщо малюк не чує. - М: Просвітництво, 1995.

3. О.Л. Гончарова. Формування базових компонентів читацької діяльності у дітей з глибокими порушеннями зору і слуху. Дефектологія. - 1995. - № 4.

4. А.Д. Апухтіна, Т.А. Басилова, Г.В. Васіна, В.М. Чулков. Програма з соціально-побутової орієнтації для сліпоглухих дітей. Дефектологія. - 1994.

5. І.М. Бгажнокова. Обґрунтування зміни структури і змісту навчання дітей з порушенням інтелекту. Дефектологія. - 1995. - № 1

6. О.Л. Гончарова, О.І. Кукушкина.Внутренний світ людини як предмет вивчення у спеціальній школі: досвід проектування нового змісту навчання. Дефектологія. - 1998. - №3

7. Э.В. Миронова. Оцінка навику читання з губ за допомогою стандартизованого мовного матеріалу. - М: Педагогіка, 1980.8. Л.И. Тигранова. Пропедевтика формування логічного мислення слабочуючих дітей. Дефектологія. - 1988. - № 1.

8. Б.Д. Корсунська. Методика навчання словесної мови глухих дошкільнят. - М: Просвітництво, 1968.

9. О.І. Кукушкіна. Як і навіщо вчити текстового редактору дітей з порушеннями розвитку. ІКП РАО, 1994.

10. О.С. Нікольська. Проблеми навчання аутичних дітей. Дефектологія.

11. A.M. Щербакова, Н.Б. Матвєєва, Г.А. Наливайко. Створення груп постинтернатной реабілітації та адаптації підлітків з розумовою відсталістю. Дефектологія. - 1995. - № 2.

12. Гончарова О.Л., Кукушкіна О.І.,Королівська БО Світ за твоїм вікном. Спеціалізована комп'ютерна програма для дітей з порушеннями слуху, мовлення, затримкою психічного розвитку.

Размещено на Allbest.ru