Аналіз книги Р.М. Боскис "Глухі і слабочуючі діти"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз книги Р.М. Боскис «Глухі і слабочуючі діти»

Предметом дослідження Р.М. Боскис Особливості оволодіння дітьми мовою і мовленням у різних аспектах: зв'язок мови і мислення, зв'язок мови й об'єктивної дійсності, семантика мовних одиниць і характер їх обумовленості, процеси мовленнєвого розвитку слабочуючих та глухих дітей.

Метою дослідження є теоретичне і експериментальне вивчення розвитку мовлення слабочуючих і глухих дітей та можливість використання залишкового слуху для розвитку мовлення.

Педагогічна типологія дітей з вадами слуху була розроблена Р.М. Боскис, результати її досліджень були представлені у книзі «Глухі і слабочуючі діти».

Спираючись на психологічну концепцію школи К.С. Виготського, його учениця Р.М. Боскис провела дослідження особливостей розвитку дітей з вадами слуху. Результати лягли в основу створеної нею педагогічної класифікації дітей з порушеннями слуху. Творчо застосувавши вчення Виготського Л.С. про складної структурі розвитку аномальних дітей, в якому взаємодіють фактори первинні і вторинні фактори , Р. М. Боскис розробила наукове обґрунтування їх класифікації, запропонувавши нові критерії, що враховують своєрідність розвитку дітей з порушеним слухом: 1) ступінь ураження слухової функції; 2) рівень розвитку мовлення при даній ступеня ураження слухової функції; 3) час виникнення порушення слуху.

Основою цієї класифікації є такі положення.

1. діяльність порушеного слухового аналізатора у дитини відрізняється від діяльності порушеного слухового аналізатора у дорослого. Дорослий до моменту настання порушення слуху має сформовану словесну мова, словесне мислення, являє собою сформовану особистість. Порушення слуху у нього - в першу чергу перешкода для спілкування з опорою на слух.

У дитини порушення слуху впливає на весь хід його психічного і мовного розвитку, призводить до виникнення цілого ряду вторинних порушень, у тому числі до порушення розвитку мислення, мовлення, пізнавальної діяльності.

2. Велике значення в розумінні розвитку дитини з порушеним слухом має врахування взаємозалежності слуху та мови: чим вище рівень розвитку мовлення у дитини, тим більше можливості використання залишкового слуху. Здатність спиратися на збережувальні залишки слуху більше у того, хто володіє мовою.

3. Критерієм оцінки порушення слухової функції у дитини є можливість використання залишкового слуху для розвитку мовлення. Критерієм відмежування дітей з частковим порушенням слуху від глухих дітей є можливість використання слуху у спілкуванні і розвитку мовлення при даному стані слуху. За цим критерієм проводиться розмежування приглухуватості і глухоти.

Глухота - стійка втрата слуху, при якій неможливо самостійне оволодіння мовою і розбірливе сприйняття мови навіть на самому близькій відстані від вуха. При цьому зберігаються залишки слуху, що дозволяють сприймати гучні немовні звуки, деякі звуки мови на близькій відстані. За аудиометрическим даними глухота - це не тільки зниження слуху вище 80 децибел, але і втрата або зниження слуху на різних частотах. Особливо несприятливим є втрата або різке зниження слуху в області частот, що належать до мовним.

Приглухуватість - стійке зниження слуху, при якому можливі самостійне накопичення мінімального мовного запасу на основі збережених залишків слуху, сприйняття зверненої мови хоча б на самому близькій відстані від вушної раковини. За даними аудіометрії, виявляється зниження слуху менше 80 децибел.

Важливо підкреслити, що в сучасній сурдологічної практиці термін стосовно до дітей з частково порушеною .

4. Ступінь і характер мовного розвитку при порушеннях слуху обумовлені рядом причин:

ступенем порушення слуху;

часом виникнення слухового порушення;

педагогічними умовами розвитку дитини після настання порушення слуху; глухий діти навчання мовлення

індивідуальними особливостями дитини.

Р. М. Боскис виділені дві основні категорії дітей з вадами слуху: глухі і слабочуючі. До категорії глухих відносяться ті діти, для яких в результаті вродженої або придбаної в ранньому віці глухоти неможливо самостійне оволодіння словесної промовою. До категорії слабочуючих відносяться діти, у яких знижений слух, але на його основі можливо самостійне розвиток мовлення.

Глухі та слабочуючі розрізняються за способом сприйняття мови. Глухі опановують зоровим і слухозоровим сприйняттям словесної мови тільки в процесі спеціального навчання. Слабочуючі можуть самостійно оволодівати сприйняттям на слух мовлення розмовної гучності в процесі природного спілкування з оточуючими. Значення зорового сприйняття мови зростає в залежності від тяжкості порушення слуху.

Окрему групу щодо формування мови і її сприйняття складають позднооглохшие. Ці діти відрізняються тим, що до моменту настання у них порушення слуху вони мали вже сформувалася промовою. У них може бути різна ступінь порушення слуху і різний рівень збереження мови, але всі вони мають навички словесного спілкування, тією чи іншою мірою сформоване словесно-логічне мислення, для таких дітей при вступі в спеціальну школу важливою першочерговим завданням є освоєння навичок зорового або слухозорового сприйняття зверненої до них мови.

На основі педагогічної класифікації здійснюється диференційоване спеціальна освіта для дітей, що мають різну ступінь порушення слуху і відповідний рівень мовного розвитку. Рекомендація для дитини того або іншого виду спеціальної школи враховує не лише характер і ступінь порушення слуху, але і стан мовного розвитку. Тому позднооглохщі діти, як правило, навчаються в школі для слабочуючих дітей; глухій дитині з високим рівнем мовного розвитку та сформованими навичками сприйняття усної словесної мови також доцільно відвідувати школу для слабочуючих.

При створенні педагогічної типології дітей з вадами слуху були враховані основні перешкоди до навчання цих дітей в звичайних умовах. Такими перешкодами є неможливість чи неповна можливість сприйняття словесної мови за допомогою слуху. Р.М. Боскис зазначає, що неможливість повноцінного слухового сприйняття мови і виникають в наслідок цієї перешкоди до оволодіння промовою визначають собою порушення мовленнєвого спілкування дитини.

Відсутність усного мовлення або її недостатній розвиток не тільки заважає сприйняттю пояснень вчителя, але і перешкоджає розумінню слів і граматичних форм при читанні, не дає можливості глухому і погано чуючий дитині письмово передати прочитане або висловити навіть елементарну думку. Дитина з недорозвиненою промовою не може вирішити самої елементарної арифметичної задачі в зв'язку з нерозумінням слів і граматичних форм, за допомогою яких виражено умову задачі. Засвоєння будь-якого навчального предмета пов'язане зі словесним оформленням його змісту. Ось чому не тільки дефект слуху, але і вдруге виникла недостатність мови служить перешкодою до успішного навчання цих дітей у звичайних шкільних умовах.

Розвиток мовлення слабочуючих дітей та їх навчання спираються не тільки на збережені аналізатори (зір, тактильні відчуття і т.д.), але і на використання їх неповноцінного слуху. Особлива роль мови в оволодінні основами наук визначає провідне значення мовного критерію для педагогічної типології дітей з вадами слуху.

При одному і тому ж стані слуху можливий різноманітний рівень мовного розвитку. Виходячи з цього, виділено дві категорії дітей межах кожної із зазначених вище груп.

При прийомі в школу розрізняються: глухі діти без мови або ранооглохщі, і глухих дітей, які зберегли в тій чи іншій мірі мова (позднооглохшие).

Серед слабочуючих дітей слід розрізняти:

а) дітей, які вступають до школи з зародковій або глибоко недорозвиненою мовою (мова окремими спотвореними словами або короткими фразами з неправильним їх побудовою);

б) дітей, які володіють розгорнутою промовою, має деякі недоліки (невеликі відхилення в граматичному побудові мови, характерні помилки листи, відхилення у вимові).

У відповідності з виділеними групами дітей з вадами слуху в системі органів освіти були створені різні типи шкіл:

спеціальна школа з виробничим навчанням для глухих дітей без мови (або ранооглохших);

спеціальна школа з виробничим навчанням для слабочуючих і пізнооглухлих з двома відділеннями:

а) I відділення для дітей, які володіють розгорнутою промовою;

б) II відділення для дітей з глибоким мовним недорозвиненням.

Згідно типології Р.М. Боскис, діти з частковою слуховий недостатністю, самостійно оволоділи мовою хоч в самій мінімальному ступені, повинні навчатися в школі для слабочуючих і ні в якому разі не в школі для глухих.

Слабочуючим дітям слід забезпечити спеціальне навчання мови, для цього і треба було їх підрозділ на дві групи - залежно від ступеня їх мовленнєвого недорозвинення.

Навчання перерахованих дітей вимагає різних умов насамперед з таких підстав, що витікає з різних можливостей спілкування з оточуючими: 1) різні способи сприйняття мовлення,2) різні умови формування мови.

Формування мови в учнів із вадами слуху знаходиться в тісній залежності від способу сприйняття мови. Ранооглохшие діти сприймають усну мову тільки візуально, за допомогою так званого читання з губ. Роль залишків слуху у сприйнятті мовлення глухими невелика.

Інше становище у слабочуючих дітей. Наявність можливості сприймати за допомогою залишкового слуху мова звичайної розмовної гучності створює умови, при яких читання з губ поєднується зі слуховим сприйняттям. Однак якщо ступінь збереженості їх слуху виявляється недостатньою для нормального оволодіння усній промовою, то їм потрібно для цієї мети використання інших збережених аналізаторів, у тому числі зорового аналізатора. Відзначимо, що характер використання зорового аналізатора глухими і слабочуючими дітьми повинен бути різним.

У школах для дітей з порушеннями слуху організовані спеціальні заняття з слухової роботі. І завдання розвитку слухового сприймання у дітей з вадами слуху є однією з найважливіших. Самий мінімальний успіх у розвитку слухового сприйняття може зіграти значну роль в розвитку глухого дитини (хоча б для покращення вимови).

Робота над поліпшенням слуху в школі для слабочуючих може призвести до значного вдосконалення сприйняття мови. При цьому обов'язково враховується не тільки ступінь зниження слуху, але й рівень їхнього мовленнєвого розвитку.

На відміну від ранооглухших, позднооглохщі діти мають навички словесного спілкування, володіють якоюсь мірою (а в багатьох випадках і в повній мірі) мовою, а отже, і певним рівнем розвитку мовного мислення. Процес формування мовлення у пізно оглухлих дітей і спеціальна робота з розвитку їх усного мовлення з самого початку мають великі відмінності від аналогічних процесів у ранооглухлих дітей.

Початок мовленнєвого розвитку глухого дитини, який зберіг мову, пов'язано з тим періодом, коли він, ще володіючи слухом, накопичив словник, який в тій чи іншій мірі вміє використовувати для усного спілкування. У різних випадках спостерігається різна ступінь збереження мови, але для всіх цих дітей характерно те, що спостережувані ними рухи губ при зверненої до них мови мають для них осмислене значення.

Однак сприйняття усного мовлення за допомогою слуху цим дітям недоступно. Найчастіше до моменту надходження в школу вони майже не вміють читати з губ. Процес оволодіння читанням з губ у глухих дітей, зберегли мову, відрізняється від аналогічного процесу у ранооглухших і слабочуючих дітей. Ранооглухши діти оволодівають читанням з губ в процесі формування усного мовлення, у той час як глухі діти, які зберегли мови, до моменту втрати слуху вже володіють мовою і мають спеціально купувати навички читання з губ. Для більшості таких дітей навчання цієї навички є дуже важким.

У процесі навчання глухих і слабочуючих широко використовується дактилологія, який зокрема використовується для полегшення сприйняття зверненої до таких дітям мови.

Перераховані особливості дітей з порушеннями слуху мають велике значення при навчанні їх мови.

Багато фактів, що впливають на розвиток дітей з вадами слуху і це призводить до індивідуальним відмінностям, які характеризують учнів. Тому важливим є індивідуальний підхід при навчанні в школах для дітей з вадами слуху.

Як ми бачимо з вивчених нами досліджень Інституту дефектології АПН РРФСР, різний час виникнення глухоти та різні умови навчання сприяють різноманітності у ступені збереження мови цих дітей. На вчителя, який працює з такими дітьми, лягає велика відповідальність.

Размещено на Allbest.ru